| Сторінки (3/244): | « | 1 2 3 | » |
Свет луны серебрит твои волосы.
Тёплых губ земляничный нектар.
Тихий шепот нежным голосом
Раздувает на сердце пожар.
А луна молчаливо дразнится
Играя прядью твоих волос.
Мне то какая разница;
Что ж я сердцем к тебе прирос?
Я не знал, что тобой затоскую,
Так за душу меня возмёт,
Мне казалось найду другую,
Всё само собою и пройдёт.
Много было других и разных,
Но забыться я в них не смог.
И в красивых, и в безобразных
Только и радости, что первый вздох.
Я напрасно тобой увлекаюсь.
Это так, как запретный плод.
Лишь возможности исчерпались,
То и желание само пройдёт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194465
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.06.2010
Сліпий кобзар, під вербою,
Чи співа, чи плаче,
Навколо дітлахи юрбою.
Послухай й ти козаче.
Кобза смутку додає,
Та лине пісня гаєм,
Про долю, що господь дає,
Й що ми від неї маєм.
Благодатна, рідна земле
За що тебе плюндруєм,
Нерозумне маєш плем`я,
Що себе марнує.
Що є захід, що є схід.
Своя сорочка ближче тіла.
Поважати маєш рід,
Іншим, нема до нас діла.
Чужі між собою хизуються,
Бо за нас заможн́іші,
А наші пихою милуються,
Мабуть, що дурніші.
Від Богдана й до Івана
Не було гетьмана.
Але і їм не вдалося
Уникнуть омани.
Дай же боже сили й вміння …
Нема більше бога.
Не знайти порозуміння
Раз душа убога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194464
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010
(уривки з поеми)
І
Сліпий кобзар співає думу,
Не задля хліба, для душі.
Юнак у горіcній задумі
З журбою слухає вірші.
Пшеничне поле тугий колос
Схиляє ніжно до землі,
А він лиш чує неньки голос,
Десь у тривожній тій імлі.
Чому так сталось, в Україні
Панують ляхи й татарва,
Над головою небо синє,
Навкруг зеленая трава.
Але немає щастя й долі:
«Журись юначе, не журись»,
Як не здобудеш собі волі,
Такої, що була колись.
І пригадались батькові слова,
Що є держава Україна -
На віки вічнії жива,
І вона у нас єдина.
* * * * * * * * * * *
IV
Азов шумів немов би вулик.
То тут, то там і шум і гам.
- Іване зве тебе полковник,
Він зі старшиною он там.
Накурено та гамірно в кімнаті.
Іван вклонився,
поглядом полковника шукав.
Щось там вигукують завзяті,
Від чого й гамір не стихав.
- Проходь Іване,
не тулись біля дверей,
До тебе є нагальна справа.
Візьмеш з собою перевірених людей,
Охоронятимеш ось цюю переправу.
Не довго було тихим літо
На цих милих берегах,
Ранковими туманами сповите,
Тепер із боллю на очах.
Здригається вже скільки днів земля,
Від граду ядер, та атак лихих полків.
Азов стоїть, і мури мов броня
Оберігають своїх захисників.
Захлинається атака за атакою,
Хоч ворог у десятки раз сильніш,
Тримається умінням і відвагою
Донський та Запорізький кіш.
Уже не витримало кілька стін,
І полягло чимало козаків,
Але втікає чергови́й загін
Раніш зухвалих вояків.
Занепав у турків войовничий дух
За стільки місяців осади,
І вже не пошепки, а вслух,
Тікати звідси вони раді.
Відступило враже військо,
Рішивши, чи не сам шайтан
Знаходиться десь близько,
Й допомагає козакам.
За дев’яносто днів осади
Не похитнулась воля козаків.
Не задля нагород, чи то посади,
А ради слави русичів-братів.
Отак із горісними думками
Сарматським степом брів Іван.
Схоронив братків, там за валами,
Болить плече, й душа, бо сам.
Азов залишивсь як руїна,
Бо не захотів московський цар …
«На те була своя причина.»
Життя ж козацьке мов товар.
* * * * * * * * * * *
VIII
Оманлива фортуна на війні,
Ще вчора ляхів мерехтіли спини,
А сьогодні у кривавій бійні:
Шаблі, ядра, і нема спочину.
Спочатку сили рівними були,
Під Берестечком, на рівнині.
Та бусурмани кляті підвели,
Лиш курява лягла в долині.
Богдан хотів їх повернути,
Та сам потрапив у полон,
Залишив військо на спокуту,
Оточене із трьох сторон.
Позаду лиш топке болото,
Та козаків упавший дух:
«По завтрашньому дню скорбота»,
Неминучої розправи слух.
Довірити рішили Дженджелію
Вести себе в останній бій,
Та не справдив він надію,
Не годиться Дженджелій.
- Послухайте мене панове, -
На перед виступив Богун.
- Смерть прийняти це не нове,
Чи від татар, чи від драгун.
Є в мене інше міркування,
Бо помирати ще не час,
Цю ніч проявимо старання,
Так ще згадають ляхи нас.
Носили діжки, вози ламали,
Рядна, попони, жупани,
Все це добро під ноги клали,
Аби по ньому пройти в багні.
Потім гармати утопили,
Щоб не дістались ворогам,
А на ранок господа хвалили,
Що він послав їм Богуна.
* * * * * * * * * * *
Епілог
Ей Іване, Йване!
Славний ти був воїн.
За нашу неньку Україну,
За козацьку долю.
Проти шляхти й москалів,
Турків, та татар,
Незалежності хотів,
Від їхніх підлих чвар.
Не дарма життя потратив,
Не даремно згинув,
Яу умів, так й боронив
Рідну Україну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194296
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.06.2010
Что такое человек?
Наивысшее дитя природы.
За годом – год, за веком – век,
Всё ускоряет свой разбег,
Не озираясь на невзгоды.
Сам себе придумал бога,
Который прав и справедлив.
Но всё равно душой убогий.
Неписанным заветам строгим
Всего себя не подчинил.
Свой разум непомерно тонкий
Лишь грубой силе присвятил.
Своих отверженных потомков,
Не раз до самой кромки тонкой …
Так сам всевышний поступил
Изгнав своё дитя из рая.
Он до сих пор и глух и нем.
На все молитвы не взирая,
Людских проблем не замечая,
Не жаждит лучших перемен.
Немного у тебя познаний,
Но всё же достаточно того,
Чтобы рассудком предсказаний,
Без лишних жертв и истязаний,
Себя увидеть самого.
Придумано немало правил,
Немало взято рубежей,
Себя покрыв нетленной славой,
Не обуздав свой нрав удалый -
Заложник мелочных вещей.
Себя возвысив над другими,
Переступив через черту,
Заботами живёшь иными,
Своё лишь прославляя имя,
Брезгливо морщась на чету.
Тщеславен, корыслив, завислив,
От жизни всё успеть забрать.
Не допускаешь даже мысли
Поступки все свои осмислить,
И продолжаешь дальше врать.
Пытался сделать справедливым
Мир не растраченный собой.
Попытки все неудержимо,
Самим умом непостижимо,
Раздавлены были толпой.
Таким наивным остаёшься.
Как всегда - самим собой.
В загробном мире обернёшься,
С кладязя силы наберёшься,
Той справедливой и святой.
И сколько не черпаешь силы,
Твой путь и грешен и тернист.
Бываешь тихим, нежным, милым,
У бога просишь быть терпимым,
Но всё же в душе ты эгоист.
Таким живёшь из века в век,
И носишь имя – человек.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=193418
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.06.2010
Подарила ночь твоё дыхание,
Робкий трепет упругих грудей,
Весны и юности желание,
Покорной нежности твоей.
Снова тело манит красотою,
Золотое в тусклом свете луны.
И дрожит вновь под рукою,
Предчуствием шальной любви.
Конечно был очень счастливым,
Блаженства краткий миг.
Ты так мила, и так игрива,
Предвестница смелых интриг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189723
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.05.2010
Луны брезгливое мерцание,
Твоё неровное дыхание,
Свежий аромат хмельных духов,
И тихий шепот нежных слов …
Дыханья вдруг объединились,
В одном порыве очутились,
Движенье тел, и ласки рук,
Умилённых стонов тихий звук.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189534
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.05.2010
Молодість, молодість …
Як би тебе повернути.
Вже ніколи не забути
Солодких, п`янких вуст.
Тихий шелест плаття.
Поцілунки та об`яття
Під зірковим небом.
Й тихе, ні, не треба...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=189532
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.05.2010
З повагою,
великому Остапу Вишні.
І
Не було ніде нічого,
І на цьому нічогό
Сидів господь, і звісив ноги,
Сумно; зрозумійте ви його.
Скільки сидів, ніхто й не знає,
Бо й днів ніяких не було.
Робити бачте він щось має!
Аж раптом, в голові як загуло…
Інакше пояснить як вченим,
Чому довелося сотворять:
Твердь, небо, і цей світ зеленим,
Щоби було де постоять.
Спочатку твердь створив як блюдо.
Чомусь на трьох китах, чи то слонах.
Але не хочу бути, як Іуда,
Щоб бачити в тих діях крах …
А потім, вже як на багатті,
Не визнав ВІН абсурд попів,
Признало кулю й Ватиканське браття,
Що крутиться, мільярд віків.
Але вернімось до сотворіння.
Бо твердь - то твердь, а де ж рідня?
Хто ж буде вимагать спасіння…
Настала черга наступного дня.
Створивши всіх тварин по парі,
На глині погляд зупинив,
І в творчому тоді запалі,
Собі подібного зліпив.
Вдихнув життя, як і годиться,
У райський сад його пустив,
А сам приліг, бо натомився,
І в сон солодкий опустився.
Так сьомий день він і проспав.
Проснувся в понеділок, зранку.
Але тоді він ще не знав,
Що вже Адам давно на ганку,
В серйозній справі завітав…
ІІ
Як не просив господь Адама
Пригод на спину не шукать.
Не вговорив…, з єства "біднама"
Прийшлось супутницю ваять
ІІІ
І все було вже на землі,
Що милувало богу око:
Моря і ріки, гори і гаї,
Звірів, птахів і риб – нівроку.
В раю тихенько так, рядком,
Гуляли Єва із Адамом,
Прикрившись фіговим листком,
Ну не світить же перед богом срамом.
Але знайшовся янгол грішний,
Він Єві швидко пояснив…
Як не пручавсь незайманець колишній.
Все ж таки з Євой согрішив.
Розгнівався господь відразу.
Своє створіння покарав.
На землю, ніби ту заразу,
Назавжди з раю він прогнав.
«Чомусь тоді лиш двом в раю
Хватало місця, і тепла.
Тепер попам даєш дуюн,
Вважай душа у рай пішла».
Ох, і розплодилося тепер
Потомків Єви і Адама.
«Колись немилих господу людей»,
І бачите земля ще не пропала.
Добре, що янгол свою думку мав,
Не був, як всі, в небеснім стаді,
Бо рід людський життя б не знав,
І ми тому були б не раді.
Але всерівно дякуємо богу,
Що янгол гріх на душу взяв.
За це собі життя убоге
На віки – вічнії дістав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185291
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.04.2010
26.11.08.
А може й справді, на тім світі
є місце щоб душі спочити.
Чи може вигадка воно,
що зможе знов вона вселитись …
А потім, на цім світі жить -
і плакати, і веселитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180886
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2010
Дивлюся …, й нічого не бачу.
Сам з собою розмовляю про лихую вдачу.
За край неба заглядаю, може стане диво -
Мою душу заспокоїть, і серце ревниве.
Ловлю себе на думці, що чекаю марно,
І не збудуться бажання всі мої захмарні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179927
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.03.2010
Куда ты всё время зовёш грунтовая дорога,
Что вьёшся змеёй средь высоких, нескошенных трав.
Здесь вольные ветры гуляют вселяя у душу тривогу,
И авантюризм, из далёких, неведомых стран.
Здесь чувствуеш предков козацкую удаль лихую,
Диких коней табуны уносящихся вскачь.
Но потревожит лугов тишину вековую
Лишь жаворонков щебечущих плач.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179926
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.03.2010
Дорога. Дорога.
Асфальта серого гладь.
Авто на сон клонит немного.
Сам от себя хочу я убежать.
Преодалено уже немало,
Поворотов скользких и крутых.
Глаза вперёд глядять устало,
Блеск безразличия лишь в них.
Нет на земле такого места
Укрыться чтобы от себя,
Об этом всем давно известно,
Лишь только тайна для меня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179729
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.03.2010
Когда я стану другим?
Тогда, когда успокою душу.
Пустяками глупими томим
Покой твой больше не нарушу.
Но ноет серце и болит.
Впреть болеть не перестанет,
Доколе образ твой хранит,
И не растратит его память.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179728
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.03.2010
(С.А.Есенин)
Лани зжаті, гаї голі,
Від води туман та сирість.
Колесом за сині гори
Сонце тихо закотилось.
Дрімає в коліях дорога.
І сьогодні їй приснилось,
Що уже зовсім не довго
Зими чекати залишилось.
Ох, і сам я в хащах, ранком
Спостерігав вчора в тумані:
Рудий місяць, як лошатко
Запрягався в наші сани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179524
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.03.2010
(С.А.Есенин)
Біла береза під моїм вікном
Оповита снігом, ніби то срібл́ом.
На пухнастих гілках сніжною каймою
Розпустились китиці ніжно бахромою.
І стоїть береза в сонній тишині,
Палають сніжинки в золотім вогні.
А зоря, ліниво ходячи кругом,
Обсипає знову гілочки срібл́ом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179523
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 24.03.2010
І
Демон; чёрный как смоль,
Сливаясь с ночной темнотою,
сидел на скале одиноко.
Взляд, излучающий боль
блуждал по ущельям.
Увидел кого издалёка?
Только лица его дикий оскал,
Да свист ветра отчаянный,
Господствовали среди скал.
В час тот поздний, оќаянный
Ведь чувства имеет природа.
И этой ночью неспроста
На острие високих скал,
Дух подземелья восседал …
А за грядою невысокой
Невольно огонёк блистал,
То вспыхивал, то затухал …
Всё было тихо на равнине,
Пастух сидел возле костра,
Отара стислась у шатра.
Всё так, как и должно, в былине.
Костёр потух, пастух куняет.
А демон, выпрямился вдруг,
Расправил крылья, и вокруг
Всё стало тихо, как в могиле.
И будто бы какая сила
Вдруг разбудила пастуха,
Спящего в шатре волхва,
И в небосводе засветила …
Звезда, как яркая комета
Своим лучом открыла путь,
До вечной жизни к концу света,
Тем, кто возрадуеться чуть.
Скользнула тень земли касаясь.
То демон в небо воспарил,
Луча торкнуть крылом стараясь,
И свет его благословил.
Волхвы в шатре засуетились,
Собрав пожитки и дары.
К ним пастухи присоединились,
И на свет луча заторопились.
Успеть до утренней зари.
ІІ
Демон! Уже который час,
сидел угрюмо,
Не сводя с долины глаз.
Там человечья суета,
Равнины выцвевший ланшафт,
И косогор, где три креста.
Солнце светило так,
а ж в глазах темно.
Пот ручъями стекал,
и склеивал веки.
Руки и ноги до судорог свело.
Вокруг гвоздей кровавые подтёки.
Бежали минуты, или целые века.
Душа смирилась, чего ещё надо.
Вдруг губ, как будто матери рука,
Коснулась на острие древка,
Воды живительной прохлада.
Подарок щедрый сделан был.
Ещё щедрей укол под сердце.
Чтоб вечно для людей он жил,
Не так, как птичка бъёться
об оконце.
Всё это демон молча созерцал.
Потом, поднялся выше скал.
Раздался рёв громов сильней.
И темень, среди дня, настала
на земле.
Казалось, ветер крест хотел сломать,
Чтобы земле предать худое тело,
И плетью дождь начал хлестать,
Кровавые следы смывал умело.
Над этой страшной бурей он парил,
Смеясь и плача, перекрикивая ветер.
А там, из всех своих последних сил,
Один страдал, за все грехи на свете.
ІІІ
Свод пещеры невысок.
Он входил, опустивши крылья,
Был зол и хмур, от своего безсилья.
Вот и тело, спеленатое в свит́ок.
Накрывши крыльями его,
Коснулся он холодного чела.
И прошептал - Мой друг пора,
Закончилась твоя игра,
Там ждут тебя давно …,
пора.
Был чудный вечер, тих и мил,
Блистанье звёзд див́ило мир.
Два путника брели в степи.
Кто там их ждёт?
И где конец его пути …?
Эпилог
- Отец! А как же те,
Что веру я вселить хотел …
- Они ещё не доросли сынок,
Ещё настанет ихний срок …
P. S.
- Но ведь не так всё это было!
- Не так? …
Он только криво улыбнулся
Закрывши книгу бытия.
Склал крылья, тихо удалился.
Теперь уж точно навсегда …
Лишь напоследок оглянулся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179330
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.03.2010
Блукає погляд у пітьмі,
Без віри і мети.
Годинник відміряє на стіні
«Віки», нічної пустоти.
Тік-так, тік-так, тік-так,
Ніби набат звучить в ушах.
Хоч до життя і ставишся ніяк,
Та слово смерть наводить жах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178468
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.03.2010
Я не верю, хоть и хотелось,
У бога, чёрта иль Христа.
И вновь возьму на себя смелость
Их существование отрицать.
Может потому, что я в убогости
Жизнь свою жалкую влачу,
И не забыть до самой старости,
Как верили мы Ильичу.
Но не в слепой лишь вере дело,
За то у нас особый спрос.
Тогда вперёд мы шли умело,
А оказалось под откос.
Зачем тогда у бога верить,
Чтоб брату брата убивать?
Корыстью всё на свете мерять,
Лишь только что-бы царевать?
Бог один, ведь все признали:
«Мусульманин, католик, и еврей».
За правду почему тогда сжигали.
И сегодня, не щадят даже детей?
А жизнь течёт, течёт как прежде.
Две тысячи лет. И всёж опять,
Живём в единой мы надежде,
Чтобы кого нибудь распять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178236
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Надо радоваться жизни,
И не думать ни о ком.
Быть отпетым пофигистом,
Живущим только одним днём.
Світ, можливо, стане кращим,
Коли все сало сам з`їси,
І все раніш, що було нашим,
За безцінь знову продаси.
Давай разделим, что осталось.
Сильный, конечно, лучшее берёт.
Неумную такую шалость
Потомок после разгребёт.
Не так хотілося, як сталось.
«Живем ми краще, без турбот».
Хоча раніше нам здавалось,
Що ми єдиний є народ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178235
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.03.2010
С неуёмной тоской на шоссе я гляжу,
… проезжающих мимо красивых авто.
Я кудато спешу? Нет уже не спешу,
И не ждёт меня больше никто.
Я остался один, говорят: «Вот чудак».
С непутёвой судьбою своей, сам на сам.
Может главное в жизни приняв за пустяк,
Я с обочины сброшен к ближайшим кустам.
А мне хочется верить, работать, творить,
Несмотря на убогую душу свою,
Что задумал, когда-нибудь в жизнь воплотить,
Чтобы знать, что не зря я на свете живу.
Но шоссе неизвестна проблема моя,
Оно ровной полоской уноситься в даль,
За собою манит, как ребёнка дразня,
Только я остаюсь, и себя мне не жаль.
Жаль мне лет, что уже не вернуть никогда.
Тех, которые помнит шоссе.
Яблунёвый сад, вдруг расцвёвший тогда,
Белой фатой укрывавший от всех.
Мне бы хотелось шоссе, чтобы ты,
Увезло меня, хоть через ад.
В те года, где об юность розбились мечты,
Почти тридцять лет тому назад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177987
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Когда проходиш ты у моего окна,
Я замираю с трепетным волненьем.
Ты так красива и юна,
На мать свою похожа без сомненья.
И не сдержать мне радостной улыбки:
«Ведь были когда-то и мы рысаками».
Жить так прекрасно в этом мире зыбком,
Но убегают годы за годами.
Невольно в памяти всплывёт
Беседа у берёзы белой,
Дай бог памяти, какой же это год …
Я молодой был, глупый и не смелый.
Но всё имеет свой предел.
И к лучшему всё происходит.
Утихли в серце въюга и метель.
Вот и юность, за моим окном,
всё далее уходит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177986
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Я завжди тобою милувався,
По дорозі в Київ, та назад.
І радів, як з другом зустрічався,
Багато років вже підряд.
Шкодую, що не вмію малювати,
Я пейзаж сумний би написав -
Осокор самотній, крону крислату,
Та безмежний степ в буянні трав.
Чомусь відчув я рідну душу
У цьому дереві давно.
Самотнім також бути мушу,
Але мені вже все одно.
Тепер дивлюсь, й очам не вірю,
Лежить та крона у траві.
Не втримав стовбур буревію.
Тягнувся в небо,
а опинився на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177777
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.03.2010
Біла, ніби взимку, лісова стежина,
Застеля стежину акаційовий цвіт.
Онде на канаві в’яжеться ожина.
Всюди відчувається літа теплий слід.
Відцвіла акація, квітне бузина,
Знов на відпочинок готується весна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177776
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.03.2010
Эй жизнь! А, что там впереди.
Ведь сорок, говорят, только начало.
Начало того светлого пути,
Который ты пройти мне обещала.
А я признаюсь и не очень рад,
Тому, что сорок лет уже промчалось.
Я не дурак, ни беден, ни богат,
И лишь в душе утрата и усталость.
Не потому мне кажется не так я жил,
Дом не построил, «учения» не создал.
Одного лишь только сына породил.
И ничего-то о тебе так и не понял.
А может можно сызнова начать:
«Любить, страдать и снова ошибаться».
Но почему так хочеться в руках держать внучат,
И вместе с ними миру улыбаться.
Я думаю, что я ещё смогу успеть:
«Ведь в сорок лет жизнь только начинается».
Тому, кто это сможет оценить.
Для тех, кому всё это и останется.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177556
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
…, что ты ждала, теперь я точно знаю.
Но только ты по своему ждала.
За это я тебя не осуждаю,
Разлука слишком долгою была.
Твоя весна, тебя манила безмятежно,
Такой соблазн, попробуй устоять.
А он был рядом - ласковый и нежный,
Свою судьбу хотела с ним связать.
Быть женщиной любимой и желанной
В порывах страсти грезились мечты.
А может девичьи порочные страданья?
Весны творение, юной той весны.
Но не сбылось того, о чём мечталось.
Я думаю об этом не жалела ты.
Что в жизни лучшего тебе досталось,
От той проказницы весны?
И я дышал такой же юною весной,
Вдыхая полной грудью аромат.
Я верил, будешь ты всегда со мной.
Каким наивным был тогда солдат.
Прошли года - я стал наверное мудрей,
Но перелистывая жизни календарь,
Всё думаю, как поступил бы я теперь,
Чтоб прошлого мне небыло так жаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177551
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 15.03.2010
Набридло все,
І сам собі огидний.
Не перекроїти буття у забуття.
Помислів своїх тоді лиш гідний,
Коли все ставить на місця життя.
Не вистачить упевненості й вміння.
Не будеш знов кривить душою.
Ну як знайти порозуміння?
З самим собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176897
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010
В кочубеївському парку знов весна.
Навкруги зазеленіло все сповна.
Звеселяє душу спів птахів,
П’янкий запах черемшинових «духів».
Вітерець шепоче шелестом листків,
Розбудити хоче серце після снів.
Та не тим вже теє серденько болить.
І весні його, мабуть, не розбудить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176896
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010
Україно! Україно!
Розквітай. Чуєш, -
гомін журавлиний, це наш край.
Не плюндруй свою дорогу,
Ні на захід, ні на схід.
Розділи чужу тривогу.
Там сусіди, й там сусід.
Хай Дніпро тебе не ділить
На панів, та москалів,
Краще хай добробут множить
Неозорих цих ланів.
Щоб возн́еслась твоя слава,
На простори і віки.
Ти великая держава,
Й ми достойні козаків.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176711
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.03.2010
О одиночество!
Какой нелёгкий крест.
Его не сбросить, и не обменять.
Но до конца приходиться донесть,
«Свою судьбу не суждено нам выбирать».
К тому, который судьбами вершит,
Не достучишся, как-бы не хотел.
Одиночество, и жизнь тебе дарит,
Тебе надел, лишь твой удел.
И безучастно вынеся вердикт,
Он ведь судья тебе, не адвокат.
Тебя, и одиночество твоё хранит.
Неумолимый, беспринципный кат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176710
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.03.2010
Если был бы я другим,
То по иному пели б птицы,
И мир бы не был таким злым.
Так может заново родиться?
Не стать таким, каким хотелось.
В одну реку дважды не войти.
Но всё же помечтать осмелюсь.
Жизнь прожить, не поле перейти.
Что изменил бы в новой жизни?
Себя с другими как бы вёл?
Все так ранимы и капризны,
Кого б не знал, и с кем ни шёл.
Не так любил, не с тем дружил,
Кому то перешёл дорогу.
Не унывал, и не грустил.
Вот так и жил, всё понемногу.
А мне хотелось что-нибудь создать.
Тонуть в любви бесповоротной.
Об этом можно лишь мечтать.
Теперь уже сколько угодно.
Всё в старости стаёт другим,
И сколько б юность не мечтала,
Мечты развеются как дым.
Старость могла б, а юность знала
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176274
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 09.03.2010
Цвіте акація, п’янкий, духмяний цвіт
Моє дитинство нагадає.
Той безтурботний, невгамовний світ,
Де білобрисий неслух пробігає.
Знов кружить голову білий дурман,
Виплескуючи забуті почуття.
Тут обнімаючи дівочий стан,
Заціловував вуста до забуття.
Але вони швидкі і невблаганні.
Білилом вкрили голову мою.
Пригадуючи тії роки ранні,
На стежці лісовій стою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176273
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
пролог
Сатана, или бог; грех иль безгрешье.
Мы выбираем из двух, орёл или решка.
Их боимся обеих – потому возвышаем.
А верим ли в них? И сами не знаем.
Предлагают любовь, изганяя из рая,
И дарят нам жизнь, ни на что не взирая.
Если я сотворён по тому же подобию,
Значит зло и добро от них унаследую.
«День и ночь противоположности мгновенья.
Уживаются вместе со дня сотворения».
Кто ответит за боль, за беды и горе.
Один за двоих, ведь дволикий не более.
І
Я был счастливым, и даже больше.
Великой тайны вдруг свершился миг.
Мой сын родился, маленькая крошка,
На радостях поил друзей своих.
Схватив букет гвоздик румяных,
Я не бежал к роддому, я летел.
Живой комок закутанный у одеяло
Теплом мне душу нежным грел.
ІІ
Но это счастье, одна сторона медали.
А на второй ждала печаль.
Меня до срока не оповещали,
Чтобы, как можно позже, о брате я узнал.
… Его нашли лишь утром, у дороги,
Когда душа уже смотрела из небес.
Не знаю, думал он тогда о боге,
Или его опять попутал бес.
Километровый знак, немой свидетель.
Лишь он об этом может рассказать.
Но проявить не сможет добродетель,
И тайну смерти мне не отыскать.
эпилог
Душа моя, заблудшая в потёмках,
Всё рвётся в неизведанную даль,
И вновь вселится сможет у потомка,
Чтобы уверовать в ТВОЙ идеал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175536
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010
Мне бы, как дым от костра,
улететь в небеса.
И над землёю в полёте парить.
Мне б научиться творить чудеса,
Что-бы лучшие годы назад воротить.
Но не угас совсем мой костёр,
То ярко вспыхнет, то опять задымит.
И услышу ещё не один я укор,
Даст бог мне это не повредит.
Можно часами смотреть на огонь.
Вспоминая друзей той далёкой поры.
Вспоминая наивную юность, как сон.
Тогда ярче горели костры.
Но я знаю точно, наступит тот день,
И погасит яркое пламя костра.
Мне достанется, только забвения тень.
Не увижу я больше рожденье утра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175168
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 03.03.2010
Поседели волосы, нету больше прыти.
И уже не снятся сны больших открытий.
Нечего из прошлого вспомнить на досуге.
Только неудачи, замкнутые в круге.
Потом, всё перемелется, и будет мука.
Знать должен об этом, знать наверняка.
Чтобы не казался мир таким пустым,
Научись любить его, и радоваться с ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174814
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
Господи, заспокой мою душу.
Навчи, як дальше жити мушу.
Так, як жлоби, повір, не хочу.
Бо сором всім дивитись в очі.
Жити жалкуючи й без віри;
В усьому треба знати міру:
Не випереджати, і не відставати,
Коханим бути, і кохати.
Як же бути – скажи мені боже?
Душа стомилась, і тіло, тоже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174809
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2010
Можливо, що з минулого життя.
А може які інші почуття.
Мене спонукають кашкет знімати,
І голомозим так стояти.
Тривога в серці, й сльози на очах.
А на душі нестерпний жах
За молоді свої роки,
Що розтранжирив залюбки.
За щастя я хотів би мати,
Й штани не сором протирати
У академії столичній,
Граніт науки «гризти» вічний.
Та не судилося мені на жаль,
Тут відчувати радість і печаль.
І гордим можу бути я за те,
Що відродилося світилище святе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174364
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.02.2010
Дозвольте мені розказати,
Про милий серцю край,
на лівім березі ріки.
Супоєм тую річку звати,
Що плине у Дніпро через віки.
Перетворили роки за роками
Широку річку, синю глибочінь,
В болото, що поросло очеретами.
Людська байдужість, невгамовний біль.
Навколо парку, де дерева світу,
Що насадив колись ще пан,
Розкинулось село,
росою вранішньою вмите.
Польський шляхтич,
п`ять віків, як заснував.
Але назвати парком вже не можна,
Бо хащі й сміття навкруги.
Ставки, красою, що були вельможам,
Лиш сморід й бруд дарують залюбки.
Не таланить тобі з господарями,
Хоч і районний центр уже давно.
Наповнений пихатими керівниками,
Що залишають після себе лиш лайно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174104
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 26.02.2010
Проводи меня в дорогу.
И хоть не верю я в Христа
Перекрести мою тривогу,
Убогий мир мой, чтоб спасал.
Пусть сохранит мои печали,
Ведь радоваться нет причин.
Чтоб обо мне не забывали,
И помнили, хоть пару зим.
А я укутаясь от холода
Согреюсь мыслью о тебе,
В далёком незнакомом городе,
В чужой неведомой земле.
Смогу ли часто вспоминать
Весну, что нас с тобой свела?
Ведь боль разлуки не унять,
Без доброты твоей, тепла.
И ты, я думаю, грустишь,
Коль вспоминаешь обо мне.
Надежды робкие хранишь.
Теперь, в далёкой стороне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173926
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.02.2010
Можливо тому, що я першою осінь побачив.
Весь в золоті листя старий кочубеївський парк.
І долі своїй я колись би звичайно пробачив,
Якщо зауважу, що десь там було і не так.
Вибравши шлях, не думав, що буду журитись:
«Адже осінь напрочуд зваблива пора».
З негараздами інколи треба миритись,
Хоч років так шкода прожитих дарма.
А мрія, що мрія – залишиться знову без діла,
І знову втішатиме душу тривожну мою.
Якщо не судилось на повну розправить вітрила,
То краще приборкать гординю свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173925
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 25.02.2010
Промайне якимось дивним маревом,
Дитинство зимової пори.
На снігу барвистим заревом
Червоногруді снігурі.
Здалеку ці птахи прилітали,
І раділи проявам зими.
Нас радіти також заставляли.
Червонощокі, на морозі, й ми були.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173245
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.02.2010
За деревней, на белом снегу,
Словно вспышка ночной зари.
Снегири! Снегири! Снегири!
Хорохорятся, чуют пургу.
Красным заревом той же зари,
Окунувшись в сугроб глибокий,
Рябина стоит одиноко,
Наклонившись до самой земли.
Облюбовали её снегири.
Здесь их дом и обеденный стол,
Белоснежный, морозный простор.
И пируют, и жируют до поры.
Снегири. Снегири.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173244
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.02.2010
Я иду…
Хоть снега мало,
И лист опавший под ступней
Ржавым следом проступает.
Я не нарадуюсь зимой.
Вечер…
В лесу, как будто днём, светло.
Свет солнца лунным серебром
Мою дорогу освещает,
Морозный воздух грудь ласкает,
И на душе моей тепло.
А я иду…
С невинной, пъяной вечеринки,
Слегка уставший, во хмелю.
И веселят меня снежинки
Дрожа на лёгеньком ветру
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172701
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.02.2010
А я не верю,
что свечи плачут лишь от боли.
О том, что вскоре догорев
Не станет больше ихней доли,
А темноте оставят гнев.
Воск не боится пламени начала.
Лишь от того пускает он слезу;
Ведь сколько б жить она не продолжала,
Всё окунётся вновь во мрак, и пустоту.
Одной свечи мне было мало,
И лишь её фитиль догорел,
За ней вторая заполыхала,
И осветив, и обогрев.
Не много у неё тепла и света.
Но я успел увидеть и понять.
То, что дано ей в мире этом,
Она готова для меня отдать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172352
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.02.2010
Мені завжди подобалася осінь,
Пожовкле листя, вицвіла трава.
Бабиного літа ширяюча волосінь.
Останні краплі літнього тепла.
І я вдихав на повні свої груди
Повітря, як вино, таке ж п`янке.
В усмішці розпливались мої губи.
Пори щасливої буяння золоте.
А потім, закують морози,
Ставків поверхні, снігом замете поля.
І до весни у болісній тривозі
Відпочиватиме свята земля.
А я люблю тоді, як хуртовина,
Шмага обличчя батогом вітрів лихих.
А потім сісти у теплі, біля каміна,
І слухать сповідь дрів сухих.
Але вона прийде, не забариться,
І знову принесе надію та любов.
Промінчиком земля зуміє розбудиться,
Народжувати знов, і знов, і знов.
Весна зеленим буйством засіяє,
Ароматом тисяч квітів оп`янить,
Надіям крила в вічність розправляє,
І радісніш стає на світі жить.
Поспішає й літо нас зігріти:
«Хоча я спеку дуже й не люблю».
Але луги росою вранішньою вкриті,
Розбудять душу грішную мою.
І я згадаю, як колись босоніж
Біг польовою стежкою кудись,
І впавши у траву високу меж,
Дивився довго у блакитну вись.
Я і не мріяв, що буду писати -
вірші, де туга і печаль.
Бо вже й тоді хотілося співати.
Хоча й без слів, на превеликий жаль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171978
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.02.2010