Наталка Тактреба

усе це…

і  якщо  є  снігоходи,  якими  можна  добратись  до  сонця
чи  сльози,  якими  топиться  крига  втрат
і  якщо  було  не  надто  надумано  все  це
то  я  повернусь  тобі  навесні  встократ

 і  якщо  символи  -    справді  думки  без  фетешу
 і  якщо  твій  сум  -  також  симол  і  він  від  серця
 то  образ  твій  не  піддасться  ретушу
 і  не  дарма  було  усе  це..

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=246062
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2011

квартет у від' їзді. оповідання

Нас  було  четверо.  Четверо  напівбожевільних  невдах.  Четвер  –  заповітний  день.  По  краплі  «De  Kuper»    чи  «Molinary».  Слайдери  відключені.  Напівшепотом  про  основне.

Нас  четверо:  Римка,  Ліля,  Таня  і  я  (Катя  якби  хто  питав).  
Римка  з  нас  найматьоріша.  Точніше  найбільша  пофігістка.  Втомлена  надмірною  увагою  татка-фабриканта  і  його  чимраз  молодшими  коханками.  Післала    Литву-батьківщину  у  дyпу  і  повернулася  в  Україну-батьківщину,  де  ще  три  роки  тому  жила  мамa.  Матуся  померла  від  раку  лімфи,  залишивши  двокімнатну  і  море  проблем.  Матуся  любила  чоловіків  і  шик,  але  все  ж  таки  рідна,  отже  закриваємо  тему.  Римка  періодично  відвідує  все  можливі  гуртки(крій  та  шиття,сальса,  масаж,  бісероплетіння,  мовні  курси,  клуб  парашутистів…  далі  просто  міфові  радіо  гуртки,  клуб  юних  хіміків,  аквадизайн)  і  жодного  з  них  звісно  ж  не  закінчила.
Єдиний  її  диплом  –  посвідчення  водія.  300  у.о.  і  маєш  (якби  хто  питав).  Єдиний  її  досвід  –  гроші  закінчуються  швидко.  Але  як  фігура  досить  самостійна,  від  батьківських  грошей  відмовилась,  натомість  із  радістю  прийняла  «подаруночок»  -  приміщення  у  центрі  міста,  за  оренду  якого  отримувала  щомісяця  близько  3000  євро  –  це  вже  як  «чемна  доня»  звісно  ж,  нічого  не  подумайте!
Римка  говорить  ламаною  українською  або  плутаною  російською,  чим  усіх  веселить.  Але  хлопці  з  розуму  сходять  від  її  прибалтійського  акценту(  а  можливо  від  глибоких  вирізів  і  довгих  ніжох).  Але  вона  то  все  на  право  і  на  ліво,  бо  «Хлопці  –  собацюри  невдячні.  Виляють  хвостом  поки  ти  годуєш.  А  як  пригріє  ше  хтось  то  ясен  пень  ю  а  велкам!».  Римка  не  любить  рокерів,  але  любить  Курта(  «бо  він  мертвий!!!»),не  терпить  матюків,  не  вживає  таблеток  і  не  цілується  у  перший  вечір  знайомства(  тільки  після  24:00).  Отаке.
Об’єкт  під  номером  два  –  Таня.  Мила,  спокійна  дівчинка  з  довгим  волоссям  і  бірюзовими  айсами.  Ніжний    і  тихий  голос,  підкреслено  коректні  звертання.  Проте  не  без  запар  –  ясна  річ.  Таня  має  маніфест  і  вирок  –  «Я  груба»  -  говорить  зі  слізьми  на  очах.  Трохи  є,  але  ж  файна  вбіса!  Просто  не  в  маму  пішла  (татечко  Анатолій  відзначився  схожістю  з  бегемотиком  і  не  відзначився  ростом).  Раз  на  місяць  наша  дівчинка  (до  речі,  наймолодша  серед  нас)  оголошує  бойкот.  Минулого  року  це  мало  не  коштувало  їй  життя.  В  один  вечір  мала  прийняла  таблетки  для  схуднення,  зверху  фiгню  для  «очищення  організму»,  потім  ліки  від  зобу  і  в  решті  снодійне(  2  шт.),  бо    «дуже  кортіло  ригати».  Так  от,  о  10  ранку    наступного  дня  я  сиділа  під  реанімацією,  матюкаючи  всі  засоби  для  стрункості    і  молячи  Бога  зберегти  це  маленьке  –  ще  геть  дурнувате  життя.  Меседжі  ішли  в  різних  напрямках.  Так  що  Бозя  не  образився  і  дівчинка  Тетянка  залишилася  в  цьому  грішному  світі,  проте  з  виразкою.
Ліля  –  геть  інша  тема.  Ніхто    і  ніяк  не  второпає,  що  робить  ця  мишка  серед  таких  відмочок.  Ходило  собі  створіння  в  бібліотеку  щодня  і  щонеділі  на  ранішню,  а  тут  на  маєш  тобі:  розмово  про  фатуми  і  психодиліку,  40  оборотів(мама:  «фу,  слава  Богу,  почулося  40  абортів…»),  «ACDC”,  “Led  Zepplin”,  кальяни  і  Карпати  не  рідше  разу  на  сезон.  Ліля  читає  Шопенгауера.  Я  знаю  її  5  років  і  всі  п'ять  вона  читає  Шопенгауера.  Може  на  пам'ять  вчить  і  не  признається?!  Цитує  іноді  грецьких  філософів.  А  в  дорозі  слухає  аудіокниги  французькою.  «Kум  тель  а  вів  син  таля  пас»  -  от  все,  що  сказано  нам  нібито  французькою,  хоча  маю  підозру:  все  вона  зарaза  знає.
 Ну  і  я.  нереалізований  юрист,  невдалий  комерсант  і  врешті  решт  шустрий  агент  з  продажу  нерухомості.  Живу  з  папугою  –  він  феноменально  дублює  моє  мовчання  та  фразу  з  реклами  «Імідж  ніщо!».  Любить  серіал  «Секс  і  місто»,  можливо  тому,  що  після  нього  я  годую  його  яблуками.  У  мене  нема  родичів,  тому  кожного  літа  я  тарабаню  клітку  з  Вітольдом  у  село  –  на  фазенду.  Хатка  залишилась  від  бабусі.  Її  матеріальна  цінність  геть  не  йде  у  порівняння  з  оточуючою  природою  та  тишею,  що  зцілює  краще  «Новопаситів».  Отож  Вітольд  і  пару  подруг  –  ось  всі,хто  міг  би  подати  до  розшуку    у  разу  мого  зникнення.  Хоча  ні,  Вітольд  би  просто  здох  від  нестачі  яблук  і  «Сексу  і  міста»

ІІ
Ми  сидимо  в  «Трініті»  вже  другу  годину.  Графіки  наших  відпусток  ніяк  не  співпадають.  Виходить  так,  що  Ліля  зможе  приєднатись  до  нас  аж  через  тиждень.  Це  трохи  по-свинськи  було  би.  Ми  вирішуємо  зробити  їй  лікарняний  –  хвала  анархії  України,  де  все  продається  і  могоричиться.
Отож  14  липня  чотири  кікімори  з  торбами  об’ємом,    як  на  піврічний  вояж,  сідають  на  потяг  до  Сімферополя.  Клеять  дурня  в  купе,  умудряються  наклюкатись  дрінку  в  30  дігріз  білоу  зеро  і  спати  цілий  день.  Прокинутись  о  23:00  і  шукати  пригод  з  ароматичними  сигаретами    і  небритими  (пардон  недоглянута  іспанська  борідка)  бахурами  і  тамбурі.  В  3  ночі  (ранку?)  ми  таки  вляглись,  щиро  переконані,  що  «то  всьо  мудаки»  (ну  подумаєш  викинули  у  вікно  його  sonyericsson  –  не  тре  було  з  ним  постійно  носитись!!!).
Вранці  ми  випхались  на  перон  і  з  будуна  ще  довго  рахували,  чи  справді  аж  вісім  торбочок  має  бути,  якщо  нас  лише  четверо.  В  автобусі  до  Партеніта  таки  второпали,  що  парасоля  від  cонця  і  Canon  (мій  до  речі)  нещодавно  забуті  на  верхній  полиці  купе    -  найкращий  подаруночок  ґіточкам  на  Николая.
Поселились  з  горем  по  полам  в  кімнатці  два  на  п’ять  з  вдома  розкладними  канапами  і  довго  тягнули  сірники,  хто  з  ким  буде  спати.  Поки  таки  не  pevskb  Лілю(бідна  дівчинка)  покласти  разом  з  Римкою,  яка  хропить  і  чмакає  всю  ніч.    Згодом  з’ясувалось,  що  метр  –  це  не  є  безпечна  відстань  для  спокійного  і  мирного  сну  без  муз  супроводу.
Наступного  дні  ми  прокинулись  рано(якраз  час  до  обіду  валив)    і  пошльопали  (реально  такий  звук  від  від  резинових  в’єтнамок)  на  пляж.
- Дівчата  дівіться  паруснік!  –  це  Рима  репетує.
- Не  радуйся,  тебе  не  візьмуть  покататись  на  ньому,  -  Таня  відрубує.
- Це  тебе  не  візьмуть.  Затопиш…  сваімі  крикамі,  -  зараз  буде  буря  думають  всі.
- Позакривайте  роти  і  думайте  про  тишу.  Хто  зараз  вякне  –  готує  вечерю  і  миє  посуд!  –  це  я  вже.  Псевдонім  «народна  самооборона»,  от  тільки  картавити  ніяк  не  навчусь  –  ганьба  і  «ужозз».
Ви  коли-небудь  пробували  заснути  під    хлюпіт  хвиль,  який  нещадно  перебивають  крики  «пахлава,  сємєчкі!!!»  (тонко  із  скигленням),  «холодноє  піво,  рибка»  (  басом  із  наголосом  на  останній  склад),  «бананипєрсікі»(  зрештою  наймиліше  для  мене  по  звуку).  Дівчата  раз  у  раз  бігають  по  морозиво  і  сік  в  кіоск(  «там  такий  мальчік!»),    а  я  читаю  Карпу,  здерту  з  нету  і  факаюсь,  що  помилок  капєц  як  багато!  Іноді  просто  прусь.


IІІ
Так  минає  перших  два  дні,  поки  ми  не  погоджуємось  на  турпохід    в  гори.  Спеціально  для  цього  купляємо  китайські  кеди  і  спортивні  штани.  Наплічники  напихаємо  печивом  «Марія»,  яблуками  та  мінеральною  негазованою.    Два  батніка,  пачка  «давідоф»,  i-pod  та    прокатний  спальник.  Отож  ідем  і  пихтимо.
- Це  вам  дівки  за  смокінг,  -  затягуючись  резюмує  Рима  на  привалі.
Ми    б  її  післали  куди  треба,  але  шось  сильно  в  голову  кровця  прибула  і  дихалка  в  паніці.  Я  опускаю  голову  вниз,  нахиляючись,  спираюсь  руками  на  коліна.  Чудова  поза  –  в  німецькому  масмедіа  бачила,ахахха!  Але  це  реально  легше  ніж  сісти,  а  потім  не  могти  піднятись.  Інструктор  теж  курить  (фiговий  він  спортсмен,    а  м'язи  таки  нічогенькі).  От  посміхнувся  зараза,  може  думки  читає...  Так,  все  –  думаю  про  ХІІ  з’їзд  КПРС  –  він  засміявся.  Ото  дiдько!  Таки  читає.
- Ідем,  бо  зараз  позасинаєте,  -  ну  це  я  звісно,  куляґьол,  шо  казати.
Через  годину  ми  таки  вилізли  на  поляну.    І  в  прямому  значенні  вилізли,  всі  на  чотирьох  повзли  в  прямому  значенні(  кулґьорла,  прикиньте,  теж).  То  як  виявилось  був  top.  Таке  собі  видовище.    Геть  як  в  Карпатах,  тільки  більше  скель  і  не  так  високо.
- Ну  звісно  ж,  адже  Кримські  гори  це  фактично  продовження  Карпатського  хребта,  -  констатує  інструктор  петрик  (  увага  геть  не  Педрик).
- Ага,  копчик,  -  я  чогось  з  гонором  тут  виступила.
- Гиги,  -  це  Римка.
- Ой,  як  ноги  боляяяяять!  –  Ліля  стогне  як  маля.
- Обідати  будемо??!  –  ну  це  ви  здогадались  хто.
Петрик  розкладає  ті  прибамбаси,  які  згодом  оформляться  в  нашу  хибару,    я  гризу  яблука  і  витріщаюсь  на  інших  туристів,  дівчата  нарізають  харчі.  Лише  сонце  дивиться  на  це  все  зверхньо  і  хіпує  собі.  
- Тут  є  гадюки!  –  несподівано  вкладає  Петя  свої  думки  в  монолог  бідного  альпініста  Лілі.
- А  вночі  залізти  можуть,  -  я  таки  налякалась.  –  Страх  як  боюсь!
- Ну  так.  Можуть.
- А  шо  робити?
- Продукти  треба  надворі    лишити  на  ніч,  -  мовчить  втупившись  у  вогонь  хвилинку,  вдих-видих.  Продовжує:
- Як  маєш  молоко,  то  вилий  десь  подалі,  а  краще  в  річку…
- Ага,  ми  такі  западенківські  ідіоти,  що  тягають  в  гори  молоко  і  морозиво!  –  я.
- Отож,  і  торт  «Кучерявий  хлопчик»,  -  Таня.
Стиснув  плечима,  посміхнувся.  А  непогано  собі  чувак  влаштувався.  Водить  дівок  в  гори,  тусується  собі  з  ними  по  пару  днів,  вони  його  годують,  поять,  люблять…  А  ми  його  не  будемо  любити.  Ми  будемо  знущатися.  От  так!
Я  оголошую  про  це  дівкам,  щойно  ми  відійшли  в  туалет  (  так  тут  називають  кущик  ліщини).
- А  вночі  ми  його  пастою  намастимо!  –  Ліля  в  захваті  від  своєї  «вигадки».
- Мала,  розслабся  і  забудь.  Це  треба  було  в  «Артеку»  робити.  Тут  все  серйозно,  -  Таня  в  глибокій  задумі  схрещує  руки  на  грудях.
- Баби,  ми  йому  влаштуємо  сцену-імпровіз    «Ніч  в  засаді».  Я  проносне  маю!  –  це  Римка,  ах  ти  ж  моя  зозулька.
- Треба    його  чаєм  споїти…
Щасливі  і  радісні  ми  повертаємось  до  вогню.  Петрик  втикає  на  наші  задоволені  пики  з  острахом  (може  про  оргії  подумав,  я  ж  кажу  –  негідник).    В  казанку  водичка  булька,  зараз  буде  малиновий  чай,  а  тобі  сонце  –  по  спецпризначенню.
Відтак  ми  майже  спокійно  (під  Римчене  «хрю-хрю»)    спимо,  поки  Петрик  мужньо  сторожить  нашу  палатку  в  кущі  ліщини.
На  ранок  інструктор  спить  без  задніх,  а  ми  варимо  гречку.  Таня  мутить  собі  канапки,  бо  їй  гречана  каша  бачте  дієту  нагадує.  Цигарки  офф  –  у  всіх.  В  хід  пішов  Петриковий    Winston,  але  й  того  вистачить  до  обіду  максимум.  Ми  почули  від  сусіднього  кемпінгу  про  гірське  озеро  (назва  закручена  така,  що  і  не  запам'ятаєш,  грім  би  його  впік).    Малому  лишаємо  короткий  меседж:  «  Спи  до  шостої.  Ми  купатись.  Вари  вечерю.  Як  не  звариш,  то  великий    бог  Пронос  тебе  покарає!».  І  таки  злякався  бідося.  Ми    ще  сушимо  волосся  біля  вогню,  а  красунчик  вже  й  зупку  замутив,  і  цигарки  десь  із  дна  наплічника  дістав.  Потім  було  тепле  вино,  потім  сусіди  розказували  анекдоти  і  грали  на  гітарі,  а  ми  волали  з  своєї  стоянки  «Голосніше!!!  Браво!!!».  Пам'ятаю  ми  танцювали  ще  з  кимось  і  щось.  А  потім…  стало  вбіса  холодно  і  я  прокинулась.  Сирість  всілася  краплями  на  траві.  Хотілось  кави  і  «Підйому»,  а  ще  щоб  сусід  пробемкав  у  стінку  «зро-би  ти-хі-ше»,  а  Вітольд  репетував  «Імідж  ніщо!».  Додому  схотілось  одним  словом.  Як  там  мій  маленький  червоно-синій  друг  у  батьків  Тані?  Чи  не  шкодують  вони  йому  зернят,  чи  не  забувають  йому  водичку  міняти,  чи  не  задовбав  він  їх  лозунгами,  чи  не  вбили  вони  його  за  нічні  марення?
Рачки  з  палатки  вилазить  Петя.  Дивиться  виключно  уважно  і  виключно  лівим  оком.
- Кави  хочеш?  –  питаю.
- Ага!
- То  тусуй  по  дрова.
Широка  посмішка  змінилась  на  закапущену  губу  і  наморщений  ніс.  Але  таки  просовує  решта  тіла  далі  по  курсу,  всідається  на  дупу  і  випорпує  з-під  катранів  кроси.  Але  й  гарний  Аполончик,  цьомала  б  і  дивилась,  та  дуже  кави  хочеться  просто.  
На  горизонті  з'являються  новоприбулі.  Отже,  вже  десь  біля  дванадцятої.  Раніше  не  дійшли  б.
Мучачека  веселі  і  сильні,  дівчата  мовчать  і  фальшиво  либляться.  Проте  замість  того,  щоб  одразу  ж  розкладатися,  вони  сідають  просто  на  землю  і  омкають  хвилин  з  десять,  до  болю  у  вухах.  Але  таки  знаходжу  у  голові  мудру  думку,  розбудити  подруг  на  ранкове  шоу.  Петро  порпається  в  сумках,  заварки  здається  нема,  як  і  кави.  Ми  посилаємо  його  за  м'ятою  і  взагалі  до  дупи,  бо  тута  ці  буддисти  і  зарядку  почали  робити.
- Вони  не  буддисти,  просто  йогою  займаються,  -  потім  розповідає  містер  всезнайко.  –  Кожного  літа  сюди  по  три  рази  приїжджають  аж  із  Запоріжжя.
- Ого!
- Ага.
Треба  звалювати.  А  так  впадло.  З  радістю  скотилась  звідси  –  пара  поламаних  ребер  і  ніс  в  чорнобильський  гарбуз,  зате  збиратись  і  топати  не  треба.
Врешті  ми  спаковані.  На  дорогу  посиділи  тихо  п'ять  хвилин.  Наплічник  неприємно  тягне  назад.  Але  ми  зосереджено  чешемо,  нахилившись  вперед.  Я  перемигуюсь  з  дівчатами,  мовляв,  які  ми  молодці,  що  інструктору  двокілограмовий  камінь  в  рюкзак  поклали.  Ми  просто  ще  не  знаємо,  що  він  кожній  із  нас  по  п'ятикілограмовому  закинув.
Петруччо  –  романтик.  Збирає  ромашки  і  дзвіночки  там  всякі.  Ми  би  теж  так  вар'ювали,  але  дуже  «кєшко»  з  такою  от  бандурою  за  плечима  нагинатися.
На  автобусній  сидимо,  як  в  німому  кадрі  «звєзда  в  шокє»  -  роти  повідкривали  і  вилупились  на  хату  навпроти.    Ми  дрібку  не  встигли  на  останню  маршрутку  до  міста,  тож  наразі  чекаємо  на  повернення  здорового  глузду  у  Петра  і  доброго  гумору  ourself.
- Педро,  -  Римка  хляпає  йому  долонею  по  коліні,  -  я  придумала.  Ти  зара  пензлюєш  по  дірєвні  і  продаєш  ромашкі,  приносиш  баблоси  і  ми  повертаємось  на  таксі.
- Гигиги,  -  це  ми  з  Танькою.
- Для  таксі    в  мене  гроші  є,  зрештою  я  би  за  вас  теж  заплатив,  бо  то  таки  в  більшій  мірі  моя  вина…(нормально  сказав  «в  більшій  мірі»,  сам  забув  розклад  руху).
- Ну  і  шо  ти  тоді  випендрюєшся?-    Ліля  не  витримує.
- Того  шо  я  не  за  то  з  вами  два  дні  морочився  і  ніч  в  окопі  провів,  щоб  отак  віддати…
- От  дибiл!  –  Римка  любить  сам  процес  номіналізації  –  ви  не  подумайте.
- Рима,  заспокойся.  Голова  болить,  -  я  хочу  скиглити,  репетувати,  показувати  прохожим  тріснувший  мозіль  або  на  крайняк  хоч  зняти  кроси.  Я  хочу  залізти    втеплу  ванну    або  холодний  душ.  Хочу  попрати  просмерджене  димом  шмаття.  А  натомість  мирно  заспокоюю  цих  двох  овець.
На  15  хвилин  западає  тиша.  Але  ось  Петро  приносить  з  кіоска  Camel,  всім  так  мило  простягає  вогник,  що  і  бовдуру  стає  зрозуміло:  трубка  миру  розкурена  -    ховай  кастет  у  тапок.
- Тут  живе  одна  бабуля,  вона  на  ніч  бере  і  годує.  По  тридцять  гривень  за  людину  –  ну  за  мій  рахунок  звісно  ж…  -    він  так    стиха  говорить,  що  ми  аж  витягуємо  шиї.
Від  усіх  цих  кольорових  картинок  з  домашньою  зупкою,  з  білою  білизною  на  м'ягенькій  постелі,  зі  звуком  телевізора  –  нехай  буде  навіть  серіальний  час,  нехай  рулять  новини  чи  реаліті-шоу,  байдуже.    І  ми  всі  четверо  як  ослики  синхронно  киваємо  на    знак  згоди.  Рима  толерантно  штовхає  його  буц  носком  свого  кеда  –  типу,вибач  і  всі  діла.  Він  посміхається.
Бабця  –  це  уже  голосно  сказано.  Двері  відчинила  така  собі  молодичка  років  45-50-ти.
Товстенька,  пухленька,  з  бородавкою  над  губою,  з  глибоким  вирізом  картатої  сорочки,  зате  у  хустці.
- Патєрались,  рєбята?  -    спитала  вона  якось  надто  тепло.
- Да  нєт,  на  автобус  апаздалі,  -  відповів  Петро,  переступаючи  поріг.
Жінка  розстелила  нам  ліжка  і  налила  всім  окрошки,  я  таке  місиво  з  дитинства  не  люблю,  тому  відмовляюсь  від  вечері.
- Мілашка,  я  тєбє  тога  кашу  рісавую  сварю,  -    і  полетіла.
Ми  сидимо  на  веранді,  палимо  і  граємо  в  карти.  Кущі  обсіли  світлячки,  а  з  трави  чути  сюрчання  світлячків.  Баба  Віра  дістала  домашнє  вино,  ми  гриземо  яблука  і  програємо  всі  по  черзі  крім  Петра.
- А  я  вам  погадаю,  -  дещо  не  очікувано  сказала  хазяйка.
- Та  нє…  -  Таня  набожна  дівчина,  боїться  цього,  як  вогню.  Але  бабця  бере  її  за  руку  і  заглядаючи  в  очі  каже:
- Ты  хочешь  выехать  за  границу.  Мечтаешь  о  Европе.  А  еще    у  тебя  парень  был,  спортсмен.  Он  сейчас  очень  болен.  Но  все  пройдет.  Ты  к  нему  вернись.  И  скоро  у  тебя  в  семье  пополнение  будет  –  твой  брат  невесту  приведет  в  положении.
- Хватить!  –  Таня  висмикує  руку  і  відвертається.
- А  мне    можете?  –  Римка  простяга  руку.
- Я  тебя,  милочка,  насквозь  вижу.  Тебе  нечем  в  жизни  заняться  и  ты  решила  ,что  будеш  знаменитым  фотографом.  Только  ничего  у  тебя  не  выйдет,  пока  отец  не  доверити  тебе  под  командывание    свою  фабрику,  а  это    будет  не  скоро.
-  А  тебе,  родная,  уже  пора  подумать  о  семье,  -  наче  між  іншим  кидає  Лілі.
- А  у  тебя  ,  –  це  до  мене,  -    будут    проблемы  с  легкими.  Ты  любишь  свого  женатого  боса.  Не  начинай  с  ним  отношений  –  он  этого  не  стоит.
Мені  стало  так  соромно,  що  одразу  ж  потягнулась  до  цигарки.
Тьотя  віра  глянула  на  Петра  і  очі  її  стали  великими.
- В  этом  году  ты  попадешь  в  аварию.  И  скорее  всего  умрешь.  Молись  мальчик  мой.
«Аррріва!»  -  почулося  з  динаміків,  а  шестеро  людей  завмерло  від  страху…

IV
Ми  покидали  Крим  із  тяжким  серцем.  Кожен  ранок  Петро  приходив  до  нас  і  ми  брели  на  море.    На  вихідні  він  таки  взяв  екскурсію  і  довго  не  дзвонив,  за  що  був  оспіванний  найгіршими  словами.  Лице  його  стало  неприродно  загостреним,  погляд  надто  зосередженим  на  випадкових  речах.  Іноді  він  закидався  пивом  так,  що  сміявся  та  жартував,  як  раніше.
- Ви  дзвоніть  мені,  добре?  –  він  якось  так  несміливо  глянув.
- Звісно  ж!  –  Римка  обіймає  його.  –  А  ти  в  гості  приїжджай,  -  і  закусила  губу.
Я  бачу  його  сумну  постать  з  вікна  автобуса.  Вона  розмивається  краплями  дощу  на  склі.

Робота  поглинає  мене  всю  і  повністю.  В  найближчу  п’ятницю  ми  з  друзями  плануємо  піднятися  на  Хом’як.    Вечорами  хочеться  напитись.  Вітольд  злиться  на  мене  ще  від  часу  повернення.  Постійно  повторює  «Де  Катя.  Нема  Каті.  Де  катя.  Лишила  тебе  здихати»  -  це  Таніна  мама  його  навчила.  Я  піддобрююсь,  як  можу:  приговорюю,  сюсюкаюсь,  годую.  А  він  гризе  мій  палець  і  каже  «Нічтожество!»  -  то  з  фільму.  Та  що  з  пташки  візьмеш?!
В  сумці  розривається  мобільний.  Я  втомлено  бреду  до  нього  з  думкою,  що  якщо  це  з  роботи,  то  буду  матюкатись.
- Мася,  здоріу!  –  це  Петро.
- Привіт,  пташенятко!  –  я  справді  рада  його  чути.
- Я  вирішив  приїхати  до  тебе  в  гості.  До  вас  тобто.  Ну  хто  прийме…
- Та  до  мене  звісно  ж.  Я  сама  живу…  -  і  тут  Вітольд  такий  «Нічтожество!!!»репетує.  Ми  сміємось.
- Я  тут  з  розуму  сходжу,  -  голос  реально  сумний.
- Я  буду  чекати.  Коли  тебе  зустрічати?
- В  цей  четвер.  Зранку  буду.  Потягом.
- Ок.  Молодчинка.  Слухай,  а  може  в  гори  підем?  Я  збиралась  з  дівками…
- Ну  звісно  ж.  Тоді  я  палатку  захоплю.
- Ага,  а  то  моя  нікудишня  –  китайське  гiмно.
- Ахала.  Парусник  від  вітру.
- Точно.
- Ну  все,  тоді  цілую.
- Добраніч,  зай.    Скоро  зустрінемось.
 Вкотре  чую  «Абонент  знаходиться  поза  зоною  досяжності».  Ненавиджу  цю  дівку  всією  шкірою,  кінчиками  волосся,  струпиками  на  розбитому  коліні.  Петро  вже  чотири  години  в  дорозі  і  три  з  половиною,  як  ми  не  розмовляли.  З  дуру  я  переглядаю  новини  в  неті  –  чи  не  ставалось  аварій  на  залізниці.  Я  не  сплю  всю  ніч.  В  п'ятій  закінчуються  цигарки.  Я  іду  до  цілодобового.  Там  черга  з  алкоголіків.      Нація  чотирьох  бід:  крадійства,  халявності,  алкоголізму  та  понтів.  Доки  доходжу  до  вокзалу,  сонце  вже  добряче  шкварить.  Я  сиджу  на  вогкій  лавці  і  намагаюсь  на  замерзнути  або  не  заснути.  Приходять  потяги,  від  них  смердить  вугіллям,  туалетами,  немитими  ногами  і  домашньою  ковбасою.  Жінки,  як  штангістки  перекидають  здоровенні  торби  в  клітинку  з  перона  у  тамбур.
У  вікні  потяга  Львів-Чернівці  я  побачила  дівчинку  років  так  шести.  В  неї  білі  кучерки  і  дуже  червоні  губи.  Вона  розтягла  долоньки  по  віконниці  і  прилипла  губками  до  скла.  Я  помахала  їй  рукою.  Маля  роздивилось  по  боках  і,  зрозумівши,  що  мені  більше  нікому  привіткати,  відповіла  тим  самим.  Всі  п»ятнадцять  хвилин  стоянки  ми  переморгувались.  Потім  потяг  пішов  на  захід,  а  я  на  схід  –  до  залізничного  мосту.  Там  мене  цілувало  сонце.  Дуже  відверто  і  нахабно.  Спершу  воно  витягнулось  у  сонному  позіханні,  потім  з-за  піристих  хмар  показалась  його  ліва  п'ятірня,  а  за  нею  і  права.  Я  мружилась,  але  не  відверталась.  Чомусь  стало  спокійно.  Я  подумала:  якщо  сонце  отак  запросто  собі  мене  ніжить  теплом,  втішає  і  заграє,  то  нічого  поганого  не  може  статись.  Помалу  спустилась  і  сіла  на  пероні.  Сонце  не  досягало  мене  у  піддашші,  але  я  могла  його  бачити.  Далі  йшли  потяги,  тягнулись  втомлено  рейками.  Але  якщо  зі  сходу  не  було  затримано  жодного  локомотива,  отже  там  нічого  не  сталось…  
Було  дуже  тепло  і  хтось  цілував  у  вухо.  Я  зірвалась  на  рівні  ноги  і  не  могла  зрозуміти,  де  і  що  сталось.  Поки  пригадувала,  чого  я  на  вокзалі,  мене  перебив  з  ясного  розуму  новий  шок  –  той,  через  кого  я  проревіла  ніч,  гучно  реготав  наді  мною.
- Свиня!    -  я  не  витримала  і  штовхнула  його  в  коліно.  –  Я  так  переживала,  чого  ти  не  відовідав  на  дзвінки?
- В  мене  мобільний  офф,  розрядився…
- Як  то  так?
- А  так.  Я  провтикав.
- Я    з  тебе  втухаю…
Він  мовчить.  Ми  сідаємо  в  таксі.  В  квартирі  досить  холодно  –  я  не  зачинила  кватирку.  Вітольд  репетує  своє  «нічтожество»  -  це  його  коронне  слово,  коли  щось  не  до  вподоби.  Мабуть  мій  папуга  таки  москаля,  бо  слово  «нікчема»    ніяк  не  вимовить.
Переживати  за  Петра  –  все  одно,  що  злитись  на  дощ.  Він  наче  випробовує  долю.  Спочатку  заявив,  що  досить  з  нього  потягів  і  ми  тряслись(фізично  і  психологічно)  разом    у  маршрутці.  Потім  він  відмовився  пройтися  пішки  лісом  і  ми  брели  краєчком  віджиґорної  траси  з  різкими  право-лівими  поворотами.  Він  таки  забив  собі  зап’ястя  підсковзнувшись  на  корені,  порослому  мохом.  До  вечора  руки  мала  гламурний  рожево-бузковий  відтінок.  Тож  ми  всі  господарські  справи  поклали  на  Велика  –  Римчиного  чи  то  друга,  чи  то  коханого,  чи  то  коханця.  Решта  народу  мали  б  прибути  недільного  ранку.  Таня  спала  в  тіні,  як  заєць  під  корчем:  періодично  зриваласть  і  оглядала,  чи  бува  не  стався  за  час  її  дрімінга  кінець  світу.  Римка  пішла  по  дрорва  з  Великом  (  той  від  роду  Веліамін,  але  став  Великом  щойно  я  спробувала  зукраїнізувати  його  ім’я.  Так  і  залишилось).  Я  варила  банош,  точніше  мамалигу,  бо  ні  молока,  ні  масла  не  було.  Ліля  сиділа  сонна  і  все  доливала  з  термосу  кави.  Петро  задумливо  шпортав  прутиком  і  багатті.
Ми  пішли  шукати  гриби  –  я  і  Петро..  .дівчата  відмовились.  Вони  думають  у  нас  шури-мури,  але  нічого  нема.  Ми  дійшли  до  вершини  гори,  не  зустрівши  навіть  блідої  поганки.  Може  вони  просто  занадто  бліді.  Я  лежу  на  його  вітрівці  і  жую  травинку,  він  стоїть,  заклавши  обидві  руки  у  кишені,  і  оглядає  поляну.  Навколо  повно  синіх  квітів,  а  він  їх  не  збирає  –  шкода.  Я  б  їх  собі  заьрала  і  сплела  б  вінок.
- В    тебе  жoпа  вібрує,  -  мені  хотілось  сказати  якомога  грубіше,  все  через  грьобані  квіти.
Петро  дістає  з  кишені  штанів  мобільний  і  відходить  в  сторону.  Повертається  блідий,  як  смерть.
- Що  сталось?
- …
- Що  сталось???  –  я  хапаю  його  обличчя  в  долоні.
- От  тобі  і  доля…
- Ти  про  шо?
- З’їзд  альпіністів.  Змагання  а  Судаку.  Я  там  кожен  рік.  А  тепер  не  поїхав…
- Ну  то  на  другий  рік  поїдеш,  не  пропадуть  без  тебе.
- Нема  кому  пропадати.  Весь  автобус  –  тринадцять  моїх  корифанів  ,  всі  загинули.  І  шофер.  Двоє  вижили,  попутніх.  Стояли.
- Таке  може  бути?
- Не  знаю,  може  того,  шо  стояли…
- Я  не  про  то!  Що  за  аварія  така?!  Цілий  автобус  і  всі…
- Всі.  Дівчата,  хлопці.  Всі!
Він  сідає  навколішки  і  обхоплює  руками  голову.  Мене  заціпило.  Чую  тільки  як  пульсує  кров,  цей  звук  наростає  і  здається  зараз  розтрощить    мені  голову.    Я  закриваю  очі  і  стає  холодно.  Я  стратила  свідомість.  Петя  б’є  мене  по  щоках.  Я  не  знаю  точно,  де  я,  але  знаю,  що  це  він.  Я  зупиняю  його  руку.  Моя  голова  у  нього  на  колінах.  Я  боюсь  розплющити  очі  і  побачити,  як  він  плаче…    Але  його  очі  сухі,  сухі  і  порожні.  Я  обіймаю  його  за  шию,  але  виходить  так,  що  то  він  мене  притискає  до  плеча  і  втішає.
- Чого  та  стара  сyка  не  сказала,  що  там  будуть  інші?!  Я  би  здогадався!  Я  би  їх  спас…
- Думаю,  вона  цього  не  знала.  Вона  ж  їх  не  бачила…
- І  шо?  Це  все?!  Я  втік.  Отак  я  нафакав  фатум?
- Ніхто  не  може  цього  зробити.
Він  мовчить  деякий  час.
- Я  мушу  їхати.
- Я  з  тобою.
Він  коротко  глянув  і  кивнув.  


Ми  вилетіли  того  ж  вечора  з  Франківська.  Він  не  забрав  усі  речі.  Сказав,  що  хоче  повернутись.  Я  погодилась.  Він  не  спить.  Я  чую  його  блукання  кімнатами.  Чую,  як  з  третього  спалахує  його  запальничка.  Кожного  разу  з  третього…  я  теж  не  хочу  спати,  але  таки  засинаю  на  годину.  Прокидаюсь  від  тривоги,  що  він  не  тут.  Плутаючись  у  покривалі,  влітаю  в  його  кімнату.  Він  сидить  на  підлозі  в  одних  плавках.  Голова  закинута  на  диван.  Світає…  Може,  він  спостерігає  за  світанком  чи  спить?..    Я  беру  з  дивана  подушку  і  ковдру,  вкриваю  нас  обох.
- Підлога  холодна,  -  його  голос  хриплий  і  стиснений.  Очі  далі  у  вікні.  Він  згрібає  мене  правою  рукою  і  садить  собі  на  коліна.  Ми  так  і  засинаємо.  Я  точно  знаю,  що  він  теж  засинає  –  його  тіло  м’якне  і  теплішає.  Світанок  настав.  Нема  на  що  більше  дивитися.
Ми  прокидаємось  о  першій.  В  нього  затерпла  дyпа,  в  мене  руки  від  надто  міцних  обіймів.  Ми  по  черзі  приймаємо  душ  і  п’ємо  чай  з  ромашки.  Я  вже  ненавиджу  аромат  ромашки.  Він  буде  мені  нагадувати  масовий  похорон,  де  нерухомо  стояли  друзі,  де  марили  жінки  загиблих,  де  матері    були  байдужі  через  велику  дозу  заспокійливого.  Ми  тримались  за  руки.  Петро  стискав  мою  долоню  все  сильніше  і  сильніше.  Мене  боліло  і  від  цього  ставало  легше.  Ми  вкинули  по  жменці  в  кожну  з  дев’яти  могил  –  всі  його  друзі.
- Ну  от  і  все…  -  сказав  він  в  таксі  і  зняв  окуляри,  потер  пернісся  і,  мабуть,  таки  заплакав.  Я  не    бачила,  бо  відвернулась.  Ще  кілька  днів  ми  пили  горілку  з  ябучним  соком.  Я  блювала  і  далі  пила.  В  п’ятницю  його  лице  стало  сірим,  шкіра  пахла  нікотином  і  спиртом.  Ми  спакували  речі,  заїхали  на  пляж  і  пролежали  там  до  сьомої  вечора.  З'їли  по  дині  і  кіло  бананів,  випили  по  чотири  бокала  квасу,  скурили  по  пачці  цигарок  і  ще  по  три  ароматичні    сигари.  Відтак  обгоріли  і  поїхали  на  вокзал.  Ми  мало  говорили.  Але  я  точно  знала,  що  він  не  скоро  повернеться  в    рідне  місто,  що  крім  мене  в  нього  більше  нікого  нема.  Він  знав,  що  крім  нього  в  мене  є  папуга  і  троє  подруг,  але  він  на  першому  місці.  І  що  так  буде  доти,  доки  він  схоче.  А  отже  завжди.  Арріва!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245748
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.03.2011

нове життя

Завтра  я  починаю  нове  життя.  Купляю  білет  на  роздовбаний  потяг  до  припустим  Львова.  Буду  дві  години  телімбатися  в  душному  вагоні.  Спостерігати,  як  завбачливі  панночки  поїдають  варені  яйця  і  домашню  ковбасу,  безтурботні  студенти  одного  з  ПТУ  клеїтимуть  дурнів  і    ґьорлів  (на  вечір),  крейзануті  рокери  розпиватимуть  горілку  прямо  з  горла,  а  замість  закусона  будуть  занюхювати  один  одним  або  яким-небудь  іншим  лaйном.  У  Франківську  зайде  дідок  (обов’язково  дідок,  а  не  бабуля)  і  буде  всім  втирати  про  кінець  світу,  перечислюючи  подорожчання  на  різні  продукти  за  останні  сім  років,  нечувану  розбещеність  молоді,  корупцію  у  владі,  медицині,  освіті  і  навіть  у  власній  хаті  -  кyрва  мать!  –  все  це  яскраві  докази  апокаліпсису.  Ніхто  не  наважиться  суперечити,  тому  старенький  не  зупиниться  і  згадає  численні  авіакатастрофи,  короткочасну  війну  в    країні  N,  теракти,  лісові  пожежі,  буревії,  цунамі    і  таке  інше.  Попри  виняткову  актуальність  теми,  я  увесь  цей  час  буду  дивитись  у  вікно.  Сумні  та  ненав’язливі  краєвиди  рідної    Щеневмерлої  завжди  заспокоюють  –  добре,  коли  ще  десь  є  таке  паскудство,  як  у  власній  душі.
Після  промови  діда  хтось  обов’язково  почне  дебати.  І  пішло-поїхало:  «Юлька  розвалила  коаліцію,  а  Нукович  (Янукович  тобто)  бандит  такий-сякий,  спеціально  підтроюджує  Ющенка  проти  Юльки.  І  всі  вони  там  пов’язані,  і  родичаються  (один  одного  в  куми  беруть,  і  сватаються,  і  перелюб  чинять  –  всьо  як  нормальні  люди).  От  тільки  крали  би  менше»
Весело  хоча  б  від  того,  що  народ  вміє  сміятись  з  того  всього  .

І  ось  я  у  Львові.  В  кишені  700  гривень  і  200  франклінів,  але  нема  зворотного  квитка.  Сирість    одразу  ж  вказує  на  моє  місце  в  цих  вуличках.  Але  я  не  лякаюсь  –  показуючи  фак.,  пхаюсь  у  трамвай  до  університетської.  У  вухах  дві  пімпочки:  "Скільки  людей  –  стільки  машин",  тому  не  розумію  паніки  навколо,  читаю  лайку  по  губах  і  злість  в  очах.  Все  гірше,  ніж  я  думала.
Прямую  до  деканату  істфаку.  Стeрвозна  білявка  з  кривавими  кігтиками  слухає  мене  потупившись  у  монітор.
-  Дайте  Ваше  направлення.
-  В  мене  його  нема.
-  Тоді  нічого  не  вийде.
-  А  якщо  домовитись?..  –  чорт,  ненавиджу  такі  фрази.  Білявка  піднімає  повні  байдужості  очі  і  веде  бровою(  перспектива  є!).  Я  нахиляюсь  нижче  і  шепочу:  «  Я  Вам  віддячу».  Проте  вона  чомусь  заглядає  мені  у  виріз  майки.  На  бейджику  читаю  «Віка».
-  Ну  будь  ласка,  Вікуся...
Мала  явно  лесба.  Та  байдуже.  Мовчки  вона  набирає  щось  двома  вказівними  на  клаві  і  за  мить    з  принтера  вилазить  А4  з  бланком  анкети.  Я  старанно  то  все  заповнюю  і  ще  півгодини  тупочу  в  очікуванні  листочка  зі  штампом  і  приписом  «дозволяю».  Суну  Вікусі  п'ятдесят  гривень  і  прямую  до  наукової  бібліотеки  національного.  Гардеробниця  презирливо  дивиться  на  мою  торбу  з  паленою  лейблою    Versacе,  але  дає  номерок.  Я  випадаю  з  життя  на  6  годин.  Поки  голова  не  гудить  від  абревіатури  НКВД,  а  шлунок  не  грає  фокстрот.  В  столові  повно  розумників:  симпатичні  гномики  в  стильних  лінзах,  відчайдушні  науковці  з  масним  волоссям,  звичайні  мудаки  з  ноутами  і  ті,  хто  прийшов  сюди  «чіста  паржать»  -  в  основному  це  студенти.  А  дівчата…  -  я  на  них  не  дивлюсь.  На  світі  нема  нічого  огиднішого,  ніж  хлібні  котлети  і  піснішого,  ніж  студентська  гречка.  Та  байдуже.  Зараз  треба  ще  одну  модну  аферу  провернути.  Тільки  як?
В  маркеті  біля  гуртожитків  купляю  добротний  коньяк  і  цукерки.  Йду  до  коменданта.  Півгодини  блазнювання  і  от  я  вже  тусуюсь  в  одній  кімнаті  з  аспіранками.  Вони  не  задоволені  моєю  з’явою,  але  допомагають  з  білизною  і  поступаються  поличкою  в  шафі.  З  моєї  торби  народжується  "Шабо",  сир,  горішки  і  фрукти.  Ми  палимо.    
-  Ти  прокольна  мала,  -  чую  до  себе.
-  Буває,  -  тупа  посмішка  у  стилі  "ялюблюбрітні",  а  шо  буває  –  фіг  знає…
Душ.  Ніч.  Ранок.  Кава.  Тролейбус.  Фастфуд.  Слімси.  І  покотилось.так  8  днів.  Мобільний  мовчить.  Це  трохи  тішить,  а  трохи  ображає.  Невже  таки  усім  на  мене  наплювати?
Треба  подумати  про  час  після  «наукової».  Йду  в  інтернет-  клуб.    Тиримпирим.rambler.ru.  7  вхідних:
«от:  OREST  SMILE
привіт  Мась!  Тебе  нема  в  чаті,  не  заходиш  вконтакт.  Що  трапилось?  Я  почав  закохуватись,  а  може  просто  звик…  не  пропадай.  Чмок”
«от:  inshalit.  Ukr.net
Ваш  вірш  «Під  «Депеш  Мод»  буде  надрукований  у  наступному  альманасі  «  Інша  поезія»,  що  вийде  у  червні.  На  рахунок  гонорару  звертайтеся  за  тел.  **********»
Оу,  сенкі,  мені  зараз  ох  як  це  треба.
«от:  Diana  Or.
Pryvit.  Ty  ce  zrobyla!  Ja  znala,  sco  ty  zmozesh!  Moja  tobi  porada:  ne  znajomsia  z  hlopciamy  u  dzynsah  vid  Sent  Oliver  I  ne  vecheraj  u  kavjarni  z  velykymy  viknamy/  pyshy  meni  odne  slovo  “je”  I  ja  budu  spokijna  ;)»
«є»  -  відповідаю  я  і  читаю  інше.
«от:  DEN  Den’
Я  обіцяв  тобі  їх  давно  вислати  це  не  спосіб  нагадати  про  себе  –  просто  завжди  дотримуюсь  своїх  слів»  -  4  фото.  Ми  у  Варшаві.  Усміхнені.  Чого  либились  –  біс  знає.

«от:  dara
котенок  привет!    Мне  одиноко  без  тебя.  разреши  позвонить.  У  меня  полно  новостей.  Я  с  ним  рассталась.  Ты  была  права,  он  скот.  Я  не  плачу.  Просто  что-то  слишком  свободно…»
«от:  ****
Ваша  анкета  булла  разглянута.  Ми  погоджуємось  взятии  Вас  на  роботу  на  посаду  покоївки  нашому  готелі.  Чекаємо  з  11:00  за  адресою:  м.Львів  ………….»
Блядський  притон  єдиний  уважив  мене  згодою.  Ну  і  нехай.
Я  домовляюсь  з  адміністратором  на  рахунок  проживання.  Вдягаю  сіро-синю  форму  і  білий  фартух.  Йду  міняти  виснажені  нічними  утіхами  простирадла  струшувати  пил  з  фанерних  меблів,  перевірювати  номера  "люкс"  і  "фе".  Життя  вдалося  бля!
70  гривень.  Таку  суму  видавці  назвали  гонораром,  хай  би  вони  заробляли  не  більше  десяти  гонорарів  на  місяць  до  самої  пенсії.  Ох,  як  все  дратує.  Тішать  тільки  схвальні  рецензії  в  гоголівці  та  клубі  поезії.  Вконтакт  –  принципово  ні  ногою,  ні  клавішою.  Назбирала  трохи  грошей.  Ще  2  місяці  і  куплю  собі  беушний  ноут.  Треба  ж  кудись  записувати  усі  нові  "шедеври".
Відправляю  мамі  короткий  меседж  «  Мамусь,  в  мене  все  добре.  Вчусь,  не  переживай»  і  отримую  ще  коротшого  «добре».  Добре,  шо  вчусь,  чи  добре    -  не  буду  переживати?  Облом  короче.  Може  дядя  Гріша  знову  звалив  до  коханки  чи  в  запої.  Чи  вона  на  мене  болт  забила,  бо  їм  двом  добре  без  мене?  Ех…
Іду  краще  приберу  бісів  21  номер  на  мансарді.після  чотирьох  серій  "тук-тук-тук,  прибирання  номерів"  завалюю  і  …  Факін  шет!!!  Смаглява  красуня  лежить  на  ліжку  із  закладеними  на  грудях  руками,  з  рота  стікає  шумована  слина.  Біля  нічника  гора  упоковок  від  пілюль,  порожній  стакав  і  папірчик.я  боюсь  мертвихз.  Проте  хапаю  її  за  зап*ястя  і  півхвилини  намагаюсь  зрозуміти  чи  то  руки  в  мене  так  трясуться,  чи  там  шось  пульсує.  Тіло  тепле.  Хапаю  її  мобільний.  109  –  ало,вашу  мать!  візьміть  слухавку,    уроди!
За    20  хвилинсині  халати  приїхали  .  оце  так  швидкість.  В  лікарню  я  їду  з  ними.  У  фойє  адмін.  Зирить  з  осудом  –  наче  то  через  мене  все.  Я  хапаю  зі  своїх  «апартаментів»  гроші,  мобільний  і  куртку.  Біже  до  карети  швидкої  (який  розумник  вигадав  називати  старе  розбехкане  дрантя  каретами???).  стовбичу  під  реанімацією.  Блін,  я  ж  спасла  людину,  тільки  от  чи  треба  їй  це?  Мій  ноут  поплив  на  рятування  божевільної  малоїі  на  захист  її  репутації  (  таки  вмовила  лікарі  не  робити  запис  «спроба  самогубства»).
Я  тримаю  її  кістляву  руку  в  своїй  і  дивуюся,  яка  вона  тендітна.  очі  втомлено  дивляться  мені  на  уста  чи  то  підборіддя.  Глибоке  диханн.
-  Все  буде  добре  мала,  -  просто  не  знаю,  що  ще  сказати.
-  Ні,  -  вичавлює  хрипло.
-  Все  проходить.  Лиш  смерть  не  має  кінця.  Тому  вона  нецікава.
-  Нашо?
-  Навіщо  спасла  тебе?,  -  «хрін  його  знає»  думаю.  А    голос:
-  Мені  здалося,  що  така  красуня  повинна  жити.
-  Ми  мовчимо.  Довго.  Приходить  психолог.  І  я  змушена  вийти.  Прощаючись,  цілую  її  в  щічку(  така  незграбна  чуйність!)
В  готелі  вже  всі  гудять  про  це.  Я  не  хочу  нічого  розказувати.  Щастя,що  упаковки  від  ліків  забрали  медики,  а  записку  я  тикнула  в  кишеню  фартуха.  Брешу.  Що  дівчина  отруїлась  мідіями  в  ресторані  (ха,  придумати  ж  таке,  але  ж  в  нісенітниці  швидше  вірять!).  я  ретируюсь  в  кабінет  відео  спостереження.  Юрчик  –  начальник  сек*юріті  –  єдиний,  кого  не  можу  назвати  зівакою.  Проте  він  усе  вже  знає  –  це  мій  здогад.
-  Пережила?  –  питає.  Я  хмикаю  і  припалюю  цигарку.  Bін  витягає  з  шафки  Vanna  Tallin  і  спікер  фоном  просить  принести  дві  кави.  Я  сідаю  перед  ним  на  стіл  і  звішую  ноги.  Чокаємось  без  слів.
-  Маєш  тут  Enjoy  The  Silence?  –  питаю.
-  Так,  -  риється  у  вінам  пі  і  за  мить  «Депеш»  в  студії.
-  Не  розклеюйся,  лялька.  Ти  молодець.  То  тільки  ідіоти  думають,  що  ти  об  довбана  хіпаблудка.  Я  бачу  яка  ти.
-  І  яка?
-  Інша
-  Вар'ятка?
-  Скажена  і  …чиста.
-  Кожен  день  миюсь,  вгадав.
Ми  сміємось.  Приносять  каву.  Офіціантка  либиться  ,  як  дура,  думає  як  Юркові  очі  знаходяться  на  рівні  мого  пупа,  то  ми  вже  і  шури-мури  крутим.
Коли  в  кімнаті  стає  мутно  від  диму  і  тепло  від  алкоголю,  я  іду.  Ми  стукаємось  кулаками  по-пацанячому  і  підморгуємо  один  одному.  Несу  свою  нещасну  дупу  і  захмелілу  голову  прибирати  нещасний  21-ий  номер.
Розбирає  цікавість  –  я  заглядаю  в  її  шафу.  Нічого.  Тільки  чорне  півпальто  самотньо  валяється  внизу.    Ні  сумки  дорожньої,  ні  пакета.  Виймаю  з  кишені  записку.
   «80979894661  –  Андрій.    Повідомте  про  мою  смерть  і  скажіть,  що  він  ні  в  чому  не  винен.  Це  все  мої  слабості.»
Запалюю  цигарку.  Тремтячими  пальцями  набираю  на  її  Duos-і  вказані  цифри.  Черга  гудків.
-  Ну  шо?  –  втомлений  голос.
-  Андрій?  –  питаю  розгублено.
-  Так,  бля,  Андрій.  Якого  милого  звониш  знову?  Я  ж  тобі  казав:  лиши  мене  в  спокою!!!  Мене  не  їбe  більше  твоя  вагітність  і  все,  що  тебе  стосується  взагалі!!!!  Відчепись!  ну  будь  ласкаааааа…
-  Добре.  Вибач.  Все…
Кладу  слухавку.  От  підeр!  Навіть  голос  не  розпізнав.  Вагітність???  Треба  летіти  в  лікарню.
-  Вона  вагітна!!!  –  задихано  репетую  в  кабінеті  головного.
-  Вже  ні.  Годину  тому  була  кровотеча.  Ми  не  могли  нічим  допомогти…
Стоп,стоп,стоп!!!  Шо  за  зіенд?  Бідна  дівчинка!
Вона  все  така  ж  бліда.  Не  дивується  моїй  появі.  Напевне  обкололи  заспокійливим.
-  Руся,  можна  я  тебе  так  буду  називати?
-  Ага
-  Я  звонила  Андрію.
-  І  як  він?
-  Я  його  післала…
-  А  він?
-  Нічого…
-  Не  треба  було…  він  хороший.
-  Я  знаю.  Але  він  не  для  тебе.  Ми  тобі  знайдемо  якогось  іншого  хорошого.  Вукей?
-  Не  хочу  іншого…
-  Тоді  вкрадемо  собі  Андрія…  ти  тільки  посміхнись,  бо  зморшки  на  чолі  будуть,  -  вона  потепліла  в  погляді  і  таки  посміхнулась
-  Звідки  ти?
-  Калуш.
-  О,  землячка.  Я  ж  думаю,  чого  ти  мені  так  сподобалась!
Мовчимо.
-  Може,  подзвонити  твоїм  батькам?
-  Я  з  притулку.  Нема  батьків.
-  Аааа…
Докапують  останні  краплі  в  системі,  а  я  ресу  в  душі  над  цим  маленьким  життям-  зовсім  ще  квітковим,  а  вже  розтоптаним…  Перкриваю  рідину  в  трубочці,  витягаю  катетр,  затискаю  ватою.  Руся  засинає.  Треба  купити  їй  квіти  –  проноситься  в  голові.  Іду  додому.
-  До  вечора,  люба…

-  Якщо  ми  переживемо  цю  зиму,  то  едем  жити  ще  50  років  точно!
Руська  збуджена  і  весела.  Сьогодні  місяць  її  ренародження.    Ми  жевемо  разом  у  моїй  коморі  на  мансарді.  Вона  миє  посуд  в  ресторні  готелю,  а  ввечері  я  вчу  її  правопису  та  англійської.  Рівно  в  сьомій  ми  йдемо  в  парк  скакати  на  скакалках.  А  потім  п'ємо  чай  у  кав'ярні.  Слава  ре  тексам  –  там  ми  вимацали  для  балонового  плаща,  всетри    і  джинси.  Черевики  нові,  відвалили  купа  мані.  Для  мене  пуховик,  а  взуття…  -  побуду  в  кросах,  ніде  ж  не  ходжу.  Після  того,  як  я  дала  в  око  офіціантці  за  підколювання  Русланки  на  рахунок  отруєння,  ніхто  не  лізе.  Проте  позаочі  ми  -  "cрані  лезбійки"  -  ну  і  нехай.
Юрік  презентував  нам    старий  монітор  і  під»єднав  кабельне.  Тепер  ми  маємо  телевізор,  пра  тільки  з  одним  каналом...  Я  дописала  наукову  роботуі  відправила  все  у  Франик.  Три  мої  новели  вийшли  в  різних  журналах  майже  в  один  час  –  це  ще  плюс  триста  гривень.  Руся  жартує,  що  я  Мартін  Іден.  На  новий  рік  ми  вирішуємо  напитися  глінтвейну  і  читати  Борхеса  під  "The  Doors".
Скоро  презентація  «Архе  «  Дереша,  я  хочу  іти,  тому  муштрую  иалутою  психодилікою.  Вона  не  опирається.  Чемна.  Каже  шо  треба  поїхати  на  Шипіт  і  справді  організувати  клуб  невдалих  самогубців  –  отже  пержила,  прийняла.
Нам  вдалось  дістати  характеристику  з  її  колишньої  роботи  –  совкової  кондитерської  зі  звабливою  назвою    «Джем».
А  завтра  день  народження  Юри  –  ми  наплели  йому  шкарпеток  і  шальків,  хай  гріється.


От  таке  от  вийшло  нове  життя.  Джек-пот  не  зірвала,  але  врятувала  ангела.  Можливо  такою  і  була  моя  місія?  Це  безперечно  варте  того,  щоб  одного  дня  сісти  на  розбехканий  потяг  припустім  до  Львова  і  полишити  місто,  в  якому  мама,  що  розривається  між  тобою  і  вітчимом,з  хлопцем  Сашою,  який  прийде  ввечері,  якщо  його  мама  дозволить  і  буде  розповідати  про  «Манчестр»  до  23:00,  якщо  та  ж  таки  мама  не  подзвонить,  щоб  шурував  додому,  з  котом,  що  хворіє  сліпотою  і  мочиться  попри  пісочницю,  з  друзями-неформалами,  що  прикольно  тутсуються  з  тобою  в  п»ятницю  ,  але  насрали  на  тебе  в  понеділок.    І  можливо  прибирати  чужі  лахи  в  готелі  –  не  зовсім  те,  про  що  я  мріяла,  проте,  якщо  це  дає  мені  відносну  свободу,  то  я  від  цього  відносно  щаслива

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245297
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.03.2011

найкращий. був

Він  -  мій  друг.  Найкращий.  Був.  Я  не  можу  пояснити,  чому  мені  так  приємно  робити  з  ним  прості  речі:  дивитись  фільми,  обмінюватись  дурницями,  мовчати,  курити.  Чому  завжди  незручно  набирати  його  номер  телефону  -  ніби  акт  недовіри:  він  сам  дзвонить,  коли  треба,  сам  усе  вирішує.  Вдень  ми  друзі.  Найкращі.  Були.  Ну,  іноді  цілувались,  але  так,  щоб  ніхто    і  нізащо  не  дізнався.  Це  логічно  -  він  сам,  я  сама.  Не  те,  щоб  нікому  непотрібні  -  просто  якісь  в  однаковій  мірі  звихнені  на  музиці  та  байдикуванні,  а  ще  надаємо  перевагу  вічно  очікувати  диво,  аніж  брати  від  життя  хоч  щось.
Він  мене  страшенно  нервує.  Я  хочу  взяти  його  за  ту  ведмежу  лапу  і  повести  в  інший  світ  -  там  народжуються  і  розбиваються  ілюзії,  там  ідейність  бавиться  у  цинізм.  І  я  кричу  йому:  ТИ  НІЧОГО  НЕ  РОЗУМІЄШ.  А  він  так  впевнено,  але  тихо:  ЦЕ  ти  нічого  не  зозумієшм.  І  я  переконуюсь,  що  його  правда.
У  нього  приємна  шкіра  і  теплі  долоні.  Я  собі  в  них  гріюся.  Іноді  тільки  уявляю,  що  гріюся,  але  стає  тепліше  насправді.
Мій  друг  говорить  дурниці.  Я  від  нього  цьому  навчилася.  Але  в  цьому  є  своя  система:  ми  робимо  так,  лише  коли  питання  варті  справді  дурних  або  надто  відвертих  відповідей.    ми  не  дже  здатні  на  щирість..  хіба  один  з  одним.  Я  кажу  йому  особисті  речі,  бо  мені  незручно  від  того,  що  я  знаю,  а  він  -  ні.
Я  хотіла  навчити  його  безглуздим  вчинкам.  Ну  а  що?  Він  же  заразив  мене  безглуздими  розмовами...  Так  от.  Навесні  я  б  затягла  його  у  маршрутку  і  ми  блукали  б  сирим  лісом  як  мінімум  годину.  А  ще  я  б  попросила  написати  його  моє  ім"я  на  воді.  Всі  на  деревах  пишуть,  а  ми  на  воді.  Це  так  інтимно...  понесе  кудись  наші  меседжі,  але  нікому  так  і  не  дасть  прочитати.  Жаль,  що  насправді  я  не  можу  його  до  цього  присилувати.  Він  же  мій  друг.  Найкращий.  Був

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245283
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.03.2011

навчіть мене топити кошенят

навчіть  мене  топити  кошенят
чи  вистригати  із  волосся  звабу
навчіть  отруту  сьорбати  з  горнят
перетворившись  на  сварливу  бабу

навчіть  мене  кидати  так,  щоб  назавждИ,
щоб  коли  колить  -  ширше  посміхнутись
навчіть  не  простягати  більше  тим  руки,
в  яких  вони  застуджені  та  скуті  в  пути

навчіть  мене  прожити  день  без  "Треба"
мені  ж  самій  нічого,  геть  нічого  не  дано,
а  від  паління  відчай  душить  ребра
і  від  морозу  бідність  сліз  розхристано

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244883
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2011

ніч вміє

ніч  вміє  так  відмучати  мене
як  жоден  із  коханців  неумілих
наскрізні  натяки  на  вікнах  посірілих
і  ранок  не  цілує,  а  кляне

і  врешті  ти  розхристана  й  безсила
ковтаєш  теплі  віски  на  бульварі
допоки  ночі  очі  темнокарі
чекають  щоб  ти  їх  додому  запросила

із  дня  на  день  -  одні  й  ті  самі  теми
на  білих  пальцях  слід  поліартрії
доводиться  подрібнювати  мрії
на  звуки,  символи  й  морфеми

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2011

тільки

тільки  черовний  
 і  тільки  на  твоїх  губах
так  щоб  зривало  дах
 так  щоб  позаздрив  плутоній
а  з  болем  -  тільки  на  дах
і  тільки  вниз  головою
якщо  хтось  сьогодні  з  тобою
то  тільки  по  електронних  номерах...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2011

в понеділок

а  я  -  мовою  свого  тіла  -  твоєму
все  те,  що  давно  кортіло
зріло  і  виросло  у  дилему
як  у  вакуумі  живу  в  понеділок
і  як  без  тебе  безмежно  темно
і  як  з  тобою  відверто  біло
сьогодні  ж  свято,  а  я  як  емо
втираю  з  пам"яті  слова  спітніло

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241132
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.02.2011

кому що

краще  б  засипатися  його  обдовбаними  мріями
ніж  засипати  під  омріяні  yнезвершення
мені    смакує  криза  недовершення
тобі  ж  до  смаку  закриватися  від  світу  віями...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240105
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.02.2011

заява

на  основі  двох  останніх  знищених  тижнів
враховючи  перерозхід  витрат  на  тебе  отримання
я  не  погоджуюсь  на  сварки  та  дверима  гримання
і  розмови  про  твоїх  потенційних  й  колишніх
дата                                                                                          підпис

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239987
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2011

Ты же учишь меня летать

Ты  же  учишь  меня  летать
мне  особо  не  надо  это
только  б  локоном  твоим  поиграть
только  б  голоса  слышать  либретто
 
Ты  же  учишь  меня  грести
против  всех  неожиданных  мыслей,
мне  бы  силу  твою  обрести
чтобы  руки  совсем  не  обвисли...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2011

не жарти

втрачати  можна
іноді  навіть  варто
основне  залишатись  на  варті
і  не  губитись  в  азарті
та  якщо  втрачаєш  назавжди  -  
то  це  не  жарти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239659
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2011

можна

можна  скласти  пазли,  обіцянки  й  повноваження
можна  скласти  план  на  наступний  вечір
можна  скласти  зброю  чи  навіть  враження
тільки  скласти  мене  ти  не  зможеш  до  речі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2011

без назви

а  мені  б  більше  його  -  хоч  на  крихітку
хоч  на  день  би  у  місяць  на  довше
я  б  знаходила  у  обіймах  прихистку
та  тебе  кудись  понесло  вже...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237840
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.01.2011

без изьян

Глянь,  Толян,  -
ин  и  янь
без  изъян
но  для  обезьян
покурим  кальян

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237692
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2011

а між іншим

а  між  іншим  
зима  має  більше  прав  бути  мені  улюбленою
 ми  з  нею  бачте  такі  собі  тески
 зима  грає  у  панну,  веде  під  вівтар
з  посмішкою  відвертою,  непідкупною
плете  різні  дурощі  та  гуморески

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237415
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2011

у нього

у  нього  знаєш  є  кілька  дрібниць
що  приковують  наче  путами  мене  безпутню
   і  я  стала  прикутою,  хоч  і  трикутною
 у  нього  знаєш  є  білі  такі  вірші
 від  яких  так  мило  стає,  хоч  насправді  гірше
 і  я  стала  жити  тими  віршами  -  і  трохи  гірша

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=237413
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2011

Віт

Якщо  у  навушниках  грає  “Muse”  і  ти  плетешся  відвертою  ожеледицею,  то  ніхто  не  ручається  за  цільність  твоїх  кісток.  Я  думала  про  весну  і  все  таке,  а  виходило  навпаки.  Віддзвеніли  свята,  в  гаманці  пусто,  в  шлунку  гастрит…  торба  короче.  Є  кілька  альтернатив  на  січень:  піти  у  паб  ганяти  з  підносами,  намалювати  такі  сякі  картинки  і  мати  за  кожну  по  500  гривень,  але  я  обираю  останню  –  більше  спати.  Депресняк  загнав  мене  у  ліжко  брутальніше  любого  ГРЗ  і  це  має  свої  наслідки.  Іноді  приходить  Костя  –  такий  самий  трутень  як  я  і  ми  разом  дудлимо  пиво  до  ранку.  Потім  він  йде  на  роботу,  а  я  спати.  Костя  будить  мене,  коли  повертається  зі  своєї  контори6  приносить  макарони  і  сосиски.  Ми  дивимось  якесь  мило  в  онлайні  і  засипаємо  аж  поки  не  настає  час  пити  пиво.  Він  думає,  що  так  виводить  мене  з  депресії,  насправді  ж  він  мене  в  ній  топить.  Голод  погнав  би  мене  на  студію,  поклав  би  на  коліна  в  церкві  –  я  б  плакала  і  палила  свічки,  я  б  подзвонила  батькам,  я  б  пішла  в  місто  і  побачила,  що  вітрина  вже  не  прикрашені  дощиками  і  сніжинками,  я  б  пориласьв  «Останньому  зимовому  розпродажу»  і  збагнула,  що  скоро  весна.  Можливо,  я  б  зустріла  десь  свою  долю  –  так  каже  Костя.  Костя  не  хоче  бути  моєю  долею.  Я  сама  не  хочу,  щоб  був.  Але  те,  що  він  проти  цього  мене  ображає.
Так  от.  “Muse”,  ожеледа  і  місто  після  невдалого  робочого  дня.  Я  виглядаю  трохи  дивно  в  таку  пору  у  своїх  джилізових  чорних  окулярах  невідомого  походження.  Навколо  шиї  у  п’ять  рядів  мене  душить  шарф,  навколо  очей  сірі  тіні  і  підпухлість  від  пересипання,  але  очей  не  видно  –  їх  сховали  окуляри.  Я  іду  на  презентацію,  бо  то  мій  коріш  її  організовує.  А  ще  там  буде  чувак,  який  може  купити  в  мене  три  картини.  З  рукавів  куртки  обвисають  розтягнені  краї  светра  –  я  використовую  їх  замість  рукавиць,  але  пальці  все  одно  синіють  і  складаються  в  дулі  –  нервую…
Іван  Романович  дуже  богемна  істота  у  пісочному  вельветовому  костюмі  –  вітає  мене  своєю  чарівною  керамічною  посмішкою.  Я  киваю  у  відповідь  і  згадую  як  то  робиться  штучна  посмішка.  Дядько  сьогодні  в  гуморі  –  отже  шанси  є.
- І  де  то  Ви,  мила  моя,  так  сховались,  що  ми  вже  й  забувати  почали?
- Та  от,  пане  Івасику,  вся  у  творчість  пішла.
- Над  чим  працюєте?
- Серія  «Мінори  в  терцію»  -  це  в  основному  тема  інкубації  душі.
- Йой,  як  цікаво!  Ви  напрочуд  гарно  говорите.  Мені  вже  захотілося  на  це  подивитися.
- Та  не  питання.  Після  презентації  ґречно  прошу  Вас  до  себе  на  каву.
- Бачте,  -  від  хапається  за  свою  козячу  борідку,  я  не  п’ю  кави.
- Не  то  запрошую  в  гості  не  попити  кави,  -  я  посміхаюсь(  здається  це  так  називається).
Дядько  бере  мене  під  лікоть  і  веде  показувати  шедеври  свого  маленького  принца.  Підозрюю  принц  теж  злегка  блакитненький,  хоча  звісна  річ  –  не  факт.  Ми  говоримо  про  події  політики  і  їх  вплив  на  художника,  я  чесно  кажучи  не  бачу  того  впливу,  але  картини  насправді  якісні  та  експресивні.
- Любий  Віте,  ось  та  панна,  що  Ви  хтіли  її  побачити,  -  звертається  Іван  Романович  до  когось  поза  моєю  спиною.  З-за  плеча  з’являється  бокал  червоного  вина  і  далі  постать  молодого  Доріана  Грея.  Він  здається  цілує  мене  в  щоку,  я  здається  чула  його  запах.  Ми  про  щось  говоримо  і  я  час  від  часу  хочу  втекти,  щоб  не  закохатись.  Зрештою,  ми  втікаємо  разом  і  надвечір  наступного  дня  нас  будить  Костя.  Ми  разом  їмо  піцу,  Костя  апелює  в  основному  до  Віталія,  наче  мене  нема.  Віталій  відповідає  йому  тепло  і  стиха.  Я  все  намагаюсь  знайти  нотки  педераста  в  його  поведінці,  але  помічаю  тільки  тремтіння  рук  і  надміру  випнутий  кадик.  В  один  момент  я  виходжу  з  кімнати,  щоб  перевірити,  чи  помітять  вони  моє  зникнення  –  помітили.  На  кухні  я  спостерігаю  як  ніч  нанизує  ліхтарики  на  павутинку,  як  туман  поглинає  у  свою  целофанову  торбу  міські  вогні,  будинки  та  проїжджі  авто.  Я  думаю  над  тим,  що  ще  кілька  хвилин  Віт  не  зайде  сюди  і  я  його  остаточно  полюблю.  І  думаю  про  те,  як  би  добре  було,  щоб  ми  після  неймовірних  місяців  розлучились  –  болісно  і  назавжди.  Тоді  б  я  малювала  хворо  і  з  надривом.  Та  так,  що  час  не  встигав  би  за  мною.  Тоді  б  зникло  це  туге  відчуття  однаковості  і  системності  днів  та  ночей.  Але  Віт  заходить  і  обіймає  за  плечі,  дихає  мені  в  потилицю,  разом  зі  мною  спостерігає  за  туманом  та  ніччю.  Віт  геть  не  знав,  що  в  цю  мить  знищує  цілу  серію  картин  під  простою  назвою.  Він  знищую  в  мені  імпульс  життя,  хоча  може,  то  я  маю  стати  його  музою,  а  не  він  моєю…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236870
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.01.2011

апосум

апосуме,  ти  знаєш  що  сталось?
 мене  вбито  буднями
ось  так:  безпрецедентно  і  мимобіжно
поклав  день  вчорашній  на  горло  руку
сказав:  перенаситився  трутнями
давив  тихо,  тепло  і  ніжно
неначе  чекав  покаяння  крику
перед  очима  шось  непотрібне  зникало...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.01.2011

вихід є

вихід  із  себе  -  це  все  ж  таки  вихід
і  життя  поза  межами  бідності
теж  має  свій  ідентифікаційний  номер
змішуй  мюслі  та  найвищі  цінності
рецепт  вдалий  від  Сари  Конор
вихід  із  себе  -  це  все  ж  таки  дія
а  коли  дієш,  то  хочеш  жити
навіть  якщо  допікає  гіпертонія
не  треба  мовчати  чи  нити...
вихід  є

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2011

ніхто не оцінить

о  Боже
подзони  їй,  ще  ж  не  пізно
недорахуєшся  п"яти  пір"янок
відбились  звуки  
від  панельних  стінок
смарт-фон  невдаха  
все  мовчить  залізно
і  дивиться:  
насмішкувато  й  підло
і  капучіно
застигає  мертвим  шиком
в  кремовій  гуші  та  ванільній  піні
закрила  інтерфейс
все  шито-крито  ликом
могла  б  сама  закритись
-  ніхто  ж  не  оцінить...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236275
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2011

Сочельник

На  воспаленной  коже  показались  следы  вчерашнего  вечера:  опухшие  веки,  два  красных  пятнышка  под  нижней  губой,  расцарапан  край  левой  брови  (вечное  слабое  место  при  неврозе).  Завтра  еще  один  понедельник.  Сегодня  еще  один  ненужный  день  в  одиночестве.  Наверное  надо  пострадать  паранойей  -  лучше  уж  быть  крейзи  ,  чем  чересчур  инертной....  
Я  одеваю  черные  джинсы  и  пробую  найти  зимнюю  обувь.  Черт  с  ним,  с  первым  снегом  -  думаю  и  натягиваю  кросы.  
Какой-то  урод  в  подъезде  написал  "Вика  -  дура"  конечно  это  не  про  меня,  есть  еще  одна  дура  -  двери  напротив.  Нас  отличают  три  вещи:  я  дура  тихая,  негламурная  и  никому  не  нужная.  
В  кой-то  веки  трамваи  стали  приходить  по  надобности,  а  не  с  опозданием  на  вечность?  В  дороге  я  развлекаюсь  всегда  тем,  что  представляю  себя  невидимой.  А  теперь  еще  одну  фишку  придумала:  типа  вот  кто-то  из  стоящий  возле  меня  умеет  читать  мысли.  И  теперь  я  стараюсь  ни  о  чем  не  думать.  Напоминает  курение  -  вдох-выдох,  ты  просто  следишь  за  циркуляцией  воздуха  в  легкие  и  обратно..  Мне  улыбается  смешной  мужчинка  в  кепчике  босс.  Это  конечно  мило,  что  моя  мармыза  не  вызывает  отвращения,  а  только  смешит.  Я  думаю  о  том,  чтобы  не  подумать  плохого  о  дяде,  а  вдруг  он  читает  мысли!  Ну  вот  -  моя  остановка,  сейчас  меня  вынесет  эта  толпа.  
Все-таки  надо  было  найти  боты  -  уж  очень  не  приятно,  когда  промокают  ноги.  Кстати  непонятно  когда  они  успели  -  на  тротуарах  люди  высушили  снег  своим  спехом  в  лучшую  жизнь.  Я  покупаю  одну  но  очень  нужную  вещь  -  акварельные  краски.  Зима  будет  долгой  -  я  развлекусь  рисованием  непонятных  вещей.  а  еще  я  люблю  пачкаться,  это  так  приятно  растирать  литую  краску  в  пальцах,  а  потом  отмывать  ее  в  теплой  воде.  И  становится  легко  оттого,  что  вот  так  просто  можно  стать  чище  и  теплее,  что  не  все  впивается  в  лимфу  с  таким  маниакальным  рвением,  как  ненужные  воспоминания...  
Сегодня  на  зло  всем  кошкам  на  душе  буду  делать  приятные  вещи.  есть  риск  от  этого  стать  вдвое  несчастней,  но  вот  только  верить  хочется,  что  мудрец,  который  призывал  быть  сильнее,  не  врал  о  победе  над  не  отворотной  неприятностями.  У  меня  в  кармане  чуть  меньше  пол-сотни  -  этого  не  хватит  на  новую  шмотку  и  даже  на  хороший  фильм  в  кинотеатре.  Есть  очень  простой  способ  потратить  деньги  –  пойти  к  фонтанам.  Там  полтора  десятка  смуглых  старых  цыганок  убедят  тебя  что  все  будет  хорошо  или  же  расскажут  о  скоропостижной  смерти.  В  обеих  случаях  это  будет  веселым  моментом.
-  милая,  ты  несешь  за  спиной  обиды,  у  тебя  дома  всегда  закрыты  двери  и  открыты  окна,  ты  как  синоптик  –  хочешь  знать.  Что  будет  завтра  и  сама  себя  подстраиваешь  под  эту  схему.  Живи  проще.  Как  только  молодая  луна  начнет  стареть  –  ты  станешь  меняться:  закрой  окна,  открой  двери,  сними  штучную  гримасу  скуки  с  лица,  вспомни  о  друге,  которого  оставила  в  отчаянии.  Проси  прощение  у  неба  за  то,  что  вот  уже  год  не  улыбалась  ему.  После  всего  –  приди  ко  мне  расплатись  за  ценный  совет.  А  теперь  ступай…
Охоххоу!  Это  как-то  не  совсем  то,  что  хотела  услышать.  Ну  почему  нельзя  говорить  проще.  Кстати  окна  у  меня  закрыты…  ко  всему  прочему  надо  снова  придумывать  способ  избавление  от  полтинника.  Ладно-  ладно,  пойду  на  рынок.  Запах  свежей  рыбы(черт,  не  гуманно  как-то)  напоминает  рыбалку,  мандарины  продают  прямо  с  ящиков,  под  ногами  на  расстеленных  газетках  бабульки  разложили  сушеные  грибы  и  домашние  соления.  Мне  как-то  не  по  себе  проталкиваться  сквозь  толпу  лихорадочных  покупателей,  из-за  этого  всегда  штопорю  и  получаю  звездюлей.  
Наконец  утомленно  останавливаюсь  в  надежде  найти  маршрут  не  столь  насыщенный.  Глазу  предстает  девочка  лет  восьми  с  огромной  коробкой  в  руках.  Никто  не  обращает  на  нее  внимания,  она  разговаривает  с  содержимым  коробки  и  кажется  ей  от  туда  кто-то  подает  знаки  внимание.  Заинтригованная  я  подхожу  ближе  и  вижу  несколько  премиленьких  щенков,  черные  глазенки  смотрят  просительно-вопросительно.  Девочку  звать  Лена.  Девочка  любит  щенков,  но  бабушка  не  разрешает  делать  из  квартиры  «свинарник».  Девочку  удивляет  что  собаки  могут  жить  в  свинарнике,  но  она  послушна  и  хорошо  воспитана,  потому  продает  щенков  только  хорошим  людям.  Леночка  согласна  отдать  мне  всех.  Но  этого  не  могу  себе  позволить  я,  хотя  свинарник  в  моей  квартире  позволяет.  Я  выбрала  самого  непоседливого  малыша  и  отправилась  домой.  По  дороге  мне  казалось,  что  он  читает  мои  мысли,  я  дышала  на  него  теплом  и  предлагала  различные  имена.  Песик  моргнул  двумя  глазками  на  слове  «Сочельник»  -  сокращенно  будет  Сочи.  
-    Да,  милый,  поедем  летом  в  Сочи.  Ты  главное  не  удивляйся  тому,  что  у  меня  будут  постоянно  открыты  окна…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236129
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2011

нота бене

це  якось  по-своєму  важливо  для  мене  -  
бути  поряд.  навіть  коли  проженеш,  
і  хоч  минулого  не  повернеш,  я  це  скажу.  
запам"ятаю  цю  мить,  немов  нота  бене  
і  не  помру  з  горя,  коли  ти  вкотре  підеш...  
просто  це  так  неймовірно  важливо  для  мене...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2011

99 днів до нового року

колись  вітрами  розносились  новини  про  погоду
і  древні  люди  малювали  на  деревах  вічність
і  кожен  знав,  чого  вартий  і  з  якого  роду
і  новий  рік  вітали  десьу  жовтні  а  не  в  січні

 а  все  змінилось  й  більшість  з  нас  живе  як  більшість
і  меншості  нема  цікавості  плести  дурниці
хтось    думає  що  стали  люди  розумніші
й  розмінює  життя  на  теревені  та  дрібниці

крокуючи  попереду  засуджених  на  вічні  пустощі
сталевими  рапірами  він  ранить  прокажених
у  них  серця  гарячі,  хоч  ослаблі  нутрощі
не  здатні  стримати  дволичних  й  навіжених...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2011

струсони мене

Господи,  ну  струси  мене  -  я  застрахована
дай  реальний  знак  своєї  незгоди
я  ж  киплю  наче  оцет  від  соди
моя  ненависть  обміркована
струсони  мене
стусани  мене
і  це  мине...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235336
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2011

метастази

роби,  що  тобі  заманеться
 намотуй  на  палець  волосся
коли  щось  всередині  голосно  рветься
 не  вдасться  прикинутись  що  це  лиш  здалося...

натри  під  очима  ментоловим  кремом
 чудова  відмазка  мокрих  зіниць
і  чорне  волосся  і  чілка  під  емо
 щоб  тільки  не  бачити  зайвих  облич

в  рудих  фотоспалахах  відчуєш  полегшення
 заповнила  простір  як  квітами  вази
на  подіум  стала  -  новий  етап  звершення
 нечутно  пускають  гілки  метастази

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.01.2011

паранойя

мне  больно  тобой  видеть  себя  в  больнице
нам  скользко  на  железных  путях  в  ноябре
тебя  всегда  тянет  на  хмурые  лица
меня  -  на  ночные  сидение  в  нашем  дворе

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235058
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.01.2011

привіт. смайл. як ти?

два  лате  ,  ми,  спільний  ранок
але  ти  на  ен  кілометрів  на  полюс
ми  не  робим  один  одному  рани
я  об  тебе  ніколи  не  вколюсь

два  екрана  (не  два  літака)
–  це  й  усе  що  нас  зараз  єднає
Не  знаю  ще  хто  я  для  тебе  така
Але  ти  запевняєш  –  у  серці  одна  є…

скоро  восьма  і  треба  іти
не  продовжимо  спільний  наш  ранок
але  щось  ще  тримає.  Немов  я  і  ти
готували  сімейний  сніданок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2011

Ліза і валіза

ти  помістиш  життя    у  валізу,
ти  залізеш  на  верхню  полицю  купе,
в  тебе  стомлені  руки,  очі  і  мізки  -
тебе  нищило  місто  дволичне  й  тупе

ти  накинеш  на  голову  капюшон,
загорнешся  у  шум  мегаполюсу,
тільки    ж  знайдеться  знову  піжон
об  якого  розгублено  вколишся

і  втікатимеш  знову  (з  новими  валізами)
літаками  німецьких  авіаліній
за  старими  адресами  й  відкритими  візами
від  останніх  пригод  і  власної  тіні

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2011

місто

місто  скидалось  на  вмираючу  клячу
містом  скитались  сяючі
місто  питало,  чим    я  віддячу
за  те,  що  кохала  граючи

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234647
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.01.2011

твій біль

так,  цим  смутком  я  ділилась  з  Моріаком
і  цей  парфум  лишала  на  твоїх  перинах
застигли  наші  зустрічі,  як  квіти  у  вітринах
залишився  для  мене  запитальним  знаком
твій  біль...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2011

набридло

набридли
 чаї  малинові
 зими  ванільні
кімнати  килимові
лампи  настільні

вірні  невірності
твої  мимобіжності
мої  покірності
мегагерц  псевдоніжності

черевики  на  шпильці
та  все  лакові  лакові
фіолетове  порно  на  вилці
казати  так-так  наче  таткові

варіації  твоїх  відмазок
синяки  від  гарячих  рук
тисне  горло  від  водолазок
так  набридло  так  жити  тут...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2011

проказник

і  був  мартіні  
 й  було  паті
а  вересень  вдягав  нові  сандалі
 кому  ти  брешеш  і  малюєш  тіні
твої  думки  у  салі...
проказнику

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233699
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2011

патріотичне

він  кригу  різав  попелом  мого  минулого
 я  накривала  голову  хустинами
 засніжив  грудень  святом  й  мандаринами
а  ми  чекала  вересня  сутулого

він  рятував  мене  від  втрати  пам"яті
 я  марила  блакиттю  й  незабудками
 втомився  серпень  дивувати  смутками
та  не  віддам  ніколи  квіти  вам  я  ті...  

зареготали  бубни,  зашуміли  липи  чадом
 зачаті  новоявлені  месії
 тобі  потрібні  ці  з  мінорним  ладом
тризначні  оди  вищості  Росії?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231974
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.12.2010

табу

все,  що  тобою  заборонене  -  то  табу
переживу  цю  зиму  розміром  в  безмежність
дав  Бог  відпустку  вічному  рабу
пробач  мені  оцю  невдалу  обережність
пропала  моя  мудрість  десь  на  дні  самбук....

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2010

нюанси

і  мікротріщини  давали  резонанси
і  Каїн  мав  найбільше  прав  у  слові
комусь  кортіло  ритись  у  нюансах
а  сніг  накрив  зірки  передсвяткові
й  молились  християни  вічному  Єгові

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2010

вітрувіанець

(Да  Вінчі  присвячую)
вітрувіанець  
я  б  тебе  зрівняла  з  божеством
а  ти  мене  з  землею,  звісно  ж
я  ж  -  порочна

розкидані  кумири  всім  моїм  єством
й  гризуться  між  собою  злісно
й  остаточно

танцюю  свій  поганський  танець
бо  Господу  молитись  надто  пізно
а  заочно...
не  вмію

вітрувіанець
молю  слізно
щоби  непорочно
донЕсла  я
тяжкий  школярський  ранець
на  Голгофу
апокрифічного
вогню

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228709
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.12.2010

зима

зима  -  
чудовий  
шанс  
розставити  
усі  
крапки  
над  
і

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2010

найближчим часом

найближчим  часом  
навіть  кошеня  захоче  у  зимову  сплячку
 і  вікна  втомлено  заквітнуть  конденсатом
 -  Ти  хочеш  зникнути  назавжди?
 -  Я?!  Охоче!!!
 -  Не  час,  мала,  до  лютого  зажди...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227952
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2010

струна декадансу

і  вірші  кольору  неро
і  відчуття  заблукали  у  трансі
заздрість  кинулась  в  ноги  Вольтеру
 -  всьому  винна  струна  декадансу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227629
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2010

№7

на  анонси  так  мало  часу
а  в  уяві  гостює  ретельність
над  відвертістю.  наче  першого  разу
накидали  кургани  горою

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227626
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.12.2010

спроба аналізу

У  будь-якій  ідеї  сльози  -  вічні,
але  блукання  й  промахи  стирають  нанівець
думки  дотичні...  Пальці  ж  скуті  дивними  судомами.
тож  краще  йти  сміливо  -    навпростець.

У  пізнанні  не  варто  йти  навпомацки:
від  цього  забагато  ран  та  вивихів.
нова  невдача  відгудить,  але  сторонні  коменти
пищать  на  дні  у  спогодах,  а  ми  ж  не  вічні  ...

А  почуття  Бог  розділив  крапками  й  комами.
на  всіх  шосе  столичних  бороздить  по  рудаментах  біль,
содомами  й  гоморами  засвідчивши  твою  дволичність

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225864
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.12.2010

ще тиждень

від  стиснених  щелеп  роболілись  зуби
а  може  це  нічні  скриготіння?
чи  щоденні  цокотіння(  зима  ж  бо!)?
одним  словом,  болить  геть  усе  від  такого  жевріння
ще  тиждень...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2010

Фізаліс: "Витрішкуватий поштар"

Витрішкуватий  поштар
Чудеса  комунікацій  вразили  наш  двір  у  журналі  «Клас».  Там  була  графа  «Хочу  листуватися».  Кожен  собі  шукав  по  образу  й  до  пари.  Я  довго  вагалася  між  хлопцем  Ґілбертом,  що  скросно  зазначив  «Не  такий  як  всі»  та  дівчинкою  з  Броварів  Тетянкою,  яка  мріяла  стати  кінологом.  Все  інше  у  них  було  як  у  людей.  Але  отці  словечка  мене  привабили  в  страшній  силі.  Я  вагалась  довго,  бо  в  Ґілберта  була  істотна  перевага  –  прикольне  ім’я,  а  в  малої  потяг  до  коней.  Потім  мама  відкрила  мені  Америку,  що  кінологи  дресирують  собак.  Я  вже  сіла  писати  лист,  але  подумала  собі,  що  дівчинка,  яка  в  12  років  знає  такі  круті  слова,  ТЕРМІНИ  мусить  бути  дуже  непопсова.  Від  розпуки  пірвала  листок  і  вирішила  нікому  не  писати.  Через  тиждень  прийшов  мені  новий  «Клас»    і  я  вирішила  обрати  Інкогінто.  Так  собі  підписалася  істота,  тож  мені  було  страх  як  цікаво  хто  воно  є.  Пішов  мій  перший  меседж  у  Львів.  Відповідь  я  чекала  чотири  дні,  потім  поревіла  і  пішла  вчити  математику.  Випав  сніг  і  наші  родичі  з  Казахстану  наслали  нам  наперед  вітань  з  Новим  роком.  З  таким  запасом  вітали,  що  на  Миколая  ми  вже  про  тото  забули.  Але  суть  не  в  тому.  Між  тими  листівками  був  конвертик  для  мене.  Писало  мені  то  НЛО,  що  дуже  загрузили  його  листами,  тому  відповідь  затрималась.  І  шо  я  далебі  крута  чувіха,  бо  не  кожен  нині  слухає  «Спліна»  і  вміє  пускати  по  десять  жаб  камінчиком  на  Пруті.  Про  себе  толком  Інкогніто  ніц  не  повідомило,  лише  порадило  слухати  «Нєщасний  случай»  і  Грєбєнщікова.  Мене  сконфузило,  що  львівське  коріння  не  змусило  його  перейменувати  оних  у  гурт  «Отакої»  та  Гребіньковського.  В  наших  ларьках  крутили  коломийки  і  російську  плоскостопу  попсу.  Дядьки  міряли  мене  від  мильничок  до  чуприни  і  радили  піти  до  якихось  чортів  з  рок  бару.  Я  власне  не  боялась  ніяких  чортів,  бо  тітка  Ониська  як  вмирала,  то  закотила  очі  і  чітко  констатувала,  шо  ТАМ  чортів  нема.  Але  в  бар  теж  не  пішла.  Засікти  мене  міг  будь-хто  з  друзяк  дідуся.  То  такий  богемний  контингент,  що  йому  вшистко  єдно  було  де  цибушити  сивуху:  на  автостанціх,  в  ресторані  чи  у  рок  кафе.  Як  дід  спалить,  шо  я  там,  то  буде  мені  психоаналіз  на  три  дні,  а  то  не  фист  фортова  справа.
Я  написала  все  як  є:  ніц  нема,  але  буду  чекати  поки  і  в  моїх  задрипанцях  та  крутизна  з’явиться.    Ще  розказала  про  пришелепкувату  подругу  Норму  і  місцевих  бандитів.  Зазначила  кілька  суттєвих  відмінностей  між  франківським  та  львівськи  гуцулами  і  розказала  які  маю  фєнічки(  то  така  шнурована  браслетина,  як  хтось  такий  банєк).
Третій  раз  тото  чудо  почало  словами  «Радий  був  отримати  твого  листа»  і  стало  стрьомно,  бо  я  собі  таки  мала  надію,  що  то  дівча.  Другий  насторожливий  момент  –  сатира  і  сарказм  у  сторону  не  прогресивності  мої  країв.  Вирішальним  удором  інкогніто  відбив  у  мене  охоту  просто  зігнорувати  його  писанину.  Він  сказав,  шо  львівські  бандити  таки  крутіші.    Вся  Україна  знала,  що  Коломия  на  другому  місті  після  Одеси,  а  він  таке  погнав.  Я  відписала  стильно  та  харизматично.  На  цім  закинула  епістолярій  до  часів  відкриття  фейсбуків  та  іншої  марихуани.  Тільки  витрішкуватий  поштар  ще  рік  приговорював:
-  А  шо  то  ти,  дитино,  не  питаєш  в  мене  чи  є  тобі  лист?
-  А  того,  дядьку,  що  ви  дуже  злостились  від  моєї  цікавості!
-  Та  то  нічьо,  я  би  був  все  одно  казав  є  чи  нема.
-  То  кажіть  краще,  шо  нема,  бо  ні  від  кого  не  хочу  того  мотлоху  мати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225615
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.12.2010

біржа на селі

поштар  приніс  мені  замітку
текст:  "незабаром  -  пенсія
готуйте  громадянко  гроші"
щипнулася  за  руку  ціпко
та  ні,  це  не  перверзія

запхала  ноги  у  кальоші
поперла  до  сільради
"колгосп  розпався,  де  вас  встрою?
шукай  де-інде  правди
носи  канапки  в  кльоші

пливе  колода  по  ріці
я  роздаю  обіди
шеф  похитав  чуприною
"оформити  не  можу  папірці
бо  схочуть  і  твої  сусіди"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225232
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.11.2010

українська ідея без попси

знаєте  чому  українці  любили  калину?
бо  кожна  гіркота  швидкоплинна,
але  як  спогад  -  в  долоні  зернятко  у  формі  серця
колись  ми  так  ревно  вірили  в  Бога,
не  шукали  Леніна  чи  іншого  перця
та  все  в  минулому,  ми  зачаділи  від  штину
неприбуткових  фабрик  сировинних  цехів
від  гулу  яких  кричимо  без  упину
про  кляті  кредити  й  курс  іноземних  валют
з  тих  гасел  правда  одна  -  ми  втратили  віру,
спростили  ідею,  і  носимо  бренд  "Україна"
реклами,  вишиванки,  але  серця  -зіроу
навіть  в  у  сотнях  калин,  як  символіка
агітаційних  піарів  всіх  тих,  хто  йде  в  політику  
без  причини  гримить,  як  буденний  салют
і  так  загрузає  у  фусі  власних  гріхів
що  ямою  робиться  та  багновита  дорога

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224949
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.11.2010

люби її

люби  її  пелюстками  енподарованих  орхідей
словами  несказаними
відчаєм  всеохоплюючим
люби  її  без  жодних  на  те  причин  та  ідей
жестом  без  дотику
лиш  поглядом  титанорозтоплюючим

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224889
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2010

парадокс - це

коли  впам'ять  жертв  геноциду  українців  китайський  комуніст  запалить  цигарку  філіп  моріс

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224887
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.11.2010

ех…

ех,  vita...  ти  мені  потрібна
ох  жизня,  як  тобі  не  рвотно  від  таких  як  я
у  образі  з'єдналась  ненажера  й  безробітня
питання  руба  -  надто  дрібно,  я  навпростець,  
не  королева  а  ладья

ех,  fatum,  ти  гундосий  дядько
відкіль  мені  тобі  нести  гостинці?
скакати  б  наче  біле  козенятко
так  ні  всіх  гладжу  проти  шерсті  та  по  спинці
від  таких  любощів  чекай  душа  синець

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2010

манту

ін'єкціями    області    вето
з    жовтавим    колом    у    трикутники
заміниш    суперлегкі    сигарети
і    стане    непереливки    супутнику

і    от    прийде    день    і    ти    зробиш    вибір:
між    цигарками    й    стер-воз-ніс-тю    тільки    ковток
підріс    ртутний    стовпчик    -    скипів    автолюттю
придбав    у    крдит    новий    блок    папірос.
розхитуєш    роздуми    відчаєм
-    мізинцем    по    склі    виводиш    "це    -    рок"
безмовність    заквітчає
пройдеш    в    третій    вимір
оракул    й    пороз
вона    закрутила    не    перст    завиток
гей,    бейб,    ти    хто    вже    за    суттю    
й    чому    мені    робиш    манту    до    сих    пір?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2010

іноді

Іноді  від  самотності  хочеться  захворіти.  і  понаписувати  "Привіт,  як  справи?",  щоб  потім  на  "Все  добре,  а  ти  як?"  відповістистратегічно-обумовлене:  "Погано..."    Ів  блозі  потім  зазначити  так  між  іншим  "Вімираю  від  гарячки".
Іноді  перед  сном  я  відкмдаю  руку  і  уявляю  заштрикунуту  у  вену  голку.  Майже  чую  глухе  как-как  від  капельниці  і  бачу  друзів  навколо.  Вони  такі  співчутливі  та  уважні.  Усе  їх  цікавить:  розпитують  про  самопочуття,  сновидіння,  що  їла,  що  хочу  переглянути  на  DVD.  І  всі  ці  півгодини  тільки  мої.  І  тепло  так  стає  -  зігріваються  руки  і  ноги,  бо  ж  знаю,  що  вони  так  би  і  зробили.
Іноді  жалкую,  що  таке  пролежування  у  лікарняному  ліжку  скінчилося  ще  до  того,  як  я  знайшла  їх  -  друзів.  І  ніхто  не  приносив  апельсинів,  окрім  батьків  звісно  ж.  Просто  зависала  без  бажання  вилікуватись  і  бути  вкимось  вжаленою  -  у  значення  співчуття  і  жалості.
Іноді  так  сильно  стає  кепсько,  що  таки  хворію.  В  лічені  дні  слабне  імунітет,з'являється  кашель  чи  вивих.  І  шморгаючи  носомкажу  в  слухавку:  "Все  нормально,  я  ввечері  буду  з  вами".  нехай  таки  не  стала  пацієнтом,  зате  ввечері  вони  скажуть:  "Молодець,  що  прийшла.  Без  тебе  було  б  ніяк..."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224175
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.11.2010

стронцій

напередодні  відбувся  парад  планет
всі  наступні  дні  перейшли  у  затемнення  сонця
не  знайшли  для  царівни  коштовних  карет
вилив  грудень  на  груди  стронцій

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224090
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.11.2010

не моргай

а  ты  б  солнце  не  моргал  напрасно
а  установил  бы  флажок  -  да  побелее
целовались  изнуренно,  необычно  стастно
но  мне  ум  твой  важен,  нежность  -  милее

ты  пришел  наутро  с  перегаром
тыкнул  чайник  и  курил  пачально
стала  советь  для  тебя  простым  товаром
превратилась  я  в  рабу  -  да  моментально

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2010

така-сяка

на  всі  претензії  до  життя  -морфій
на  всі  невдачі  -  кілька  тяг  косяка
закидайся  будь-чим.  все  приховає  орбіт
і  звинувачуй  мене,  я  ж  бо  така-сяка...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223796
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2010

романтика однієї смерті

я    сидів  на  березі  і  думав  про  осінь.  я  хотів  думати  про  літо,  але  виходило  навпаки.  згодом  стемніло  і  з  моря  повіло  страхом.  моя  хвора  фантазія  малювала  різні  химери  і  вони  мені  подобались  дедалі  більше.  з  нічних  клубів  на  пірсі  лунав  клаб.  у  голові  шуміло  від  втоми,  я  насправді  був  неспроможний  більше  думати  про  осінь,  але  осінь  думала  про  мене,  а  я  не  люблю  бути  невзаємним.  отож  настала  ніч  і  мої  руки  почали  тремтіти  від  голоду  і  саомтності.  але  немає  нічого  чистішого  від  самотності.  бо  кожен  наш  рух  спрямований  на  вигоду,  кожне  почуття  йде  від  наповнення  і  тільки  самотність  є  самодостатньою  і  невичерпною.  припустім  відчувати  самотність  серед  натовпу  набагато  болючіше  ніж  ось  так  -  на  самоті  із  собою.я  пересипав  пісок  з  купки  на  купку  і  він  теж  подобався  мені  дедалі  більше.  не  можливо  було  уявити  ніжніших  дотиків.  я  відчував  ритм  у  кожній  піщинці.  вони  падали  приречено  і  будували  мікропагорб.  з  часом  я  став  відчувати  себе  одним  із  них.  на  плечі  навалився  сон  і  я  заснув  навіки...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223360
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.11.2010

№7

а  над  собою  сміятись  не  важко  
коли  були  невдачі  та  все  позаду
лети  далі,  моя  бездушна  пташко
я  без  тебе  ніяк  не  пропаду!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223144
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2010

суцільна кінострічка

тиждень  за  тижнем  змінювались  надто  інфантильно
ввели  в  своєрідний  транс,  створивши  суцільну  кінострічку
лише  недільні  дзвони  нагадують:  минув  ще  один  тиждень
новий  шар  пилу    спонукає  щось  робити,  хоч  і  це  вже  звичка

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223128
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.11.2010

у Вашу честь

у  Вашу  честь  мені  не  спится
у  Вашу  пам'ять  більше  не  розпалюсь
я  тихо  ранюсь,  бо  у  кожнім  слові  -  спиця
наповнюсь  Вашим  словом  і  розвалюсь...
у  Вашу  честь

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222891
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2010

мій бог

мій  бог,  тебе  любила  безпричинно
і  малювала  аквареллю  цвинтарі
відчула  смерть  інтуїтивно-ендокринно
розмножила  клепсидри  на  квест-принтері
мій  бог,  в  тобі  плелися  марення  всіх  морітур
тобою  відмикала  двері  псевдораю
засмоктував  у  себе  бази  даних  сигнатур
застрягла  у  тобі  і  так  дійшла  до  краю...
мій  бог...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2010

№6

завбільшки  
у  ялуко
моє  
непритомне  
дитинство

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.11.2010

№5

смерть  дихала  ритмічно
та  у  вічі
смерть  не  знала,  що  її  покличе
назад
моя  любов  твоїм  передпліччям

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222205
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2010

№4

твоє  зникнення  як  зараження
я  не  ображена
просто  пуста
і  під  враженням
просто  скажи
чи  живий!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222202
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2010

№3

натюрмортами  скупчень  збочень
завойовані  силою  зустрічі
"  А  ти  любиш  мене"  -  "Очень-очень...
а  еще  мне  понравились  устрицы!"

незабаром  зима  й  інші  казуси
дощ  вбиває  у  грунт  пале  листя
"тобі  вистачить  трохи  тверезості
не  стискати  так  боляче  мої  кисті?"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221805
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2010

моя шкіра цвіте полинами

моя  шкіра  цвіте  полинами
а  з  волосся  стрирчать  якісь  датчики
і  думки  пролітають  стовпами
їх  почують  за  містом  дачники

і  на  дно  випав  спогад  виною
дразнить  нерви  насмішливий  мачо
моя  шкіра  цвіте  бузиною
але  слово  даю  -  не  заплачу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221471
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2010

№2

накрий  мої  ноги  ковдрою
коли  одужаю  -  віддячусь
колись  була  надміру  гордою
а  тепер  -  по  житті  собачусь

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221403
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2010

меню

на  віддчуття
-  довгими  коридорами
гливкі  стіни
дороги  з  каменю
у  кожнім  подиху
хриплять  хард-корами
і  по  коліна
а  що  сьогодні?
зі  сподівань  меню...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220790
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2010

пообіцяй: буде день

пообіцяй:  буде  день  
і  нові  проблеми  не  скосять  
і  не  полетять  голови
і  буде  світанок  на  півночі
 і  стануть  ніжніші  руки
 і  слова  обережніші
пообіцяй,  кажу  тобі
що  стануть  тихішими  звуки
і  я  не  буду  самонадіяною
бо  будеш  ти
і  відвертатимеш  думки  лишні
 і  спогади,  що  наче  фобії
пообіцяй:  я  тобі  не  стану  колишня
і  що  миле  для  тебе  усе  що  у  мені  є
і  що  не  розтопчеш  більше
дорогою  до  мети
пообіцяй  -  просто  повірю
хоча  знаю,  що  збрешеш
і  завтра  продаш  за  кілька  пессо
дай  трохи  трешу
накинь  одну  гирю
на  терези  моєї  віри
і  я  вирушу  в  найближчу  неділю
ранковим  плацкартним  експресом...
пообіцяй,  кажу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219991
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2010

ніч, безглузя, плече, ром

тебе  колись  назвали  вечором
і  того  ж  вечора  ти  втратив  здатність  втішити
мене  смагляво  вірним  рішенням
я  влаштувалась  у  твої  думки  диспетчером
не  вміла  тільки  біль  твій  жодним  герцем  стишити
а  ти...  так  і  не  зміг  мене  одну  залишити
стояли  на  одномі  рівні:  ніч,  безглузя,  плече,  ром

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219982
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.11.2010

Віджит

важливі  важелі
 важким  навантажені
неважливо  ким  розважена
 основне  -  вона  не  заражена

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218441
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 27.10.2010

найперші квіти зацвітуть у січні

найперші  квіти  зацвітуть  у  січні  
і  в  груди  вдярять  почергово  патріоти
думки  стрімкі,  хоча  слова  несмілі  і  дволичні
на  три  безумця  -  кілька  вірних  з  роти

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218218
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.10.2010

липень патріота

Торішній  сніг  
мав  завузьке  взуття
Нетерли  ноги
Сів  перепочити
На  коліях  
розвіяв  вітер  стяг
Застряг  у  горлі  
патріота  липень
усі  залишились
не  на  своїх  місцях  -  
не  треба  пити

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218215
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2010

правда завжди одна

правда  завжди  одна  
без  сторін  та  ракурсів  
правда  -  це  голий  кістяк,  
на  який  начіпляли  ярлики  й  резолюції  
правдою  торгують  
зі  словами:  "Так  треба    
хай  і  буде  так!"
кому  так  треба??  
завжди  це  цікавило  
і  бачу  ці  зловтішні  пики  
зі  слідами  похмілля  
і  з  одноденною  небритістю,  
бо  ночував  не  вдома,  не  з  жінкою  
а  потім  їх  бачу  в  кадрі  
прилизаних-причесаних  
говорять  про  культ  родини  
 і  ніяких  витівок  
де  ж  твоя  фляжка  з  віскі,  любчику?  
забув  на  передньому  сидінні?  от  невдача  
йди  торгуй  правдою  -  тобі  це  пасує  
хоч  мені  вже  так  лячно  
бо  правда  ж  одна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218189
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2010

фінальна нота

Не  Мадонна  у  гроті    
Бо  цигарка  у  роті    
Все  важливе  відклала  на  потім    
Не  віддала  пошану  і  позолоті    
Чай  з  полину  наварила  голоті    
Муза  десь  загуляла  в  морфлоті    
Під  Ероса  Рамазотті    
ДопалИть  на  фінальній  ноті  
І  скаже:  «Що  сталось?»  
«Самотність…»

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=218026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2010

місце для кроку вперед

дорога  повертає  праворуч
а  треба  вперед  і  стрімкіше
в  руках  -  кольоровий  пакетик  "сандори"
і  томик  розкутого  Ніцше
 
тримай  ще  міцніше  і  виграєш  гранди
на  місяць  западеш  у  кому
останні  сни  віщі    під  спів  Джеймса    Бланта
в  шляхетних  дворах  Оклахоми

синдром  наш  -  це  бідність,  резонанс  -  як  ліхтар
і  кілька  завзятих  окриків  хана
пробач,  громадянко,  усе    це  -  піар
програй  нам  у  витримці  в  Каннах

білборди  гудять,  агітки  мовчать  на  стовпах
закинуті  в  пошту  флаєри
"Україна    -  жива...ще",  -  і  очі  горять,  
хоча  таки  тане,  як  бульбашки  "Аеро"

коріння  іскрять  молоком  із  грудей
забутих  митців  із  Канади
що  тобі  дядьку,  до  мОїх    ідей
продати  Вам  більше  правди?!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217836
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.10.2010

Дихай ритмічніше

___________                                              "дорогою    до    мети      
 _________                                            не    забудь    парасольку      
 ___________                                                                        і    Біблію    ..."

дорогою    до    мети        
не    забудь    парасольку    та    навігатор  .      
бувають    сліпими    не    тільки    кроти    -        
мовчить  мій  самотній  душевний  оратор.

дорогою  до  мети
крізь  терни,  провалля  й  відлигу
хоч  краплю  підтримки  хотіла  знайти
і  стукало  в  двері  сто  "дузів"  
немовбито
вовче
лігво...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217835
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2010

око калюжі

ритміка  краплин,  що  вибивають  око  калюжі
родима  пляма  у  тебе  на  передпліччі
 раптовий  секс  й  слова  прямо  у  вічі
розгойдався  вечір,  як  від  спирту  хорунжий

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2010

оперативна пам'ять

ввечері    народжуються    звуки,    чимось    схожі    до    музики
пальці    більш    чутливі,    бо    предмети    гострішають
і    темнішають    тіні    від    вій,    і    теплішають    ковдри  дотики
відкладаєш    на    завтра    щось    таке    необхідне
зрештою    завтра    буде    ще    один    день    на    лезі    можливого
момент    пошуку    білих    людей    у    сміттЄвому    кошику
робочого    стОлу    тебе    стомленого  й  твоєї  оперативної  пам'яті

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217016
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.10.2010

правда завжди одна

правда  завжди  одна
без  сторін  та  ракурсів
правда  -  це  голий  кістяк
на  який  начіпляли  ярлики  й  резолюції
правдою  торгують  
зі  словами:  "Так  треба"
кому  так  треба??  
завжди  це  цікавило
і  бачу  ці  зловтішні  пики
зі  слідами  похмілля
і  з  одноденною  небритістю,  
бо  ночував  не  вдома,  не  з  жінкою
а  потім  їх  бачу  в  кадрі
прилизаних-причесаних
говорять  про  культ  родини
 і  ніяких  витівок
де  ж  твоя  фляжка  з  віскі,  любчику?
забув  на  передньому  сидінні?  от  невдача
йди  торгуй  правдою  -  тобі  це  пасує
хоч  мені  вже  так  лячно
бо  правда  ж  одна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216904
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.10.2010

мертві півні бувають ледачими

особливо  під  тиском  бакарді  
я  завжди  залишаюсь  на  варті  
хоч  до  дідька  багато  втрачено  

сором  розміром  у  горошину  
заставляє  казати  правду  
кому  ще  тут  бракує  крафту  
зачеляти  на  вуха  нам  локшину?  

добрі  дядки  в  краватках  і  з  кейсами  
роздають  всім  на  ліво  й  на  право  
вуйку,  балатуватися  вже  не  цікаво  
тут  усі  не  гетьмани,  бо  з  пейсами...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216719
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.10.2010

гарячі точки

Скільки  б  не  дряпалась  на  Еверест
На  півшляху  з'являвся  твій  номер  мобільного
Знаю-знаю,  «між  нами  нічого  спільного»…
Це  байдуже,  мені    навіть  спогад  у  горлі  дере

Тож  верталась  з  тяженними  торбами
Мирно  топала  провінційним  обіддям
Вгризлось  міцно  гримучими  кобрами
Те  ранкове  твоє  тертя  підборіддям

І  рахую  дні  поспіль  три  осені
Скоро  нам  був  би  сьомий  рочок
Мої  сни  про  тебе  назношені  
З  різних  теплих  й  гарячих  точок

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2010

другу-ніби-поету

забомбив  вже  своїми  віршами  публіку
 та  ти  ще  гірший  ніж  я.  скажімо,  зі  своїми  катренами
купа  каламутних  сліз.  а  зміст  -    у  бублику
 та  ну  йди  до  біса  зі  своїми  богемними  генами

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216554
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 17.10.2010

напів

мої  білі  та  чорні  смужечки
поміж  твоїх  надто  яскравих  днів
мої  вірні  друзі  й  поружечки
визнають,  що  ти  мій  напів

і  спасаюсь  тепер  валеріанами
й  підсолоджую  каву  зефіром
зилишились  один  одного  фанами
просмерділись  цервокним  ефіром

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216366
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.10.2010

угода та негода

це  була  проста  угода  -  
ні  більше,  ні  менше
кілька  тем  для  балачок:    
курси  валют,  мода  та  погода
й  останні  дані  передвиборних  скачок
на  кленах  продаж  авто  
з  заголовком  етеншен
і  ми  -  двоє  до  певної  міри  
божевільних  людей
без  жодних  ідей
 і  навіть  без  віри
у  факт  існування  кращої  осені
позаяк  вистачає  на  чай  й  нові  кроси
по-суті  ми  просто  звичайні  ніхто,
усе  інше  -  здлося

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215934
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2010

боді-арт

з  мене  досить  містифікацій
і  огріхів,  і  помарок  і  вибачень
мені  вистачить  ваших  овацій

десь  до  наступного  літа,
а  я  в  летаргічному  сні  тимпаче

в  мене  вже  гіперфункція  сорому
від  образ,  що  кидались  у  спину.
розповсюджуйте  їх  більш  сучасно:
посиланнями  форуму

популярного  сайту  мсьє  Айболіта
і  ковтайте  від  насолоди  слину...

досить,  більше  не  буде  дисикусії
в  честь  надміру  відвертого  жарту
під  удари  гучної  перкусії

я  залишуся  не  обігріта
тільки  трохи  яскарАвіша  -  від  боді-арту

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215928
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.10.2010

авокадо

на  авокадо  занизили  ціни
а  осінь  хапала  забарки
дивилося  літо  крізь  вікна  вітрини
а  осінь  купляла  вовнЯні  нитки

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215012
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2010

франшиза

у  тебе  франшиза  на  моє  вето
у  мене  -  шиза  на  вельвет  і  брикети
дарую  наш  прапор,  а  ти  "зачем  мне  это??"
краще  б  купила  нові  сигарети

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2010

омен

на  всі  мої  запитання  
ти  недоречно  ляпаєш  :ноу  коментс
яка  ж  я  убіса  роса  рання
я  швидше  пізня,  тобто  омен...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2010

на один метр квадратний

на  один  метр  квадратний
подвійний  леон  -  твоя  і  моя  неувага
не  будь  більше  таким  делікатним
твоя  несміливість  наче  неповага
 
бач,  як  роздулись  вітри  на  морозі
заховай  мою  руку  в  кишеню
"Надобраніч,"  -  скажу  на  порозі
я  тебе  на  собі  ніколи  не  женю

ну  доволі  -  тягнули  за  вуха  зустрічі
жовтень  нас  розкладе  по  полицях
наче  крейдою  вивели  сутичі
нам  беззвучністю  правду  по  лицях

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=214492
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2010

мені потрібен цей театр сьогодні

люби  мене  пелюстками  неподарованих  орхідей
вітчаєм  неохопленим,  словами  стандартними
люби  мене  без  жодних  на  те  причин  та  ідей
грай  в  у  ромео  з  очима  зніченими  та  азартними
мені  потрібен  цей  театр  сьогодні

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213851
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.10.2010

ранкове вбивство

ранкове  вбивство  
на  вулиці  Ринковій
і  перший  сніг  
корозійними  ринвами
хоч  з  нержавійки
от  свинство...  

я  заручилась
твоїми  стальними  підтримками
і  ти  зробив  усе,  що  зміг,  
щоб  зіпсувати  мені  дитинство

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213850
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 01.10.2010

тавро

оракул  мав  віру
у  міру
 і  життя  після  смерті
у  паперовім  конверті
таро  
і  сто  грам  зефіру
тавро

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213533
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.09.2010

культура вибору

тілобудова  божих  людей
їм  важливіша  ніж  справжність  моменту
беріть  найкраще  з  моїх  ідей
і  лийте  бетони  -  я  позичу  цементу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213532
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 30.09.2010

Шоа' (за мотивами к/ф "Піаніст")

руки  зв"язані,  стукіт  колії  
за  огорожею  -  ще  одне  гетто    
очі  зломлені,  вони  в  монополії  
завдяки    металевим  протезам  ти  -  маса  нетто  

у  тебе  цінна  комбінація  на  грудях  -    
твій  новий  порядковий  номер  
його  впишуть  у  журнал  спалених  
не  знати  хто  гірше:фріц  чи  наркомер  

шоа  нанизала  тебе  на  колесо  
не  фортуни,  а  геть  іншого  змісту  
тихо  шепочиш,  кому  там  молишся  
Єгові?  ааааа,  Лісту...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213385
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.09.2010

Zugzwang

а  поки  хай  буде  дешево  і  сердито
бо  оригінально  і  правильно  неможливо
мене  не  обходять  ваше  срібне  корито
з"їдають  невдачі,  просто  так    -  на  живо

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213179
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 28.09.2010

перевиховали

сирість  і  хмари-вали
відмінок    орудності
 і  все  в  першій  особі
потонула  б  в  безпутності
 при  першій  нагоді
та  ...  перевиховали

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212853
рубрика: Поезія,
дата поступления 26.09.2010

реінкорнація не вдалася

реінкорнація  не  вдалАся
і  шкіц  написаний  надто  розлого
мій  сум  на  двох  пальцях
і  в    килимі,  що  застеляє  підлогу

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212681
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.09.2010

кішка

гостріше  тільки  виразка
а  толерантніше  лиш  вечір
підкралась  кішка  до  стола
й  шепоче:  ти  мені  предтеча
виймай  сердечко  з  під  пола
і  вибач,  що  така  різка...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212322
рубрика: Поезія,
дата поступления 23.09.2010

і це мине…

слова  приходять  без  жодних  резюме
бо  в  обороти  узяли  обставини
новий  день  шокує  і  плете  мене
як  макраме  -  за  своїми  правилами

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=212248
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.09.2010

гастарбайтерство

рондо  в  Торонто
 а  батька  звати  Стьопа
кричить  завзято  "ПРОНТО"
 подумав  канадієць:
українська  льопа

родео  і  ключі  від  ланус  део
 а  у  макітрі  мрії  про  піарство
де  твій  оспіваний  церковним  хором  Тео?
 чи  це  на  тебе  гастарбайтерство  так  діє?
республіка  і  публіка  -  автомитарство

рондель,  а  у  вухах  Катруся  Лєль
 і  нігті  всі  у  блискітках  і  квітах
кому  ти  брешеш,  непокірна  Євдокіє
 що  в  тебе  вдома  кажуть  соуффа  на  фотель
і  що  твоя  земля  теплом  не  обігріта?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211951
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 21.09.2010

на бетельгейзе рандеву

на  рандеву  скидались  наші  зустрічі
хоч  у  минулому  було  багато  фобій
і  бетельгейзили  майбутні  проби
хоч  ти  їм  дякую  кажи  або  ричи

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=211950
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 21.09.2010