| Сторінки (2/159): | « | 1 2 | » |
Ні. Це була не ваша перемога
Кати народу, долі глум
Кістками була втоптана дорога
А ви стріляли в спину. Божий сум
І суд. Над тим усім, що ви тут натворили
Ще за часів Великої Біди
Коли ви люд цей голодом морили
Ще й зараз замітаєте сліди
І знову брешете безбожно
Хоч саме цей гнобили ви народ
Цей край козацький і заможний
Цей дух вознесених свобод,
Край, де гуляв Сірко і Нестор
Що пам’ятав уходи і ясир
Що нас, безбатченків зростив і пестив
За щей тарілку знову віддаси ?!
Бо вже тепер Ви, пані многолика
Паплюжите знов память тих, хто тут
На цих кістках родився і до лиха
Надів увінчаний цей кумачем хомут
Прикрили кумачем й криваві плями
А чобіт затоптав німий голодник крик
І з часом, замордований катами
До рабства нового, ти, мій народе, звик?
Де край цьому безглуздю і цинізму, -
Хай відповість пихатий комунар, -
Заради перемоги комунізму
Покласти стільки люду на вівтар?!
А ви, брати мої, як ви посміли
Над долею своєю сміючись
Віддати українську душу й тіло
Отому кату, що прийшов колись?
Що волю розстріляв і вигнав з хати
Гнав до Сибіру в тюрми і табори
За колосок, за віру убивати
Російським матом криючи згори
І зараз він тим матом креше
Отой москаль із-за кремлівських штор
А тьотя в телевізорі все бреше
Що то був зовсім не Голодомор.
Йому і досі все не йметься, -
До крові чистої ж бо звик
І все ще не напивсь. І не нап’ється
Маскуючи звірячий рик.
Й жиди не визнають голодомору
Хоч ми давно признали їхній Голокост
Хоч вп’ятеро нас полягло від тої свори
А може вдесять? Порахує хтось?..
Стоїть дівча у бронзі серед поля
І дивиться на весь цей білий світ
І поглядом шукає іншу долю
Яку Кобзар уклав у Заповіт
В сорочках вишитих стоять мій син і доня
Бо пам’ять є і душі гріє нам згори
І ти прийди сюди, до цього поля
Схили чоло і свічку запали
Війна нам всім, прийдешнім, засторога
І пам’яті вінки кладемо знов до ніг
та це була не ваша Перемога, -
ЦЕ ВЕСЬ НАРОД ТОДІ ЇХ ПЕРЕМІГ...
09.05.2010 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198696
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 01.07.2010
«По утрам надев трусы
Не забудьте про часы…»
Якись психопат чи лауреат
Годинником крутить вперед і назад
Півсвіту задіяно і півконтиненту
Заради шаленного експерименту -
Фізіологія пофіг і анатомія
Найперше - електрики економія !
І нас всіх, піддослідних, не запитали
Як рішення тихо і мирно приймали…
Хай міцно стоїть наукова теорія
Наш світ – це велика лабораторія !
От тільки дитині не втямлю ніколи
Коли підіймаю ранком до школи…
Березень 2010 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183824
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.04.2010
Драматична п’єса
(«5, та й годі», випуск 5)
Д і й о в і о с о б и :
Сюня – дівчина-«емо»
Макс – хлопець-«емо»
Лєзя – теж хлопець, але «гот»
Діня – дівчина-«гот»
Кастян - панк
Міша – місцевий гоп
Коля – приїзжий гоп із Івано-Франківська
Пєтя – приїзжий гоп із Донєцкого регіона.
А також : перехожі, люди в залі.
Дія перша ( і остання…)
У глядацькому залі сидять : Тарас Григорович Шевченко, Григорій Савич Сковорода, Григорій Федорович Квітка-Основяненко, Іван Петрович Котляревський, Лариса Петрівна Косач (вона ж Леся Українка), Панас Мирний (Панас Якович Рудченко), Марко Вовчок (Марія Олександрівна Вілінська), Іван Семенович Нечуй-Левицький, Дмитро Васильович Павличко, Володимир Миколайович Сосюра, Павло Григорович Тичина, Олександр Іванович Довженко, Микола Коцюбинський, Іван Франко, Олесь Гончар, Павло Загребельний, Михайло Стельмах та багато інших представників української культури та мистецтва.
На сцені видно Майдан Незалежності з його недавно збудованими прибамбасами,не враховуючи монумент Батьківщині.
Біля входу в «Глобус» сидять колом Сюня, Макс, Лєзя, Діня, Кастян і флешмоб»ять(чи –блять?), кидаючи один одному через перехожих та між ними бляшану баночку пива і весело регочучи при цьому.
За цим всим спостерігають, сидячи на парапеті фонтану вищезгадані гопи. Коля і Петя приїхали на заробітки до столиці, де на вокзалі їх зустрів Міша і тут же запропонував класну роботу за 400 грн. з пітанієм та койкомєстом на стройкі, після чого Міша повіз хлопців подивитися на столицю, яка починається з Хрещатику та Майдану. Вони мовчки спостерігають за тим, що діється навколо, п»ють пиво, гризуть сухарікі «со вкусом бекона «Клинское» і слухають пєсню «У нас на районє » з мобільного телефону Пєті.
Сюня (до всіх, кидаючи бляшанку Лєзі) :
- Так ото ж в інет-клабі чатілі в он-лайнє. Там такі флуди і флейми,супер! А той лузєр клікнув на блогах тіпа аватар, сіс-адмін йому впарив стікер з рімейка про чєловєка-паука! Отстой! Потом на паті так ржалі, у нього ж мобіла тоже полний отстой !
Макс (при погляді на його штани сірого кольору в обтяжку з обвислою матнею чи як воно там називається, складається враження, що Макс не добіг до туалету, причому в самій, що не є тяжкій формі) :
- Ценная інфа ! А я спікаю в калл-центр, - када тренінг по маркетінгу, нада ж знать, шоб нє опоздать на пірсінг. А ця мнє комєнт видає, шо її бой-френд, який пірсінг дєлає по Фєн-Шую, чухнув на офіс по нові постери. Там такой крєатів! Ну, я сюда – на флеш-моб.
Діня :
– А я токо с фітнеса ! Туда попасти – нада дрезкод респектувать! Заодно ліфтінг забацали, отпад! Пірсінг я собі уже погодя забомблю…
Кастян :
- А я, кароче, із виша - на хауз, а оттуда – на рєпу. Там на рецепшинє новий друмєр как раз подошол. Чувак такой харізматічєскій, драйв шпіліт такой! В общєм, саунд хіповий. Ми там рімейк одной пєсєнкі забацали. Тусовка крєатівна получілась!
Лєзя :
- О, гопи...шото за отстой хавають. Як всігда – якийсь блотний формат.
Міша : Я шото не появ. Ето оні к нам? Фільтруй базар,чухомори!
Коля (прєдано поглядаючи в бік Міши): Зара шпіца відхоплять! Курва бля буду!
Петя (піднімаючись з місця) : Е, кароче, чьо нада, *** В хавальнік захотєлось? Я, б….ь, по два раза нє павтаряю! Ща по є….у трєсну, будеш патом нах..й в моргє улибаца…
Міша : Мочі казлов, братва!
Всі вкупі флешмобівці (чи як там?) :
- Тікаймо! Це СПАМ!
Тарас Григорович Шевченко (до присутніх в залі ) :
- Це вони про що ?
Кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=183658
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.04.2010
Побывав у судьбы на краю
Нахлебавшись беды с головой
Отдохни, ну а я постою
Рядом с тобой
И неверие в завтрашний день
Заглуши-ка стаканом вина
Счастья нет. Ну а все - дребедень.
Пьем до дна...
П-в : Башмаки, дороги,горечи-тревоги истоптаны
Только манит небо. Нас зовет к себе ВЫСОТА
Время не пустишь вспять. Не вечны мы.
Только чуть ближе к тебе твоя мечта
Знаешь, ИМ никогда не понять
Кто дал крылья, с какой доброты, -
Только я разучился летать
Ну а сможешь ли ты ?
Рано утром, меняя носки
Лишь услышишь, как небо зовет
Отолкнись от похмельной тоски -
Отправляйся в полет...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=179283
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.03.2010
У розквіті сил, на самому злеті
Ідуть по ТОЙ бік батьки…
Діти вмирають. Запитую : Де ТИ ?
Озвися через віки !
Не бачиш тих змучених болем
Не чуєш стогін калік?
За що ж тобі клякнуть долі,
Згинають коліна ніг ?!
Мовчиш, коли гинуть діти
Під кулями нелюдів злих
Не можеш людей вглядіти
Від катастроф земних
Попи твої роблять справи
Не зовсім святі, а Ти
Не маєш на них управи, -
Не хочеш відповісти?
За що ж Тобі така шана
Кому ти колись допоміг
Коли ця мерзота п"яна
Гвалтує дівочий крик?
Коли роздираючи навпіл
Неправда збиває з ніг
Звертатись до Тебе марно -
Звертати з життєвих доріг..
Тих мертвих від голоду очі
З надією навіки…
Ти в них поглянуть не хочеш?
Відпустиш які гріхи?
Кого забираєш до Раю?
Кого опускаєш УНИЗ
Жирують пани без краю
Людських не бачучи сліз…
Поставлю свічу на спомин
Й піду доживати свій вік
Долаючи сум і втому
В чеканні піти ПО ТОЙ БІК…
19.03.2010 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178489
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.03.2010
Поднимаешь глаза – свет, боль…
Это трудно назвать «любовь»
Ведь тебе не до слез, не до бед и разлук
Среди радужных грез ты по жизни плывешь, мой друг…
Никогда не понять смысла этих шагов
Нужно дверь отворять в мир снов
Убегают слова, оставляя печаль
Эхом вздрогнет листва, всколыхнется трава,
Вновь услышав : «Прощай!»
Ты возьми этот мир, завернув в целлофан, -
Пусть отпразднуют пир и слуга и тиран…
И в зловещем огне этот проклятый рай
Вновь вернется во сне, но к тебе, не ко мне, -
Я же буду пить чай…
05.02.95г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178488
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.03.2010
Опять бесстыжая метель
Все одиноко где-то выла
Всю ночь заботливо стелила
На землю белую постель
На ней душа беззвучно спала
Устав от будничных сует
И за краями одеяла
Ее искал все лунный свет
А утром, тая безответно
Водой расплывшись по стеклу
Она прощалась незаметно
С остывшим телом на полу…
16.10.2007 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178336
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Ветром трепает нервно листок –
Печатными буквами кто-то кричит,
Что, дескать, пропал французский бульдог
И просит найти, и награду сулит.
А я не бульдог. Но тоже хотел
Вернуться к теплу голых стен
Но лучик добра без веры дотлел
Застыл и погас средь сует и проблем…
Вот толпы кричащих плакаты несут
И тычут листовки с протестами мне
Меняя привычный, домашний уют
На вопли и визги о завтрашнем дне…
Мне ж некуда плыть, идти и бежать
Нигде, никогда и никто уж не ждет
Не нужно вопить, говорить и стенать
Никто никуда за мной не придет…
Вот лист сорвало за пылью дорог
И толпы давно по домам разошлись…
Остануться двое – я и бульдог
И наша бродячая, вольная жизнь…
01.05.95г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=178335
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.03.2010
Весна (романс).
Неждано вечер вдруг застал...
И ветер пусть свечу задует
А сердце трепетно учует
Весны торжественный сигнал.
И эхом в небе отзовется
Порыв души, ее полет...
И, окрыленная от солнца
Душа и плачет и поет...
Эй, друг, постой, не торопись
Останови свой бег по кругу
И улыбнись себе и другу
Весне устало улыбнись...
Весной испытываем чувства, -
Весна – искуснейший пророк
Вранье – тончайшее искусство,
А жизнь – для испытаний срок...
1992г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175847
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010
Памяти Владислав Листьева
(убит 03.03.1995 года)
Я сжимаю кулак. За себя. За тебя.
Что осталась вдали. Без утех. Без добра.
Я давлю этот страх. Я вернусь. Возлюбя
Если только удасться дожить до утра.
Крепче дверь на засов. Телефон – отключи.
Свет от фар излучает внезапную боль.
Дрожь от боя часов. Тень от блика свечи.
В коридоре – шаги. Может быть за тобой…
Я не знаю, что там, за ближайшей чертой
Но я чувствую взгляд наблюдающих глаз…
Я шагну в пустоту. И приму этот бой.
И посмотрим еще кто кого в этот раз.
Ведь стрелять буду первым. Разбрызгав мозги
Монтировкой по лбам первый врежу крутым
Первым жилы рвану, лишь услышу шаги
Первым в глотки вцеплюсь захватом стальным
И пока эта сволочь таится в тени
Я не слышу уже крадущийся шаг
Но я чувствую стук напряженной груди
Я сжимаю кулак. Я сжимаю кулак…
05-10.03.1995 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175839
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.03.2010
Я - вірний пес, якому ти
Кидаєш кістку час од часу
Сама ж своєї доброти
Смакуєш з іншими ковбаси.
Мені ж на привязі сидіть
І гавкать всюди, що все добре
І нести пані своїй здобич, -
Щоб знову кістку получить...
1989 рік. Херсон
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=175672
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.03.2010
Нариси Спостерігача.
1. Всесвіт.
Всесвіт - це великий, неосяжний простір, розташований ВГОРІ. Всесвіт складається з зірок. Особливо це видно вночі. Коли дивишся на Всесвіт, то розумієш, що перебуваєш якраз в його центрі і жалкуєш, що тобі видно лише одну його половину, а інша десь там на тій півкулі, знизу в тому місці, де ти зараз стоїш.
2. Життя.
Життя дотепне, хоча б тому, що борсаючись в ньому, можна провести багато цікавих спостережень і поділитись ними з близькими людьми.
3. Я в житті.
Я в центрі як всесвіту, так і свого життя, бо воно моє. Не знаю в чому його сенс, але я його таки проживу, бо це гарантували мені мої батьки, народивши мене на світ.
4. Київ.
Київ – столиця держави Україна та велике місто. Тому до нього всі їдуть, іноді не знаючи навіщо і чому. Воно тих всіх розміщує і дає притулок. Завдяки міцному розвитку нашої української цивілізації основну масу населення Києва складають гопи та туристи. Місцевим жителям тісно в рідному місті. Київ – красиве історичне та культурне місто, в якому крім «Макдональдсів» є ще : Києво-Печерська Лавра, Андріївський Узвіз, старий Поділ, оперний театр, багато драматичних, ляльковий (і не один) театр, історичний музей, музей східного мистецтва Ханенків, музей Слави та багато іншого. Населення міста дуже вдячне йому за притулок.
5. Гопи.
Гопи діляться на кілька категорій. Гопи з сільської місцевості, які приїхали навчатись з села та в подальшому залишитись працювати і жити в столиці(бажано в міліції або в податковій), або вже відівчились (бажано в міліцейській академії або в податковій академії в м. Ірпінь) та живуть і працюють(бажано в міліції або податковій міліції). Здебільшого, це діти голів колгоспів(КСП, СГ ТОВ), або головних агрономів тих же господарств. Ця категорія гопів відрізняється від інших гопів тим, що намагається сучасно виглядіти, модно вдягатись, розмовляти на російській мові і вдавати з себе освічених та культурних людей, щоб справити на оточуючих враження, що вони якщо не корінні жителі Києва, то у всякому разі з давніх давен тут проживають і всіляка там ліміта їм не в рівень. Підкатегорією цих гопів є гопи, яким не вдалося потрапити в вищі навчальні заклади через брак батьківських коштів і які осилюють (чи вже осилили) навчання в місцевих ліцеях (колишніх ПТУ) та коледжах (колишні технікуми) і по їх закінченню працюють на заводах, фабриках, пекарнях, в магазинах, перукарнях і т.п. Ці намагаються не відставати від гопів перших, через що зловживають дешевою косметикою та зайвою манірністю поведінки. Раніше других гопів називали лімітою. Дітям голів колгоспів або головних агрономів влаштуватися було краще за інших гопів за рахунок свинини, яка малася в господарствах, очолюваних батьками, тому вони займали і займають певні відповідальні пости на державній або іншій поважній службі. Гопи-заробітчани (в основній масі також з села). Основною відзнакою цих гопів є великі, набиті невідомо чим (певне, харчами) подорожні сумки невизначеного кольору з синтетичного матеріалу. Ці гопи їдуть батрачити на будь-яких панів за копійки, за які будуть потім намагатися прокормити та вивчити своїх дітей. Місцеві гопи. Це особи без будь-якої моралі, схожі на всіх гопів вкупі, здебільшого розмовляють кацапською мовою, зловживають алкоголем, тютюном, наркотичними засобами або всим цим укупі.
Примітка. Виховану та чемну людину (просто-Людину) відрізнити від гопа дуже легко.
6. Кацапи.
В Києві, як і в інших містах нашої країни, часто можна почути кацапську мову. Причому нею розмовляють тут здебільшого зкацаплені українці, так звані «хохли». Власне самих кацапів відрізняє те, що де б вони не були, вони не поважають місцеву мову, звичаї та культуру, а коли їм ввічливо вказують на це, вони згадують спільні етнографічні або територіальні корені і спекулюючи на цьому, а також газом (якого в них до біса завдяки колоніальній імперській політиці предків), - якщо перші два фактори є не досить переконливими, - продовжують насаджувати свій кацапський стиль життя. Раніше, за царських та комуністичних часів, кацапською мовою розмовляти було престижно, оскільки вона мала підтримку на державному рівні. Кацапську мову в Україні вчили всюди, оскільки кацапських шкіл було в декілька разів більше, а щоб це не викликало підозри у корінного населення відносно кацапської імперської політики держави, в міських школах викладали предмет «родной язык». Імперська політика розселила кацапів по всьому світу, особливо в країнах бувшого СРСР за совєтських часів, одночасно стимулюючи розселення (здебільшого примусового) корінного населення колишніх республік СРСР з рідних місць по всій імперії. Багато кацапів, у зв’язку з цим, займали високі державні пости в Україні та країнах бувшого СНД. Державні поважні органи України при СРСР і зараз зазвичай перебували і перебувають в великих містах, тому, щоб не вдарити лицем у багнюку, хохли зі шкіри пнулися бути схожими на кацапів, розмовляючи кацапським «суржиком». Інших людей, які вживали свою мову, хохли вважали «селом» і неуками.
7. Туристи.
Туризм у Києві поділяється на місцевий та іноземний. Місцеві туристи – здебільшого школярі з міст і сіл України, яких пхають сюди за щирою совдепівською традицією під час шкільних канікул, щоби ті наїлися вдосталь морозива в «Макдональдсі», відвідали цирк або зоопарк, покаталися на фунікулері і похапцем пробіглися по Маріїнському парку та Хрещатику. Іноземні туристи – випадкові люди з різних країн, яких якимось дивом занесло в столицю України. Вони відвідують музеї, історичні місця, фотографують всі місцеві пам’ятки історії. Однак, постійно натикаючись на гопів всіх рівнів та місцевих туристів, у них складається дещо спотворена думка в сторону заниження про рівень життя пересічного громадянина України.
8. Просто Люди
Просто-Людину зустріти важко, це вимираючий різновид мешканців як столиці так і всілякого іншого населеного пункту України. Просто-Людина відрізняється спокійним характером, вихованістю, толерантністю і культурою поведінки. Характерно, що просто-Люди можуть буди вихідцями як села, так із міста, що не псує їхню просто-людську сутність. Така просто-Людина не кричить по телефону в громадському транспорті, не палить та не смітить в громадських місцях, не штовхається в метро, ввічливо звертається з проханням у разі необхідності щось запитати або почути від інших категорій мешканців столиці, або від таких, як сама І Т.П..
9. Метро
Метро тісно пов’язане з гопами. Тому що вони їдуть, доїжджають, від’їжджають, - одним словом мігрують. Особливо ця міграція відчувається перед вихідними днями або відразу після них – в четвер, п’ятницю, в понеділок та вівторок. В інші дні метро забите туристами. Кожна станція метро в столиці є міні-центром для гопів всіх ґатунків, оскільки тут розміщені відправні пункти приміського та міжміського транспортну, а також саме тут можна знайти смажені пиріжки з м’ясом і капустою, шаурму і хот-доги. У вагонах метро, якщо добре придивитись, можна побачити «Правила користування метрополітеном», затверджені Київською державною адміністрацією в такому-то році, на які ніколи ніхто не звертає уваги, бо вони дуже довгі і написані дрібненько. Разом з тим, їх можна була б скоротити до такого, наприклад, простенького варіанту :
«Рекомендації з елементарної етики у метрополітені»
(для тих, хто ще не зовсім відчуває себе ЛЮДИНОЮ):
- при вході у вагон знімайте рюкзаки, рюкзачки, торби та іншу подібну амуніцію і бажано тримати все це поперед себе, щоб не заважати іншим, не чіпляти пасажирів за одяг та не створювати тісняву,
- періодично також знімайте навушники, - хоча б для того, щоб переконатись в тому, що не розпочались воєнні дії, пожежа, потоп і т.ін., а також можливо до Вас звертаються,
- не обов’язково прослуховувати свої «прикольні» музичні файли в телефоні на весь вагон, а також голосно розмовляти по телефону - це цікаво тільки Вам,
- не забувайте, що метрополітен – не бістро, їдальня чи пивний бар, - тут не чавкають, не смітіть, не залишайте пляшок з-під пива і т.ін.,
- не бійтеся запитувати у інших чи не виходять вони на наступній станції або вибачитися у разі створення комусь незручностей, - просте спілкування ще не ставало суспільству на заваді,
- зверніть увагу, що двері при входах та виходах до станцій відкриваються як назовні так і досередини, тому будьте уважні і притримуйте їх, - за Вами можуть іти люди, яких Ви можете травмувати, виконуючи протилежне,
- не стійте посеред проходів між станціями, роззявивши рота або розмовляючи зі своїми колегами, - притримуйтесь якоїсь, зручної для Вас сторони, цим самим не заважаючи іншим громадянам,
- не забувайте старе «золоте правило» : стався до інших так, як ти хотів би, щоб вони ставились до тебе.
Побажання жіночкам : любі, знімайте, будь ласка Ваші улюблені сумочки з плечей або тримайте їх поперед себе, - металеві та гострі деталі від них (стрази чи як там) можуть завдати шкоди одягу оточуючих, а іноді і тілесні ушкодження пасажирам.
Побажання розміщувачам безкоштовних оголошень : перед тим, як розклеювати свої такі необхідні людству оголошення з Вашими-таки телефонами згадайте, чи сплатили Ви податок на рекламу і подумайте чи не виникнуть до Вас після цього запитання у податкової міліції та відповідних контролюючих органів.
Спеціальна пропозиція для гостей із села та інших регіонів України!
(які не хочуть виставити себе «лохами» перед мешканцями Києва) :
Не треба намагатись без потреби розмовляти російською, - в
столиці України добре розуміють рідну мову.
* * * * * * * * * *
.
10. Мажори.
Мажори їздять з шаленою швидкістю по місту на дорогих автівках, відвідують нічні клуби, нюхають кокаїн, курять траву та вважають себе незалежними «прожигателями» цього життя, але при найменшому відхиленню від безглуздого розкладу свого дня починають телефонувати «папі» або «мамі» про свої «проблєми». Мажорні дівульки, яких запримітили модні журнали або багаті дяді, іноді корчать з себе незалежних, відокремлених від своїх мажорних «родітєлєй» та усього світу особистостей. Цією ж хворобою хворіють і мажорні синки, які якимось чином потрапили в поле зору засобів масової інформації. Мажори часто схожі на гопів своєю поведінкою. Так, вони можуть припхатися в державну установу (наприклад, навчальний заклад) в літніх шортах і сланцях («в’єтнамки»), палити тютюн в громадських місцях, смітити тощо.
11. Депутати
Депутати живуть своїм життям у місці, на яке вказував колись В.І. Ленін. Для них часи, про які писав вождь світового пролетаріату, давно настали. Інколи депутати збираються в зборища, які мають назву «сесії», щоб зробити вигляд, що вони піклуються про населення країни. Депутати - це особлива каста, тому їм геть усе дозволено. Депутати та їхні діти (мажори – див абз. 10) можуть їхати на своїх модних авто по тротуарах та інших заборонених для проїзду пересічним громадянам місцях. Причому до місця призначення їм треба обов’язково під’їхати впритул. Мабуть через те, що їм важко ходити. Для депутатів завжди і скрізь мають бути VIP-місця, навіть в туалеті, - інакше вони не витримують оточуючої їх реальності. Коли депутати їдуть, всі міліціонери віддають їм честь. Іноді депутати виїздять на спільне полювання на диких звірів, під час якого завжди з кимось із них стається нещасний випадок або інша пригода.
12. Олігархи.
Олігархи діляться на два види. Перший (найбільш поширений) – шахраї, які через певні маніпуляції за допомогою депутатів та банкірів набралися кредитів у банках, потім ці банки «кинули», врятувавши їх від банкрутства за рахунок державного бюджету, який наповнюється громадянами - платниками податків, а тепер вдають з себе чесних бізнесменів. Інша група – бандити, які за рахунок награбованого та відібраного у чесних громадян та таких, як самі, вибилися «в люди». Цьому підвиду характерні розчулені жести у вигляді гуманітарної допомоги та відвідування з подарунками дитячих закладів для демонстрації своєї доброти і сердечності. Депутати і олігархи тісно пов’язані між собою. Олігархи фінансово забезпечують депутатам їхні виборчі кампанії, через що потім отримують благословення від останніх на дерибан народного добра, яке ще не розікрали та не приватизували. Олігархи та їхні діти схожі на депутатів та їхніх пасинків. І ті, і інші люблять збиратися гуртом на громадських заходах всілякого ґатунку, де у VIP-зонах демонструють населенню свої наряди та прикраси від Версаче та інших кутюр’є, хизуючись один перед одним їх блиском, вартістю та іншими якостями. Такі визначні події, зазвичай, висвітлюються Катериною Осадчою по телебаченню.
13. Реклама.
Завдяки рекламі людина пізнає для себе багато нового, відкриває цей світ у нових кольорах та відчуттях. Так, можна довідатись, що виявляється, зубною щіткою можна чистити не тільки зуби, а й інші інтимні місця свого тіла. Або що є, виявляється, СПРАВЖНІЙ ШОКОЛАД. Тобто, - шоколад в своєму апріорі, – зовсім не він, не СПРАВЖНІЙ. А ще реклама вчить нас бути напоготові і слідкувати за собою, так як в кожну мить із-за рогу будинку, чи з кущів, де б ви не йшли, чи не їхали, чи не відпочивали, чи працювали, може вискочити людина у білому халаті і перевірити чистоту ваших зубів або наявність на них карієсу.
14. Мова.
Більшість українців ніяк не хоче розмовляти не тільки кацапською, але й англійською мовою, оскільки вважає її мовою буржуазних капіталістів-колонізаторів. Капіталістам не вдалося натурально захопити частину Європи, в якій знаходиться Україна, тому вони хочуть захопити її зсередини. Капіталісти засилають до України та країн-сусідів шпигунів-журналістів та інших псевдодіячів, зусиллями яких в українську мову поступово вводять англійські словечки, з метою повного викорінення в українцях рідної мови та поступового переходу до спілкування мовою капіталістів. Так, ще донедавна ми вживали такі звичні для нас слова, як : «нападник», «півзахисник», «відбірковий турнір», «конкурс», які хтиво підмінили на : «хавбеків», «дербі», «кастінг» та інші. Дедалі частіше з’являються в лексиконі слова, абсолютно непотрібні, але які так нав’язують нам псевдо-інтелектуали-журналюги та інші псевдо-діячі, які заради показухи своєї ніби-то освіченості та глибокого інтелекту їх вживають : «пік-арт», «ребефінг», «тренінг», «спік-ап», «девелоперська фірма», «флеш-моб», «ліфтинг» - цей та інший непотріб.
15. Село.
Село вимирає. Взагалі, воно вмирало поступово завжди. Сільські люди, згуртовані у колгоспи, самі собі товклися на своїх та чужих полях, вирощуючи такі важливі сільськогосподарські продукти харчування, отримуючи або мізерні копійки, або частину плодів своєї праці у вигляді сільгосппродукції, яку потім невдало, за державною програмою, намагалися продати в місто. Отримуючи врешті-решт якийсь кошт, сільські люди їхали до міста, щоби купити на наступний сезон просторі фуфайки, калоші та зручні кирзові чоботи, оскільки асфальтування доріг у селах ніколи не входило в державні плани. Донедавна сільські туалети (здебільшого просторі дерев’яні будки) були надворі, тому сільські люди не розуміли городян – як можна йти справляти природні потреби до себе в житло. Вважалося, що люди в селах живуть заможно, оскільки мали від колгоспів зручні халупи, город та як мінімум мотоцикл з коляскою у кожному дворі. Завдяки тому, що телевізійні канали ще донедавна в більшості сіл транслювали три-чотири програми з латиноамериканськими серіалами, в селах збереглися осередки культурної спадщини, не розучились вишивати, в'язати та прати вручну. Характерною ознакою будь-якого українського села був Ленін, який завжди перебував на постаменті в центрі біля сільради і показував напрямок до світлого колгоспного майбутнього. Якщо в селі була одна вулиця, то вона носила ленінську назву. Якщо вулиць було декілька, то вони називалися, як правило : вулиця Леніна і вулиця Карла Маркса, Радянська або Жовтнева. Ще донедавна держава турботливо забезпечувала зріст населення вітчизняного села, погодинно відключаючи у вечірній час світло, одночасно зберігаючи ще й таким чином важливу електроенергію для приватизованих олігархами заводів, фабрик, магазинів, а також вуличних ліхтарів у містах.
16. Місто
Кожне місто України має свої історичні традиції. Село і місто пов’язує Ленін, який стоїть у кожному місті, як і в кожному селі. У містах живуть і працюють робітники та інтелігенція. Раніше, щоб створити робітникам та інтелігенції належні умови для праці, держава за своєю програмою будувала для них зручні гуртожитки, квартири, які звалися «хрущовками» з дивом цивілізації під назвою «унітаз» та «ванна», або «душ» всередині, а пізніше – «чешки». За цю турботу робітники та інтелігенція виходили по святах, два рази на рік, на демонстрації і голосно дякували партії та державі. Тепер, щоби виконати свої обіцянки перед робітниками, щодо забезпечення кожного житлом до 3000-го року, держава дозволила робітникам, яким не вистачило «хрущовок» і «чешок», приватизовувати кімнати у їхніх зручних гуртожитках. Ця радість спіткала і інтелігенцію. Робітників інтелігенція завжди дратувала своєю освіченістю, тому в містах слово «інтелігент» вживалося в принизливому значенні. Оскільки на демонстрації ходити вже не має потреби, однак є потреба в загальному спілкуванні, стало модним відвідувати вибори до державних органів влади.
17. Мода
Моду винайшли жінки та гомосексуалісти. Причому, якщо жінки створюють моду загалом для себе, то гомосексуалісти її бачать як для себе, так і для жіноцтва. В своїх стараннях вони керуються не стільки тим, що диктує необхідність чи практика носіння одягу, як намагання підкреслити в кожному експонаті для чоловіків свої збочення (наприклад – завуження брюк, в той час коли чоловіки далеко не всі можуть похвалитися стрункістю ніг, приталення сорочок та інше). Завдяки модельєрам – чоловікам(збоченцям) набуло поширення нікому не потрібне поняття «сексуальність». Раніше це поняття серед населення всіх статей розумілось як вміння подобатись, як зовні так і духовно, але з часом, завдяки старанням різного ґатунку збоченцям від моди, слово «сексуальність» не сходить з шпальт періодики та телерадіопрограм. Трохи сумно, що таємні, такі жаданні бажання, які мали місце в традиційних поняттях вроди, краси, кокетства, змінено на серійний штамп «сексуальність». Трохи сумно…
18. Курці.
Курці гадять скрізь. Якщо поспостерігати за одним курцем середного гатунку протягом дня, то, починаючи з відкриття коробки з цигарками, на асфальт під ноги в будь-якому місці, незалежно від статусу (троруар, проїзжджа частина, парк культури і відпочинку, пляж, дитячий майданчик, будь-яке приміщення), летять : зовнішня фольга від пачки, потім внутрішня фольга, за нею туди ж летить сірник, а після і сам залишок цигарки, а в самому кінці – власне зім»ята коробка. Всього за день : 15 – 20 смердючих недопалків + фольга + 15 – 20 (з коробкою теж) сірників або зпрацьована запальничка. При цьому дим розповзається скрізь, а особливо це відчувається вранці, коли повітря ще не встигло зіпсуватися газами від авто-мото-авіа-залізничного транспорту. Що характерно, що ця гидота поєднує і ставить в один ряд якимось дивним чином всі верстви стражденного населення, від люмпенів до докторів наук. Правда, вже стали придумувати якісь там місця «для курения». І СЛАВА БОГУ.
19. Державні органи.
Державних органів багато. Вони самі мабуть не знають скільки їх. Всі вони покликані для того, щоб був порядок і контролюють дотримання цього порядку. Країна дуже вдячна своїм контролюючим органам, а особливо дітлахи, адже в 50 із 100 випадків (в кожному райцентрі це точно!) державні контролюючі органи займають приміщення, які раніше були дитячими садками або іншими дитячими закладами. І це при тому, що місць у муніципальних садках не вистачає. Але цю дрібницю можна списати на велику турботу про так званий державний контроль і святу справу – наповнення державного бюджету будь-якою ціною. Така почесна доля спіткає тут простого підприємця, фермера та просто людину, до яких можуть в любий час прийти і проконтролювати : пожежну безпеку, дотримання правил користування електроенергією, виконання санітарних норм і правил, виконання приписів дозвільної системи, використання води, сплату податків, норми охорони праці, правил дорожнього руху, транспортний збір, збір на рекламу, курортний збір, оплату паркування авто, ПДВ, податок на прибуток, акцизний збір, патентування-ліцензування і т.д., і т.п., і т.ін. ецетера, ецетера… І контролюючі державні органи ведуть жорстку статистику цифр, проведених перевірок, пишуть приписи про усунення порушень, бдять, одним словом. Депутати суворо вимагають від контролюючих органів наповнення бюджету, бо треба ж акумулювати кошти на чергові вибори (або на закордон, якщо не виберуть). Народ дуже вдячним своїм контролюючим органам за спокійний сон. Бо, як кажуть, переживати особливо ні за що….
(Далі буде)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174918
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2010
Дежавю
Легенький, ледь помітний смог витав у повітрі, окутуючи собою трохи темніші за нього сірі будинки пост-індустріального міста, яке застигло десь між опівніччю та ранком. Десь там далеко, за трубами великого, але зараз нікому не потрібного заводу вже світліло. Зграйка горобців відірвалася від даху одного з будинків і гайнула на дитячий майданчик, що загубився серед оточуючих його бетонних велетнів. Тут вже з задоволенням вміло порпались голуби та галасливі галки. Одна з них відганяла особливо нахабних голубів від купи розсипаного кимось смаженого соняшникового насіння біля ослону. Вітерець тим часом ганяв по залишках піску та трави лушпиння від цього ж таки насіння, рясно всіяного по всій території майданчика, разом з якимись папірцями, недопалками та пакетиками з-під морозива, чипсів, горішків, сухариків «Клинское» та «Дальневосточные кальмары». Трохи осторонь, біля дитячої гойдалки, облізлий кіт з гарчанням гриз щось з залишеного після банкету з курячих окорочків та дешевої ковбаси, дбайливо розкладених на газеті «Бульвар Гордона». Тут же незграбно валялись пляшки від горілки, пива, мінеральної води та «Кока-коли». Тим часом зграя наших горобців затіяла бійку з іншими представниками пернатих біля розмальованої дитячої альтанки, на якій, крім графіті кидалися в очі написи на кшталт : «Вася – лох!», «Позвоните Кате П., она с…т!», «Хочу е…..я!» і таке інше. Тут же, серед скла розбитих пляшок та коробок з-під цигарок самотньо лежав пропелер, відірваний від дитячого гелікоптера-гойдалки. Раптом птахів налякав звук, що залунав з протилежного боку майданчика, де біля дитячої драбини, неподалік від купи собачого лайна лежав червонопикий чолов»яга з бляшаною банкою слабоалкогольного напою в руці. Це з кишені його шкіряної жилетки з мобільного телефону звучала пісня «Владімірскій централ», однак власник мобіли на неї не реагував. Стомлене від буденних турбот та побутового алкоголізму населення країни врешті-решт спало. Горобці зірвалися і полетіли на інше місце. Під звуки пісні «Владімірскій централ» над всім тим поволі вставало багряне сонце…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=174838
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 01.03.2010
ДЕПУТАТСЬКА НІЧ
Прокинувся в напівтемній сесійній залі. Доки очі звикали до темряви зрозумів, що в кутку зали щось відбувається. Звідти чулись шепіт і щось схоже на стогін. «Може вже таки прийняли бюджет?», - промайнула думка. Поруч нього дружно сопіли, схиливши голови, ще декілька колег біля прапорців, кольору яких він не розібрав.
Раптом вловив голоси, що лунали з боку президії.
- Я єщьо раз трєбую обьяснєній, что проісходіт,- почув знайомий голос спереду себе, - какую політічєскую сілу ви прєдставляєтє і нємєдл…
- Вікторе Федоровичу, я вже від імені громади пояснював Вам, а також Шуфричу, який зараз сидить он в тому кутку з простріленим вухом, та Петру Симоненку, який з поламаною рукою зараз, що перш ніж вас усіх розстріляють, ми хочемо задати присутнім декілька запитань, - відповів інший голос від тіні, що знаходилась на місці Литвина…
- Мне пле…,- почав було знову Віктор Федорович, але його думка була просто таки по-хамськи перервана пострілом і він впав, хапаючись на льоту за місце, де колись було його ліве вухо.
- Я ще раз нагадую правила нашого сьогоднішнього нічного засідання, - продовжував дивний головуючий, - заборонено : телефонувати, - якщо ще в когось при собі залишилися телефони (якраз звернула на себе увагу купа якогось мотлоху на столі на місці Лавриновича), кидати нікому не потрібні зараз репліки і задавати запитання, а також намагатися вийти із зали. За кожне порушення перелічених правил покарання у вигляді фізичного впливу буде неминучим. Це стосується і всіх жіночок-депутатів, шановна пані Герман. Свої гроші Ви чесно відробляєте. Тепер що не програма на телебаченні, так зразу й Ви. Але ж Чехов все ж таки був письменником. Сядьте, будь-ласка і не зображайте з себе спасительку людства. Це ви за Тарасика тепер? Зазвичай він в екрані чи не в кожній передачі виправдовувався. Мабуть, гроші закінчились… (в лівому кутку завовтузились, але тут же все затихло). Отже, зараз по одному наші основні діючі особи будуть виходити до трибуни і розповідати, як вони довели Україну до такого становища, а решта буде уважно слухати і не заважати, коли їх не питають. Раз Ви вже попались, Вікторе Федоровичу, то пояснюю Вам особисто, як голові партії, представники якої з цієї зали полюбляють влаштовувати погроми. Отже, - не зважаючи на вашу цнотливу депутатську недоторканність, згідно теорії держави та права, Конституції України, влада в Україні поділяється на законодаву, виконавчу та судову, які є незалежними одна від одної. Народними словами це звучить приблизно : «Швець знай своє шевство і в кравецтво не мішайся». Тому : парламентарі повинні приймати закони і контролювати їх виконання шляхом парламентських слухань, засідань депутатських комісій і таке інше, ініціативою різних перевірок відповідних контролюючих органів і т.д., а не вдиратися до установ, організацій та підприємств з «помічниками» (до речі, їх теж розстріляють), чинити гвалт і свавілля. Ви де живете? Ви, депутати, звичайно, при комунізмі. Я маю на увазі правову державу, яку ви ніби-то збудували? Далі. Виконавча влада, тобто КабМін на чолі з прем’єром втілює закони в життя, для чого приймає постанови, розпорядження та інші нормативні підзаконні акти, що не повинні, звичайно, суперечити законам та вчиняти інші дії згідно до своїх повноважень. Судова ж гілка влади повинна здійснювати правосуддя. Це як отченаш. А Ви, Вікторе Федоровичу, заладили : «Влада винна, діюча влада винна». Яка влада? Законодавча, виконавча чи може, судова? Ніби ви не влада? Сидите ж з мандатами. Однак, вам всім принципи устрою влади нагадувати вже запізно. Отже, товариші блюдолизи, збоченці, педофіли, злодії в законі, крадії, лицеміри, покидьки, брехуни, хапуги і вселенські клоуни, розпочинаємо.
Між іншим трохи ніби розвиднілось. Щось темніше за сутінки виринуло нерозбірливо поруч і він побачив двох здорованів за плечами позаду. Поряд зі сплячими колегами, які вже повільно прокидалися, стояли також. І ще, і ще, - виявлялось, що за кожним із депутатів стояло по двоє здорованів майже двухметрового зросту кожен. При цьому деякі з колег трималися за голови, вуха і потирали руки або ноги. В кутку було зібрано кілька десятків депутатів, оточених двома десятками велетнів в камуфляжі з автоматами. Все відбувалось ніби в якомусь сповільненому чудернацькому кіно : образи були невиразні, напівтемні, слова лунали ніби крізь вату. Тим часом на трибуну підвели Президента, який спокійно, з виразом Ісуса Христа на обличчі, підійшов до неї.
- Вікторе Андрійовичу, скажіть будь-ласка, Вам відомо, що крім української ідеї, тільки за одну яку Вас поважає народ, є інші нагальні питання ? Звичайно, згадане дуже важливе, але тупцювання на місці : де обіцяне НАТО, де вивід російського флоту з Криму, де бандити в тюрмах, де замовники Гонгадзе, де мажоритарна система виборів, де виконання Вашого указу про заборону тютюнопаління в громадських місцях, де врешті-решт хоч один покараний правосуддям оббріхувач Вашого отруєння або інший посягач на Вашу особисту честь і репутацію ? Якось не принципово поводитесь!
- Бачите…
- Бачимо, Вікторе Андрійовичу, бачимо. Ваш останній вихід був, м’яко кажучи, нерозважливим. Конституційна реформа вкрай необхідна. А тим часом створили антиконституційний орган під назвою Секретаріат Президента, який фактично виконує обов’язки КабМіну? Вносити хаос і в так далеко не кращі державні справи? Навіщо тоді КабМін? Ідіть, Вікторе Андрійовичу, вклоніться Хоружівці і повертайтеся в бухгалтерію та бджільництво. Може ми ще й побачимось. Тепер Ви, Юлія Володимирівна…
- Я…
- Ви, Ви... До речі, шановні! Всі тут присутні, ви мене чуєте?, - з зали пролунали поодинокі ствердні голоси, - ВОНА, тобто Україна, дійсно працює. На заводах, що жевріють у основній своїй масі, на полях, в пекарнях, в школах, лікарнях та за водійським кермом, в шахтах-копальнях. Я тільки хочу задати питання, - в якій галузі, хоча б з перелічених, все гаразд? Де ті бюджетні кошти, які з року в рік виділяються на розвиток кожної галузі, де ті достойні заробітні плати, - Вікторе Федоровичу, до речі, це до Вас. Знаєте, питання працевлаштування в Україні, про яке Ви так кревно печетесь (типу «дам народу робочі місця»), не таке наболіле, як питання отримувати на цих місцях достойну зарплатню, зрозуміло? Я питаю – ЗРОЗУМІЛО? Звичайно, касті недоторканних це байдуже, адже зарплатня у вас по дві тисячі зелених щомісяця по нинішньому курсу (як в анекдоті : «виявляється, в ДАЇ ще й зарплату дають!»). Зважаючи на показник розміру середньої заробітної плати по Україні (де ви його взяли, до речі?), ваша депутатська зарплатня не така вже й висока. Але повернімося до Вас, Юлія Володимирівна. Скажіть, коли вже коштів буде вдосталь? Не у Вас особисто, звичайно, бо Вам їх завжди мало. А, наприклад, в галузі освіти? До речі, про освіту. Пане Вакарчук, я звичайно поважаю ваше устремління до європейського рівня навчання. Але ж 12 років школи…Побійтесь Бога чи кого там…Знову ж таки тестування. Навіть школяру зрозуміло, що тестування розвиває логічне мислення, але аж ніяк не підвищує рівень саме знань, бо тільки вивченням матеріалу і усним екзаменом можна досягнути його засвоєння, а не спрямуванням розуму тільки на пошук правильної відповіді на тестуванні. Я розумію – всіх вас ніби-то хвилює Болонська декларація. Нас теж. Але почніть хоча б з ремонту шкіл і забезпеченням їх опаленням, оргтехнікою та навчальними посібниками. А тоді вже рапортуйте. Чесно кажучи, не хочеться вже розмовляти з Вами, пані Тимошенко. Сідайте десь, пока вас просто тут не розстріляли…
- Я хотіла б звернутися до українського народу…
- Юлія Володимирівна, чи не здається Вам, що вже народу пора звертатись до Вас, причому особисто? Хоча б за ті роки спитати, коли по селах погодинно, а то й більше, відключали таку необхідну електроенергію саме в поробочі години, коли дітей з садків вели, варили їжу і таке інше. В цей час, коли мільйони простих людей сиділи в темряві, вікна кабінетів високопосадовців і Ваші сяяли блиском, добросовісно кралася електроенергія, а кошти відкладалися в офшорних зонах. Так що сідайте, не примушуйте мене вдаватись до радикальних заходів. Чи хочете, щоб Вам теж щось відстрелили?
Широко відкритими очима наш герой дивився на те все, що відбувалося в сесійній залі і не вірив своїм очам. Розстріляють? Кого, їх? Усіх? Хто? Скільки їх? Де журналісти, телебачення? Чути було моторошне дихання позаду. Мурашки лізли по шкірі спини і холод стискав шлунок разом з бажанням чогось поїсти. Він згадав апетитний аромат рогаликів на першому поверсі. Хотілося до болю здійняти крик, вдатися до з’ясування обставин, отримання відповіді на свої запитання, - що врешті-решт відбувається ?! Але наступна думка, яка прийшла з поступовим усвідомленням реальності, протверезила розум. Так, брати на кпини тут не вдасться. Він хотів підвестися, щоб трохи розім’яти ноги, але в ребро вперлося щось тверде, здається гумовий кийок, і вставати розхотілось. Десь пожвавішало :
- Ну пустітє хотя би покуріть! Тут народ по-надобності просітся!
- Який народ, шановний? Ви – народ? Та ви в сільському туалеті давно були? Підніміть руки, - хто був останній раз в селі найближчим часом? Проїздили, звичайно. І що там? Як дороги, крім траси якогось там республіканського значення? Як інфрастуктура українського села? Ага, ага, знаю, - люди, які не чекають милості від вас, вже давно собі все збудували і супутникові антени мають. Так це ж одиниці. Більшість із них – голови колгоспів у минулому і місцеві добродії, які потім колгоспну землю за копійки у тих бувших голів скупили. Решта – одиниці. Цікавились, як народ живе, що заробляє, може палички за трудодні? Вам же вигідно, щоб народ так жив, чи не так? На шахтах-копальнях за копійку працював і дякував пану за таку милість. Так же для вас краще. Тоді можна голоси затурканого, забитого і затюканого народу, про який ви всі ще згадуєте перед черговими виборчими перегонами, купити за гречку чи якісь там крупи. І ви називаєте себе служителями народу? Ви ж нове покоління поміщиків і капіталістів! І за ті гроші, що кожен з вас накрав у державній казні, яку так щедро наповнює український народ, ви вчите своїх дітей по гарвардах, оксфордах, катаєтесь по Європах і Азіях! Я не вірю, що такі гроші можна чесно заробити. Катаєтесь на «Поршах» та «Ферарі»? Простому мужику з тисячою на місяць скільки на таке добро складати чесною працею? Відповім за вас. Сто життів. Зі мною хтось не згоден? А сільський вчитель, з такою ж освітою, як у вас, свою дитину вчить у простій сільській школі (в якій, до речі, отримує не гірші знання, ніж у ваших хвалених престижних школах з «англійськоязичним уклоном») і посилає вчитись в бодай педагогічний вищий заклад на істфак або філфак. Так що сидіть мовчки, слухайте тихо і може ще когось із вас розстріляють останнім або дадуть змогу втекти, як дядькові у Голованівському районі.
- Петро Миколайович, Ви вже оговтались? До речі, - порада Вам, - розкажіть щось хороше, що зробила ваша партія. Бо знаєте, якщо нема про себе хорошого сказати, то лають всіх інших. І ще одна репліка до Вас. З яких це пір Ви так кревно здружилися з православною церквою? Дивна любов. Такі як Ви і ваша партія свідомих діалектичних матеріалістів ламали церкви після жовтневої революції і зберігали зерно у тих, які залишились. А тепер Ви так чудернацько виглядаєте на фоні червоних прапорів поруч з хоругвами та попами, які все частіше лізуть в політику. Здається, це ваш вождь відлучив церкву від держави? Якісь політичні метаморфози. Це ж стосується й Наталії Вітренко, яку ми спеціально запросили. Шановна, вам покращало?
- Ви єщьо отвєтітє ! Поднимет…Б-а-ах!!!, - якось глухо пролунав постріл і все стихло.
- На превеликий жаль, Наталії Михайлівні не покращало в психологічному плані. Хотіла Петра Алєксєєва процитувати. Але її особисті внутрішні протиріччя щодо методів єднання славянського етносу викликають неадекватні емоції і вчинки. Та йдемо далі. Я мало не забув запитати Леоніда Макаровича і всіх інших зацікавлених осіб : з якого дива знову взялася заборонена Вами комуністична партія ? А, плюралізм…ну-ну…вже одні догралися…
- Пані Богословська, можете не намагатися їсти мене очима і робити хорошу міну при поганій грі. Чого Ви лізете в Президенти? Зробили вже ж Вам депутатство за старанність. Хто за Вас проголосує? Кожному ж чоловікові по Вашому обличчю видно, що Ви порядне стерво. Як і шановні представниці блоку Юлії Володимирівни. Молоді да ранні. Звичайно, звичайно, віковий ценз і так далі… так, так, дозволяє…а гроші звідки у молоді лізти в депутати? Ага, потім відпрацюєте кревно…угу. Вже відпрацювали? Чим? Як і хлопці в цьому залі…ні,ні, я нічого не мав на увазі.
- Олександр Іванович, Святослав Михайлович, скажіть мені, будь-ласка, чим займається зараз прокуратура, цей частково антиконституційний орган? Загальний нагляд ви всі змінили на просто нагляд. Застарілий, але ефективний метод Леоніда Даниловича. Поміняли слово і вже не так. Але який з цього зиск? Не підмінюйте контролюючі органи і не займайтесь псуванням паперу. Добрий шмат слідства передалося в органи МВС. Так чому ж апарати прокурорських органів тріщать від кадрів? Ще донедавна, при повноваженні органів прокуратури вести слідство по резонансних справах – згвалтуваннях та вбивствах, років чотири тому, кадри скорочувались. Тепер, коли роботи поменшало, їх вдвічі більше. Правильно, - треба ж десь влаштувати прокурорських синків та доньок. А які ж чудові кадри! Пару чоловік з них працює, а решта вирішують свої питання та нічого не роблять, бо вони, бачте, «ВІП-персони». Правда ж, панове? Ярослав Михайлович, чуєте? А, болить коліно…А суди ? Наколядували нарешті ? Пане Зварич? Ще одна каста недоторканних ! П’ять років трохи напрягтися, а потім – атестування і можна спокійно «колядувати» до виходу на пенсію. Дорогі мої, ну чия це була ідея, - посади суддів зробити довічними? А, на Заході так ? Ви ж, зазвичай з Росії мірки знімаєте, а тут…Уже б тоді й прокурорів довічно посадили та панували б собі. Розібрали б повіти, волості, губернії та й сиділи б князьками, га ? І посади б передавали своїм чадам по спадковості. От де шара!
- Юрій Віталійович, до Вас звертаюсь, зайнятий Ви наш. У гонитві за показниками та змагаючись у передвиборчих та виборчих кампаніях, наші посадовці та можновладці, як і Ви також, забувають про просте земне життя, яке діється ВНИЗУ. Хочу нагадати про такий дійовий засіб боротьби зі злочинністю, з якою всі так плідно боретесь, як профілактика злочинності. Не маю на увазі пусті виклики до райвідділу колишніх злочинців та проведення з ними профбесід «для галочки», все просто. Вам, напевне не доповідали (нащо ті зайві проблеми!), - в метро Ви особисто зараз вже не їздите, а в тім рядовий громадянин Вам розповів би, що майже не в кожній торговельній точці Києва, які стоять вздовж підземних пішохідних переходів, рядами стоять (або лежать) різних розмірів та видів, ножі (з них є й на кшталт таких, як у фільмі «12» С. Михалкова, тобто з упором, відповідною товщиною, шириною та довжиною леза). А це означає, що кожен охочий може придбати фактично холодну зброю. Для прикладу : станція метро «Оболонь» - по виходу на торговий комплекс «Метрополіс», «Мінська» - вихід на райдержадміністрацію, метро : «Либідська», «Чернігівська», «Дружби народів» (недалечко від прокуратури Київської області та Печерського району м. Києва) та інші, я вже не кажу про ринки. Знаю, зараз почнуть листати розумні книжки, довідники, говорити, що воно не підпадає під ознаки холодної зброї (тесаки довжиною 25-30 см з шириною леза 4-6 см, товщиною близько 4-6 мм, викидні ножі та інше, якими олівці гострять мабуть!). Я просто нагадаю банальну статистику : близько 70 % вбивств на грунті так званої «битовухи» скоюються першими-ліпшими кухонними ножами, характеристики яких далеко поступаються описаним вище. Так давайте ж безконтрольно ще забезпечим населння, схильне до криміналу, необхідними для їхньої роботи інструментами. Мисливство? Рибальство? Тоді чому не в спеціалізованих магазинах з видачею членам мисливства-рибальства (хоча б)? Питання просте : виявити, перевірити наявність відповідних документів, встановити виробника (не виключено - контрабанда), направити зразки на експертизу, переглянути стандарти та нормативи, за якими визначається ознаки зброї та вжити інших заходів. Це важко? Це саме з так званою «пневматикою». Вже не пам’ятаю де саме, але все в тих же переходах на вітрині (чому не в спецмагазині?). Зрозуміло, - за особистими бійками та сутичками з помічниками депутатів, нема коли…
- Нестор Іванович, що там знову НЕ ТАК? Трохи ще болить? Так нічого було як ото в анекдоті, - з голими руками на шаблі стрибати. Так на чому ми, власне? А, ще дуже сподобалась ідея боротьби з корупцією. Молодець, Леонід Данилович! Закон фактично замінив кримінальну відповідальність на адміністративну, - заборону займати керівні посади на певний строк і штраф. З бабками у вас як годиться, тому віддати в казну незначну суму грошей вам раз плюнути, а з посадами…ви ж їх самі для себе придумуєте. Ба, навіть цілі департаменти, управління…Хоча для депутатів яке покарання? Корупція – для ваших помічників скоріше придумана. Все ж не тюрма. Там хай раби за вкрадений у пана мішок кукурудзи сидять. Одне слово – КАСТА. Так що, панове, ми тут порадилися і вирішили зібрати вас тут усіх, щоб запитати КОЛИ ЦЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ? Коли ви вже наїстесь, настріляєтесь, наколядуєтесь, накохаєтесь, наштовхаєтесь, насваритесь, виспитесь і візьметесь до справи? Хтось дасть мені реальні дані з економіки, а то у вас вони завжди різні. В Президента – одні, в КабМіну – інші, у кожного з депутатів – свої. Причому кожному відомо скільки вкрав сусід. Є у нас комітет статистики чи чого там ? Микола Янович? Ви більш-менш розбираєтесь в економіці, все ж таки закінчили якись там геологорозвідувльний вуз і працювали довго в своїй Пензі. Чого ж припхалися? А, розпрєдєлєніє…а ми тут було подумали, що вже тоді щось переплутали, як в 2004-му Майдан з Європейською площею. Так от скажіть, у нас все ж таки стабільність чи хаос? Бо коли був прем’єром Віктор Федорович, а Ви на побігеньках, то все було гаразд. Так тоді Юлія Володимирівна розповідала, що все кепсько. Одним словом, всяка жаба своє болото хвалить. Або : «пани бються, а в мужиків чуби тріщать». Добре, йдемо далі, вже недовго. Де наші любі збоченці?, - позаду головуючого з’явився хтось із його поплічників і зашепотів на вухо. «Відрізали?», - перепитав той і знову звернувся до зали :
- Панове, у зв’язку з тим, що наші друзі з Артеку перебували за межами цієї зали, ми були змушені їх розшукати і покарати на місці, усіх.. Заодно з хтивим ректором. Звичайно, хотілося б привселюдно…щоб хоча б по телевізору…до речі, як вам наше телебачення, періодика? Що це таке друкується, на якій мові? Що таке : кастинг, креатив, харизма, стікер, флеш-моб, тренд, бренд, спік-ап, спік-арт, тренінг, ребефінг, ліфтинг, дата-центр, девелоперінг, калл-центр (про що йдеться?) і ще кілька тисяч незрозумілих слів? Звідки вони взялися? Ми що, - в Англії десь живемо? Хочете бути оригінальними та виглядіти розумними, товариші журналісти? Товариші з СТБ он, навпаки, хизуються. В ЕВРОПІ живуть, з литовищами (отут якраз слово «аеропорт» доцільне, яке вже сто років вживається). «Міліціянти вчинили ТРУС і виявили предмети злочину». Що це, знущання? Є слово з кримінального кодексу, шановні – «обшук». Не знаєте, так поцікавтесь. Сходіть на ТРЕНІНГ. Навіщо ж дурня клеїти? А до чого недавно добалакались ведучі ще на одному з центральних телеканалів? «Колекція гербарію ялтинського ботанічного саду збиралася не одним поколінням КОЛЕКТОРІВ». Це що? Де ви берете цих дикторів? Вони ж наголоси не там де треба ставлять, аж коробить. Бо українська мова не їхня рідна, шановні. Вони її вчили, як російську вчили й досі вчать у нас. З якого дива Потап веде передачу на телебаченні? За свій шедевр «У нас на районє»? «Нє гонят, а гонят»? Ви б їм з Настею ще народних артистів за цей шедевр виписали. Тут, до речі, хтось не так давно знову пікся про створення росіянам, які в нас живуть, найсприятливіших умов? Не Ви, пане Лавринович, в «Главреді»? Тільки в мене виникає запитання : коли вже ми самі собі створимо перші-ліпші умови? За всіх ви дбаєте, тільки не за наш народ. Ви на лотках періодику купували? Там 70 відсотків російськомовних видань. Хтось би так у Москві про українців тамтешніх піклувався! Яких, між іншим там мільйонів 5-7 набереться. Які ми їм умови повинні створити? Вони сюди за чим приїхали? Хай дують до себе в Нижній Тагіл або ще кудись, у них же місця багато і там створюють собі умови, які їм заманеться! А з державною мовою для державних службовців? Ось, недавно якийсь дядько зайшов до однієї з адміністрацій, а йому молодиця так по-хамськи : «Чєго ви от мєня хотітє? Подождітє в корідорє!». Негарно якось. Наче на базарі. А ви кажете… Тут для них колонія. Ось патріарх приїздив. Думаєте, печеться про наш добробут та статки? Ви ж частина його пастви. За бабки свої печеться, тому й не хоче визнавати нашу церкву. А цей Аделаджа чи як його там? У нас що віри нема? Хай згадає, який піп їх хрестив. Вони ж там бігали з мавпами по деревах, коли в нас вже перша християнська церква стояла. Хай до себе їде гроші заробляти…
Але, щось я розговорився з вами. Обіцяв же вас всіх по одному послухати. Хоча про що? Ви вже й так занадто і вдосталь нарозмовлялись. Язики не болять? Однак, ваша черга, панове. Бюджет вже приймемо без вас, шановні…і без вас ВОНА працюватиме, як і раніше. І не тільки працюватиме, а й відпочиватиме, плакати і сміятися, радіти і сумувати, будувати своє майбутнє…
Лице головуючого якось освітилось і стало видно два симетричні гострі відгалуження на його голові, а очі заблищали червоним кольором. Їх всіх стали виводити через парадний вхід партіями, по п’ять-шість чоловік. Десь чулися автоматні черги і поодинокі постріли. «ДОБИВАЮТЬ»…
Розкрив очі і раптом зрозумів, що прокинувся. «Сон у сні». По підборіддю тік холодний піт. Рука затерпла, залежане місце боліло. Фу-у-ух….Поруч таки дрімали колеги по іншій партії, трохи подалік бігали між рядами депутати, натискаючи на кнопки пультів відсутніх або сплячих однопартійців. Десь лунав голос головуючого про те, що бюджет знову не прийнято і пора розходитись….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=169780
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.02.2010
Ріка надій тече невпинно
І сподівання щедро розлива
По цій землі, по вічному невмінню
Іти по ній. А вчинки і слова
Карбують особистість, вчать терпінню
Крізь хуги йти. І зціпивши вуста
Боротись із неправдою і тлінню.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166758
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2010
Кость Підберезник
К І Н О, ТА Й ГОДІ !
Драматична п’єса
(Випуск 3)
Д і й о в і о с о б и :
Зіта – дівчина з багатої сім’ї,
Гіта – дівчина з бідної сім’ї,
Радж Капур – бідний хлопець,
Амітабх Бачан – багатий хлопець,
Харе Крішна – місцевий добродій,
Харе Рама – зловмисник, який бажає розбагатіти на чужому горі,
Чандра – місцевий багатій
Бахта – місцевий багатій, батько Зіти
Мати Зіти – мати Зіти
Батько Гіти – батько Гіти
Мати Амітабха – мати Амітабха
А також : поліціянти на “бобіках”, грабіжники, команда гравців у хокей на траві, індійські люди.
Дія перша.
Десь у Індії. Посеред якогось поля сидить бідна дівчина Гіта і збирає квітки. Понад полем на велосипеді їде багатий хлопець Амітабх Бачан. Він вбраний у красівий кремпліновий європейський костюм світлокоричневого кольору з накладними кишенями. Гіта співає, розкладаючи поперед себе квіти. Амітабх їде. Гіта співає. Так продовжується хвилин десять. Амітабх бачить Гіту. Велосипед стає як вкопаний. Хлопець милується дівчиною, її формами, які розкуто випирають із міцно затягнутого сарі. Раптом Гіта бачить Амітабха. Їхні погляди зустрілися. Амітабх понімає, шо йому пора жениться. Гіта усміхається. На радощах Амітабх почина співати. Так продовжується хвилин п’ятнадцять. В цей час Гіта грайливо, але водночас не забуваючи про цноту, танцює, то підбігаючи до хлопця, то відбігаючи від нього. Мабуть, стомившись, обоє падають в траву. Скрізь квітнуть дерева, кущі, літають бджоли, оси, джмелі, різнобарвні птахи. Природа буяє.
Амітабх: - Ти так гарно співаєш!...Як мій батько...Як тебе звати?
Гіта(грайливо): - А нашо тобі? Ну, Гіта...
Амітабх(з ентузіазмом): - Хочеш покатаця на вєліку?
Гіта: - Нізя сміятися над бідною дівчиною. Ти хочеш звабити мене, скориставшись моїм становищем. Я не сяду на твій велосипед. Мені вже треба йти...Треба стірать...
Амітабх: - Та ні, підожди трохи. Я ніде раньше не бачив такой вродливой дєвушки. Ну, пожалуста, сідай!
Гіта(скромно): - Ну, ладно, тіки не сильно бистро їдь.
Гіта сором’язливо всідається дупою на раму велосипеда попереду хлопця. Вони їдуть полями. Амітабх мрійливо усміхається. В цей час з кущів вилазить Харе Рама. Він зловтішно посміхається, потираючи руки. Він усе бачив. Пора розповісти пану Чандрі, якою хуйньою займається його син. А пан Чандра йому, звичайно віддячить...
* * * * *
Десь у Індії. Вдома у пана Чандри. Чадра стоїть посеред великої кімнати, вбраний у модний європейський костюм світлокоричневого кольору з розрєзами по боках. Він нервово палить дорогу сігару. Стає зрозумілим, що Харе Рама таки настучав йому про все, що бачив на полі. Через відкриті двері у сусідню кімнату видно матір Амітабха. Вона сидить на стільці і щось вишиває. До зали входить радісний Амітабх Бачан – син Чандри.
Чандра: - Ти де це лазиш цілий день? Я тут місця собі не знайду!
Амітабх: - Та я тут неподалік катався на велосипеді по наших полях. Батьку, я хотів тобі сказати...
Чандра(Перебиває, шалено вертячи очима): - Не треба пиздіти батькові! Я на хуя послав тебе вчитися у Європу? Шоб за місяць до діплома ти пересрав собі жизнь і прекрасну кар’єру сільського зубного тєхніка? Шоб ти оце цілими днями катався на велосипеді з якоюсь бляддю? Та ще й по наших, блін, полях!
Амітабх: - Папа, не кажи так! Я кохаю її! І хотів про це тобі якраз розказать! До пизди мені та учьоба, якщо Гіта не стане мені за дружину!
Чандра: - Ота босячка?! Ні-ка-гда! Я не дам вам свого батьківського благословення! Закінчиш учиця, а потім ми підберемо тобі якусь баришню із прілічної, шляхетної сім’ї.
Амітабх: - Не кажи так про бідну дівчину! Вона не займана! І я кохаю її! Мені насрать на шляхетність!
Чандра: - Знаємо ми цих “незайманих”! Йолоп! Ану, кажи - ти вже з нею цілувався?
Мати Амітабха(входячи до зали): - Батьку, це твій син! Я благаю тебе, не повторюй своїх ошибок!
Чандра: - Не втручайся, стара! Завтра ж хай пиздує у Європу! Я йому дам канікулів! Я викину з його дурної макітри всі велосипеди вмєстє з усіма блядями!
Амітабх: - 0, ні! Тільки не це! Як же я міг її цілувати! Ми ж не заручені! Вона не займана, кажу тобі!
Чандра: - Ти ні хуя не знаєш! Ця дурепа працює у нічному будинку розпусти! Вона танцівниця...
Мати Амітабха(здивовано): - Який жах!.. А ти як про це дізнався?
Чандра: - Кгм... Мені розповідали...здається Харе Рама...
Мати Амітабха: - Ах ти ж старий пердун! Ти ще вештаєшся по цих дірах! Такою поведінкою ти паплюжиш наш рід! Який сором! (В розпачі затуляє лице руками). Сину!, - (плачучи),- не повторюй помилки свого батька!
Амітабх Бачан(до Чандри): - Засуньте своє багатсво в жопу! Мамо, я ухожу з дому!
Чандра: - Мовчи, стара! Ти нічого не знаєш! А тобі синку, я скажу, шо побачу, як ти приповзеш додому і будеш благати у мене на колінах прощенія! Я стільки бабок вгепав на твоє воспітаніє, а потом на учьобу! Опять же, - твоє увлєчєніє хокейом! Нічого не жалко! І за все це я получів од тебе сьогодні, синок, таке велике, просто охуєнне “спасіба”!
Амітабх вибігає з хати. Старий Чандра гнівно ламає сигару і йде у іншу кімнату. Мати Амітабха плачучи, біжить за сином, заламуючи руки. Той невблаганний. Амітабх нервово розмахуючи руками іде геть. Мати стоїть на ганку будинку і плаче...
* * * * *
Десь у Індії. Будинок розпусти. Посеред кімнати розміщений невеликий подіум круглої форми, навколо якого на килимі сидять,схрестивши ноги хрест-навхрест, з десяток чоловіків різного віку в коричневих кремплінових костюмах європейського покрою з накладними кишенями та розрізами по боках. Вони чекають на вихід танцівниці. Серед них сидять Харе Рама та Чандра. Дехто з чоловіків плескає в долоні, декілька з них курять кальян, решта п’ють якісь напої. Лунає індійська музика. Нарешті виходить Гіта, яка починає інтенсивно та з ентузіазмом танцювати, виробляючи різноманітні па руками та ногами. На них теліпаються браслети з дзвіночками. Гіта співає, грайливо вертячись біля чоловіків. Ті махають їй руками, плескають в долоні, дехто танцює.
Чандра(до Харе Рами, танцюючи): - От блядь! Ну хіба можна допустить, щоб ця розпусниця окрутила Амітабха! Та ні! Треба знайти йому якусь шляхетну дівчину.
Харе Рама: - Я знаю одну дівчину! Звати її Зіта, а живе вона у одному багатому районі. ЇЇ батько – пан Бахта.
Чандра: - Оце так да! Ето ж мій первий враг! І шоб я з цим старим підаром породичався?
Харе Рама: - Ну і хулі! Був враг, а стане первим другом! А я буду сватом! Свадьбу одгуляєм! Заразом бізнес наладите!
Чандра(плескає в долоні): - Ну, єслі ти все організуєш, то я не протів. Канєшно, я б хотів таку багату нєвєсту для сина! І цього старого гондураса можна буде лучче проконтроліровать! Кстаті, - а ти хоч її бачив,- може вона красіва, як висрана калина? В смислє висрана сакура..., е-е-е,- тобто, висраний лотос!
Харе Рама: - Та нє, соотвєтствує парамєтрам! Хароша баришня, бля буду! Не прогадаєм!
Чандра(регоче): - Харашо, харашо, давай конкретно поговоримо після мєропріятія! Навєрно так і здєлаєм...
* * * * *
Десь у Індії. Диско-клуб. У диско-клубі сидить Амітабх Бачан. Він сидить за столиком і п’є спиртне. Амітабх одягнутий у білу сорочку, джинсову куртку, манжети якої закатані на два оберти, а також у джинси з накладними кишенями. На задньому плані під музику, яка віддалено нагадує європейське “диско” 80-х, група юнаків та дівчат незграбно імітує диско-танці. Танцюристи-хлопці вбрані в короткі просторі різнобарвні куртки з “плащовки” та джинси-“банани”. На дівчатах крім курток – сріблясті лосіни. У хлопців на головах строкаті пов’язки. Все це схоже на західну телевізійну аеробіку початку 80-х років ХХ століття. До Амітабха підходить його друг Харе Крішна.
Харе Крішна: - Може хвате бухать? Подумаєш, проблєма! Із-за цього, шо – бросать усе нахуй? Ти забув, шо скоро чемпіонат по хокею? Шо скажуть пацани? Просрем сорєвнованія, шо тоді?
Амітабх: - Мені похуй! Я не хочу жить без Гіти! Світу без неї не бачу! Піду втоплюся!
Харе Крішна: - Ну ти даєш! Так женись! В чьом проблєма?
Амітабх: - Так папа ж кіпішує! Не розріша! Грозиться, шо оставить без наслєдства! Кричить, шоб я їхав назад у Європу! Так шо піздєц усім надєждам вмєстє з хокейом! А мені хотя би ше разок на неї подивицця!
Харе Крішна: - Ладно, давай устрою тобі свіданіє. Я знаю, шо нада здєлать! Я викраду її у хазяїна і устрою вам побєг. Останесся навсігда зі своєю Гітой. І з хокейом! Пішли, пора додому!
Амітабх: - Ти нічого не знаєш! Папа сказав мені, шо Гіта танцівниця у нічному будинку! Вона напевне вже цілована! Я цього не переживу!
Харе Крішна: - Харе нить! А шо ж ти хотів? Должна ж вона шото кушать, на жизнь якось зароблять? Образованія ж нема! Ось побачиш, - все буде клас!
Харе Крішна згрібає Амітабха, вони обійнявшись прямують додому до Харе...Позаду залишаються танцюристи зі своєю музикою.
* * * * *
Десь у Індії. По дорозі на роликових ковзанах їде багата дівчина, донька пана Бахти, Зіта. Вона весело співає індійську пісню тоненьким голосом. Зіта вдягнена у європейський одяг – тенісну спідницю жовтого кольору, червону футболку, білі гетри та кросівки. На голові у неї тенісний сонцезахисний козирьок у вигляді косинки. Зіта їде по місту, співаючи. Раптом на дорогу вилітає автівка. Щоб уникнути зіткнення, дівчина різко повертається в протилежний від автомобіля бік, хаотично направляючись в сторону того боку вулиці, на якому зі своїм нехитрим скарбом взуттяра знаходиться Радж Капур. Зіта перестає врешті-решт співати і налітає на Раджи Капура. Той, перехопивши дівчину, падає. Весела індійська музика стихає.
Радж Капур: - Твою мать! Ну ти блін, і їздиш! Очі повилазили? З тебе видно, такий конькобєжец, як з мене альпініст!
Зіта: - Ну, а ти з якого дива тут об’явився? Я шо, - тебе просила шоб ти мене ловив? (Штовхає хлопця, роздивляючись навкруги).
Радж Капур: - Ладно, вставай, а то мені іти работать нада!(Роздивляється дівчину). Як тебе кличуть?
Зіта: - Я – Зіта! Вообщє-то ти мені понравився! Не скажеш, де тут хокейне поле, бо я їду подивиця на треніровку хокеїстів? Ти хто такий?
Радж Капур: - Я – Радж Капур! Оце да! Ти шо – любиш хокей? Я сам – хокеїст. Харашо, покажу!
Вони удвох направляються в сторону хокейного поля, співаючи. Радж Капур веде під руку Зіту, яка на роликах виконує танцювальні па. ЇЇ рухи імітують гру в хокей. Раджи йде з дівчиною, весело підспівуючи їй. Нарешті пісня, яка через 15 хвилин вже почала дратувати глядача, закінчується.
Радж Капур: - Ми ще побачимось?
Зіта: - А ти хочеш?
Радж Капур: - Канєшно! Тільки нашо тобі ухажування бідного парня! Ти ж навєрно багата?
Зіта: - Я учуся у Європі! Там совсєм другі понятія і взгляди на жизнь! Я живу у центрі, особняк пана Бахти знаєш? Я його донька...Але це не має ніякого відношення до нашого общєнія.
Радж Капур: - Оце да! Так шо, єслі я прийду сьогодні на свіданіє ноччю, прийдеш?
Зіта: - Приходь, там побачим. А січас мені пора їхать.
Молоді люди віддаляються від стадіону та один від одного, дивлячись уві слід та махаючи один одному руками.
* * * * *
Десь у Індії. По вулиці іде Гіта, сором’язливо озираючись та затуляючи обличчя. За нею, крадучись, іде Харе Рама та хитро мружиться. Він хоче наздогнати Гіту, але йому заважають перехожі. Нарешті він порівнюється з нею, якраз у підходящому для цього темному місці.
Харе Рама(хапаючи Гіту за руку): - А січас слухай мене. Або ти, блядь, перестанеш кататися на велосипеді з Амітабхом, або я розказую твоїй сліпій мамаші чим ти занімаєся у свободне от роботи время! Ти думаєш я нічого не знаю? Шоб я тебе більше з ним не бачив! Іначе ти сильно пожалієш!
Дівчина тремтить зі страху. Це все бачить Радж Капур, який неподалік розмістився зі своїм скарбом взуттяра. Його це дратує. Радж кидає свої щітки і повертається до Харе Рами.
Радж Капур: - Ей, ти! А ну, не трогай бідну дєвушку! По морді захотів, старий казьол?
Харе Рама: - Це ще хто там? Я щас свисну поліцейським, шо ти прирікаєсся з вищим по статусу! Ти шо – ахуєл? З яких це пор нижча каста має право смикаця до старших по званію? Чи може краще покликати моїх друзєй, га?
З-за рогу з’являється троє підозрілих типів у строкатому вбранні з перекошеними обличчями. Стає понятно, шо це бандіти. Вони неквапливо підходять до Раджи Капура та Харе Рами. Вони всі у великих різнобарвних сонцезахисних окулярах у пластмасовій оправі. Один з них палить цигарку. Харе Рама смикає Гіту, не відпускаючи її руку. Радж тримає його за руку з іншого боку.
Один з бандюг(підходячи до Раджа Капура та єхидно посміхаючись): - Шо за празнік? Хто кого займає?, - звертається до Раджи Капура,- а, це ти? Піздюлєй захотів? А ну, пусти старого! Кстаті, шо за тьолка? Твоя?
Радж Капур: - Ви мені настопизділи ще с прошлого года, коли почали тут вашу йобану “дань” собирать для вашого шефа. Но ти ж знаєш, шо на мене там де сядеш, - там злізеш! А дівчину я обіжать не дам, поняв? І вона не тьолка, а моя дєвушка, ясно?
Під час цієї розмови, здалеку з’являється група гравців у хокей на траві на чолі з Амітабхом Бачаном. Вони підходять ближче, жваво розмовляючи один з одним та жестикулюючи. В руках у них хокейні ключки. Порівнявшись з Амітабхом, Харе Рамою, Гітою та бандитами, хокеїсти помічають Раджа Капура.
Один з гравців: - О, Радж, привіт! Як діла? У тебе проблєми?
Радж Капур: - Здоров! Нічого, всьо нормально! Щас розберемся!
Амітабх(до гравця): - Шо за один? Ти, шо,- знаєш цього хлопця?
Гравець: - Да, це мєсний пацан, нормальний чувак, ми його знаєм. Кстаті – класно іграє у хокей на траві! Помниш, - в прошлом году “Горні Тігри” у нас виграли у полуфіналі? Так оце ж їхній капітан команди! Ей, Раджи, давай іди до нас у команду! Чи може цей придурок тобі міша? Ей, ти,- ану отойди от нашого знакомого!
Старший бандіт: - Чуваки, все нормально, ми січас побєсєдуєм трохи о наших ділах та й будем росходиця, шо непонятно?
Амітабх: - Гіта? А ти як тут опинилась? Шо за діла? Харе Рама, це ти? Чого це ти тримаєш цю дівчину за руку?
Харе Рама: - Ізвіняюсь...е-е, це моя похресниця... Я її хрьосний. Ось намагаюсь її відвести додому, бо причепився цей наглєц!
Бандіти (скромно): - Да-да, це так. Ми самі тут розберемся. Ми уже визвали поліцію і так далі...
Амітабх(до хокеїстів, вдивляючись з надією в очі Гіти) : - Ладно, пацани, пашлі, тут у них якісь свої розборки. Харе, я надіюсь, шо тут буде порядок. Гіта, може тебе провести?
Гіта(перелякано): - Нє-нє, я сама...
Харе Рама: - Канєшно, канєшно! Нема вопросов, спитайте у пацанів!
Бандіти: - Да-да, да-да!
Команда хокеїстів, повернувшись, повільно удаляється. Бандіти запопадливо усміхаються їм услід, тісніше обступаючи старого Раму, ростроєну Гіту та її захисника.
Старший бандіт(до Раджи Капура): - Похоже, твої дружки сьогодні тебе не врятують, да? Ну шо? Ще довго будеш видьоргуваця?
Радж Капур(сміливо): - Мені похуй ваші погрози! Підходьте! Січас хто первий наблизиться, - тут же поляже!
Харе Рама: - Хулі ви його слухаєте? Хапайте його! І обох добряче відгепати! Токо акуратно, ясно? Мені не нада мокрухи! Ето приказ пана Чандри!
Старший бандіт та кілька його посіпак кидаються до Раджи Капура, але одразу ж відлітають на кільканадцять метрів під звуки страшних ударів. При цьому самі звуки на дві-три секунди запізнюються з візуальним сприйняттям ударів. На Раджи нападають одразу всі бандіти. Їх близько десятка. Старший бандіт б’є Раджи по обличчю. Той стає дуже злий і б’є бандіта у відповідь. Однак, один із зловмисників націлює в груди хлопця револьвер. Той завмирає.
Старший бандіт: - Ну от і все! Хватайте його, чого стоїте?
Бандіти: - А-а, хапай, хапай! А-а!
Толпа біжить до Раджи Капура. Раптом з-за рогу вискакує Амітабх Бачан з ключкою. Він хвацько кидає її в старшого бандіта і поціляє тому в голову. Бандіт падає. Револьвер відлітає. Амітабх Бачан підскакує до бандітів. Починається шаленна бійка. Радж та Амітабх, дико розмахуючи руками, б’ються з нападниками. Ті з криками розлітаються в різні боки. Лунають звуки піздюлін, копнів, стусанів, шпіців та інших різновидів ударів. При цьому самі звуки на дві-три секунди запізнюються з візуальним сприйняттям ударів, до чого поступово звикає глядач. Напруга зростає. Здалеку лунають звуки сирен. Це на поліцейських “бобіках” їде поліція. Бандіти робігаються, розповзаються і вообще зникають. Поліціянти підбігають до присутніх Харе Рами, Гіти, Амітабха та Раджи Капура.
Харе Рама: - Пане комісаре! Схопіть цього гада, - показує на Раджи Капура, - він намався згвалтувати бідну дівчину!
Амітабх Бачан: - Це - неправда! Я – Амітабх Бачан! Син пана Чандри! Нападники порозбігались, а цей хлопець захищав цю дівчину та її хрещеного від обідчиків! Рама, чого це ти пиздиш?
Харе Рама: - Я сам заплутався! Іду з Гітою по вулиці, а тут куча цих уродов! Харашо, шо Амітабх подоспів! Пане комісар, заберіть його!
Амітабх: - Та наоборот! Він помагав освободиця дєвушкі од бандітів! Я ж тоже йому помагав!
Гіта(розпачливо): - Не слухайте цього старого! Хлопець не винуватий!
Комісар, начальник поліціянтів: - Так, - усім молчать!, - звертається до Раджи Капура, - як фамілія? Собирайся, поїдем в участок! Там розберемся хто кого обіжав! А ви, пане, не мішайтесь, а то і вас заберем! При всій повазі до вашого папи!
Радж Капур розстроєно сідає у поліцейський “бобік”. Гіта заламує руки, плачучи. ЇЇ тримає Харе Рама. Амітабх підходить до Раджи Капура.
Амітабх: - Не бійся, я освободю тебе! Ми ще сиграєм у хокей!
Радж Капур: - Спасіба, тільки нашо тобі ці проблєми? Вам, багатим всігда було похуй наше сущєствованіє!
“Бобік” їде. Амітабх дивиться услід “бобіку”. Харе Рама швиденько волоче Гіту в темний переулок.
Харе Рама: - А тепер бистро отсюда! І помни шо я тобі казав, бо я своє обіщаніє здержу, от побачиш! Поняла?
Рама підштовхує дівчину. Та, затуляючи обличчя руками, тікає. Старий притаюється у якихось кущах неподалік.
За-за рогу лунає голос Амітабха: - Гіта, Гіта! Харе Рама!...
* * * * *
Десь у Індії. Річка. Біля водопаду Гіта стірає більйо. Вона мрійливо мружиться. За-за купи каміння за нею наблюдає Харе Крішна та Амітабх Бачан. Дівчина починає співати. Амітабх зачаровано слухає її спів. Раптом Гіта бачить Амітабха. Їхні погляди зустрілися. Амітабх вкотре понімає, шо йому пора жениться. Гіта усміхається. На радощах Амітабх почина співати. Камера повільно віддаляється, показуючи чудовий краєвид : водопад, гори, зелені луги, квіти, - короче, природу. Так продовжується хвилин п’ятнадцять. В цей час Гіта грайливо, але водночас не забуваючи про цноту, танцює, то підбігаючи до хлопця, то відбігаючи від нього. Музика стихає.
Амітабх Бачан: - Гіточка, як харашо, шо я тебе побачив, я хотів сказати...
Гіта: - О, ні! Мені нада йти! Я не можу залишаця з тобою! Все це несерйозно, ти багато чого не знаєш! І вообще – ти багатий, а я – із бідної сім’ї! Мені ніззя встрічаця з тобою! Шо скажуть люди?
Амітабх Бачан: - Мені похуй общєствєнность! Давай сиграєм свадьбу! Утічем утсюда! Короче, я тебе похіщаю! Будь моєю дружиной!
Гіта: - Нє-нє! Ніззя! Я не можу покинути стару матір! Опять-же таки – твоя учьоба в Європі! Хокей !
Амітабх Бачан: - Да хер с ним! Я возьму акадємотпуск. Або здам екзамени екстерном! Їдем !
Гіта: - Ні-ні, я повинна тобі признатися... Я танцюю у нічному клубі! Мені стидно тобі про це казать, але я іначе не можу...Я повинна кормити себе та бідну матір... А тепер я пішла, - ти не должен був цього знать... Прощавай!(відсторонившись, біжить в сторону города).
Амітабх Бачан: - Гіта, підожди! Я все знаю, але мені треба тіко ти! Я бросю все! Будеш тільки ти і... хокей! Пішли до тебе, я хочу попросить у твоєї матері благословєнія!
Харе Крішна: - Амітабх, короче, забираєм дєвку та пашлі, пока побудете у мене, а там побачим! Тєм болєє, шо нада визволять Раджи Капура, забув?
Гіта: - Я не можу підставляти Амітабха! Ти шо? Я не хочу скандала у його сім’ї! Хотя...канєшно, мені сподобалась та прогулка на велосипеді, я її надовго запам’ятаю...на всю жизнь....
Харе Крішна: - Інтєрєсно, шо може статися з його буржуйским папашой? Зато хокей буде процвітать! Ви нарожаєте цілу хокейну команду! Правда, Амітабх?
З-за дерев біля стежки, що веде до водоспаду з’являється якась жінка похилого віку, яка, шкутильгаючи, йде в сторону компанії.
Гіта: - Блін, я пропала! Це ж моя тьотя! Ховайтесь, я не хочу цих неприятностєй! Тьотя, тьотя, я тут!
Харе Крішна: - Ну шо за народ странний! Од свого щастя одказуюця! Ей, тьотя! Ідіть сюда! Ми січас забираєм вашу племінницу. Не надовго правда, можете не надіяця!
Тьотя: - Ой, хто це Гіточка, з тобтою, гвалтівники? Ану геть від нещасної дівчини! Отак відпусти стірать!
Харе Крішна: - Та які там, блядь, гвалтівники! Но якшо ми не заберем її січас, то не ізвєсно, шо з нею буде завтра, так шо тьотя, чи як вас там, ми уходім з нею, а ви беріть більйо і пиздуйте додому, єслі хочете Гіті добра і процвітанія хокея у нашому посьолку городського тіпа! Ось вам її женіх – Амітабх за якого я ручаюсь, як за цноту вашої племінниці! Це капітан нашої хокейной команди!
Амітабх: - Кгм...гмм...Здрастє...Харе, ну так же ніззя! Я хотів офіціально, все як положено...
Харе Крішна: - От блядь! Як, інтєрєсно мені знать, можна офіційно спиздить дєвушку? Ти гоніш? Короче, Гіта пиздуєш з нами, а тьотка скаже матері, шо вона пішла на хокей!
Харе Рама забирає за руку Гіту, іншою рукою хапає спантеличеного Амітабха і уводить їх в сторону свого будинку. Позаду остається озадачена тьотя Гіти з откритим ротом і постіраним більйом.
* * * * *
Десь у Індії. Будинок пана Бахти. Вечір. На дивані сидить Зіта і читає ”Камасутру”. Біля неї на столику розкидані різні журнали, тіпа : “Единственная”, “Лиза”, “Натали” і т.п., тільки в європейському варіанті. Раптом у вікно щось стукає. Це з того боку зі сторони саду у вікно Зіти Харе Крішна кидає камінці.
Зіта (відкриваючи вікно, тихо): - Хто там ще гепає? Раджи, це ти? А я так зачиталась...
Харе Крішна : - Та, нє, це я... Вилазь сюда, у мене хуйові ізвєстія. Тут твого друга на кічу повезли, спасать нада.
Зіта : - Шо случилось? Я так і знала, - тільки шось запланіруєш, - ніколи не полуниця...
Харе Крішна : - Потом поговорим, ладно? Січас нада іти і по дорозі думать план, як його оттуда витягти...
Зіта перелазить через вікно і тихо крадеться з нічним відвідувачем вулицями міста. Раптом вона падає.
Харе Крішна : - От блядь! Та тихо! Чого це ти в коньках? Не муляє?
Зіта (замріяно, опираючись на Харе Крішну): - Я так люблю хокей і Раджи, шо вони обоє у мене в серці, тому я і сплю у коньках.
Харе Крішна : - Це, канєшно, мене радує, але тобі не здається, шо з цими коньками та твоїми способностями на них їздить нам не вдасться підкрастися до тюрми тихо?
Зіта : - Я буду стараться, як риба об льод!
Вони вирушають в бік тюрми, крадучись кущами... З дерева злазить Харе Рама і зловтішається. Він розкаже пану Бахті чим займається його донька в свободне время...
Десь у Індії. Тюрма. Біля тюрми стоять поліцейські бобіки з мигалками. В них сидять поліціянти. Коло них стоїть хокейна команда на чолі з Амітабхом Бачаном. Вони прийшли визволяти Раджи Капура. З кущів визирають Зіта та Харе Крішна.
Амітабх Бачан : - Я ще раз повторяю, - ми трєбуєм звільнення нашого друга, Раджи Капура! Єслі вам не по хуй розвиток хокею у нашом городі, ви должні його відпустить, іначе ми програєм чемпіонат!
Старший поліцейський : - Я не протів, якшо ви заплатите за нього залог!
Зіта : Я, я заплатю залог! Візьміть ось браслєт із чистого жемчугу!
Амітабх Бачан : Нє-нє, давайте я дам краще свою цепочку!
Комісар (Підійшовши до Амітабха і Зіти, тихо): Я ж на службє, можна не кричать, а тихо підійти і незамєтно вручить?
Поліцейський бере речі і йде у відділок по Раджи Капура.В цей час з-за рогу виходять батько Зіти – пан Бахта з групою охоронців. Позаду запопадливо дріботить Харе Рама. Пан Бахта знервовано підходить до присутніх. Біля порогу при вході до відділку стоять хокеїсти, Амітабх Бачан, Зіта, Харе Крішна та кілька поліцейських біля своїх “бобіків”.
Харе Крішна (до себе) : Так, треба шо-то дєлать, бо цей старий все спортить. Зіточка, я січас!
Харе Крішна зникає. На порозі з’являється Радж Капур з комісаром.
Пан Бахта (роздратовано): Так, мені хтось пояснить, шо тут проісходить? Зіта, якого хрєна ти тут крутисся, мені мало твоїх пригод у Європі? Чого ти вештаєся тут серед цих невігласів? Ану, підійди до мене!
Зіта : Папа, я хочу освободить свого друга, Раджи! Не мішай, пожалуста! Тут нема ніякого криміналу! Він мені подобається і я хочу з ним пожить гражданським браком!
Пан Бахта : Шо за нікчемні і безтолкові трєбованія, Зіточка! Тобі учиця нада! А ти стовбичиш тут в два часа ночі і мене старого заставляєш бігати за тобою! А якшо шо-нібудь з тобою случицця, га? Я ж переживаю! Оце б побачила тебе покойна мати! Хлопці, ану заберіть її в машину! А цього обратно вертайте у поліцію!
Амітабх Бачан : Я канєшно, ізвіняюсь, але тут мова йдеться про долю хокею у нашому місті і якшо вам, пане Бахта, все похуй, то можете їхать обратно! А ми виручаєм нашого друга, який пострадав напрасно!
Пан Бахта : Як це напрасно? Цей падонок приставав до нещасної бідної дівчини! У мене є свідєтєлі! А ну, Харе, розкажи всім як це було!
З натовпу охоронці пана Бахти виштовхують наляканого Харе Раму, який з острахом виходить на центр місця події. До поліції підходять інші люди, перехожі, яким не спиться.
Радж Капур : Старий негідник! Ти знову набрехав? Я зараз відкручу тобі голову!
Старший поліціянт : Готовте зразу ще один браслєт і цепуру!
Амітабх Бачан : Так це ж цей старий клоун, приятель мого папи! Харе, шо це ти тут розказуєш байки? Ти заставляєш мене все доложить папі!
Пан Чандра (протискуючись крізь натовп): Не нада синку, я вже тут і все бачу! Харе, тобі не стидно оце работать на двох хазяїв?
Амітабх Бачан : Папа, як ти тут очутився?
Пан Чандра : Спокійно, синку, мені все розповів твій товариш – Харе Крішна!
Харе Рама : Я хотів як луччє, шоб всім було харашо, поняв? І мені в перву очірідь! Але це ще не все! Я розповім про одну тайну про твою сім’ю усім, якшо ти мене не відпустиш!
З-за рогу з’являється мати Амітабха : Хай говорить, хай! Мені не соромно перед людьми!
Пан Чандра : А ти звідки взялася? Мовчи!
Амітабх Бачан (про себе): Шо за хуйня? Мамо, про які тайни він меле?
Харе Рама : Короче, Амітабх і Зіта, ви брат і сестра! А ти помри! Я всю жизнь ішачив на тебе, шоб отримувати жалюгідні копійки за віддану працю!
Радж Капур (про себе): - Ні хуя собі!
Мати Амітабха (до Зіти) : - Так, доню. Я повинна була розповісти тобі про це раніше та боялася гніву твого батька. Я віддала тебе на виховання до будинку дитини, а згодом тебе забрав на виховання пан Бахта! Мене колись згвалтував невідомий чоловік і я боялася, що твій батько мене вб’є. Але він змилостився і дозволив мені залишитися у сім’Ї, але зрікся дитини. Пробач, доню!
Зіта : Мамо!
Раптом Харе Рама вихоплює револьвер і стріля у Чандру. Той падає. Всі завмирають.
Харе Рама (дико регочучи): Цього ще замало! А тепер я скажу тобі,Бахта! Коли твоя небіжчиця-дружина померла при родах, тобі сказали, що дитина не вижила, але це не так! Вона жива, але я зробив так, шо ти не побачив свого сина. Я віддав його чужим людям. А тепер і тобі піздєц! Ти діждався правди, а тепер помри! (Цілиться в Бахту).
Чандра (затискаючи долонями рану): Ах ти скунс! Так ти не тільки тут напакостив! Мовчи!
Харе Крішна : Стій! Це правда, але я знаю, хто син Бахти! Це Радж Капур, мій брат, він виріс у нашій сім’ї, жаль, що покійні батьки не діждалися правди. Але батько мені розповів все перед смертю.
Раджи Капур : Ні хуя собі! Батя! А ви й не знали, що хочете відправити до цугундера свого синка!
Пан Бахта : Люди, слухайте мене! Вже всі знають про всіх! Я радий за сина! Але хай і це падло знає, шо в мене є ще одна донька від його дружини! Свята жінка! Але я не хотів сорому і відправив дитину до її глухої тітки - моєї сестри, яка стала дівчині за матір. А твоя дружина померла, зберігши таємницю! Але тепер уже нічого приховувати, це Гіта, танцівниця!
Гіта (з натовпу): Тату!
Всі завмирають.
Радж Капур : Ні хуя собі!
Харе Рама : От гад! (стріляє в Бахту).
Бахта (хапаючись за руку): Ну де та поліція, цього ублюдка схопить хто-небудь сьогодні, чи він нас усіх тут перестріляє?
Харе Рама : От блядь! Ти спортив всі мої плани!
Чандра : А ти - воздух! Ти всю жизнь лізеш у якісь пріключенія на свою стару хитру жопу! Та на цей раз у тебе нічого не получиця! Я спущу з тебе твій вонючий дух! (Падає).
Амітабх Бачан : Батьку!
Поліція та охоронці з хокеїстами хапають ростроєного Харе Раму і тягнуть його в “бобік”. Амітабх біжить до Чандри, який лежить і хрипить. Зіта схилилась над непритомною матір’ю. Гіта йде до пораненого пана Бахти, який вже обнімає Раджи Капура. Ззаді до них поспішає схвильований Харе Крішна та кульгає глуха тітка Гіти. Всі ридають. . .
Десь у Індії. Свадьба Амітабха і Гіти, а також Раджи та Зіти. Свадьба гримить на всі лади, столи ломляться від яств. Всі гуляють. Дівчата та хлопці танцюють. Щасливі пари : Гіта та Амітабх, Радж та Зіта, вбрані у індійські наряди ідуть, усміхаючись. На них сиплять квіти, на шиях у кожного вінки із квітів. Лунає вітієвата індійська музика. У кінозалі потихеньку розвиднюється, стає зрозумілим, що вистраждана історія закінилась. Присутні в залі жінки витирають очі, чоловіки відчувають себе мужніми захисниками своїх половин. Публіка повільно прямує до дверей з написом “Вихід”.
Кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166757
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 17.01.2010
Кіно, тай годі !
Дія друга.
У залі ті ж самі, але вже на другий день. На сцену виходить цього разу Михалков. Стихає, лише чути як хтось жує поп-корн, запиваючи “Кока-колою”.
Михалков : Хау ду ю ду-ду ю! Я хочу презентовать шановной публікє новоє мойо проізвєдєніє про жизнь. Краткоє содєржаніє. СССР. В простом руском сєлє живьот простой труженік Васілій. Він любить простую дєвушку Парашу, яка любить його. Оні с утра до вєчєра проводят в мирной работє в полє. Он пашет, она жньот. Ето всьо відбувається на фонє всєобщєй колєктівізациі та індустріалізациі страни. Але война мішаєт героям щастліво і спокойно жить. Спасібо (У залі оплески).
Знову темніє екран, починається показ фільму. На екрані з’являється краєвид руського села : колодязь, перекошені паркани, дерев’яні хатинки, чути гавкіт собак та звуки гармоні. Показують безмежне поле. На ньому видно трактор. У ньому сидить Василь. Він паше. Біля річки дівчата та жінки полощуть у воді білизну. Всі вони пишнотілі. З краю стоїть сама найпишніша молодиця. У неї, крім пишних грудей, відкрите руське лице, руса коса довжиною два метри. Це Параша. Параша вбрана у сарафан з народним орнаментом, який підперезаний фартушком, вона боса. Під сарафаном вгадуються округлі форми бюста та інших частин тіла. Вона любить Василя. Над селом красіво летять журавлі, качки, гуси та інші пернаті, десь кує зозуля. До річки біжать дітлахи, їх близько п’ятнадцяти, може двадцяти. Коли вони підбігають, стає зрозумілим, що більша половина з них – Параші та Василя, який паше у полі..
Старшенький з дітлахів : - Мама, мама, скажи, - товаріщ Сталін вождь усіх людей ілі тільки мірового пролєтаріата ?
Кущі здригаються і з них визирає НКВДист.
Параша : - Синку, досить мамці умні вопроси задавать, краще поможи віднести більйо до хати.
Молодшенька доця (до Параші) : - Мама, мама, а Петрик хоче бути Троцьким або Дзержинським, як у кіні ! А я краще буду тракторісткой, як Паша Ангеліна ! Всьо равно не всім же бути Троцькими !
Параша : - Годі вже базікати, забираємо білизну, бо треба папкі у поле обід нести !
Всі гуртом йдуть до хати. НКВДист у кущах щось записує.
Танюша (до Іннеси) : - Шо за провінция ! Хто єй дал ету роль ?
Іннеса : - Та ето ж Пуслана Рисанка ! Новопальний настоятєльно порекомєндовал рєжісьору. Ти смотрі дальше, січас я буду в кадрє, - іграю жену мєсного міліціонєра.
В кадрі стара сільська хата, на якій висить табличка, шо то сільсовєт. Над хатой розвівається красний флаг – символ пролєтарієв всіх стран, коториє соєдіняюца. На присьбі сидить міліціонєр Кеша в будьоновці і ковиряє в землі патичком. На поясі у нього кобура з маузєром. Неподалік під березою лежить голова сельсовєта Хома і размишляє вслух, жуючи соломину.
Хома (размишляючи) : - От ти мені скажи, Кешик, почіму ми отстайом в етом году по надоям молока ? Потому шо нєту в етом году сена ! Хуйово ми раскуркулівалі етіх мудаков, раз нє хватіло сєна ! Вивод : нужно улучшить показатєлі по разкуркуліванію ! Хто у нас єщьо нє разкулачен ?
Кеша : - Та вродє вже всєх ми потрусілі, може хіба шо дєда Трофіма, - я бачив, как он косіл біля лісу угоддя. Гдє-то з подводи двє накосіл.
Хома : - Ні хуя сєбє, скоко народного добра награбіл ! Давай на експропріацію ! Муділа ! Пусть на болотє косіт ! Запрягай, поєхалі по сено !
Хома з Кешой впрягають кобилу у підводу та їдуть до нерозкулаченого діда Трофіма. Вслід за ними біжать дітлахи та собаки. Стоїть курява...
Показують сільський магазін. За прилавком Дуся, - супруга міліціонєра Кеші. Вона зважує халву і тихо наспівує пісню із кінофільма “Волга-Волга”. В цей час до магазіну, пригинаючись, щоб не вдаритись об верхній косяк дверей заходить Василь, витираючи піт з обличчя.
Дуся (про себе) : - От мудак, припхався ! Нікакого отдиха немає од цих колхозніков...- Ну, чего тєбє ?
Василь: - Та, от, зайшов...Дєтям лідєнцов купіть...
Дуся : - Так чого ж тупцюєся там біля порогу, проходь, раз уже прийшов ! Скоко тєбє?
Василь : - Та я, оце, рахувати не вмію, ну кинь на вєси там щєпоткі двє...і сітра їм бутилку..
Дуся : - Может двє, їх же багато? Чи оні з одной напьюца? Сколько іх у тєбя?
Василь : - Так ето ж супружніце моєй віднєє, - може десять, а може й п’ятнадцять...я ж в полє постоянно. Виполняю план.
Дуся (про себе) : - По дітях ти його уже перевиполніл....- Так скоко давать?
Василь : - Ну давай двє... і лєдєнци нє забудь...
Дуся дивиться на мужні руки Василя, вона відвертається, мрійливо мугикаючи собі щось під ніс і йде до іншої сторони прилавка. Вона размишля, порівнюючи мужні широкі плечі Василя з плечима її Кешика та зважує під час размишлєній конфети.
Танюша : - Ну, ти дайош ! Ето ж почті главная роль !
Інеса : - Я патом раскажу тєбє как она мнє досталась...тяжело...а скока дублєй дєлалі із-за етого Васілія в етом кадрє ! Жлоб ! В двєрь нікак помєстіца нє мог !
Спілберг (до Михалкова) : - Ето же находка для слєдующого “Рембо” ! Чи “Термінатора”. Скажи, Шварц!
Шварценегер : - Да-да, і де ви його откопали ?
Михалков : - Та у Подгайцях, под Конотопом ! Хароший хлопець!
Дуся (в кадрі): - Василь, от ти мнє скажи, єслі би партія і товаріщ Сталін сказалі би тєбє виполніть план по дєтях і перевиполніть єго, ти би сдєржал слово комуніста?
Василь : - Ну да ! Вєдь єслі што партія і товаріщ Сталін скаже, то надо виполнять, - на то партія у нас і рулєвой, а наше дєло – дєржать єйо правільний курс !
Дуся (зважуючи конфети): - Ну харашо, а хто би в полє тогда труділся ?
Василь : - Ну я думаю, нашлісь би у партії рєзєрви, главноє – на свойом участкє роботи успіть, а там принцип распрєдєлєнія срабативає – от каждого, так сказать, по труду...
Дуся: - Так ето развє труд, тоже скажешь! А потом же і корміть іх надо чем-то!
Василь : - А то ! Для чего тогда у нашей партії пролєтарскіє дєтдома і школи строяца? А по поводу труда, - ти посмотрі – Лєніну за мислямі о свойом народє нє хватало врємєні занімаца дєтямі – значіт труд ето!... Ладно, давай конфєти.
Двері відчиняються. До магазіну входять Кеша та Хома – сільські активісти. На боці у кожного – шабля та кобура з пістолєтом. Вони вбрані у хвацькі шкірянки. Дуся починає запопадливо усміхатися їм та випихувати Василя.
Кеша : - Ну, вот, знову розкулачівалі контру, а ти кажеш...
Хома : - Етой наволочі скоро конєц ! Всєх в распил, как у гражданську !
Василь : - А тогда кого раскулачівать будєтє?
Хома : - От ти, Василь, не встрявай, куда тебе не просять! Іди вже на пахоту, в нас робота! Кстаті, нє відєл лі часом, - може ще хто сіно без разрєшенія на колхозной зємлє косіл?
Василь : - Нє відєл. Пошол я в полє. Пахать нада.
Василь, хмикнувши, уходить. Дуся дістає з-під прилавка горілку і закриває магазін. Хома всідається на табурета, дістає махорку.
Кеша : - Якшо, канєшно, дивиця з точки зрєнія пролєтарской смєкалкі, то Василь правду каже, - кого потом разкуркулівать? Шо, піздєц роботі? А хто ж будєт контроліровать виполнєніє поставлєних партієй задач?
Хома : - Ти сам отвєтіл на свой вопрос (закурює). У врагов народа, - ну там, куркулєй всякіх, буржуєв нєдобітих, єсть дєті. Правільно? Тє повиздихають, а дєті-то останутся? І будуть буржуйскоє дєло разводіть, - там, дємагогію разную. Ну, тіпа - театри, музєї разні, культура. А тут ми : нє хуй балдєть! А хто работать будєт? Музеї – вони на шо? Шоб у виходний день простой чєловєк мог сходить подивитися як люди бідні раньше хуйово жили ! Мороженого поїсти, там, сітра дітям купить. Вот. А в будній день нє хуй сидіть в театрах та музеях расхолаживаца! Работать нада! Виполнять задачі партії, – пятілєтку - за чотирі…, нє – за три года ! Вот ! І наша задача перед партієй і народом во главє с товаріщем Сталіним глядєть в оба – шоб разная контра нє разводіла антикомуністічесткую політіку !
Кеша (з розкритим ротом) : - Ну ти прямо як на мітінгу...Сідай, пообідаєм.
Хома (витираючи піт) : - Я, блядь, пролєтарской сознатєльності научілся єщьо когда ми с товаріщем Щорсом махновцев растрєлівалі. Хай знають, я контри нє терплю.
Дуся : - Ну годі вже вам про роботу. Ідіть за прилавок.
Хлопці заходять за прилавок, за яким на накритому скатертю низенькому столику стоїть пляшка горілки, порізана ковбаса, огірки та інші продукти.
Кеша (до Дусі): - А чого це Василь до тебе заглядав? Піздюлєй захотіла?
Дуся : - Та чого ти, Кешику, він приходів по лєдєнци дітям.
Кеша : - От, блядь, не сидиться йому в полі. Я от думаю, - коли він встигає Параші дітей робить?
Хома : - Це вже не твоя забота. Хай люди занімаюця. Ти он Дуські встав пістона та дитину роди, - нада ж комусь після папки контру добивать і за порядком дивиця. Я он свого у городі у міліцію устроїв. Хай дитина ума набираєця...
Всі починають обідати, смачно прицьмокуючи та наливаючи горілку. За цим усим дивиться і це все слухає портрет товариша Сталіна, а також НКВДист під прилавком.
Ді Капріо (сонно жуючи поп-корн): - Я шото не пойму ніяк, - це у них боєвік чи псіхологіческій тріллєр?
Шерон Стоун (розглядаючи нігті): - Я думаю, шо все-таки це еротіка. Просто сюжет такий. Трудно разворачується. Зараз буде розв’язка і хтось когось полюбить. Або виїбе.
Ширвіндт : - Ви, я ізвіняюсь, ні хуя в руской душе не понімаєте. Я ось уже більше половини жизні в цій страні прожив і коє-що поняв. Вони всі родіну любить должні. І люблять її. Каждий по своєму. В етом смисл картіни. Росію уважать нада. Вона хоче шоб її любили і понімали.
Майкл Джексон : - А єслі не понімають?
Ширвіндт : - Тоді піздєц. Росія не любить, коли її не понімають.
Санта-Клаус: - Кому “Кока-Коли”?
Майкл Джексон : - Дай краще “Пепсі” ! Я ж просив ! Я дивлюсь, шо і тут расісти ! Шо за жизнь! Сплошна дискримінація !
Ширвіндт : - Ви знов не понімаєте. У них нема афроамєрікацев. Але є нєгри. Нєграми там називають тіх, хто паше у полі. Ето понятно?
Тим часом у кадрі з’являється чудовий краєвид руського поля. Краєвид супроводжується піснею “Вишел в степь донєцкую”. По полю їде трактор. У ньому сидить Василь. Він паше. Василь мрійливо вдивляється у далечинь. Він думає про Дусю і про те, що якби партія дала йому завдання перевиполнить план по дітях, то він би всі сили кинув би на ето перевиполнєніє. З Дусьой. Якби наказав товариш Сталін. І не підвів би товариша Сталіна.
Майкл Джексон (до Ширвіндта): - Нєгр?
Ширвіндт : - Да, да, он самий. От його вони і дискримінірують.
Показують інше місце. Це циганський табір. Вокруг вогнища сидять цигани, вбрані у циганські наряди і під звуки гітари тихо співають пісню “Мохнатий шмєль”.
Майкл Джексон (до Ширвіндта): - А ви говорітє, шо немає афроамєріканцев. Вот же оні. Отдихают відно, послє тяжолого рабского труда.
Ширвіндт : - Та нє, ето нє нєгри. Хотя, с віду, канєшно, похожі. Це декласований елемент. Вони ні хуя не роблять, а тільки ворують вєздє. Але їх ніхто не трогає, бо вони на хуй нікому не потрібні. Тому й тиняються по світу. Ну, бродячать, значить.
Майкл Джексон : - Не от харошой жизні, видно. Дискрімінірують їх у вас там. Хуйово їм, видно. Нада у суд звернутись. В ООН.
Ширвіндт : - Я ж вам казав кого там дискрімінірують. Але вони там в ООН писать бояться. Точніше, вони даже не понімають і не понімали тогда, шо їх дискрімінірують, бо вони нібо-то всі там боролися за світле будуще. Ну, самі з собою боролися, можна сказать. Але ето понятіє глубоке. Тут вдумаца треба.
Майкл Джексон : - Точно кажуть, шо вашу Росію хуй просциш !
Ді Капріо: - А я знаю, почіму так ! Росії просто до хуя, там порядок сложнєє навести, бо пока начальство їхнє з одного конца в другой доїде !
Ширвіндт (до Джексона): - Он бачите, хлопець уже трохи понімать починає!
Тим часом у кадрі показують хату на якій написано “Бібліотека”. У ній сидять активісти - Кеша та Хома. Біля них – комсомолки-бібліотекарші Варя та Маня. Вони проводять політзанятіє. На столі стоїть пляшка горілки та різна закуска.
Хома(пахкаючи папіросой) : - От ви мені скажіть, дєвочки, як сознатєльні комсомолки, - скіки ще в нашем насєльонном пунктє неграмотних? Только чесно. Не враховуючи Кешу, бо я його періодіческі просвіщаю. Вже таблицю умноженія виучив.
Варя (хіхікаючи) : - Кромє дітлахів у селі гдє-то около десятка голов нєграмотних осталось. В основном старікі. Даже табліцу умноженія не знають.
Хома : - От бачиш, Кешик, а ти говоріш нема роботи. Для нас всігда робота найдьоца. А ми завтра, блядь, вот ету контру всю собєрьом і заставім прикази товаріща Сталіна бо борьбє з неграмотностю виполнять. А то попривикали ні хуя нє дєлать, а тільки радіо ото с утра до вечіра слухать ! Казав я тобі, шо рано ми їм радіоточки поставили.
У вікно стукають. З надвору чується якийсь тривожний голос. Чути гавкіт собак. Маня біжить дивитися хто прийшов. Варя накриває все що стоїть на столі серветкою і дістає томик Великої радянської енциклопедії. Кеша хапається за пістолєт. Хома вдивляється у віконну шибку. В залу заходить Маня, за нею слідом іде молодий парубок. Це Миколка, місцевий активіст, наслідувач Павліка Морозова.
Хома : - Ну що там ще? Почіму сриваєш політзанятіє, шо случилось, докладивай !
Микола : - Та оце ж хотів докласти, що біля ставка під рощою расположилися цигани. З кіньми і з усією амуніцієй ! Табор, корочє. Шо дєлать?
Варя : - Как ето романтічно, - табор ! Пєсні, костьор...Табор уходіт в нєбо...
Хома : - Табор уходіт на хуй ! Не хватало нам єщьо тілько етой контри ! Послєдню кобилу спиздять ! Кеша, собірай комсомольцев с Миколой ! Дєвочки, занятіє пєрєносім на завтра. От блядь, шо за робота ! Нема покоя ні дньом, ні ноччю !
Всі вибігають з хати. Показують хату Василя. Хата гарно вбрана ізсередини. Василь лежить у кроваті з Парашой. Біля них по кроватях сплять діти. Параша ніжно гладить Василя по голові. Василь лежить і дума.
Параша : - Багато спахав ?
Василь : - Три поля. План на сьогодня дав. Трудодень записали. Завтра снова в полє. Як діти ? Сітро попили ?
Параша : - Да, попили. Довольні...І лєдєнци поїли. Люблять папку...(томно вздихає).
Василь : - Я о другом думаю. Как би план товаріща Сталіна перевиполніть.
Параша : - Ти все в заботах...Вась, а я ще дитятко хочу...Люблю дітей...
У вікно стукають. Знадвору чути крики Хоми. Василь схоплюється і йде до дверей, відкриває. На порозі стоїть Хома. Неподалік стоять сільські активісти : Кешик, Микола та купка комсомольців з озадаченими обличчями.
Василь : - Ну шо там ще? Я своє отпахав !
Хома : - Помощь нужна. Нужно циганів вигнать з села. Разводят, панімаєш, контреволюцию ! Табором сталі на нашей теріторії !
Василь : - Ну і хай собі стоять, я причом тут ?
Хома : - Как ето причом ? Ти мнє тут ету інтервєнцию нє разводі ! Щас покрадуть все в селі – курей, свиней, коней, - хто отвічать буде ? Як ми в глаза товаріщу Сталіну посмотрім ?
Василь : - Так і так уже все у всіх позабирали. Все у колхозі.
Хома : - Вот-вот. Я ж за колхозне добро і печусь. Ми тут попробували іх препроводіть, понімаєш, але ж хлопців вот, відпиздили еті петлюровскіє нєдобитки...
Хлопці виходять із темноти. Видно, шо половина з них відпижжена. У кого порвані штани, у кого бланжі під очима і таке інше.
Василь : - Да, красіво вас отгепали... Ну ладно, пошлі...
Василь накидає на себе легкого піджака і йде з хлопцями. В хаті залишається Параша з мічтою про ще одну дитину.
Шерон Стоун : - Погано у них там з контрацепциєй. Зато любов показали. Якшо у сім’ї багато дітей, то це, я вам скажу, любов.
Ширвіндт : - Та це просто дурость ! Клепають дітей, як ото наче в полі пашуть. У постєлі, як на роботі.
Ді Капріо : - Да-да ! І де все, - де інтрига, секс, в конце концов, какой-то скучний фільм !
Шерон Стоун (до Ширвіндта): - Шановний, вас не поймеш. То любов у вас, то дурость. Ви оприділіться.
Майкл Джексон : - Я вже казав, що їх не поймеш, цих руських. Зато в картині вскриваються дискримінаційні процеси. Он бачите, - пішли національні меншинства розганять !
Дєд Мороз : - Рєбята ! Візьміть краще мороженого, бо до завтра розтане. Там і коричневе є, якраз под цвєт (дивиться у бік Майкла Джексона).
В цей час показують розрушений циганський табор. Скрізь валяються відпижжені цигани разом зі своїм розйобаним скарбом. Біля ставка сидить Василь і миє руки. Біля нього стоять активісти. Вони жваво розмовляють, розмахуючи руками. Стає зрозумілим, що контреволюція подавлена.
Кеша : - Вот ето я понімаю ! Порядок ! Може ще й політзанятіє вспієм провести, правда Хома ? І все це – Василь ! Може ми його в міліцію возмьом ?
Хома (стиха): - Ти думай, шо кажеш. А хто пахать будєт ?
Василь (витираючи руки): - Ну ладно, я пішов. Завтра пахать нада. Звіть, єслі шо.
Кеша : - Пока.
Всі присутні : - Пока.
Всі розходяться. Чути стогін відпижжених циган. Над селом красіво світає, вдалині сходить сонце. Серед села починає задорно і мощно грати радіо, яке причеплене до стовба. Із кущів вилазить НКВДист. Він все записав. Під’їжає чорний автомобіль. НКВДист сідає. Автомобіль їде. Він віддаляється. Стоїть курява, яка осідає на відпижжених представників нацменшин. Грає радісний марш.
На екрані показуть мирне життя. Утро. Ставок. На березі жінки перуть білизну. Тепер показують город – робітники ідуть на заводи і фабрики, щоб мирно плавити сталь і крєпіть обороноздатність страни. Раптом на екрані з’являються ворожі самольоти. Це фашисти. Вони ламають хід мирного життя радянських людей. На екрані показують товариша Сталіна, який говорить про те, що на СССР напали фашистські загарбники. Грає тривожний марш.
Село. Посеред двору Василя стоїть довгий стіл, накритий білою скатертю. Василя провожають на войну. За столом сидять Параша, старший син Василя – Федір, Кеша, Хома, Дуся (яка крадькома погляда на мужні плечі Василя і мріє про перевиполнєніє плана по дітях), комсомольці, Варя, Маня, цигани, колгоспники, Микола та інші мешканці. Коло столу бігають діти. Над селом летять журавлі.
Хома (піднімаючись з-за столу, тримаючи чарку в руці) : - Ну от. Сєгодня, панімаєш, отправляєм ми всім селом нашого дорогого товариша Васілія на очєрєдноє заданіє партії і товарища Сталіна – громіть врага. Давай, Василь, нє подвєді. А вмєсто тєбя твой син пока попашет. А ми тут за порядком смотрєть будєм. В оба ! Колєктівізацію, панімаєш с індустріалізациєй всєй страни заканчівать ! Бо Росію уважать нада. Вона хоче шоб її любили і понімали. За ето і вип’єм !
Екран гасне. На сцену хтось виходить. На нього наводять прожектор. Це товариш Сталін у формі маршала Радянського Союзу. Він набиває трубку табаком і дивиться в зал.
Сталін : А ви Расію уважаєтє ? Расію уважать нада. Она хочет чтоб єйо любілі і панімалі. А єслі не панімают ? Тагда піздєц. Расія не любіт, када єйо не панімают.
У залі німа сцена.
Завіса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166043
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 14.01.2010
Я біг світанком босоніж
До сонця, росами, у травах.
Туди, де край землі, скоріш! -
Де Всесвіт посміхається в загравах.
Я біг звернутися до неба
До сивих хмар. Просить відповісти
Як можна дні і ночі буть без тебе
Й любов до світу пронести ?
Ми всі заручники землі
Як буде вже на ній, то буде, знаю
Та все ж вирішувать - у світлі чи імлі
Проіснувать чи жити - я благаю :
Кого послухать і скоритись -
Гаряче серце чи холодний розум?
Як чесно знов у очі подивитись -
Відповісти ніяк не можу…
Я біг і біг. Все руки простягав до неба
Благав. Та запізніле каяття!
Бо відчував - для однієї тебе
Не вистачило одного життя…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165217
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010
Просто хтось народивсь
Серед сонм поколінь
Просто світ є завжди, і він був колись
Попри різних хотінь…
Просто хтось таки йшов
Через тисячі літ
По стерні. Ноги й тіло збиваючи в кров
Залишаючи слід.
Хтось літав, а хто повз
І за нитку хапавсь
Хтось горів, а хто тлів, хтось боровсь
Перемігши напасть.
Хтось тягнувся до світла
А деякі – в тінь
Здобувалася мудрість життя. Думка квітла
В подиху поколінь.
І давала ЖИТТЯ
Знов земля все новим, -
так все ж Дух чи Буття ? -
У стражданнях, в гріху полоненим своїм
Це питання знов мучить
В півдороги, на мить
Та чимдуж біжимо, - все життя не научить
Що вже ніколи жить. Просто ніколи жить….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165214
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010
Как смутно день кончает жить,
Как паутина сумерек безбрежна!
Как скрипки слезы продолжают лить
В душе, замешкавшей небрежно...
И жизнь, как день, - сначала будет утро
Безудержно возникшее из тьмы
Стремительно, безоблачно как-будто
Восставшее из вековой глуши...
Потом закружит хоровод событий
И солнечного празднества полет
Полет страстей, скитаний и открытий
Но... Миг желаний промелькнет
И сумерки. Вновь без тепла и света
И к ночи все сильней густы
Из света – в тень. К зиме из солнечного лета
Но так мудры и донельзя просты...
Все чаще к приближенью этой тени
Нам рука об руку так хочется идти
Уже не слушают дрожащие колени
Призывов солнца : “Оглянись! Взлети!”
И разочарованье мягким пледом
Ложится на усталый мозг
Виски, покрывшись белым снегом
Сжимаются от выплаканных слез...
Лишь сердце бьется горячо, как прежде
И ясен ум, еще крепка рука
Пока жива любовь – жива надежда
Что новый день придет наверняка...
2000г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164524
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.01.2010
Вот и допел. И ушел чужой.
О Вечном чувстве,- Большой Любви.
Остался образ – вечный Герой.
Среди окурков и крови...
Ночной кабак. Пьяный рассвет...
Затылок чувствует вину.
И с похмелухи капли нет.
И трудно проглотить слюну.
П-в :
Ты верь в ясный туман, ты жди прозрачных дождей.
Имей полный карман, познай верных друзей.
Лети к новой звезде, открой вечный родник.
В движеньи – смысл везде. Запомни это, старик...
А самоволка в рай несет
Ярлык богатства этих дней.
Терпеньем выждав свой черед
Сверкнула задницей своей...
Тебе, мужик, вот пять годков, -
Найдешь себя. Я не нашел...
На мне ж - десятка два оков.
Остался только рок-н-ролл...
13.09.1992 г. Харьков
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163744
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 31.12.2009
Знов небесні скрипалі
Грають ноти на землі
І в снігу вона красива і сумна…
Ніч накидала зірок
Я роблю до тебе крок
Цю мелодію ми вип’ємо до дна.
П-в :
Скільки цих літ і зим
Ми з тобою пронесли
В новий рік, у сніг, запрошує зима
Зіркою ніч сія,
Ніч різдвяна вівтаря
Миті світлої на світі більш нема…
Ніч різдвяна входить в дім
І тобі я розповім
Казку дивну про кохання і добро
Цей простий душі вогонь
І тепло твоїх долонь
Збережу у серці, щоб там не було…
25/12/2009
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163438
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.12.2009
Перепеты все темы, - исчерпаны давно
Озабочены лица - дорожает вино
Знойный воздух устало толкает облака
И в окно постучала ТОСКА...
Удивительно спится, хотя вокруг весна
Ничего не боится привыкшая луна
Это серое утро наступит наверняка
И стучится как-будто ТОСКА...
П-в
А в глазах безразличных
Встает вопрос опять -
Как за мизер наличных и где найти пожрать, -
С этим все продается. Открыто. С молотка.
И счастливо живется. ТОСКА...
Потрепалася жизнь давно,
Лишь остались куски...
Вот допью-ка сейчас вино
И повешусь от тоски...
1992 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163389
рубрика: Інше, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 29.12.2009
Мудрец ошибся, - грезил видно
Сказав, что Красота спасет.., -
Она губила мир. Изящно и постыдно.
Выходит, что как раз наоборот...
Во снах любили, слабо защищаясь
От чар коварных и хмельных...
Как часто больно обжигаясь
Взбирались к ним. Ползли от них...
Но смех и холод – вот награда
За боль и грезы простаков
А фурия, бежавшая из Ада
Продолжит похоти улов...
И поражая плотоносным ядом
Развеяв прах самоубийц
Прошествует небрежно рядом
Не помня ни имен, ни лиц...
19.12.1993 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161784
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.12.2009
По телу током скользящая дрожь...
По лабиринтам садовых аллей
Струится дымом зловещая ложь
Сквозь решето перечеркнутых дней...
Вот-вот исчезнет заката пожар
Едва заблещут глаза фонарей
Прощальный луч тебе подсказал,
Что бесполезно стоять у дверей.
Душа попросит тепла хоть глоток
Сквозь свет холодный предутренних звезд
Еще не веря, что мир так жесток
Не бросит свой предназначенный пост...
Ты разучи ее молча страдать
Зачем напрасно лелеять мечты ?
Хотя нельзя разучиться мечтать. Летать...
И падать вниз с высоты...
09.09.1993 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161782
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.12.2009
За вагоном – весна нас вітає журбою
І стає знов на мить та пора, та пора
Пам’ятаєш, з тобою, близькі ми до болю
Проводжали ті ранки і ті вечора...
Пам’ятаєш ту мить, коли в дальню дорогу
Вперше нас провели за поріг, за поріг
Мама й тато з порогу дивились вслід довго
А на вранішню тишу падав сніг...
Я ще світу не знав. Я не бачив лихого
В моїм домі завжди жила доброта
Батька мудра порада. Тихе мамине слово
Брата щира, сердечна простота...
Десь кидало життя, десь мело в круговерті
Обертавсь і дивися далеко туди
Де ті рідні обличчя. Відчинені двері
І дорога, якою вернусь назавжди...
20.08.1987 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=161435
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.12.2009
Тебе ль судить ли эту музыку
Ее рождение и боль?
Полупрозрачную мелодию,
У сердца ноющую вновь?
Она летит, зовущей искоркой
Средь немоты и пустоты
Здесь нужно испытать и выстрадать
Пройтись по краешку мечты…
П-в : Взлетать и падать, падать и взлетать!
И снова окунаться в шумный день
Любить, дышать, гореть и созидать
Я слышу музыку и я иду за ней!
И вот душа в тумане сумрачном
Исчезнет в буднях прошлых дней
А ты бредешь за ней по улочкам
И боль становится сильней ...
Она скорбит о прошлой юности,-
Тех светлых днях и той дали
Наивной честности и верности
И нерастраченной любви
П-в
10.12.1988 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160893
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.12.2009
Спокійно на душі і млосно водночас, -
Вона не хоче слухати образ,
Не вміє плакать без упину
І проклинать шалений час,
Не підставляє шию для ярма
Бо в неї тіла скверного нема
Бо вільна, - не така як я...
Та все ж моя...Вона моя...
2003 р. Київ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160705
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.12.2009
И мудрый вечер вновь настанет
Сверкнет в глаза пучком огней,
Опять задуматься заставит
О суете и злобе дней…
И сердце, съежившись от боли
С душой, в которой нет тепла
Опять попросятся на волю,
Простившись с нею лишь вчера…
И эта музыка печали
Сожмет, охватит, унесет
В минуты, где уста молчали,
А руки холодом ласкали
Глаза в глаза. Какие лгали,
Поверив, что мечта спасет ?..
25.11.1994 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160704
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.12.2009
Радійте, Іроди - царі, -
Вертеп ще ваш не освятили
Та виросли сини малі
Й зростає з ними їхня Віра,
Вже непереливки крукам, -
Доволі браття, святкували
Хвала прийдешнім хазяям,
Що Україну розікрали
Та байстрючатам, що завжди
Лишень хотіли жерти й спати
І за невольницькі труди
Народ терплячий розпинати
А він все терпить, неборак
Хоч крекче вже та тре зубами
Під нагаями вовкулак
Зацькований чужими псами
Стоїть затурканий, німий
Зате сини його не кволі
Вже встали вдосвіта вони
І потягнулися до волі !
Радійте, іроди – царі,
Ще вам не вирито могилу
Та є вже люде на землі
І вже несуть гострить сокиру !
1995 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160556
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2009
Які ж ви українці? Ви – хахли.
За возом бігти песиком кумедним
Хазяїна. І гавкать. Що ви ще змогли
За ці роки? Лиш служите ганебно, -
Така вже ваша рабська всьому суть –
Бо будувать і дбать своє вас не навчили
І Звідти нелюдська ця вовча лють
З якою вас перевертні зростили
У спину вас штовхає «старший брат»
Іти на тих, хто нині тут і з вами
Хліб ділить. А сусідський Кат
Братів по крові знову робить ворогами.
Не люблять вас? А що ж ви здобули
Крім права вимог на тупе майбутнє?
Ви збудували щось? Коли?
Якщо й було, то вряд чи воно путнє
На цій землі, де ми усі зросли
На цій землі, що стільки знала болю
Як ви, брати мої, змогли
Зрости отак. Без духу і любові?..
Які ж ви українці? Ви - хохли
Бо топчете своє навкруг і всюди
У малороси ви давно пішли
Ви не брати, а новоспечені Іуди…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160473
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.12.2009
Куда ведет судьба слепая?
Здесь каждому не ясно в толк, -
То мы находим, то теряем
Сем отдавая жизни долг.
И в лабиринте столь жестоких истин
Мелькнут, промчатся вдруг твои часы
И в Вечность канут. Во Вселенной скрипнут
Ума и Зрелости твоей Весы...
Все это значит, что ты к финишу пришел
И этот мир как есть, осознаешь.
Но снова к выводу усталому придешь
Что потерял быть может больше, чем нашел…
12.04.1989 г. Херсон
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=160472
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 11.12.2009
О, небо! Ты ли обещало
Что жизнь легка, как ветер и полет!?
Как глупо и безжалостно ты лгало,
Храня молчание и вечности отсчет…
А как хотелось бы на волю!
От липкой суеты и мерзкой лжи…
Не видя их, сомкнуть глаза до боли
И побродить НАД ПРОПАСТЬЮ ВО РЖИ…
Вспарить как птица в невесомость,
Вспороть потоком ветра облака
И ощутить неведомую сущность
Постигнув тайны мира на века,
Услышать Взгляд, желаемый и ясный,
Увидеть Звук в мерцании зеркал
И различить Добро во Зле прекрасном
И Холод в Теплоте. И Пустоты накал…
Но здесь, внизу, - брести по жизни,
Толкаясь, злясь и матерясь
И плоти потакать капризной
И поднимаясь, снова падать в грязь…
О, небо! Как ты зло шутило!
Но все ж на пользу мне Игра…
Я – есть. Я – здесь. И я – Частица Мира.
Хоть так мала. Хоть так мала…
20.12.1994 г. Артемовск
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159931
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 08.12.2009
Ну, здрастуй, сонце! Знову я прийшов
В цей новий день, підвівши вгору очі
Твоє тепло прийняв і сили віднайшов
Щоб далі йти у вічність проти ночі.
Як смолоскип надій візьму твої проміння
Й роздам стражденним, змерзлим у пітьмі
І кожен крок, як Боже воскресіння
Нехай зігріє паростки земні
Добра й любові, ті що збереглися
На цій всегрішній, змученій землі, -
Прокинься, земле, щастям озовися
Зрости зерням, посіяним в ріллі!
Вдихни повітря, в міць сплети коріння
Дощем умийся й дай святі плоди
Натхнення й твердості, наснаги і терпіння
До кожної вселенської біди
І хай встає життя рушійна сила
Над тим усім, що не дає цвісти
Що не дає увись розправить крила
Вже час настав, пора відповісти
Що світло запанує над цим світом
Що в кожен дім повернеться любов
І збережеться барвінковим цвітом
Довічне : «Здрастуй сонце. Я прийшов.»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159928
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.12.2009
И эта осень – мне награда
За все грехи, что сотворил :
И листья вянущего сада
И солнцем оскудевший мир…,
Друзей далекое дыханье
И годы с ними за спиной
И телефонное молчанье
И ветра леденящий вой…
Фонарь качается печальный
Скелет скамейки…Пуст перрон
В фонтане – плеск воды прощальный
Как - будто поминальный звон
И одиночество в тумане
Мне твой рисует силуэт
Швыряя вновь в лицо, как камень
Судьбой разорванный конверт…
И тишина среди Вселенной
Легла растоптанным цветком
Мечтой разбитой и забвенной
Стрижом со сломанным крылом…
Аллея кончилась. Но осень
Продолжит будоражить свет…
А может быть, судьбу забросив,
Купить куда - нибудь билет ?
02.11.1994 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159256
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.12.2009
Самотність сковує скрижалі
Часу, - нестерпна то є мука !
Лиш промайне миттєво думка
І знову понесеться далі...
Це тих лихих гріхів межа
Гірка печаль, що заблукала
Самотність – це пуста душа, -
Що вже посіяла – пожала...
І вік існує самота
О, Боже, дай з руки своєї
Десь одинока доброта
Нехай притулиться до неї...
1991 р. Харків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159012
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.12.2009
Нас довго-довго вів Поводир
Ми ж, безпорадні та сліпі
Слухняно вслід ішли за ним, -
А він нас вів куди хотів
І все, що хтось колись кидав
В подертий часом капелюх
Наш брат ласкаво відбирав
(бо бачив все і все він знав), -
Нам помагав святий лиш дух...
Прозрієш з часом, не забудь, -
Тяжкий тягар з плечей зіпхнеш, -
Для пасинків відкрити суть
Що вільно ти тепер живеш
Через прокльони, що минуть...
24.08.1994 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159011
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.12.2009
О, Музо вірная! Лиш ти
Не зрадиш у тяжку хвилину
І знов у буднів сіру днину
Вертаєш краплю доброти ...
О, матір Божая! Хотів
Карати словом яничара
Та серед люду такі чвари
Що слово – цукор для катів!
Хто сіяв їх? Як він посмів
(Не йметься Іродовим слугам,
не йдеться їм за мирним плугом)
Чіпать чужих плугатарів?!
О, бідний Боже! Ти не смієш
Вдавати доброго царя, -
Сіромі хліба не волієш
Забрати в брата-шинкаря
Москаль сміється над тобою
Бо кухлик волі – як вино
І Україну з головою
Штовхає, стерво, у багно...
Та як не йметься фарисеям
Пожну лиш те, що сіяв сам
І зась-бо, душу не віддам
Ні москалям, ні шинкарям !
1990 рік, Харків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156682
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.11.2009
Де ж Україна, до якої
Ми йшли усі оці літа ?
Нема, нема її святої
А мо’ блукає сирота
І марно кличе десь на сходи
Сліпеньких правнуків своїх
І посилає знов до них
Сумні Дніпровські сльози-води...
Що ж ти, таки в слов’янофіли
Великий праведний народе ?
Мовчать козацькії могили
Що довгожданої свободи
І не діждались...
А ми, хоч скинули окови,
Та й над собою посміялись
Бо забуваєм навіть мову, -
Свого святого відцурались...
А десь стоїть на Тій землі
Сусіда світла біла хата
І десь навчає доньку мати
Співати вранішній зорі
І знов вечеряти гукають,
Хрущі над вишнями гудуть
Женці в полях пшеницю жнуть
І в пісні працю прославляють
І ще росте в тім полі жито,
Ніким не стоптана трава
І оживають знов на світі
Святі Тарасові слова...
м. Херсон 1988 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156680
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.11.2009
Я не хочу никого видеть и слышать
Сердце? Оставлю его, - дышит, не дышит?
Ты где-то там, далеко... Отзвуки тише...
Ветер гоняет легко, воя, по крыше
Снова порвала судьба душу на части
Я забываю слова, - в пору ненастье
Эти остатки тепла, что звались нами
Память с собой унесла вместе с мечтами
“Завтра” ворвется опять, будем забыты
Некогда все-таки ждать, - двери открыты...
05.2002 г. г. Киев
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156641
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.11.2009
Зросли, зросли вже немовлята…
Іще недавно це було, -
Колиску лиш гойдала мати,
А вже дороги замело
За горизонт, де йдуть дороги
Де неспокійне це життя
Веде з порогу до порогу
І вчить її мале дитя…
Зросли орлята. Полетіли
У світ премудрий та стрімкий
Все дуже рвались, бо ж хотіли
Пізнать його, а він, лихий
Повчав і горем, і печаллю
І першим цвітом весняним,
І слова вчив, і вчив мовчанню
І доля вчила поряд з ним.
Взамін душею не кривили, -
Несли з собою у світи
Тепло і щирість, і надію
Що надихнула колись ти…
А ти не спиш… Думками з ними
Смієшся, плачеш і ростеш
І їх турботами простими
І їхнім горем теж живеш
Сини, сини… Ще колискову
Хотілось стиха б заспівать
Та вже не вам, а коли знову
Дасте онуків доглядать
Бо час летить, і нова днина
Думки вплітає в сивину
І осінь змінює година
В бурхливу повінь весняну
Зима повернеться з днів літніх
Де сонця промінь відгорів -
Чекать синів з доріг всесвітніх
Довічна доля матерів…
Київ. 14.11.2009 року
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156638
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.11.2009
Ну что ж, попробуй свой пуд соли
Рискни взлететь над Суетой,
Не испытав жестокой боли
Распорядись своей судьбой.
Ну, что ж, - лети свободной птицей
Из клетки в клетку. Но спеши
Успев с неволей разлучиться
Порвать привязанность души…
Ну, что ж, симптом вполне известный.
И вскоре подведем итог, -
Кого, подкравшись неуместно
Попутал Бес. И Бог сберег.
Ну, что ж, шагни. Пора учиться
Ходить по жизни босиком
Смеяться. Плакать. И гордиться
Своим в кармане пятаком.
Ну, что ж, рвани. Оставь свой дом
Раз отразилось на веку.
Сама отмерь свой путь. Пешком.
По большаку. По большаку…
02.04.1995 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156079
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.11.2009
Поэт замолчал. Замолчала и лира…
Враги расступились и молвил один :
- Приятно нам после кровавого пира
Послушать тебя… - О, мой господин, -
Ответил с поклоном
Юнец, отогнавший от сердца печаль
И голову поднял. Недрогнувшим тоном
Продолжил : - Вам нравится? Все же как жаль!
Что вам не дано царицей - природой
Владеть и дышать непослушной струной
Не петь, не играть, не одаривать одой
Не видеть небес голубых над собой
И птиц щебетанье, и рокот прибрежный
Не слышать над миром и не созерцать,
А только железом тяжелым небрежно,
Безмерно, бездумно, безумно бряцать!
По воле судьбы или Божьего Рока
Вы – нищие. Вам не пристало понять.
Ваш век обречен – вы трупы до срока,
Осталось лишь в гроб уложиться и ждать!..
- Эй, вздернуть нахала! Эх, зря мы хотели
Ничтожную жизнь подарить наглецу!
И тут же вассалы гурьбой налетели
И молча юнца волокут к деревцу
И сделано ими последнее дело
Кровавое дело кровавого дня, -
Обвисло, обмякло поэтово тело…
А князю в дорогу седлают коня…
И снова поход. И несется над миром
И скрежет и стон… Лишь утихнет все враз
Как кто – то достанет знакомую лиру
Которая в тайне хранится от глаз
И вспомнят поэта. Печальным укором
Возникнет как к Богу единая дверь
То дерево жизни, судьбы, на котором
От рук палачей погиб менестрель…
1990 г. Харьков
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=156078
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.11.2009
Людці святили храм, на Бога
Христа хвалили все святого
Все дуже кланялись, клялись
Та вже насилу розійшлись
Й повчали інших при народі, -
Не закривались чорнії вуста
Щоб потім, не у храмі, при нагоді
Іуді помолитись без хреста...
Київ 2003 рік
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155222
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.11.2009
Ненавижу тяжесть расставанья, -
Кто – то вновь уходит навсегда…
В горле – ком. Унылое молчанье.
Бег минут отсюда в никуда…
Вот и все. Тревога и усталость.
Строгость мига. Вечность пустоты.
Осознание того, что здесь осталось
От Надежды, Веры и Мечты…
05.05.1994 г. (однокурсникам по УЮА )
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155221
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 13.11.2009
Строчка пронзит не хуже штыка
Если она откровенна и точна.
Бывает, что в строчке поставить точку
Трудней, чем пробить штыком врага
Капают капли – слова беспардонные
Строчки – как слезы. Уже через край
Смоют, сломают картины узорные
Созданный сытым художником рай
И на развалинах карточных домиков
Сладкие речи перекричав
Воздвигнем святыню из совести ломтиков
Что каждый из нас еще не растерял…
29.01.1988 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155113
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.11.2009
Ты помнишь пропасть тех иллюзий,
Безумство слов, тоску потерь
И клятвы обольщенной Музе
И наспех запертую дверь?!
О, как мы верили беспечно
Что души не отравит Боль
И что летать мы будем вечно
Неся на крыльях лишь любовь!..
Нас Мир впустил, кряхтя устало,
Толкнул в водоворот Страстей
И окрестив борьбы начало
За торжество ночей и дней
Несущих трепет Воскресенья
И пепел Счастья и Добра,
Смеялся, корчась в сновиденьях,
Согревшись от сердец костра…
Кіровоград 1996 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=155112
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 12.11.2009
Зів’яли крила... Й на устах
Знекровлених безсила піна...
Вагання крига та в серцях
Знесилених, - лиха годино, -
Невіри лють і мотлох жаху
Що знов несуть на долі плаху
Добро, красу і честь свою
О милий Боже! Не взнаю, -
Людському роду-небораку
Бракує волі, як води
Жорстокістю нагнано страху
І тупості зійшли плоди....
Гей-гей, ви, небораки-люди
Чи не набридло це лайно ?!
Чи ще не втоптано по груди
І не проставлено клеймо ?!
Та он же де воно, на лобі
Яскраво, борзо розцвіло
Вже скоро віку, як відтоді
Та дотепер часу пройшло
Як вам не сором буть рабами,
Все вірить в доброго царя?!
Хіба не цьковано вас псами?!
Хіба це ваша скрізь земля?!
Чи не оббивані пороги ?
У злості, кривді та брехні
Хіба не босі ваші ноги ?
По груди стоїте в багні...
Хіба ревуть воли, як повні ясла
Та дістається все царям
Чи може Віра все ж не згасла...
Чи все ще мало горя вам ?!
1991 рік Харків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154743
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.11.2009
Дайте мне слово. Вот моя боль,-
Перерезанных вен тоска откровенья
Я – раб себя. И не стану ханжой
Перед собственным храмом Агасфером прозренья
Невинность очищает мозг
От излишней копоти черных мислей.
Дотянуться рукой. Растопить души воск.
И зажечь огонь у ее обелиска...
Полуночную тьму раздирает рассвет
Выпуская с пещер пиллигримов движенья
Погасите же день. Дайте выключить свет,
Чтоб не видеть всю мерзость пустоты поколенья.
Умолкают шаги облученных идей...
Крепко сомкнуты рты. Кисти сжаты в кулак.
Время платит долги за пороки людей
Совесть знает кто ты. Небо даст тебе знак...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154739
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.11.2009
Цари и время вершили свое дело умело
С молотка, не глядя на весы
И вот настал момент, когда и грешное тело
Продают за кусок колбасы
А сверху сыплет дождь кислотный и серый
И пыль космических трасс
И через копоть дыма, совсем облыселый
Господь взирает на нас :
«Куда идешь ?»
А время знай себе летит и в двери лупит
Стальным тяжелым кулаком
Кто знает, что там быстрей наступит
Ядерный взрыв или общий дом
И хочешь смыть всю эту будней плесень
Но того, чем мыть снова нет
Хлебни рассолу провинциальных песен
Грязь прикрой статьями газет
- Куда идешь ?
Мы не рабы, а просто козлы отпущенья
И виновные. Без вины.
Грядут гробы и вновь мы молим прощенья
Устав от долгой и глупой войны
Начать с нуля или может залить все водкой,
В тупике, задыхаясь блевать?
Но, слава Богу, теперь, с перерезанной глоткой
Ты можешь спокойно хрипеть и кричать :
- Куда идешь ?
1988 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154100
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.11.2009
(пісня) Я не шукаю...
Твоя любов мене спасла. Я не плазую на колінах.
Наша правда не дала сміятись долі без упину.
Як хотіли б упирі схопити ніжні твої руки
Й пити з ночі до зорі солодку кров розлуки...
П-в
Я не шукаю зайвих слів, я літаю уві сні
Може дійсно я живу тільки в сні, не на яву
Ти – моя радість, моя біль. Зупинись і зрозумій
Тільки разом крізь пітьму подолаєм цю стіну...
Цей дикий світ усе продав, але йому все мало грошей
Він і тих би розтоптав, для кого став такий хороший
Та без них його буття вже неможливе без упину
За копійку лиш вони тобі стрілятимуть у спину...
Та хай знають, - таки є щось святе у світі цьому
Добротою віддає. Не продається це нікому.
Це – я і ти. І твої сльози проросли весняним цвітом
Тільки впали перші роси над байдужим білим світом...
1998 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=154098
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.11.2009
Не знають бовдури земні
Що думку просто не зламати
Й Надію, що зросла в борні
Не вийде кинути за грати
Що відшмагати душу – зась!
Що зацькувать не можна псами
Цю Волю, що з колін вже підвелась,
Цей Дух, що встав під небесами!
І пісню куля не проб”є
Що вже луна над білим світом
І Віру, що прийшло Твоє
Святе. Пророче Заповітом...
02.11.1995 р. Харків
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153449
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 04.11.2009
Три времени : Вчера, Сегодня, Завтра
Или : «давно», «не скоро» и «теперь»…
Три вывода из размышлений Сартра :
Тоска. Борьба. Заброшенность. Плюс Смерть…
Где будет Пик, в котором все сольются?
Где Час торжеств, возданий и похвал,
Когда в триумфе музы встрепенутся,
Вещуя миру, что Момент настал!?
Отлипнет Мрак, очистившись мгновенно,
Дождем пречистым Истины святой,
Отпрянет страх, среди большой Вселенной
Палитрой яркой жизни неземной
Раскрасят волхвы Радугу Надежды
Трубя в рожки, сзывая всех на бал,
И нарядившись в белые одежды
Прибудут Воланд и Сарданапал
И рассекая Время и Пространство
Волшебной, адскою метлой
Внесется Маргарита и участно
Помашет хоббиту счастливому рукой
И грянет лютня градом какофоний
И поднесут божественный нектар
Там буду пить Атилла и Петроний
И пировать и Эдэм и Тартар…
Воспрянет духом грешник от забвенья, -
Вернет его безжалостный Харон
На берег празднества, прощения и пенья
Услышав колокольный перезвон…
И долог пир…За этим наблюдая,
Небесных агнцев балуя стада
Месия снизойдет из Рая
И окрестит блаженное «Всегда»…
18.12.1994 г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153448
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 04.11.2009
Кость Підберезник
Кіно, тай годі !
(Майже по Л. Подерв’янському. Мелодраматична п’єса
пригодницького забарвлення)
Дійові особи :
Санта-Клаус – веселий чолов’яга в літах та в червоному кожушку, який дарує всім напій “Кока-Колу”,
Дєд Мороз – суворий чолов’яга з синім носом, синім обличчям, в синьому брудному плюшевому халаті, страдающий приступами забудькуватості,
Стівен Кінг – Автор і пісатєль,
Михалков – кінорежисер – любитель,
Спілберг – суперник Михалкова,
Іннеса – починаюча перспективна акторка, в минулому топ-модель,
Танюша – така сама ж блядь, але з довшими ногами, дипломантка кінофестиваля у Саратовє,
Ширвіндт – пронира, без якого не обходиться ніяке “мєропріятіє” будь-якого гатунку,
Сталін - вождь,
Шерон Стоун – голівудська кінозірка з великими штучними грудьми,
Термінатор – кіногерой, здоровенний телепень в жахливій байкерській шкірянці та перебинтованим оком,
Рембо - хороший хлопець, ворог Термінатора,
Брюс Лі, Джекі Чан, Ван Дамм, Клінт Іствуд, Арнольд Шварценегер – друзі Рембо,
Майкл Джексон – модний негритянський співак, хоч і білого кольору шкіри,
Ді Капріо – улюбленець всіх жінок, хлопчина років сімнадцяти,
Перекладач – переводчик з англійської та інших мов,
А також : Героїня (Сара), Чужой, Хижак, Параша, НКВДист, Василь, Хома, Кеша, цигани, колгоспники, пролетарії та інші - кіногерої
І нарешті : кінокритики, актори, танцюристи, кутюрьє, топ-моделі, міліонери, візажисти, мафіозі, художники та інша наволоч, яка вважає себе бомондом.
Дія перша.
Подія відбувається десь у Франції, у великому кінозалі, де проходить міжнародний фестиваль кіно “Паркан”. Зал заповнений особами, переліченими в останньому абзаці на сторінці 1. У залі тихо, лише чути, як хтось п’є “Кока-колу”. На сцену виходить Стівен Кінг.
Стівен Кінг (на англійській мові) : А січас друззя, я предлагаю посмотрєть нову стрічку жахів “Вторгнення - 81”. Короткий зміст. На нашу планету прилітають Чужой-18, Хижак-25 та Термінатор-43. Казалось-би, піздєц. Але Рембо нє дрємлєт. Он в очєрєдной раз спасає світ від цих томіно...вибачте, чудовиськ.
Іннеса (сидячи в 19 ряду, шепотом – до Танюші) : - Інтєрєсна, блядь, как оні снялі постєльниє сцени ?
Танюша ігріво регоче. Світло в залі потихеньку згасає, відкривається екран.
Михалков (до обох) : - Тіше, ето вам, блядь не в Саратовє, давайтє посмотрім, я думаю, што по сравнєнію з нашим проїзвєдєнієм оні просто лохі, - ми же іх реалізмом задавім...
Ван Дам (до Джекі Чана) : - Цікаво, хто ставив трюки? Нєужелі что-то новоє?
Брюс Лі : Це в наше время були трюкі, а тепер одні спецефекти, - Спілберг!
Майкл Джексон (до себе) - хай тільки покажуть якись расізм...одразу ж в ЮНЕСКО поскаржусь...в ООН, це їм не пройде...
Ді Капріо (до Шерон Стоун) : - Шер, Ви тільки погляньте на ето красівоє затємнєніє, чи не хотєлі би сейчас уєдініться, напрімєр, со мной, а то все Майкл Дуглас та Майкл Дуглас...
Шерон Стоун (ліниво, розглядаючи свої нігті) : - Сиди, Дон Жуан хрєнов, це ти тільки у “Тітаніку” такий прудкий, а в жизні...казала я тобі – відморозиш у тій воді все на світі...дивись он, починається...
Світло нарешті гасне. Починається фільм. На екрані з’являється планета Земля у всій своїй красі. Вона наближається і вже стає видно дерева, зелень, моря, гори, це все проноситься дуже швидко. Екран чорніє. З’являється чудовий краєвид пустелі. На неї злітається всіляка йобань у різних літаючих апаратах. Раптом пісок починає ворушитись, з нього вилазить Рембо, його показують знизу, тому складається враження, що він затуляє собою весь світ. Камера повільно обмацує його біцепси, потім віддаляється. Рембо стоїть, широко розставивиши ноги. Він вбраний в уніформу солдата американської армії. На ньому протигаз, каска, тридцять автоматів, двадцять пістолетів, сорок гранат, десять пристроїв “Стінгер”, набої, близько п’ятнадцяти ножів різних розмірів, дві лопати, парашут, троє вил, ліхтар, компас, пристрій нічного бачення, радіостанція, пожежна сокира, бінокль, торба з армійськими харчами, пістолет-ракетниця і ще якісь незрозумілі речі. Він тримає “Кока-колу” і вглядається в далечінь. По пустелі рухається якесь невідоме чи то авто чи то інша хріновина, яка все віддаляється. Перекладач починає переводити голос за кадром про те, що народ Землі, нарешті, діждався 43 століття, але на Землю раптом вкотре напали чужеземці з інших галактик, щоб пограбувати все те, що ще залишилось на Землі від екологічної катастрофи, безглуздих міжусібних війн та згвалтувати земний народ.. Президент дає Рембо особисте доручення вбити тварюк. З’являється якесь місто з чудернацькими спорудами. По ньому ходять змутовані особи без ознак статі.
Санта-Клаус (до Дєда Мороза) : - Старий, хочеш “Кока-Коли” ?
Дєд Мороз (дивлячись на екран): - Ні, в мене від неї ізжога, бо в ній водки нема. Краще скажи, - доки ви писатимите оцю хуйню? У вас що інших забот нема? У вас же всьо є! Нашо вам ці проблєми, запугали вже всіх на хуй, своїми звьоздними войнами...он у нас була проблєма – Сталін, так тоді ніззя було показувать, а тепер ми вас фільмами про нього заєбьом...Соцреалізм...
Санта-Клаус : - Ото ж, вони шоб не було страшно, самі вас отою хуйньою лякають, зі страху, можна сказать...попий краще “Кока-Коли”, скоро ж Новий рік !
Дєд Мороз : - Який там, блядь, Новий рік, он дітям нема шо принести з Сєвєрного полюса, морожено одне та китайські ігрушки нікому на хуй не потрібні, прямо не знаю...жупан вже зовсім зносився...
Ширвінд (до обох ) : - Рєбята, я ізвіняюсь, попіздітє в антрактє, чи вам не інтєрєсна?
Санта-Клаус : - Ви, я ізвіняюсь, не сіміт, случайно?... Та не гнівайтесь, шановний, краще попийте “Кока-Коли”, кажуть, помагає...
Ширвіндт : - Це од чого? Може од вас? ... Хотя..., я оце побліже до Западу, так сказать, чи не приймаєте біженців у себе в країні? Знєдолєних, так сказать...
Санта-Клаус : - та вже й так повно у нас різного гім..., я вибачаюсь, так будете пити?
На екрані тим часом Хижак-25 намагається згвалтувати штучноцицькату красуню-героїню, але, видно, не знає як це зробити, через що він просто її пиздить. Знесилена красуня падає, аж раптом з’являється Рембо з усіма прибамбасами. Він звертається до Хижака-25, який трохи остовпів :
Рембо : - Ну шо, набздів? Я так думаю, - пустити в тебе ракєту ілі все ж таки, по-старінкє, вилами запиздячить?
Хижак (у відповідь) : - Я тебе не боюся ! (Перекладач (переводячи): - Пішов на хуй!)
Хижак-25 хапає Рембо десь за низ між ноги і кидає його з усією амуніцією об землю. Той хрипить. Хижак-25 підходить до Рембо і знову хапає його за те ж саме місце, штани репаються. Хижак-25 вкотре йде до Рембо. Він хоче його згвалтувати, але знову ж таки не знає як. Хижак довго вдивляється в Рембо, обійшовши його декілька разів.
Танюша (до Іннеси) : - Вот тєбє і постєльниє сцени !
Раптом Рембо рвучко стягує протигаз. Всім видно, що він негр. Хижак-25, побачивши обличчя Рембо, падає від розриву серця.
Майкл Джексон (про себе) : - А я вже думав, блядь, шо дискрімінаціонний расистський фільм склепали ! Аж ось де ізюмінка ! Санта, дай “Кока-Коли”, а то вже от “Пепсі” волосся сиплеться !
На екрані з’являється Чужой-18, який хижо підповза іззаду до напівголої красуні-героїні. Вона не бачить його, але Чужого побачив Рембо, який стріляє зі “Стінгера” в обох. Дим розвіюється, Чужого нема, героїня лежить анічичирк. Згодом вона ворушиться і підніймає голову.
Героїня : - А я думала ти мене врятуєш, бо ці гади вже в доску заєбали...(перекладач, переводячи : - Пішов на хуй!)
Рембо : - Не пизди, в мене інша місія, я людство, можна сказать, спасаю, а ти шо таке? Краще скажи чи не бачила часом Термінатора? Може ти його розвідник? – вбиває ножем змію, що проповзає мимо, обдирає з неї шкіру і починає їсти...Героїня крадькома, підходить до Рембо. Той їсть, потім дивиться на героїню з цікавістю. Та з жадобою дивиться на їжу.
Іннеса (до Танюші) : - Зараз буде єбати...
Танюша : - Скажи мнє, хатєла б я знать, - у неї хоть шо-то справжнє єсть?
В цей час Рембо згадує, що в нього є торба з харчами, віддає рештки гадюки героїні, а сам дістає величезний гамбургер із торби та “Кока-Колу”. Потім, жуючи, дістає рацію і починає доповідати Презідєнту про те, що вбив-таки Хижака-25, Чужого-18 і зараз йде по сліду Термінатора.
Ді Капріо (жуючи поп-корн): - Якось він не по-джентельменські поступіл, к женщинам подход потрібний. Жадна тварюка.
Арнольд Шварценегер (через ряд) : - Шо ти понімаєш, пацан, йому кушать потрібно, сили берегти, - он дивись, знову якісь гниди лізуть...
На екрані йде показ жахливої розрухи : стоять рештки будинків, скрізь купи цегли, валяються уламки різної йобані, клубки дротів, розбиті автомобілі, якесь залізяччя. Посеред цього мотлоху сидить Термінатор і тихо чавкаючи, їсть людські рештки. Вибігає совєтський солдат, але Термінатор кидає в нього цеглину і вбиває. Стає тихо...Над світом витає страхітливий відголос крику Чужого-18, грає страхітлива музика, яка стає дедалі гучнішою...
Десь у джунглях. Ранок. Іде дощ, злива. По джунглях пиздує Рембо, періодично пострілюючи в бік в’єтнамських партизанів, які ховаються в хащах. Десь гупають гармати, стрілянина, гудуть гелікоптери. Позаду Рембо плентається героїня.
Героїня : - Стій врешті-решт. Я не можу далі йти.
Рембо : - Пішла на хуй, ти зриваєш мені операцію. Через тебе загине світ...
Перекладач : - Добре, що ти пропонуєш?
Героїня : - Діждемося світанку, відпочинем, а потім підемо далі..
Рембо : - Ну добре, я тільки зателефоную Презідєнту. Розпали вогнище.
Ді Капріо (до Шерон Стоун): - Нарешті він поступив по-чоловічому. Я думаю, що він її таки покохає, я б це зробив.
Шерон Стоун : - Яка це любов? Він її просто виїбе. Або вона його. Судячи по сюжету...
На екрані видно печеру, посередині якої палає вогнище. Біля вогнища гола героїня займається сексом верхи на голому Рембо.
Рембо (мацаючи героїню за силіконові груди): - Як хоч тебе звати?
Героїня : - Сара.
Рембо : - Зрозуміло. Ти радянська шпигунка.
Героїня: - Як ти довідався?
Рембо : - По імені. Я маю тебе вбити.
Героїня : - Я тебе теж.
З цими словами вони починають рухатись все інтенсивніше. За усим цим із засідки в щілину спостерігає Чужой-18, який залишився живий.
Танюша (із відкритим ротом) : - Зараз виїбе обох.
Ван Дамм (до Клінта Іствуда): - Скільки раз казав, шо не треба розслаблятись ! Неначе ото я у “Кіборгу”. Але ж і трюків я так поки що і не побачив...
Клінт Іствуд : - Це ж тобі не вестерн. Там всьо реально ! Сігара, конь, пістолєт – романтіка ! Красіва блондінка...Ех, були врємєна !
Тим часом Чужой вихоплюється із засідки і стрибає в печеру зі страшенним ревом. Сара, не злазячи з Рембо, красіво та професійно стріляє в Чужого зі “Стінгера”, який лежить неподалік.
Сара : - Умри, падло!
Перекладач : - Живуча погань!
Рембо : - Давай я його вилами, бо так його не візьмеш !
Печера здригається. Скрізь дим. Коли дим розвіюється, Рембо, знову екіпірований, стоїть, розтавивши ноги, посеред печери і вглядається в джунглі. Сара також вбрана в камуфляжні армійські шорти та таку ж футболку з красівим декольтованим вирізом, який підкреслює розміри її великого штучного бюсту. Вони повільно виходять із печери. Поки що нічого не відбувається. Сара також вдивляється в далечинь. Раптом на неї іззаду нападає Чужой і починає пиздить, а потім хапає і тягне за собою у джунглі. Рембо хапає “Стінгер” і стріляє в обох. Скрізь знову дим, джунглі палають. По лісі біжить Чужой. В нього на плечах непритомна героїня. Десь позаду залишається спантеличений Рембо. Грає тривожний джаз. Рембо почина докладувать Презідєнту про те, що він почти шо побідив Чужого-18.
Рембо : - Я вже його був впіймав за яйця, але ж він такий слизький...
Презідєнт (летить у самольоті та п’є “Кока-колу”): - Треба їх усіх унічтожить якнайскоріше, бо ж на карту поставлене життя всього світу. Даю тобі троє суток для закінчення операції.
Рембо : - Єсть!
Ззаді Рембо з’являється купка в’єтнамських партизанів. Вони окружають Рембо і хочуть напасти, аж раптом із-за дерев вискакує Термінатор-43 і починає всіх пиздить. Рембо допомага йому. Обоє з завзяттям стріляють, чавлять і пиздячать в’єтнамців. Скрізь розруха, йде дим. Над відпизженими в’єтнамцями стоять Рембо і Термінатор, вони дивляться один на одного.
Рембо : - Ну шо, бачив як я їх ? Зараз і тобі піздєц !
Термінатор-43 : - Я всьо равно тебе не понімаю, але піздєц якраз тобі !
Перекладач мовчить.
Вони починають боротися, Термінатор хапає Рембо і пиздячить ним об дерево, потім кидає від себе метрів на п’ятдесят. Так продовжується з півгодини. Відпижжений Рембо лежить. До нього йде Термінатор. Рембо згадує дитинство, Сару, наказ Презідєнта і стає дуже злий. Він підводиться, хапає вила і пронизує ними Термінатора. У того у грудях утворюється величезна дірка, яка на очах затягується.
Термінатор (регоче): - Мені похуй, я ж на жидкокрісталіческом пластілінє !
Рембо знову протикає термінатора вилами, нанизує його, потім кидає його у річку. Термінатор тоне, пускаючи бульки. Він понімає, шо йому дійсно піздєц, бо корпус у нього таки залізний. Термінатор повільно тоне, зникаючи у воді. На поверхню води випливають різнокольорові пластилінові плями. Стомлений Рембо пада неподалік біля відпижжених в’єтнамців, дістає “Кока-колу” і жадібно п’є. Він дивиться на годинник і понімає, шо до істєчєнія трьох суток остається 44 часа.
Ширвіндт (до Санта-Клауса): - Шановний, ну давайте вже вашу “Кока-колу”, бо щось картина затянулась, а в животі бурчить, - кушать хочеться!
Дєд Мороз : - От жидяра ! Все на шару йому ! Он попроси поп-корна у Ді Капріо !
Ширвінд : - Нє, ну він же сам предлагав ! Ей, Ді, чи як тебе там ! Дай трохи пожувать, бо ваш фільм, я смотрю, затянулся.
Ді Капріо : - Для етого у нас у фойє єсть спеціальний бухфет ! Вот пойдітє, уважаємий і купітє сєбє ! І вобще, не мішайте мені обхажувать женщіну !
Дєд Мороз : - Та ладно, не трогай дитину ! Шо мамка скаже ! Нате осьо краще мороженого, хароше, - Лубни, Полтавської області (дає морозиво).
На екрані тим часом видно розрушений город. Біля розкуроченого автомобіля сидить Чужой-18. Коло нього – відпижжена Сара. Вона дістає з потаємної кишеньки таємну рацію і докладає, що знайшла Рембо, але в нього немає ніякої секретної зброї.
Сара : - Товаріщ Путін, я поняла, шо сєкретноє оружиє – ето сам Рембо ! Но я попала в лапи до Чужого-18. Нє знаю, как от него ізбавіца !
Путін : - Я всьо понял, ми вичьорківаєм тебя із етой опєрациї !
Зв’язок обривається.
Сара : - От мудак ! Оні меня вичьорківают ! Чорта з два !
Голос із рації : - Товаріщ Маша, ви отвєтітє за своі слова пєрєд родіной !
Сара кидає рацію об землю і починає пиздить зі злості Чужого-18, який, чесно кажучи, не ожидая такого поворота собитій, трохи охуєвший, падає горілиць. Сара, застосовуючи всі на світі прийоми східних єдиноборств, періодично зависаючи в повітрі, продовжує пиздить Чужого.
Джекі Чан : - Нє, ну я, канєшно, відпиздячив би її. Єслі би ето била моя кінокомєдія ! І вобще як-то мало юмора !
Тим часом із-за рогу зруйнованого будинку вибігає Рембо з вилами і також накидається на Чужого. Той хуєє ще більше, але захищається. Він починає хуярить нападників хвостом. Ті падають. Скрізь дим. Чужой десь з півгодини продовжує пиздити Рембо та Сару. Рембо лежить на землі і бачить як вгорі з’являється вертоліт Презідєнта. Презідєнт через скло з надією вглядається в очі Рембо. Рембо встає і прямує до Чужого. Чужой, трохи злякавшись, задкує, але ззаді на нього нападає Сара. Вони пиздять Чужого. Так триває близько півгодини. Рембо бачить неподалік пошкоджений автомобіль. Він біжить до автомобіля, за ним женеться Чужой. Рембо влазить в автомобіль, заводить двигуна. За ним лізе Чужой. Рембо, борючись з Чужим, скеровує автомобіль до моста, автомобіль їде по мосту, потім карколомно падає з нього у глибоченну прірву. Знизу долинає гуркіт вибуху. Все горить, з прірви валить густий чорний дим. На мосту сидить ростроєна Сара і плаче. Біля неї лежить годинник Рембо, на циферблаті якого пікає послєдня сікунда сроку, який приказом Презідєнта був даний Рембо на спасєніє людства.
Сара (ридаючи): - Він виполніл приказ !
Здалеку видно як до неї їдуть двадцять пожежних, тридцять поліцейських та десять машин “Швидкої допомоги”. Грає торжествений рок-н-ролл.. Картинка міняється. Мирне время. Десь в Америці. По вулиці йде Сара. Раптом їй здається, що вона поміча Рембо, який іде, кульгаючи, їй на зустріч. Вона придивляється. То дійсно Рембо. Він радісно обійма Сару. Над дахом презідєнтского дворца розвіюється американський прапор. Екран темніє. Показують якесь темне місце, здається, каналізацію. В її глибині щось ворушиться. Всі розуміють, що то якась тварюка...
Екран гасне. Включають ліхтарі. Всі аплодують. Санта-Клаус роздає всім “Кока-Колу”, Танюша з Іннесою ридають, Михалков тисне руку Стівену Кінгу, Ді Капріо цілує Шерон Стоун, Дєд Мороз збирає пляшки, Ширвіндт біжить у бухфет. Грає красіва музика.
Завіса.
2004 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153256
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.11.2009
Империя
Граница холода и зла здесь вечной ночи тень легла, -
Империя...
Необойденною стеной стоишь меж небом и землей
Империя...
Ни для кого, ни для себя хранишь ты реки и поля
Империя...
Не сеют здесь и не пожнут, а лишь свой тяжкий крест несут,
Империя...
Тех, кто любил тебя, скорбя, ты отправляла в лагеря
Империя...
Тебя знобит от суеты, но и покой не любишь ты,
Империя...
Кто я тебе, - ни брат, ни сын, себе – ни раб, ни господин,
Империя...
И спит пока что твой народ. А кто не спит – заткнули рот...
Империя...
И сила водки велика... И опускается рука...
Империя...
Не плачешь ты и не поешь, не умерла и не живешь,
Империя...
18.12.1991 г. Харьков
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153136
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.11.2009
Лиха чи праведна годино,
Хто перший з вас мене навчить,
Хто надоумить в світі жить
І вкаже правильну стежину?
Як вабить світу оксамит!
Знайду чи ні свою дорогу
Де вірна Сатані чи Богу
Душа зітліє чи згорить?
Заманить десь у височинь
Кохання вірного крило
Чи може в серці замовчить
Колись розтоптане тепло?
Все підганяє часу плин
Жагу солодкого буття
Чи мудро ти на світі жив
Чи марно пройдене життя?
Вгамую подих на хвилину
І крок зроблю в шаленну мить
Лиха чи праведна годино,
Хто ж перший з вас мене навчить?
03.10.1989 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=153135
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.11.2009
Пісня написана і записана у 1997 році на аматорській студії "Форс-Мажор". автор слів - Криворученко Юрій, автор музики - Посохін Сергій,аранжування - та виконання - ті ж особи.
(п) Не ходи..
Не ходи у садок в надвечір”я
Бо ти знайдеш пусте лиш подвір”я
Лиш гуляє вітер там, пустота, пусто там, -
Загубилася душа – сирота...
Полетіла вона білим світом
Усміхнулась мені теплим літом
І дощем просльозилася рясним
Не сумуй ти дівчино за ним...
П-в
Ти збережи те тепло осіннє
Наших надій і розмов вечірніх
І помолись за пропащу душу
З нею я блукати мушу...
Промайнеш уві сні, як видіння
Опадеш листопадом осіннім...
Лиш туманом ти розтанеш
Вільним вітром в полі станеш
Полетиш голубкою в забуття...
П-в
Ти збережи те тепло осіннє
Наших надій і розмов вечірніх
І помолись за пропащу душу
З нею я блукати мушу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152673
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.10.2009
Пісня написана і записана у 1997 році на аматорській студії "Форс-Мажор", смт. Нововоронцовка, Херсонська обл. Автор слів - Криворученко Юрій, автор музики - Посохін Сергій. Виконує Криворученко Ю.,гурт "Форс-мажор"
Це – твоя любов
Минає день. Позаду ніч. Цей неспокійний сон...
І морок лине над душею з бажанням в унісон.
І зорепад яскравих мрій. Довічне каяття.
Знов викликає погляд твій з криниці забуття...
П-в
Це – твоя любов переслідує мій спокій
Це – твоя печаль знову кличе мене вдаль...
Думка – як мить. Подорожній одинокий.
Серцю часу не жаль. Не жаль.
Нехай ідуть розлук дощі, та в серці все ж горить
Далеке полум”я душі я знаю, не згасить
І погляд твій крізь заметіль назустріч, назавжди
Покличе і втамує біль і я прийду туди,
П-в
Де твоя любов переслідує мій спокій...
Де твоя печаль знову кличе мене вдаль...
Думка – як мить. Подорожній одинокий.
Серцю часу не жаль... Не жаль...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152671
рубрика: Інше, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.10.2009
Стражденний мій народе, де шляхи
Що приведуть тебе до милості від Бога ?
Кружляють де ті ангели й птахи,
Що вкажуть путь до Божої дороги?
Країну розриває сита лють
І грають роль улесливі вар»яти, -
А пси "Хозяина" - напоготові й ждуть
Ось-ось…народ топити і стріляти…
Танцюють дивний танець лихварі -
Їм дмуть у труби горе - оркестранти
І грають ноти вже не звичні скрипалі,
А різнобарвні псевдо-музиканти…
Симфонія та чорна і лиха
Бо скрипки і сопілки десь забуто…
І тінь хитається великого гріха
У партері, над баченим і чутим…
Заносять транспаранти, метушня,
Туди-сюди снують по залу вокалісти
Суфлер забув сценарій і щодня
Біжать сюди привезені артисти
І глядачі, що вже давно по VIP – місцях
Чекають, як за лічені моменти
На подіум пробити хутко шлях
Прорвавшись вчасно в диригенти.
В проходах також людно. То – народ,
Зібрався подивитись на розвагу
З шапками у руках, стоїть, уп’явшись на синод,
Навшпиньках та без зайвої уваги.
Ще вчора він, знедолений і злий
На все живе, брів мовчки повз кладовищ
Сьогодні - таки добрий і хмільний, -
Дозволили ж - бо хліба та видовищ !
В строкатого покрою «піджакє»
Насіння роздає лакей. На вході
Прибита дошка, де на «умном язикє»
Написано, що «вход для всєх свободєн»…
І ось він, - край знівечених надій,
Колиска геніїв і вигнаних талантів
Могила сподівань і мрій
І батьківщина для репатріантів :
Село стоїть… зомліле і пусте
На сцені, посеред всього гламуру
Як та душа, що десь, німа, зросте
По висохлих колодязях, похмуро…
Як доля всіх вселенських кріпаків
І доля українського народу
Як правда, гола, й поготів
Що тягнеться до неба і свободи…
Та правда - у пробитих жахом скронях,
У цій землі, в хрестах і в колосках
І у потрісканих роботою долонях
І в материнських тихих молитвах…
Час - по спіралі. Знов Вертеп
Цей клятий треба гнать до біса !
Театр абсурду, дикий склеп
Коли ж закриє рятівна завіса?..
Чекать ще довго милості «братів»
За хліб, за долю бить пороги ?
Чи вартий кожен з нас шляхів
Що приведуть до милості від Бога…? 23.11.08р. м. Київ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152525
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.10.2009