| Сторінки (1/5): | « | 1 | » |
А осінь йде, немов у високості,
І вітер листя втомлено зриває...
Життя - як міст від злагоди до злості,
У тих, хто в марні мрії поринає.
А час летить... Його не зрозуміти.
Реальністю стають старі думки,
У мрії поринають знову діти,
Тече вода повз віри береги.
Поете! Хто іще візьме й повірить,
Що завтра буде після спеки сніг?
Юрба тебе клене, юрба на тебе звірить,
Ти ж віриш - віра проти всіх.
Я інкрустую осінь в тиху ніч
І намалюю там картини літа...
І сотні тисяч втомлених облич
Шукатимуть у фресці краплю світа...
Отої віри - хоч би на грамок,
Надії і краси - душа в них хвора.
"Поете, проведи через місток,
Піддай жалю у тихий звук мінора..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728648
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.04.2017
[i] О! Сміється і ридає
Уся Україна!
То близнята народились,
А навісна мати
Регочеться, що Йванами
Обох буде звати!
[b] Т. Шевченко «Великий льох» [/i][/b]
Скоро вже мине чверть віку,
Як в серпневу днину
Народилася на світ
Наша Україна.
Настав тихий літній вечір,
Зорі пробудились,
І посипалися з неба –
До щастя котились.
Але дві нові неждано
Зорі засіяло
Народились два Івани,
Небо їх вітало.
Чи було чи не було,
Чи вигадка чиста,
Кажуть, Бог створив село,
Ну а люди – місто.
Один Іван народився
У селі поліськім,
Ну а другий на Донбасі
В шахтарському місті.
Ось ростуть – кремезні, жваві,
Як дуби високі,
Лиш один Іван русявий,
Другий – чорноокий.
Відбивалася в очах
Їхніх різна вдача:
В того – синь озер Волині,
В того – сталь гаряча
Хоч в «лихії дев’яності»
Діти підростали,
Того вабив спів сопілки,
Того – дзвін гітари…
Вже шістнадцятеє літо
До них завітало
І принесло подарунки –
Паспорти держави.
Волинянин подарунок
Всім серцем приймає,
Українець він! А другий?
Ну, а він…не знає.
Не знайшлося в нього друзів,
Хоч було й чимало,
Що любити Україну
Його б научали.
Дуже рідко хлопець чув тут
Українську мову,
Хоч бабуся говорила
Нею ще чудово!
Зате часто голоси
Інші тут лунали –
Дух московської попси
Й чорного піару.
І зробили свою справу –
Став він «новоросом»
Хоча далі свого міста
Не поткнувся й носом
Волинянин всю Європу
Вже побачив скоро,
Повернувся з заробітків,
І взяв його сором:
- Чому мушу по світах я
Їздить заробляти,
А не в себе гідно жити,
Чесно працювати?
Тут почув він віщі звуки
Нічного набату,
То покликав його тезка
Майдан рятувати.
Не роздумував він довго
Обійняв матусю:
- Ти не плач, моя рідненька!
Я швидко вернуся!
Не так сталось, як гадалось,
Настає вже літо,
Телефоном надсилає
Іванко привіти.
Жаром диха Іловайськ…
І одної днини
Тут зустрілися два сини
Матері Вкраїни.
Два сини ті – два Івани,
Обом нині двадцять три…
Як болять пекельні рани!
Сонце як пече згори!
Їх знайшла стара бабуся
На тій пожарині
І обох їх рятувала
В безверхій хатині.
Як обох тягла по черзі,
То змішалась тепла кров.
І велике диво сталось –
Ворог брата тут знайшов!
Пильним поглядом зустрівся
Схід і Захід віч-на-віч.
Враз один перемінився
І таку промовив річ:
- Чиїй краще стане, брате,
Матері від того,
Що не кинем воювати,
Вб’єм один одного?
Дай же руку! Побратаймось,
Бо ми – українці!
Будем жити, працювати!
Хай заздрять чужинці!
Позбираємо всю зброю
На сталь переплавим,
Україну урожаєм
На весь світ прославим!
Заспіваєм нашу пісню,
Світ правди засвітим,
Щоб не вмерла Україна
І ми – її діти!
02 січня 2016р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684277
рубрика: Поезія, Поема
дата поступления 17.08.2016
Наостанок хочеться сказати,
Що душа моя іще жива,
Під покровом вічності й освяти,
Виринають з пам’яті слова.
Я не маю що від вас таїти,
Не люблю фальшивих перемог,
Чисто, пишно, мов весняні квіти,
Стану на причал своїх тривог.
Пливучи в човні, себе шукаю,
Розумію, що змінився світ,
У красу глибинну проникаю,
Згадую любов минулих літ.
Я не прагну щедрої відплати,
Хай живуть вовік лише слова,
Наостанок, хочеться сказати,
Що душа моя іще жива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684274
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.08.2016
Не плач, надіє, це був лише спогад,
Не плач, любове, я тебе не мав,
Не збудить душу приспана тривога,
І не прийде той погляд, що прогнав.
Я встану й піду. Далі краще буде
Новий багаж падінь і перемог,
Але палитиме і серце й груди,
Той спогад. Той невивчений урок.
Я пам’ятаю! Хіба краще з того,
Що забуваємо ми дороге
Я смерті й забуття пройду дорогу,
Відкриймо ж у собі усе СВОЄ!
Я колись впав… Але вдалось піднятись,
Моя душа страждала у вогні.
Навіщо комусь серце розбивати
І потопати у своїй брехні?
Навіщо? І ніхто того не знає,
Кожен живе собі життям своїм,
Бо правду кажуть, що любов пізнаєш,
Коли постанеш із її руїн…
Та я піду… І що для мене люди,
Вони моїм життям не проживуть.
Підуть зі мною зрілості етюди
І квіти, котрих вчасно не зірвуть.
Заплач, надіє, це був добрий спогад,
Заплач, любове, я тебе все ж мав!
Хай збудить душу приспана тривога,
Хай прийде погляд той, який прогнав!
NovissimusR
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2016
Среди несказанных и неизбежных слов,
Как не потеряться мне, не знаю,
Пьяный аромат твоих духов,
Каждый день во снах припоминаю.
Припев:
Я люблю тебя,
Говорю: «Милее всех на свете,
Та, что будто тень,
Каждый Божий день,
Разбивает сердце й грудь поэта».
Как тебя я встретил в первый раз,
С пор тех к небесам все восклицаю!
И как будто майский теплый вальс,
Каждый день во снах припоминаю.
Припев.
Дай мне силу хоть смотреть на мир,
И хотя его я проклинаю,
Кто на самом деле мой кумир,
Каждый день во снах припоминаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=632582
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 30.12.2015