Ая

Если завтра начнется война

Если  завтра  начнется  война,
Я  уснуть  не  смогу  до  утра.
Будет  в  мыслях  звучать  тишина,
Буду  слушать  свой  пульс  до  светла.

Если  завтра  взорвется  наш  мир,
Буду  крепче  держать  за  плечо
Тех,  кто  мной  бесконечно  любим,
Всех  своих  обнимать  горячо.

Не  хочу  собирать  чемодан,
И  рюкзак  собирать  не  хочу.
Я  надеятся  буду,  что  все
Будет  мне  в  тот  момент  по  плечу.

Избегать  буду  я  новостей,
Паникеров  и  дерзких  писак.
Буду  мир  сохранять  без  страстей.
Не  снаружи.  Внутри.  Пусть  хоть  так.

Если  завтра  над  крышей  моей
Будут  слышны  полеты  ракет,
Я  сегодня  устрою  банкет,
Чтоб  запомнить  на  целых  сто  лет.

Буду  верить,  что  мы  победим
Зло  извне  и  в  себе  изнутри.
И  что  послеатаковый  дым
Унесет  боль  и  бед  волдыри.

Если  все  наперед  решено,
Постараюсь  решить  за  себя,
Где  нацеплен  ярлык  "хорошо",
А  где  пишется  кровью  "война".

Я  забыть  постараюсь  мечты,
Но  они  станут  ярче  светить,
Чтобы  путь  проложить  для  судьбы,
Чтоб  помочь  мне  войну  пережить.

Завтра  будет  тревогу  трубить
Вой  сигнальных  сирен  за  окном.
И  начнет  звонкий  колокол  бить...
По  ком?  По  ком?  По  ком?

Столько  света  погаснет  за  миг,
Будто  ночь  в  плен  дневной  не  сдалась.
День  вчера  был  обычных  интриг,
А  сегодня  война  началась.

26.05.2023

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984926
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 01.06.2023

Этот Кот

Этот  Кот  по  фамилии  Дух,
Он  приходит  ко  мне  во  снах.
Отгоняет  моих  врагов,
А  потом  гладит  лапой  меня.

Кот  целует  меня  в  самый  нос,
И  шкребёт  языком  докрасна.
Я  прошу  его:  «Дай  поспать!
Приходи  попозжей,  но  не  в  пять!»

Смотрит  Дух  за  меня  мои  сны,
Контролирует  что  да  как.
Может  громко  вопить  и  кричать,
Если  что-то  идет  не  так.

И  бывало,  что  вся  в  слезах
Просыпаюсь  я  после  снов.
На  груди  у  меня  стоит  Кот,
Смотрит  в  глаз,  лапой  тычет  в  рот.

Обнимаю  Кота  всей  собой,
Возвращаюсь  в  реальную  жизнь.
Дух  мурлычит  и  трется  щекой,
Говорит:  «Ты  давай,  держись!»

У  Кота  появился  друг,
Шесть  лет  с  ним  не  разлей  вода.
И  теперь  по  утрам  надо  мной
Пары  глаз  две  и  два  Кота.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915848
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 04.06.2021

Не знаєш ти, напевно, змінилася я як

Не  знаєш  ти,  напевно,  змінилася  я  як.
І  діло  геть  не  в  роках,  що  линуть  наче  птах.
Почувши  мене  знову,  не  знайдеш  ту  мене,
За  котру  теплим  літом  віддав  би  майже  все.

Не  стала  значно  гірша,  а  просто  вже  не  та.
Вели  доріжки  разом,  а  зараз  їх  нема.
І  не  сумуй  за  нею,  вона  переросла.
Гнучкіша  стала  трішки,  як  на  ставку  верба.

Як  хочеш,  можеш  крикнуть.  Я  справді  обернусь.
Знайоме  ще  обличчя,  не  встиг  його  забуть.
Але  слова  простіші,  душа  вже  не  нова.
Ця  не  зачарувала  б  тебе,  як  колись  та.

Життя  не  стало  тяжчим,  щасливішим  мабуть.
Але  від  щастя  блекнеш.  Так  важко  осягнуть
Як  легко  стать  пустою,  мов  небо  навесні,
Коли  дощу  немає  і  скрізь  гудуть  пісні.

Пробач,  що  стала  інша,  хай  буде  все  як  є.
І  не  суди  суворо,  це  рішення  твоє,
І  бо  не  мій  то  вибір,  з  тобою  по  казках
Ходити  вічно  поряд,  старіючи  у  снах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650716
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.03.2016

Даже если я вдруг растаю

Даже  если  я  вдруг  растаю,
Отразившись  лимонным  светом,
Все  равно  на  губах  оставлю
Привкус  осени  после  лета.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595598
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 24.07.2015

Тягуча пустка

Здавалось,  навколо  все  тихо  й  спокійно
Немає  ні  шуму,  ні  звуку,  свавілля.
Від  спокою  серцю  стає  трохи  пусто,
Не  бачить  воно,  куди  рухатись  мусить.

Ми  з  серцем  потроху  втрачаємо  час.
Хотіли  свободи,  а  втратили  нас.
І  йдемо  в  нікуди  тепер  з  ним  разом,
Здається,  що  тісно  нам  зараз  обом.

Бувають  моменти,  що  наче  втекти
З  грудей  воно  хоче  і  кращі  знайти.  
Життя  таке  дивне.  Його  як  пізнати?
І  щастя  в  собі  як  постійно  тримати?

Як  здогадатись,  куди  треба  йти,
Коли  просто  пусто  і  тихо  завжди?
Мабуть,  це  зі  мною  не  так  стало  щось.
Неначе  не  я  тут,  забув  мене  хтось.

Не  сумно  мені!  Я  щаслива!  Це  так!
Але  пустота  огорта,  як  слимак.
І  серцю  моєму  на  місці  біда.
Та  переживемо,  життя  ж  не  дарма.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594249
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.07.2015

Татку!

Мій  любий  ніжний  добрий  щирий  татку!
Якби  ти  знав,  люблю  тебе  як  дуже!
Твої  вірші,  в  дитинстві  як  загадки,
Тепер  лиш  оцінити  справді  можу.

Слова  твої  дотепні  завжди  поруч:
«Шкіберик»  і  «моцюшка»  я  у  тебе.
Поїздки  всі,  влаштовані  власноруч,
Завжди  у  нас  яскраві  і  веселі.  

Ім'я,  що  дав  мені,  найкраще  в  світі!
Його  ношу  з  повагою  і  гордо.
А  хатка  наша  вся  в  вінку  із  квітів
За  розміром  побила  всі  рекорди.

В  дитинстві  ми  змагались  за  канали,
Та  вранці  все  ж  під  бокс  я  прокидалась.
Писав  мені  у  школу  різні  справи
І  всі  так  щиро  ними  милувались.

І  зараз  я  щасливо  посміхаюсь,
Коли  згадаю,  як  мене  в  дитинстві
Катав  в  візку.  Завжди  хотілось  дуже
Побути  у  твоєму  товаристві.

Я  пам'ятаю  творчі  всі  вечері,
І  як  сніговиків  разом  ліпили.
В  візку  катав  мене,  здіймав  до  стелі,
Здавалось,  наче  виростають  крила!

Спасибі,  рідний,  за  твої  сюрпризи
Потрібні  дуже,  щоб  відчути  свято.
І  щиро,  й  креативно,  хоч  криза.
Так  може  здивувати  тільки  тато.

А  пам’ятаєш,  як  навчав  водити?
І  як  у  мене  зовсім  не  складалось?
Але  ти  не  здавався,  зрозуміти
Мене  хотів  і  в  тебе  це  вдавалось.  

Обожнюю  твої  дотепні  жарти,
І,  навіть,  як  глузуєш  з  мене  трохи,
Без  цього  всього,  мушу  я  сказати,
Не  вийшло  б  в  мене  сп’ястися  на  ноги.

Татусику,  спасибі  за  поради,
Твої,  які  завжди  такі  доречні.
І,  як  тобі  не  важко,  мої  справи
Вирішуєш  ти  просто  безкінечно.    

Куди  б  мене  життя  не  посилало,
Ви  з  матінкою  завжди  приїзджали.
В  пакунках  смакоти  завжди  чимало,
Гостинці  вже  на  мене  скрізь  чекали.

Пробач,  Татуню,  що  я  так  далеко,
І  що  не  беру  участь  в  хатніх  справах.
Рятуєте  мене  від  небезпеки,  
А  я  гублюсь  буває,  наче  в  чарах.

Але  люблю  ВАС  так,  як  і  раніше,
А  може  трохи  більше,  бо  доросла
І  стала  розуміти  вже  частіше,
Як  ображаю  часом  ВАС  не  зо  зла.

Спасибі,  мій  найкращий,  за  події,
Що  дякуючи  лиш  тобі  здійснились.
Даруєш  НАМ  опору  і  надію.
Пройшли  роки  –  нічого  змінилась.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594242
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2015

Все просто дарма. Просто…

Все  просто  дарма.  Просто…
Проходить  життя  мимо  мене.
Я  дихаю,  тут  я,  чесно,
І  листя  навкруг  зелене.

Ще  не  жила  наче,
Та  надто  багато  знаю.
Втомилася  я,  плачу,
Знову  не  бачу  краю.

І  наче  все  так  щасливо,
Але  знову  біль,  сльози.
Я  хочу  знайти,  можливо,
Красу  в  далині,  а  не  грози.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586264
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.06.2015

Мамуничко! Я вже така доросла…

Мамуничко!  Я  вже  така  доросла!
І  сплю  вже  до  обіду  тільки  вдома.
Пробач  мене,  якщо  ображу  зо  зла,
І  що  моя  провина  -  твоя  втома.
Прости  мене  за  те,  що  егоїстка,
І  що  не  день,  то  плачиш  через  мене.
Що  часто  я  неначе  в  горлі  кістка,
І  не  ціную  я  твій  двір  зелений.
Люблю  тебе,  твої  ласкаві  очі
і  жарти  всі  твої  такі  дотепні.
Зі  святом  тебе  рідна!  Дуже  хочу,
Щоб  біди  не  були  такі  нестерпні.
Якби  ж  могла  я  дать  тобі  здоров'я,
Чи  так  зробить,  що  ти  не  турбувалась,
Щоб  навкруг  тебе  не  було  безодні,
А  лиш  родинний,  дружний,  щирий  гомін.
Якби  ж  могла  я  вислати  сусідів,
Може  за  Київ  чи  кудись  ще  далі.
Чи  за  майстернісмть  всіх  твоїх  обідів
Вручати  гранди  й  золоті  медалі.
Якби  ж  могла  я  виразить  словами,
Як  я  люблю  наш  двір  і  твої  квіти.
І  чесно,  що,  як  мовиться,  між  нами,
Для  мене  честь  твої  речі  носити.
Я  знаю,  як  ти  молишся  за  мене
І  зовсім  не  отримуєш  віддачі,
Мої  завжди  вирішуєш  проблеми...
Та  я  що  день  стараюсь  стати  краще!
На  жаль,  не  можу  дарувати  тобі  щастя,
Таке,  щоб  як  з  картинки  в  твоїй  мрії,
А  лиш  цілую  з  вдячність  зап'ястя
І  обіцяю  виправдать  надії!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535103
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.11.2014

Свобода

Над  антеннами  и  черепицей
Ветер  волосы  растрепал.
Мои  руки  сейчас  -  крылья  птицы,
Облака  разрезает  метла.
И  луна-альбинос,  словно  компас,
Говорит  мне,  приподняв  бровь:
"Улетай!  Естество  не  скроешь!
Оставайся  сама  собой!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=521264
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.09.2014

Хартахай. Про освіту в Маріуполі

Буває  всякого  в  житті,
І  часом  відчай  нас  долає.
А  щоб  натхнення  віднайти
Рішучості  не  вистачає.

В  пригоді  стане  нам  в  цей  час
Зразок,  що  втілить  сили  в  душу,
Людина,  котру  що  не  раз
Згадати  з  вдячністю  я  мушу.

Героїв  мало,  та  нехай
Живуть  вони  у  серці  вічно.
А  серед  них  –  пан  Хартахай,
Що  працював  не  пересічно.

Закінчив  ВУЗ,  і  не  один;
І  Петербург,  і  Харків,  й  Київ,
На  пари  в  Польщі  теж  ходив,
Списав  багато  там  сувіїв.

Варшавські  вправні  гімназисти
Йому  щасливими  здались,
Тож  вирішив  і  в  ріднім  місті
Створить  гімназію  колись.

До  Маріуполя  заяву
Не  забарився  надіслати.
А  в  ній  просив  завести  справу,
Освіту  в  місті  щоб  підняти.

Залишив  учнів  у  Варшаві
Й  чимдуж  помчався  працювати
Гімназії,  такі  важливі
Для  тих,  хто  хоче  більше  знати.

2  роки  й  вже  чотири  класи
Знання  готові  здобувати.
Тож  Хартахай  свої  запаси
Не  забарився  в  них  вкладати.

За  чоловічою  жіноча
Гімназія  набралась  враз.
Багато  клопотів  робочих,  
Та  ось  й  відкритись  прийшов  час.

Ім’я  монарха  Олександра  
Той  заклад  перший  назву  взяв.
Хоч  обійшлись  й  без  олеандра,
Народ  гудіти  розпочав.

Наш  край  багатий,  Приазовський,
Культур  не  мало  поєднав,
Якщо  ти  розум  мав  острозький,
То  Хартахай  тебе  приймав.

Директор  славний,  справедливий,
Пан  Феоктист  на  разі  став.
Та  зупинятися  на  цьому
Не  міг  собі  надати  прав.

Стипендії  талановитим
Своїм  він  учням  призначав.
Був  просвітителем  і  вчити
Дітей  нагоди  не  втрачав.

Гімназія  –  його  дитина,
Життя  якій  він  присвятив.
Студенти  –  то  його  родина,  
Яку  він  серцем  полюбив.

До  скону  віку  на  посаді
Провадив  ночі  він  і  дні,
А  ми  ж  радіємо  нагоді
Вивчати  подвиги  значні.

І  дякувати,  й  пам’ятати  
Завжди  ми  будемо  його.
Без  Феоктиста  Хартахая
Знань  наших  зараз  не  було  б.
04.03.14

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487046
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.03.2014

Так дивно, але як швидко

Так  дивно,  але  як  швидко
Із  пам'яті  зникли  миті,
Які  наче  просто  вчора
Сльозами  були  омиті.

А  зараз  ці  сльози  не  болю,
Вони  просто  сум  від  світу,
Що  кинув  мене  до  звірів,
З  тонкої  тканини  звиту.

І  хочу  тримати  в  серці
Ці  спогади,  наче  казку.
Та  в  казки  кінець  поганий,
Бодай  не  було  б  розв'язки.

Я  хочу  забути  й  зникнуть
Разом  з  цим  розчаруванням.
Мене  не  втішають  діти,
Навіть  успішним  начанням.

Триматись,  додати  заліза
До  стержня  свого  із  шовку,
І,  хай  там  яка  буде  криза,
Добитись  від  себе  толку!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482612
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2014

І помилки за помилками

І  помилки  за  помилками,
Безсмертні,  вічні  і  лихі,
Писати  хочеться  віршами,
Але  якісь  вони  сумні.

І  раптом  стало  дуже  пусто
Там,  де  колись  була  душа.
На  місці  спогадів  лиш  згусток
Кривавих  сліз.  Він  не  втіша.

Я  не  відчую,  не  побачу
Все  те,  що  вже  було  колись.
Кудись  біжу  і  знову  плачу,
Неначе  світ  мені  помстивсь.

Не  темрява,  а  просто  пусто,
Не  спокій  навіть,  і  не  біль.
Здавалось,  жити  -  це  так  просто,
Але  лиш  доки  маєш  ціль.

Не  я  в  люстерці,  а  примара,
Що  глибоко  стоїть  за  склом.
А  втрата  відчуттів  -  це  кара,
За  те,  що  зроблено  разом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.12.2013

Среди песен со зверскою жаждою крови (Костоправ)

Серед  пісень,  що  ваблять  плином  крові,
З  яких  доносяться  звірячо  дикі  звуки,
Співаю  пісню,  сповнену  любові,
Вона  приглушує  мої  душевні  муки.

І  в  голоснім  кривавому  бенкеті,
Серед  людей,  що  знають  лиш  страждання,  
Віддалено  мені  бувають  чутні
Цієї  пісні  стогони  й  зітхання.

Обрав  собі  я  шлях,  новий,  незнаний,
Дорогу  там  любов  мені  осяє,
Вона  стає  оазисом  в  пустелі,
В  якій  багато  років  вже  блукаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461808
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.11.2013

Ітака (К. Кавафіс) переклад з грецької

Коли  надумаєш  відплити  до  Ітаки,
Моли  богів,  продовжили  щоб  шлях.
Шлях  див,  пригод  і  знань  завзятих;
Циклопи  з  лестригонами  не  вселять  в  тебе  страх.
І  гнівний  Посейдон  не  стане  на  дорозі,
Якщо  ти  вірний  шлях  знайдеш  в  своїм  житті.
Якщо  душею  й  тілом  вірний  будеш  при  нагоді
Й  думками  високо  літатимеш  завжди.
Жорстокий  Посейдон,  циклопи,  лестригони
Не  стануть  перешкодою  тобі,
Якщо  високу  ціль  і  заборони
Розставиш  вірно  у  своїм  житті.

Моли  богів,  продовжили  щоб  шлях,
Багато  літ  і  ранків  щоб  зустріти
На  нових  пристанях  і  в  світлих  нових  днях
Новим  пейзажам  й  берегам  радіти;
Навідать  не  забудь  гостинних  фінікійців
Товарів  цінних  не  забудь  купити:
Коралів,  мармуру,  бурштину  і  червінців,
Солодких  ладанок  не  втрать  можливість  захопити.
У  всі  міста  Єгипту  завітай,
І  всю  глибоку  мудрість  їх  пізнай!

Нехай  в  думках  твоїх  Ітака  буде,
Як  ціль  твого  життєвого  шляху.
Не  прагни  скоротить  його  повсюди,
Витрать  на  нього  молодість  легку.

Й  якщо  ти  допливеш  в  похилім  віці,
Не  плач,  що  все  ж  не  зміг  багатства  досягти.
Цінуй  свій  досвід,  шлях,  що  мав  ти  честь  пройти!

Тобі  Ітака  подорож  дала!
Без  неї  не  знайшов  би  ти  дорогу.
Вона  подарувала  краще,  що  могла,
Не  варто  нарікать  на  неї  знову.

І  раптом  тобі  здасться,  що  злиденна
Й  жорстока  та  Ітака  вся  була.
Мудрість  здобута,  знай,  в  подіях  днів  буденних
Тобі  Ітак  всіх  значення  дала.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.04.2013

Квадратні метри

У  цій  квартирі,  як  в  труні,
Лежу  й  пишу  похмурі  вірші.
Мої  страхи  такі  міцні,
Що  моторошно  вже  від  тиші.

Самій  за  свої  рими  тошно,
Вони  прості,  сумні  й  смішні.
І  показати  їх  не  можна,
Їх  обглузують  люди  злі.

Життя  уламками  штрикає,
Мабуть  на  вірний  шлях  штовха,
А  я  ще  й  досі  тут  блукаю,
В  квадратних  метрах,  як  блоха.

По  стінках  сльозяні  розводи,
В  шпаклівку,  що  всмоктались  вже.
Й  від  суму  шлунок  трохи  зводить,
Але  це  все  страхи  лише.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415998
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2013

Впускати в серце треба світ

Любити  не  людину  треба,
А  миті  з  нею,  що  пройшли,
Нема  на  нашім    ґрунті  неба,
Якби  й  було,  його  б  знесли.

Не  можна  лиш  кота  ласкати,
Впускати  в  серце  треба  світ.
І  завжди  від  проблем  втікати
Не  вийде,  так  породиш  гніт.

Ніколи  душу  не  задавиш,
Допоки  тіло  ще  живе.
Хоч  як  користю  її  маниш,
Вона  спокою  не  знайде.

Тримати  серце  треба  міцно,
Щоб  не  нашкодило  воно.
Та  коли  зовсім  стане  тісно,
То  може  й  виплигнуть  в  багно.

Допоки  час  є  ризикнути
зовсім  не  соромно,  зовсім.
Чим  більше  цілей  зможеш  збути,  
Тим  тільки  краще  буде  всім.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411815
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013

Крізь брудне вікно

Ось  дивишся  в  брудне  вікно,
І  сірим  цілий  світ  здається.
Якось  і  дощ  уже  давно
Не  лив,  але  це  теж  минеться.

Дивлюсь  в  вікно  -  і  світ  похмурий,
Але  то  все  звичайний  пил.
Показує  він  шлях  минулий,
Мій  світ  складається  із  див.

Не  треба  ні  крізь  що  дивитись,
Потрібно  бачити  де  ти.
Тоді  життя  може  змінитись,
Додасться  блиску  і  краси.

Життя  ж  зовсім  не  за  стіною
Зі  скла,  із  бруду  чи  з  цеглин.
Воно  за  ширмою  такою
Лише  ховає  плин  годин.

Потрібно  не  той  бруд  судити,
Що  світ  затьмарив  в  мить  одну,
А  світло  і  казку  полюбити,
Що  бачу  я,  коли  засну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411809
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013

Вкус апельсина тает во рту (К Сапфо)

Поешь,  бежишь  за  светом
и  речи  подбираешь,  
Чтоб  насытится  летом,
Его  ты  обожаешь.

И  в  мрачной  комнатушке,
Укрыться  я  пытаюсь,
Как  вор,  а  на  окошке  -
Луна  блестит,  скрываясь.

А  с  натиском  весна
В  груди  любовь  взрастила
Цветет  теперь  она,
И  ночь  нас  вдохновила.

Заря  рассвета  -  роза  -
На  берег  моря  манит.
И  ветер,  как  угроза,
Тела  наши  ласкает.

Прикосновенье  пальцев
Возобновить  пытаюсь.
А  в  теле  постояльцев  
Поэзия  рождалась.

Потом  ушла...  Внезапно!
И  привкус  апельсинов
Почти  три  эры  ровно
Как  комната  хранила...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410015
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 18.03.2013

Смак помаранчу ніжно тане в роті (Ф. Теофілу)

Співаючи  біжиш  за  зайчиками  сонця,
Збираючи  слова,  щоб  відобразить  світло.

В  твоїй  малій  кімнаті  заплакане  віконце
І  місяць  в  твоє  ліжко  заліз  як  злодій  підло.

І  з  натиском  весни    кохання  в  твоїх  грудях
Все  розквіта,  і  ніч  нас  надихає.

Рожевий  ранок  тихо  веде  на  берег  людний,
А  ніжний  вітерець  по  шкірі  нашій  грає.

І  пальці  знову  хочуть  твого  торкнутись  тіла,
В  якому  народився  Поезії  дух  вічний.

Аж  ось  ти  йдеш!  Немов  завжди  хотіла...
І  тисячі  років  згасили  запах  грішний.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2013

Переклад вірша

Надивитись  не  можу  на  сонце,
Що  сяйвом  покрило  віконце.
Намилуватись  не  можу  рівнинами,
І  горами,  й  лісом,  й  долинами.

Я  в  захваті!  Бачу  дерева,
Струмок  і  галяву  зелену.
Надихатись  свіжим  повітрям  
Не  можу  в  країні  привітній.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2013

О любви

Она  стояла  на  балконе
И  страшно  грустно  было  ей.
Земля  ей  виделась  на  фоне
Наивных  мелочных  огней.

Она  устала  от  обиды,
От  лжи,  от  грусти,  от  борьбы.
Она,  как  пред  лицом  Фемиды,  
Не  видела  своей  вины.

Она  не  верила,  не  ждала,
Не  знала,  как  ей  дальше  жить.
Торчало  острие  кинжала
С  ее  спины.  Хотелось  пить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408504
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 12.03.2013

До півночі

А  життя  ж  то  не  зупинилося,
Воно  ж  що  не  день  -  то  все  швидше.
А  характер  хоч  і  міняється
На  сильніший,  та  все  ж  на  гірше.

І  душа  моя  геть  змінилася:
Стала  злою,  черствою,  пустішою.
Коли  серце  від  суму  ховалося,
Світ  лишався  суцільною  тишею.

Якось  боляче,  хоч  й  не  одна  я  вже,
Мабуть  просто  вже  близько  місячні.
І  тремтить  моє  тіло,  наче  ще
Безліч  часу  у  мене  до  півночі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408501
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2013

Я не боюся невдач

Я  не  боюся  невдач,  не  боюся!  
Боюся  всього  лише  їх  не  здолать.
І  кожної  ночі  я  Богу  молюся,
Щоб  більше  з  нічого  уже  не  страждать.
От  наче  калюжа,  брудна,  болотиста,
Розкинулась  враз  на  моєму  шляху.
І  душить  мене,  наче  кільця  намиста,
Лишає  в  житті  моїм  тишу  пусту.
Я  в  неї  поринула,  й  подих  не  можу
Зробити  новий,  задихаюсь,  тону.
І  жодна  порада  вже  не  допоможе,
Мене  в  цій  калюжі  лишили  одну.
Я  нігті  зламала  і  віри  лишилась,
Хапаючися  за  сипучий  пісок,
В  ненависть  поринула,  зовсім  сказилась,
Виборюючи  кожен  новий  стрибок.
А  поряд    з  калюжею  друзі  блукають,
І  радять,  підтримують,  кажуть  що  й  як,
Ось  тільки  щоб  руку  подати  -  чекають,
До  поки  для  них  буде  це  надурняк.
Та  виберусь  я,  хай  яка  буде  вартість,
Хай  що  там  віддам  -  все  одно  не  помру!
Це  вплине  лише  на  життя  мого  якість,
Надіюсь,  воно  більш  не  буде  в  диму.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013

В пам'ять про зиму

Ось  перший  вже  випав  пухнастий  сніжок,
Я  встала  і  зразу  ж  побігла  в  садок.
Там  "срібні  дерева  і  срібне  гілля",
Що  серце  неначе  теплом  облива.
От  холодно  ніби,  та  тепло  в  душі,
Неначе  весь  світ  враз  завмер  у  тиші.
І  шарф  з  балабоном,  і  казка  нова
Неначе  за  рогом  за  кожним  чека.
Немов  би  в  середені  срібний  дзвінок
Хтось  радісно  смикає  за  ланцюжок.
Здавалось,  ну  й  що,  що  все  біле  кругом?
Ось  зелені  вже  б  і  з  весною  гуртом.
Аж  ні!  Ви  подумайте,  що  за  дива
Природа  цією  зимою  дала.
Під  білими  ковдрами  все  навкруги,
Пухнасті  шапки  повдягали  хатки,
А  гілочка  кожна  неначе  була
Посипана  цукром...  Хіба  ж  не  дива?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405881
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2013

Перемены

Да,  я  любила  и  люблю!
И  верила  что,  что  не  напрасно.
И  вдруг  вот  так  я  узнаю,
Как  это  больно  и  ужасно!
Вы  слишком  разные.  И  вот
Пришел  момент:  терпеть  иль  сдаться.
Я  расцарапала  живот,
Чтоб  лишь  одной  здесь  не  остаться.
Ну  а  в  ответ  мне  тишина:
Уныло,  серо,  безутешно.
Хотелось,  чтобы  как  стена,
А  было  как-то  слишком  брешно.
Теперь  приходится  быть  сильной,
Идти  куда-то  и  не  ждать.
Хотелось  жизни,  как  в  том  фильме...
А  фильм  то  драма,  твою  мать.
Учу  активно  стрип  и  танго,
Ну  не  спиваться  ж  в  кабаках.
Худеть,  запить  кефиром  манго,
И  думать  только  о  боках.
А  главное  -  убить  всю  жалость
И  сопли  с  носа  подобрать.
Ползти,  подняться  хоть  на  малость
И  принцев  больше  уж  не  ждать.
Сама  подумала,  послала,
Теперь  слова  надо  держать.
Угроз  и  так  много  бывало,
"Боржоми"  поздно  доставать.
Теперь  оценит  пусть  баран,
Что  потерял,  как  не  боролся,
А  я  полезу  в  свой  чулан,  
Пускай  ему  его  вернется.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400116
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.02.2013

Біль

Ось  серце,  стиснуте  в  руці,
І  очі  дивляться  на  хмари.
А  ось  і  сльози  на  вікні,  
Що  змиють  мрії,  як  примари.
Із  сердця  вниз  стікає  кров,
І,  як  намисто  на  підлозі
Розсипалось,  як  і  любов
Спинилась  на  кривій  дорозі.
Неначе  в  світі  ти  одна,
А  решта  голосів  -  це  спогад.
Тобі  давно  вже  не  нова
Пригніченість,  що  завжди  поряд.
І  знову  хочеться  кричать,  
Молить,  просить,  все  пробачати,
Та  ти  одна  повинна  знать,  
Що  стержень  нічого  втрачати.
Учитись  бути  з  тим,  хто  є,
Хто  вірить,  любить,  ніжить,  дбає.
А  те,  примарне  -  не  твоє,
Тож  хай  собі  і  відмирає.
А  ти  чекаєш  його  звук,  
Його  обличчя  скрізь  шукаєш.
Це  трішки  схоже  на  недуг,
Але  ти  значно  більш  страждаєш.
Твій  вибір  лишиться  ось  тут,
У  цій  квартирі,  що  не  власна.
Як  хочеш  -  можеш  все  забуть,
Або  ж  лишитись  з  ним  нещасна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.02.2013

ТРОЯНСЬКА ВІЙНА ОЧИМА НАЩАДКІВ

I  виростають  поколiння,  
     Котрi  не  чули  тишини.  
     О,  найстрашнiше  з  лiточислень  
     Вiйна  -  вiйною  -  до  вiйни!  
       Л.  Костенко
 
Війна…  Коли  чуєш  це  слово,  в  уяві  відразу  постає  щось  моторошне,  кожну  клітину  тіла  пробирає  тривога,  страх  та  приглушене  відчуття  болю  предків,  що  навіки  закарбувався  в  генофонді  роду.
В  історії  кожного  народу  існують  темні  плями,  періоди  непоборного  смутку,  коли,  здавалося  б,  віра  і  надія  на  перемогу  згасли  назавжди.  Та  могутня  Еллада  ніколи  не  опускала  руки,  ніколи  не  впадала  в  меланхолічне  сп’яніння  відчаю.  Люди  вставали  й  продовжували  боротися  до  останньої  краплі  крові,  до  останнього  відголоску  життя  нації.
Тема  обрана  мною  надзвичайно  знакова  і  важлива  для  історії  Греції.  Це  тема  війни  з  загальносвітовою  славою,  яка  була  спричинена  згубною  красою,  що  робить  її  ще  жорстокішою  і  безглуздішою.  Тисячі  народу  гинули  лише  через  легковажну  забаганку  майбутнього  правителя  володіти  прекрасною  жінкою.
Перше  джерело,  яке  розповідає  про  Троянську  війну  —  епічні  поеми  «Іліада»  та  «Одіссея»Гомера.  Пізніше  Вергілій  у  своїй  «Енеїді»  та  інші  античні  письменники  також  описували  ці  події.  Ахейці  помилково  висадились  у  Місії,  а  звідти  буря  знову  занесла  їх  до  Авліди.  Принісши  в  жертву  Артеміді  Іфігенію,  вони  вдруге  відпливли  до  Трої.  Спочатку  ахейці  намагалися  мирно  домовитись  про  повернення  Єлени,  але  троянці  не  погодилися  віддати  красуню.
 У  подіях  під  мурами  Трої  активну  участь  брали  боги.  Захопивши  Трою,  ахейці  перебили  всіх  мешканців,  пограбували  і  зруйнували  місто.  Із  троянців  урятувались  тільки  Єлена,  Кассандра,  Андромаха  й  Еней  (з  Анхісом  і  Юлом  ).
 Історичність  Троянської  війни  підтверджується  матеріалами  археологічних  розкопок,  які  доводять  факт  існування  міста  Трої  чи  навіть  кількох  міст  держави,  що  зникли  з  карти  наприкінці  XIII  ст.  до  н.  е.
Війна  проходила  так  давно,  що  наш  мозок  навіть  не  може  охопити  масштаби  трагедії  того  часу,  сприймаючи  її,  як  привабливу  романтичну  казку.  Та,  тим  не  менше,  мусимо  раз  і  назавжди  усвідомити  –  що  в  результаті  Троянської  війни  загинула  ціла  держава.  Населення  було  жорстоко  знищене,  випалене,  замордоване,  назавжди  стерте  з  обличчя  землі,  щойно  отримавши  надію  оманливий  спокій,  на  мирне  життя,  що  через  підступність  ахейців  змінилося  новим  жахом.  Гинули  справді  невинні  люди  через  політичні,  та  навіть  особистісні,  конфлікти  владних  верхівок.
Вийшовши  з  лиховісного  дорійського  дарунку,  Троянського  коня,  вояки  зразу  ж  кинулися  нищити  домівки  ні  в  чому  неповинного  населення,  навіть  не  вартових,  не  озброєних,  а  саме  руйнувати  поселення,  оплот  міста,  вбивати  державу  зсередини.  Вірно  говорять:  для  того,  щоб  знищити  націю,  не  достатньо  повалити  її  армію,  важливо  розтоптати  дух  народу,  вбити  його  віру.
Драматичність  подій  підсилюється  ефектом  братньості  ворогуючих  народів,  адже  не  дивлячись  на  те,  що  одні  звалися  троянцями,  а  інші  –  ахейцями,  як  постраждалі,  так  і  нападники  були  греками:  вони  говорили  грецькою  мовою  і  розуміли  одне  одного,  не  поділяючи  злості  представників  пануючих  династій.  Солдати  мали  вбивати  одне  одного  виключно  з  віри  в  авторитет.
Тим  не  менше,  як  не  було  б  сумно  констатувати  цей  факт,  Троя  знищена!  Її  існування  перетворилося  на  загадкову  легенду  аж  до  відкриття    Шлімана.  Найприкрішим  є  те,  що  ми,  слухаючи  чи  читаючи  «Ілліаду»,  розцінюємо  історію,  як  розважальний  міф,  з  благородними  відданими  народу  героями,  але  не  оцінюємо  весь  глибинний  трагізм  ситуації.
Ми  плачемо  разом  з  Ахіллом,  розділяючи  його  біль  від  втрати  друга,  в  той  самий  час  не  помічаючи  плачу  дітей,  на  очах  яких  безжалісно  вбивають  їхніх  батьків,  диму  та  полум’я,  в  якому  гине  історія,  що  могла  продовжуватися,  лишаючи  нові  відбитки  вже  на  нашому  поколінні,  на  добі  сьогоденного  існування.
Держава  зникла,  та  ті  нечисленні  нащадки,  що  вижили,  відродили  свою  країну  в  не  менш  могутній  та  сильній  Римській  імперії,  що  свідчить  про  неподоланну  волю  до  життя  і  перемоги  грецького  народу.  А  наше  завдання  –  пам’ятати,  цінувати  та  робити  висновки  з  таких  далеких  і  затуманених  подій.  І,  звісно,  пишатися  славою  нації,  культуру  якої  ми  вивчаємо,  любимо  та  підтримуємо!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322222
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.03.2012

Спостереження

В  сонних  маршрутках  всі  люди,  як  зомбі,
Їдуть  неначе  в  похмуру  безодню.
Очі  пусті,  на  обличчях  лиш  відчай,
Котрий  тінь  усмішки  змінить  як  звичай.
І  хочу  плакати,  дивлячись  в  очі:
Знають  куди,  але  їхать  не  хочуть.
Вбили  себе,  так  і  не  народившись,
Творчої  іскри  назавжди  лишившись.
І  навіть  ті,  хто  у  шахи  не  грає,
Партіїї  й  рухи  свої  добре  знають.
Поділ  умовний  на  конів  і  ферзів,
На  пішаків,  котрі  рухають  бевзів.
Навіть  не  плакати  хочеться,  вити,
Бо  вже  нічого  не  зможеш  зробити,
Бачиш  лиш  як  за  новим  кожним  рогом,
Разом  із  ними  втрачаєш  свободу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=301116
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.12.2011

«Крихітка Цахес» за мотивами творчості Е. А. По

У  час  пітьми  в  долині  лісу,
Відкривши  темряви  завісу,
Нещасна  жінка  і  дитя,
Не  знають  шляху  до  пуття.
І  гнів,  і  сльози  розривають
Самотню  тишу,  що  над  краєм,
Бо  жінка  змучена  зовсім
Життям  безрадісним  своїм.
Дитина  –  вирод.к  убогий,
Як  наче  цурпалок  кедровий,
Як  квола  редька,  як  гарбуз,
Для  матері  лише  обуз.
Вурчить  і  крутиться  в  траві,
Що  страшно  вовку  і  сові.
А  довгий  ніс  і  чорні  очі,
Як  наче  ось  біду  наврочать.
На  вдачу  ж  видався  ще  гірше:
І  вередливий,  і  невтішний.
Та  раптом  з  темряви  завіс
Спустився  ворон,  наче  біс.
Дитя  сподобалось  йому,
Воно  пророчило  біду.
І  зі  словами  «більш  ніколи»
Дитя,  що  борсалося  кволе,
Накрив  своїм  страшним  крилом,
А  потім  зник,  як  й  не  було.
Коли  прокинулася  мати,
І  повернулася  до  хати,
Помітила  разючі  зміни:
Всі  в  захваті  від  її  сина.
Хоч  той,  як  і  раніш,  неґречний,
Бридкий,  злостивий,  недоречний.
Це  ворона  все  дивні  чари:
Враз  полюбили  всі  почвару.
Таким  от  чином  він  хотів,
Ще  більш  нашкодити  усім,
Бо  за  часів  реформ  освіти,
Його  цькували  навіть  діти.

Проходить  час,  минають  роки,
Вже  інші  у  людей  турботи,
Та  Цахес  все  росте,  мужніє,
І  успіхам  чужим  радіє,
Бо  що  не  зробить  хтось  при  нім,
Курдупель  зробить  все  своїм:
Чи  вірш,  чи  пісня,  чи  малюнок  –
То  Цахесові,  як  дарунок.
Аж  ось  з’явився  Бальтазар,
Романтик  і  гроза  почвар.
Та  мав  лише  страшну  хворобу,
Боявся  світла,  наче  гробу.
Душа  тендітна,  як  та  лютня,
Що  прагне  повалити  трутня.
Кохає  палко  він  Кандиду,
Що  теж  бліда  й  похмура  з  виду.
Вона  ж  закохана  в  потвору,
Яку  б  не  допускать  до  двору.
І  вже  заручени  планують,
До  церемонії  готують
І  наречену,  й  Циннобера,
І  їх  палац,  що  як  химера.
Та  Бальтазар  не  звик  миритись,
Несправедливості  коритись,
Тож  щойно  місяць  зник  за  рогом
Не  видно  хлопця  за  порогом.
Знайшов  він  птаха  в  тиші  ночі,
Світились  дико  його  очі.
І  став  молити  на  колінах,
Щоб  диво  той  здійснив  у  стінах
Страшного  замку  над  рікою,
Де  завжди  віддає  бідою.
І  крук  старий  промовив  знову:
«Ніколи,  більше  вже  ніколи!»
Здійнявся  в  темряву  і  зник,
А  з  ним  його  скрипучий  крик.

Почав  вже  й  ворон  помічати,
Що  Цахес  даром  зловживати
Давно  почав.  І  хай  там  як
Не  вартий  він  його  ніяк.
Тож  у  вікні  в  північній  тиші,
В  кутку  почувши  шурхіт  миші,
Він  знову  крила  опустив
На  карлика  без  жодних  див.
А  вранці  всі  прийшли  до  тями,
Погнали  Цахеса  до  ями.
Не  втримав  він  такий  удар,
І  впав  замертво,  наче  цар.
Аж  раптом  тріщини  по  стінах,
По  стелі,  навіть  по  картинах
Пішли  кругом,  і  замок  впав,
Убивши  радість  від  забав,
Похоронивши  під  собою
Всіх  одурманених  юрбою.
Лиш  Бальтазар  схопив  Кандиду
І  з  нею  вибіг  на  рівнину.
Він  бачив,  як  в  воді  тонули
Всі  залишки  –  його  минуле.
Над  ними  ворон  пролетів,
Крилом  ранкову  зірку  змів.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=299852
рубрика: Поезія, Літературна пародія
дата поступления 14.12.2011

Лежиш і дивишся на стелю…

Лежиш  і  дивишся  на  стелю,
Не  можеш  встати  із  постелі.
Вивчаєш  тріщенки  і  плямки,  
Не  дотягаючись  до  склянки.
А  всі  навколо  так  далеко,
Їхні  життя,  як  у  лелеки:
Чи  тут,  чи  вже  туди  летіти,  
Нема  часу  в  них,  щоб  спочити.
А  ти  лежиш,  і  краще  б  спати.
Та  ні,  тобі  цього  не  знати.
Ти  ждеш,  очікуєш,  благаєш,
Що  хтось  прийде,  що  хтось  згадає...
Та  ні  ж,  бо  крім  самої  себе
Ніхто  ніщо  не  кине  з  неба.
Твій  біль  лише  тобі  важливий,
Ти  ж  знаєш:  жити  -  це  сміливо!
Забудь  про  друзів,  їх  немає,
Їх  егоїзму  нема  краю.
Ти  не  сумуй,  тебе  забули,
Поплач  і  стисни  ще  раз  зуби.
Та  не  хвилюйсь,  вони  згадають,
А  може  ще  й  поспівчувають.
Але  тобі  уже  до  цього
Не  буде  діла  будь-якого.
Ти  їх  пробачиш,  бо  ж  то  друзі,
Що  не  покинуть  у  недузі.
Та  будеш  згадувать  довіку
Солоність  сліз  й  відлуння  крику.
Вже  завжди  будеш  розуміти,
Що  ти  одна  для  цього  світу.
І  навіть  в  хвилі  свого  щастя,  
Коли  безмежна  радість  здасться,
В  душі  залишеться  кімната,
Де  лише  ти  й  відсутність  свята,
Де  темно,  сумно,  де  самотньо,
І  де  за  стінами  -  безодня.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295689
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 24.11.2011

Набридло

Будь-яке  світло  зміює  тінь,
В  кожному  серці  запалює  біль.
Часом  здається  -  суцільна  пітьма
Душу  мою  раптом  всю  огорта.
Якось  самотньо  в  одну  мить  стає,
Боляче  й  слабкість  мій  стан  видає.
Сили  немає  ні  скиглить,  ні  жить,
Хочу  нарешті  цю  гру  завершить.
Просто  мені  необхідна  підтримка
Від  тії  людини,  що  зробить  зупинку.
Від  того,  хто  впевнений,  що  я  все  зможу,
Що  не  покину  і  що  переможу.
Просто  в  пітьмі  набридає  боротись,
Втрачаєш  мету  крізь  суцільну  самотність.
Я  втратила  віру  у  все,  що  вагомо,
А  все  те,  що  знала,  уже  незнайоме.
Всередині  пусто  і  хочеться  вити,
Бо  зовсім  не  знаю,  що  далі  робити.
Невпевненість  навіть  у  тім,  хто  я  є,
І  що  в  цьому  світі  насправді  моє.
Для  чого  роблю  що,  куди  я  ступаю,
Та  знаю  єдине  -  немає  тут  раю.
І  звісно  пітьма  -  це  лише  почуття,
Від  нього  не  знайдеш  ніде  забуття.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295224
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2011

Біль, гнів, сарказм

Біль,  гнів,  сарказм  -  
Це  ціна  за  життя,  
За  фальшивість  образ,
І  за  їх  сприйняття;

За  суворість  обличь,
Що  не  стрінеш  ти  знов,
За  слова  віч  на  віч,
Ті  що  вбили  любов.

Біль  -  це  сон,  що  мине,
Гнів  -  це  страх  за  весь  біль,
Страх  -  це  відчай,  що  не
Перетвориться  в  сіль.

Ту,  що  шкіру  псує,
Під  очима  від  сліз,
Ту  що  зморшки  дає,
Що  веде  нас  у  ліс.

Хай  там  вірять  не  всі,
Та  рослинне  життя
Вчить  природній  красі,
Вчить  любити  знання.

Воно  стримує  гнів,
В  душі  світло  лиша,
Надихає  на  спів,
Всіх,  хто  вірить,  втіша.

Та  не  змінить  ніхто,
Якщо  в  серці  пітьма,
Стан  душі  цей  на  те,
Чого  в  ній  не  бува.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=292474
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.11.2011

Каріатиди (Καρυάτηδες)

О  Спарти  дочки!  Ви  -  гордість  Афіни!
Невже  ж  то  забули,  як  варвари  злі
Сестру  вашу  вкрали,  її  дух  зломили?
Та  ви  стоїте,  наче  мертві  в  цій  мглі.
Лиш  5  вас  лишилось...  Ви  смерть  оминули,
А  біль  не  вщухає,  руйнує  вас  грім.
Ви  все  стоїте,  благородні  споруди,  
А  одяг  ваш  меркне  у  сяйві  страшнім.

Невже  не  впізнали?  Сестра  я  вам  рідна,
Яку  ви  згубили.  Я  з  дальніх  країв.
І  франків,  і  скіфів  ростить  була  згідна,
Але  моє  місце  між  ваших  рядів.
Злочинці  -  герої,  а  з  варварських  вен
Струмком  тече  кров,  як  і  грецька  колись.
Та  молодість  в  сяйві  священних  знамен
Повстане,  щоб  ваші  теж  сльози  лились!

(оригінал)

Ω  Σπαρτιάτισσες  Κόρες  της  θείας  Αθήνας  κορώνες,
Ω  Καρυάτιδες,  έφυγε,  κλέφτες  και  βάρβαροι  πήραν
Την  αδελφούλα  σας,  μείνατε  πέντε,  τα  ολόρθα  κορμιά  σας,
Από  το  θάνατο  ασκέβρωτα,  ο  πόνος  βαθύτερ’  ακόμα
Κι  από  το  θάνατο  σκέβρωσε,  βόγγος  και  κλάψα  η  φευγάτη.
Κι  αντιβροντήξατε  εσείς  και  γινήκατε  βρύσες  του  θρήνου,
Οι  δυνατοί  κ’  οι  τρισεύγενοι  στύλοι,  και  μια  τρικυμία
Τους  δωρικούς  σας  χιτώνες  ανέμισεν  άγρια  σα  σκιάχτρα!
 
«Ω  Καρυάτιδες,  δε  με  γνωρίζετε;  Ξένη  δεν  είμαι,
Από  τα  ξένα  αν  εγύρισα.    Είμαι  η  χαμένη  αδελφή  σας,
Ξαναγκαλιάστε  με,  ο  τόπος  μου  εδώ  με  προσμένει  σα  θρόνος.
Φράγκοι,  Αλαμάνοι  και  Σκύθες  το  γάλα  μου  βύζαξαν  όλοι,
Ήρωες  γινήκαν  οι  κλέφτες,  και  τώρα  του  βάρβαρου  η  φλέβα
Από  το  αίμα  χτυπάει  τα’  ακριβό  των  πατέρων  Ελλήνων.
Από  του  κόσμου  τα  νιάτα  ξανάνθισα,  κλέφτρα,  σας  φέρνω
Την  ιερή  φλόγα  αρχαία  σε  νέο  καλάμι  κρυμμένη!»
 
Κωστής  Παλαμάς
Γενάρης  1902

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288847
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2011

Я вірю в те, що там щось є…

Я  вірю  в  те,  що  там  щось  є,
Там,  високо  за  горизонтом.
Нехай  це  щастя  не  моє,  
І  не  мені  дісталось  оптом.

Нехай  ці  друзі  не  мої,
Вони  -  це  стимул  бути  сильній.
І  не  мої  нехай  пісні  
Лунають  разом  в  дусі  спільнім.

Та  серце  б'ється,  ще  живе,
Його  зламати  вже  не  вдасться.
Воно  одне,  та  не  чуже,
І  хай  там  як  думки  різняться.

А  там,  де  високо,  -  слова,
Що  можуть  звуками  цілити,
Від  них  не  кругом  голова
І  їх  не  можна  пояснити.

Лиш  звідти  можна  зрозуміть
Все  те,  що  боляче  так  ранить.
Прийнять,  любить  і  відпустить.
Тоді  ніще  вже  не  завадить.

О,  там  між  хмарами  життя,
Яке  ніколи  не  минає.
Там  чисті  відбірні  знання,
І  там  нещастя  не  буває.

Але  безсмертя  досягти  
Не  просто  так,  як  би  хотілось.
Потрібно  на  землі  цвісти,
Прощати  те,  що  залишилось.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282926
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 27.09.2011

Четверостишье

Хочу  услышать  прелесть  аромата,
Как  пахнет  кирказон  и  мята.
Как  только  запах  их  вдыхаю,
Тебя  поцеловать  мечтаю.

Оригинал:  

Δώσε  μου  δυόσμο  να  μυρίσω,
λουΐζα  και  βασιλικό
Μαζί  μ'αυτά  να  σε  φιλήσω,
και  τι  να  πρωτοθυμηθώ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281931
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2011

Привет, Венеция! (пер. новогреч. )

Привет,  Венеция  моя!
Прошел  я  южные  края,
И  с  мачты,  выше  облаков,
Просил  я  помощи  ветров.

Не  оставьте  нас  в  пути,
Дайте  к  берегу  прийти!
Вот  вижу  синь  монастыря,
И  Цериго,  Монемвасья.

Привет,  Венеция  моя!
Прошел  широкие  моря
И  песнь  пою  я  на  борту,
Она  слышна  и  за  версту!

Ветер,  не  оставь  в  пути,
Дай  нам  к  берегу  прийти!
Вижу  Крит,  где  ждут  меня
Мама  и  сестра  моя.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2011

Дозвілля "Leisure" W. H. Davis

Чому  ж  в  житті  лише  турботи,
І  весь  наш  час  лиш  для  роботи?

Не  маємо  й  хвильки  під  деревом  стати,
Як  кози  й  корови  хмарки  рахувати.

За  справами  не  помічаємо  ми,
Як  білка  горіх  підібрала  з  трави.  

І  в  сонячнім  світлі  не  маємо  часу
Побачить  зірки,  котрі  з  місяцем  разом.

І  часу  нема,  щоб  на  ніжки  дивитись
Красуні,  що  в  танці  вже  звикла  крутитись.

Немає  й  хвилини  чекати,  що  губи
Услід  із  очима  всміхатися  будуть.

Пусте  те  життя,  в  котрім  тільки  турботи,
І  люди  нещасні,  що  лиш  для  роботи!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281238
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.09.2011

Люди

Банальні  будинки  й  прозорі  кімнати.
Там  змучені  люди,  їм  хочеться  спати.
За  хвилею  хвиля  роботи  й  моралі,  
Та  час  незупинний,  працюють  скрежалі.
Їх  очі  сумні,  надто  мало  там  світла,
Бо  вікна  маленькі  і  сонця  не  видно.
Над  ними  нависли  погрозливі  хмари,
Що  в  мареві  їх  як  жахливі  почвари.
Їх  гріє  холодне  блакитне  проміння,
А  в  чорних  камінах  -  холодне  вугілля.
Ці  люди  не  знімуть  броньовані  лати,
Бо  тяжко  крізь  лати  їм  болю  завдати.
У  кожного  з  них  особливі  проблеми,
Але  жоден  з  них  не  полишив  дилему.
Всі  в  пошуку  рішень,  як  можна  простіших,
Та  жодне  з  можливих  не  є  найвлучнішим.
Їх  крила  обламані.  Вже  не  літають.
Бо  аж  по  коліна  в  багнюці  блукають.
На  шиях  у  них  ланцюги  і  дзвіночки,
Щоб  не  відірвались  від  грунту  й  на  трошки.
Вони  вже  не  вірять,  вони  загубились,
В  кімнатах  своїх  в  тінь  від  шафи  забились,
Бо  тільки  не  можуть  боятись  пітьми.
А  саме  сумне,  що  ці  люди  -  це  ми!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265071
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2011

Always the sun, after the rain

Always  the  sun,  after  the  rain.  
After  your  love  only  the  pain.    
Often  your  eyes,  touching  my  soul,  
Look  in  my  face,  and  there  see  all.  
But  where've  you  been,  when  my  eyes  fall  ill,  
When  they  were  so  pale,  I  nothing  could  feel?  
Where  did  your  lips  leave  their  kissing,  
When  I've  forced  to  continue  the  listening?  
I  couldn't  hear  your  lie  by  me  ears,  
I've  left  all  my  hopes  and  I've  hated  my  fairs.    
But  nothing  at  all  have  not  stopped  my  heartbeat,  
I'm  too  strong,  to  forgive  you  your  laughing.  
The  world  hasn't  broken,  when  I  lost  my  hope!  
That's  why  I  can  live  without  your  cope.  
Your  eyes  too  bright  to  tell  what  you  feel.  
You've  never  forgive  me,  but  I  always  will.  
I'm  the  first,  and  you're  after  me!  
I'll  never  be  fallen,  even  crying  I'll  be...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264563
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2011

Поиск

Тень.  Снова  ночь  и  опять  тишина.
Музыка  громко,  но  в  свете  лишь  тьма.  
Что  же  случилось?  Где  мысли  мои?
Когда  же  смогу  я  хоть  лучик  найти?
Зачем  вместо  масок  мы  ищем  людей,
А  сами  улыбки  рисуем,  как  тень?
Мы  ищем  себя,  но  находим  лишь  нас,
Уходит  один  за  другим  третий  час
Мы  верим:  для  тех,  кто  за  нами  идет,
И  лжем  для  себя,  пропустив  поворот.
Мы  спорим  с  собой,  и  не  верим  себе.
И  новая  ночь  проплывает  в  мольбе.
А  просим  о  том,  что  не  можем  понять,
Что  узнаем  потом,  когда  боль  не  унять.
Ну  а  станем  собой  и  отыщем  себя,
Тут  же  песню  споем,  уходя  в  небеса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264540
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.06.2011

З вагона потяга (переклад поезії Р. Л. Стівенсона)

Мчаться  скоріше,  ніж  відьми  чи  феї,
Будинки,  мости,  огорожі  й  алеї,
За  вікном  мерехтять,  як  солдати  в  строю,
Мимо  коней  і  кіз,  що  щипають  траву.

Пролітають  пейзажі  і  гір,  і  рівнин,
Наче  дощ  проливний,  його  стукіт  краплин.
Зміниться  знову,  не  встигнеш  й  моргнуть,
Мальовнича  зупинка  на  іншу,  нову.

А  ось  дитинча,  що  дереться  на  схил,
В  кошику  безліч  у  нього  ожин.
Ось  мандрівник  милуватися  став,
На  луг,  що  вінком  маргариток  буяв.

А  ось  екіпаж  з  поля  зору  зника,
До  щенту  забитий,  що  й  місця  нема.
Тут  крутиться  млин,  поряд  річка  блистить,
Наче  хоче  втекти,  щоб  хоч  мить  відпочить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264532
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.06.2011

Переклад вірша Дж. Байрона

О  Англія!  
Нехай  я  грішний,  та  люблю  тебе,
Казав  в  КалЕ  це  я,  і  не  забув  тепер.
Люблю  податки  теж,  коли  їх  не  багато,
Й  морсько-вугільний  жар,  як  є  за  що  придбати;
Люблю  котлети  я,  зовсім  не  менш,  ніж  ви,
І  не  відмовлюсь  скуштувати  пива  кварту;
Люблю  погоду  теж,  дощу  нема  коли...
Щороку  тож  мені  2  місяці  до  смаку.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251683
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.04.2011

На самом деле…

На  самом  деле  нас  здесь  нет,
И  чувствуем  мы  пустоту.
А  если  рисовать  портрет,
То  лучше  просто  темноту.

И  если  видеть  -  лучше  сны,
Ведь  в  них  гораздо  больше  правды:
Нет  ложного  тепла  весны,
Нет  праздника  8го  марта.

Болеют  души,  не  тела.
Тела  лечить  уже  мы  можем.
Душа  не  млеет  от  тепла,
Оно  ее  и  не  тревожит.

А  коль  нас  нет,  и  веры  нет.
Надежда  умерла  когда-то.
Она  ушла,  и  даже  след
Исчез,  и  будто  безвозвратно.

Остался  только  мир  теней,
Мир  пафосных  сооружений,
Штрихов  придуманных  страстей,
Бессовестных  седых  презрений.

Остался  кот,  что  смотрит  вдаль,
Хотя  он  просто  засыпает.
Не  ощущает  он  печаль,
Кот  ни  о  чем  и  не  мечтает.

Он  никогда  любить  не  мог,
С  любовью  долго  не  протянешь.
И  если  верил,  только  в  то,
Что  жизнь  свою  не  рассчитаешь.

А  мы  не  можем  жить,  как  кот,
Поэтому...  не  существуем.
Мы  слышим  отдаленный  звон,
А  жизнь  карандашом  штрихуем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241876
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 18.02.2011

Я -це Я)

Я  струмок,  що  тече,  де  нікого  немає,
Я  той  міст,  по  я  кому  ніхто  не  гуляє.
Я  роса  на  траві,  що  на  сонці  блистить.
І  я  дощ,  той,  за  котрим  сховалась  блакить.

Хай  я  сніг,  що  від  тебе  всю  землю  сховав,
Може  й  град,  що  нещадним  до  тебе  бував.
Але  й  райдуга  я,  і  весь  цвіт  навесні,
І  проміння  зірок,  як  не  сумно  мені.

Ще  я  смерч,  коли  іншого  місця  нема,
Я  сльоза  на  вікні,  як  гроза  наступа.
Я  розрізала  небо,  що  преред  дощем,
Ставши  спалахом  світла,  і  громом  я  є.

Я  буваю  метіллю,  чи  вітром  страшним,
Хвилею,  чи  то  гребнем,  що  з  піни,  морським.    
Я  стаю  синім  птахом,  як  бачать  мене.
Чи  змією  у  лісі,  як  сонце  зайде.

Я  земля,  що  народжує  і  поглина,
Я  тополя,  на  кортій  всі  пишуть  слова.
Я  останній  листок,що  злетів  з  осоки...
Врешті-решт  я  -  це  Я...  й  все  що  є  навкруги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229181
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2010

За вікном…

Якщо  нема  у  світі  щастя,
То  виглянь  просто  за  вікно.
І  там  тобі,  напевне,  здасться,
Нема  нікого  вже  давно.

А  ти  поглянь  на  ту  ялинку,
Що  задрімала,  і  красу,
Котра  з  явилася  ще  зранку,
Як  іній  замінив  росу.

І  білі  хатки,  і  доріжки,
Що  ще  не  встигли  затоптать,
І  на  Сірка,  що  свою  хижку,
Не  поспішає  покидать.

А  ще  поглянь  на  захід  сонця,
Що  досить  рано  наступа,
І  от  тепер  в  твоє  віконце
Із  посмішкою  загляда.

А  коли  бачиш  ти  сніжинки,
Невже  не  солодко  стає?
Невже  не  прагнеш  ти  зупинки,
Коли  вже  вечір  підійде?

Хіба  буває  більше  щастя,
Ніж  ковдра  й  сніжна  заметіль?
І  поряд  рідні,  котрим  здасться,
Що  ти,  як  Чосер  на  мості?

А  в  тебе  просто  таємниця,
Бо  бачиш  тишу  тільки  ти.
І  невагома  вже  різниця,
Коли  все  біле  навкруги.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228806
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.12.2010

Вогонь чи лід? (Fire or Ice?. . by Robert Frost)

Дехто  говорить,  що  світ  у  вогні
Чи  в  пеклові  льоду  скінчить  свої  дні.

Але  коли  б  мав  я  можливість  обрати,
Гадаю  вогонь  буде  більш  смакувти.

Та  раптом  світ  мав  би  загинути  двічі,
Зі  злості  я  потай  молюсь  про  це  в  тиші.

Для  іншого  разу  зійде  й  льодовик,
Та  це  й  не  важливо,  раз  світу  гаплик.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228070
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.12.2010

Якщо не для тебе… If not for you (Bob Dylan) …

Якщо  не  для  тебе,  кохана,
Не  зможу  побачити  двері,
Хожу  й  не  дивлюся  під  ноги,
Марнію  в  своїй  я  постелі.

Якщо  не  для  тебе...

Якщо  не  для  тебе,  кохана,
Всю  ніч  не  змикаю  я  очіЮ
Чекаю  на  вранішню  зірку,  
Що  світлом  прогонить  тінь  ночі.
                   Не  нова  для  мене  вона...

Якщо  не  для  тебе...

Без  тебе,  моя  незрівняна,
Загине  мій  світ  у  пітьмі,
Дощі  буть  лить  без  зупинки,
І  місця  не  буде  мені.
                           Ти  ж  знаешь,  що  я  загублюся...  

Якщо  не  для  тебе...

Якщо  я  не  твій,  моя  люба,
Згаса  моє  небо  на  вік,
Загублене  в  хмарах  дощевих,
Що  смуток  несуть  у  мій  бік.
                       І  що  ж  мені  далі  робити?

Якщо  не  для  тебе...

Коли  не  з  тобою,  то  зиму,
Ніколи  не  змінить  весна.
Спів  пташки,  що  линув  незпинно,
Затих,  як  і  дзвенькіт  ключа.
                   Та  що  мені  ключ,  коли  двері  відкриті?

Якщо  не  для  тебе...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228068
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.12.2010

Без мене не краще…

Без  мене  не  краще,  зі  мною  не  гірше,
Лише  тільки  тиша  повисне  густіша.
Без  мене  самотньо,  зі  мною  не  страшно,
Але  ти  не  зможеш  сказати  нізащо,
Що  я  в  твоїм  світі  пройшла  непомітно,
Не  кинувши  жодного  взору  на  світло,
Що  живиться  в  серці  твоєю  любов*ю,  
А  очі  наповнює  блиском  й  красою.
Якщо  заслуговуєш  ти  на  повагу,
Дружити  зі  мною  отримаєш  право.
Можливо  я  біль  заглушити  не  зможу,
Але  розібратись  в  собі  допоможу.
Крім  себе,  гадають,  нікого  не  бачу,
Бо  не  попрошу  і  не  завжди  пробачу.
Мене  зрозуміти  не  просто  буває
І  часом  в  свідомість  свою  я  тікаю.  
Про  мене  говорять  не  завжди  хороше,  
Але  це  нормально.  Буває  солодше
За  смак  перемоги  припинення  болю,
Що  раптом  згасає,  мов  знятий  рукою.
Я  в  світ  цей  прийшла  не  щоб  буть  ідеалом,
А  лише  щоб  вчитись,  як  жить  досконало.
Не  спинять  мене  повсякденні  тортури,
Вони  це  рушій  для  моєї  натури.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2010

Сонет з Вестмінстерського мосту (пер. сонета Вильяма Вордсворфа)

Земля  стоворити  місце  більше  прекрасне  не  могла:
Душа  пуста  у  тих,  що  бачити  не  можуть
Зворушливу  величність;  допоможуть  
Їм  ряси  росяні,  що  місто  одяга,

Як  тільки  ясний  ранок  наступає;
Затихлі  вежі,  судна  і  покрівлі,
Між  небом  і  землею  всі  будувлі.
Здається,  що  саме  повітря  сяє.

Прекрасніше  ніколи  сонце  не  зійшло,
Не  цілувало  променем  долини,  гори,  схили.
В  моїй  душі  такого  спокою  давно  вже  не  було!

Ріка  тече  так  тихо,  мов  на  крилах.
О  Господи!  Здається  місто  ще  проснутись  не  змогло.
І  лише  ті,  що  серцем  бачать,  це  відкрили...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2010

Дионисиос Соломос. Блондиночка. Перевод с греческого

Вчера  блондиночку  я  видел,
Когда  уже  луна  взошла,
Красиво  села  она  в  лодку
В  чужие  дали  поплыла.

Дыханьем  тихим  ветер  в  море
Расправил  лодки  паруса,
Взлетела  та,  как  белый  голубь,
Взмахнув  легко  пером  крыла.

Друзья  стоят  в  оцепененье
И  грусть,  и  радость  в  их  глазах
Платками  машут  на  прощанье,
Слова  теряются  в  слезах.

Рукой  взмахнула  в  знак  почтенья,
И  так  застыла  в  их  сердцах.
Навеки  скрыли  воды  моря  
Облик  прекрасного  лица.  

И  тишина  накрыла  берег,
Никто  не  знал,  что  крикнуть  ей.
Платочки,  брошены  в  след  лодке,
Казались  пеной  на  воде.

Тонула  ткань  платков  в  глубинах,
Теряясь  в  моря  синеве.
Друзья  заплакали  неслышно…
Слезу  не  удержать  и  мне.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224106
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.11.2010

Інколи…

Інколи,  коли  підіймаеш  очі  вгору  і  дивишся  в  небо,  починаеш  розуміти,  задля  чого  варто  жити.  Задля  цих  хмар,  задля  кволих  сонячних  променів,  що  пробиваються  з  них,  задля  легкого  вітру,  що  руйнує  твою  зачіску,  задля  людей,  що  пропливають  мимо…  Ти  ніколи  їх  не  згадаєш,  вони  тебе  теж…  Але  ці  випадкові  перехожі  і  є  твоє  життя.  Ти  можеш  думати,  що  вони  не  важливі,  але  те,  що  ти  не  прив  язуєшся  до  них,  вони  є,  але  тобі  не  боляче,  коли  вони  йдуть,  і  є  величезне  щастя.  Ти  просто  зупинешься  і  будеш  дивитися  на  небо,  тобі  буде  байдуже,  що  ці  заклопотані  люди  будуть  кидати  здивовані  погляди,  деякі  навіть  оглядатися,  тобі  не  важлива  їх  думка…  Але  вони  є  в  твоєму  житті.  
Я  щиро  співчуваю  тим  людям,  які  ніколи  в  своєму  житті  не  зможуть  так  зробити.  Вони  ніколи  не  відчують  справжній  смак  життя,  його  запах,  і  колір,  котрий  для  мене  співпадає  з  відтінками  сіро-блакитного  переддощового  неба.
Ті,  що  бояться  вийти  на  вулицю  просто,  щоб  побути  на  одинці  з  самим  собою,  дійсно  нещасні.  Вони  притиснені  до  натовпу  навіки  і  безповоротно!  Такі  люди  не  цінують  його  присутність  поряд,  а  залежать  від  нього…
Але  кожна  людина  має  свої  слабкості  і  залежності…  Я,  скажімо,  залежу  від  свободи,  що  вже  перетворилась  на  самотність.  Тому  я,  мабуть,  і  люблю  небо,  коли  я  дивлюсь  на  нього,  мені  нарешті  перестає  бути  тісно,  вистачає  повітря,  щоб  дихати.  Як  і  кожна  залежна  людина,  я  намагаюся  боротися,  але  поки  що  безуспішно…  Нажаль…
І  от  це  безмежне  небо,  котре  дивиться  мені  прямо  в  очі,  і  дихає  в  обличчя,  напевно,  єдине  в  цілому  світі  дає  можливість  зрозуміти,  що  життя  таки  дійсно  прекрасне.  Особливо  якщо  не  зважати  на  бруд,  що  інколи  з  являеться  в  струмкові  твого  життя.  Він  завжди  проходить,  а  вода  стає  знову  чистою  і  криштально-прозорою.  Ми  ж  тільки  не  маємо  дати  йому  застоятися  і  замулитися,  не  будувати  загати!  
Небо  –  це  не  просто  простір,  заповнений  повітрям,  це  сфера  життя,  це  й  є  саме  життя.  Поглянувши  один  раз  в  його  очі,  ти  вже  ніколи  не  зможеш  відвести  погляд,  ти  отримаєш  нову  залежність.  Головне  тільки  навчитися  не  лише  дивитися,  а  й  бачити…

І  в  небі,  що  зависло  над  тобою,  
Немає  смутку  і  нема  тепла.
Але  воно  твоє.  Його  любов’ю
Завжди  зігрієшься  від  холоду  добра.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216505
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 16.10.2010

Обращение к дереву :) )

Прости  меня,  Ива,  что  я  устаю,
Все  реже  в  окошко  на  осень  смотрю.
Что  месяца  три  вот,  наверное,  как
Не  обсудила  с  тобой  и  пустяк...
Время  так  быстро  летит  за  окном,
А  ты,  как  будто,  лишь  спишь  крепким  сном.
Но  и  тебя  время  тоже  нашло,
Надпись  "Люблю"  ведь  теперь  высоко...
Раньше  с  тобой  говорила  всегда,
Верила  что,  ты  нужна,  как  вода.
Но  я  взрослею,  старей  становлюсь,
Быть  одинокой  теперь  не  боюсь.
Ведь  только  сильные  могут  одни
В  мыслях  глубоких  прожить  свои  дни.
Помнишь,  как  вместе  решили  с  тобой,
Верить  себе  и  все  делать  самой?
Так  и  живу  с  того  времени  я,
Скрытность  моя  непонятна  друзьям.
Слабости  все  только  ты  узнаешь,
А  отвечает  мне  листиков  дрожь.
Вот  снова  осень,  опять  я  с  тобой.
Взглядом  согрею  порою  ночной.
Верю  тебе!  Ты  моя  навсегда!
Ты  не  оставишь!  Ты  знаешь  меня!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210569
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 12.09.2010

Осінні пожежі (Осенние пожары) переклади вірша Роберта Стівенсона

Осінні  пожежі  

І  в  садах  осінніх,  
І  в  долин  красі  
Від  пожеж  яскравих  
В’ється  диму  слід.  

Радісного  літа  
Квіти  відцвіли,  
Блиск  вогнів  змінив  їх  
І  димів  стовпи.  

Заспіваймо  пісню  
Порам  року  в  шану!  
Літо  красне  цвітом,  
Осінь  полум’яна!

Осенние  пожары  

И  в  садах  осенних,  
И  в  долин  красе  
От  листвы  пожаров  
Вьется  дымный  след.  

Радость  лета  в  прошлом.  
Летние  цветы  
Заменили  вспышки  
И  седые  дымные  столбы.  

Пой  же  песнь  сезонам.  
Яркий  каждый  он!  
Маргаритки  летом,  
Осень  жжет  огнем!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=210565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.09.2010

Кукла не плачет

Кукла  не  плачет.  Улыбка  всегда
Красит  лицо.  Даже  если  в  глазах
Тухнет  весь  блеск,  а  в  холодной  груди
Кошки  скребут.  Но  ей  надо  пройти
Так,  чтоб  ослепли  глупцы  и  шуты,
А  короли  подобрали  хвосты.
Пусть  говорят,  хоть  не  знают  совсем
Кукольных  будней  и  праздников  плен.
Знают,  что  видят,  а  видят  лишь  пыль,
Ту,  что  в  глаза  им  пускают,  как  быль.
Маска  с  улыбкой,  густой  макияж  -  
Если  уж  вышла,  то  ажиотаж.
В  куклы  работа  такая  -  сиять!
Пусть  лопнут  те,  кто  не  может  понять.
Кукла  смеется  и  скажет  "привет",
Грустно  вдохнув  дым  твоих  сигарет.
Ей  бы  боятся,  но  страх  ведь  не  в  том,
Чтобы  трястись,  что  там  будет  потом.
Вроде  бы  любят,  да  что-то  не  ждут.
Кукол  обычно  на  праздник  зовут.
То,  что  в  нее,  может,  тоже  душа
К  миру  доходит  совсем  не  спеша.
Если  же  в  куклы  закончился  свет,
Все  были  здесь,  никого  теперь  нет.
Боль  ее  лечит  простой  карандаш,
Музыка,  книжки,  листок  и  гуашь.
Надо  держаться!  Всегда  холодна.
Нет,  кукла  плачет...  Но  только  одна!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=205001
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 09.08.2010

Цена привычки (чем можно заменить любовь)

Дверь  и  стекло.  Дальше  ключ  и  замок.
Ищешь.  Находишь.  И  вновь  одинок.

Сердце.  Метал.  Ядовита  стрела.
Ранила.  Больно.  Осталась  одна.
Плачешь.  Подушка.  Мурлыкает  кот.
Мучишься.  Ждешь.  Все  равно  не  придет.

Пиво.  Бокал.  Сигарета.  Луна.
Грустно  до  слез.  Жаль  не  видит  Она.
Стопка.  Бутылка.  Горючая  смесь.
Страх.  Вновь  желанье  по  стенке  полезть.

Чайник.  Салфетка.  Ручьи  под  глаза.
Нет  никого  рядом,  кроме  кота.

Третий  день.  Солнце.  Дорога.  Печаль.
Море  друзей.  Но  Ее  нет.  А  жаль...

Вечер.  Подруга.  Отчаянный  смех.
Блеск.  Платье.  Шпильки.  На  сумочке  мех.
Полночь.  Экстаз.  Дверь  в  подъезд.  Тишина.
Ключ  есть.  Замок.  Громкий  возглас  кота.

Сзади:  "Привет!  Я  подумал.  Люблю."
Вскрик.  Поцелуй.  И  ключи  на  полу.

"Рада.  Я  знала.  Прости.  И  прощай...
Раньше  был  ты...  а  теперь  я  пью  чай!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=204870
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.08.2010

Мысль ни о чем)

Меня  ненавидят  и  редко  прощают,
Но  где-то  в  душе  все  равно  уважают.
Мое  все  для  них  глубоко  недоступно,
А  что  непонятно  -  то,  значит,  преступно.
Деянья  мои  даже  мне  не  понятны,
Хотя  иногда  и  бывают  занятны.
Иду  я  на  свет,  что  на  срезе  тоннеля
По  жизни  своей,  как  в  кабинке  качели.
В  надежде  на  тех,  кто  всегда  охраняет,
Кто  глупость  мою  в  пустяки  превращает,
В  работе  ищу  искру  адреналина,
Которая  мне  заменяет  кумира.
В  страхе  меня  в  одиночество  бросят,
Даже  забыть  окруженье  попросят,
Только  я  вовсе  не  плачу  об  этом,
Радостно  мне.  Я  утешусь  советом
Голоса  мысли,  что  в  тени  рассудка
Явится  сразу,  как  в  ночь  незабудка.
Солнечный  луч  мне  послужит  в  пути
Свет  в  том  тоннеле  скорее  найти!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=202303
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 22.07.2010

Суржик в нашому житті

Су́ржик  (буквально  —  «Суміш  зерна  пшениці  й  жита,  жита  й  ячменю,  ячменю  й  вівса  і  т.  ін.;  борошно  з  такої  суміші»)  —  побутове  мовлення,  в  якому  об'єднані  лексичні  та  граматичні  елементи  різних  мов  без  дотримання  норм  літературної  мови.  Термін  «суржик»  (без  додаткових  визначень)  вживається  переважно  щодо  українсько-російського  суржику.

             Суржик  –  це  дуже  цікаве  явище  сьогодення,  на  боротьбу  з  яким  всі  філологи  докладають  чималих  зусиль.  Але  мене  вже  давно  турбує  запитання:  чи  варто?  Зазвичай  він  розглядається  як  «засмічена»  мова,  а  що  коли  поглянути  на  нього  з  іншого  боку,  як  на  спосіб  передачі  інформації,  що  історично  формувався  певною  частиною  народу  і  має  право  на  життя?  
Кожна  жива  мова  не  може  включати  лише  літературно  коректні  слова,  оскільки  існують  стилі  мовлення,  котрі  передбачають  вживання  своєрідної  лексики,  існує  безліч  діалектів,  а  от  суржик  вважається  грубим  порушенням  мовної  культури.    Як  на  мене,  то  просто  несправедливо  ображати  носіїв  «спотвореної»  за  визначенням  філологів  мови,  оскільки  їх  провина  полягає  лише  в  тому,  що  вони  народилися  на  території,  де  вона  поширена.
Крім  того  в  Україні  не  має  такого  закутка,  де  б  лунала  чиста  українська.  В  більшості  міст  Східної  України  взагалі  спілкуються  виключно  російською.  На  мою  думку,  на  фоні  цього  звинувачувати  людей,  що  спілкуються  суржиком,  у  духовному  плебействі  чи  моральному  занепаді  просто  не  справедливо.  
Я  не  займаю  активну  позицію  захисту  суржику,  як  мовної  традиції  українців,  але  й  не  можу  байдуже  спостерігати,  як  жінка  пенсійного  віку,  що  має  величезний  життєвий  досвід,  можливо,  пережила  війну,  на  свої  очі  бачила  всі  процеси  становлення  України,  і  мала  б  становити  одну  з  найяскравіших  окрас  нації,  в  наш  час  вважається  не  повноцінною  складовою  суспільства,  адже  не  володіє  чистою  мовою.  І  тому  ж  народові  байдуже,  чому  вона  так  говорить.  В  той  час,  коли  інша  людина,  котра  вивчила  зо  два  десятка  правил  мови,  пишається  своєю  повноцінністю,  хоч,  якщо  розібратися,  не  має  що  цією  мовою  сказати  по  суті.  І  таку  людину  будуть  слухати,  адже  вона  користується  авторитетом.  Це  просто  величезна  проблема.
Та,  створюючи  даний  текст,  я  не  мала  на  меті  ні  здійснити  заклик  до  поширення  суржику,  ні  створити  ілюзію,  що  це  добре.  Просто  хотілося  нагадати  людству,  що  інколи  мета  виправдовує  засоби,  тобто  не  так  вже  й  важливо,  як  говорить  людина,  на  пыдгрунті  того,  що  вона  говорить,  коли  вона  висловлює  свою  думку  щиро  й  доносить  до  свідомості  своїх  оточуючих  дійсно  важливі  речі.  
Погляньмо,  скажімо,  на  політичних  діячів  нашого  часу.  Фактично  жоден  з  них  не  говорить  «щирою  українською»,  але  вони  є  народними  ідолами,  збирають  майдани  людей,  що  дійсно  підтримують  їх  з  феноменальною  відданістю.  Тобто  в  даному  випадку  лише  мінімальних  відсоток  населення  переймається  мовою  політиків,  тим,  як  вони  говорять,  для  більшості  значно  більше  значення  має  те,  що  вони  говорять.
Тому,  якщо  такі  недоречності  пробачаються  передовим  обличчям  країни,  чому  ми  не  можемо  прийняти  суржик  і  в  побуті  тих  населених  пунктів,  де  він  поширений?  Та  й  погляньмо  правді  у  вічі,  знищити  суржик  просто  неможливо,  як  неможливо  й  змінити  саму  людину  з  сіткою  її  переконань,  характеру,  сутності.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198656
рубрика: Проза, Громадянська лірика
дата поступления 01.07.2010

Спостереження

Знаєте,  інколи  вранці,  коли  відкриваєш  очі,  буває  відчуття,  що  краще  цього  просто  не  робити...  Хоч  насправді  в  твоїй  підсвідомості  десь  дуже  глибоко  викарбовано:  ТВОЄ  ЖИТТЯ  ПРЕКРАСНЕ!  Але  ти  свідомо  боришся  з  цим  написом  власним  песимізмом,  постійним  невдоволенням,  якоюсь  вигаданою  самотністю...  А  тепер  поглянь  у  вікно!  Я  повірю,  що  тобі  дійсно  самотньо,  якщо  ти  живеш  в  лісі  і  навкруги  побачиш  лише  рослинність!  Але  тоді,  мабуть,  ти  б  не  читав  цей  запис  і  власне  не  страждав  би  подібними  проблемами.  За  твоїм  вікном  в  кращому  випадку  копошиться  близько  десятка  людей.  Так,  вони  не  розуміють  тебе,  більше  того,  ти  впевнений,  що  вони  навіть  не  можуть  тебе  зрозуміти!  Але  чим  ти  кращий  за  них???  Що  спробував  зробити  ти,  щоб  вони  перестали  почувати  себе  самотніми?..  Та  про  що  це  я...  Тобі  ж  "ніколи",  ти  ж  наскільки  зайнятий  своїми  нещастями,  тебе  ж  ніхто  не  жаліє...  Я  не  хочу  здаватися  чи  то  вищою  за  це,  чи  то  умнішою...  Ні!  Це  ж  мені  не  хочеться  відкривати  очі...  Але  я  встаю  і  починаю  повільно,  неохоче  рухатися...  Вперед!  А  стосовно  рідного  ВКонтакте,  то  висновки  саме  звідсіль.  Проведіть  експремент,  якщо  Вас  це  зацікавило.  Коли  Вам  пишуть  традиційне  і  вже  всіх  діставше  до  кісток  "Привіт,  як  справи?"  просто  не  напишіть  відповідь,  а  зразу  запитайте:  "А  ти  як?"...  Я  не  практикувалась  на  малознайомих  людях,  лише  на  друзях!  8  з  10ти  людей  почало  розповідати  свої  проблеми  навіть  не  помітивши  відсутність  відповіді...  Егоїзм?  Думаю  ні...  Просто  ми  шукаємо  порятунку  в  оточуючих...  А  самі  з  доброго  дива  вони  нам  допомагати  не  стануть,  як-то  кажуть:  "Стукайте  й  відчинеться!".  От  і  стукаємо...  І  знову  ж  таки,  чого  Ви  раптом  вирішили,  що  життя  таке  паскудне?  А  Ви  пробували  знайти  в  ньому  щось  хороше?  Порахувати  не  лише  невдачі,  а  те  в  чому  пощастило?..    
Ви  живете  в  Україні!  І  якщо  не  в  слух,  то  точно  думаєте,  що  Вам  просто  не  поталанило,  бо  не  в  Штатах  Вам  послала  доля  жити...  Але  ж  вона  й  не  закинула  в  яку-небуть  Кенію,  де  їжа  це  розкіш...  Ми  цього  не  бачимо,  ми  це  не  хочемо  розуміти,  бо  значно  легше  і  приємніше  себе  жаліти...  Мабуть  воно  й  корисно,  але  інколи!  А  якщо  все  ж  таки  нарешті  відкрити  свої  очі  і  побачити  наповнену  частину  склянки  власного  життя??  Воно  б*є  всіх!  При  чому  сильніших  значно  дужче,  але  не  вбиває,  завжди  залишаючи  змогу  очухатися,  прийти  до  тями  і  виживати,  боротися,  чіплятися  за  життя  далі!  "У  кожного  на  плечах  той  хрест,  який  він  може  підійняти"...  
Шукаю  відповіді  на  питання  як  почати  цінувати  і  любити  своє  життя  вже  дуже  давно.  Зараз  дійшла  до  висновку,  що  немає  її...  А  якщо  і  є,  то  в  кожного  своя...  Мабуть  людина  в  цьому  світі,  щоб  постійно  ставати  краще,  коректувати  свою  поведінку  і  виправлятися.  А  коли  людина  стає  задоволена  своїм  життям,  вона  знаходить  спокій  і  гармоію!  Спокій  -  це  щастя!  А  справжнє  щастя  лише  на  небі...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=198653
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 01.07.2010

Просто історія

Уже  давно  вона  стояла
І  плічми  стіну  підпирала.
Можливо  знаючи,  що  поряд
Розбите  серце  плаче  з  горя.

Те  серце  в  тілі,  за  дверими,
Сидить  вже  майже  дві  години.
І  в  часі  втратилось  зовсім…
Від  цього  тільки  клопіт  всім.

Вона  синицю  проміняла,
На  журавля  в  далечині.
Та  вже  й  сама  пожалкувала,
За  тим,  що  зрадила  собі.

Колись  давно  пообіцявши,  
Завжди  приходити  у  снах,
Невдовзі  вирішила:  Радше
Змінить  обіцянку  на  страх.

Уже  й  сама  не  знала  нашо,
Сказала  щойно,  що  пішла,
Змогла  лишить.  Для  нього  краще
Забути  теж,  вона  ж  змогла.

Та  парадокс,  бо  все  ж  стояла,  
Дивилась  й  бачила  його.
На  стінах  колажі  вбачала
Часів  минулого  свого.

Того,  де  вдвох,  де  більш  нікого,
Жодних  проблем,  нема  образ.
Немає  відчаю  страшного,
Нема  й  скупих  обривків  фраз.

Здається  просто  і  типово.
Але  не  зовсім  все  це  так.
Лиш  двері,  що  замкнулись  знову,
Констатувати  будуть  факт.

Якби  ж  почути  їхнє  слово,
Закуте  в  дерево  на  вік,
Дізналися  б:  не  тільки  горе
Лишив  у  пам  яті  їх  рік.

І  їх  знайомство  у  маршрутці,
І  перший  погляд  віч-у-віч,
Жахливий  смуток  у  розлуці,
Фіалка  з  скла  -  лиш  їхня  річ.

Та  от  закінчилась  ця  казка,
Розбита  обертом  ключа
На  дві  частини.  Ось,  будь  ласка,
Мета  щасливого  життя.

Аж  раптом  двері  відчинились,
Хоч  не  побачив  синь  очей,
Але  почув,  бо  зупинились  
Повітря  поштовхи  з  грудей.

Вона  у  темних  окулярах
Присіла  погляд.  І  змогла  
Сказати  лиш,  що  в  його  справах
Три  фото  якось  не  взяла.

І  за  дверима  інші  двері,
Що  ділять  світ  на  полюси.
Чи  вчасно  вихід  із  оселі
Вони  відкрили  і  знайшли?…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194518
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010

Тим, кого люблю!

Ти  знаєш,  моя  рідна!
Я  так  тебе  люблю!
Хай  зараз  ти  далеко,  
Та  я  тебе  знайду!
Можливо  я  й  дурепа,
Що  знову  їду  геть,  
Та,  все  ж,  не  так  й  далеко…
І  сонце  встане  ледь,
Тебе  побачу,  зразу
Забуду  весь  свій  сум.
І  на  ту  мить  крізь  Всесвіт
Занурюсь  в  море  дум!
Я  їду,  бо  самотньо!
Я  просто  не  знайшла
Все  те,  до  чого  прагну,
До  чого  не  дійшла.
Життя,  що  не  з  тобою,
Та  й  не  без  тебе  ще,
Повільною  ходою
Кудись  мене  веде.
Ти  може  будеш  рада
Та  мабуть  навпаки.
Для  мене  ж  дім  –  розрада…
Я  їду  залюбки!
Та  чомусь  не  чекають,  
І  прірва  вироста,
Що  з  кожним  днем  все  глибша,
І,  мабуть,  не  з  проста.
Життя  циклічність  краще  
Побачить  в  далині…
І  зрозуміти,  нащо
Дорога  ця  мені…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=194511
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 08.06.2010

Містечко

Здавалось  місто,  наче  люди,
Але  чомусь  трясуться  губи.
І  наче  рідна  Україна,  
А  не  далекая  чужина.
Але  життя  зовсім  тут  інше.
В  душі  ні  спокію,  ні  тиші...
Все  заглушили  хвилі  моря:
І  радості,  і  плачі  горі.
І  дивно  якось  тут  кохають:
Не  серцем,  потім  утікають.
Померло  в  місті  слово  дружба,
І  співчуття,  лишилось  "нужно".
Я  вже  не  знаю,  чий  були  тут  
Слова  з  таким  красивим  ликом.
Вбивають  нашу  рідну  мову,
Що  серце  звеселить  любому.
Та  хай  собі  усе  це  буде.
Та  лише  тут,  нехай  не  всюде.
Хай  же  не  нищить  тільки  душі,
Що  ще  живі,  що  ще  на  суші!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180422
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.03.2010

Мої плани на майбутнє

Люблю  життя,  його  не  кину,
На  хмари  крилах  не  полину.
І  хай  там  що  стояти  буду,
Любов  і  дружбу  не  забуду!

Сама  собі  я  обіцяю
Життя  допити  аж  до  краю.
І  те,  чим  доля  наділила,
Не  поламає  мені  крила!

Я  не  змінюсь,  я  не  піддамся,
За  дрібні  гроші  не  продамся.
А  місто,  хоч  і  невелике,
Вже  не  почує  мого  крику!

І  я  жорстокою  не  стану!
Тоді  скоріше  вже  зав"яну...
Тягар  образи  не  лишаю,
Я  ВСІХ  ЛЮБЛЮ  І  ПОВАЖАЮ!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180395
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 28.03.2010

Правда

Ты  смотришь...  Что  видишь?  Девченку-Конфетку?
А  знаешь  ли  ты,  что  она,  как  монетка?
Подбросишь  -  посмотришь:  орел  или  решка,
В  руках  у  нее  ты  король  или  пешка?
А  знаешь  ли  ты,  как  она  такой  стала?
Ведь  раньше  совсем  не  такая  бывала...
Жила,  улыбалась,  от  скуки  страдала,
А  после  влюбилась  и  жизни  не  стало.
От  гордости  ценной  остались  осколки.
Она  их  собрала,  как  в  сене  иголки.
И  стала  другой,  импульсивность  забыта,
А  сердце  ее  под  замочек  закрыто!
Любить  разучилась,  накрасила  губки,
И  волосы  ярче,  под  цвет  незабудки...
Теперь  ее  вовсе  никто  не  узнает,
Ведь  девочка  эта  -  Мальвинка,  не  Тая.
Никто  не  сравнит  и  нельзя  сопоставить
Ту  прежнюю  с  этой,  котора  другая.
Теперь  ее  жизнь,  как  картинка  из  книжки:
Учеба,  работа,  а  после  мальчишки.
Но  все  же  никто  никогда  не  узнает,  
Что  девочка  эта  совсем  не  такая...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=180391
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.03.2010

Опять же о мечтах

Я  чувствую  себя,  как  брошенная  кошка.
Сижу  у  клетки  я,  как  выцвевшая  брошка.
Хочу  читать,  писать,  но  не  могу  решиться.
А  также  рисовать,  не  суждено  свершится    
Моей  мечте,  судьбе,  пути  пренебреженья.
Как  голубь  на  траве,  ищу  себе  решенье.
Как  мне  забить  на  все,  что  в  жизни  мне  не  нужно?
Как  взять  мн  всё  своё,  и  что  другим  не  чуждо?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166504
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.01.2010

Мои мечты…

Бывало  в  жизни,  что  не  раз
Свои  мечты  я  оставляла.
Казалось,  будто  свет  погас,
А  с  ним  и  то,  о  чём  мечтала.
И  просто  страшно  иногда,
Когда  в  мечты  свои  вникаешь.
Они  красивы,  но  тогда,
Когда  лишь  жизнь  не  вспоминаешь.
И  часто  всё,  чего  хочу,
Легко  достичь  до  неприличья.
Но  все  я  не  получу:
Ценой  тому  есть  безразличье.
Мои  мечты  меня  пугают,
Ведь  я  свободы  хочу  в  них.
И  мысли  рамки  разрывают,  
Что  раньше  заключали  их!
Не  верю  я  в  талант  Шекспира,
Мы  с  ним  на  разных  полюсах.
Не  сотворю  себе  кумира
И  в  самих  светлых  я  мечтах!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=166498
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 16.01.2010

Мамуню!

Тебе  ми  любимо  сімє’ею
Хай  що  и  кажеш  там  про  нас.
Ти  всіх  турботою  своєю
Оточуєш  із  часу  в  час!
Хоч  ти  уперто  і  не  хочеш,
Що  э  найкраща  визнавать,
З  котами  й  татом  ми  охоче
тебе  хотіли  б  привітать.
Ти  наша  зіронька  яскрава,
Без  тебе  дім  –  не  дім  зовсім.
На  диво  завжди  тут  цікаво
Не  тільки  нам,  а  й  друзям  всім.
Ти  сонце  наше  найтепліше
Бо  гріеш  нас,  як  тільки  день.
Тобі  ж  вітання  найщиріші.
Ти  варта  тисячі  пісень!
Ми  любимо  як  ти  смієшся,
Розповідаючи  нам  щось,
Душі  ти  кожної  торкнешся,
Як  тільки  засумує  хтось.
Привітна,  дружня,  гостям  рада…
Такою  бачать  всі  тебе.
Велика  дуже  це  принада,
Не  бережеш  лише  себе.
Твої  ручиці  працьовиті
Вже  скільки  встигли  перебрать,
Що  столярі  несамовиті
Тебе  б  не  сміли  обігнать.
І  дуже  тяжко  розуміти,
Що  посмішка  в  твоїх  устах
Сьогодні  рідкісна,  я  к  квіти,
Що  восени  на  квітниках.
Прошу,  частіше  посміхайся,
Серйозність  зовсім  не  твоя!
За  кожну  віточку  хапайся
Ще  раннього  свого  життя!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165463
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.01.2010

Привітання моїм рідним…

Ви  –  найкраща  пара  в  світі,  
Навіть  в  космосі,  в  зеніті
Сонця  ясного  й  любові.
З  Вами  ми  одної  крові.

Добре  Вам  відсвяткувати  
Найгарніше  Ваше  свято,  
Що  зробило  Вас  сім’єю
 Найріднішою  моєю.

Хай  життя  хвиляста  смуга,
Підставляє  плече  друга.
Корабель  зв’язків  родинних
Пливе  зовсім  беззупинно.

Вас  люблю  я,  як  ніколи!  
Хай  скінчилася  вже  школа,
Я  далеко…  Та  приїду…
Вас  ніколи  не  покину!

20  років  –  не  багато,
Лише  фарфорове  свято!
Прикро  його  пропускати,  
Буду  срібного  чекати…

Αγαπω  παρα  πολυ  
σας!  Εσεις  μου  
εδωσαν  τη  ζωη!!!!!!

Η  κοριτσι  σας,  
η  Αγια...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165406
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010

Моє прощальне слово школі

Дуже  приємно  стояти  тут  сьогодні,  пройшовши  важливий  етап  –  шкільне  життя.  Школа  подарувала  мені  дуже  багато.  Вона  навчила  мене  вірити    в  себе,  навіть,  коли  інші  в  мене  не  вірили,  залишатися  собою,  долаючи  труднощі.  Найменше,  що  я  можу  зробити  для  неї,  присвятити  свій  вірш…


Останній  урок  і  оцінка  остання.
Екзамен  пройшов,  ніби  і  не  було.
Клас  до  болю  знайомий,  сусіднє  зітхання.
Дивний  погляд  у  даль,  за  вікно.

Все  проходить…  Так  стало  з  дитинством,  
Що  зарило  для  нас  свої  двері.
А  майбутнє  яскравим  намистом
Манить  на  все  нові  каруселі.

Не  покличуть  уже  нас  до  карти…
Зараз  сумно  звичайно  прощатись
З  безтурботністю  першої  парти,
Та  вже  ніяк  тут  і  залишатись.

Пам»ять  –  річ  особливо  цікава  –  
Не  дає  нам  можливість  забути
Те,  чи  справді  бувала  ласкава
До  нас  доля…  І  знову  почути

Голос  вчителя,  що  біля  дошки,
Відтворити  сторінку  з  підручника.
Коли  сумно  ставатиме  трошки,
Про  вживання  згадати  сполучника.

Я  не  можу  сказати,  що  школа
Залишила  лиш  світлі  миті.
Нас  вона  гартувала  з  проквола,
Таємниці  відкрила  закриті.

І  знову  стоїмо  на  сцені,  
Тримаєм  квіти  у  руках.
А  відчуття,  як  на  арені,  
Що  виросла  в  шкільних  роках.

Зі  сцени  бачимо  обличчя,
Усміхнені  і  рідні  нам.
Яка  ж  я  вдячна  за  затишшя,
Дароване  вашим  синам.

Але  це  все  на  дві  години,
В  шкільнім  житті  останні  дві.
Запам»ятаєм  ці  хвилини,
Для  нас  вони  вкрай  дорогі!


Хай  хтось  сумує,  хтось  радіє,
А  інші  поспішають  жить,
Лиш  дехто  просто  хай  помріє
В  надії  на  щасливу  мить.

Майбутнє  в  кожного  незвичне,
З  мільярдом  невідкладних  справ.
Це  буде  вже  життя  практичне,
Проблем  і  успіхів  як  сплав.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=165404
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 10.01.2010

Мечта в моей интерпретации

Опять  я  вижу  человека,
Его  красивое  лицо...
Но  с  интересом  табурета
Вникаю  в  дум  его  кольцо!
Он  хочет  умным  показаться,
Красивым  сказочно,  как  Гор.
Наверное,  он  задаваться
Начнёт,  втяни  его  я  в  спор.
Таких  я  тысячи  видала,
Все,  как  один,  как  на  подбор.
А  вот  людей  средь  них  так  мало.
Печально...  Где  же  разговор
Тот,  о  котором  я  мечтаю?
Не  о  судьбе,  о  красоте...
А  о  душе!  Ведь  я  страдаю
В  своих  мечтаний  чистоте...
Нет,  не  о  принце  с  иномаркой,
Не  о  красавце  из  кино!
И  не  мечтаю!  Но  под  аркой
Всегда  желание  одно.
Ищу  свою  я  просто  душу,
Что  в  человеке,  сродном  мне...
Его  я  вытяну  на  сушу,
Как  только  вновь  увижу  в  сне!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=164528
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 06.01.2010

Крок у небуття

Вона  ішла  по  березі  крутому...
Ішла  вперед.  не  дивлячись  назад.
Куди  -  ніхто  не  знав,  не  мала  дому,
Життя  перетворилося  на  яд.
Ступити  крок  у  бік  чи  зупинитись?
Плигнути  в  воду  чи  іти  назад?
А  може  краще  буде  загубитись
На  шляху,  де  давно  немає  вад?
Вона  ішла...  Каміння  роздирало  
Ті  босі  ноги.  Ну  навіщо  йти?
Чого  тобі  в  житті  забракувало?
Ти  повернись,  немає  там  тропи.
Її  журба  розходилась  навколо.
Дивились  всі.  Немає  вороття...
Від  неї  сонце  вдруге  вже  тікало,
А  мріяла  лише  про  забуття.
Навіщо  дар,  коли  його  не  хочеш?
Нащо  Бог  дав,  за  що?  Ти  не  знала...
Навіщо  людям  голови  морочиш?
Бо  люблячи  не  помічаєш  зла!
Блакитне  море  закликало,  звало:
"Іди  до  мене!  Ну!  Чого  ти  ждеш?
Ти  вже  так  близько",  -  звало  і  чекало,
Бо  знало,  що  вона  таки  піде.
Але  вона  на  диво  всім  стояла
На  краю  кручі,  зараз  ось  впаде.
Коли  вона  дивилаь  вниз,  то  знала,
Що  в  морі  біль  все  рівно  не  мине.
Не  кожен  має  силу  зупинитись,
Пройти  той  шлях,  терпер  назад  йдучи.
Ту  біль  уже  ніколи  не  забути,  
Як  важко  там  на  кручі  знаючи...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=163916
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.01.2010

Доля краплини

Дощу  давно  уже  не  має.
Лишились  краплі  на  вікні.
І  кожна  з  них  всіх  залишає
Хвилястий  відбиток  на  склі.

Мабуть  її  то  поцілунок,
Лише  єдиний  у  житті.
Вона  помре,  а  подарунок
Ще  мить  горітиме  на  склі.

Хай  крапель  там  було  багато,
Та  кожна  рідкісна,  одна.
Вродилася  б  в  зимові  свята.
Стала  б  прикрасою  вікна.

І  от  питання:  в  чім  різниця?
Чи  вмерти  краплею  на  склі,
Чи  жити  тут?  Це  таємниця,
Що  недосяжна  ще  мені...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159794
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.12.2009

Я буду рядом!

Только  не  плакать,
Конечно  не  надо!
Это  лишь  слякоть,
А  я  буду  рядом!
Нас  ждёт  раставанье
И  новые  жизни,
Воспоминанья  
И  светлые  мысли!
Тебя  не  забуду!
И  даже  порою
Любить  больше  буду
Своею  душою.
Опять  этот  поезд
И  снова  дорога...
Там  много  есть  звёзд,
Но  огромна  тревога.
И  свет,  как  не  странно.
В  начале  тоннэля,
Но  я  верю  в  чудо
И  светлость  пастэлли.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159793
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.12.2009

История одной ночи

И  опять  ночь,  и  окно,  и  фонарь.
Да,  снова  дома  и  вовсе  не  жаль!
Свет  апельсинов  электрозвезды
Мне  не  заменят  и  спектра  лучи.

Вот  дымит  чайник,  и  крепкий  "Ахмат"
Сонные  веки  избавит  преград.
Слёзы  мои  вовсе  не  от  тоски,
не  одиночество,  не  лоскутки.

Жаль  не  курю...  Да  и  нет  здесь  балкона,
Как  нет  не  свете  такого  закона,
Чтоб  человеку  помог  защитить
Мысли  о  свете...  Их  мрака  лишить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159748
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 07.12.2009

Чи віримо в казку?

Чи  віримо  в  казку?  Складне  запитання,
Бо  диво  трапляється  вкрай  рідко  нам.
Ми  любим  висловлювати  побажання,
Щоб  доля  всміхалася  нашим  рокам...

Та  разом  із  тим  ми  часом  забуваем,
Що  ковалі  счастя  лиш  ми  на  землі.
І  часом  свідомо  від  нього  втікаєм:
Останні  білети,  нові  кораблі.

Та  щастя  -  це  мить,  це  потік,  це  хвилина!
І  тут  не  буває  щасливим  життя.
Воно  -  це  емоцій  бурхлива  лавина,
Що  миттю  освітить  й  зруйнує  буття.

А  ті  кораблі,  на  котрих  ми  втікаєм.
Все  рівно  вертають  додому  завжди.
І  з  ними  проблеми  твої  не  зникають.
Вони  прийдуть  знову,  лиш  трохи  зажди.

Та  диво  буває!!!  Я  дякую  Богу,  
Що  віру  у  нього  мені  посила.
Вона  прокладає  подальшу  дорогу
І  моделює  майбутні  діла...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159747
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.12.2009

Коли я піду…

Коли  я  піду,  і  не  думай  заплакать,
Бо  це  все  зовсім  не  пасує  тобі!
Спробуй  якийсь  звукозапис  прослухать,
Що  зовсім  колись  був  байдужий  мені...

Я  йтиму  зі  світлом.  Не  думай  про  мене!
Скоріше  забудеш  -  продовжиш  життя.
Я  йтиму  всміхаючись  й  листя  зелене
Зоставить  в  незнанні  моє  майбуття.

Пробач  мені  все,  що  колись  я  зробила.
Бо  навіть  сама  не  згадаю  чому.
І  вірю,  що  тут  дещо  вже  залишила,
Тому  я  напевне  і  йду...

Не  плач!  Що  не  чуєш?  А  то  й  я  заплачу!
І  це  буде  тяжче,  повір,  нам  обом.
Хоч  й  не  уявляю,  та  все  ж  ще  побачу
Тебе...  через  призму  сердечних  судом.

Лишаю  кімнату,  я  гасячи  світло.
Востаннє  огляну  її  закуткИ.
Отак  і  закінчиться  тут  моє  літо!
Не  шкода...  Я  осінь  люблю,  навпаки!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=159497
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.12.2009

Ты куришь…

Ты  куришь...  Хоть  может  сама  понимаешь,
Что  этим  ты  тело  своё  убиваешь.
Тебе  так  хотелось  бы  просто  заснуть,
Но  нет,  ты  докуришь,  чтоб  не  утонуть...

И  з  каждым  окурком,  слетевшим  с  балкона,
Проходит  любовь  и  надёжность  закона.
Ты  думаешь,  боль  так  свою  убиваешь,
Хотя  просто  жизнь  для  себя  упрощаешь!

Твоя  сигарета  -  не  сила,  а  слабость.
Но  верю,  поборишь  свою  ты  упрямость!
За  мертвым  окурком  следи  теперь  взглядом...
И  помни,  я  есть  и  всегда  буду  рядом!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152057
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.10.2009

ты стоишь…

Ты  так  горько  плачешь,
стоя  у  окна.  
Жёлтый  лист  из  клёна  
сыплется  едва.
Может  просто  хочешь  
быть  такой,  как  все?
У  тебя  не  выйдет,  
думаю,  совсем!
Пусть  тебя  не  знают,  
пусть  не  ценят,  пусть...
Главное  собраться  и  -  
уходит  грусть!
Ты  же  ведь  не  хуже,
 просто  ты  одна...
Ты  стоишь  и    плачешь,  
глядя  из  окна...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=152049
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 26.10.2009

Так бывает

Жёлтый  тюльпан  теребила  в  руках,
Выразить  сложно  так  было  в  словах
То,  что  в  душе  наболело  давно,
Вырваться  с  тела  ещё  не  могло.

То,  что  цветок  не  завянет  никак,
Хоть  и  остался  ему  лишь  пустяк,
Может  решить  всю  судьбу  тех  двоих,
Чей  мир  безвозвратно  на  годы  затих.

Так  просто,  казалось  бы,  произнести:
"Прощай.  Ты  не  тот.  Ты  меня  отпусти!",
Но  тот  же  тюльпан,  тот  подарок  судьбы
Не  дал  ей  сказать:  "Это  всё.  Уходи!"...

Так  часто  бывает...  Порой  зачеркнуть
Всё  то,  что  так  дружно  старались  вернуть,  
Никак  невозможно.  За  это  судьба
Влюблённых  рутиной  на  век  прерикла...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151627
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 24.10.2009

Кукла

Стоит  в  шефоньере  на  полке,  в  углу,
Красивая  кукла,  и  держит  звезду.
Когда-то  сияла  лучами  она,
Но  годы  прошли  и  осталась  одна...
Была  всем  любима  игрушка  в  руках,  
А  как-то  забылась  совсем  в  попыхах.
Но  время  не  сделало  хуже  её,
Что  пыль  не  стереть  -  это  тоже  враньё.
Всего  лишь  ребёнка  осталось  найти,
Кому  она  станет  подругой  в  пути,
Кто  сможет  её  с  шефоньера  достать,
И  дать  с  рук  звезде  новым  светом  сиять.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151619
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.10.2009

Моя борьба

Нет!Я  конечно  смогу!  Я  не  плачу!
Меня  не  достать  так  легко!
А  слёзы  свои  я  надёжно  упрячу
Средь  облАков,  там  высоко.

И  буду  смеяться.  Пусть  время  проходит.
Цель  жизни  моей  лишь  борьба!
В  глазах  и  слезинки  пускай  не  находят!
На  то  Она,  жизнь,  мне  дана!

Бывают  минуты  отчаянной  боли
Без  проблеска  светлых  надежд.
И  если  останусь  жива  в  этой  бури,
Я  дни  свои  буду  беречь!

Беречь  для  того,  чтобы  всем  улыбаться,
Забыв  про  обиды  и  ложь.
С  судьбою  своею  никак  не  расстаться,
Поэтому  бьет  сердце  дрожь...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=151603
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 23.10.2009

Импровизация

Тебя  я  скоро  повстречаю,
Родной,  Единственный  ты  мой!
И  часто  очень  замечаю,
Что  потеряла  сон  я  свой.

Мне  трудно  знать,  что  ты  не  рядом,
Что  без  тебя  мой  свет  погас.
Ну  что  ж,  сейчас  пойду  я  на  дом,
Мне  уплатить  ещё  за  гас.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144330
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 05.09.2009

Мініатюра (романтика)

Без  тебе,  без  мене...  Лише  суцільна  тиша  і  не  мае  нікого...  А  раніше  були  лише  ми!  Ти  памятаешь  той  час?  Так  лише  ти  і  я...  Тепер,  на  жаль,  я  не  можу  сказати,  що  залишилась  лише  я!  Моя  душа  пішла  з  тобою...  Та  й  навіщо  вона  мені.  Ти  покинув  мене,  то  хай  і  вона  йде...  Хай  забуде  про  мене,  як  і  ти  забув.  Без  душі  мене  не  існує,  а  отже  я  -  це  лише  нікчемна  сутність,  що  не  здатна  думати...  Ні  про  що...  Я  завжди  буду  лише  твоя,  мій  рідний  край!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=144328
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 05.09.2009

Невеста

Низ  белого  платья  испачкан  весь  грязью,
Как  будто  и  белым  не  был  никогда.
Была  так  красива  в  атласном  наряде
Пока  не  сбежала  под  дождь  с-под  венца...

Её  испугали  те  брачные  узы,
Которые  лишь  убивает  сердца.
Осталась  она  бы  без  творчества  музы
И  только  с  надеждой  на  жизни  Творца.

Как  это  не  нужно  сама  понимала,
Ведь  знала,  что  любит  совсем  не  того.
И  даже,  когда  мать  фату  одевала,
Оставить  могла  преспокойно  его.

Но  чувство  обязанности  побеждало,
Так  надо  вот  было,  крути  хоть  верти.
От  жизни  счастливой  осталось  так  мало
И  просто  нельзя  было  это  пройти.

Хотели  убить,  так  не  дав  и  родиться.
Одели  корсет,  со  свечою  в  руках
Поставили  там,  где  должно  бы  свершиться
Слияние  душ  и  родненье  в  сердцах.

Она  же  решилась  оставить  всё  это,
Не  зная  совсем,  что  там  будет  потом,
Надеясь,  что  новое  солнышко  светом
Согреет  её,  как  когда-то  пред  сном...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=139546
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 31.07.2009

…

Что  мне  делать  без  тебя?
Если  ты  судьба  моя?
Сколько  песен  ты  мне  спел,
А  полюбить  вот  не  успел...

Ходили  за  руку  с  тобой,
Во  снах  встречались  вновь  и  вновь.
Но  только  ты  сумел  забыть,
А  я  же  не  смогла  простить

Тот  взгляд,  который  подарил
Ты  ей.  Лишь  только  вот  остыл...
Пришёл  ко  мне  и  снова  пел.
Прощай,  родной!  Ты  пролетел!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=116063
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 10.02.2009

Дождь… (эксперемент со стопами, а может просто кризис)

Смотрю  в  окно...  Там  серо.  Дождь,  как  слёзы,
Стекают  по  прозрачному  стеклу.
И  вижу  в  нём  не  сбывшиеся  грёзы,
Деревьев  пожелтевшую  листву.

И  капли,  монотонно  обтекая,
Всего  оставят  незаметный  след.
Вот  так  и  я  живу,  не  понимая,
Сильнее  всё  укутываясь  в  плед.

А  листья  от  легосенького  ветра
Всё  опадают,  опускаясь  в  лужу,
От  дерева  на  растоянье  метра,
Предупреждая  будущую  стужу.

И  не  один  остаться  не  посмеет,
Ведь  одиноко,  сам  ведь  пропадёшь.
Зимою  же  и  солнце  не  согреет,
А  от  печали,  холода  умрёшь.

Мне  солнца  же  не  хочется  такого,
Что  светит,  но  не  греет.  Пусть  уж  он.
Дождь...  Настоящий,  нету  в  нём  иного,
По  этому  и  слышу  ветра  стон.

А  капли  всё  стучат,  забыв  о  тишине.
Они  не  совершат  измену  истине.
О  солнешке...  Оно  бывает  ведь  нечесно,
Покажется  спиной,  коль  ты  не  скажешь  лестно.

И  думай  вот  как  жить,
Смотреть  на  дождь  иль  солнце?
Простить  и  отпустить?
Иль  наблюдать  в  оконце?

А  дождь  срывает  маски,
Откроет  тайный  мир,
Где  часто  тускнут  краски  
И  пропадёт  эфир.

Уже  готова,  знаю,
Но  не  пойду  во  двор.
Ведь  там  я  повстречаю
Соседей  коридор!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114867
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 02.02.2009

Від щирого серця рідним на річницю

Мої  рідні  мама  й  тато!
Я  прошу  в  Вас  не  багато:
Будьте  рідні,  живіть  в  мирі,
У  стосунках  будьте  щирі.
Ви  ж  рідня,  найближча  в  світі,
Майте  щастя  на  приміті.
Хай  життя  Вам  буде  дивом,
Лиш  хорошим,  нешкідливим.
Сонце  хай  над  Вами  сяє,
Люди  добрі  лиш  вітають.
В  домі  -  лад,  любов  в  родині,
Світло  й  газ  в  кожній  хатині.
На  столі  було  не  пусто,
Щоб  водилася  "капуста".
Без  сім'ї  не  буде  справи,
Тож  зберімося  до  кави.
Говорити  чи  сваритись,
Бо  й  без  цього  ж  не  подітись.
Запросіть  до  себе  друзів
Посидіть  у  тіснім  крузі.
Все  для  Вас  і  все  від  мене.
Дай  Бог  щастя  прямо  з  неба!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114858
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 02.02.2009

Потеря

Стояла  молча  у  двери.
За  ней  её  жизнь  оборвалась.
Когда  она  смогла  уйти,
Душа  навеки  тут  осталась.
Собрала  вещи,  черный  плащ
И  рамку  с  фото  драгоценну.
Сложила  в  сумку  и  на  дождь
Смотрела  как-то  несравненно.
Душа  на  век  осталась  здесь,
В  той  комнате,  где  вспоминая
Событий  прошлых  бурну  смесь,
Стояла  окна  открывая.
И  жутко  грустно  стало  ей,
Но  выбора  же  не  осталась.
Всего  лишь  сделать  шаг  скорей,
Мгновенье  в  будущем  осталось.

Вещей  хоть  мало  -  тяжело
В  руках  их  вечность  продержать.
И  зонт,  чтобы  не  занесло,
Поток  воды  чтоб  задержать!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114517
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 31.01.2009

Несправедливость

Зачем  её  ты  повстречал?
Зачем  нарушил  свой  покой?
Зачем  твой  голос  замолчал,
Когда  заметил  он  её?
Она  тебя  совсем  не  любит,
Она  холодна,  как  стена.
Её  весь  мир  теперь  осудит,
Хоть  невиновная  она.
Ты  -  рыцарь,  Бог  в  своей  подобе.
Тебя  обидели.  Тебя
Поддержат,  хоть  твоей  особе  
Её  не  жалко  никогда!
Твою  любовь  все  понимают.
Её  же...  Что  же...  Как  всегда!
О  чувствах  девушки  не  знают,
Виновна  значь  она  одна.
На  тонки  руки,  слабы  плечи
Упало  дерзкое  призренье:
Она  же  жизнь  его  "калеча",
Любила  все  свои  мгновенья...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114513
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 31.01.2009

Комп'ютерна мережа об'еднує людей

Він  пішов.  Я  не  спробувала  зупинити  його.  Достатньо  було  лише  слова,  але  я  з  посмішкою  попрощалася  з  ним,  стримуючи  бурю  емоцій,  щоб  не  псувати  нікому  настрою.  Адже  він,  звісно,  розчулився  б,  а  потім  не  зміг  би  вже  зважитися  на  такий  крок.  А  я  надто  сильно  люблю,  щоб  зіпсувати  йому  життя.  Говорять,  що  зняти  стрес  допомагають  прогулянки  в  парку.  Сидячи  на  лавці,  я  зраділа,  що  не  забула  сонцезахисні  окуляри.  За  ними  зручно  ховати  пригнічений  погляд,  а  також  сльози,  без  необхідності  обговорюючи  свої  проблеми  з  випадковими  перехожими.  Крім  того  в  сумці  є  детектив.  Витягла  його,  щоб  куди-небудь  спрямувати  погляд,  спокійно  обдумуючи  свої  справи  й  долаючи  емоції,  які  стримувати  вже  не  було  сили.  Можливо  випадково,  а  може  це  звичайний  жарт  долі,  поруч  сів  хлопець,  який  стверджував,  що  бачив  мене,  але  не  може  пригадати  де  саме.  Заводити  розмову  з  ним  я  не  хотіла,  і,  навіть,  просто  не  могла  зробити  цього  фізично,  адже  мій  настрій  вимагав  кращого.  Але  невдовзі  мій  співрозмовник,  якщо  можна  його  так  назвати,  бо  моя  роль  в  цьому  діалозі  включала  лише  обов'язок  слухача,  всеж  згадав,  що  бачив  моє  фото  на  сайті  в  Інтернеті.  І  знову  я  повернулася  думками  до  людини,  яка  її  туди  розмістила,  побачити  яку  я  зможу  нескоро.  І  саме  в  цю  мить  з  книги  випав  недбало  вирваний  з  блокнота  аркуш.  Я  зовсім  забула  про  нього.  Розгорнула  і  побачила  адресу  електронної  пошти  зі  знайомим  скороченням  "sky".  Швидко  встала  і  рушила  додому,  де  стоїть  комп'ютер,  якого  я  вже  давно  тримала  в  цілковитому  спокої,  як  предмет  інтер'єру.  Увімкнула,  здивувавшись,  що  ще  не  позбулась  здобутих  навиків.  Постало  запитання:  що  написати?  Весь  потік  думок  вилився  в  одне  слово:  "Привіт".  Відповідь  не  примусила  себе  довго  чекати,  неначе  на  тому  іншому  боці  світу  вона  вже  давно  була  написана.  Я  прочитала  і  тепер  мої  безглузді  сумніви  назавжди  розвіялись.  Він  повернеться  до  мене  -  я  цілком  впевнена!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114398
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 30.01.2009

Гений

Как  макияж,  вчера  не  смытый,  
Как  серость  лиц,  что  за  окном,  
Меня  пронзает,  словно  пикой,  
Поэт  своим  шальным  пером.  

Искусство  и  литература  -  
Страданья  автора,  души.  
Его  оставила  культура  
Без  денег  пафоса  и  лжи.

Поэт  -  лишь  вождь  невооружённый,  
Лишь  глас,  что  может  изъяснять
Всю  правду.  Хоть  и  утомлённый,
Пером  орудует  опять.  

Без  нужд,  без  света,  без  потери,  
Без  тучности  протёкших  дней,  
И  птиц  раскатистые  трели,  
Стремится  записать  скорей.

Из  неба  он  черпает  музу,  
Землею  вскормленный  талант.  
Он  очень  любит  кукурузу  
И  опровергнет  весь  стандарт.  

Его  люблю  я  всей  душою.  
Он  мой,  он  просто  идеал!  
Сама  себя  и  успокою:
Он  выдумка,  а  не  риал...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=114058
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 28.01.2009

Не сожгла…

Говорят,  что  всё  уж  знают.
И  обо  мне,  и  обо  всех.
А  я,  а  я…  А  я  другая!
И  всё  скрываю,  как  на  грех.

Чего  боюсь?  Сама  не  знаю.
И  как  другим  теперь  понять?
Я  каждый  день  себя  спасаю,
Чтобы  поменьше  мне  страдать!

В  стране  всё  также:  грязь,  реформы.
Забыли  обо  мне  и  ей.
А  может,  нет?  А  может,  всё  же?
Оставлю  это  поскорей.

Я  лист  сожгу,  чтоб  неповадно
Мои  «тирады»  изучать.  
И  мне  писалось  так  нескладно…
Всё!  Я  устала!  Хочу  спать!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113009
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 22.01.2009

Просто так…

Я  пишу  не  для  того,  чтобы  испортить  кому-то  настроение,  а  для  того  чтобы  поднять  его  себе!

Я  жить  так  больше  не  могу,
Меня  всё  просто  задолбало.
Слезами  тушь  с  ресниц  сотру.
Чего  же  радости  так  мало?
Смотрю  на  солнце,  вижу  тучи.
Зачем  меня  так  жёстко  мучить?
Затем,  что  в  этом  нашем  мире
Жить  можно  только  лишь  в  квартире!
Где  сам-один,  четыре  стенки
И  на  замок  закрыты  дверки.
Я  белая,  добра,  пушиста,
Заданья  исполняю  чисто.
"Дорогу  не  переходила",
А  всё  ж  немилость  заслужила.
Есть  Люди  на  Земле,  я  знаю,
Им  благодарность  обещаю
За  помощь  или  просто  слово,
Что  душу  исцелить  готово.
На  остальных  не  обижаюсь!
Стараюсь  ЖИТЬ,  не  замыкаясь.
Меня  не  поняли,  как  личность,
Но  жить-то  хочется  прилично!
Писать  я  начала  в  15.
Буду  надеятся,  что  в  20
Я  ручку  брошу  и  забуду,  
Работой  заниматься  буду!  
Ведь  я  пишу,  прошу  заметить,
Когда  надежда  мне  не  светит,
Когда  от  скуки  негатива
Мне  впору  лезть  на  "крышу  мира".
А  после  спрыгнуть,  чтоб  удачно.
Чтоб  не  ходить  по  свету  мрачной.
Читать  всё  это  не  желаю.
Я  сверху  же  совсем  другая!
Могу  лишь  плакать  на  бумаге,
Писать  стишки  свои  в  тетради.
А  утром  встану,  соберусь,
Улыбочкой  вооружусь,
И  понесусь  у  вихри  жизни,  
Оставив  тучные  все  мысли!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112884
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 21.01.2009

Ценность взгляда…

Звезда  на  небе  загорелась!
Ведь  это  первая  звезда!
Луны  на  фоне  заискрилась,
Как  будь-то,  вроде  бы,  всегда.

Но  не  всегда,  я  точно  знаю.
Сегодня  же  совсем  не  так.
Теперь  я  точно  осознаю  то,
На  неё  ты  смотришь  как.

Ты  верил  в  то,  что  заискрится,
Появится  средь  неба  туч,
Что  ничего  не  приключится  –
Поднимется  луна  из  круч.

Мечтал  о  том,  что  посмотрю  я,
От  книг  взгляд  томный  оторву,
Проблемы  вечно  вспоминая,
Замечу  первую  звезду.

И  радость  ведь  не  в  этом  взгляде,
Направленном  на  ту  звезду.
А  в  том  неоценённом  кладе:
Мы  смотрим  в  сторону  одну!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112637
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.01.2009

Сигарета

Когда  в  душе  живёт  тоска,  
Как  после  дыма  сигарет,
По-новому  растёт  луска,
Чтобы  забыть  весь  этот  бред.
Когда  всё  вроде  бы  прилично,
И  жизнь  идёт  не  по  спирали,
Совсем  мне  как-то  безразлично,
Что  есть  и  что  было  в  начале.
Пишу  о  том,  чего  не  знаю,
И  грустно  –  не  хочу  ведь  знать.
А  хуже,  что  я  понимаю,
То,  что  могу  и  потерять.
Зачем  жила,  к  чему  стремилась,
Чего  мне  удалось  достичь?
Мне  же  шестнадцать,  а  забылось…  
Чего  я  не  могу  постичь?
Всё  это  возраст,  я  не  спорю:
Страданья,  слёзы,  пустота.
Нечестность,  боль  никак  не  скрою;
Вдали  осталась  простота.
Работай,  думай,  иль  не  парься,
Ведь  хочешь,  можешь,  так  купи!
За  деньги…  Совесть.  Хочь  –  продайся!
А  я  так  не  хочу  идти…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112624
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.01.2009

Суеверия

О,  как  я  не  люблю  весну,
Период  таянья  иллюзий.
Зимы  вся  сказка  наяву
Падёт,  не  выдержав  контузий.

Уходит  снег,  а  с  ним  и  радость,
Приходит  грусть,  депрессия.
О,  как  печален  мне  звук  капель,
Что  падают  в  регрессии.

А  в  окнах  солнце,  не  люблю  я
Лучей  его  течение.
О  прошлых  мыслях  вспоминая,
Пишу  стихотворение.

Возможно  я  –  романтик,  что  же…
Бывает  так  у  каждого.
Но  раньше  я  писала  реже,
Не  так  уж  много  важного.

Я  думаю,  зачем  он  тает?
Конечно,  от  тепления.
И  грустно,  ведь  не  каждый  знает:
Тепло  –  лишь  суеверие!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112577
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 19.01.2009

Просто чотири рядки

Лише  слова  осінні,  неквапливі,
Зриваються,  як  листя  з  осоки.
А  ми  з  тобою  не  зовсім  щасливі,
Готові  розійтися  залюбки…

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112569
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 19.01.2009

Я…

Я  свет,  я  жизнь  в  своем  начале.
Её  надеюсь  поддержать.
Единый  путь  в  оригинале
Стихом  стараюсь  прочитать.
Хоть  о  себе  эгоистично,
Наверно,  искренне  писать,
Становиться  мне  безразлично
То,  что  могу    я  потерять.
Сейчас  я  говорю  о  целях,
Моих  несбыточных  мечтах,
Которых  и  на  самом  деле  
Представлю  в  светлых  лишь  лучах.
Я  ценностью  своей  считаю
Тот  долг,  который  исполнять
Я  сверх  всего  предпочитаю
Не  только,  чтоб  себя  занять.
Мое  решение    –  свобода,
В  заданьях,  в  поисках  пути.
Мне  часто  безразлична  мода,
Когда  себя  хочу  найти.
В  семнадцать  лет  все  черно-бело,
И  настроенье,  и  душа.
Стараюсь  выводить,  как  мелом,
Часть  своих  чувств.  Забыть,  спеша...

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112477
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.01.2009

Одна

В  пучине  серой  жизни  судеб,
Всегда  без  спутников,  одна,
Идти  дорогой  своей  будет
По  битому  пути  она.

И  свет  её  не  очень  яркий,
А  голос  тихий  -  не  глухой.
Хоть  путь,  пробит,  сперва  и  жалкий,
Но  он  проверенный  судьбой.

Свой  долг  исполнит  без  задержек.
Она,  как  фея  во  плоти,
Без  мастерских  крутых  поддержек  
Сумеет  счастье  обрести.

И  женщина,  полна  загадок,
Уйдёт  в  историю  ручья,
Что  безвозвратно  протекая,
Оставит  свет  её  луча!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112470
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 18.01.2009