| Сторінки (1/2): | « | 1 | » |
Цвів сад зелений і прекрасний.
А я у тім саду росла.
Пихаті рози, злісний кактус,
Стежина терном обросла.
Куди не глянь шипи колючі.
І кожен раз у спину ніж.
Болючі рани неминучі
І свіжі краплі гірких сліз.
А я – півонія тендітна
Всіма ображена,негодою, вітрами.
Ще навіть не цвіла, а зламана,
Зневірена, затоптана ногами.
Колючі терна хочуть заховати
Мій білий цвіт і душу, мою волю.
Й на все життя вони хочуть завдати
Того болючого, страшного болю.
Ні! Я не зважатиму на всі образи!
Розквітну й гордо цвіт свій підійму!
Я не зламаюсь вітром, а одразу
Колючий терен з шляху приберу.
Не буду хизуватись я красою.
Й іти не стану до людських воріт.
Я розцвіту і осторонь постою,
Лише вклонюсь й схилю додолу білий цвіт!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517474
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.08.2014
Страждальна Україна
До небесної сотні душі прибувають
Невинні, добротні, матері ридають
За що ж нещасні погинули, віку не дожили,
Журавлями полинули землю залишили
Що родина-то хрест, домовина,
Що мати то чорна хустина,
Куди не оглянься страшная година
Немає найкращого, як твоя дитина.
З усіх познущалися вороги прокляті
А як ж то пекло, навіщо ж їм знати.
А Вкраїну, нашу матір, під ноги узяли,
Живцеми взяли розпинати, дітей повбивали…
Вітер бачив, квіти чули, а трави молились
Тільки оті злії люди, ні не подивись
Ні не пожаліли….
Лише ножа в спину встромили,
Ранили, не вбили….
Залишили помирати, матінку єдину.
Ще й старший брат москаль збоку допікає,
А яка ж то є печаль, хіба ж то він знає
Вони ж проклятії дітей не ховають,
Із країни рідної-душі не виймають
А нашу неньку-Україну можна й розтоптати
Залишити лиш руїни, й навіть не згадати
І дітей понищити та перестріляти
Коли ж ви нас залишите вогори прокляті?....
Коли ж вітер попелом вас в степу розвіє,
Хай гірким спомином, лиш слово жевріє,
Слово про біду страшну, що всіх полонила,
Народе, та прокинсь від сну, терпіти несила….
З’єднайтеся, злюбітеся брати між братами
Покайтеся, помоліться! Щоби молитвами
Відвести прокляте горе у степи широкі,
У далеке синє море де скелі високі.
Щоб накрило хвилею, І на дно віднесло,
Й там пропало, І більше того горя
Щоб людство не знало!
СЛАВА УКРАЇНІ!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=517471
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 15.08.2014