| Сторінки (1/72): | « | 1 | » |
Бо любити будеш все життя,
Як душа ясніє ніби промінь,
Як любов дарує вічний спомин
В дні прожитім. Зовсім не спроста
Нам співає Україна про
Ріки, верби, як вода струмує,
Як вітрець калину все цілує...
Любить землю вільний наш народ.
Бо душа країни – у землі,
Що любити буде верби й ріки,
І шепоче легко так – навіки
Біля рік ростиме гарний ліс.
Тільки сумно стало, що дощем
Не накрити трави як цілунком,
Тільки пахне квітка мальви – трунком
Цим медовим, хочеш бачить ще,
Як квітує вся країна у квітках
Мальв рожевих, пісня – лине-лине...
В небі світлім, дивнім, вічнім, плиннім...
Ти побачиш як злітає білий птах.
Бо любити прагнеш все життя
І долину, що розквітне в маках,
Бо душа від того буде плакать,
Що минають дні, роки, літа...
Що степів у мальвах вже нема.
24.06.2019. 14:08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2020
Душа співає, що розквітне в тілі
Немов троянда – Сонцем на віки.
Вона дарує всі думки несмілі,
Торкнеться тиші і проллє казки.
Коли любити будеш ти природу,
Відчуєш щастя, бо вона – свята.
Твоя країна – має лісу вроду,
Поля й степи – найкраще є життя!
Торкнеться трав кохана Батьківщина,
Пройдеться степом і вдягне вінок...
Глядіти будеш з нею в небо синє!
Тріпоче вітром житній колосок.
Душа природи – ніби мрії літа –
Розквітне цвіт волошок на землі...
Бажаєш щастя Сонця ти любити,
Ходити степом і вітати ліс,
Коли кохає Україна сина,
Пригорне доньку і дарує час,
Коли зібратись може вся родина,
І цвіркуни щасливо так звучать.
Уже дарує нам плоди калина,
Хоча зелені є вони. Знайди
В красивім небі – дивну Україну,
Земля приносить ягоди. Веди,
Моя країно, в гори і долини,
З тобою щастя квітне як полинь,
З тобою вдача – це глядіти в синє
Прекрасне небо, під яким зросли.
13.06.2019. 13:40.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=899831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.12.2020
Відкриватись душею, що палко полюбить
І серцями проникне: люби.
Цілуватиме небо весну п’янко в губи,
Щоб прокинулись навіть дуби.
Перша мрія розквітне серцями, квітками –
Перші проліски – щастя лісів,
Я огорну кохану (ліс каже) – руками,
Щоби чути пташок голоси!
Щоби бачити небо, що Сонцем заграє,
Зачарує коханням мене,
Буде знову світати красиво й так рано,
Й теплий вітер приємно війне.
Буде віяти вітер, огорне душевним
Почуттям всі найкращі шляхи,
Бо навіщо весні, що розквітли дерева
І вітали серцями птахи?
Щоб палали всі зорі, що небом поникнуть
І поглянуть у душу мою...
Я до тебе, кохання, навіки привикну,
Щастя Сонця цілунком вловлю.
Бо любити – душею, творити свічада
Почуттів, що дарують мені
Найпрекрасніші мрії – чуттєво троянда
Подарує суцвіття весні.
12.03.2020. 13:49.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886545
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.08.2020
Доленосна дорога вестиме у даль,
А життя – заспіває таємно.
Наше серце – кохання, а вдача – вода,
Бо любити навік – не даремно!
Зарясніють дощі, ніби сльози дрібні,
А світання – красу подарує!..
Тільки мрія озветься життям вишини,
Доля вірить у символи й руни.
Нащо впасти в долоні красивих надій?
Золотяться малі анемони...
Тільки вдача розквітне, немов у воді
Відізвалось латаття сьогодні.
Наша доля – відкрита, щаслива – чому
Говорити бажаєш про зливу?
Ти словами поезію вічну втамуй,
Дай напитися – й бути щасливим!
Як світає зухвало, та ранку зоря
Усміхається легко, тендітна
Ще полине молитва, словами заграй,
То поезія долі – розквітне...
І засяє вона поцілунками мов,
Наша мрія – нестися світами!
Поцілуєш – полюбить, як любить любов –
Світ кохання (до ночі й безтями).
І дорога вестиме сьогодні у даль,
Зарясніють всі роси, як сльози,
Бо любити – натхнення таємний є дар:
І світанням кохання – здалося.
11.03.2020. 12:05.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885647
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2020
Якщо відчути: то – горить вогонь
Сердець коханих, мрія – семицвітна...
Тримаєш квітку у своїх долонь,
Шепоче про любов щасливий вітер...
Пізнати диво і нести весну,
Колись прекрасне літо стане знову
Красою неба і життям любові,
Скажи: чому слова небес верну,
В яких розквітне мрія орхідей,
Любити небо за слова кипучі:
Тебе в майбутнє легко так веде,
Любов’ю манить, щастям все ж научить.
Любити щиро часом і життям,
Коли світанок нам говорить – бути –
Й красу сердець сьогодні нам відчути...
Пізнати диво, ти – її Дитя –
Любові неба і землі, пізнай,
Чому розквітне Сонце у блакитнім
Чудовім небі, бо життя – як рай –
Тебе навчить, як треба в світі жити...
Якщо пізнати: дар – несе тебе
В майбутнє нині, а краса – мов квіти,
Які легенько зможеш ти зігріти
Хмарками тими, щастям від небес!
09.08.2019. 12:38.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847016
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2019
Люби! Люби! Можливо, в цьому – сила...
Можливо, віриш, - й щастя це земне.
Розкрий душі рожево-білі крила!
Сьогодні ніччю знову ти заснеш.
Присниться небо – небо поцілунку!
Таке яскраве! Сонце й Місяць в нім.
Любити прагнеш ти життя! Відлуння
Почуєш мрії. Бачиш щастя дім.
Моя любове! Диво швидкокриле!
Співай сьогодні про дива, дива...
Розквітне сон... прекрасно й дуже мило,
Красу душі – любив – і відчував.
Знайти майбутнє – у казкових мріях,
Приходить день, вітрець тихенько віє...
08.08.2019. 12:17.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847015
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 03.09.2019
Квітує небо стільки звичних літ,
Вберуться в колір проліска блакиті,
Лише залишиш ти квітучий слід,
Красиве небо, що захоче жити!
Чому радіти, сподіватись нам,
Коли горить кохання так душевно?!
Приходить літо, і піде весна...
Слова її чудові й недаремні!
Співай, моя дорого, стільки зим
Пройшли з тобою, вірили в світання...
Почули шелест вітру, спів грози,
Побачиш, як росинка знов розтане
В травинці, ніби вірили в вогонь,
Який горить в сердечку й не погасне!
Невже відчули літа тихий сон?
Невже пізнали справжнє грізне щастя?
Даруєш ти слова і ласку літ...
Моя кохана істинна, – Любове,
Несуться знов вітри життям, землі
Почуєш ти красиву слів-промову:
Моя єдина, донечка моя...
Тобі вона шепоче, й не в останнє
Чарує словом вічності земля,
Тобі дарує щастя і кохання.
Моя красива донечко світів,
Тебе покличу, я веду в казкове!
Якщо метелик на травинку сів,
Побачиш ти природи тепле слово.
Відчуєш ти: горіла то трава
Духовним цвітом – маків й різнотрав'я.
Тебе вітрець коханням пізнавав,
Любити ніжно – це законне право.
Шептала все земелька про любов,
Тобі несла миттєвість милозвучну.
– Красиве диво і життя знайшов!
– Знайшла життя я справжній срібний ключик.
Моя любове! Ти несись в степах!
Даруй світання і даруй світ-грози!
Лише заснула квітка на руках:
Твоя дитинка... що любити просить...
06.04.2019. 15:30.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.07.2019
Лише знайти прекрасні квіти літа,
Відчути подив й щастя днів земне,
Захочуть зорі, зможеш ти зустріти
Єдину зірку, що несеться днем.
Невже чудове Сонце шлях дарує,
Лише воно приходить, щоб любив
Ранкове диво, ніжно так цілує
Красою вітру, небом справжніх див.
Моя любов — немовби квітка справжня,
Немов відкрита світла є душа!
Минає день, забудеш ти вчорашнє,
Листок дубовий вірив й поспішав
Летіти лісом, бо дорога в квітах...
Захочу й зможу сильно я любити.
27.02.2019. 15:08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827758
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 04.03.2019
Моя мечта — небесный цвет творимый
Любовью света, негой дней — итог:
Скажи сейчас, всегда любить могли мы?
Касаться рук и чувствовать вновь ток?
Сплетенье рук, судьба несется летом,
Тебе подарит свет — мечты поток,
Красива близка нежна мир-планета -
Прекрасный синий водный наш цветок!
Полюбишь ночь, узнаешь утро, небо...
Когда коснутся жаждешь ты бытья,
Уснули реки, спят сегодня вербы,
Узнаешь ты: всегда — твоя, твоя!
Сердцами пламень нам подарит чудо...
К тебе коснусь, с тобою буду, буду...
01.03.2019. 14:58.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827350
рубрика: Поезія, Сонет, канцон, рондо
дата поступления 01.03.2019
Доторкайся словами казок,
Принесеш невловиме і плинне...
І впаде жовтий цвіт-пелюсток,
Усміхнеться миленька калина.
Вже зима та плоди на гілках,
Вже дорога веде нас до щастя,
А ти ніби закоханий птах
Прилітаєш і зичиш прекрасне!
Буде в нас і кохання навік,
Будуть дні у тривожній блакиті
Неба вірного, в пісні живій
Відізветься кохання відкрите!
Ти знайди, наше щастя є в тім,
Щоб творити і ранками й днями...
Щастя ніжне у всім золотім,
Що дарує нам сонце віршами.
Ти скажи, що кохання одне,
Що єдине воно ніби спалах
І зірок, до яких повернеш
Власні мрії, і шепіт, й печалі...
Моя квітка — калиновий цвіт,
Що весною тобі подарує
Перші вірші, а котик живіт
М'яким носиком враз поцілує.
Що ж, малий, і куди є твій шлях
Й чи ти віриш у подив безмежний?
І побачиш у небі як птах
Пролітає, а серце — бентежне.
10.12.2018. 12:56.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826955
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.02.2019
Впала квітка з хмари у долоні,
Ти її до серденька пригорнеш,
Як любила квіточка літати,
Щоби ніжність ту не забувати.
Тільки то не цвіт весни - сніжинка,
На руках - як біла є росинка,
Ти повіриш в диво, щоб відчути,
Як сердечко калатає в грудях.
Ти моя любов - одна й навіки,
Ти до Сонця ясного привикнеш,
Ти даруєш щастя срібні ріки,
Ти полюбиш диво вічне й сильне!
Впала квітка з хмари на стеблинку,
То не квітка, то сльоза-краплинка,
Що дощами манить, бо сьогодні
Блискавиця спогадом надходить!
Ти моя любов - як перша мрія,
Я до тебе доторкаюсь й віє
Вітерець у нашім дивнім краю,
Бо колись промовить він: кохаю...
Бо твоя любов заманить щастям,
Доторкнеться спогадом красивим,
Не дозволю з шляху істинного
впасти,
Небеса стежинки все росили.
03.01.2019. 14:32.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.02.2019
Місячна стежка пронизує хмари,
Вийшли величні неба отари!
Ти зустрічаєш щастя тендітне,
Квітами осені диво розквітне.
То біла мальва була похилилась,
То чорнобривець погляне згори,
Жовтий майор розкаже про силу,
Синя волошка є кольору риб.
Місячна стежка пронизує хмари!
Любимо ми життя, й незабаром
До нас прилине пісня весняна,
Манить туманом і океаном.
То відчувати, як щастя у грудях
Щиро заб'ється - це знак!
Де ми з тобою, з ким в світі будемо?
Тільки повіриш, весна
В небі розкине біленькі отари,
Нас, знай, омине зажура і кара,
Тільки озветься спогадом лісу
Листя дубове, що прагне висі.
Знати, що щастя - дійсно крилате!
Манить примарно, дарує нам дні,
І доведеться кохання нам мати
Й диво вловити в самій вишині!
В небі ходили білі овечки...
01.01.2019. 14:08.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825825
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.02.2019
І барви неба - білі як пісок,
Життя прохає квітам світла бути,
Опав жовтенький Сонця пелюсток,
І світ казок - не можна нам забути.
Творити часом цвіт земних надій
І поглинатися в казковість світу,
І тільки пронесеться вітровій
Цим простором, бо хоче він любити
Безкраї неба, і поля, й луги!
А ти повіриш в істину крилату!
Знайдеться щастя, вип'є береги
Барвиста бабка, хоче що літати...
Любити варто ночі і порив
Вітрів далеких, теплих чи холодних,
Якщо в сердечку ти моїм ожив
Кристалом вічним, подихом природи
Леліє небо всі зірки років,
А ти несешся і прохаєш чути
Цю пісню Сонця, ти літав! Хотів
Красу квіток нам дарувати, людям,
Бо ти, мій вітре, все ж не спиш, летиш,
Як може щастя снігом улягтися,
Й ясніють небом прохані світи,
Й стрибає на гілках мала синиця...
24.01.2019. 14:07.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825677
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2019
Так любо ходити селом,
Коли розквітала душа,
Кохання до нас привело
Стежинку у ранніх віршах,
І тільки творити життя
І падати в небо зірок,
І полум'я і сум'яття,
Так палить весну холодок,
Бо вірити варто нам в те,
Що Сонце надіється в вище
Предивне буття, й золоте
Це Сонечко, що легко дише
Як променем світлих років,
Як щастя, бо ніжність - крилата!
І цвіт тих півоній тремтів,
І кожного дня - ніби свято.
Так ясно ходити селом,
Плекати надію, і в дім
Кохання нас щастям вело,
Блищали хмаринки в воді,
І мрія творити красу,
Що ясно вітрами гукне:
Роса спить немов в пелюстку
Рожевих півоній цим днем.
25.01.2019. 13:47.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825586
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2019
Дивне небо кличе не вагомо
Як пір'їнка грози і дощі,
А любов дарує щастя дому,
Квітка має пелюсточок шість,
Квітка вишні - розквітає вміло
І дарує ніжні почуття,
Ти даруй барвисті світла крила!
Я до тебе в ночах прилітав,
Ніби ангел стану біля тебе,
Подарую Сонечко навік,
І горить дощами спрагле небо,
Дай йому води живий потік.
Щоб кохання оживало стягом,
Білим-білим, як душа твоя,
Вірить в диво вільна дивна птаха
І втішається усе земля.
І так хочу, щоб розквітла вишня,
Щоб кохання вірило тобі,
І птах білий пролітав в узвишші,
Ніжний голуб забував весь біль,
Бо його голубка ніжить легко
Їх пташат, вона уже його!
Скоро прийде літа сильна спека,
Не бажай нічого в днях сумного,
Бо любов вернеться, бо красива
Квітка розквітала все життя!
Ти моя нагідка та журлива!
Ти цвіт вишні, щастя на літа.
І тоді озветься голуб білий,
Закурличе в небі він, в далі
Тільки хмарки дощиком сіріли,
Тільки парили вільні журавлі...
31.01.2019. 13:07.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825310
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2019
Ты напиши об осени и лете,
Ты расскажи, как лучше жить на свете...
Творить мечтами, далью, ветром вьюги,
Любить всегда, творить нам друг для друга?
И если будет ночь сиять всегда?
Узнаешь ты, что таяла вода,
Узнаешь ты, что падал теплый снег,
Когда зима дает ступить весне.
Ты напиши мне обо всем... так лучше,
Чтоб жизнь играла в наших летним душах,
Чтоб счастье вновь играла ручейками,
Ты любишь греться у объятьях мамы...
Тебе подарит счастья день, придет
Любовь, растопит снег, растает лед,
И будет так легко! И будешь рад,
Что расцветет красивый виноград...
Ты подари мне нежность и везение,
Мое ты лучшее дней вдохновение,
Ты расскажи словами о творение,
Ведь стрел любви коснутся все растения,
И пустят так росток, и будет цвет
Сиять как ландыш, ты ему- поверь,
Он нежен и духмяный как любовь,
Он сила майских утренних цветов.
Ты напиши стихи, что будут звездами,
Ты сотвори любовь, пока не поздно, мир
Сияет небесами и беспечностью,
Когда начнется жизнь цветами, вечностью?
Когда ты мне подаришь первый теплый день,
Когда опять цвести душистая сирень
Так будет? Ведь весна кладет дождями путь,
И доведется небесам зимой уснуть...
25.01.2019. 14:41.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825168
рубрика: Поезія, Мистика
дата поступления 12.02.2019
Лети, мій ангеле, лети!
Буває шлях, що манить нас квітками,
Тривожить істина, любов - одна,
Заманить диво істин бережками,
Й приходить дівчина - твоя весна!
І ти пізнаєш, щастя є у тому,
Щоб вірити в красу життя доріг,
Минає день, а ти підеш до дому,
А ти знов ступиш - рідний цей поріг
Так дивно нас прохає не забути
Все те, про що так довго мріяв, знай,
Що тільки щастя у душі ледь чутно
Торкнеться нас як квітка чарівна.
Бо все минає, навіть та дорога,
Що нас вела до хатку у селі,
Твоє життя - то вічна Перемога,
І ім'я сильне - залишає слід.
Пізнати щастя, прилети бажанням,
Як ангел подаруй краси роки,
Тому коханням у серцях розтане,
І затуманяться красиві бережки.
Люби життя! Твори так невідомо,
Щоб ти літав, як ангел в небесах!
І буде вірити в життя свідомість,
А підсвідоме - квітка в пелюстках.
Бо наші дні - минають, не забути,
Що щирість днів - не тільки забуття.
І будуть вірити в кохання люди,
І вітер степом тихим повертав.
Й тобі він ніс не тільки нічку сонну,
Але і ранок, новий світлий день,
Й метелик сяде знов на підвіконня,
Тобі дарує і до тебе йде.
Дарує все, про що лиш тільки мрієш,
До тебе я приходжу у цей час,
І тільки палять теплі вітровії,
Як Сонцем неба, як хмарками чар.
03.02.2019. 13:27.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825004
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.02.2019
Коли душа виспівує прекрасно,
Коли відчути, як сердечко б'ється,
Твоя любов як істина не згасне,
Твоє життя як Ідеал - проснеться!
І ти знайшов всі миті невагомі,
Бо наша мрія вивчити ту силу,
Що манить іскру Сонечка сьогодні ,
Маленька пташка ніби не стомилась
Літати в небі, падати як в хмари,
Любити волю й полум'я чудове!
І ніби вічність - лине як отара,
Яку жене до тебе Сонце знову.
Коли любов у серці - так бурхливо
Повірить у можливу нічку, щоби
Тобою грітись, падати щасливо
На степ й на лани, мрія диво зробить -
Це квітне мак, а це маленька пташка
Шукає зерна й розкриває крила!
Літати їй на волі є не важко,
А Місяць став, а щастя прилетіло,
Як істина, як ідеал стосунків,
До тебе прийде ніжність і цвіт неба,
Вербичка спить, береза - дуже струнко
Несеться ввись, а мальва ніжить стебла.
І є життя і буде пісня линуть,
Горобчик той засне усе на гіллі,
І тільки цвіт чудової калини,
А літо так всміхнеться нам уміло.
19.01.2019. 14:11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824872
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2019
І біла квітка хилиться на вітру,
Куди тривогу вечорів подіти?
Бо щастя впало прямо в твої руки,
Що краще: сонце чи з коханням злука?
Бо вірить небо, що життя — чудове,
Горнеться цвітом білим так раптово...
А диво ніби спить сьогодні зрання,
Розквітне сонцем вранішнє кохання.
Любити небо, володіти громом,
Й ладнати крила небом тим чудовим.
Коли зажура дивиться у очі,
А подив пташкою немов воркоче.
І сотні днів минула ніби спалах,
Прийшло кохання в край краси і дива,
Тебе сьогодні я чекала й знала,
Що голубок заплаче... і журливо
Торкнеться день крильми небес блакитних,
І будеш знати, що життя — прекрасне,
Скажи, як жити у цім світі сильним
Якщо кохання квіткою не згасне...
Моя любов — як небо, як безодня,
А руки зимні — теплі, не холодні,
І тільки вії білі — іній вкрив їх,
І бачимо сліду на снігу рихлім.
Душа небес — як диво невідоме,
Коли покличеш зимоньку додому,
Коли даруєш слово ти світання,
Заснуло все... лягли ночей тумани...
13.12.2018. 15:53.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824728
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2019
Лови пісень миттєвість неземну!
Твори ночами і живим теплом!
Бо квітне у горбках твоє село,
А щастя принесе гучну весну!
Твоя весна в конваліях цвіте!
І ніжиться півоніями вітер...
Як довелося долю нам зустріти,
Як довелось повірити нам в те,
Що щастя приховалося життям
І тихо нам виспівує пора,
І ніжиться на небі ще зоря,
А вже проснеться сонячне дитя,
А вже весна дарує милий цвіт!
Тебе полюбить, можна як любити
Й притягуватись ніби ті магніти,
А ти люби і небом тим живи!
Бо ніжність шепотить все колоском,
А диво відповість: твоя краса -
Це бачити, як падає роса
На трави вранці. Ти несись селом
Як вітер сильно, манить що дощем,
А мрія розквітала небом синім...
У всі миттєвості - твоя - віднині
Влови природи вранішнє лице.
І буде щастя - як конвалій день,
Зажура не спов'є гніздечко, бо
Його плестиме істинна Любов!
А ти мене до щастя приведеш...
22.01.2019. 13:40.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2019
Ночь приходит, веришь ты в мечтанья,
Белым-белым снегом нас влечет,
И любовь словами не поранит,
Только на устах застынет мед
Сладких слов - она тебя любила!
Так кружила тепла нас метель...
Ты дари любви красивы крылья!
Ты неси меня! Любить хотел
Ночи, утра, дни - любимый вечер
К нам приходит, верит он тебе,
Только сердце верит в бесконечность,
И полюбит Солнце - свет в судьбе.
Ты поверишь - истин много будет?
Может правда как всегда одна?
Верят в чудо все цветы и люди,
К нам приходит с неба... Да, весна!
Что закружит цветом белой вишни,
Что полюбит как цветок лесок,
И любовь словами нежно дышит...
Ты скажи: дарю тебе часок -
Чтобы ты заветы все дарила!
Первых чувств, красивой доброты!
Словно ангел ты имеешь крылья...
Да, любимый ангел, знаю, ты...
Ночь придет цветами ряста, неги,
Пролесок подарит стих дубов,
Видим мы красивый летний берег,
Слышим верну небу, дню любовь.
Только веришь, что полюбит ночи
Так красиво вечно... ты твори...
Только верить в идеал захочешь,
Что полюбит свет твоей зари.
05.02.2019. 14:35.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824518
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 07.02.2019
Я до тебе прилину немовби на крилах,
І розкажу тихенько — ти квітка співуча...
І любов два шляхи все ж сьогодні розлила,
І вона виплітає малюнки на кручах.
І вона намалює далекі країни,
Де лише є тепло й доброта людських рук,
І у небі тривожнім, такім дивно-синім,
Ти побачиш дня щастя, а в ночах — зорю.
І тоді відповість наша птаха щебетом,
Що існує любов в наших чистих серцях...
Я до тебе плелася блакитним мрій-цвітом,
І камінчик рубін — був на дні озерця...
І якщо тобі радісно — то не сумуй,
А лови дивовижну сон-птаху за крила,
Що несе лише щастя, у грудях тамуй
Пелюстки сонця-радості — і говорила...
Говорила тобі квітка дивна й медова:
Виростаю на полі, в лісах я чудових,
Щоб тобі дарувати і радість і щастя,
Відпускай вільну птаху — вона все прекрасне:
Це свобода, це сила, любов океани,
Я для тебе знов стану як квіткою неба,
Я до тебе горнуся мов мріями зрання,
А тобі сумувати... ніколи не треба...
27.05.2018. 11:47.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2019
І падав дощ й шипіла блискавиця,
Любов нам дарувала мить красу,
І квітнула у полі днів щириця,
Амброзія леліяла весну.
Й було усе тривожним і прекрасним,
Немов життя сказало нам — живи...
І бачити цвітіння липи вчасно,
Краса буття — як річки темний вир.
І будемо творити ми сьогодні
Чудові сни — і ніби глибина
Розкаже, що життя — це є природа -
І ти не будеш гнівна і сумна.
І ти повіриш, що життя краса
У спогадах — щасливих і недавніх...
Лише скажи — в чім смуток дня, весна?
Лише промов, що сонце — у коханні.
Якщо життя промовить нам — журба
Розкриє білі й променеві крила.
Люби добро, бо квітне в снах зоря,
А справжня віра в серці защемила.
Якщо іти — то до краси і сонця,
Коли любов промовить, що нема
Зажури у очах, летіти хочеш
До неба, й вітер крила підіймав,
Щоб охопити ними твою сутністю
Й сказати, що життя — то боротьба.
Бажаю я любити й пісню чути:
Бо крила розгортає знов журба...
18.08.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2019
Бо вітер затихнув — і мрія розквітла
Як мальва рожева прекрасним цим літом,
Бо чаша розлита — а дні всі — минули,
І бачимо жито, що міцно заснуло.
І знайдемо щирість міцних почуттів,
Це щастя — це сила! Найкраща в житті!
Це дар сотворити минуле і плинне,
Сплітаються ріки красою години.
Сплітаються ріки — немов дні безчасся,
Коли полюбити красу свою вдасться!
Коли розгорається в серці вогонь,
А щастя так лагідно йде до долонь!
Коли все минуло — вся гіркота й спалах
Кохання нагряне, тебе я чекала!
Любила світило нічне й світло денне,
Це щастя прибуло таке достеменне.
Бо міць почуттів — як у серці коханім,
Коли так прилине мелодія ланів,
Цвіркоче цвіркун і бджола несе спрагу
Відчути кохання: бо поряд я ляжу
Й напишу словами на камені і піску:
Любов — диво вічне, безоднею у віку,
Що тихо навчить — і творити, і жити...
Як диво кохання тремтливо любити?
Бо щастя — тривожно засне у пшениці,
З волошок букет, й пролітає горлиця,
Ти любиш творити як щастя бурхливе!
Навіщо тобі те нескорене диво?
16.08.2018. 15:54.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.12.2018
Знаєш, серце розквітає в мріях,
Легко нам творити кожним днем,
А життя прекрасне нас зігріє
Під немилосердним тим дощем.
Й буде гомоніти нам діброва
Про казки, що мають притчі дар,
Ти люби мене, чудова воле,
Я тебе нікому не віддам.
І несеться степ як ковилою,
Любо нам поглянути згори...
Залишаюся навіки я з тобою
Гарної серпневої пори.
Й буде вітер гомоніти тихо
Про життя — у радість, і в сумне.
Він побачить землю дуже рихлу,
Й пролісок там мріяв про одне:
Щоб нести промінчики до сонця -
Милі синьобарвні квіточки,
Не тримай ти проліска в долоньці:
Хай живе і він — й його роки.
Ліс чудово заблистить сльозою -
Раз — і тиші там уже нема.
Вітер віє ніжно колисковою,
Й ляже легко на дуби туман.
12.08.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816435
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 05.12.2018
А ти - відчуй, як легко гомоніла
Діброва вітром, вірила в дива!
Моя любов як пташка все летіла,
А ти в коханні щастям оживав!
Я вірю: небо сяє так безмежно!
Неначе вічність, ніби віри сон.
Тобі любов несла життя бентежність,
А квіти не були тут осторонь,
Бо наші зорі - ніби цілували
Прекрасні руки мами, бо тобі
Любити щастям, вкрити покривалом
Зелені схили, ніби у журбі
Горбки схилились, тихо нас попросять:
Прийду у час - осінній, бо без меж
Кохання наше... а на травах - роси,
А ти мене легенько так візьмеш...
За руки, потім ніжно обіймаєш,
Як може тільки вічність і добро...
Моя природо! Тиші й небокраю.
Моя любов... тебе плекав народ.
А ти знайди всі квіти-материнки,
А ти відчуй, як звіробій шумить...
До тебе прийде осінь і гостино
Заманить щастям, скоро - до зими...
Але я вірю: теплота прилине
Бажанням щирим вірити в літа!
І нам несла плоди душа-калина!
І нас любили нічка й доброта.
20.10.2018. 14:24.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811405
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2018
Лови квітками щастя — й миле диво
До тебе лине сонцем чи дощем,
Горнеться квітка біла так журливо
І палить кров'ю ніби злим вогнем.
Та ніжність — дарувати незабутнє
Чудове сонце, диво і любов...
До тебе я горнуся й легко чути
Нам вітру щебетання всіх розмов.
Люби, як люблять небо зорі сильні,
Живи, бо у життя усе прекрасне,
І люблять теплий дощ живі рослини,
А пролісок небесним тлом не згасне.
Лови квітками соняху минуле,
Лови суцвіттям яблуні тепло,
До тебе вітер і всі сни примкнули,
До тебе пригортається село.
Любити щастя успіхом й натхнення
Нам дарувати щастям неземним.
Любов дарує миті й дні приємні,
Красивим небом й ніжністю весни...
13.08.2018. 14:03.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810802
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.10.2018
Ти люби, як полюблять зірки
Небо сповнене холоду й бою.
А життя доторкнеться руки
І заманить твоєю любов'ю.
Розкажи, що бажання Землі
Щоб не лилася кров в її тернах,
Щоб летіли у вись журавлі,
Бо вона всі невдачі відверне.
Ти люби, як полюблять малі
Дітки небо, що може творити.
Ми з тобою ходили в селі,
Бо горбками місцевість закрита.
І тому нам повірити в час,
Що заманить бурхливим і вічним...
Ти любов! Я творю днів прикрас!
А життя усміхається втішно.
І тому доведеться знайти
Перші спогади лісу і неба...
Гілочки - як найкращий наш тин,
А любов - то прекрасна потреба.
А любов - відчувати життя,
Як ми можемо вірити в зливи...
Я тебе нікому не віддам,
Усміхаєшся дуже звабливо,
Так як може лише небо днів,
Так як може кохання рожеве...
І до тебе промінчик летів,
І любив розкішні дерева.
Він творив почуттями часів,
Він хотів знайти те неймовірне...
І ти першим кохання відкрив,
А душа - то багаття нетлінне.
03.10.2018. 17:31.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810082
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.10.2018
Я души в тебе не чаю,
Что же делать?
Может, капелькой растаю,
Слёзкой смелой?
Может, стать тем океаном,
Что тревожит,
И цветком души устланы
Все дорожки,
По которым мы с тобою
Вьюгой-летом
Ходим сказочной судьбою
Дней поэта...
Душа выпита не рано,
Жизнь мечтает,
Расцветает роза тайной
Словно в мае.
Скрылась былью за туманом
Песня эта,
Ни к чему нам расставанья,
Сказка лета.
Птичью стаю провожаю,
Вижу небо,
Жизни нежность обнимаю
Так бережно.
Грустью стану, первым сном
Страсти ранней,
Мыслю я лишь об одном,
О недавней,
О любви недавней мысли,
Солнце вспомни,
И роняют свои листья
Снова клены.
А мечтать о чем, о силе?
Я не знаю,
Раскрываем свои крылья,
Улетаю...
Протяни ко мне ладони,
Теплотою
Окружи любовь, и вспомни
Как мечтою
Дорожили мы, ведь верим
В силу чувства,
Видим тучи в небе сером,
Жизнь искусства.
Может мы о чем-то вспомним?
Не готова.
Ты держи мои ладони,
Дарим слово.
А мечтать о чем, о власти?
И под небом
Создавать мечтами счастье
Солнцем-светом.
Не готова я прощаться,
Май играет,
Только осень, время счастья
Забывает
Горести все, солнцем светит
Ласки нежность,
А потом споет нам ветер, -
Безмятежно...
02.05.13 / 10.01.2018
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770965
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018
Розквітає квітка рожева,
І дарує тепла пелюстки,
Під покровом синього неба
Полетять птахами роки.
Доноситься мрія небесна
Почути початки надій,
І хмара велична як вежа -
Сльоза була та, що з-під вій.
І співає рожева квітка
Тисяча́ми дзвіночків-днів.
Ти для нього – ніжна лебідка,
Він для тебе – холод вітрів.
І якщо відчуватимеш ранками,
Поцілунками, голосом тиші –
Ти не будеш коханою бранкою,
Будеш вільна як птаха в узвишші.
І якщо відізветься мелодія
Всіма мріями квітки сьогодні,
Знову дивною світла погодою
Так впаде в твої ніжні долоні.
І розквітла квітка ця недавно,
Що несе бажання перемоги.
У ній велич серця і кохання —
Що немов далекі дві дороги...
22.08.2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770964
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2018
Ступає зима сніжинками, впізнаємо її бурхливу суть,
Я тобі красу серця й троянди на вікнах любові усе принесу,
А якщо відкликнуться дива мріями зими і ночами:
Слова мороку зими усе прозвучали, знайти щирість вони обіцяли.
А ти мені повтори про все, навіть про зажуру,
Не зводь з ненависті жорстокі стіни, не будуй з темноти мури.
А якщо у танці запалають вогні-зорі вечірнього неба,
Для тебе переконливо затанцює Зима-панянка, сніжна леді.
Для мене все відкликаються дні, ночі, ранки і вечори,
А зорі на тебе глянуть уважно і мудро згори.
Для всього повториться поезія спалахів зимової гри,
Ти моя, любов палаюча, всі слова лихі забери,
Що будуть летіти як сніжинки, але вони не злі,
Ти моя, небесна і дивна, народжена на цій землі.
Ти створюєш пісні і дива кожних ночі і дня,
І сльоза не поранить щоки твої сумна.
І сніжинками затанцює груднева зима,
Запалає намистинами і епохами, епопеями сніговіїв,
Ти її за плечі ніжні завжди в ці ночі обіймав,
А потім сльоза її падала прямо з побілілих вій.
І в очах її сірих відкликалися всі зорі краси і сили,
А потім зачаровувала любов її так красиво,
У словах, речах здійсненних сніжинками ожили
Питання всі забутті, що вірили тим дивом.
Ти знайдеш, що віриш в зимові події, що летять
Порухами різкими нашого дивного цього життя.
Твоя любов як туман, що падає на гілля вишні,
І птаха літає у зимовім білім узвишші.
Ти все знайдеш, до всього прийдеш, повіриш у блакить
І сукні Зими такі непостійні як сонце і зірок мить,
Вона може ходити в снігах і алмазах, а потім
Заблистить калюжами, дощами і сонцем жовтим.
Гарячі її руки, бо холодом наповнена її сила,
І вона може гладити ніжно, а може обіймати сильно,
І не відчуєш поцілунок Зими на своїх устах чи чолі,
І падають краплини дощу, і застигне іній на гіллі.
А потім подарує вона всі нові слова і нові миті,
І затанцює танець палкий закляття, що защемить
Твоїм життям, а потім повірить в красу кожного дня, прикриті
Очі її туманами і снігами такої дивної Зими.
Вона може бути злою, а може і радіти,
Намалює на вікнах троянди чи інші візерунки-квіти,
А потім до тебе доторкнеться блідною рукою,
Засміється крізь смуток, посмішкою легкою
Сповнені всі дні грудня, що зима зачарує,
І достатньо такі мрійливо напише в дивній порі:
Моя надія і віковічна мрія... Подих затамує,
А потім дихне морозом, обхопить руками три зорі.
І зірки ці для неї стануть полями і дорогами,
Вона освітить ними свій нічний шлях,
І якщо всі думки її були такими суворими,
То доброта все ж таки в серці ще жила.
Вона наповнена грою, небезпекою життя в поєднанні
Світання і ночей, що приходять теплим коханням,
А потім засумує, напише льодом зустрічі:
І погляне сумно у твої сірі вічі...
11.12.2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765400
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.12.2017
Знов у грудні настала відлига,
І вже не так холодом пече,
Вітерець повіває не тихо,
Сонце цілує вишні плече...
Там, де міць, де зорі встали рано,
Ще коли вечірня благодать,
Тобі слова прошепче кохання
Навіть навчить природа кохать!
І чому сумуєш ти даремно?
Адже ворони і то – снують
Між домами, шукаючи... чемно
Темну і дивну пташину суть.
Ти зустрінеш зірку вечорову, –
Так тобі буде полум'янить
Тим шелестом першої любові –
За зимою чути хід весни...
Хоча лише перший місяць зимній,
Ще снігом недавно замело,
Вже розтало, холодом остине
Щире звичне осені тепло.
І чому настало трішки тише,
Адже вітер гнеться і горить
У руках сніжинка і на вишнях
Капає вода – зимова мить.
Ми підемо стежкою до дому,
Згадуємо літечка тепло,
Холодно, хоча не так в цілому,
Мрієш, що весною – у село...
І коли розквітнуть вишні п'янкі,
Яблуні роняють пелюстки,
На полях – в зелене вбрані маки,
Пахощі весни такі легкі!
Ти побачиш, пісня залунає
Ластівок – весняних цих пташок!
Адже на Землі й зимою раєм
Нам здається зимній холодок.
09.12.2016./12.01.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=765005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.12.2017
Сонце світить на небосхилі,
Грози небом мов заворкочуть,
Далечінь тривожної сили
Все ж погляне з ніжністю в очі.
Ти бажаєш, щоб блакитне небо
У собі тримало бурю життя,
Там — любов несеться диким степом,
І біленька квітка — як сум'яття.
І вона розквітне надією,
І таким чуттям достеменним,
Ти промовиш, серце зігріє
Справжній сон і мрія натхнення.
Повіриш, що прийде любов:
До матері і до родини,
Коханій рідненькій промов:
Що любиш як сонечко сильно.
Родина — весняна мрійливість -
Вона з тобою, де б не був.
Горнеться світання красиве,
Натхнення словечка почув.
Родина твоя завжди з тобою,
І рідна земелька — у жменьці малій,
І мрією володіти живою -
Завжди ти з нею, у місті й селі.
І де б ти не був, рідненькі журавки,
Ластівочки, горобчики, стрижі -
Згадають вони про червоні маки,
Криваві сльозинки небес й душі.
Не бійся, тривога спочине,
Надія вернеться земна,
Єдиний, коханий мій сину...
Тобі прошепоче земля.
Моя солов'їна країна,
Де б я не був, завжди з тобою,
До тебе горнуся так сильно,
Ти пахнеш любистком й вербою.
Немовби барвінок — є твої очі,
Як колір кохання й світанку,
Притиснеться легко і заворкоче
Життя дивовижності ланком.
29.08.2017.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763373
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.12.2017
Летить вітер, пісню шепоче,
Заглядає в твої ясні очі,
Гомонить усе про життєве,
Хмарки линуть на небі рожеві.
І доноситься грізна мелодія,
І повіяло ніченьки холодом,
А на ранок туманом розтало,
Заворкотало так... повчально.
Тепло-тепло віяло днями,
Наповнялась місцинка дарами,
І чарувало небосхилом,
І любов твоя в серці ожила.
І все дарують тобі поцілунки,
Та наповнюються зеленю луки....
І для тебе співають тумани,
Любов твоя щира і гарна.
І співають тобі ранкові
Такі легкі таємничі зорі.
І знов відкликнеться любов'ю,
Зачаклують хмарочки прозорі:
Володієш ти словами на повну
Тою силою діброви сьогодні.
І донесеться плач щирий дощу,
І ти таємницю дня відчуй.
А на ранок теплом повіє,
І розквітне серпнева надія,
Прихилиться до тебе серцем,
Погляне так у сумне озерце.
Доторкнеться сльозами і холодом,
Вона сном заволодіє молодим.
Розкаже надія все про диво, -
В хмарках приховалось журливо.
Летить вітерець, грає теплом,
Любов'ю твоє серце ожило.
Затуманило, зачаклувало
Без гніву й душевного жалю.
І несеться твоя пісня стокрила,
Що всіх до себе трепетом схилила:
Ти моя віковічна надіє, -
Я живу, я мрію, волію.
21.08.2017/12.01.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=763370
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.12.2017
Ми віримо у силу світанку, пригорнуть нас вічності сни,
Ти мені говорив, що востаннє повіримо в силу весни,
Говорив ти мені, що забудеш - нічну мовчазну синяву,
А я лише так до тебе горнуся цим днем немов наяву.
Чому ти сумуєш безтямно? Невже в сумоті ці слова?
Одне почуття лиш страждання, коли я в ночі жду одна
Те місячне холоду сяйво, що гнеться і проситься - "стій" -
Чекати несила - я знаю - той місяць так знову не мій.
А тиша поглине мовчання, не чути вже шурхоту зливи,
Одне на душі лиш страждання - до рання - шепочуться ниви,
До ночі - погрозить знов степом й відкриється дике вітання
Вітерцю південного тихо, немов не спочатку - востаннє.
24.06.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745229
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2017
О чувствах я говорить не буду, долго о них молчала,
Если ты поверишь в чудо, то узнай, о чем я страдала.
Если ты узнаешь мой голос, поверь, что лето вернется,
Что пшеничный колос заколосится, июнь обернется.
Если небо попросит молчать, птицы опять в лесу темном
Будут петь, может – кричать, о чувствах, что тебе я напомню.
Забыла, что зовут молчаньем, а что – голос темной боли,
Забудь ничтожны страданье, оглянись – пшеничное поле.
На поле – васильки и маки, на поле – косари пашут,
Манят их лесные мавки, манят их тревоги те наши.
На поле – березы и терны, на поле – поет соловей,
Наши души – и в горести темны, нет души скрытей моей.
Нет души тайнее моей, а что ты в ней увидишь, скажи?
Только мне – и грустней, веселей – только ты – душой дорожи.
Только скажи, мне напомнив, что запряталось в тернах веков?
То, наверное, желанье погони, то – аромат цветов.
И опять – васильки-маки. Опять – опустевшие села,
На земле – зерна от злаков, а тебе – и нет тут удела.
Что сказать? Земля опустела. Что молчать, душа говорит!
Возвратившись в родные села, вспомни ты, как сердце болит.
02.05.13
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706164
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.12.2016
Она была кошкой, белой,
С белыми ушками, белым хвостом,
Она была кошкой смелой,
Даже билась с бродягой псом.
И однажды прекрасным утром
Пришла кошка вдруг не одна,
Она слышала о времени мудром,
Она была привычке верна.
Времена - никому врать не надо,
А верить - только своим.
Три котенка возле нее рядом
Приютились, днем этим одним.
Только шел человек не хороший,
Что не любил ни котов, ни псов,
Забрал котят, а кошку калошей
Подкинул вдруг, а сам - ушел.
А кошка бежала за ним не глядя
Ни на что, даже на дождь,
Только чтоб быть с ними рядом,
С детьми своими, им помочь.
Спряталась за куст, пока в речку
Человек котят ее бросал,
А когда ушел - в большой спешке
Котят своих стала спасать.
Котята голодные, продрогли,
Но для матери милее нет,
Она была кошкой не строгой,
Но почему ее судить ведь?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578868
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 04.05.2015
І
Впізнай мене серед тиші забутого ранку,
Буду йти я безоднею мрій і пітьми.
А душа - душа згорає вуглиною до... останку -
І так дивно зустрілись з тобою тут ми.
Ти йшов - дорогою прямою додому,
А я бігла як випущена кудись стріла.
На коліна упала, відчувши жахливу утому,
Ти подав мені руку, взяти її... не могла...
Приспів:
Чому так трапляється - душі зустрічаються і... розставанням
Проляже дорога їх першим суцвіттям журби...
А серце наливалось надбитим журливим коханням,
Тобі я шепотіла - покинь мене, та не йди...
ІІ
Тобі я руку не простягнула, завмерла,
А очі блакитні налились слізьми самоти.
І сльози, неначе безодні закоханості перли,
Ми удвох в моїх мріях будемо іти.
А сльози, немов кришталеві перлини,
Покотились додолу, впали, застигли.
І пісня з душі соловейком прилине
До уст твоїх, назву тебе - милий...
До уст твоїх, та бути не разом.
Ти не мій, а чи будеш моїм цим часом?
Соловейко співає пісню щасливим хвилинам,
А душа до тебе моя знов прилине...
Приспів.
08.10.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=557678
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2015
Чому ми не плачемо сльозами прощання?
Та невже ми забули це слово - прощай?
Лише чую я тихого степу вітання,
Прийшла осінь уже у наший рідний край.
І затихнуть ріки, і замовчить синява
Прірви небес, сонця, дива і гонитви.
Ніч прийде, знову наситить степи темрява
Передостанньої із літечком битви.
Ніч прийде, ти її більше уже не проси
Відійти у спекотні літа блакиті.
На руках лише відгомін роси і краси,
Забуваю прекрасні ранкові миті...
На руках лиш відгомін духовності й тиші,
Коли вітер підніме листок для душі
І десь в душах гармонія дивом напише,
Що не все в ніч іде, так мені напиши...
І на листках зеленого бересту мрії, -
А їм ще так довгенько летіти в туман,
Забуваємо весни не скорі події,
Бачимо осені легкий тендітний стан.
Осінь прийшла, чарівності, ніжності пташка,
Кинула щедрість на дивні злені дуби.
У її вінку - сонячні жовті ромашки,
І тиша прокинулась від її ходьби.
У її віночку - і майори, і трепіт,
Чую я шепіт, літньо-чистий я шепіт...
Ми забуваємо, і прагнемо, прагнемо...
І ранкова літня блакить
Так не зупинить
І осінню ходу, і тишу, і вроду
Жовтого листочку і вранішню тишу
Більше не чути, вітерець мрії колише...
07.09.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=552620
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.01.2015
Мы как те две бабочки - летим на свет, и наш свет - в нашем имени - нежность и лёгкость, и наш свет - в влюбленности и любви. Посмотри на меня, что ты там увидел? Мрак грусти или темнота печали... Я не грущу, о нет. Все легко и просто, лишь невозможно вспомнить небытие, где мы вдвоём иногда пребывали ещё теми бабочками. Ты и я, печаль и грусть, любовь и нежность. Раскрой свои чувства, раскрой свои мысли - и ты увидишь - впереди тебя существует прежний мир, а позади меня - разочарование в простоте.
Ты меня не видишь, так и не надо, ты меня не слышишь - услышь, если все так просто, почувствуй, если все так сложно - забудь, Но вспоминай те небеса, под которыми порхали мы вдвоём.
Если мир перевернется - что останется? Один полумрак надежды, а надежда там, где нет недостатка света, но нет того, что зовётся - любить. Если ты надеешься, а не знаешь, значит невозможно провести грань между ложным и наивностью, простым и тем, что скрыто от ума.
Котёнок свернулся в клубок и его ничего не тревожит, но если только вокруг не зима - тогда он на миг скрывается от своего существования. Посмотри на ребёнка, по его лицу текут слёзы, от обиды, горести или от непонимания. Иногда и я чувствую себя тем ребёнком, которому сложно сказать, что он чувствует, или о чем он мыслит. Посмотри на меня - что ты там увидишь? Свободу или неизвестность, а неизвестность от того, что я не знаю слов любви, а слабость от того, что свобода моя не от нежности, а от честолюбия, а твоя - дружба и чистота.
Мы слабые, когда нас что-то сдерживает, мы глупые, когда не знаем всего, тогда в чем же наш смысл - в существование или в жизни? А жизнь так далека от идеала! Что иногда хочется вернутся на распутье и прошептать: а оно тебе надо? Надеяться, жить, страдать, чтоб потом оказаться на смертном одре, когда тебя даже не протянет руку твоя любовь, ведь ты не веришь, что существует она - одна лишь взаимность и дружба, а дружба не может перерасти в нечто более - это будет всего лишь привязанность.
Помнишь, иногда становится грустно, когда ощущаешь всю нелепость положения. Ты и я - мы две бабочки, которые летят на свет, но почему-то попадают в огонь. Мы горим в огне наших чувств и нам становится все одно - кто мы - в этом мире изменений, где нет счастья и где есть только мысли - оно должно к нам прийти - наше счастье и наше мироощущение. Ты видишь мир не так, как вижу его я. Я вижу его в мраке, а ты - в светлых ощущениях доброты. Поэтому нам никак не быть вместе. Просто ты с другого мира, где нет выси и покоя, грусти и унижения, где есть только мы - две бабочки раненной тоски, что запрятались под белые крылья влюблённости и хотят выйти на свет воли, свободы и независимости, и не быть больше под опекой.
Так почему нам суждено молчать? Дайте воли словам и я вам скажу - не все в мире тленно, есть что-то и для нас - для свободных людей, а точнее - для каждого из нас, для каждого, кто ещё верит в свет, и в сердце которого ещё не запрятался мрак заблуждений.
Мы вольные жители нашей планеты, мы вольные люди нашей Земли, мы ходим по земле, живём воздухом и духом вечности, так почему нам не спросить - что есть век, что вечность, а что - человечность? Век там - где нет грусти, грусть там - где одна вечность, а человечность должна жить в твоём сердце, а скороспыльчивая любовь бабочек в твоей душе.
22.06.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=546303
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 25.12.2014
Я видела, как несутся ручьи,
Как ловит их ветер шаловливый.
Но только сказку новую начни,
Поступью легкою идет ливень.
Но ведь, возможно, только есть зоря –
Ничего не помнится за гранью.
Когда улыбка грустная твоя
Обрамляла губы мечты ранью...
Когда мечта прошептала, знаю...
Я знаю все... – Она мне говорит.
Не далеко от берега, тает
То облако, и где мечта молчит.
Весна пришла, мы ее дождались,
Только вновь с утра опять идет снег.
Но возможна – только весны шалость,
А может, – предпоследний зимы смех.
Весна пришла, только не привычно
В тепле быть, когда земля холодна,
Я вижу, что за яблони вышла
Весна, как и цветок – она сильна.
Только гром гремит и гонит тучи
Ветер, что не желает быть теплей.
Что хуже, когда снег, и что лучше?
Хуже – когда день становится злей...
Погода сделав шаг необычно,
Что снег растаял снежинкой в поле.
И люди, верю, вспомнят о вечном,
Увидев первый лист на тополе.
02.04.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=545614
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 22.12.2014
Розігрітись вже не можливо
Під подихом ранньої весни.
Ще віриш ти у своє диво,
Коли ще бачимо цвіт лісний...
Весна! Так дивно згадувати
Тебе у червневі хвилинки,
Як в травці блистять намистинки,
Цих маківочок білуватих...
Коли спересердя зіб’ється
Весь ритм. І не захоче весна
Прийти. І чи не повториться?
Ця Весна? Тендітна і чесна.
Прощаєш ти... Кого? Не простиш
Примхливі мари, - не впізнали...
Колись ти у жалю́ пригостиш
Серця у розбитім кришталі...
22.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408417
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.03.2013
А я так хочу жить в моем круге друзей,
Желаю я быть высокой, смелей.
Но скромность моя дарована не Богом,
Не тихим уклоном, - вечной зарей.
Звезда моя вечно гореть будет, в стае
Вновь крик журавлей все слышится мне.
Я так хочу назвать землю мою раем,
Желаю предстать в прекрасном огне.
Гори, моя душа! Гори очень ярко!
Гори чтобы было двоим нам здесь жарко!
Но только душа моя веет теплом,
Не жаром, не медью, а лишь – серебром.
Цепь серебряная снует мою душу,
Обовьет ее тихо, и скажет молчать.
Я говорю! Говорю даже лучше,
Чем год или два. Но мне нет, не скучать!
Почему ты смотришь, как будто, с укором.
Что сделала я?! Почем ты молчишь…
А небо бросается в море так снова,
Сердце заботится, видится стиш…
17.11.11.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402193
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.02.2013
Так тихо і раптово ще ніколи не було. Ніч покрила тиша, все затремтіло, впало, осунулось, не існує в цім світові відчаю, не існує і небезпеки. А як же життя? Життя вічне і невпинне. Не тому, що все на світі кінчається, не тому, що все і продовжується знову, просто ми зустрічаємось, щоб потім зустрітися знову, щоб потримати друг друга за руку, доторкнутись до каштанових кіс і довго задумуватись над вічним питанням: якщо життя існує, то для чого? Для кого ми живемо. Ми живемо не для себе. Так чого ж шукати, на що надіятись, чим жити? Вірою? Для кого? Для світла чи для віри? Для темряви, в якій немає місця поцілункові.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398412
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.02.2013
_________________
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398409
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.02.2013
Небо, а за ним идет ночь,
Луна проникает за горизонтом.
Небо шепчет тебе, чем могу я помочь?
Солнышко прячется цветком.
Время, а оно все идет,
Я б хотела б его на минутку спросить.
Только время не хочет вопрос уносить.
Ветер смелый, так и не ждет.
Небеса сказав печалью
Твое троекратное, грустно: «нет», "нет", "нет".
А я бы хотела радоваться далью,
Скажи, сколько небам тем лет?
Ласточки милые жизнью
Все пытаются радужный миг приручить.
А друг их влюбленный, и нежный, и ближний −
Его им никак не словить.
Только прокрадется время,
Своей красотой-жизнью оно завлечет.
Тебе улыбнется красивая вера,
А счастье отвернет плечё.
И улыбнется метелью
Та летняя южная солнечная степь.
Ты была капризностью сильной и смелой,
Теперь тебе имени нет.
21.07.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203673
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 31.07.2010
Поэт не боится упрямой той строчки,
Что все не находится… под рукой.
Поэта страшит лишь последняя точка
И зыбь, что ведет за собою покой.
Поэт не обманется глумлением сердца,
Давно научился он говорить,
Но только в том мире его сердцу тесно,
Не может излить он печальный свой вид.
Но только в том мире его не припомнят:
«Поэт? Это кто? - Какой ты смешной…».
И среди толпы лишь говор промолвит:
«Давно он ушел из жизни шальной…».
Давно…
Когда это было?..
Да прошлой весной.
Поэт затужил й стал письма сжигать,
Что долгие ночи дрожащей рукой
Пытался… но только не мог написать.
Зачем эта мука? Разве поэты не могут
Шагать й улыбаться по длинной дороге!
Все им подавай! И сон й наслажденье!
Но только упрямо тускнеет везенье…
Поэт все грустил, грустил и заперся
В своей комнатушке, болея вся больше.
А ветер скрипел, а туча мрачнела,
И разные мысли к нему прилетели…
- Зачем я здесь жил?
От пыток страдая.
Зачем я здесь жил?
Не ощущая…
Волнения горько-тоскливой вины…
Погасли вечерние уж фонари…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198272
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 28.06.2010
Возможно, я и не такая, какой хотелось бы мне быть.
Возможно, сломлена едва ли,
И по теченью буду плыть.
Возможно, небо станет чистым
И дальним-дальним с каждым днем.
Возможно, я на новом листе
Вновь нарисую жизнь пером.
Но небо, как всегда, далеко.
Чернил в чернильнице уж нет.
И я иду своей походкой
Без грусти, и проста как есть.
Мне нечего скрывать улыбку
И прятать в сумочку духи.
Мне незачем быть половинкой
Другого сердца, й чепухи
Мой острый слух не переносит,
И сердце скривится тогда.
Зачем дарить нам на подносе
Пустые низкие слова?..
Зачем нам говорить о жизни,
Когда не прожит был наш день,
Когда все мысли в ночь повисли,
Кусты все откидали тень.
Не прячься за кустом обличья,
Его так просто развести
У густой краске неприличья
И в сладости той красоты.
Когда нам говорят: запомни,
Запомни день, когда был ты
К чужой душе неблагосклонен,
Когда бросал ее в ветры
Утраты, смерти и боязни…
Твои слова у ложь увязли…
И согнулся ты палачом
Над чистою душою веры.
Над ликом горестной потери,
Дверь открывая лишь ключом.
Ошибки будут йти годами,
Воспламеняясь и гореть,
Но только не открыты нами
Они все будут в пепле тлеть.
И тлеть, без права на ошибку,
Без мига, и без той любви,
Что потеряла веру зыбку,
Что не нашла слова твои,
В сердечной жажде искушенья.
А ты лишь жаждешь восхищенья,
Не знаешь, что придет потом.
Но люди, что тебе клонились,
Но люди, что с тобой сроднились,
Придут й поставят приговор.
Еще не признанный тобой.
И только ветер до сих пор
Печалится и тихо ропщет,
Но только склонит головой
Печальная пустая площадь.
Когда увидят в небе свет,-
А суд ведь наступил, едва ли…
Преступник свёрнется в печали
И замолчит. Погаснет свет.
Уж больше небо не тоскует,
Уж больше голубь не воркует
К своей голубке. И цветы,
Те белоснежные цветы,
Что дарят только испытанья,
Что жалуют лишь наказаньем
Одной прелестной чистоты…
Увянут, согнутся томленьем,
Им так приелись извиненья…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198226
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 28.06.2010
Я возьму твое сердце вновь в руки,
Выпью светлую грусть, что уходит едва…
Если нужно любить, то от муки.
Не уйдем мы с тобой. Обречена звезда.
Обреченно светило. Ей уже не светить,
Не смеяться, не верить в ту подлинность чувства.
Если только любить, время не заменить, −
В старине иль в новинке коснуться.
Если только любить, значит нужно терять,
Отдаваться безумию речи.
Что слова? Говорят? Ведь
Говорить − не любить.
Мы с тобою в полу-рассвете не вечны.
Если только любить, значит − жить, отдавать,
Возвращаться в сторонние миги.
Нам никто и не сможет его заменить,
Только лишь остается: «любили»….
24.06.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197629
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.06.2010
Брось свою грусть − она не нужна,
Перестань плакать летними вечерами,
Ведь в тебя жизнь − всего одна,
Жизнь твоя прячется за семью ветрами.
Что же сказать? Когда говорить
Иногда трудно и даже − без смысла.
Тебе лишь нужно вечер забыть,
А душа твоя на вечерок вышла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=197428
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 23.06.2010
Белая лошадка,
Мне смотри в глаза.
В переплет тетрадка,
Ранена слеза.
Я тебе напомню
День,
А может, ночь.
Тебя также стою,
Не смогу помочь.
Белая лошадка,
Твоя грива − прах.
Ты надежда, златка:
Убивает страх.
Трепет опасенья
Не заставит вновь
Броситься в кипенье,
Где шумит не кровь.
Белая лошадка,
Подкуют тебя.
Где твою свобода?
Ты уж не вольна.
И алмазный порох
Скрутит твою быль.
Горе несет морок,
Где твой страх остыл…
Белая лошадка,
Смотрю на тебя.
От платья лишь латка
Осталась одна.
Ты подарок бога,
Он верен тебе.
В тоске по немного
Плачет сторона.
Белая лошадка,
Ты простишь меня.
Кончилась тетрадка,
Она не одна.
Кончились заботы,
Вольная трава.
Прелестны хлопоты,
Некогда права.
Белая лошадка,
Вскочишь на забор.
А засов заставит
Ощутить вновь боль.
Белая лошадка,
Все винят тебя.
Ты моя загадка,
Не найти себя.
Белая лошадка,
Ты забудь покой.
Степь заколосится
Как пчелиный рой.
Вереск птиц и грохот
Разбудит тебя.
А печальный хохот
Глядит из окна.
Все твои заботы
Были не пусты.
Алчные работы
Девы-красоты.
Все твое служенье
Не на вынос жгло.
Жизнь в богослуженья
Идолов. Сожгло.
Белая лошадка,
Алчная тоска
Тебя гложет гладко,
И не сберегла.
Белая лошадка,
Ты проснись такой,
Как была изредка,
Не зная́ покой.
Белая лошадка,
А на сердца мгла.
Ты моя загадка,
Ты всегда жила,
Я была с тобою,
И гроза кипит.
Но тебя никто
Не будет так любить.
25.01.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196975
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 21.06.2010
Я сидела молча / и листала книжки,
И однажды утром / муз был прилетел.
Мальчуган несносный,
Женька, или Мишка, −
Крылышком легонько
Он меня задел.
− Улыбнись, красотка!
Мы теперь едины.
Мы как воздух, влага
В жизненной тропинке.
Мы идем дорогой −
По дороге длиной,
Ты идешь со мною,
Смелой и любимой.
Мы поверим в чудо, −
Оно должно видеть,
Что тебя люблю я,
Не смогу обидеть!
Мы увидим чудо!
Я же обещаю!
Расстелю цветами
Я дорожку к раю.
Только ты поверь мне,
Только будь со мною…
И счастливо время
Проведем с тобою.
Только будь со мною!..
Муз своими крылышками
Мелко шелестел.
А в душе все слышался
Сладостный напев.
Девочка в красавицу
Тихо превращалась
И всем стала нравиться,
Только не влюблялась.
− Подарю тебе цветы!
Подарю стихи, и песни. −
Он просил у высоты,
В девушки прелестной.
Он просил, − слова любви
Выходили в письма.
Но слова те не мои,
И листы все чи*сты.
− Подари мне лето,
Подари мне тихий зной.
Я прошу приветно,
Умолкаю… Бог с тобой!
И прошу… и что же
Я дарю взамен?
Разноцветно ложе
С сна…
Или потерь.
Я дарю улыбку,
Я прошу, − пусти,
Меня нежно-зыбку
Из своей любви.
Я прошу, − отчалься
Брега моего.
Муз мой, не печалься,
Не прощай всего…
Задрожали плечи,
Голос вдруг продрог;
Думал он, что вечный
Был их диалог.
Верил он у чувства,
У весенний цвет.
А взамен − безумство,
И зимы привет.
Потемнели веки,
Помрачнели все цвета.
Радость у потехе
Растворилась как мечта.
Он летел как в лето,
В первость своих нежных чувств.
Сказочно пропеты
Те слова и грусть.
−Ты прости меня, избранник,
И тягар души.
Сахар, острости ледя́ник, −
Не дари цветы.
Ты прости меня, даренья,
Опыт, злой порок.
Наше первое цветенье,
Сладко как пирог.
Ты прости… Но в капле грусти
Опыт есть и он:
Смех наигранности в чувстве…
Прелести пион.
Мы как ландыши истлели
В корке той зимы.
Сердца наши не летели, −
А хотели ль мы?!
Только ты меня не мучай,
Давши злой вине.
Только знаю, − будет лучше.
Дар твой есть во мне.
Ты прости меня, природа,
Предпочтенья я работе
Отдала…
Саму себя…
Дому, детям и заботе
Верный, верный мой почет.
Не несет мне издалече
Письма верный почтальон.
Точку ставлю, и допишу:
«Я любила тебя, Муз…».
Может, в детстве я отыщу,
Будет снова легким груз.
А тетрадка опустела,
Не написанная вновь.
Душа Муза улетела,
Умерла у облаков.
Будет он смотреть и видеть,
Как стареет его жизнь.
Как девчонку не обидеть
Влагой осени?.. Лег бриз…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196597
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.06.2010
Каждый раз я просыпаюсь новой,
Каждый день я становлюсь другой.
Только второй не пойду дорогой,
Только всегда я буду с тобой.
Каждый закон не простой, не первый.
Каждая жизнь пропита до дна.
Я остаюсь далекой и верной.
Я остаюсь тебе же верна.
Мне не привычно ходить и скитаться,
Сбрасывать листья последней порой.
Осенью, небом, луной просыпаться…
И я не хотела быть здесь второй.
Первое слово, первая мелочь.
И недостатком бурлит в крови
Жизни страданья… Что это? − к делу −
Не кричала − люби и живи…
Нет недостатка, нет и излишеств.
Я королева других миров.
Нравы, законы - заря величеств...
Только я верю в мою любовь.
04.06.10./13.01.2018.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=196538
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.06.2010
Зимнее утро в печали застыло,
Эта зима кого-то любила…
Голос мой звонкий от вьюги застыл,
Ты меня, милый, еще не простил…
Зимнее утро. Тает слеза.
Капля скатилась. Слово «Звезда».
Она на небе, − мы на земле.
Трудно и просто. Мне иль не мне…
Понять? Отпустить? Не буду гореть
Пламенем алым, и напрасно болеть.
Небо печально,
Тоска не моя.
Жила и страдала,
И не умерла.
Зимнее утро в печали застыло,
Я у шарфе, руки простыли.
Она жила, она любила!
Моя мечта, мое светило…
Зимнее утро. Я говорю.
Небо и солнце в жажде молю.
Ты отпусти, отпусти благосклонно…
Чтоб не горели огнем непреклонно…
Алым пламенем, синей тоской….
Опять, опять вскользь года не с тобой.
На сердце вьюга, в доме − покой.
Мой ты упрямый, мой дорогой…
Проще жалеть, мертво хвататься.
Нужно любить, нужно маяться.
Легко простить, не ощущать, −
Зимнее утро. И небо. Прощай!..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=185214
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.04.2010
Любовь придет как птичка, как звезда.
Махнет своими крылышками... песней.
На небе, на земле − она всегда -
И в захолустье с ней не будет тесно.
Любовь придет как день, как тая ночь.
Она поверит в то шестое чувство.
Любовь придет… а ты возьми свой скотч −
Закрой свое безумство… Нет. Не грустно!
И Любовь придет под крылом огня,
И она заденет шалью твой берет.
Она объединит тебя, меня,
И она растопит грусти солнце-свет.
Любовь придет − ее ты не проси
Вернуться в глубокое детство.
Любовь придет как праздник... весны,
А ты сочиняй нежные песни!
Она… Одна… Весна… Растает…
Крушится снег, крушится день.
Тебя… Себя… И их… Теряет.
А ты желаешь быть лишь с ней…
Веселая и печальная вьюга
Прощается из небом навсегда.
Я для тебя была́ ясна́ подруга,
А ты был мне родной… И так всегда.
Ты береги, храни шестое чувство −
Оно пусть рассветает в темноте.
От сожаленья к легкому безумству −
Открытки на березовом листе.
19.02.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173328
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.02.2010
Як пишуться вірші,
Неначе дня рікою,
Коли кохання ропще в небеса.
У час: цим смутком, самотою
Кохання вже нема − і ти сама.
У радість би обману
Поглину́тись.
І поглядом,
Якого вже давно не доторкнутись...
___________________________
Как пишутся стихи...
Они рекою льются,
Когда влюблён...
С небес нисходят
В час, когда тоска и грусть...
Любви уж нет... и рад бы обмануться
Я взглядом этим... который мимо... пусть...
(автор: vam)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=173105
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.02.2010
Когда крылья не сложно сложить пополам,
Когда нужно бороться, не ведать, − что дальше.
Когда кисти изрезаны, а слова − в фальши
Пропитались и режут. Дай гимны стрелам!
Мой покой не несет души облегченья,
А фортуна на час отвернулась спиной.
Нам не нужны жестоки вечны обвиненья,
Мне не нужен рассвет, мне не нужен покой…
Бури, бури! И изверженья
Вулкана, что томно и ласково спал.
Стрелы, стрелы! У пораженья.
А цель не пустая. Но ты не попал…
Мне не нужны весомые чувства,
Я хотела остаться с тобой.
Я хотела остаться с тобой
До гневного слепого кощунства.
Мой покой не прогонит тебя,
Не заставит смотреть свысока.
Ты − тайфун, ураган и туман.
Обрамляешь сизые века.
Я приклонюсь, напишу о хорошем.
Ты пойми, в первый раз, не меня.
У геенне блокадой потрошу,
Я другая, − взгляни на себя.
Будем равными. Как солнце и ветер;
Как камень и жалость, как стыд и непокор.
Будем рядом. Ты темен и светел,
А я, как Венера, верчу стороной.
Смотри мне в глаза. Оборочусь спи́ной,
И плечи мои от вспышки сгорят.
От вспышки зениц, веревочкой длинной
Они утаят, они удержат…
И мысли твои, − мелкие капризы;
И мой небосвод, все ближе и ближе.
Я таю, летаю твердою тоской.
Не нужен мне он, весомый покой…
Я в нем не питаюсь, как было так прежде.
Я жить не стараюсь, −
Ах, где же ты? Где же?..
В мыслях прокатилось,
Ты была простой…
Не нужен мне он,
Покой золотой…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172764
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.02.2010
Я не звертаюся до всіх,
Я не звертаюсь до одного.
Ви бережіть веселий сміх −
Хай буде менше, ніж нічого.
Ви не втрачайте обладунки
Жорстоких крил, списа́, меча.
Серця ятрять, як поцілунки,
Ще не довершені діла.
Я не звертаюсь до одного,
Я не звертаюся до всіх.
Тобі кажу: іди в дорогу,
Стели рушник свій біля ніг.
Захисники! Захисниками
Не стануть так − по своїй волі.
З грудей летять крики птахами:
«Ось день − ось ніч − прагнемо волі...».
Я не звертаюсь до одного,
Я не звертаюся до всіх.
Я не благаю в дня дурного
Немилосердя знов батіг.
Захисники. Так захищайте!
Хапайте зброю і ідіть.
Та не з уявою ворогами
В зимову ніч, що кидає самоцвіт.
Захисники. Слово прощання
Згадає хтось, згадає біль.
− Ти не чекай мене до рання,
Не зустрічай в гірке світання...
Пише солдат для матерів.
Вони тебе колись зустрінуть:
Вибір, страх і каяття.
Неначе нитку в тло протягнуть −
Вони твого прагнуть життя.
Прагнуть, кличуть...
Вибір, світ...
А ти ще на початку
Своїх юних літ.
А ти у зачатку
Вітчизни-тепла.
Роки пролетять − і пройде біда....
Навіщо зватись − «захищати»,
Навіщо гнати пусті слова.
Себе самого там боятись...
Пусті, пусті-пусті слова.
Я не звертаюсь до одного,
Я не звертаюся до всіх.
Пригорни неньку, пса чужого...
Своїй подружці даруй сміх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=172763
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.02.2010
Казаться иллюзией, плакать дождем;
Терять и прощаться… Ведь все подождет.
Ведь он уже на́чался,
Жизни роман.
Ведь он уже на́чался,
Жизни обман.
Бросаться иллюзией, шептать «погоди»,
Меня подожди, далеко не иди.
Кричать, убиваться, терять и прощать;
Тебе ведь ведомо несносно страдать…
Иллюзия шелеста, иллюзия лун.
Глубока и бесчувственна
В дребезге струн.
Далека-домашняя. Вспомни меня!
Предай своим чувствам немного огня.
Иллюзия смертности, иллюзия вечности.
Застыли все льды, застыли конечности.
Ты идешь, улетаешь опять за мечтой…
Иллюзия хочет опять быть с тобой.
Дотронься ты шелестом, грудью своей;
Напомни утайку походкой двойной.
В груди все застыли желанья и смех…
В походке та странность сиреневых нег.
Иллюзия близости, праздник огня, −
Налейте в бокалы вы чутку меня.
А я расставаньем накрою рассвет.
Где была иллюзия - давно там нас нет...
Иллюзия свежести, истома огня.
Прозрачная льдинка, дотронься меня.
Отказы, отказы от вещего сна…
Два кладези мудрости, − я же одна.
А льдинка растает, огонь закипит.
Кого-то теряем, а сердце болит.
Теряем, теряем, теряем ее…
Иллюзия ласки,
Прикасание.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169303
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 01.02.2010
Я слышу невесомость,
Испытываю прах.
Прости, моя холеность,
Не знаю, кто мой враг.
Прости, а испытанья
Еще то подождут.
Прости, дурны признанья
Я в неизвестность шлю.
Ты извини, ты гордость,
Моя ты сторона.
Неверия вопросы,
Так чья тогда вина?
Я знаю, невесомо
В тарелке дребезжишь
Луною и стрекозою,
Меня ты не простишь.
Я знаю, потемнели
Все чистые листы.
Я знаю, ты жалеешь,
Слова твои чисты.
А мысли невесомы,
Как тая пустота.
Она ведь не готова,
Желанно так проста.
Прости, моя холеность,
Забудь, что я сказала!
Ведь ты была влюбленность,
Тебя я испытала.
Ведь день то был вчерашний,
Еще родной-домашний.
Сидела со мной молча
И сказки к полуночью
Шептала и боялась,
Себе не признавалась,
И говорила очень,
Что день мой был окончен,
Что будет вновь тоска.
Весомая тоска…
Вчера ведь это было
И за водою сплыло.
И от дождя промокло,
Пока уж не умолкло…
Еще ты не любила
Ни в первый раз, ни сильно.
Не много, и не мало,
Шагала тихо рядом.
Экзамен ты сдержала,
Меня ты удержала
Не стала укрощать.
В подсчет не подлежала,
И с неба будто впала.
Не стала возникать.
Сдала ты на отлично..
Весомо, неприлично!
Чертила пустоту,
С твоей руки брюзжала,
В расчет не подлежала
Вонзенная у клетку
Серебрена тоска.
Моя, моя тоска…
Тебе я на почете,
Тебе я для забавы,
Не ставлю в судьбе точку,
Или забавы ради.
Я с трепетом подставлю
Свое плече, умолку,
Луною ночь растает,
Ее не жаль нисколько!
Не жаль мне и влюбленности
Лишь гордость тлеет в горькости…
Нетленная тоска…
Какой мне в это толк то есть?
Какой мне в этом смысл то есть?
Повядшая тоска…
Прости меня, влюбленность,
Тебя я отгоняла,
Тебя я прогоняла
Из юного двора.
Шестнадцати мгновенье,
Как зи́мы потепленье…
Встречаться, да, пора!
Прости, меня холеность,
Нещадная влюбленность
И в трепет, в красоту.
И в мире не найти мне,
И в мире не признать мне
Влюбленную тоску.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169167
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 31.01.2010
Солнце сгорело на сли́вовой ветке,
Лживо блестело приторным теплом.
Искорки снега, словно монетки,
Рвались в изгибах диким нутром.
Солнце пекло синие ели,
Зябли синицы, грели метели.
Ветер пронзался, летел и кружлял,
Птиц и зверушек в смерть провожал.
Зябли синицы, грели метели;
Синие ели − позеленели.
Плакал упрямый
Ранимый мой бриз.
Шла я в печали
Прямо и близ.
Днем засветилась
Полярная ночь.
Сердце забилось,
Я же − не прочь.
Бейся ты, бейся… Но не сломай
Ключики тела. Бейся-страдай!
Режет мой ветер нежно лицо,
Внутрь угрызается…
Да… хорошо…
Зря он старается!
Синяя мгла.
Время пронзается
−
Снова весна!
Солнце горело, солнце неслось.
Синица сидела, болью срослось.
Раны и теченья, −
Тая пурга.
И в вовлеченье
Снова зима.
− Я вам казалась,
Сложной, простой.
Зря забоялись,
Крикнув, постой!
Я унеслась, чтоб снова вернуться.
Плачут метели! Гибнет покой!
Нежно и нежно могу прикоснуться…
Вены! Метели!
Мой ураган.
Где же вы, ели?
Белый курган…
Весна! Весна! Я вижу солнце.
Она излечила меня.
Она постигла, и оконце
Треснулось прямо, как стена.
А занавес в зимние рисунки
Проникнул ленточкой цветной.
Узоры ласки − цветки струнки −
Весна осталась вновь со мной.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167936
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.01.2010
Береги, береги ты чудо жизни.
И тогда, и тогда станет светло.
Собери весь жемчуг с глубизны
И верни на землю ты тепло.
А оно не хочет меня слушать,
Августовскою ночью идет.
А оно не хочет меня видеть,
Под кустом от дождя что-то ждет.
Лето, лето! Куда оно делось?
И вернется хотя б на денек.
Лето, лето! В кого-то влюбилось
И впустило туда огонек.
Летний вечер, утренний свет.
Не дает мне зачем-то ответ.
Что-то скрылось,
Упало, забилось.
Как случилось, −
Не ощутилось
Этой ночью дыхание лета,
Этой ночью сверкание света.
Почему эта ночь так далека,
Почему лето стало жестоким?
Мой август. Мой месяц родной.
Я теряю тебя в первый раз
В ощущенье младенческой жизни.
Мой август мой месяц родной.
Сколько жемчуга в тебя и страз
Спряталось на дне в глуби́зне?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167406
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.01.2010
Не в складності мистецтво −
В простоті.
Не в римі барвенство −
В звучанні.
І любо слухати оті
Рядки в пісеннім вбранні.
На хвилі підніме раптово
І замовчить.
У низ впаде це слово
І закричить.
Всколихне душу й зашумить
Згадка про ранки й ночі.
Гітара тихо забринить
Та говорить не охочі
Ті серця, пламенисті життя
І спів.
Ті думи, легенди, відкриття
Дідів.
Той сум і те палке бажання,
Що притаїлось і болить.
На тих рядках в своє сконання
Пощади не просить.
Загине все − уже нема
І ліній, і правди.
Мелодія раптом спливла,
Але лишилася без ради.
Нащо придумувать слова,
Якщо душі немає.
Навіщо буде ця слава,
Коли те не палає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167384
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.01.2010
Старая груша умолкла в печали, −
В ночи холодные она не спит.
Плодами не радует солнечны дали,
В листве приумолкла, − стоит.
Ей бы стоять одной среди поля
В гуще колос и мака голов.
Ей бы блуждать в перекотиполя
В поиске мечты и дивных миров.
Та груша стоит, − опадают ветки,
И браво ложится на землю синева.
Вроде бы свободна, та темные клетки
Кустарников дней - коля́т провода́.
Местами она взгрустнет и коснется
В розовую юность, в прозрачное детство.
К хозяевам своим нежно прикоснется
И шелест упомнит младого береста.
Но берест срубили, а груша осталась.
Хозяева съехали, − хата распалась.
Осталась груша одна... в свободе,
Та тая свобода все режет и режет…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167235
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 20.01.2010
Трепетне крильце зів’яло в долоні,
Як та іскра − згасла назавжди.
Не передасться від матері доні
Купка секретів щирої правди.
То був метелик − небесне створіння,
Милий звірок в полоні надій.
Він загубився, як вугільне тління,
А воскреснути він сам не зумів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167231
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.01.2010
Ангел темной в эту ночь
Блуждал сквозь лунное сиянье.
Он отгонял все мысли прочь
И не слышно было дыханье.
Его душа в боле молчала,
Будто у горести неба страдала.
Будто любила одну лишь себя.
Других людей − лишь иногда.
Душа печальная горела,
Душа во мир иной летела.
Она без боли восклицала,
Она с любовью замирала.
Ангел идёт, темный владыка,
За ним − подкошены все травы.
Куда он ступит, то без лика
Стает земля, как от отравы.
Звезда не светит, но глаза
Не освещают путь, томят.
И парчой стелется гроза,
И сменивается опять
Тот эпизод, − тишина вместо
Громких гласов, нежного пенья
Как жгучим ядом из вина.
Укромная, слепая веста,
Что ищется без сожаленья,
Поглубже спрячет, но вина
Ей допекает губной местью.
Ангел ночной припал до листьев,
Порывчато водил рукой
По стеблу, окунувшись тенью,
По древу, не найдя покой.
Вперед идет, − все оживляет,
Ведет назад, − мертво падает
Летняя сочная земля.
В окне проснулся огонек
И темно небо одолев,
Мигнул вдруг слабый светлячок,
И вновь укрылся силуэт.
Терпение сорвано и нет
Уж больше сил напрасно ждать.
Минут последних не видать.
Поблекло все перед рассветом.
И крик души, будто без вести,
Сорвался трепетным куплетом.
2009-2010 рр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167095
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.01.2010
Я буду в щирості прощати
І рвати кохання пелюстки.
А ти лиш маєш обирати,
Не знаю я, − де ти є, ти...
Моя троянда не погасне,
Я з неї не зніму прикрас.
Твій лотос − і простий, і страсний.
Хай поєднає доля нас.
Я квітка. Приманлива ожина.
Я дівчина, але і сильна.
Мені не прикро забувати, −
Колись прийдеться все ж страждати...
Навіщо? Обіцянки прикрі.
Були для мене німі, скритні.
Я таю, як денне стояння.
Так слово щемить «аж до рання...».
Я буду в прикрості склепати
Уста, покусані в крові.
Когось я буду обирати,
Але приснився ти мені...
У ночі. Сині, і пророчі...
Я бачу лице, бачу очі...
Це марево - знов згасає.
Тебе нема, а я вже є!
З майбутнього,
А я в минулім
Напишу щирості листа:
В зворушливім, світлім і чулім
В потьмарені буду чиста...
У снах лише тебе нахожу,
З епохи міжпланетних днів.
До мене йти, я вже не прошу.
У кронів волос мій посивів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=167069
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2010
Легке дихання грудей.
Невимушена свобода.
Я кокетка для людей,
Королева насолоди.
Невимушена постава заставляє калатати
Серце, наче та отрута,
Через силу не вливати.
Рука спорснеться: "Так, я хочу...",
Простягнеться і замре.
Дай реліквію отрочу,
До добра не доведе.
Вільна в всьому, навіть в смерті,
Не візьме вона мене,
Не дожене і слова вперті
Не зов’януть. Береже...
Ах навіщо мені слава, навіщоʹ мені печаль!
Ллється щирість через лави,
Гірка навіжена сталь.
Легке дихання не змусить
Щирим словом все просить.
Легке дихання примусить,
І не зможе відпустить.
Ця чарівність брів й очей,
Ягід сонця й насолоди.
Рання пташка для зорей
Невтраченої свободи.
Пустощі, гра і вітання.
Любов дивна − зустріч рання.
Знов прощання − на душі
Легкість раю. Вже чужі
Для кокетки вир гарячих, не придуманих речей,
Прикрість її днів незрячих
Необдумано тече.
Камінь трісне. Гнів проснеться, −
Легковажність підведе.
Хмара зливи пронесеться,
І омана все веде...
Легке дихання ледь шармом
Зарум’янить зір перста.
Десь забудеться заграва
Як веселка золота.
Тома впадуть в спраглі трави,
Підпис підведе яваʹ.
Не була феєра з нами,
Не залишилась сама...
Нічне диво угасає, і скрутились пелюстки,
Час приречений минає,
Розпрямляє всі витки.
Куди ділась леткість, пісня,
Де заграва небеснаʹ?
− Я була щаслива, дійсно,
Невимушена, страстнаʹ...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166851
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.01.2010
Когда-то звался ты Парижем,
Сейчас − простой Кировоград.
Когда-то прилетали стрижи,
Но гнезда их побил злой град.
Ты расцветал в каштанах, липах,
И насыщался воздух мятой.
Но красота сказалась снятой, −
Мостов хрустальных нету в снах.
И в парках цвели анемоны,
И пары ходили под ручку.
Сейчас − одни только салоны.
И люди сбились в кучку.
И не живет уже как прежде,
Слова не скажешь тут невежде.
Все разбрелись по домах спать,
С работы сходятся не рано.
Им малышей не целовать, −
Они устали − очень надо!
Не веет свежестью жасмина,
Оборваны кусты сирени.
Прощается серая днина, −
И не отдохнуть спокойно в тени.
Было − пронзался чёрным лесом,
Широка степь не колосилась.
И нависает серость весом.
Как птица в клетке так забилась.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166839
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.01.2010
------------------------------
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166675
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2010
В невесомости чувств, в невесомости друзей
Я казалась б лучше,
Намного лучше, чем теперь.
Тесно стало, что же? Отпускать и терять?
Ожидать самое худшее,
Ошибаться вспять.
Верить, верить о том же −
О далекой стране,
Где мягкие игрушки
Ударяли б вдвойне.
Верить, верить не надо. Обойти стороной?
Тоска времени рядом расстается со мной.
Тихо, тихо. Но плачет
Медвежонок в цепи.
Очень трудно кого-то в этом мире найти…
Поздно, и лето
Не вернуть опять.
Кинолента приветно
Помахала: фильм снят.
Где же вечер угрюмый, где река, за мостом
Греет зайчик дней лунный
Но не крикнет − «постой!».
Лето, лето ушло за весною.
Тепло и раздето, −
Так играло оно.
Не верить мне в сказки,
Не вернуть сладкую быль.
Одна трепетна ласка
Свой стирает пыл, пыль…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166644
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.01.2010
Цветы. Эти белые цветы.
Почему так много говорю по-русски?
Я не знаю ли
Ты простишь мне, ты…
Сотворю великолепия куски…
Разгневайся зря, я тебя укрою,
Я закрою дверь прочно на засов.
Я не знаю ли
Тебя так же стою,
Как ты стоишь жизнь,
Как струится кровь…
Вереметья дум, эта прихоть смеха, −
Я надеюсь жить, как лучикʹ ночной.
Я не знаю ли
Эта та потеха,
Или грозный шарм. Шарик золотой…
Мечты. Белыеʹ мечты…
Я у них давно не верюʹ, давно.
Я не знаю ли
Ты припомнишь, ты.
Та что всех родней, но уж все равно…
Ты кровинка жизни,
Ты мой талисман.
Амулет несчастья
И подводный кран.
Шелковый и юный, − старый и родной.
Я тебя услышу
Там, на мостовой…
Я не знаю ли,
Я не знаю − ты?
Может, − дорогой, −
Как слеза простой.
Я не знаю ли, белыеʹ цветы
Увядают вновь,
Как подснежник тот.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166641
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.01.2010