| Сторінки (1/34): | « | 1 | » |
Мої мрії розбиваються об скелі буденності.
Я чекала квітня, а тепер, виявляється, листопада.
Я стала рабою алкоголю і бісової невпевненості
І навіть, сумна дівчина в дзеркалі, мені не рада.
Мені говорили, що я божевільна. Вони цілком праві.
Нормальні люди не живуть від дзвінка до дзвінка.
Якщо чесно сказати, то я не належу собі по праву,
Я хвора ілюзіями, п’яна від віскі і надто бліда.
Я втратила у собі себе. Розгубила, мов те намисто.
Сотні облич пролетіли, коли я падала вниз…
О, Боже святий, я стала грішною ненавмисно,
Я просто намагалася вийти зі своїх вічних криз.
Я купувала квитки на бокову верхню полицю,
Найгірше завжди для мене залишало життя,
І посміхалася усім незнайомцям, для годиться,
Уявляючи, як роздягають мене без жалю і каяття.
Він говорив, що ніколи мене не обмежував і не буде.
Мовляв, спи з ким хочеш, маєш на те законне право.
Але, чомусь, дратувався, коли інші лікували мої застуди.
Він був, як законний правитель, а я, як його держава…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650225
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2016
Кожного дня я маю ставати краще, ніж вчора.
Мені це, на жаль, зовсім-зовсім не вдається.
За вікном похмуро, йде дощ, я душевно хвора.
Я думаю, що ця реальність мені просто здається.
Одного чудового дня я бігла і впала зі сходинок.
Полетіла донизу швидше, ніж янголи із небес.
Звідтоді мене супроводжує ненормальність думок
І беззаперечна віра у відсутність добра і чудес.
Я хронічно не вірю в хороше. На очах – полотно
Кольору чорного, мов ніч чи Її Величність Смерть.
Усе, що відбувається зі мною, мов дешеве кіно
І поступово я звикла, що все летить шкереберть.
О, Боже Святий, Ти є чи Тебе нема? Певно, нема.
Я лицемірно посміхаюся і люди на це ведуться.
Мене весь час кличе у свої обійми холодна земля
І кайдани фізичні ось-ось на шматки розпадуться.
Нехай розпадаються! Можливо, за тим обрієм,
Мені вдасться бути щасливою, хоч на мить.
Усі люди здаватимуться янголами добрими
І душа моя щастям, на весь світ, зазвучить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650224
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.03.2016
Мій маленький Бог – він давно помер
Він залишив після себе тільки листи
Втопившись у швидкому вирі озер
Він помер.
Й полетіли на землю жовтаві листи…
Мій маленький Бог – був дуже величним
Справжній дикий лев із міста Лева
Він був для мене Богом класичним
О, королево!
Я лиш його і назавжди королева…
Мій маленький Бог – обожнював каву
Цигарками псував темну стратосферу
Вмів любити – повільно і ласкаво
Його атмосфера.
Надихала лише його атмосфера…
Мій маленький Бог – розпускав руки
Вседозволеність його зовсім не псувала
Він носив чорні сорочки і брюки
Я кохала!
Кохала завзято і досі кохаю(-ла)…
Мій маленький Бог – був тільки моїм
Мені належали всі його телефонні дзвінки
Він телефонував у дощ, восени, у грім
Якісь жінки…
Між нами стояли чужі, розпусні жінки.
Мій маленький Бог – найкращий у світі
І хоча його вже давно на світі немає,
І хоча попіл поезії розлетівся на вітрі
Він дрімає.
У грудях моїх, курячи в ліжку, дрімає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2014
Мій маленький Бог – він давно помер
Він залишив після себе тільки листи
Втопившись у швидкому вирі озер
Він помер.
Й полетіли на землю жовтаві листи…
Мій маленький Бог – був дуже величним
Справжній дикий лев із міста Лева
Він був для мене Богом класичним
О, королево!
Я лиш його і назавжди королева…
Мій маленький Бог – обожнював каву
Цигарками псував темну стратосферу
Вмів любити – повільно і ласкаво
Його атмосфера.
Надихала лише його атмосфера…
Мій маленький Бог – розпускав руки
Вседозволеність його зовсім не псувала
Він носив чорні сорочки і брюки
Я кохала!
Кохала завзято і досі кохаю(-ла)…
Мій маленький Бог – був тільки моїм
Мені належали всі його телефонні дзвінки
Він телефонував у дощ, восени, у грім
Якісь жінки…
Між нами стояли чужі, розпусні жінки.
Мій маленький Бог – найкращий у світі
І хоча його вже давно на світі немає,
І хоча попіл поезії розлетівся на вітрі
Він дрімає.
У грудях моїх, курячи в ліжку, дрімає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=524281
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2014
Гуляла серед міста і вогнів
Душа палала мов в лихій безодні
Я жила не рахуючи днів
Не цінуючи вчорашнє і сьогодні
Я гуляла містом, виглядала
Твою постать на сяючому тлі
Яку я віддано кохала
Яку забрали в мене плітки злі.
Я гуляла Львовом-місто чи літала
На крилах який у мене не було,
Бо доля їх в дитинстві обламала
І крикнула у спину «Щастя лиш в кіно!»
Але не вірила я долі. Потім ти…
Увірвався мов буревій і прихилився
Замуркотіли в душі моїй коти,
Коли за мене і мою душу ти молився.
Лиха безодня – цей проклятий світ,
Але ти все тоді перевернув
Чекала я твого Онлайну і «привіт»
І навіть Бог мене би ліпше не збагнув.
І ось кохане місто, у душі – пітьма
Бродила і думала про львівський край
Писала вірші і я була до всіх німа,
Без тебе не такий прекрасний рай.
Вглядалася в обличчя знову і знову
Знайомилася з іншими – але не те
Плакала дрібними слізками нервово
І думала, що серед літа снігом замете.
Тебе я все-таки зустріла, пам’ятаєш
Як відкинувши гордістю кинулась на шию?
І наївно так сказала «Правда, що кохаєш?!»
І мовив тихо « Від зла всього тебе укрию»
Шуміла ніч тоді польськими піснями
П’яними вигуками тремтіло повітря,
А я тремтіла під твоїми теплими руками
Хитав легенький подув вітру в місті віття…
Я спала біля тебе, поряд, на тобі
Поклавши голову на мужні плечі
І бачила усе крізь призму, мов воді
І вірила, що більш не дамся порожнечі.
Але усе здиміло, як буває часто
І замість теплого «Кохаю» вже «Палай!»
І це гірке «Палай» спалило так невчасно
І знов тепер до відчаю мені звикай…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455637
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2013
Темний попіл на теплі губи
Холодні слова в палаючій душі
Шукають собі остаточної згуби
Яка примусить писати вірші.
Міцні руки, дубові двері
Втримують в клітці роками
Солодким голоском фанери
Будують нові залізні брами.
Ті брами за раз не здолати
Ті двері за раз не відкрити
Не можна двічі кохати
І щастя вічно творити.
Не можна, ніщо не вічне
Наші душі і тіла лише тлін
Який розповідає про одвічне
Серед сплюндрованих руїн.
Розбите вже не житиме
Зламане не співатиме
Нереально в світі вижити
Де демон лиш обійматиме.
Наші янголи стали прокляттями
Наша гордість - дурною обузою
Ми йдемо по інших, багаттями
Які створені нашою музою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455636
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013
Подивися на цю руїну-
Зневажаємо власну волю
Нам байдуже на Україну,
Нам начхати на власну долю.
Тихим шепотом давніх віків
Дніпра старого докором німим
Через морок русифікованих років
Ким ми станем? Ким ми виростем?
Ким ми будем через кілька років?
Цигарки, горілка під'їзд?
Наберемось ще більше пороків,
Не платитимемо за проїзд...
Ну, начхати на долю, добре
Кожен себе руйнує як хоче
Не у кожного серце добре,
Не у кожного мозок пророчий...
Діти... Наші любі, рідні діти...
Ким будуть дивлячись на нас вони?
Як житимуть? Чому будуть радіти?
Які їм снитимуться сни?
Докурюючи чергову цигарку
Пропагандуючи руський язик,
Оминаючи українську марку
Остерігайся щоб твій рід не зник!
А найкраще усе змінити,
Відродити квітучу Україну
Не скаржитись, лаятись, нити,
А плекати на вустах мову солов'їну
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443038
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2013
Марфа Баль і Fucking Crud створили:
Фрагмент із "Синдром життя"
Все життя – це сон. Звідки ви знаєте, що не лежите зараз в психлікарні, з білими стінами і брутальним персоналом, а всі ваші вени поколоті і ними циркулюють антидепресанти які силоміць пригнічують вашу фантазію, щоб зробити вас слухняними рабами?
Звідки ви знаєте, що життя погане і у ньому немає просвіту, бо все оточення – цілковитий морок?
Звідки ви знаєте, що проблеми нескінченні і вас замурували в глухому куті і вам не залишається нічого іншого, як слухняно коритися долі помираючи в зневазі до себе і всього оточення і проклинаючи день, коли ви народилися?
Я вірю в світ де немає болю
Я вірю в світ де немає наркоманів і повій
Я вірю в світ де всі щасливі
Я вірю в світ де ніхто не плаче ночами
Я вірю в світ де ніхто не помирає
Я вірю в світ де яскраво світить сонечко і немає ночі
Не наркотична залежність, а наркотична свобода.
Наркотики дозволяють людині побачити більше ніж є, побачити інший світ, де по чистих полях ганяють єдинороги, що жують коноплі і блюють веселкою наспівуючи позитивних пісень.
Доторкнувшись до сяйва цього не існуючого в нашому нібито «реальному» світі, перетнувши цю таємничу межу, люди вже більше ніколи не хочуть повертатися назад в світ духів і примар які відверто вважають себе реальними.
Ось зараз ми розмовляємо, ти не бачиш мене, ти чуєш лише мій голос лежачи на своєму шкіряному дивані і крутячи пасмо волосся на пальці, я породження твоєї хворої уваги, а десь, в іншому вимірі тебе лікують від помилкового діагнозу і ти звиваєшся від уявного болю, плачеш і корчишся від болю на свіжовипраних простирадлах проклинаючи день свого народження.
А в третьому вимірі в тебе все прекрасно, ти маєш роботу про яку так палко мріяла, допомагаєш іншим, маєш в неділю вийти заміж за Андрій… Пам’ятаєш, як ти його кохала, а він поливав тебе брудом, а ти тоді телефонувала мені опівночі обливаючись слізьми, істерично ридаючи з криками запитання, які таблетки діють безвідмовно при спробі самогубства? Так ось, в цьому світі немає сліз. І не було ніколи. Не було навіть відстані між вами. Нічого не було негативного. Було лише так як хочете цього ви. Ось, доки я теревеню дія наркотика продовжується і в тебе весілля. Файне, чи не так? Все як ти мріяла. І сукня червона. Ти завжди любила яскравий.
У четвертому вимірі ти віриш у Бога. Стоїш в церкві, кладеш поклони, шепочеш потрісканими від браку вологи вустами слова давньої молитви і Бог тебе чує. Так-так, чує, стоїть поряд з тобою, біля твого плеча і гладить тебе по волоссю своєю рукою…Відразу зникає втома і спрага…Ти посміхаєшся відчуваючи новий прилив життєдайних сил.
Можна перераховувати виміри безкінечно, ти ніколи не знаєш в який занесе тебе героїн, кокаїн, амфітамін чи інше штучне «щастя» яким так багатий ринок наркоторгівлі… Але ліпше не ризикуй, чуєш?
Бо ти ніколи не знаєш до цього це призведе. Знаєш, Бог нас всіх дуже любить і насправді існує. Просто він колись також був таким як ми цікавим і вештаючись між світами одного разу застряг на якійсь далекій зірці і може лише звідти керувати нашими життями… А йому там холодно…Він так хоче нас обійняти, всіх і кожного, і захистити від всього зла, вберегти від наркотиків…
Можна створити щасливий світ і тут, в цьому….Байдуже, що мене не існує, але існуєш ти…Така класна, справжня серед цієї фальші…І ти одна можеш змінити все. Я вірю в тебе… Ну а тепер я зникаю в просторах соціальної мережі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.08.2013
Лише пообіцяй мене згадувати
З посмішкою, трішки частіше
Ніж раз в рік, коли холодно -
Мені від твоїх згадок тепліше.
Лише пообіцяй торкнутися небес
Зі мною, тримаючись за мої коси
Які не варто нізащо відпускати,
Збираючи вранці з трави роси.
Висунувши голову з потяга
Кричи на шалений гру вітру
Закриваючі очі від кайфу.
Головне – не застуди макітру.
Не роби без мене дурниць. Пам’ятай:
Від розчинної кави болить серце.
Рахуй ліпше зорі на небосхилі
І черпай сонячне проміння у відерце.
Присягаюся тобі бути дійсно відданою
У далекій країні вічних дощів.
Шли мені паперові листи, я їх чекатиму
І отримуватиму від людей-плащів.
Кожен раз тобі надсилатиму у відповідь
Слова написані сонячним чорнилом,
А в іншому пакунку передаватиму дощ
Вважаючи наші стосунки восьмим дивом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440140
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.07.2013
Ніжність – це не коли.
Ніжність – це коли кохаєш.
Колись і ми ніжними були,
Але тепер душу роздираєш.
Нас розділяють сотні океанів
Ми виконавці різних пісень
Молоді заручники вічних дурманів
Для яких ніч – це світлий день.
Не схиляються вже вулиці і дороги
Яких посмішкою підкорили.
Не вірші тепер – суцільні епілоги
Якими рани душі ми прикрили.
Здається, що п’яним здалося.
Мене надихає спогадів героїн.
Приймати вічні клятви довелося,
А тепер продюсер інших героїнь.
Моя душа після тебе – бордель.
Ти перший по ній потоптався.
Мов Янгол і разом Мефістофель
Обіймаючи за спиною сміявся.
Дощ вистукує транс по старому даху…
Ніжність – це не коли…
Я кохала завзято тебе, невдаху,
І ми щасливими тоді були.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430662
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2013
Всі слова затерті до дір.
Спаплюжені всі світлі мрії.
Хочеш – вір, а хочеш – не вір,
Але не дарує морок надії.
Голосить журливо бандура
Над кістками мертвих козаків.
Забороняє правду цензура
Яка виросла на брехні віків.
Всі люди дружно йдуть на дно
Не маячіє в далині порятунок.
Всім на всіх завзято всеодно
Це існування – кривавий трунок.
Світлішає ніч, темнішає день.
Все переплуталось місцями.
Долає голову якась мігрень
І ми страждаємо в нестямі.
Мені боляче навіть дивитися
На народ в рожевих окулярах.
Я не можу з цим змиритися
Йдучи по засмучених бульварах.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430661
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2013
Доброї години темно сяйної півночі тобі, мій дорогий!
Знаєш, ти брехав, коли казав, що я нікому в цьому світі не потрібна. Після того як ти пішов з мого життя я тільки те і робила, що шукала змісту там де його немає.
Метро… Мене завжди тягло до краю, ну а я – палаю, сильно палаю… Я завжди палала, а ти лише роздмухав моє полум’я самознищення ще сильніше і тепер воно поглинає не лише мене, а і всіх довкола.
Сиджу зараз побіля закинутої, а колись величної, будівлі. На вулиці стоїть ніч. Ніч не може стояти, але моя може все. Вона мов густий кисіль. Здається (А воно насправді так і є) що витягнувши руку я зможу занурити її у в’язку консистенцію кольору мого одягу.
Додому не хочу з однієї простої причини – в мене його немає і ніколи не було.
Писати тобі листи стало жахливою необхідністю, наркотиком без віддачі.
Будь ласка, засуди мою тендітну постать, що згорбленою пише тобі ці слова присвічуючи мобілкою папір.
Не думай, це не сльози крапають на лист! Це – надмірно солоний дощ мого персонального майбутнього катарсису першої стадії.
Ооооох, яка я закінчена егоїстка! Пишу про свої нікому (тобі) не потрібні проблеми…
Як ти? Чи вдалося мене успішно забути? Досі куриш свій Девідоф ? Передавай вітання з днем народження своїй мамі, вона чудова жінка! А серце твоє не болить? (Моє дуже сильно болить, буває, слова не можу сказати без Валідолу, так біль паралізує мене. Думаю, це твоя частинка серця так пульсує болем в моєму беззахисному тілі)
Вчора мене покинула остання подруга. Всі сльози закінчились ще місяць назад. Якось, навіть, не зручно, що не оплакала гідно смерть цих стосунків.
Тиждень назад перестала спілкуватися зі своєю коханою матусею, після того як вона обізвала тебе найостаннішим словом і полила шквалом критики.
НІКОЛИ НІКОМУ я не дозволю топтатися по минулому. Воно – найкраще, що в мене залишилось. А, хоча… Не найкраще. Брешу безсоромно. Єдине.
Тепер я цілковито і назавжди самотня. Навіть натхнення кудись втекло і не хоче повертатися в мою зруйновану пожежею душу.
Добре, що папір на сьогодні є, але закінчуються гроші і скоро його не буде також. Либонь, саме після цього я з’їду з глузду.
Допоки я потрібна комусь, в мені тепліє вогник життя. Кому я потрібна, запитаєш? Цій ночі, цьому запльованому і закиданому недопалками асфальту, своїй крові предків, що без мене остаточно пересохне. Дурниця, але я потрібна цьому світу, який сам доводить мене до межі і забирає останній сили і позитив.
Хотіла написати щось хороше, але вийшло як завжди. Моя доля настільки зла і винахідлива, що я аплодую їй стоячи і з урочистою посмішкою на змарнілому обличчі.
Будь ласка, не хворій більше! Твій біль виникає в моїй і без того досі хворій тобою душі.
Люби палко свою молоду дружину, маленьку доньку, віддавайся завзято престижній роботі і будь дійсно щасливим.
P.s: Люблю тебе ще палкіше із дна світової безодні.
Навіки твоя
Давня Примара
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430028
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2013
Мої слова торкнуть тебе
І знову зникнеш в небуття.
Я не жаліючи себе
Шукатиму нове життя…
Ти є завжди мій добрий зміст
Який всі сльози зупиняє.
Ти маєш дуже гарний хист,
Що кожен ранок воскрешає.
Я так сумую за тобою
Хоча ми зовсім не знайомі.
Ти не живеш, напевно, мною
Немає фото моїх в домі
Для тебе я порожній звук,
Вітерцю легенький подув…
Не чуєш зовсім серця стук
І зображаєш дурний подив.
О,Бог! Я зовсім забрехалась!
Для тебе я мов вся планета!
Я ТАК творила, ТАК старалась,
Але все вкрала злюща Лета!
І знову я тебе шукаю.
І знову я тебе люблю.
Я кожен день тебе втрачаю,
Але клянуся, що знайду!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430027
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2013
Вірші – це мов судоми,
Що вкрадаються вглиб.
Мучать тебе без втоми
І лякають твоїх риб.
Вірші – це коли збираєш
Намистинки, що розкотились,
А потім їх обробляєш,
Щоб як серце завзято бились.
Вірші – це рішуча відсутність
Цілковитого глузду і даху.
Вони – це тепла присутність
Серед холодного і темного краху.
Вірші не бувають хороші
Та і не скажеш, що погані.
Вони продають за гроші,
Будуються на власній драмі.
Вірші – це, звісно, прекрасно,
Але без музи теж ніяк.
Варто їх записувати вчасно
Долаючи ейфорію і ляк.
А якщо їх зневажати –
Це топтання по святині!
Поезію потрібно кохати,
Тому що вона безцінна нині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422979
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2013
Ти терпиш жахливі нестатки.
Кожен день – боротьба за життя.
На твоїй шинелі всюди латки,
Змінився погляд на буття…
Я сумую. Жахливо сумую!
Кожну ніч думаю про тебе.
У листах довгих римую
Забуваючи завжди про себе.
Коли прийдеш? Коли чекати?
В моєму серці завжди ти!
Як можна іншого мені бажати
Коли пишу на фронт листи?
Хоч літають снаряди ворожі,
Хоч і нападають вороги –
Я дивлюся на квітки рожі,
На квітучі Українські луги,
Похилилася наша хатина,
Я перечитую твої листи,
Я виношую тобі сина…
Якщо чим завинила – прости!
Хоча я атеїстка – молюся,
Щоб Бог вберіг тебе від бід.
Вночі я птахою обернуся
І полину тобі услід!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422978
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.05.2013
Чому ви так завзято брехали?
Чому ховали щирі сльози?
Ви ж кохали, кохали, кохали….
Зневажаючи біль і грози!
Ви ж кохали, колись, сильно…
Молилися Богу за щастя.
Посміхалися прихильно
Ловлячи світло за зап’ястя.
Ви ж кохали… Всі ми люди!
А ви кохали, мабуть, сильніше.
Метелики рвали вам груди,
Думки ставали веселіше.
А потім все обірвалось…
Раптово зупинилось серце,
Що і мертве жити старалось
Розбите як в бурі суденце…
Ви останній раз посміхнулись
І залила душу чорна гіркота.
Ви в собі навіки замкнулись
Люблячи лише свого кота.
Ви відкрийтеся, шановні!
Ми лиш один раз живем!
Пориньте у пригоди любовні
І не ріжте самі себе ножем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420495
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2013
Система не знаходить помилок,
Бо вірус став занадто рідним.
Відлунюється в небі кожен крок,
Що ганяється за раєм догідним.
Що з тобою, що без тебе –
Одна журба і магнетичний сум.
Раніше плавилась від себе
Тепер прошибає наскрізь струм.
Скупа сльоза і марка цигарок,
Що вивітрюються як алкоголь.
Неформальна заручниця зірок,
Що втратила колись контроль.
Самозбереження пішло в запій
Холодні від температури руки.
Виводить спогад образ твій,
А серце стогне від гадюки.
Мене обвили змії з всіх сторін.
Вітер насвистує рани ямам.
Погладжує голівки вічний тлін
Шепочучи дурниці юним дамам.
Сіра буденність болюче набридає
І щось хочуть від мене формали,
А думка яскрава сірих картає
Тому що у мене власні ідеали.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420493
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.04.2013
Ти не зігрієш. Ти – вбиваєш.
Прекрасні і холодної твої очі.
Чому ти серце моє краєш?
Чому приходиш кожной ночі?
Твої вірші – солодкий біль
Я їх ненавиджу і кохаю.
Не сип на рани мої сіль,
Бо я від дотиків згоряю.
Я вся тендітна… Не ламай!
Будь ласка, не роби дурниці!
І снів моїх не викрадай,
Бо Янголи то яснолиці!
Пробач якщо дурна. Пробач!
Пробач якщо не догодила!
Пекельний дух ти. Це завбач.
Тому тобі я і не мила….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013
Руйнувати потрібно без сліз.
Прощатися – без теплих слів.
Йти – не пакуючи валіз.
Жити – не рахуючи днів.
Ненавидіти потрібно дуже,
Кохати – набагато сильніше.
Не сумуй, мій любий друже,
Що не вмієш літати вільніше.
Віддаватися палко треба
Не залишай нічого для тління!
Ти наслідник світлого неба
Набирайся побільше терпіння!
Боляче буде сильно впасти,
Але варто завжди вставати.
Серце розбите можна скласти
Коли трішечки перестраждати.
Життя – це суцільні обломи,
Але воно все ж прекрасне.
Став крапки, а не коми
І хай твоє небо буде ясне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013
Не слухайте, благаю, заткніть вуха
І не читайте більше ту дурню.
В моєму серці вбивчості посуха,
Що спонукає творити вражаючу фігню.
Я дурію і просто їде віковічний дах
Коли я чую голос і обличчя його бачу…
Так страшно закохатися і дати мах,
Який я собі ніколи не пробачу….
Моє кохане зло, розладнало мій рай
І тепер в душі суцільні рани і трупи,
Що шепочуть вночі «Манатки збирай,
Бо не зібрати тобі колишнє світло докупи»
Я опиралася, довго дуже опиралася,
Мене випихали у вікно – я чіплялася.
Кидали під вантажівки – я усміхалася,
Я вижити одна проти ЇХ намагалася.
Мене не підтримували і не давали руку
Бо «Дєвушка страдаєт дурастю,Прайдєт»,
А я терпіла пекучу, вражаючу муку
Коли казали тіні «Наший князь ідьот»
Ніхто того князя не бачив із людей,
Тому що люди екстрасенсами не були.
Я стала заручницею замкнених дверей,
За якими «психопатична, певно» гули….
Я не зверталася увагу на ті всі перешкоди
Які траплялися на моєму тернистому шляху,
Сіра маса найчастіше - моральні уроди
Яким не відома глибина тваринного страху.
Один дзвінок розсіяв би мій вічний біль
І вилікував би гнійні від часу рани,
Але коли я помирала від виводив хміль
І голубили його блакитноокі нірвани.
Я вибачила його… А потім думу поміняла.
Він не вартий був ні вибачень моїх, ні мене.
Занадто з дурості дівочої сильно покохала
Диявола. Не відпускає оте створіння не земне.
Він кожен день в квартиру любить завітати
І витирає ноги об мою поетичну душу.
Шановні, я біснувата, ви можете привітати,
Що підкорятися коханню тепер мушу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407043
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013
Мої судини випалює адреналін.
Поступово світлішає вічний морок.
Але потрібен і надалі ВІН,
Хоча душі було вже днів сорок.
Тепер я розчинилася в атмосфері
Мій прах рознесла річка Полтва.
Я була найсумніша в поетичній сфері
Тому мого натхнення стало катма.
Я завершила занадто швидко,
Кинула кохані вірші і дорогу прозу.
Зараз мені від тієї дурості бридко,
Що прийняла тоді молитовну позу.
Наступав мені на п’ятки темний мор.
Він цінував завзято мої суїцидні творіння,
І це була реальність, а не фольклор,
Але тобі забракло на мене терпіння.
Щоб обійняти - він протягнув холодні руки
І на вухо ніжно прошепотів: «я тебе за беру»
Скаженіли шалено веселі круки,
А я сподівалася, що все-таки не помру.
І ось тепер мій дім на небесах, либонь.
Тому що застрягла чомусь на землі
Не в змозі забути теплоту долонь
І твої вчинки: оригінальні і злі.
Цей вірш буде цілком такий самий
Як і інші мої ненормальні вірші,
Бо я вірила, що ти небом даний
Тому і втратила спокій мертвої душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.03.2013
На які гроші купити закордонні ліки?
Ах, курва, краще вже сконати!
Закрити повільно важкі повіки
І назавжди солодко задрімати.
Який же ж хепі енд і без труни?
Гарна домовина для мене треба.
Але ще не пізно, просто пригорни
І спізнай рай сплюндрованого неба.
Ну ти ж у нас гордий, милий пане
На царське то діло – воскрешати.
А душа моя в безнадійному стані,
Бо солодко від тебе помирати.
А я тону в блакиті твої очей,
Давно вони вбивають - рік-у-рік ,
Раба безсонних дуже ночей,
Що зцілювала духовних калік.
Мій Боже, що я, дурна, наробила!
Я собі ніколи існування не пробачу!
Я все святе закохана розбила…
Тепер чекаю смерть. Сиджу і плачу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403068
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2013
Мені почали снитися погані сни
Я заплуталася в кольоровій гаммі
Усіх відтінків чорного і сірого тонучи
В ній слабохарактерною деревиною.
Найчастіше мені снилося, що я курю
Задумливо я затягувалася
Випускаючи із нафарбованих вуст
Клубочки сивого і приреченого диму.
Він танув в шарах холодної атмосфери
Зачаровуючи мене швидкоплинним тлінням
Яке осипалося попелом на порочну землю.
Істинно: ми всі земля і в землю повернемося
Як найбрудніші душею діти сучасності.
Гірко від куріння, а від твоїх слів ще гіркіше
І як тобі не судомиться язика від тієї жовчі?
Бо моє серце зупинилося від неї давно.
Бачачи тебе я забувалася вдихати повітря
І хотіла відчайдушно спізнати твою теплоту
Яку ти сховав за металевими дверима своєї
Холодної і брутальної душі рокера.
Ліфти рухалися вниз
Падали як поранені чайки
І тхнули жахливо куривом
Брязкаючи канатами як примари.
Колись ланцюги заржавіють
Та остаточно порвуться кидаючи
Відчайдушних мрійників до прірви,
Але то буде потім, а зараз – всі на позитиві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403067
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2013
Колись, давно, усе було чудово.
І існували просто любі МИ.
Але те щастя вмерло світанкова,
МИ розійшлися на віки. Я і ти.
Я знову згадую ті гарні миті.
Я знову згадую колись кохане.
І думи з болю чорного пошиті,
Померло щастя те бажане.
А де він? У якій частині Львова?
А чи жалкує, чи по-іншому живе?
Чи золотиться та скляна діброва,
Коли він місяцем чудес по ній пливе?
Усі ті вірші, довгі переписки….
До ранку ми були в мережі.
А зараз видалені ті записки,
В’язнями сучасної пожежі.
Я знову плачу. І напрочуд гірко.
Бо помер у мріях принц казок.
Я його виглядала дуже зірко,
І пригорталась щастям лиш разок.
Я знову бачила його у сновидіннях.
І знову він жадання підлим обізвався.
Просто марнію у лицемірних видіннях,
Де у коханні він так палко зізнавався.
Кому потрібні мої кляті рими?
Кому цікаво що у мене на душі?
МИ БОГИ. Ми були тоді лиш ними,
Допоки пекло не заплуталось в вірші.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398174
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013
Ти мій солодкий гріх,
Без якого я помираю.
Мені начхати на всіх,
Тому що тебе обіймаю.
Я не знаю куди тікати
Від твоїх львівських чарів.
Мені набридло сумувати
У сіром плетиві бульварів.
Я втратила усю себе.
Не тільки голову згубила.
Просто занадто сильно несе,
Від того, що усе розбила.
Скажи, будь ласка, до речі.
Туди ти завжди нас вплітаєш.
Ми герої світу, а не пусті речі.
Ти зі мною завзято улітаєш.
Ти любив мене тихо-тихо,
Ну, а я зривалася на крик.
Але прийшло до нас лихо,
І мій крик повільно стих.
Ти скоро забудеш мої очі.
Ти забудеш та не згадаєш.
Присвячуючи випивці ночі
Ти повільно мене стираєш.
Наркодилери, – подайте кокаїн!
Начхати, що це не легально.
Я хочу забутися між руїн
І прошу у вас милості благально….
Либонь, ти вже забувся хто я є.
В мене майбутнього давно немає.
Мій позитив смерть повільно п’є
Коли тебе у снах я тихо закликаю….
Я, навіть, не заходжу в інтернет.
Безглузде це існування, дебільне.
Вирвавшись із популярних тенет,
Покинути життя бажаю божевільне.
І все ж я вірю, дурепа, сподіваюсь!
Що ти приїдеш і мене забереш.
А потім кожен день картаюсь,
Тому що ти мій пазл душі не збереш.
Я вся розбита, загублена, жахлива
Тому що тебе чекала і чекаю.
Навіть осінь не така у Києві мінлива!
Тобі байдуже, що я страждаю!
Але я виправдаю всіх і тебе, не бійся.
Для мене ти був і будеш святий.
Ти тільки з моєї дурості не смійся,
Я знаю, ти до мого болю не глухий….
Ти порвав занадто глибокі струни,
Без яких просто не можливо жити.
Снишся мені ти і ошатні труни,
В яких я скоро маю навіки спочити.
Ти поспіши, можливо, встигнеш
Мене в останню путь провести.
У пам’яті ти хорошим застигнеш,
Коли зможеш кохання довести…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2013
Ти думав – я кинуся на шию
Як тільки ти напишеш «привіт»?
Вибач, я могилу кохання не розрию,
Бо воно померло назад багато літ.
Ти думав – вибачатися буду
Коли у всьому винен лише ти.
Але я свого приниження не забуду
Тому, скоріше із життя мого здими!
Я лиш прошу одного – просто зникни.
Ти випив у минулому всю мою кров!
Тепер – до самотності, любий, звикни,
Бо нікому не потрібна зла любов.
Новенька і гладенька палітурка….
На ній написано було тоді «тобі»
Біло-жовтава старовинна штукатурка
Яку присвоїла моя курточка собі…
Приміщення закинутого магазину -
Трухляве і нікчемне як життя…..
Я – сиділа, мовчала, ти – тягнув резину
Відтягуючи невідворотність майбуття…
Мене все дратувало. Я схрестила руки.
А ти психонув і пристрасно поцілував….
А зараз пишеш наче і не було розлуки
І після мене ти нікого не кохав………….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396488
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.01.2013
Я розумію найостанніших наркоманів.
Вони бажали різнокольорових фарб.
Вони були поетами, бажали фантів
І вірили, що життя – найбільший скарб.
А потім у душі вірші заткнулись.
Стали повіями музи розумні.
І демони ласкаво посміхнулися.
Сп’янили бажання глибокодумні.
Вони подумали тобі безстрашно:
«Я спробую і кину цей наркотик!»
Було їм необхідністю чинити безбашно
І спізнати психотропне на смак і дотик.
Хотілося спізнати всіляку глибину,
А деякі у відчаї своє горе заливали.
Не поважали поети себе і сивину,
Коли з колегами по цеху запивали.
Якщо набуханий поет – це непогано,
Бо я у відчаї шукала довгої мотузки.
Коли все руйнується, то дуже бажано
Допомогти долі і життя розбити на друзки.
Ви розумієте – це дуже набридає
Бути гірше когось, немов, вибачте, гівно.
Це сильно творчу гідність ображає.
Коли ж ти наркоман – то все це все рівно.
Ви не коліться, ви ж хороші!
Ви займаєте на турнірах призові міста.
Платите, бездарі, талантам гроші,
А поетична істинна безгрошів’я проста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394297
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2013
Я тебе розумію, мій друже.
Я ж сама так само помираю!
Я мучаюся сильно дуже
І кожен день свій проклинаю.
Мені хочеться також смерті.
Заважає блакитна кров у венах.
Страждаючи в цій круговерті,
Я загубилася в довгих сценах.
Душа загублена, але правдива,
Бо хочеться здійснити мрії.
Але депресія ця мінлива
Вбиває останнє світло надії.
Як бачиш – я розумію!
В наших душах однаковий біль.
Плакала в самоті – тепер дію
Не дозволяючи сипати сіль.
Рани мої і без солі глибокі,
А в очах безпросвітна журба.
Сподівання мої шляхетно-високі,
Але часу жити більше нема….
Все зникне. Зникнуть проблеми.
І будемо щасливими ми.
Розвіються наші дилеми,
Коли не станемо жертвами зими.
Загубити душу не складно,
Лиш іншої такої не буде.
Варто існувати доладно,
Бо пекло слабкість засуде.
Варто страх дурний подолати.
Ми люди і будемо розумніші.
По-дурному кінцівки бажати,
Коли можна жити красивіше.
Ти озирнися – багато стежин!
Не згадуй лиш про погане!
Диявол точить гострий клин,
Але тобі серце світліше дане.
Ти вибач, пишу я жахливо.
І рими мої безнадійно хворі.
Висловлююся не красиво,
Бо думи мої не здорові.
Але я старалася. Ти віриш?
Тобі хоча б трішки допомогти.
Я знаю – ти мороком міриш,
Але зможеш світло віднайти.
Ти мені напрочуд дорогий.
Я не переживу втрати тебе.
Ти песимістичний, сумний,
Але в тобі світло живе.
Його зовсім трішки є…
Твій душевний вгасає вогонь.
Але ти зміниш майбутнє своє
Зцілений теплотою долонь.
Тобі не сподобаються мої вірші,
Але в інший світ, будь ласка, не йди!
Якщо намір все-таки твердий у душі -
То і мене з собою забери…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394296
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2013
Будь жадібним.
Не віддавай мене нікому.
Вкради у злого світа
Мою темно-яскраву душу.
Відірвавшись від монітора
Напише мені листа,
Вклади його у конверт
І наклей марку.
Мій потопельнику чекання,
Топися завзятіше
У вервечці безглуздих днів
Поглядаючи на зоряне небо.
Тащися в самотності
Від моєї шанелі номер п’ять,
Якою буде пропахнутий кожен
Закуток твоєї хрущівки.
Переріж телефонний провід,
Викинь за вікно мобілку,
Закрий всі вікна і двері.
Виходить тільки на пошту
Кури в двомісному ліжку
Кубинські цигарки
І запивай їх ромом
Згадуючи минулих НАС.
Грай на гітарі романси
Коли серед квартири
Буде палати багаття,
А ньому – наші фотографії.
Ненавидь, але не забувай….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393866
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2013
Мене розчарував твій душевний вогонь.
Він ледь-ледь, бідненький, тліє.
Вбитий холоднокровністю долонь
Він про почуття високі мріє.
Ти – зломаний, побитий, нещасний.
Над тобою познущалося існування.
Але погляд твій – блакитний, ясний
Має припинити всі твої скитання.
Дорогий мій, тобі варто любити!
Пити зелений чай замість кави.
Досить долю падлючу корити –
Не шукай земної, тлінної слави!
Ти придбай собі пухнасті крила!
Заплати своєю щирою душею.
Дума твоя – з дитинства довгокрила,
Тобі для щастя бракує жити НЕЮ.
Я вірю – ти в цьому не прогадаєш!
Ти знайдеш свою милу янголи цю.
Коли ти в метро на інших поглядаєш,
То шукаєш одну-єдину яснолицю.
І твій вогонь її вже зачекався.
Йому набридло нудьгувати в самоті.
Він сотні раз на тебе ображався,
Хотілося йому кохання у житті.
А и знайдеш її. І він колись знайде.
І стануть світлими мороку бажання
Коли кохана тебе вночі обійме
І подарує своє палке кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393864
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2013
Твої листи мене вбивають!
Ти пишеш, що кохаєш не мене.
Невже не розумієш – серце крають,
Слова кохання, що тепер не промине?
Невже не розумієш – все болить!
Болить моє тендітне, біле тіло.
Ти його зумів багнюкою полить,
За те, що воно кохала як уміло!
Так боляче…ТАК БОЛЯЧЕ прожити
І знати, що у серце не живеш!
Тому я стала кожен день тужити….
В моєму серці ти теж помреш!
Колись ти жив…Ти жив і посміхався…
Я згадувала тебе, каву день-у-день.
Либонь, ти на чарах давніх знався,
Бо від твого обличчя в голові мігрень.
Я потім якось може прочитаю,
Або ти прочитаєш цю дурню.
А зараз – я тебе з думок стираю
У існуванні, що схоже на бридню.
Я у депресії знову завмираю,
Коли прохожу по зимовій алеї.
В душі я нашу зустріч проклинаю,
У маренні зимово-білої феї….
А що вже зараз почуття проклинати?
Час вічний його нагадує і пам’ятає.
І по-дурному минуле відкидати,
Коли воно в майбутньому сконає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2013
Ти витягнув її з розбитої машини.
Вона стікала кров’ю в твоїх руках.
Ти був молодим, не мав дружини
І кохав блакитнооку німфу у думках.
Ти не забув і досі темний день
Коли святі спустилися по її життя.
І почала відтоді в голові мігрень,
Бо забрав Бог її душу з цього буття.
Ти плакав. Байдуже, що сильний.
Ти плакав і проклинав усе і всіх.
Занадто кохав і був прихильний,
Але взяла доля плани на сміх.
Вона сміялася, та падлюча смерть!
Ти впевнений, хоча не бачив що сміялася.
Стара з косою увірвалася в круговерть,
В якій до того лиш похмуро посміхалася.
Ти шепотів над дівчиною молитви.
Слова молитви, що забувся колись.
Над нею йшли примарні битви.
Твій Янгол шепотів тобі: «Молись!»
Ти слухав Янгола, але те провидіння
Спустошило своїм хотінням твою душу.
Тобі ввижалися до аварії видіння
І вона часто повторювала: «померти мушу»
Ти думав – вона лише з тобою жартує
І нісенітниці так само жартома несе.
Але актриса завжди свою смерть чує,
Тому і присвячувала часто смерті есе.
Не плач. З часом мине біль.
Вона на небесах, але з тобою.
Не сип на її душу їдку сіль,
Бо ТЕБЕ вона врятувала собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393594
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.01.2013
Врятуй мене від
Фальшивих почуттів
Неякісної кави
І темного світла.
Присвячуй мені вірші
Які будуть виникати
У новеньких тролейбусах
Зруйнованого міста.
Засуджуй і критикуй
Мою свіжу прозу
Яка буде плакати
Кров’ю. Від образи.
Люби мої
Родимки на тілі
Нафарбовані губи
Вічні істерики.
Лови мене
За зап’ястя
Помережені шрамами
І прикрашені браслетами.
Жалійся мені коли
Летітиме шкереберть
Все твоє існування
Через пристрасть.
Проклинай мій характер
Сучасною львівською лайкою
Розглядаючи крізь призму
Закоханого митця.
Лише не полишай мене….
Лише не полишай на самоті….
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013
Ароматна міцна кава…
Мелодійний західний діалект…
Поетична, творча заграва –
Творця Небесного проект.
Беззаперечно, є рай на землі!
Туди і прагне моя мертва душа.
Покидаючи всі печалі злі,
Пишу про Львів коханий вірша.
Про що ж ще думати, гадати?
Куди хотіти українській поетесі?
Хіба можна іншого бажати
Україномовній київській готесі?
Багато віршів варто написати,
Щоб спокій запанував в житті.
Я встигну сотні раз ще покохати
І подолаю всі проблеми в майбутті.
Я кожну ніч нещасною засинаю…
Лиш мрії розсіють цей морок!
Напрочуд палко фатум проклинаю,
Бо потемнів вітражу надій осколок.
Не треба більше дебільних слів.
Я дію і впевнено здійснюю надії.
Я їду, мій любий, милий Львів!
І не фарбую вранці довгі вії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013