| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Посеред лісу берізка одна,
Стоїть,ледь схилившись,
Чому плаче вона?
Чому туга й печаль лиха вкоїли їй?..
І споко́ю нема білокорій моїй?..
То́му плаче вона,
Бо немає їй пари:
Кругом клени, дуби,
А бере́за зламали...
Буде довго ридать,
Поки вистачить соку,
Потім стане всихать,
Помирати потроху...
Ой. берізко моя,
Не ридай, зупинись...
Хоч як милого жаль,
До життя повернись.
Повернись, запишній,
Покажи всю красу,
І листочки твої
Хай збирають росу.
1990р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=113060
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 22.01.2009
Мов перший пролісок кохання розцвіло,
Трояндами уквітчане й донині,
І кличе вдаль, безмежнеє воно,
Немов співає пташка у долині.
Кохання першу квітку принесу-
Тобі дарую, голову схиляю...
Зриваю щастя вранішню росу,
Слова до тебе ніжні промовляю:
-Послухай ,люба, соловей співа...-
Скажу тобі -й затихну у задумі...
Ця пісня буде вічно молода,
Вчуватиметься в місячнім відлунні.
І зорі знову підуть у танок,
Усмішкою над нами весело засяють,
Коли кохання одягне вінок,
Коли дороги нас не роз'єднають.
Живими будуть вічно ці уста,
Які не мають меж у поцілунках,
І карі очі, мов моя зоря,
Для мене будуть вічним подарунком.
1990р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112914
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.01.2009
Те місто не без імені стоїть,
Воно-Шевченка батьківщина,
І Лесі Українки сторона,
І Рильського, і всим відомого Тичини!
То місто, де Хмельницький воював,
Де гайдамацьке військо виступало,
Воно й Наполеона сильно лоскотало,
Фашиста звідки українець проганяв...
Воно, немов квітучий сад,
В каштанах все і в тополинні,
І кругом нього, на горбах,
Зелене все красується й понині.
Народ найменував його
На честь братів трьох й Лебедині
Ім'ям прекрасним...і Дніпро
Вмиває Київ в своїй хвилі!
1990р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112909
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.01.2009
Чомусь у світі так ведеться,
Що хам у пана сильно рветься.
Раз,край села,побіля лісу,
Де паші цілий лан,
Паслись собі: колгоспник –Кінь,
Хазяїн- Віл і , так-собі, -Баран.
Усім завжди все вистачало:
Трави-мурави,запашних квіток,
Та бач, де мир,чекай налихо,-
До горя залишився крок.
-Шановний пане!-Кінь Вола кликає,-
Ви ж бачете, що паші вдосталь нам,
Якщо бажаєте, собі я для розмови
дозволю поряд стати...
-Радий, радий буду Вам...
Розмова тихо-тихо ллється,
Не перший рік Віл з Коником пасеться...
А ж, раптом:-Бе-е-е,-кричить Баран,-
Це вже моє-є-є, я- справжній пан...
Оце моє-є...і це-е...і це-е...-
За мене Вовк сказав слівце-е...
-Та щастя Вам,сусіде-брате,
Земелька завжди ця була для всих одна...
Вона ж колись в собі сховала
І прадіда вельмишановного Вола...
-То то ж колись було,-Баран одповідає,
До них наставивши рога,-
Осьо печать!-як заволає,-
Ось глянь- велика Левова рука!
Мені сказав Володар :”Пане,
Дарую поле це тобі,
До осені пасись Баране,
Бо в гості прийдемо тоді...”
-З ким побратались Ви,сусіде?!-
спокійно Віл його пита,-
Хіба не заєте, що дарма -
Лиш сир для миші з пастки вигляда?
-Куди вже пан?..Ходім додому,
Бо що на стіл їм подасте?
Для чого паша лиш одному?-
Щоб з’їсти Вас – оце і все!
Ото ж , не дарма кажуть люде ,
Що з хама пана - вік не буде!
2008р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112039
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 16.01.2009