| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Усі ми тепер божевільні,
І кожен по-своєму дивний,
Хоча не раби, ми є вільні,
Та світ цей занадто фіктивний.
Корупції, кажеш, немає?
Хабарництво, кажеш, зникає?
Усі ми тепер є залежні,
І кожен від когось навіки,
Хоча і живем в Незалежній,
Та тисне брехня на повіки.
І мова, ти скажеш, єдина?
І пісня така солов'їна?
Усі ми тепер маєм зброю,
Рушниці і ядерні бомби,
Одні стануть хутко до строю,
А інші втечуть в катакомби.
Усі на словах є хоробрі,
А вчинки чомусь вже не добрі.
Пошарпані змучені руки,
Старечі мозолі і біль,
Над мовою - чорнії круки.
А кажуть, що хліб там і сіль.
Немає ні хліба, ні солі,
Душа тільки плаче від болі.
Вкраїно, кохана Вкраїно,
Тримайся під стрілами жаху,
Не встань перед ним на коліна,
Не дай розповсюдитись страху.
Воскресне традиція й слово.
Живи у серцях, рідна мово.
Усі ми ще в силах боротись,
Допоки живем в Незалежній,
Не треба брехнею "колотись",
Вкраїнці, не будьте залежні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415981
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2013
Змінився час, і люди теж змінились.
Немає більше сенсу у словах.
Без них колись чудово розумілись,
А з ними поселився в людях страх.
Слова тепер немов тонкі кинжали,
До серця проникає ледь не кожне,
Та що би інші за спиною не казали,
Сприймати все так близько вже не можна.
Говорять зараз надто вже багато,
І тільки коли треба - промовчать.
Сміються, коли траур, плачуть, коли свято,
А в тишині чомусь так голосно кричать.
Змінився час, а люди вже лишились,
Одні - без серця, другі - без душі.
І тільки з часом зовсім не змінились
Написані поетами вірші.
Пливуть роки, за ними ще століття,
Ніщо у цьому світі не тривке,
Лише вірші змогли збагнути довголіття,
Бо у віршах звичайне слово не таке.
Воно не прагне скривдити чи вбити,
Воно лиш істину до серця донесе,
Це слово здатне змусити любити,
Це слово важливіше над усе.
Змінився час, а слово залишилось,
І знову є потреба у віршах,
І що б навколо людства не змінилось,
Вся сила залишається в словах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415980
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 05.04.2013
Твоя душа не має глибини,
І вже не знати, доки там тонути.
Можливо, до наступної весни,
А, може, і навіки в ній заснути.
Мені вже неможливо зупинитись,
А ти уже не зможеш відпустити,
І якось доведеться з тим миритись,
Що я тепер в тобі зостанусь жити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415423
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.04.2013
Метро. Заповнений вагон.
Перед очима - все життя.
Із-за кутка звучить жаргон,
Як в душу кинуте сміття.
Про що говорять всі ці люди?
Якою мовою вони?
Ніхто не знає, що то буде,
Та Україна гомонить.
Говорять вже про все, що тільки бачать,
Перемивають кожному начисто кісточки,
І ці слова чомусь багато значать,
Хоча не значили нічого в ті віки.
Метро. Заповнений перон.
Перед очима - знов життя.
І тільки повний той вагон
Летить, як вітер, в майбуття.
І люди вже у ньому замовчали,
Не чути ні жаргону, ані мови,
Раніше ми так голосно кричали,
А зараз що? Не чути ані слова.
Мовчать уже про все, що душу крає,
Бояться говорити хоч би щось,
Бо вже ніхто в вагоні тім не знає,
Що мові помирати довелось.
Метро. Безлюдяний перон.
Перед очима - повна тьма,
Бо сленг тепер і той жаргон
Панує в Україні над всіма.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415421
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.04.2013