| Сторінки (1/6): | « | 1 | » |
Весеннее небо, шутя, расплескалось,
Пригоршнями щедрыми тучи швыряя,
И, звездную россыпь ногтем ковыряя,
Что к вечеру в нем ни одной не осталось.
И вместо мольберта – огромное солнце,
А красками будут туман и закаты,
Которые небо ласкали когда-то.
И кисточка – ветер, конечно, найдется.
Рисует безжалостно и не умело,
А если не нравится – смоет дождями
И начисто вытрет сюжет облаками…
Такой уж художник – нелепое небо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178013
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.03.2010
Прости, Февраль, я не люблю тебя!
Не по душе твои холодные объятья,
Я мерзну в кружевном нарядном платье,
И жаждет теплоты душа моя!
Мне стал не сносным одинокий плен…
Я поначалу в нем себя искала,
Но не нашла. Прости, я проиграла.
И я хочу весны и перемен.
Ты отпусти. И будь самим собой.
Не плавь снега и не ругай метели.
И не гони ветра, чтоб улетели.
Кому-то ты понравишься такой.
Я на рассвете в поисках любви
Сбегу, оставив ключ на парапете.
Возьму лишь мысли о грядущем лете.
Ты не ищи меня. И больше не зови
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177938
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.03.2010
Она сидит на кухне, по-птичьи подобрав ноги, и смотрит в окно. Еще темно и тихо, и лишь немного грустная музыка спорит с весенним дождем. А, может, это не дождь, а навязчивый снег, который все никак не хотел улетать туда, куда ему положено после финального аккорда зимы.
Нескромные капли невпопад постукивают по подоконнику, догоняя размеренные шаги стрелок умудренных жизнью часов.
Она водит пальчиком по запотевшему стеклу.. вверх… вниз.. Получилось солнышко – маленькое нелепое солнышко, которое сиротливо улыбается ей своими мокрыми лучиками.
Она смотрит сквозь солнышко на сонный неопрятный город. Серые промокшие дома, грустные поникшие крыши, и улицы, которые покорно отдались в объятия грязному снегу. А ведь еще совсем недавно педантичный снег бережно застилал улицы тщательно накрахмаленной скатертью. Куда пропала былая палитра болтливых красок, которые спорили друг с дружкой – кто из них красивее?
Как же некрасиво, неуютно и печально вокруг!
Как же она не любит такое несовершенство!
Глоток горячего земляничного чая… Терпкий аромат напомнил о беззаботном лете, которое иногда пишет ей телеграммы и отправляет милые смешные фотографии. Она собирает все летние послания и бережно хранит их в дальних уголках памяти, чтобы при случае согреть ими свое сердце.
Но ведь жить прошлым нечестно. Совсем нечестно и неправильно.
А жить настоящим совсем не хочется. Как можно жить настоящим среди такого мартовского безобразия? От вездесущей слякоти постоянно клонит ко сну. Абсолютно одинаковые дни протекают мокро и безрадостно. Когда в мире ПОЧТИ весна, ПОЧТИ мечты, остается одно – жить будущим, жить завтрашними надеждами и грезами.
По-другому Она не умеет.
Взгляд в окно.
Там совсем ничего не изменилось.
Располневшие ленивые улицы, утомленные сыростью взглядов, раскинули свои длинные руки. Пустая и безрадостная пятнистая нагота земли пугает своей бессмысленностью. Вчерашние снеговики послушно и безропотно стекают вниз. Кто-то в черном пальто шагнул в их следы – лужи без сожаления и без вины. А этот город… город совсем беспомощен! Все, что он может сделать – только молча испачкать сапоги и притвориться немыслимо робким в горьком ознобе ПОЧТИ весны.
Она подняла глаза. Может быть, там высоко - высоко витает осторожный намек на ПЕРЕМЕНЫ? Но нет…
Из бездонного бокала неба вчерашние и завтрашние дожди мутным напитком медленно просачиваются вниз. ПОЧТИ весна и на небе расстелилась грустным выцветшим полотном.
Как же все это нелепо и неправильно!
Но она терпеливо ждет.
И в тот день, когда полностью сойдет снег, она обязательно откроет сердце настежь, она будет пить солнце и примерять кашемировые облака, она будет гладить уютный аромат настоящей весны и прятать в карманы первые улыбки прохожих.
Но это будет потом…
А сейчас…Она целует нарисованное на стекле солнышко. И мечтает.
По-другому она не умеет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=177500
рубрика: Проза, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 14.03.2010
Я не поет. Я тільки буду йти!
Лишень навчаюсь цілувати риму:
Так несміливо, радісно й нестримно
Долонями у всесвіт донести.
Неспішно відкриваються світи,
У їх бездонність вільним птахом лину.
О, зайві думки! Залишіть на днину!
Старий годинник, ну, помовч і ти!
Яке в душі прекрасне почуття –
Сонету перший раз дала життя!
В зимовий день мій друг його читає.
Який же вирок винесе мені?
Невже сонету полихати у вогні?
Ви не судіть суворо, я благаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169634
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.02.2010
… Ти йдеш по ледь вологим вулицям осіннього міста, що повільно засинають в обіймах дрімотливого жовтня, і кожною ноткою свого серця, кожною струною своєї душі думаєш про життя.
А чи ти зараз чуєш шелест листя під ногами ? Прислухайся до цього таємничого шепоту - багряне осіннє листя так хоче, щоб саме ТИ почув і зрозумів його мову, воно хоче побачити твою щиру посмішку, осяяну променем несміливого сонечка.
Посміхнись!
І коли йтимеш стиглим осіннім ранком наодинці із своїми, часом похмурими, думками, обов`язково відшукай поруч найяскравіше листя та візьми його із собою – тоді весь навколишній світ буде світлим і лагідним, а разом з тим – і твій настрій.
Хіба не диво ?
А ось і лісова галявина. Ти тільки поглянь довкола. Спокійна велич і така звичність палітри строкатих фарб – проте скільки натхнення, душевного спокою і ЖИТТЯ в цій буденності! Кожне деревце, кожний листочок і кожна гілочка – всі вони неначе вгадують твої думки, заглядають у твої примружені очі, ловлять твій настрій і намагаються поділитися з тобою спокоєм і рівновагою.
Хіба не диво ?
Природа набагато мудріша за людей, які постійно кудись поспішають, живуть спогадами про втрачене минуле і мріями про далеке майбутнє. Проте в швидкоплинності часу люди забувають про сьогодення, яке так швидко тане у розвороті годинникових стрілок.
І КОЛИ вже серце прийме всі даності природи і не буде восени чекати безтурботну весну, а зимою сумувати за лимонним п`янким літом? Чому серце у давно створеному світі не може знайти спокою і завжди намагається змінити хід подій та обманути час? Воно шепоче, воно вистукує, воно тремтить, що осіннім вечором сонце згасає, а на ранок з`являється тільки мутний і неживий відблиск, крізь який тихо – тихо моргають вікна у сусідніх будинках та очі заплаканих дощем сумних ліхтарів, а ще тьмяні тарілки байдужих світлофорів, що оселились уздовж зморшок – вулиць.. А потім знов прийде товста і сита ніч, що без розбору поїдає усі світлі думки і бажання… Серце… воно раз – по - раз дістає із віддалених куточків пам`яті літні фотографії і плаче над зеленими безкрайніми просторами, над стиглими яблуками, над жовтогарячим колоссям і небесною лазур’ю дзвінкої безтурботності..
Літо, осінь, зима і весна – ця таємнича зміна настроїв говорить лише про одне – все в житті проходить і змінюється. Кожний день, що розтанув у обіймах вечірньої зорі, і кожен рік, що промайнув разом із яскравими папірцями відривного календаря – це нове життя. А хіба не САМЕ ЖИТТЯ є сенсом життя взагалі ?
Слід навчитися любити і берегти життя, щиро радіти проявам його різноманіття і різнобарв`я. А мудра природа завжди готова дати нам силу, натхнення і наснагу, треба тільки навчитися розуміти її і з повагою ставитися до її дарів.
І навіть коли тебе закружляла одвічна круговерть нескінчених справ, навіть коли ти з туманним обличчям поспішаєш у турботах і розчиняєшся у невиразному натовпі, - ЗУПИНИСЬ !
Не дозволяй собі кожний день, що поступово стає твоїм вчорашнім минулим, прожити так недбайливо, не залишивши в своїй душі анітрохи тепла, зрівняти з усіма іншими днями і просто забути. ЗУПИНИСЬ. Широко відкрий очі, простягни руки до високого неба і щиро скажи собі : «Життя прекрасне !!!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169610
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.02.2010
… Зараз я знаходжусь у повній гармонії з часом і з собою. Саме тому рядки лягають на аркуш паперу так, неначе листя, що опадає на землю. Повільно…. Плавно… Розміряно… І вже через деякий час їх навіть не хочеться закреслювати і тим самим тривожити.
Будь-ласка, не критикуйте мене дуже суворо, не примружуйтесь над давно відомими епітетами і метафорами, над таким простим і буденним сюжетом!
Я мушу зараз поділитися своїми думками і не залишати їх у собі – щоб не порушити дивну рівновагу між зовнішнім світом і внутрішніми, притаманними саме зараз, відчуттями…
Осінь…
Така різна, така загадкова і незрозуміла, така неминуча і така божественно прекрасна! Вона не запізнилась, вона увірвалась на початку вересня, рішуче закружлявши у повільному танці печальне, розгублене і здивоване листя, яке тільки-но почало жовтіти.
Глибоке і бездонне небо, яке потроху почало відцвітати, розкинуло свої широкі обійми, захопивши світ у свою тиху і непорушну вічність. І тільки грайливі крапельки, які зірвались з пухнастої хмаринки, дзвінким бісером падають під ноги. Поважний осінній вітер відчуває себе повноправним господарем світу, він щедро підкидує золоті монети у сіроокі калюжі, схожі на дзеркала, в яких відбивається нове вбрання осінньої природи.
Осінь така турботлива…
Вона вишила навколо нас дивне мереживо, яке простягнулось далеко – далеко і загубилось в безкрайньому просторі жовтогарячого листопаду.
Вона ретельно вкрила теплою яскравою шаллю світ, який, мабуть, встиг забути літню сонячну спеку.
Вона подарувала нам чарівний килим, зітканий з жовтого і червоного, золотого і рудого листя, немовби запрошуючи неспішно пройтись по ньому.
Немає нічого милішого в цю пору року, аніж прогулятися по осінньому лісу, відчути запах грибів, побути наодинці з деревами; буйні, колись зелені шати яких розтанули в золоті, та розтанути до останньої нотки душі у казковій пісні природи, яка навіює таку приємну дрімоту. І я з насолодою занурююсь в золоту чарівність, перед якою безсилі навіть всепоглинаючі роки.
Мені затишно в замріяному царстві жовтогарячого листопаду. Мені так приємно слухати прохолодну мелодію осені, яка тихо – тихо шепоче : «Посміхнись…Залиш в минулому образи….. Пробач….. Почни все з чистого аркуша… а може і листа –вибери собі будь – який, тільки поглянь навкруги …»
Мені приємно загубитись в яскравому листі, яке так милозвучно шарудить під ногами.
Мені так хочеться розтанути в примружених лимонно – апельсинових днях!
Наввипередки з вітром я намагаюсь зібрати рядки давно забутого вірша. Та ось вітер немовби підіграв мені – і подарував хвилю різнобарвного листя. Удвох ми розклали його на асфальті, неначе невпевнені слова на папір.
Вийшло : «Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ, ОСІНЬ»
Тільки осінь може подарувати таку щедру палітру фарб і такий королівський розсип дорогоцінного каміння. Тільки осінь за ніч може сміливо розлити акварель, щоб подарувати нам неймовірне різнобарв`я жовтневого світанку.
Дивлячись на всю цю неймовірну красу, неможливо не відчути всю велич цієї казкової пори року.
Невловимий і таємничий осінній настрій дивним чином наповнює душу спокоєм, радістю і обов`язково – очікуванням. Саме восени нагадує про себе вразлива частинка нашої душі – ностальгія як тендітна пам`ять про таке світле і трохи сумне,- те, що назавжди повінчало нас з минулим.
Проте не вірте, що восени не залишається нічого, крім сіроокої печалі! Не вірте, що після літньої спеки приходить час самотності та сірої буденності! Не вірте, що восени природа плаче над швидкоплинністю часу!
Навпаки !
Восени по-особливому співає душа… Зупиніться на хвилинку. Підніміть очі у здивоване небо, озирніться довкола. Придивіться до такої неповторної краси, яку, напевно, важко передати словами, звуками і фарбами. Спробуйте відчути осінній дивосвіт своєю душею.
Любіть осінь! Не ховайтеся від осені у чотирьох стінах, в такому суворому кам`яному полоні. Не впадайте у довгу сплячку до весни ! Впустіть осінь у своє серце і намагайтесь знайти гармонію із собою та із зовнішнім світом, розчинившись в ньому та ставши його частинкою. Посміхайтесь кожній секунді, кожній миті свого життя, адже воно прекрасне і неповторне, як і ця осінь.
… Перечитую написані рядки, що якось несподівано для мене об`єднали декілька сторінок. Через багато років я обов`язково все перечитаю, закрию очі і знов повірю в ту саму МОЮ ОСІНЬ, пригадаю всі відчуття, які мене тоді переповнювали і заново переживу всі чарівні акорди осіннього настрою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169609
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.02.2010