| Сторінки (1/4): | « | 1 | » |
Хоч ти сильний і мужній, як горець,
Але все-таки страшно мені,
Ти у мене й в житті миротворець,
Тільки твориш той мир на війні.
Знов воюють, ти знов відлітаєш,
Знов благаю: "Вернися назад..."
Ти мовчиш, так зненацька зітхаєш,
Запевняєш: "Все буде гаразд."
І шепочеш: "Війна віртуальна..."
Не боїшся її, але знай,
Смерть завжди аж занадто реальна,
Якщо зможеш, прошу, не вмирай.
За вікном щось насвистує вітер,
Мабуть, думаєш, я оце плачу?
Свою душу сховаю під світер,
Але сліз ти моїх не побачиш.
Що ж, мовчи, і я також помовчу!
Відлітай, я чекатиму вдома!
Твоя місія там миротворча...
Тільки кулям про це не відомо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=17849
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 23.08.2006
Стріляю поглядом я горобців -
Ніякої реакції...
В стосунках наших знов без слів
Дотримуюсь дистанції.
А ти запитуєш крізь гнів:
- Навіщо? З ким? І де була?
- Стріляв би краще горобців -
Твій погляд гострий, як стріла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=17847
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 09.08.2006
Вітер ніжно лоскоче
Жовті очі будинків.
Якщо дуже захочеш,
Прилітай на хвилинку.
Ти для вічності - мрія,
Напівсонна душа.
Так ніхто не уміє,
Так ніхто й не посміє...
Скоро я постарію...
Такщо ти поспішай -
прилітай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=17846
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 18.08.2006
Сльозами по шибці з дощем листувалась,
Вітрам розказала секрети,
З вогнем, юродивою, в танці кружляла,
З землею кохалась - безсмертна...
Ножами вірші по зап`ястям писала,
Зрікалась любові, не гріла.
І тілом своїм по ночах зігрівалась,
Тому її тіло й горіло.
Вінцем її скроні без неї вінчали,
До шлюбу віддали без неї.
В гарячці щоночі себе називала
Проклятим ім`ям - Ворожея.
А душу скалічену рунами й снами
Об подушку власну розбила,
Вона досі ходить безмовно між нами,
Вона просто дуже любила.
Всі мрії пісочними баштами впали,
Рожеві! Вас просто не стало!
І тіло оте, що щоночі літало,
Чомусь не злетіло, а впало.
Ім`я її в тінях чужих загубилось,
Земля заскрипіла безплідна,
Її називали тепер, бліднокрилу,
Вже не Ворожея, а відьма.
Душа її досі в бездомних питає:
Скажіть, ви неболюди, де я?
А ті все мовчать так, неначе й не знають,
Бо відьма, а не Ворожея...
Не буде на шибках уже чарувати
І вітра вже не приворожить,
Щоб не обпектись, а з вогнем танцювати,
З землею кохатись - не зможе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=17845
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 29.08.2006