Довбня Олег

Сторінки (1/6):  « 1»

Восковий цвіт

Закриються  в  мені  останні  двері  -
Нема  що  винести,  нічого  не  внести,
Я  вилив  би  чорнила  на  папері,
Щоб  плямами  коханню  розцвісти.

І  виростуть  квітки  на  грунті  тексту,
Той  чорний  квіт...навколо  пустота,
І  римами  сторінки  переплести,
Старається  голодна  самота.

Вологі  пелюстки  посохли  від  чекання,
Земля  поморщилась  від  марності  надій,
У  снах  чекаючи  періоду  буяння,
В  душі  коханій  вогняній.

І    свічка  в  світ  вливаючи  пастелі,
Гарячим    воском  кинула  мазки,  
Новими  квітами  у  цій  напівпустелі,
Засіються  пожовклі  васильки.

Медовістю    розплавляться  нотатки  ,
В  світанках  позолотиться  роса,
Так  і  папір  покрився  квітом  гладко,
Ховаючи  незримі  чудеса.

Триматиму  відчиненими  двері  -
Я  все  віддам,  хоч  можна  принести,
На  скелях  розквітають  орхідеї  -
Та  чи  кохання  зможе  розцвісти?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172703
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010


Спрагле сонце

Сніг  тінями  підводячи  курсивом,
Вже  сонце  вилилось  масивом,
У  скло  обвітрених  терас,
І  звідти  кожному  глузливо,
У  вічі  дивиться  мрійливо,
Мільйони  корчачи  гримас.

Воно  день  бігло  між  гілками,
Що  обіймали  світ  руками,
Стомившись  лігши  на  дахи,
І  п'ючи  небо  до  нестями,
За  обрій  гріло  панорами,
Що  ним  раділи  дітлахи.

Мільярди  сонець  відгорають,
І  під  ногами  позіхають,
Що  їх  так  хочуть  погасить,
А  їх  близнюк  вже  засинає,
Червоним  саваном  вкриває,
Місця,  де  хоче  відпочить.

За  лісом  постіль  вже  нагрівши,
Летить  жарина  недотлівши,
Зі  скла  обвітрених  терас,
І  темінь  в  холоді  вмокрівши,
Між  гілля  зорі  поділивши,
Сховала  світ  пустих  гримас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172702
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010


Я не знайду…

Я  не  знайду  в  собі  того,  що  не  існує,
І  в  пошуках  лиш  ночі  загублю,
Бо  істина  свідомість  не  плюндрує,
А  істина  у  тім,  що  я  люблю.

Люблю  людей,  що  жить  без  них  не  можу,
Що  розчиняюсь  в  них,  як  кава  у  воді,
Бо  кожен  раз  я  в  них  нове  знаходжу,
Бо  вкотре  вже  знаходжусь  на  суді.

Я  на  суді    тому  щоразу  вибачаюсь,
У  тих  людей,  що  кривди  не  вчинив,
Але  за  світ  весь  перед  Богом  каюсь,
Бо  світ  я  у  собі  переродив.

Переродив  в  собі  все  те,  що  загубилось,
Так  мало  бачачи  того,  що  я  знайшов,
Все  нижче  падають  до  долу  мої  крила,
Чекаючи  в  землі  гнилих  обнов.

Обнову  не  знайду  в  собі,  що  не  існує,
І  на  годиннику  лиш  цифри  пробіжать,
Вони  показують  на  скільки  час  лікує,
Однак  любов,  лиш  зможе  врятувать.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172646
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010


Фортеця темноти

Скажена  ніч  ламається  в  фіранку,
Щоб  спокоєм  розмити  голоси,
І  кожна  тріщина  висловлює  мовчанку,
Щоб  кілька  крапель  випити  світанку,
Бо  кожна  з  них  -  фортеця  темноти.

Вони,  як  тінь  від  блискавок  на  стінах,
Лишилися  в  гостях  у  пустоти,
Висять  прибитими  стократно  у  колінах,
З  матерії  звільнитися  не  в  силах
Утворюють  загострені  кути.

І  шрамом  кожна  тріщина  чорніє,
Абстракцією  вкривши  полотно,
І  оживають  у  малюнках  людські  мрії,
Що  ними  душу  темінь  ще  зігріє,
Хоч  голим  стінам  буде  всеодно.

Впущу  напевно  гостю  у  фіранку,
Хоч  без  її  замовкла  суєта,
Суворо  час  біжить  по  тріщинах  до  ранку,
Співаючи  безмовну  колиханку
Ніч  поглинає  спокоєм  міста.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172642
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010


У мороці думок

В  жару,  без  остраху  загляну  собі  в  очі,
Де  вогником  підморгує    чудар,
Що  усміхом  барвить  цей  світ  урочий,
І  в  душах  вимальовує  пожар.

І  світло  переводити  не  хочу  у  пожежу,
Щоб  розчинитись  в  мороці  думок,
За  поглядом  своїм,  я  не  простежу,
Щоб  сили  залишились  на  ривок.

І  в  тім  пориві  я  пробачу  ту  урочість,
Що  виїдає  внутрішню  красу,
Не  завжди  я  знайду  для  себе  користь,
Та  все  ж  комусь  її  я  принесу?

Чи  донесу  все  те,  що  я  піднять  не  в  силі,
І  наступаючи  постійно  на  хвости,  
Завжди  сусідом  буду  я  тій  брилі,
Що  з  нею  я  повинен  проповзти.

Однак  в  жару  не  буду  доповзати  миті,
Що  ними  я  пройдусь  не  спішучи,
Як  по  траві  весняній  соковитій,
Без  поспіху  обходячи  корчі.

Постійно  в  погляді  кипить  життя    гаряче  -
Це  той  дивак,  у  вогниках  -  ключі,
Вони  не  завжди  відкривають  нам  удачу,
Однак  чи  висидиш  постійно  на  печі?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172613
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010


Невипита душа

Я  долі  крайнощі  шукати  не  збираюсь,
Що  в  павутині  тонкощі  висять,
Я  душу  по  частинах  розрізаю,
І  жоден  шмат  ніхто  не  хоче  взять...

Душа  зачинена  потроху  вже  згасає,
Бо  щоб  зігрітись  мало  кинуть  дров,
Бодай  би  хтось...так  не  кидають!
Бо  щедрих  мало  -  кожен  риболов...

А  я  рибалити  не  хочу  чужі  душі,
Стаючи  тінню  від  безликих  мас,
Нехай    ковтком  мене  одним  осушать,
Та  не  потроху  п'ючи,  а    за  раз.

Нехай  мене  залишиться  так  мало,
Щоб  сил  було  лиш  на  останній  крик,
Однак  залишиться  на  дні  добра  начало,
Бо  на  початку  я  здаватися  не  звик...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172611
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010