Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Моє ти діво. Диво моє синє,
Що з затінку за мною спогляда.
Одвічним співом тихим ніжно лине -
Моя душа. Моя, чи не моя?
Так сумно наче, а насправді любо,
То дивиться, то майже вже і спить.
А ні, не спить. Ніколи не забуде;
Та не покине, доки світ стоїть.
Кохане моє, нащо я ховаюсь?
Нащо боюсь підвести погляд свій?
Від сорому та від жалю здіймаюсь,
Та геть біжу, забувшись маном мрій.
Та не втекти. І не забуть. Даремно,
Даремно п’ю з отруйної ріки.
І знову п’ю, і знов спливає темно
На обрії відсвіт її руки.
Хіба для того поринав у холод,
Хіба для того в болі захлинувсь,
Щоб жити, не впізнавши щастя солод,
Щоб вмерти, наче знову повернусь?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634633
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2016
Зверье. С лимонными глазами,
Бежит лесными берегами,
По разным сторонам реки.
Озера чувственно тихи.
Всплеск рыбы, птицы отзвук.
Лето. Запачкать лапы в серебре,
Луны округлой и раздетой.
Безжалостно, безвинно, нежно,
Вонзить клыки, вспороть живот.
Восторг и хрип, и пир неспешный,
Ток крови, шум подземных вод.
Зверье. С лимонными глазами,
Спит под крутыми берегами,
По разным сторонам реки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=634625
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 09.01.2016
Для твоїх очей не існує нічого незграбного,
Нічого непотрібного, нічого незламного.
Жоден не роздратує тебе і не завдасть болю:
Навіть якщо цвяхами проб’є ступні й долоні,
Розгатить тіло, шукаючи в нутрощах дарунки,
Залишить на колінах кроваві листи і цілунки.
Дивитись на тебе треба крізь затемнене скло,
Це мають знати всі, кого в наших краях не було;
Слухати твій голос можна лише коли спиш –
Насправді, ми досі живі тому, що ти переважно мовчиш.
Хтось намагався співати кілька з твоїх нестерпних імен, -
Троє злетіли в небо, один чоловік помер.
Місто змінило своє обличчя, змінило свої голоси, -
Дітям немає сенсу гратися, слухати батьків і рости.
Декому ще вдається жити так, наче ніц не було.
Завжди знаходяться люди, що сіятимуть зерно,
Попри те, що гравітація щезла, Ясон вкрав руно.
Але я не з таких: не зміг проігнорувати сліди -
Ті, що залишав біля вікон, аби легше було знайти...
Я знав і без того, де твій дім, де твої імена,
Я знав, бо кожної ночі куштував твоєї води і вина.
Доки не помітив, що боюся вимовити зайве слово;
Втратив лік часу, плутаю, де мої, а де чужі закони;
Тепер тут важко розрізнити свою голову від чужої –
Забуті місця стали близькі, таємні думки – знайомі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633964
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.01.2016
я трутень, важкий сірий трутень
гостре моє жало
встромлю його собі у груди
без жалю
пам'ять коротка ‒ гудить бджоляр
голосніше од бджіл
злизує з крилець густий нектар ‒
медовий пил
син бджоляра спіймає мене
вирве зі сна
де твоє жало, де місце твоє
бджола?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633963
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 07.01.2016