| Сторінки (1/15): | « | 1 | » |
Як пахнуть руки твої мамо!
Любов’ю до дітей своїх
Ви скажете: «Так не буває
Ви спробуйте, прильніть до них.
В них аромат дитинства віє
Тепленьким літні м вітерцем
Коли прогулюючись йшли ви
І мріяли й про те й по се…
Як мама готувала їжу
Лиш те що до вподоби вам
Наспівуючи тихо пісню.
Ви вірили її словам
Про те, що буде усе добре,
Про те, що світ чекає вас
І доля ваша переборе
Усі незгоди водночас.
-«А ще чим пахнуть руки?» - Оберегом
Як пригортала до грудей
Благословляючи в дорогу
На захист від лихих людей.
Як у хворобі обіймала
Коли хворіли ми малі
І ночі ті що не доспала
Як плакала і виглядала
З доріг далеких край воріт.
В обіймах мами так спокійно
Від горестей і від турбот
Мов крила Ангела надійно
Нас бережуть від всіх негод.
А скільки коштує прощення
За біль від грубощів й образ
І в гіркоті опустить руки
З надією… В останній раз.
І утираючи руками сльози
Все ж від душі прощає вас
Молитву посилає Богу
«Благослови їх повсякчас!
Бо ще дурні та не розумні
Все зрозуміють лиш тоді
Коли не буде мене поряд
Не буде вже куди ідти.
Та все одно лиш молить Бога:
«Убережи дитя моє,
Хай буде легшою життя дорога,
Біда і горе обмене.»
Мов горлиця матуся сива
До неба руки підійма
«О , Господи, дай боже сили
Бо сил моїх уже нема!»
Повиростали ми. Життєвий шлях
Сини і доньки свій вже мають
Та тільки рук твоїх тепла
Й обіймів так не вистачає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791637
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2018
І таємничий він, і добре знаний,
В історії країни має власний шлях,
Поет, прозаїк – це Іван Багряний,
Його ім’я відоме у світах.
Борець за України кращу долю,
За рідну мову, рідну сторону,
За прагнення для українців волі,
Він пережив тортуру не одну.
«Бендерівець», його так називали,
Бо мав він політичний погляд свій,
Щоб Україна власну гідність мала,
Творив супротив владі чималий.
Занепокоєний буттям свого народу,
Прямолінійний і різкий в словах,
За що і засланий подалі був до Сходу
«Набратись розуму» в ГУЛАГУ таборах.
Хотіли дух зламать, плювали в душу,
Цькували до останнього митця...
« Усе це витримувати мушу. Мушу!» -
Зціпивши зуби, терпить до кінця.
НКВД застінки не зламали
Дух, волю і любов до рідної землі.
Залишився для нас він нездоланним,
Стерпівши і тортури, і жалі.
Хтось запитає: «Що ж зробив такого?».
Та хто так право дав казати?
Він є в історії як охоронець мови,
Всього вкраїнського, що треба зберігати:
Людського права мислити і жити,
Щасливим бути в рідній стороні,
І думати, й одверто говорити,
Не плазувати, як раби німі.
Листівки, коломийки, вірші, проза -
Ось скарб, який залишив для людей,
Щоб зберегти культуру українську.
Багато мав він різних ще ідей…
Сумний вигнанець з рідної країни,
Хоч Україну в кожнім слові захищав,
Не знаючи спокою ані днини,
В її майбутнє сили він вкладав.
Іван Багряний відав про що пише,
Виходить, знав, що прийде його час -
Повернеться до рідної Вітчизни
В своїй поезії, у прозі, у піснях.
І з міліонами братів й сестер з Європи,
З Сибіру лютого і тих концтаборів,
Повернеться у вільну Україну.
Він вірив в це, так Бог йому велів!
І от тепер його рядками вже пишеться історія нова:
«МИ Є. БУЛИ. І БУДЕМ МИ.
Й ВІТЧИЗНА НАША З НАМИ!» -
Звучать у Вічності прості його слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696665
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 25.10.2016
«Всякому городу нрав і права,
Всяка імєє свій ум голова».
Мода диктує сучасне, нове,
Але й зневажати не треба своє."
***************
Сучасний світ, полтавська сторона,
Де твори Котляревського живуть.
Людські пороки – нам не новина:
Їх хамством і чванливістю зовуть.
Переплітається з минулим сьогодення…
І не одна «Наталка» чи «Петро»
З «Енеєм» вуличками темними
Тепер відвідують сучасне вже «bistro».
Сашко був парубок моторний,
З харизмою… до звичок – смак,
Та й зачіску носив прикольну,
Хвалився всім, що він козак.
В тусiвках участь брав активну,
Рейтингував дівочу стать.
Вважав, йому не має рівних,
У справах клубних, так сказать:
«Моднявих лиць» потiк юрби,
Де всі волають і пліткують,
Горілку цмулять та кепкують,
Ну гірше, ніж старі баби.
Пріоритети так він ставив:
Кабак, дівчата, «Ягуар»,
Тусівки, боулінг, забави…
Iз звичних правил глузував.
Тунелі в вухах, пірсінг в брови,
Штани-афгани на ногах,
Дівчачий хвостик, зірк корови,
Перстнів багато на руках.
I звідки весь цей бруд узявся?
В тату телеса, в ланцюгах…
До всiх дiвчат Сашко лицявся -
Ну цирк та й годі, просто жах.
Здається, розум світ втрачає.
Неначе клоунів з книжок,
З екранів «фешен» випускає
I молодi дає зразок.
Усе йому «по барабану»,
І «сленг» – не мову полюбляв.
Та якось сталося: жадану
Красуню серцем покохав.
Вона є дівчина полтавка,
Та і зовуть її Наталка,
І сучасна, й жартівлива,
Чуйна, добра, не спесива.
Голос річенькой тече,
Пироги смачні пече.
І кмітлива, і красива,
Гордо голову несе.
Наш Сашко не знайде місця,
Згоден він тепер на все:
Для коханої відрікся
Різних зборищ «лЯ пасЕ».
Голова болить i тлiє
Вся душа в одних думках:
При Наталцi так нiмiє
Й шарiться, неначе рак.
Всi Наталчинi бажання
Згiдний виконать юнак:
На спортивні йде змагання,
Дiйсно, наш Сашко - КОЗАК!
Той «старий» Сашко десь дівся,
Ну а новий народився!
Тай й дiвча кохає дуже
Лиш Сашка; другi – байдуже:
«Де злагода в сімействі, де мир і тишина.
Щасливії там люди, блаженна сторона.
Їх Бог благословляє, добро їм посилає
І з ними вік живе, і з ними вік живе.».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2016
Вже 30 літ чорнобильським є дзвонам,
І в ті краї вже знов летять птахи,
Та чи не в кожній хаті й зараз є знайомі
Тих давніх весняних деньків жахи?!
Чекали першотравень всі, як завжди,
Але ніхто не міг був зрозуміти,
Чому по трасі Київ-Харків
Із Київщини виїжджали діти.
«Атомоград» - так називали Прип’ять,
Для енергетиків створили місто молоде,
А зараз називають «місто-привид»,
І саркофаг на його фоні все росте.
Чорнобиль став для України горем,
І світ заплакав чорними сльозами…
Багато вже померло тих героїв,
Які приборкували «мирний атом».
Так, «мирний» був колись,
Поки та чорна хмара пилу
Не поховала Припяті дітей,
Де люди всі там мирно жили.
Страшних таких ніхто не ждав вістей.
І ніби долі всі розщеплені на атоми,
Почався відлік не на рік, і не на день,
А на століття, залишившись втратами,
Чужі помилки у життях людей.
Ця техногенна катастрофа стала жахом,
Весь світ здригнувся від страшної інформації,
Десятки тисяч стали тяжко хворими,
Був мирний атом – стала радіація.
Рижіє ліс, спустошені хатини,
І хвіртка ніби на гостину жде,
Хоч вже багато літ пройшло з тієї днини,
Але в той двір ніхто, ніхто не йде.
Звільнившись від людей, зітхнув, природа
В спустошених лісах відновлює усе,
І ніби нам говорить: «Треба жити,
І берегти себе і все живе...»
Чорнобиль став для світу тим уроком,
Який нам показав, що може статись все...
До катастрофи менше кроку,
Якщо безглуздість ставить над усе.
Як спадок катастрофи – заповідник
Для світу став взірцем з минулих літ,
Що атом є не тільки мирним,
Щоб знали люди, як робить не слід!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661549
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 23.04.2016
Серед славетних класиків народу
Віддам я перше місце жінці -
Перлині дивній Драгоманів роду -
Ларисі Косач-Квітці – Лесі Українці.
Ось образ чистий, ясний, ніжний,
Частіше у задумі, чи в журбі,
Із фото поглядає Леся Українка,
І ніби посміхається мені й тобі.
З маленьких літ любов до Батьківщини
В дитячім серці все сильнішою стає,
Коли підтримка є поезії в родині,
То й кожен день натхнення їй дає.
У боротьбі пройшло її дитинство,
Формуючи світогляд і думки,
Тож мріяла від панства й рабства
Звільнити Україну на віки.
Трагічний шлях вкраїнського народу,
Так вразив Лесю з малих літ,
Що все життя про волю і свободу
Несла свої думки в великий світ.
В 12 років у «Зорі», в журналі,
Де перші надруковано рядки,
Яскрава зірка Лесі засіяла
На крилах музи понесла її в віки.
Все українське, що в душі плекала,
В світах поширювала мову і знання
Про рідний край, що щиро так кохала,
І про його омріяне буття.
Свою Вкраїну рідну прославляла
І берегла культури джерело,
Хоч ще й багато творів переклала,
Та духу все ж не втратила свого.
Її рядки наповнені тугою
Про люті злидні в рідній стороні,
Й бажанням боротьби за кращу долю -
В віршах весь біль й думки її сумні.
І боротьба її за «бравеє» те « діло»
«як все ж звільнити мій народ»,
Лягає у рядки поезій сміло
«чи допоможе нам у цьому Бог?».
Народжена Вкраїну прославляти,
Звеличувати в мріях і світах,
Не кожному талант такий надбати!
Її поезія мандрує у віках.
І кожне слово має силу плідну:
Що не строфа - то полум’я думок,
То пише донька Прометея гідно,
Так, як уміє, як велів їй Бог.
І в спадщину всім правнукам лишила
Великий скарб поезій і пісень;
Ти є жива! Ти будеш вічно жити!
Допоки український рід живе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647645
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.02.2016
Полтавський край, блаженна сторона
Моя земля талантами багата.
Про земляка повідать хочу я
Від серця щирого іде оця присвята.
Напевно вам відоме це ім'я,
Можливо, ви про нього чули, знали?
Про нього річ веду сьогодні я -
Це Володимир Степанюк, відомий у Полтаві.
Він патріот, еколог, правдоруб,
Беріг свій край - культури джерело.
Шевченкознавець, українолюб,
У людських душах сіяв він добро.
Зачитаний "Кобзар" і карта на стіні.
Свіча старенька тихо догорає...
Стібком відзначив він на полотні
Дороги Кобзаря полтавським краєм.
До Канева організував ходу,
Повів людей на прощу до Тараса.
Вирішував проблему не одну -
Так розумів вимоги свого часу.
Прирождений ідейний демократ,
Він довіряв Шевченка заповіту,
Хотів народ підняти у стократ
І дати всім хорошую освіту.
І планів мав багато - на роки,
Викохував свої нові проекти
Своїй би Батьківщині залюбки
У всьому здобував би першість.
Любов синівська ця не мала меж
І з кожним подихом все більш зростала,
Коли прийшла у полум'ї пожеж
До рідної землі "братів" навала.
Та серце все ж втомилося горіть,
і так потребувало відпочинку...
Тож прямо на трибуні смерті мить
Підстерегла, не давши і хвилинки...
Осиротів полтавський "Екосвіт",
Здавалось, кам'яний сплакнув Шевченко...
Ним саджені дуби зронили цвіт...
І плакала Полтава вся тихенько.
Він символічно так з життя пішов,
Як йдуть завжди найкращі люди,
Посіявши в серцях горіння і любов,
Яка дороговказом всім нам буде.
Тож згадуєм сьогодні земляка
Із сумішшю пошани й болю.
Його дорога не була легка -
Але наповнена завжди любов'ю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=615610
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.10.2015
Код нації?, -спитаєте, - що це?
Це єдність духу, мова наша це.
Це чисте небо, в полі колоски,
Сміються діти, чутно голоски.
Це - діти мужніх козаків,
Вкраїни рідної захисників.
Її майбутнє, що до волі нас веде,
І не байдуже рідне серцю все.
Це українські батьківські пісні,
Що вечорами сім’ями співали,
Вінки, що на Купалу запускали,
Колядки, всі народні голосні...
Це вишиванки в рідній стороні,
Що вишивала матінка мені.
І вишиваючи, ниточки замовляла,
В орнамент оберегом укладала
На долю кращу у світах чужих,
На захист від поганців злих,
Щоби здоров’я в тілі збереглося,
Щоб все, що хочеться в житті, збулося.
Чи це не код? - тепер спитаю я,
Коли збирається уся родина,
Як народили доньку ви чи сина,
Щоб у віках продовжити своє ім’я.
Де прадід-дід онуків научає,
Як рідну землю обробляти
І Україну захищати.
Онук тим часом підростає...
А скільки згинуло ріднi?!
Коли голодомору ми зазнали,
То Україну з серця не прогнали,
Залишились її дітьми.
І через терни до зірок ішли
З знаменом рідного народу,
Виборюючи волю та свободу,
У Вітчизняній полягли війні.
Єднання, мужність - ось наш код,
Коли пліч-опліч захищаєш
Свою Вкраїну, свій народ,
Загинути за них бажаєш.
Без краплі страху захищаємо своє,
Що серцю українця миле, рідне,
Бо воля й правда в українців над усе,
І мирне небо, синє-синє...
Коли щебече в школі дітвора,
І їх майбутнє зігріває душу,
Бо Україна - Батьківщина це моя!
Її кохати й захищати мушу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613757
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.10.2015
Пройшли роки, століття промайнули,
Але Тараса твори все живуть,
Живлючою росою із минулого
Словами чистими у душу йдуть.
Творець безсмертний, українолюбець.
В світах поширював свого народу здобуття,
Із серця глибини народоборець,
Пророчив нам усім нове життя.
Ти став над свIтом, як титан,
Борець за правду, проти панства.
Ти для людей добра хотiв,
Йшов проти кривди, проти рабства.
Тебе зломить нiхто не змiг:
Нi цар, нi муштра, нi сваволя.
Твiй заповiт ми знаєм всi:
Сiм’я єдина в нас i вольна.
Де б не була: на морi, чи на сушI,
В своему серцi я читаю гiдне
Те, що мені припало до душі -
Все українське: миле, рідне…
Шевченка твори я читаю залюбки.
За всю науку вчителям скажу: «Спасибі»,
Та душу я в народне покладу,
Бо українка я від прадіда до діда.
Я вишиванку з гордістю вдягаю,
Бандуру маю і люблю її наспів,
Культуру українську прославляю,
Як умію, і як Бог мені велів.
І підросту, навчусь, піду у світ я,
Та в Україну знову повернусь –
Бо тут мій край, то є моє коріння,
Культура, рід, Шевченка дух.
В світах я буду Україну прославляти,
Про мову солов’їну, про пісні
Свого народу, що співала мати
Іще колись малесенькій мені.
Тараса слово в душу так запало,
І я продовжу цей народний шлях
З гуртом людей, яких зовсiм немало,
Що край свій прославляють у світах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613515
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.10.2015
Пусть из толпы я выделяюсь,
Не: пью, курю или ругаюсь,
С наркотиками не дружу! –
Об этом каждому скажу,
Что жить я трезво не стесняюсь.
Не красен тот, кто с синим носом
В угаре пьяном пристает,
А тот, кто с вежливым вопросом:
«Чем я могу тебе помочь?»
Не тот, кто кичится, ругается,
Пытаясь превосходство показать,
А тот, кто уважительно старается
Другим на недостатки указать.
И в наркотическом тумане
Уже не трогает чужая боль,
Что тяжело живется маме…
Ты занят только сам собой.
Но неужели ты доволен,
Что ломит каждый твой сустав?!
Опомнись!!! Жизнь есть не неволя,
А полный радостей состав!!!
Глаза дурманом налиты,
Из уст звучит отборный мат.
Твои надежды и мечты
Уж синим пламенем горят.
«Все курят ну и я курю» -
Вот незатейливый ответ.
А в результате жизнь свою
Сжигаешь в дымке сигарет.
А может стоит оглянуться,
И другу руку дать свою,
Чтоб он помог тебе вернуться
На жизни новой колею.
Навстречу тянут тебе руки:
Вставай из согнутых колен,
Оставь зависимости муки,
Предав привычки в долгий плен.
Создай семью, прекрасный дом -
Там радость, счастье, смех,
И ждет, поверь, тебя везде
Любовь, здоровье и успех!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=613507
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 15.10.2015
Моя не скорена країно!
Обпечена вогнями і мечем.
Із давнини тебе загарбати хотіли,
Та від розплати жоден не втече.
І підросту, навчусь, піду у світ я,
Та впевнена, до Тебе повернусь -
Бо українка я від прадіда до діда,
І український маю дух.
В світах тебе я буду прославляти:
Про мову солов’їну, про пісні
Свого народу, що співала мати
Іще колись малесенькій мені.
Про волю до життя коли навала
Заполонила рідну сторону.
Про те, що мати сина проводжала
Благословивши слізно на війну.
І рвалось серце від туги і болю,
Але свою країну боронить
Вона пустила сина в поле бою…
Боже! Всіх помилуй й сохрани!!!
Рідна ненько, мила Україно!
Вірю, що колись окріпнеш ти.
Підросту, навчусь і дух народу й волі,
Правнукам і внукам зможу донести.
Земле моя! Благодатний краю!
Все минеться – трішки зачекай,
Знову об’єднаються народи,
Тільки ти надії не втрачай!
Міць, могутність, велич Батьківщини,
В мирі й злагоді розквітне на віки.
І буде процвітати воля в Україні,
Як колись хотіли козаки. 25.11.2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=547050
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.12.2014
Стій водію! Зупинись!
На всі боки озирнись!
По дорозі йде життя!
Вбережись від каяття.
Збережи доньку чи сина,
В тебе також є дитина!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533338
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.10.2014
Открой, Господь, чьи откровенья
Я в утренних стихах передаю?
Любовь чью, мысли, вдохновенье
Рукою ангела пишу?
Вечернее признание
Разрешите Вас поцеловать!
Ваши очи, губы и уста!
Есть еще такая красота!
Разрешите Вас поцеловать…
Разрешите Вас обнять,
Ведь объятие дороже слов.
Сколько видел о любви я снов!
Разрешите Вас обнять….
Разрешите с нежностью сказать,
Как я встречи ждал невыносимо,
Чтоб взглянуть в глаза своей любимой,
Все что думаю о ней, сказать.
Разрешите в честности своей
Показаться Вам немного странным,
Может стану я для вас желанным,
Вместе будем до скончания дней.
Разрешите Вам еще сказать:
Тяжела была дорога к встрече.
Возраст мой уже похож на вечер,
Главное - в любви его встречать.
Догорают лучики заката...
Вслух я так не смог произнести,
Что любовь бывает, как расплата,
После троеточье десяти.
Может быть, безумство бредить ликом,
Что нарушил четкий жизни ритм
И наполнил душу криком:
«Без любви не может и старик!»
Может быть, смешно, я понимаю,
Выглядит влюбленный старичок,
Только ведь душа не понимает,
Почему не может, невдомек...
Эти строки стали откровеньем -
Для души ведь эта ноша не легка.
Только Вы не смейтесь: на мгновенье
Лишь доверьтесь чувствам старика.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533334
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.10.2014
Встану я раненько Богу помолитись,
Україні-неньці до землі вклонитись.
Всі ми твої діти (з заходу до сходу) -
Для Вітчизни квіти єдиного роду.
Хочу, щоб у мирі людство все зростало,
В злагоді й любові ненька їх плекала.
Щоб не голосили матері в скорботі,
Дай нам, Боже, сили винести турботи.
Хай молитва лине в доброму єднанні,
Не дай, Боже, згинуть у протистоянні.
Здорового глузду нашому народу,
Не порушить дружбу слов’янського роду.
Хай живе Вкраїна! Велич їй і слава!
Ти найкраща в світі велика держава!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532878
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.10.2014
Любий солдате, за тебе молюся,
Тобою пишаюсь, низенько вклонюсь я,
Дідусь-ветеран та старенька бабуся.
І молиться ненька за тебе, солдате,
Щоб горе лихе обійшло твою хату.
Щоб Бог дав в житті вам всім сили наснаги,
Щоб мали над ворогом ви перевагу.
Пишається вами сім'я й Україна!
Герої-сини ви своїй Батьківщині.
Прошу тебе,Боже, життя збережи!
Молю і благаю від всієї душі!
За сон наш спокійний, за день без війни
Помилуй вас, Боже! Спаси й сохрани!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532876
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.10.2014
Открой, Господь, чьи откровенья
Я в утренних стихах передаю?
Любовь чью, мысли, вдохновенье
Рукою ангела пишу?
Письмо с войны.
Разбуди меня живым!
Пусть родные не узнают,
Как безмолвно тут страдаю,
Видя горе здесь и дым.
Разбуди меня живым!
Пусть дождется дочка папу,
Пусть умолкнут эти грады.
Разбуди меня живым!
Разбуди меня живым!
Друг Серега стал героем.
Здесь друзьям могилы роем,
Каждый день невыносим!
Разбуди меня живым!
Те, кто рядом, стали братья,
И в огне мы, как заклятье,
Шепчем слово: «Победим!!!»
Разбуди меня живым!
Пусть мой дом беда обходит,
Пуля в поле не находит,
Верю – скоро победим!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531563
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 21.10.2014