| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Його любов – осушений струмок.
Він сам собі створив свою неволю
І зараз ладен знудитись від болю,
Щоб не ступити вам на зустріч крок.
Його тріумф – розбитий склеп дзеркал,
Понура тінь, що згудила прозріння,
Зламала звук мелодії сумління.
Його тріумф для нього ідеал.
А чи бува в любові одинак?
І як в собі любов свою тримати?
Словами всяк уміє розкидати,
Та тільки ось які вони на смак?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117473
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 21.02.2009
(голодомор 1932-1933 рр.)
На краю могильної плити
Чорна, наче біль душі, свіча.
Біля неї горщик гіркоти
І ще склянка у якій печаль.
Тільки небо сутінки зів’є,
Вогники заблискають сумні,
Як сюди дорогою снує
Україна-матір в далині.
Її біль прикутий до грудей,
Її гнів, немов голодний пес.
Матір йде оплакувать дітей
І взиває слізно до небес:
,,Діти, соколяточка мої,
Ви не вірте підлим брехунам
Про засухи та неврожаї,
Про важкий економічний стан.
Чи ж не я наповнила поля
Силою пахучої землі?
Чи не промінь сонця забавляв
Кожен колос в кожному селі?
Чи не срібний дощ усе налив
М’якістю небесного пиття?
Сам Господь усе благословив
На добро, на щастя, на життя.
Що ж я бачу на своїх полях?!
Вичахлі від голоду тіла?!
До кладовищ вимощений шлях?!
Біль і смерть у кожного житла?!
Як посміли ниці крадії
Плюндрувати материнський хліб,
Втілювати помисли змії,
Нищити дітей, увесь мій рід!
Чи ж доклали ви до колоска
Хоч краплину сонця чи води?
Чи росу збирали з пелюстка,
Чи вдихали солод у сади?
Хто дозволив вам змінити світ,
Зупинити води джерела,
Потоптати український цвіт,
Погасити часточку тепла?..”
Так ридала мати за дітей.
Цілувала пам’ятну плиту,
Притискала камінь до грудей,
Наче душу чисту і святу.
І не чутно більше жодних слів.
Затаїлась у траві роса.
Десь на сході промінь завиднів,
Освітив ще сонні небеса.
На краю могильної плити
Догорає, наче біль, свіча.
Біля неї горщик гіркоти
І ще склянка у якій печаль...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=117383
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.02.2009
Чаклунське дзеркало…
Вглядаюсь в двійника:
Шукаю схожість.
Мара порепалась
Від погляду… Слабка,
Коли на совість.
Обличчя вимірів
Не стримує думки:
Уже несила.
Душею міряю
В свідомості… дірки.
Латаю крила.
Чаклунське дзеркало…
Тепер тужливе скло:
Ворота стерті.
Сліпучим вектором,
Мов блискітка… стеклось
В обійми смерті.
Двійник врятований.
Я сам його звільнив
Собі на шкоду.
Він некерований.
Та ж досі не убив…
Можливо шкода?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112779
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.01.2009
З кутка в куток
Висить місток.
Мотузка верть –
З'явилась Смерть.
За кроком крок
З кутка в куток.
Кидок ножа –
Й усім чужа.
Ні чорний кіт,
Ні сотні літ,
Безмежна даль
Чи власний жаль
Не перетнуть
Смертельну путь.
Не без сліда
Її біда:
Дались взнаки
Чужі роки,
Чужа любов,
Багрова кров.
Із купи дум
Один лиш сум,
Один лиш бруд,
Постійний суд...
Фатальний путь
Не відберуть.
За кроком крок
В глухий куток.
Ще крок і чверть…
Нещасна Смерть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=112774
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 20.01.2009
Ось і настав довгоочікуваний чорний день. Чому довгоочікуваний? Не знаю. Про це краще запитати когось освіченішого у таких питаннях. Наприклад, в мами. Це ж вона постійно відкладає гроші на чорний день. А можна у бабусі: вона взагалі експерт у таких питаннях. За її словами, у неї в житті були тільки будні та чорні дні.
Що таке „будні" я чудово знав. Це такі дні, коли тебе будять. Це не дуже веселі дні. І вони нікому не подобаються. Ось бабусі не подобається, коли її будять голодні свині, які підіймають вереск на все село. Мамі не подобається, коли її будить бабуся, щоб вона йшла доїти корову. Татові не подобається, коли його будить мама, щоб він ішов вичищати біля корови. Мені не подобається, коли мене будить тато до школи. А моїй меншій сестрі не подобається, коли її буджу я просто так, щоб не спала, коли вже не сплю я.
Отже, щодо буднів – все зрозуміло. А ось що таке „чорний день" – загадка! В кого не спитаю, одна відповідь – „Відчепись!". Всі його чекають, готуються, а від мене приховують. Все засекречено!
Тому я вирішив сам зробити чорний день. А коли він настане, мама вийме свої заощадження і купить мені велосипед (це буде винагородою за мої старання).
Ромірковуючи про те, що день чорний, я вирішив що все біле має стати чорним. Саме тоді я з досадою подивився на білі стіни, білу стелю, білі скатертини. Яка прикрість! Так ось чому не приходить чорний день!
Не довго думаючи, я приступив до роботи! Взявши відерце, я пішов на город, щоб там набрати чорної землі. Вже на подвір'ї я додав у відро з ґрунтом води і все те гарненько перемішав паличкою. Приготовану фарбу я заховав під ліжко, щоб ніхто не бачив. Це ж мав бути сюрприз!
Коли всі лягли спати, я взявся фарбувати стіни. Зробивши кілька мазків, я збагнув, що фарби на всю хату не вистачить. Тоді я змінив тактику – я вже не фарбував стіни, а писав на білому фоні фразу „чорний день". Написавши на всіх стінах, скатертинах і фіранках вищевказану фразу, та витративши всю фарбу, я відчув, що чогось ще не вистачає. І тоді мене осінила блискуча ідея. В бабусиній кімнаті стоїть велике дзеркало і вона, прокидаючись, хоче того чи ні, у нього дивиться. А що, як вона завтра ранком прокинеться, а в неї на лобі "чорний день" написано?..
Звісно я цю ідею прийняв без обговорення. Щоб втілити її в реальність, я взяв чорного фломастера і підійшов до бабусі. Вона спала, дивлячись на стелю. Її лоб був розгорнутий, наче зошит. Написавши заплановану фразу і перечитавши її, я зрозумів, що допустився помилки. Я написав не „чорний день", а „чоний день". І тоді мені стало так жаль бабусю! Не буде ж вона ходити безграмотною! Тому, щоб виправити ситуацію, я закреслив написане, а вже зверху написав правильно —„чорний день".
Упоравшись з роботою, я ліг спати.
Тільки-но я заснув, як по хаті пронісся страшенний крик. То кричала бабуся. До того ж навіть голосніше за наших голодних свиней! Саме тоді всі попрокидалися і побігли її рятувати. Всі, крім мене. Я не біг: я урочисто зайшов до бабусиної кімнати і привітав усіх з чорним днем. Всі обернулися до мене. Настрій у них був не святковий. Бабуся гнівно глянула на маму, мама на тата, а тато дістав пасок. Зі словами „Зараз я тобі дам „чорний день"" він наближався до мене. Я заплакав. Ось і настав довгоочікуваний чорний день!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111701
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2009
Я на сьогодні ваш екскурсовод.
Я Карта Джокер – покровитель масті,
Я цар ілюзій, звершень і пригод.
Ласкаво прошу до Музею Щастя!
Та обережно: не торкайтесь стін!
Вони зі скла тонкого, наче зваба…
Цікавість ваша – лиху навздогін,
Її не шкода, бо вона нахаба!
Тепер за мною… Відійдіть від скла!
Ще трошки вниз; звертаємо праворуч.
Ну як, відчутно блискітку тепла?
Кімната перша уже зовсім поруч.
Уже прийшли. Ранимий експонат –
ТРОЯНДА СЕРЦЯ з чуйними очима.
Вдихніть її чудесний аромат
П’янкий, мов сон, густий, мов подих диму.
Та не пірнайте просто в небуття,
Бо й тут потрібно строго знати міру.
Вам хочеться торкнутись забуття?
Пильнуйте: бо під носом паща звіра.
Кімната друга. Радісно… Краса…
ХРАМ ВИБАЧЕНЬ – аж проситься молитва.
Сочиться з сірих закутків сльоза,
Дійшла любов – тепер скінчилась битва.
Кімната третя – щастю оберіг.
ДЗВІНИЦЯ СМІХУ серце зігріває.
Тут ллється пишний, вишуканий сміх –
Живий і справжній – він оберігає.
Покій четвертий – теплота думок.
СВІЧАДО ЩИРОСТІ чатує чесність.
Дзеркальний погляд – і упав замок,
Відкрито нашу горду недоречність.
Кімната п’ята – стеля-небосхил.
КАЛИТКА ЩЕДРОСТІ. Подай, не жалуй.
Не поскупіться – вам додасться сил,
Якщо дарунок вартісний і вдалий.
Кімната шоста – лопіт навкруги:
ГОДИННИК ВДЯЧНОСТІ вимірює хвилини,
Вистукує «невіддані борги»,
Й відсотки, що зростають безупинно.
Кімната сьома – щастю на поріг.
САМОЖЕРТОВНИК – відголос покори.
Офірний камінь поглинає гріх:
Крізь вушко голки – у безмірне поле.
Тепер сюди. Тут вихід у життя.
Що? Знову скрушне, болісне, зрадливе?
А як же путь? Звершився до пуття?
Тоді творіть своє життя щасливим.
І не лякайтесь каверзних шляхів
Та не коріться розпачам нещастя,
Бо успіх скрізь: куди б хто не забрів.
Приходьте знову до Музею Щастя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111700
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.01.2009
Що, журба удерлася у серце?
Погляд не здіймається у вись?
То лікуйся швидко натщесерце –
Посміхнися, друже, посміхнись!
Посміхнися усмішкам планети!
Відчуваєш подихом красу?
Подивись тепер у вічі степу,
Підхопи промінчик навису.
А тепер поглянь в обійми світу.
Все інакше… Всюди тільки сміх.
З вітерцем і пахощами літа
Ллється в серце радості потік.
А журба сховалась у люстерце.
Ти у нього краще не дивись,
А як прийде знов журба у серце –
Посміхнися, друже, посміхнись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=111575
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 12.01.2009
А Ганіська бізнесом займається:
возить свого каліку до Києва.
Там більші заробітки, ніж у Вінниці,
але і конкуренція жорсткіша…
Із розмови в автобусі
Сидить каліка, простягає руку...
Погаслі очі дивляться в пітьму,
Байдужість, перетворена на муку,
Створила маску в сутності німу.
І біль не стільки у тілесній ваді,
Як в повній втраті власного чуття.
Закляклість духа, недовіра правді
І страх перед фатальністю життя.
Копійка за копійкою в корзину,
Сльозинка за сльозинкою в траву,
І болісні питання: «Я людина?
Я ще живу? Я правда ще живу?!».
Яка ж ціна нікчемній копійчині,
Яку в каліки звісно відберуть?
І як же розрахуються повинні,
Які чужі страждання продають?
Яка ціна затраченим хвилинам,
Порожнім дням і тижням, і рокам?
Невже ціна – шмат чорної хлібини
Й один ковток дешевого вина?!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110847
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.01.2009
У кімнаті весело і шумно. Весело аж до огиди. Горілка ллється через край, заспиртовує тіла, переймає і ґвалтує свідомість. За столом тринадцять чоловіків юного та середнього віку. Під столом – жінка. Це дружина господаря кімнати.
Вона сьогодні покарана. За що, їй поки що не відомо, але це ще з учорашнього дня. На її тілі рясніють печаті ударів, особливо постраждало обличчя.
Чоловіки ведуть бесіду. Тема обговорення – політика. Кожен до вереску доводить свою категоричну думку, не переймаючись тим, що поряд мітингують інші кільканадцять колег. Лиш один із них усе те слухає і нестямно киває головою. Напруга наростає з дикою скаженістю. Мораль, нажахана наїздами спиртного рекету, ховається в тунелях несвідомості. Гомо сапієнс перетворюється на бидло-сапієнс, прагнучи задовольнити потребу самоствердження.
Жінка відчуває це інтуїтивно. З підвищенням агресії у кімнаті, збільшується тиск страху, який лоскотно муляє їй у груди, стимулюючи нервове тремтіння.
Колись давно вона уміла мріяти. Хотілося власної квартири, машини, престижної роботи. Не раз уявляла себе співачкою чи якоюсь бізнес-леді. Не склалося. Тепер залишилось одне бажання, єдина красива мрія – стати невидимкою. Нехай її не існує ні для кого. Хай вона буде порожнім місцем, безликою повітрулею… Нехай. Щоб не бачили і не самоутверджувались.
А про неї поки що і справді забули. Є куди важливіші справи. Наприклад кричати на всю горлянку і бити кулаком по столі. Але краще вже по ньому! Там синців не лишається. І це завжди засмучує. Хоч цілий день товчи – реакції нуль! А треба ж по-іншому, щоб кричало, виривалось, благало не бити. Правда найчастіше це тільки більше дратує, хоча іноді допомагає… самоствердитись, продемонструвати свою природну домінантність, гострий норов і гарячу кров.
А кров уже майже кипіла. Нагріта подихом зеленого змія тиснула із-середини. Вимагала дії і подвигів. У повітрі зависло нав’язливе «Кому б врізати?!» Очі бігали по силуетах біологічних об’єктів, перескакуючи від одного до іншого. Стрибали і всі зупинялися на об’єкті, що мовчав і кивав головою. Як виявилось, мовчання – не завжди золото. Сіромаха це вже зрозумів, жаль, що не одразу. Тепер шукав причину, щоб залишити «добродушне» зібрання. Не додумавшись до чогось кращого, зірвався з місця, відчинив двері і вибіг з кімнати.
Товариші не відразу втямили що сталось. Принишкли з тупими виразами фізіономій, аж поки хтось не цявкнув: «За ним!» Юрба захмелілих агресорів кинулася навздогін. Через мить кімната випорожнилась. Жінка єхидно хіхікнула. Сьогодні не вона жертва. І це її тішило.
Мовчуна спіймали на вулиці. Били по чому бачили. Скинули на асфальт і молотили ногами. Підіймали за волосся і били в обличчя. За кілька хвилин людина перетворилася на м'ясо. Тут нема порятунку, не допоможе міліція, люди минають, пришвидшуючи крок. Життя обертається в туман. Зникає біль. Немає страху. Повна апатія – найкращий наркоз. Із туману виринають постаті родичів і знайомих, ворогів і вбивць. Жінка у чорному, із великим ножем, відрізає голову…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110846
рубрика: Проза, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 07.01.2009
Вогонь сьогодні актор:
У нього моновистава.
У виблиску світлих форм
Невинна його забава.
Йому аплодує хмиз,
Захоплено свище вітер.
Вогонь поринає ввись,
Прагне усе охопити.
Майстерний його танок,
Блискуча у нім ідея.
Лиш попелом стелить крок
За музикою Орфея.
Він ширить краси тепло
Й жере дерев’яне тіло.
Де вже мистецтво, де зло?
Що з них безслідно згоріло?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110334
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2009
Гаряча праска зрівнює думки,
Прасує інновації свободи.
Таке табу не кожному втямки
Тому суспільству навіть до вподоби.
Красиві розфарбовані слова
На тлі усім привабливих картинок.
Вчиняють з індивідами дива –
Формується інформаційний ринок.
«Купіть у мене кілька мегабайт!
Вам як? На диску краще чи дискеті?»
«А Ви заходьте в гості. Так, на сайт.»
«Я десь Вас бачив! Точно! В Інтернеті.»
Рука-крадійка помістилась в диск –
Через «Bluetooth» ковбаси викрадає.
Інформаційна ера! Супер! Блиск!
Який прогрес! Суспільство завмирає…
І я завмер, пильнуючи смаки.
Чиїсь чужі, мов витребеньки моди.
Гаряча праска зрівнює думки,
Прасує інновації свободи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=110333
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.01.2009