| Сторінки (2/113): | « | 1 2 | » |
Ковтнеш за хвилину два подихи вічності,
Забудеш десятки незроблених справ.
Зайдеться душа від нестримної ніжності
До квітів, до неба, до повені трав.
Ти схлипнеш неждано і знову повернешся
У звичнім керунку назустріч добі,
Та в дикому танці шаленого Ероса
Щось викрутить душу, мов руки, тобі,
Розірве на клапті, розсипле на атоми,
Збере, як намисто, наповнить вином—
і зникне раптово, неждано-негадано,
як сон поранковий, пустельний фантом.
Затримаєш спогад листами і віршами,
У звичнім керунку підеш навпростець,
Наповниться серце великою тишею—
Отак із людини зростає митець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=199477
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2010
Неспокою чи пізнього прозріння
душа запрагне в затишку небес.
Приходить час розкидати каміння
по тій дорозі, де нестимуть хрест.
Бо віднайде свою Голготу кожен
й піде туди, аби пізнати суть,
з хрестом на плечах. А іти не зможе—
його брати піднімуть, понесуть.
Настане день й тобі іти до неї.
А де твій хрест?.. Невже—паперу стос?..
Умить збагнеш: ти Симон з Киринеї,
і кожен із братів твоїх—Христос
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192628
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2010
*****А любити тебе- нелегко,
а чекати тебе- не днину,
поки не прилетять лелеки
до гнізда на стару хатину.
А шукати тебе так скрутно:
ріже ноги каміння гостре,
і сміється журба на кутні,
і прямує до мене в гості.
Бо тебе у мені--занадто,
а мене у тобі- замало...
Я помножу себе стократно
і прийду на усі причали.
Переміряю всі дороги
і розсиплю на них ромашки,
хоч чекати тебе--так довго,
хоч кохати тебе--так важко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192627
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.05.2010
Прости нам, наша юносте,прости
перегорання в осяйних зенiтах.
А хто з нас бiльше втратив чистоти,
кому Господь її поверне в дiтях?
Прив'язанi до неба i землi,
поволi розпливаємося в зливи.
Ми важко забуваємо жалi,
та легко забуваємо пориви.
Хоч спогад безтурботної пори
нам в очi зазирає до останку,
змiнили нашi душi кольори,
як небо пiсля лiтнього свiтанку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=192152
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.05.2010
Затримати твій запах на собі,
Вдягти твою сорочку, мов кольчугу,
Довірити подушці, наче другу,
Усе, що знову не скажу тобі,
Зайти на сайт твоїх щоденних справ,
Знайти там місце для мого признання.
Зазвичай нагороджують коханням,
А ти мене коханням покарав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191932
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2010
Це осінь, Ольго, осінь…
В. Герасим’юк
Ще б раз озирнутись у дверях печалі,
Поринути в золото спогадів милих…
Та вчора щось гуси так тоскно кричали
І нас залишали у світі безкрилих.
Це осінь, коханий. Це дощ—не розлука.
Це вітер—не стогін. Це мряка—не втрата.
Це гілка у шибку настирливо стука.
Це просто холодна у склянці гербата.
Це осінь, єдиний, повторена всоте,
І знову сумна, золота і безмежна.
І знову птахи підкоряють висоти,
А нас залишають у світі залежних.
І крик журавлиний Левка і Богдана
У небі похмурому виразно чути.
І щось до очей підпливає, коханий, -
Напевне, це осінь. Напевне, це смуток.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191931
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.05.2010
Доведи! І розкрилися вени,
ніби очі--від полиску бритви.
Витанцьовував вітер шалений,
як шаман ув екстазі молитви.
Тріпотіли листочки на буках:
Довела! Довела аж до краю.
Кров'ю вивела ти кожну букву
у банальному слові "кохаю".
Та коли за вікном лікарняним
безпритульно обнімуться віти,
ти підеш за новими вогнями,
аби знову дощенту згоріти.
Буде різне: і слава, і сцена,
ще захочеться тихого щастя.
А від того, як лезом- по вені,-
лиш тонесенький шрам на зап’ясті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=191478
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.05.2010
Хтось із письменникiв вигадав, що хризантеми пахнуть смертю.Для Іванки вони завжди пахли його парфумами, шкiрою, волоссям...I осінньою ватрою,куди вкинула перші дівочі мріï. Тільки мріï - вірші чомусь зберігала.
Коли цвітуть хризантеми,
зустрічаємось ми з тобою.
Тодi по свiту лунає
радicть шкiльного дзвоника
i з дерев опадає
перше осiннє листя...
Iванка перебирає сухi листочки думок, зв'язує ïх мiцною ниткою логiки,ставить у дорогу вазу розрахунку,а вони розсипаються, розлiтаються, не тримаються купи.
Бiль не може бути логiчним, страждання не буває вмотивованим.На холодних протягах розчарування облетіли пелюстки Iванчиних iлюзiй . Тільки засушена хризантема щоразу,як вона відкривала щоденник,навіювала сни про минуле.
То хризантема з "його" букета.Наламала цілий оберемок, поставила у воду і майже повірила,що то- від Олега.Якби не пам'ять про звичку коханого дарувати тільки троянди, повірила б повністю.
...Тоді цвіли хризантеми, повітря дзвеніло чистотою, у прозорому небі малювали кола пташині зграї."Птахи літають колами, Олежику, невже їм пора у вирій?"-"Так,кохана.Ось і хризантеми запахли прощанням".-"Прощанням?Але з ким?"-"Із літом, Іваночко, з літом".-"Хризантеми не можуть пахнути прощанням, вони завжди пахнуть тобою".-"Мною?Що ж , зі мною теж потрібно прощатися.Я незабаром від'їжджаю".-"Але ж ти повернешся?!"- "Звісно,кохана, адже люди теж літають колами"...
--Ні,Олежику, люди вже не вміють літати,-сумно перечить Іванка, вдивляючись в самотнє вікно.-То тільки квіти можуть перетворюватися на метеликів.А ти так і не повернувся до мене.Одружився за кордоном.Там, вочевидь, не цвітуть хризантеми і немає жодної іншої квітки, яка б так ховала в собі запах споминів.Бо хризантеми завжди пахнуть спомином, навіть тоді, коли люди шукають в них запах ілюзій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190557
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2010
Іван прокинувся від якогось шипіння."Невже газ пропускає?"-подумав і поволі підвівся на ліжку,розправляючи старі кості.Крізь щільно заслонені фіранки в хату продирався місячний промінь.Чоловік мимоволі прослідкував за його довгим блідим пальцем-і жахнувся:у невеликій плямі світла на підлозі вигиналася сива гадюка.Вона підняла голову і дивилася холодними, як метал, очима просто в Іванову душу,сковуючи її таким же металевим холодом.Очі її,здавалося, поступово більшали, насувалися, прозирали все його єство аж до тих глибин,про існування яких сам досі не здогадувався;довге слизьке тіло підступно викільцьовувалося, готуючись до стрибка.
"Зараз кинеться!"- зіщулився Іван внутрішньо,бо не міг навіть кліпнути,не те що поворухнутися.Та гадюка натомість заговорила людським голосом.Тепер чоловіка зросив холодний піт:то був голос його дружини Софії, яка-він точно знав- спить у сусідній кімнаті.
-Що,Іванку, страш-ш-шно?Не пізнав мене відразу?А мав би-ти так часто називав мене зміюкою і гадиною,що й не здивуєшся тепер.Сорок років,-продовжувала вона, незважаючи на Іванові намагання зартикулювати якесь слово,-сорок літ,як один день, прожила я з тобою,а ліпшого звертання не чула.Ти пропадав на роботі-я порала городи, виростила чотирьох дітей, доглядала хвору маму.Ти додому приходив хіба переночувати та ще п'яну бучу зчинити.
-А-а-але,-нарешті спромігся на слово Іван,-я приносив до хати гроші.
-Грош-ші?-зашипіла нічна з'ява.-Гроші ти приносив,та ними розпоряджалася твоя матір.А про мене говорила тобі, що я розпусниця і нероба, що її не поважаю, що отруїти хочу, що...Най їй Бог гріха не пише,вона вже на правді, але ти!Ти після її бесіди бив мене так тяжко, що-м лежала по три дні слаба і не могла встати.А ти кричав:"Уб'ю, гадюко!", а діти ховалися і плакали по кутках.Ото були всі твої гроші, чоловіче,-тяжко я їх відробляла.
Іванові так пересохло в горлі,що мусив прокашлятися, аби видобути слово.Та гадюка випередила його, ніби прочитавши думки.
-То правда,під старість ти трохи вгамувався,почав жити своїм розумом.Та вся тяжка робота і далі була на мені.Діти поженилися, повіддавалися, роз'їхалися, а ти не хотів навіть відро води до хати внести.А як лежала-м в гарячці і просила пити,ти зібрався і пішов у кнайпу.Я так довго плакала,Іванку, а потім якось встала, зняла хустку, розкрутила косу...Пам'ятаєш,як ти в молодості любив гратися нею, як навіть сам заплітав,як не давав стригтися донькам, бо хотів,аби і в них були такі коси?Пам'ятаєш?Забув,Іване, знаю,що забув.То я вхопила ніж і обтяла косу попри саму голову.Подивилася в дзеркало на свою сиву мичку,взяла косу в руки-і прийшла мені страшна думка,Іване.Ти би вночі спав, а я би підійшла і затягнула цю косу на твоєму горлі...Бог відігнав від мене ту страшну гадку, але вона ніде не ділася--стала гадюкою,аби тобі помститися.І якби ти нині не прокинувся,вона б таки тебе задушила,бо вчора ввечері ти знову підняв на мене руку...
Неслухняними,задубілими пальцями Іван перехрестився.Та гадюка не зникала, підповзала ближче, уже мовчки, гіпнотизувала його холодним поглядом.Він хотів поворухнутися, встати, крикнути, але не міг.Гадюка була вже біля горла, він відчував слизький дотик.Нелюдським зусиллям підняв руку,щоб відкинути від себе смерть і- прокинувся...
Крізь заслонені штори прозирав літній ранок.На подвір'ї запіяв півень, дзеленькнула відром Софія--певно,йшла доїти.Іван поволі сів на ліжку, витер з чола зайву вологу, тремтячими пальцями намацав цигарки--і тільки тоді з мимовільним острахом глянув на підлогу.Гадюки там не було.На килимку біля ліжка лежала відрізана сива коса дружини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=190555
рубрика: Проза,
дата поступления 19.05.2010
сімсот тридцять одна тисяча
сімсот тридцять сьомий раз
зійшло сонце нової ери
але ми його не помітили
наші очі засліплені неоном
ми створені із силікону,
фаст-фуду і кока-коли
і скріплені суперклеєм імені
МОЛОДЬ
нас не народжували а випустили
масовим тиражем
ми середнє арифметичне
довгої праці поколінь
але ми вже не вміємо працювати
нам набридло життя
якого ми ще не бачили
нам його вибороли
не спитавшись нашої згоди
наша муза-- обкурена шльондра
що має короткою спідничиною
в ритмі попсу
і що нам до того чи зійде сонце
сімсот тридцять одна тисяча
сімсот тридцять восьмий раз
Оra pro nobis*, Мадонно!
*Оra pro nobis(лат.)- молися за нас
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188038
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.05.2010
Я малюю для тебе квіти
чорні і білі...
Б.Корвач
Оживають мальовані квіти,
обнімають, обплутують тишу.
Кожна біла пелюстка- то віршик,
кожна чорна—мовчанням налита.
Сивий вітер роздмухує осінь,
що спалахує якось невчасно.
Кольори на папері погасли—
чорне й біле в німім суголоссі.
Дивні, дивні виходять полотна,
незбагненні якісь і печальні,
безкінечні такі, безначальні,
мов мелодія лине скорботна.
Тільки пензель в руці завмирає,
ніби птаха з крилом перебитим:
проростають поезії-квіти,
а поета немає...немає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187612
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.05.2010
Старенька жiнка розгрiба смiтник.
Невже вона— i мати, i бабуся?!
Я за суспiльство, у якому зник
закон поваги старостi, боюся.
Я у суспiльствi, де голодний дiд
збирає пляшки у недiльнiм парку,
не хочу жити.Що там не кажiть,
а душi багатьох-- така смiттярка.
I жоден бомж не вiдкопає там
нi крихiтки духовної поживи.
Пора вже, люди, схаменутись нам,
таким "благополучним i щасливим".
Не милостиня їм потрiбна,нi—
можливiсть власний кусник хлiба з'їcти.
То наша совiсть доживає днi
десь на задвiрках втомленого мiста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187611
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.05.2010
Прийди до мене у ранковiм снi
хоча б зимою, як не снишся лiтом.
Твоя любов - то iнiй на вiкнi:
щодень iнакшим зацвiтає цвiтом.
Наснись менi цiлунками дощiв,
розспiваними краплями вiдлиги.
Твоя любов не знає пишних слiв-
немов зоря, всмiхається з-пiд криги.
Приходь тодi, як випаде роса,
хай на слiдах уранцi поворожу.
Твоя любов—важка, як небеса,
але не прагнути її не можу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=187023
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.04.2010