| Сторінки (2/124): | « | 1 2 | » |
Зима – на зиму. Засніжило,
За вітром хмари, заметіль...
А десь буяє літо миле
На чарівній планеті цій.
І п’янко пахнуть диво-квіти
У орхідеєвім раю,
І племена – природи діти
Ведуть симфонію свою.
А тут, закутані у шуби,
Про літо лише мрієм ми,
І знову жарко топим груби,
Щоб пережити дні зими.
2004 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717901
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.02.2017
На роздоріжжях вічних і численних,
На белебнях розлючених вітрів
Стоїть народ мій тихий і нужденний,
Один, як перст, стоїть серед світів.
Над ним вечірні зорі і світанки
З'являються і кануть в Лету, в прах,
Згорають, як колись горіли танки
На вогняних, останніх рубежах.
Над ним усе міняють пори року
Свої вбрання розкішні, чарівні,
А він все робить ніби ненароком,
Живе й страждає ніби уві сні.
Його кудись ведуть, як на заклання,
Щось обіцяють й знов кудись ведуть,
Та шлях увесь – зітхання і страждання,
Важка, терниста і велична путь.
А спантеличений, німий, убогий,
Довірливий, замріяний народ
Шукає все пряму свою дорогу
Від роздоріж до осяйних висот.
2006 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717899
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.02.2017
О, ці нікчемні звичні ролі
На авансценах наших вдач...
Тут щохвилинні йдуть гастролі –
Хто тут актор, а хто глядач?
Хто тут кому і хто для кого?
Чимало років проживи –
Не осягнеш акторства всього,
Ото замаскувались ми!
Де тут обличчя, де личина?
А де розчинена душа?
Акторство скрізь?
Що в нім причина?
Воно ж не завжди нас втіша.
Чомусь гнітить комедіантство
Не театральне, а з життя,
А особливо, як нюанси
Не розгадав ще до пуття.
І ти, здається, ніби голий,
Коли свою не знаєш роль...
О, п’єси пишуться ці скоро
А маски все снують навколо
І коло масок – вовче коло,
І кожне слово їх – вогонь.
Всі їх слова – акторська зрілість,
Добірність методів і фраз.
І ще така закономірність –
Усе, щоб обдурити вас.
Щоб у тенета заманити,
Вас роздягнуть і розтоптать,
І кинуть, що не знав, як жити
І що тепер вже будеш знать.
Як, справді, боляче узнати,
Що за добро вам платять злом...
Чи час вже маску вибирати,
Від ближнього добра не ждати
І фарисействовать разом?
О, ці нікчемні звичні ролі
На авансценах наших вдач ...
За все платить тут треба кров’ю
Тож, краще, не дивись глядач!
Одначе, не втрачай надію,
Лелій блакитну свою мрію!
Як не смієшся, то хоч плач!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717707
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.02.2017
Малює стримані пейзажі
Скупими фарбами зима
І в цих щорічних вернісажах
Веселих кольорів нема.
Вона не надто вже мудрує
Над стилем заспаних гравюр
І лише трохи корегує
Картини сніжних кучугур:
Додасть у аркуші змарнілі
Маленькі крихти новизни
І в клапті неба посірілі
Метне навкіс голубизни.
2008 р
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717705
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 12.02.2017
І ось – вона
Прийшла, закована у лати,
У крижані блискучі шати,
По вікна снігу намела!
– Добридень, матінко-зима!
Мале телятко на затворі
Ніколи не було надворі,
Нетвердо ніжки зіп`ялись,
Дивись, і виросте колись
І молочком ще почастує...
А вітер за вікном лютує,
Крупою білою частує,
Холодні віхоли здійма
І перехожих перейма.
Зима
Річки скувала, засніжила,
Ошатно вбрала всі поля,
Щоб відпочила і земля.
Поки весна прийде здаля.
І сонце рано вже сідає,
І сіре небо нависає,
І спів пташиний не луна,
Кругом панує лиш вона –
Зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717528
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.02.2017
Белеет парус одинокой
В тумане моря голубом!..
Что ищет он в стране далекой?
Что кинул он в краю родном?...
Играют волны — ветер свищет,
И мачта гнется и скрыпит...
Увы! Он счастия не ищет
И не от счастия бежит!
Под ним струя светлей лазури,
Над ним луч солнца золотой...
А он, мятежный, просит бури,
Как будто в бурях есть покой
Переклад Уляни Стринжі
Вітрильник
Самотній вітрильник біліє
В прозорій блакитній імлі...
Чи домом своїм не радіє,
Чи прагне чужої землі?
А вітер вже хвилі здіймає
Щогла вже до зламу рипить,
То, може, він щастя шукає,
Чи, може, від щастя біжить?
А сонце ж над ним як сіяє!
А синь же навколо яка!
Та спокою він не бажає –
У бурях натхнення шука.
2007 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717526
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 11.02.2017
Блажен хто вірить... Як чудово,
Коли не точить серце ржа,
Як не торкає грубе слово,
Образи, ревнощі, олжа.
Блажен, хто в серці носить Бога
І, маючи дороговказ,
Чинів не прагне, статків нових
І всіх пустих земних прикрас...
Блажен, кому одне лиш слово
Приязно сяє у імлі.
Блажен, хто вірить... Як чудово
У вірі жити на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717325
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 10.02.2017
Ця постать жінки...Щось незрозуміле
У стомлених і лагідних очах,
В устах, ледь стулених і несміливих,
У ніжних і опущених плечах.
Достойна пензля, жінка на роботі.
У тихій задумі, сама в собі.
А десь, напевно, діти і турботи.
Що невблаганний час несе тобі.
Та я тебе між тих турбот не бачу,
Ти тут уся в своїй земній красі:
Вирішуєш якусь складну задачу,
Чи просто спочиваєш в напівсні...
Десь шаленіє світ в круговороті,
Захмарні мрії десь, чужа земля,
А ти отут уся, вся на роботі,
Я ж за тобою стежу звіддаля.
Чому? Для чого? І сама не знаю...
Для мене ти не жінка, а типаж.
Ти не конкретна жінка, котру знаю,
А образ жінки, вічний персонаж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717324
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 10.02.2017
Плакала жінка... Пустими сльозами.
Сльози жіночі - неначе вода.
Нащо їй плакать? Скажу поміж нами,
жінка негарна і немолода.
Плакала жінка – це замість молитви!
Що після цього ми скажемо їй?
Все їй в житті - мов по лезу бритви,
їй – і негарній, і немолодій.
Їй би поплакати, хоч і без діла,
їй би уранці умитись слізьми,
їй би на волю, бо тісно їй в стінах
вдома, у гостях і поміж людьми.
Все їй не йметься, життям нарікає,
мов недозріле якесь маля,
все чогось хоче, немов не знає -
жити не може інакше земля.
Що ти шукаєш у цім виднокрузі?
Чом не приймаєш відомий стандарт?
Ти хоч скажи: - Може, є в тебе друзі?
Музики хочеш і в січні троянд?
***
Плакала жінка... Хотілось їй плакать...
Може, за тим, що колись не прийшло,
Їй не було, може, з ким побалакать?
А десь за вікном все мело, мело...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717136
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.02.2017
Миколо,
окидую оком
навколо:
степи,
за степами – степи,
аж од краю –
до краю...
Ніколи
ти їх
вже не бачив,
відколи
попав у те пекло –
аж туга бере,
як згадаю.
Тобі ж пам’яталось,
як бульбились
краплі
в калюжах
і жалась під стріхи
притихла цікава
малеча,
а потім
кувала зозуля
в зеленому лузі
і бігли ви пасти
ягнят,
а під вечір
поїли отари
в степу
із криниці
і їли куліш
під покровом
Чумацького шляху...
Були ви тоді босоногі,
брудні,
слуглолиці,
та вічність
вливалась
в серця
під тим зоряним
дахом.
Або ж
як чалапали
чаплі
завзято,
і щось джеркотав
до лелечихи
мудрий лелека,
і сизими травами
бавився вітер
крилатий,
і сонце котилося
степом
далеко-далеко...
Іще не було:
а ні страйків,
а ні революцій,
іще у нестямі
шаблі
не здіймав
брат на брата...
Іще не було:
і злощасних
отих резолюцій,
які вкоротили
життя
багатьом,
і багато
було ще попереду літ,
і були іще друзі,
і добре було,
бо кувала
зозуля
в зеленому лузі,
і гарно було
на веселім
отім
виднокрузі.
Усе
проминуло:
багнети,
окопи,
снаряди,
схвильоване море
людське,
комнезами,
паради,
і подихи
свіжого
вітру,
і проблиски
волі...
Чого ще
бажалося?
Був же улюбленцем
долі...
Із праху,
із злиднів
і лиха людського
до світла ти линув,
до зір,
до освіти...
Побачив усього:
і щастя,
і горя,
і волю побачив,
і правду,
побачив і світу.
Здавалось тоді:
революція – мати.
Розправити
крила -
і нумо у далі
веселі!
Життя будувати,
міста
будувати,
і мову плекати
свою
і дзвінку,
і веселу.
Здавалось
тоді:
революція-мати
научить тепер
і убогого
бути щасливим.
Здавалося:
буде багато
всього,
бо багатим
і серцем,
і помислом
стане народ
бунтівливий.
Здавалось тоді:
коли кулі
відсвищуть
і стомлені
роти
повернуться знову
додому,
засяє
на небі
яскрава зоря
комунізму,
і вже не віднять
її буде
нікому!
Нікому...
Здавалося:
буде,
все буде
однині.
І доля,
нарешті,
всміхнеться
твоїй
Україні.
Здавалося...
А пам’ятаєш,
Як вітер
приніс
із Кремля
тоді звістку
щемливу:
Ти мрієш
про правду?
А мабуть
того і не знаєш,
що є
в революцій
і інший
закон
незрадливий:
вона – як вогонь
неприборканий -
грізно палає
над світом,
вирує в містах,
у станицях
і селах,
і вже неможливо
вогонь
той спинити,
поки не пожре все -
сумне
і веселе...
Поки
не пожре
всі і плевли,
і квіти…
І першими
гинуть
її, революції,
діти...
Миколо,
окидую оком
навколо:
степи,
за степами – степи,
аж од краю –
до краю...
Ніколи
ти їх
вже не бачив,
відколи
попав у те пекло –
аж туга бере,
як згадаю...
Та пісня твоя
і донині
гуляє
по світу
про даль
голубу
і ясну,
що до обрію
лине,
і є у криниці
твоїй
ще вода,
це я знаю.
І знову
нап’ється
із неї
уся
Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717135
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 09.02.2017
Дівчина-арт
у печалі і млості,
руки у дівчини
надто худі,
ще не засмаглі...
- Ходіть до нас
в гості!
Ви на дієті?
А ми, бачте, ні.
- Дівчино-арт
з філіжанкою кави,
ви не привітні
чомусь,
чи не так?
Будьмо відверті:
смачніші є страви !
Меду скуштуйте!
Отак ось, ось так!
- Вам би хоч трохи
різноманітності,
стрічки б червоної
в коси густі!
Справжньості б, мабуть,
щирості, ніжності...
Очі якісь у вас
ніби пусті.
- Дівчино мила,
у цьому асфальті,
в цих сіруватих
похмурих тонах
вам, мабуть, нудно?
Бліді ваші пальці...
Вам би на сонце
у вольних степах!
- Вам би...
Ну що ви?!
Та я ж не диктую,
я й не кепкую...
Не смію.
А жаль!
Жаль мені вас
в чудернацькому арті,
що не проймає
і ваша печаль.
- Молодість ваша
якась мов зів’яла.
Мляво ви дивитесь
в Божий цей світ.
Нумо бігцем
під дощем!
Нумо! Жваво!
Вам же так мало,
так мало ще літ!
- Дівчино-арт,
усміхніться!
Байдуже,
що не знайомі
ми з вами іще.
- Дівчино-арт,
може будемо друзі?
І танцюватимо вдвох
під дощем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716939
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 08.02.2017
Ті двоє линули над світом
немов птахи, немов птахи…
А десь внизу гуляли діти
і кривулялися дахи.
Хтось просо товк у темній ступі,
а ще хтось лагодив рояль -
вони ж трималися за руки
і так летіли в світлу даль.
Хтось вірив у перестороги,
що ніби люди не злетять,
що лиш землею ходять ноги
(ще й досі це кругом твердять!)...
А їм все байдуже, бо нині
вони звільнились від оков...
Хоч, ніби, й люди, і безкрилі -
їх в небо підняла любов.
Вона зцілила й освятила
їх грішні і земні тіла,
вона дала серцям їх крила,
вона ж до зір їх підняла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716938
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2017
Не спіши від зими відцуратись,
Не кажи, що вона навісна,
Що приємніше в сонці купатись,
Як прийде вже весела весна.
Хай все так, я тобі не перечу,
Бо й сама вже чекаю ті дні,
Як прокинуться гнізда лелечі,
Заясніє смарагд на сосні.
Як усе заквітує навколо,
Розіллється уздовж і ушир
І господар поквапиться в поле –
Все це буде, все буде, повір.
Та сьогодні, у лютім морозі
І у самому серці зими,
Ще далекі і зливи, і грози,
Ще зимові дарунки прийми.
Придивись до куща й деревини –
Тут же соки цілющі лились,
І тієї малої стежини,
Де босоніж стрибали колись.
А тепер все це сонно біліє,
Спочиває у мареві снів
І напевно тихенько радіє,
Що мороз спочивати велів.
Набирається сили природа,
Набирається соків земля,
Ще недовго пробуде негода –
Десь весна вже крокує здаля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716799
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 07.02.2017
Ти не мрій про кохання –
воно, як диковинний птах,
Ти не мрій про кохання,
воно - не синиця в руках,
Ти не мрій про кохання,
казкам легковажним не вір,
Ти не мрій про кохання –
воно, як наляканий звір.
Ти не мрій про кохання
і серце своє бережи,
Стережися усих потаємних
і тихих стежин,
Бо десь там причаїлось
і ловить цікавих воно,
Ти не мрій про кохання,
допоки воно не прийшло.
Ти не мрій про кохання,
яке безтурботно ще спить,
Як зустрінеш його ти,
то серце тоді заболить.
А проте...Не лякайся його
і його не губи.
Ти не мрій про кохання,
а вірно і щиро люби!
́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716794
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.02.2017
І сонця – наповну,
і світла – наповну,
і серце озону і захвату
повне,
і тіні блакитні лягають
на вікна
від дивного світла,
воскреслого світла!
І вітром привітним
гуде атмосфера
під сонцем веселим,
під сонцем веселим,
і звуки луною ген-ген
віддаються –
нестримно до співу
веселого рвуться!
В проміні ясному усе
оживає
І подих весняний
усюди витає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716526
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.02.2017
Ніяких абстракцій - все чітко і зримо:
Чумацького шляху лягло полотно,
Між степом і небом уся Україна –
Замріяний Київ і сивий Дніпро,
Мальовані лики забутого храму,
Кургани, кургани, Херсон, Херсонес…
Та з безвісті - знову облупини сраму…
На всю Україну: з степів – до небес!
Бо вся Україна – в колоссях і стосах,
У сивих світанках і далях ясних -
Втомилась, звелася уже в безголоссі,
В ганебних обіймів лещатах тісних.
Бо вся Україна – до болю, до крику-
Розшарпана й дика… І кинутий храм,
Як рана незгоєна, пилом прибита,
До сраму старого - новітніший срам.
Неначе глуха, некерована сила,
Що суне у сутінки з гожого дня…
Невже це вона, золота Україна, -
Розшарпана й дика, невже це вона?
А зорі ясні так натхнено сіяють…
Чумацького шляху лягло полотно…
Між степом і небом – уся Україна…
Колись же було це, колись же було!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716524
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 06.02.2017
Я в билинах, у думах, у свіжжому вітрі,
У степах, в ковилах, у росі,
Я десь там, де ще люди бувають привітні,
Я сьогодні не там, де усі.
Я не там, де у розкошах гине сумління,
Де грубіють не руки – серця,
Де не вміють любити, вмирає надія,
І зникає усмішка з лиця.
Я десь там, де ратай у безмежному полі
Як володар держави стоїть,
Де і матір шанують і хліба доволі,
Де не брешуть, раз Бог не велить.
Десь далеко – у спогадах, снах чи у мріях,
Де по морю пливуть кораблі,
Де і другу радіють, і брату радіють
І не гублять своєї землі.
А на цій, на стражденній, де лиху роздолля,
Так невтішно й безрадісно жить...
Та немає без неї ні щастя, ні долі,
І не можу ЇЇ не любить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716503
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2017
Вселенські лови...
Канули у Лету
спартанські леви
й хани-людолови,
і волелюбні скіфи,
і троянці,
і русичі
і запальні хозари...
Розтанули
імперії і Порти
і стали пилом стіни Вавилону.
Улюбленцями долі
колись були
ці глинища, давно вже занедбалі...
І інші уже лащаться
до долі...
А там приречено і їм зникати...
Бо так заведено,
що все зникає...
То що ж
цей невблаганний час
лишає?
Як в пурпурі
призахідного неба
лишає сонце
промені ласкаві,
так вічність
залишається не в славі,
не в січах,
і жорстоких і гарячих,
а в голосах
пташиних і дитячих,
у кожному продовженні живого
життя,
водночас
загадкового й простого,
у хмарах,
що кудись пливуть
над містом,
у помислах
високих, чистих
і у словах поезії і прози,
які тамують і горючі сльози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716366
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.02.2017
А морю що? Воно і не сердите,
Воно лише розгойдує причал
І хвилю котить, мов несамовите,
Цей дивний і безцінний мінерал.
Розкинуло свої могучі крила,
В утробі виколисує громи…
Яка у ньому ніжна й дика сила!
Які маленькі поряд з морем ми!
Все в ньому ніби людям на догоду,
Чи тихе, чи розлючено штормить,
Прекрасне завжди, в будь-яку погоду
І в кожну дивну й неповторну мить!
Легендами й загадками повите
Це гомінке начало всіх начал…
І що йому? Воно і не сердите,
Воно лише - розгойдує причал.
2009 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716175
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.02.2017
Занурились промені в море,
Купається в морі земля
І небо південне ясніє,
І сонце веселе сія.
Над вічним блакитним простором
Розлита м’яка благодать,
Що в серці відлуння находить
І хочеться пісню співать.
А далі під небом безкраїм -
Безмежне роздолля степів,
Де ниви пшеничні зростають,
Де слави козацької дім.
І міцно ці вічні стихії
В єдинім пориві сплелись...
Не може без берега море,
Без моря і берега – вись.
Красується, лине, імліє,
Щедроти свої роздає
Як казка, як пісня, як мрія –
Любов і натхнення моє.
2013 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716173
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.02.2017
Веселка барвиста – весела, весела,
Як усмішка в мами щодня.
- Веселко, веселко, чому ти весела?
- Бо сонцю веселки рідня!
Я барви веселі у світла збирала,
Що сонечко лагідно ллє
Ясних кольорів є у нього немало
І в мене ці барви всі є.
Червоно-оранжево-жовто яснію –
Це трійко гарячих тонів,
А потім зеленому щиро радію,
Бо він же потрібний усім.
А далі – блакитний, як небо і мрії,
Землі ж так пасує блакить!
Бо в Космосі темнім в любові й надії
Блакитно планета летить.
І синій також сумувати не вміє –
Уся я весела така.
Так море бескрайнє привітно синіє
І мило синіє ріка.
А ще фіолетовий колір я маю,
Його ти зустрінеш в казках,
Що в хмарках вечірніх завжди спочивають
Й до нас прилітають у снах.
Така ось веселка – барвиста, весела,
І радість дарує усім.
А хто ще сумний – розчиняйте оселі
І кличте її у свій дім!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716129
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.02.2017
Зависло над світом червоною кулею,
розпечених джоулів кіло і мегами,
розсунувши темряву теплою хвилею,
щоб знову втішались його оберегами.
А далі - проміння розсипало золотом,
нестримно помчало дахами і вежами,
і кинулось ткати зрум'яненим колесом
із чистого світла одвічне мереживо.
І, сповнений щебету, берег прокинувся,
своїми пейзажами море відкрилося
і світ усміхнувся натхненно і приязно,
неначе сьогодні усе народилося.
Симфонія світла акордами шириться
в промінні ясному природа купається,
і пишеться тут, і сміється і мріється -
напевно це щастям усе називається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=716122
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 03.02.2017
Неначе вибух - очі в очі!
Ой, нене, Матінко Свята!
І спутались думки дівочі
І мов обпалені уста.
Куди тікати? Де сховатись?
Вгамуйся, серце, не стрибай!
Чи, може, краще вже зізнатись
І мукам цим покласти край?
Зізнатись? В чому? Де провина?
Що за вина ця навіки?
Зізнатись в чому ти повинна,
Чиї спокутуєш гріхи?
А відповідь проста й не нова,
Хто розуміє - той мовчить,
Це хтось зустрів кохання знову
І в когось серденько болить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.01.2017
́́́Поблизу моєї хати
Йде великий битий шлях
І по ньому ніг багато
Розійшлося по світах.
Теслі і комедіанти,
Науковці і шевці
І прославлені в народі
Кобзарі - сліпі співці.
Приспів : Ти заграй, заграй, кобзарю,
Як колись було, заграй.
Дума давня хай прилине
Про співучий милий край.
Сіра свита, босі ноги,
Добре, як окраєць є,
Хоч проніс по всіх дорогах
Дивне ремесло своє.
Хоч пройшов усю країну,
Та багатства не нажив,
Не нажив і слава Богу
Знать по-божому він жив.
Приспів:
Бачать все незрячі очі,
Спів у душі запада,
Як потрапить спів той в душу,
То душа й не пропада.
Хай пливе ж по Україні,
Хай звучить по всіх шляхах
Дивна пісня кобзарева
Й залишається в віках.
Приспів : Ти заграй, заграй, кобзарю,
Як колись було - заграй,
Дума давня хай прилине
Про квітучий милий край.
Дума давня, пісня гожа
Про звитяги і любов
Про походи запорожців
Хай прилине знов і знов.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714248
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 24.01.2017