| Сторінки (1/20): | « | 1 | » |
І коли замерзає ніч у льодяниках зір над дахом чужого будинку,
А на ранок весна між зими снігові продирається хащі –
Вона віями ловить розтале кохання, останню цієї зими сніжинку,
Й обіцяє не стати на ті ж самі граблі ніколи, нізащо.
І коли розуміє, що світ прогресує і не буде отак, як раніше.
І коли він сприймає її як один із предметів будинку,
Наче шафу, диван чи порожню, обдерту в холодному просторі нішу,
Чи поламану ним же до щастя передостанню сходинку…
І тоді замерзає ніч у льодяниках зір над їхніми векторами,
Що врізнобіч лягають на мапі колишнього спільного руху.
Апокаліпсис їхніх відносин руйнує збудовані ними любові храми,
І пророцтва від майя збуваються – вмить виростає сліпа розруха.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809279
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2018
Мій ранок звичайний…
На кухні кипить хвилин десять вже чайник.
Годинник «Фестіна» рахує думки і перейдені вбрід відболілі образи.
Я хочу нарешті з коханням оцим покінчити назавжди відразу.
Мій ранок звичайний: заварюю каву і п’ю у гіркому мовчанні…
Не думати зовсім, що станеться далі, не мріяти, не помирати
щоразу, коли ти зникаєш або провисаєш між петель в безглуздому світі.
Я хочу з тобою залишитись жити в сп’янілому нашому літі,
улюблену пасту твою готувати, разом прокидатися і засинати.
Мій ранок звичайний…
Розплющую очі в порожньому ліжку. Наснилося наше вінчання…
Наснилися мрії, котрі розчинило крізь шибку ілюзій проміння світанку,
і діти, яких ми не мали, і те, як колись їх наворожила у парку циганка,
і наше, гадали наївно, із платини не переламне кохання.
Ковтаю усю гіркоту, що на дні філіжанки міцної «Лавацци»,
Й пророщений біль у заблудлих словах, довжиною до контурів неба.
Скажи про одне: як далі іти? Як жити навчитись без думки про тебе?
І відпусти поглинати самотність у зведених болем простінках палацу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2018
Болить не те, що сталося, а спогади про райське щастя
і той рубець на животі моєму – боротьба й молитви в небо.
Вже відраховує годинник на порізаному венами зап’ясті
твоє їдке мовчання без причини і моє пусте життя без тебе.
Бо ти мене відрікся тричі до зорі ще, не вагаючись, одразу,
коли поцупити кохання вже хотіла, наче злодій у законі.
Давай назначимо дуель і хто-кого – вб’ємо любов, оцю відразу!
Давай поставимо крапки над «і» або в кінці начала. Ми сторонні…
Давай розійдемося зовсім, затим, що це лише тілесні камуфляжі!
Насправді наші душі будуть вічно разом, поза болем, поза світом.
Я взята з лівого ребра від тебе, я – від твого серця. Недосяжні
ми лишимось і навіть, коли нас зітре на порох чи розвіє вітром.
Ми лишимось, ми будемо навічно, станемо прозорим світлом,
з якого все живе постало: чудеса довкола і любов, і віра.
Ми знову обриватимемо наше божевільне, соковите літо
й кохатимемо, як раніше – до втрати пульсу, вигорання і без міри.
Болить не те, що сталося, а вмить скалічені, приречені надії,
котрим ти перебив хребці байдужістю, аби вже не вставали.
Той біль резонуватиме постійно, відтак – зупиниться на віях,
накриє штормовим циклоном та обірве логістики портали.
Навіщо мапа вже тоді, коли немає курсу, стерся вектор руху? –
холодний брук зі спогадів на хіднику віддалений від магістралі.
Ти не зламав мене, а навпаки – упевненість подарував, лиш не розруху,
щоби долати віражі й крутити попри все життя педалі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809097
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2018
Хочеш, покуримо вдвох на веранді будинку під небом зірковим? –
ніч прохолодно зітхає і стигне поволі спітніла земля.
В пастку зове й перевтілює нас це кохання, як Свідки Єгови,
тільки би знати напевно, чи стане на користь нависла петля.
Хочеш, ми свято триматимем нашу обітницю бути навічно,
медитувати, мовчати, кохати, в щось вірити наперекір?
Або ж ретельно зберемо найкраще, котре сталось з нами, в наплічник
і втечемо. Перепишемо повість Шекспіра на власний манір.
Хочеш, ми будемо довго літати у хмарах, блукати у мріях
поки не втомляться крила й не трапляться з нами якісь чудеса?
Поки у змозі важливі слова відшукати в недавніх подіях,
поки тримаємо кожен на прив’язі лютого пса.
Хочеш, позаду залишимо все недоречне і звички погані,
прикладом, потай курити від тебе навмисне лиш тільки собі?
Хочеш, ми будемо жити на повну або провисати в нірвані?
Хочеш, для тебе зміню напрям вектора й кількість годин у добі?
Але на всі пропозиції і заклинання говориш принишкло:
«Хочу, щоб поряд була ти завжди! А все решта – пусте, моя мишко…»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.10.2018
Літо котиться вишнею, стиглим запахом снів на зорі, хюґе-станом –
так буває, коли щонайліпші моменти лягають скарбами в шухляду.
Літо кругле, як сонце, з ароматом суниці, зі смаком шерідану…
Я б усе зберегла, припасла би для тебе, але ти вже позаду:
твій мобільний мовчить, Водафон-покриття зле роз’єднує нашу розмову.
Я б хотіла забрати це літо у осінь, коли бракуватиме світла.
Все найкраще в житті – це оте, що спонтанно було й випадково,
щастя містить в собі Тель-Авів і Дахаб, найкоротші світанки у світі.
Я б хотіла забрати тебе до Червоного моря, в блакитну лагуну,
стати морем, яке без кінця, або вітром, піском, стати рибами в морі –
лише вдвох назавжди! Я тебе, наче скарб, заховала б в єгипетських рунах,
в піраміді Хеопса під плити століть. Тільки б наша з тобою love story
була морем, яке без кінця, була літом, теплом, була світлом прозорим.
Давай разом пройдемо життя непросте і про все, що болить, поговорим…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2018
Його мовчання викликало втому
Й накочувались хвилі радіації,
Коли відходив потяг від перону,
Б’ючи по серцю хвилями вібрації.
Вона була в якомусь із вагонів,
Кудись втікала від глухої порожнечі.
Застрягло в горлі сотні ембріонів
Несказаних йому дорогоцінних речень.
Застрягло все, що було і що буде,
Вона немов ковтнула гострих спецій.
За склом вікна з’являлися верблюди,
Червоне море, обрис пірамід-трапецій,
Найкраще літо, котре трапилося з ними –
Її бажання він виконував будь-що там.
Аж раптом осінь відгомоном зливи
Пройшлась по їхніх внутрішніх синодах.
Вона йому постійно пробачала,
Вона його кохала недоречно.
Без боротьби – так треба! – врешті відпускала…
Відходив потяг. Він стояв – безпечно…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808975
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.10.2018
Знов лунає від тебе дзвінок, мов спасіння,
Ніжний голос по той бік втішає уже.
І сповзає із пліч важелезне каміння,
Вкотре рідним стає те, що було чуже.
Довга відстань і наша «не наша» дорога,
Бо з тобою хотіли інакшого ми.
Я в одному зі снів запитаю у Бога,
Де зі стежки убік випадково зійшли?
Але чую твій голос й терпляче чекаю
Поки звільнять шосе, аби вже без завад.
А тим часом із гальм легко ногу знімаю,
Ми єдині, а поза – вогні автострад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658063
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2016
А часом я мовчки тебе відпускала у вітряну осінь,
А потім ховала те фото, де разом, в шухляду стола.
І часто ловила твій запах солодкий в своєму волоссі,
В алеях порожнього міста твоя завмирала хода.
А часом у сни я тебе не впускала, та ти проривався,
І, наче той злодій, у мене крав душу, бо ж серце – впіймав.
І потім надовго володарем там залишавсь, розважався,
А згодом зникав, обриваючи дріт, що із небом єднав.
А часом я прагнула стерти із пам’яті миті з тобою,
Весільні світлини ховала з очей на горище, подалі аби.
Та спокій ніяк не давало, що ти є, можливо, судьбою,
Й найкращі хвилини збирала у скриньку так, наче скарби.
А часом усе зупиняла і тихо йшла в осінь подалі,
І осінь безлиста мене частувала холодним дощем,
Котрий в кожній краплі беріг найдрібніші кохання деталі
І ними мене огортав, наче теплим, надійним плащем.
А часом щосили тримала тебе і кричала у осінь,
І сипалось листя від болю й зникало у безголоссі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658062
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.04.2016
Усе, чого ти хотів залишається поза увагою снів,
залишається поза.
Я відкорковую запахи днів, ті, котрими марив, хворів,
що потрібні, мов доза.
У місті, котре не любив і яке не принесло тобі жодних див
залишаєшся зрідка.
Може, ти вірно вчинив, що мене в ньому зовсім саму залишив
і любов, що нізвідки.
В місто, в котре не приїдеш, бо часу нема, все зима і зима,
шлеш лише есемески.
Я все постійно одна, а навколо туманом у долі пітьма
зафарбовує фрески.
Вибір холодний приклав раптом ніж. Бути з тобою краще, аніж
самотинно згасати.
Тільки не зникне ніяк цей рубіж, що відчиняє душі навстіж
і почина витрясати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2016
І тоді, коли осінь дощем замрячила,
Затягнула фіранкою чорною небо –
Я зламалася, врешті, й тебе відпустила.
Може, вдасться усе-таки жити без тебе?..
Я зламалась надвоє: мене враз не стало,
Інша я при надії чекала спасіння.
Ти – найкраще, що раптом у долі спіткало,
Ти загибель моя і душі воскресіння.
І тоді, коли я відпускала у осінь,
Вмерле серце вкривала сухою травою –
У калюжах холодних розхристані й босі
Замерзали вже спогади наші з тобою…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.04.2016
Якби знали, як серце на клапті рветься,
Якби знали, як важко тепер без тебе
Всі, хто кажуть, що час лікує, минеться,
Що всміхнеться морозяне, чорне небо.
Що ти, мабуть, не був судьбою, а просто
Лиш уроком жорстким, котрий вчить стояти
Чи підпорою до нетривкого мосту,
По якому ішла вже життям пом'ята.
Якби знали, як довго пливуть хвилини,
В котрих обмаль тебе, а взамін – самотність.
Кожен день наповняє на половину,
Решта – пустка, безглузда неповоротність.
Якби знали оті, хто втішає, просить
Залишити усе ж для польоту крила –
Що зламалися вітром, котрий приносить
Тільки протяг у душу й важезні брили.
Якби знали...
Якби знав і ти чи повірив у диво,
У моє безкінечне, як світ, кохання.
А без тебе навколо усе фальшиве.
А без тебе лише – мовчання...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657092
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2016
Оці стосунки, ці слова наївні фальші,
непевність дій, обмеженість у рухах,
коли всі кроки прораховано подальші,
які несуть самотність і розруху.
Обов’язок перед всімá якийсь важливий,
що силує на прив’язі тремтіти,
коли без голосу виконуєш нажúво
чужі слова, що змушують боліти.
Уся безглуздість запитань постійних, втечі
від обіцянок й, врешті, втрати віри,
призводять до зупинки пульсу й кровотечі,
коли здирати їх тату зі шкіри.
І ці стосунки, що ув’язнюють, вбивають –
частина непідтверджених теорій.
Нехай тривають ще, нехай вони тривають
окремими фрагментами історій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657089
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.04.2016
Вони приїжджають у цей будинок лише під час відпусток,
і кожна із них у ньому чужачка, мов річ – загублена.
І кожна із них себе відчуває у цьому будинку, як згусток,
тому вакації їхні швидко збігають і знову речі складають розгублено.
Вони обоє прийшли у цей дім примусово, та кожна у різний часу відрізок,
і їхнє призначення схоже до феодального рабства до нашої ери.
Вони обоє чекали на щастя, та термін скінчився їх візи,
в інструкції їхнього користування – приготування борщів та еклерів.
Вони обоє самодостатні, хоч різні за станом єства і за віком,
не звикли на когось надіятись і звикли ступати по лезу, коли безвихідь.
Вони обоє заміжні, у паспорті мають кожна свого чоловіка.
Вони обоє відчужені, із пастки шукають вихід…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656377
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2016
Якщо будні гіркі за смаком
І життя аж ніяк не мед,
Варто вірити добрим знакам,
Варто вірити – йти вперед!
Якщо б’єшся, немов об стінку,
У безвиході, як застій,
Пам’ятай: час завжди безцінний,
Льодовик задарма не грій!
Посміхайся погоднім змовам,
Зберігаючи свій мотив,
Якщо люди ідуть ізнову –
Спільну стежку вам не знайти!
Не звіряйся ніколи суму,
Будь теплом, що розтопить сніг.
Якщо ти відступаєш, думай:
«Аби взяти мерщій розбіг!»
_________________________
Любовь Козырь
Если будни твои – не сахар
И на вкус твоя жизнь – не мёд,
Нужно верить хорошим знакам,
Нужно верить – и всё пройдёт!
Если бьёшься в глухую стену,
Упираясь душой в тупик,
Помни: время твоё бесценно,
Ни к чему согревать ледник!
Улыбайся любой погоде,
Сохраняя благой мотив,
Если люди опять уходят,
Значит с ними не по пути!
Никогда не ворчи угрюмо,
Будь теплом, что растопит снег.
Если ты отступаешь, думай:
«Для того, чтобы взять разбег!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656375
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.04.2016
Ніхто в цьому світі, як я, не уміє чекати.
Не здатен ніхто на відстеження днів тим більш,
Щоб тільки зуміти якось без причини сказати:
Кохання – то вічність. Мені за обох видніш.
Ніхто не внесе, окрім мене, завищену плату
Ночами в безсонні і сотнями сліз і віх,
Щоб тільки у неба зуміти якось запитати –
Він знає, у Всесвіті що важливіше всіх?
Ніхто так, як я, не пройшов через пекла пороги,
Щоб двері умить віднайти в невідомий рай…
Аби усвідомити – більше немає дороги…
Попереду сонце лиш, мрії і водограй…
Ніхто не наважився йти в льодовик безкінечний,
Надії і сонцю зламавши навпіл хребет…
Турботу і щастя зазнав, і кохання сердечне…
Ніхто, окрім мене, вовік не кохав тебе…
Переклад зі Злати Литвинової Інни Руснак
---------------------------------------------------------------------------
Злата Литвинова
Никто в этом мире, как я, не умеет ждать.
Никто не способен отслеживать столько дней,
Чтоб только однажды суметь просто так сказать:
Любовь не кончается. Мне за двоих видней.
Никто в этом мире, как я, не готов платить.
Ночами бессонными, сотнями слез и вех,
Чтоб только однажды суметь у небес спросить –
Он знает, что в этой Вселенной важнее всех?
Никто в этом мире, как я, не прошел сквозь ад,
Чтоб вдруг обнаружить дверь в неизвестный рай..
Чтоб вдруг осознать, что пути больше нет назад..
И там впереди только солнце, мечты и май.
Никто ради чувств не ходил в бесконечность льдов,
Надежды и солнце на мелкую пыль дробя..
Ты знал и заботу, и счастье. Ты знал любовь..
Никто так, как я, никогда не любил тебя..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2016
Все по тобі зосталось таким, як завжди...
Тільки дещо повітря вологе й холодне,
Тільки постіль без тебе не гріє сьогодні.
Наче ти - вислизають із рук тарілки.
Все по тобі зосталось: і відстань, й межа,
І в тумані пейзаж чорно-білого грудня,
Й нескінченна тривалість самотнього будня,
І розлуки їдка, руйнівна вщент іржа.
Все залишиться у надто звичних тонах:
І зима, що крізь отвір стікає у весну,
І кохання широке, замріяне плесо,
І відведене місце тобі в моїх снах...
©Інна Руснак
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.03.2016
У цій зимі не вистачає снігу і тебе...
У повідомленнях шукаю все online-побачень.
У цій зимі ламається нараз хребет
Навзаєм порожнистих і безглуздих звинувачень.
Ранкова кава не рятує від бездонних снів,
Де ти зі мною і уявні плачуть наші діти.
Я просто прагну в цій зимі небачених снігів,
Я просто хочу цій зимі з тобою вдвох радіти
Без відстаней, вже поруч, без заїжджених "але",
Що розділяють нас мостами розвідними проти.
Я просто хочу часточку тебе і все мине,
Й солодкий запах відчувати твій п'янкий на дотик.
Не вистачає повністю тебе у цій зимі,
Твоя online-присутність у мережі - лепта щастя.
Й летять слова крізь відстань, наче паперовий змій,
Й пришвидшується пульс від літер на моїх зап'ястях.
©Інна Руснак
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655720
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2016
Я навіть не знаю із чого почати,
Я навіть не знаю, чи ти в мене є?
Чи зможуть усі на землі агрегати
Ізнов засвітити кохання твоє?
Зуміємо вперто пройти крізь болото,
Втрачаючи частку себе і душі?
Я навіть напевно не знаю все ж - хто ти?
Які підбираєш до серця ключі?
Я й гадки не маю, який ти без мене,
Який ти зі мною, коли тет-а-тет?
Якою налиті отрутою вени,
Коли знову цілиш мені у хребет?
Я навіть не знаю, у чому причина
Самотніх ночей без тепла і без слів?
І всі недомовки - то наче латина,
І всі поцілунки - мов кара богів,
Бо вже не під силу без них жити далі.
Донині не знаю, чи я іще я?
Не знаю напевно, як є в ідеалі,
І навіть не знаю, чи я ще твоя?..
©Інна Руснак
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655719
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2016
Коли розлучаємось зовсім на трохи
І раптом з’являються в підсумках титри,
Здається, що рвуться по швах всі епохи,
В яких ми могли би з тобою прожити.
Коли розлучаємось – в серці тривога:
Чи знову побачимось, будемо разом?
Чи, може, розділить назавжди дорога
Одразу за першим хитким перелазом.
Коли розлучаємось, наче Юпітер
Тебе забирає, мене ж бо – Венера.
І ми опиняємось десь поміж літер
Містерії древнього світу Гомера.
Коли розлучаємось – вітер у спину
Жене в різні боки й піском сипле в очі.
Та ми повертаємось проти лавини
І всіх буревіїв, що знищити хочуть.
Коли розлучаємось – віримо врешті,
Що разом назавжди і попри розлуку.
Ми купимо щастя без дріб’язку й решти,
Юпітер й Венеру з’єднаєм докупи.
©Інна Руснак
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655551
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2016
Втрачати важко близьких назавжди
Так, наче рвуться всі судини, вени.
Ще їхні ти відшукуєш сліди,
Вони ж - зійшли з життєвої арени.
Немає їх у днині навесні,
Що враз стає, мов айсберг в океані.
І ти ідеш босоніж по стерні,
Й стікають болем втрати рани рвані.
Немає їх, вони перецвіли,
Нема і в коливаннях мікрогерців.
Лиш цвіт осипався, коли ішли,
І залишився пам"яттю у серці...
© Інна Руснак
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2016