| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Я бачила себе, дорослу, уві сні.
Побігла радісно, усміхнено до неї…
Вона ж бо знає, що існують феї,
Вона повірить залюбки мені!
Я їй казала про будиночок з ромашок,
І кришталеве озеро в дворі,
І срібнодзвони у тумані, при зорі,
І про ангеликів, що п’ють небесся з чашок.
Колись проллється злива вогняна,-
Розповідала я так палко й щиро.
Бузкові зірочки вселяють віру,
Я знала, зрозуміє лиш вона
Щоб сни розквітли в темних шатах ночі,
Вплітали ельфи сяйво зір у коси,
І щоб дзвеніли кришталеві роси,
Вона захоче, знаю, що захоче!
І коні з гривами рожевими летять,
Зорі сяйливій грає буйний вітер
На чарах повних променів по вінця відер,
І пісню може дивну заспівать.
В траві ховаються блискучі діаманти,
То, певне, був учора зорепад.
Якщо небесних слухатись порад,
То, може, пощастить один впіймати
Я певне би так вічно повідала:
Моя душа так прагнула довіри,
Мов життєдайного, святого еліксиру,
Якби я її погляд не спіймала.
Проміння струни у чарівній лірі
Раптово згасли. Я стояла непорушно.
Вона промовила так чітко і бездушно
Смертельне слово: Я тобі не вірю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=612579
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2015
Оповивала землю тьмяна ніч.
В бездоннім небі мерехтіли зорі...
Я спала й бачила барвисті сни
Тонкі, легенькі і напівпрозорі...
Та раптом щось торкнулося повік,
Так ніжно, тихо, майже невагомо...
А я прокинулась. Дивлюся навкруги
І бачу справжнє диво, та свідомо.
У вікна ллється світло чарівне,
Мов зіткане з небесної блакиті.
Сріблясто-синє, ніби крижане,
Та тепле й лагідне, немов з любові злите.
То сяйво місяця, володаря ночей,
То синьо-срібного, то блідо-золотого,
Що пролилося з неба до землі,
Чарівне, таємниче, невідоме...
Ті чари заколисують мене,
І знову в сни і мрії поринаю...
Та знаю, сяйво ллється у вікно,
І відчуваю, як воно мене торкає.
Наступні ночі не стулю очей,-
На світло місячне чекаю і чекаю...
Та місяць мляво, неохоче,-ледь сяйне...
І я, розчарувавшись, засинаю.
Та пам'ятаю, ніби крижане,
А тепле й лагідне, немов з любові злите,
Сріблясто-синє сяйво чарівне,
Мов зіткане з небесної блакиті...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605755
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.09.2015
коли ще вірили
в казки
і вміли
мріяти
розбиту душу
на друзки
уміли
склеїти
іще світили
уночі
зірки
фіалкові
співала птаха
на плечі
пісні
коралові
сріблився непроглядний
ліс
єдинорогами
витали
діви
зоряні
небес
дорогами
провалля затуманене
духами
вічності
в двобої
сновидінь
землі
й думок
античності
і свіже дихання
грози
і запах
волі
дві срібні дощові
сльози
на віях
болю
і білі птахи
на зорі
із першим
снігом
і чар морозів
на вікні
здавався
рідним
загоїв рани
вогняні
плач
феніксів
і білі лілії
вночі
серед
лісів
тремтливі спогади
життя
з листочків
скрапують
в імлу осінню
в небуття
повільно
падають
і мокрі голоси
дощу
тепер
вчуваються
і павутиння
смутку
в серце
уплітається
пам’яті слізний
ланцюжок
страшно
навіяти
аби ж то вірили
в казки
і вміли
мріяти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2015
Татові
Засну між хмар похмурих,
Прокинусь серед літа.
В обличчя заглядають
Пухнасті сонця діти.
В м'якій траві зеленій
Живуть корівки божі,
Червоні у горошок,
На полунички схожі.
Лежу, дивлюсь на небо,
Думки між трав витають...
І серце в лісі маків,
Мов літнє сонце сяє.
Немов кришталю скалки
На яблуках краплини.
З веселкою угору
Душа моя полине.
Вдихну життя пахуче,
Тепло торкнеться скроні.
На сонце обернеться
І сяде на долоню.
Сніжинкою розтане,
В ромашок морі втопить,
І огорне туманом,
Троянд духмяним соком.
Фіалки очі сині
Все кліпають думками,
На віях павутинка
Вечірніми піснями.
Солона слізка моря,
Пісок лежить на нотах,
Сріблясто-білі чайки
Гойдаються на дротах.
І вітер щось шепоче
Пошерхлими вустами,
І тінь дощів минулих
Захована між нами.
У травах заблукаю
Та хоч на сотню миль,
А зранку запитаю
Дороги звідусіль.
Дощу тремтливі струни
І пальці буревію
Грози і грому двері
Для блискавки відкриють.
Нехай вирує мрія,
Летить поміж світами,
Обплетену квітками
Не зачиняє браму.
Я всію листям небо,-
Зеленим полотном.
Зелене бачу літо
У себе за вікном.
І всі на світі очі,
Які б то не були,
На мить зазеленіють,-
Вбируть ті кольори.
А я лиш засміюся,
І випаде дощем
Моє зелене небо,
І огорне плющем.
А плющ уплівся в стіни
Цегляної фортеці.
Зеленим павутинням
Лишивсь в моєму серці.
Веснянки на пелюстках
В тигрової лілеї.
Жаринками сміяться,
Немов вогненна фея.
А радість бульбашками
Все котиться повітрям,
Химерними квітками
Гойдається на вітрі.
І в'ється час, мов змійка,
Маленька, веселкова.
І хвостиком барвистим
Торкнеться до будь-кого.
Повільно, невблаганно
Зникатиме вир літа.
А я впаду...в кульбаби.
І знов засну. У квітах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605238
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2015
Хтось спита: Що таке Україна?
І почує знайомі слова:
Україна - це небо синє,
Україна - це житні поля...
Україна - це білі лелеки,
Україна - срібляста верба,
Україна - це мрії далекі...
Україна - прозора вода...
Та хіба тільки це Україна?
Лиш краса й більш нічого у ній?
Україна - це тільки калина?
Україна зіткана з мрій?
Ні, не тільки волошки і маки,
Ні, не тільки пахучі квітки,
Ні, не тільки зелені діброви,
Ні, не тільки вінки та стрічки!
Кожен має в душі Україну,
І вона в кожнім серці болить!
Хочуть знову її в пекло кинуть
І брехнею її отруїть.
Не напились ще нашої крові?!
Не наїлись ще наших смертей?!
Не змертвили ще нашої мови?!
Не набридло вбивати людей?!
Ми не зрадим свою Україну,
Не покинем її помирать,
Як Небесная Сотня погинем,
Духу нашого - не зламать!
Не впадемо ми на коліна
І не будем пощади просить.
Україна навіки - ЄДИНА!!!
Її нікому не розділить!
Не здавайся, не скигли, не бійся!
Сподівайся, і вір, і люби.
Злу спокійно у вічі дивися.
Ми є ЛЮДИ. Ми [i]не раби.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=605144
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 08.09.2015
Діти-це серйозна справа,
Діти зліва, діти справа.
Під диваном (чи [i]в дивані?),
В перукарні чи в бур’яні,
Літо в них, або зима,-
Та різниці в тім нема.
Із рогаткою, з мітлою,
Хтось патлатий, хтось з косою,
Хтось малий, або великий,
Босий хтось, хтось в черевиках.
Гарні, ну…або погані,
За обідом чи у ванні,
Хитрі, спритні зокрема…
Та різниці в тім нема.
Діти милі, чи НЕмилі,
Хтось в багнюці, хтось у милі.
В когось дзвоник дзеленчить,
В когось вогнище тріщить.
Вчиться хтось, а хтось гуляє,-
Черевики дориває.
Комусь добре жити в бійці,
А комусь - у тихій нірці.
З кимось мАма, з кимсь мамА…
Та різниці в тім нема.
Хтось збива собі подушку,
Хтось гуляє в капелюшку,
Хтось мудрує із заняттям,
Хтось стрибає у лататті,
Хтось хвоста в руці трима…
Та різниці в тім нема.
Діти скрізь!
У житі, в просі,
У малині, у горосі,
У кіно і у цирку,
В шепоті і у крику,
Діти зліва, діти справа…
Діти- це серйозна справа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604908
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 07.09.2015
Чи чули колись ви де-небудь
Про миле дитятко рі́́ки?
Воно полетіло у небо,
У синє і лагідне небо,
Де плещуть небесні струмки…
Де дзвонять сріблястії зорі,
Де лащаться білі хмарки,
Де далі глибокі, прозорі,
Де наче у синьому морі
Танцюють блакитні хвильки…
Дитятко у небі літало,
Спало на пухнастих хмарках.
І личко росою вмивало,
Допоки воно не згадало,
Що його дім на ріках.
Полинуло на срібних крилах
До рідних хвилюючих рік.
Побачило крапелькі милі,
Тумани побачило сиві,
І їх полюбило навік.
І усміхнулося ясно,
Побачивши маму свою.
І заспівало прекрасно,
І сміхом дзвеніло сріблястим,
Гукнуло їй: «Я Вас люблю!
Люблю Вас, матусю рідненька,
І я тепер з Вами живу.
Мені найдорожча Ви, ненько!
І хоч я ще зовсім маленьке,
Та я Вас так сильно люблю!»
І мовила річечка-ненька:
«Матусю не ображай,
Не край ти моє серденько,
Не треба, моє маленьке,
Ти більше не відлітай…
Не можна тікати від мами,
Бо я ж тебе теж люблю.
Бо будуть на серці рани,
Бо буде погано мамі,
Як я тебе загублю…»
Травень, 2012
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=604906
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.09.2015