олена гай

Я не живу, мабуть я ……

Я  не  живу,  мабуть,  я  -  доживаю.
Не  мрію,  не  прагну  і  не  сподіваюсь,

Не  плачу  навіть,  не  сміюся,
Й  померти,  певне,  не  боюся.

Колись,    коханою  була  й  любила,
Обставини  ж  кохання  задушили.

Я  мрії  пестила  по  ночах  дивні,
А  мрії  вибрали  свободу,  а  не  війни.

Я  мала  свій  куточок  біля  моря,
Я  надихалась  простором,  і  набиралась  волі.

Та  моє  море    в  окупацію  закуте,
Недонародом,  що  зветься  баламутом.

У  прохолодний  літній  ранок
Медові    тіні  вливаються  в  серпанок,

Так  хочеться    брунатність  їхню  осідлати  ,
І  в  слід  за  ранком,  в  прохолоді  гнати!

І  я  до  стоп  сповзаю  пам'яті  своєї:
-"Чи  трунку  дай,  чи  дивний  елей!",

А  її  серце  проспівало:
 -"Бий!  бий!  бий!  барабан  печалі!"

Замріялась...  таємне  в  пісні  їй  послання,
Мені  ж  -  всі  спогади  в  мовчанні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1018078
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.07.2024

МАНДРИКИ

           25  липня  2024  року  розповідь"Мандрики"  вже  готова  залишилось  відредагувати,  і  згадала,  що  ще  цікавинки  про  Зозулю  не  дописала.  Відкриваю  файл  у  Ворді,  щось  набрала  не  ту  що  потрібно  команду(програма  в  телефоні  не  зручна)    і...  текст  зник.  Весь!  До  останньої  літери!
         Де  я  не  юзала,  де  не  шукала  по  всенькому  телефону,  тільки  одна  назва  -"МАНДРИКИ".  Сердита  на  Зозулю,  на  себе.  на  програму,  що  так  хамовито,  не  питаючи  дозволу,  десь  поділа  текст  розповіді,  який  я  спеціально  готувала  до  свята  ПетраПавла.  
         Не  допоміг  і  домашній  комп'ютер,  раз  копії  не  було  то  і  тексту  немає,  та  одне  тішило,  що  починала  набирати  розповідь  на  ноуті,  тот  там  початок  слава  Богу  зберігся,  але  то  тільки  одна  третя  від  тексту,  і  згадуючи  народну  мудрість:  "Що  написано  пером,  то  не  виволочеш  волом,"  беру  кілька  листів  паперу,  ручку  і  сподіваюся,  що  моя  пам'ять  не  така  вже  й  занедбана  тож  -  починаю.

           Мабуть,  кожен  пам’ятає  щось  смачненьке  з  дитинства,  коли  сидіти,  йорзаючи  на  стільці  немає  часу,  тож  забігаєш  з  двору  щохвилини  і  запитуєш:
       -  Мам,  готово?  
         От  і  я  хочу  написати  про  одну  із  тих  страв,  не  через  те,  що  немає  більше  чим  зайнятися,  а  тому,  що  ця  страва  в  твоєму  житті  зустрічається  уже  зі  своєю  історією,  і  ти  дізнаєшся,  що  в  неї  було  життя,  ще  до  твого  життя,  і  називали  її  різними  іменами,    а  міфи  і  легенди  в  яких  вона  згадується  розбурхують  уяву.
         І  так  -    все  з  початку.  
         Мені  років  з  шість,  мама  посилає  мене  по  сир  і  сметану  до  тітки  Тосі  горбатої,  мама  на  роботі  –  була  продвцем  у  магазині,  тато  їздив  на  роботу    в  сільхозтехніку  у  район,  тому  з    домашнього  господарства  були  тільки  пара  свиней,  теля  і  кури.    Про  гроші  не  памятаю,  можливо  мама  розраховувалась  на  перед,  бо  в  руках  тільки    сітка  з  банкою,  а  йти  далеченько.  Дорога  петляла  своіми  поворотами,  пришвидшувала  на  схилах,  і  вповільнювала  на  підйомах,  відволікала  природою  долина,  хлюпався  прохолодою  ставок.  З  дороги  заходжу  у  двір  вибіляної  охайної  хатини,  де  глибина  вікон  в  темній  прохолоді  холодку  завжди  мене  приваблювала,  і  так  хотілось  в  них  заглянути,  ніби  за  тими  вікнами  інший  світ.  Гукаю  тітку.  Прочиняються    двері  і  невисока,  майже  за  зростом  така  як  я    тітка  гукає  до  себе  в  оселю,  низько  посажена  голова  закутана  у  білу  косинку,  трохи  зміщений  в  один  бік  невеличкий  горб  на  плечах  не  лякає,  тому  що  тітка  була  така  привітна,  зі  щирою  посмішкою  садила  мене  на  стілець,  розгортала  на  столі  марлю,  діставала  круглу  головку  сиру  зі  слідами  від  марлі,  замотувала  у  якісь  бумаги(така  тоді  була  упаковка),  клала  в  сітку,  а  потім  ложкою  набирала  сметану  в  банку,  густа,  злега  кремового  кольору  вона  неохоче  лягала  в  банку,  залишаючи  там  невеличкі  просвіти,  злегка  вершковий  смак  подразнював  мої  смакові  рецептори,і    в  мене  текла  слина,  тому  що  сметана  перш  за  все  в  мене  асоціювалась  із  морозивом.
       Я  дякую,  надіваю  сітку  на  руку  і  замотую  ще  раз,  і  тією  ж  дорогою  мандрую  до  дому,  відволікаючись  на  підводи  з  кіньми,  бо  коні  то  була  моя  любов  дитинства,  і  я  завжди  просила,  щоб  ми  купили  до  дому  лоша,  а  батько  відмовляв  тим,  що  коні  тримати  в  дома  забороняла  влада.
       І  коли  мама  приходила  з  роботи  з  ранньої    зміни,  починався  процес  приготування  пончиків,  половина  головки  сиру  відбиралась  у  миску  і  розминалось  товкачкою,  що  товкти  варену  картоплю,  потім  вбивалось  гарно  яєць,  висипали  цукор  і  ванільку  я  відміряла  на  кінчику  ножа,  розмішувалось  все  до  однорідності,  просіяне  борошно  лежало  на  боку  на  столі,  і  тільки  полипувало  коли  будуть  брати  його  в  жменю,  і  тоді  воно  так  плюхкало  в  сирну  масу,  ніби  приятелі  обіймались  гучними  обіймами.  Ото  мама  замішувала  не  густе  тісто,  накачувала  на  посипаний  мукою  стіл  сирних  балабушок,  а  поряд  на  газовому  таганку  в  казанку    грілась  олія.  Вся  моя  тодішня  допомога  була  -  не  вертітись  під  ногами  ,  не  заважати,  ну  і  звісно  -  чекати.    
       Не  знаю,  здавалось  мені,  що  проходила  вічність  від  того,  як  сир  опинявся  в  мисці  до  того,  як  мені  вручали  перший  пончик  на  пробу,  а  чи  пропікся  в  середині,  але  ні,  я  не  смакувала  його  на  предмет  правильної  прожарки,  бо  то  було  щось  ніжне,  мякесеньке,  ароматне,  яке  дуже  швидко  зникало  в  роті,  бо  мама  теж  брала  один  сирничок,  розривала  його,  перевіряла  ,  чи  не  «альденте»,  і  у  неї  він  теж  зникав  у  роті,  а  тут  уже  румянилась,  перевалювалась  з  боку  на  бік  нова  партія  пончиків,  і  їх  уже  треба  терміново  діставати  з  олії,  а  потім  румянобокі  пончики  присипались  цукровою  пудрою,  яку  робили  з  цукру,  перемелюючи  на  кофемолку.
         Мама  ще  довго  вовтузилась  біля  плити,  поки  все  тісто  перекочувалось  в  шарики,  а  потім  пересмажувалось.  З  однієї  сторони,  нагромаджуючись  смачною  випічкою  в  мисці  ,  а  з  іншої  -  невпинно  підбирались  дитячими  руками  і  неслось  по  кілька  штук,  бо  більше  не  влазило,  по  дворі,  поза  хату,  на  вулицю  і  скрізь,  де  можна  було  на  ходу  вкусити  ту  дитячу  смакоту.
         Пізніше  мені  сирні  пончики  готувала  бабка,  але  у  неї  вони  називались  пундики  і  було  мені  що  класти  в  сумку,  коли  гнали  телят  пастись  на  яр.  З  часом,  мабуть,  це  одне  з  перших  блюд,  яке  я  пробувала  готувати  самостійно,    для  всіх  і  для  меншої  сестрички,  яка  вхопить  тих  балабушок  у  кармани  і  цілий  день  її  немає  вдома.      Ще  пізніше  я  познайомилась  з  цими  самими  пончиками,  тільки  вони  мали  назву  вергуни  і  просто  були  продовгуватої  форми,  так  їх  готувала  моя  свекруха,  і  особливо  вони  виручали    її  коли  треба  було  збирати  сумку  сину-студенту.  Потім  вона  радо  пригощала  ними  своїх  онуків.
       Я  ж  в  свою  чергу,  то  забувала  цей  десерт,  то  як  знаходила,  коли  з’явились  свої  діти.  Час  від  часу  ми  готували  ці  круглі  сирні  пончики,  яких  вистачало  зовсім  на  мало  часу,  бо  де  не  ходиш,  береш  одну  балабушку,  вкусив  один  раз,  а  другий  вже  вкинув  в  рот  і  з’їв,  як  лисичка  того  колобка,  і  так  само  діти  ,  то  до  чаю,  то  до  молока,  то  до  рота  -  цей  десерт  ніколи  не  вспівав  черствіти.

         
         Йшов  другий  рік  війни,  ми  побороли  перший  шок,  і  вже  вчились  працювати  в  нових  реаліях,  найбільше  страждали  діти,  тому  що  саме  вони  найбільше  залишались  без  потрібної  уваги,  і  ось  "Купала"  минули  без  масових  гулянь,  до  яких  ми  звикли  в  мирний  час,  але  бачила,  що  діти  хотять  свята,  хоч  маленького,  а  на  носі  "Петра  і  Павла".  Стала  читати,  виявилось,  доволі  цікава  пора,  завершення  купальських  свят,  збір  першого  збіжжя,  освячення  першого  хліба  ,  гуляння  молоді.  Ось  тут  і  вирішили  зробити  дітям  вечірку  з  конкурсами,  хороводами,  плетеними  вінками,  та  до  того  всього  їх  треба  було    чимось      пригостити  на  вечірку,  і  ось  читаю  про  те,  що  Петро  і  Павло    подорожували,  проповідуючи  християнську  віру,  а  улюбленою  їжею  у  подорожах  у  них  були  мандрики,  круглі  кульки  з  сиру,  яєць  та  муки  пожарені  у  олії.
І  тут  все  зійшлось:  всі  пончики,  вергуни,  пундтки,  балабушки  в  один  час  стали  –  мандриками,  бо  ті  пончики  з  якими  я  бігала  по  дворі,  кругом  хати,  пундтки  які  виручали  пастухів  на  ярах,  балабушки  -  з  якими  в  карманах  бігала  з  подругами  по  вулиці  моя  сестра,  вергуни  -  з  якими  відправляла  в  дорогу  на  навчання  свекруха  свого  сина,  пампухи,  які  смакували  мої  малі  діти  і,  іноді  випавши  з  рук  стававали  дійсно  мандриками,  бо  котилися,  чи  по  кухні,  чи  по  вулиц,  а    його  доганяли  і  діти,  і  коти,  і  собаки,  і  для  мене  вони  стали  зрозуміло  чому  -  МАНДРИКАМИ.
         Отож,  ще  про  ту  Зозулю,  що  у  мене,  що  і  у  ПетраПавла  з  нею  халепа  вийшла.
Коли  ранок  тільки  пробіг  по  землі,  залишаючи  по  собі    злегка  фіолетове,  прохолодне  і  сире  повітря,  коли  птаство  тільки  ось-ось  прокинеться,  апостол  Петро  прокинувся,  він  був  гарним  рибалкою  і  хотів  наловити  риби  на  обід,  дістав  з  торби  замотаний  в  льняний  рушник  залишок  вечері,  а  там  було  тільки  чотири  мандрики,  поділив  їх  між  сплячим    апостолом  Павлом,  відсунувши  в  бік,  а  свої  став  їсти  та  запивати  водою.  Солодкуваті  пахощі  смажених  мандриків  підхопив  світанок  і  став  наповнювати  цим  ароматом  своє  вологе  повітря.  В  кущах,  неподалік  ночувала  Зозуля,  от  її  і  розбудив  аромат  Петрового  снідання,  і  коли  той  порався  біля  рибальських  снастів,  Зозуля  підлетіла  і  зполовинила  Павлів  сніданок.  Петро,  почувши  шарудіння  оглянувся,  побачивши  витівки  Зозулі  попудив  її  вудилищем,  а  Зозуля  з  переляку  і  вдавилась  мандриком,  отож  кажуть,  що  після  ПетраПавла  Зозуля  вже  не  кує,  а  як  коли  і  чути  її,  то  не  до  добра,  ото  і  мені  була  з  нею  фацеція  зі  зникненням  тексту,  ала  якщо  ви  читаєте  аж  тут,  то  все  у  нас  виходить:  і  виживати,  і  відбиватись,  і    писати,  і  дякувати.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1017237
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.07.2024

Літній прокинеться ранок

Там,  за  селом  недалечко  
Падає  сонце  у  гречку,
У  чебреці  запашненькі
Спати  до  ранку  тихенько.

Вкриється  м'ятами  густо,
Вітер  під  голову  тлустий,
Пальцями  трави  чесати,
Соловей  колискову  співати,

Хор  цвіркунів  вусолапих  
Стерео  дають  на  підхватах,
На  сході  по  хмарах  низенько
Правує  повня  багряненька.

Ніч  весняна    остання
Притихне  аж  на  світанні.
Вкутаний  в  легкий  серпанок
Літній  прокинеться  ранок.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1015608
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2024

Акацієве

Весна  вдягнула  шати  бджоляра,
Відкрила  вулики-гудими  
І,  смугаста  отара    погула
В  сади  квітучі  і  долини.

А  травень-хуліган,  весни  спідручний,
Акації  медові  забуяв
І  обрядив  у  грона  їх  молочні
Із  бджолами,  як  ушинку  гуляв.

І  я  там  був,  впивавсь  медами,  
Гудів  із  бджолами  пісень,
Сидів,  як  Буда  в  білім  храмі,
Забув  про  бурі  і  минулася  мігрень.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013778
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2024

Я і конопля.

             Тихо,  тихо  ніякого  криміналу,  просто,  спогади  з  дитинства!


             Мабуть,  у  кожного  є  певна  межа,  після  якої  уже  кожен  може  говорити  про  себе,  як  про  особистість,  тобто:  сприймати  себе  в  суспільстві,  пам'ятати  що  і  де  з  тобою  відбувалося,  так-так  саме  це,  а  не  те,  що  хтось  колись  тобі  розповів  і  ти  підсвідомо  уявляєш,  що  ти  це  знаєш.

       Про  себе  можу  сказати,  що  я  себе  пам'ятаю  років  з  чотирьох,  тоді  хворів  мій  найлюбиміший  дід  Нестер.  Він  був  чоловіком  моєї  рідної  баби,  татової  тітки,  дітей  своїх  у  них  не  було,  то  вони  гляділи  мого  батька,    його  мати  народила,  а  сама  подалась  на  Донбас  на  заробітки.  

       Добре  пам'ятаю  як  ішли  до  нас  на  гостини  дід  з  бабою,  не  знаю  що  то  була  за  пора...  літо  чи  весна,  але  було  тепло  ,  битий  шлях  покрився  пилюкою,  зелено  навколо,  я  попереду,  руки  заклала  на  крижах,  а  дід  з  бабою  Марією  ідуть  позаду,  і  ось  минаємо  ми  гребельку,  а  дід  гукає:
     "-  Галінка,  розправ  ручки,  та  гарно  махай  ними,
         -Чому  дідусю?-  ну  я  була,  як  всі  діти  -  чомучка,
         -  Бо  хлопці  не  будуть  сватати!"-,  я  бачила  веселу  дідову  посмішку  ,  яка  злегка  підняла  ямочки  на  його  щоках,  та  радісні  очі.      Не  знаю,  чи  було  то  правда  чи  ні  ,  але  я  не  повірила  -  то  точно,  бо  які  там  хлопці  були  в  чотири  роки,  але  тепер  уже  думаю,  можливо,  я  сутулилась,  або  була  схожа  на  свою  бабу  Марію,  яка  так  ходила  бо  в  неї  боліли  крижі,  і  таким  чином  дід  мене  хотів  віднадити  від  такої  ходи,    то  я...  замахала  руками,  аж  плаття  стало  підлітали  по  обидва  боки,  а  дід  посміхався.
           Дід  був  справжній  козак:  чорнявий,  високий,  дотепний,  добрий,  симпатичний,  мав  гарну  усмішку  та  вдачу  в  торгівлі  коровами,  бо  піде  вдосвіт  в  Комарівку  на  базар,  а  з  обіду  вже  заводить  у  двір  якусь  Калинку  з  оттакенними  рогами,  а  на  слідуючий  базар  вже  й  продасть  Калинку,  а  приведе  руду  Лиску.  Ну,  те  що  він  ними  торгував,  як  зараз  торгують  машинами  я  дізналась  пізніше,  але  те,  що  він  любив  за  ними  доглядати  то  -  правда,  я  не  раз  зустрічала  його,  як  він  гнав  корів  з  пасовиська.  Біжу  до  повороту,  аж  коси  підлітають,  а  дід  мені  вручає  гілляку,  на  кінці  ще  листя  необірване,  і  я  жену  ту  худобу,  аж  бігом  до  стайні.
           Пам'ятаю,  як  він  уже  не  міг  рухатись....  у  лікарні  перестиляли  йому  постіль,  підіймаючи  на  простирадлах.  Чому  я  була  присутня  при  цій  не  дуже  для  дитини  підходящій  обстановці?  Мабуть,  дід  знав  про  свою  підступну  хворобу  і  хотів  побачити,  можливо,  в  останній  раз  своє  онуча,  маленьку,  допитливу  дитину  -"Галінку,"  бо  у  його  лексиконі  ніяк  не  приживалося  моє  русифіковане  ім'я  Альона.

         Посеред  подвір'я,  на  стільцях  стояла  збита  з  дощок  труна,  біля  неї  порався  якийсь  чоловік,  оббивав  чорною  тканиною,  робив  оборки  з  білого  мережива,  а  я  все  заглядала,  подавала  маленькі  гвіздки,  і  тут  хтось,  не  пам'ятаю,  бере  мою  косичку  і  розплітає,  я  запитую  навіщо,  жінка  мені  відповідає,  що  на  похороні  мені  не  можна  бути  заплетеною,  зробила  мені  хвостика,  і  залишила  мене.

       Розповідь  про  діда  -  це  шана  йому  крізь  майже  50  років,  і  підтвердження  того  що  я  пам'ятаю  події  і  себе  в  них,  а  тепер  про  коноплі.
       Баба  Марія  була  роботяща  жінка,  тримала  в  порядку  і  будинок,  і  величезне  подвір'я,  і  городу  було  десь  під  30  соток.  А  на  тому  городі  і  цибулька  рядочками,  і  морква  з  огірками  все  чистеньке,  але  мене  носило  по  картоплі,  бо  там  росло  багато  білої  солодкої  редьки,  тільки  її  треба  було  шукати  поміж  корчів  картоплі,  або  запам'ятати  де  росте,  щоб  прийти  за  нею  вчасно.  Ото,  мене  як  пошлють  по  редьку,  то  мабуть  і  забудуться  про  мене,  бо  на  тому  городі  я  ж  була    така  мала  і  блукала,  як  у  полі.  
           А  ще  росли  на  городі  високі  та  крислаті,  міцні,  і  цікаві  на  вигляд,  схожі  на  невеликі  дерева  з  загребущим  листям,  з  терпким  запахом,  і  кетягами  насіння  -  коноплі.  Я,  іноді,  пробувала  боротись  із  ними,  та  конопля  була  міцніша  і  не  піддавалась  на  мої  смиканя  за  гілку,  чи  спробу  вламати  те  дерево.  От,  никаю  по  городі,  шукаючи  редьку,  спинюсь  біля  конопляного  дерева  та  й  смикаю    за  гілки,  бо  іноді,  вони  мені  здавались  грізними,  волохатими    живими  істотами,  яких  я  не  могла  побороти.  Отож,  назбираю  редьки  повно...  і  виходить  з  городу  спочатку  зелена  гичка  в  оберемку,  а  потім  мала  Альона,  а  ще...  заглядаю  на  саму  кращу,  яку  змогла  вполювати  рожевобоку  редьку,  та  й  слина  вже  тече  від  того  хрумкоту  і  соку  на  який  з-під  тишка  сподіваюсь.  А  ще,  іноді  була  мені  сутичка  з  тими  крислатими,  та  вищими  од  мене  в  три,  чи  чотири  рази  коноплями,  смикала  баба  Марія  з  них  насіння,  і  мені  доводилось  допомагати,  не  знаю,  яка  там  допомога,  може,  аби  була  на  очах,  збере  собі  фартуха,  а  мені  спідницю  в  пелену,  тай  смикаємо  те  насіння,  баба  вище  я  нижче,  а  то  стану,  тай  задивуюсь  на  ті  зернини  -  гладенькі,  на  сірій  оливі  чорним  прописані  доріжки,  іноді  мені  здавалось,  що  через  ту  насінину  (а  були  вони  такі  схожі  на  очі)  за  мною  хтось  спостерігає,  тоді  я  ту  насінину  кидала  в  рот  і  насолоджувалась  їх  хрумкотом,  а  ще  смак  -  не  пам'ятаю  його.  Ото  ж,  поки  я    переглядалась  віч-на-віч  з  насінинами  баба  вже  йшла  з  городу  і  кликала  мене,  бо  далі  мала  відбуватись  магія.  Відвіяні  прибульці  з  конипляного  дерева9мабуть  сушились)  засипались  в  макітру  і  втирались  добіла,  заправлялись  водою,  і  то  мала  бути  заправка  до  коржів.
         В  дитинстві  літо  минало  якось  не  помітно,  я  ще  не  розбиралась  ні  в  порах  року,  ні  в  назвах  місяців,  і  що  крім  зими  та  літа,  є  ще  весна  та  осінь,  все  мені  було  в  радість.
         Такої  процедури  як  копання  картоплі  не  пам'ятаю,  то  проходило  без  мене,  а  от  буряки,  що  були  мені  в  пояс,  баба  називала  їх  ще  дивно  -  СКАКУНИ,  а  ще  то  тоді  приходила  моя  пора  ,  а  я  чекати  вміла,  колись  розкішні  з  загребущими  зеленими  листками,  розлогі  дерева  коноплі  потемнішали,    і  хоч  моєї  сили  ще  не  вистачало,  щоб  побороти  їх,  я  смакувала  перемогу,  бо  баба  підрубував  стовбурі  і  вони  так  неохоче  нахилялись  і  влягались  на  пружні  гілки,  і  вже  не  вищі  од  мене,  не  загребуще,  а  погромлене...  я  тут  включала  в  собі  і  трактора,  і  прицепа,  і  тягла  ті  гілля  до  яблуні  у  садок.

         Проходило  багато  часу,  як  я  поверталась  до  тієї  купи  конопель,  можливо,  то  вже  була  весна  ,  вони  зовсім  змінювались,  ставали  бідні,  обдерті  як  жебраки  на  їх  стовбурах  весіло  сіре  клоччя,  гілки  легко  ламалось  і  вже  не  відчувалось  в  них  ні  сили,  ні  переваги  і  втрачався  до  них  мій  дитячий  інтерес.
       Мабуть  прогрес  уже  доходив  до  села,  бо  я  не  пам'ятаю,  щоб  баба  тіпала  ті  коноплі  та  пряла  з  них  що,  хоч  прядкою  я  гралась,  тай  досі  я  її  зберігаю,  як  музейний  експонат  у  БК.

         І  дивно  до  сих  пір....      закриваю  очі  і,  я  знову  бачу  всі  ті  давні  події  та  розумом  розумію,  як  добре,  що  я  не  знаю  що  таке  марихуана,  і  молюся  Богу  щоб  не  знати,  що  таке  лікувальний  канабіс.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1013193
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.05.2024

Триста. . тридцять. . три . .

Повчав  мудрець  народи:
"-  Задовольнись  малим,
Ти  в  світ  прийшов  голодний,
 І  Стікс  долатимеш  нагим."

Та  для  опарАшів  Україна  -  явно  торт,
Омріяний  лиш  тим,  що  дуже  цінний,
І    прокуратор  з  виделкою,  відкривши  рот,
Поспішає,  вже  п'ятим  терміном  незмінний.

Надмірність,  жадібність  сичать  в  кутках,
Губить  душі  крихкі,    кусок  не  влазить  в  рот,
Х#йло,  так  видно  заїдає  давній  страх  ,
Бо  всі  шляхи  його,  то  репарації,  Гаага,  ешафот.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.03.2024

Вересень ЖОВТЕНЬ листопаД

Я  топчу,  Вересень,  твою  стежину  у  траві,
А  ти,    заквітчаний  у  малахітовім  зеллі,
Такий  догідливий,  приємний  у  дорозі,
Та  вже  за  тиждень  -  Свята  Покрова  на  порозі.
Ти  на  прощання    горобинове  намисто  одягав.
Дарунок  твій,  твій  оберіг  мені  так  пасував.

 Я  ніжуся  до  сонечка  в  горі,
Любуюсь,  осене,  й  напитуюсь  тобою,
А  ти  торкнулася  крилом  і  
на  плече  вернулась  жовтотеплою  совою.
Ти  задивилася  у  даль,  в  його  багряну  душу  ,
А  я  шепочу  в  пір'ячко  твоє:"-Той  Жовтень  мій,  і  ти  його  не  рушай.
Він  мій,  моє  кохання  грішнє,
Для  тебе  він  картини  малював,  мені  він  пише  вірші"  .
Та  не  танцюй,  не  вигарцьовуй  і  вийми  пазурі  з  моєї  плоті  ,
Я  вже  пришвидшила  ходу,  я  теж  в  його  полоні.
Схиляю  голову    у    вишиванку  трояндо-жоржинову-
Чорнобривці  на  відкаті  рукава,  круг  коміра  -  оберегом  покрова.
Я  буду  жовтолисте  море  розтинати,
На  палубі,  як    Джек  і  Роуз  завмирати.
А  ще  люблю  братки-опеньочки  збирати,
Калину,  до  першого  морозу  у  пучки  побрати.

 А  ще,  мені  присвята  -  в  заграві  винній  вечори,
Як  мед  солодка  ніч,  і  з  місяцем  змовляння  до  зорі
Тоді  й  ходу  поважну  притишить  чосоплин.
Беззубе  літечко  верне  на  делька  своїх  хвилин.
У  серці  осінньої  краси:
-"Мій  Жовтню,  ти  зі  мною  назавжди?"

Осене-сова,  ти  знов  перемудрила,
Мої  думки  й  бажання,  все  йому  відкрила!?
Трійнят  горіхових  поклав  у  руку,
Для  здійснення  бажань,  на  кожну  пору  року  .

Та  не  пугич,  не  смійся,  не  кори,
Я  знаю  -  золоте  кохання...    недолуге,
Чого  б  то  Листопад  такий  чудний?
Бо  я  зним  розділяю  тугу:
Він  сльози  втре,  нанизає  на  павутину  ,
Штурхне  під  бік,  розкаже  гуморину,
Впіймає  вітер  за  хвоста
Й  посадить  в  пазуху,  немов  кота,
В  туман  підлиє  сіризни,
Від  неї  вп'ються  терени,
Й  гойдають  ген,  на  колючках  дощі,
А  подорожнім  -  чіпляються  в  плащі  .
Й  мене  смикув  за  рукава,
Гайнула  геть  з  мого  плеча  сова  -  
красуня...,  чиста..,  білопера,..
Зима  -  чиясь  омріяна  химера.

На  мить  спинюся,  перепну
Дарунок  Жовтня  -  хустину  вогняну,
Й  з  надією,  крізь  рік  піду  собі  по  волі,
бо  мені  Осінь  написана  на  Долі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=995395
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.10.2023

Цикорій

Чи  бачив  ти,  як  небо  сіє  зорі?
Біля  дороги,  в  лузі,  в  полі?

Дарує  небо  зорі  уночі,
А  вони  гаснуть  іскрами  в  росі.

З  весни  до  літа  проростають,
А  у  липневій  спеці  розквітають-

Земний  дарунок    -  блакитні  зорі-
До  неба  тягнеться  цикорій  ))

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993960
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2023

Побачити Париж і …. .

Коли  народ,  який  ніколи  ним  не  був,
як  має  щось,  то  всеодно  колись  у  когось  здув.

Під  каблуком  у  путінської  гниди,
на  сусідів,  крізь  приціли    робить  види,

Все  преться  ствердитися  вперто,
то  із  Самим    собою  укладається  оферта:

"Побачивши  Париж  -  ти  мусиш  жити",
хоч  і  життя  твоє  зійшло  зі  звичної  орбіти.

Не  Афродита,  що  вийшла  з    пін  морських,
А  б'ється  у  війні  -  Ємужність  найкащих  доль  людських.

Не  загублюсь  в  ирії  складних  подій,
Бо  хочу  мирною  побачити  свою  Країну  Мрій!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=993959
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.09.2023

Другий липень

Дорога  полем,  попід  лісосмугу.
Долина,  річка,  осока,
Ставок,  немов  картина  із  зелених  верб  в  оправі.
За  Сухим  яром  вся  оця  краса.

У  очерет  тіка  сім'я  качина,  
Широким  шляхом  вітер  ноги  набива,
Рядном  зеленим  киндириця,
І  море  золота  під    небом  колоситься,
Вже  визріло,  ось-ось  уже  жнива.

Дуб  одинокий  під  зеленим  листом,
Вік  не  один  свою  тут  думу  мислить.
Ріденька  соя  агронома  вкотре  підвела.
Попід  дорогу  соняхи  чудові
В  обійми  манять  солодко-медові.

А  ось  село  змережене  квітками.
Буяють  мальви,  пасіки  випахкують  медами,
І  кожен  двір  придумана  для  себе    казка,
І  кожна  хата  -  спадок-дідизна...

Вже  другий  липень,  день  510-й  на  зло    оцій  красі  іде  віна.
           

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=989068
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2023

Ех, поет, моя ти чеснота…

А  чи  ти  знаєш,  що,  поет  не  може
Довго  знатися  сам  із  собою:
То  терен  його  чоло  тривожить,
То  за  скіпетр  береться  рукою...
Ревно  вдивляється  у  поворотні  віхи,
Ніби  дивиться  у  душу  віків:
То  молитвою  його  вірші,
То  рукопис  -  на  вогонь  у  камін.
Попід  місяцем  з  Ієшуа  стежкою
Згадує,  як  було  то  все,
То  пускається  з  чортом  в  тяжкую,
Продаючи  душу  свою.
Божевільний,  повзає  на  колінах,
Називає  Музою  будь-кого,
Потім,  скиглить    на  почуттів  руїнах,
І  відмахується  від  кохання  свого...
Ти  -  на  розстрілі,  у  вигнанні,  на  ешафоті
За  крила  сховані  у  кутку...
Ех,  поет,  поет,  моя  ти  чеснота,
Не  ладнаєш  ти    з  собою  чомусь.


Це  переклад  мого  вірша,  чи  має  він  сенс  і  шанс...))  ID: 918026

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987267
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2023

Чебреці

Чебреці,  чебреці,  ніби  хмарки  малі,
Впали  в  трави  густі  і  загрузли  на  ярових  схилах.
Понад  бджоли  шумні  гомонять  у  траві,
Чебрецеві  дими,  певно  їх  поп'янили.

Я  пучечок  трави  відберу  у  ярів:
Їх  простору,    свіжості,  волі,  
І  з  запасів  своїх  у  зимовій  порі
Ми  поп'ємо  чайку  -  я  і  Доля.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985797
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2023

Місце Сили.

За  ставом,  ген,  гайок  дрімучий,
Русалки  чешуть  в  ньому  коси  об  гілки  колючі.

Зозуля  закувала  й  полетіла,
Мабуть,  смикнути  хтіли  із  хвоста  пір'їну.

Чугайстер  витанцьовує  по  невисоких  кронах,
А  жайвір  не  здається,  та  все  виспівує  в  повітряних  потоках.

Під  берегом  у  зіллі  спочиває  Водяник,
 Чатує  своїх  Русалок,  і  виглядає  на  дощик.

За  ставом  гребля  -  шум  та  гам!
Потоки  влаштували  тарарам!

Нестримна  воля  в  просторі  полів...
За  руслом  яру  промайнуло  п'ятдесят  рокІв...,

Як  пасли  тут  худобу,  й  стежку  толочили,
А  нині,  я  стою,  і  це  для  мене  -  місце  Сили  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985796
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.06.2023

Я - думка людська

Я  -  думка  людська...
І  важка,  і  легка...
Можу  хибити,  а  можу  буть  геніальна,
Й  сила  моя  неймовірна  й  проста,
Мені  в  космос  за  мить  -  це  реально.

Я  -  думка  людська...
Підкоряю  Говерлу  гору,
Й  духом  одним  ще  таку  ж  висоту,
У  тій  висі  звернула  б  до  сходу,
Аби  вгледіти  жаданого  миру  красу.


Я  б  громом  провісним  упала  з  небес.
В  кожній  церкві    дзвонами  сповіщала:
-"Я  -    миру  гінець!  лід  війни  вже  скрес!
Слава  героям!  Навіки  слава!


Я  -  тільки  думка  людська!
Степом  іду,  поміж  кургани  -могили,
Ось  свіжа,  і  на  цій  ще  земля  сира:  
мрій,  думок,  надій,  скільки  дітей  схоронили?
 у  чорних  хустках  жінки,  чорні    до  неба  здіймають  крила.

Я  -  думка  людська.
Туманом  отруйним  лину
З  пагорбів  свіжих  могил
У  Заспану-Конче  долину.
Скільки  чортячих  там  рил,
демагогів,  перевертнів,  зомбаків,
що  п'яніють  від  тухлих  банкнот?
А  між  Чахликів  -    золотих  божків...
Ділять  карту  України  й  народ.

Я  -  думка  людська
Тривожна  й  сумна,
Я  ні  на  небі,  а  ні  в  могилі,
Я  поміж  сопок  Донецьких  схилів.
Тут  не  солов'їна  пісня    луна,  
З  гаїв  доліта  7,  62.
Західний  вітер  пахне  домівкою,
І  обіймаються  міцно  з  гвинтівкою.
Кожному  кожен  солдат-  побратим,
Схимник  Мамай,  зі  своїм  позивним.
Я  як  і  інші  лиш  думкою  з  ними
Слава  Героям,  Слава  Україні!  

PS.  Цей  вірш  був  опублікований  на  моїй  сторінці  ще  13.11.19  під  робочою  назвою  "Говерла",  але  в  ньому  ну  ніяк  не  вимальовувалось  закінчення,  а  хотілось  щось  оптимістичне,  і  я  його  облишила,  та  після  24  лютого  зрозуміла,  що  маю  залишити  його  ось  у  такому  варанті.
П

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982842
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.05.2023

Весна 2023

Моя  весна...
Дощем  залита  неба  просинь,
Холодом  запиленні  в  саду  квітки.
Моя  весна...
Вкаїна  у  молитві  перемоги  просить,
Бо  падають  її  найкращі  вояки.

Моя  весна,
Ще  в  тобі  стільки  сили!
Ти  вистоїш  усім  вітрам  на  зло!
Моя  весна,
Та  скільки  б  нас  не  били,
Не  обміліє  волі  джерело.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981305
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.04.2023

Друге пришестя Христа

Я  скину  вериги  людяності,
Вийму  з  серця  любов,  змахну  доброту  із  лиця,
Відтаврую  душу  гідністтю
Й  одягну  важкі  обладунки  бійця.

Я  забуду,  що  був  мамi  сином,
Злістю  відточу  холод  меча,  
Загорнуся  схимницьким  димом
І  з  побратимом  стану  плечем  до  плеча.

Я  не  зміню  прадавні  традиції-
Хрест  накладу  від  діда-отця,
Невідмовну  зроблю  пропозицію-
Нищити  стерво  до  його  кінця.

Божий  триб'ют  в  однострій  одягається.
Віщування  -  немов  із  листа.
Узький  в  догадках  втрачається,
Чекає  яка  його  мста.

Глину  на  вражій  крові  замішаємо,
Щоб  збудувати  нове  життя.
В  жаданну  Весну  зустрічаємо
Друге  пришестя  Христа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981189
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2023

Було

Була  бувальщина  минувшиною  стала,
Було  кохання  відгомоніло,  відцвіло.
В  обставин  мури  себе  я  закувала,
І  біля  вогника  душі    я  гомоню  з  "було".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968309
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.12.2022

Нічні пейзажі.

Він  зимобор  у  крижаних  доспіхах,  крутень
На  білому  коні  гарцює  місяць  Лютий.
Від  січня  він  недавно  патер  перебрав,
І  вдало  в  царстві  зимовім  порядкував.
Де  треба,  на  полях  він  снігу  докидав,
В  долині  вітром  вербам  гілля  розчесав.
То  хмурився  туманами  їдкими,
То  морозцями  підпікав  міцними.
А  нині,  він  показує  мені  нічні  пейзажі,  
На  Хулігані  у  повільному  пасажі,
І  два  змагаються  в  красі  майстри  -
Маестро    місяць    та  статичніі  ліхтарі.
І  тільки,  два  кольори  у  їх  нічній  палітрі-
У  відтінках  різних  тінь  і  ясне  світло.
І  в  місяця  усі  пейзажі  є  класичні,
У  ліхтарів  -  одна  лягла  до  ніг  примітна-
На  вулиці  застеленій  сніжком  дівочо-білім
Розрісся  в  сріблі  дуб  розлогим  гіллям,
І  я  на  тій  картині  лишу  розпис-слід,
Та  всі  нічні  пейзажі  перемалює  Сонця  схід.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=940470
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.02.2022

Дим.

                                                                                                         
         
           Зовсім  не  багато  треба  для  пам'яті,  щоб  згадати  щось  прадавнє,  близьке  і  тепле,  звичайне  і  неповторне,  і  взагалі,  мені  здається  що  пам'ять  унікальна,  і  унікальність  її  в  тому,  що  вона  має  найбільшу  швидкість  у  людському  всесвіті,  адже  однією  думкою  в  одну  мить  можна  заглибитись  в  товщу  океану,  або  злетіти  в  космос,  або  просто  згадати    сестру,  яка  далеко  в  Криму,  а  її  враз  і  гукнеться  швидкоплинною  думкою:"-А  як  там  мої,  в  селі?".
           Повертаючись  з  роботи  додому,  я  спускалась  по  вулиці  Вишневій,  це  одна  з  вулиць  на  підвищенні,  а  нижче  рзляглася  третина  села  -  де  Центральну  було  видно  аж  до  Шевченка,  всю  Садову  та  Молодіжну,  більшу  половину  Дружби  з  її  провулками  що  бігли  самим  центром  села.  І  була  та  кожна  вулиця  і  провулок  -  неповторна  картина  темних  кущів  та  дерев,  будиночків  та  білих,  притрушених  не  глибоким  снігом  ділянок  городів.
               Було  в  деяких  картинах  таке,  що  примусило  зупинитись,  придивитись,  зробити  фото.
           На  Садовій,  на  Молодіжній  і  на  моїй,  над  димарями  будинків,  неспішно  розвиваючись,  немов  пухкий  котячий  хвіст  вився  з  коменів  сірий  дим.  Там,  в  хатах  топилося  дровами  .
           І  враз,  пам'ять  без  напруги  і  без  примусу  повернула  мене  років  сорок  назад.  Де  я  іду  зі  школи,  в  зовсім  ішому  напрямку  по  вузькій  сніговій  стежині,  хоча  снігу  випало  сантиметрів  двадцять,та  мені  він  по  коліна,  чипяється  за  штанки,  нагло  сиплеться  в  холявки.  Морозові  ніхто  ніколи  не  вів  ліку,  а  "Гізметео"  було  на  розових  щічках  друзів,  і  ніхто  особливо    не  слідкував,  коли  йтиме  той  сніг.  А  він,  пухкий  і  легкий  мов  вата,  висів  на  гіллях  дерев,  білою  вершиною  вершкового  морозива  заманював  на  кожній  штафетині,  вовняною  шапкою  лежав  на  будинках,  і  пухкою,  недоторканою  ковдрою  -  вздовж  ще  не  витоптаної  стежки.  Так  і  хотілося  цю  недоторканість  сходити  слідами,  розмалювати  гілкою  що  опинялася  в  руках,  а  то  й  викачатись  мов  дикий  звір  у  тім  сніговім  пуху.  І  навіь  синички,  що  сповіщали  про  себе:  "-Цінь-цінь!,"  перелітаючи  з  гілки  на  гілку  пожухлого  бур'яну  були  прикрашені  білими  сніжинками.
     В  тиху,  майже  безвітряну  і  морозну  погоду,  мало  не  над  кожною  хатою,  а  тоді  було  мало  покинутих  дворів,  з  коминів  поважно    вився  у  сіре  небо  димовий  стовп.  І  у  кожної  хати  свій,  біля  комина  прозорий,  а  потім,  ніби  довга  сива  борода  того  самого,  ніколи  ніким  не  баченого  діда  Мороза,  він  не  просто  вився  з  комина,  а  наче  ріс  в  небо  своїми  перлинними  димовими  клубками.  І  дим  над  коминами  будинків  зимою  це  було  так  буденно  і  звичайно,  як  і  свіже  повітря,    і  струмуюче  тепло  від  груби  в  тих  хатах,  і  друг-кіт,  який  любив  спати  під  грубкою,  і  кожного  дня  снігова  гірка  і  сани,  бо  ще  по  дорозі  додому  змовлялися  на  чому  кататимемося  -  на  санках  ,чи  на  мішках  набиих  сіном,  чи  на  одній  клейонці.  І  знову    грубка  рятувала  обліплену  снігом  одежу,  та  й  за  взуття  перепадало,  адже  воно  не  витримувало  і  одного  сезону,  і  вечерю  -    смажену  картоплю,  що  пахла  на  всю  хату,  а  то  й  на  весь  куток,  також  готувала  мама  все  ж  на  тій  плиті.
         Отак,  в  передвечірньому  селі  марево  сірого,  хвостатого  диму,  що  вився  над  розкиданими  по  селі  хатами,  враз  повернув  мене  на  вузьку  снігову  стежину    далекого,  безтурботного  дитинства.[b][/b]

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938950
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.02.2022

Змова

   

         Він  ішов  просторою  алеєю.  Сумирну  тишу  правічного  парку  порушувало  шарудіння  листя  під  його  ногами;  жовтого,  багряного,  коричневого  -  його  нападало  вже  багато  і  туфлі  розсікали  поверхню  опалого  листя,  розкидали  його  нарізно.  Шух...  шух...  -  він  навмисне  загортав  цей  листопад,  у  шумі  тому  було  стільки  цікавого,  кожен  шурхіт  наповнювався  глибокою  повідкою  про  свою  таємницю.  Він  був  справжнім  повелителем,  і  ніби,  не  дуби  і  клени,  не  ялини  і  осики  стояли  вздовж  алеї,  а  завмирали  його  вірні  піддані,  склавши  на  грудях  руки  в  долоні  і  покірно  опустивши  голову,  а  коли  він  минав  їх,  вони  ніби  промовляли  його  ім'я:  -"Час!,  Час!",  і  нахилялись  ще  нижче  в  поклоні,  а  сонячні  зайчики  золотили  його    костюм,  перетворюючи  в  шати  повелителя,  його  обличчя  видавалось  ще  більш  засмаглим,  а  посмішка,  в  один  куточок  уст,  була  щасливо-солодка,  в  його  очах    проявлялось:  то  тепле  золото  опалого  листя,  то  смарагдові  поляни  ще  свіжої  і  мякої  трави,  то  переливались  бірюзою  ,ніби,  морська  хвиля  раптово  увірвалась  в  нього  і  залила  до  самої  маківки.  Примружившись,  він  підняв  обличчя  до  сонця,  аби  злитись  з  неймовірним  падолистом,  теплим  промінням  і  звуками,  якими  можна  було  насолоджуватись  тільки  восени.
       Вона  стояла  в  кінці  алеї,  в  сірому  брючному  костюмі,  широкі  кльоші  ховали  чорні  туфлі  на  підборах.  Перед  неї  розкинулась  простора,  розлога  долина  залита  сріблом  повноводного  ставка.  Вона  чула  його  шумні  кроки,  але  не  поверталась.Він  підійшов  так  близько,  що  аж  торкнувся  ї  ї  плеча.
   -  Привіт!  -  він  привітався  і  завмер  поряд.
 -  Привіт!  -  відповіла  вона,  і  не  зробивши  жодного  руху    додала,-  якась  особлива  ця  пора,  коли  ти  притишуєш  свою  ходу,  коли  секунди  сипляться  листом,  а  хвилини,  навіть  помітно,  зафарбовуються  із  зеленого  в  твій  улюблений,  жовтий  .  Я  завжди  зачарована  твоєю  осінню.
   -  А  ти  за  останні  сто  років,  що  ми  не  бачились,  і  не  змінилась,  все  та  ж  палка  брюнетка  із  зеленими,  все  знаючими  очима.
       Вона  підняла  погляд  на  високого,  худорлявого  чоловіка,  світло  сонячного  дня  грало  в  його  очах,  в  тонких  устах  завмерла  посмішка,  він  не  молодий,  але  такий  доглянутий  і  привабливий,  глибокий  і  всезнаючий,  легка  сивина  на  скронях  зачесана  назад.  Вона  посміхнулась  у  відповідь  і  дві  високі  постаті  привітно  обнялись.
   -І  хто  є  причина  нашої  столітньої,  таємної  зустрічі?
   -  Сьгодні  -  це  творча  людина,  яка  володітиме  словом  і  доноситиме  його  іншим,  яка  житиме  серед  людей,  та  не  буде  схожа  ні  на  кого:  загадкова  і  романтична,чуттєва  і  дивна,  яка  бачитиме  світ  у  всій  його  величній  красі,  яка  розмовлятиме  на  одній  мові  із  Творцем,  в  якої  душа  -  глибина  космосу,  а  за  плечама  крила  янгола...
   Він  стояв  і  слухав  її,  а  вона  говорила  і  говорила,  приворожуючи  його    чудовим  тембром  голосу,  малювала  картини-фрески  із  життя,  і  ніби  обмотувала  в  кокон  кожним  словом,  аби  він,  Час,  дозрів  разом  з  отриманою  інформацією,  і  вилетів  чудової  краси  метеликом,  сів  їі  на  руку,  а  вона  поглянула  б  і  сказала:-  "Так,  саме  це  я  хотіла  бачити!"
   -  І  імя  цієї  творчої  світлоносної  енергії.
 Вона  трохи  знітилась,  обережно  торкнулась  гудзика,  ніби  щось  протерла,  а  потім  підняла  свої  зелені,  прохальні  очі.
   -Її  зватимуть  Олена!
 Він  приснув  смішком:  -Олена?  Факел?  Сяюча?
 Вона  не  промовила  ні  слова,  та  погляд  проймав.
   -  Так,  так...  Альона,  Олена,  Єлєна,  Еля,  Лена,  Елен,  Аля-вибрана,    переможниця.
Він  потягнувся  і  взяв  її  руку  у  свою  долоню,  злегка  потиснув  її,-  та  я  не  маю  нічого  проти,  це  твоя  галузь.  І  з  ким  "змагатиметься"  цього  разу    твоя,  -  він  виправився,  -  наша  протеже  ,  -  злегка  нахилившись  підніс  руку  і  поцілував  теплими  вустами.
     -  Її  сім  імен,  ніби  сім  життів,  вона  просто  буде...
   -  Ти  розмовляєш  загадками,  навіть  я  не  можу  продовжити  твоєї  думки.  То  коли  ж  вона  дізнається  про  свої  здібності.
   Доля  дивилась  в  далину  і  дослухалась  до  кожного  слова.
 -  Вона  просто  буде  жити,  а  дізнається  про  себе,  коли  по  -справжньому  закохається.
 -Всього-на-всього,  закохається?  А  де  ж  поштовх,  надрив,  трагедія?
 -Поштовхом  стане  розлука.
-  А  причина  розлуки?
-Війна,  -  і  тепер,  похолоділи  не  тільки  їі  очі,  а  й  риси  обличчя.
 -Ві-й-на...,-  протягнув  він  -,  так,    поет  має  бути  трохи  нещасним,  аби  ...Ти  пержила  не  одну  війну,  і  вона  марнує  всіх  -  людей,  природу,  почуття,  відносини,  і...тебе.
 -Це  так,  але  це  людська  природа,  яка  проявлятиметься  час  від  часу  у  генотипах  лідерів,  які  прагнуть  підкорити  Атлантів,  які  не  коряться  нікому.
   Він  посміхнувся  неоднозначно.  А  я  знаю  коли  такій  людині  треба  народитись  -  це  буде  осінь,  у  всій  її  неповторності  і  красі,  коли  народжуються  не  просто  міцні  діти,  а  люди  живуть,  перемагають,  підкоряють  і  завдяки,  і  на  перекір.
   
 -  Ну  що,  беремось  до  таїнства?  Вдехнемо  життя  у  ще  ненароджену  митарську  душу?
Він,  поволі  повів  рукою  на  рівні  поясу  ,  погляд  його  був  зосереджений  і  заглиблений  в  свою  суть,  перед  ними  виник  круглой,  невеликий  стіл,  він  вирізьблений  з  цільного  дуба,  лиснився  темною  поволокою  поліровки,  а  в  центрі  столешні      місяць  обіймав  сонце,їх  вид    здавався  таким  об  'ємним,  що  ,  видаволо,  коли  покласти  щось  на  стіл,  то  воно  схибиться,  та  стіл  був  абсолютно  пластким.
   Він  зробив  півповороту  від  столу  і  по  його  праву  руку,  у  пустій  долині,  зазеленіли  виноградники  зі  стиглими,  налитими  сонцем  і  теплом  гронами  винограду,  які  іскрились  від  роси  і  томили  своїм  звабливо-спокусливим  видом,  а  аромат  плутав  думки.  
 -  Тобі,  Доле,  біле  чи  червоне?-  повертався  до  неї  чоловік  у  білих  рукавичках.
 -  Мені  біле,  ігристе  -"Вдова  Кліко".
 І  знов,  півповороту  тулуба  і  в  його  білосніжних  пальцях  завмерла  кетяга  винограду.  Чистого,  що  аж  вилискувала  кожна  ягідка,  найспіліша  і  найароматніша.  Донісши  до  столу,  він  зупинився,  і  ось  -  починаючи  з  самої  нижньої  ягоди  і  далі,  ягода  за  ягодою  гроно  стікало  вистояним  вином,  густо  перепліталось  потоками,  падало  прямо  на  пустий  стіл.  Та  перед  самою  столешнею  -  завирувало,  розбилось    білою  піною,  ніби  море  об  скелі,  піднялось  хвилькою  напіпрозорого  золотого  шовку  на  вітрі,  захвилювалось,  заіскрилось  у  променях  і  прийняло  об'єм  непевної  посуди.  Та  ба!  Ні!  Вино  ніби  впіймав  в  тенета,  майже  непомітний  склянний  келих,  який  гордо  тримав  цей  напій  над  столом  на  тонкій  ніжці.
   Вона  ,то  відкривала  широко  очі,  то  губи  витягувала  в  трубочку  і  поцокувала  язиком,  то  стуляла  долоні    і  пушками    пальців  торкалася  губ,  то  відхилялася  від  столу,  щоб  не  бути  облитою.  Було  видно,  що    вона  приємно  здивована  і  захоплена.
 Іще  один  напівповорот  і  пальці  в  білих  рукавичках  тримали  над  столом  гроно  темно-  синього  винограду,  такогож  чистого  і  яскравого,  і  ніби,  наказом  думки  і  це  гроно  стало  танути  ягода  за  ягодою,  зливаючись  у  широку  і  густу  цівку,  на  перший  погляд  схожу  на  кров,  та  ні,  кров  густа  і  не  прозора,  а  ця  -    іскрилась  якоюсь  таємницею  у  своїй  рубіновій  глибині,  приголублювала  п'янким  ароматом,  а  потім,    станцювала  над  столом  неперевершений  вальс,  кружляючи  і  підкидаючи  цей  прохолодний  атлас  червоного  вина.  І  коли  воно  майже  заспокоїлось  над  столом,  ніби  в  колисці,  навколо  нього  виник  келих.
     Вона  дивувалась,  затамувавши  подих,  а  він  був  серйозний,  зосереджений,  робив  все  зі  знанням  справи,  ніби  якийсь  прадавній  мольфар.
-Якщо  ти  мене  хотів  здивувати,  то  це  тобі  вдалось,-  вона  іскрилась  доброю  посмішкою.
   Він  зробив  жест,  який  запрошував,  взяти  бокали,  його  руки  вже  були  без  рукавичок,  та  і  від  просторих  рядів  вишуканих  виноградників    слід  простиг.  Була  тільки  тепла  ,лагідна  осінь,  стіл,  вино  і  вони.  Навколо,  подекуди,  прогулювались  відпочиваючі  і  зовсім  не  помічали  цих  двох  дивних,    які  підіймали    бокали  білого  і  червоного.
 -  За  народження  душі!-  підіймала  келих  Доля.
 -  За  змову!  -  підіймав  келих  Час.
     Чистий  дзвін  відмінного  скла  засвідчив  їхні  побажання.  Ці  двоє  лиш  пригубили  цей  напій  і  поставили  келихи  поряд.    Два  тремтливих  марева  піднялись  із  бокалів  і  заплелись  у  код  душі  ,  підіймались  у  вись  над  чарівним  осіннім  переливом,  над  ї  ї  неповторним  багатством  зеленого  і  червоного,  щиро  оправленого  в  золото.
   А  учасники  недавньої  змови  розійшлись  не  прощаючись,  Час  здійнявся  легким  вихором,  ледь  розтріпавши    волося  у  Долі,  і  граційно  погнався  долиною  підіймаючи  і  кружляючи  оберемок  опалого  листя,  а  над  водою,  здійняв  дрібні  хвилі  і  розчинився  в  просторі.  Доля  ж,    провела  його  поглядом,  посміхнулась,  і  зробила  крок  в  невагомість.Вона  з  кожним  кроком  підіймалась  по  невидимих  сходах  над  землею  ,  і  так  само,  з  кожним  кроком,  поволі  перетворювалась  в  напівпрозору,  поки  зовсім  не  розчинилась  і  не  зникла.
   А  згусток  ледь  вібруючої  і  майже  непомітноі  енергіі  вбирала  в  себе  суть  чудових  краєвидів,  гуртувалась  в  кулю  і  линула  у  вись  до  прохолодної  вологи  купчастих  хмар,  щоб  злитись  з  маленькою  крапелькою  води,  і  зчитати  іі  пам'ять,  пам'ять  тих  міліонів  літ,  які  вона  живе,  і  прожити  ту  історію,  момент  за  моментом  гідного  уваги,  і  від  розряду  блискавки  набратись  енергії  і  сили,  зірватись  з  високосся  і  летіти  міріадами  крапель  чистого  дощу,  щоб  розбитись  брудними  бризками  об  свіжу  ріллю,  відчути  вагу  труда  вкладеного  у  цю  землю  людьми,  розчинити  сіль  поту,  затекти,  зачаїтись  трохи  глибше  і  діждатись,  коли  по  полю  поїде  культиватор  і  сівалка,  а  потім,  знову  продовження  чарів  -  пробудити  собою  насінину,  ввійти  в  неї  всенькою  енергією  і  зі  знанням,  підіймати  її  до  ще  лагідного  осіннього  сонця  над  землею,  зміцнити  соком  життя  цю,  маленьку  рослинку,  приспати  шепотом  розповідей  про  світ,  аби  вижити  в  холод  і  мороз  зими,  вижити  і  зрозуміти  ,що  то  є  таке  -  безпорадний  холод  в  душі,  самотність  під  білим  саваном  снігу.  Та  все  ж  відчути,  десь  на  підсвідомості,  що  настав  великий  час  перемін,  і  почути  тепло  і  зов  світла  через  товщу  снігу,  і  струмувати,  рости,  знову  збираючи  всі  енергіі  землі,  води  і  сонця  в  туге  стебло  ,  яке  вистоїть  у  непевні  часи  випробувань,  коли  всіма  тими  енергіями  збурить  вогонь  грозовиці,  і  буде  тоді  вітер  рвати,  а  колись  життєдайна  вода  -  сікти  батогами  замерзших  крапель,  а  потім,  томитись  під  палючим  промінням  сонця,  і  все  ж  вистояти  ,  налитись  золотим  зерном  -  зародком  душі  в  собі..  Вистояти  і  не  впасти,  не  загубитись,  а  потоком  золотої  ріки  зернового  збіжжя,  запливати  до  зерносховища,  і  не  бути  передчасно  зїденим  ні  птахом,  ні  гризуном,  а  все  ж  пройти  через  жорна  млина,  розпорошуючись  на  муку,  залишитись  енергитичним  згустком  -  зерном  мудрості,  щоб  бути  разом  замішеним  в  тісто  одніє  хлібини,  трудолюбивими  руками  з  молитвою:  "-На  Божу  волю,  на  хорошу  долю,  на  гарну  випічку".  І  знову  вистояти  протистояння  з  вогнем,  переродитись  у  хліб.  І  ось.  За  обідом,  саме  та  скибка  одрізана  тій  людині,  яка,  з'івши  хліб,  почує,  як  під  її  серцем  ожив  плід,  який  тепер  точно  народиться  в  середині  чудової  осені,  на  її  -  материнську  радість,  на  радість  тих  людей,  для  яких  народився  поет,  душа  якого  зачати  після  німої  згоди  Часу  і  Долі  на  життя  неповторне  і  оригінальне  у  своєму  бутті.

PS.Цей  твір  був  написаний  дуже  давно  і  присвячувався  всім  неординарним  на  ім'я  Олена  і  Олен  пов'язаних  із  талантами  світу  цього.Час  дивним  чином  збігся  з  цим  моментом,  коли  я  його  вирішила  оприлюднити,  просто  з'явився  час  для  редакції.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938466
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.01.2022

Рандеву на двох.

Сиділи,  під  парасолею  сумні,
З  котом    на  ганковім  порозі,
І  дощу  шумливі  слухали  пісні,
Що  з  неба  склав  він  по  дорозі.

І    кожному  було    своє  видіння
У  тім  дощу  одвічнім  шарудінні;
Як  поравсь  павучок  на  новій  павутині,
І  щебет  ластівок,  яких  ще  не  було  в  помині,
Як  лопалося  у  землі    насиченій  насіння,  
Й  стебло,  жадаючи  тепла,  тяглося  до  проміння,
І  ніби  море,  пляж,  пісок  і  штиль  грайливий,
І  вихор  вітерцю  по  морі  полохливий...
Аплодисменти  для  примарної  весни
Шуміли  дружні  у  калюжу  із  труби.
Повів  вухами  і  зіниці  загострив
Кіт,  мабуть,  у  калюжі  рибу  уявив.
А  тут,  вже  й  колискова  для  кота,
Який  туливсь  до  теплого  бока.
І  разом  із  потоком,  що  з  ринв  збігав  
Кіт  муркотів  в  півтону  й  очі  зажмурав.


Поволі  стихла  музика  дощу,
Снігом  білим  землю  і  траву
Квітневим  ранком  тихо  застелило,
І  рандеву  моє  з  котом  весняне  засмутило.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=938369
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.01.2022

Ну, ось і все, Жовтню.

Ну,  ось  і  все...А  буде  гірше...
Сиджу  на  самоті,  в  парку,  як  у  пустелі,
Кричу  від  розпачу,  та  голос  мій  глухий.
-"Ще  не  дописані  картини,  ессе,  вірші,
Завмерло  все,  без  тебе  парк  такий  пустий..."

Нейлон-накидка    виткана  з  туману,
Розшита  павутини  росянистим  сереборм,
Ходу  твою  притишену  ховає  ранок
В  осіннім  золотом  мережену  сутану,
І  тиша  в  душу  заповзає  зимувати  на  останок.


Ти  йдеш,  а  за  тобою  холод...
Зима  по  дньові  відбиратиме  життя,
Розбавить  сум  колядкою  гучною;
Весна  у  маюванні;  в  сієсті  літа  солод,
І  на  сватані  у  осені  я  знов  з  тобою.

 Мій    Жовтню,  ти  в  осени  моє  кохання,
Ти  закружляєш  падолистом;
У  довгу  ніч,  в  кармінові  світання,
Зільється  сміх  наш,  голос  і  бажання
В  багряно-жовту  завірюху  почуттів.

Сивіє  терен    -  листопадова  вуаль,
Й  тріпоче  плащ  із  сірого  туману,
І  студиться  на  колючках  душі  роса,
І  Осінь  Жовтню:-"  Вже  пора,  нажаль."
І  у  парку-пустелі  зі  мною  плачуть  небеса.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=936250
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2022

Біла вишня (100-ті роковини голодомору)

Край  города  у  садочку  по  весні
Білим  смутком  вкрилась  стара  вишня,
Явиться  усе  нове  у  доброму  теплі,
Та  тривожить  сум  й  від  його  не  затишно.
 Саван  білий  її  ніжний  цвіт,
Шепіт  гілля  -  кимось  не  домовлена  молитва.
Проросла  корінням  в  мертвий  світ,
Душ,  що  голодом  гірким  із  світу  зжито.
Свідками  були  у  високості  зорі,
І  колюча  билась  в  вікна  заметіль,
Як  одну    за  одною  дитячі  долі
Поглинав  голодний  морок  і  пекучий  біль.
"-Від  води  опухнуть  ноги-",
Мати  просить:  "-Потерпи,"
"-Нехай,  грішні  ми"-  й  до  Бога,
"-Ну  а  в  них,  які  гріхи?"
Все  комісія  забрала,  налетіла  як  круки,
По  всіх  закутках,  в  повітках,  на  городі,  на  межі-
Витрасли  усе  їстивне  з  лантухів  і  черепків...
Нема  слова,  нема  Бога  -  селян  ріжуть  без  ножів
Очі  -  вибрані  горіхи  на  вапняному  лиці,
Постарілі  юні  діти  від  голодної  біди.
Догоряють,  тануть  воском  і  без  крихточки  хлібців.
Змова,  змора  проти  люду  від  червоної  орди.
При  городі  край  садочка  сива  вишня,  а  не  біла-
Двадцять  перший,  тридцять  другий,  сорок  шостий-
Час  бідовий  -  міліон  сімей  в  могилах.  
Свічу  пам'яті  запалюй,  пам'ятай  про  голокости.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=931774
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.11.2021

SosЕкзист

Ты  знаешь,  что  поэт  не  может
Жить  долго  в  ладу  с  собой?
Что  одна  добродетель  другою
Венчает  чело  его?
Что  глазами  твоими,  моими
Он  смотрит  утром  в  окно,
И  крича,  может  быть  услышан
Через  века,  прорости  зерном.
То  лунной  тропою  с  Иешу'а
Вспоминает  как  было  все,
То  с  чертом  кутит  безумно,
Продавая  душу  свою.
То  плачет,  смеясь,  то  теряет
В  глупой  улыбке  себя,
И  серцем  любовь  отвергает
Непостижимую  месяц-луну  любя.
Ты  в  изгнании,  на  эшафоте,  расстреле
За  крылья  спрятанные  в  шкафу.
Ох,  поэт,  поэт,  моя  добродетель,
Не  в  ладу  с  собой  ты,  не  в  ладу!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918026
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2021

На добраніч.

Розвіявся  туман,
Розлилось  ночі  море.
На  небі  золотий  шаман
У  сон  твій  запускає  зорі.
Стежиною  крадеться  гaлеон
Його  вітрила  надувають  мрії,
Це  -  твій  солодкий  сон,
Важніють  твої  вії.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918025
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.06.2021

Муза на відпочинку

Тримай  цю  ніжну  арфу,  Купідон!
Й  до  долу  тихо  сповз    льняний  хітон.
І  плащ  розстібнуто,  і  пектораль,
А  погляд  прикривала  з  дум  вуаль.
Я  роблю  крок  у  Всесвіт,  у  мою  ікону,
Немов  в  сакральне,  першородне  лоно.
Зоряні  туманності,  немов  перина,
І  шепіт  тихий  медом  в  душу  лине...

Шкода,  що  повертатись  треба  знову.
За  муром  скиглять  мрії  і  планують  змову,
Й  думки  в  ланцюг  моралі  проросли  блудливі,
І  поет  втрачається  в  нервовім  зриві.
Дай  поцілую  у  вуста  і  обійму,  мій  друже,
З  тобою  я  сама  собою,  а  не  Муза,
А  ще  перо  даруй  сіреньке  з    гусака,
Ти    не  байдужий  так  мені,  я  напишу  тобі  листа.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=910781
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.04.2021

Я хочу з тобою…

Я  хочу  з  тобою  єдиним  злягатися,
У  морі  кохання  тіла  замочувать,
Хвилями-позами  хвилюватися,
Всесвіт  один  на  двох  розхитувать.
Я  хочу  з  тобою  любитися,
Устами  по  тілу  блукать,
Рахувати  до  ста  і  збитися,
І  спочатку  усе  почать.
Задиханою  в  коханні  спинитися,
Щоб  трепет  твій  перейнять:
"-Я  йду  з  вітряками  битися,
Ти  не  зважай,  бо  я  буду  кричать."
І  коли  тіло  моє  знеможено
Впаде  на  груди  твої  міцні,
Нехай  губи  будуть  зволоженні
Ніжним  поцілунком  твоїм.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.11.2020

Крилате небо

Сьогодні,  від  любові  небо  мало  крила:
то  лебедині    -  білі,  
то  рожеві,  наче  у  фламінго,
то  соколині  -  сіро-сині  -
поспішало  небо  за  смерком.
Закоханим  було  сьогодні  небо,  
В  нечаяну,  осені  красу.
Грибами  пахло,  і  вологою  у  лісі,
налитим  "Муцу",  і  "Джонаголд"  в  саду.
Вечір  -  терпким  і  молодим  вином.
А  ніч,  помалу  й  заховала
під  килим  зоряний  усю  красу.
Ще  трішки  бабиного  літа,
ще  трішки  павутини  серебро,
і  загуде  у  чорних  вітах  вітер,
і  зафарбує  в  зиму  осені  косу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881831
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.07.2020

Ніч червнева.

Мене  приспала  ніч  червнева,
Й  до  річки  сонну  привела,
В  долоні  місяцю  віддала,
І  по  воді  я  тихій  йшла.

І  за  туманом  жасминовим,
Розлитим,  ніби  молоко,
Спинилася,  зайшла  на  човен,
Калини  цвітом  встлане  дно.

Мені  подав  ти  руку  сміло,
впізнала  дотик  навмання.
Цілунки  -  соковито-спілі,
В  обіймах  -  зімяте  вбрання.


Рука  в  руці,  ми  сповідались,
Торкалися  слова  до  мрій,
Й  не  бачили,  не  помічали:
Місяця    думи  золоті...


Як  грів  туман  над  нами  руки,
Як  човен  ніжність  залила,
Як  долі  владнана  розлука
Надовго  міст  наш  розвела.


У  червневу  ніч,  причалив  пліт,
Аж  від  сну  відкрила  очі,
Я  не  бачила  тебе  сто  літ,
Серденько  ж,  кохати  хоче.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881549
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2020

Матіоловий мусон

Гойдаються  вечірні  хмари
В  легких,  прозорих  пеньюарах,
В  рожевому  пуху  на  ліжниках,  
На  ріжках  місяця  молодика.

Пшениця  із  туманом  сиві.
Волошка  й  мак,  немов,  щасливі.
Кує  зозуля  спішно  у  гаю.
Троянди  веселкові,  як  в  раю!

Аромат  лілійний  долетів,
Я,  мабуть,  лишуся  почуттів.
І  рахують  косариків  до  ста
Голублені  малиною  вуста.

Цю  божу  справу  розглядаю,
З  тобою,  друже,  розділяю.
Глянь,  стає  прекрасним  світ  навколо,
Бо  в  мусон  лягає  матіола.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881425
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2020

А у колисці…

На  різні  боки  і  у  всі  тони
На  крилах  витинають  цвіркуни.
Півоніїв  кущі,  немов,  мандруючі  вогні-
Димляться  й  дражнять  квіти  запашні.
Багато  зір  порозліталося  у  відпустку,
Лиш  вбрані  прикрашали  ночі  хустку.
Горизонт  розтрушував  багряну  штору,
Неначе  з  Заходом  зійшов  на  Лису  гору.
Зачарував  із  неба  Суперлун  -  
Мольфар  в  Карпатах    в  нас  -  відун.
Ведмедиця  брела  над  головою
Ішла  у  ніч  й  манила  за  собою.
Терзали  тишу  злі  собаки  на  всібіч,
А  у  колисці  Леля  -  перша  літня  ніч.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879342
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2020

Ответ на твой ответ.

Ответ  на  твой  ответ

Я  бы  тоже  хотела....
Но  ведь  не  вернуть  упавших  звёзд  на  небо,  как  и  не  наполнить  ведро  уплывшей  водой,  и  не  вернуть  опавшую  листву  на  ветви  дерева,      и  о  как  не  умолимо  время  -  его  не  приостановить,  оно  не  подождёт  и  не  ВЕРНЁТСЯ,  но  время  забирает  себе  красоту,  здоровье,  силу  и  даже  стена  памяти  понемногу  рушится  под  натисками  времени  -  то  там  камушек  выкрошится,  то  другой  упадет  в  пропасть.
   И  стена  моей  памяти  уже  не  идеальна,  некие  фрагменты  чувств,  которые  мы  пробуждали  друг  в  друге  вместе  -  рушатся.
   Но  есть  ещё  одна  сила,  её  природа  вне  земных  законов,  она  творит  невозможное  это  -  мечта.  
   Моя  мечта  настолько  проста  -  просто  обнять  тебя,  вдохнуть  твой  аромат,  слышать  ритм  твоего  сердцебиения,  чувствовать  твои  крепкие  руки  вокруг  моих  хрупких  плеч,  и  начинать  верить  что  это  ты  -  реальный,  и  для  этого  нужна  такая  малость  -  ты  рядом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878701
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 06.06.2020

Ты снова бухаеш?

Ты  опиваешся  ни  чаем,
Плеер  шепот  мой  вещает,
И  глупый  голосом  вопрос.
Стол,  огонь,  дремает  пес,
Ажурным  пледом  застлана  кровать,
И  настроение  -  побухать.

В  смещенной  матрице  ночной
Придавши  ад  ради  едема
В  разгар  короноэпидемий
Ти  возбуждала  наготой.
Шепот  нежный,    жгучий  взор,
Влажный  рот  мед  источает,
Пальчики  бутоны  изучают.
Прерван  поцелуем  спор.

Ты,  королева  венченая  страстью,
Мной  приговорена  к  распьятью,
Я,  нежный  твой  палач  и  лиходей,
И  спрятана  в  колоде  пара
козырей.

Ночь  незаметно  обновилась.
Стол  давил  ,камин  погас,
В  чреслах  возбуждение  выло-
Неизверженный  экстаз.
Ровно  застлана  кровать,
В  кресле  человек  решил  поспать.
 Одиночества  бокал  допит  ,
Ох,  не        пледом  он  *накрыт.*

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=874519
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.05.2020

Нарешті весна

Нарешті,  у  тиші  зимовій
завівсь  пташиний  галас:
тьохкає  в  гайочку  соловій,
трепіт  жайвір  ніс  у  голубінь,
качкам  в  долині  ставлю  -  "Клас",
шпак-пересмішник  -  просто  ас.

У  похмуру  сірість  весняну
ввірвалась  перша  зелень:
первоцвіт  дарує  чистоту,
пролісок  -  небесну  висоту,
медовий  з  рясту  килимок
узлісся  заволік  в  димок.

Повертають  з  півдня  журавлі,
освячуючи  тінню,
і  земельку,  і  бруньки    рясні,
вродяться  ж  бо  там  квітки  ясні.
Коти  воркують  на  плоту.
Весна  дарує  красоту!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=870762
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2020

Різдвяне побажання

В  святе  Різдво,  із  року  в  рік
Одне  у  ніч  загадую  бажання,
Дивлюсь  на  захід  і  на  схід,
І  щиро  прошу  -  миру  і  єднання.

Нехай  почує  Всесвіт,  Бог
Тих  українських  душ  молитву  щиру,
І  тихо  впустить  на  порог
З  світанком  голуба  -  провидця  миру

Повір  же  кожен,  що  наш  лад
Є  виборена,  правдонька  живая,
Й  прийде,  немов,  весна  у  сад,
І    як  Різдво  -  це  істина  святая.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860721
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.01.2020

Свіча амбрує полином.

На  підвіконні  свіча  амбрує  полином,
На  її  трепет  
Зібралось  душ  багато  за  вікном,
Принишклий  натовп  прозорих,  невагомих,
Нелегко  так  мені
Зробити  просто  повний  подих.
Там  у  дворі    -  рідня,  сусіди,  учні-діти
Вже  не  народжені,
Бо  вимерли  в  минулому  столітті.
Не  передать,  які  бунтують    почуття,  
За  що,  так  нагло
Замордували  голодом  їхнє  життя?
Хай  перевернеться  кат  у  домовинах,
Немов  сльоза,  вогонь  у  темних  шибах
На  спомин  із  минулих  літ,  історії  на  стид,
Народу  мого  біль  -  совєцький  геноцид.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=854483
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2019

Исцелюсь…

Я  в  тебе,  в  Тельце  Юпитер,
Глаз  безмолвный  разговор,
Шёпот  губ  полуоткрытых,
Мысли  в  слух,  да  про  любовь.


Феерверк  из  чувст  и  страсти
За  реальности  чертой,
Вечер  сказочного  счастья,
Поцелуй  французский  твой.


Запишу,  запомню  строки,
В  час  ненастный  горький  свой,
Заучу  словно  уроки,
Исцелюсь  былой  судьбой.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852197
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2019

Межа

Колись  було  -  межа...
Поміж  городів  стежка:
До  сусіда,  до  криниці,  до  ставка
Із  пирійцю,  деревійцю  і  полину  мережка.
Й  було  коли,  не  мудра  жінка,
Зтиналась  з  іншою  за  той  поділ,
А  може,  то  навмисна  поведінка,
Аби  за  миром  всістися  за  стіл.

А  нині,  там,  у  сірім  смутку
Червоні  маки  сіє  Смерть,
Й  густенько  так,  по  цілім  жмутку
У  свій  вінок  вплітає  вщерть,
А  то,  заходиться  та  й  косить,
Збиває  вранішню  росу
Й  не  чутно  їй,  що  мати  просить,
МервлЯчи  сивую  косу,
Аби  живим  лишила  сина,
Що  носить  стрічку  жовто-голубу,
Ще  його  друга,  побратима
Та,  щоб  війна  скінчилась  за  добу.

Дружина,  мати,  Україна  -
Вдова  у  чорнім  повитку
Не  стане  у  покорі  на  коліна,
а  піде  на  підмогу  вояку.
А  нам  би  спокій  й  мир  назад,
І  Смерть  до  чорта  в  пекло  
Зашле  своїх  гінців-заглад,
Хай  буде  їм  там  тепло.

І  знов,  межа  поміж  городів,
Сусіди  в  мирі  заживуть,
Хай  дітки  граються  хороші
Із  квітів-трав  вінки  плетуть.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2019

Білі дороги болю.

Злякалась  хата,  аж  зомліла....
Спинилася  біля  воріт  дорога  біла,
І  в  білім  на  подвір'ї  вже  солдат,
А  хаті  цій  колись  давав  він  лад.
Зайшов...  на  лаві  скраю  всівся,
По  всіх  кутках  журливо  подивився.
Як  не  благала  мати  і  дружина
Не  дочекала  й  слова,  ні  одна  людина.
Підвівся...  а  за  ним  родина  вся
В  платинах  чорних,  от  година  зла!...
Вздовж  шляху  люди  на  колінах,
Річки  спинились  у  долинах,
Росою  серед  зною  плачуть  квіти,
І  мов  горох,  втирають  сльози  діти.
Змарніло  небо,  кряче  чорний  птах,
Куриться  під  ногами  димом  прах.
Його  неcуть  у  домовині  побратими,
Герой  він  нині  в  Неньки-України,
А  для  родини  горе  -  й  край
Хоч  плач,  хоч  вовком  завивай...
Мій  рідний  край,  співочо-калиновий
Бентежить  вид  твій  не  здоровий.
Немов  бинтами  рани  вкриті  ,
І  кожен  день  з'являються  новітні.
Ну  а  мені,  і  кожному  понад  усе  болить,
Дорога  біла,  що    від  міста  до  села  біжить.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=847147
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.09.2019

Людина -поет, Син, Отець і Божий Дух.

Думки  мої,  думи  -  химери  мінливі,
Залишіться  у  цій  міні,  ангелів  вродливих.
Світлорусі,  курчавенькі,  крильця  лебедині
Очі  -  мудрість  світу  -  голубі  аж  сині,
Посмішка  вразлива,  
спокусливо-незрадлива.

Ось  змінився  погляд-мудрість  -
Сотня  літ  помножена  на  вічність.
У  цім  світі  хто  я,  думко,
маленька  піщинка?
Ти,  уже  не  просто  смертна.
Ти,  пізнала  долю  Сина-
Загорілась  і  понесла-
Світло  ж  довго  лине.
Одні  будуть  поносити  
інші  -  свято  чтити.
І  до  Праотця  шлях  твій  
Буде  довго  іще  витись.

Думки  мої,  думи  -  химери  мінливі,
І  ангельські,  і  демонські,  і  біло-лебедині.
Кому  чия  душа-пристань
Туди  й  запливайте,
А  я  піду  в  свою  нічку  тихо  догорати,
Нехай  буде  літня,  та  іще  серпнева,
Цвіркуни  й  цикадки  слідом  вигравати,
Волохаті  зорі  -  мружачись    моргати,
Ну  а  ти,  півмісяць  -  яблуко  спокуси
Замов  за  мене  слово  перед  Божим  Духом.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=846432
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.08.2019

А Я, над проваллям в житті.

А  Я,  над  проваллям  в  житах
Сперечаюсь  з  своєю  долею:
-"  Ти,  мене  сюда  привела,
То,  маю,  прощатись  із  волею?".

А  Я,  над    проваллям  в  житах
На  герцях  зі  своєю  вірою
Вона  каже:"-Повір,  і    шлях
Твій  Взійде  над  цією  прірвою".

А  Я,  над  проваллям  в  житті,
Як  бути  із  моїми  віршами,
Чи  хай  їх  читають  усі
Чи,  геть,  заховати  під  стріхами?

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844965
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.08.2019

Марнота марнот.

Кохання,  може,  ти  і  є  той  Боже,
що  і  без  слова  оживити  можеш?
І  я  щиро  молюся  за  тебе  світу
До  води,  до  небес,  до  вітру...
Ти  прийди,  на  порозі  станеш;
Не  дощем,  не  туманом,  не  мороком,
А  людиною,  теплою,  світлою,
І  перш  за  все  -  не  ворогом.
Обійми  -  до  сердечка  притулюся
Ти  прийшов,  а  я  просто  скучила,
Ти  повернувся  до  мене  з  минулого,
Із  стежків  без  ліку  кілометрів.
І  з  майбутнього    ти  повертаєшся,
Бо  цілую  долоні  заплющившись...́
Ти  шепочеш,  немов  сповідаєшся,
А    я  маю  словами  мій  сонячний.
В  сто  обіймів  тебе  огортаю
Мій  єдиний,  мій  місяцю  сріблений,
Я  не  пустеля,  я  весна,  я  розквітаю  
Від  кохання,  хоч  ця  Віра  мені  заборонена.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=844394
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.08.2019

Между наших страстей война

Ночь,  фонарь,  луна.
Я  на  прицеле  
и  курок  мерно  двинулся.
Между  наших  страстей  война
И,  возможно,  не  будет  виживших.


Поцелуй,  приговор,  весна.
В  объятья
твои  я  нежно  закована.
Золотым  арбалетом  луна,
Ночью  нам  казнь  уготована

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842057
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 16.07.2019

For you

Як  ніч  плете  мереживо  із  чорних  ниток,
сідаю  в  човен  і  на  запах  пристрасті  пливу.
Твій  шепіт  бунтує  демонів-лоліток,
вологі  поцілунки  прикрашають  сріблом  наготу.
А  Ти,  терпляче,  випестуєш  у  мені  хтивість,
та  віддаватись  я  не  поспішу:
 "-  Тихо...чуєш...вітер  розбурхує  чутливість",
і  до  колін  твоїх  цілунками  сповзу.
Я  лікуватиму  тілесні  і  душевні  шрами,
немов,  крильми  метелика...вустами.
Ти  пальцями  впиваєшся  у  мою  плоть  від  болю,
рукам  своїм  віддам  я  волю,
і  мерехтливий  всесвіт  розкручу.
Он  там  народжуються  грози:
-"Ти,  любиш  грози?  ..Я  -  люблю."
І  загорни  в  обійми  ніжні,  наче,  рози,
як  те,  в  коханні,  народжене  дитя...

Минає  ніч,  вже  вкотре  ранок,
накручують  роки  своє  буття,
а  що  ж  ця  пам'ять,  навіщо  пам'ять?
Все  пам'ятає  до  свого  кінця.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834625
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.05.2019

Сто років подвигу

 Не  грона  червлені  упали  на  сніг,
і  не  вітер  роздмухував  жар  у  вуглях,
то  соколят  твоїх,  ненько,  останній  політ.
З  їхньої  крові,  на  білих  зимових  снігах
край  дороги  маковим  цвітом    заквіт.


Кулемет  мітив  ціль,  вже  пів  сотні  лягли,
А  студенти    тримали  навалу.
У  нерівнім  бою  вони  стали  грудьми,
Україно,  за  волю  твою,  і  за  славу.

Бо  у  юних  серцях,  та  і  по  жилах  текла
характерницька  кров,  не  водиця,
славний  код  козаків  у  собі  несла,
бо  що  доля  для  кожного,  те  й  Батьківщина.

На  Аскольдових  схилах  білі  сніги,  
немов  саван,  накрили  могилу,
а  на  ньому  горіли  червоні  квітки,
 їх  сльоза  материнська  скропила.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 05.05.2019

Ніч на межі

Світло  нічного  ліхтаря  
в  обіймах  мокрого  гілля.
За  мороком  стоїть  в  дозорі  ніч,
їй  байдуже  до  теплих  їхніх  свіч,

До  їхніх  стріч,  до  їх  розмов,
що  гілля  зачало  любов...
І  через  місяць,  чи  то  півтора,
розквітне  в  гіллі  цвітом  дітвора,

а  жайвір  сірий  й  соловей,
співатимуть  для  них  пісень.
Тихa,  туманна  ніч  -  весни  дебют,
і  на  порозі  Март  -  її  триб'ют.
 
Триб'ют  з  англійського  -  данина,  дарунок,  підношення,  повинність,  колективний  дар.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833267
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2019

А ля: "Король помер! Нехай живе король!"

Вмирає    зима  у  брудних  купах  снігу,
мляво  стікає  прозорою  кров'ю  у  грунт,
шпарує  віхола  знов  землю  на  втіху,
та  котиться  лісом  вже  первоцвітовий  бунт.

Той  стогін  прощальний  долине  із  вітром,
змиє  дощами  останні  гріховні  сніги.
Крізь  хмари  похмурі  промінчика  світло,
в  чеканні    затихли,  і  друзі,  і  вороги.

Ось  жайвір,  нарешті,  злітає  провісник.
-  Померла  зима!  Нехай  роквітає  весна!
Жадно  підхопить  кожен  птах  пересмішник,
і  понесе,  мов,  надію  до  свого  гнізда.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=828516
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.03.2019

На цілий березень спізнилася весна

Чи  я  тону,  чи  випливаю 
серед  квітучого  розмаю?
На  цілий  березень  спізнилася  весна.
Чому  за  чим  тепер  цвісти  вона  не  зна.


Вирує  навипередки  все,
в  лузі  хвилі  вітерець  пасе.
Вечори  у  бузково-мятній  опанчі,
яблуні  повидлом  випахкують  в  ночі.


У  день  немов  би  -  fashion  week 
прибираються  у  модний  цвіт:
черешні,  груші,  вишні  мовби  моделі -
нариси  весни  чудові  із  пастелі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=826749
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.02.2019

Мольфарка-ніч

Зійшла  мольфарка-ніч  в  Карпатські  гори
і  осідлала  мов  воли  Хом'як  й  Магуру.
Одному  у  вуздечку  місяць  заквітчала,
а  другому  -  у  збрую   зірок  сотню  закувала.
Закинула  у  віз  ліжник  з  туману,
звела  на  голову  коруну  вбрану,
у  ночі  темно-синю  органзу
завила  тіла  білого  красу,
й  пливли  під  колесом  поволі
смереки  на  схилах  захололі.
А  в  лісі  Нявки  парубком  зваблялись,
то  від  Чугайстра  у  корчах  ховались.
В  міжгір'ї  виблискує,  немовби,  щойно  з  лона
русло  Прутка  й  пороги  в  передзвонах.
Пацьорки-зорі  у  зажурі  догоряють,
бо  ніч  карпатську,  десь  на  сході,  ранок  доганяє.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=824179
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 04.02.2019

Весняне

По  березні  стоять  ще  замки  снігові,
їх  шпилі  стережуть  химери.
Заглядають  у  віконця  льодяні
тепла  гінці  від  сонця-сфери.
Ведуть  до  них  протоптані  стежки,
не  мов,  чудні  ходили  звірі,
на  них  застигли  зимові  сліди,
в  яких  вже  сонце  поробило  діри.
Нюшкує  пес  проталені  льода,
за  ним  собі  заглядаю  у  шибу,
тут,  на  перинах  вертиться  весна,
набухла,  певне,  під  боком  горошина.
В  куточок  капає  жива  вода,
зимі  відрахувала    всі  години.
Зникає  казка  біло-снігова,
малює  березень  свої  картини.
Загріє  сонечко,  прокинеться  зерня,
морозні  нотки  задзвенять  в  капелі,
у  вітах  сонних  -  грачина  метушня,
й  весна  засяє  в  зелені  веселій.
А  згодом,  й  вечір,  загадковий,  мов  факір
із  рукава  -  бузково-фіолетну  синь,
жасмин  розкине  феєрверки  зір,
й  зіллється  трунком  у  нічну  глибінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821018
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.01.2019

Плакала осінь сірими дощами

Плакала  осінь  сірими  дощами,
збивала  коси  сильними  вітрами.
В  красі  своїй  вона  оригінальна,
на  сторінках  історіі  -  фатальна:
на  південь  -  молочні  мрійникам  шляхи,
зречених  -  на  північ  гонять  Гончі  пси*.
А  літо  бабине  згубила  ,  осінь,
стратила  на  камені  Квітки  у  Сандармосі.
Здригнулись  в  урочищі  осики  чорні,
повкривали  листом  їх  тіла  покорні.
В  корельськім  небі  -  примари-журавлі
кричали  і  лаштувались  у  ключі.
На  жовтому  багряний  лист  черешні  -
пам'ять  про  злочини  і  для  прийдешніх.
Ридає  осінь  сірими  дощами,
сивіють  віти  білими  снігами.

*саме  в  осінні  місяці  у  першій  половині  ночі  Молочний  шлях  стелиться  з  півночі  на  південь,  а  Велика  Ведмедиця  (Віз)  простує  на  північ.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814246
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.11.2018

Впала райдуга із неба

Впала  райдуга  із  неба,
розгубила  кольори.
Ті  що  теплі  -  впали  в  листя,
що  холодні  -  у  річки.

І  розквітнув  жовтень  місяць
в  лісі,  в  гаю  і  в  саду,
при  дорозі  в  лісосмузі,
в  гамах  жовтих  і  бордо.

Тішить  око,  гріє  душу,
посміхає  добрий  люд.
Тепла,  щира,  добра  осінь
зупиняє  часоход.

Щоб  зібрати  кольоринки
в  долі  злились  у  росу,
і  до  неба  повернули  
всю  веселкову  красу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810749
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.10.2018

Вогонь, іди за мною!

Усе  глибше  вростається  у  мене  час,
Поволі,  відбираючи  років  запас,
Душа  ж,  як  Прометей,  в  обставини  закута,
Туга  її,    немовби,  соколина  чути.


Як  в  справах  заклопотані  тепер  боги!
Закинули  у  дальній  кут    наші  гріхи,
Брудні  рахують  гроші  у  війні  здобуті,
А  нам,  грішнИм,  не  стрітись,  навіть,  на  спокуті.


Налило  небо  грозовицю  у  грааль.
Історія  в  жару  марудиться  в  спіраль.
Спалахи  блаженного  вогню!  Я  їх  так  жду.
Від  полону  порятуюся  лише  в  грозу.


Душу-зневіру  віддам  в  обійми  вітру,
Плетивом  з  дощу  з  лиця  марноту  зітру,
Розшито    небо  блискавиць  канвою:
"-Моя  любове,  мій  вогонь,  іди  за  мною!"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804419
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2018

І кожен мріє посіять три зерна.

Упало  сонце  у  молочні  трави,
У  вербах  народилася  заграва.

Ждуть  віти  голі  весняних  привілей,
співає,  немов,  вороже  соловей.

Сьогодні  вперше  у  гаю  зозуля
Кувала  щиро  всім  на  добру  долю.

Гудуть  хрущі,  ніби  поважні  боси-
Смакують  вишеньок  духмяні  роси.

В  індігомлі  півмісяця  біліє,
Він  у    вечірнє  небо  зорі  сіє.

Тому  ще  десять  днів  -  приземлені  гвіздки,
А  нині  -  в  розкішній  зелені  листки,

А  завтра,  гучно  вже,  задзвонить  в  дзвони
Конвалії  біло-п'янка  арома.

Прийшла  у  квітень    пожадана  пора,
І  кожен  мріє  посіять  три  зерна:

В  душах  -  щирого,  ніжного  кохання,
А  у  серцях  -  тепла  і  сподівання!!!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=789111
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.04.2018

Гординя…Гордість…Гріх…

Я  у  гордині  плекала  лиш  себе,
закрилася  від  усіх  у    сірій  мушлі,
казали:"-Красива  та  мала",  про  те,
від  самотності  ледь  не  зійшла  із  глузду.

А    душею  мріяла  про  щось  нове,
мусіла  ж  приспать  ту  рису  у  похміллі,
розп'яла  на  хрест  її,  мов  щось  живе,
і  встромила  Смолоскип  під  хмиззя-гілля.

Вогонь  благоСЛОВЕНний  не  обпікав,
лише  теплом  напутньо  вів  у  каяття,
наче  пелену  з  Душі  -  сорочку  зняв,
а  в  погляді  її  -  немов  усе  буття.

Голе  слово  загострило  почуття,
я  сама  собі  поклялася  віршами,
потяглися  люди  у  мої  світа,
не  сама  ішла  життєвими  шляхами.

З  гордині  в  гордість  -  розписане  життя,
не  знаю,  Художника  якого  задум,
щоб  не  відцвісти  Нарцисом  в  забуття,
тепер  я  -  Жінка  -  що  "завжди  носить  Прада."

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787879
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 18.04.2018

Душа Зими

Я  душу  бачила  передвесняної  Зими,
вона  завмерла  на  холодному  вікні-
там  срібна  тиша  і  місяць  в  океані  зір,
застигла  непокора  у  химернім  пір'ї  крил.
Іскриться  холодом  в  довершеній  красі
сумбур  із  почуттів  в  льодяній  єресі.
Відлига  вдень  ту  душу  стре,
а  ніч  з  натури    нанесе  вкотре.
Теплом  долоні  розтоплю  сльозу
й  немов  на  серці  шрами  залишу.
А  хтось  жбурне  ще  снігу,  аж  жахнуся,
завиє  вовком  за  вікном-  перехрещуся,
заб'є  копитом  хуга,  і  засичить  завія,
і  затріщить  над  вухом  морозцем
месія.
А  я  все  ж  насмілюся  порушити  закони
і  запитую  тихесенько,  немов  в  ікони.
-Для  кого  Зимонько  мереживна  краса?
Для  кого  п'ятдесят  відтінків  снігу?
Чи  ти  кохаєш?  А  вона  сказала:  -Да!
-Мій  Морок  уночі  мені  дарує  втіху.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785118
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.03.2018

Чому ти є, такий самотній?

Чому  ти  є,  такий  самотній,
Серед  семи  мільярдів  нас,  людей?
Весняний  осміх  хоч  привітний,
Сумний  аквамарин  тече  з  очей.

Немов  та  скеля  над  туманом,
Завмерла,  захолола  без  життя.
Неподільний    своїм  таланом,
І  все  то  те  -  для  тебе  марнота.

Як  сивий  дуб  в  досвітнім  ранку
Пускаєш    лиш  голубку  до  гнізда.
Змахне  туман,  немов  фіранку
У  душечку,  що  піснею  рида.

Чому  я  чую  пісню  ту?
Чому  дощем  у  душу  кожна  крапля?
А  я  ж  до  тебе  не  прийду,
Не  прихилю  на  груди  білу  сивину,
Бо  я,  як  ти  -  прадавняя  тополя,
Врослася  глибоко  корінням  у  межу.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=779054
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.02.2018

Я втрачаю глузд…

Струмує  піт  холодний  по  обличчю,
погляд  не  розрізняє  тіньо-світла,
метал  холодний  вперся  в  скроню,
а  рукоять  пече  в  долоню:
-Вона  не  та  ,  не  в  тому  світлі,
і  я  живу  не  в  тому  світі.
Гірчить  самотність  на  губах:
-Я  хочу  розчинитись  у  віках.

Люстерко  повторяло  кожний  рух,
заамальгамний  оживляло  дух.
Стискала  ніжна  ручка  пістолет,
аби  змінити  вже  написаний  сюжет.
І  цілилася  у  задзеркаллі  жінка  в  лоб,
того,  що  в  дзеркалі,  вона  є  антипод.

Зірвавсь  курок  і  мозок  закипів,
спіткнувшись  думка  падала  в  обрив,
і  все,  що  бачило  люстро
перетворилось  на  -  було.

-У  мене  зовсім  мало  так  часу,
вже  приземлився  ангел  на  даху.
І  душу  ледь  притомненьку  вона
у  дзеркала  розбиту  нішу
затягла.

Отямився  вже  на  плоту  
і  так  вглядався  в  далину:
-А  що  то,  ніби  тепле  і  живе?
-То,  сонце-захід  на  заклані
і  вже  нема  ножа  у  рані,
і  ніч  над  ним  малює  пентограму,
аби  закрити  денну  браму.
Ставай  на  виступ,  ми  прибули
(за  тебе  там  вже  всі  забули).
На  пліт  Сивілли  гілочка  із  крони
для  халамидника  Харона.

У  задзеркаллі  інший  вимір
і  так  спокійно  у  її  обіймах.
Та  як  приходить  ніч-відунка,
Немовби,  недобита  думка-
що  моє  дівча,  моя  забава
мене  й  від  мене  рятувала.
Як  муха  приліпилось  дежавю,
що  я  не  вмер,  та  вже  і  не  живу.
Розп'ятий  захід  у  люстрах,
химери  оживають  по  кутках.
Лунає  постріл.  Хруст...
Я  втрачаю  глузд,  я  втрачаю  глузд
.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=772989
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.01.2018

Трикутник (не) кохання

Не  вір  спокусливим  словам,  не  йди,  
коли  покличу  у  вечірні  роси,
я  лиш  боюсь  туман-долину  перейти,  
там  Мавкою  гулятиму  круг  плеса.
Моє  виття  перемежається  зі  сміхом,
"-Хто  є  тут,  заклинаю  без  вогню?"
Долини  дух  наїжиться  як  стріха
по  місячній  стежині  вільно  йду.
Не  грійсь  біля  лукавого  тепла  очей,
твою,  мов  книгу,  душу  не  гортала  -
погляд  бісовим  вогнем  пече,
і  я  до  місяця,  як  відьма,  косу  розплітала.
Не  нищ  ромашок  польових,  не  ворожи-
квітки  тобі  не  стануть  у  підмозі,
за  руку  мимоходом  не  лови-
сама  томлюся  у  любовній  хвор-недузі.
Що  раз  чатую  темні  небеса,
й  кохання  -  Місяць  ясноликий,
а  він,  мінливий,  на  мене  не  зверта,
цілує  собі  срібні  Зорі,  мерехтливі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=770354
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.01.2018

Кохання у заметах

Я  скинула  тягар  кохання.  
Заметено  там  снігом  із  образ.    
Стежину  не  толоч  з  прохання,
Я  вже  давно  не  чую  твоїх  фраз.

Не  віднайти  того  єднання,
Ні  при  долині,  а  ні  у  полях.
Метіль  додала  всі  старання,
І  почуття  завіяно  в  снігах.

Ти  знищував  мене  словами,
Цинічно,  геть,  викреслював  на  нуль,
кидав  не  радужнії  плями.
Життя  -"лихий  господар  і  король."

Моя  ж  душа  -  зернинка  повна.
Завіяна  хугою  у  куток.
Спочине  тихо  сном  жертовним,
А  на  весні  із  зернятка  -  листок.

Потягнеться  до  того  слова,
Що  є  на  всі  віки  -  жива  вода,
Що  гріє,  і  моляться  до  бога,
І  хтось  зірве  із  мене  ще  плода.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=766832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.12.2017

Жовтень і осіння Феба

У  свого  серденька    я  запитала:
"-Чому  так  сумно  квилять  журавлі,
коли  у  ключ  до  вирію  ставали
серед  осінньо-теплої  пори?"
"-  Не  зрозумієш  ти,  допоки  не  полинеш
у  синю  вись,  наздожинеш  ключа."
І  диво  з  див,  лише  від  болю  скрикнеш
бо  поза      плечі  виростає  два  крила.
Уже  біжу,  вже  відриваюсь,
по  колу  набираю  висоту,
до  простору  небесного  звикаюсь
і  оглядаюся  на  землю  на  льоту.
Вже  не  лечу.  Завмерла  серед  неба,
а  серце  каже:"  -Ось,  дивись!"
Там  жовтень  і  осіння  Феба
у  веселковому  танку  зійшлись.
В  одежах  пишних,  у  вінках
стрічки  розлітались  барвисті,
річки  блакитні  по  краях,
з-під  каблуків  -  листки  огнисті.
Вирує  у  шаленстві  кольорів,
кружляє  на  парах  батистом  просинь,
співає  серцем,  що  з  душі,  без  слів,
ні  з  чим  не  порівнянна  Осінь.
І  крає  душу  птахи-журавля,
і  серце  розривається  від  болю,
що  ними  покинута  оця  краса,
і  краю  рідного  не  спита  воля.
Тепер  я  знаю,  серденько,  не  навмання,
чому  так  журно  квилять  птиці,
і  сиві  думи  їхні  вітер  розганя
я  вранці  їх  зчитаю  з  росяниці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=764261
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2017

Вечір в ніч - в зіницях ока

На  барі  Місяць,  спершись,  гаяв  час.
Сам  Він*  сьогодні  на  розливі!
Вілл  нині  кинув  той  Парнас
і  від  абсенту  вже  сміливий,
у  шейкері,  майстерно  смузі  готував:
від  заходу  карміну  трохи  взяв
і  фіолет  густий  від  вечора  заклав,
уміло  тим  стаканом  чаклував
і  зірочок  сміливих,  у  пухких  боа,
нектаром  споночілим  частував
(кохала  погляд    їх  величина)...
піддався  вересень,  вірші  читав.
Від  того  у  небеснім  барі  не  сумні-
індиго-дим  -  вечірня  поволока,
курив  кальянчик  у  кутку  Далі,
на  Час  із  Всесвітом  рубався  в  покер.
В  траві  такі  ж  завзяті  цвіркуни,
в  моєму      світі  без  пророка,
з  порога  в  ліжко  кличуть  сни,
а  вечір  в  ніч  -  в  зіницях  ока.

*маю  на  увазі-  Вінсент  Віллям  ван  Гог  :)

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=751471
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 20.09.2017

Охотница осень.

Ложусь  в  холодную  кровать,  как  в  гроб.
Темнеет  воздух  ночью  отягченный.
Вонзается  в  холодный  лоб
одиночества  венец  терновый.
Сердце  дрожит,  словно  вампир
и  жаждет  с  болью  свежей  крови.
Страсть  стынет  в  жилах  словно  жир,
когда  душа  волчицей  раненною  воет.
Упала  горькая,  с    виска,  слеза,  
на  ложе,  словно  камень  в  пропасть.
Амальгамокошкою  по  карнизу  луна
смахнула  вторую  пушистым  хвостиком.
Бережно,  по  рассыпаным  волосам
прыгнет  в  звезды,  свернется  в  клубочек,
и  мурлыкает  нежности  ночным  небесам
бестрасно  проплывая  Путь  Молочен.
Охотница  Осень  знает  мои  повадки.
Холод,  Туман  -  по  следу  хорты...загон.
Мне  б  продраться  сквозь  темень  гадкую
там  за  красным  свобода.  Прижок.  Сон.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750876
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 17.09.2017

Ялини ідеальні

Час,  ти  художник,  безперечно  геніальний
,
та  іноді,  як  абсенту  переп'єш
людські  обличчя  і  долі  геть  зітреш,
натомість,  малюєш  ялини  ідеальні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=749329
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.09.2017

Зоряні дарунки

Я  бачила,  як  ніч  кохалась  з  небом,
і  кохання  їхнє  пахло  сіном  у  пітьмі,
як  небо  розкидало  зорі  степом,
і  гасли  вони  в  сполоханій  траві.
Як  мед  розлився  в  досвітку  за  хмари.
Останній  як  затих  цвіркун,
а  на  прощання  -  блискавиці    чарували.
Родивсь  з  дощами  раночок-чаклун.
За  горизонт  хмаринки  зачесав,
граційно  сонце-квітку  заколов  в  лацкан,
немов  із  рукава  начаклував-
надув  в  ярки    густий  туман
і  тихо  рахував:  один,  два,  три...
А  на  полях  і  при  дорозі,
в  долині,  в  лісі,  навкруги
всі  зорі  згублені  нічні,  поволі,
розквітли  в  голубий  цикорій.
І  погляд  милувало  голубе  сіяння,
я  доторкалась  до  Всесвітнього  кохання.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745590
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2017

Не ніч, не день…

Вдягнуло  сонечко  із  хмар  корону,
Край  неба  всілося  на  лісосмуги  трон,
А  вітерець  зірвав  дурман-арому
І  злився  в  ту  завію  не  один  бутон.

В    обіймах  ружів  -  незайманий  піон.
Пахнуть  феєрверком  зір  кущі  жасмину.
В  кісточки  -  суниць  амбруючий  мусон.
По  колінах  свіжомятний  холод  линув.

Не  ніч,  не  день  -  червневий  літній  вечір,
Насправді,    як  то  геніальний  парфюмер,
Накинув  шлейф  із  спогадів    на  плечі,
Манив  туманом  матіолових  озер.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=738731
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.06.2017

Еротичні ілюзії

     Ти  нахилився  над  екраном,  пізнаєш  знайомі  букви,  
складаєш  їх  у  давно  знанні  слова,  виписуєш  на  екран  
правдиві  і  придумані  думки,  і  зовсім  не  помічаєш,  
друже,  що  ти  вже  у  казці  ,  і  вона  придумана  не  тобою.
   Відчуваєш?...  легкий  подих  вітерцю  на  потилиці.
   -Не  огля-да-йся,  ....-шепоче  хтось  біля  вуха.
   -  Це  я,  твоя  замріяна  фея,  я  здійснюю  всі  твої  потаємні  
бажання-,..знову,  непоспішаючи  протягує  слова,  майже  
пошепки.
А  тепле  подування  вітерцю,  ніби  навмисне  зачіплюється  за
 кожну  волосинку,  гойдається  на  ній,  і  лоскоче.
-Я  торкнуся  до  твого  плеча.
І  ти  ледь  помітно  стрепенувся,  коли  до  атласу  твоєї  шкіри  
доторкнулись  мої  гострі  колінця,  і  тендітні  ручки.
-  Я  знаю...  твою...  мрію,  мій  любчику,-  цей  проникливий  голос  
пестив  не  вуха,  а  ніби  гладив  саме  серце,  не  даючи  йому  геть  
розгубитись.

-Так,  я  хочу  тебе,-  і  ти  закривав  томно  очі,  а  я  ...  цілувала  твої  
плечі,  дихала  теплим,  збитим  з  ритму  подихом,  лоскотала  
 шовком  повік  ,  ніжно,  ледь-ледь  торкалася  тебе  
пальцями,  між  нас  не  ставало  відстані,  і  два  гарячих  тіла  
зплітались  від  шаленої,  непоборної  пристрасті  .
     І  з  речень  випадали  слова,  а  слова  ставали  первісними  
звуками  ,  і  все  було  непридумано  казково.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=734077
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 19.05.2017

Абрикоси цвіт

Здіймає  завісу  сіру  ранок.
В  па  стали  юні  танцівниці,
забілені  у  пудру    лиця.
Розспівується  весна    піано.

Сонячний  вітер  розворушив  гейш,  
розпукли  парасольки-квіти
на  збуджених  весною  вітах,
і  у  палкий  танок  красу  веде.

Тиші  уклонялися  від  серця,
при  місяці    ніби  вмирали,
небо  поглядом    спокушали,
сміло  ставали  з  вітром  у  герці,

В  павутинну  росу  прибирались,
повторяли  падіння  зірок,
вшите  кімоно  шовком  квіток,
вся  чарівність  до  танцю  подалась.

І  завмерла...  у  поклонній  тиші  ,  
позувала  на  фото  любові,
Гула:  -"Браво!"-  весняна  повінь,
неповторній  абрикосі-гейші

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733923
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.05.2017

Будь щаслива?

Зі  своїм  щастям  ходжу  різними  стежками,
з  буйним  вітром  воно  ганяє  за  пташками.
Сама    ж,  в  урбанізованім  міськім  полоні  ,
в  новесенькім  мурашнику  -  панельнім  домі,
потайки  плету  із  нових  павутин  пастки-
всотані  у  пластикових  вікон  всі  кутки,
у  засідці  -  норі  сиджу  всю  ніч  тихенько,
лиш  морга  до  мене  вусатий  місяченько.
Чи  не  завіються  вітром  щастя  світлячки?
Залікують  від  розпуки  душу  ці  жучки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730592
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.04.2017

Я в хламе

Не  на  яву  тебя  нашла,
а  в  сонном  хламе  подсознания:
я  целовала  губы,  свечку  жгла,
ты  исполнял    безумные  желания.
"-  Забудь  все,  выбрось  с  головы  !"
На  утро  сонник  мне  советовал,
да  только  если  бы...,
была  я  человек,  что  уговорам  следовал.
Ах,  сколько  власти  у  тебя,
Весна,  цветущая  в  нисане?
Оставлен  скипетр,  корона  без  герба,
и  я,  безумная,  тебя  отыщу  в  хламе.
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=730247
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.04.2017

Там у туманах

Стежка  сіра  у  ночі  серпанок-
майбутнє  непевне  наснила.
За  туманом  народиться  ранок,
А  в  туманах  кохання  бродило.

Від  блуд-цілунків  таких  бешкетливих,
Ми  в  медовій  волозі  тліли,
Нам  здалося  що  ніч  зупинили,
А  очі  коханням    горіли.

До  землі  відмолилось  ярило,
І  піднялось  до  світлих  небес.
Синь  туману  воно  розчинило-
День  прийдешній  -  ти  в  нім  не  живеш.


На  хресті  розіпни  мене,  сонце,
Випий  душу  і  тіло  моє,
Шматуй  думи  терновий  мій,  вінце
Бо  без  кохання  я  -  та  й  не  є  .

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=727573
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.04.2017

Твоя весна

Я  колись  було,  жила,  мов  не  жива,
Я  не  кохала,  не  вірила  в  дива.
Одного  разу  не  прийшла  весна,
А  увірвалася  в  моє  життя.

Сонцепроменем  обвитий  первоцвіт,
Ніжності  салатно-білої  привіт,
Був  на  нотнім  паперовім  стані,
Ноти  ті,  співали  про  кохання.

Твоя  листівка  і  свято  весняне
На  ок.  ру.  сайті  враз  віднайшла  мене,
Й  від  дива  в  серці  знову  стигла  кров,
В  навушниках  -  та  ж  пісня  про  любов  .

Талина  весняна  -  посмішка  моя,
Небо  голубіше,  бо  весна  твоя
Взором  схилиться,  серцем  пригорне,
Зашепочу  ж  я  -  ти,  моє  усе.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=723885
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.03.2017

Кавою уранці губ не обпікай

Я  зв’яжу  зап’ястя  шовком  поцілунку,
поглядом  оксамиту  спокушу.
Я  осміхом  торкнусь  усмішки  трунку,
словами  зашепочу,    залюблю.
Фібулу  розхристуй  -  місяць-молодик,
поволі,  накидку  зіркову  стягай,
торкайся,  песть  твій  милий  лик,
бо  лиш  з  тобою  я  така  нага.
Мені  так  легко  від  злиття,
коли  на  двох  один  лиш  подих,
а  в  одних  грудях  серця  два,
твоє  кохання  -  неможливий  подвиг.
До  океану  пристрасті  тяжіє
метеоритовий  політ  зірок.
Атласом  вогню  тіла  стриміють.
Дотик.  Вибух.  Невгамовний  рок.
Солоний  бриз  змахну  з  обличчя.
Тоне  amore  сплав    в  западині  розлук,
океану  пристрасті  майно-добича,
у  холодній  товщі  дна  не  буде  мук.

Отямся,  не  згадуй,  не  кохай
нічного  сновидіння  у  розпуці,
кавою  уранці  губ  не  обпікай,
це-настій  кохання  на  розлуці.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722657
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.03.2017

А чи весна?

Окрилена  весна!...  А  чи  весна?
Літа  не  хочуть  зиму  покидати.
Як  оглянусь  –  позаду  все  в  снігах,
І  не  вернути    весну,    не  догнати.

І  на  скронях  в  заметах  сивина.
Та  є  у  мене  та  свята  місцина,
Де  розквіта  калина  запашна,
Де,  мов  молитва-  пісня    солов’їна,

Де  стежка  поміж  яблуневий  цвіт,
В    саду  зозульку  виглядаю,
А  тиха  ніч  –  кохання  дивний  світ…
І  місце  те  у  моїм  серці  проживає.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722017
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 06.03.2017

На Грушевського кров'ю писали…

Вкривалась  земля  пір'ям-крилами,
зорі-мрії  гасли  в    снігу.
Січень  мінився  червоно-  лютим,
сміло  юність  стала  під  Крутами
за  Україну    тоді  молоду.

А  через  сто  років  без  малого,
зупинився    час  у  бою.
На  Грушевського  кров'ю  писали,
на  Інститутській  -  універсали,
про  вільну  країну  мою.

Сотню  знову  до  неба  призвали.
Господи,  коло  се  розірви!
Які  покоління  заборгували?
Може,  не  того  коронували?
Чи  пієм  не  ті  молитви?

Долю  злу  не  час    присипати
і  милувать  її  в  снах...
Пора  всі    коди  бідові    порвати,
та  ж  бо  українцями  ставати,
щоб  аж  до  мозку  у  кістках!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718078
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 13.02.2017

***

Чи  ти  запреш  мене  у  буцигарню?
Чи  закуєш  в  холодні  ланцюги?
Й  затворницею  вільно  я  не  стану.
В  підвалі  мені  жити  до  снаги  .

По  краплі  сточу  я  в'язничний  камінь.
Ланцюг  від  льоду  лусне  як  зерня.
Молитвою  до  сонця  вранці  -  Амінь.  
З  льоху  крізь  корінь  проросту  до  дня.

Я  є  вода  -  непереборна  сила!
Від  бога...  бо  в  лоні,  на  сході  дня
Зачаток  світу  й  люду  я  носила,
Хоч  бачила,  що  є  то  -  западня.

Бо  разом  ростила  ревнивця-  ката  ,
Дівчиною  стріну  у  діброві  .
І  Бог  розгледів  в  зародку  Пілата,
І  в  зажурі-тузі  звелись  брови.

Тай  покотились  батьківськії  сльози,
Як  спасіння  їх  зібрала  в  лоно,
На  противагу  злу  -  любові  доза  ,
Бог...  задумав  берег,  Стікс  й  Харона.

Пройду  шляхетною  крізь    шлюбні  муки,
Долі  на  зло  засяю  у  зірках,
І  стану...  ще  сильніша  від  розпуки,
І  римами  осяду  у  віршах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=714470
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.01.2017

Поет-Lucifer

   Коли  Слово-Бог,  а  в  Святому  письмі  сказано:"І  було  першим  Слово,  і    Слово  те  було-Бог",  то  світло,  ні  що  інше,як  прогресивні  зміни  до  Божого  слова,  адже  сидячи  в  одній  кімнаті  десять  чоловік  опишуть  один  предмет  з  такою  різницею,  за  яким  кутом,  падатиме  світло  на  той  предмет.  Тому  Lucifer  використано  в  прямому  його  значені  -  Світлоносець.



Ти  йшов  окрилений  до  мрії,
коли  зневірений,                                              
спинивсь  на  краю  прірви,          
гортаючи  історію  свого  життя,  
а  в  ній  -  із  метушні  лиш  метушня,
і  ніщо  не  кличе  у  вороття  .      
       
Я...  стану  мовчки  поряд.
З  безоднею  схрещу  я  погляд.
Дістану  серце-келих  із  грудей,
куриться  в  нім  іще  коктейль,
із  пристрасті,  повстань  і  революцій,
і  не  важливий  вибір  екзикуцій.
По  черзі,  в  передгрозову  спеку  дня,
за  ковтком  ковток,  ми  сп'єм  його  до  дна.
Ми  робим  крок  на  зустріч,  нам  пора,
рУшаться  хмарами  живими  небеса,
блискавки  розряд  і  ми-  Lucifera'
не  падаєм,  а  летимо  над  світом  інших.
Наш  римошлейф  -    провідний  вогонь  і  віщий,
зачаровує  за  світлом  спрагліі  серця
ще  довго,  довго  у  вічність.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712203
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.01.2017

Любовь-боль

Когда  злой  Морок  посох  перебрал
он,  все,  что  создано  весной,  тобой,
дороги  льдом  застлал,
он  загонял  с  десяток  вьюг,
в  полях  они  гуляют  без  подпруг,
и  жаждущие,  завывают  пустотой,
я  их  добыча  -  родник  воды  живой.
Баюкают  теплом  холодным  их  стенания,
и  я  сред  них  как  агнец  на  заклание.
Лишь  ряд  кривой  из  точек,  как  следов,
меня  вела  в  реальность  моих  снов.
Я  на  порог  -  лишь  упивая  на  богов,
схорониться,  не  выбирая  в  какой  дом,
как  пахнет  свежею  сосной,
свеча  -  тепло  рождённое  тобой.
Взор  мой  затуманенный  слезой.

Тебя  на  ощупь  ощущаю:
безмолвный  лик  ,
замедленно  сердцебиение,
лишь  чуть  заметно
губ,  в  улыбке  шевеление.

Ты  знал...  все  эти  годы,
что  скрестятся  наши  дороги!
И  больно  стало  вновь  меж  плеч...
набухла,  вздулась  кожа,
и    этой  боли  ты,  виновник  тоже.
Приголубь...  вот  тут,  вот  тут...
Там  скоро  крылья  прорастут.
Ты  обнимаеш  тонкий  стан,
и  ощущаешь  кротость  стрижки...
Меня  ждала  участь  мальчишки...
Я,  водила  старцев  по  дорогам,
сбивала  в  кровь  босые  ноги.
С  весны  сквозь  лето  в  осень,
зимы  лишь  путь  мне  смертоносен.
Я,  словно  блудный  сын-
вернулась  с  жизненных  пустынь
в  твои  объятия  творец  мой,  властелин!
К  твоей  руке  я  приклонилась...
Прости...  мои  ты  пригрешения,
Когда  тебе  я    не  молилась
Думала,  что  правильно  решение.
...Как  тяжки  эти  муки,
когда  теряешь  крылья  от  разлуки,
и  на  двоих  разделено  томление-
крыльев  новое  рожденье.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=709072
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.12.2016

Листопадові ранки

Запіяв  півень  своє  сопрано  
І  сповістив  -  настав  вже  ранок.
Небо  -цвіте,  кипить,  вирує,
Немов  Мольфар  старий  чаклує:
Вода  з  повітрям  догоря,
Із  горизонтом  цілується  зоря,
І  ось  -  рожева  позолота  соковита
Сплавом  новим  у  форму  неба  влита.
А  я  -  нахабний...  поступ  Всесвіту  спинив:
В  руках  -  палітра,  пензлик,
Навпроти  -  полотно,штатив.
Бо  кожен  рік,  о  листопадовій  порі,
Неперевершені  ці  ранки  і  чудні!

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703340
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 28.11.2016

Квітень (весняне)

День  минув  весняний,  вдатний
сплять  селяни-трударі,
тільки  місяць  безтурботний
на  туманному  човні
загріба  медові  верби,
що  розлилися  в  ночі.

Назбирав  у  човен  зорі
розкидає  у  ставки,
щоб  скоріше  прокидались  
потерчата  і  мавки
бо  йому,  ти  бач,  самотньо
поглядать  на  поплавки.

Щоб  до  ранку  у  отаві
забавлятись  із  мавками,
лоскотать  шовкові  трави,
і  по  тихій  по  воді
у  вербовому  дурмані
стелить  місячні  стежки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=699456
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.11.2016

Храм із букв, крапок і слів.

Слонів  трьох  вигнала  у  дощову  савану,
всіх  черепахів,  що  до  низу  -  в  океани,*
і  всесвіт  весь  впустила  в  себе
і  він  чекав,  коли  була  на  те  потреба.
Зібрала  все  розкидане  каміння.
Знайшла  в  собі  чудне  уміння:
підвалини  заклала  у  землі,
І  збудувала  храм  із  букв,  крапок  і  слів.
Я  зодчий  рим  і  будівничий  мрій,
думки  кодую  в  байтовий  сувій
на  час  паломництва  і  поклонінь
для  сайто-храму  і  прийдешніх  поколінь.
І  в  літній  час  коли  жара  буяла
каріатид  морозивом  я  пригощала.
Замість  собак  у  храмі  леви  служать,
і  не  камінні  хижаки  -  живі  і  дужі.
Кохання  і  розлука  -  дві  пори  року,
тут  майстер  зустрічається    з  пророком,
тут  мрії  -  троянди  сині  у  садах  розводять,
душа  моя  поміж  цих  див  екскурсоводить.

*"Черепахи  до  самого  низа.  Предпосылки  личной  гениальности"-  Гриндер  Джон

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698861
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.11.2016

Осінь

Пожухла  одежина,
невмивана  сама,
немовби  загубила
мить-щастя    у  віках.

У  кучугурах  листя,
в  скуйовджених  гілках,
в  покинутих  обійстях,
в  остужених  ставках.

Шукала,  гнула  спину,
аж  скалки  на  руках,
а  час  невпинно  линув
в  замріяних  думках.

Стоїть,  бентежний  погляд,
мотає  вітер    коси.
Від  миті  тільки  спогад.
Дощами  плаче  осінь.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=698859
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.11.2016

Мужчина и Женщина

Здравствуй...  Друг!

 Привет...  Подруга!

Их  встреча...
         случая  заслуга...
Они...
           к  объятиям    наклонялись...
Их  судьбы...
                     вновь  переплетались....
О...  память!  память!..
                                 ты  бесцеремонна...
но  дорога...
                           как  Лиза  Мона...
Себя  находишь  в  звуках...
                                                                       запахах...
                                                                                               касаниях...
от  наваждения  чувств...
                                                     сама  в  рыданиях

(струились  руки  по  его  плечам....
не  место  было  здесь  речам...
твое  лицо  в  ладошках  он  держал...
и  поцелуями  его  он  осыпал...  
и  поцелуй  тот  словно  бриз  морской...
был  смешан  с  твоей  соленою  слезой...)

но  все  что  в  скобках...
                                                             лишь  мечтание...
объятия  их...
                                   плечем  к  плечу  касание
что  благовест  в  себе  несёт...
успел  шепнуть...
                                             "-Как  прежде  все  ?"...
и  мир...
                 остановил  на  миг  своё  течение...
она  лишь...
                           сомкнула  туже  веки  в  соглашение....

Ты  шёл...  ведомый  под  руку  Весною...
Я...  словно  дрожащий  лист  осенний  -  за  своей  Судьбою.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694391
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.10.2016

Яруги, ями і ярки (Уманська яма, Бабин Яр……. . )

Поплічники  просили  "чемно"  і  їх  пани,
(Відмітки:  блискавиці  і  орли  золотопері)
Люд,  поспішать  на  бал  до  Сатани
Через  камінні  двері.
Дрес  код  незмінний  -  всі  нагі,
Інакше  -  геть  із  тіла  шкуру.
Сурмили  сурми  десь  в  горі,
І  голосно  листали  партитуру.
Тлумили  у  плечі:  "Schnell!  Schnell!"
"-Вклоняйтеся!  Корона  нині  в  Єви!"
Лунав  незмінний  голос  Гелли.
"-Марго?...  Марго  тепер  не  королева".

Що  голова  на  таці?
Заправив  Сатана  на  вуглях  танці,
І  так,  щоб  аж  душа  із  тіла,
А  як  від  куль  не  вимерли    поганці
в  басейн  із    кров'ю,  щоб  у  смерть  спяніли.

Яри,  яруги,  ями  так  згодились,
Череповища  там  росли,
Гули  могили  ті  і  врорушились.
 
Стою.  Я  біль  таку  не  осягну.
Кладу  дві  квітки  до  могили.
Й  до  бога  за  запитанням  запитання  шлю:
Де  був  тоді,  які  йому  сни  снились?
Коли  тіла  і  мертві,  і  живі  
Спліталися  кістками  у  клубки,
А  кров  у  ріки,  що  жебонить  через  віки
Й  бентежать  знову  душі    посивілі.

Мовчиш?...Бо  лихо  і  тобі!?
Бо  невблаганні  фарисеї  ті!?
Твій  син...  розпятий  на  хресті
До  тебе  розкрив  страждань  обійми.
А  може,  ти,  підбирав  події,  долі,  перетинав  шляхи,
Вів  перемовини  із  темними,
І  Абаддоні  вручав  мечі,
Підшукував  яруги,  ями  і  ярки,
щоб  склалася    у  пазл  головоломка,
затамувавши  біль  свій  на  віки,
Ти,  смакував  холодним  блюдом  помсту?
 

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=691779
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.10.2016

Сага мого життя. Книга третя-

Осінь,  ти  випробовуєш    знову  на  міцність,
В  душу  мітиш  крізь  павутину  нову.
Тобі  не  зраджує  твоя  зброя-магічність,
І  твого  полону  покірно  я  жду.

І  ти  приходиш  опівночі,  без  запросин.
Я  двері  тобі  наперед  відчиню.
Вериги  твої  в  зорі  ночі  зарошені:
Золото  листя,  туман,  мряка  дощу.

Вип'єм  на  кухні  чаю  із  Літом  минулим,
Сливами  заїмо  його  гіркоту.
На  останок  Твої  подарує  обійми,
Від  вроди  своєї  -  осінню  красу.

Прощання  не  довге  було  і  ранок  піший
Кличе  тебе  у  свою  тиху  просинь,
А  десь-то  схилився  мудрий  друїд  і  пише
Сагу  мого  життя,  книгу  третю-"Осінь".

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690832
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.09.2016

Жасминова ніч.

     Я  хочу,  щоб  ти  знав,  як  я  пахну.
   Вийди  в    ніч,  і  вдихай:  вдихай  глибоко  і  помалу,  під  тиском  грудей,  і  ще  раз  -  вдихай,  роздуваючи  крильця  носа,  і  ось  -  я  -  злегка  осяйний  туманець.Ледь  заплющуй  очі,  і  обіймай  мій  тонкий  стан,  втикайся  носом  мені  в  шию,  плекай  моє  волосся  у  своїй  долоні-  і  ще  один,  третій,  повільний  вдих.
   Десь  далеко  цвіте  в  ночі  жасмин.  Його  чадний  аромат  розчиняється  зоряними  вервечками,  відмивається  вологим  нічним  повітрям,  і  до  цього  легкого  шлейфу  домішуються  нотки  нічних  трав,  настояних  на  росі  і  я...  пахну  цим  ароматом  я...  пахну  ніччю  і  сонцем,  тільки  сонце  розщеплене  на  амбруючі  атоми  кущем  жасмину.
       І  з  кожним  подихом  я-  заволодіваю  тобою,  розумом,  тілом,  душею,  стаю  твоєю  не  осяйною  весною,твоїм  всесвітом.
       Я  хочу  щоб  ти  пам'ятав,  як  я  пахну.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=690453
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2016

Мій син!

Мій  син!  О,  як  би  я  тебе  любила,  
Леліяла  тендітнеє  дитя.  
Я  Зіроньки  з  небес  тобі  трусила.  
Співала  колискову  про  кота.  

Я  б  цілувала,  на  руках  носила,
Грались  разом,  гуляли  у  гаях.
За  руку  в  сад  і  перший  клас  водила,
Слово  перше  написати  помогла.

Мій  син,  тебе  б  я  малювать  навчила,
Те,  що  бачить  не  очі,  а  душа,
І  ти,  чудово  грав  би  у  футбола,
І  полюбляв  би    репчик  Ярмака.

Та  душечка  поміж  часів  бродила,
Така    їй  привілея  увісні,
Збентежена  мене  в  ночі  збудила
чула-  "градів"  розриви  руйнівні.

Пробач,  мій  син,  тебе  тоді  не  народила,
не  хотіла  віддавть  гібридній  цій  війні.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688407
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.09.2016

Була історія така…

На  мить  спинився  на  черговий  вибух  світ,
а  кохання  вже  в  обіймах  протиріч:
Вона-посмішкою  ранку,Він-поглядом  із  тисяч  зір,  
зустрілись  -  день  і  ніч.
А  місяць    звідник  потирав  холодні  руки,
він  мріяв  так  давно  про  дивну  злуку.
Стогін  розлягавсь  серед  саван:
кохались  -  біла  інь  і  темний  ян.
Та  не  довго  грав  програвач  зітхання-
Поля  Моріа  "  Тему  кохання",
знов  розквітала  у  сезон  дощів  савана,
та  це  була  вже  не  ії  нірвана.
В  обіймах  цінності  свого  життя
вона  кидала  рай  і  йшла  в  невороття.

по  мотивах  роману  Коринн  Хофманн"Белая  масаи"

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=688371
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.09.2016

Цикорій

Ніби:  придорожня,  тиха  гавань  у  вранішнім  світанні,
після  відпливу  -  клапоть  моря  у  зелені  трави,
заблукалий  окрайок  неба  у  серпневому  тумані,
нектарна  пристань  мандрівної,  пухнастої  бджоли.
О,  цикорій!  Як    бентежать    твої  очі  голубі.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=687369
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.09.2016

Остання літня ніч

Всім  прописані  шляхи  у  долі,
Літечка  -  заквітчаний  в  цикорій.
Під  шепіт  спілих  трав,
І  спалах  сліз  метеоритних,
Майне  у  північ  казкова  фея  літня,
А  ранок...  юна,  золотава  пані
Запне  тугенько  у  фіолетові  тумани.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=686919
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.09.2016

Мы читаем, подруга, одни и те же романы… (комент на "Когда очень х)

Мы  читаем,  подруга,  одни  и  те  же  романы...
улетаем  "в  отрыв"  в  похожей  Нирване...
из  знаний  своих  мы  мудрость    ростили...
а  чувства  -  в  победны  мечи  завострили...
Запреты  и  Табу  за  плече  обнимаем....
и  души  свои  стихом  согреваем.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=677495
рубрика: Поезія, Другая поезия вдохновления
дата поступления 11.07.2016

Маргарита без Мастера

я  собой  заплачу  за  тебя
и  уколюсь  тобой  внутривенно,
и  в  экстазе  себя  изводя
буду  мир  весь  ругать  непременно...

наружно  бы  ощущать  тябя...
каждую  клеть  мускатного  тела,
чтоб  пальцами  слегка  теребя
грудь  моя  в  твоей  руке  тужела

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676357
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2016

Розплата

Мені  б  паперу  шматок  та  перо,
І  побути  на  самоті  з  півгодинки.
Колись  поставлене  кров\'ю  тавро-
А  тепер  -  розплата  -  весь  час  до  хвилинки.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676343
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 06.07.2016

Стрімка весна

Ти  швидко  так  пройшла,  Весна.
Відцвіла  цвітом-  оксамитом,
Дощами,  сонцем  проросла,
Черемховим  п'янила  вітром.

Підняла  зелень  на  полях,
З  гроз  блискавицями  кресала,
Лила  свічки  на  каштанах,
Алеї  в    рози  заквітчала.

В  танку  прощальному  кружля,
Пухнастим  тополиним  пухом,
І  геть  в  минуле  поспіша,
Точенним,    бездоганним  рухом.

Я  заблукала  у  твоїм
Густім,  жасминовім  тумані,
Сп'яніла  подихом  одним,
В  акацієвім  дурноп'яні.

Така  стрімка,  ти  є,  Весна!
Тебе  вже  я  не  доганяю,
Спинюсь  у  літі  я  сама,
Дасть  Бог,  тебе  ще  повстрічаю.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=669111
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 30.05.2016

Яблуня - Королівна сніжна

Повернулася  зима
У  весну  весільну,
Сипле  пелюсток  сніга
Королівна  сніжна.

Ніч  вдягнула  їй  корону
З  діамантів  зірочок,
А  найвищий  камінь  в  кроні-
Місяць-  золотий  ріжок.

Не  фата,  а  білий  вельон
Розквітає  аж  до  п\'ят.
Соловейко  поміж  гілок-
Голосистий  кум  чи  сват.

Немов  вбрана  до  вінчання
Стоїть  горда,  непохитна,
Мироточить  мед-  кохання
Королівна  оксамитна.

З  губ,  як  з  келиха  причастя,
У  весіллі  цім  веснянім,
П'єм  кохання,  п'ємо  щастя,
Аж  до  рання,  аж  до  рання.

Йшли  додому  захмелілі
Від  вина,  від  мед-кохання,
З  пелюсткової  завії,
З  урочистого  вінчання.

Повернулася  зима
В  яблуневі  крони,
Та  не  журиться  весна
Це  її  закони.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=665982
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 15.05.2016

Тема: ЛИЛИТ. Он. Она…и коварство.

...Человечеству  даны  божественные  знания,
Но  спрятаны  они  в  их  лабиринтах  подсознания...


"И    сотворил  Бог  человека:  мужчину  и  женщину  -  по  образу  своему  и  подобию"-  книга  Бытия

"Была  история  такая...
Лилит  сама  ушла  из  рая..."  -  Хуго

"  А  Ева?  Ева  из  ребра!"  -  Olgasyboruk
                                       ОНА
От  части  часть,  его  фрагмент,  
или  подарок  бога  -  пятый  елемент?

Лилит  способною  была
и  очень  быстро  изучила
адамовы  все  страсти:
нажраться  как  Марулы,
как  коку  за  щеку  закласть,
иль  посмалить  маруху,
как  лечь  на  травку  попышней
и  сосчитать  на  небе  мухи.
Но  ей  всегда  хотелось  знать:
о  чем  же  птицы  говорят,
о  чем  шепталася  река
и  изумрудная  трава,
и  ветер  вольный    бахвалял,
как  море  нежное  ласкал.
Лилит!  О,  юная  Лилит!
Украсив  волосы  в  лилейный  цвет
она  шла  в  сад  встречать  рассвет,
и  часто  диво  дивное  видала,
так  без  грома  в  райский  сад
молния    с  небес  слетала.

                                                           ОН
Туманный  рассекая  предрасвет,
как  на  работу,  в  Эдемский  свет,
звездою  падал  меж  деревьев  сада,
одежды  ангела  менял  на  шкуру  гада,
и  окунаясь  с  головою  в  росы,
да  бы  осуществить  призвание,
устремлялся  он  к  дереву  познания.
Она  ждала  его  украдкой
и  наблюдала  сладко  ,
как  кольцами  он  древко  обвивал,
кору,  листву  и  плод  словно  языком  ласкал.

Сегодня,  настроению  под  стать,
Лилит  решила  его  же  картами  сыграть.
На  дерево  облокотилась
и  змею  дорогу  преградила.
-  Сегодня  искушениям  твоим  лимит,
головушка  чтот  с  самого  утра  болит,
слыхала  я,  ты  яды  носишь,
в  лечебных  целях  может,  ты  меня  укусишь?-
к  ногам  её  змей  подползал,
он  так  давно  о  том  мечтал,
ведь  плод  запретный  он  давно  вкушал.
-Ах,  как  кружиться  голова  ,
ты  б  придержал  меня  слегка.-
И  начал  он  своё  поползновенье,
от  пальчиков,  лодыжек  и  к  коленям.
О,  как  приятен  бархат  кожи,
а  запах  -  на  божественный  похожий,
а  Змий  все  кольца  кружит-
скольжение  тел,  объятья  туже,
из  губ  открытых  нежный  стон,
язык  на  коже  выплясывал  чарльстон;
ушко,  шея  -  к  груди  он  подползал,
его  ж  озноб  напал,  он  весь  дрожал
и  в  белую  грудь,  он  яд  вонзал
и  в  каждого  под  кожей  свой  феерверк  сиял.
Так  тесно  стало  в  коже  змея-
бежал  к  реке  горящий  демон,
чтоб  затушить  вселенческий  пожар
он  в  воду  сразу  забежал.

Лилит  сорвав  плодов  познания  пару
взяла  с  собой  и  кожу  гада,
и  повиляла  по  тропинке  задом.
Адама  с  бодуна  болела  сильно  голова,
и  угостив  яблочком  познания,  ушла  туда,
где  утром  падала  с  небес  звезда.

                                   КОВАРСТВО
Коварство    женское  ещё  никто  не  отменял,
о  том  ещё  старик  Жан  -  Жак  Руссо  писал.
Из  ангельских  одежд,  которые  нашла  давно,
в  стиле  the  first  fashion,  повязка  на  бедро,
в  таком  же  стиле  открытый  топ,
сумочка  через  плечё  из  кожи  гада,
в  тон  туфелькам,  почти  от  "Прада",
лишь  только  ангельское  крылышко
к  метле  приладить  надо,  
и  улететь  туда,  
где  с  лазурью  в  объятиях  небеса,
о  чем  ей  пели  птицы,  ветер  и  вода,
ей  клетка  золотая  -  ерунда.


Все  изменилось  без  неё  в  раю.
Адам  рыдает  в  богову  полу,
мол  жить  без  женщины  я  не  могу
и  коль  не  придпримешь  ничего  -  помру.
Здесь  замолкают  птицы,  стают  ветра
в  реке  выходит  с  берегов  вода:
-О!  Великая  из  женщин  -ученица  -  всех  смелей,
не  поддавшись  искушенью  превзошла  учителей.
Без  тебя:  сред  лета  холод,ангел-  демон,сатана  -старик
И  Эдемский  сад  без  феи  точно  ад  -  безлик-.
страдал  так  до  рассвета
уже  не  ангел  -  демон  света.
(старик  был  так  сердит,
наверное  влияла  непогода,
его  изгнал  с  небес,
за  нарушение  дрескода  ).


По  днюхе  Адама  сотворенья
готовил  бог  и  демон  представление.
старик  "отбил"  ребра  чуток,
а  демон  подвязался  кулинаром  на  денёк.
И  на  мальчишник  был  Адаму  преподнесён
подарок  -  из  торта  тончайшая  работа-  Ева-клон.

Но  быстро  празднику  пришёл  конец,
иногда  ошибается  даже  Творец,
где  "под  каблук"  всех  вжала  Ева
и  была  изгнана...с  Адамом  вместе  из  Эдема.

PS.О!  Милое  Адама  племя,
когда  cherchez  la  femme  настанет  время,
прислушайтесь  к  душевным  голосам,
кто  больше  всех  подходит  вам-
от  части  часть,    ребра  фрагмент,
или  подарок  бога  -"  пятий  елемент",
и  что  б  не  выбрать  меньшее  из  зол
посейте  в  сердцах  своих  любовь,
из  белых  роз,  а  проще  из  ромашек,
и  с  этим  чувством  тогда  тебе  ни  страшен:
ни  рай,  ни  ад,  ни  демон  и  не  бог,
тогда  из  отношений  выйдет  толк.
                                                                   17  .02.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=663544
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 03.05.2016

Чи я поетка?

Чи  я  поетка?  Ні,  проста  людина,
Що  в  час  скрутний  розлуки  -  муки,
Аби  не  здохнуть  від  розпуки
Взяла,  й  себе  віршами  прокляла.

А  в  долі,  в  долі  все  готово.
Підсовує  листок  паперу  і  перо.
Мовляв:"-  Візьми  та  спробуй,
А  Люд  пойме:  де  лихо,  де  добро.

Судіть,  судіть  така  вже  в  мене  доля!
Уміла  слухать  і  навчилась  не  мовчать.
Тож,  як  приб'ється  яка  рима  вольна,
Веду  за  руку  в  зрілість  як  дитя.

За  це  ж  і  поплачусь  в  підвалах  Монфокону,
Вікам  відпишу  душу,  часу  -  прах,
А  мій  скелет  триматиме,    немов  ікону,
Пожовклий  записник  у  віршах.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661450
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2016

Море весни й кохання.

Тону,  тону  в  духмянім  морі
любов,  що  впала  з  корабля  зими,
розкину  руки  в  веснянім  просторі
й  лягаю  на  барвінкові  килими.
А  наді  мною  обережно  вітер,
немов  приплив,  гойдає  кетяхи-
вишнево  -  яблуневі  квіти
й  лелійні  грона  черемхи.
Не  дихаю  -  впиваюсь  ароматом
й  збираю  у  долоні  соловїний  спів,
зливаю  в  амфори  загублені  піратом,
і  закупорюю  для  шукачів  скарбів.
А  ти  не  жди  -  той  корабель  -  примара.
Пірнай  у  вир  й  до  мене  припливи,
я  простоволоса  як  русалка
на  дні  квітучої  весни.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661241
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.04.2016

А на дворе не май - апрель…

Держи,  держи  не  отпускай!
Дари  объятий  жар  не  скромный,
Своим  рукам  ты  волю  дай,
А  я  есть  -  страсти  заключенный.

Стели  крохмальную  постель,
и  уложи,  укрой  собою.
Моим  движениям  не  верь,
Предугадай  мой  ход  ладьёю.

Сглотни  истомы  сладкий  стон,
И  код  вручи  для  дверцы  в  счастье,
И  возведи  меня  на  трон,
И  растворись  в  моих  объятьях.

А  на  дворе  не  май  -  апрель,
В  окно  ночной  грозой  стучится-
Свет  молний  и  воды  капель-
В  разрядах  страсти  им  соиться.

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660115
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.04.2016

Над пропастью лунной…

                             .....она....                              
Над  пропастью  лунной
я  Долю  вела  под  уздцы
Галопом  скакала
по  млечном  пути
во  звездной  пустыне  
была  бы  застыла
но  память  объятья  
твои  подарила
я  сон  свой  догнала
и  тебя  -  мой  Рассвет
извини  что  так  долго
искала  твой  след
исхудала  в  тревоге
и  платья  мои
премяты  немного
все  в  дорожной  пыли...

                             .....он....
Я  омою  лицо  и  чресла  твои
заберу  из  волос
две  погасших  звезды
капли  губами
я  в  стоны  сплету
тонкий  твой  стан
я  в  шелка  обличу
отдохнуть  уложу
рядом  с  сердцем  своим
я  притронусь  к  тебе  
только  тенью  руки
ты  -  живая  вода
в  моём  русле  любви...

                     05.04.2016

адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657798
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 07.04.2016