Nicole Winter

Сторінки (1/2):  « 1»

Її величність Осінь

Вона  владна.  Вона  велична.  Вона  легка.  Вона  тиха.  Заворожує…  Лаконічна  мова  насторожує.  Суворий,  та  водночас  швидкий  погляд.  Дзвінкий  сміх  і  листя.  Багато  жовтого  листя.  Воно  всюди,  аж  в  рябить  в  очах.  
 Вона  мила.  Вона  горда.  Вона  вільна.  Вона  дивна.  Зачаровує…  Велична  хода  та  легкий  танець.  Вона  різна.  Можна  навіть  сказати,  що  у  неї  роздвоєння  особистості.  Ось  вона  мила  дівчина.  А  ось  сувора  жінка.  Подих.  Тяжкий  подих  людини,  яка  багато  пережила.  І    подув  сильний  вітер.
 Сльози.  Сльози  першого  нерозділеного  кохання.  Він  обрав  її,  одвічну  суперницю  гордої  красуні.  Солені  краплі  скотилися  щокою.  І  впали  на  землю  дзвінко  розбившись,  мов  кришталь.  Забарабанив  дощ.  Спочатку  він  несміло  ступав  у  володіння  Осені.  Але  швидко  відчув  себе  вдома.  
 Ніхто  її  не  знає.  Вона  «анонім».  Щось  шепоче  на  вушко  невідомою  мовою.  Манить.  Поволі  вбиває  і  забирає  душу.  А  ти  стаєш  живим  без  душі.  Не  смій  їй  перечити.

 Така  вона.  Жорстока,  добра,  мила.  Різна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558994
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2015


Її величність Осінь

Вона  владна.  Вона  велична.  Вона  легка.  Вона  тиха.  Заворожує…  Лаконічна  мова  насторожує.  Суворий,  та  водночас  швидкий  погляд.  Дзвінкий  сміх  і  листя.  Багато  жовтого  листя.  Воно  всюди,  аж  в  рябить  в  очах.  
 Вона  мила.  Вона  горда.  Вона  вільна.  Вона  дивна.  Зачаровує…  Велична  хода  та  легкий  танець.  Вона  різна.  Можна  навіть  сказати,  що  у  неї  роздвоєння  особистості.  Ось  вона  мила  дівчина.  А  ось  сувора  жінка.  Подих.  Тяжкий  подих  людини,  яка  багато  пережила.  І    подув  сильний  вітер.
 Сльози.  Сльози  першого  нерозділеного  кохання.  Він  обрав  її,  одвічну  суперницю  гордої  красуні.  Солені  краплі  скотилися  щокою.  І  впали  на  землю  дзвінко  розбившись,  мов  кришталь.  Забарабанив  дощ.  Спочатку  він  несміло  ступав  у  володіння  Осені.  Але  швидко  відчув  себе  вдома.  
 Ніхто  її  не  знає.  Вона  «анонім».  Щось  шепоче  на  вушко  невідомою  мовою.  Манить.  Поволі  вбиває  і  забирає  душу.  А  ти  стаєш  живим  без  душі.  Не  смій  їй  перечити.

 Така  вона.  Жорстока,  добра,  мила.  Різна.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=558991
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2015