| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
(Байка.)
«Берегитесь лжепророков,
которые приходят к вам
в овечьей одежде,
а внутри суть волки хищные.»
( От Матфея, гл.7, ст.15.)
Вовкам сутужно жилось в лісі.
Не те, що горобцям у стрісі...
Або - барашкам у кошарі,
Все наяву - а не в примарі:
Поїсти, пити і тепло
Завжди є, буде і було.
Не треба їм зайців ловити,
На місяць з голодухи вити.
Хрумти сінцем і думай думку,
Чому барашка ти, не умка?
І маючи велику владу
Вовки зібралися на Раду...
На місяць дуже довго вили,
Доки достатньо було сили.
І так, і сяк і всяк рядили,
І, накінець, все ж порішили:
«Ми –хижаки, ми є еліта,
То ж їсти маємо досита,
В теплі купатись, добре спати,
Лиш за обідом працювати!
Щоб все оце ми з вами мали
Тре, щоб овечки не признали,
Що ми їх люті вороги,
А думали, що ми боги
Прийшли од лиха рятувати,
Від всяких напастей спасати...
Щоб одурить дурних без міри
Одягнемо овечі шкіри».
Так порішили й так зробили.
Й в кошарі надто довго жили...
Пройшли і дні, і літочк;,
А від барашків – кісточки.
І за кошарою, й в кошарі...
І наяву, а не в примарі.
Отак завжди усім буває,
Хто «от Матфея» не читає,
Завжди про себе лише дбає
І про отару забуває.
Барашкам хочу раду дати
Аби до розуму призвати,
Хрумти сінцем і думай думку,
Чому барашка ти, не умка?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592381
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2015
«Отак німота
запалила
Велику хату.І сім’ю,
Сім’ю слов’ян
роз’єдинила
І тихо, тихо упустила
Усобищ лютую змію».
Тарас Шевченко.
Дурили нас: «Кудись йдемо...»,
Що вже –
«Вельможні і багаті...».
І не узріли, як ярмо
Оті погоничі пархаті
Вдягли
На шиї ваші кляті.
Й на наші, з вами, заодно!
Наразі ж - «маєм те, що маєм».
Все НАШЕ -
«Прахом поросло»,
В кишенях злодіїв осіло,
А ми - як теє чересло,
Куди штовхнуть - то там і сіло.
То ви вже маєте усе,
Продавши
Нас за ті «доляри»?
Наразі вас те не спасе,
Бо вже нависли чорні хмари.
І бачу я
Тюремні нари,
Що вам історія несе.
О, недолугі і блудливі!
Збагніть – багато нас лежить
На цвинтарях.
А ви ще живі?
То – тимчасово. Час злетить...
І враз - зупиниться на мить
По ваші душі полохливі.
І вас вже скоро однесуть
Без каяття і жалю.
Знаю,
Що час спливе, роки пройдуть...
І знову в нашім ріднім краї
Людськеє щастє засіяє.
А вас – навіки проклянуть!
За те, панове- «демократи»,
Що до вовків –
По вовчі вили,
Народ продавши супостатам,
Чужим богам
Лоби молили,
І нас цькували
Брат на брата.
По вашій милості
І смерть,
І муки,
І всі страждання маєм
Доти,
Доки новії кармелюки
Нас не очистять від підлоти,
Узявши в руки
Га-а-арні
ДРЮКИ!
1996 рік.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592379
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2015