| Сторінки (2/191): | « | 1 2 | » |
Коли серце моє у мені омліває,
Коли ворог у мене таємно стріляє,
Я до Бога від рання в молитві взиваю:
Своє серце і душу Йому довіряю!
Ніби спрагла земля без води—моє тіло…
Може все в мить одну розлетітись, як пара.
Не врятують мене добрий намір і діло.
Ти потрібен мені! Я безТебе—примара…
Я сама не зійду на цю скелю високу.
Не здолаю стіну, що стрімка й прямовисна.
Ніби в пастці… Сльозою заповнене око,
Бо я бачу, як біль звідусіль мене тисне.
Я сама не здолаю укріплень ворожих,
Бо сама я не маю ні сили, ні вміння.
Але Ти! Мій Господь! Моя сила й сторожа,
Перемога моя, і надія, й спасіння!
Те, що бачу—дочасне. Просвіти мої очі!
Хто я? Плід соковитий? Жмут сухої трави?!
У хворобах і болях доживати не хочу.
Ти по Слову Своєму мене оживи.
На Тобі я стою. Бог мій—Скеля Найвища!
Світлом Слова крушу безнадію і страх.
Не здола мою віру підступний вітрище.
Восхвалю Тебе, Боже, у вічних віках!!!
22.01.2013р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421927
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2013
Сонячний промінчик
Розбудив дитятко.
Помолюсь за маму,
Помолюсь за татка!
Дай їм, милий Боже,
Сили і здоров’я,
Щоб і ми зростали
В мирі і любові,
Щоб мої сестрички
Й братики хороші
Всі були здорові
Й на Ісуса схожі.
І людей навчали,
Як любити Бога –
Щоб для всіх відкрилась
Осяйна дорога!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421680
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.04.2013
Вже ранок засяяв
І сонечко встало.
Хвилина молитви
Для мене настала.
Мій Отче Небесний!
До Тебе молюся!
І до Ісуса
Всім серцем горнуся.
Цей світ пречудовий
Ти дав мені Боже!
Радію, сміюся,
Бо так мені гоже...
Мій Отче Небесний!
До Тебе молюся...
Любити і вірить
В Ісуса навчуся!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421675
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 29.04.2013
Господь, я дякую Тобі
За сонечко і вітер,
За неба ніжну голубінь,
За дощик та за квіти.
І за росинки у траві,
Й за веселкову браму,
За барви радісно-живі
У Небесах над нами.
Господь, я дякую: Ти є!
З Тобою добре жити.
Усе, що маю, Ти даєш
І вчиш мене любити...
Я дякую за глибину
Морських пучин бездонних...
З Тобою я не потону,
Бо я в Твоїх Долонях!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421148
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 26.04.2013
Весняний дощ! Він лагідний, живий.
Ласкавим плином землю омиває,
Шепоче ніжно: «Прокидайсь, живи!»
І силу нову у земне вливає…
О, Дух Святий, пролий Свої дощі,
Щоб оживали насінинки Слова,
Щоб ми були освячені, готові
Суть Благовістя в грішний світ нести!!!
11.04.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420200
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 22.04.2013
І знову сипле й сипле сніг
Неначе й не весна.
Печаль лягає на поріг,
Так ніби я сумна…
Холодний вітер аж гуде,
Сум стукає у вікна…
Що?! І весна вже не прийде,
І радість не розквітне?!
Відкину сум, здеру печаль,
У радість зодягнуся,
Бо в серці є Його печать,
Печать мого Ісуса!
Що вибирати прагнеш ти:
Журитись чи радіти?
Любов Христа у світ нести,
Чи лиш для себе жити?!
22.03.2013
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415014
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.04.2013
О, Господи! Я грешный человек…
Как краток мой земной суетный век.
Пытаюсь я смиряться. На коленях
К Тебе стремлюсь добраться по ступенях,
Любовь Твою и милость заслужить,
Прощение ,спасение и жизнь…
Но в сердце зазвучали вдруг слова:
«Дела твои—засохшая трава!
Как дар, прими прощение Моё!!!»
И мне Спаситель руки подаёт:
«Лишь верой можешь оправдаться ты.
Я выведу тебя из темноты,
Омою, чтоб душа было светла…
И лишь потом ты сотворишь дела,
К которым я уже призвал тебя
От вечности, в терпении любя!!!»
О, человек, тебе дано решать:
Принять сей ДАР или не принимать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415012
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 02.04.2013
Сьогодні я розповім вам історію про моточок ниток. Чи бачили ви такі моточки в мами, бабусі чи сестрички? Ці ниточки використовують для вишивання.
Народився наш Фіолетовий Моточок на великій фабриці серед інших своїх братиків і сестричок. Їх сортували і пакували в пакетики, коробочки і великі пакунки. Вони солодко спали, притулившись одне до одного голівоньками, поки машини розвозили їх до місця призначення.
Так Фіолетовий Моточок опинився у великому магазині, де продавали різноманітні моточки, катушечки, голочки, бісеринки, наперсточки та все-все інше, призначене для шиття, вишивання. Рукоділля… Він радів, бо з великої вітрини йому було весело розглядати величезну магазинну залу. Але невдовзі Моточок побачив, що з коробочки, в якій він приїхав з фабрики, всіх його братиків і сестричок розкупили. Він залишився сам. Продавець переклав його до іншої коробочки, яка теж стояла на вітрині. Незабаром все повторилось. Інші моточки купували, а його—ні! Фіолетовий Моточок засумував. Потім сталося лихо. Коли його в наступний раз перекладали до іншої коробочки, він сердився і пручався, тому вислизнув з рук Продавця і впав на брудну підлогу. На нього навіть хтось наступив ногою…
Потім дбайлива Прибиральниця підняла бідолаху, ретельно обтрусила і поклала його до великої картонної коробки, яка стояла збоку від вітрини. Фіолетовий Моточок засумував ще більше, адже звідси вже нічого не було видно…
В цю коробку складали моточки з якимись вадами, тому покупці рідко заглядали сюди.
Моточки часто хникали і вередували, навіть сварилися між собою, але Стара Картонна Коробка була дуже терплячою і мудрою, тому могла швидко зупинити всяке непорозуміння.
—Будьте слухняними і вчіться чекати. Ви обов’язково потрапите в чудові руки! Ви призначені дарувати радість!—невтомно повторювала вона.
Фіолетовий Моточок лежав на дні коробки і розмірковував над цими словами. «Як же він може подарувати комусь радість, коли він брудний, непримітний і ні на що непотрібний?» Спочатку він дуже заздрив тим моточкам, яких купували. Але Стара Картонна Коробка так щиро раділа за них, що невдовзі й сам Фіолетовий Моточок перейнявся цією радістю. А через радість за своїх братиків в ньому з’явилася надія, що й для нього настане день перемін…
Одної ночі, коли моточки спокійно спали під кришкою картонної коробки, в магазині почався великий переполох. Сюди заліз якийсь хижий звір з великими зубами. Він наробив шкоди на полицях магазина і, натрапивши на картонну коробку, почав її гризти. Стара Картонна Коробка стійко захищала своїх мешканців, але звір таки прогриз її нижній кутик і вхопив за чубчик Фіолетового Моточка.
Фіолетовий Моточок опирався з усіх сил, бо розумій: якщо звір витягне його з коробки, то потім прогризе ще більшу дірку і знищить всіх його братиків. На щастя, в цей час нагодився сторож. І звіра було переможено! Хазяїн зробив Старій Картонній Коробці прев’язку скочем. І знов поскладав у неї моточки ниток. Він довго з жалем тримав у руках Фіолетовий Моточок.
« І викинути шкода… І кому ж він такий буде потрібний?!» Але таки не викинув, а поклав назад у картонну коробку, на самий верх.
В цей день сталося довгождане! Добрі Руки ніжно взяли Фіолетовий Моточок і сказали:
—Я хочу його у вас купити!
—Вибачте, я тут лише продавець, а не господар —була відповідь. —Тому я не можу запропонувати вам меншу ціну за цей моточок, хоча він брудний і пошкоджений. Може ви підберете щось інше?
—Не хвилюйтесь. Я заплачу належну ціну! — відповіли Добрі Руки. — Він мені дуже потрібний, бо я вже довго шукаю моточок саме такого кольору.
Фіолетовий Моточок в очікуванні лежав на прилавку.
—Прощавай! —гукнула Стара Картонна Коробка. —Я дуже радію за тебе!
—А як же ти? —запитав Фіолетовий Моточок. —Я буду сумувати за тобою, бо я полюбив тебе…
—Дякую. —усміхнулась Коробка. —Довіряй цим Рукам!
Добрі Руки принесли Фіолетовий Моточок додому. Вони пахли ніжним теплом і щирою радістю. Тут Моточкові довелося згадувати слова Старої Картонної Коробки: «Довіряй цим Рукам!» Бо те, що Руки почали робити з ним, було і дивно, і незрозуміло, і неприємно, і навіть боляче…
Спочатку Добрі Руки розправили моточок і почали занурювати його в якусь прозору рідину з білою піною. Вони легенько стискали його і знов занурювали в цю рідину… Духмяні краплинки проникали глибоко в його середину. Фіолетовий Моточок дуже хвилювався, але був певний, що все буде якнайкраще!
Потім його причепили до білої грубої нитки. Він з подивом відчував, як білі краплини зкапують з нього вниз. Здавалось, що він підростає… Було свіжо і солодко.
Невдовзі Фіолетовому Моточку довелося пережити ще одне випробування. Добрі Руки загорнули його в білу тканини і почали… притискати чомось дуже важкенним і гарячим. Це було дуже боляче!
Останнє, що пам’ятає Мотчок: Добрі Руки розділяли його на ниточки і розрізали гострими ножицями. Це було зовсім незрозуміло. Але Фіолетовий Моточок щиро довіряв Добрим Рукам.
Майстриня завершила вишивати свою картину. Вона раділа і була дуже задоволена. Від фіолетового моточка не залишилось жодної ниточки. Всі вони до ладу були вшиті у чудове полотно. Моточка вже не було, але він жив у своїх ниточках новим радісним життям…
Кожен з нас створений Богом неповторним і незамінним, унікальним і пречудовим! І для кожного з нас є своє місце в Його Картині!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378673
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 18.11.2012
Ісус! Мені сказала мама,
Що в Тебе знов болять всі рани,
Коли поводжусь неслухняно…
Мені так сумно і погано,
Бо я не слухаюся часто…
Учора я розбила чашку,
За хвостика смикнула кицю…
До Тебе буду я молитись:
«Господь, прости!!!»
Навчала мама,
Що в Тебе вся Небесна Ласка…
Допоможи мені, будь ласка,
Щоб я була Тобі слухняна!
Тебе побачити я мрію
І Небеса за небокраєм,
Що називають вічним раєм…
Хоч малювати я не вмію,
Але сьогодні я для тебе
Веселку малювала в небі.
Я зберігаю цей малюнок…
Чи приймеш Ти такий дарунок?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372671
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.10.2012
Моя душа, як океан бурхливий:
Кипить, вирує, в шумі поспіша…
Який же Бог до мене терпеливий!
Кажу тобі: спинись, моя душа!!!
Спинись. Спочинь. Не поспішай нікуди.
В покорі будь. І біля ніг Христа
Посидь, послухай… Поспішають люди?
Дивись на Нього! В Ньому повнота!!!
Час вибирати: Марта чи Марія?
Чи серед буднів є шабат святий?
До Бога я приношу свої мрії,
Тривоги, болі… Бо мій Батько—Ти!
Є глибина утіхи в спілкуванні.
Я притуляюсь серцем до Христа,
Щоб пізнавати всі Його бажання:
Любов, спасіння, вірність, чистота…
В моєму дусі править Божий Дух.
Веселкою ясніється дорога.
На морі—спокій. Вітер вмить ущух.
Є світло й радість. Це реальність Бога!!!
27.09.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367154
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 28.09.2012
Присвячую пам'яті мого чоловіка
Ніч. Туман. Відбуває поїзд.
Серцем вимовлю: до побачення…
Все змінилось. І сказане вчора
Набуває важливого значення.
Тридцять літ. Ніби мить, ніби подих…
Ти прости, що не все цінувалося.
Боже, дякую за ці роки!
Світле й добре у серці зосталося.
Зустріч. Танець зі смаком яблука.
Горизонти мрій неозорі…
А в садках розквітають яблуні,
Із небес щедро падають зорі!
І екзамени, і побачення…
Літо, груші… І наше весілля!
Телефонні дзвінка: до побачення.
І кохання, приправлене сіллю…
Діти! Радість у їх народженні!!!
До любові та щастя стремління.
Все життя. Як на гору сходження.
І болючі такі падіння…
Новорічні сімейні свята:
Насолода у спілкуванні.
Недосказаного багато
У минулому спогляданні…
Фотографія: очі гарні,
І усмішка твоя не гасне!
Я стою на життєвій грані,
Осягаючи вічне й дочасне.
Як важливо, що є пробачення!!!
Є надія. Є віра. Є діти.
Я люблю тебе. До побачення!
Буду вчитись радіти і жити…
21.09.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365818
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 22.09.2012
Нічний метелик, про якого я хочу розповісти, був слухняним учнем у школі нічних метеликів. Там навчали, що треба любити темряву ночі і цінувати кожну мить життя, шукаючи краплини нічної насолоди, адже життя нічних метеликів таке коротке… У цій школі також застерігали, що до світла летіти не можна, бо світло приносить страшну передчасну смерть!
І жив метелик, як всі, аж поки несподівана зустріч не змінила його життя. На листочку, де наш метелик присів відпочити, він побачив іншого метелика. Його білі крильця були помітні навіть у нічній темряві.
—Ти хто?—запитав Нічний метелик.
—Я метелик.
—А чому ти інший?
—Це тому, що я літаю, коли настає день…
—А що таке день?
—Це коли світить ласкаве Сонце, навколо багато світла і повсюди розквітають прекрасні квіти усіляких кольорів…
—А хіба світло—це добре?—здивувався Нічний метелик.
І тоді метелик, який бачив день, розповів Нічному метелику багато дивовижного. Найбільше йому сподобалась розповідь про Сонце, бо Воно було добрим і дуже дбайливо піклувалося про всіх, навіть про нього, маленького Нічного метелика!
І тому він засумував, бо знав, що міра його життя—лише одна ніч! А йому дуже сильно хотілося побачити Сонце. Білокрилий метелик намагався утішити друга:
—Подивися вгору! Там є маленькі зірочки… Сонце схоже на них, тільки Воно—велике і гаряче.
Нічний метелик деякий час захоплено розглядав зірки.
—Тепер я сам бачу, що світло—добре і прекрасне!!! Я відчуваю, що дуже люблю Сонце, хоча ніколи Його не бачив. Я люблю Його більше, ніж солодкий квітковий нектар…
Він схвильовано затріпотів крильцями:
—Друже, я дуже вдячний тобі, що ти повідав мені правду про світло, про день, про Сонце… А чи ти можеш показати мені, звідки приходить Сонце?! Я хочу полетіти Йому назустріч. Я вірю, що встигну Його зустріти, перш ніж закінчиться ніч мого життя.
Білокрилий метелик вказав йому дорогу, щиро радіючи за свого друга:
—Щасливої мандрівки! Я вірю, що ми ще зустрінемось…
І нічний мрійник полетів назустріч Сонцю. Він мав превелике бажання побачити Сонце, і це додавало йому сили та наснаги в польоті. Враз метелик побачив сонце, яке зависло на високому чорному стовпі. Навколо нього кружляло й дзизкотіло багато мошок, метеликів, комарів та інших мешканців ночі.
Нічний метелик теж почав кружляти разом з усіма, радіючи що так швидко зустрів Сонце. Але його маленьке сердечко підказувало йому, що тут щось не так. І він згадав, як білокрилий метелик розповідав про Сонце: Воно живе, рухливе, ласкаве! А це сонце чипіло на одному місці і його світло було холодним.
Тому Нічний метелик полетів далі. Він відчував себе зовсім маленьким серед бездонного простору неба. Коли в польоті йому ставало важко, він дивився на зірочки, які підбадьорювали його своїми мерехтливими промінчиками. І знов пригадував оповідку свого друга про день, про чудові пахучі квіти, про Сонце, Яке любить і дбає про всіх…
Несподівано він побачив багато світла, яке лилося з якогось отвору в темній стіні. «Може тут є дорога до Сонця?»
І малий мандрівник відважно влетів у відчинене вікно. Тут було тепло, затишно і пахло квітами. Стомлений метелик кружляв над букетом квітів біля настільної лампи. Дівчинка, яка читала книжку, здивовано підвела голову:
—О! Який в мене нічний гість! Ти хочеш жити на моїх квітах?
Метелик згодився і сів за букет. Сили покидали його. Він дуже зголоднів, тому почав шукати в квітах краплинки солодкого нектару, щоб поїсти. Але чомусь ці краплинки були не солодкі, і вони додали лиш втому, яка заволікала його оченята.
—Гарний нічний метелик! І який великий! Як добре, що ти прилетів! У мене в колекції ще такого немає… Ти будеш найкращим! —дівчинка тихенько наспівувала незрозумілі слова.
Але враз серце метелика відчайдушно забилося: «тут Сонця немає!!! І якщо я залишуся тут, то ніколи не зустріну Того, Кого дуже сильно люблю…»
Тому він з останніх сил стріпнув крильцями і вилетів у вікно. Теплий вітер підхопив його на свої дужі крила і далі вони вже летіли разом.
А ніч відступала, даючи місце світанку. І маленький мандрівник з радістю побачив на сході перші промені Сонця. Він летів і вірив, що його мрія здійсниться!
Нічний метелик готовий був загинути у променях гарячого Сонця, аби тільки побачити Його і відчути Його дотик. Він ще не знав, що нічні метелики, які прилітають до Сонця, не гинуть! Вони просто стають МЕТЕЛИКАМИ СВІТЛА!!!
2012р.
*****************************
Боже Слово для роздумів:
Щоб випробувана віра ваша виявилася вартіснішою золота, яке гине, хоча й вогнем випробуване, на похвалу, і честь, і славу у з‘явленні Ісуса Христа,
Котрого, не бачивши, проте любите, і Котрого, донині не бачивши, однак віруєте в Нього, радієте радістю невимовною і преславною,
Досягаючи кінця віри вашої – спасіння душ. (1Петра 1:7-9)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356084
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.08.2012
Мої думки, як коні-скакуни…
Чи можу я коней оцих спинити?
Кому слухняно коряться вони?
Кому бажають віддано служити?
Господь, навчи, щоб я була як страж
У брамі міста в мудрості Христовій,
Вклади у серце чистий Божий страх,
Оснований на вірності й любові.
Без святості Тебе не осягну…
Не хочу навіть думкою грішити!
У розумі веду з гріхом війну,
Щоб у Христовій перемозі жити.
Тобі, Ісус, на послух віддаю
Свої думки , бажання і стремління.
Вмираючи для себе без жалю,
Я душу направляю до спасіння!
14.07.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351052
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.07.2012
Таємниця була у Бога,
Мрія, схована в серці Христа,
Не відкрита колишнім пророкам,
Щоб здійснилась віків повнота.
По Його благодаті освячені
Ми безцінною кров’ю Христа...
В день далекий, Богом призначений,
Народилася Церква Свята.
Злинув Дух у зібрання Апостолів
І над кожним, як пломінь, палав.
Говорили іншими мовами,
Як їм Дух промовляти давав.
Дивувались люди побожні,
Що прийшли туди звідусіль,
Тож говорять про справи Божі,
Дуже просто, без всяких зусиль
Промовляють усе зрозуміло...
Диво, ніби примарний дим!
Може зранку нічого не їли,
Повпивались вином молодим?!
А Петро говорив сміливо —
Відкривалась Небес висота.
Проростало у світ Боже диво,
Будувалася Церква Свята...
Наречена Господня, улюблена,
На землі вона – Тіло Христа.
Гнана, мучена та не погублена,
Укріпляється і підроста!!!
Освіти нас Своєю Правдою,
Щоб Любов Твоя з нас потекла,
Щоб були ми і сіллю, й розрадою,
Щоб творили Божі діла.
Церква – люди, що взяті від світу.
Громадянство Небесне у нас!
Ми – улюблені Божі діти,
І піднесені будемо в свій час!
Бог-Отець всю Христову родину
Посадив на Небесних місцях...
Слава Богу-Отцю і Сину
У Святому Дусі в віках!!!́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340285
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 27.05.2012
Светлана
Палата залита весенним светом
И лучик пляшет на её лице…
Но разве это Света, наша Света?!
Уродство линий и бинты везде…
А ведь вчера она блистала в зале
Чудесной восхвалённой красотой.
Её «Мисс института» награждали
И мы гордились, доченька, тобой!
Потом звонок и голос незнакомый…
Безжалостные резкие слова:
Авария. Разбилась. Возле дома.
На Ленинской. Пока ещё жива
«Мама! Ты пришла! Я очень рада!
И надежда в щёлочках-глазах…
Очень важное сказать мне надо,
Но не знаю, как тебе сказать.
Ты меня малышкою учила
Кушать, одеваться и ходить…
Чтоб я жизнь красивую любила,
Ты меня сумела научить.
Мамочка, ответь, моя родная,
Не молчи, прошу я не молчи!
Понимаешь, я ведь умираю…
Как встречают смерть? Ты научи!!!»
Мать упала, чуть дыша, рыдая.
Как же эту боль перенести?!
«Доченька, я этого не знаю…
Если можешь, ты меня прости…»
Вдруг от койки, что у двери
Застучали, скрипя, костыли
И девчушечка наклонилась:
«Положитесь на Божью милость!
Бог Живой и Благой. Он везде.
Его Сын Иисус был распят на кресте
За меня, за тебя и за маму твою…
Он тебе говорит: очень сильно люблю!
И кто верит в Него, через смерть идёт в жизнь.
К Богу сердце открой, поспеши, помолись.
Ты прости, Иисус, что не знала Тебя.
Жизнь тебе отдаю. Я отныне Твоя.»
Еле слышно слова повторяли уста…
«Бог! Спасибо Тебе! Я готова, чиста.
Мама, дочку прости за обиды и боль.
Ты меня отпусти… Ухожу я… Домой!!!»
Как вместить, что её уже нету,
Что она теперь где-то ТАМ…
Тёплый зайчик лучистого света
Прикасается к мёртвым губам…
Мать девчушечку обняла.
«Благодарна, что ты помогла…
Боль такая, что не измерить,
Но я тоже хочу…ПОВЕРИТЬ!!!»
15-17.05 2012г.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338146
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 17.05.2012
За Тобою душа моя тужить вночі, також дух мій в мені
Спозаранку шукає у Тебе розради,
Бо коли на землі Ти провадиш суди Свої,
Ті, хто в світі живе, научаються правди…
Милосердя Твоє без кордонів і меж!!!
Нечестиві його не цінують,
Не виходять у Світло, в якому Ти вічноживеш,
І словами блюзнірства народ Твій ґвалтують.
Бог вже руку підняв! Та не бачать вони…
Розквітає маслина, отже, літо вже скоро.
Ти даруєш нам мир і від пут сатани
Ти виводиш народ Свій із темряви й горя!!!
На маслині Твоїй між гілками живу,
З Твого кореня маю я силу!
Всім єством пізнаю Божу волю живу:
Іудей й неєврей, щоб ми разом Бога хвалили!!!
Бог Ізраїля, Вірний, Святий!!!
Все дочасне пройде, а Слова Твої міцно здійсняться!
Наречену Свою із терпінням готуєш Ти
Для Небесного вічного Царства!
Іс.26:8-9;Луки 21:29-31; Римл.11:17; Еф. 2:14-15
06.03.2012р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319582
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.03.2012
Люблю тебя,красавица весна!
Люблю тебя за голубые очи,
За сонечные лужицы без дна,
За тёмные задумчивые ночи...
Люблю я слушать перезвон капели
И стоголосье нежное рассвета,
Синичек переливчастые трели,
Порывистое пенье ветра...
Люблю смотреть,как снег сползает с криш,
Как властно дышит подо льдом река
И как пускает лодочку малыш
На голубую заводь ручейка.
******************************
Остановлюсь послушать тишину,
В молитве преклоню свои колени:
Господь, Тебя люблю я больше чем весну,
Чем всё Твоё предивное творение...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318152
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 01.03.2012
У Неземній країні Той, Хто Ласкавий і Люблячий, подарував мені чудові квіти і запросив мене на Великий Святковий бал. Ці квіти й були перепусткою на бал. Я взяла чудовий букет у руки і враз відчула, що отримала здатність літати! Небесний Вітер подарував мені невидимі могутні крила.
Я знала, що для того, щоб потрапити на бал, мені треба перелетіти через всю землю. Я летіла і говорила людям про Бога, запрошуючи всіх на Небесне Свято. У моїх руках були квіти Віри, Любові, Милосердя, Довготерпіння, Радості, Смирення , Вірності… Аромати цих квітів досягали сердець.
Іноді було дуже важко, але я летіла. Стало холодно і темно. Рвучкий морозний вітер заважав мені летіти вперед. Мої губи замерзли і я втратила здатність говорити.
Раптом я побачила, що квіти в моїх руках засохли. В їх голівоньках було багато насінинок. Я дуже засмутилась і вже більш не мала сили ширяти над землею. Хтось злий позад мене сміявся і казав, що я вже ніколи не потраплю на бал.
Враз я побачила, що стою на високій горі. Внизу була бездонна страшна прірва, переді мною розкривався чудовий краєвид—гори, долини, ріки, моря… А вгорі височенне голубооке небо. І знову злий голос за спиною: «Ти зараз впадеш і розіб’єшся!” Я не повернулась до того голосу, нічого не відповіла, бо вірила, що можу полетіти. Не своєю силою, а силою Того, Хто подарував мені крила…«Ті, хто надію покладають на Бога, обновляться в силі, підіймуть крила, як орел, полетять і не впадуть»!!!
Я зробила крок над прірвою і відчула, що могутні крила піднімають мене у височінь. Так, я знову летіла!!! Букет сухих квітів я притискала до грудей .Небесний Вітер прошепотів до мене: «Заховай насінинки у серце…» Пісня хвали полилася з моїх вуст. Це був політ щастя. Я знов говорила людям про Бога, знов запрошувала на Небесний бал і дарувала всім насінинки квітів. Мені вже не було важливо, чи зможу я потрапити на цей бал, але я дуже хотіла, щоб на нього пройшли люди, щоб вони зустрілися з Тим, Хто Люблячий, Ласкавий і Вічний!!!
З висоти польоту я помітила, як кольорові струмочки потекли за обрій, зливаючись у веселкову ріку, яка досягала Неба. І я побачила біля Небесної брами Того, Хто подарував мені квіти. Я стояла й дивилась, як приходили до Нього люди з букетами у руках і пахощі Небесної радості наповняли моє серце.
Я стояла, не зважуючись підійти, бо квітів у мене не було… Враз Він Сам підійшов до мене, взяв за руку і лагідно сказав: « Пішли, вже все готово до початку балу…»
—Але ж у мене немає перепустки—прошепотіла я.
—Доню Моя, у тебе є плоди, які будуть вічно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313610
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 13.02.2012
Ми чекаємо свят пречудових,
Ми бажаєм дарунків святкових…
Чи підносимо очі до Неба?
І чи згадуєм, Боже, про Тебе?!
Поспішаємо! Встигнути треба
Все зробити, поїсти, поспати…
А чи маємо ми потребу
Слово вдячності Богу сказати?!
Світ наш виплеканий із любові…
Все, що маєм, — дарунки від Бога!
Але ми поспішаєм до Нього,
Коли душу стискає тривога.
Не відкине!!! Пригорне, обійме,
Ніби Батько заблудшу дитину…
Не тікайте з Його обіймів
І повірте у Божого Сина!
Бог Його дарував для тебе!
То жертовний Дарунок Любові,
Щоб відкрити для кожного Небо,
Освятивши безцінною кров’ю…
На колінах біля розп’яття:
Ти—дорога, життя й воскресіння!
О, Ісус—Ти воістину Свято,
Я радію Твоєму Спасінню!!!
02.12.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300967
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.12.2011
Святий Миколай, або Микола-Чудотворець, ніколи не був таким собі добреньким дідусем, що просто раз на рік розносить подарунки... Чи виконує наші побажання...
Миколай народився приблизно в 270—286 рр. у грецькому місті-колонії Патара у провінції Лікія (Мала Азія). Його батьки були багатими та глибоко віруючими християнами. Ще з юності він посвятив своє життя Богові. Миколай переселяється до Мири в Туреччині, де з часом стає єпископом, бо його поважали та любити, що було результатом доброчинності. Маючи багатий спадок від батьків,він опікувався бідними і дбав про свою паству. Миколай був слухняним учнем Ісуса Христа і творив чудеса не своєю власною силою, а силою Святого Духа. Коли люди дякували йому за його благодійні діла, навість стаючи перед ним на коліна, він ніколи не приймав цього поклоніння, а повертав людей до Ісуса Христа і научав, щоб поклонялися лише Богові, і лише Богові дякували за все!!! Миколай дуже багато часу проводив у молитві і спілкуванні з Богом. Він дуже добре знав Боже Слово, і коли під час гоніння християн разом зі своїми соратниками Миколай був у в'язниці, то ревно підтримував ув'язнених Божим Словом. І було чудо, бо хоч були вони якийсь час без їжі, але всі залишились живі! За свого земного життя Миколай ніколи не величався своїми ділами, а віддавав всю славу Богу!!! Вважають, що він був причетний до руйнування язичницьких храмів.
Помер Миколай приблизно у 345 році.
На жаль, людям властиво робити собі з видатних людей кумирів, що, до речі є гріхом в очах Божих... Так Миколай став "дійовою особою" різних легенд та вигадок, аж до Санта Клауса...
Я впевнена в тому, що святий Миколай( а також і інші святі, подібні до нього) пройшов свій земний шлях і виконав тут на землі усе, що йому повелівав Господь. Зараз він у вічності. І нікому не розносить дарунків. А на наші ревні молитви відповідає БОГ у Своєму довготерпінні та молосерді до нас!!!
Якщо ми справді віримо в Ісуса Христа, Божого Сина, то молитвами і своїми ділами для наших дітей, рідних, близьких, знайомих і незнайомих ми можемо являти Бога на землі, як робив це святий Миколий. Хай буде вся слава Богу!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300966
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 19.12.2011
До Ісуса прийшла,
Щоб омить Його ноги сльозами
І цілунками вкрити…
Бо я недостойна… Прости!!!
Але Він посадив мене поруч,
Пригорнув та утішив словами:
«Ти навіки моя.
Страх і відчай з душі відпусти!
Знаю мрії твої,
Поривання, шукання, тривоги…»
Він Своїми очима
Осягнув мого серця глибінь.
Він до мене схилився
І почав омивать мої ноги,
Доторкаючись ніжно,
Забираючи смуток і біль…
Я так вдячна, Господь,
Що мене Ти в Собі укріпляєш,
В благовістя взуваєш
І даєш мені силу прощать.
Як Учитель Благий,
Ти мене докоряєш й навчаєш,
Щоб я вміла в покорі
Іншим ноги любов’ю вмивать…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=298752
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2011
Мої вірші, як дзеркало душі…
Але в яке я дзеркало дивлюся?
До Бога чи до ідола молюся?
Кому присвячую свій дар, свої вірші?
І що люблю найбільше? Світ оцей?
Себе саму, щоб викупатись в славі,
Щоб закрутитись у вогненній лаві
Бажань, кохань, гордині та страстей?
Що сію, те і буду пожинать.
Якщо про це я навіть і не знаю…
Чи може безневинно я страждаю?
Чи можу знову все з нуля почать?
О, Боже! Як роздерти цю печать?!
Сиджу у вретищі на попелищі,
В моїй душі лиш тільки вітер свище…
Кричу, кричу—не можу більш мовчать!
І я схиляюсь біля ніг Христа,
І сльози ллють невпинною рікою…
В Тобі, Господь, любов і чистота,
А я не хочу далі жить «такою»…
07.10.2011р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286112
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.10.2011
Осень, осень…Твои владенья
Всё никак охватить не могу.
Капли летнего восхищенья
Я в душе своей берегу…
Неба синяя лужица,
Озорной играющий ветер,
Жёлтый лист надо мною крУжится,
А я думаю вновь о лете…
Лето.Память моя и мечтания,
Поля нежная тишина,
Расставания и свидания…
Только осень мне тоже нужна!
Я люблю её сочные краски
И объятия жгучей прохлады,
Шелестящие листьями сказки,
И манящие звездопады…
Дождей колыхающий бег,
Туч угрюмые складки,
Зеркала холодеющих рек,
Дни, летящие без оглядки…
Осень… Радость мою в ожидании
Не остудит октябрьский мороз…
И не буде в душе увядания,
Ведь во мне и со мною Христос!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284150
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 03.10.2011
ИЕрусалим! Не знаю я тебя…
Но за тебя я день и ночь взываю!
Христовою любовью возлюбя,
Мир для тебя всем сердцем призываю!!!
Ведь Ты—мой Бог, Израилев Святой!
Да будет Твой Народ моим народом.
В ИЕрусалиме радость пред Тобой
Для всех спасённых истинным исходом.
И вы не умолкайте перед Ним,
Доколе Город Свой не восстановит,
Доколе не войдет в ИЕрусалим
И славою своею не наполнит…
(Руфь1:16; Пс. 121:6; Иоиль 2:32; Ис. 62:7)
26.092011г.
P.S Иерусалим читаю:Ерусалим́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282850
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 26.09.2011
(Ісаї 42:9-19)
В ту саму річку двічі не зайдеш.
Усе тече, міняється і плине…
Є знаки для доріг, границь і меж.
Означується часу переміна!
Закінчується літо. Урожай
Прийшла пора із вдячністю збирати.
Я помічаю, що в далекий край
Птахи вже скоро будуть відлітати…
Так, для усього в світі є свій час:
Є час мовчати і є час кричати.
Відкрию очі, щоб почуть Твій Глас,
Твоє знамення часу відчувати!
До Слів Твоїх я серце прихилю,
Прошу, Господь, щоб не була глухою…
До Уст Твоїх я серце притулю,
Прошу, Господь, щоб не була сліпою…
Дух Божий кличе: входьте у нове!
Старого у новому не шукайте.
Нехай нова надія оживе
І пісню нОву Господу співайте!
Свій крест з довготерпінням несемо,
Долаючи і страх,і біль, і втому…
За Господом ми з вірою йдемо,
Щоб нам не залишатись у старому!
21.08.2011рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278850
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.09.2011
Сьогодні я дуже щаслива. Матуся пошила мені нове платтячко, голубеньке в білу крапинку, з поясочком та чудовими кишеньками! В травні мамі зробили складну операцію і вона ще місяць не могла працювати, а тому бідкалася, що я з усього повиростала і на літо мені нема що вдягати... Але тітка Анюта принесла мені спіднички та кофтинки зі своєї молодшої дочки. Мама дуже дякувала їй, а я дуже мріяла про новеньке платтячко. І оце тепер матуся вже може шити, вже є перші заробітки. Оксана Іванівна—поважна сусідка з нашої вулиці—була настільки задоволена костюмом, який мама пошила для неї,що подарувала шматок лляної тканини—голубенької в білу крапинку. І мама пошила мені чудове плаття! Такого гарного вбрання у мене ще ніколи не було...
Але це ще не все. У мене в кишеньці є кілька карбованців. На подарунок для Тані! Це моя найкраща подружка, яка живе на нашій вулиці за дві хати від мене. Ми товаришуємо з раннього дитинства, ходимо разом до школи, часто разом робимо уроки. Удвох нам добро і весело.
У Тані незабаром день народження. Сьогодні матуся дала мені гроші та дозволила поїхати в центр міста, щоб купити подарунок: кілька різнокольорових стрічок. Моя подружка має довге чорне волосся і стрічки гарно пасуватимуть до її коси! А потім ми підемо в поле, нарвемо квітів, сплетемо вінки...
Поле неподалік, бо ми живемо на окраїні міста. Воно починається там, де закінчується наша вулиця. Тому й вулиця називається: «Польова».Влітку моя мама частенько кличе сусідських дітей і ми всі йдемо на прогулянку за місто. Нашу ватагу сусіди жартома називають «школою тьоті Наді».Пам’ятаю, коли ми ходили на польовий аеродром, то там справді подумали, що це екскурсія зі школи, і показали нам літаки та вертольоти.
Отож, я йду вулицею у своєму чудовому вбранні. Мені так хочеться, щоб мене всі побачили! Але вулиця порожня... Лиш з гуркотом проїхала вантажівка і обдала мене пилюкою.
Раптом з сусідського двору вилітає на велосипеді Сергійко. Я ледь встигаю відскочити убік.
—Ти чого гав ловиш?—весело гукає він і стрімголов мчить по вулиці.
«Ну що йому до мого платтячка?»
Я йду до колодязя. Бо по воду хтось обов’язково прийде. Колодязь стоїть на горбі. Він дуже глибокий, тому діставати воду з нього важко. Зате вода дуже смачна! Вечорами тут збирається черга , бо приходять люди навіть з інших вулиць. Дядьки поставили тут гарну дерев’яну лавку з високою спинкою.
Я вмощуюсь на цій лавці, спершу подивившись, чи не замащу платтячко. Тато вчив мене діставати воду. Я вже можу витягнути більш, як піввідра! Може спробувати покрутити колесо? Ні! Адже не хочу заляпати своє вбрання...
—Вірочко! Ти хочеш водички?—тітонька Ніна відкриває ляду і опускає відро.
—Ні, дякую!—відповідаю я і чекаю, що скаже вона про моє вбрання.
—У колодязь заглядувати не можна!—строго говорить тітка.—Бо, ще впадеш,боронь Боже…
—Я не заглядувала.—кажу розчаровано і йду геть.
Надворі спекотно. Відчуваю, що й справді хочеться пити, але просити напитися в тітоньки Ніна вже соромно, та й мама не дозволяє мені пити холодну воду.
Я зазираю у двір до Тетянки. Вона сидить біля веранди на сходинках, тримаючи на руках руде худюще кошеня. Дівчинка дуже зосереджено поїть його молоком з піпетки.
—Таню...—кличу я.
Вона піднімає голову.
—Ой, як добре, що ти прийшла! Я оце вчора знайшла його. Воно таке нерозумне, ще не вміє з мисочки пити. Я його назвала «Льоша», бо Марина сказала, що кіт по-французьки—«льо-ша»...—весело щебече подружка.
Марина—це сестра Тані. Вона старша за неї на 10 років і все-все знає! Вона вже працює на швейній фабриці та десь вчиться заочно. Так мені розповідала Таня. Правда, що то воно за навчання «за очі»,—те я не зовсім зрозуміла...
— Віро, потримай мого Льошу, а я візьму в бабусі марлю,бо , бач, в нього очки закисли, їх треба промити...
Я з огидою дивлюсь на оте кошеня. Мені зовсім не хочеться брати його до рук і тулити до свого платтячка. Невже й Таня не помічає, що на мені обновка?
—У мене плаття нове!—з притиском кажу я.
Подружка здивовано знизує плечима:—Ну, якщо тобі плаття важливіше, ніж живе кошеня...
—А може тобі кошеня важливіше, ніж наша дружба?!—сльози бринять на моїх очах.
Таня мовчки притуляє кошеня до себе.
Образа колючкою пропікає моє серце.
—Танька-циганка, чорна поганка—враз з мого язика злітає дражнилка, яку я колись чула від хлопців.
Я з розпачем брязкаю хвірткою.
Все! Кінець! Була дружба—і немає... А може її взагалі й не було?
Я біжу подалі від Тетянчиного двору, задихаючись від образи. Шукаю в кишеньці хустинку, бо не хочу, щоб сльозинки капали на моє нове гарне плаття.
А в хустинці замотано скарб: карбованці на подарунок для Тані. Мені стає ще гірше. Вже й до міста їхати не треба, і подарунок не потрібний...
«І що тепер робити? Йти додому? А що ж мамі казати?»
Як це воно так буває, що щасливий день враз перетворюється на такий сумний і препоганий...
Я вже більше не маю сил бігти. Повертаю на Ленінську і поволеньки доплентуюсь по каштановій алеї до «третього» магазину. Довго стою біля ларька, де тітка Оля продає газовану воду. Нарешті зважуюсь:
—Мені стакан з подвійним сиропом.
—А мама дозволила?—запитує продавщиця, яка добре знає мою маму.
—Дозволила... —брешу я і відчуваю, що червонію аж до кінчиків de[/
Я беру обома руками склянку з газованою водою і ховаюсь в затінок між ларьком та магазином. «Щоб ніхто не бачив...»
Я п’ю солодку холодну воду маленькими ковточками, намагаючись насолодою смаку подолати біль того, що сталася. Біля мене нікого нема, але мені здається, що хтось уважно дивиться на мене. І цей хтось знає про мене все. Мені аж трохи лячно... Враз я починаю розуміти, що зробила погано, посварившись з Таньою. Та ще й ті слова дражнилка... Коли хлопці у школі дражнили її, то вона потім гірко плакала. Може й зараз вона плаче... І не таке вже й погане у неї кошеня...
Ой, і знову хтось ніби дивиться на мене. Може це тітка Оля приглядається до мене зі свого ларька в шпаринку? Я знічено подаю пусту склянку, тихенько дякую і висипаю в кишеньку копійки зі здачі. Спостерігаю, як з машини вигружають хліб, батони та запашні булочки. Може треба купити додому булочок? Але мама про це нічого не говорила...
Он Сергійко також тут. Він приїхав на своєму велику за хлібом, стоїть у черзі і їсть морозиво в хрумкому вафельному стаканчику. А мене ніби й не помічає.
Морозиво... Морозиво в хрумкому вафельному стаканчику... Мені його їсти не можна, бо тато каже, що у мене слабке горло. Я часто хворію ангіною. Але так хочеться морозива... А може я куплю його для Тані та для себе. Ми будемо їсти разом і помиримось!!! А мамі я все поясню. Вона дуже добра і сваритись не буде.
І от я йду додому з морозивом в обох руках. Воно дуже швидко тане і тому доводиться його їсти, так і не пригостивши Таню. І навіщо ж я купила ці дві порції? І викинути шкода, адже воно таке смачне. І я намагаюсь швиденько ковтати холодну смакоту, заїдаючи розм’яклою вафлею.
О, нарешті все! Руки у мене липкі та брудні, але я не наважуюсь діставати хустинку, щоб не замастити платтячко. Тому присідаю, щоб хоч трохи витерти руки об траву. І враз я бачу на подолі плаття велику пляму. Жах! Оте кляте морозиво таки ляпнуло на моє нове платтячко.
Мені стає зовсім недобре. Серце ніби провалюється в якусь безодню. Я б заплакала, але від розпачу і сліз нема. І чому цей день такий препоганий? Платтячка мені вже не шкода, адже через нього я посварилась з Танею. Але шкода маму, адже вона так раділа, що пошила мені обновку...
Тихеньку заходжу додому. Навшпиньках, щоб ніхто не чув, йду до своєї кімнати. На другій веранді розмірено торохтить мамина швейна машинка і від цього торохтіння я відчуваю себе дуже винуватою. Але в мене не вистачає сил підійти до мами і все їй розказати. Я перевдягаюсь і запихаю платтячко в купу одягу, складеного для прання.
Ой, як же я стомилась. Може трохи посплю і вже потім все розповім матусі...
***********************************************************
Того вечора мамі я нічого не розповіла, бо втома важким тягарем налягла на мене. А вночі у мене піднялась височенна температура, страшенно боліло горло. Кілька днів я не могла ні їсти, ні говорити. Через якийсь туман я розуміла, що лікар наполягав, щоб мене поклали в лікарню. Але мама домовилась з сусідкою медсестрою тьотьою Гальою, щоб вона робила мені уколи. Тому я залишилась вдома. Відкриваючи очі, я часто бачила біля себе матусю зі своїм шиттям у руках. Вона напувала мене,давала мені ліки. Лагідно посміхаючись, говорила:
—Донечко, не хвилюйся, ти скоро одужаєш. І все буде добре!Вже й тато скоро приїде з відрядження...
Від маминих слів мені ставало сумно. Я тихенько плакала і знов засинала. Сни були, як довгі заплутані лабіринти, в яких все повторювалось і ніяк не було виходу. Я тікала від кудлатих злючих псів. Вони хапали з моїх рук різнокольорові стрічки, які плутались у мене під ногами і я ніяк не могла втекти. А мале руде кошеня нявкало і шипіло, проганяючи тих псів. Сергійко мчав на велосипеді й кидався у мене морозивом. Морозиво вилітало з вафельних стаканчиків і перетворювалось на злючих псів, які знов гналися за мною... Я дуже хотіла вибратись з полону жахів, але ніяк не могла.
Раптом я почула, що хтось тихенько стукає в двері. Я відкрила очі. «Може це Таня прийшла?»
—Заходь.—сказала я, пересилюючи біль у горлі.
Ніхто не зайшов, але знов тихенько постукав у двері. Я здивовано сіла на ліжку, помалу піднялася й відчинила двері. Нікого...
—Вірочко! —незнайомий голос кличе мене до веранди.
Я пішла туди. Дивно… Мами немає. І нема її швейної машинки, і стола, за яким вона все викроює...
Веранда залита теплим світлом. І з цього світла виходить усміхнена жінка, чимось схожа на Оксану Іванівну. Вона дає мені якесь незвичайне вбрання. Я одягаюсь і шукаю дзеркало, щоб подивитись на себе. Але маминого дзеркала теж нема. Враз я помічаю в руках у жінки Величезну Книгу, яка також сяє яскравим світлом. Книга розкривається і стає... Дзеркалом! Я бачу себе в чудовій білосніжній сукні. Але...на подолі темніє та сама пляма від морозива! Розпач крає мене і я починаю голосно схлипувати, від чого ще більше болить горло...
—Не плач! Пішли зі мною... —Незнайомка лагідно обіймає мене за плечі й ми заходимо...у Дзеркало. Воно пронизує мене живим ласкавим світлом. Враз я заспокоююсь і відчуваю, що горло не болить... Дуже хочеться подивитись, що тут є навколо. Але я прокидаюсь.
Тепле сонячне проміння ніжно лоскоче моє обличчя. Це був сон?... А горло й справді не болить! Я підхоплююсь і босоніж біжу на веранду, де зрання торохтить мамина швейна машинка.
—Мамочко! Я можу вже можу говорити! —я пригортаюсь до матусі. Вона відкладає своє шиття і садить мене на коліна. Я пригортаюсь до неї ще міцніше і розповідаю їй сон з Оксаною Іванівною...
Мама з подивом дивиться на мене своїми зеленкуватими очима і маленькі сльозинки бринять на її віях. Вислухавши мене, вона не зразу починає говорити, задумливо перебираючи пальцями клаптики тканини.
—Добрий сон, Божий сон. Це не Оксана Іванівна була у твоєму сні, а Божий Ангел.
Від здивування я відкриваю рота, бо ніколи раніше я не чула від мами таких слів. А мама продовжує.
—У лікарні в одній палаті зі мною лежала бабуся Ліда. До неї приходили люди, які називали себе братами і сестрами.
—А хто це такі? —допитуюсь я.
—Це люди, які вірять у Бога і Його Сина Ісуса Христа. Вони говорили, що є Божа Книга, і вона—як дзеркало для нашої душі. Бог все знає, все бачить і все може...
Враз я згадую, як хтось невідомий пильно дивився на мене біля ларька з газованою водою. Я з острахом ще ближче пригортаюсь до матусі.
—А який Він, Той Бог? Страшний? І хоче усіх покарати?
—Я вірю, що ні. Він добрий і хоче нам допомагати. —задумливо говорить мама. —Бо я молилася і Бог допоміг мені пережити ту складну операцію. І за тебе я молюсь, і за татуся...
—А що таке—молитися? —питаю я.
—Це говорити з Богом про все… Знаєш, донечко, я всього не можу тобі пояснити, бо сама ще так мало знаю про Бога, але ми з тобою обв’язково підемо туди, де читають Божу Книгу.
Матуся частує мене смачною їжею, а я роздумую над її словами. Враз я згадую про своє голубеньке платтячко в білу крапинку.
—Мамочко, —низько схиляю голову над тарілкою, —вибач мене, що замастила платтячко, і воду холодну пила, і морозиво без дозволу їла...
Мама доброзичливо усміхається.
—Вірочко, сонечко моє! Як добре, що ти сама це зрозуміла. На жаль пляму на платті я відіпрати не змогла, тому пришила оборочки з гіпюру. Тепер твоє плаття ще краще!
Ми йдемо до кімнати і матуся показує мені моє святкове вбрання. Я дуже вдячна їй, але мені знов стає так сумно.
—Що мені платтячко, якщо у мене вже ніколи не буде подружки?—сльози навертаються мені на очі.
Мама знов садить мене на коліна, пригортає і тихенько просить:
—Ну, розказуй…
І я розказую все-все про той день. Розказую мамі… Чи Богові?...
Мамуся слухає уважно, не перебиваючи. Вона лагідно гладить мене по розтріпаній голівоньці.
—От і добре, що все розповіла, що все зрозуміла. Я певна, що тато буде радий за тебе. А з Танею треба сьогодні помиритися. До речі, поки ти хворіла, вона кілька разів заходила,хвилювалась за тебе… Ось для неї й подарунок!
Мама дістає з шафи різнокольорові стрічки, змотані в клубочки.
—Мамо, ти сама купила, —знічене проказую я. —Але ж її день народження вже минув… Та й як же тепер помиритися?!
—Дарунки дарують не лише на день народження. — матуся подає мені стрічки. —Зачісуйся, одягайся…І чобітки взуй, і парасольку візьми, бо день сьогодні дивний: то сонечко, то дощик…
—Чи може ти не хочеш миритися? —перепитує вона.
—Хочу, хочу! —вигукую я, похапцем збираючись.
Надворі тепло. Крапотить малесенький дощик. Сонечко, ніби граючись в піжмурки, раз по раз визирає крізь хмаринки.
Настрій у мене, як оцей сонячний дощик: радію, бо матуся вибачила мене, і сумую, бо не знаю, як помиритися з Танею…
Тихцем підходжу до Тетянчиного двору і заглядаю у шпаринку в паркані. Таня, сумна-пресумна, сидить на сходинках біля веранди, а поряд крутиться мале кошеня, кумедно граючись зі своїм хвостиком.
Ну і як помиритися? І що говорити?
Я цього не знаю і тому зажурено йду вздовж вулиці…Недавно посаджені маленькі деревця та співчутливо торкаються до моєї руки мокрими листочками. З двору тітоньки Ніни духмяно пахнуть квіти, щедро политі дощиком. А під стріхою пищать ластів’ята.
Може попросити маму, щоб пішла до Тані зі мною? А може… може… І я зважуюсь!
—Бог! —тихесенько шепочу я. —Мама казала, що Ти—добрий, що Ти все знаєш і все можеш! Будь ласка, допоможи мені помиритись з Танею!
Ой, і що ж тепер буде? Я перелякано закриваю очі і прислухаюся… Мені здається, що прислухається все навколо: і наша Польова вулиця, і дерева, і квіти, і пташенята… От, навіть дощик вже не стукотить у парасольку.
Я відкриваю очі, визираю з-під парасольки і бачу диво! Величезна барвиста веселка вигнулась дугою над вулицею, над полем, над усім світом!!! Радість переповнює мене і я веселим вихором влітаю на подвір’я Тані. Кидає у траву непотрібну парасольку і підхоплюю на руки руде кошеня.
—Таню, побігли! Побігли дивитись веселку!!!
Тетянка стрімкою ластівкою злітає по сходинках. Ми беремося за руки і, сміючись, мчимо по мокрій землі мимо хат, мимо колодязя, мимо здивованих сусідських хлопчаків. Ми біжимо туди, де закінчується Польова вулиця і починається поле. Над ним живими барвами світить своє коромисло Божа веселка. Її мерехтливі стрічки дивно схожі на ті стрічки, що лежать у моїй кишеньці… Подарунок для Тані…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269861
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 12.07.2011
А я желаю, чтоб моя душа
была покорной девочкой у ног Христа,
пусть плачущей!!! Но каждую слезу
отрёт Иисус и даст блаженство Жизни...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264677
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.06.2011
Життя моє — чи біль, чи суєта?
Чи кожен день у відчаї й тривозі?
Але дивлюсь на Господа Христа,
Щоб не лежать безсило на дорозі.
Навчаюсь йти і Слово берегти,
Твої дорогоцінні откровення!
Із серця починують вже рости
Любов, довготерпіння і смирення...
Глибинна суть, як істина проста!
І більше я не падаю в знемозі...
Дивлюся я на Господа Христа,
Щоб буть дороговказом при дорозі.
Тебе я славлю і Тобі молюсь.
Хвалю Тебе у віршах і у прозі!
Я п’ю від Тебе, о Господь Ісус,
Щоб буть Твоїм джерельцем при дорозі...
19.03 2011рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256555
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.04.2011
Читаю я Слово.Рядок за рядком.
До Бога дорогу шукаю.
У Вічну країну, де Світло і Мир,
Де горя й неправди немає.
І Слово Твоє оживає в мені.
Я прагну любові й спасіння.
Я бачу: ступає Сівач по стерні
І сіє зернятка нетлінні.
Де серце моє? При дорозі воно?
Птахи на зерно налетіли...
Як ляже між камінь відбірне зерно,
Піднявшись, засохне без віри.
Як падає зЕрня між терня бажань—
У клопотах гушиться Слово.
Благаю, Господь, щоб в горнилі страждань
Було моє серце готове,
Як добра земля для посіву Твого,
Що родить врожай своєчасно.
Я Слово люблю й зберігаю його,
Щоб плід принести Тобі рясно!
22.03.2011рік
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486530
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256439
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 27.04.2011
Праздник Пурима описывается в книге Эсфирь (Эстер), как результат разоблачения коварного замысла Амана против еврейского народа. Название праздника от слова «пур» - «жребий», ибо Анан бросал жребий о дне истребленния евреев. Но Бог так повернул этот жребий, что поражение пало на притеснителей, а не на притеснённых!!!
Эта книга—не только историческая, но и пророческая, ибо принципы Пурима повторялись в истории не только евреев, но также и христиан. Это неудивительно. Ведь наша судьба тесно переплелась с вечным народом Божьим через соединение с ИХ царем Иешуа и принятие ИХ священного Писания.
В книге написано Эсфирь: «постановили иудеи, и приняли на себя, и на детей своих, и на всех, присоединяющихся к ним, неотменно, чтобы праздновать эти два дня (по предписанному о них, и в свое для них время) каждый год, и чтобы дни эти были памятны и празднуемы во все роды в каждом Племени, в каждой области и в каждом городе, и чтобы дни эти (Пурим) не отменялись у иудеев, и память о них не исчезла у детей их.»(9:27-28)
Духовная суть праздника—Божественное искупление, радость и веселие пред лицом Бога. Пс. 29:12-13: «И Ты обратил сетование мое в ликование, снял с меня вретище и препоясал меня веселием, да славит Тебя душа моя и да не умолкает. Господи, Боже мой, буду славить Тебя вечно!»
Физическое выражение праздника описано в книге Эсфирь (9:22): «чтобы сделали их днями пиршества и веселия, посылая подарки друг другу и подаяния бедным». Но здесь вовсе не говорится о карнавалах и обильных выпивках!!! К сожалению, Божье повеление снова заменено человеческим и праздник Пурим сейчас для евреев — это карнавал, когда надеваются смешные, нелепые костюмы и маски, и "обильная выпивка", когда празднующие доводят себя до такого состояния, чтобы уже не отличать «проклятий» Амана от «благословений» Мордехая… Это скорее напоминает пир царя Ахашвероша!
Евреи, верующие или неверующие, согласно слова Божьего по-прежнему являются избранным народом, поскольку «дары и призвание Божье НЕПРЕЛОЖНЫ (неотменимы)» ( Рим.11:28-29). Ответственность быть Божьими служителями у них никто не забирал, и привилегии тоже. Но если призвание и избрание не реализуются надлежащим Божьим образом, придут суды, как средство Божьего исправления. «Ибо время начаться суду с дома Божьего».
А что же Церковь Христа?
Есфирь скрыла свои еврейские корни и происхождение, когда была взята во дворец. Это пророчески напоминает то, как Церковь в истории «сокрыла» свои еврейское корни и происхождение. Сейчас, похоже, по всему миру Господь исправляет эту нашу историческую ошибку, восстанавливая Церкви ее еврейские библейские корни, уча ее, к примеру, праздновать еврейские библейские праздники, а не языческие. Те, кто позволяет Господу это делать в себе (как Мардохей напомнил Есфирь о её происхождении!) , смогут быть более свободными от антисемитизма («аман»), и когда Бог призовет, смогут достигнуть «достоинства царского» и стать «Есфирями» нового завета, спасая евреев как от грядущих физических уничтожений «бедственного времени для Иакова», так и от вечного «холокоста» в вечном пламени ада.
(здесь использованы цитаты из статьи Геннадия Романова, сайт Миссианский комитет)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=249045
рубрика: Проза, Очерк
дата поступления 23.03.2011
«А вулиці міста—щире золото,
прозорі, як скло»(Об’яв.21:21)
Ісус! Господь!
Мій Цар і Друг!
В Тобі життя й благословення.
Мій Утішитель,Божий Дух!
В Тобі черпаю я смирення.
З Тобою відчай перейду:
Глибокі води не затоплять!
Ти знаєш всю мою біду,
Всі сльози, всі страждання й «воплі»…
Хто допоможе, як не Ти?!
До ніг Твоїх я припадаю…
Ти виведеш із тісноти
У веселкову браму Раю.
Випробуванням переплав,
Як плавлять золото в горлині,
Щоб я була, як чистий сплав—
У Небесах,а не в могилі.
Відкрию серце і проллюсь
До ніг Твоїх потоком щирим,
Щоб йти з Тобою,Цар Ісус,
По вулицях Єрусалиму…
21.01.2010р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244744
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 03.03.2011
Читаю Слово. Кожне Слово — Нота.
Бринить, тремтить, в надії оживає!
Живий, ласкавий, неповторний дотик…
У серце чисте ноти я складаю.
Записую, як знаки, у рядки,
Навчаюсь чути музику із Неба,
Вдивляюсь в голос Божої Ріки,
Щоб грали струни, Господи, для Тебе!!!
Прохаю, щоб мелодія оця
По благодаті Бога і Отця
В Святому Дусі розправляла крила,
Щоб до країв землі вона летіла,
Тих, хто в темниці Світлом освітила!
Я може скрипка, може бубон я…
Чи вмію я мелодію заграти?
Чи зможе пісня розламати грати?!
Господь, я дякую, що в мене є сім’я!
І кожне серце — інструмент чудовий
В Твоїх долонях, Дерегенте віри:
Мелодія жертовності й любові,
Симфонія спасіння і довіри!
По сходинках музичної октави
Я піднімаюсь у Небесні брами.
Співають гори, грають квіти й трави
І зорі мерехтливими світами
Живому Богу воздають всю славу!!!
25.01.2011р.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242528
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 21.02.2011
«Будьте ж виконавцями Слова,
а не тільки слухачами»
(Якова1:22)
Жив на світі талановитий Майстер, який мав хист до виготовлення музичних інструментів. Одного дня в його майстерні народилися дві скрипки.
Вони були дуже схожі одна на одну. Зроблені з чудового дерева, вони мали витончену форму й елегантно натягнені струни. Майстер довго трудився над своїми скрипками. Він старанно витесував із дерева всі деталі, припасовував, лакував… Під час роботи Майстер співав, вкладаючи у скрипки частинку свого серця. А коли струни міцно напнулися на кілочках, він подарував своїм скрипкам ніжні голоси. Майстер лагідно торкався смичком до кожної струни — і скрипки вчилися виливати у звуки мелодій мову серця, мову радості та страждань, мову печалі й сподівань…
Так, зовні скрипки були дуже схожі одна на одну. Але мріяли вони про різне. Перша бажала слави й шанування. Друга жадала дарувати людям музику щастя й любові, ніжності й підбадьорення...
Майстер любив свої скрипки, а скрипки любили свого Майстра. Але прийшов день, коли їм треба було розлучатися. Першу Скрипку Майстер продав знаменитому скрипалю. Другу подарував сліпому музикантові.
Перша Скрипка була дуже задоволена своєю долею. Спочатку вона трохи сумувала за Майстром і награвала мелодії його серця, але невдовзі нове життя повністю заполонило її — концерти, блискучі зали, бурхливі овації!.. Перша Скрипка кілька разів змінювала своїх власників, і зрештою опинилась у всесвітньо відомого колекціонера. В нього Скрипці ще більше сподобалось, бо вже не треба було трудитися і вигравати мелодії, а лиш переїжджати з виставки на виставку. О! Перша Скрипка стала Дуже Поважною Скрипкою!!! А згодом її життя продовжилося в музеї музичних інструментів. Найбільше Перша Скрипка пишалася табличкою, що була на її футлярі: «Не чіпати руками!»
А що ж Друга Скрипка? Як склалася її доля?
Сліпий музикант дуже полюбив свою старанну помічницю. А вона почувалася щасливою, граючи в його руках мелодії Майстра. Вона бачила, як смутні очі наповнювалися радістю, як загрубілі серця вчилися плакати, як стомлені працею люди поспішали у веселий танок… Скрипка раділа,що її Господар ніколи не був голодним і завжди мав прихисток для відпочинку. А він турбувався про неї, захищаючи від вологи і холоду, купуючи для неї самі найкращі струни.
Друга Скрипка ніколи не забувала свого Майстра. Іноді їй здавалося, ніби вона відчуває його добрі руки і доторк його смичка…
Довго мандрувала вона разом зі сліпим музикантом. Але якось сталося щось незрозуміле: її Господар чомусь не відкрив, як зазвичай, футляр, не взяв її в руки, не торкався смичком її струн… Після того ще довго-довго Друга Скрипка самотньо лежала в футлярі. Але вона вірила, що мелодія її серця жива, і терпляче чекала.
І одного чудового дня маленькі дитячі руки лагідно обняли її. Хлопчик із трепетом розглядав Скрипку, легенько притуляв її до плеча, невміло торкався до струн і шепотів: «Скрипочко, ти така гарна!!! Я так хочу навчитися грати!»
Почалося нове життя. Звичайно ж, спочатку Скрипці було важко, адже звуки, видобуті невмілим доторком, не завжди були схожі не музику. Але вона полюбила свого Маленького Господаря за старанність і наполегливість. Він годинами грав гами та музичні вправи, іноді навіть плакав через біль у натруджених рученятах, але наступного дня знову брався за працю. Хлопчик ніколи не кидав Скрипку, ніколи не ображав її. Увечері він клав свою улюбленицю на столик біля ліжка й тихесенько розмовляв із нею. Скрипка знала, що мрії її Маленького Господаря особливі:він хотів дарувати людям музику щастя і любові, зціляючи нею серця…
Йшли дні за днями. Хлопчик виріс. Його талантом захоплювалися повсюди. І лише одна скрипка знала, скільки зусиль і старань докладав музикант до свого таланту! Коли він виходив на підвищення і брав у руки скрипку, то людям здавалося, що вони були одним живим серцем, яке лилося то мелодією невимовної туги, то піснею жагучого кохання, то симфонією світлої радості, то ритмом безупинного танцю… Скрипка була щасливою, бо її Господар грав музику її любого Майстра!!!
Минали дні, роки… «Тисяча років, як один день, а один день, як тисяча років». І от настав чудовий час, коли Майстер побажав побачити свої скрипки. Вони були принесені в його майстерню. Він із трепетом відкрив футляр Першої Скрипки. Вона лежала, як нова, так ніби й не минуло стільки багато часу. Майстер взяв у руки Першу Скрипку і відчув холодний дотик. Він злегка провів смичком по струнах… І жах! Скрипка заскреготала й розпалася на шматки. Майстер із болем глянув на шматки деревини і сказав: «Це придатне лиш для того, щоб кинути у вогонь.»
Він з нетерпінням відкрив футляр Другої Скрипки. Вона виглядала старенькою та змученою, але дихала живим теплом. Майстер притулив Скрипку до свого серця й вони заграли мелодію вічної любові. Слухали земля і небеса, слухали квіти й птахи, слухали гори і зорі…Ніхто і ніколи не чув раніше такої мелодії…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239763
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 08.02.2011
Вже зовсім скоро у двері постукає різдвяний вечір. І ми поспішаємо! Поспішаємо закупити продукти і приготувати традиційні різдвяні страви. Поспішаємо причепурити наші оселі, бо чекаємо гостей! Поспішаємо вибрати для наших рідних і близьких подарунки до свят…
І ми чекаємо!!! Чекаємо нової радості і нових зустрічей, чекаємо щирих вітань і подарунків, чекаємо спілкування, співчуття, уваги, любові…
Нам так потрібно це все!!! Бо ми люди…
І ми знов поспішаємо у щоденній круговерті турбот і клопотів.
Я дуже прошу Вас зараз: зупиніться!!! Давайте порозмірковуємо в тиші й спокої про різдво… Хочу запитати: Чи знаєте Ви , чиє це різдво?!! Де зараз той Маленький Хлопчик, що народився у Віфлеємі в яслах?!! І що ж особливого Він зробив для людства, що ось уже понад 2 тисячі років ми відмічаємо Його день народження?!! І що важливіше — дата, коли Він народився чи те, що Він зробив для нас?!!
І прошу, не поспішайте говорити, що ви все знаєте! Візьміть у руки Біблію і занурьтесь у слово Боже. Адже коли ви збираєтесь на своє сімейне свято, відмічаючи день народження своїх дітей, ви дивитесь сімейний альбом, згадуєте події і навіть найдрібніші деталі мають таке важливе значення!
А Бог-Отець прагне зібрати у Домі Своєму всіх Своїх дітей, об’єднаних Словом і Духом!!!
Різдво — народження Божого Сина, Ісуса, Месії. У Біблії не вказана точна дата, бо важливо не те, коли Ісус народився, а те що він таки народився, Спаситель світу!!! І Він не залишився Маленьким Дитятком на руках Марії—Він виріс. І, будучи слухняним Богові-Отцеві, не маючи в Собі жодного гріха, пройшов через страждання і смерть на Голгофському хресті.
Ви можете заперечити: навіщо говорити про якусь там трагічну смерть і біль розп’яття зараз, коли можна просто і радісно відмічати різдво та насолоджуватись життям???
Але в тому і заключається суть різдва, що Ісус народився в земному світі, щоб померти за кожного з нас, замість нас, щоб спасти кожну людину землі від вічної смерті.
Ви поспішаєте?!! Поспішіть істинним покаянням очистити оселю вашої душі... Ви чекаєте?!! Чекаєте любові, співчуття, спілкування, уваги... Лише у Бога є це все для Вас!!! Ви чекаєте різдвяних подарунків? Ісус вже подарував Вам Своє Життя – найдорогоціннішій подарунок у всьому всесвіті!!! Ви чекаєте гостей до святкового столу?! Запросіть Ісуса!!!
І нехай Божий Син народиться у Вашому серці!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233401
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.01.2011
Я хочу посвідчити про Божу милість і Його славу у моєму житті!!!
Недавно я перебувала на обстеженні в Хмельницькій обласній лікарні. Бо у мене були сильні болі в шлунку, в животі, іноді навіть важко було ковтати їжу. Мені робили крапельниці, уколи... Зняли загальне запалення. Але під час обстеження виявилось, що у мене є вроджена вада: стравохід короткий, тому частина шлунку піднята вгору, вище діафрагми( це така внутрішня м'язева плівка, яка відділяє грудну частину від живота).Шлунок у формі «пісочного годинника». Це зафіксовано на рентгені. Лікарі дуже дивувалися, бо з такою вадою взагалі-то не живуть, бо їжа не може правильно засвоюватись...
Дякую Тобі , Господи, що я дивно утворена!!!
Тут треба додати, що я народилась в 1961 році з двойні, восьмимісячна, сестричка народилась мертвою, а мене, як казала мені мама, витягли за ногу... Я пам'ятаю, що часто хворіла, часто болів шлунок, навіть зондувалась я вперше, коли мені було десь 5 чи 6 років.
Ще лікарі дуже дивувались, як я з такою вадою змогла виносити(!!!) сімох дітей!!! Моя ситуація ускладнилась тим, що зараз діафрагма ослабла і мені сказали, що є велика діафрагмальна грижа(по-простому дірка), яку можна лікувати тільки оперативно. Отож я молилась, читала Слово, шукала Божого Лиця, боролась зі страхом і невірством...
Оце на початку цього тижня їздила в Київ на консультицію. Перед поїздкою молились за мене у громаді, благословили мене грошима в дорогу. Я їхала з повною довірою Богові, була готова до будь-якого діагнозу; як-то кажуть, згодна була «з'їсти агнця з рогами і копитами». Зробили мені там ще один рентген. Діагноз був зовсім протилежний: що я абсолютно здорова, що нема ніякого зміщення органів, ніякої діафрагмальної грижі, отож і операція не потрібна. Вся слава Богові Живому!!!!!!!!!!!!!!!
Вірю, що Він міцно тримає мене у Своїх Всемогутніх Долонях, вірю, що так, як зняті ці діагнози, то відійдуть і всі болі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224613
рубрика: Проза, Присвячення
дата поступления 26.11.2010
(…не будете, як діти—не увійдете в Царство Небесне…)
Є дзвіночки у серці моєму,
Ці дзвіночки від Духа Святого,
Подарунок від Бога Живого!!!
В цих дзвіночках моя перемога!
Дін-дан-дон…
Є дзвіночки у серці моєму…
Ці дзвіночки для мене й для тебе!
Лине, лине мелодія з Неба.
Сумувати не треба, не треба!!!
Дін-дан-дон…
З Небезводу мелодія ллється…
Всемогутньому Богу хвала:
На цимбалах, на гуслях, на флейті
І заклично сурмить шафар!!!
Ту-ду-ду…
2010 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222799
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.11.2010
О, Боже мій!!!
Я дякую, що я в Твоїх долонях!
І навіть якщо неміч й тіснота…
І темрява пульсує болем в скронях…
Й життя, як птах, із тіла відліта…
Я дякую, що я в Твоїх долонях!!!
Ніхто й ніколи не розлучить нас,
І не відділить від любові Бога!
В Твоїх руках і мить, і день, і час…
Ти — істина, життя й моя дорога.
Я думаю про Тебе, Боже мій!
Я прокидаюсь, а Ти ще зі мною…
Який же Ти Величний і Живий!!!
Бажаю йти, Ісусе за Тобою!
Ніхто й ніколи не розлучить нас,
Тобі, Господь, я щиро довіряю,
Бо кров Твоя цінніша всіх прикрас
У всесвіті…
Вона мене і зараз омиває…
Куди від Духа я Твого піду?!
Без Нього я пуста і несмілива,
Сама піду — спіткнусь і упаду…
І лиш з Тобою справді я щаслива.
Я дякую, що я в Твоїх руках!
Турботою мене Ти огортаєш
І відступає геть і біль, і страх—
Мене Ти Божим миром наповняєш!
13-14.05.20009р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221976
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.11.2010
́́́Понад усі турботи і печалі
До ТЕБЕ лину серцем і думками.
Мені важливо, що про мене скажеш,
Коли зненацька прийде День Господній,
Бо що земні образи і медалі,
Коли любов пульсує поміж нами…
Мені важливо, як мене ТИ зважиш?
І чи не буде плями на вісоні?
Молюся, щоб не жити глупотою,
Щоб всі слова, що чула на «уроці»,
Були моїм натхненням і любов’ю
Без фальші, лицемірства, пустоти.
Молюся, щоб ступати за ТОБОЮ,
Являючи ТЕБЕ на кожнім кроці!
Я каюсь! ТИ омий Своєю Кров’ю,
Щоб я була святою, як і ТИ!!!
Молюся, щоб мені підняти крила
Злетіти вгору, як орел злітає!
Над круговертю буднів і утоми
Ширяти в Небі, поспішать Додому…
Не маю сили? Лиш у НЬОГО сила!!!
На БОГА всю надію покладаю!
Нехай несуть мене ТВОЇ вітрила
У далечінь жадану й невідому.
7.07; 14.10. 2010р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216241
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 15.10.2010
«хай Коханий мій прийде
до саду Свого,
і нехай споживе
плід найкращий його»(П.Пісн.4:6)
«Утішайся Господом—
і Він виповнить бажання твого серця»
(Пс.36:4)
Своє серце до Бога відкриваю я зрання,
Ніби квітка до сонця й до неба…
У Тобі моя віра, любов, сподівання.
Пригортаюсь в молитві до Тебе!
Ти Творець! Ти Спаситель! Ти Вічний Владика!
Відкриваєш у Слові таке сокровенне:
Ти любив мене, Тату, іще споконвіку…
І Ти прагнув мене. Як це дивно для мене!!!
Ти зробив уже все. Твоє слово: «Здійснилось» —
Розірвало завісу між Тобою мною!!!
Поможи мені чути, щоб від Слова змінитись,
Щоб по-справжньому бути Твоєю дочкою!
Своє серце в молитві відкриваю я зрання…
Де шукаю коштовні оздоби?
Утішаюсь Тобою!!! А в утісі — бажання:
Щоб мій сад мав плоди,
Що Тобі до вподоби!!!
28.09.2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215244
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 10.10.2010
Ранок. Гори і високе небо. Осіння прохолодна сутінь ще огортає все навколо. А по стежинці, яка круто підіймається вгору, поволі йде хлопчик. Ще кілька кроків — і відкриється перевал.
Але хлопчина чомусь розвертається й чимдуж біжить назад. Захеканий і розчервонілий, він вривається в хатину з розпачливим вигуком:
— Мамо!!! Я не зможу!!!
Мама пригортає синочка, з любов’ю гладить його по розтріпаній чуприні:
— Ну прохолонь, заспокойся… Давай ми ще раз поговоримо!
— Мамочко! Ну про що говорити?! Хай це буде завтра чи післязавтра—ну яка різниця?
Мама бере сина за руку і виводить на ганок:
— Ні! Ми вже все вирішили і молились про це. Тим більше, що день вибирав ти. Це твоє рішення! — Голос у мами ласкавий, але слова такі тверді.
Хлопчик розгублений і знічений.
— А може… може я просто сьогодні не піду до школи, бо я вже, певне, не встигну…
— Встигнеш! — Мама непохитна. — ми ж встали сьогодні на годину раніше, щоб встигнути!
— Мамочко!!! — сльози котяться, ніби дрібненькі краплинки дощу…
— Ти не любиш мене! Ти не хочеш мене зрозуміти, не хочеш допомогти…
Мама довго мовчить, пригорнувши хлоп’ятко до себе. І він не бачить, як велика сльоза скочується по її щоці, залишаючи павутинку зморшок…
— Рідний мій! Я дуже люблю тебе. І тому так важливо, щоб ти зробив це саме сьогодні. — голос матері ледь тремтить, але кожне слово виважене. — Тобі треба йти. Довірся Богові.
Хлопчик довго дивиться в її очі, повні спокою та любові. Йти не хочеться. Але він знає: маму треба послухатись.
Він знову виходить на стежку, поспішаючи до перевалу.
— Синку, я вірю в тебе! — голос матері бринить у ранковому повітрі, луною перекочуючись між гір.
Ось і перевал. Стежинка кінчається. Над прірвою повис місточок. Через нього хлопчина має перейти. Сам! Він це має зробити сам… Сьогодні!!!
А раніше його проводила мама… Багато-багато разів вона проводила хлопчика цією дорогою через перевал, а потім він спускався у долину, де було селище і школа. І зі школи його зустрічала мама…
Сьогодні він має вперше перейти по місточку сам.
Хлопчик з острахом взявся за поручень і став на дощаний настил. Місточок захитався. Малий перелякано відступив назад. Він вагався.
«Повертатись назад? Але що ж я скажу мамі? Вона таки вірить, що я зможу… Врешті-решт, треба ж таки колись навчитися переходити через цей місточок! Бо хіба буде мене все життя водити мама…»
Враз він згадав. Завжди, перед тим, як ступити на місточок, мама молилася! Вона не просто просила Бога допомогти перейти на той бік. Вона дякувала Богові за все і починала Його хвалити, а потім молитва перетворювалась в пісню, яка линула над прірвою… Мамина рука була міцною і впевненою. Вони легко долали той місточок в будь-яку погоду.
І малий почав говорити до Бога, намагаючись наслідувати маму. Але то була не мамина молитва, а його особиста — прості, щирі слова подяки, прохання, надії…
Хлопчик не зчувся, як ноги самі стали на дощаний настил, а руки взялися за поручень. Крок за кроком… Крок за кроком… Все впевненіше і спокійніше! І от місточок подолано!!!
Величезна радість переповнила дитяче серце! І навіть знайомий краєвид здався йому новим і пречудовим…
А високо в небі кружляв орел. «Хто надію покладає на Бога — полетить, як орел!» — не раз говорила мама. І хлопчик відчув себе орлом!!! Він розкинув руки і, кричачи та підстрибуючи, побіг стежкою в долину…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211064
рубрика: Проза,
дата поступления 15.09.2010
Дух Святий розбудив мене рано
І почав говорити слова…
І навчав, щоб була я слухняна,
Й докоряв, щоб була я жива!
Дух Святий лікував мої рани…
Заспокоїв та напоїв.
Дух Святий розбудив мене рано
І на зустріч з Ісусом повів…
Липень 2010 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201673
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 18.07.2010
Когда своё сердце открываю пред Тобой,
Тогда я живу…
Когда моё сердце наполняешь Ты Собой,
Тобой я дышу!
Ибо Ты мой Бог —
Отец, и Сын,
и Дух Святой—
Ты Бог Един!!!
Когда в моё сердце изливаешь Ты любовь,
Тогда я люблю…
Когда мою душу наполняешь Ты хвалой,
Тогда я пою!!!
Ибо Ты мой Бог —
Отец, и Сын,
и Дух Святой—
Ты Бог Един!!!
Когда Твои крылья вырастают за спиной,
Тогда я лечу..
Когда Ты приводишь меня в Свой покой,
Я просто молчу…
Ибо Ты мой Бог —
Отец, и Сын,
и Дух Святой—
Ты Бог Един!!!
14.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=201671
рубрика: Поезія, Авторская песня
дата поступления 18.07.2010
Вона вузька — дорога в Небеса…
Вона важка, покручена й терниста,
Та прагну йти, бо хочу досягти
Твоїх щедрот: вісону і намиста…
Із рук Твоїх преславний той вінець,
Що Ти приготував мені з любов’ю.
Весільний бал—це зовсім не кінець,
А лиш початок вічності з Тобою!!!
І мріє навіть крапелька роси
В тремтінні світла на Твоїй Долоні,
Щоб бути діамантиком краси
Серед оздоби у Твоїй короні…
04.06.20010р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195132
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010
У домі моєму усе на місцях,
У домі моєму є стіни і дах!
У домі моєму Ісус—Господь!
У домі моєму живе Дух Святий!
Приспів:
Мир, радість і праведність (3р.)
В Дусі Святому,
Мир, радість і праведність (3р.)
Живуть у моєму домі!
У домі моєму усе на місцях,
У домі моєму є стіни і дах,
У домі моєму вікно відкрите
У Боже небо, в Господнє літо!
Я буду співати, я буду радіти:
У Божу оселю приходять діти!
Приспів:
Мир, радість і праведність (3р.)
В Дусі Святому,
Мир, радість і праведність (3р.)
Живуть у Божому домі!
Сліпі прозрівають,
Танцюють каліки,
Німі прославляють
Бога навіки.
Нужденні та вбогі
Приходять в палати
Небесного Батька…
Велике то свято!!!
Приспів:
Мир, радість і праведність (3р.)
В Дусі Святому,
Мир, радість і праведність (3р.)
Живуть у Божому домі!
У Божому домі є стіни і дах,
У Божому домі сім’я на місцях,
У Божому домі вечеря накрита,
Яка ж то радість—Господнє літо!!!
Приспів.
Липень 2007 р.(16.01 09.)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188957
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2010
О, Ісус, мій Господь!
Моє серце візьми…
Наче хліб, наче хліб
Ти його розломи!!!
Буду пити завжди
Із Твого джерела,
Щоб вода, як ріка
З мого серця текла!!!
Хай пульсує любов
І тече у життя,
Щоби люди пили
Й нарождалось дитя!!!
О, Ісус, мій Господь!
Моє серце візьми…
Наче хліб, наче хліб
Ти його розломи!!!
17.01.2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188953
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.05.2010
На крилах Духа Святого
Я лину до Господа мого,
На крилах Духа Святого
Лечу я до Бога- Отця,
Бо Дух єднає серця,
Бо Дух єднає серця,
Являє любов Отця...
Не я полюбила Бога,
А Він полюбив мене перший
І Сина віддав за мене,
Щоб я ніколи не вмерла!!!
Не можу своєю душею
Пізнати Твої дороги—
Як небеса над землею,
Так наміри вищі у Бога!!!
Лиш крила Духа Святого
Мій дух від землі підіймають,
Я лину до Господа мого
І серцем Його прославляю!!!
На крилах Духа Святого
Я лину до Господа мого,
На крилах Духа Святого
Лечу я до Бога-Отця,
Бо Дух єднає серця,
Бо Дух єднає серця,
Являє любов Отця...
Червень 2008р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188787
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.05.2010
Я шукаю Тебе, шукаю,
Я чекаю Тебе, чекаю…
О, Ісусе, Ти мій Господь!
Я гукаю Тебе, гукаю,
Я жадаю Тебе, жадаю,
Я так прагну—скоріше приходь!!!
Ти Найкращий з людських синів,
А Ім’я, як олива розлита,
Запашна, неповторно-духмяна...
Ти — Найкращий з усіх синів!!!
Я люблю Тебе, я люблю...
Я для Тебе, Господь мій співаю,
Я люблю Тебе, я люблю...
Своє серце Тобі відкриваю!!!
Я не можу без Тебе жити,
Я не вмію без Тебе любити...
О, Ісусе, Ти мій Господь!
Я не можу без Тебе ходити,
Я не вмію без Тебе світити...
Я так прагну—скоріше приходь!!!
Я люблю Тебе, я люблю...
Я для Тебе, мій Тату, співаю,
Я люблю Тебе, я люблю...
Своє серце Тобі відкриваю!!!
Ти Найкращий з усіх батьків,
Імена, як оливи розлиті,
Запашні, неповторно-духмяні...
Ти — Найкращий з усіх батьків!!!
26.08.07
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188786
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.05.2010
Я шукаю Твоє лице,
Я шукаю Твої очі,
Я дивлюсь на Твої вуста,
Що так ніжно мені шепочуть:
Ти дитина Моя, Ти дитина Моя!
Так люблю, так люблю тебе Я…
Я шукаю Твоє лице,
Я шукаю Твої очі,
Відкриваю свої вуста
І Тобі я сказати хочу:
Я дитина Твоя, я дитина Твоя!
Я люблю Тебе, Авва Отче!
Я шукаю Твоє лице,
Я шукаю Твої очі,
Я дивлюсь на Твої вуста,
Що так ніжно мені шепочуть:
Наречена Моя, ти жадана Моя!
Так люблю, так люблю тебе Я…
Я шукаю Твоє лице,
Я шукаю Твої очі,
Відкриваю свої вуста
І Тобі я сказати хочу:
О, Ісус, мій Господь,
Ти – досвітня зоря!
Так чекаю, жадаю, кохаю Тебе я…
Листопад, 2006 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188304
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2010
Слава, слава, слава, алілуя!
Слава, слава, слава! Бог живий!
Слава, слава, слава! Так люблю я!
Моє серце, Отче, зрозумій…
(І зі мною завжди Дух Святий)
Тобі, Єдиному, Слава!
Тобі всю хвалу воздаю!
Тебе, о мій Боже , я славлю,
Тебе я всім серцем люблю!
Я до Тебе, Отче мій, молюся,
Я до Тебе серцем пригорнусь,
Лиш на Тебе, Господи, дивлюся ,
І живе, живе в мені Ісус.
Я Тебе, мій Отче, прославляю,
По твоїй ріці життя пливу,
Я з Ісусом тілом умираю,
І з Ісусом духом оживу.
Я Тебе, о Боже, величаю
І зі мною Божа благодать…
Я з Ісусом тілом умираю,
Щоб ніколи більше не вмирать!
У молитві я до Тебе лину:
Покажи мені Небесний край...
“Я тебе, кохана, не покину,
Тільки ти готуйся і чекай!”
У молитві стану на коліна,
Дай пізнати серцем Божий страх.
Я Тебе ніколи не покину
І прославлю Бога у віках!
Тобі, Єдиному, Слава!
Тобі всю хвалу воздаю,
Тебе, о мій Боже, я славлю,
Тебе я всім серцем люблю… 2005р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=188303
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.05.2010
Андрей Мединский :: В церкви тихо…
В церкви тихо, лишь душа скулит,
спрятавшись за образами,
только в темень каждый светлый лик
смотрит неусыпными глазами.
Холодно - согреешься свечей -
вытечешь по нерву воском,
зашевелится внутри сверчок
в черную и белую полоску.
Тенью пробежит церковный кот
в поисках церковной мыши,
скрипнет дверь и пламя оживет,
словно рядом кто-то тихо дышит.
Где-то первый громыхнет трамвай,
глухо кашлянет прохожий,
прорастет меж ребрами трава,
пробивая высохшую кожу.
ОТВЕТ:
Неужели церковь для кота,
Чтоб гонялся за церковной мышью?!
И душа--запугана, пуста...
Кроме кашля--ничего не слышит?!
Не согреешь сердце у свечи,
Только разве обожжёшься воском.
Хоть скули, хоть плачь,а хоть молчи--
Сплошь религиозные полоски...
Отвечают лики-образа
Холодом церковного молчанья.
Света нет.Не благодать--слеза.
Нет любви--так нет и покаянья.
Скрипнет дверь и пламя оживёт?
Хочешь ли, чтоб эта дверь открылась?!
И в неё Иисус-Господь войдёт,
Чтоб тебе явить Любовь и Милость!!!
Прорастут меж рёбрами Слова,
Дуновеньем Духа оживая...
Будешь ты, моя душа, жива,
В Церкви вечной Бога воспевая!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=186106
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 25.04.2010
13 апреля. Сегодня у нас очень счастливый день ! Нашему самому младшему сынишке исполнилось 9 лет!
Но, как написано: «Хвалящийся, хвались Господом»! И я благодарю моего Бога за Его Любовь, за Его Долготерпение и за Его Милость над нами!!!
Миша — мой седьмой ребёнок. Чтобы рассказать, какое чудо сотворил для меня Господь, подарив мне моего третьего сына, я хочу немного вернуться в прошлое.
В Слове написано: « жена, прельстившись, впала в преступление;
впрочем, спасется через чадородие, если пребудет в вере и любви и в святости с целомудрием.»(1Тим.2:14-15)
Для меня рождение моих детей — это и был путь к Господу (вернее начало...) Я не была верующей — я была утверждённой атеисткой! Очень гордой и самоуверенной, убеждённой в том, что я сильная и хорошая, что у меня всё получится и я всё смогу!!!И что со мной никогда ничего плохого не может случиться. В начале нашей семейной жизни действительно всё было хорошо, муж мне помогал во всём, как говорят, на руках носил...
Но с каждым годом становилось всё сложнее. Муж всё больше времени отдавал работе и развлечениям. Радости не было, мой оптимизм испарился, очень уставала. Особенно было тяжело, когда дети болели... Я начала задумываться о смысле жизни. Искала этот смысл во всём: и в фантастической литературе, и в астрологии, и у экстрасенсов... И становилось ещё хуже. Не было дня без слёз и обид. Был такой парадокс: во мне было жило глубокое желание родить детей и в тоже время я делала аборты.
Да, я сделала три аборта, добровольно отказалась от троих своих деточек, которыми так хотел благословить меня Бог… Я оправдывала свои поступки тем, что вначале мы были ещё студентами, потом нам негде было жить, было трудно материально. Да и впрочем, так поступали многие… И этим я тоже оправдывала себя. Удивительно, но когда я ещё и близко не осознавала, какой это грех и ужас, то Сам Бог пытался открыть мне это через сон. Мне приснился мой малыш, от которого я, не задумываясь, отказалась... Я видела кусочки, которые остались от него, а он спрашивал: «Мамочка, зачем ты сделала мне больно?!!» Но я тогда не покаялась и о Боге не думала.
Когда я была беременна четвёртым ребёнком, врач спросил меня: "А что ты их рожаешь? Ты что — верующая?!!" Я не смогла ответить ни "ДА" ни "НЕТ". А этот вопрос остался во мне…И снова грех и жестокосердие взяли верх. Когда нашему четвёртому ребёнку было 2 года, я сделала аборт ( третий). После этого сильно заболела. Перед операцией первый раз помолилась: "БОЖЕ, помоги!!!" Потом, осознав грех абортов, я каялась и родила своих трёх младших, хотя врачи настаивали на абортах...
Мишу я родила, когда мне было 40 лет. В нашей семье были четыре дочки и два сына. Чисто по-человечески я уже и не собиралась рожать… Но в сердце жило тайное желание ещё родить сына. Нашей самой старшей дочери исполнилось восемнадцать, она как раз начинала учиться в Киевском Университете, когда я узнала о том, что Бог снова даёт мне выбор…Я тогда третий год работала преподавателем в ПТУ, уже освоилась в коллективе, работа с детьми мне очень нравилась, были перспективы…
Врачи были категорически против этой беременности. Возраст. Здоровье. Перерыв между шестой и седьмой беременностью — 6 лет. Но я ни секунды не сомневалась в правильности выбора. Муж и дети с радостью приняли новость. Молилась. И училась верить, что Бог поможет…
Вынашивать сынишку было очень тяжело. (Ещё до УЗИ была уверена, что будет сын.) Начались обострения всяких болячек. Спина, ноги, вены… Помню, где-то на пятом месяце по дороге домой начались очень сильные боли в животе. Я останавливалась, молилась, и потихоньку начинала идти. Но боль снова наступала, а с болью приходил страх, что я не доношу это дитя. И я снова останавливалась и молилась, всю свою надежду полагая на Бога. Боль ушла так же внезапно, как и появилась.
На последних месяцах была и больница, и дома приходилось много лежать… Помогали во всём старшие дети. Дочь(вторая) как раз заканчивала 11 класс. Я с ней много говорила, рассказывала о себе, желая, чтобы она не повторяла моих ошибок… Однажды я лежала и читала Новый Завет. Божье Слово касалось моего сердца и я спросила: «Господи, почему мне так плохо?» И вдруг в себе я услышала…Это даже были не слова…А просто глубокое осознание своей греховности. Но также звучало и то, что в Боге есть из этого выход… Я лежала и думала об этом, как вдруг ко мне подошла моя дочь, обняла меня и прошептала: « Мамочка, ты извини, но мне надо сказать тебе очень важное. Я знаю, что тебе сейчас так плохо потому, что ты сделала в своей жизни много неправильного. Но ты не отчаивайся. Верь. И Бог тебе поможет…» Я была очень удивлена…Лишь значительно позже я поняла, что, когда говорит Бог, Он всегда подтверждает Свои Слова. И когда говорит Бог, Он всегда показывает выход, даёт будущность и надежду!!!
Я предполагала, что рожу сына в первых числах апреля. В это время я уже была в роддоме, потому что в спине ущемился нерв и была такая сильная боль, что я не могла стать на ногу. Несколько дней уколов, процедур — и боль ушла. Началось томительное ожидание родов. Заведующий роддома упрашивал меня ехать в Хмельницкий, в областной роддом, намекая, что возможно надо будет делать «кесарево сечение». Но я упёрлась: шестерых родила—и седьмого рожу!!! Где-то с 5 апреля начались боли, похожие на схватки, я сутки проходила в ожидании, но… Через пару дней прокололи стимулирующие уколы. Матка была в тонусе, но без результата…Особенно тяжёлыми были ночи. Малыш крутился, не переставая. Даже было такое ощущение, что он царапается пальчиками, пытаясь выбраться наружу… Я понимала, что ему очень плохо. 12 апреля утром я сказала врачу, что согласна ехать в Хмельницкий. Он очень обрадовался: «Молодец! Я уже и документы давно подготовил…»
Два часа в дороге были очень тяжёлыми, казалось, что вот-вот начнутся роды. Но за себя я уже не переживала. И уже не надеялась на свои силы. Только просила Бога, чтобы мой сыночек был жив!!! В областной роддом мы приехали после обеда. Собрался консилиум врачей. Профессор Григоренко вынес свой “вердикт”: завтра, в 13 часов будем делать операцию. «И не переживай» — это ко мне. А я совершенно растерялась…Ведь завтра — страстная пятница, а в воскресенье — Пасха. Мне стало что-то не по себе… Была проблема ещё и в том, что при оформлении в роддом мы заплатили определённую сумму денег за роды, а если «кесарево» —надо ещё доплачивать. Я знала, что у мужа нужной суммы денег не было. И потому стала спрашивать, до какого часа нужно заплатить деньги, чтобы муж успел съездить к знакомым. Профессор меня успокоил, что можно заплатить и позже. Я уже шла по коридору в палату, как вдруг он меня догнал и стал говорить, что он посовещался с врачами, и они решили не брать с нас никакой дополнительной платы. « Вот лучше купите детям подарки на Пасху. Скажите, что от деда Петра…» — подбадривая, улыбнулся профессор.
Честно сказать, я ещё больше растерялась. Муж мне тоже говорил, что всё буде хорошо, он внутренне я чувствовала всю серьёзность ситуации. Позже муж мне рассказал, что врачи не могли ничего обещать и даже предлагали ему выбрать: или жену, или сына… Но он ответил: мне нужны и жена, и сын!!! Да, я ничего об этом не знала… Просто ощущала, что это — грань. И снова молилась за жизнь малыша. Я была готова умереть, но лишь бы он жил. И потому просила у Бога, что даже если мне уже не суждено жить, то чтобы я знала, что мой сыночек жив.
Утро 13 апреля 2001года. Моя соседка по палате немного поговорила со мной и ушла на процедуры. Как долго тянется время… Ходить по коридору не разрешают…Вот если бы с кем-то поговорить, было бы легче…И очень хочется есть… Но это всё не важно. «Господи, дай мне терпения. И лишь бы сыночек мой был жив…» Да, сегодня же такой день, в который распинали Иисуса. Я начинаю вспоминать, что читала о Нём. Почему-то понемногу я успокаиваюсь и нахожу себе занятие: записываю в тетрадь свои стихи, которые писала в детстве и юности, те, что ещё помню наизусть. Дети уже давно просили меня об этом, но всё не было времени… Снова пришло желание молиться. Это был стих:
О, Господи! Помилуй і прости!
Моє дитя маленьке захисти!
І виведи його у світ широкий,
І покажи йому Свої дороги,
Щоб вибрав він відкритою душею
Дорогу, що колись назве своєю...
О, Господи! Помилуй і прости!
Дітей моїх від лиха захисти,
Щоб добрі зерна в душах проросли,
І щоб серця черствими не були...
О, Господи! Помилуй і прости!
Кохання від неправди захисти.
Дай почерпнути сили і надії,
Любов’ю щоб світились наші мрії...
О, Господи! Помилуй і прости!
Від відчаю, зневіри захисти.
Навчи з терпінням шлях свій вибирати,
В житті лише на Тебе покладатись.
Ну вот и всё. Дописаны последние строчки. И даже письма мужу и детям. Прощальные. Долго сижу на каталке возле операционной. Начинает колотить нервная дрожь. Мысли в голове путаются, но я твёрдо верю в одно, что мой сыночек будет жить!!! Читаю молитву «Отче наш», читаю много-много раз, стараясь заглушить все мысли и чувства. Позвали в операционную. Мне так хочется, чтобы кто-то сказал хоть одно слово ободрения или утешения… Но медсёстрам не до моих эмоций. Они спешат подготовить меня к операции, но никак не могут найти вены… Ноги привязаны, руки привязаны. Жгутами перетянуты обе руки, иглы ищут вену… Мелькает мысль: «Как на распятии…» И снова, пробиваясь сквозь страх и отчаяние, ухватываюсь за «Отче наш»
— Галочка, успокойся! Смотри, нет никакой операции…— Кто-то в белом одеянии ( мама? Ангел?) нежно берёт меня за руку. — Пошли! Нам ещё надо пройти восемь комнат…
Я послушно иду и мне очень хорошо. Но вдруг возникает удивительное чувство реальности того, что я есть, и в то же время — меня нет… Это было странное ощущение: тела не было; попробовала пошевелить руками — рук нет; попробовала пошевелить ногами —ног нет; попробовала открыть глаза — лишь мгновенный взблеск света. Но я была!!! И ни боли, ни страха. Лишь покой. Потом услышала голоса:
— Кто там у нее? (Голос профессора Григоренко)
— Мальчик, хороший, здоровый!
— А сколько у нее дома?
— Шестеро.
— Это седьмой. Восьмого не будет…
Я не могла в то мгновение задуматься над услышанным, потому что почувствовала, что куда-то отплываю. Но в сердце была благодарность Богу за услышанную весточку о сыне.
Я благодарю Бога за Его Милость и Любовь. Он подарил моему сыну жизни! Он сохранил и мою жизнь, дав мудрость врачам во время операции: когда началось очень сильное кровотечение при рассечении матки, профессор принял решение сделать ампутацию части матки. И кровотечение удалось остановить. Обо всё этом я узнала позже. Узнала я также и о том, что решив рожать, я тем самым выбрала себе жизнь. Мышцы матки были в таком состоянии, что если бы я согласилась на аборт, то открылось кровотечение и тогда бы уже никто не смог меня спасти.
Несколько дней я была в реанимации. Тоже был криз. Резко поднялось давление, но, слава Богу, всё обошлось. И вот я уже в палате. И мне принесли моего малыша!!! Пришёл детский врач и сказал: «Мамаша, вы чтоб не откладывали визита к невропатологу. У него могут быть непредвиденные осложнения…» Я промолчала. А когда первый раз приложила сына к груди, то стала молиться: «Бог мой!!! Ты его мне дал. Я очень благодарна Тебе!!! Но я отдаю его Тебе, ведь никто другой не позаботится о нём так, как позаботишься Ты!» Даже хотела назвать сына Богданом. Но у Бога для него было другое имя: Михаил. Так его назвал папа, а мы все согласились и порадовались!!!
Вот нашему Мише уже 9 лет. Я благодарю Бога, что он здоров! Отлично учится в школе, любит играть в футбол. Не всё бывает гладко и хорошо. И, как все дети, он не всегда послушен… Но мы часто говорим с ним о Боге. И я верю, что придёт такой день, когда он сам скажет: «Господи, моя жизнь принадлежит Тебе!!!»
«ВЕРЕН ОБЕЩАЮЩИЙ»!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183727
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.04.2010
О, Великий Боже, Всемогутній!
Ти Творець, Учитель і Мудрець!
Знаєш Ти минуле і майбутнє,
Бо Ти Сам Початок і Кінець.
Дякую Тобі, мій добрий Отче,
Що даруєш в серце Божий страх...
Я з Тобою завжди бути хочу
И прославляти Бога у віках!!!
2005р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183299
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2010
«Ти живи, як живуть усі люди.
Що тобі, як було і що буде?
Що тобі до чужої долі?
Вже ніхто не вернеться з неволі!
Що тобі?! Тож чужинці – не діти,
Хай несуть це огидне ярмо:
“Будем їсти сьогодні і пити,
Адже завтра однак помремо.”
Плач, страждай і молися тихенько...
В тебе буде усе, що треба…»
НІ!!! Я хочу дихати небом!
Мати в серці любов і надію!
Я Ісусом наповню легені
І кричатиму, як породілля!!!
Закричу, щоб здригнулися гори,
Місяць зблід і злякалося горе!
Закричу, щоб попадали зорі,
Щоб проснулись поля неозорі
І надвечір засіялись світлом,
Щоб з неволі вернулися діти!!!
МІЙ ГОСПОДЬ! Я дивлюся на Тебе!
Замість мене Ти вмер на хресті…
Хочу вмерти назавжди для себе
Й бути вічно живою в Христі!
Я Тобою, Ісус, прагну жити,
Я очиститись хочу, прозріти!
В цьому світі зради й насилля
Бути світлом Твоїм і сіллю!
Я сьогодні в проломі стану,
Навкруг міста мури збудую…
Я – Твоя наречена, жадана!
Голос Бога і в темряві чую!
Я піду у підвали, темниці
І до в’язнів любов’ю торкнуся…
“Той, хто прагне, іди до криниці
І напийся із рук Ісуса!!!”
5-6 серпня 2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183293
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.04.2010
Під міцну Божу руку скоряюсь,
Щоб підніс Він мене у свій час,
Лиш на Бога я покладаюсь,
Бо турбується Він про нас.
А диявол, як лев кудлатий,
Ходить близько, поживи шукає.
Стань у вірі, бо маєш владу,
І дивись: вже диявол втікає!
Адже Той, хто живе в тобі,
Більший того, хто в світі править!
В час страждань не схиляйся в журбі,
Бо Господь утвердить і наставить.
Із терпіння любов пророста –
Укріпляйся у Божому слові,
Споряджайся, як Воїн Христа:
Щит і меч, що до бою готові!
Хай не буде незгоди між нами,
Нас не зв’яжуть образи і страх!
У Ісуса цей світ під ногами,
Божа Слава гряде у віках!
2003р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181053
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 31.03.2010
Вера. Что такое вера?!
Уверенность в Божьей любви!
Вера. Что такое вера?!
Спасенье в Христовой крови!
Веруй! Ты только веруй!
Глаза к небесам подними…
Как Авраам уверуй
И милость Божью прими!
Вера. Что такое вера?
Надежда и благодать…
Бог подарил мне веру—
Её у меня не отнять!
Вера. Что такое вера?
Уверенность в том, чего ещё нет!
Иду я от веры к вере.
У Бога на всё есть ответ!
29 марта 2007г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=181050
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 31.03.2010
Хоч ще спить земля під снігами,
Йде по світу Любов осяйна.
Ніби сніг, увесь смуток розтане,
Бо в Любові на серці весна!
Ти така молода і весняна,
Неповторна серед багатьох,
Енергійна, щаслива, кохана,
Бо тебе дуже любить Сам Бог!
Ти не просто живеш у любові,
Ти любов свою в світ віддаєш!!!
Ми бажаємо терпіння, здоров’я
І любити, любити без меж!
Березень 2006р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177427
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2010
Слава Божа по всій землі
І ще вище небес підіймається...
Славлять Господа діти малі,
Його вічне Ім’я величається!
Славлю Господа в серці своїм,
Піднімаю до неба очі...
Світ наш створений Словом Твоїм,
Сяє Слава Твоя й серед ночі!
Що людина у світі оцім,
Й син людський, що його пам’ятаєш?!
Я завдячую Богу усім...
Ти мене і караєш й навчаєш!
Під покровом небесного дому
Є прихисток і оберіг,
І наснага, як ліки від втоми,
І достатку духовний ріг.
Спрагло п’ю молоко словесне!
Радість в серці моїм струменить...
Лиш з Ісусом цей світ воскресне
І розкриється вічності мить!
2004р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177424
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.03.2010
Не вітаю тебе з 8 березня, сестро!
Не бажаю тобі всіх земних нагород і щедрот…
Ти згори народилась і в Ісусі Христі ти воскресла!
Хай же серце горить й рветься птахом во вічних висот!
Пам’ятаєш? Тривогою зковані будні…
Свято — більше поїсти і може поспати півдня…
Подарунки, вітання? І колючі образи облудні:
Чи за рік ще згадає про мене сім’я?!!
Пам’ятаєш? Як він дарував тобі квіти
І недбало жбурляв компліменти для інших жінок…
Як ти сльози ковтала, щоб нічого не бачили діти,
І вином запивала болючий, невичерпний шок…
Пам’ятаєш? Бажала любові й розради,
А була тільки пустка: чи вічність—чи мить?!
8 березня? Свято?! Не свято, а зрада!
Так що просто уже й не хотілося жить…
Слава Богу за все!!! Бо тоді на коліна
Перший раз ти упала, як підбитий загублений птах
І до Бога кричала, благала всім серцем, невпинно,
Щоб простив за гріхи і забрав біль, і розпач, і страх…
Я вітаю тебе в серці Бога-Отця, моя сестро!
Я бажаю тобі не забути, моя дорога,
Із якої багнюки Любов’ю Христа ти воскресла
Та зі скелі якої Він з терпінням тебе висікав!
Я радію за нас! Не належим ми світу оцьому.
Свято маєм щодень! Бо Святий з нами Бог!!!
Ми йдемо в Небеса, до нетлінного Отчого Дому,
Зберігаючи мир серед виру турбот і тривог.
8 березня 2010р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177243
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2010
Не вводи меня в землю,
Что покоится за Иорданом,
Если Ты не пойдёшь,
Сам не будешь идти
Ты со мною…
Ты мольбе моей внемли…
Без Тебя ничего мне не надо!!!
Без Тебя горек мёд…
Только ТЫ —
мой светильник в пути
И крылатая сень за спиною.
О, не дай мне принесть
В поклоненье Тебе
Те плоды, что душа
Приготовила с гордостью…
Но у ног Твоих сесть,
Прибывать на лозе,
Ощущать неспеша
Очищенье от всякой горести!!!
Не желаю покоя души!!!
От усилий моих проку мало…
Сам введи меня в Свой покой
И Своею рукой
На скрижалях сердца пиши
То, что хочешь,
чтоб это письмо рассказало…
Не давай мне, мой Бог,
Ни богатства, ни бедности,
Только хлеба насущного,
Чтобы мне не отпасть от Тебя.
Дай познать суть дорог
В испытаньях и верности,
Чтобы быть Твоей спутницей,
Поклоняясь Тебе и любя...
15.08.2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177151
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.03.2010
Я сьогодні не поспішаю…
Я не хочу бігти додому,
Щоб поринути знов у будень,
У оцю повсякденність знайому…
Дивний вечір!!! Радість і свято
Ти даруєш мені неждано!
«Подарунків є так багато—
Все для тебе, Моя жадана…»
І троянда, як дотик мами,
І мале цуценя кудлате,
І високе небо над нами—
Дуже хочеться вчитись літати!
І стежинка обабіч дороги,
І камінчики під ногами…
Забираєш із серця тривогу—
Напуваєш любов’ю й віршами…
Подарунок Твій на скрижалях
Твоїм пензлем, твоєю рукою:
Надвечірній спів небокраю
І молочний туман над рікою…
І вечірнього сонця цілунок,
І травинка, умита росою…
Але є найцінніший дарунок:
Те, що ТИ ПОВСЯКЧАС ЗІ МНОЮ!!!
21-22.08.09 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177150
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.03.2010
Научи мене слухати тишу,
Щоб почути, як б’ється серце,
Твоє серце, Отець Небесний,
І пізнати Твої бажання…
Научи мене слухати тишу,
Щоб почути, як дихає вітер
В крилах Духа Твого Святого,
Коли я пригортаюсь до серця
Мого Батька, Бога Живого!!!
Научи мене слухати тишу,
Щоб відчути, як б’ється серце,
Щоб дмухнути, як вітер дише
І почути, як Сонце сміється…
Сонце істини, миру і правди —
Я радію в Його промінні!
Лиш у Тебе шукаю розради,
Лиш у Тебе благаю терпіння!
Серед вітру, бурі та грому
Научи мене слухати тишу,
Щоб Твій спокій мене наповнив,
І Твій мир мене не полишив!
Научи мене слухати тишу
Серед битви, пожежі, недолі,
Щоб я міцно тримала знамено
І була у Твоїй я волі,
Щоб Ти, Тату, радів за мене…
15.05.09
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177023
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010
Перед Богом мама на колінах,
Щирим серцем молиться вона
І горить незмінна і нетлінна
Віра—непідкупна і міцна!
Ця молитва небо відкриває,
Ця молитва рветься в Небеса,
Бо любов Господня а ній палає!
І слова, як вранішня роса:
Кожна крапля має силу Божу
Для нужденних, хворих і німих…
За дітей незрячих і безсилих—
Молиться не тільки за своїх!
За дітей, щоб вирвати із аду,
Усім серцем молиться вона.
В цій молитві сила зорепаду
І морської хвилі глибина…
Перед Богом на колінах мати,
А насправді—воїн на коні!!!
Дай бажання поряд з нею стати
І молитись, Боже, і мені!!!
20.05.2009р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177022
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.03.2010
Я приходжу до Тебе і стаю на коліна…
Вірю в Божого Сина!!! Освяти і омий!
Ти — Могутній і Вірний,
Ти — Благий і Нетлінний!!!
В моє серце поглянь і його перевір.
Подивись, чи не йду я дорогою злою
І на вічну дорогу мене попровадь.
Ти є Світло!!! Не дай же блукати пітьмою,
Порятуй від спокус і нечистих принад!
Я виходжу у світло. Ще мружаться очі…
Порятуй від думок і поганських утіх,
А душа умирає, як листя, тріпоче,
Бо у Божому Світлі виявляється гріх!
Поклади на уста мої пильну сторожу:
Чим наповнене серце — те й говорять уста…
Обнови розум мій, Своїм Словом, о Боже,
Щоб із серця лилася Твоя чистота…
14 травня 2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176448
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Моя сестричко! Будь благословенна.
Тебе люблю. За тебе я молюсь.
Будь в Господі щаслива і натхненна
На ті діла, що дав тобі Ісус!
Велична мить: із серця Батька-Бога
В цей світ чудовий народилась ти!
Хай словом Божим світиться дорога
Й веде тебе до Божої мети.
Коли я плачу – ти зі мною плачеш,
Коли радію – ми радієм вдвох!
Своїм життям не граємо в удачу:
Надія наша, наша віра – Бог!
Ми разом – у молитві і в роботі.
Приносить радість істина оця:
Ми сестри у Христі, а не по плоті,
І Дух Святий поєднує серця!
вересень 2006 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176447
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.03.2010
Я колись не любила Бога...
Я про нього не знала нічого...
І було мені все закрито,
Але Він мене вчив любити!!!
По молитвах моєї бабусі,
По молитвах моєї матусі
У свій час я прийшла до Ісуса.
Я до Нього тепер молюся!
Я молюся за чоловіка,
За дітей і людей незнайомих...
Бог – надія моя і утіха!
Я іду до Отчого дому...
Квітень 2006р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176241
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2010
Дитяча молитва
Вже ранок засяяв
І сонечко встало.
Хвилина молитви
Для мене настала.
Мій Отче Небесний!
До Тебе молюся!
І до Ісуса
Всім серцем горнуся.
Цей світ пречудовий
Ти дав мені Боже!
Радіюю, сміюся,
Бо так мені гоже...
Мій Отче Небесний!
До Тебе молюся...
Любити і вірить
В Ісуса навчуся!
2004р.
Дитяча мрія
Сонячний промінчик
Розбудив дитятко.
Помолюсь за маму,
Помолюсь за татка
Дай їм милий Боже,
Сили і здоров’я,
Щоб і ми зростали
В мирі і любові,
Щоб мої сестрички
Й братики хороші
Всі були здорові
Й на Ісуса схожі,
І людей навчали,
Як любити Бога –
Щоб для всіх відкрилась
Зоряна дорога!
2004р.
Ти особливий!!!
Чи ти чув колись про Ісуса?
Чи ти знаєш, що все створив Бог?!
Я за тебе, мій друже, молюся,
Щоб пізнав ти, як добре з ним вдвох...
Він стоїть на твоєму порозі,
Ревно стукає в шибку душі,
І коли твоє серце в тривозі,
Ти до Бога скоріш поспіши.
Ти для Бога такий особливий,
Неповторний, чудовий такий!
Глянь у очі Ісусу сміливо,
Просто серце Йому відкрий...
І дорога твоя засяє,
Як веселка барвиста у небі.
Бог, як Батько, про тебе подбає,
Бо у Нього є все для тебе.
Хай у серці не буде зітхання..
Я за тебе, мій друже, молюсь!
Не страшні всі незгоди й страждання,
Якщо поряд з тобою Ісус!
Він підтримає і допоможе,
Проведе до ясної мети.
Я прохаю Тебе, О Боже,
За дітей, яких так любиш Ти!
Січень 2005р.
Малює Бог.
Бог – чудовий художник,
Майстер Він незрівнянний,
Він малює – де хоче,
В Нього фарби живі.
Очі вмию спросоння:
Бог малює вже зрання
Пензлем сонячним дивним
На росинках в траві.
Просто треба навчитись
Бога скрізь пізнавати.
В Нього дуже багато
Незрівнянних ідей!
Я дивлюсь і радію,
Хочу й вам розказати:
Любить Бог малювати,
Бо Він любить людей!
Любить Бог малювати,
Коли сонце сідає.
Він розмішує гарно
Кольорів акварель
І зірками малює,
Світлом ніч вишиває,
Грає сяйвом полярним
Й міражами пустель.
Бог малює на хмарах
У високому небі,
Там, де мчить блискавиця
І гуркочеться грім...
А якщо ти захочеш –
(Дуже прагнути треба!)
Намалює веселку
Він у серці твоїм.
Вересень 2005р.
Казала мама…
Господь!!! Мені сказала мама,
Що в Тебе знов болять всі рани,
Коли поводжусь неслухняно…
Мені так сумно і погано,
Бо я не слухаюся часто…
Учора я розбила чашку,
За хвостика смикнула кицю…
До Тебе буду я молитись:
«Господь, прости!!!»
Казала мама,
Що в Тебе вся Небесна Ласка,
Ти научи мене, будь ласка,
Щоб я була Тобі слухняна!!!
Тебе побачити я хочу
Та Небеса за небокраєм…
І Дух Святий мені шепоче:
«Люби й чекай…»
І я чекаю!!!
12.08.08.
Хмари
Я люблю дивитись на хмари,
Як вони по небу пливуть,
Ніби білі пухнасті отари
Вирушають в незвідану путь…
Ось хмарина периста і чиста,
Ніби ангела біле крило…
А у серці слова пломенисто
Повертають у те, що було.
Як Ісус до апостолів вірних
Говорив на Оливній горі:
«…Проповідуйте благовістя
До останнього краю землі…»
Він вознісся, благословляючи,
В небеса, де хмари пливуть.
Учні, щиро Йому довіряючи,
Вирушали в незвідану путь…
Я у небо вдивляюсь і мрію…
Я на хмари дивлюся й молюсь…
Я хмарини лічу й радію,
Бо на хмарах вернеться Ісус!!!
16,22.10. 08р
Народження Івана Хрестителя
Коли служив Захарій в храмі Божім,
Явився Ангел і йому сказав:
«Не бійся, бо твоя молитва Богу гожа.
І буде син. Назвеш його Іван!
І буде він на втіху та на радість,
До Господа вестиме він людей.
Вино йому не стане на заваді,
Із лона матері—у Дусі назорей!!!»
Захарій не повірив. «Як це буде?!
Дітей родити час наш відійшов…
І так уже сміються з мене люди!
Чого до мене зараз ти прийшов?»
«Я, Гавриїл, стою ось перед Богом!!!
Тому що ти повірити не смів,
Замовкнеш. І здійсниться осторога:
До родів сина будеш ти німий!»
Єлизавету втіха наповняє,
Дитина в лоні радісно тремтить!
Бо це Марія в гості поспішає,
Говорить тихо й лагідно: Привіт!
«Благословенна ти поміж жінками,
Благословенний плід в твоєму лоні!
Ти — мати Господа!!! І звідкіля я знаю..?»
А серце Духом радісним уповні…
Три місяці вони були ще разом,
Молились, вірили і прославляли Бога!!!
І народився той, що є Іваном,
Щоб готувати Господу дорогу!!!
Божі дари.
Усі друзі мої мають різні дари:
Коля вміє чудово співати,
Ваня має талант до футбольної гри,
Вчиться Лідочка танцювати.
На картинах Сашка оживає ріка,
Надя котику лапку лікує,
У Наталі до вишивки вправна рука,
А Михайлик дотепно віршує...
Я у серці своїм
Таємницю пізнав,
Хочу друзям усім розказати:
Треба даром оцим,
Що нам Бог щедро дав
Повсякденно Його величати!!!
Господь, я дякую
Господь, я дякую Тобі
За сонечко і вітер,
За неба ніжну голубінь,
За дощик та за квіти.
І за росинки у траві,
Й за веселкову браму,
За барви радісно-живі
У Небесах над нами.
Господь, я дякую: Ти є!
З Тобою добре жити.
Усе, що маю, Ти даєш
І вчиш мене любити...
Я дякую за глибину
Морських пучин бездонних...
З Тобою я не потону,
Бо я в Твоїх Долонях!
ЛЮБОВ ДОВГОТЕРПИТЬ
ЛЮБОВ ДОВГОТЕРПИТЬ, З ГОРДИНІ НЕ ПНЕТЬСЯ,
ПРОЩАЄ, РАДІЄ, ДО ГНІВУ НЕ РВЕТЬСЯ,
НЕ МИСЛИТЬ ЛИХОГО, ЛАСКАВА ТА ЧЕМНА,
У СИЛІ СВОЇЙ НЕ БУВАЄ ДАРЕМНА!
НАДІЮ ТА ВІРУ ТЕРПІННЯМ ВІНЧАЄ,
У МУДРОСТІ СЕРЦЯ СПОЧИНКУ НЕ МАЄ.
ТАКОЇ ЛЮБОВІ БАЖАЮ ВАМ, ДІТИ,
ЩОБ ЗАВЖДИ У МИРІ ТА РАДОСТІ ЖИТИ,
ЩОБ СЕРЦЕМ УСІМ ПОЛЮБИЛИ ВИ БОГА,
ЩОБ З НИМ БУЛА СВІТЛОЮ ВАША ДОРОГА
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=176239
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.03.2010
Єврейка юна серцем прагла Бога,
Месію ждала і благала див…
І враз відкрилась їй свята дорога:
Ніхто й ніколи нею не ходив.
Могутній ангел тихо зринув з неба,
До діви просто й щиро промовляв:
—Радій, Маріє, Бог прийшов до тебе!
Жона благословенна! — так вітав.
В душі у неї острах і тривога,
Думки біжать: «та хто ж така я є?»
—Не бійсь, Маріє, благодатна в Бога,
Господь вже знає серденько твоє…
Кажу я те, що Бог мені велів:
Зачнеш в утробі і породиш Сина.
Син Божий—Всемогутнього Дитина!!!
В писанні є ім’я Емануїл…
—Як буде це? Я зрозуміть не можу…
Заручена. Не знала мужа я…
—Тебе огорне силою Дух Божий,
Народиться дитя: ІЄШУА!!!
І знов думки: «А що ж то скажуть люди?
Каміння…смерть…чи осуд і ганьба?!!»
—Господь Святий!!! Та хай по Слову буде!!!
Тобі я вірю. Я—Твоя раба.
Вона блаженна. О! Яка то радість
Носити в лоні це Святе Дитя.
—Бог милосердний не забув Ізраїль,
Спасе народ Свій й дасть нове життя!
І породила у хліві холоднім.
У ясла положила…От дива:
Прийшли із поля пастухи голодні,
Звіщали з Неба сказані Слова.
Як за Законом, в храм Єрусалимський
Батьки внесли Ісуса-немовля.
Дитя до себе радо притуливши,
Семен в Святому Дусі промовляв,
Що бачить він Святе спасіння з Неба
Для всіх євреїв й світло для людей.
Маріє-мати, плакати не треба,
Хоч меч вкладеться до твоїх грудей…
Людське дитя…У чому ж особливість?
О, серце материнське, говори!
А мудреці прийшли і поклонились,
І принесли Ісусові дари…
Мале дитя, як всі маленькі діти…
Сміється, плаче, спить біля грудей.
Чому ж за Нього наказав убити
Цар-Ірод в Віфлеємі тих дітей?!!
Хвалилась мати щиро між жінками:
Росте для батька добрий помічник!
Оце й на Паску він ходив вже з нами…
А де ж Ісус? Куди Він раптом зник?
Шукали довго Йосип і Марія…
Знайшли у храмі.
«Мамо, це мій Дім!!!»
Молилась мати: «Я не розумію…»
Й Слова ховала в серденьку своїм.
Вже виріс Син. Уже ввійшов в служіння.
Залишив матір, і братів, і дім?
Молилась мати: «Дай же розуміння
Тих Слів, що сховані у серденьку моїм.»
Голгофа. Хрест. Оце страшне розп’яття…
О, Боже! Як це можна зрозуміть?!
Чи це благословення чи прокляття?!
Меч вклався в серце і вогнем горить!!!
Хіба ж то тіло? То єдина рана!!!
Чому оце терпіти має Він?!!
Ісус схилився і з хреста поглянув:
Матусю, біля тебе є твій син…
Оце була її нова дорога.
Воскрес? Воскрес!!! —Для серця новий струс!!!
Молилась, плакала і довіряла Богу,
І йшла до тих, з ким був її Ісус!
Вона молилась ревно і невпинно,
Хоч біль утрати серце ще несе…
І Дух Святий вогнем на неї злинув,
Все нагадав і пояснив усе!!!
Життя земне своїм потоком лине,
Біжить, вирує, як ріка стрімка…
А серце матері із вічності гука:
—Я не богиня, я проста людина.
Не йдіть до мене!
А прийдіть до Сина!!!
Лиш в Нього є прощення і спасіння,
Любові Божої невичерпна ріка…
16. 02. 2010р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175803
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 06.03.2010
Свидетельство
Хочу поделиться радостью, которой Бог наполнил моё сердце. Понимаю, что для людей земного мира — это не радость, а скорбь.
25 июля 2009 года умер мой папа. Ему было 81 год... Он всю свою жизнь был коммунистом, атеистом и материалистом…
Но самое важное, что в последние месяцы своей жизни он поверил в Бога!!! Молился... И верю, что ушёл в Небеса к Отцу!!!
Я говорила папе о Боге, когда сама уверовала, но сначала он и слушать ничего не хотел. Отвечал просто и искренне: «Ты сама верь и молись, я ничего против не имею, но мне это не нужно. Евангелие я читал. Да, Иисус был очень хорошим человеком… Но в Бога я не верю!» А я молилась и верила Богу, верила, что Бог изменит его сердце. Верила, что Сам Бог хочет его спасения даже больше, чем этого хочу я сама, ведь Иисус умер за него на кресте, чтобы его спасти!!!
Да, папа очень страдал, у него очень болели кости (потом мы узнали, что метастазы пошли даже в позвоночник). Но никакая физическая боль в земной жизни не сравнима с вечной мукой в аду!!!
Я почти каждый день говорила с папой по телефону. Однажды он спросил меня: «Можно ли у Бога просить смерти?» В тот момент я осознала, что он верит в Бога, ведь как можно просить что-то (даже смерти!!!) у того, в кого не веришь!!! И я рассказала ему о молитве покаяния. И что Отец даёт не смерть, а жизнь!!! Что Иисус умер на кресте, чтобы поделиться с ним жизнью вечной!!! Я говорила: «Не надо у Бога просить смерти, но можно ему отдать свою жизнь…» Да, я очень хотела, чтобы мы помолились вместе, но папа сказал: «Я всё понял. Я подумаю и помолюсь сам!» Через несколько дней он мне сказал: «Галя, я молился.» И когда я что-то ему рассказывала, то было удивительно и радостно слышать из его уст восклицание: «Слава Богу!!!» Он никогда раньше не говорил эти слова…
Потом ещё была операция. В начале весны он сломал ногу. Врачи отказывались делать операцию, но папа настоял. И снова мы говорили о Боге, о спасении… И я молилась:
« Господи, если он готов идти к Тебе в Небеса, то забери его во время операции, но пусть воля будет Твоя, а не моя…» После операции папа мне сказал: « Слава Богу, операцию я перенёс очень легко.» Потом я узнала, что и врачи и медсёстры думали, что он умрёт во время операции…
Он жил ещё 2 месяца. Было тяжело. Я как-то спросила его: «Папочка, а ты молишься?» И он ответил: «Я каждый день прошу Господа, чтобы Он забрал меня к Себе!!!»
Вот отрывок из письма родственникам: «Мой папа, к сожалению, уже совсем не поднимается. Ухаживает за ним Наташа, жена моего брата. Благодарна Бога за её серце!!! Говорю с ними по телефону каждый день. Недавно было ему очень плохо, две недели лежал в больнице—в урологи, а потом в онко. Там делали капельницы и сильные обезболевающие уколы, и на ночь наркотики. Потом Наташа забрала его домой и мы даже не знали, как он будет себя чувствовать дома. Молилась. Благодарю Бога, сейчас дома он без уколов. Я понимаю, что его жизнь на земле заканчивается, но хочется, чтобы эти последние дни он прожил без мучений… Верю, что он повернул своё серце к Богу и его душа идёт в Небеса…»
Я взывала к Господу. Мне говорили, что надо ехать с ним прощаться. А я молилась:"Господь, я не хочу прощаться, а лишь сказать:до свидания..."
На следующий день по телефону папа мне сказал: "Галочка, пусть Бог даёт тебе здоровье. До свидания!!!" Это были его последние слова ко мне.. Он ещё был жив, но говорить уже не мог. Наташа несколько дней бегала к врачу, чтобы добиться назначения наркотиков. В четверг 25 июня около 16 часов дня ему сделали назначене уколы. Он уснул и больше уже не проснулся.
Я стояла возле гроба. Не было слёз, не было скорби… Это не вмещалось а мою голову, но сердце было наповнено тихой радостью и благодарностью Богу!!!
«Он ушёл за Иисусом домой,— не в смерть, а в жизнь вечную!»
После похорон ко мне подошёл старенький дедушка, и представился, что он был другом моего отца ещё с детства. Я спросила: «Пётр, я вы знесете, что мой папа уверовал в Господа?!!» Улыбка озарила его лицо: «Доченька, как же мне не знать!!! Я приходил к нему и мы вместе молились…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175675
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.03.2010
Юрко прибіг із вулиці дуже схвильований.
– Мамо! Мамо! Я не знаю, що мені робити!!! – ще з порога вигукнув він.
– Що робити? – усміхнулася мама. – Мити руки і вечеряти. А
потім ще поглянемо до уроків…
– Та ні, ти мене не зрозуміла, – пояснював синочок, миючи руки. – Я про моїх друзів. Я дуже хвилююсь за них!!! Розумієш, я ж уже їм говорив про Бога, а вони знову сьогодні побилися, посварилися і навіть такі погані слова говорили…
Юрко сів вечеряти, але апетиту не було.
– І що ж тепер буде?!! – засмучено бурмотів він, колупаючись у тарілці з їжею. – Це що, мої друзі вже не будуть жити в Небесному Царстві з Ісусом?!! – син запитально поглянув на матусю.
Мама сіла біля столу:
– Давай поговоримо. Не поспішай. Це добре, що ти говорив своїм друзям про Бога, але за них ще й треба молитися.
– Та ні! – Юрко не погоджувався. – Навіщо молитися? Ось ми завтра будемо гуляти – і я знову розповім їм про Ісуса, як розповідала мені ти… А ще я кожному скажу, що хто зробив поганого, щоб вони виправлялися!
– Ти думаєш, це допоможе? – мама уважно дивилась на сина, не знаходячи слів для пояснення… Та раптом її очі засвітилися радістю: – А давай я розповім тобі одну казкову історію…
Це сталося в дитячому садочку. Був вечір. Скрізь панувала тиша, адже всі дітки давно вже порозходилися по домівках. Лялька Ляля, яка жила на середній іграшковій полиці в молодшій групі, дуже сумувала, бо нею вже давно ніхто не грався. Вона озирнулася довкола і побачила безвухе однооке ведмежа, яке привітно їй усміхалося.
– Ти чого смієшся? – насупилася Ляля. – Я з такими, як ти, не дружу. Бач, у мене яке гарне плаття! І намисто! І зачіска в мене чудова! А ти – безвухе і однооке…
Ведмежа відвернулося й заревіло від образи та розпачу.
– Не плач, Мишко! – заходився втішати його іграшковий підйомний кран Підйомчик. – Я знаю, де лежать твої вушко і око. Давай я поставлю їх на місце – так, як я ставлю цеглинки, коли будую іграшковий будинок. Я гарно будую!.. А ти будеш мені аплодувати і хвалитимеш мене.
– Нічого не вийде!!! – ще більше ревів Мишко. – Бо око й вухо – це ж не цеглинки…
Тут до розмови долучилася лялька:
– Ото знайшовся будівельник-помічник! – насміхалася вона з підйомного крана. – Ти ліпше на себе подивися. У тебе он колесо відвалилося, і рука твоя ледь на одному гвинтику тримається…
Підйомчик сумно поглянув на ляльку:
– А ти бачила, що в тебе на сукенці дірка і фартушок брудний?
– І… і… ти зовсім негарна і розкуйовджена! – з образою вигукнуло ведмежа.
– Неправда!!! Неправда!!! – обурилася Ляля.
Але підйомний кран підхопив її «рукою» й підніс до дзеркала. Лялька глянула на своє відображення і почервоніла. Дійсно, вигляд у неї був жахливий! Їй стало дуже соромно. Вона зрозуміла, чому давно з нею ніхто не грався…
– Друзі, будь ласка, пробачте мені, – знічено промовила Ляля. – А може ми спробуємо одне одному допомогти? Підйомчику, якщо ти дістанеш мені з верхньої полиці голку й нитки, я пришию ведмежаткові вушко…
Вона шила старанно, але ведмежатко крутилося й нетерпляче вовтузилося, тому вушко пришилося набакир. Як прилаштувати для Мишка око, друзі не знали.
Потім Ляля зашила дірку на своєму платтячку, але це чомусь вийшло негарно. Як випрати фартушок і зробити нову зачіску для ляльки, друзі теж не знали…
Ляля та Мишко спробували відремонтувати колесо для Підйомчика, але тільки-но він трохи поїздив, як воно знову відвалилося.
Що робити далі, друзі уявлення не мали. Вони були розгублені та засмучені.
– Давайте покличемо на допомогу! – запропонував Мишко.
– То ти й гукай. Ото все, що ти можеш робити, – це ревіти. Ну скажи, хто тебе почує?!! – це вже розсердився й обурився Підйомчик. Він уже зовсім поламався, відкинув ще одне колесо та безсило схилив свою «руку».
А ведмежа та лялька вирішили все-таки спробувати: вони почали щосили гукати: «Допоможіть!!! Допоможіть!!!»
Враз хтось затупотів – і до полички прибіг великий рожевий слон!!!
– Кому потрібна допомога?!! – засурмив слон.
– А ти хто? – Ляля здивовано закліпала своїми оченятами.
– Я – слон Топ, – відповів рожевий велетень.
– Не може бути! – недовірливо пробурмотіло ведмежа. – Я пам’ятаю слона Топа. Він був маленький і сірий, у нього відірвався хобот. А потім він кудись зник… Ні, ти не можеш бути Топом, бо ти – інший!
– Але я справді Топ! – радісно засурмив слон. – Просто я був у Майстра. І Він зробив мене новим! Друзі, я знаю дорогу і можу відвезти до Майстра і вас! Він дуже любить вас і надзвичайно зрадіє, коли ви прийдете до Нього… Ой, я такий щасливий, що ми знову будемо разом! Звичайно, якщо ви захочете…
– Так, так! Я дуже хочу з тобою! – загукало ведмежа. – Бо я хочу мати нове око і бути добрим та сильним.
– І я хочу… Я так мрію стати іншою, – тихенько сказала Ляля.
– Це безглуздя!!! – обурено торохтів підйомний кран. – Я не раджу вам кудись їхати, і я туди не поїду! Я не хочу бути іншим: я гарно будую іграшкові будиночки і справляюся без будь-чиєї допомоги!..
*******************************************************
– Мамо, мамо!!! Я зрозумів! – вигукнув хлопчик, вдячно усміхаючись. – Майстер – це Бог! Я не можу сам змінити своїх друзів, але коли я буду за них молитися, то Бог це зробить Сам. Як Майстер! І я теж буду іншим. Це здорово!!!
Потім Юрко довго малював… Малював ляльку Лялю, ведмедика Мишка, Підйомчика та слона Топа. Малював і думав: цікаво, чи згодився-таки Підйомчик поїхати до Майстра?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175667
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2010
Сьогодні радість в серці у Ісуса!
Для Нього радість, а для когось шок:
В сільському клубі молиться бабуся,
Вона стоїть, зіпершись на ціпок...
В сільському клубі молиться бабуся,
У кожнім слові біль, любов, краса!
В сільському клубі молиться бабуся,
Здригаються земля і небеса!
Вона стара. В дугу зігнулось тіло.
Душа – неначе перелітний птах…
І руки ні хвилиночки без діла…
Але Господній спокій у очах!
В молитві слово, ніби вершник в русі.
Вогненна міць! Глибинна чистота!
Господь! Я дякую, що є такі бабусі,
Що моляться за села і міста!
Прошу для неї, дай їй підкріпитись
З руки Твоєї: хліба і вина!
О, Господи! навчи мене молитись
Всім серцем, так, як молиться вона!
22 жовтня 2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175498
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2010
Як жадає земля, зашкарубла від спеки до болю,
Хоч ковточок води, хоч маленьку краплинку роси,
Так я прагну Тебе, я не можу не жити Тобою,
Я благаю, прийди й воскреси!!!
Та говорять мені: «Не проси.
Заспокойся. Навіщо в молитві звитяга?
Знає Бог, бо у Нього всі наміри й дні…»
Та я буду молитись, я буду кричати про спрагу,
Щоб ще більше вона пломеніла в тобі і мені.
Я молюся про дощ. Не стомлюся молитись!
Перші краплі дощу…Парасольку відкину убік
І підставлю долоні, бо хочу дощем Твоїм вмитись.
Проливається з неба життєдайний цілющий потік!!!
« Ти чого там стоїш? Небо низько і злива…
Заховайся мерщій в підземелля традицій і догм!»
Ні! Я буду стояти. Я — напоєна і щаслива,
Бо Господь мій гряде. Я люблю і чекаю. Я прагну Його!!!
30.07.2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175497
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.03.2010
Я смотрю в ваши разные лица…
Чем могу я помочь всем Вам?!
Да, я буду за Вас молиться,
Чтоб ИИСУС прикоснулся к сердцам!
Не религия и не обряды —
ОН — Воскресший и Вечно Живой!!!
Хочет быть ОН с тобою рядом,
Чтобы сердцем обрёл ты покой.
Любит ОН не земною любовью,
Её разумом не познать.
Заплатил ОН Своею кровью,
Чтоб, как сына, тебя принять.
Стань. Подумай. Во что ты веришь?!
Что есть ложь? А что суета?
Для ИИСУСА открой сердца двери,
Чтоб закрыть в преисподню врата!!!
Открывай в покаянии душу…
Я с надеждой тебе говорю:
Не отмахивайся — послушай!
Как ИИСУС, тебя сильно люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175236
рубрика: Поезія, Духовная поэзия
дата поступления 03.03.2010
Спілкувалась про життя і смерть, про страх смерті…Що нас чекає ТАМ?
Зараз я знаю ХТО мене ТАМ чекає!!!
Просто хочу поділитись "досвідом" зі свого життя. Страх смерті переслідував мене ще з дитинства. Пам'ятаю, як від цього все в мені ціпеніло, я зривалася з ліжка з криком:"Мамо, я не хочу вмирати!!!" Мама заспокоювала мене, як могла і "це" відступало... Але цей страх переслідував мене у всьому: я боялася бути сама вдома, боялась темряви; засинаючи, натягувала ковдру на голову, "ховаючись" від страхіть, що були повсюди. І ще був страх висоти... Чомусь пам'ятаю сон (він снився мені не раз...) з дитинства, де я падаю у прірву і це падіння настільки реальне, що, здавалось, розірветься серце.
Хочу зауважити, бо в моїй розповіді це важливо, що я зростала ще за часів "атеїзму". Мій тато був переконаним комуністом. Бабуся ходила до церкви, але їй було строго заборонено говорити внукам про Бога. В школі нас навчали, що Бога немає. І я думала, що вірити в Нього--це дуже погано! Мамине серце було для мене таємницею... Лиш одного разу , розповідаючи про бубусю, з якою вона лежала в лікарні, мама назвала її сестрою во Христі. Я тоді нічого не зрозуміла.
Коли мені було 11років, мама померла. Покійників я дуже боялася, тому до гробу, де лежала мама, навіть близько не підійшла. І скільки мене не вмовляли, не змогла навіть торкнутись до неї, не те щоб поцілувати... За мамою я дуже-дуже сумувала. Особливо важко було вночі. Мені здавалось, що вона кличе мене. Я заливалась сльзами і страх пролазив у всі куточки моєї душі. І я нічого не могла з цим зробити. Не пам'ятаю, скільки я так мучилась... А потім мені приснився сон. Це був дуже дивний сон, який залишився зі мною, як частинка мого реального життя...
Сон про маму
Ніби я у нашому садку. Сад засніжений, але чомусь дуже тепло. Раптом я розумію, що це не сніг, а просто квітнуть дерева. Радість переповнює моє серце. Я починаю підстрибувати і несподівано… злітаю!!! І мені зовсім не страшно цієї висоти. Я лечу над садком, над подвір’ям, над провулком. Якісь люди йдуть там внизу. «Дивіться, я лечу!!!»—але їм нема ніякого діла до мене. Потім я бачу, що хтось також летить попереду мене. Плаття квітчасте і таке знайоме.
—Мамо!!!—гукаю я.
Ще мить і ми — поряд! Вона бере мене за руку і ми летимо разом. Я нічого не питаю. Просто нема ніяких питань. Мама. Політ. Квітучі садки під нами. Височенне голубе небо, наповнене ароматом квітів… Цей політ дуже довгий. Але він враз закінчується. Ми зависаємо в повітрі.
— Донечко,— говорить мама, це — границя. Далі я полечу сама. До зустрічі!
Вона обнімає мене і летить далі, ніби великий прекрасний метелик. Скоро вона перетворюється в різнокольорову краплинку і зникає зовсім… Я розгублено дивлюся їй услід.
Я не хочу розлучатися з нею!!!! Не хочу!!! Не хочу!!! Я дуже люблю її... Я не бачу ніякої границі, просто навкруги чудове небо, в якому я можу літати! І я пориваюся вслід за мамою… Але якась невидима стіна дуже лагідно відштовхує мене назад. І знову я пориваюся за нею. І знову якась невидима стіна м’яко та лагідно відштовхує мене. Я роблю третю спробу. І невидима стіна знов відштовхує мене, враз заповнюючи моє серце радістю і незрозумілим спокоєм. Я заспокоююсь.Я повертаюся додому. Я більше не сумую за мамою. Я знову лечу над квітучими садками, вдихаючи аромат квітів, височенного неба і незрозумілої радості… З висоту польоту я бачу свій провулок, садочок, будинок… Я вдома…
І після цього сну кудись зник смуток за мамою. Вона мені більше ніколи не снилася. Лише через багато років я зрозуміла, що то САМ Господь по Своєму милосердю лікував душу маленької "атеїстки"... І тепер я маю надію на зустріч з мамою біля ніг Христа.
А страх смерті? Він спочатку теж відступив, але потім повернувся ще з більшою силою, а інакше й бути не могло, бо я бігла у життя своїми дорогами, горда, самовпевнена, не тільки не згадуючи про Бога, а ще й осуджуючи будь- який прояв віри... До страху смерті ще приєднувалась депресія і небажання жити. Це було, як лещата: з одного боку--страх смерті, а з другого-- тупа безвихідь, від якої не хотілося жити.
Мене трохи "попустило", коли я вийшла заміж, народилась перша донечка. Чоловік "носив мене на руках", справді допомагаючи у всьому... Але якщо він кудись їхав на кілька днів, на мене знов насувався страх і депресія.
Коли народилась друга донечка, були ускладнення зразу після родів, і коли мені дали наркоз, це було оте жахливе падіння вниз, у прірву,у безодню, як ото в моєму дитячому сні. Ну, потім я про це намагалась не думати, донечка була здоровою і все пішло своєю чергою... У нас народились ще синок та донечка. Діток я любила, але були й три аборти... Робила це, виправдовуючись, бо так роблять всі, і такі життєві обставини... Після третього аборту я захворіла, сказали, що треба робити операцію. І отут вперше прийшов не страх смерті, а "страх" того, що я відмовилась від трьох своїх діток і не дала їм змоги народитись у цьому світі. Я почала роздумувати про суть життя, про Бога, про гріх...Перед операцією, я стояла в коридорі; була якась затримка, і знов навалився отой страх смерті. І хоча мені накололи, все, що було потрібно, мене колотило так, що аж цокотіли зуби. І тоді я вперше у своєму житті помолилась двома простими словами:"БОЖЕ, ПОМОЖИ!!!" В одну мить страх кудись подівся, зуби перестали цокотіти, просто прийшов спокій!!! Це була моя перша молитва, на яку Господь відповів... Почалась оперція, мені дали наркоз і знову це було жахливе падіння вниз,у безодню..., але враз падіння закінчилось, так, ніби мене підхопили якісь руки... А після операції на моїй тумбочці лежала книжечка "Євангеліє від Матвія", така, як для дітей з малюночками. Цю книжку принесли читати моїй сусідці по палаті. Словами важко вимовити, як мені захотілось її прочитати. На мою привелику радість "сусідка" дозволили читати книжечку. Читала, молилась, думала. Було велике бажання жити. Одужання приходило щвидко...
Потім я ще народила трьох своїх діток. Хоча лікарі категорично настоювали на абортах. З кожним роком ставало все важче, бо чоловік став гуляти і пити, дуже ображав мене і дітей, а моя душа вже шукала Бога. Починала ходити у церкву, до сповіді, до причастя, але страх смерті, депресія і небажання жити накочувались знов і знов. Одного разу на сповіді я сказала батюшці, що чоловік дуже п'є і ображає мене та дітей. "То розводься!"--почула я від священника. Ця відповідь мене просто шокувала, бо я пам'ятала, що читала в Евангелії, що Ісусу вчив, що розводитись--то гріх. Більше у церкву я ходити не змогла, періодами то читаючи Боже Слово і молячись, то знов забуваючи про Бога... Моєму найменшому синочкові було 2 роки, коли мені треба було робити ще одну операцію. Перечитувала 10 заповідей і розуміла, що не виконала жодної... Каялась, не маючи розуміння, чи прощає мене Бог чи ні; і знов починала себе докоряти, не могла себе саму простити. І отой "страх смерті" знов заповз в мою душу. Операцію більш відкладати не можна було. Я мовчки (з жахом) наближалась до операціії( до смерті!), повіддавала борги (що змогла), з дітьми прощалась, не маючи надіїї, що їх вже побачу. В лікарні до операції мене готувала кілька днів. Понаписувала дітям та чоловікові прощальні листи. І запихала в голову якісь фантастичні книжки, щоб ні про що не думати. Одного дня в палату на денний стаціонар прийшла жінка з Біблією в руках. Ми довго розмовляли, було таке відчуття, що ми знайомі багато років... Говорили про Бога, про віру, про все... Але я не зізналася їй, що боюся(!!!) померти під час операціїї, що просто жахливо боюся смерті. Їй вже зробили всі аналізи і процедури, а миніяк не могли наговоритися. І от вже стоячи біля дверей вона сказала мені:
" НЕ БІЙСЯ!!! ТОБІ НЕ ТРЕБА ВМИРАТИ ПІД ЧАС ЦІЄЇ ОПЕРАЦІЇ. БО ІСУС ВМЕР НА ХРЕСТІ ЗАМІСТЬ ТЕБЕ!!! ВІН СПАСИТЕЛЬ ДЛЯ ВСІХ, АЛЕ Й ТВІЙ ОСОБИСТИЙ СПАСИТЕЛЬ!!!"
Я відчула, що в моєму серці щось перевернулось!!! Я зрозуміла, що БОГ знає про мене абсолютно ВСЕ, але Він прощає мене!!! Він не бажає мені смерті!!! І Він дуже хоче мені допомогти...
Страх смерті пішов геть і вже ніколи більше не повертався!!! Люда принесла мені Новий Заповіт і до операціїї я спрагло пила молоко Божого Слова. Готувалась, як не до операції, а до бажаної зустрічі...
Увечері мені дали жменю таблеток, щоб я заспокоїлась і змогла спати. Але я про них просто забула і спала, як мале дитятко на руках у мами... Коли почав діяти наркоз, я почула шум крил, які підіймали мене вгору. І я бачила мого Господа... (Але це вже інша історія...)
Я вірю в Живого Бога, Всемогутнього, Люблячого, Довготерплячого... Смерті я НЕ БОЮСЯ, бо вірю у вічне життя, яке подарував мені мій Господь Ісус. Я щиро вдячна Йому, що Він з довготерпінням вів мене через все моє життя до моменту мого щирого покаяння перед Ним. "Бог нам довготерпить,бо не хоче,щоб хто загинув, але щоб усі на вернулися до каяття"(2 Петра3:9)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175110
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.03.2010
«…посуд на честь, освячений, потрібний Володареві,
приготований на всяке добре діло» (2Тим.2:21)
Мама зайшла на кухню і заходилася розгортати пакунок. З нього визирнула велика округла чашка. Вона здивовано озирнулась довкола і побачила багато чашок, чашечок, тарілочок та інших мешканців кухні.
—Всім привіт!—гордовито мовила велика округла чашка і почала роздивлятися, де ж то її має поставити Господиня, бо ж вона, чашка, найбільша та найкраща на цій кухні. Велика, голуба, з позолотою, та ще й з футбольними м’ячами!!! Ну не чашка, а справжнісінький кубок! « Напевно, мене поставлять ось там, на місце отієї маленької старої чашечки…»
Ці захоплюючі мрії перервала Господиня, яка взяла нову чашку і стала її ретельно мити.
—Рятуйте!— заверещала чашка, не розуміючи, що відбувається. Коли її поставили на піддон серед чашок та чашечок, вона почала штовхатися та сперечатися, бо тут їй було тісно…
—Мамо, мамо!!!— веселий голос наповнив кухню.— Ми виграли, виграли! І саме в мій День народження! Матусю, дякую, що ти молилась зі мною. Бог подарував мені такий чудовий день!!!
—Синку, я дуже рада за тебе,—мама пригорнула свого розхристаного першокласника.—У мене теж є сюрприз для тебе. Ось дивись—ця чашка!
Син взяв у руки подарунок. Захоплено усміхнувся, з вдячністю поцілував маму. А потім враз знічено запитав:
—А можна я ще іноді буду пити чай з моєї маленької чашечки?
Просто я її дуже люблю…
Настав вечір. На кухні злегка торохтів тільки що помитий посуд.
—Будь ласка, тихше!— м’яким шамкотливим голосом заговорила маленька чашечка.—Сьогодні моя черга розказувати свою історію…
Наша Господиня принесла мене на цю кухню дуже давно. Тоді Син Господаря був ще зовсім маленький. Я була новенькою та блискучою. Сама собі я здавалася найкращою в світі. Я думала, що Господиня поставить мене на найвиднішому місці, щоб усі любувалися мною. Але де там! Перше, що вона зробила—це помила мене з содою. О! Мені було так боляче, так неприємно! Потім прийшов Господар, узяв мене в руки і похвалив, але не мене, а Господиню, що вона, мовляв, дуже гарну чашку для сина. І порадив їй щось зробити зі мною, що саме—я не зрозуміла, тому дуже-дуже злякалася. І справді почалося щось страшне. Спочатку мене занурювали у кип’ячу воду, а потім наливали в мене такої холоднючої води, що все в мені починало стискатись і тремтіти. Так було багато разів… Потім мене залишили в спокої. Але я вже виглядала не такою новенькою та блискучою, як спочатку. Я засумувала, думаючи, що вже нікому не буду потрібна.
Але диво! Ранком наступного дня Господиня взяла мене в руки. Вони були лагідні та смачно пахли. Мені стало добре і затишно. Я заспокоїлась. Я зрозуміла, що я—потрібна!
Господиня налила в мене якоїсь білої рідини і поставила на стіл. Я побачила, що вона взяла на руки маленьке дитятко.
—Синочку, сьогодні ми почнемо вчитися пити з чашечки. Ось подивись, яка гарна чашечка у нас є! Дивись, ось намальований великий метелик. А оце квіточки-волошки, вони, ніби оченята цієї чашечки…
Мені було так радісно чути щирі слова моєї Господині!
Тоді сталося незабутнє… Господиня дала мене в руки своєму Синові. Я ніколи не забуду цей перший ніжний дотик маленьких рученят. А потім він торкнувся до мене маленьким ротиком. Пити він не вмів, лиш прицмокував губенятами і легенько шкрябав мене своїм зубчиком…
Господиня засміялася. Засміявся маленький Синочок. Я була щаслива.
Пройшло багато днів. Я завжди була рада послужити моєму Маленькому Господарю. Що тільки в мене не наливали: і біле гаряче молоко, і прозорі прохолодні соки, і духмяний чай зі скибочкою лимона, і густу ряжанку, і навіть гіркі ліки…Я вже не ображалась на Господиню, коли вона ретельно вимивала мене.
Не обійшлося і без пригод.
Одного разу, коли мій Маленький Господар лише вчився тримати мене в рученятах, я чомусь вислизнула і полетіла додолу. Я дуже злякалась, бо думала, що це вже мій кінець. Але диво! Я залишилася абсолютно цілою!
Потім, коли мій Маленький Господар вже навчився добре ходити, він потайки від Господині виніс мене у двір, викупав у калюжі і забув забрати мене додому. Я лежала серед багнюки і думала, що стала нікому непотрібна… Але вранці пройшов теплий дощик, весело засвітило сонечко і мої волошкові очі побачили небо. Воно було голубе, високе-високе і дуже гарне… Я заспокоїлась і стала чекати, повіривши, що все буде добре. І справді, мій Маленький Господар з плачем прибіг по мене, витяг мене з бридкої калюжі, довго відмивав, щиро обіцяючи мамі, що більш ніколи так не буде робити.
— Дорогі мої чашечки-сестрички!—завершила свою розповідь маленька чашечка з голубими волошками. Бажаю, щоб ви всі були потрібні нашим Господарям і вміли довіряти їм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175107
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.03.2010
Лине крик у вечірню сутінь…
(Як не хочеш чути — не чуй.)
—Я не можу так жити, так бути!
Бог! Помилуй! Ісус! Порятуй!!!
Я нічого не встиг зробити,
Лиш грішив у своєму житті…
Дай повірити, дай зрозуміти:
Вмер за мене Ісус на хресті!!!
Шепчуть люди стривожено-сонні:
«Чом не молиться він тихцем?»
А юнак кричить на балконі,
Бо вже глянула смерть у лице.
Це останній день наркомана.
Кров скажено пульсує в виски.
Відступає нірвани омана,
Бо реальність взяла у тиски.
Лине крик над холодним містом,
Вибухаючи в душах людей.
І горять Небеса пломенисто:
Батько сина притис до грудей!!!
Він любов’ю його огортає,
Одягає в найкращий вісон,
А юнак розгубився й не знає —
Це насправді, чи може це — сон?!!
Залишаючи біль, страх і втому
Із ілюзії небуття
Він пішов за Ісусом, додому,
Не у смерть, а у вічне життя!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174836
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2010
Божья любовь, любовь
Течёт как река,
Божья любовь, любовь
Течёт издалека…
Божья любовь, любовь
Течёт от престола Отца!!!
Божья любовь, любовь…
Нет у неё конца!!!
Божьей любви река
Не имеет дна…
Божьей любви река
Очень мне нужна!!!
Божью любовь, любовь
Разумом не познать…
Дай мне Твою любовь
Сердцем открытым принять…
Отче, Свою любовь
Не мерой Ты даёшь…
Верой в Твою любовь
Рушатся страх и ложь!!!
Божья любовь, любовь
Радость мне даёт!!!
В пламени Божьей любви
Тает камень и лёд!!!
Божью любовь, любовь
Разумом не познать…
Дай мне Твою любовь
Сердцем открытым принять…
Ты научи меня
Людям любовь дарить…
И за любовь Твою
Вечно благодарить!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174828
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.03.2010
На околиці одного міста ріс великий мальовничий сад. Вже ніхто не пам’ятав, хто і коли посадив на березі маленького озерця перші тендітні яблуньки – тепер вони стояли вже старезні та розлогі. Навколо них кожен рік люди садили нові дерева, розділяючи сад впорядкованими алеями, прикрашаючи його клумбами й альтанками. А на озері жили білі лебеді, які навіть узимку не залишали цього затишного куточка.
Люди любили свій сад і дбайливо доглядали його. І всі мешканці міста — маленькі діти та старесенькі бабусі, хлопчаки-підлітки й закохані пари, поважні сивочолі дідусі та молоденькі мами з немовлятами в різнокольорових візочках — шукали собі в саду улюблений куточок. І кожному знаходилося затишне місце й цікава розвага. Особливо гарно було тут навесні, коли сад розцвітав – і дерева, і пташки, і люди раділи цьому цвітінню…
Але якось однієї весняної ночі до саду прилетів холодний Чорний Вітер. Він безжально смикав дерева за віти, нашіптував квітам страшні сни, руйнував пташині гнізда, смикав кущики за кіски, намагаючись вирвати їх із землі. Та найбільше лютував лихий вітрище над тендітним цвітінням дерев. Білі пелюсточки жалібно зойкали, відриваючись від материнських гілочок, і холодною сумною завірюхою летіли по саду…
На ранок Чорний Вітер ущух. Зійшло сонечко, розсипаючи навкруги теплі радісні промінці. Але не було в саду спокою: пташки голосили над понівеченими гніздами, дерева пригнічено схилили віти до землі, кущики плакали, а квіти боялися підійняти голівки й розплющити свої оченята.
У цей ранковий час на стежку вибіг син садівника.
Малий любив приходити сюди вранці й вітатися з усіма мешканцями саду. Хлопчик радо допомагав батькові в усякій роботі: саджав квіти, поливав, полов бур’яни, доглядав за маленькими деревцятами. А за роботою юний садівничок часто молився, бо так навчив його тато – нічого не робити без Божої допомоги. Малий казав: «Господи, благослови наш сад! Благослови, будь ласка, кожну квітку й кожне дерево у ньому, щоб він був схожий на Твій Райський Сад. Прошу, благослови людей, які приходять сюди, щоб вони були люблячі та щирі, радісні та чуйні. А ще збережи наш сад від усіх лиходіїв, аби ніхто не нівечив цієї краси…»
І була в хлопчика одна мрія, про яку не знав ніхто на світі, навіть тато… То була дуже таємна мрія. Тільки Бог у небі та ще дерева й квіти, що росли в саду, чули про заповітне бажання малого – стати лицарем. Але вже давно відійшли в минуле часи славних королів, хоробрих лицарів і доблесних подвигів. Нині ж – хіба тільки в казках прочитаєш, як якийсь богатир перемагає злого дракона, а мечі й обладунки можна побачити лише в музеї.
…Хлопчина спершу аж завмер від жаху, побачивши сплюндрований сад, але враз оговтався: "Слід мерщій ставати до праці, аби врятувати моїх друзів!" І заходився підіймати з землі понівечені гнізда й ладнати їх на деревах, але вони знов падали додолу, а стривожені пташки ще надривніше кричали й у відчаї били хлопчика в обличчя крильми. Він ставив підпірки під опущені гілки дерев, лікував-перев’язував зламані віти, лагідно гладив стовбури, але дерева сумували за своїми дітьми-квіточками і, здавалося, ніхто не міг зарадити їхньому горю. Маленький садівник почав було рятувати розшарпані кущики, але вони лиш обсипали хлопчика холодною росою, наче колючими краплями сліз. Він ніжно цілував схилені голівоньки квітів, намагаючись розказати їм, що страшна ніч уже минула, але вони не вірили й безсило схилялися до землі…
Хлопчик відчув себе крихітним і безпомічним перед такою бідою: його любий сад був у відчаї та не хотів більше жити… Довкола буяла весна – а сад умирав! І малий садівник став молитися та просити про допомогу.
І кликав він так голосно, що відчинилося Небо й до саду зринув Ангел – дужий крилатий велетень у лицарських обладунках. Він спокійно усміхався, тримаючи в руці вогнистий меч. Малий садівник був такий зажурений, що ані трохи не злякався небесного воїна.
— Подивися, що накоїв Чорний Вітер! — промовив хлопчик, утираючи сльози. —Наш сад гине! І я не знаю, що робити… Ти можеш зарадити цьому?
— Сад помирає, але надія ще є. Проте тільки ти можеш урятувати його, — відповів Ангел.
— Я? Але як? — здивувався малий. — Цілий ранок я намагався допомогти, проте нічого з того не вийшло…
— Господь бачить твоє серце, — сказав Ангел, — і Він послав мене на допомогу. Ось зброя Божого воїна!
— Зброя Божого воїна?
— Це життєдайний меч Божого Слова, — й Ангел показав на свій вогнистий меч. – Він може подолати всяке зло, навіть смерть. Проте, щоб цей меч міг діяти, ти повинен спочатку покласти його у своє серце… Чи ти готовий?
Маленький садівник розгублено мовчав. Він дуже любив цей розкішний сад, – від малесенької травиночки до старезного дерева, від дрібненької незабудки до величавих магнолій, від маленьких обплетених виноградом альтанок до височенного неба над озерцем… Хлопчик виріс у ньому. Але чи готовий він віддати своє життя заради його порятунку?
А сад гинув і не було часу на довгі роздуми. Хлопчикові згадалися слова, які колись сказав йому тато, розповідаючи про Бога: «Хто положить життя своє за друзів своїх — не загине!» І малий зважився. Він вихопив осяйного вогнистого меча з Ангелової руки й притулив його до грудей.
І пронизав меч його душу страшним болем, і досягнув серця, розділяючи думки та наміри, важливе й неважливе, вічне і смертне. В першу мить малому садівнику здалося, що він помер, що його вже немає. Але враз він зрозумів, що нема більше безсилого розгубленого хлопчика, бо тепер є могутній воїн, Божий Лицар, сповнений небесної сили, перед якою не встоїть ніяке зло.
Він побачив, що лютий Чорний Вітер лишив по собі Темну Імлу, яка невидимо захопила сад у свої лихі тенета. Від неї віяло страшним холодом відчаю, смутку та смерті. Чорний Вітер не тільки трощив дерева та кущі, не лише ламав гнізда пташок і зривав квіти – він крав красу та радість. І нині Темна Імла витягувала останні краплини життя з усіх мешканців саду… Бо де немає віри та надії, немає й життя.
І малий садівник, а тепер хоробрий Божий Лицар, рішуче рушив у бій із Чорною Імлою. Він міцно стискав у руці вогнистий меч, направляючи світлоносний промінь на ворога. Страшна Імла люто сичала, корчилася під спалахами світла, але її ставало все менше та менше. І дуже скоро вона зовсім зникла. Життєдайна Божа сила знову наповнила сад. Це була перемога!
— Послухайте! — звернувся Ангел до мешканців саду. — Не треба більше голосити, сумувати, плакати та боятися! Ви не самі у цьому світі, не беззахисні й не покинуті! Є Бог, який покликав вас до життя. Він Творець всього видимого і невидимого, Його сила —наймогутніша, а любов — безмежна Він завжди піклується про вас і пильно оберігає від усього злого! Тож прославимо Його – і нехай станеться диво!
І поки говорив Ангел, заспівали пташки – кожна пташка по-своєму, але це була одна пісня радості й любові. Дерева підняли свої віти вгору, ніби руки, зашуміли, загомоніли, величаючи Бога. Кущики засміялись до неба смарагдовими листочками та росинками-намистинками. Квіти довірливо розкрили оченята і прославили Творця барвистим цвітом і ніжними пахощами.
А хлопчик? …Він знову став просто маленьким садівником, але в його серці залишився жити могутній воїн, Божий Лицар, готовий завжди прийти на допомогу.
Хлопчина дивився навкруги й захоплено плескав у долоньки – у його саду знову буяла весна, а відчаю та смерті місця тут більше не було. Сьогодні сталося диво і для малого садівника, бо він пізнав силу Божої любові. А ще здійснилася його мрія – він став лицарем, не казковим, не з легенди, а справжнім Божим Воїном, озброєним вогнистим мечем Божого Слова!!!
Сонечко пестило сад лагідними промінчиками… І прилинув із високості Небесний Лагідний Вітер. Він закружляв у чарівному танці зі сніжно-білими пелюстками, які нещадно обтрусив уночі лихий Чорний Вітер – і весняний сад огорнула Божа Слава. Нині він став ще прекрасніший, ніж був раніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174795
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2010
У Далекій Країні жила дівчина. Ніби така, як усі... Працювала зрання до ночі у своїй господі, старалася, щоб усе було до ладу. Доглядала хвору маму, огортаючи недужу турботою та ласкою. І не було в її очах смутку, а пісня бриніла і в серці, й на вустах. Дивувалися з неї люди, що жили в селі, та й розповідали іншим:
– Чудна... І краси не має, і на ногу кульгає, а співає та сміється. Й усіх вітає, ніби джерельце із-під землі б’ється!..
Одного разу оголосив Король тієї Країни велике свято, бо єдиний син його повернувся з далекої дороги. І кожен, хто прийде до палацу на те свято, може загадати одне бажання, яке обов’язково буде виконане, бо така воля Правителя краю.
Прийшла дівчина до мами за порадою:
– Чи йти мені до палацу, чи не йти? Адже йти туди далеко, а ти, мамусю, з ліжка не встаєш. Як же будеш цілий день без мене?
Усміхнулась матуся:
– Я знаю, що тобі, сонечко моє, треба йти... І нехай збудеться бажання твого серця!
***
Рано-раненько вирушила дівчина до палацу. За селом десь узялися злючі пси. Вона лише рукою махнула – геть! – і зграя розбіглася. Але натомість, як надокучливі пси, прибігли в голову думки: «І чого туди йти, ще й так далеко? Он удома мама сама буде цілий день... І натомишся так, що й завтра нічого не зможеш робити. Подивись на себе! Та ж до палацу тільки найкращі поприходять...»
Дівчина розгублено зупинилась, озирнулась... І враз забринів мамин голос: «І нехай збудеться бажання твого серця!» Вона поспішила дорогою, роздумуючи: яке ж то бажання її серця?
Щоб у неї завжди були сили працювати?
Щоб мама була здорова?
Щоб мати гарний стан і чудовий одяг?
Думки бігли, випереджаючи одна одну, але бажання серця серед них не було...
Дівчина присіла перепочити біля джерела, попила з долоньки солодкої водиці – й ураз згадала... Насправді вона ніколи того й не забувала. Це лише надокучливі думки хотіли збити її з пантелику!
То трапилося дуже давно. Вона тоді була ще маленькою дівчинкою. Мама відправила її до цього джерела, бо вода тут найчистіша й найсмачніша. Раптом неподалік від кринички зупинилася дорожня карета, звідти вийшов юнак і попросив напитися. Його очі були сповнені дивним світлом. Потім мала дізналася, що це Принц від’їжджав у далеку дорогу.
Дівчина радісно засміялася, бо враз зрозуміла бажання свого серця: «Лише на одну мить подивитися Принцові в очі...»
***
До палацу вона прийшла на диво швидко. Перед нею привітно відчинили браму, і дівчина, трохи розгублена, але щаслива, опинилася на величезному майдані біля королівського палацу. Вона озиралася навколо, і її серце тішила врочиста радість людей, що прийшли на святкування.
–О! Правителю! Я така вдячна тобі, що ти оголосив це чудове свято! – тихесенько прошепотіла дівчина.
Юнки кликали її в танок, дівчата-ровесниці хизувалися щонаймоднішим убранням і дорогоцінними прикрасами, пригощали різноманітними ласощами та найсолодшими напоями. Всього доволі – тільки побажай! ...І люди на площі насолоджувалися здійсненням своїх бажань. Але дівчина не затрималася там, а рушила до палацу.
Вона хвилювалася, чи пропустять її у тронну залу. На диво, двері палацу перед нею так само привітно відчинилися, як міська брама. Кілька хвилин стояла й навіть з місця не могла зрушити, бо радісне святкування тут було ще щільніше, ніж на площі перед палацом.
Дівчина повільно рушила до королівського престолу, поклонилась і тихесенько присіла внизу височенних мармурових сходинок. Роздивлялася. Дивувалася. Раділа. І мріяла...
До тронної зали приходили люди. Вони були якісь не такі, як ті, що лишилися на площі. Принц часто сходив униз, щоб зустріти й привітати новоприбулих.
А дівчина сиділа та думала: “От Він буде проходити мимо й ненароком гляне на мене, і я побачу Його очі й моє бажання здійсниться...” Але Він не поглянув.
Врешті всіх запросили до святкового столу. Король і Принц також сіли за стіл. Дівчина, ніяковіючи, запитала в слуги, чи може вона прислуговувати людям за цим столом. І – о, диво! – їй дозволили.
Прислуговуючи за столом, дівчина враз зрозуміла, чим відрізняються всі ці люди, що прийшли до тронної зали, від тих, хто лишився на площі. Вони прийшли сюди не просто, щоб задовольнити якесь своє особисте бажання. Вони бажали поспілкуватися з Правителем і Його Сином. У цьому була велика радість і насолода. Та думки про Його погляд не покидали дівчину. Вона мріяла: «От я буду прислуговувати за святковим обідом, і випадково Він на мене погляне. Я побачу Його очі – й бажання моє здійсниться...». Але Він так і не поглянув на дівчину.
Заграла музика. Всі гості поставали парами й узялися до танцю. Дівчина стояла за колоною та знову мріяла: «От Він буде танцювати з найгарнішими дівчатами, і я побачу Його очі...». Музика любові й радості переповнювала залу. Це було незрівнянно! Але вона так і не зустрілася з Принцом очима...
Дівчина знову сіла збоку височенних мармурових сходинок. Стіни палацу були прозорі, тому було добре видно подвір’я та всіх, хто був на ньому. Король та Його Син із любов’ю дивилися на людей. Їм не було байдуже, які в них бажання і які думки, які вчинки і яке життя... Дівчина відчувала, що, навіть не зазирнувши в очі Принца, починає розуміти його серце. Їй було так затишно і добре дивитися на нього.
Але раптом вона зауважила, що день хилиться до вечора. "Треба йти додому! Вже час…" Дівчина встала, повернулася до престолу, щоб востаннє подивитися на Правителя та його Сина. Маленька сльозинка покотилася по щоці...
Раптом до неї підійшов королівський слуга і спитав:
– Дівчино, Його Величність запитує, яке твоє бажання?
Вона зрозуміла, що це її остання можливість, тому, прогнавши всяке зніяковіння та страх, вигукнула:
– Я бажаю тільки на одну мить подивитися Принцові в очі!
Тоді королівський слуга взяв її за руку та допоміг зійти сходинками до престолу.
Дівчина побачила усміхнене й привітне обличчя Принца, Його очі, сяючі й чомусь такі рідні... Радість наповнила її серце. Вона відступила крок назад, вклонилася Королеві: «Дякую!» І враз знітилась, засоромилась, прудко збігла по сходах, ніби пташка, й майнула з палацу.
Бігла додому, співаючи й танцюючи, а в її серці розквітало щастя. Лише на півдорозі до рідного села вона зрозуміла, що біжить і танцює, бо більше не кульгає і нога не болить.
Здивована й щаслива, дівчина увійшла в село. На вулиці чомусь було багато людей. Вони давали дівчині дорогу, вітаючись і кланяючись... Вона ще більше здивувалась. І раптом помітила, що на ній чудесне вбрання дивовижної краси, навіть ліпше за те, яким хизувалися юнки й дівчата перед царським палацом...
Дівчина зайшла до свого подвір’я. О! Ще одне диво! Мама стояла на ґанку, здорова й усміхнена.
– Донечко, а в нас гості...
Нічого не розуміючи, дівчина зайшла до хати.
І побачила... Принца й королівського слугу.
Принц узяв її за руки, поглянув у очі й мовив: "Бажанням твого серця було тільки на одну мить подивитись у мої очі, а бажання мого серця – щоб ця мить тривала вічно!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174786
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2010
Листопад, прекрасний листопад
Накриває листям сонний сад…
Боже, я малесенький листочок,
Дай із віття ще один ковточок,
Бо вгамуєш спрагу тільки Ти!!!
Розбуди бажання полетіти,
А не в товщі листя вічно гнити…
Дай пізнати радість висоти!!!
А сьогодні випав перший сніг…
Боже, я малесенька сніжинка,
Тільки б впасти на Твою долоню
І почути ніжне: змерзла, доню…
І розтанути від подиху Твого,
Зблиснути, як крапелька-сльозинка,
Тільки б на Твоїй щоці, о Тату!!!
А якщо краплинок тих багато —
Буде дощ — чи перший, чи останній?
Буде вітер—радісний, вінчальний?
Я цього не відаю, не знаю…
Знаєш Ти. Тобі я довіряю!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174629
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2010
Не приснилося й не побачилось,
А все сталося на яву:
Я до Тебе прийшла на побачення —
Залишилась й з Тобою живу…
Краще день на подвір’ях Твоїх,
Аніж тисяча в іншому місці!
Ліпше дай мені воду і хліб,
Ніж бенкет у безбожному місті…
Тату мій, одного я прошу
І цього усім серцем жадаю,
Щоб хвалити і славить Його
В Храмі вічнім Небесного краю!
Мій Господь!!! Як прекрасний Ти!
Вся краса і добро в устах:
Слово істини, щоб стерегти
Справедливість і Божий страх…
Хочу в домі Твоєму жити,
А не просто приходити в гості,
Прагну вічно з Тобою бути
У Небесній святій високості…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174628
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.02.2010
Я вдячна, Боже!!! Ти — Єгова-Іре.
Ти знаєш все. І бачиш Ти усе.
Ти Сам вкладаєш в серце міру віри
І знаєш, хто і як свій хрест несе...
Коли страждаю, Ти зі мною поряд
Любов’ю, словом, подихом Своїм...
Бажаєш, щоб прийшла я на розмову...
«Поклич Мене — тобі Я відповім!!!
І буду Я з тобою у недолі,
Тебе врятую і прославлю Я,
І повнотою днів насичу Я доволі...
Не забувай, Галинко, ти — Моя!!!
Чи ти бажаєш зустрічей зі мною?!!
Чи зустріч ця — лише коротка мить?!!
Вустами наближаєшся, а серце
У вир земний, у марноту летить...
Ти хочеш все устигнути зробити,
Снуєш, як голка, то уверх, то вниз...
Прибрати. Наварити. Послужити...
А Я тобі пораджу: зупинись!!!
Я кличу, щоб прийшла ти відпочити
Й не поспішала у суєтний вир.
Ми разом все устигнемо зробити,
Бо Я — Господь!!! Довірся і повір!!!»
І я стаю тихенько на коліна...
Я вже нікуди більше не біжу...
Як добре, Тату мій, що я — Твоя дитина!!!
Пробачення у Тебе я прошу...
Про все забути і з Тобою злитись—
Моє бажання ніби відкриття—
Тебе знайти, до Тебе притулитись,
Бо Ти — мій подих і моє життя.
22.06.2008 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172990
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Ти знаєш моє лежання,
Ти знаєш моє вставання,
Ти знаєш мої падіння,
Ти знаєш мої зітхання
І сум у серці моєму:
Перед лицем Твоїм – покаяння…
І лише одне бажання:
Волі Твоєї пізнання…
Господь! Ти даєш мені долю
З Тобою завжди ходити,
Людей напувати любов’ю
І славу Твою відкрити!
Я просто маленький горщик
В Твоїх руках всемогутніх!
Потрібною бути хочу…
З Тобою моє майбутнє!
20 березня 2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172987
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2010
Ти говориш: “Кохання пропало,
Погоріли мої голуби…”
І слова, мов зміїні кинджали!
А Господь мені каже:”Люби!”
Слово може збезчестити, вбити,
Бо у тебе прощення нема.
Як же можу кохати, любити,
Коли в серці у тебе пітьма?!
Ці страждання нічим не зміряти…
Розпинаю я душу свою!
Ти не віриш… Так важко повірити…
Але я ще сильніше люблю!!!
8 листопада 2006р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172798
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010
Я зайду у таємну кімнату,
Зачиню за собою всі двері
І замкну всі замки, а ключі
Просто викину в вихор вітру,
Щоб ніхто—ні душа, а ні тіло,
А ні ворог, підступний, лукавий—
Не змогли знов відкрити ці двері,
Бо до мене прийшов Коханий!!!
Я сама не зроблю а ні кроку.
Просто буду на Нього дивитись...
Як говорить Він, як Він ходить,
Як сміється і співчуває,
Як Він любить і як співає...
Я так хочу від Тебе навчитись!!!
Я сама ні на що не спроможна...
Я сама ніби гола травинка...
Ти — надія моя і сторожа!
Ти піклуєшся й любиш — це дивно!!!
Що віддати Тобі я можу,
Щоб до Тебе міцніш притулитись?!!
Просто серце Твоє відчувати,
Просто в очі Твої дивитись...
Пізнавати Тебе я прагну
Так, як Ти відкритись бажаєш
Через Слово і Духа Святого...
Ти мене повсякчас чекаєш...
Дивна зустріч в таємній кімнаті:
Спокій... Радість... Купання в любові...
...Розбиваю тюремні грати!!!
Мій Господь, я іду за Тобою,
Щоб у світі Тебе являти! 24,27.02.08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172788
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010
Не карай мене, Боже,
У гніві своєму.
Не завдай мені кари
В своїм пересерді.
Я слабка, я не можу…
Душа моя рветься
Рахувати удари
І благати умерти…
Та хіба у шеолі
Хтось звеличує Бога?!
Я стомилась стогнати
І ридати щоночі,
І питати у долі:
«Де моя допомога?!»
Ні! Я буду співати
І дивитись у очі…
У Ісусові очі,
Співчутливі, ласкаві,
Що приймають благання
І чекають розмови.
Я радіти так хочу!
Геть шептання лукаві
І чужі поривання.
Я є дух! Я готова!
Я до тебе схиляюсь,
Терпеливий мій Отче…
Ти не в гніві караєш
І навчаєш з любов’ю.
Ти прости мене – каюсь:
Серце страхом тріпоче…
Ти мене піднімаєш
Й наповняєш Собою…
Мій Цілитель, Порадник!
Не тремтять мої кості.
І душа укріпилась,
Прославляючи Бога!
Свої руки до мене
Подаєш з високості,
Щоб я знову світилась
І збиралась в дорогу. 10-11 червня,2006 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172554
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010
Куди спішиш ти?!
Серце у тривозі –
Так ніби поїзд
Мчиться під укіс.
Господь говорить:
Ти не плач в знемозі,
Я є з тобою
Я вже все поніс.
Коли так важко,
Рани і печалі
Приносять в серце
Невимовний біль,
Господь говорить:
Ну чого ж ти плачеш?
Я є з тобою!
Серцем порадій!
Отець приймає нас
В Свою родину.
У слові Божім
Віру укріпляй!
Господь говорить:
Я тебе не кину!
Лиш тільки ти
Мене не покидай!
Грудень 2005р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172551
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.02.2010
Я бреду по утренней росе…
Звёзды меркнут, горизонт зарделся,
Самолёт на взлётной полосе
В голубое небо загляделся.
Наклоняясь, что-то шепчут травы,
В речке утро раннее полощится…
Радостно, призывно, величаво
Солнце поднимается над рощицей!
Ветерок с колосьями играется,
Гонит по оврагам сон и тень…
Новый день над полем загорается…
Божьей милостью наполнен этот день!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172459
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.02.2010
Піднімалась на гору,
Молилась і падала,
Назбирала в долоні
Краплинки роси…
І Отець доторкнувся
До серця розрадою:
“Ти прийшла… Я щасливий!
Чого хочеш, проси!”
Розгубилась… Просити сили,
Розуміння, здоров’я, краси?!
А Батьківські очі любили
І уста усміхались: проси!
Отче мій! Твоє серце відкрите,
Джерело життя й доброти!
Научи мене, Тату, любити,
Так любити, як любиш Ти!!!
18 січня 2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172455
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.02.2010
Бог чекає
Ми живемо у цьому світі,
Прагнемо розкоші, слави, утіх.
Ми забули, чиї ми діти.
Розлучив нас із Богом гріх.
Але Він про нас пам’ятає
І любов’ю серце горить.
Нас, як блудного сина, чекає,
Щоб обняти і благословить...
А Ісус подає Тобі руки,
Каже кожному: “ Здравствуй, привіт!
Я не хочу з тобою розлуки,
Я для тебе здобув Божий світ,
Я за тебе пішов на страждання,
Біль і гріх я поніс за вас...”
Бог чекає... Не вічне чекання.
Вже приходить призначений час!
Він вернеться на хмарі, у Славі.
Наречену покличе Свою!
Буде правити в Новій Державі.
Честь і славу Йому воздаю!
А тобі вирішувать треба,
Що ти скажеш сьогодні Йому,
Щоб піднятись до Божого неба?!
Що ти вибереш? Світло?!
Пітьму?!
Вересень 2005р.
Право вибирати
Закони діють не зважаючи на те,
Чи знаєш ти про них, а чи не знаєш!
Весною дивно яблуня цвіте—
Чи восени ти груші там шукаєш?!
Дитятко кида м’ячик в височінь…
Хіба він мчить у безвість – не спинити?!
Чи можеш ти сховати власну тінь,
Коли проміння сонячне розлито?
Чи знає глина більше, як гончар?!
Чи може глек себе розмалювати?!
Отець небесний дав людині дар:
Розкуту волю, право вибирати!!!
Що вибираєш? Злість, а чи любов?
Прокляття, смерть, а чи благословіння?!
До тебе Бог говорить знов і знов…
У нього стільки милості й терпіння!
Вирішуй! Хай дитятко оживе!
Запрагни вибирати Божу волю!
Проб’ється з серця джерело живе,
Ісус назавжди буде із тобою!!!
Липень 2006 р.
Сенс життя.
Ісус!!!
До Тебе – все моє життя,
Стремління і бажання!
До Тебе – серце і душа,
Всі мрії й поривання!
Без Тебе я не можу буть,
Бо сенс життя втрачає..
Ти — ранок мій, і день, і путь,
І даль за небокраєм…
Бо я, як квітка у степах:
Розквітла – й вже немає…
Мій Отче! Лиш в Твоїх руках
Я спокій відчуваю!
Я прагну вічності Небес,
Живу, а чи вмираю…
Воскресну я, як Ти воскрес,
І радістю засяю!!!
І прагну на землі оцій
Єдиного жадати:
Про Тебе, о Ісусе мій,
Всім людям розказати!!!
6 листопада 2007 р.
Ти віруєш?
«Я вірую у все…» У чому ж віра?!!!
Обряди, ритуали, марнота…
А де до Бога істинна довіра?
Чи лише фальш, як мідний звук, пуста…
Чи думав ти колись насамоті,
Що проміняв на ідола німого
Ісуса-Бога — Вічного, Живого,
Розп’ятого за тебе на хресті?!!!
Я бачила, як цілували Книгу
І Дух Святий слова не оживляв.
Серця черстві, немов закуті в кригу,
Холодний морок смутком обіймав.
Я чула, як читалася молитва
Про покаяння, прощення гріхів
Над мертвим тілом…
Ніби гостра бритва
В моєму серці Божий зойк бринів…
—Отець, прости!!! Не відають, що чинять!
Ти спраглі душі світлом просвіти!
До істини не навернулись — гинуть
І йдуть у пекло…Господи, прости!
А Бог не хоче смерті ні одного!!!
Шукайте, люди, Божого лиця!
«Я Істина, Життя і Я Дорога,
Якою лиш прийдеш ти до Отця!»
Чи думав ти колись насамоті,
Що проміняв на ідола німого
Ісуса-Бога — Вічного, Живого,
Розп’ятого за тебе на хресті?!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172259
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.02.2010
Узимку темніє рано. Я сиджу у своїй кімнаті. Напівтемно і затишно. Чутно, як на вулиці, у сусідньому дворі, співають колядники. Певно і до нас зараз зайдуть…А бабуся вже давно примостилася в сінях, чекаючи на співочі вертепи. Я нишком визираю у вікно, щоб розгледіти, як вбрані колядники. О! Вже і в нас співають!!! Бабуся обдаровує колядників цукерками і горіхами. Це я знаю, бо чула, як вона, урочисто і піднесено, говорила сусідкам: «Бога треба славити не за гроші, а від усього серця…"
Але мені це байдуже. Зараз мене більш усього турбує, що я вчора посварилася з подругами. Ми ліпили сніговика, потім почали будувати фортецю, а потім щось сталося і почалася сварка. Тому я цілий день сиділа вдома, читала книжку і нудилася. От якби була мама!!! Вона завжди допомагала розібратися у всіх моїх складних справах. І вони ставали маленькими і простими, як розлузкані насінинки…
Але мами немає. Вона померла цієї осені, коли я почала ходити в 4 клас. Я ніколи не забуду букет різнокольорового листя, який я назбирала, йдучи зі школи, і слова татуся: «Донечко, мами немає…» Я притулила свій букет до обличчя і терпкий запах листя змішався з запахом сліз і невимовного болю…
Говорити з бабусею не хочеться. Вона знов почне казати про Бога, про молитви. Але мені це не цікаво. От казки, фантастичні історії я люблю. Я вмощуюся на ліжку і беруся за книжку. Правда тато не дозволяє мені читати лежачи, але сьогодні його вдома немає. З головою поринаю у світ зимових пригод: чарівний годинник, дівчинка-снігуроньна, сніговими, які оживають, щоб зупинити прихід Нового року…
Враз брязкає шибка на вікні, так ніби хтось влучив у неї сніжкою! Я підхоплююсь, хутко вдягаюся. Бач, таки прийшли дівчатка! Тихенько відчиняю вхідні двері (т-с-с — бабуся вже спить). Поспішаю забігти з другого боку хати, щоб застукати їх «на гарячому». Сніг рипить і тому ступати нечутно не вдається. Я зазираю за ріг будинку: нікого…Лиш ніби майнув білий силует. Дивно, ні в кого з подружок нема білої куртки.
Я повертаюсь у двір, перевіряю хвіртку: вона зачинена на гачок. Дивно і трохи лячно. Але додому йти не хочеться. Я йду у садок, вибираю місце між деревами, де добре видно зоряне небо. О! Зорі я дуже люблю! Вони незрівнянні… Вони ваблять до себе так, що хочеться полетіти. Мерехтять, підморгують різноколірними оченятами…Ого!!! Зблиснув метеорит, і ніби так низько та близько.
А чи то правда, що треба загадувати бажання, яке неодмінно збудеться…Яке ж моє бажання?!
—Щоб ще побачити маму…
—Або щоб навчитись літати…
Я розкидаю руки врізнобіч і починаю крутитися, дивлячись угору. І ніби справді лечу, все вище і вище піднімаючись у зоряну височінь. Холодне морозяне повітря ще сильніше обіймає мене, обпікаючи руки, обличчя, проникаючи під пальтечко, холодними крижинками торкаючись тіла. А небо безкінечно-високе, нема йому ні кінця, ні краю. І зірок незліченно і незміряно…
Враз мені стає дуже страшно, моторошно і бездонний холод досягає самих глибин мого серця. Я така маленька проти цього Величезного Всесвіту. Дуже малесенька, беззахисна, нікому не потрібна…
Я перестаю крутитися і враз помічаю, що хтось стоїть неподалік від мене. Страх ще більше стискає моє серце. Єдине бажання — скоріш дременути до хати…
—Не бійся. Все добре. Я прийшла, бо ти дуже злякалася.—голос спокійний і лагідний.
—Ти хто?—питаю я, насторожено підходячи ближче і розглядаючи незнайомку.
Довге білосніжне хвилясте волосся, довга срібляста куртка, високі сріблясті чобітки і тоненький шарфик, ніби витканий зі світла. А очі—усміхнені й чисті. Дивно, що я бачу їх посеред цієї темряви…
—Я твій ангел.
—Хто?!!!—моє здивування витісняє усякий страх!
—Так, я — твій ангел-охоронець. Я прийшла, бо за тебе молиться бабуся. І тобі сьогодні потрібна допомога.
Безліч запитань закрутилося у голові. А на язик вискочило саме зухвале:
« А що, якби вона не молилася, то ти б і не прийшла?»
—Так, я не змогла б прийти до тебе, бо ми, ангели, службові духи для тих, хто наслідує спасіння і знає Слово Боже.
Дівчинка-ангел зняла свій шарфик і легенько обгорнула мої плечі.
—Зігрійся, Іринко, — продовжувала вона.—Ти не сумнівайся, бабуся дуже любить тебе і бажає тобі добра. Знаєш, їй також зараз важко, вона не чекала, що мама так рано піде від вас…
Звідки ти це все знаєш? — знов запитала я.—І як
мене звати , і про бабусю, і про маму… Сльози
забриніли на моїх очах.
—Знаю, бо знаю. Колись Дух Святий пояснить тобі все…
—Хто?!!! — знов перебиваю я.—Ти говориш стільки незрозумілих слів…
Іринко, почекай!!!—наполегливо, але лагідно перебиває мене незнайомка.— У мене обмаль часу. Якщо ти згодишся, я покажу тобі Небесне воїнство ангелів, які славлять Божого Сина, що народився у Вефлиємі заради спасіння всього людства, заради твого спасіння…
Вона бере мене за руку. Її рука ніжна і тепла, як у мами. Я відчуваю, що вже зігрілась. Шарфик тоненький, але теплий. Мені спокійно і добре. Ми йдемо по засніженому саду. Ненароком торкаюсь плечем до гілля і яблунька щедро осипає нас снігом. Враз я бачу серед дерев прозорі сходи, які піднімаються в небо.
— Ти хочеш піти зі мною?—питає ангел.
І знов у моїй голові здіймається вихор думок, запитань, сумнівів і страхів, як сніжна холодна завірюха. А відчуваю, ніби розділилася надвоє, бо серце моє тріпоче, бажаючи побачити отой чудесний хор ангелів. Але я починаю верзти якусь нісенітницю:
—А може ти ніякий не ангел. Може ти інопланетянка і телепат, і читаєш мої думки, і хочеш забрати мене на свій корабель…
Дівчинка весело сміється.
—Чим наповнене серце, те й говорять уста. Занадто багато читаєш фантастики. Але хочу тобі сказати, що найбільш суперфантастичної книги ти ще не читала. Це Біблія.
Я розгублено мовчу. Вона турботливо струшує сніг з мого пальтечка:
— Тоді пішли додому. Тільки запам’ятай: Бог є!!! Він дуже любить тебе. А шарфик я залишаю тобі на згадку…
Тихесенько, щоб не розбудити бабусю, я замикаю вхідні двері і навшпиньках йду у свою кімнату. О! Я забула вимкнути настільну лампу біля ліжка. Але й зараз я не збираюсь її вимикати! Бо ще треба трохи оговтатись. Такий дивний вечір… Я ховаю під подушку подарунок і загортаюсь у ковдру.
—І що це зараз було?—думаю я.
А в серці ніжно бринить голос ангела: «Бог є. Він дуже любить тебе…»
— Господи, якщо Ти є, і якщо Ти любиш мене, то покажи мені маму, будь ласка…— вперше в житті молюся я. Більше слів немає. З моїх очей течуть гарячі сльози. Я стомлено притуляюся до подушки.
І враз я знов опиняюся у садку. Сад засніжений, але чомусь дуже тепло. Раптом я розумію, що це не сніг, а просто квітнуть дерева. Радість переповнює моє серце. Я починаю підстрибувати і несподівано… злітаю!!! Я лечу над садком, над подвір’ям, над провулком. Якісь люди йдуть там внизу. «Дивіться, я лечу!!!»—але їм нема ніякого діла до мене. Потім я бачу, що хтось також летить попереду мене. Плаття квітчасте і таке знайоме.
—Мамо!!!—гукаю я.
Ще мить і ми — поряд! Вона бере мене за руку і ми летимо разом. Я нічого не питаю. Просто нема ніяких питань. Мама. Політ. Квітучі садки під нами. Височенне голубе небо, наповнене ароматом квітів… Цей політ дуже довгий. Але він враз закінчується. Ми зависаємо в повітрі.
— Донечко,— говорить мама, це — границя. Далі я полечу сама. До зустрічі!
Вона обнімає мене і летить далі, ніби великий прекрасний метелик. Скоро вона перетворюється в різнокольорову краплинку і зникає зовсім… Я розгублено дивлюся їй услід.
Я не хочу розлучатися з нею. Я дуже люблю її. Я пориваюся за нею. Але якась невидима стіна лагідно відштовхує мене назад. І знову я пориваюся за мамою. І знову якась невидима стіна м’яко та лагідно відштовхує мене. Я роблю третю спробу. І невидима стіна знов відштовхує мене, враз заповнюючи моє серце радістю і незрозумілим спокоєм.
І я повертаюся додому. Я більше не сумую за мамою. Я знову лечу над квітучими садками, вдихаючи аромат квітів, височенного неба і незрозумілої радості… З висоту польоту я бачу свій провулок, садочок, будинок… Я вдома…
Я прокидаюсь. Вже ранок. Настільну лампу учора я так і не вимкнула. Книжка, яку я читала, лежить біля ліжка на підлозі. А під подушкою, на жаль, нема ніякого шарфика…
Але знаю, що Бог є!!! І я пошепки молюся:
“Небесний Батьку! Прости мене, що я була неслухняна мамі, татові, бабусі. Що я ніколи не казала їм, як я сильно їх люблю, а лиш хотіла, щоб вони любили мене. Допоможи мені стати іншою…”
Тихенько прочиняються двері і заходить бабуся. У в неї в руках білий прозорий шарфик.
— Добрий ранок, Іринко! Це тобі різдвяний подарунок!
— Від ангела-охоронця? — запитую я.
-Так,— загадково усміхається бабуся…
P.S. Це оповідання майже автобіографічне. Сон, описаний тут, ¬ це мій сон, який справді наснився мені, коли я дуже сумувала за мамою. І моя бабуся, яку я не слухалася, а вона молилася за мене…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172070
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.02.2010
Кінець і... початок
Оце й усе! Кінець всьому сьогодні!
Я в розпачі, неначе у безодні...
Душа не може болю пережити,
Не можу більше вірити й любити...
І вороття, здається, вже нема...
Враз голосочок рідний: “Мамо! Ма...!”
Рука дитяча притулилась тихо
І відступає невідступне лихо,
Хоч ще нестерпно боляче і важко
І серце б’ється ніби в клітці пташка
І сльози ще не можу зупинити...
Не хочеться?!
Ні! Я вже хочу жити!
І знову вчитись, вірити й любити,
Прощати й зло добром благословити,
Хоч ще душа в неспокої болить..
Бо так нам Бог велить!
І гріє душу істина оця,
Струмочком в серці оживає мрія:
Так хочеться, щоб не було кінця,
А був початок і жила Надія!
1995р.
Дорога
Стоїть мале дитятко на порозі...
Зробило перший несміливий крок!
О, Господи! Обережи в дорозі
Від злих очей і заздрісних думок!
Ми виростаєм, серце у тривозі...
Як віднайти у світ незнаний шлях?
О, Господи, обережи в дорозі,
Допоможи здолати відчай, страх!
Схиляюсь край дороги у знемозі,
Бо сили вже, здається, на межі...
О, Господи, обережи в дорозі
Й додому повернутись поможи!
Ми стоїмо на вічності порозі,
В тисячоліття робим перший крок!
О, Господи! Обережи в дорозі
Й навчи торкатись серцем до зірок!
Осінь, 2000р.
Моя молитва
О, Господи! Помилуй і прости!
Моє дитя маленьке захисти!
І виведи його у світ широкий,
І покажи йому Свої дороги,
Щоб вибрав він відкритою душею
Дорогу, що колись назве своєю...
О, Господи! Помилуй і прости!
Дітей моїх від лиха захисти,
Щоб добрі зерна в душах проросли,
І щоб серця черствими не були...
О, Господи! Помилуй і прости!
Кохання від неправди захисти.
Дай почерпнути сили і надії,
Любов’ю щоб світились наші мрії...
О, Господи! Помилуй і прости!
Від відчаю, зневіри захисти.
Навчи з терпінням шлях свій вибирати,
В житті лише на Тебе покладатись.
Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані… Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
--Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
--Хлопчик, хороший, здоровий!
--Скільки в неї вдома?
-- Шестеро…
--Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя, давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
13 квітня, 2001 р.
Пізнаю Бога
Входжу в брами Твої з подякою,
На подвір’я зайду з похвалою...
Я за милість Твою дякую
І за радість – Ісус зі мною.
Пізнаю, що Господь є Бог,
Що створив Він тебе і мене.
Будуть нові земля і небо,
Але Слава Його не мине!
Я радію – Господь царствує,
І хвала на устах повсякчас
Прославляю Ім’я Твоє,
Бо Ісус – це спасіння для нас!
Пізнаю, що Господь є любов,
Він звільняє тебе і мене,
Позбавляє життя від розрухи
І веде в майбуття осяйне!
Входжу в брами Твої з подякою,
На подвір’я зайду з похвалою!
Я за милість Твою дякую
І за радість – Ісус зі мною!
2003р.
Я дитина Божа
Я колись блукала
По чужих дорогах
Щастя я шукала
І земних утіх
Радості не мала,
Бо не знала Бога
І мене обплутав
Ланцюгами гріх...
У Христа Ісуса
Кров свята безцінна,
І гріхів спокута,
І вода жива
Радість і надія,
І любов незмінна
Я тепер розкута
Я тепер нова!!!
У Христі Ісусі
Я нове творіння
Із любові й світла
Квіточка жива!
Не помру, не згасну,
Не зазнаю тління,
В Бозі я розквітла,
Я уся нова!!!
Благодаттю Господа
Я дитина Божа,
Від гріхів очищена
Жертвою Христа
Щоб могла я бути
На Ісуса схожа,
Вчитись, підростати –
Ось моя мета!
14.12.2004р.
Покладаюсь на Бога
Всі турботи мої покладаю на Бога
Не хвилююсь про завтрашній день,
Бо у мене з Ісусом в майбутнє дорога –
З серця ллється вінок із пісень!
Пісню нову, незнану складу Тобі, Боже,
Щоб прославить величність Твою!
Дух Святий у дорозі мені допоможе,
Я водійство Його пізнаю...
Грудень 2004р.
Поведи!
Відділяюсь сьогодні від буднів,
Буду славити Бога завжди.
І Ісуса – спасіння й майбутнє.
Дух Святий! Ти мене поведи!
Поведи у небесні палати,
Поведи до живої води,
Научи мене серцем літати
Й прославляти Бога завжди.
Поведи в лоно Отчого серця,
У святилище осяйне!
І любов’ю воно озветься...
Бог чекає сьогодні мене!
Листопад 2005р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=171848
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.02.2010