| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Букет троянд із запахом любові...
Терпкий,п*янкий, ще невідомий смак....
Букет троянд із кольором півоній....
З невидимими колючками "на руках"...
Давно люблю троянди,хоч як це не банально,
Люблю троянди білі,червоні,голубі...
Люблю троянди,коли пахнуть вони раєм,
Що виріс тут, у когось на Землі.
Люблю троянди,що стоять у вазі,
Моїй улюбленій...між листя конфетті...
Люблю троянди, бо вони щось мають на увазі,
Коли скидають попелясті пелюстки...
Люблю троянди,коли їх дарують...
Люблю троянди на яких горить роса...
Одного не люблю - коли кудись іду я ...
а під ногами їх ...затоптана краса...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176941
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010
Прошуміла літня злива...
Видніються калюжі між трави...
А небесного коня сірезна грива
залишила хмари дощові....
І пливуть вони, пухнастяться, голубляться,
Плачуть тихо вісники дощу,
А між них веселка ніжно тулиться,
Розганяючи людську печаль й пітьму.
Тулиться,сміється, забавляється,
Кольорово в небі виграє,
Знає, дощ цей скоро вже кінчається...
І її до дому забере...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176937
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010
Загорівся вечір, забриніло небо,
Залились туманом зорі у воді,
І пропахли свіжим, розніжнілим медом
Маки пурпурові в польовій траві.
Вечір їх цілує, спить у вічках зірка,
Безнадійно гарна в маковій душі,
Омиває листя беззупинна річка
Й маки пурпурові в польовій траві.
Вітер теж їх гладить, пестить їхні личка,
Потопають бджоли у святій красі,
А вони, як завжди, - просто дикі квіти,
Маки пурпурові в польовій траві.
Маки пурпурові - квіти без надії,
Розцвітуть,засяють - і загублять цвіт,
І тому-то грають у вечірніх мріях
Маки пурпурові в польовій траві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176893
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010
Пригорни мене тихо і ніжно,
Не кажи лишніх слів та фраз.
пригорни...й запевняй,що навічно,
хоч і відстань прокралась між нас.
Пригорни мене любляче й вірно,
І нікуди уже не пускай,
Поклянися: любов ця безмірна,
І запевни мене,що це рай...
Пригорни мене просто до себе...
Пригорни - і мовчи одну мить...
Мені в світі нічого не треба,
Лиш би мить ця тривала завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176892
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010
Якщо будеш мати час - поглянь на небо,
і знайди на сході найближчу до тебе зірку.
Якщо можеш - всміхнися!...так треба!
забери від душі зверхню мірку...
Я тоді буду в ролі Маленького принца.
І не буду з тобою поруч,
І тому я кажу: Усміхнися до зірки!
дивна річ ті небеснії зорі....
Їх мільйони..одна ж усміхнеться до тебе...
наче в відповідь сяйвом засяє...
пригорни її тінь ти очима до себе,
І повір,що в житті так буває...
бо Життя теж маленька казка....
Де усі у душі герої...
Де у кожного своя маска...
І свої безголосі зорі.
І, можливо, десь там - Планета...
Ще одне неповторне щастя!
І крізь дірку у небі проб*ється
Лишень промінь...зіркова казка....
І хай вчені собі шукають
Нові зорі на дні Галактики...
Хай вони собі розбивають
Цілий Світ на маленькі закутки...
Хай вони живуть поясненням
Про \"небесні тіла\" і \"сонце\"..
Хай складають важку мозаїку
Все питаючи когось \"що це\"...
Та для них зорі просто світила,
Що ніколи нічого не скажуть....
Ти ж дивися на небо правдиво.
Зорі тобі все підкажуть....
Я б хотіла зустріти Маленького принца...
Він багато знає про зорі....
І тому кажу: Усміхнися,
Як побачиш зіркове море!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176722
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2010
Десь там, в святому піднебессі,
у кожного із нас своє є янголя,
у кожного із нас свої любов і чесність,
у кожного - своє життя.
так, мабуть, створено, продумано віками,
слова митця без критиків людських.
не може бути тут ніякої догани,
бо в всіх нещастях....винні ми самі.
ми любим скуто,бо так вчить нас розум,
живем,щоб жити, бо так хоче світ.
ми просто йдемо по своїй дорозі...
так як ішли..і йтимуть ще усі.
ми вірим так,як того хочуть руки,
надіємось,щоб жити від душі.
і за усі мізерні наші муки клянемо всіх...
бо ми одні святі.
ми - люди..Генії...й сміття Землі цієї,
ми її небо, і її тягар,
ми молимося лиш в своїй оселі,
і хочемо отримать власний рай.
ми - люди..так уже в нас склалось.
ми випадково на оцій Землі.
і випадково в піднебеснім храмі,
у Вічній Книзі наші є сліди...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176716
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2010