| Сторінки (2/124): | « | 1 2 | » |
Хорлячка-морячка, фелюга і порт,
Фальц-Фейнова дачка, і юність і спорт,
«Абрау-Дюрсо» і схід сонця в степу
І крани рогаті в маленькім порту.
Привітна затока, кефалі шаплик
І білої чайки стурбований крик,
Сповзає на море вечірня імла
І падають зорі уламками скла.
І весело ловить зорю на льоту
Хорлячка-морячка в маленькім порту.
Так мало би бути, було так колись,
Та крани іржавіють, в сумі звелись,
Тривожаться чайки, над морем ячать,
Бо повні фелюги у порт не летять.
Давно не були вже в порту кораблі,
Усі подались до чужої землі,
Де рейди і пірси вогнями блищать
Й чужі кораблі якорями дзвенять.
І лише морячка ночами не спить,
Зорю на льоту все ще прагне зловить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.12.2019
Нема поезії на світі,
Немає рим, нема пісень...
Одні лиш смітники та діти,
Що плутають де ніч і день.
Немає радості навколо,
Немає музики в словах,
Навколо - лиш вороже коло,
Навколо лиш – то лють, то страх.
Одні розбіжності і чвари,
Кривих дзеркал кругом стіна,
Мізерність дум – бісівські чари -
Вже дійняли усіх сповна.
Ніхто в покликання не вірить,
Не хоче свій здіймати хрест,
І очі, де душа зоріє,
Не піднімає до небес.
І все ж живе, ще й багатіє,
Та ще й когось безумству вчить,
А думка, що до Бога лине,
В душі принижено мовчить.
А так – весна, цвітуть тюльпани
І зеленіє скрізь трава...
Якби не дурощі і чвари,
То добре все було б сповна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824002
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.02.2019
Зачепилося сонце за осінь,
Закружляло із нею в танку,
І лоскоче промінчиком носа,
І привітно гуляє в садку.
Не спіймати в найкращу світлину
Зачаровані миті оці –
То за ними ніяк не поспіну,
То вони вже у мене в руці.
Все будунне мовчить і міліє,
Як міліють образи в сім’ї,
Тільки серце безмірно радіє
Цій яскравій і щедрій порі.
Хоч зима вже десь глухо гундосить,
Та нічого не вдіє зима –
Зачепилося сонце за осінь
І кінця їй і краю нема!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810454
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.10.2018
Десь гори за Стриєм, і гори близько -
Видніються у сизій далині.
А далі полонини, пасовиська,
Короткі ночі й дивовижні дні.
Усе в Карпатах весело-зелене,
Усе до серця ніжно приляга,
Неначе слово щире і натхненне,
Неначе пісня, серцю дорога.
Дзвенить повітря величальним дзвоном –
Почаєву і Києву привіт.
І ти стоїш, напоєний озоном,
Неначе перший в світі неофіт.
І ти стоїш в середині Європи,
А десь Москва видніється й Берлін…
Не переймайся ними, зайвий клопіт,
Бо ти, найперше, Україні син.
Люби її, в її різноманітті,
Не зазіхай на Віслу і на Дон,
Думки плекай і чисті, і відкриті,
Щоб не тікати потім за кордон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810261
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2018
Народе мій, спотворена личино,
Затурканий, обпльований, сліпий!
Все котишся у прірву безупинно?
Конаєш вже? Чи, може ще живий?
Куди не глянь – усюди вишиванка,
Зробили з неї іграшку пусту.
Та вже тепер у вишиванці бранка,
Що слово панське ловить на льоту.
Роботи руки вже не переносять,
Сади твої зелені погнили...
Чом лихо сієш де тебе не просять
І забуваєш звідки ми прийшли?
У тебе пам’ять, мов дірява свита –
Забув і віру батьківську і рід...
Хоча вітри кругом гудуть сердито –
Усюди хліб, а в тебе недорід.
Болить душа за тебе, та не знаю
Кому повідати печаль свою.
Хоч я тебе і лаю і картаю,
Та все ж безмірно й віддано люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793235
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 26.05.2018
Пташеня-сороченя
завжди мамі помагає:
носить воду їй щодня,
гарно в хаті прибирає.
Як уроки треба вчить,
не летить гулять ніколи –
все за книжкою сидить,
бо готується до школи.
Вчиться також залюбки
те мале сороченятко -
всі слова на «скре-ке-ки»
знає любеє дитятко.
І сорок-учительок
теж і слухає й шанує –
вправно робить свій стрибок,
і читає і малює.
Любить миле пташеня
вся сорочача родина.
Любить тато –Сорок А.
і сорочая дружина;
і бабусі й дідусі,
люблять братики й сестрички,
бо привітне до усіх
пташенятко невеличке.
Що там буде вдалині
я гадати не беруся,
тільки радісно мені,
як на нього я дивлюся.
Бо привітне дитинча
кожне серце приголубить.
Хоч воно і сороча,
ну а як матусю любить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772982
рубрика: Поезія, Казки, дитячі вірші
дата поступления 23.01.2018
Танок під дощем – і нічого не треба,
Лиш літечка милого теплий ковток,
І радість оця, що сягає до неба,
І цей незбагненний, цей дивний танок.
Танок під дощем і усміхнені діти...
І ви, мабуть, знаєте радість оту:
Де пісня лунає, де діти, мов квіти,
І ластівка ловить мошку на льоту.
Танок під дощем – і забути про горе,
І стежкою бігти удаль босоніж...
За обрієм десь буде сонце і море,
І двері, розчинені всюди навстіж!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772981
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2018
Ми йшли з тобою...
Сонце гріло в спину...
Ми юними були тоді...
Був май....
Як радісно було у ту годину:
- Дай рученьку мені свою...
- Тримай!
А зараз я дивлюсь тобі у очі,
й не бачу в них ніяких почуттів...
І боляче мені...То час щоночі
ці мури поміж нами городив...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771915
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.01.2018
Вітер колише блакитні фіранки,
Плещеться тихо блакитна вода,
Місячні ночі, блакитні серпанки –
Очі блакитні, рука молода.
Кличе у даль золотавий світанок,
Стежка блакитна лягає до ніг –
Юність ступає на зоряний ганок,
Переступивши дитинства поріг.
Марить блакитно усміхнене літо,
Десь канцонету виводить труба,
Мило волошками убране жито –
І простягається даль голуба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=771912
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2018
Годі зиму сумувати
І ховатись від завій,
Нумо, нумо святкувати –
Зустрічати Рік Новий.
В нього бач рум’яні щоки,
Очі весело блищать;
Що й казать – малюк нівроку,
Будемо його стрічать.
І дорослим і малечі
Клопотання лиш одне:
-Чи прийде він у цей вечір,
Чи ж бува не промине?
Що, як зіб’ється з дороги,
Чи санчата підведуть?
Чи послати вже підмогу?
Що й казать, далека путь:
Повз моря і океани,
Через гори і луги,
Поміж ті меридіани,
Де Дніпрові береги.
На ведмедиць все дивися, *
Стережися гончих псів, **
Поспішай, лети, несися –
Догодити ж треба всім!
Отакий от він завзятий,
Молодий і діловий...
Годі, годі сумувати –
Зустрічаймо Рік Новий!
* Маються на увазі Велика і Мала Ведмедиці,
за якими орієнтуються у просторі.
** Мається на увазі сузір’я Гончих Псів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764212
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.12.2017
Не все то злото, що блищить,
Не все то горе, як заплачуть –
Буває серце страх болить,
Та біль його ніхто не бачить.
Буває відчай настає,
Як рай і топчуть, і плюндрують,
А хто хоч голос подає,
Того не бачать і не чують.
Бувають дні, коли печаль
Готова душу розірвати,
А тим, хто творить весь бедлам,
Аби лиш черево напхати.
Буває все, буває всяк,
На те ж бо ми і грішні люди:
Усе ми робимо не так
І лихо сіємо усюди.
Та є одна відрада: в тім,
Що ми живемо в цьому світі,
Що ця земля – наш спільний дім
І всі ми Богові лиш діти.
І вже як серце защемить,
Чи біль який його спіткає –
До Бога кожен прибіжить,
Бо в Ньому лиш надію взнає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=761098
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2017
Як сонячно звучать оці слова!
Моя ти мово, мово колискова:
Ось качечка пливе, немов жива,
Із качуром веде свою розмову,
Ось півничок і курочка з яйцем
І дівчина в червоному намисті...
Слова карбуються і б’ють ключем,
Які вони виразні, точні, чисті!
У них і мудрість, і любов, і біль,
І досвід поколінь і серця мука,
Неперевершений високий стиль
І мамина і батькова наука.
Чого шукати ще? Куди брести?
В які незвідані і темні далі?
У серці треба щастя обрести,
Тоді й розвіються усі печалі.
Наповнить душу трепетним вогнем,
Плекати в ній повагу до Вітчизни
І мовою, цим золотим ключем,
У ній знаходити скарбниці різні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760346
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.11.2017
Звени, гора, дзвони у дзвони,
Гуди, на сполох калатай,
Крізь всі злощасні перепони
Народ до правди закликай.
Звени, щоб всі могли почути
І кожен мав щоб на устах
Питання: «Бути, чи не бути,
Цвісти, чи згинути в світах?»
Звени, земля, поки є сила,
Поки твої лихі сини
Тебе не вгнали ще в могилу,
Й за вітром ще не розмели.
Звеніть усі лани, діброви,
Сади, переліски, ліси,
Бо щось нещасні горелови
Не бачуть вашої краси.
І ти, Звенигоро, невпинно
Звени, до серця дошкуляй,
Щоб врятувати Батьківщину
Нікому спуску не давай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=760231
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 13.11.2017
Кудись поділись березень і травень,
Майнуло літо гусячим ключем,
І листопад, холодний, неласкавий
Вже виростає за моїм плечем.
Та особлива є у нім принада,
І особливий колір пізніх барв,
Бо пізня осінь, хоч і не ласкава,
Ще пам’ятає блиск нічних заграв.
Бо в ній іще така сокрита ніжність
До пізніх квітів – дивних хризантем,
Що з’єднують сердець і рук розбіжність
І навівають безліч різних тем.
Бо де-не-де іще багровим листом
Привіти шле нам сонце золоте
І у очах не смуток – погляд чистий,
І тихий спокій у душі росте.
Та сумно все ж, що березень і травень
Так швидко линуть, так летять, летять,
А промені тепла, такі ласкаві,
Лише багряним листом мерехтять
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757805
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.10.2017
Крізь сіру павутину хмар
Видніється ще неба просинь –
Це знову по землі ступа
Яскрава, мальовнича осінь.
У феєрверках кольорів
Вже суму скрізь печать розлита,
Та в серці згадки ще живі
Про вже тепер далеке літо.
І веселить смарагд хлібів,
Омитих щедрими дощами,
Та яблуневий дух садів,
Що п’янко лине над хатами.
О! Незрівняна ця пора!
У мовчазних дерев чеканні,
В зелено-жовтих кольорах
Вступає осінь в час прощання
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=757803
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 29.10.2017
Історія завжди права:
Як ти не пнись в наполеони,
Та все це марно, бо вона
Зриває тоги і хітони.
До неї леститись дарма –
Вона свої закони має
І як не тужся, та сама
Вона героїв обирає.
Ось ти сьогодні на коні,
Або, скажім, на «Ламборджині»,
Ще й у Європі (світлі дні!),
А не в якійсь там Україні.
А завтра де ти? Стережись,
Щоб, раптом, лихо не спіткало,
Бо як не тужся, як не пнись –
В історії таких чимало.
І згинеш ти, як не було,
Хоч як тобі тепер не йметься,
І прах від імені твого
Десь над Гудзоном розів’ється.
А ми пребудемо повік
В любові, злагоді і мирі,
А ти тут зайвий чоловік!
Вшивайся, поки ноги цілі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755556
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2017
О, пані Осінь! О, пані Осінь!
Чому Ви стали такі сумні?
Невже Вам сумно з моїх запросин?
Колись Ви раді були мені...
Колись ми з Вами брели полями
І був нам любий той вогкий шлях...
Невже кохання спливло дощами?
Немає усміху на устах...
Колись кружляли ми із вітрами,
Коли були іще дні ясні...
Нам не вдалося уникнуть драми?
Скажіть хоч: друзі ми ще чи ні?
Хоча і літо було між нами
(Чому ж не бачитись з ним мені?),
Хай знову линуть веселі гами!
І все ж: чому Ви такі сумні?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=755554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2017
Серпень... Як пасує землі ця стиглість і вспокоєннісь, ця умиротворенність і наповненість сонцем і теплом. Як пасує їй наше тепле літечко. І вона, наша годувальниця, триматиме це тепло аж до наступного року, до наступної весни, до нових ясних деньочків. Попереду і морози, і заметілі, і похмурі дні і темні ночі... А поки що - серпень! Тече собі в своїй сназі, наповнений врожаями, квітами, теплом. І є ще час хоч наостанок, хоч не сповна, але натішитися літом.
Бо як би там не було, а кращої пори, ніж літо і не буває. І лагідне воно, і веселе, і щедре, і гомінке і барвисте. До чого не кинься, куди не глянь – усе в ньому до ладу. Підеш у садок, а там тобі і груші, і яблука і малина... На городі теж повно: картоплі, буряків, помідорів, моркви, цибулі, перцю! Очі розбігаються! А руки вже й не встигають усе просапати, полити – доглянути. Роботи по самі вуха. Не любить, ой не любить серпень ледачих. Зимою потім усе пригадається.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744336
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 01.08.2017
Серпанком серпня земля укрита,
У сині далі крокує літо,
У сині далі, в осінні сльози,
В тріскучі й люті лихі морози.
Та щедрим літо недаром зветься -
Воно так сонячно всім сміється,
Так щедро барвами тішить око
І лине птахом кудись високо.
І є у серці іще надія,
На те, давня здійсниться мрія,
Що недаремні оці серпанки
І фантастичні серпневі ранки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=744335
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.08.2017
- По всій Україні дощі, -
по радіо вчора сказали.
І ми одягнули плащі,
або ж парасольки дістали.
На мокрий асфальт пада лист -
провісник і брат листопада,
до ніг гладіолус схиливсь,
троянда дощеві не рада.
Змарніла й поблякла її
розкішна і лагідна врода...
По всій Україні дощі,
така невесела погода.
Лиш ластівці все до ладу-
для неї все небо відкрите...
По всій Україні дощі –
сьогодні - середина літа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742048
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.07.2017
Липнева лагідність і благість
Неначе медом розлилась
І в тиху, втомлену яскравість
Уся природа одяглась.
Як хороше... В зеніті літо:
Панує в горах і в степах,
Гуляє в травах, квітах, вітах
І, в ще не скошених, хлібах.
По небу хмари білі-білі
Все линуть, линуть іздаля
І груші, трохи недозрілі,
Уже звисають із гілля;
Уже цикорієві квіти
Звели уздовж доріг блакить
І, теплим сонечком зігрітий,
Троянди кущ палахкотить;
І свіжі овочі до столу
Уже усюди подають,
І серце знову марить морем,
І бджоли весело гудуть;
І вечір тихий біля хати
Збира дорослих і малят
І учить ластівка літати
Своїх веселих ластів'ят...
Так лине ластівкою літо
І десь зникає у імлі...
Як добре, що буває липень,
У нас, на грішній цій землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740309
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.07.2017
Упасти б в трави, в квіти, в липень,
Пройтися б вранці по росі,
Ввібрати б себе фарби літа
В його роздоллі і красі.
І в гамах запахів і звуків
Пізнати б роль свою, свій хрест
І, розметавши крила-руки,
В думках піднятись до небес.
І назавжди б запам'ятати
Цю дивну неповторну мить,
І з жаворонком заспівати,
Піднявши очі у блакить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740308
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.07.2017
Горобці купаються в калюжі,
А над ними ластівки прядуть,
На городі, в полі і у лузі
Бджоли заклопотано гудуть.
Над зеленим і квітучим світом
Синява розхлюпалась ясна,
Пахне кропом, огірками, літом,
Вже минула лагідна весна.
І вбирається у колос зерня,
І черешні спіють де-не-де,
Запашний, червонощокий червень
По дорозі повагом іде.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739510
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2017
Серпневий день пропах полином,
Пропах теплом і чебрецем,
Десь пісня жаворонка лине
І сонний сонях – манівцем.
Ступаю стежкою – і млію,
Пропахла літом вже й сама...
Так тихо, сонячно і мрійно,
Що слів сказать про це нема.
Погожий день тече розлого,
Десь бджоли цвітом шарудять
І сплять: думки, жалі й тривоги...
Лиш літні пестощі не сплять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739509
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.06.2017
Бабуся хвора: не встає, втомилась.
Худенькі руки на грудях лежать...
Усе життя трудилась і молилась –
Тапер вже час настав і спочивать.
Бабуся не встає.. Бабуся хвора.
Тихесенько у ліжечку лежить...
Не їсть нічого вже із позавчора,
Не їсть нічого, тільки хоче пить.
- Чого це ви, чого? Ось подивіться,
як розпустилась молода листва.
Бабусю, люба, нумо усміхніться,
Бабусю, ви не плачете бува?
Приїдуть, може, діти, чи онуки,
А ви у ліжку. Щось воно не те.
Хіба й малих не візьмете на руки?
Бабусю, щось ви довго лежите...
Он ластівочка знову завітала
До стріхи вашої, уже весна...
А вчора так любесенько співала,
Неначе вас вітала тут вона.
Лежить тихенько, якось та вже буде...
Усе важливе сказане давно.
Тривожно в хаті...Наче камінь в грудях
І доля зазирає у вікно...
Бабуся хвора...Знову вечір ляже,
Легенько сон повіки огорне.
- Бабусю, я люблю вас,- ще хтось скаже.
- Бабусю, ви хоч чуєте мене?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739331
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.06.2017
Простягаю долоню,
промінчик тримаю,
я вітаюся з сонцем,
я – сонце вітаю!
У зеленому листі
прожилки пульсують,
заспіваю їм пісню –
вони все почують!
Десь у небі високім
пташина тріпоче,
ми із нею мов сестри –
до співу охочі.
Там струмочок дзюркоче,
там квітка ясніє,
я примружую очі
і серденько мліє.
Бо у Божому світі
так гарно і мило –
все для вас є тут, люди,
щоб жити щасливо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=739329
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.06.2017
Таке життя:
Не треба нарікати
На прикрощі і болі,
Бо вони даються кожному,
Хто б ти не був на світі.
Укриюсь ковдрою вовняною:
Тепліше
Під нею буде у зимову ніч.
І знову руки батьківські
Згадаю.
На сполох
Б’ють набати у душі:
- Рятуйтеся!
Та їх ніхто
не чує...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737824
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2017
Душа землі, душа дерев і трав –
Вона одна? Чи, може, їх багато?
Ти все береш, як завжди лише брав,
Ти все береш, а буде ж і розплата.
Людина дужа? Все в її руках?
Задумайся і не хвались чванливо,
Бо за тобою лиш біда і прах,
Задумайся, бо у добрі лиш сила.
Величність вимагає простоти,
Гармонії людини і природи,
А що даєш їй, що приносиш ти,
Лишаючи живе його свободи?
Твоє буття і грішне і земне,
Та вимагає завжди свіжих соків,
Але чому твій мозок не збагне -
Тобі до прірви лише кілька кроків.
І полетиш, стенаючи, в пітьму,
Як щось змінити буде вже несила.
Могутність не врятує і тому –
Задумайся, бо у добрі лиш сила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=737816
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.06.2017
Яка прозора і м’яка блакить,
Немов уставлена в віконні рами!
Здається, що вокзал кудись летить,
Немов вітрильник під семи вітрами.
Здається, він у вічності пливе
І понад часом і понад простором,
А в нім життя - завжди таке живе
І з усміхом своїм, і із докором.
Тут різні долі гамірно вплелись
У долю міста і гортають роки.
Все нижуть, нижуть їх в небесну вісь
І так пливуть кудись у світ широкий...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733864
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 17.05.2017
Ні пані, ні цариця, ні коханка,
Ні жриця у жертовного огня,
Лиш бранка, усього лиш тільки бранка
І лише Бог тобі і судія.
Тепер вже ні від кого не залежать
Твої розчарування і плачі –
Все вибрала сама, все, як належить
І ти не скиглиш на чиїмсь плечі.
Все вибрала сама. І цю неволю,
Яка солодша найсолодших снів,
І долю цю, і цю гірку недолю
У плетиві важкодоступних слів.
І злети крихітні й важкі падіння
І все, що обіцяє цей полон
Поезії. Лиш наберись терпіння
І думка хай не знає перепон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2017
Ось і травень в своїх оксамитах,
У смарагдах веселих густих,
Розмаїтових травах і квітах,
В солов’їних піснях чарівних.
Як відлуння ясного світила,
Розцвітає кульбабка мала,
Чистим золотом вміло й сміливо
Вишиває узори вона.
На каштани, бузки і тополі
Сипле небо свою благодать,
На прадавні степи неозорі,
Що так хочеться серцем обнять.
Вітер травам щось ніжно шепоче,
Будить степ від зимового сну
І душа невгомонна тріпоче,
Зустрічаючи юну весну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731779
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.05.2017
Каміння помисли ятрить,
В воді купається каміння...
Яке ж це дивне вміння – жить,
Любити й мріяти уміння,
Й нескам'янілість у душі,
Й незамурованість свободи!..
Крізь кам'яниці і шанці
Пройшли відомі всі народи...
І скрізь здіймались до небес
Стенання, зойки, плачі, крики,
Бо все життя - це вічний хрест
І дивний хист і труд великий!
А скільки ж Кам'янок у нас!
А скільки їх вже стерли роки,
А Україна все пливе
У задумі своїм глибокім!
І мабуть все це не спроста,
Є значить сила у народа,
А кволість духу вироста
І там, де ніби й є свобода...
Над річкою село стоїть...
Багато? Мало? Триста років!
Каміння помисли ятрить,
Щоб ми не впали в сон глибокий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731778
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.05.2017
Чаєчка – хазяєчка на морі.
Ми на мить приїхали сюди,
А вона у цім шальнім просторі
Хазяйнує всюди і завжди.
Крилами повітря розтинає,
Стереже п’янку морську блакить,
Все щось заклопотано шукає
І кудись замріяно летить.
Добре і у стужу, і у спеку,
Бачити, як моря ідеал,
Чаєчку- близьку й таку далеку,
Що крильми освячує причал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731624
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2017
Голосно-голосно,
болісно
бухкає в скроні:
Хто - вони?
Пророки?
Малахії наші?
Сини
народу цього
твого
і мого?
Хто - вони?
Як їх
покарано?
Нащо,
навіщо?
За що?
І хто ж тоді
ми?
Щось незбагненне,
вогненне...
Ніби розімкнене
коло...
І тихо-тихо
навколо...
Хто ж
тоді
ми ?
Отак би збагнути,
узнати,
з’єднати
усі ланцюги
усіх
поколінь...
Ніяких
видінь!
Ми мусимо
стати
єдиним,
одним
народом.
Народом одним!
Але...
Та хіба так боліла
комусь голова,
що в когось
таланти є
і сумління?
Чи, може,
це гадові
хитросплетіння,
що так покарано
всіх,
а не тільки
їх?
Сильних,
гарячих,
зрячих!
Поетів,
романтиків...
Всіх!
Усіх,
усіх,
усіх!
Може й святих...
Бути б
гідними
пам’яті
їх...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731470
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.05.2017
Ластівочко, славна моя пташко!
Хочу я довіритись тобі:
Добре, що не знаєш ти, як тяжко
Згинути в нерівній боротьбі.
Дозволу ні в кого не питаєш,
Сонце лиш тобі дороговказ,
Добре тобі, люба, бо не знаєш,
Як буває холодно у нас.
Добре, що розлючена негода
Ніжні твої крильця не січе,
Що не в’яне мила твоя врода,
В радості життя твоє тече.
Тож і я у вічне твоє літо
Радо би полинула, повір
І летіла б вільно та відкрито,
Тільки не стає для цього крил.
Тільки все частіше і частіше
Сили залишають в боротьбі,
Та ніхто не зглянеться й не втішить,
Можу лиш довіритись тобі.
Ластівочко, мила моя пташко-
Сонце лиш тобі дороговказ,
Добре тобі, люба, бо не знаєш,
Як буває холодно у нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2017
Це загадкове до-ре-мі –
Секунди, терції, октави!
Із ними зовсім не німі
Сади, околиці, отави...
Із ними ще ясніший світ,
І легшою здається мука,
Як випаде на схилі літ
Важка і тягісна розлука.
Із них і моря ніжний плин,
І безтурботний сміх дитини,
І ручаї, що з полонин
Нестримно рвуться у долини,
І журавлі, і солов’ї,
І жаворонки в піднебессі,
І почуття палкі твої,
В душі раптово знов воскреслі,
Всі сподівання і думки,
Усі вагання і тривоги,
Земля, що в серці навіки,
Її простори і дороги –
Народжують могутній спів,
Що серце трепетно вбирає.
Тоді не треба зайвих слів:
Нехай лиш до-ре-мі лунає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731291
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.04.2017
Усі відвідувачі острова завжди дуже спішать. За декілька годин (від катера до катера) острів потрібно перетнути, попасти на його протилежний південний берег і встигнути повернутися назад. Часу обмаль. А їдуть всі на острів заради того, щоб побачити Море. Дивним є це прагнення для жителів і гостей міста, яке стоїть на самому його березі і кожен рік дає притулок тисячам відпочиваючих. Але справжнє Море можна було побачити лише там, на південному березі острова. Цей великий і рівний, як долоня, острів майже безлюдний. Жити на ньому дуже важко: своєї прісної води там немає, поодинокі дерева і кущі не дають ні тіні, ні захисту від непогоди і сонця. А сонце, південне сонце, таке ніжне і лагідне у місті, тут може бути безжалісним і жорстоким. На острові воно влітку пече немилосердно і порятунку від нього немає. Що тут робиться взимку можна тільки уявити.
Дорога, що веде на південний берег, залита водою. В деяких місцях вода ледь прикриває ступні, вона тут м’якенька і тепла. Іти по ній дуже приємно. Та на окремих ділянках вода досягає майже пояса. Ноги тут сковзають по слизькому дну вічної калюжі і йти дуже важко. Всі ці труднощі – і пекуче сонце, і складні ділянки дороги – не лякають, бо попереду воно – Море. Про його наближення завчасно повідомляє гул. Він чується спочатку віддалено і здається слуховим обманом. Та згодом наростає, стає схожим на звук тяжко навантаженого потяга, що рухається на великій швидкості. А ще через деяку мить всі сумніви розвіюються і стає зрозумілим, що так шуміти може лише воно, Море. На південному березі острова море ніколи не буває спокійним. Воно накочується на берег високими хвилями, ніби намагаючись зіштовхнути острів зі свого шляху. Зустріч із ним виправдовує всі сподівання. Це – справжнє Море. Могутнє, дуже і дике в своїй первозданній силі. Воно легко підхоплює своїх гостей, збиває їх із ніг, декілька хвилин терзає їх тіла і раптом тихо і лагідно відступає. Одним словом – робить, що хоче. Через мить усе повторювалося спочатку. Морем можна милуватися безконечно! Дух захоплює від спілкування з ним. Та треба повертатися назад. Знову по тій же дорозі, але вже без колишнього ентузіазму. З морем розлучатися не хочеться, але треба йти, щоб устигнути на катер.
Пам’ятник розташований осторонь від дороги, недалеко від пристані. Поставлений років з п'ятдесят тому, тепер має трохи дивний вигляд, наче й сам розуміючи свою недоречність серед натовпу відпочиваючих. Квітів на постаменті немає, вітер ледь хитає травичку, що пробивається через плити стежки, яка веде до нього. Здається, що час тут зупинився. До пам’ятника майже ніхто не підходить, та поодинокі постаті, що завертають до нього стоять довго, ніби заклякнувши на місці. Тих, хто зупиняється біля пам’ятника, він бентежить, викликає в душі неспокій, викликає жагуче бажання скликати до нього всіх гостей острова. Іти далі нікуди не хочеться. Тут, на цьому острові, в роки Великої війни п’ятдесят молодих добровольців на чолі з капітаном Гавриленком прийняли бій з переважаючими силами противника і всі загинули в нерівному бою, захищаючи Батьківщину. На постаменті напис: „На вічну пам’ ять від вдячних нащадків”. Та рідко хто звертає на нього увагу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730551
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 25.04.2017
На грушах цвіт такий духмяний,
Таким теплом він віддає!
У нім – весни прихід жаданний,
З усим добром, що в неї є.
У нім – як з повної криниці-
Веселий мальовничій край,
Де хліб у полі колоситься
І гарні види на врожай.
У нім – одвічна пристрасть ночі,
Що в юнім серці вироста
І очі лагідні дівочі,
І ледь усміхнені уста.
Духмяний цвіт уста лоскоче,
Вбирає він весь білий світ
Співає серце, щастя хоче,
Коли рясніє груші цвіт.
Ідуть роки...Нові епохи
Над головами вже гудуть,
Усе міняється потроху,
А груші все цвітуть, цвітуть...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730545
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2017
На самоті...
І з Богом ...
І в мовчанні ...
У осяганні вічності Буття,
У трепетнім палкім стоянні
перед Благим
і пізнє каяття.
Занадто пізнє
і таке незріле,
таке розхристане і нечітке.
Та і тоді було незрозуміло,
Як воно діялось,
усе... оте...
Не вєм, Пречистая,
не вєм, не знаю
„ откуду яже ненавиджу”
і люблю...
Я лиш прошу, молю,
благаю
Зцілити душу стомлену мою,
Теплом незсяклим оживить,
зігріти,
Розвіяти липучий страх
І дланню лагідною
осушити
Пекучі сльози, що стоять в очах.
Я так багато хочу!
Та чи смію?
І в незбагненності
Твоїх щедрот,
Усе ж звертаюся,
хоч тану, млію,
Коли в проханні розтуляю рот...
Не обмини ж мене –
нікчемну, ницю,
Знесилену й таку пусту,
Бо що ми можемо перед Твоєю
міццю?
Хіба що впасти у траву густу?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730365
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 24.04.2017
Фарбами літніми
Теплого кольору
Я намалюю картину тобі.
З тихими плесами,
Ясними зорями,
Ту, де немає місця журбі.
Пригорщу кину
Світло-червоного,
Потім смарагду у полі без меж,
Жовтогарячого,
Світло-бузкового,
Синього не бракуватиме теж.
Стануть казати люди допитливі:
- Звідки такії ти фарби береш?
Я відповім їм:
-Будьте добрішими,
Фарби такі ви побачите теж.
Килимом вистелю
Трави шовковії.
Може по них ти босоніж пройдеш,
Хлібні поля,
Медами напоєні,
Потім ще море без краю, без меж...
Схочеш пройтися – не буду я квапити,
Схочеш співати - з тобою я теж.
Дитятко миле,
Послухайся матері –
Тільки в Вітчизні ти щастя знайдеш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730179
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.04.2017
Сурмили дзвінко сурми
і над степом
Із-під копит летіла курява,
І ніби цілячись
у саме пекло,
здіймалась гетьманова булава:
-Доволі, православні,спочивати!
Бо Січ зібрала нас не для гульби.
Вже час настав нам землю рятувати
Від ляхів, яничар і татарви!
Бо іншого не має порятунку,
Лютує ворог і біда не спить.
Пора кривавого їм спити трунку,
А Матінка нас Божа захистить!
І загуло, і понеслось луною
-Веди нас, батьку, добре нас веди,
Веди нас під своєю булавою
Лиш землю врятувати б від біди.
Вона, рідненька, добре нас ростила,
Леліяла, співала нам пісні.
Від неї і краса наша і сила,
І всі наші майбутні дні ясні!
Не боїмось ні шаблі, ні пищалі,
Бо з нами віра, правда і любов.
Хоч і лютують вороги криваві,
Та ні один ще нас не поборов!
Отак було колись у дні далекі
З часів ще наших пращурів-слов’ян:
Дідів і прадідів труди великі
У спадок землю залишили нам.
І ти її люби – ясну й квітучу.
Всім серцем, всім єством своїм люби
Її степи, її моря і кручі,
І ниви, і діброви і сади.
Бо що без неї ти? Якась піщина?
Якась комашка немічна, мала?
А з нею завжди ти – її дитина,
З тобою її слава і хвала!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730043
рубрика: Поезія, Історична лірика
дата поступления 23.04.2017
Синевире – синій вире,
В соннім лісі береги,
Птах у небі плавно лине,
Полонини – навкруги.
Ти легендами й казками
Таємниці стережеш,
Що було тут поміж нами
Не розкажеш, знаю, теж.
У Карпатах, у Карпатах,
Де зустрілись Синь і Вир,
Дивних таємниць багато –
Всі їх знає Синевир.
У Карпатах, у Карпатах,
У смерековім раю
Несподівану, крилату
Стріне долю хтось свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729956
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.04.2017
Живемо в раю, його занапащуємо,
І Бога благаємо ще чогось кращого...
В серцях анемічних одні лиш благання:
-Ой, хто б нам подав усього без вагання!
Ми просимо все, чого заманеться,
Вже й сам Аладдин в цих проханнях зіб’ється.
-Подайте нам газу, подайте ковбаси,
Подайте авто і жіночі прикраси.
То солі і перцю, то перцю без солі,
Бо ми непутящі, ледачі і кволі,
Бо ми нестелепні уже й працювати,
Не можемо й раду собі уже дати.
Нас манять до себе одні калачами,
Другі балачками, пустими речами.
Вже раді б продати і батька і неньку
За тих блискотливих обіцянок жменьку!
А рай заростає, між тим, бур’янами...
Хіба вже ж немає путящих між нами?
Які б шанували свою Батьківщину
Й спинили б, нарешті, ганебну руїну.
І стали б з любов’ю у серці до праці...
Невже ми і справді такі вже ледачі?
І сонця і неба й землі нам хватає,
То, може, і справді ума лиш немає?
Живемо в раю, його занапащуємо
І Бога благаємо ще чогось кращого!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729955
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.04.2017
Пізнавши істину, виходиш із туману,
Виходиш з роздоріжжя на большак:
Позаду десь старі твої тирани,
Вони вже не впливатимуть ніяк.
Позаду десь думки чиїсь глумливі,
І спалені калинові мости,
І твій неспокій, і слова брехливі
Й розірвані нечитані листи.
У спину морок ще моквою дише
І хлюпають калюжі де-не-де,
Та ноги вже ступають веселіше
І сонце променем уже пряде.
І серце підсвідомо волю чує,
Хоч істина лиш трепено бринить,
Що Той попереду, хто любить і лікує,
І думка ця вже серце веселить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729554
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.04.2017
Споконвіків дорога жила своїм, незалежним від людей, життям. Вона могла допомагати їм, рятувати їх від небезпеки, тішити і приголомшувати своєю нескінченністю, проте людські проблеми і пристрасті мало турбували її. І хоча, певною мірою, люди впливали на неї, дорога мала своє власне життя. Хтось радів їй, як радіють давньому другові, бо вела вона додому, когось вона не влаштовувала, бо була прокладена не так і не туди. Втім, користувалися нею всі.
А скільки доль і життів промайнуло над нею! Історія цілого народу. Але вона мовчить. А може... Може вдасться підняти завісу таїни...
- Дорого, розкажи свої бувальщини, обізвися, дорого!
***
Дорога стрімко летить на південь. Ще одна, дві сотні кілометрів і ми побачимо справжнє, не рукотворне, лагідне і привітне, вимріяне довгими зимовими ночами, море. Воно вабить до себе цілий рік, і одного разу, теплої літньої днини, змушує залишити все і летіти на побачення з ним, як на побачення з юністю Дорога налаштовує на роздуми. Ніщо не заважає повільному плину думок. І раптом... Із-за рогу визирнула старовина бруківка і такий же старезний міцний місток. Неначе кадр з історичного фільму! Ще мить і видіння щезає. Катеринина дорога! Так ось вона яка. Збудована колись руками невільних невідомих майстрів, ще й досі нагадує про ті давні, давно минулі часи. Уява малює чудові позолочені карети, ошатно одягнених людей і цілі хмари пилюки, що ніби шлейф тягнуться за каретами. Видіння зникає і згадується інша, вже не така давня історія.
Катерина жила з самого краю села. Була робота чи ні, в неділю і в будень, взимку і літом топтали її немолоді вже ноги стежину кожен день туди і назад. З дому – до дороги, з дороги – додому. В цей час вона ні з ким не розмовляла і не помічала нікого. Потім ставала обличчям до степу і довго-довго вдивлялася вдалечінь. Серце гупало у грудях, калатало з усієї сили, хотіло розірватися на безліч маленьких шматочків, полетіти в усі куточки світу, і все-таки знайти того, кого вона виглядала. Але, постоявши якийсь час, знічена і сумна поверталася назад, щоб завтра вийти у своєму чеканні знову на дорогу. Ішли дощі, сніги, проходили роки, та не проходило її чекання. І так довгих двадцять років виглядала Катерина сина з війни. Односельці спочатку їй співчували, потім їх стало дратувати її вперте чекання. І лише з роками до них прийшло розуміння суті її невдалих походів. То було почуття такого високого гатунку, на яке здатний далеко не кожний з живущих на землі людей. Інколи найближчі подруги умовляли її не ходити більше туди. У відповідь завжди чули одне і те ж: „похоронки ж не було!” А отже була надія. В неї не було чіткого розкладу своїх походів. Ішла, коли підказувало серце. Коли комусь з односельців треба було відвідати її в тій чи іншій справі, вони спочатку дивилися на дорогу (чи бувало вона не там) і лише потім прямували до садиби. Чоловіка вона втратила зразу ж після війни, а молодших дітей не ображали її походи. Материнською любов’ю і ласкою вони обділені не були, проте сина-солдата за ними Катерина не забувала. Та чи й є на світі така сила, яка б примусила матір забути про свою дитину? Скільки б років не пройшло, а серце рветься до неї. Тому знову і знову прямувала Катерина на дорогу. Може ще й тому назвали ту дорогу Катерининою? О, скільки ж таких доріг протоптано ногами різних Катерин у цьому степовому просторі?
І знову в степах половіли хліби. Хвилі тугого молодого колосся здіймалися під вітром і лагідно падали до ніг. Степ був схожий на море - такий же безмежний і зеленувато - синій. І над усім цим простором переможно сяяло сонце. Серце переповнювалося тремтливим захватом . Буде врожай – буде хліб. Найбільше Катерину тішило те, що в цьому безкрайньому хлібному морі була частка і її праці. Як же вона любила цей степ і свою неспокійну роботу! Ні сім’я, ні діти не займали в її серці агронома стільки місця як оці поля, стежки і дороги між хлібами. Катерина заспівала і раптом... прокинулася. Це був лише сон! Такий дивний і гарний сон про її молоді роки. Вона хотіла підвестися з ліжка та поліартритні ноги не слухалися її. Лише тепер згадала, що вже довгий час була майже прикута до ліжка. Тепер лише у снах та спогадах могла пройтися своїми дорогами. Якби ті дороги з’єднати в одну, мабуть вистачило б обігнути увесь світ. Така вона довга Катеринина дорога!
Дорога летить, відносячи у далечінь степу, у далечінь простору і карети, і вічне Катеринине чекання, і безкрайні хлібні ниви і малого хлопця, який з цікавістю слідкує за проїжджаючими авто, вибираючи собі долю. Вона мчить за горизонт, на край світу, у Всесвіт...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729521
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017
Від кобзаревої пісні віяло сивою давниною, віяло степовим вільним вітром, духом свободи і боротьби.
- Гей-гей, - тягнув старечій надтріснутий голос. А здавалося, що то гук самої волі, що прийшов до нас із далекого - далекого минулого. І тоді було і лихо, і зло, і небезпека. І тоді були зради і дурні непутящі голови. А він старий і сліпий, ішов степом до людей і навчав їх правди. І люди слухали. Не він же навчав, старий, убогий та незрячий, а пісня.
- Гей-гей, - розносилося навколо, як розносяться звуки дзвону, що дзвонить на сполох. „Гей-гей” западало в голови, в серця, у душі. Уже й кобзаря немає, а голос його все звучить бозна-де, уже й слова пісні забулися, оте „Гей-гей” все б’ є і б’ є на сполох, не дає заснути совісті, будить і будить її всякчас. Отакий старий та сліпий, а правду знає. А якби був не у рваній свитині, а в красному жупані, та мав доброго коня, та торбину грошей, чи співав би отак натхненно та завзято? А якби й співав, то чи слухали б і слухаючи, чи вірили б? Отак і жила серед людей правда! Не те, що зараз...
Де ти, кобзарю? Просвіти голови наші, хоч нерозумні, та самовпевнені, не лишай нас самих у цьому непевному облудному часі.
Зніми полуду з очей. Господи, допоможи нам почути той голос! Чи хочемо, чи не хочемо, спаси нас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729452
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.04.2017
Повік, у пам’ять, у коріння роду
Ці зливи і тріскучі морози,
Ці спраглі, ковилові небозводи
І зоряні чумацькії вози,
Розхристані, розвітрені, веселі
Весняні дні і лагідні поля
І тихі, мов зажурені, оселі –
Уся оця натружена земля.
Чарує, манить і бентежить душу,
Бринить у серці золота струна:
- О! Як же я її любити мушу,
За те, що любить так мене вона?
У справжність хочу вірити я свято,
Присвячую землі цій стільки слів,
Та скільки б не було тих слів багато,
Свою любов до неї не сповім!
***
За сивий обрій, в давню ойкумену,
У Скіфію, в Елладу, у віки,
На берег Понту, в сонячну Гілею
Я знову лину, аж гудуть роки!
Чого тут не було?! Було чимало...
Тих сліз і крові враз не обійнять,
Та скільки б ніг цю землю не топтало,
А люди все ж уміли виживать.
Така вже сила вірності й любові –
Немає таті, щоб здолала тих,
Котрі за рідний край завжди готові
Стояти твердо. І багато їх!
У справжність хочу вірити я свято,
Присвячую землі цій стільки слів,
Та скільки б не було тих слів багато,
Свою любов до неї не сповім...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729318
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.04.2017
І раптом – із рожевих хмар,
З-за обрію зійшло світило
І все навколо освітило.
І знову завдало удар
Пітьмі, і мороку і хіті,
Бо хвилі світла знов розлиті.
І пробудилася земля,
І, розпростерши теплі крила,
Помчали хмари, мов вітрила, –
Провісники нового дня.
І усміхнулись воскресінню
Стежки, дороги, далі сині
І почалася метушня,
Бо розлетілись посланці
Нового дня в усі кінці –
Від обрію й до краю світу
Так весело від їх привіту!
І лиш людей я не збагну:
Коли вже звільняться від сну?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729314
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.04.2017
У Ангелів одна лише турбота:
Хвалити завжди Господа свого,
За всі Його щедроти і чесноти
І все благоутробіє Його.
Все просто, дуже просто, як молитва,
З якою, може, попаде хтось в рай...
Насправді ж – все життя неначе битва
І знай лише удари ті приймай.
Хоч нам із Ангелами не зріднитись,
Усе ж утіха є ще і земним:
До Бога кожен може прихилитись
І жити разом в своїм серці з ним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729117
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 16.04.2017
Високо-високо дзвони веселі:
-Гей, на землі, розчиняйте оселі!
Свіжого вітру любові, свободи
В душі впустіть, обніміться, народи,
Всі свої кревні кайдани зірвіте,
Очі угору, нарешті, здійміте!
Ширяться, ширяться звуки над світом,
Линуть в серця великоднім привітом,
Божим привітом серця наповняють,
Хай же гучніше ці дзвони лунають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728850
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 15.04.2017
Хрести на соборах,
хрести...
Во ім’я Отця
і Предвічного Духа Святого
і Сина...
Бо храми – у Вічність спрямовані
строгі листи,
та їх прочитати буває несила.
несила...
Хрести на соборах,
хрести...
Во ім’я Розп’ятого знову
й воскреслого
нині...
Як важко тягар цей
крізь тисячі років
нести,
Безвинного
знов на розп’яття вести,
Того,
хто спокутував
гріх поколінь аж од віку
й донині.
І знову
так гірко...
Бо знову розп’яття
в скалічених душах зростає,
та тільки Господь
у нас ні про що, ні про що
Не питає,
Все знає, усе про нас знає,
І знову чекає.
Чекає...
Надію дає
І сина свого воскрешає –
Прощає.
Допоки прощає-
Сина Свого воскрешає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728847
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 15.04.2017
Село на взгірку, а в долині
Струмить ріка, немов у сні.
У нашій тихій Україні
Такі річки не в дивині.
Над нею небо синє-синє,
І сині води вдаль пливуть
І люди тихі, не спесиві
У селах вздовж ріки живуть.
І так здається, що усюди
Лиш тиха Божа благодать,
Що й щастя є...Та вражі люди
Вже знову прагнуть це віднять.
Отак нічому й не навчились
В своїх лихих учителів,
Брехнею, мов щитом укрились
І точать кров з своїх братів.
А фюрери ж і бонапарти
Хіба не з того зачали?
Та де тепер? Чого і варті –
В людських прокльонах і згнили.
Наука є, немає хисту
Її утямить до путя.
Так і живуть з лихого змісту
Ще й страчують чужі життя.
А річка тихо й плавно лине,
Світанки зоріють ясні.
І будуть ще на Україні
І сміх, і радість, і пісні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728701
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.04.2017
Я від народження і до загину
Любити буду Україну.
Не як екзотику і не як рай земний:
Я в ній живу і жити буду в ній.
Тут йшло дитинство босими ногами
Своїми незбагненними шляхами,
Тут миттю чиста юність пронеслась...
Все тут... І я з землею тут зрослась.
І всі світи, і всі красоти,
І всі прості земні турботи,
Весь смуток і сердечний біль -
Все в ній і завжди буде в ній.
Як серед сотень слів почуть бажаєм
Оте просте і трепетне „ Кохаю”,
Так і вона - одна на всі віки ...
Тут слід залишили і прадіди й батьки,
І я, дасть Бог, залишу хоч краплину
Свого натхнення й праці Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728637
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 13.04.2017
Ой, степе мій, степе, чом мене не знаєш?
Чом моєї волі та й не привітаєш?
Ой чи ж не знялася я над цілим світом?
Про що ж умліваєш, мій степе, під вітром?
Чи ж я не весела, не вдала та гожа?
Чом же ти, мій степе, стоїш, мов сторожа?
Мов тая сторожа, що лихо чекає
Та ні вдень, ні вночі спочинку не знає.
Ой, степу, мій степу, миленький мій брате!
Чом же ти, мій степу, та й не хочеш знати
Ні моєї волі, ні моєї слави,
Стоїш на сторожі , як колись гетьмани.
Чом не усміхнешся, ой чом не зрадієш,
Чом же ти, мій степу, так сумно синієш?
Де слава козацька вилась соколами,
Високі могили вкрились бур’янами.
Ой, степу мій степу, чом мене не знаєш?
Чом моєї волі та й не величаєш?
Високі могили поставив край шляху,
Де бороли турків, де бороли ляхів,
Де слава козацька соколами вилась,
Та й не розвилася, лягла, притомилась.
Лягла, притомилась довго спочиває,
А чорна зневіра по степу гуляє.
Ой, степу мій, степу, я ж твоя сестриця!
Де ж твої тополі, де чисті криниці?
Ой де ж твої діти, козацькії внуки?
Чом попав, мій степу, ти у чужі руки?
Чом же над тобою орел не літає,
Чом же над полями суховій гуляє?
Чом же всі про волю довго говорили,
А землі своєї та й не зборонили?
Ой степу мій, степу, устань, стрепенися!
До сестри своєї словом озовися.
Словом озовися, піснею святою,
Будем панувати, мій степу, з тобою!
- Ой, я обізвався б, ой, я та і устав би,
Якби наді мною та й орел літав би,
Якби ж мені внуки не робили згину,
Якби не чинили новую руїну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728549
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.04.2017
Минули дні, десятиліття,
Нове століття вже прийшло,
Нові ідеї і страхіття
Воно з собою принесло,
Про ту війну вже неохоче
Дехто пригадує тепер,
Немає тої вже країни,
Що звалася СРСР...
Про що б тепер не говорили,
Які б інтриги не плели –
Колишній подвиг не в могилі,
Він з нами на оцій землі.
І серце чомусь швидше б’ється,
Бабусин спомин - уже мій...
Ніхто з дядьків не повернеться,
В хаті не житиме отій,
Бо вже давно й її немає
І двір вкривають бур’яни,
Мати нікого не вітає –
Усе розтануло в імлі...
Та пам’ять не мовчить, клекоче-
В бабусі серце вчилось жить,
Бо лиш вона могла охоче
Чекати так і так любить.
Живемо в іншому столітті,
У іший неповторний час,
Та хто сказав, що вибір інший
Примусить він зробити нас,
Бо ж щире золото лишилось
Таким же щирим і тепер,
І степ ще наш, і наше море,
І голос правди ще не вмер...
Іще добро – добро, та мами
Чому вчать нинішніх дітей?
Нам – випав вибір, він – за нами,
Від нього – завтрашній наш день.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728040
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.04.2017
О, Музо! Музо - чарівнице!
Який легкий твій дивний лет!
Коли приходиш ти, сестрице,
Душа звільняється з тенет.
До ясних зір піднятись хоче
І обійняти цілий світ,
Високих дум слова шепоче
І розцвіта , як диво-цвіт.
Багатство, слава, зиск, бажання...
Які примари! Тільки ти
Ведеш до світла скрізь страждання
Із лабіринтів німоти.
О, Музо! Музика чарівна !
Який легкий твій дивний лет!
Коли приходиш ти, царівно,
Душа звільняється з тенет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.04.2017
Ці традиційні пироги!
Такі рум’яні і пахучі!
Такі величні, як стоги,
Такі всесильні, наче кручі.
Ви звідки силу берете?
Яке тримає вас коріння?
Свій рід від сонця ведете
І зв’язуєте покоління.
Смачний гостинець всіх бабусь –
Така проста кулінарія.
Писати далі не берусь,
Бо вже про вас майнула мрія.
Яке це диво, їй-же-право,
Серед усих земних сум’ять,
Коли у мисці зліва-справа
На кухні пироги стоять!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=726480
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 30.03.2017
Хтось п’є вино, хтось людські сльози –
час вічне прядиво пряде,
а там, на тім крутім порозі,
до Храму дівчинка іде.
Така маленька, чиста й мила,
Що ніби херувим сама,
Та є у ній могуча сила,
Що її вгору підійма,
Ще нерозгадана, сокрита
В пророцтвах і святих письмах,
Та благість вже у ній розлита:
Іде вона – не віда страх.
Маленька дівчинка, Марія,
У Храмі буде тім зростать,
Щоби свої зміцнити сили
І матір’ю Ісуса стать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725932
рубрика: Поезія, Духовна поезія
дата поступления 27.03.2017
Моя Україно, така твоя доля,
Що серцю в неволі
Не гірш, як в на волі?
І що з тої волі?! Там бурі чекають
І хижі орли там по здобич літають.
Бувають там віхоли, люті морози,
Розлуки, невдачі, і кривди і сльози.
Що з волі пустої, коли без надії
Згорають, як в пеплі всі помисли-мрії.
Як ворогу мусиш протягувать руку,
А з другом розлука і з братом розлука.
Отож чи не краще у тихій неволі
Сидіти й чекати спокійної долі?
І діток учити покірними бути
Та волю забути, навіки забути.
Зате буде шинка, і курка і пиво,
Зате можна жити дуже красиво,
Забути, що віхоли є і морози.
А сльози? Нехай! Подумаєш сльози!
У цілому світі на їх не зважають,
Бо різними дуже сльози бувають.
Від радощів, здуру, є й інші причини
Зате ж бо життя буде дуже красиве,
А доброму пану якщо попадешся,
То й меду нап’єшся і пива нап’єшся.
Навряд щоб зізнавсь хтось в таких міркуваннях
Цього не зустрінеш і в юних та ранніх.
В такому ніхто зізнатись не хоче,
Бо кожного слава за ребра лоскоче.
Бо марять усі нап’ялити тогу,
А гарні слова у тому підмога.
Де треба - брехнуть, де обіцянку дати,
А де від душі гопака станцювати.
Отож – бо не стане „розумна” людина
Незручні слова говорить про країну.
А що Україна? Така її доля,
Що серцю в неволі не гірш, як на волі?
10.05.2003
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725549
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.03.2017
Досить на всіх: і тривоги і болю,
Заполонили хвала і ганьба.
Люба моя, що ж це сталось з тобою?
Ти ж - моя радість, любов і журба.
Стало на всіх би у тебе утіхи,
Стало на всіх би і хліба й вина...
Як відвернути від тебе це лихо –
Ти ж моя радість, любов і журба.
Де і коли ти спіткнулась, рідненька?
Як же підняти тебе із одра?
Ну не горюй, усміхнись, хоч легенько...
Ти ж моя радість, любов і журба...
Як ти змарніла... А треба триматись!
Вірити треба у силу добра!
Квилити досить! Будь сильна, як мати!
Ти ж моя радість, любов і ... журба.
Ти - у мені, тож і будемо разом.
І не хвилюйся, що сила мала,
Щастя повернеться, хоч не одразу...
Будь же на радість, моя ти журба.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=725221
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.03.2017
То був Тарас, тепер ось – Ліна,
Усі рівняються на них
І ... плюхкаються на коліна,
Панів шукаючи нових.
У чому суть патріотизму
Таких ось бісових дітей?
Скоріш зіпхнути з плеч Вітчизну,
Набравшись десь чужих ідей?
О, єзуїтство хитра штука!
Уміло бреше на святе.
І справжня треба тут наука,
Бо дурість все росте й росте.
А що читали, як читали,
Яких дісталися висот
І не питай... А щоб мовчали
Відразу так закриють рот,
Щоб не хотілось роззявляти...
Таких знайшли учителів,
Що краще б їх повік не знати
Отих «пророків» і «братів».
І звідусіль летять ці круки,
Немов на падаль. Що за цим?
Отак Тарасові онуки
Навчились захищать свій дім.
То нащо ж нам конгеніальність
Тарасів, Лін і Василів?
Хіба вже дурість наша данність
І вже не встанемо з колін?
То був Тарас, тепер ось Ліна...
Усі рівняються на них...
І плюхкаються на коліна,
Панів шукаючи нових.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724936
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.03.2017
Вже юна синь бринить над світом,
Крізь хмар вологих пелюшки,
Нехай далеко ще до літа,
Та вже бубнявіють бруньки.
Нехай пласти рудого снігу
Усюди вперто ще лежать
Та вже з-під снігу, вже з-під снігу
Струмки упевнено біжать.
Бо вже з космічного далека,
Крізь сірувату товщу хмар
Веселий промінь, мов лелека,
До нас у гості завітав.
І хочеться ловити всюди
Надійний цей дороговказ
І дихати на повні груди,
Так дихати, як в перший раз
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724886
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.03.2017
Хто посмів рідний край зневажати?
Піднялася у кого рука
Батьківщиною знов гендлювати,
Продавати її з молотка?
Чом немає про неї турботи?
Лише зайди кругом розвелись...
Де ж поділися ті патріоти,
Що на відданість їй присяглись?
Чом не золотом хлібної ниви,
Не усмішками щирих сердець,
Не добром люба їм Україна,
А лиш тим, що кладуть в гаманець?
Чом свої лише люблять персони?
За людей не вважають народ?
Хіба той лиш, хто бреше достойний?
Лише той, хто кричить, патріот?
Чом ведуть знов людей до обману?
Хочуть все в них до нитки віднять...
А в пітьмі знов маячать тирани,
Які можуть лиш гучно кричать.
Що зреклися і віри й свободи
Задля власних амбіцій пустих
І брехливе все тичуть народу
Лиш обіцянок повно пустих.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724471
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 20.03.2017
Дурак не может быть шутом –
Шуту до пользы дела мало.
Всерьез гордиться шутовством
Лишь дураку и не пристало.
Дурак солиден и богат
И как вести дела он знает,
А шут душой своей богат,
Он о чинах не помышляет.
Шумит не ради хвастовства –
Великим в рожи метит стрелы,
Дурак и ради шутовства
Подать свой голос не посмеет,
Но проявляет всюду власть,
Свою персону охраняет,
А шут – беспечен, как дитя,
Ему Господь лишь помогает.
2000 г
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724470
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.03.2017
Як добре прогулятися по Києву,
По цим бруківкам, паркам і мостам...
Чи й справді ми любити його вміємо?
А Київ же в нас мати всім містам!
А Київ же, лісами оторочений,
Умитий і напоєний Дніпром,
Усе, що має, віддає охоче всім
І зичить всіх одним лише добром.
А Київ же, століттями овіяний,
А Київ – завжди юний, молодий,
У шир Дніпра соборами замріяний,
Все лине й лине до нових надій.
Це древнє місто усього побачило
За півтора своїх тисячоліть:
І воювало і було обачливим,
Й відроджувалось після лихоліть.
Своїми дітьми завжди ушановане,
Усій Русі окрасою було...
А нині? Заяложене, обпльоване,
Поглянеш нині - ніби й не воно.
Недбалі діти все добро спаплюжили...
І байдуже! Кругом один лиш срам,
Бо як любові серцю забраковано,
Піднімеш руку навіть і на храм.
О, Київ, Київ, коли й ти не вхожений,
То що вже говорити тоді нам?!
Та добре прогулятися по Києву...
По скверам, паркам, вулицям, мостам ...
Чи й справді ми любити його вміємо?
А Київ же в нас мати всім містам!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724289
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.03.2017
Чвалаю в почорніле поле,
Чалапаю в м'якій ріллі,
Що увібрала сміх і горе
У незбагненній цій землі,
Яка шляхами й манівцями
У просторі кудись летить,
Євшанами і чебрецями
Чаклує і думки ятрить.
Шуміли вже над нею бурі,
Шугали з-понад краю в край,
Волала вже на повні груди,
І шепотіла " Хліба дай..."
І лагідним веселим літом
Уже з'являлись колоски,
І линули над цілим світом
Її наспіви і казки.
І ширилися і шуміли
Над вулицями прапори...
Земля терпіла як уміла,
Але терпіла до пори...
І незапліднена і чорна
Лежить сьогодні... Спочива?
Чи виснажені і убогі
До Бога груди підійма?
Чвалаю в почорніле поле,
Чалапаю в м'якій ріллі,
Що увібрала сміх і горе
У незрівнянній цій землі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724125
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.03.2017
Нема поезії на світі,
Немає рим, нема пісень...
Одні лиш смітники та діти,
Що плутають де ніч і день.
Немає радості навколо,
Немає музики в словах,
Навколо - лиш вороже коло,
Навколо лиш – то лють, то страх.
Одні розбіжності і чвари,
Кривих дзеркал кругом стіна,
Мізерність дум – бісівські чари -
Вже дійняли усіх сповна.
Ніхто в покликання не вірить,
Не хоче свій здіймати хрест,
І очі, де душа зоріє,
Не піднімає до небес.
І все ж живе, ще й багатіє,
Та ще й когось безумству вчить,
А думка, що до Бога лине ,
В душі принижено мовчить.
А так – весна, цвітуть тюльпани
І зеленіє скрізь трава...
Якби не дурощі і чвари,
То добре все було б сповна...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724124
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.03.2017
Яке смішне слівце – сальце.
Це не м’ясце і не сільце.
Для когось пережитків слід,
Для когось радість і обід –
Ми ж не зважаємо на це,
Бо нам знайоме це слівце.
Ось пані – в профіль і анфас-
Прижучить добре може вас,
Що ви не модні, від землі
І ледве тільки не дурні...
Так пропісочить, припече,
Сама, між тим, жує сальце.
А он човпе чувак брудний-
Неголений, похмурий, злий.
Для нього маячня оця,
Як та лушпайка від яйця.
А от сальця б він попоїв,
То може б трохи й звеселів.
А там он прямо ідеал.
З усіх боків і справді – пан,
Освічений і так і сяк,
До жіночок теж має смак,
Та сало так жує – держіть,
Що за вухами аж лящить
Отак куди не глянь, не кинь-
Кругом є цей продукт простий.
Без нього б можна вік прожить -
Та серце все-таки лежить...
Про нього й казочка оця-
Ніяк не можна без сальця!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723376
рубрика: Поезія, Гумореска
дата поступления 13.03.2017
Колись було, колись – гортаю сторінки
Минулого життя за днями і роками,
І як малі струмки до вічної ріки,
Так і моя любов тепер до мами.
Колись було, колись – була ти молода,
Такою ти мені ніколи ще не снилась,
Та спогади оці немов жива вода
І я із ними, мамо, відродилась.
Колись було, колись – ще в пам’яті бринить
Як стежкою ти йшла струнка і чорнобрива,
Та вже зійшла слізьми та незабутня мить,
Бо я усе без тебе, мамо мила.
Колись було, колись - роки вже пронеслись
І вже нове життя вирує і сміється.
Нехай усі шляхи навіки розійшлись
Та мамина стежина й досі в’ється
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722646
рубрика: Поезія, Авторська пісня
дата поступления 10.03.2017
Забулькав блюзи березневий дощ,
Невтомно розсуваючи калюжі.
Не морщ свій носик, дівчинко, не морщ -
Це дощ змиває панування стужі.
Ти вбралася в спідничку міні-ні
І раптом показала милі ніжки...
Ти впевнено зимі сказала: " Ні"
Й поцокала завзято по доріжці!
Розкішною бровою повела
І хлопець за тобою ладен бігти,
Та знову парасолька підвела -
Розлуці не вдалося запобігти.
І ти у блюзі зникла, у дощі,
І ти розтанула в сирій погоді...
А, може, ти весна? В легкім плащі
Прийшла повелівати у природі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721973
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.03.2017
Березневий день – безкрає небо!
Зазирає сонце у вікно.
Прохолодно... Ще чекати треба,
Як воно це – «тепло», як воно?
До зими так близько, й так далеко...
Не відвикли ще ми від зими,
А десь там, за обрієм, лелеки
Вже черкають тропіки крильми.
А десь там, у рухах атмосфери,
Вже торує сонце шлях теплу.
Відхиляю тюлі і портьєри
І весні – хвалу, хвалу, хвалу!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721972
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.03.2017
Екзотика у нас – омана.
У нас романтика своя.
У нас легкі, леткі тумани
І срібна в річці течія.
І в глечику вода з криниці
Така солодка, як нектар,
І стиглі яблука-кислиці
До ніг схиляють щедрий дар.
Усе просте, як руки мами,
Що пахнуть завжди молоком,
Не манікюрені ніразу
І шкіра – ніби терпужком.
Які тут пальми та банани,
Що хтось за ними вболіва?!
Є подорожник при дорозі,
Щоб не боліла голова.
І терпко пахне рута-м’ята
І вабить око буйний хміль...
Проста земля, а так багата
І гоїть так сердечний біль.
Проста... І, може, в тім причина?
Когось же вабить „Адідас”.
А мудрий Бог із височини
Спокійно дивиться на нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2017
Ще у зими права чималі:
Ще сіє сніг, тепла нема,
Та що вона подіє з нами,
Як на порозі вже весна?
Як із далекого далека
Лелеки вже привіти шлють,
І у хліву телятко мека,
І бджоли в вулику гудуть.
І серце ясно відчуває
Наближення великих змін,
І що зими вже час минає
Під свіжим вітром перемін.
Куйовдить вітер вербам коси
І прокидається вже гай,
Нехай похмурий день ще й досі,
Та дух весни вже з краю в край!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720773
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.02.2017
Гуляє вітер по степах,
Колише трави, стиглі ниви,
Як моря Чорного розливи -
Все хвилі, хвилі в ковилах
Гуляє вітер по степах.
Гуляє вітер в комишах,
Вербі щось лагідно шепоче,
Аж листячко її тріпоче
І шелестить, мов з шовку стяг -
Гуляє вітер в комишах.
Гуляє вітер по морях,
Неначе й втоми він не знає,
Об берег хвилі розбиває
І залишається в піснях.
Гуляє вітер по морях !
Гуляє вітер на роздоллі,
На вольнім степовім просторі
І у безкрайнім синім морі -
Кругом йому відкритий шлях...
Гуляє вітер по степах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720580
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.02.2017
Латориця, Латориця - лагідна ріка,
Об каміння лащиться – в горах протіка.
Звабливо звивається в плетиві доріг,
Ніби з вами грається і пливе до ніг.
Знову виривається, не тримай – втече,
Візьме і сховається за гірське плече.
Аж біля Мукачева стишить свій політ
І несе Словаччині від Карпат привіт.
Латориця, Латориця - лагідна ріка,
Об каміння лащиться – в горах протіка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720531
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 27.02.2017
А вже весна, уже весна ...
І сонце вже привітно сяє,
І даль прозора та ясна,
І пташка весело співає.
І завірюхи не метуть,
І не печуть тривкі морози,
І у березовім гаю
Течуть нестримно краплі-сльози .
І пробиваються крізь сніг
Зелені стріли квітів ранніх,
І улягаються до ніг
Кристалики льодин останніх.
І стомлено муркоче кіт,
Гуляти більше він не хоче,
І потягається у сні
Та вусами мене лоскоче.
А вже весна, уже весна ...
І хай же буде поміж нами ...
Хоч, може, й не спішить ясна ,
Та вже вона не за горами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720317
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.02.2017
Ти - жінка, ти - окраса світу,
Світилам майже ти рівня,
Оспівує хтось у сонетах
Таке земне твоє ім’я.
Хтось оголошує турніри
І, навіть, війни в честь твою.
Веде казкові хтось вітрила,
Щоб довести любов свою.
Антична ти богиня й мати,
У світ приносиш ти життя.
Та хочеться мені спитати:
- Чи ти це знаєш до пуття?
Коли одвічного кохання
Приходить довгождана мить,
Чи ти даруєш те натхнення,
Що чистим полум’ям горить?
Чи нерозумно і зухвало,
Кричиш - зробивши хибний крок.
Чи перше і святе кохання
Ти піднімаєш до зірок?
Жадана, мила і єдина!
Віч-на-віч! Лише віч-на-віч...
Та коли руки обтирають -
Ти вже не жінка - ти вже річ.
Коли, щоб догодить нахабі ,
Цигарку, чарку в рота пхнеш,
Гадаєш ти, що то кохання?
Гадаєш, що він любить теж?
Ти ж жінка! Ти - окраса світу,
Світилам майже ти рівня!
Не оскверняй же чисте й ніжне.
Земне й святе своє ім’я!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720315
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2017
Троянду – в кришталеву вазу...
Щось небуденне в цьому є,
Що, ніби, аж п’янить щоразу,
Щось потаємне, щось своє,
Щось дуже тихе і сердечне,
Що хатнім дихає теплом,
При ньому сварки недоречні
І сам ти світишся добром.
Троянду в кришталеву вазу –
Естетику у кожен дім,
Щоб кожен це збагнув відразу
І краще ближніх розумів.
Безсилі чвари і погрози,
Де сяють квіти на столі...
В кришталь –троянди, ружі, рози,
Хай буде тиша на землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720150
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2017
Сичить зима: «Весни не буде,
ні барв, ні літа ні тепла,
скоріться долі, темні люди,
і не чекайте вже добра!»
Та, раптом, світло променисте
сяйнуло із-за темних хмар,
і враз знялося сонце чисте,
і нанесло зимі удар.
І все навколо заясніло,
загомоніло, ожило!
І знову стало гарно й мило –
зими неначе й не було!
Народе мій, і ти збудись:
до світла серцем обернись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=720149
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.02.2017
Кремезна груша, як стара людина,
У пальцях розчепірених – роки.
Побачили всього вони, й не дивно,
Старенькі руки і старі гілки.
Кремезна груша...Тихий спомин ляже:
Твоя духмяність, молодість моя...
Ну хто тепер, крім нас, уже розкаже
Про те, як тут жила колись сім’я?
Кремезна груша ця була ще юна,
Якийсь малий тоненький пагінець,
Коли велася тут багатострунно
Мелодія у люблячих сердець.
Пливуть роки, відходять у нетлінність
Оті прості і любі імена,
Бо є в житті така закономірність...
Та груша не лишається одна.
Маленькі пальці з часом знов торкнуться
Старих гілок, які розквітнуть знов,
І очі знову тепло усміхнуться
До груші тої, а в очах – любов.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719953
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.02.2017
Не цурайся, дитино, своєї землі,
Що тебе годувала й ростила,
Бо усі ми краплини від неї малі
І від неї краса наша й сила.
Не ловись на примари неонових слів,
Що так звабно палають щоночі,
Ти послухай її колискові пісні,
І козацькі пісні і дівочі.
Ти поринь у простори розлогих степів,
У тумани її і лимани,
Ти услухайся в шелест хмільних комишів,
Ти відчуй її болі і рани.
І тоді, моя крихітко мила, тоді
Ти відчуєш, як серце заб’ється,
Як душа заговорить в малому тобі
І на очі сльоза навернеться…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719952
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.02.2017
Ти довго йшла, душа твоя тремтіла,
А очі все вдивлялися в пітьму.
О, як ти палко, пристрасно хотіла
Вклонитися єдиному - Йому!
Блукала, мов сновида, серед ночі,
Розхристана і боса, серце – птах.
І плакали колись безстидні очі,
І теплилась молитва на устах.
Вже не було сум’яття – випав жереб.
Не зволікаєш, лиш передихнеш
І знову до мети. І лише череп
Подивиться услід тобі – ідеш.
Несеш тягар старих своїх провин,
Бо знаєш, що простить лиш Він один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719785
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.02.2017
Моліться, моліться, моліться,
Допоки ще сонечко сяє,
Моліться, моліться, моліться,
Аж поки душа не відтає....
Моліться, поки садовища
Вкриваються листом і цвітом,
Моліться, моліться хоч ви ще,
Моліться зимою і літом.
Моліться, як, може, в дорозі
Вас ніч і негода застане,
Моліться, моліться, моліться,
Аж поки зоря не настане.
Моліться, як зграї пташині
Сюди не захочуть вертатись
(Бо гірко і сумно тут нині),
І диво тоді може статись.
Моліться, о сиві і юні,
Моліться, о браття і други!
Молитва поможе Вкраїні,
Врятує її від наруги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719783
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.02.2017
У моря-морера
є хвилі високі,
у моря-морера
глибини глибокі
і море-мореро
постійно шумить,
бо море-мореро
ніколи не спить.
До моря-морера
стікаються ріки,
у моря- морера
є риби без ліку,
по морю-мореру
пливуть кораблі,
а ми зустрічаємо
їх на землі.
У моря-морера
є пірси і бризи,
воно зневажає
всі наші капризи,
нам море-мореро
натхнення дає...
Як все-таки добре,
що море це є!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719607
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 22.02.2017
Просякнуте сонцем,
просолене бризом,
продуте вітрами
уздовж і ушир,
ти – раптом, коштовним
південним сюрпризом
до ніг припадаєш,
як лагідний звір.
Тебе не збагнеш,
не пізнаєш відразу,
приховуєш справжні
ти чари свої:
то планером линеш,
то чуєшся джазом,
то мрієш за обрій
в прозорій імлі.
Своїм таланом
ти завдячуєш морю,
і різним буваєш,
як море одне:
то тихим і ніжним,
то строгим і грізним,
як лапа на тебе
чиясь посягне.
У нетрях дворів
причаїлись видіння,
десь поряд із Пушкіним
Бабель стоїть…
І так неповторно
в лункім нетерпінні
рахують бруківки
відлуння століть.
О, місто яскраве,
дзвінке і строкате,
колись ти вплелося
у долю мою,
твої сторінки
я вже вмію читати,
та все ж в здивуванні
ось знову стою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719606
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 22.02.2017
Уже на обрії Карпати
Знялися хвилею громад.
Пейзаж цей буду пам'ятати,
Коли повернуся назад.
У ньому щось просте і щире,
Як рідні обриси рівнин,
Адже ж земля своя, єдина,
Та і народ же теж один.
Але однак комусь не йметься
Порвати знову на шматки
Ось тут рівнини приолеські,
А там Олешківські піски.
І так же лагідно туркочуть,
І сунуть із усіх сторін,
І вже брехнею застять очі :
- Не вірте, що народ один!
Не вірте батьківському роду,
Свою історію пишіть,
Шукайте в нас свою свободу
І все грішіть, грішіть, грішіть!
Тож схаменіться, дивні люди
І озирніться навкруги:
Своя земля - свої і люди!
Довкола ж - тільки вороги!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719424
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 21.02.2017
Спішить, спішить до Києва,
На Київський перон
Схвильований, замріяний,
Окрилений вагон.
А в ньому як належить все,
Своє життя біжить:
Хтось слів плете мереживо,
А хтось безжурно спить.
Всі станції зливаються -
Сигнал, ліхтар, перон -
І швидко наближається
До Києва вагон.
І хтось уже вдивляється
В замріяну блакить –
Ніяк не дочекається
Свою щасливу мить.
Спішить вагон до Києва,
Вже скоро ліс мине,
І, може, там, у Києві
Чекають і мене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2017
Останні дні зими, нарешті вже останні!
А в них – надії більше, як ніде,
Ні роздумів, ні суму, ні вагання:
- Весна іде, весна, весна іде!
І все забудеться: хурделиці, морози...
Нехай про них співає хтось пісні,
Я їх стерпіти, пережити в змозі
За перші світлі березневі дні.
Бо знаю: до весни лиш кілька кроків,
Всього лиш кілька кроків...А тоді
Все буйство і вся сила юних соків,
І вся потужність водяних потоків
Враз загуде, заграє на дуді,
На всіх сопілках, флейтах і кларнетах,
У басових і тенорних тонах,
В дієзових оркестрах і квартетах –
Усе почуєш в тих весняних днях!
А гомону, а гамору, а писку!
І скільки ще всього почуєш там –
Усі підряд, по черзі і по списку
Почнуть, почнуть себе являти нам!
У ній усе - кохання і робота,
І спів птахів і перші теплі дні,
Бо незліченні у весни турботи –
Віват весні, віват, віват весні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719243
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.02.2017
Прервалась связь
времен и
поколений,
привычны стала
трусость,
ложь, обман,
стыдливость
вызывает осужденье
и серость
правит свой
ничтожный
бал.
Остылость чувств –
вот главная
примета,
и опостыленность
чужих
идей….
Как мало солнца,
воздуха
и света
в безликих буднях
смен ночей
и дней.
И жизнь уже
не просто
испытанье,
какой она была
во все
века,
а истязанье,
соковыжыманье -
как много
в ней уродства
и греха.
Как мало
стало места
доброй песне,
что, как ручей ,
лилась
из уст в уста…
Где пылкость чувств,
ответственность
и честность,
где преданность,
любовь
и чистота?
Ужель корыстность –
времени
веленье?
Ужель
пред будущим
не ведом
страх?
Прервалась связь
времен
и поколений…
Ужель погрязнем
больше
во грехах?
12.06.2007
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719222
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 19.02.2017
У Закарпатті вже весна -
Всепереможна, зрима, зрима,
Нестримна, радісна, ясна,
І як кохання невмолима.
Із голубами у блакить
Привільно й весело зринає,
Вже над Мукачевим летить,
По Берегову вже гуляє.
У гори рветься із рівнин
І сніг ковтає ніздрюватий,
Зима стає в цей перегін
І відступає у Карпати.
А там на схилах полонин
Ще попанує на остання,
Аж поки не спливе із гір
Її сріблясте увібрання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=719086
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.02.2017
Червоні кетяги калини
І білий, білий, білий сніг...
З старих часів пейзаж єдиний
І милий серцю оберіг.
З старих часів в недолі й долі
Калина домом пророста...
Того ж така вона й червона
Того ж така вона й густа.
Того ж бо так милує око
І ніжно тулиться до ніг
Сердечний символ цей високий
І милий серцю оберіг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718859
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.02.2017
Зима прощалася не снігом,
А чорнозему сном масним.
Не синюватим лижним слідом,
А першим променем ясним.
І ніжним кінчиком проміння
Мостило сонце слід весні.
Земля ще спала, та сьогодні
Вже ворушилася у сні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718858
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.02.2017
Сумує липа за лісами:
-Карпатські гори чом лисіють?
Хоч і не стали ще степами,
Але не так вже зеленіють.
Ще є красуні тут смереки,
У прямовисній непокорі –
Нащадки прадідів далеких,
Що тішать в радості і горі.
І буки ніжним, тихим листом
Все щось шепочуть на дорогу
І з потаємним, дивним смислом
Все сиплють "буквами"* під ноги.
Іще дуби, міцні, мов кручі,
Стоять у ліса на сторожі,
Та мало їх старих, могучіх,
Застигли велетні в тривозі.
Сумує липа за лісами:
-Куди мої поділись діти?
Чому вже не шумлять між нами
Веселі і пахучі липи?
Чиє хижацьке, заздре око
На вас закляття наложило,
Чия рука чужа й жорстока
Оцю лісну красу згубила?
Я вже стара і все я знаю,
І знаю – їм це не минеться,
І їхня жадібність і заздрість
На їхню ж кару обернеться!
* "буквами" - на Закарпатті місцеві мешканці називають букові горіхи
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718664
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.02.2017
Красива дівчина, красива...
А в чому ж та її краса?
Вона привітна, ніжна й мила:
М’які уста, важка коса...
Вона терпляча і цнотлива,
І до роботи беручка,
Завжди весела, не сварлива,
Ще й статна, як лоза гнучка.
Неначе золотим промінням
Привітно сяє до людей,
Та ще й розумна, не блудлива.
Високих сповнена ідей...
Привільні трави дишуть п’янко,
А в неї усміх на устах...
Моя ти горлице, слов’янко,
Твій усміх травами пропах.
Твій погляд – наче та молитва,
Поглянеш – все кругом цвіте,
Твоє життя – ясне і світле –
Комусь, можливо, й запросте.
Та саме в простоті цій – сила,
Не в розпачах чужих завій!
Красива дівчина, красива,
Будь сповнена високих мрій!
Хоч будуть гнати і дурити,
Мовляв, потрібні не такі.
Красою ще й почнуть ганьбити –
Не вір! Такою ти пройшла віки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718663
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.02.2017
Вона – прийшла
із глибини століть...
Мов ідеал – її краса
нетлінна!
Прекрасна, ніби
світанкова мить:
цариця, і жона і Ехнатону –
рівна!
Чоло відкрите сонцю
і вітрам.
А ці уста! А ці глибокі
очі!
А стан її?
Цей гордовитий стан!
І все у ній – щось ніжне
і пророче.
Що фараон в душі її
читав?
Чи знав він, що
Вона його обрала?
Чи знав, коли свій скіпетр
підіймав,
про що вона іще
з дитинства знала?
Любов і вірність – то
великий труд,
і у любові завжди двоє –
рівні.
Любов не терпить зрад, оман
і пут,
усі ці капості для неї –
безнадійні.
Любов і підняла її
на п’єдистал,
адже прийшла на всі віки –
завчасно.
Але краса її – не в звабі
чар,
бо в неї і душа
прекрасна.
О, Нефертіті! Ти прийшла
сюди,
у світ оцей жорстокий
і зрадливий,
немов ковток цілющої
води –
Прекрасна, ти прийшла,
як диво!
***
А він... Він був лиш
фараон.
Всього лиш чоловік,
мужчина...
І він минув, минув неначе
сон...
Не зрозумів, що ти така –
єдинна!
Прости йому, тобі ж –
ціни нема,
А тих розлучниць... Їх -
силена сила.
А знаєш, люба, ти -
і не одна.
Лаура буде, Ольга,
Жозефіна...
***
Прекрасна, ти прийшла
із глибини століть
і вішать носа – статус
не велить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718488
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.02.2017
На Схід! На далеку, далеку
окраїну світу,
де рожевої сакури
вітер обтрушує цвіт,
звідки сонце
розпеченим диском
повзе до зеніту
де « Ман-йо-сю»
ще й досі вражає
неоновий світ.
О, Ямато, Ямато!
Про тебе
мені і не знати?
Про твої ікебани
і « Хонди»?
Вони на устах!
Та мене по-другому
гойдала
усміхнена мати
і полиновим духом
стелилося літо
в розлогих степах.
О, Ямато, Ямато! Скажи
ну що з мене взяти?
Хто у нас тут цитує
і любить писати
вірші?
Та чому
твої танка сумні
так приємно
читати
і чому залишають вони
такий слід у душі ?
О, Ямато, Ямато! Скажи
чи до тебе приїду?
Хоч не сплю
до обіду і рано
уже на ногах,
та у нас
від поезії вже
не лишилося й сліду,
і шляхи
потонули давно
у глибоких снігах.
Та, однак,
я з тобою щоранку
привітно вітаюсь.
І на схід
удивляюсь,
шукаючи сонячний слід,
і в поезії східній
коли-не -коли,
а ховаюсь,
як занадто уже
допече
цей нелагідний
світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718487
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.02.2017
В мозок –
шість тисяч
вольт!
Може
ти зараз шукаєш
кольт...
Тільки
ти більше
ніколи цього не роби!
Встань!
І далі – іди, іди...
Встань і іди
знову.
Знай, що на світі багато
такого,
заради чого
варто далі було б
іти.
Знай, що людина ти!
А ти – знову...
Не вір нікому
такому злому,
хто не цінить життя.
Це все маячня –
усі наші проблеми,
окрім дилеми:
бути – не бути,
жити – не жити...
Ти не смієш гріх
чинити
і мусиш
жити.
Бо ти – Боже дитя.
Не вір ніколи
злому.
Ти ще побачиш, як сонце
зійде,
ти ще відчуєш – весна іде.
Ти ще почуєш –
на виднокрузі
друзі
гукають: «Де ти, де?»
Ще все прийде!
Тільки не вір злому!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718287
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.02.2017
О, ці уста, ці погляди ці руки,
Розкуті і цнотливі водночас,
Твій стан і мелодійні ніжні звуки –
Танок, котрий до глибини потряс.
Ти мов вогонь, примхлива Соломіє,
В тобі життя, і пристрасть і жага:
Проси усе, що хочеш, вмієш, вмієш
Причарувати юна і нага.
І іншого вже не чекали дива
Та раптом з уст зірвалися слова:
- Коли я вам так добре догодила,
Хай буде тут Іванова глава!
-
Чи відала тоді, що просиш ти
Себе гріху у жертву принести?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718285
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2017
Високий стиль – все та ж неволя,
Все той же повсякденний хрест...
Така вже у поета доля -
Тривоги, радість,біль, протест,
Чийсь сором і розчарування,
Чиїсь гріхи і каяття -
Все - без останку і вагання -
Вплітати у своє життя.
І своїм серцем, крізь страждання,
Зціляти біль людських провин...
Земне й небесне поривання
Єднає лиш поет один.
І простягає свої руки
До тих незвіданих висот,
Де забуття немає й муки,
За правду і за свій народ.
2006 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718103
рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата поступления 14.02.2017
Вже не зима, а зимонька
Ступила на поріг.
Тоненька стала кригонька
І вітерець приліг.
Не гуготить метелиця
Щоночі за вікном,
А ніжним пухом стелиться
До ніг рясним сніжком.
У вирії вже пташечка
Розправила крило.
А на полях пшениченька
Готує нам добро.
І чути понад кручею,
Де бовваніє ліс,
Веселий подих літечка,
Що вітерець приніс.
2005
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718098
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.02.2017