Майже Щаслива

Сторінки (1/2):  « 1»

Правда

Чому  ти  віриш  мені?  За  що  я  заслужила  твою  довіру,  яка  так  щиро  дивиться  мені  в  очі?  Адже  я  ніхто  у  цьому  світі,  і  ми  разом  створюємо  мою  байдужу  для  всіх  нікчемність…    а  ти  не  помічаєш  цього,  і  палко  цілуєш,  а  я  лише  боюся,  що  колись  ти  прочитаєш  на  моїх  вустах  правду,  яка  ллється  світлом  із  моїх  очей.    Ти  навіть  не  уявляєш  як  відверто  я  тобі  говорю  неправду.  Як  часто  я  почала  відноситися  до  тебе  як  до  належного.  Я  вже  навчилася  так  робити,  я  умію  не  червоніти  і  не  відводити  очі,  коли  шепочу  тобі:    я  люблю  тебе.    та  я  вже  і  сама  повірила  у  цю  брехню.  
Я  люблю  тебе.  віриш?  Віриш.  Я  знаю  це  напевне.    І  ці  банальні,    але  важливі  для  тебе  слова  зводять  мене  з  розуму,  своїм  символічним  значенням,  яке  не  дає  спокою  всю  мою  нескінченну  ніч…  я  віддалася  тобі  повністю  і  без  остачі.  Я  вже  не  відчуваю  себе  в  собі.  Бо  не  існує  мене,  як  людини.  Я  втратили  гідність  і  душу  ще  тоді  коли  вперше  збрехала  тобі,  коли  відчула  присмак  неправди.  Це  щось  схоже  на  абсент…  такий  різкий  запах,  і  бридкий  смак,  після  якого  тепло  і  спокійно  в  душі,  але  на  ранок  стає  соромно.  Та  сором  зникає,  коли  знову  бачу  тебе.  впевненого,  щасливо  і  мого.  І  знову  і  знову  все  спочатку.  Абсент  за  абсентом,  себто  брехня  за  неправдою…  
І  що  далі?  Се  закінчиться  моєю  нечесною  смертю,  на  одрі  якої  я  скажу  останні  брехливі  слова:  ні…я  не  вмираю…  і  закінчиться  моє  життя  лизанням  сковорід  у  пеклі.  
Чи  потрібно  мені  таке  їство?  Так…  бо  вже  є  моє  життя…
Просто  відверта  неправда….

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123972
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2009


Прагматичний романтик

А  вона  шукала
Все  листи  додому
І  до  кінця  благала  
Зупинити  мрію.
Вона  молила
Опускаючись  додолу,
І  тихо  шепотіла:
«Пресвята  Марія…»

Забуття  не  кинеш
Десь  у  далечінь,
Для  життя  загинеш
Та  продовжиш  долю.
Вона  благала  його:  «відлинь…»
Бо  він  так  прагматично  любить  волю.

І  вона  заплющить  очі
На  холодній,  на  землі.
Адже  відпустити  ті  чарівні  ночі    -  
То  було  найважче.
А  день  швидко  так  зомлів.  
Бо  він  той  претендент  –  найкращий.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=123971
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2009