| Сторінки (2/157): | « | 1 2 | » |
очі теж вміють обманювати того, кого серце любить
просто навіть найжахливіший сон ніщо в порівнянні з реальністю
той, хто вміє літати, не відчуває різниці між свободою і самотністю
розлука є невід'ємною частиною колообігу життя
коли це стається, коло розривається, і можна втекти десь, взявши тільки себе
бо коли поряд появиться хтось новий, коло закриється
це й називається колообігом життя
треба зробити так, щоб ненависть перестала бути улюбленим напоєм
слова - це як списаний щоденник: користі нема, але приємними є окремі фрагменти
і коли за одну мить постають всі картини життя, значить сталося справді щось важливо-сумне
але все одно в той момент залишається посмішка на обличчі
декому набридло гратися в дитинство, дехто боїться бути недитиною
і чомусь ніхто не помічає змін, які огортають усіх
сміятися крізь біль дає хороші результати
боліти крізь сміх завжди обертається трагедією
якщо довго дивитися на вогонь, то можна побачити, як іскри прагнуть вижити
а ми продовжуємо невірити, що очі теж можуть обманювати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442770
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.08.2013
Сьогодні вперше прочитала фразу: "Іноді так хочеться, щоб сни здійснювалися". І після цього в неї відразу виникло відчуття, ніби всі мурахи планети повзуть по її тілі. "Як?.. Чому?.. Сни мають таку здатність?.. Навіщо їм це?.." - думки, ніби змагаючить між собою, хто перший, з'являлися в її голові, виринали, мов проміння з-за хмар, а вона намагалася потопити їх, як це зробили безліч кораблів.
Роль її існування в цьому величезному всесвіті здавалась їй настільки крихітною, що вона навіть не відчувала свого дихання, жила навмання, не помічала відбитих слідів своїх на пройденому шляху, але мрію мала грандіозних масштабів - бути володаркою мрій.
Завжди повторювала: "Кожен має право на помилку, і кожен має мати право на її виправлення".
Особливо вона любила прогулюватися дотліваючим парком. Ще кілька днів тому він палав разюче оранжевим опалим листям, яке вже сьогодні є попелом. Його розвіє вітер, його історія закінчиться.
А вона все ще не могла прийти до тями, сни здійснюються. Але ж це тільки мрії можуть ставати реальністю, але лише не сни, не в її випадку. Вона була справжнім патріотом власних страхів: поряд з ними весь час, відчувати їх кожним нервовим закінченням - ось її принципи. Як не намагалася, не вдавалося їх порушити. А тут ше й виявилося, що сни можуть здійснюватися. І тоді їй доведеться прожити наяву всі ті переживання, ті, здавалось, останні хвилини, те щеміння серця, той видих покидаючих сил. Їй доведеться з цим зіткнутися ненаосліп, випити перед тим міцного теплого чаю, для сміливості, і розплющити очі.
Без змін. Напевне, те, що сни здійснюються, їй теж приснилося.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442219
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.08.2013
ми всі мовчимо на одній мові -
мові терзання, сумнівів, роздумів
мові таємниць і мові вчинків
ми розуміємо це мовчання один одного -
воно пробивається крізь стіни розчарувань
стіни нерозуміння і стіни ігнорування
згідно статистики більшість мовчать ховають у непідписаних могилах
брак сміливості і відчайдушності дається взнаки
коли немає єдиної думки - з'являється єдність неслів
мовчання вміє дерти кігтями душу
і правда залишається осторонь
звичайно, краще сварити себе, ніж сваритися за те, про що мовчить
кожен з нас
все-таки повиннен зізнатися у скоєному -
скоєних почуттях чи пориваннях
це подібне як падає камінь з душі
адже нагору йти легше без зайвих речей
одного разу зізнатися недостаньо
мовчання як набридливий комар -
прогнавши одного, прилетить інший
але слід пам'яти, що одне зізнання треба тримати всередині
тільки одне, найсокровенніше
це, як правило, стосується некогось
а чужі секрети некультурно зберігати
якщо хтось довірився тобі, це заслуговує поваги
але на чужі секрети не варто звертати уваги
мовчання - недуга
коли хворіє душа - то це навічно
просто серце як тимчасова вакцина
серце мовчить почуттями
душа ж мовчить роками
ми всі мовчимо на одній мові -
мові мовчання
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441990
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.08.2013
якщо тимчасово заблокувати у собі тенденцію думати
то можна відчути по всьому тілі бажання жити
без комплексів
без вмикача самогубці власних ж мрій
просто історія, написана власноруч, має більшу цінність
ніж та, що писалася під диктант оточуючих
якщо постійно рухатися вперед
без дрібниць
без поворотів
то можна забути свою сутність
можна загубити матеріал, з якого колись створився
і якщо ти сам собі не компенсуєш втрачені моменти
то ніхто не погодиться йти з твою пліч-о-пліч
через невміння покидати реальність
через невибачені спогади
жити треба
жити треба
незалежно від погоди і настрою
під музику власних кроків до мрії
а перед небом визнати помилки
і вивернути себе, щоб побачити причину смерті
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441816
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.08.2013
і чомусь так нестерпно хочеться кави
в ліжко на вечерю
здіймати пил з старих речей
оживляти їхню історію
незасинати під їхні голоса
під їхню немічність згадати минуле
і так протриматися аж до ранку
поснідати молоком
закрити фіранкою спогади
щоб більше не повертатися до хламу
мені говорили, що має бути
свобода вибору, свобода погляду
але відразу пригадується
тоталітарний режим мислення
світовій практиці відомо безліч
випадків самозахисту
від раптового удару в спину
до перетворення в ворога самому собі
щоб не вмерти з сорому
щоб вижити в людському середовищі
бо коли розсипається мак
ще не вигадали, що це може означати
просто навіть після того
як все листя опаде
земля не перестане вкриватися снігом
вмиватися дощем, грітися під сонцем
це закономірно
що старі речі зберігають
це неприпустимо
що їх забувають
це можливо
що вони стоятимуть тут завжди
навіть після того, як я
сповна нап'юся молока
і безсоння ввійде в звичку
старі речі мають право голосу
і це вони сказали мені закрити їх фіранкою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440904
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.08.2013
мені ввійшло в звичку засинати під гамір
думок про тебе
а ти, у свою чергу, вимагаєш
від мене безсоння
говориш, що занадто швидко починаєш
звикати до людей
я прошу тебе не робити цього
зі мною
покидай мене лише у снах
бо на ранок я про все забуду
ти відкрив для мене те, що
краплини дощу
насправді
малюють на вікні піктограми
ти зробив мене заручницею
щирості
чесності
а найгірше - любові
але я разом з ними не зі своєї
волі
я завжди порівнюю нас до
шахматної дошки
ми завжди поряд, на одній планеті
чи навіть
в одному районі
ми ніколи не можем перетинатись
наші фігури не мають права
вийти за межі
не мають права бути не з тими
зміни завжди приходять заплановано
і не варто просити овацій
робити вигляд, ніби це декорації
ми існуємо
у нас навіть є спільні знайомі:
небо
вітер
зорі
у тебе є серце
у мене замість нього камінь
[i]кінець історії.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=440554
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.07.2013
http://sureando-sureando.blogspot.com/2011/05/ultimo-sol-en-villa-ortuzar.html - оригінал
Останнє сонце
Вечір є останньою думкою.
Вулиця як відкрита рана в небі.
Не знаю, був я ангелом чи
заходом Сонця, що палав вдалині.
Наполегливо, як нічний жах,
нависла наді мною відстань.
І дротяний паркан розриває горизонт.
Світ перебуває в стані даремності,
світ покинутий.
У неба є день, а ніч є у зради.
Все світло - в синяві, всі світло - в гоміні дівчат.
Цікаво, це дерево чи бог:
хто дивиться крізь іржаві ворота?
Відразу безліч країн: поля, небо, околиці.
Сьогодні я був багатим на вулиці,
на заході Сонця, що ріже очі і ввечері,
при цьому перебував у цілковитому ступорі.
Мені ще далеко, але я повернуся до своєї бідності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439857
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.07.2013
[b]"я обіцяю не дотримуватися своїх обіцянок"[/b]
і ці слова ти справді запам'ятав
тому
опісля завжди говорив зі мною, коли
мене нема
мчався за голосом
запахом
постатю
мчався за Образом
мчався за похітю
в той час, коли я була
поряд
на відстані подиху
ти втрачатимеш мене довічно
з кожним разом зорі будуть гаснути
і ставатиме світліше в нас
всередині
а навколо - морок байдужості, заплямованості, небезпечності
морок несвідомості, прихливості
морок сюрпризів
[b]ти втрачатимеш мене довічно
[/b]
запам'ятай...
ми по різні береги одного моря
ми різні домішки одного препарату
ми різні відтінки одного кольору
ми різні фрукти одного саду
ми різні ноти однієї композиції
ми різні актори одного фільму
ми різні герої однієї книжки
ми різні букви алфавіту
ми різні стрілки годинника
ми різні клавіші роялю
ми різне доповнення один одного
ми як два закінчення одного початку
ми по одну сторону сонця
[i]це все триватиме довічно[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439154
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.07.2013
я шукаю вихід з темряви у темряві
і тоді почитає боліти все те
про що мовчу
бути винною власній совісті бажання
жити
щоб одного разу вмитися світлом
щоб одного разу відчути поряд
себЕ
далека дорога обривається багато разів
до речі, небезпека поверхні зростає з потраченими зусиллями
а бути кротом - зовсім не справа честі
і все ж треба дібратися до останньої
точки відліку
її можна вимкнути і зупинитися в світі
назавжди
хтось наступний буде її господарем
її можна забути і повернутися в темінь
бути в ній провісником куска світла
служити їй, наче щойно народився
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438316
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.07.2013
Зараз світ перебуває у стані "під парасолькою": сам у майже безпеці, нічого не чую, нічого не бачу, але після кожного "не" слід вставити "хочу", тобто всі роблять вигляд, що ні до чого не причетні, і в них досить непогано виходить грати у несебе.
Більшість знає, що в цьому житті все може статися саме з тобою, і кожен новий день це доводить. Меншість переконана, те, що сталося з кимось, може статися з тобою; те, що сталося з тобою, не обов'язково станеться з іншими.
І знайдеться той, хто зі всіх сил буде прагнути відчути смак свободи. Але його можна відчути лише після полону. Людина сама себе запрограмовує бути рабом, а опісля скаржиться, що той смак не виправдав її сподівань.
Вже давно настав час запалити свічку жертвам долі, нещасного випадку, жертвам власної дурості, полоненим, жертвам "любові до гробу", окаянним, жертвам відхильності окремих політичних партій, тобто "протисистемникам" і жервам "надії на краще". І вшанувати їх хвилиною своїх роздумів про їхні помилки, про їхній життєвий фронт, про їхні внутрішні війни і зовнішні наслідки.
Чому всім спадає на думку назвати причини, щоб після веселощів сумувати, щоб після безлічі спроб терпіти фіаско, щоб після чергових намагань зрозуміти, що так нічого і не змінилося?
Звичайно, чужий біль не болить. Страждаючому можна висловити своє співчуття, але по закінченню плачу знайдуться причини, які вкажуть, що ти пережив більше трагедій.
Але життя продовжується не завтра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437861
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.07.2013
http://www.poemas-del-alma.com/antelacion.htm - оригінал
Творчий переклад
Віданне чекання
Ні близкість твого дихання як свято,
ні звичка твого тіла, загадкового і мовчазного,
ні послідовність моментів твого життя без слів і тиші -
ніщо не стане послугою такого великого масштабу
як переглядати твій сон
через дотики рук.
Незайманність чудовим способом ще раз проявить себе через щирість сну,
спокійного і сяючого як блаженство, вибране пам'ятю,
ти віддаш мені ту частину себе, яку загубив,
і, кинута в тишу,
я знайду твій пазл, щоб ти склався як картинка,
я тебе побачу вперше, напевно, справжнього,
такого, як Бог бачив тебе,
вигаданість Часу зіпсована,
тому що відсутня любов, відсутній я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437717
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.07.2013
http://www.poemas-del-alma.com/el-amenazado.htm - оригінал
Творчий переклад
Загрозливе
Це любов. Я повинен сховатися або втекти.
Стіни в'язниці з'являються з швидкістю появи жахливих снів.
Прекрасна маска змінилася, але, як завжди, є унікальною у своєму роді.
Це справді мої талісмани: написання листів,
нечітка вченість, вивчення слів на маневр Norte, щоб після всього співати морем та бриніти шпагами,
приємна дружба, галереї біоліотек, речі загального вжитку,
звички, юнацька любов до матері, тінь моєї смерті, ніч довжиною в вічність, смак сну?
Я вимірюю час у моментах, проведених з тобою чи на самоті.
Це звично: глечик розбивається об криницю, людина просинається під щебетання птахів, ховаються ті, хто вчинив недобре, і їхні вчинки все одно стають відомими.
Я знаю, це любов: мурашки по шкірі від твого голосу, надія і спогади, страх втрати тебе.
Це любов з своєю містикою, з своїми маленькими секретами.
Існує кутик, в який я не смію заглянути.
І тепер мене оточили сумніви та терзання.
(Це місце вигадане, вона його не бачить).
І вперше мене зрадило ім'я жінки.
Вона мене болить. Скрізь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437709
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.07.2013
http://www.poemas-del-alma.com/alguien.htm - оригінал
Хтось
Чоловік, що зношений часом,
чоловік, що навіть не очікує смерті,
(адже докази про неї - лише статистика,
і жоден не ризикне
бути першим безсмертним);
чоловік, що навчився дякувати
скромній милостині в ці дні:
сон, привичка, смак води,
невідома етимологія,
вірш латинський чи саксонський,
спогади про жінку, яка покинула його
багато років тому,
але яку сьогодні він може згадувати без гіркоти;
чоловік, що визначає теперішнє
як майбутнє і забуття;
чоловік, що був несправедливим
до тих, хто з ним був таким;
він може раптом відчути, перетинаючи вулицю,
таємниче щастя,
яке приходить не з сторони надії,
а з давньої невинності,
з її коріння чи з бога розсіяного.
Він знає, що не слід приймати це близько до серця
через причини жахливіші, ніж тигри,
які доведуть йому
його нужденність,
але він смиренно приймає
це щастя, приймає цей порив.
Напевно, у смерті ми будемо вічно,
допоки пил буде пилом,
ми залишемося непізнаним коренем,
від якого будуть рости
у спокої чи в жаху
наша небесна самотність чи пекло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437064
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.07.2013
щоб
боятися треба відчути страх
зіткнутися з ним посеред
вулиці
так легко стати навколішки
попрости оминути
спершу безвиході, потім невідомості
але це, виявляється, поза законами
страх завжди приходить у такі хвилини
коли ти залишаєшся сам на сам
з собою
це страх самотності
життя занадто складне, щоб бути в ньому
щасливим
страх невизначеності приносить за спиною
вибір
стати сьогодні кимось чи й надалі бути чужим
?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435540
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.07.2013
Твоє наближення зливою трепету вилилось на мене, коли я вкотре віднайшла твою постать серед цілого натовпу. Хоча моя душа вперто продовжує гриміти твоїм ігноруванням, я все ж таки рада бачити тебе. Знаєш, важко уявляти твою посмішку. Ти, напевно, посміхаєшся іншим. Нехай. Просто інколи згадуй про моє існування, про те, що всередині тебе живе моя частинка, а може, навпаки.
Насправді, все прозоре видно. А ти являєшся для мене серпантином радості, який засліплює мої думки. І хоча ти видимий для всіх, в ті моменти я бачу тебе ідеальним. Можливо, це схоже на якусь маячню. Можливо, я занадно неврівноважена для тебе. Ти маєш повне право дивуватися. А ще, можеш сам творити диво. Для мене. Тобі слід тільки помітити мене, мої наміри в твій адрес, почути мій пульс під час того, як ти раптом подивився на мене.
Колись я зрозумію, якою дитячою чи ймовіршіне, задорослою була тоді. Зараз я не зважаю на це, а ти на мене. Цікаво, цей ланцюг зміниться, якщо ми будемо разом? Але ти навіть не знаєш про те, що я відчуваю. Бо ніколи не питався про мої емоції чи вподобання.
Не впевнена, що варто це озвучувати тобі. Краще вибрати когось іншого... щоб поговорити про себе, про мої почуття до тебе.
Я б хотіла відкривати світ твоїми поглядами і думками.
Ти навіть не можеш уявити, як це гірко бути рабинею чекання твого звично-важливого "привіт".
Кожен раз вітер жене мене в твою сторону, а ти продовжуєш чинити опір. Що ж. Нехай переможе... любов. Але ніколи не сумнівайся, моя любов справжня, вона не фанатична, як тобі могло здатися, моя любов світла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433011
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.06.2013
І наступає такий момент, коли спокій огортає душу, коли все, чого ти так хочеш, ховається в тобі, коли сумнів щезає, коли легкий смуток панує навколо...
коли навіть сезонність шумить протертою містичністю
[i]В кожному з нас всередині живе своя історія.[/i]
яка
цвіте лише двічі
в момент дійства
і в зібраному клубку думок
перед відправленням
в вічність
І наступає такий момент, коли в стосунках не треба ставити крапку, а продовження ...
коли сміх починає плакати вмонтованими датчиками терпіння, коли перегони на першість стають наркотиками, коли зупинка означає універсальність дії, коли уподобання відрізняються до схожості
[i]Вір в себе, але не будь самовпевненим.[/i]
для того, щоб після
падіння знову
піднятися
щоб після приниження
мати сміливість
пройти повз
після того, як на мить
натиснув на гальма
І наступає такий момент, для себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432095
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.06.2013
Сьогодні я не хочу втрачати віру. Немає значення, яку віру чи у що. Мені просто треба знати, що наступної хвилини надія не покине мене через мою неуважність щодо неї. Я хочу бути впевнена, що я не сама.
Цей страх втрати заполонив мене. Чому я цього боюся? Не зрозумію навіть коли, мені це пояснять. Я починаю дружити з страхом кожного дня більше. Розповідаю про побоювання, молю, щоб покинув. Я хочу бути вільною...
А що таке свобода? І де вона? Ви мені її покажете? Впевнена, що бажання свободи гірше за мимовільний страх. Він тимчасовий, а ось свобода, цей свідомий порив до самотності змушує робити егоїстичні вчинки. А хіба не краще бути не самій?..
Сьогодні я вирішила бути не сонною. Сьогодні я не буду закривати очі на безглузді дії, які чиняться під впливом загальної байдужості, сьогодні я не зроблю вигляд, що не почула про чергові помилки, які можна було завчити напам'ять і вже не повторювати. Як це, бути свідомою?
Свідомість завжди піддається підсвідомості, а піддсвідомість у свою чергу - серцю. Не розумію, чому цьому органу відведена така велика увага? Так, від життєво важливий, так, в нього особливі функції, так, воно - центр нас, але... І, до речі, до такого маленького слова як "але" теж прикута чимала увага. Воно завжди чомусь має більший сенс, ніж вся та провова, яка була до нього. Невже все те, що невелике за розмірами, має більший вплив? Безперечно, серце має, так само як і кров чи мозок. Але... Сьогодні я усвідомила, що треба бути свідомою лише у своїй підсвідомості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=431355
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.06.2013
http://www.poemas-del-alma.com/instantes.htm - оригінал
Творчий переклад
Миттєвості
Якби я міг прожити заново життя.
Не боявся б робити помилки.
Замість бути ідеальним, розважався б більше.
Був би наївнішим, ніж раніше.
Намагався б дивитися на деякі речі крізь рожеві окуляри.
Був би менш гігієнічним.
Ризикував би щораз сильніше.
Подорожував би частіше.
Спостерігав би кожного вечора заходи сонця.
Покоряв би вершини гір.
Перепливав би більше рік.
Відівідував би ті місця, де ще не був.
Смакував би улюблене морозиво.
Жив би сьогоднішнім, а не уявним.
Я б був одним з тих людей, які чинять розважливо
і продуктивно кожну хвилину свого життя.
Зрозуміло, що зустрічався б і з моментами радості.
Але якби я міг повернутися назад,
маючи тільки хороші спогади.
Якщо ви не знаєте, то ось інгрідієнти життя.
Тільки такі миті; не пропускай навіть секунди.
Я був би тим, хто ніколи
не йшов кудись без термометра
без термоса з гарячою водою
без парасольки і парашута.
Якби мені була надана можливість відчути ще раз життя,
то я б прожив його, подорожуючи без нічого.
Якби я міг прожити заново життя.
Почав би ходити босоніж на перших зародках
весни
і так би продовжувалося аж до пізньої осені.
Тоді б частіше повертався на карусель.
Насолоджувався б світанками.
Грався б з дітьми щонайдовше.
Якби я мав ще один шанс на життя.
Але як бачите
Мені 85
І я вмираю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430905
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.06.2013
- Чому ми з тобою такі різні? - вона завжди цьому дивувалася.
- Бо народилися під різними зірками, - він постійно знаходив віповідь.
- А хіба тоді зможемо бути разом? - вона була наївною.
- Так. Ми не тільки будемо просто вдвох, а разом будемо щасливими, - він її заспокоював.
- Як? - вона не могла вгамуватися.
- Я тебе любитиму, цього вистачить, обіцяю, - він був впевнений у сказаному.
- Я тобі вірю, не підведи, - вона щось шепотіла.
- Ей, ти чаклуєш? - він захвилювався.
- Ні. Що буде, коли це закінчиться? - вона його спантеличила.
- Що саме ти маєш на увазі? - він вже нічого не розумів.
- Нашу любов, - вона вимовила це з певною байдужістю.
- Цей вогонь між нами неможливо спалити, - він її переконував.
- Гаразд, сьогодні я тобі вірю, але якусь хвилину ти все-таки завагався, - вона все бачила наскрізь.
- Обіцяю, що завтра цього не трапиться, - він втомився.
- А через день мені вже не треба буде доказів, - вона залишила його.
- Зачекай, я тебе не відпускав, - він розчинився в ній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430052
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.06.2013
Безробітніх людей не існує, бо кожен хоча б трошки, але працював, бо кожен колись... любив. Любив іншу людину, віддавав їй певну частинку себе, робив сюрпризи, тобто - працював. Любов не що інше як робота.
Не мається на увазі любов до батьків, одним словом любов по крові. Ця любов є задоволенням. А мова йде про любов серцем. Воно таке ж важливе як мозок. Мозок запрограмовує любити, а серце - любить.
Хтось, можливо, покинув це заняття, бо зарплатня була низькою (не отримував віддачі, якої очікував, замало було тепла, забагато протягів). Інші можуть міняти її складові (якщо один партнер не приносить світла, то другий залюбки б ним поділився). Деякі співробітники стають директорами, бо цілком і повністю належали своїй роботі, за що й винагороджені. Ще хтось лукавить, бо хоче водночас бути прихищеним і вислуханим та хоче насолоджуватися.
Любов - це узагальнення поняття відчуттів, емоцій, думок, вчинків, яке викликане присутністю людини протилежної статі.
Щоб щось побачити, нам потрібно розплющити очі, щоб в щось повірити, нам треба це усвідомити, щоб робота стала хобі, нам треба просто щиро любити, без користолюбства, без докорів.
Щоб мрії здійснювалися, ми повинні їм набриднути. Нам слід завжди рухатися, неважливо, вперед чи назад, головне - вгору. Щоб мрія "любити та бути улюбленим" стала реальністю, треба не бути лінивим по відношенню до тих, хто посміхається нам лише задля того, щоб посміхнулися ми, щоб помітили, що потрібні комусь, щоб відчули їхню ласку, їхнє добро та їхні наміри.
Любов - робота, бо вимагає писати листи признання, бо змушує робити подарки, бо забирає сни, забирає й з дійсності, бо ми витрачаємо на це свою силу. А вона, натомість, платить лише старанним, віддячує їм у ніжності, поцілунках, довірі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429900
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 07.06.2013
Прости мене, благаю.
Визирни у вікно.
І усміхнись.
Згадай.
Все те, що було під дощем.
Згадай і зупинись.
Бодай на мить.
У пам'яті.
Тобі добре, правда?
Зрозумій, мені сумно, і цей сум також сумує за тобою. Знаю, помилився. Знаю, мовчав замість того, щоб виправдовуватися. А ти знаєш, що відтоді я ще не спав, хіба що в метро на кілька хвилин закривав очі, щоб ти прийшла до мене, але тебе чомусь не було? Скажи, ти знаєш, біль очікуваний чи несподівай, болить однаково сильно? Я йду. До тебе. Під дощ.
Прости мене, благаю.
Виявляється, в вічі це говорити страшно.
Але я прошу.
Забудь.
Мою слабість.
Забудь навіки.
Зітри це з пам'яті.
Щоб в ній було місце для нових історій.
Під дощем.
Ти помітила, що в мене тремтіли коліна? А те, що я ніразу не відвів погляд? Я був нестерпним? Ти ще щось відчуваєш до мене? Це щось приємне, чи не так? А ти часом не магніт? Просто мене до тебе тягне. Протилежностостям разом завжди краще. Тобі було добре зі мною?
Прости мене, благаю.
В нас ще буде безліч моментів під дощем.
А якщо захочеш, то під сонцем.
Уяви.
Життя поза оболонкою гордості.
Воно радісне, повір.
Ти ж не можеш бути самотньою.
Ти також не можеш бути не зі мною.
Але де ти зараз?
В моєму серці. Ти оселилася в ньому навік. А я тепер бездомний. Чи ти ще знайдеш місце в своїй душі? Я прошу, пошукай. Впусти мене туди хоча в якийсь кутик. Я буду чемним, обіцяю. Продовжим подорож разом?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429605
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.06.2013
я люблю рахувати лінії на
твоїй долоні
спертися ніжно на сильне
плече
і, заплющуючи очі, бути думками
в записнику серця
я хочу знати, що ти бачиш в моїх
очах
засоромлення?
бажання?
а може, байдужість?
нічого не треба.
просто зігрівай одним лише
поруч
буду
мені здається, що ти мене проклинаєш
мрієш вигнати, забути
ніяк не вийде.
любов – це здивування, але лише
двічі
зі мною?
саме вона?
доля пише диктанти без помилок
водить машину без аварій
а ми – перешкода:
то ручка не пише
то бензину нема
зараз не час для крапки
я просто хочу рахувати лінії
на твоїй долоні
бо знаю:
одна з них – це я.
і що б не сталося після
ми знову виникнемо нізвідки
я вкотре спруся тобі на
плече
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427129
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 24.05.2013
Вчора він був частиною всесвіту, а сьогодні намагався не втручатися у власний космос.
Погасла зірка... Кажуть, то догоріло чиєсь життя, але завтра все одно та зірка появиться на небі. А може й ні... Тільки якщо душа захоче, якщо буде незапиленою, існуватиме вільно, в гармонії.
Небокрай... А де він? Де край тієї суцільної синьо-чорної уяви, яка малює те небо у нас всередині? Край визначають очі. Хочуть - бачать крізь темне полотно власну зірку, ні - залишаються осторонь особистої планети.
Сонце - в центрі, серце - Сонце: пече, руйнує, не підпускає до себе.
Подивившись на вечірнє небо, кожен бачить своє: хтось мрії, інші - невідомість, треті - себе.
... whetever you like, whetever you want, whetever you need - everything is in your arms.
Закрий очі, подивись перед сном у вікно, відчуй небо над собою...
Він просто не мав з ким поговорити. Море - далеко, небо - далеко. Говорив з собою.
Сам - далеко.
Розірвав душу. Половинку відправив туди, решту залишив собі, на згадку про своє існування.
Небо манило до себе, але йому ще рано. Та він помилявся.
Там часу не існує, тому все завжди там вчасно.
Instantes
Завтра буде завтра, а сьогодні вже пора спати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425457
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.05.2013
Якщо говорять, що є життя після смерті, тоді виходить, що є ще одна надія після розчарування?
В той ранок він був сам не свій. Поспішаючи в дитяче пекло, болючі спогади знову і знову огортали його. Кожного ранку змушений був, ведучи боротьбу з собою, з своїми принципами і мораллю, залазити повністю в посмішку, добрі очі і лагідне серце, щоб подарувати радість тій малечі, яка зараз чекає на нього.
Стоп. Задумався: "А чому подібен плач дитини?" Він такий ж відчайдушний, як виття самотнього вовка. Цей плач такий же нестерпний, як рев лева, що в клітці. Виявляється, лікарі теж хворіють... на жаль, на співчуття, коли бачать ті кволі тіла, той погляд, який не описати словами, його можна тільки відчути з середини... бо душі дітей розмовляють ним з Богом, з світом...
Погода змінюється щодня, а їхні мрії залишаються все тими ж: щоб палата пошвидше їх відпустила, бо тоді не встигнуть заспівати мамі колискову вдома на улюбленому ліжечку перед сном, як це вона зазвичай робить (маленькі дітки завжди такого хотіли), бо тоді не встигнуть вивчити напам'ять віршика і розказати його на стільці перед всіма рідними (таке чули лише з розповідей).
Для нього ці великі оченята, повні відкриття, були промінцем, сонечним промінцем, який зазвичай оживляв листочки і підливав квіти, а для нього цей промінець був стимулом щоранку вставати з ліжка, він додавай йому сил, завжди намагатися зробити якнайбільше справ саме сьогодні.
Але той ранок мав стати для нього останнім. Він вважав себе слабкою людиною, яка не здатна на якісь вщі почуття чи щось в цьому роді. Того ранку він загубив очі, тобто нічого не бачив навколо себе, навіть не помітив, як переступив поріг і зайшов у серця отих малят. В цей момент завжди почував себе не зручну, а цього разу особливо, бо забув гостинець, а ще не начепив посмішку. Не звертуючи уваги на всі ці речі, відразу звернувся до головного зі словами: " Скажіть, а невблаганні отримують більше?"
Просто ті очі дивилися на нього з здивуванням, розпачем, тривогою, хвилюванням. Вони все розуміли без пояснень, яких потребува старий дід в окулярах. Вони розуміли: сьогодні він збирається покинути нас. Але за що? За сльози, за біль чи поганий вигляд? В чому справа?
"Знаєте, - звернувся той до головного, - невблаганні отримують те чого хотіли, а більше їм нічого й не треба було". старий, так нічого і не второпавши, повернувся назад до кабінету, а в палаті продовжилося життя.
Так, життя. Воно тут скупчується зі всіх куточків планети, воно живе тут власним життям.
Головні поняття: надія, очі, палата, життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423681
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.05.2013
При щирій сповіді в очі не дивляться... ні собі, ні тому, що поруч в той момент. І це сповідь не в священика, а душі. Мало хто здатен від всього серця покаятися у гріхах, в своїх помилках, подякувати тим, хто не покинув і, взагалі, хоч на кілька хвилин побути собою.
Ось ти йдеш дорогою свого життя, прокручуєш в голові різні обставини, як в них вчинив і що би ти ще міг зробити кращого в якихось ситуаціях.
Зараз того вже не повернути, але цю порожнечу, можливо, нездійснених мрій можна заповнити , якщо стати собою, якщо бути надвідвертим з внутрішнім "я" і напівзакритим з оточуючими.
Насправді, можна уявити когось, рідну людину або просто друга, і розказати про свої побоювання чи перемоги, просто висказатися, це так необхідно. Звичайно, про біль не розкажеш, інші його не зрозуміють, навіть тобі самому інколи важко усвідомити чому саме так ти реагуєш на деякі речі. Цей біль в кожного різний, а в тебе, без сумніву. найважчий.
Твою трагедію можуть вислухати, після поспівчувати тобі, але ніхто не зрозуміє. Навіть не знаю, чи з цим треба миритися, але звикнути слід, інакше - твоя трагедія перетвориться в життя, чи навпаки. Різниця тут мала, майже не відчутна. Можна сказати, що різниця - це ти. Тебе ж так мало в цього світі, він тебе майже не відчуває.
Головне, щоб ти себе відчував, але не тільки в такі моменти, а завжди.
Біль - тільки твій, так само як і очі, губи, тіло - це тільки твоє. Хтось може доторкнутися до них, на мить забути про власні, але все одно це залишиться лише з тобою.
Живи, твори, відкрийся собі, і тоді світ відчує втрату тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422700
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.05.2013
Небажані діти помирають... кожного дня свого нікчемного життя, кожного вечора, простого вечора, а зранку знову встають з ліжка, щоб вкотре померти... ввечері.
Вони народжуються мертвими.
Життя померло в них перед тим, як самі з'явилися на світ.
Звичайно, ці діти відчувають щось і , в переважній більшості, це біль, розчарування і ще десяток негативних настроїв. Їх просто не навчили любити щиро, безневинно; вони люблять лише за потребою.
Щастя для них - помста комусь, чужі сльози - задоволення, бо плачуть не тільки вони, страждають не лише вони.
Вони не хочуть приносити насолоду іншим, бо одного разу вже були відвернуті. Цього, як виявляється, вистачило.
Небажані діти не мають душі, вони щось проміжне між світлим і темним.
Зовнішньо нічим не відрізняються від оточуючих, такі ж звичайні, але всередині - особливі. Нікому не дано туди заглянути хоча б раз, ніхто не знає, що там, навіть сам власник, він боїться... боїться побачити себе... ненародженим. Нехай його не люблять найрідніші і так само він їх не любить, але ж це не означає, щ освіт теж не хотів його появи!
Проте вони все одно помирають... своїми мріями, бажаннями, поривами, діями.
Небажані не вимирають як вид, навпаки, самі помирають кожного дня, коли залишаються на самоті, тобто живують, помираючи.
Наше життя - момент до смерті. Вних життя - смерть до якогось моменту.
Небажані діти помирають... на очах у всіх, але залишаються з собою завжди, частіше інших хворіють на... гнів і чисте серце, яке загубили...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422063
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.04.2013
говори зі мною через відстань
намалюй мене в собі на небі
і відішли листом в вічність
оту лінію, що розділяє
два погляди пересічні
пам'ятай, за зраду не карають
вона пішла, я появилась
я чиста, обіцяю
бути мереживом, яке сплітає
твої нервові клітини
любовної перепетії
вона пішла по іншу сторону вірності
не варто оплакувати біль, згідний?
але не забувай тої, яка була усім
створи її в образі чужої
щоб та стала своєю
хмарністю серед прозорого диму
розпачу
одного разу я широко розплющу очі
подивлюся на небо, а там
буде порожньо
ти все таки повернувся до тої
що покинула казковіть?
***
я все одно чекатиму.
ти мій єдиний шлях бути чистою.
з собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421802
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.04.2013
"Прости, сохрани, спаси, допоможи..." - слова, які зараз голосно промовляють в її уяві шлях до добра, світла, невинності.
Грішна, вимита брудом, хвора по-особливому, вона стояла в черзі до сповіді. Що це? Суд, осуд, зневага, терзання совісті? Чи щось вище?
Страх... В житті - смілива, непробивна, потайлива, розкута, а тут - інша... Просто інша, вже не та, не попередня, але й не наступна, навряд чи минула, інша...
Життя, її життя, зараз перед очима. Але згадує не дитинство, щасливі чи печальні дні, життя складається не з цих моментів. Життя - це ти сам, твої думки, вчинки, твої миті слабкості і години відчаю, це ти, твій стан, подих правди в тобі та підстелена подушка з цвяхам брехні.
Вона зрозуміла, життя - це черга. Кожного разу ми щось чекаємо: дня народження, другої половинки, виздоровлення, сонця, нового краєвиду, зміненого віддзеркалення, себе.
Зараз вона чекала хвилини, з якої почнеться новий відлік її невідомої. Моторошно... Душі ж побачити неможливо, а, мабуть, вона туди й ніколи не зазирала. Навіть не знала, що таке є. В центрі уваги (як їй тепер здається) перебувати більше не хоче (в неї враження, ніби всі витріщаються на неї). Насправді, це дух святих витає, він неначе бореться з другою стороною внутрішнього голосу, темною. І вона це відчула. То що вибере? Чистоту чи продовження?
Ще не постала перед священиком,а вже очистилась. Обман?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421772
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.04.2013
Сьогодні я прийшла оголена, як ти й просив. Я відчуваю себе легкою, прозорою і вічною. Ну як, тобі подобається? Знову мовчиш?
Знаю, винна. На мені є сорочка і колготи, але ти не ображаєшся, правда? Будь ласка, повернися до мене, осліпи і не йди більше ніколи, навіть тоді, коли наступає ранок. Ніч завжди чесна, обпалена, переможена.
Я люблю ніч, бо тільки тоді можу зустрітися з тобою, поговорити, виплакатись, політати (хоча й в думках), тоді я - мрія своя. Хочу бути такою завжди.
Невже ти сьогодні навіть не обернешся до мене? Набридла? Чи ти знайшов собі іншу?
Далі ці терзання захмареного розуму, далі ці нетрібні сповіді (краще би до церкви пішла)...
Ти безіменний, якщо прочитати тебе навпаки, але ти чомусь завжди нервуєшся, коли я так роблю, і відразу ховаєшся.
Місяцю, ти єдиний, хто в мене залишився. Здається, і ти мене покинув. Але ж з чорним всесвітом важко говорити, в нього немає обличчя, вже немає, бо ти - щез...
Ти все-таки образився. Жаль. Знаєш, мене важко вмовити щось зробити проти моєї волі, але тобі, похоже, це вдалося. Гаразд, я прийду завтра оголена, лише заради тебе, заради свого другого внутрішнього голосу, заради невидимого, отже, заради нічого. Я це зроблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=421249
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 27.04.2013
- А ти любиш мене всім серцем?
- Я люблю тебе любити, але... вибач, не всім серцем.
- Чому? Щось не так? Невже я не заслуговую?
- Справа не в цьому.
- А що тоді?
- Не знаю, як тобі це пояснити так, як я розумію.
- Спробуй.
- Якщо всю свою любов я віддам тобі, що лишиться батькам, друзям, рідним та близьким мені людей?
- ...
- Мовчиш? Немаєш, що сказати чи в тебе інакша думка? Поділися.
- Не знаю. Можливо, в дечому з тобою погоджуюсь, але щось тут не так.
- Я теж не знаю. Просто не можна любити всім серцем. Це рівносильно чи "будеш ти мене все ще любити завтра?", знаючи, що для тебе воно не настане.
- Дивно.
- Є трошки, зате правдиво.
- Чому тоді ти, даруючи подарки, кажеш, що від всієї душі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419806
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.04.2013
Прошу, говори зі мною, розкажи про свій стан, свої емоції, про себе, просто говори.
Якщо хвилюєшся, то дихай: це допоможе, я знаю точно. Благаю, не затримуй дихання, не закривайся проблемами: вони не зігріють.
Ти боїшся успіху?
Все має свою ціну: любов до мами вимірюється у кількості поцілунків, ласкавих слів, виконаних нею прохань, а твоя ціна - розмови зі мною. Купи їх, нарешті, ти ж знаєш, я віддам їх тобі безкоштовно.
Я так люблю твій спокійний голос: такий по телебаченню не почуєш, бо ти - біля мене. Я завжди пам'ятатиму цей погляд із закритими очима.
Не бійся.
Самому бути найкраще, але ж ти не обпеклася перед тим, не відчула як це, коли тебе покидають: ти завжди сама це робила - залишала ближніх.
Завершись, дійди до останньої стадії людини, відчуй себе живою, говори, поряд зі мною.
Не йди туди, де тебе ніхто не знає, де нічого від тебе не очікують. Це не врятує.
Говори: поряд.
Це допоможе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417809
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.04.2013
[i]вірність[/i]
пахла твоїм волоссям
пила вишневий сік
ходила на краю
визираючи
[i]справжність[/i]
яка була на іншій стороні
слухала музику
гралася з сусідкою
[i]любов[/i]
хотіла романтичного стресу
малювати на вікнах
щоб з далека це побачила
[i]чесність[/i]
стара відьма
пороків двуликості
Це чотири ока взаємно закоханої пари. Два - її, два - його. 2+2=4 - пара.
Кожний погляд - назва нової історії в їхніх стосунках.
Будь-яка іскра ховається над правилом "четвірки".
Вони діляться своїми очима, щоб відчути пам'ять вчорашнього, щоб по-новому подивитися в майбутнє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416030
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 06.04.2013
Жити, безперечно, важко, а буває, що просто немає бажання, все набридло, ти втомився... втомився кожного ранку розплющувати очі, посміхатися, коли всередині нудить, а вечорами хочеться проливати сльози, бо життя несправедливе.
Жити важко, носити ці проблеми у порваній кишені і весь час робити вигляд - все добре. Одноманітні дні змінилися іншою порою року, а ти ще спиш... спиш у мріях, але маєш їсти реальність. В дитинстві був голодний нею, чув лише окремі її фрагменти, а зараз вже її надлишок.
Відкрив двері, зайшов в себе, поговорив, вийшов, зачинив, загубився... між людьми, між різними світами.
Жити важко, навіть її/його присутність не приносить нічого, крім нової замкненості... в собі.
Йдеш невідомою дорогою, з собою, закутавшись у тепле одіяло і з валізою, йдеш, повільно, сам.
Хто ключ твоєї душі? Мама, друзі, знайомі, невідомі? Шпалери душі пошарпані, а клей де?
На горлі душить затягнутий ремінь, хочеться додому, але ти вже далеко... Повинен продовжувати йти, набиратися сил, щоб знову повернутися.
Не дивуйся, якщо замОк буде змінений, це тому, що ти новий. Це не означає. що кращий, просто вже не той. Змирися, інакше не буває. Винятнів тут нема, принаймі це точно не ти.
Знайди себе в собі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415934
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.04.2013
Той вечір у бібліотеці змінив їх життя цілком.
Він сидів у читальному залі і смакував її духовно, нагулявши апетит, хотів наїстися поглядом в неї.
- В тебе гарний голос, - ненароком промовила вона, - такий ніжний і приємний.
Вона посміхнулася.
Він промовчав.
- Я відчуваю тебе, твою присутність, - знову промовила.
Він її доїдав.
Швидко пише щось на шматку паперу.
"Як романтично", - подумала вона.
"Я не говорю, ти не могла мене чути, я..."
Далі речення були закреслиними, заплутавшись в словах, він жалів, що вона могла це читати.
- В тебе чудовий почерк, - вона знову посміхнулася.
"Невже ця дівчина нічого не зрозуміла?" - він був шокований.
- Як тобі мій малюнок? Подобається? - вона простягнула йому свою роботу.
Він, вагаючись якусь долю секунди, все таки взяв картину.
Це був пустий білий шматок паперу.
"Догадається?" - сумнівалася вона.
Він нічого не зробив. Зібрав речі і пішов.
Вона плакала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=415765
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.04.2013
Хлопці гарні друзі, але погані слухачі: з ними краще розмовляти думками, поглядами, душевними обіймами, губами.
Так спокійно, коли ти можеш сидіти в нього на колінах і розказувати про кулінарні таланти, вчорашню прогулянку з подругою, цитувати класиків напам'ять, а він натомість не перебиває, чекає, щоб ти замовчала, щоб поцілувати, щоб ти дотиком передала всю себе.
Ви мало розмовляєте разом, тільки монологами. Це ваша спільна зона комфорту.
Ти розгортаєш цукерку, а він дарує тобі свій подих: тоді цукерка стає з начинкою, твоєю улюбленою.
Він спеціально завжди ховається в одному й тому самому місці, за шторами, щоб тобі не довелося довго шукати.
Вдвох добре.
Третій не зайвий.
Він просто непотрібний.
Одного замало.
Зона комфотрту - двоє, ви двоє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414770
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 01.04.2013
я знаю
великі міста тебе не міняють
ти
вмиваєшся моїми духАми
заплітаєш волосся акуратно в косу
і
продовжуєш рахувати зорі
в тебе
особлива мова, яку розуміє лише ніч
здавалось
все було б нормально
якби не з'явився він
час
що невпинно рахує прожиті хвилини
моменти робить спогадами
а ще
забирає людей і не дарує нових
залишається дихати старими фото
проливати сльози і не витирати пил
він
зберігає твої емоції і душевний стан
не кричи
лийся потоком мені в підсвідомість
я тебе бачу
я з тобою
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414525
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 31.03.2013
Кажуть, що дощ ховає сльози. Виходить тоді, що під сонцем можна сховати посмішку?
Не правда. Якщо людина сподівається, що під мокрими каплями не помітять її стривоженого смутку, вона помиляється. Або інші просто не хочуть помічати це, їм байдуже.
Невже краще практикувати егоїзм, довірятися не тим, а потім над цим плакати?
Головне - не 'не виправдати надій', а не розчаруватися в собі.
Сум - це теж посмішка, печальна, але посмішка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414096
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.03.2013
приходь до мене під вечір
тоді я чесна
не читай здивовано мій списаний зошит
ти мав звикнути
до мого творчого ангела
на іншому кінці дороги
я загубила віру
тому сьогодні я без настрою
завтра йтиму тим же шляхом
підберу її
знаю, що точно там залишилась
ніхто не хоче поклеєної надії
не соромся
пий улюблену каву з молоком
мовчи несказаними словами
вдвох
на дивані серед хустин правди
виберемо на завтра маску
а я запалю свічку
ти ж любиш сидіти у напівтемряві
в мене нема новин
а як твої справи?
знову підеш від мене
через задні двері
по моїй душі, по втомливих почуттях
до завтра
до вечора
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409505
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.03.2013
Мені в дитинстві казали, що можна говорити з морем. Тоді цього я ще не розуміла, а зараз так сумую за тим часом. Я стояла перед морем весною і тонула в його запамореченій схвильованості. Так хотіла кричати, але мовчала, тільки в середині все розривалося на шматки. А море це все відчувало, ставало норовливим і зшивало порвані клітини душі. Після того я усміхнулася, легко, щиро, зі сльозами, а море стало тихішим, заспокоїло мене, порадило робити все, як тільки я цього хочу. Це єдина порада, яку я дотримуюсь до цих пір.
Але чи все було так просто? Життя проходить, і залишаються непомітними хвилини, дні, місяці, роки, події, зустрічі, погляди, почуття. Лише на стариих сторінках щоденника я знаходжу оцінки, які виставляла своїм емоціям: егоїзму, надопіці, фальшивості, натхненню, ламкості. А зараз нічого не відчуваю, відключила звичку завжди сподіватися. Це я назвала власним визначенням - "молочна тиша".
Це коли молодість вже не повернеш, а старість не зустрінеш (це я знаю точно). Коли життя триває так мало, справжнє життя, без докорів, порад, стуку, нав'язливості. Я знову хочу опинитися на березі моря, сама, десь під вечір, коли Сонце заходить, а море позіхає, коли ми розмовлятимемо про силу і наполегливість серця, яке не має сваритися з кров'ю і яке хоче відчувати любов, яке прагне відпочити, але не може нічого цього зробити, яке живе за сказаними заповідями і яке не може написати свої правила.
Так хочеться бути собою, відключити телефон, промовчати про від'їзд, а самій кайфувати від безмежності моря, від улюбленого кольору, від самої схожості з морем: моє кучеряве волосся вдало акомпонує з хвилями, які шепочуть малюнки в моїй голові про рай.
Задоволення.
Вічність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407866
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.03.2013
Відвертість=Відчайушності
Коли ти віриш брехливим словам, то сприймаєш їх за належне. Чому хочеш відкритися комусь, щиро, без натяків на те, що застелив наклеп, не знаходиш такої людини? Ніхто не ризикне зробити крок до відвертості, бо тоді траєкторія повернення зникає. Падаєш з моста, а політ залежить від тебе. Допоки будеш незамаскований, будеш вільним. Поміняєш думкку - розіб'єшся об абстракцію неправди.
Гадюцинації=Наслідуванню
Падіння набридає, одноманітність не приваблює. Хочеться змін, єдиний вихід - турбота про райське яблуко. Першість - вирок, сеанси набридливості тебе нервують, а майже не рахується. Розбиваєш бутилку, щоб команда відвертості не перевершила сім'ю гордості.
Дурість=Безвихіді
Порожнеча як втрата уже не склеє розбитого тіла: права сторона просить вибачення у лівої, але це все відбувається за допомогою функції перемейнування градусника гарячості на льодовик почуттів.
Злочинець.
Втеча.
Від себе.
В воду порожнечі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407730
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.03.2013
Так бракує твоїх вітамінів: ніжного голосу, ласкавих слів, щирої посмішки, незабутнього поцілунку. Ти так просто сказав, що це все був самообман, ми - друзі.
Але все одно до мене не байдужий, а я дурію від мовчання, від того, що не кажу "скучаю", "цілую", від смайликів, від тремтливого чекання твого дзвінка. Все мовчить.
"Привіт" - "папа" - слова, що терзають душу, що царапають відчуття чорними і білими кульками зустрічей.
Я їх не викидала, зберігаю на шиї твій аромат, а сльози намазую на хліб, він впитує страждання.
Ура! Ти подарив цукерки, але знов не ті, я ж не люблю з чорносливом.
Так і не навчився грати футбол, краще я заб'ю гол, щоб залишитись спомином.
Не видаляй мій номер, я подзвоню колись.
Давай разом напишемо книгу про благодійність відстані під назвою "Друзі".
Я люблю твою правду і тебе, дуже.
Мій.
Найкращий.
Твоя.
Незабутня.
Друзі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407533
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.03.2013
Вона пахне зів'ялими квітами, теплою водою і немовлям.
Збирає речі, інтуїтивно дивиться у дзеркало, тихо покидає дім.
Йде навгад, ступаючи в калюжі.
Їде в поїзді. Безсонна ніч зустрічає її думки, пішли разом заварювати чай нової історії.
Велике місто заздрить її сором'язливості, намагається заплющити очі, помріяти, та марно.
Зайшла поїсти, потім - в кіно.
А сама як фея, яка шукає собі підзахисного.
Дивилась уявою з висоти на цей гамір, пил, байдужість.
Чарівну паличку забувала вдома. Погана прикмета.
Сіла в автобус.
Сюрприз.
Світло фар, поцілунок. Всі люди, як желе.
Безнадійність.
Добре, що фея поряд.
Палички нема, є тільки вона.
Хто дорожчий: маса крихкої людяності чи єдиний екземпляр чуйності?
Любов.
Справжня.
Бог.
Всі говорять про чудо: пасажири врятовані, одної лише не вистачає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407340
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 09.03.2013
Не мовчи, не ігноруй, мій стрес лікується тільки твоїм голосом, а легені очищуються обіймами.
Не пали листи, можеш не читати, але зберігай у верхній шухляді стола. Захочеш - прочитаєш, ні - забереш з собою.
Не гуляй з іншими, говори з ними, кажи, що завгодно. Ти маєш пам'ятати тільки мої вигини тіла.
Не змивай мій запах, спи лише в нашому ліжку, не купляй нового, ніколи.
Не захоплюйся картинками моделей, в мене ж теж була гарна фігура.
Не лікуй тишу, не заповнюй її алкоголем, краще попий свій улюблений зелений чай.
Не даруй свого погляду непотрібним шрамам душі, краще злижи гній поганого настрою.
Не слухай наші пісні, ти повинен сам їх співати.
Не дивись на зорі, не загадуй бажання, ту ніч вже не повторити, бережи спогади.
Не переписуй мої слова, пам'ятаєш їх - добре, ні - ще краще.
Не живи сам, заведи кішку або хом'яка.
Не дивись телевізор, там не покажуть нашого весілля, промотай плівку, після заховай її на горищі.
Не включайся, коли бачиш моє фото, зразу лягай спати, я обов'язково тобі приснюся.
Не голися, я ж так любила твою борідку.
Не бійся грози, я тебе так захищаю.
Не ввмикай світло, темрява не бреше.
Не носи шортів, щоб більше нікому не сподобалися твої ноги.
Не шукай прощення, йди до церкви і віддай себе на годину Богу.
Не клич мене, дивися як востаннє, щиро помолися і йди додому.
Не згадуй нічого, живи ніби мене не було.
Але не викидай мої речі, можеш мити ними підлогу.
Не відвідуй моє тіло, похорони його в своїх долонях.
Я з тобою.
У снах.
Ілюзія.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407305
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.03.2013
Рай - на небі, смерть - під землею. А де пекло? В середині людини, просоченою чорнильним вампіризмом. Ми ховаємо вогняну любов, вона розкидана в гострому куті душі. Наша фабрика витканих сподівань працює понад норму, але без результатів.
Коли гнів породжує ненависть, а біль множиться на минуле, то наступає розкладання почуттів, які чіпляються за ще живі коріння, щоб не задушитися в пеклі.
Температура уповільнує здатність передачі тепла іншим через різку зміну погоди в серцевій машині. Букет конкурсів на зношення моторів висить на дошці пошани у центрі душі - пеклі.
Нарощені вії спотворюють красу обличчя, небо ховається у космосі, а серце йде за руки з пеклом - там яскраво, червоно, там його ніхто не помітить, не прихистить, ми лише чемно підемо спати навічно, тоді разом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406433
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.03.2013
Дорога як надія, як рух вперед, як режим незалежності була перед безпомічним тілом, яке шукало кнопки кривої реальності. Вона стояла на паралельних коліях, вагаючись, якою піти. При цьому не розуміла, що ведуть вони в один кінець.
Вона стояла перед поїздом, що наближався. Але невідома навіть екстрасенсам сила відштовхнула геть. Її завжди рятував хрестик, вшитий в груди маминими молитвами.
Отже, ще комусь потрібна? Історії, яка хоче написати книжку за її помилками. Обличчя пошматоване розбитою вазою часу, дату день народження не пам'ятає. Прозорим клубком закритості рухалася у незнайомому напрямі. Нічого не думала, не зважала на вітер, який кидає нею, мов повітряним м'ячиком.
Церемонія завзятості перемогла. Витягла зі сумки печиво, з'їла його і піднялася вгору. До мами.
Натоптана стежка раптом обірвалася. Куди?
Роздратована історія повернула її назад. На колії.
Вона вибрала тактику: йти по середині. Її унікальність завжди плила у правильне русло.
Протерла окуляри. Зупинилась. Її тінь нагадала, хто вона.
Так йшла, диктуючи історії свою віртуальність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406041
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.03.2013
голова обертом від скаженості твоїх слів
крик об стіну розчарування
вже не подив
лише існування
у моментах
похоронних відблисках
тіл
лінія, що розділяє фото
горить розлукою
і нам не по дорозі
у життя
спільність карих очех
не дружить зАмками мрій
пісочних років
хочеться отрути, яка позбавить
спогадів твого голосу
вигляд пече у самі груди
тюрма спільного неба
де мало свіжого повітря
ти всюди є
твої духи
мій подарунок
іншого не буде
більше ніколи
друзі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404163
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 25.02.2013
я загублена між кубиками твого ребусу
а ти спиш думками непотрібного пафосу
більше
не дзвониш
не любиш
уникаєш погляду через кілометри
хочеш ванільної надії планети
лише
єдиний
особливий
мій тичасовий абонент слабкості
біль страху на кінчиках колючості
прошу
не йди
не відпускай
нехай ще запах твій живе
у річці моїх карих очей
знаю
хочеш
будеш
поряд у телефонної трубки
казати, що скучаєш дуже
можливе
продовження
холодності
через дотики небажаних губ
і лак чорного кольору дикості
діагноз
весни
"втомливість"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403904
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013
Я хочу хворіти твоїм дотиком
очей
губ
в шкіру
Коли космос стане домівкою
казки
ляльки
віри
А свічка буде світлом
планети
душі
погляду
Якщо крок стане виміром
вибору
дорослості
крайності
Ніби закоханість це формальність
несамотності
дротяності
весни
Тільки у лампі варитиметься надія
невійни
протидії
краси
Невже подив не вірить у вічність
прогулянки
сонячності
незмінності
Тоді я опорожнюся зошитом
підкресленості
належності
каліграфічності
І намалюю тебе спомином
вечора
голоса
образа
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401657
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.02.2013
коли я слухаю голос твого серцебиття
зірки очей на ліжку розквітають
народженням стосунків, що малювали дихання
у наших спогадах про літо
я так хотіла бачити цей сон реальністю
гуляти з тобою, зустрічаючи тінь щастя
на твоїх щоках, у моїх губах
вірність ще плаває між ідельністю та
зрадою, яка дорівню нулю при ти+я
співай мені рай, де я з тобою
ховаюсь під веселкою повідомлень
чекаю на темряву, де знайду тебе
в куточку світла
хочу
бути
там
де
ти
любитимеш мене
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401419
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.02.2013
я сідатиму Сонцем тобі на плече
щоб ми зустрічали захід
разом
любитиму твої помилки
хочу бути з тобою поряд
завжди
я питиму запах твоєї сорочки
автобусом серця приїду у сни
гіркий смак меду розкаже, що ти ще
далеко від мене
складу танець із перлових цілунків
мені замало надлишку твоїх обіймів
я хочу танути в тобі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400891
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.02.2013
Вона плакала думками
Він цілував дотиком
Вона дихала мріями
Він кричав шепотом
Вона дивилась зорями
Він ранив поглядом
Вона хотіла неба
Він був простором
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400210
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 11.02.2013
- Що Вас надихає?
- Життя, а останнім часом - фільми.
- Ви, як завжди оригінальні у відповіді.
- Стараюсь.
- Ваша бібліотека творів одягна у найрізноманітніші теми. Але чому про маму не пишете?
- Не можу. Ви вмієте літати? Ні, безперечно. Можливо, через кілька десятків людство навчиться і цього фокусу, але зараз Ви цього аж ніяк не можете робити. Ось і я так. Мама - це дещо молитовне. Їй реклама не потрібна.
Після монотонного інтерв'ю вона поспішала додому, точніше однокімнатної лимонної оселі, в якій появлялися її голівудські ідеї. Аліса так прагнула такого життя - урочисті вечори, обмотані скотчем, безліч нових знайомств. Їй був наданий олівець з гумкою на протилежному кінці: вона могла намалювати власне життя, змінювати сюжет. Але ніщо не буває вічним. Одного дня вона зрозуміла, що тепер у її руках ручка - вона не мала права на помилку. Головне - вчасно це помітити. Завтра знову будуть безліч риторичних питань, шум великого міста викличе звичний головний біль, люди вкотре натягнуть потребу жити заради когось, а Аліса йтиме драбиною без опори. Ця бліда дівчина з маленькими вухами дарувала оточуючим веселкову енергетику. Дорослі вчилися в неї жити. Коли ти у колясці, тебе всі люблять. Особливо, якщо це інвалідна коляска. Їй хотілося, щоби це було тільки тимчасовою слабкістю. Але вона затягнеться ще на довге хвилинне життя.
- Знову повернулася в минуле, яке мене вже не чекає. А на завтра ще так багато роботи... О! Мама телефонує...Алло! Так-так..у мене все гаразд. Сьогодні я відвідала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397421
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.02.2013
Важко, коли ти живеш, а не знаєш для чого; боляче бути свідком руйнування власного життя.
Одні говорять, що найголовніше - вірити, інші - вміння прощати.
В очах - нерозуміння рівнянь з n-ою кількістю невідомих, а на кінчику носа тремтить надія.
Падіння без початку. Не хочеться вірити, що ти - в руках якогось невідомого володара, що твоя доля - почерк вищих сил.
Слово "повинен" не для твого графіку життя. Лише бажаня.
Будні, свята, несподіванки - все це гра в тетріс. Щоб виграти, треба розставити запропоновані фігури правильно в ряд. Одне "але": форма вже задана, її не зміниш, як би не хотілося. Щось ми маємо готове, дещо під владу модифікувати. Варто це помічати, дихати почуттями, мінятися у власному руслі емоції, пам'ятати, що заходячи в ліфт, можна опуститися вниз чи піднятися вгору. Всьому вина ці кляті обставини. А, можливо, це просто розгон, щоб старт здійснення мрій був вдалішим? Траєкторія успіху в кожного різна, але кучерявість в ній завжди присутня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396319
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 29.01.2013
Сонце вже довгий час бачить сни, а вона все ще мріє. Мріє про те, що не збулося, мріє про те, що попереду. На даху будинку світ здається іншим, лагідно-родзинковим. Тримає шарік в руках, а таке враження, що щастя. Колись все було близько, коли...
А зараз все зовсім не так. Фотокартки в крові радісних моментів, яким, на жаль, не судилося повторитись. Остання надія - вчорашній крах. Цей скрип іржавих, хоча до болю рідних качель - єдине тепло, яке вже не любить. Спогади... вони душать... морально вбивають нас. Хороші вони чи погані, ми хочемо вернути той час, такий нетерплячий. Він зробив свій вибір: йти вперед, але по відомих стежках, після 12 все знову повториться.
Плед гріє тендітні плечі, вітер гойдає хвилясте волосся. Їй хочеться змін, хочеться дитинства, хочеться бути собою. Кажуть, життя розставляє всіх на жорсті місця, а вона вірить, що люди самі відмовляються від власних бажань. Кожен сам за себе у житті. Всі грають якусь роль у театрі під назвою \"Маски шоу\". Не хватає наївних посмішок.
Будинок ніколи не спить. Сусіди завжди все бачуть і чують. А в неї вже назавжди заснула боротьба ангела і демона. Але просто так нічого не відбувається...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394093
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.01.2013
Кожен раз, дивлячись у дзеркало, вона бачила ряд недоліків: прищі, які знову і знову появлялися, безглузда посмішка, яку не було кому дарувати, крім мами, брови неоднакової форми, маленькі рижі крапочки - веснянки, криві зуби (особливо нижні), вкотре жирне волосся, а ще шрам, який до цих пір не зажив, а з якихось незрозумілих причин почервонів.
- Роксолана! - з ванни гукала мама і збила її з думок.
- Слухаю, - як чемна дитина, сказала.
- Принеси тапочки.
І вона швидкими кроками подалася у спальну, принесла їх і далі зачинилася у кімнаті, поринула у болючі спогади. Біль. Що це? Для цієї дівчини - звичне відчуття, спосіб життя. І ще вічне чекання. Чого? П'ятниці, коли можна не вчити уроки, а зайнятися своїми справами, інтимнимно-шоколадними. Літа, колись такого божевільного, сенсаційного на різні події. Але доля підготувала свій сюрприз для неї, особливий. Це загадкова шкатулка з чотирьма невідомими. Два вже відкрила. Як? Прережила бурхливе, кисле дитинство. Воно завжди залишає свід слід на кожному з нас. Це як відбитки пальців, у всіх ніби є, але у кожного різні. Ця дівчина гордо, та ні, ідеально пройшла перше сильне випробування, вона навчилася зайвого нікому ніколи не говорити.
Урок 1: чужі люди попліткують, перекрутять недочуте, вигадають власне, принижуть, але ніхто не підтримає, не поспівчуває, просто кине і все. Виживають сильніші. Ось правило цього суспільства.
Урок 2: живи так, як цього хочеш саме ти, а не батьки, друзі чи ще хтось. Твоє життя - твої помилки. Твій дослід - найкращий досвід.
Цього Роксолана навчилася, спостерігаючи за "тузами" та "шістками". В 16 кінець став для неї початком, безлад - творчістю.
Урок 3: втрата не означає зупинку стрілки життя, це просто ще одна зморшка в крамниці спогадів.
Після того, як тато, з яким можна було легко знайти спільну мову, став чужим, а крім мами не існувало дорогих людей, в неї залишалися ще друзі-анімації - ті, з якими проводила час, роважалася, але ніколи не пахнилася з ними своїми проблемами.
Урок 4: хтось правильно колись сказав, що все, що не робиться, все на краще. Щоразу при зустрічі з теплом чи з кулею заздрощів, з недоліками чи красою вона вірила, що зорі вірно намалювали її дорогу до успіху. Життя в гнізді - для тих, хто привик скаржитися. Роксолана ж завжди дякує. Ось в чому різниця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391864
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.01.2013
Хтось знімає фільми за сценарієм книжки, інші ходять за порадами до психологів, декого чекають в самотній домівці, решта виживають, точніше всі.
А я в іншому всесвіті, де телефони не ловлять мережі, де в мене є своя скриня таємниць, де глибина темно-карих очей ховається під світлом ліхтарів, де холод гріє тремтяче тіло...
Я в навушниках. Нікого не чую чи не хочу чути. Я сама. Сухість очей, погляд в одну точку, припинення руху навколо, час-стоп. Не підпускаю нікого. Бо я сама. Актриса своєї душі, головна героїня власного життя. Евакуація уяви, публікаця мрій. Музика. Вії танцюють в такт пісні. Туман в голові. Навушники відділяють мене від всіх. Моє царство переписки думками. Я сама.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389390
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 02.01.2013
Сьогодні - не завтра, зараз - не потім. Життя не ділить на "до" і "після". Просто певна подія чи людина міняє тебе, твій хід думок, стиль існування. Але вибір завжди за тобою. Хочеш - пливи за течією, наслідуй других. Ще один план - проектуй себе сам, власний смак, погляд. На жаль, інструкції нема. А, може, на щастя? На що було б схоже наше життя, таке ідеально-солодке? Для когось це означало б вічна самотність, для решти знайдеться будь-яка інша причина. Горе, радість, біль, розчарування, посмішка, дружба, зрада, зовнішність, сім'я, кохання? Ці речі стануть банальними, але ляльковість не зникне. Завжди існує виняток з правила. Хтось піде проти вітру. Клятва. Свято. Похорон. Мати. Сльози. Дитинство. Сон. Паралельна реальність. Але тільки в думках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388419
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.12.2012