| Сторінки (1/36): | « | 1 | » |
Ангелики , ангелики
Йдіть но на гостину
Сідайте до нашого столу
Летіть в Україну
Ми хлібчика маєм
Що ви так просили
І з вами розділем
Щоби були сили
Щоб ви могли далі
До Бога летіти
Йому розказати
Про що просять діти
Про мир в Україні
І про перемогу
І щоб лютий голод
Не губив більш нікого
Ангелики, ангелики
Летіть в Україну
Ми вас пам'ятаємо
Ви наша родина
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=999460
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.11.2023
Ми мріємо про неба
Далеку далечінь
Для радості і сміху
Було щоб 100 причин
Щоб мирні зорі сяйвом
Наш сон всіх берегли
І в серденьку малому
Всі мрії розцвіли
Сяють серденька ранньої зорі
Зоряні серденька і тобі й мені
Щоб збувались мрії кожного дитя
Зоряні серденька сяють не згаса
(Пісенька)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=997994
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2023
Герої всі хто йде до перемоги
Хто йде шляхом будови майбуття
Чия рука ведеться словом Бога
Щоб захистити та зродить життя
Герої ті хто має світлу душу
В чиїх руках тепло іде з сердець
Хто знає " я робити справу мушу
Інакш народу, світові кінець"
Герой в окопі і пече хлібину
Герой годує мале кошеня
Герой це той хто любить батьківщину
І відбудовує її нове життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022
Герої всі хто йде до перемоги
Хто йде шляхом будови майбуття
Чия рука ведеться словом Бога
Щоб захистити та зродить життя
Герої ті хто має світлу душу
В чиїх руках тепло іде з сердець
Хто знає " я робити справу мушу
Інакш народу, світові кінець"
Герой в окопі і пече хлібину
Герой годує мале кошеня
Герой це той хто любить батьківщину
І відбудовує її нове життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950550
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.06.2022
Я про війну дізналась в 8 років
Від дід, що з фашистом воював
Він розповів яка вона жорстока
"Не дай Господь ще раз" він нам казав
9 травня звав він днем з сльозами
"Не свято це, а день щоб всіх згадать"
Він скромно жив і нам малим незламний
Свої згадки та правду хтів віддать
Ти про війну дізналася в чотири
Тебе із Києва ми вивезли хутчіж
Щоб ти не чула страшний крик сирени
Спокійно спала в ліжечку вночі
Ми пояснили "вдома небезпечно.
Нас захищає наше ЗСУ".
А ти питала тихо так і гречно
"Скажіть мені дорослі всі чому?"
Тепер ти знаєш що росія ворог.
Тепер ти знаєш що йде боротьба
Але постійно просишся додому
І плачеш так, що рветься в нас душа
Ти нас спитала" раз там небезпечно,
То хто ж всі іграшки мої там захистить?"
"Наші війська" сказала я й сердечно
Про Україну стала Господа молить
Тобі чотири, ти іще не знаєш
Як гвалтували орки ті міста
Що Бучою та Ірпінем назвали...
Про обстріли ти зовсім ще не зна.
На стане день і пекло проявиться
І як колись гнівив мене фашист
Москальська суть перед тобою оголитьця
І ти побачиш правду цих жахіть
А поки спи, моя дитино люба.
І увісні молись за рідний дім
Не піде в небуття та вся наруга
І ще віддаш ти ЗСУ уклін
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944076
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2022
Привіт, Матусю
Вибач, не писала.
Та якось не до того все було.
Все кудись бігла. Все якісь оврали.
Та ти то знаєш, правда ж? Як воно?
Що я робила? Я “скалу лупала”.
І сподівалась що зміню тим світ
Я не одна така дурна пахала
І од других твоїх дітей привіт
І знаєш, Мамо
Начебто не дарма.
І знаєш, наче був якийсь прогрес
Свою роботу я робила справно
І в той же час ми рухались в ЄС
Та якось дивно. Знаєш кажуть люди
Що наче шлях наш то якась дурня
Що все пусте, і кращого не буде
Що наче Ти загинеш без кремля…
Все що зробили - то брехня тай годі
Чого досягли - то не варте слів
Нас називають “майдануті” люди
А хтось кричить щоб розстріляти всіх
Так дивно, Мамо. Наче то все сниться
Та я прокинутись чомусь не можу все ж
П’ять років волі, а тепер в’язниця?
Здається дурості людській не має меж
Тепер ми всі - “піддослідні тваринки”
Експеримент, що звуть “слуга народу”
І відчуваю результати вчинків
Знов розгрібатимуть не ті хто мутить воду
Не знаю, Мамо… Якось то все дивно
Продати Волю за буханець хліба?
За обіцянки віддаєм майбутнє...
Щоб ворог в хаті, але буде мирно?
Тобі вже стільки років, люба Нене
А твої діти все рабами бродять
Уже не має тих страшних кайданів
А вони все від пана скибку просять
Так знаєш, Мамо, боляче у грудях
І так до сліз щемить у моїм серці
Я сподівалась, що у інших людях
Той сплячий “українець” вже проснеться
Та слава Богу така не єдина
І твої діти все ж тримають гурту
Тож є надія, що вернем ми силу
І що відступить ця жахлива скрута
То ж знаєш, Мамо, все ж ми не здаємось
І будемо гуртом тебе захищати.
Нема страшніш для українця долі
Ніж поховати Україну-Мати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836817
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 28.05.2019
Я забуваю що тебе не має
Я забуваю що між нами смерть
Ще день один в метушні минає
В стабільнім сяйві зірок, планет
На твоїй кухні чужі вже люди
П'ють недопитий вже нами чай
Нічних розмов більше тих не буде
І я не встигла сказати “прощай”
Ми говорили про все на світі
Ми жили в всесвіті прози, віршів
Наївні творчі і щирі діти
У бій за кращий світ йшли мерщій
Тобі я вірила як нікому.
Ти був опорою. Ти був щитом.
Таким страшним був той світ довкола
Та страх минав коли йшли гуртом
Я все ще чую твій голос, друже
Його впізнаю я серед усіх
Я віддала б всі вірші і прозу
А би ж ти був серед нас живих
І хоч створив ти чудові твори
І написав незвичайні книжки
На жаль вони замінити не взмозі
Твоєї посмішки і теплоти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805783
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 07.09.2018
Так сталося, що вже пришла весна.
І я немов прокинулась від туги.
А може то і туга не була
А лиш зими сонливої наруги
Мов із кайданів крижах враз знов
Здійнялись крила у блакить небесну
Сьогодні буду із собою чесна
Готова закохатися я знов
П'янить повітря краще від вина
Небес бликить на творчість надихає
І пташка, мов про холод забуває,
Знов у вікна про весну щебета
Так сталося, що вже прийла весна
І щось в мені прокинулось незриме
Дивлюсь у небо і за обрій лину
І на душі вже холоду нема
Так сталося, що вже прийшла весна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2016
Прийшла весна, розквітнуть квіти
І сонце сяє на землі
Нехай так квітнуть весни діти -
Жінки, що вічно молоді.
Жіноча доля - не пір'їнка,
Жіноча доля - не тягар!
Вона мов пісня лине дзвінко,
У світ несучи життя дар.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649900
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.03.2016
Дерева майже стали голі
Скидають зайве безсоромні
Думки й тіла у пальтах кволі
Ідуть немов би у неволі
Там де є миті еротичні
Де зайве зніме в раз природа
Ми бачимо лиш потойбічне
Зима це смерть а не нагода
В танку закрутить жовте листя
Зів'ялість теж бува прекрасна
Стоять дерева голі й чисті
Омив їх дощик свіжий й рясний
Роздягнені стоять умиті
Немов чекають в сон нагоди
Лишилось ковдрою їх вкрити
"До весни любая природо".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616494
рубрика: Поезія, Поетичний, природний нарис
дата поступления 27.10.2015
Ми не пробачимо… цього не пробачають!
Коли твій рід так знищити хотять,
Коли дітей на їх землі вбивають
І в мирнім небі постріли дзвенять.
Коли людина жертвує собою
Заради нас, майбутніх поколінь.
Ми не забудемо, як здобували волю!
І як народ свій захищає дім!
Ми не пробачимо всі братські ті могили
І сивину голів наших дітей;
Німе чекання повістки у скрині
І крики болю наших рідних нень.
Пройдуть роки, що спинять ті ридання.
Пройдуть роки, притуплюючи біль.
Ми не забудемо усі наші страждання,
Вони в очах лишаться у дітей!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521655
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.09.2014
У волі лелечині крила
У волі весняна душа
Мабуть тому нам вона мила
Летить у безкрай навмання
Десь сяде вона відпочити
Стулити бузок оченят
Як можна її не любити?
Закрити у домі із грат?
У волі червоне пір'я
На грудях воно миготить
Тому що не впала в безсиллі
Тому що серденько болить
І може це дивная птаха
Та через роки та віки
Ми звикли на неї чекати
А також за нею іти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=497408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2014
Бандерівці немов та чупакабра
Ніхто не бачив та всі голосять!
Та хоть би знали хто ж він був насправді!
Так ні «бЕндеровцем» спішать нас звать.
Все сплутали: націоналізм з нацизмом
Приправили фашизмом зокрема.
Я ж плутаюсь, як звати це?
Цинізмом?А може розуму тут просто і нема?
Здається в деяких людей вже параноя
Спішать мене від мене рятувать
Залиште нас будь ласка у покої
Лікуйтеся, нам ж треба працювать
Не плутайте загарбництво і поміч
Обійми та ошийник шкіряний
Нас вже від вашої брехні судомить
Тож якщо брат – будь ласка одійди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=486044
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.03.2014
Здається збожеволів білий світ
Чи то все я можливо так наївна
Проживши стільки в мирі довгих літ
Для мене війна смерть, а не царівна!
Та що робить коли вона прийде?
Я візьму зброю, піду воювати
Мене не уряд в битву поведе
А лиш любов до України-мати
Скажіть но росіяни як це вам
Підтримувати ката та фашиста?
Ви вірите брехні, його казкам.
Підтримуєте ви моє убивство?
Як жити у країні що в крові,
В країні що не гребує вбивати?
Її клянуть народи й в молитві
Благають бога смерть вам дарувати.
Як жити у країні що бере
У матері її одну дитину?
Її на смерть в чужу землю веде
Путіну - зиск, а матері – могила.
Нехай загине може більше нас
У вас також загинуть ваші діти!
Для їх родин це горе, а для вас
Невже статистика лиш з назвою «убиті»?
Бендеровці, націоналісти для вас ми!
Нехай, та ви скажіть мені на милість
Чи хоч ви знаєте про кого мова йде?
Бо від трактовок ваших ми втомились!
Ми не залежні були й будемо
Нехай нам кров’ю треба заплатити
Наше розп’яття вам в душі ярмо
Вам крок до пекла, бо в нас будуть діти.
Ми встали всі боротись за своє
А вас у гості з нас ніхто не кликав
Вертайтеся туди звідки ви є
Бо в вас давно держава стала гнити
Спочатку дайте раду ви собі!
А ми без вас все розгребемо радо
Ми волю здобували в боротьбі,
А ви «учитесь как все делать надо»!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485898
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.03.2014
По світу ходять Правда й Кривда.
У Кривди очі золоті,
А Правда ранами укрита
Та позад неї йдуть святі.
Вони ідуть своєю стежкой
І заглядають у серця.
Кому в кишеню класть монету?
Кому тернового вінця?
Ідуть між себе вони мовчки.
Про що їм справді говорить?
Вони лиш якість в людськім сердеці.
Народ історію творить.
Ідуть вони вздовж барикади.
У Кривди зброя на плечі.
У Правди ж в небі видно стяги
І люд чергує співучи.
Та все ж є прикристь в цім союзі,
Бо розділяють ті людей.
Немає єдності в народі
В якому різний світ ідей.
Не продавайтесь за монету!
Це хибній світ людських спокус.
Вони разом ідуть по світу
Та ви самі берете курс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2014
Ми – українці, що іще сказать?
Ми діти всі єдиного народу
Їмо ми хліб, бо вмієм жито жать.
П’ємо звичайну із криниці воду.
Ми – українці. Працьовиті ми.
Ми працювали і на пана, й на родину.
Не тільки ми, а й наші діточки.
Тепер ми хочем працювать на батьківщину!
Ми – українці. Живучі та веселі.
Нас знищити хотіли вже давно.
Нас убивали, щоб селить в наші оселі,*
А ми живем й жартуєм все одно.
Ми – українці. Кажуть, нас немає.
І що історія це наш фальсифікат.
Нас це обурює та наші серця крає
Та ми всі знаєм, що все це не так
Ми – українці! Поважай нас, чуєш?!
Ми той народ що б’ється за свободу!
Нам не потрібні ланцюги, що пропонуєш!
Ми – не раби!Козацького ми роду!
* голод 33го року.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475549
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2014
Мій дід був мудрим чоловіком
Багато книжок прочитав
Я пам'ятатиму до віку
Все те що він колись казав
Він воював за свою землю
Завжди любив він свій народ
Він солов'їну любить вчив нас
І шанувать краю щедрот
Мій дід був сильним чоловіком
Бо тільки сильний крізь роки
Плекає рідну Україну
Попри всі тернії людські
І будуть вічним заповітом
Для мене ті його слова
Що в щасті в горі слід зібратись
Родина має буть уся
В родині може бути сварка,
Може образа проповзти
Та маєм ми триматись разом
Нам слід родину берегти
Уже немає мого діда...
Та в голові його слова
Можливо й завдяки йому я
Як українка все жива
"І дай нам на рік дочекатись."
А тих в кому сумнів-зерно,
Щоб хто ти є не сумніватись,
Нехай знайде свій "дід Петро".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.01.2014
Ношу на шиї герб я України
Замість розп’яття. Щоб він боронив.
Щоб він нагадував невпинно мені нині
Хто мій народ, і де мій рідний дім.
Щоб не ховати мою приналежність.
Не задавали щоб дурних питань.
Для когось це безкомпромісність, впертість.
Для мене ж ключ к народу вічних знань.
Не слід боятися за мене моя мамо,
У світі лихо в різних формах є.
Та я все ж вірю, що ношу його не дарма.
Мій герб мене, я вірю, збереже!
Ношу на шиї герб я України!
Замість розп’яття. Щоб він боронив.
Наврядчи збережуть так збройні сили.
Вони мовчали, як народ просив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475178
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.01.2014
"Чого ви виперлися всі на цей Майдан?
У нас закони є. Нехай вони працюють!
Тепер в країні безлад та бедлам!"
- від когось час від часу я почую
А що робить? Чекати каяття?
Чи може хтось без нас усе владнає?
На націю чекає забуття
Якщо вона не робить а чекає
Чого ми виперлись усі на цей Майдан?
За вас , за себе, за дітей, за волю
Ви вибачте що заважаєм вам
Та ми будуєм для народу долю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475106
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.01.2014
Україна в полум’ї горить
Хвилями підкочується дим
Люд чекає, люд іще стоїть
І все вірить, що є Бог із ним
Україна вже давно не спить
Вона плаче, вона сльози л’є
Новина враз облітає світ
Тож всі знають – вона досі є
Фото наче із воєнних дій
Та хто скаже що це не війна?
Ми за крок від неї. Що вже вдій?
Хто підкаже, це чия вина?
Влада все ще бореться за трон
Хтось все мріє нас комусь продать
Україна ж – стежка з оборон
Поле з охорони й барикад
На цім полі є чиїсь сини
Є чийсь батько, може когось брат
В кожного із нас усіх батьки
Хоч дітей нема у барикад
Чоловік у формі, ти згадай!
Це ж не люд, а це все твій народ!!!
Ти кийок та щит свій підіймай
На їх захист, не вбивай свій род!
Так є страх і ще є чийсь наказ
Та ти вільним у цей світ прийшов.
Не чужий, ти все ж один із нас
Просто шлях к своїм ти не знайшов.
Тож подумай в тебе є ще час
Захисти нарешті свій народ
Не давай знущатися з людей
Навіть якщо в формі цей урод.
У пагонах гордість є і честь
А кати лиш знають як люд бить
Захисти від катувань народ
Ти це можеш для людей зробить
Україна в полум’ї горить
Хвилями підкочується дим
На Майдані наш народ стоїть
І все вірить, що ще Бог із ним
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474932
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.01.2014
Чи ти жива ще нене Україно?
Чи маятять ще в небі прапори?
Ще б’ється серце, чи лежиш в могилі
Забита й за колочена в труні?
Тримайся рідна, ми усі з тобою!
За тебе в бій, підтримуючи пульс.
Не за Європу б’ємся, а за волю!
Ми українцями були і лишимось!
Нас б’ють і нас погрожують розп’яти.
Саджають на «законів» ланцюги
За що вбивають? Та за рідну мати
За землю, що у синовій крові.
У нас забрали право говорити
Ми маєм бути всі сліпі й німі
Стерв’ятників прислали щоб добити
«Дарунок гумовий» подарувать спині
Немов в середньовіччі Україна
Вже катапульту майструва народ
Її як зброю ще в «закон» не в несли
Хоча це не закон, а заколот.
Невже війна? Невже розкол в країні?
Чому підняли руку на народ?
Чи в демократії живемо ми до нині?
Чому нам силою закрити хочуть рот?
У чому винні? Бо ми українці?
У чім вина? У тому що ми є?
У Україні владарюють лиш чужинці
А ми лиш маєм віддавать своє?
Борися моя люба Україно
Не зупиняйся, доки є ще пульс
Борися за своє життя, єдина
У тебе має бути сильним дух.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474234
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.01.2014
Я живу у чудовій країні.
У країні безкраїх полів.
Вишиванки де квітнуть донині
І пісні мають крила птахів.
Де є люди дзвінкі й працьовиті.
Де тече сивий батько Дніпро.
В хуртовину Карпати сповиті,
А у літку в квітках полотно.
Де вирує своє Чорне море,
Де є гори й долини й ліси.
Як же можна селити тут горе?
Як же можна байдуже пройти?
Я живу у «чудовій» країні!
Де без голосу люди живуть,
Де не можна стояти за волю,
Бо за це тебе вдарять чи вб’ють.
Де народ можна просто продати,
Наче в рабство віддати панам.
Ми не люди, ми всі чиясь власність,
Тож не личить нам йти на Майдан!
Я живу у країні без правди!
В нас нормально народу брехать:
Віддавати спочатку накази,
Потім винних відразу шукать.
Я живу у країні розбитій!
Я живу у країні німій!
Та не можу її не любити,
Це ж є неня, це рідний дім мій.
Тож сьогодні молитиму Бога,
Як і сотні минулих разів,
За матусю мою Україну
І за доньок її і синів!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463371
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2013
Та скільки я була на чужині?
Лиш пару днів, але мені здавалось,
Неначе моє серце виривалось
І кликало : «лелекою лети!».
Туди де мої мрії дорогі,
Де батько мій величний наш Дніпро
Несе у далі свої сині води
І дзвони дзвоном пісню свою водять
До тебе линула, до матінки землі
Бо ти мені миліш за все на світі
В твоїх обіймах хочу вік свій жити
І відчувати все твоє тепло
Моя ти нене люба Україна
Я твоя доня, я твоя дитина
І хай на світі є держав чимало
Куди б не йшла я скрізь тебе шукала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433529
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2013
Господи Боже тебе я благаю
Пред ликом твоїм на коліна впадаю
Даруй ти нам щастя, даруй ти нам волю
Даруй нашим дітям щасливую долю
Молю тебе щиро ти Цар наш єдиний
Даруй спокій й мир ти усій Україні
Нехай її дітям зійде Божа ласка
Нам треба лиш розум й силу, не казку
Щоб пращури наші нарешті пишались
І всі про народ наш у світі дізнались
Не плутали нас із родами чужими
А йшла добра слава про народ України
Щоб стала нарешті держава міцною
Щоб мудрий народ був її головою
Скінчилася лайка, брехня та свавілля
Скінчилася ця вся зневага й насилля
Дай Боже нам сил темній час подолати
І більше до стежки ції не звертати
Щоб став наш народ міцний як родина
Жили щоб з сусідами тихо та мирно
Щоб більше не хтіли на когось рівнятись
А прагли своє піднімати й пишатись
І щоб не тікали шукаючи долю
А самі творили її у покої
Прошу тебе Боже, Отець наш єдиний
Даруй добру долю народу й країні
Даруй людям здатність свій край покохати
Любить Україну як неню, як мати.
Нехай розквітає вона між віками
Хай славу несе в світ доньками й синами
Піснями, думками, любов’ю повита
Хай буде нести у цей світ тільки світло!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358906
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2012
Знов Україна потопає у нацизмі
Та не чужім, плюндрують вже свої
А ми всі варимось в проклятому цинізмі
Невже без розуму є мозок в голові?
Поглянеш – геноцид. Дивіться люди
Невже до цього прагнули прийти?
Від цих обранців тільки гірше буде
У морі крові закликають нас плисти
Одні кричать за націю, свободу
Та пропонують винищити тих
Хто українцем може й не був з роду
Та українцями звемо ми діток їх
Давайте ж люди будем виселяти
Тих хто прибув до нас з чужих земель
Родини цілі будем руйнувати
Заради хворих, збожеволівших ідей
А інші забувають рідну мову
Руйнуючи основу із основ
Немає мови то тоді нема народу
Впрягаймося у рабство люди знов
Вони на наших пам’ятка безцінних
Зароблять статки для своїх кишень
А ми примари, бо життя не цінне
Забитий люд в незнанні без ідей.
Кому ми віддаємо Україну?
Хто підніматиме тепер наш рідний край?
Чи ті чи інші результат ту рівний
На знищення працюють, Боже глянь!
Розділена країна наша навпіл
Із крайнощі у крайність біжимо
Одні нас очищають кров’ю брата
А інші запрягають у ярмо
Погляньте люди, чи цього хотіли?
Чи це ви будували для дітей?
Ми українці, ми народ, ми сила!
Куди поділася повага до людей?
Твій дім у світі – квітка – Україна
Чому тоді руйнуєм її знов
Вона така у всесвіті єдина
І заслуговує на шану та любов
Чи ти звеш ненею її чи тільки домом
Люби та поважай понад усе
В її народженні є імена відомі
Які пожертвували їй життя своє
Кохайте люди її неповторність
Закохуйтесь у неї знов і знов
Насправді звати її домом – гордість
А ненею окликати – любов!
20.08.2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358820
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.08.2012
В мене крадуть хижацтво рідну мову,
Щоб оніміла враз моя душа.
Щоб не могла сказати я пів слова,
Коли у серце увіткнуть ножа.
Щоб я скорилась опустивши руки,
І йшла у морок згубних їх бажань.
Забула і про силу слова й думки,
І рідного народу вічних знань.
Вони крадуть не тільки мову, й голос!
У пеклі палять вишитий рушник
(Нехай горить культура й злотий колос
Який колись в руках тримав хлібник).
На знищення культури та народу
Націлені подібні подання.
Без мови не народ ми, й нема роду,
І єдності, і братства теж нема.
Без неї солов’їної німі ми:
Юрба німих нікчем без права та без волі.
Чи хочемо ми бути ось такими?
Візьмемо ж в свої руки повід долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2012
Душа народу - його рідна мова
Вона несе надію у серцях
Вона єднає та веде до Бога
По кам’яних вибоїстих шляхах
Вона несе пошану до держави
Любов дарує матінці землі
Чому ж ви люди не даєте шани?
Чому руйнуєте, плюндруєте її?
Ми є народ, що зветься українським!
В нас є земля – безкрайній рідний край.
Чому ж тоді плюндрують нас чужинці?
Невже народ наш міцно досі спав?
Не може у народу буть дві мови
Не мають ж люди всі по дві душі
Ці дії - це руйнації у домі
Який ми звем державою усі.
Пробач мене будь ласка, Україно!
Пробач доньку яка не вберегла!
Пробач усіх дітей своїх, Єдина!
Собі ж пробачити не можу й не могла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342046
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2012
Велика шана моєму народу
Вклоняюся пред вами до землі
Ви вибороли для нас всіх свободу
До незалежності країну привели
Ви довели що ми є не рабами
Що не народність ми, що не хохли
В нас є земля і мова із піснями
І ми народом щей раніш були
Ви зберегли любов до вишиванки
Традицій та до рідної землі
І мову рідну вчили шанувати
Любов до неї несли крізь віки
Велика шана моєму народу!
Велика шана патріоти вам!
Я молитвою звертаюся до Бога
Щоб Україну відродити нам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276758
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2011
Поспішай творити добро
Поспіши, не губи ні хвилини
Так потрібне в світі воно
Для дорослого і для дитини
Поспіши бо загине весь світ
Бо затоплять його людські сльози
Хай в душі малий вогник горить
Щоб зігріти усіх у морози
Не згуби свою віру в добро
Не губи свою щиру надію
Може й світ цей змарнів вже давно
Він живий доки маєш ти мрію
Поспішай творити добро
Малим зернятком в цілому світі
Може й зернятко тільки одне
На весні проростуть з нього квіти
І розквітне тоді білий світ
І заграють веселки з надії
Може стане він краще тоді
І розквітнуть усі твої мрії
Поспішай творити добро
Поспіши, не губи ні хвилини
Так потрібне в світі воно
А інакше весь світ наш загине....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276682
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2011
Душа знаходиться під гнітом та журбою
У горлі ком, з очей біжить сльоза
Не стати нам близькими вже з тобою
Для тебе моя творчість просто гра
Те що пишу ніколи не оціниш
Розкритикуєш слів моїх вінок
Мені болить! Невже цього не чуєш?
І душу крає плин твоїх думок
Я знов палаю в вічних порівняннях
Не досконалим звеш ти кожний вірш
Це викликає муки та страждання
Тоді ти просто візьмеш та змовчиш
А іншим заспіваєш дифірамби
Дослухавшись до кожного рядка
Мене почути також ти вже мав би
Невже бездарна в тебе я така?
Хизуючись тонким сприйманням світу
Роль критика на себе ти вдягнув
Хоча не в змозі сам вірша створити
Поетом ти ніколи і не був
Чому ж тоді мої вірші вбиваєш?
Чом не приймаєш ти мій божий дар?
Чому ти душу мою напуваєш
Отрутою (немов вона нектар)?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276679
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.08.2011
У небі якось бачила лелеку -
Летів у хмарах і пробуджував красу
Він поспішав далеко...так далеко,
Немов би не залишилось часу
Він загубився...Десь немає зграї
Та все ж летить, не відає страху.
Куди летить напевно сам не знає.
Перепочити сяде на даху
Он місто Прип'ять дивиться у небо
Ті мертві очі та суха земля,
Це місто мертве, але все як требя
Це знають всі, навіть усміхнене маля
По місту ходять люди мов би тіні
Їм вже нема тепер чого втрачать.
Окутані усім радіоактивним,
Вони живі?Не знаю що сказать.
Колись життя лилося тут потоком
Але його спинив людини хибний рух
І ця помилка не людська, жорстока
Розвіяла по місту мертвий дух
Наш страшний ворог, лютий та безбарвний
Не видимий для кожного із нас
Тепер карає кожного за дарма
Немов прийшов для нас всіх судний час
Мій любий друже, милий мій лелеко,
Чи ти побачив де відпочивав?
Чого ти знов летиш кудись далеко?
І залишатися ти знову тут не став.
Невже даремно вірять в мрії люди?
Невже даремно знову тут живуть?
Невже ніколи тут життя уже не буде,
І місце це всі проклятим назвуть?
Будь-ласка, повернися, мила птаха,
Не полишай надії у сердцях.
Нехай пролине часу все ж багато,
Ті повертайся і не кидай нас.
опубликовано 23 червня 2006року в газеті Авіатор.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276509
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2011
Мені болить за тебе, Україно,
За доньок за твоїх і за синів,
За те, як нація твоя все гине
На радість і байдужих ворогів.
Мені шкода, що ллє народ твій сльози,
Що точиться на землях ворожда,
Що у серцях у багатьох морози
(Не щире, вічне, чисте почуття).
Мені шкода, що символи одвічні,
В яких плекали предки ще любов,
Для багатьох лишились прозаїчним,
Не викликавши в серці трепіт знов.
Мені шкода,що патріотів щирих
(Ні не фанатиків, а лиш дітей твоїх)
Ганьбою та лиш лайкою облили
Ті, хто тебе ніколи не любив.
Мені болить за тебе, Україно!
І соромно дивитися на те,
Як наша батьківщина тихо гине
І дух патріотизму просто мре.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276508
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.08.2011
Мене назвали націоналістом.
Лякаються немов є терористом,
Ганьбою та прокльоном покривають,
Очей своїх від мене відвертають.
Даруйте, та за що така не милість?
Здається, що в цім є якась брехливість…
У мене мова чиста, як сльозинка
(Русизми не вживаю навіть зрідка).
Шаную рід свій та свою культуру,
Люблю я слухати сопілку та бандуру.
Ношу на тілі рідну вишиванку,
Традиції шаную наші змалку.
То це ж бо є тепер уже ганьбою?
За це прокльони л’ють над головою?
За те, що я люблю свою країну?
За боротьбу за щастя України?
Спитайте у поляка, чи він любить
Свій рідний край, та рідну землю, мову?
Він вам оспівувати рідне усе буде
І ви любов відчули б в кожнім слові.
У чеха, німця також запитайте.
Невже отримаєте відповідь інакшу?
Тоді скажіть, і правди не ховайте,
Чим всі вони за українців кращі?
Чому і сербам, росіянам можна
Любити рідний край, як рідну мати?
А нам це якось соромно, негоже
Нам треба цю любов від всіх ховати.
Чому всім чехам та англійцям мило
Все рідне, і вони його шанують.
А в нас все має зникнути безслідно,
Бо є ті хто ненавидять, руйнують?
Якщо любити рідний край є сором,
Вживання мови – націоналізмом,
Назвіть поляків й росіян цим словом.
Чому лиш українців б’ють цинізмом?
Культура кожного народу особлива
І шанувати маємо всі ми,
І своє рідне, те що серцю миле,
І іноземне – бо ми рівні всі.
Ми маєм проявляти толерантність
До кожної землі і до народу.
Не до руйнації нам треба люди братись,
А до співпраці, з нас руйнацій годі.
Бо українець не клеймо, не сором
І це не раб від панського городу.
Ми незалежні! В нас жахливий ворог
Байдужість та зневага до народу.
Мене назвали націоналістом?
То просто ви не знаєте слів інших.
Я патріот, і без клейма я, чистий
І я люблю свій рідний край, між іншим.
27.06.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276183
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2011
Країну Божу створюють лиш люди.
Вони несуть у світ цей Боже слово,
Несуть любов до Бога скрізь, повсюди
І дослухаються до його слова.
В молитві на коліна припадають,
І захист просять та щасливу долю,
Але вони не зовсім добре знають
Потрапити що можуть у неволю.
Багато засідок тепер по всьому світі
І сект, що наче в щастя ведуть, в згоду.
Та пастку розставляє в розмаїтті
І православ’я для свого народу.
Давно вже перестала наша віра
Духовними питаннями займатись.
Тепер крізь призму про любов до Бога,
Вона в політику почала гратись.
Тепер серед молитв, пісень хвалебних,
Лунає заклик нам про об’єднання.
Про те, щоб ми скорились чужоземним,
Від свого бігли наче від вигнання.
Патріархат тепер усім важливий,
А не спасіння та духовність люду:
„Ти не з московського патріархату милий?
Тебе я слухати уже не буду. ”
А що наш люд? Дивитись сумно в очі,
Наслухавшись цих проповідей „мирних ”
На табори розбилися ворожі.
Розкол в народі, ох рятуй нас милий!
Ви схаменіться люди, чи то вірно?
Чи так нас Бог навчає через учнів?
Він в нас один такий, один єдиний!
Традиції у патріархів схожі!
Нема у християнства закордонів,
Нема країн, політиків немає.
В нас Цар один, чому ж тоді ворожі?
Чому про це все церква забуває?
І старець, що віддав життя служінню,
Не зважить на всі ці патріархати!
Він поведе людину до спасіння!
Не стане і на джипі роз’їжджати!
А там, де в проповідях про розкол ідеться,
Де про політику згадали „ненароком ”,
Нема до Бога і любові в серці,
І не від Бога став такий пророком.
Країну божу створюють лиш люди!
І варто нам усім запам’ятати,
Доки політика у вірі жити буде
Нема кому про душі наші дбати!
27.06.2011
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276182
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.08.2011
Я з малку чую тихий шепіт трав
Дзвінкі пташині голоси в дібровах
Вони щебечуть ніби для забав
На різних милозвучних дзвінких мовах
І кожен має мову з них свою
Найкращу найріднішу і прекрасну
Хоча і володіє другою
Та незабуде він свою все ж власну
І кожен дбає про її красу
Про чистоту і щирість у вимові
Несе у кожнім звуці доброту
Не тільки в звуках, навіть в кожнім слові
Така любов до рідної землі
До поклику своєї крові
Лунає крізь степи і крізь гаї
І завмирає серце від любові
Так шкода що ми люди не птахи
Що не лунає шана в світі слову
Що ми недбало линем у віки
Обрікши на загибель рідну мову
06.03.06
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142259
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.08.2009
Мені наснився сон такий тривожний
Немов це був не сон, а на яву.
Забути захотів би його кожний
А я все ж пам’ятаю і живу.
Я бачила дівчину синьооку
Закутану у сірому рядні,
На неї так призренно і жорстоко
Кидали люди грудочки землі.
Її ховали де ніхто не знайде
І не віддасть жалобного плачу.
Вона уже нічого вам не скаже,
Тож що ж, знущайтесь кати до схочу.
Блакитні очі дивляться у небо...
Воно у хмарах сіре від жалю...
Ви не дивуйтесь все іде як треба,
В когось з людей я посмішку ловлю.
Але колись її блакитні очі
Світ наповняли миром і теплом
Її краса омріяна дівоча
Світ обвивала наче ніжним сном
Вона сміялась дзвінко, як дзвіночок,
Її хода легка, як шелест трав.
Біжить у поле, ліс, або садочок,
Щоб там ніхто її не відшукав.
Вплела в волосся перший цвіт калини...
Вона струнка немов верби лоза...
Найкраща в світі і така єдина
Вона була коли іще жила!
У неї на волоссі завжди квіти
Цвітуть, не в’януть, мов в казковім сні
А на сорочці грають малі діти
Радіючи розквітнувшій весні.
Там вишиті хрещенські злі морози,
І осені яскравий жовтий лист,
І материнські щирі срібні сльози,
Морський, легенький наче пір’я, бриз.
Там є жарке, зелене, в квітах літо,
І хвилі поля, волошковий цвіт.
Веселками та сонечком зігріта
Вся ця картина наче самоцвіт.
Як засміється – спів пташок лунає;
Як прийде туга – дощик промайне.
Вона ненависті ніколи не пізнає,
А заспіває – гнів, печаль пройде.
Та цю красу прекрасну, синьооку,
Знайшли кати, що захотіли вбить,
Бо була гарна в кожну пору року
І мала тих, хто вмів її любить.
Били мечем – вона тоді піснями
Знов оживала, знову йшла у бій;
Її труїли - знов вона вставала,
Бо не боялась тих отруйних змій.
Та ця підступність, війни, голод, сльози
Усе ж зламали дівчину-лозу.
І ось в зимову тугу, в злі морози
Її ховатимуть забувши про труну.
Худеньке тіло в крові, в шрамах, ранах
Ганчіркою недбало обернуть
І кинуть в землю ніби у забавах,
Щоб дати вічним сном заснуть.
Вплела в волосся перший цвіт калини...
А в мене сльози знову на очах,
Ховають дівчину, що звали Україна,
Не оживе вона уже в піснях.
Чи то був сон, чи може провидіння?
Так хочеться, щоб це була мана...
І я благаю Бога про спасіння,
Щоб Україна крізь віки жила!́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142258
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.08.2009