| Сторінки (1/31): | « | 1 | » |
Я іду крізь бурю і грозу,
А в далечині бачу свою мету.
Важко по землі ступати,
Хочеться просто кричати,
З місця не ступати,
Зусиль більше не докладати.
Але я бачу свою мету
І заради неї йду.
Для мене нестерпний цей шлях,
Яким я ступаю вся у сльозах.
Плаче небо і плачу я.
За що мене покарали небеса?
Йде час – і ось я радію,
А у серці плекаю надію.
Довкола мене – квіти й щастя,
І я вірю, що все вдасться.
А потім знов дощ наступає,
Який моє серце вже інакше сприймає.
Краплі дощу освіжають лице,
А вітер мені сил додає.
Він танцює у вітках дерев і дарує життя –
Ось таким тепер бачу його я.
Впевненим кроком йду
І долаю перешкоди на своєму шляху.
Бачу, що вже близько моя мета,
А тому з останніми силами збираюсь я,
Та вони, на жаль, вже кінчаються
І ноги у мене підгинаються.
Я падаю обличчям до багнюки.
Признаю: мушу опустити руки.
Впала, не здатна більше йти!
Так близько від своєї мети!
Невже стільки пройшла, а тепер здатися?!
Ні! Я буду далі старатися!
Як не дійду, то доповзу!
І я вступила знову в гру!
Знаєте, я дійшла до мети
І зрозуміла, що основним було йти.
Тобто мета не мала жодного сенсу,
А лише додавала перцю.
Вона заохочувала далі просуватись,
А основне завдання – пройти шлях і не здатись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616293
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2015
Як просто бути щасливим,
Добрим, хорошим і милим.
Як легко дружити й кохати…
Але як важко це прийняти:
Ми такі, якими себе зробили,
Маємо те, на що заслужили.
Як важко прийняти те,
Що сам занапастив життя своє!
Що варто було лиш трішки постаратись,
Для того, щоб усе на краще сталось…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=616077
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.10.2015
Малесенький Струмочок,
Якому був десь рочок,
Мешкав у Карпатах,
В чарівних лісових шатах.
Був добрий і ласкавий,
І допомагати іншим радий.
Собою живив квіти,
А також в’юнкі віти.
У спеку дарував людям прохолоду
І сумував у негоду.
Мандрував своїми краями,
А взимку – спав під снігами.
Для нього кожен день – це свято,
Бо приносить радості багато.
У ньому рибки жили,
Яким води струмка Щастя подарили.
Сухій вербі Струмок дав друге життя,
Приютив у себе маленьке жабеня.
І за все добро, яке Струмок зробив,
Бог його заповітну мрію здійснив:
Хотів він бути Рікою.
Довгою, повноводою і глибокою…
Так Бог і зробив –
Струмок у Ріку перетворив.
Мораль тут дуже проста:
Така буде нагорода твоя,
Як ти вів себе у житті,
Які були вчинки і дії твої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2015
Усі ми чогось добиваємось,
Зусилля докладаємо, стараємось…
Хтось відверто заявляє,
Що на допомогу чекає,
А хтось сам намагається дістати вершини
І не попросить допомоги в жодної людини.
Комусь важко признати,
Що не може він мрію догнати…
Сам хоче усе зробити.
І не залишається часу, щоб жити.
Кожен потребує допомоги,
Просто хтось надто гордий, щоб оббивати пороги.
Одні свідомо ставляться до цього факту,
Інші – вперто заперечують правду.
Але усі на підсвідомому рівні,
Попри заперечення різні,
Прагнуть допомоги від ближнього свого.
А разом легше добитись бажаного!
Гуртом веселіше
І час летить скоріше…
Стає легше збиратись на гору
І все простіше схопити за хвіст мрію свою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2015
Смуток терзає мою душу,
Але я триматись мушу!
Біль поглинає мене…
«Але усе це мине!» -
Звичайно, ця думка втішає,
Проте ненадовго – вона мене теж покидає.
І я залишаюсь одна,
А довкола стільки зла!
Я все триматиму в собі!
І не покажу свого болю світові.
Щоб не закричати, зціпила зуби.
Мене обступили чужі люди.
Свій біль не відкрию нікому,
Терпітиму до скону!
Але зрадники-сльози так не вважають
І безсовісно мене викривають…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2015
Синій кіт біди не знає!
Кожного дня він гуляє.
Незалежно від погоди
Шукає кіт собі пригоди!
Посмішка на обличчі грає,
Жодна перешкода його не спиняє.
Застала його злива
І змокла пишна грива,
Та очі весело блистять,
«Світ чудесний!» - вони говорять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614536
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 19.10.2015
Я дивлюсь в обличчя страху,
Знаю, що мої надії зазнають краху!
Монотонно цокає годинник,
Безупинно мерехтить світильник.
Дощ тарабанить по даху
І підсилює мою тугу.
Мене оточують чотири глухі стіни –
Я тут назавжди, немає куди втекти.
Страх сковує рухи
І зрадливо трусяться руки.
Знову ці надоїдливі звуки!
Ніколи тепер не зможу їх забути.
З-за спини мене Щось хапає
І жахаючий крик з губ зриває.
Підгинаються ноги, в очах темніє…
Остання думка: «Прощавай, надіє!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2015
Смерть не очікувано приходить
І не знаєш кого вона наступним в свої обійми запросить.
Легкою ходою вона ступає,
А по дорозі душі збирає
І ніхто не знає, куди вона їх веде-
Це питання вічно буде.
Смерть – чарівна й граційна,
Але жорстока, без емоційна.
Забирає людей, які твоєму серцю дорогі
І рано чи пізно стане на дорозі й тобі.
Це важко навіть уявити,
Що в один момент може не стати людини.
Ще зранку ви говорили,
А ввечері вже й похоронили.
Але смерть вибаглива дуже,
А тому забирає охоче те, що чогось варте.
Найкращих людей забирає вона,
Одразу, не гаючи час на вагання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=614172
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2015
Холод пробирає до костей,
Але це не зіпсує тих чудових речей,
Які мають для мене особливе значення.
Ця зустріч - немов марення!
Колишні подруги знову разом...
Справжня дружба провіряється часом.
Вечір тримає нас у полоні
І я знову і знову переживаю ті миті чудові.
На озері - місячна доріжка,
Наче якась особлива мітка,
Над нами -зоряне небо.
Ця розвова - те, що мені було треба.
Ми знову розповідаємо одна одній таємниці,
А все решта нам без різниці!
Добре, коли щирого друга маєш,
А ще краще - коли його повертаєш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2015
Холодна і вітряна ніч,
Зорі торкаються моїх віч.
Небо до мене щось промовляє
І серце радісно у грудях стрибає.
Місяць з-за хмар виглядає
І по воді доріжку прокладає.
Небачена досі краса тримає мене у полоні.
Чарівна зірка у моїй долоні...
Магія тут повсюди панує!
Вона дивну силу мені дарує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613857
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2015
Ми підіймалися все вище в гору
Стежиною казковою, чарівною.
З одного боку її охороняють берізки –
Сумні красуні, сестроньки-сирітки.
З іншого – живописний пліт,
А за ним – неймовірної краси цвіт.
Квіти, мов барвисті зорі,
Причарують очі твої.
Ступаємо казковою стежиною
Цією жаркою літньою дниною.
Наближаємося до брами,
Що ховається за тими квітками.
Та брама – то ворота
У дивні й прекрасні світа,
Де панує Пісня й Казка,
Де живуть Добро й Ласка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2015
Дивлюсь на метеликів, що у танці кружляють,
Дивлюсь на метеликів, які так щиро кохають.
Крила їхні тріпотять,
Вони красою чарують і до себе манять.
Просте і красиве життя,
Якому так заздрю я!
Барвисті маленькі створіння –
Довершене Боже творіння!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613736
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2015
Дерево на вітрі хитається,
Ніби зі мною вітається,
Його гілки рвуться вперед, майорять,
У незнане майбутнє безупинно летять.
Зелені листки барвистими стали
І здивувались куди так поспішали:
«Невже ми так рвались до зими?
Невже до неї ми так летіли, йшли?
Тут же ж наша смерть причаїлась!
Вона вдоволено на нас покосилась.
Що ж… ми до своєї мети дійшли
І неважливо, що тут смерть зустріли.
Минув нарешті наш страх.
Перед нами – обрив, ми пройшли свій шлях».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613551
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2015
Зовнішність оманлива буває,
А що в середині – ніхто не знає.
Довга, гарна коса,
А під нею – гнила душа.
Неймовірної краси личко,
А на ньому – єдине вікно.
Очі приховують у собі
Всі слабкості людські.
Коли у них заглядаєш,
То до дна душі досягаєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613550
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.10.2015
Інколи ти дуже стараєшся,
А нічого не міняється…
Не вдається отримати те,
Чого так прагне серце твоє.
Ти зусилля докладаєш,
Сили та час витрачаєш,
А все так і залишається…
І терпець уривається!
На зміну старанням приходить відчай,
А смуток ллється через край.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613178
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.10.2015
Щоразу, як до Львова приїжджаю,
То в чарівну казку потрапляю.
Якась магія у центрі міста витає!
Йдуть роки, а вона не зникає.
Хтось тут на гітарі грає,
А хтось гарно співає.
Дівчинка в старовинних шатах йде,
Вона льодяники площею Ринок несе.
Мильні бульбашки здіймаються до неба,
Цьому радіють діти і їм більше нічого не треба.
Причаровує те, як вилискує бруківка,
Вражає архітектура кожного будинка!
Довкола багато народу
І всі цінують Львова вроду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613177
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.10.2015
Доленосна маршрутка
Тато дуже голосно розмовляв по телефону у якійсь важливій справі… І цим самим розбудив свою донечку. Маринка встала, потягнулася , ліниво підійшла до вікна й відслонила штору. Світло увірвалося до маленької затишної кімнатки і на душі одразу стало веселіше. Дівчинка пожвавішала, глянула на книжкову полицю в пошуках чогось цікавого…
- О! А мама його нещодавно шукала! – пробелькотіла Маринка, замітивши серед книг альбом. Витягла, повертіла його в руках…
Дівчинка кинула пару подушок на підлогу (для зручності) й вмостилася на них, почала розглядати фотографії. Вона поринула у ті часи, коли її ще не було на світі… Ось мама й тато разом в Карпатах. Їм тут десь сімнадцять-вісімнадцять років… А ось вони вперше святкують разом Новий рік… А тут фотокартка з весілля… А з чого все почалося? Вони сиділи в школі за одною партою? Чи їх познайомили їхні друзі? А може… Можливо вони познайомились в лікарні? Мама , допустимо, прийшла провідати однокласницю і в лікарні, в коридорі чи на сходах зустріла його, свого майбутнього чоловіка? Батьки ніколи не розповідали як вони зустрілися. Але ж вона, Маринка, їх і не питала…
Зарипіли двері і в кімнату зазирнула мама. Її погляд одразу впав на «гніздечко», яке звила собі її донечка, і усмішка розквітла на обличчі жінки.
- Мамо, я знайшла той альбом,який ти шукала! – повідомила Маринка.
- Ти собі так добре вмостилася! Пустиш мене до себе в «нору»? – запитала матір.
- Звичайно! Разом погортаємо фотографії! Залазь! – дівчинка була рада, що матиме можливість поставити запитання, яке сьогодні вперше навістило її голівку.
І ось мама й донька разом передивляються фотоальбом, коментують його й ніжно усміхаються одна одній. Чудова картина, чи не так? Врешті, Маринка вирішила поставити питання, яке досі їй не давало спокою . Вона очікувала на цікаву розповідь з минулого.
- Що ж… То був переломний момент у моєму житті. Випадок, який змінив долю двох підлітків… Я знала, що ти колись про це запитаєш… Але ти б, напевне, хотіла дізнатися детальніше про той день. Не повіриш, але в мене ще зберігся щоденник…
- Ти вела особистий щоденник?
- Був такий грішок… Зараз принесу. – мама підвелася й рушила до дверей. Через кілька хвилин вона повернулася з товстеньким зошитом в руках. – Ось і він! Тільки я б хотіла зробити невеличкий вступ.
- Ну давай, кажи. Я не проти вступу, але, будь ласка, чим по швидше, бо дуже хочу чим по скоріш перейти до основної страви!
- Що ж тоді швиденько скажу те, що хотіла. Словом, усе розпочалося одного літнього дня… А точніше 10 червня. Мені тоді було 15 років. Ти ж знаєш, я була відмінницею і брала активну участь у шкільному житті. Жила в селі … До міста близенько ,тому ,зазвичай, добиралася сама. Їхала 10 або ж 25 маршруткою. А ще у мене вже тоді був поганий зір! Це так, потім зрозумієш до чого тут все це… Все, що я хотіла сказати , я вже сказала. Приступимо до читання?
- Ага! – вигукнула Маринка. Матір влаштувалася біля доньки, знайшла потрібну сторінку і почала читати в голос.
**********************************************************************
20того червня
Сьогодні я хотіла побути вдома - повалятись в ліжку , подивитись якийсь фільм чи почитати книжку… Жара була страшна! Тому й не хотілося вилазити на двір. Прокинулась десь по десятій. Мама і моя сестричка вже гриміли в кухні баняками. Я пішла до них, настрій у мене був ліниво-радісний…
- Добрий ранок! – промовила я.
- Добрий! – відповіли мої любимі дівчатка, - ми тут млинці жаримо! Сідай снідати!
- Я вам допоможу... - сказала я і взялася до роботи.
Софія щось без упину розказувала! Про друзів своїх, про те, що канікули вже і як добре віддихати… А ще про якийсь фільм розповідала… От так дружно ми «заварганили» сніданок і все за собою прибрали.
Коли за сніданком збирається ціла дружня сім’я, - що може бути краще? Хороший початок ще одного чудового дня. Ми з Софійкою помили посуд і я повернулася до своєї кімнати. Взяла книжку й поринула у неймовірний світ… Світ сповнений чарів та барв… Я подорожувала ним й насолоджувалась кожною хвилиною проведеною там. Книжка – більшої магії я ще в житті не зустрічала!
Але мою подорож перервав телефонний дзвінок, дзвонила моя подруга, президент школи, й повідомляла , що о другій я маю бути біля школи.
- А для чого?
- Як це для чого? Надя, ти що забула?
- Про що?
- Сьогодні в директриси день народження! І ми, тобто усі хто бере активну участь у житті школи, мусимо її привітати . Ми ж на минулому тижні плакат робили, пам’ятаєш?
- Ну так… Але про сьогодні мене ніхто не попереджав… - винувато пробелькотіла я.
- Тепер попереджаю. Зараз перша , тому через годину! І не запізнюйся! Будемо вручати їй плакат і подарунок… До речі, про подарунок… Ти скидувалась? Вже здала гроші?
- Так, вже давно!Слухай за годину… А якщо я не встигну! Могла б і раніше попередити!
- Встигнеш! Попробуй тільки не встигнути! А раніше в мене до того руки не доходили! Все як завжди на мені… А! Я ще забула сказати! Кожен має від себе якесь невеличке привітання придумати. Пару речень. Але красивих таких… Говоритимемо їх по черзі, коли вручатимемо подарунок. Не забудь!
- Що? Ще й привітання?! А його я коли встигну придумати? Ти, все таки , безвідповідальна!
- Я ж кажу: ма-лень-ке! Це ж легко! І я навіть дуже відповідальна! Все, пака! Час пішов, чекаю на тебе біля школи, під колонами!
- Але … - я не встигла договорити , адже вона безцеремонно кинула слухавку. Гудки…
«Відповідальна, кажете… Вона? Ви точно нічого не переплутали?» - подумала я. В той момент саме так хотілося сказати завучу з виховної роботи і добавити : «Коли будуть перевибори президента?». Але ні! Я б так не вчинила!По-перше тому, що вона моя подруга. А по-друге – вона справді класний президент!
Як би я не хотіла в той день вилазити з дому, та все ж мусила! Повідомила матір про те , що мушу їхати до школи й переповіла коротко ту телефонну розмову.
- На жаль, інколи доводиться робити те, чого зовсім не хочеться! – сказала мені мама.
- Еге ж… Тому я швидко вдягатися, збиратися, а тоді – в дорогу!
Зібралася я доволі швидко. Йшла до зупинки й думала про те, як добре було б зараз вдома…
**********************************************************************
Маринка слухала уважно й старалася не перебивати , та врешті не витримала:
- Мамо, це все , звісно, дуже цікаво, але ти розказуєш не те, що я хотіла б почути! Мені цікаво не про школу, а про те як ти вперше зустрілася з татом!
- Яка ж ти нетерпляча! Зараз до того ще дійде! Все по порядку… Але якщо тобі не цікаво… то… То я не читатиму далі…
- Та ні! Що ти! Мені дуже цікаво! Продовжуй, будь ласка…
- Гаразд, але слухай і надалі не перебивай! Отже, де я зупинилась? Ага! Тут…
**********************************************************************
На зупинці стояла досить довго. Знудилась, ходила туди-сюди… І дивлюсь – десятка під’їжджає! Ну я одразу й почала копирсатися в сумочці в пошуках гаманця. Знайшла, витягла гроші і ледве встигла забігти в маршрутку. Мені навіть вдалося зайняти сидяче місце, а це неабияке досягнення! Ну ось їду й вдивляюся в обличчя людей… Такі різні! І за кожним лицем своя доля, своє життя. Враз відчула себе Шерлоком Холмсом й почала аналізувати зовнішність та одяг пасажирів, вигадувати їхнє життя-буття…
Але час йшов , а моєї зупинки все не було… І тоді я нарешті почала вдивлятися у вікно. Довго не могла повірити очам, адже чомусь нічого не впізнавала. Людей поменшало і , оскільки я сиділа ближче до переду, я змогла зсередини розгледіти на передньому склі , на папері надрукований номер «10». Все правильно… Чому ж тоді…? Але маршрутка різко повернула і на переднє скло впало більше світла, й раптом «12» перетворилося на «42»! Я мимоволі зойкнула. Відчула себе дурною й страшенно неуважною! Але я така і є… Самокритика – це чудова річ. Краще визнавати свої вади самому, ніж тобі про них повідомлять інші… Але найбільше мене підвів зір… Моя злощасна короткозорість!
Словом, я перелякалася, але одразу спробувала себе заспокоїти: « Нічого страшного! – думала я – Подумаєш : недобачила й переплутала номер маршрутки! Скоро буде кінцева, маршрутка розвернеться і я поїду додому!»– в душі відчувала страх, боялася вийти з транспорту, боялася цього чужого місця… Мандраж охопив мене, та я спробувала заспокоїтися, вгамуватися… І тут я згадала : « Школа! Треба подзвонити й повідомити що… Що я трохи запізнюсь або ж взагалі не зможу приїхати! Мовляв непередбачувані обставини вирішили все за мене!» . А ще я хотіла подзвонити подрузі чи мамі… Бо потребувала підтримки. Тому почала шукати телефон. Але, переривши всю сумочку , я зрозуміла, що забула його в дома. « Ну… «Хто спішить – той людей смішить!» і то абсолютна правда.» - подумалось мені.
А страх все дужчав. Я сиділа на тому триклятому сидінні й не могла поворухнутись. Я не плакала. Поки що ні. Намагалася відволікти себе думками… Та ось кінцевої все не було і не було… Я нервово зиркнула на годинник : «Вже година пройшла з того часу, як я сіла в цю пекельну маршрутку! А ще стільки ж часу , щоб повернутися додому! Точно додому, бо до школи я вже точно ніяк не встигну! Куди ж я заїхала?». Відчай оселився в моєму серці.
Ми виїхали з-за повороту і відкрився чудесний краєвид! Але мене він лякав… Людей ставало все менше, а ми заїхали в якусь глуш! Це був якийсь фільм жахів для мене, навіть попри те, що надворі - білий день! Я зібрала сили в кулак й підсіла до жіночки , яка сиділа позаду водія. Перед нею була стіна з різними оголошеннями , а зокрема там був маршрут, яким ми їхали. Я втупилася в нього, а тоді запитала в тої жінки:
- Вибачаюсь, а ви не підкажете скільки ще до кінцевої?
- Хвилин десять… - відповіла вона.
- А ви де виходите? – мені чомусь не хотілося з нею розлучатися – підтримка хоч якась! Людина вона нормальна… А без неї страшніше буде… Взагалі я була страшенно налякана!
- На наступній зупинці. А вам куди?
- НАЗАД МЕНІ, НАЗАД! – вигукнула я на підсвідомому рівні. І ця моя коротка репліка була просякнута наскрізь усіма тими емоціями, які мені довелось пережити. І тільки зараз я замітила, що плачу! Паралельно з тим , як я почала говорити , коли почали литися слова, тоді почали литися й сльози…
- Може ви тоді вийдіть , перейдіть через дорогу й сядьте на маршрутку, що їхатиме в зворотну сторону… - розгублено й водночас з жалістю промовила жінка, а її здивований погляд застиг на моєму обличчі.
- Не вийду я, НЕ ВИЙДУ! – не знаю навіщо я повторювала двічі… Боюсь, та жіночка подумала, що я якась ненормальна. А й справді – я була на межі! Але маршрутка зупинилася і вона швиденько вийшла.
А я чекала… Чекала на кінцеву. А зі мною чекав і мій страх. Але він чекав не кінцевої, ні! Він чекав ще одної можливості, щоб нанести удар.
І ось нарешті – кінцева! Але маршрутка не розвернулася. Водій заглушив мотор, вийшов і пішов у якусь халупу. Це був неочікуваний поворот! Що ж… Я зібрала рештки своїх сил і вийшла з того жовтого пожирача людських душ. Я блукала туди-сюди, хотіла людей якихось зустріти… Щоб допомоги попросити… А тут нікого… «Клята глухомань!» - подумала я. Хотіла вже йти шукати попередню зупинку, але на це мені не стало відваги. Я досі плакала. Досі! Розчавлена тими подіями сіла на тротуар і ревла …
Аж раптом відчула легенький дотик руки… Підвела голову й зустрілася поглядом з хлопцем. Старший за мене на кілька років і неймовірно симпатичний! Смарагдові чудесні очі й такі милі ямочки! Я відчула як в животі порхнули метелики.
- З вами все добре? Вам допомогти? – запитав він солодким голосом, як мед. Метелики знову заметушилися й ніяк не могли заспокоїтись! Інколи , навіть дзеркала не потрібно, бо й так знаєш – ти червона як буряк! То був саме такий момент. Щоки пашіли, метелики порхали і серце без упину стукотіло… В той момент я зрозуміла, що вперше закохалась. Знала чомусь, що можу йому довіряти, розраховувати на підтримку. Я й розповіла все. І він зрозумів, заспокоїв… Сказав так само солодко : - то водій завжди туди йде… Це наше місцеве кафе. Зараз люди почнуть заходити і він скоро вийде. Не переживай! Зараз поїдеш додому! Навіть не сама! Я з тобою поїду, щоб не страшно було, проведу…
- Дякую! – щиро сказала я.
- Мене Максим звати, а тебе як?
- Надія…
- Гарне ім’я ! – сказав юнак і , продовжуючи розмовляти , повів мене до маршрутки. Ми сіли з самого заду й чекали на водія. А Максим продовжував розпитувати мене й розповідати про себе. І я вже не плакала!
Ми балакали про все й одразу, безперестанку! І коли під’їжджали до моєї зупинки, то здавалося ніби ми знали одне одного все життя. Він мене провів до самого дому і я запросила його на чай, познайомила з батьками і сестрою. А коли настав вечір нам довелось прощатись, ми обмінялись телефонами.
Максим пішов і я очікувала, що мама сваритиме за те, що я привела чужу незнайому людину в дім. Вона ж натомість сказала так : « Хороший хлопець цей Максим! Ви біля школи сьогодні зустрілись?». Я відповіла : «Ні, в Винниках!», а мама глянула на мене круглими очима й попросила пояснити. Ну, і я , звісно, пояснила!
Р.S. Це неймовірно, коли метелики порхають у тебе в животі! Неймовірно , що доля зробила такий несподіваний поворот і звела мене з найчарівнішим хлопцем у світі! Дорогий щоденнику, скажу тобі по секрету: Я ЙоГо ЛюБлЮ ! І сподіваюсь, він мене теж… Надобраніч!
************************************************************************
- Такий милий пост скрип тум! – вигукнула розчулена Маринка.
- Тааак, й справді милий…
- А що було далі?
- Далі? Далі наші стосунки продовжували розвиватись. З того часу ми часто зустрічалися, гуляли, ходили в кіно… А коли не мали можливості зустрітися – просто говорили по телефону чи переписувалися есемесками. Знаєш, я багато чого зрозуміла після того випадку… По перше – ніколи не треба втрачати надії. По друге – не варто розчаровуватися. Адже інколи найгірший день у житті раптово стає найкращим! По третє – не робити висновки з першого погляду на ситуацію. Ось спочатку для мене це була пекельна маршрутка! А виявилось, що вона доленосна! А ще я зрозуміла , що один день здатен змінити ціле твоє життя!
- Мамо… Знаєш, це так романтично! А на рахунок того, чого тебе навчив цей день… Він і мене навчив багато – з твоїх слів! – засміялась Маринка.
- Чого саме?
- Усього того, що й тебе! Але ще я зрозуміла, що найкраща, найцікавіша казка – це реальне життя. – дуже серйозно промовила дівчинка.
Мама й донька ще довго розмовляли, а тоді продовжили переглядати альбом. Маринка пишалася, що матір розповіла їй таке чарівне , таке особисте й таке важливе… Поділилася з нею своїми спогадами. Вона відчула, що вони більше ніж матір і донька, адже довіряють одна одній. Як хотілося б, щоб в усіх панувала така гармонія й довіра!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=599638
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 14.08.2015
Задзвенів будильник і з під ковдри вилізла Іра. Невдоволено щось пробурмотіла й виключила « ту набридливу пищалку».
- Ще п*ять хвилин і встаю… - промовила дівчина й знову зникла під пледом. Здавалося б, тільки лягла, як на її плече лягла мамина рука:
- Доню, вставай! Уже половина!
- Як ?! Так скоро?!- Іра зірвалася з ліжка , мов обпечена й поспіхом стала збиратися в школу. Як же ж вона не любила запізнюватись! Ну ось за що, за які гріхи вона змушена так рано вставати щодня?? «Ну де ж ця маршрутка? Чому її ніколи не має, коли вона потрібна?» Ось і підїхала… Та ще й майже пуста! Іра швидко заскочила у транспорт зі словами: «Посвідчення!». Ну хоч якась користь від тих малих- можна безкоштовно їздити в маршрутці!
Ви не подумайте! Зазвичай Іра не така! Просто зараз вона спізнюється і настрій такий гнітючий… Дивиться навпроти себе – сидить бабуся й скептично оглядає її одяг. Вона у відповідь скептично оглядає літню жінку. Врешті, бабуся не витримує її важкого погляду і відводить очі. Іра витягає з кишені мобільний , заходить на свою сторінку вконтакте і переглядає фотографії однокласниць. Але щось не дає їй зосередитись… Ніби хтось свердлить її поглядом. Нервово оглядається, там… «Знову цей хлопець!» - думає Іра. Вони вже не раз отак їхали разом, і щоразу він не відводив від неї погляду! І це Іру неабияк дратувало!
Дівчина вийшла на зупинці і рушила в напрямку школи. Аж раптом побачила дівчинку з червоними відкритками у вигляді сердечок у руках і згадала: « Сьогодні ж день Святого Валентина!». Розвернулася, зайшла в магазин канцтоварів , купила з десяток валентинок… «Блін… Їх же ж тепер ще й підписати потрібно!» - хвилину роздумавши дівчина вирішила: «На перший урок не піду, буду в їдальні підписувати… Адже друзі важливіші за навчання!». Закінчивши із цією важкою роботою, Іра дочекалася перерви , а тоді приєдналася до однокласників і привітала усіх подруг зі святом, вручивши їм валентинки. А дівчата в свою чергу привітали її, та й навіть деякі хлопці! А ще вона отримала кілька анонімних валентинок. Дівчині була притаманна надмірна цікавість, а тому вона змогла знову здихнути спокійно лише тоді, коли дізналася від кого ці листівки та чому на них не вказані імена. Це так захопливо! Перша непідписана валентинка була , як виявилося, від Ілони- подруга просто забула підписати її. Інша була маленька , така як і у всіх інших дівчат із її класу. «А хто в нас щороку дарує валентинки усім без винятку? Ну , звісно, Назар! І ніколи не підписує, бо йому бачте ліньки!»- розмірковувала Іра. І останню, третю анонімну валентинку їй подарував… « Напевне Максим- ми ж сидимо разом на уроках!»- дівчина запитала «підозрюваного», але той ображено заявив, що підписав свою. «Ех… Не гарно якось вийшло… Сподіваюсь Максим не вирішив, що я загубила його листівку… або ще щось… Але одне мене радує: я досі не розгадала цієї загадки! А отже, відповідь попереду і як приємно буде знайти її самій…». Інтуїція підказала Ірі запитатися в Андрія, адже, здається, що вона йому не байдужа. І так! Ось вона розгадка:
- Так, це я тобі подарував валентинку…- неохоче відповів юнак і зашарівся. Іра відчула, що зобов*язана зараз відповісти люб*язно, а тому лагідно промовила:
- Дякую, Андрію… Мені дуже приємно! – дівчина не знала що ще сказати, а тому почувалася ніяково. Та дзвінок на урок врятував її і вона миттю і сіла за свою парту.
Після уроків Іра разом із подругами пішла в кафе. Вони замовили піццу і обговорювали « тих сором*язливих хлопців, що подарували їм валентинки». Надя отримала найбільше листівок, та не змогла розказати нічого цікавого! А Іра, яка була дуже комунікабельною, розповідала більше за всіх інших дівчат, а ті аж роти повідкривали , слухаючи її «детективи». Вже вечоріло, а тому наш юнний Шерлок зібрав свої речі в сумочку, провірив чи нічого бува не забув і попрощався із своєю вдячною аудиторією. Ліза також йшла до зупинки , тому дівчині ще довелося зачекати на подругу , вдруге зі всіма попрощатись і, нарешті, вирушити в дорогу. Подруги не змовкали ні на мить, аж доки…
- Ну ось і моя маршрутка… Завтра зустрінемося! Ти мені ще ввечері подзвони, гаразд?
- Обов*язково! - Відгукнулася Ліза і стала походжати туди-сюди, чекаючи свого автобусу.
Іра їхала й дивилася у вікно, думаючи про свою найкращу подругу, що досі, напевне , стоїть на зупинці. І знову відчула на собі ТОЙ погляд! Вона глянула поперед себе і… Так! Знову цей хлопчисько! Сидить навпроти, дивиться і усміхається! « О, Боже! Він мене починає лякати… Він же ж мене не переслідує мене , правда?- дівчина почала нервово оглядати юнака – Він якось дивно усміхається… Аж мороз поза шкірою! Але варто признатися, що він доволі симпатичний… навіть дуже симпатичний… брюнет, високого росту… Він десь на рік чи два старший за мене. А які в нього гарні блакитні очі! І погляд дружелюбний… Іро! Про що ти думаєш?!» - раптом бабуся , що сиділа поруч встала і попрямувала до виходу. Нічого дивного, еге ж? Той дивний юнак теж підвівся, та на відмінну від старенької попрямував не до виходу, а зайняв місце , яке щойно звільнилося. Він сів біля Іри! Дівчину аж сіпнуло: « Ну чому йому там не сиділося?!». Нещасна нервово вертіла в руках телефон, а серце так гупало! І чому цікаво? Їй здавалося, що вже всі пасажири почули те гупання!
- Привіт…- пробурмотів невпевнено хлопчина.
- Привіт . - холодно відповіла Іра, хоч насправді в її душі було аж надто спекотно ! А в голові лиш одна думка: «Що сказати ? Що сказати?!». Обоє розгублено мовчали, запала не зручна тиша… Юнак вирішив зняти з себе шарф. « Напевне йому теж зараз дуже не зручно… Я теж вдам , ніби щось роблю .» - дівчина нахилилася , щоб поправити ремішок на чоботі. Іра зовсім забула про час та простір і з цього трансу її вивів м*ягкий голос хлопця :
- А ось і моя зупинка…
Хлопець вийшов з маршрутки, а дівчина провела його поглядом . Задумалася над цією короткою розмовою( якщо це взагалі можна назвати розмовою) й ледве не пропустила свою зупинку! Врешті Іра схаменулася і проштовхалася до виходу. Йшла додому й думала: « Яка ж я дурна! Навіть не запиталась як його звати!- обурено змахнула головою – Чому я думаю лиш про нього? Яке мені взагалі до нього діло? Навіть якби поцікавилася як його звуть , то що з того? Нічого! Краще подумай про завтрашню контрольну з мови!». Прийшовши додому, дівчина відволіклася розмовами з матір*ю. Вже було пізно, а їй ще домашнє робити… Іра пішла в свою кімнату, розпакувала сумку і… Вона знайшла в сумці валентинку! «Цікаво від кого вона… - дівчина розгорнула листівку - Як мило! Написано від руки своє привітання, а не як завжди: готовий надрукований віршик у відкритці і лише підпис «живий»! Та… Саме підпису тут і нема… Анонімна валентинка!»
Майже цілу ніч Іра провела в роздумах: « Хто б це міг бути? Ах, як гарно там написано! Але лише про мене , побажання для мене… Й жодного слова про самого відправника! Може це хтось з дівчат? Котрась з них могла підкинути , коли ми були в кафе… Але ні! На жодну це не схоже… Я їх добре знаю! До того ж я перевіряла сумку перед тим як йти додому і тоді валентинки там ще точно не було! Після цього я разом з Лізою пішла на зупинку… Ліза! Це напевне вона! Ліза б ніколи не привітала мене анонімно, та й така красномовність не в її стилі… Але дуже вона любить розіграші! Ось це вже в її стилі! Ну завтра я її запитаю і буду знати точно.» - дівчина була щаслива, що розгадала ще одну загадку й хотіла по скоріш в цьому переконатися, подивитись як чинитиме подруга далі. Й водночас їй було дещо прикро, що Ліза вирішила її розіграти! Врешті, зморена роздумами Іра поринула в сон…
Прокинулась вона щасливою та повною енергії. Зранку ,їдучи до школи, вона почала оглядатись й шукати ті очі… Ті блакитні очі… «Його немає… А я так сподівалась його сьогодні побачити. - засмутилась дівчина, яка мала намір нарешті познайомитись – Ну й добре! Навіщо він мені? Підозрілий тип, з такими краще не знатись. Але… Може ми ще зустрінемося сьогодні?»
Маршрутка зупинилася й люди почали заходити й виходити… А серед тих людей ВІН! Іра відвернулася й зібралася з думками. Вона глянула на нього: він знову свердлив її поглядом, але в його очах було щось нове… Очікування. А на обличчі ніби було написано: « Або пан, або пропав!». Іра вирішила, що він хоче підійти , але не наважується й цим пояснила цей погляд, цей вираз. « Я підійду першою , привітаюсь, познайомлюсь…»- дівчина невпевнено наближалась до юнака.
- Привіт!
- Привіт! – якась надія зблиснула в очах хлопця, в його голосі…
- Ми вчора так і не познайомились! Я- Іра, а тебе як звати?
- Мене?- розчаровано промимрив юнак.
- Тебе, а кого ж іще?
- Остап…- його погляд розгублено блукав її обличчям, виглядав він нещасним й розчавленим.
- Дуже приємно! А ти в якому класі навчаєшся? В якій школі?- привітно запитала Іра.
- В десятому…. В тій біля інтернату … того що недалеко від зупинки , на якій я зайшов… Вибач, спізнююсь … Мушу йти…- і Остап розвернувся й вийшов із маршрутки, яка саме зупинилася.
«Дивний він якийсь… Така … гм… Оригінальна поведінка! Спочатку кожного ранку свердлить мене поглядом, а тепер – втікає… А він же ж завжди виходив на зупинку пізніше! В тій , шо біля інтернату… Він сирота??» - цілу подальшу дорогу до школи Іра думала про Остапа. Але скоро переключилася на Лізу. Дівчина вирішила вдати, що нічого не знає про розіграш, а лише спостерігати.
Іра була неабияк здивована: Ліза нічого не розпитувала, не кидала на неї погляди з бісиками (а саме так вона чинить зазвичай в подібних випадках) і навіть тишком не усміхається , не радіє з вдалого розіграшу! На останньому уроці юний Шерлок не витримав:
- Лізо! Мені це набридло!
- Що?
- Я знаю, що це ти вирішила мене розіграти!
- Іро, ти взагалі про що говориш?! – подруга була зовсім спантеличена.
- І не вдавай , що нічого не знаєш! Я про валентинку!
- Яку валентинку? Іро, ти можеш нормально пояснити?!
- Ти підкинула мені анонімну валентинку!
- Ти ж знаєш, що я б тебе не вітала анонімно!
- Знаю, а отже, ти хотіла мене розіграти!!
- Я ? Тебе? Ти ж моя найкраща подруга! Я люблю розіграші, але ніколи, чуєш ніколи, Не розігрую близьких мені людей!
- Але хто ж тоді?
- Може хтось з дівчат , коли ми сиділи в кафе?
- Ні… Цього не може бути. Я перед виходом перевіряла сумку, щоб чогось бува незабути… Але це справді не ти… Ти не вмієш так красномовно висловлюватись…
- Саме так! Гарно писати й говорити – це не моє!
- Але хто ж тоді?
- Ну а може ти після того ще з кимось зустрілась? Оля живе недалеко від тебе… Ви не йшли разом?
- Ні! В тому то й справа! Я дійшла з тобою до стоянки , сіла в маршрутку, вийшла й сама пішла додому! Ну не мама ж це!
- Звісно, що ні! Може хтось в маршрутці підкинув тобі її…
- Остап…- прошепотіла Іра й поринула в роздуми: « Ось чому він так дивно поводився сьогодні й чого очікував… Чекав на відповідь, сподівався… Він , напевне, подумав, що я вирішила познущатись над його почуттями… Після ТАКОЇ листівки! І як я одразу не здогадалась?!».
Ліза почала розпитувати подругу, але та вперто мовчала. Іра розмірковувала над тим, що вона відчуває до Остапа. Врешті, дівчина прийшла до висновку , що їхні почуття взаємні. Після уроків вона , мов на крилах, летіла до зупинки. Їхала й шукала очима ЙОГО. « Я , напевне, його добряче образила… Але ж я не хотіла! Не знала!»- розпач охопив Іру. Але вона згадала, що знає де його можна знайти! Дівчина вийшла на тій зупинці, на якій зранку зайшов Остап. Якась бабця проявила люб*язність й показала , де знаходиться інтернат.
- А школа де?
- Через дорогу від інтернату…
- Дякую!- Іра помчала за вказаною дорогою. Шукати довго не довелось: Остап сидів на лавці під старим дубом на шкільному подвір*ї і про щось розмірковував. Дівчина підійшла й поклала руку на плече юнака. Він підвів погляд і був вражений.
- Вибач, я не знала , що це ти подарував ту валентинку! Мені так жаль! Вона ж була анонімна! Як я могла здогадатися? – на одному духу протарабанила Іра.
- Ти й так не знала мого імені, то навіщо було підписувати? Я думав, що ти зрозумієш…
- Я подумала, що це моя подруга так пожартувала… Ти певне подумав , що я вирішила познущатись над твоїми почуттями, коли я зранку почала розпитувати…
- Я сприйняв це як відмову, а якою ж буде відповідь? – усміхнувся хлопець.
- Так! Я теж тебе люблю! – палко промовила дівчина. Остап підвівся і міцно обійняв свою Ірусю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594374
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2015
Як важко і неспокійно,
Коли камінь на душі лежить постійно.
Коли неможна спокійно дихнути ,
Без страху, на повні груди.
У кожного є таємниця, що зв’язує руки
І людина зазнає нестерпної муки!
На кожному кроці чигатиме страх
Аж доки та таємниця не перетвориться в прах!
Щоб її нарешті здолати
І камінь той з душі забрати
Потрібно людині, який довіряєш,
Людині, яку добре знаєш,
Розказати про те,
Тоді біль в душі пройде,
Бо камінь той нарешті впаде!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=594250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2015
Час надто швидко біжить
Й не спиняється ні на мить!
Він летить крізь віки,
Забирає дні, роки…
Куди ж він так спішить?
Невже прагне по швидше мене згубить?
А, можливо, він так мчить
Бо кохання своє зустріти спішить?
Десь на високій скелі,
А може серед пустелі,
Його чекає вона –
Красуня зваблива й чарівна.
І тоді він зупиниться на завжди,
Коли дійде до своєї мети!
Але до тих пір
Час згубить багато людських життів
У своїй погоні
Зламає чужі долі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.07.2015
У житті важливо людину мати,
Якій можеш усе розказати!
З якою смієшся навіть без причини
І горе ділиш на половини.
Яка дасть хорошу пораду,
В якій завжди знайдеш відраду.
Людину, яка усміхнеться
Й скаже: «Не бійся! Прорвемося!»
Таку людину треба цінувати
І від себе не відпускати !
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593977
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 16.07.2015
Ми говоримо часто:
«Це дуже важко!»
Але що важко насправді,
Так це дивитись в вічі правді.
Важко сказати: «Прощай назавжди!»,
Коли хочеться кричати: «Стій! Не йди!»
Важко розбити всі мрії
І залишитись зовсім без надії!
Важко вдавати ржач,
А в душі давити плач!
Важко, коли розум наказує: «Забудь!»,
А серце благає: « Ще хоч трішки побудь!»
І спогади тягнуть у прірву…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593949
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 15.07.2015
На світі цім була одна країна,
Яку нарекли Україна.
Бог її щедро обдарив,
Талантами наділив.
Тут працьовиті люди,
Лунає пісня всюди…
Та ось біда одна:
Знаходиться країна та
Біля згустку тьми і зла,
Де побачили промінь добра
Й володар того темного кутка
Промовив: «Країна ця буде моя!»
І Путін, та гадюка підла,
Спробував удати наче він – друг того світла!
Та український народ цього не стерпів –
Він друга зіркового хотів!
Але ж, яка страшна сила,
Коли чудова країна в руках у дебіла!
Той дурень на людей не зважав,
Із підлим та лихим співпрацював!
Та хіба ж народ буде терпіти?!
Ні! І першими повстали діти…
Знаєте, бувають володарі держав такі,
Що совість їх би згризла й вони одразу з трону злізли б!
Та наш Янукович не такий!
Немає кому його гризти, він-бо безсовісний!
І до останнього тримався,
Врешті, в штани наклав і здався!
Утік – до Росії подався,
У Путіна десь прилаштувався…
І той вогонь, що спалахнув,
Той підлий і ниций володар Росії ще й роздув!
Східну частину України
Охопили його злі сили!
Людей загіпнотизували
Й деякі навіть на бік тирана стали!
І знаєте, це Путіну не вперше так приходиться,
Що людей зомбувати доводиться!
Вже свій народ зазомбував,
Свої переконання їм нав*язав!
На росіян страх нагнав
Та що правда – це брехня переконав.
Він наче сопілкар із казки тої,
А росіяни – це щурі, що слухаються його волі!
Путін їх на українців нацькував
І зеленими чоловічками обізвав!
Тепер ці зомбі наших вбивають,
А українці навіть захиститися права не мають,
Адже одразу скажуть, що це вони
По росіянам стріляють, а не навпаки!
І що тепер? Тепер там пекло…
Ох, скільки патріотів вже померло!
Там лінія вогню,
Там наших вбивають без жалю!
Діти батьків щодня виглядають,
В сльозах і молитвах вірно чекають.
Матір, син якої воює,
Себе від горя та болю не чує.
Кожного Божого дня
Україна оплакує втрачені життя…
Ось де справжні герої!
Вони воюють за нас на Сході!
Вони кладуть свої життя
За наше світле майбуття.
Щодня дивляться в очі в очі смерті.
Скільки мужності в солдатському серці!
Кажуть, що герої не вмирають.
І я в це вірю. Вони нас із небес обороняють.
Герої, що полягли за нас,
Й тепер уже на небесах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2015
Вічним нічого не буває!
Це кожен знає!
Та не всі можуть змиритись,
Прагнуть за вічність битись!
Що ж… Вони лиш час втрачають,
Коли неіснуюче шукають!
Вічним нічого не буває!
Це кожен знає!
Та не кожен істину приймає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593543
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.07.2015
Так хочеться знайти рідну душу!
Та де ж її шукати мушу?!
Але час біжить, йде!
Коли я буду стара,
Не потрібна буде та душа!
Вже, здавалося б , знайшла!
Та це була не вона…
Лиш зі шляху мене збила
І одну знов залишила.
Через цей туман обману
Не знайду дорогу ту незнану,
Котрою я повинна йти ,
Щоб рідну душу віднайти…
Важко жити, коли ніхто не розуміє!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593542
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 14.07.2015
Так граційно, немов кішка,
Тихо підкрадеться нічка.
Й тоді таємнича пітьма
Інші барви поглина.
І хоч місяць та зорі сяють,
Й, здавалося б, тебе звеселяють,
Ти почуваєшся ніби в тумані,
У полоні тієї печалі…
Нікого біля тебе не має
І ніби ніхто окрім тебе Землю не населяє.
Інколи це дає можливість тобі
П очуватися володарем світів.
Та зараз навіває сум
Й безліч печальних дум…
Власна слабкість тебе лякає,
Ніби ніхто тебе не захищає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593314
рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата поступления 13.07.2015
Ми жили і снили на яву,
Безжурно пісню співали свою
Та жоден сон вічно не триває
І час вставати наступає…
Проснулась наша Україна
І вразила її картина,
Що перед очима відкрилась,
В душі тривога зародилась!
Жорстока реальність жахала
І недовіра у серці зростала.
Це була перша іскра,
А вогонь, як відомо, швидко розгора.
На Сході розгорнулася війна.
Війна, що забирає невинні життя.
Кращі з кращих помирають,
Батьківщину до останнього обороняють.
Патріоти нашої України,
Не жаліють своєї сили,
Свого життя, за честь та за гідність,
Вони воюють за справедливість.
І я знаю, що ми переможемо,
І знову щасливі будемо!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=593311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.07.2015
Коли побачила я вас,
То зрозуміла враз,
Що вас любити треба,
Бо ви підноситесь до неба!
Бо горді і водночас вірні,
І дуже-дуже пильні!
Ой скільки всього за життя
Побачила гора ось ця!
Вас люблять навіть зорі
У неба синім морі!
Вони в ночі ясно сяють
І вас, гори, освітляють!
Ех, Карпати! Ви скажіть,
Де можна ще таку красу зустріть?
Уквітчані прекрасними квітками,
Прикрашені жвавими струмками…
А ті кудлаті хмари
Доповнюють ваші чари!
Не можна не любить українські Карпати,
Коли доводилось хоч раз їх повидати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592798
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 10.07.2015
Щовечір ми спати лягаємо,
Бо Богу довіряємо,
Знаємо, що він нас збудить зранку,
Коли сонце встає на світанку.
У тяжку хвилину ми очі до неба зводимо
Й допомоги у Творця просимо.
Бог пильнує за нами
І розганяє чорні хмари,
Коли сльози сил не хватає стримати
І хочеться нестримно кричати!
Він про нас ніколи не забуває!
А в нас таке, на жаль, буває…
Тому це виправляти треба
І в щасливу мить зводити руки до неба.
Не для того, щоб чогось попрохати,
А просто Богові дяку віддати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2015
Життя – це дорога,
А дорога – це життя.
Ти йдеш нею,
Дорогою цією.
Не оглядайся по сторонам!
Обирай дорогу сам!
Адже колись шлях
Розділиться по сторонах.
Тоді, не слухай нікого
І один вибери свою дорогу!
Можеш іншим дозволяти
Своєю дорогою крокувати.
Йди помаленьку,
Не забувай про рідну неньку,
Батька, друзів, близьких…
Згадуй частіше про них!
Нехай з приємними людьми
Переплетуться життєві дороги.
Роби життя красивим,
Пишайся тим,
Що обабіч дороги
Квіти і, що твої ноги
Йдуть теплим килимом трави.
І кожен момент лови!
Ти головне йди!
І можливості свої доведи!
Обери свою дорогу сам
І свою думку не нав*язуй нам!
Йди своєю дорогою, своїм життям!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592563
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 09.07.2015
Куди світ котиться?
Що в Україні твориться?
Ніби земля моя,
Та жорстокість ця мені чужа…
Здавалося б, все було тихо,
А насправді назрівало лихо.
Ми країну дали не тим людям в опіку
І за це будемо винні до віку!
Все несподівано розпочалося
І невідомо , що за маскою ховалося,
Та в один момент ця маска впала
І влада наша лице своє показала.
Ми зрозуміли – вони блазні в костюмах,
Та було пізно, з*явився страх…
Вони розділили мою Батьківщину,
Жорстоко, на половину!
Усе… Туман брехні розвіявся,
Жага до волі з*явилася!
Ми сховали сльози
І пішли до свободи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.07.2015