| Сторінки (1/42): | « | 1 | » |
Не видно света целый год,
И дни летят лишь напролёт,
В бессветном свете солнца, звёзд,
Среди развратных мёртвых гнёзд.
Ты мёртв, жива лишь оболочка,
Живы гормоны, вечно движут ей,
И в мозгу нервов куча точек -
Но нет соединений нужных в ней.
Ты чувствуешь остатки жизни?
да! той, что ты когда-то потерял!
кричал, страдал, носился в выси,
и, неожиданно, с неё упал.
Её ты вспоминаешь часто,
ещё бы, ведь Она - твоя мечта!
но ты взгляни-ка непредвзято -
теперь всё растворилось навсегда...
And chemistry is dead, no life is here -
вокруг теперь лишь маски и ножи
реакция давно необратима,
без минуса давно тут буква G..
...блуждал ты по земле уже пять лет,
Считая, что давно всё смято.
Возьми здесь свой погасший амулет -
Зажжёшь ли ты его когда-то?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=768928
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 31.12.2017
И что-то вновь меня огнём тревожит,
стоит в глубинах мозга звук:
о будущем, что так пугает и ворожит,
и настоящем, так фальшивом тут...
Где правда, а где нет, узнать тут сложно,
тут всё должно лишь вызвать смех.
Всё в этом обществе так безнадёжно:
блуждаю в мозге в этих звуках всех.
Но нет пути с просторов лабиринтов.
Болит душа, как истины рубец.
Не забывай в кругах актёров, мифов:
всему вокруг когда-то есть конец.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732836
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.05.2017
Мои слова разнятся в каждой фазе.
Мои весы меня качают в ад и в рай.
О, сомневайся в моей каждой фразе,
когда они опять потащат вдаль иль вспять.
Сегодня я - луч солнца золотого,
пестрящий обещаньем жизни и любви.
И всё вокруг меня так любо, ново,
но что же дальше будет? Что же. Погляди.
А дальше я горю, как пламя ада,
сжигая всё, что я когда-нибуть любил.
Никто, ничто вокруг уже не радо,
что я, как лучик солнца, им тогда светил.
Вот-вот сгорят остатки вожделённых,
погаснет всё, что как-нибуть могло гореть.
И в мыслях я, никем не разделённых,
в депрессии лежу. И думаю про смерть.
И в моих мыслях блещет гениальность?
И новые светила светят в голове?
Иллюзии - моя лишь специальность,
в нейронах - депрессивно, как на Колыме.
Нет, я не гений, и не лучик солнца,
я просто псих, когда-то что с тобою был.
И не надеюсь ни на что я вовсе.
Да, ненавидь меня. Я это заслужил.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732835
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.05.2017
Я лишь тобою воспалён,
тобою слаб, тобой силён,
к тебе желание сжигает,
железом волю закаляет.
Я не могу прожить ни мига,
без мыслей о тебе, богиня.
Я встаю, срываюсь с старта
в объятия шальные марта
И я смотрю, и кровь играет,
и как всегда, никто не знает:
вроде реальность, вроде - вечный сон,
в котором я тобою воспалён.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.05.2017
Вставай, товарищ, посмотри на Землю:
Пусть среди тьмы свет жизни зацветёт!
Страх экзистенции мы выпрем в пекло
И мраку обьявляем мы бойкот!
Ведь в космосе нас ожидают тропы
Во много мегапарсеков длиной!
Мы посетим галактик миллионы,
И жизнеформы новые найдём!
А если космос пуст, как предвещают
Те, кто боится неба черноты,
Заполним мы туманностей развалы
Ростками новой жизни и мечты.
Темно и жутко в нашей колыбели -
Наша Наука даст нам свой фонарь.
Нельзя нам, людям, оставаться в тени -
Да озарит нас Космоса алтарь!
За борт отправим все наши печали,
Мы отправляемся в великий путь
И не обманут нас пустые дали -
Ведь наши звездолёты жизнь несут!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732508
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 09.05.2017
[i]Мужество есть лишь у тех,
Кто ощутил в сердце страх,
Кто смотрит в пропасть,
Но смотрит с гордостью в глазах
(с) Ария
[/i]
Серед очей їх пильних,
І твого міста
темних
колонад,
Ти мусиш бути сильним.
Та мужність не дається
просто так...
І як побачиш
темну прірву -
Сміливо глянеш
в неї ти?
Чи вона в тебе? Гляне, зірве,
Й затягне
в нетрі
Пустоти?
І як побачиш ти людину -
Сміливо скажеш
щось їй ти?
Чи в страху,
оступивши
криво,
Впадеш,
немов із висоти?
Мене сам страх вбиває більше,
Ніж все, чого я ним боюсь.
Й усім від того лише гірше,
В своїм безсиллі тихо злюсь...
Я вийду в людство із могили,
Візьму я свій вогненний груз,
І з ним я в прірву гляну сміло,
Й скажу людині: "Не боюсь!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732370
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 08.05.2017
Зоря ота червона, що мені світила, дороговказом служить в світ наук й мистецтв.
Любов та розум чисті дмуть в мої вітрила, на них - "Anarchia ordinem mater est!"
Держава є машина,
А ми усі гвинти,
Хто ми є - неважливо,
Їй служим я і ти.
Чи ти мені союзник,
Чи ти мій конкурент,
Що я, що ти є гвинтик
В системі цих тенет.
Ми всі є тут невільні,
Ми всі є тут раби,
Системою освіти
Є витесані ми.
Державі не потрібні
Мислячі уми,
Ніхто ж-бо з них не буде
Робити на її.
Депресіям не місце -
Почав тенети гнуть,
Зоря, в очах що світить
Мені покаже путь.
Червоно-чорний прапор
Над нами майорить,
Свободи дух потрапив,
І мозок вже не спить.
Товариш, будь не промах -
Вставай, рішай все сам!
Політика - не в грошах,
Вона - в твоїх руках!
Або ми її знаєм,
Й займаємось разом,
Або вона, як зараз
У нас свій встромить лом.
Поки живі ми, люди -
Анархія жива.
Вона живе в прогрессі,
В ідеях та ділах.
Вона - це наша творчість,
Вона - це твій стартап,
Вона - взаємопоміч,
Вона - системи крах.
Не руйнування грізне,
А ріст наш її б'є.
Тож не ламай під'їзди
А створюй щось своє.
Кордони вже трясуться,
Майбутнє шле привіт,
Всьому найкращом збуться -
Ми створим новий світ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=732369
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.05.2017
Меня покроет пустота,
и сердце лишиться огня,
ко мне прибудет тишина,
и улечу навеки я.
Я потерял желанье жить,
я больше не могу любить,
хочу лишь всё навек забыть,
не знаю дальше как мне быть.
Мой разум хочет только спать,
так тяжело ему мечтать,
и тем, кто будет создавать,
он потерял надежду стать.
Покоя просится душа,
а сердце просится огня,
и хоть и было так всегда,
сейчас же - не спасти меня.
И пусть засну теперь навек,
и даже не сомкнув повек,
вдали остался бодрый век -
уже не тот я человек.
Мне так хотелось мир менять,
машины новые создать,
раз больше нечего сказать,
то значит - время умирать.
Сейчас во мне лишь пустота,
звёзд не лишилось от меня,
лишь только тьма и чистота -
о Смерть, прошу, возьми меня!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731908
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 05.05.2017
Так мило люди ходять,
На наші всі свята,
І жарти всім говорять,
Сміється їх душа!
Вони себе всі люблять,
У групах ходять всі,
І радість хай почують
Й не наші, і свої.
Купив він трохи "перцю",
Сміється без ума,
Але у його серці
Сміється Сатана...
Так мило люди ходять,
Не наші, і свої,
Кросвордики проходять
В журналі "Наталі"
Тут хочуть люди жити,
Немає в них забот
Ну, дайте відпочити
Від буднів і робот!
Він їде у повозці,
За місто погулять,
Щоб бомбу в свому мозку
Іще не підірвать...!!!!
***
У кожній у людини,
Чи бачите, чи ні,
Є бомба всередині,
Є бомба у душі!!!
Її там заложили
Нерозуміння й біль,
Які в суспільстві жили
З незапам'ятних пір.
Робота небажанна,
Думка нерозгадана,
Крики непрокриченні,
Творчість непрокручена.
Образи незабуті,
Роботи небажанні,
Їх душі все проткнуті
У тихому стражданні!!!
Ця бомба в кожному із нас,
Вона на мозок тисне нам
Взірватись може кожен час
І радість перейде в бедлам.
***
Так мило люди ходять,
Шукають щастя тут,
Але все не виходять
Зі своїх давніх групп
Лишатися в комфорту -
Це не врятує нас.
Лише відключить бомбу -
Нове суспільство й час.
Давай разом збираться -
Відринь гіркий цей мед.
Хай вони веселяться -
Ми підем уперед!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=731907
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.05.2017
Я тебе тримаю,
Ти в мені палаєш,
Ніжними губами
Пісню свою граєш.
Це любов і буря,
Вони - неспокійні
Полум'я Амура,
Та ми в ньому вільні.
Я тебе ховаю
У глибинах думки,
Ти мене проймаєш,
Садиш незабудки.
___
Любов і буря. Гарячі і нестримні,
Сьогодні ми зливаємось в одне.
Любов і буря. Холодні і проникні,
Сьогодні наше - абсолютно все...
___
Я у тебе входжу
Твоя душа - моя,
Думати не можу,
А ти тремтиш так вся.
Ти в мені осіла,
Як пісня у душі,
Ми друг друга гріли,
Як сонце навесні.
Хай так буде знову,
Горить хай наша кров,
Ми не вірим в долю,
Лиш в бурю та любов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672810
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.06.2016
Як же тисне ця система,
Рве останню хризантему,
Мене лиша людської честі,
Своїми "кодексами честі"
Навіщо вчиш, коли не просять?
Навіщо думку рвать мені?
Чи, може, з неї вище спросять:
"Чи став він вже рабом мені?"
Немов вже не на волі,
А в трюмі, в чиїсь ролі,
Де свіжості - вже й не чекай...
О, ні. Прошу, тримайся,
На краще сподівайся,
Але права не продавай...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672800
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.06.2016
Несила більш терпіти мук життя
Без сподіваннь, без прав на каяття,
Вона хотіла, щоб усе скінчилось
Й взяла собі квиток у небуття.
Лезо вже в її руках, сріблисте -
Зір тривожних світло променисте
Вона хотіла, щоб усе скінчилось
Й попрощалась з Сонцем золотистим
І тут воно їй каже: "Не спіши
Хибне бажання в собі задуши!"
Вона ж хотіла, щоб усе скінчилось...
"Стій, дівчино! Та ніж свій положи!.."
У голові депресії рої,
Та зміг потужні дать він їм бої.
І захотів він, щоб усе скінчилось -
І вирвав ніж. Й поцілував її.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672607
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2016
Ну що: горіти - так горіти,
У світлі нових днів, часів,
І нікуди цього не діти -
Відбір природній так велів.
А хтось міг жити лиш для себе,
І міг щасливим бути він.
А ти жив лиш для свого неба,
Хоч на Землі був сам не свій.
Хай дотепер себе питаєш:
"Правий, чи помилявся я?"
Але тепер напевне знаєш:
Лиш Смерть це вирішить одна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672597
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.06.2016
Розкрий свою сумну натуру,
Відкрийся вічності тортурам,
Відкрий мені себе, якой ти є,
Як впевнена, що це тебе не вб'є...
Розкрий свій розум, щоб зітхнути
Щоб його киснем надихнути,
Накачати найсвіжішой кров'ю,
Й нашою нестримною любов'ю.
___
Розкрий себе! Розкрий свою свідомість!
Розкрийся в полум'ї свічок!
Розкрий себе! Розкрий свою казковість!
Розкрийся, в холоді думок...
___
Розкрий себе в своїй печалі,
Відкрий свої далекі далі,
Як любиш - то не зволікай, кажи,
Разом розріжемо наші тяжі.
Розкрий, як хочеш цього справді,
Душу і тіло, так принадні!
Та перед цим - розкрий, прошу, себе,
Щоб впевнитись, що це тебе не вб'є...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672577
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 15.06.2016
Пусть Луна, во тьме, ночная,
Бледное лицо осветит,
Блик её, на нём играя,
Будущего знак отметит
Я смотреть лишь буду тихо,
Вдали, не смея сделать вдох -
Счастье улетает лихо,
Я - не заметил, в чём подвох.
Я помню звук дыханья твоего.
И я смотрю туда, в ту рощу,
Где видел раньше я тебя,
Я жду. Не знаю до сих пор, чего.
Когда же это я закончу?
Как Смерть излечит нас. Меня...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672559
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.06.2016
Злилися думки у критичну масу,
Чи то від спогадів, чи то від мрій...
Про те, що не відчув все ж так - ні разу,
Про вічне літо. І про інший світ...
Там, де любов не марана словами,
Бо є вона відкритою для всіх.
Де радість миті - все ще так бажана,
І кожен є, ким бути вольний він.
Де всі так різні, але не ворожі -
Збагачують лиш кожного разом,
І мудрість, й розум в світу на сторожі,
І вічна молодість все б'є ключом.
Я відчував таке в моментів кілька,
Я біг за ними - взимку, восени,
Та літо у душі кінчалось швидко,
Кінчалась зміна. І йди хоч куди...
Але продовжує крутитись глобус,
Прийде й мені на цьому світі строк,
Я сяду в зореліт, немов в автобус,
Й полину в вічність Космоса думок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=671906
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.06.2016
[i]Даний вірш може кинути виклик вашим релігійним чи традиційним поглядам, тому сприймайте лише як призов для [u]згідних[/u] з думкою вірша[/i]
Нехай кричать: «Це аморально!» -
Любов на кілька фронтів розпиляти.
Та я кажу, це ненормально -
Кохання сильне блудом називати.
Розбити щастя догмами старими,
Бо ревнощі - інстинкт бажаний?
Ой ні. Ставайте, люди, всі близькими -
Не даром людям мозок даний.
Живе у ньому почуття любові,
Яке приносить радість нашій крові.
Чи мають ревнощі нас руйнувати?
Любов - це є бажання будувати.
А ревнощі - інстинкт підлянки та біди,
Що має вимерти у людстві назавжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651376
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2016
Не докорю за втрачені хвилини,
Собі лише - за втрачені роки.
Бо не спинити мені часу плину
Й бажання щастя. І нові віки.
Та моє щастя - тільки дим і попіл,
Споруди дивні та мости в огні,
Що я лишаю від минулих років,
І що будую у часи нові.
Моє життя - то випалене поле,
Моя планета - пустоверті кліть.
Тож або зрештою знайду я волю,
Або ж попрошу в Смерті: "Заберіть!"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607034
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.09.2015
[i]Вірш присвячений одному Саші, який хвилинку назад писав вірш. 06.06.2015, 19:15[/i]
Ти хочеш йти, але сидиш,
Ти хочеш думати - тупиш,
Хочеш діяти - не дієш,
Лише вдома дупу грієш.
Існуєш в світі, не живеш.
Ти думаєш, ти щось знайдеш?
Чорта з два. Ти будеш тліти.
Будеш тліти, а не жити!
Ні. Ти не хочеш думати чи йти.
Не хочеш навіть жити в світі ти!
Як овоч, ти повільно помираєш.
Чи не про це ти мріяв все життя?
В апатію полинуть, в забуття?!
Чи, може, краще жити. Як гадаєш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585767
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 06.06.2015
У темряві застигли відкриття,
Усі вони чекають слова,
Аби воно збудило в них життя
І витягло із-під покрова.
Відхилення у чиїсь голові.
І тиша. Й темрява чекає...
Кого безумцем кликали старі -
Щось нове з темряви хапає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584395
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.05.2015
Київ тоне в ночі
Поїзд вже гуркоче
Вночі бувають чудеса -
Я бачу й чую не з проста...
Узори на твоїх штанях
І милий сміх в твоїх очах,
Це щось таке цікаве, дивне
Невпізнане, але привітне...
Не знаю, хто ти є, і звідки
Чи заміжня ти є, чи вільна,
Та коливання струн мого життя
У зустріч цю - запам'ятаю я...
[b]18.04.2015, поїзд "Київ-Ужгород"[/b]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584388
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 29.05.2015
[i]War is peace
Freedom is slavery
Ignorance is strength[/i]
Удар. Удар. А ти стоїш
Суспільство бачить - не впадеш.
Тебе висміюють сильніш,
Твій ранг же всього важливіш!
І що ж? Приймеш, чи не приймеш?
Долю ізгоя. Чи помреш?
На тебе тисне кожен міф,
Яких багато в вік наш мод.
Я чую клоунадський спів,
На площі, де Герой поліг,
В парламенті - в дому "свобод",
Й в палацах у наших господ...
І революції, й тирани...
І хаос, хаос навкруги.
Та зносиш ти душевні рани
Зі знанням в своїй голові.
Це буде й є єдина сила,
Могутній щит твій навіки.
Завжди вона усіх хранила
Від мракобісся й від біди.
Й у вік новітнього варварства
Ти лиш тримаєшся мінціш.
Хай б'є нас невігластва царство...
Удар. Удар. А ти стоїш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584383
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.05.2015
Ти відьма полум'яволоса,
Прекрасна, світла посмішка журби.
У твоїм крику безголосім,
В холоднім полум'ї прекрасна ти.
Театр абсурду науковий,
І часу-простору ти парадокс.
Ти - флуктуація раптова
Яку боїться страшно ортодокс...
Соромишся? О ні. Не варто -
Горять хай завжди пристрасті твої.
Твій день - то є не "восьме марта",
Твій день - то усі людству нові дні!
...а я все йду. Десь чую - люди,
І десь у небі - тіні їхніх мрій
Я згадую ті кванти чуда
У полум'яній посмішці твоїй.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582139
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.05.2015
[i]Коли мозок помирає, помирає лише нейронна сітка. Ідеї та винаходи продовжуть жити і розповсюджуватись у вигляді мемів.[/i]
Не страшно вмерти, коли знаєш
Що кожен день ти помираєш
У марнім страху і незнанні,
В нещасному чогосьчеканні.
Все краще, аніж порожнеча,
Аніж ментальна кровотеча.
Ти зрозумів - що втрачено усе
І ти біжиш. І буря все реве.
Не думай, що подумають вони,
Біжи крізь морок до своєй мети.
У світі цьому - нічого чекать...
Та, крім незнання - нічого втрачать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582138
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.05.2015
Як не злітай
та не дій,
Як не палай,
як не мрій
Про майбутнє велике своє.
Людина мала
і слабка
Зрадлива така
і дурна
Мрію твою одразу уб'є.
Ти біг два роки,
дві милі.
Тепер два кроки
до цілі.
І що ж так спокійно тримає тебе?
Закриті всі двері
в вагоні
Бо мрія померла
в погоні
За образом людським самої себе.
Життєва інерція
й спокій,
Проклята ін'єкція
змору
У сон апатії ввергнула тебе.
І голос гормонів
В довгастому мозку
Нашіптує тихо: "Все швидко мине!"
Проклята хай буде!
Людская природа!
Недосконалість її убиває тебе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2015
И ты стоишь на бурном раздорожье,
Пылая в поле тысячи страстей,
Сгоревший уголёк от безнадёжья -
Уже тебе не страшна тьма вестей.
Не сколыхнёт тебя уже отныне
Ничья обида и ничей обман,
Как ветер тот, что крутится в пустыне
Никак не сможет сколыхнуть туман.
И так чуждо тебе теперь
всё их незнанье,
Твоя мечта лежит за сотнями дорог.
Лишь революция теперь -
твоё призванье
Навеки ты теперь переступил порог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=575931
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 20.04.2015
Пройшовши крізь думок далекі далі,
Обпалюючись там, де варто і горіть,
Вітаю Вас, моя прекрасна пані.
Давайте з Вами революцію робить?
Бо з Вами я такий не самопевний,
Що сумнівам життя даю, напевне.
Дивуєтесь ви, бачу: як так, він горить
І ще про сумніви щось сміє говорить?
Так, Ви праві. Тому і закликаю
Зі мною встати. Надихати.
І разом з нами змін бажати.
Й у революції я Вас пізнаю...
Бо сумніви - це шлях пізнання.
Тож ідемо сповнять бажання!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574755
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.04.2015
Твоє майбутнє - лише сам ти є,
Майбутнє світу нашого - так само...
Бо зв'язане у нашім світі все,
Бо світу всього граф універсальний.
Так, індивідум - лише твій, нічий,
Та зміна крихітна у звивинах твоїх,
При будь-якім контакті буде й у моїх
Й по експоненті піде тік подій.
Ніхто не застрахований від змін
Твоє у цьому щастя - пам'ятай!
Минуле - не нудний і томний дзвін,
Ну а майбутнє всього - це ти сам!
Тож у прогресі уперед ідем!
І лиш у цім є сенс моїх поем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574749
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 16.04.2015
Освіта потонула в пофігізмі,
Наука - у безмежнім мракобіссі.
Чогось ми хочемо, чого - не знаєм,
Щось з небажанням вчим - і забуваєм
Біжим у вічнім колі споживання,
Лишивши там усі свої бажання
Ентузіазм - для слабаків! Дай гроші
Й усі шляхи умить стають хороші!
Нащо ж ти учишся? "Та, може, люди
З тебе будуть" - тобі так кажуть всюди.
Навчишся тут ти, сірий плащ напнути
І у машині нашій гайкой бути.
Освіта потонула в пофігізмі,
Держава - у страшнім плутократизмі...
Можливо, годі нам усім так бути?
Можливо, скоро час рушати проти?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574220
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2015
Борися зараз, щоб побачить сонце,
Борися у воді та у вогні.
Борись, як ворог гляне у віконце,
Борися в себе вдома, на Землі.
Борись наукою, борись мистецтвом
Щоб світле "завтра" наступить могло.
Борися ділом і борися словом
Щоб світ наш не поглинуло багно!
Потрібен кожен, як надія гасне.
Забудь навік, що ти у стороні!
Ми будемо єдині, ділом красні -
Інакше згинемо усі в вогні.
Час вже настав - від тебе все залежить
Й від мене. І від кожного із нас,
Яким те буде "завтра", що належить
Пройти мільйонам людських, братських мас.
Тому борись! За себе і майбутнє,
Борися тим, чим можеш саме ти!
Разом ми будемо усі могутні,
Разом відкриємо нові світи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=574218
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.04.2015
[i]Начните с того, что посадите трёх своих друзей. Вы точно знаете за что, и они знают за что.[/i] (Лі Куан Ю)
Між €вро і ца₽ем в лещатах,
Нас всіх чекає важкий шлях
З світу третього - у перший...
Та ми застрягли у кігтях
У кігтях долара і євро,
В кігтях воєнного маневру,
Не знаючи, куди іти -
Скинь дармоїда зі спини!
Чи зберегли властивість мислить?
Можливо - встали все-ж? О ні...
У пофігізмі ми зависли
І в мракобіссі, як в багні.
Хто винен? Влада може бути?
А винен хто, що є вони?
Ні, браття. Винні лише люди.
Ми - заслужили це собі!
Бо ми - жорстокі і цинічні,
Нечесні і пофігістичні.
За грош, чи за пусту ідею -
Ми зрадимо самі себе...
Чи ми побачимо це зараз?!
Організуєм ми себе?
Лише освіта та наука
Здатні у світ нести прогрес!
Чи стягне пофігізм з нас мука?
Тож встаємо! Всі небайдужі!
Разом ми зможемо подужать!
Ми реформуємо освіту,
Поставимо нове правління.
Й лабораторії, заводи
Повстануть на нашій землі,
З розумним самоуправлінням.
Встань проти дурості й брехні -
Творити час великі речі!
І прокладем ми шлях в вогні -
Із світу третього - у перший!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570480
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 30.03.2015
[b]Гіпермашина[/b]
[quote]There're plenty of room at the bottom.
Richard Feynman[/quote]
На Нью-Йорк спадала ніч. Холодна, осіння ніч.
Небо було чорніше Всесвіту, на будинки та вулиці спадав шалений дощ, а в повітрі блимали блискавки. Люди ховалися в квартири, закривали вікна та спостерігали за електричними потоками в повітрі, думаючи, хто ж їх створює. Бог? Природа? Електромагнітна взаємодія між хмарами?
А може, винахідник змінного струму?..
Як би там не було, але в цю ніч, в одному будинку на П’ятому авеню, в невеличкій кімнатці, з маленькими, щільно заштореними вікнами, сиділи двоє. Перед ними був стіл, завалений паперами з щільними рядами формул, написані одним з них – кучерявим, з розпатланим волоссям та замріяними очима, якими він задумливо дивився на тензорне рівняння, написане величезним шрифтом як заголовок, і марно намагався зв’язати його з хвильовими функціями та квантовими невизначеностями, які покривали майже весь листок. Інші папери вкривали ряди диференціальних рівнянь, в яких можна було розрізнити майже 50 різних змінних, а також графіки так званих «дивних аттракторів» (які характеризують нелінійні системи), 50-вимрні матриці та інші речі, які навіть досвідчений математик навряд чи прочитає з першого погляду. Та й з другого. Та й з сотого не факт…
В дальньому кінці кімнати були двері, завішені чорною тканиною, немов вівтар на Великий піст в Смілянській церкві. Стіни були обставлені полицями та шафами, на яких стояли найдивніші прилади того часу – осцилятор, електромагнітні котушки, генератор та приймач радіохвиль, а також інші, про призначення яких знав, мабуть, лише один чоловік у світі, який сидів поруч з кучерявим генієм. Хитрі, проникливі очі, які, здавалося, могли бачити людську душу, пряме чорне волосся та рідкі вуса відтіняли його обличчя – бліде та витягнуте. Тіло його було видовжене, сухе та сильне. Про нього ходили слухи, що він – правнук графа Дракули, що він володіє зброєю, яка здатна розірвати Землю на шматки, а сам здатен пускати блискавки з пальців. Не було сумнівів, що кілька нью-йоркців прямо зараз думали, що шторм за вікном – діло саме його рук.
Звісно, що більша частина цього була вигадкою. Світлий розум та сильний дух може знайти в собі кожен.
В свої 86 років, до речі, він виглядав на 46.
- Як ти відносишся, друже, до того бардака, який зараз відбувається в Європі? – запитав чоловік свого колегу, коли той відклав папери і став вдивлятись в генератор блискавок на стіні.
- Це жахливо, - ледь не простогнав кучерявий, - вони всі просто з’їхали з глузду. Нацисти кажуть, що настав час Надлюдини. Вони кажуть, що їх раса – священна! Вони знищують цілі країни, вони будують фабрики смерті, а їх раса – священна! Коли ж люди, нарешті, віднайдуть спокій?
- Коли віднайдуть суперзброю… - відповів чорноволосий. – Особисто я з радістю кинув би її на голови тим бандюкам, які зараз окупували мою рідну Сербію! Але, на жаль, людство має саме вирішити ці проблеми. Ми вже допомогли йому всім, чим могли, далі в нас свій шлях. Мудрість ми йому, на жаль, не подаруємо… Вони самі мають знайти його.
Кучерявий кивнув та замовк, вдивляючись в блискавки на стіні та вслухаючись в грім надворі. Це було дивне почуття людини, яка знає своє майбутнє, й не має права його змінювати. Наче якесь передчуття, можливо, те саме, яке народило стільки геніальних ідей в останній час, казало йому, що від цього залежить доля Всесвіту. Не лише добре йому відомого, трьохвимірного світу, за який він так переживав зараз – а всього Всесвіту.
Що ж, це була остання його загадка в цьому світі. Яку він мав унести з собою. В гіперпростір.
Сонце вже заходило, коли Нікола Тесла оглядав машину, яка стояла в лабораторії, зазвичай покрита темним покривалом. По всьому зовнішньому вигляду, як і по розмірам, вона була схожа на вертоліт з сильно вкороченим гвинтом, зате з великою сферою посередині. Тесла знав, що та сфера була двошаровим суперконденсатором, а так званий «гвинт» - антени для прийому енергії з силових полів. Широка задня частина, схожа на багажник машини, насправді містила капот з генераторами. На носі «вертольоту» знаходилося чимале кільце, прикріплене до нього – єдина видима частина заплутаної системи управління та рівноваги, яка мала направляти машину. Кабіна була розрахована на чотирьох. Над кожним сидінням були дивні пучки проводів, а в передній частині знаходився великий екран. Знайомий біофізик, який мав сьогодні ввечері навідати їх, казав, що ці проводи мають кріпитися прямо до мозку.
Цей проект був задуманий ледь не 10 років тому. З тих самих пір, як його знайомий фізик-теоретик Альберт Ейнштейн розповідав йому, що формула всього сущого не вміщується в чотири виміри простору-часу, Тесла побачив можливий шлях реалізації своєї мрії – отримання енергії з «ефіру», який міг бути усього лише іншим виміром. Майже всі ці десять років, Тесла та Ейнштейн, найбільші практик та теоретик свого часу, працювали над єдиним завданням…
На той час, навіть літаки були надзвичайно дорогою розкішшю, що вже казати про машину, яка здатна подорожувати гіперпростором?! І все-ж таки, щось зв’язало докупи нейрони в цих двох геніальних головах, щось примусило ідеї, які могли проявитись в кращому випадку через 600 років, виринути на поверхню в ті нелегкі для Землі часи. І – мабуть та ж сила – накладала німе табу на те, щоб розкрити комусь секрет цих думок. Навіть біофізик й математик-програміст, які приймали активну участь в проекті, не були повністю освідомленні в призначені їх роботи.
Тесла оглядав машину в невідомо який раз. Невже сьогодні має бути розв’язка?
- Евріка! Евріка! – почулося з-за дверей, завішених чорною ширмою, як на підтвердження думок Тесли. – Я знайшов її! Я зробив це!
Тесла вбіг до свого друга та побачив, що він тримає в руках єдиний листок паперу, а на ньому написане одне, елегантне та коротке тензорне рівняння. Під ним він побачив 26-вимірну матрицю. Тесла посміхнувся:
- Альберт, ти, звісно, геній, але якщо це рівняння таке коротке, якого біса ти витратив на нього десять років? От я за цей час збудував цілу гіпермашину, і…
Ейнштейн повернув листок іншим боком і Тесла ледь не втратив свідомість. Там красувалося близько трьох сотень рівнянь, написаних дрібним шрифтом. Кожне з них містило шалену кількість операторів, призначення більшості з них можна було лише здогадуватись. Частина з них була обведена.
- Твоя гіпермашина, Нікола, теж зовні нічим від залізяки не відрізняється… - усміхнувся Ейнштейн у відповідь. Тесла лише кивнув.
Далі він показав на обведену частину рівнянь:
- Ось це – актуально описує наш світ, ось це – вимір часу. А інші 15 вимірів, як я зрозумів, лише математична абстракція, яка допомагає все це представити в гарному вигляді. Воно потрібне для кінцевого рівняння, але з реальним світом воно мало зв’язано. Коли я вираховував нашу з тобою долю, я оперував в п’ятдесятьох вимірах, але це ж не означає, що ми живемо в 50-вимірному просторі-часі?
- Одним словом, як програма для ЕОМ. – сказав свій вирок Тесла. – Абстрактна хріновенька, яка сама по собі не значить нічого, але здатна відтворювати себе в ЕОМ. До речі, на основі так «любимої» тобою квантової фізики можна створити ЕОМ надзвичайної потужності, ми з нашим математиком вже впевнилися в цьому. Як ти можеш ненавидіти науку, яка створює такі чудові речі?
- Вона неточна. Вона невизначена. Вона просто жахлива! І все-ж таки, в 11-вимірному просторі-часі навіть вона прекрасна…
- Я б на ній одружився вже за те, що вона допомогла збудувати мені суперЕОМ, який дасть нам можливість досліджувати гіперпростір. І все-ж таки, зараз не час любовних дискусій, навіть по відношенні до науки. Ходімо подивимося, там вже майже все готово.
- Для тебе одного хіба що… - зітхнув Ейнштейн.
Двоє вчених вирушили за ширму до машини. Тесла відкрив капот машини, який знаходився, як було сказано, ззаду, вийняв звідти ряд аркушів спеціального паперу для програмування, які лежали прямо на генераторах, та подав Ейнштейну.
Ці генератори мали працювати на чистій енергії вакууму 11-вимірного простору-часу, перетворюючи її на потужне силове поле об’єднаної сильної, слабкої, електромагнітної та гравітаційної взаємодій. Ніхто в світі не міг назвати її величину, проте вона була величезною. В принципі, в ті часи ніхто й не думав про існування 11-вимірного світу, вважаючи це в кращому випадку абстракцією, а в гіршому – ахінеєю. І лише такі психи, як двоє фізиків, чиї голови були затуманені думками з майбутнього, зараз налаштовували генератори для одинадцятивимірного простору-часу. Вони знали про існування енергії вакууму. Як і про існування теорії всього. Як і про існування гіпермашини, відповідно.
Генератори працювали на субатомному рівні. Вони складалися з провідного, надзвичайно тугоплавкого матеріалу, створеного на наночастинках кремнію. Цей матеріал Нікола Тесла вдосконалював майже три роки, так само як і конструкцію генераторів та саму можливість їх побудови. Як це не дивно, але він міг поклястись, що незрозумілі сигнали, які приймали його радіоприймачі, і тут підказували йому, як їх побудувати.
Всередині були сферичні порожнини радіусом до 5 нм (5*10-9 м) – їх кількість у всіх генераторах оцінювалась близько 1023 порожнин, хоча точно цього не знав ніхто. В кожній з них були молекулярні трубки, через які енергія силового поля порівняно невеликими порціями подавалася точно в центр порожнини у вигляді рівних за частотою силових коливань, що призводило до багаторазового резонансу. Таким чином, вся енергія фокусувалася в об’ємі діаметром 10-35 м, а температура в цьому об’ємі досягала 1032 К. Враховуючи кількість порожнин, це дозволяло викривити простір-час і відкрити тунель, який Ейнштейн назвав «кротовою норою». До зустрічі з Ніколою Тесла він не вірив в їх існування, як і в існування гіперпростору. В свою чергу, до зустрічі з Альбертом Ейнштейном, Тесла не вірив в можливість математичного опису Всесвіту. В чергу наступної черги, обидва раніше не вірили в неземні сигнали.
Коли генератори були налаштовані, згідно з ейнштейнівським описом світу, на переробку енергії в силові коливання необхідної консистенції, Ейнштейн відкрив передню частину машини, де знаходилася так хвалена Ніколою квантова ЕОМ. Хоча він бачив в ній, в першу чергу, заплутану систему проводів та великий блок з роз'ємами, він знав про потужну обчислювальну здатність квантової машини. Зачудований, Ейнштейн вклав папери з кодом програми, яка містила його формули, в спеціальні роз’єми та закрив кришку. Потім він заліз в кабіну та натиснув на червону кнопку. Кільце на носі піднялося та з гуркотом розтягнулося, збільшилося до діаметра самої машини. Потім він став крутити налаштовувачі – і «гвинти» сфери-конденсатора почали змінювати свої координати в просторі-часі. Тесла глянув всередину й побачив, як на екрані висвітилося десять чисел, які, як він зрозумів, були їх «координатами» в просторі-часі, причому шість з них були нулями:
[b]1.6Е16 3.4Е8 5.5Е22 1.62Е-35 0 0 0 0 0 0 4.3540012Е17[/b]
«Ми знаємо точну відстань в кілометрах від центру Всесвіту й час від Великого вибуху в секундах так само. Ми бачимо власними очима четвертий скручений вимір електромагнетизму. До того ж, в шістьох координатах ми в центрі Всесвіту. Так, наша місія приходить до завершення…» - подумав він.
І тут в двері хтось задзвонив. Ейнштейн виплигнув з машини, Тесла швидко її вимкнув та накрив покривалом, поки його друг відчиняв двері. Зайшов знайомий біофізик. Вчені з полегшенням зітхнули, потисли йому руки.
- Привіт, друже. Ми якраз закінчили всі наші приготування. – сказав Ейнштейн.
- Справді? Вітаю вас! Жаль, звісно, що ви покидаєте Землю, але так і треба, значить. Всесвіт чекає живих створінь як люди в іншій частині.
- Ну, мене матінка-Земля ще років 12 поносить…
Вчені пройшли до машини. Разом вони в останній раз оглянули її. Всі системи життєзабезпечення були в нормі. Запасу кисню вистачало на 5 біогодин – у Всесвіті безліч місць, де його можна знайти. Броня машини мала витримати необхідне для переходу навантаження. Сфероподібне утворення над сидіннями, від якого відходило чотири вже згадані пучки проводів – сконструйована ним сенсорна система, яка дозволяє бачити в багатьох вимірах.
- Для десятьох вимірів я не знаю, значить, як це підійде, - сказав він, коли почув про недавнє відкриття Ейнштейна, - але шість побачите точно. Поки я конструював ваші мізки, я зрозумів шлях, яким можна створити шестивимірний зоровий сенсор. Треба просто зробити дуже звивисту систему – чимось схожа на кору головного мозку, тільки набагато більш звивиста, причому звивини теж звивисті, і… ну, в цілому, так шість разів. А далі, значить…
- Годі, годі, ми знаємо твою геніальність, та й ти нам розповідав вже це все, а одне геніальне другого разу вже не таке геніальне. Покажи краще, хто буде жити замість нас. – обірвав біофізика Тесла.
Біофізик відкрив шафу в кутку лабораторії. Там на вчених дивилися… вчені. Нікола Тесла з блідим обличчям, Альберт Ейнштейн з кучерявим волоссям. Точні копії. Хоча, Ейнштейн був дещо старіший, ніж справжній, якщо гарно придивитися. Поруч лежали дві маленькі пластинки з програмами.
Тесла взяв одну з них і вставив в свою копію. Рівно через 12 годин, зранку, двійник встає, виходить з шафи та йде на двір, де на одній з нью-йоркській вулиць його збиває автомобіль. Останні дні він проводить у відсутності людей, а 7 січня 1943 року – помирає, після чого його «тіло» спалюють і історія Ніколи Тесли на Землі закінчується.
Після цього справжній Нікола Тесла взяв маленький яйцеподібний предмет і простяг його Альберту:
- Цей будильник задзвонить рівно о 9 ранку 1 січня 1955 року, тож не напивайся сильно на Новий Рік. Як ти пам’ятаєш, твій двійник буде дуже хворим «Альбертом», а похоронять його дуже тихо. А потім, як і «мене» спалять. Дай п’ять…
- В мене хоч мозок візьмуть на пам’ять. – всміхнувся Ейнштейн, вдаривши долонею долоню Тесли. – Щоправда, з вірогідністю 99.97%. Ненавиджу вірогідності, диявол забирай… До речі, друже, ти його точно нормально скопіював? – повернувся він до біофізика. – Якщо я на даній стадії не можу дати людям свою теорію, хай хоч мозок мій візьмуть нормальний.
- Він як справжній. - завірив біофізик.
- Ти точно не хочеш з нами? – запитав в останній раз Тесла, хоч і знав відповідь.
- Ні, нізащо, скільки разів повторювати! – вигукнув біофізик. – Я, значить, жити ще хочу, чорт забирай! На Землі, я маю на увазі. Рано ще її покидати, значить. Все і так, значить, зробив для нашого… вашого… проекту, значить.
Біофізик, коли нервувався, повторював слово «значить» значно частіше, ніж зазвичай.
- Ну тоді, значить, прощавай, друже, я розповім про тебе в тих вимірах. – розтягнув посмішку Тесла, потиснувши біофізику руку. В очах біофізика промайнула тінь суму. Тесла теж, без сумнівів, відчував печаль розлуки з друзями, але ніяк того не показав.
Тесла заліз в кабіну, закрив дверцята. В останній раз помахав друзям у вікно. Після цього вікно закрилося щільною пластиною захисного матеріалу.
Ейнштейн та біофізик відійшли до дверей. Згодом обережно спостерігали, як починає пульсувати простір-час навколо машини, як задрижало все, що було в кімнаті. Через кілька напружених митей всередині кільця на носі почала з’являтися дивна чорнота, яка нагадувала діру в самій матерії Всесвіту. Раптом простір-час колапсував і все зникло. Це нагадувало «вибух всередину», з епіцентром прямо в центрі кільця.
Двоє вчених з глибоким подивом, та трошки з сумом простояли ще деякий час. За вікном вже була ніч і зорі посилали своє проміння з далеких далей космосу.
«Точніше, вони посилають нам коливання четвертого просторового виміру, - подумав Альберт. – Потерпи, безумцю, скоро ти взнаєш, як вони це роблять, побачиш власними очима. Ще 11 років життя в цьому світі. Проведи їх з користю.»
Зірки блимали в десятивимірному просторі, коли біофізик та Альберт відправилися спати. Завтра вони мали їхати в лабораторію, де розроблялася перша у відомому світі ракета, і їм треба було налаштувати свій мозок на ординарну Землю.
Опинившись в машині, після готовності всіх захисних систем, Тесла увімкнув гіпермашину і налаштував 11-у часову координату на наступну величину:
[b] 4.35400120378432Е17[/b]
Коли він запустив машину в дію, він відчув, як його тіло притислось до сидіння. Машина різко здригнулась, а потім все затихло. Це означало, що з тих пір минуло рівно 11 років (з яких 3 високосні), 47 днів, 10 годин та 44 хвилини, тобто зараз було 8:56 ранку 1 січня 1955 року по нью-йоркському часу, й більшість людей спокійно лежали по домам, відсипаючись після Нового Року. В їх лабораторії, де Ейнштейн, очевидно, зустрічав з друзями Новий Рік, мав бути лише він – всі, мабуть, давно розбрелись по домам.
Тесла відкрив дверцята і побачив ту саму лабораторію, хоча більша частина його винаходів була винесена звідси. Згодом забіг зачудований Ейнштейн:
- Як же я чекав цю мить…
- Воно й видно. Ти трошки постарів. Тепер ми майже одного віку з тобою, хе-хе.
Ейнштейн підтвердив його думку, що він в лабораторії сидів в цей час сам в шаленому чеканні. Потім він зняв чорне покривало з шафи, яка була завішена понад 11 років. Взяв останню пластинку й встромив в свою копію, яка мала прокинутись через годину, надзвичайно хворим «Ейнштейном», який проведе свої останні дні з медсестрою, буде похований в оточенні 12 друзів, а потім спалений в крематорії.
І лише його мозок, дітище біофізика, буде законсервоване у банці та досліджене тисячами спеціалістами, які не відрізнять його від справжнього. Бо він і справді був як справжній…
Ейнштейн заліз в кабіну. Двері зачинилися,
- Там наша доля. Скоро ми взнаємо, що так кликало нас. Тримайся, друже. Ти готовий? – запитав Тесла, готовий взятися за апарат управління.
Ейнштейн налаштував апарат на наступні координати:
[b]0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 4Е14[/b]
Він був впевнений, що їх не розплющить, хоча ще 30 років тому сказав би зовсім інше. Цей апарат проходив випробування в гравітаційному полі з прискоренням 288000 м/с2, що ненабагато менше сингулярності. Граві-генератор Тесли міг створити таке тяжіння за допомогою резонансу, створеному трильйоном молекулярних машин, налаштованих на одну частоту.
Гіпермашина здригнулася. З’явилося відчуття продавлювання крізь надзвичайний «шланг» - очевидно, багатомірний. Раптом в машині погасло світло.
- Що за ідіотизм?! – нервово запитав Тесла.
- Чорт забирай. Ми ж покинули четвертий вимір! Тепер нічому коливатися й передавати нам світло.
Їх почало раптом кидати зі сторони в сторону.
- Альберт!!! Без електромагнітних коливань двигуни не працюватимуть! – заволав не своїм голосом Тесла. Альберт ніколи ще таким його не бачив. – Виправ це, або ми зараз тут здохнемо всі, Едісон його візьми!!!
Ейнштейн, стримуючи паніку, налаштував четверту координату на початкову величину:
[b]0 0 0 1.62Е-35 0 0 0 0 0 0 4Е14[/b]
Скоро все заспокоїлось, світло знову з’явилося. Тепер машина мірно рухалась крізь гіперпростір. Енергії 11-мірного вакууму легко вистачало для подорожі. Курйоз тепер здавався їм смішним, тож фізики, весело перегукуючись, мчались в центр Всесвіту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511989
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.07.2014
Ти не втечеш,
тебе крізь стіни бачу,
нічого не вернеш,
нічого не пробачу.
Схоплю, зв'яжу
і зачаклую
Тіло твоє тендітне розірву,
Твою кров я вип'ю
вогненую
і на стіні тебе я розіпну.
Й нехай танцює демон
у твоїм волоссі
і нехай смерть жене жнива,
і в небо цілить розпач
мов колосся
любові розриваючи поля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511592
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 15.07.2014
Холодный ветер ночь пронзает, как кинжал.
Житейский шум свои объятия разжал.
И вот стоят в стране большие города.
И ночь всю царствует над ними тишина.
Она пылает звездами на небе.
Пыль метеоров в очи фар пускает.
И путник едет на велосипеде,
И луч с блестящих глаз в неё метает.
И ночь его теснее оплетает,
Целует в губы тихим шепотом берёз.
Душа за горизонтом улетает,
А на лице – блестящие остатки слёз.
Все едет дальше. Вот рассвет встречает.
И о любви далекой песни все поёт.
И знает – пусть никто не провожает,
Его за горизонтом будущее ждёт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=511045
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 13.07.2014
І відкривали ми майбутнє,
І завжди йшли вперед юрби.
І лиш одне нам незабутнє -
Вічна тяга до боротьби.
Ночами пишемо етюди,
А вдень - ведем всіх до зірок,
Щоб не попали браття-люди
У мракобісся злий морок
Наш ворог - лише страх і відчай,
Й незнання кровянистий цвіт -
Нас не зупинить звичний звичай
У боротьбі за кращий світ.
Простенька фраза тягне нас з пітьми –
«Хто ж стане зміною, якщо не ми?!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510794
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.07.2014
Потоком электричества в мозгу
несется мысль в моем нейроне.
И ей язык определить смогу,
когда найду ей место в рое.
Близок тот день – и наши мысли
сольются вместе в бешеный поток.
Друг другу скажем: «Вот, осмысли»
Как говорим сейчас: «Послушай, вот».
Расширятся доверия пределы,
Отступят лжепророки все вовек,
Как в мыслях встанут новые прицелы.
Но надо нам понять себя, свой век,
Создать для мозга новые системы -
И встанет скоро новый человек.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506768
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 23.06.2014
В одной лампе, светлой и просторной
Почти всегда, с утра и до утра
Ртуть и сера пыхкали любовью
На блеске ярком dsp*-одра.
Нипочем им горе и разлука
Они не знают, что такое есть
В сердце ядерном не встанет мука,
И в электронах не взбесится месть.
Разум наш не лампа - всё там сложно
Всех этих ядер квинтильйоны там.
Но и элемент обычный может
Уроки жизни предоставить нам.
*химический термин, обозначения электронных орбиталей в атомах
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506734
рубрика: Поезія, Езотерична лирика
дата поступления 22.06.2014
Today you know. Today you feel
As the new life to roll its wheel.
Once you fear. Once you hope
Circling in blood hormonal dope.
You looking forward and you try
To make you fears very dry.
But they don’t sleep, they eating down
Your neurons after you breakdown.
The only way you still to have – control,
So stand and act. Make clean your soul.
Don’t think about darkness – it’s illusion,
Take yours – and you will find solution!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505248
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 15.06.2014
Розтерзана, розірвана душа моя!
Страждаю, плачу й замерзаю з нею я.
Що може бути гірше, аніж сил не мати?
І за собой, нікчемно так, спостерігати.
Коли один-єдиний, і не маєш сили
Змінить невідворотнє, відвернуть немиле.
Коли ти плачеш гірко, як ніколи в світі,
Хоч і не любиш дуже, голосно ревіти.
Коли попереду туман, лиш омана ззаду,
І колись давно припечена, гоїться рана.
Коли ти розумієш, що не винен взагалі -
Ще не маєш сили, що знадобилася б тобі.
Тоді іще сильніше весь мозок твій страждає –
Тоді ще голосніше душа твоя ридає!
ХТО Я?! ХТО Я, ЧОРТ ЙОГО ВІЗЬМИ?!
ДЕ Я?! ДЕ ВИХІД З ТЕМНОЇ ПІТЬМИ?!
Ти падаєш, здаєшся, і втрачаєш сили,
Які колись у то́бі волею боліли.
Тоді ти неспокійний, як ніколи в світі,
Й знать не знаєш зовсім, куди себе подіти.
Тоді мовчиш ти, тлієш, бо спереду – омана
Й твої нещасні думки - ятри́ть глибока рана.
І ти розумієш, який малий ти взагалі,
Які малі уміння на великій цій Землі.
Тоді яскраво видно, як сильно ти страждаєш,
Як в відчаї кривавім, втікти звідси бажаєш!
ХТО Я?! ЩО Я ТУТ?! КУДИ ІТИ?!
НЕВЖЕ НІКИМ УСЕ ЖИТТЯ ПРОЙТИ?!
Відринь усе земне
Лише тоді знайдеш
Себе
Спали в вогні усе,
Ніщо не повернеш -
Світи!
Лише твоя далека мрія,
І все іще жива надія -
То вихід з темної пітьми
Не годуй свойого змія,
Бо не збудешся від гнія,
Що лишать зламані мости -
Тому не жди цього,
Палай. Спали його!
Живи!
Задля майбутнього,
А не минулого
Світи!
Тепер я знаю, що ніким мені не бути
Хоча іще й не можу прямо все збагнути...
Людиной бути - це, на щастя, – головне.
А сенс життя лиш твій, і він в тобі цвіте.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504559
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 11.06.2014
Одного дня, прокинувшись, побачив
Що сонце ще за обрієм лежить
І я тоді, насупившись, призначив
Собі цей день по-особливому прожить
І тут стіна навпроти спалахнула
І чужа думка мене надихнула
І я побачив на стіні ІМ’Я
Яскраве, немов Беллатрікс-зоря
Втратив тоді самовладання я
Любові здалася моя система вся
Тоді все почалось. Ти стала мені всім -
Повітрям, киснем і гормоном щастя
А віддавать мені ти не могла нічим
І стало це причиною нещастя
Я загадку просту не міг все відгадати -
Любов одностороння – лиш у мишоловці
Та я горів – і нікому було сказати
Мені, що я – немов сиджу в духовці.
О, не дано мені цю таємницю розгадати.
Це загадка для мене – що робити?
Чому ж так важко полюбити?
А потім, щоб жаху не наробити -
Ще набагато важче – розлюбити!
Невже любов – всього лиш важіль
Для управління «мрійниками»?
Над загадкой я думав рік -
Пройшло, здавалось, вічність
І душу я тоді обрік
На руїни, хоч і чекав я ніжність.
Та мишоловка та міцна -
Цілком удержить і чорта.
А ним я буть не міг і не хотів,
А може, притворятися не вмів…
Я поділив на нуль. Переступив ліміт
Продиференціював всю свою душу
Я розтрощив себе, щоб знизить гніт.
Тепер же відбудовувати мушу…
Бо загадка лишилася загадкой
Ну а біда – лишилася бідой:
Тобою користуються – люби!
Тобі плюють в лице – люби!
І головне – про це нікому не кричи
Адже вона – твоя єдинна мрія,
І створена з наркотику надія.
Тому забудь про щастя і мовчи.
Гормон тебе не випустить й вночі!
А що ж тоді? Жахливий спогад
І змученого мозку страшний здогад:
Нема любові. Й не було ніколи.
Усе, що є – сердець розколи.
Й душі розтрощеної прах.
І мозок плавиться. Живе у снах.
Шукає він примарного спасіння
І духів смерті слуха голосіння
Та не потрібне їм його життя
Їм би його відправить в небуття!
І настає жахливе забуття…
Та все мине – лиш силу май
І, головне, – не помирай!
Любов одностороння жалощів не варта
Лиш силу й волю забирати вона здатна
Ось і уся відгадка, та я її не відгадав -
І, як покарання, кварт душі віддав.
Лиш двостороння має право існувати,
Інакше – самогубство їй всі сили віддавати!
Я прокидаюсь знову, й бачу на стіні
Все нові й нові літери, мов уві сні.
Загадку цю колись я маю розгадать
Якщо собі я зміг це загадать.
Не зможу я її вже розірвать.
Так це було. Тоді, давно,
Коли не знав я й подавно
Всього того, що знаю я тепер
Про душі магічний оберег,
Завдяки якому я й не вмер.
Та він, перегорівши, вийде з ладу
І упаде вогненним градом.
І ти здригнешся тоді знов,
Й вскипить бурхливо твоя кров
Адже ім’я йому – ЛЮБОВ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503297
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.06.2014
Пришел тот час, когда героем стал цареубийца…
Прошел тот час, когда народу было чем гордиться…
О, брат мой русский! Встань и оглянись вокруг.
Разве не видишь ты Кремля порочный круг?
Я у него - «бандеровец проклятый»
Что убить тебя желает сверх всего.
И злодей лютует, тихо им нанятый,
Только б убедить вас во словах его.
О, брат мой русский! Я тебе не враг.
И ты мне не был никогда врагом.
Народ несчастный, загнанный в овраг,
И убежденный: «Хорошо живём!»
Встань со мной, мой брат. И посмотри,
Что враг наш – псих, в Кремле сидящий.
Посмотри, не бойся и узри,
И поймешь – Кощей, над златом бдящий –
И есть ваш Царь. И, правда, утешенья нет.
Я знаю, сложно сбросить рабства цепь,
Что насаждалась и давила сотни лет,
Ещё и со словами - «В Бога верь!»
Не может быть Он в рабстве, страхе и нужде,
Или в слезах разорванной мечты.
А лишь в душе, подобно утренней звезде,
Живет. И ждет, пока проснешься ты!
Вставай, Россия! Знаю, враг силен,
Умён. Умеет выжидать свой взлёт.
Но пусть промарширует миллион
В его дворец. И быстро враг падёт.
Мы сбросим с его проклятых небес,
Что создала его шизопатия.
И упадет он, словно павший бес,
Востанет вмиг свободная Россия.
Скипетр ядерный растворен в кислоте,
Злодеев шайка выгнана из Думы.
Тирании тьма, упав, горит в огне,
Котрый сожжет печальные все думы.
О, брат мой русский. Страх преодолей,
Восстань. И лишь одно не забывай –
Ту силу духа, что боится Змей,
И то, что ты – свободный, а не раб!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503281
рубрика: Поезія, Гражданская лирика
дата поступления 04.06.2014
Розбите покоління,
Палаючі серця.
Ховаємось у тінях,
Не бачимо кінця.
Ми прагнемо горіти
Сузір’ям вдалині.
Не дай нам лише тліти
Пилинкой на Землі!
Дитя нового часу –
Кінець старих надій.
Не слухає наказів
Лиш чує голос мрій.
Зростає, попри опір,
Потік шалених сил
У векторному полі
Заряджених світил.
Доросле покоління,
З тривогою за світ,
Викорчує з корінням
Дітей цих нових цвіт!
Не в силах зрозуміти
Що же в них живе,
Лиш правда до їх серця
Дорогу прокладе.
І хай весь світ повстане,
Хай палить з чорних дір.
Ніхто не переможе,
Чий шлях лежить до зір.
І в нас живе надія
Що все лихе – мине.
Ми нове покоління,
Безстрашне. Зоряне!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503280
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.06.2014