| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Як ужрусь, то наливайте
Мені без упину,
Доки п'янка не скінчиться
Й не настане днина.
А уранці, як прокинусь,
Дайте похмелиться —
Як не буде вже спиртного,
То й розсіл згодиться.
Коли зробите що прошу,
Я це не забуду
І, як вигониться смага,
Зроблю п'янку грубу.
А поки що наливайте,
Доки є що пити,
Як не скінчиться горілка,
Нема що тужити.
Наливайте та вставайте,
Закуску візьміте
І у вражого бармена
Ще у борг просіте.
І мене, на п'янці грубій,
П'янці, сильній, новій
Не забудьте пом'янути
«Не злим, тихим словом».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=142008
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.08.2009
Вчився ...і нарешті я здобув освіту,
За спиною інститути, та не бачив світу,
Не хочеться забувати рідну Україну:
Тут я виріс, тут всі друзі, тут рідна хатина,
Та мушу летіти у іншу країну
Шукать кращої долі, ніж на Україні.
Як оселюсь там, далеко, та вивчу їх мову,
Як знайду роботу гарну, як буде до столу,
Як покинуть мене всі тривоги й турботи,
Отоді я усіх рідних до себе заберу.
Щоб життя в них було гарним,
Таким, як у мене.
Бо, не вірю я, що наша,
Ненька Україна,
Скоро вибереться з пастки,
Що сама й зробила.
Що отямляться вже люди
І відкриють очі, і нарешті зрозуміють
Чого вони хочуть.
Досить було вихвалятись,
Згадувать минуле,
А самим вже щось робити, доки не забули,
Що таке людська праця
І що таке гордість;
Що є гордість за країну?
Чи є чим пишатись?
Що залишимо нащадкам?
Убогую хату?
Пограбовану країну, кинуту вмерати?
«Нехай, мовляв, як вже буде,
Верхам краще знати...»
А їм лише того й треба,
Бо люди слухняні — наїдяться обіцянок,
Та й живуть, як п'яні!
Прості люди запитають: «Як нам далі бути?»
Я їм скажу: «Треба, браття, розум брати в руки».
Може хтось Там привітає
Те, що я тут скажу,
То, хай дуже не радіє — себе не відмаже.
Бо, як винен він, то довго
Ховатись не зможе,
Стане все на своє місце —
Гроші не поможуть!
Я не перший, хто це каже — були і до мене,
Таким був і Шевченко — в думках незалежний.
Його слово — щира правда, що дійшла й до нині:
«Доборолась Україна до самого краю,
Гірше ляха свої діти її розпинають!...»
... Щира правда! Але, що це?
Ми прийшли де й були?
Владу шахраям віддали, що про нас забули?!
Тож, даваймо, Українці,
Подивимось знизу,
В кого з верхів горять п'яти —
Підкинемо хмизу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=141994
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.08.2009