| Сторінки (1/21): | « | 1 | » |
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416566
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.04.2013
Учора я повернулась на інший бік і подумала:
"Чому ЗАВЖДИ я? Саме я?"
Вже ніби пройшов цілий рік(а може і більше),
Та все залишилось як ЗАВЖДИ...
Як ЗАВЖДИ зранку курю на метро Хрещатик з тобою.
(А ти ж мені просто друг)
Потім мене як ЗАВЖДИ чекає шість годин навчання.
Потім чашка кави/чаю і папіроса.
Як ЗАВЖДИ забиваю на те кохання і на людей,
Що водять мене за носа.
Потім дві гілки метро: зелена і синя.
Як ЗАВЖДИ Велика кишення,пачка й вино,
Як ЗАВЖДИ чергові дзвінки, від яких я по горло сита,
І телефонні розмови,
Що бісять вже дуже давно.
Всю ніч мрії і сподівання,
А зранку сонливість, кава й молоко.
А потім лечу у тунелі.
Й ще десь до світання ти й пачка лакі чекає на мене давно.
Я повернулась на інший бік і подумала:
"Чому ЗАВЖДИ я..."
ЗАВЖДИ я....
ЗАВЖДИ-це ж майже вічно...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396311
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2013
Вислів "сп'яніти від почуттів" завжди був за межами мого розуміння. "Як можна сп'яніти від чогось крім пляшки хорошого віскі?"- думала я, але сьогодні все змінилось.
Любка писав: " ти прокинешся зранку і скажеш.."
Та сьогодні зранку я мовчала. І ти мовчав. Весь світ мовчав, гармонійно доповнюючи мою тишу.
Я прокинулась зранку і відкрила газету. Ніколи не читала і ,думаю, більше не читатиму газет. Від них віє холодом. Ці чорно-білі, неприємні на дотик аркуші, від яких завжди пахне свіжою фарбою, були для мене чимось чужим, навіть ворожим. Я навіть не хотіла її читати, просто вона лежала розгорнута на столі, і в очі запало знайоме прізвище. Твоє прізвище.
Я прочитала буквально перші два рядки і, як то кажуть, "сп'яніла від захоплення". Тепер я розумію,як це: в голові повіяв вітер, на очі наліг густий туман і все попливло у своєму дивовижному танку. Слова вірша ставали для мене незнайомими,але я прекрасно розуміла, про що вони, я відчувала кожну букву, як подушки на своїх пальцях. І ці букви здалися мені такими рідними, що хотілось загорнути їх в пелену і колисати як рідну дитину. Я була п'яна твоїми словами... Та що там словами! Навіть розділові знаки не давали мені спокою - такі чіткі, впевнені у собі і у своєму призначені.
Я сп'яніла від почуттів і , здається, я більш ніколи не протверезію.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394078
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.01.2013
знаєш, любий,я просто перечитала.
відчуття моєї непотрібності просто придушує мене.
поступово.
я відчуваю себе ялинкою: зрубали, прикрасили і викинули.
і зараз у мене найепічніший період.
я все ще стою і все ще прикрашена. та вже сохну. і колючки вже, сука, не колють, а відпадають. і скоро мамуся років за сорок почне кричати на чоловіка(який точно потрахує якусь молоду кобіту), щоб виніс мене до сраки.
але ,звичайно, за давньоруською звичкою мене потримають ще до початку лютого, а повезе - до весни достою. але розуміння того, що скоро прийде так званий смітник, не дає мені навіть спокійно відстояти своє.
дешеві понти.
була моя ціль.
і знаєш, любий, я її достигла. маю все. як в казці: одним рукавом повела лебеді і ріки, іншим - гори і золоті принци. чи як там до біса було. так от, махаю я тим рукавом, вилазять з нього мої принци і гори, а я така : "ну і до якого милого ви приперлись, дорогі мої?". а головне, що ті принци не валять. а сидять і втикають, поки я висохну і можна буде нести на смітник.
і я втикаю. принци втикають на мене,а я на них. і знаєш, мене нудить від їх золотих фраків і припудрених щіщок. хочеться нажертися і блювати їм в лице.
але я далі втикаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391742
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.01.2013
Мені дорога наліво,
Твоя дорога направо.
І уже ціла платформа поміж нами.
Я кажу "скучаю",
Ти кажеш "прощай",
І зовсім не скоро ми вип'ємо чай.
Ти знову подзвониш
Мені під Джим Біном,
І може й хотіла, проте не посміла...
І знову Поділ,
І знов нікотин,
І знову я плачу, що кинув один.
Ти знов посміхнешся,
Підставиш плече,
І знову метро далі нас занесе.
Я знову наліво,
Ти,як завжди, направо.
І здавна знайома платформа між нами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381537
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.11.2012
Ми сиділи затоплені димом і заховані в сп'янілих еритроцитах. Я, ти і друг. Він спитав "Чому ви ще не разом?". Разом. Це слово складніше за алфавіт і вже точно довше за "ніколи". Я мовчала, та і ти вирішив зберегти цноту тиші.
Пройшло пів години. Моя печінка тонула в віскі, а той тонув в джині, розбавленому тоніком.
"Дєвушка, вам какая пропорция джина с тоником?" - чую я голос скрізь туман.
"два до трьох"
"Больше тоника, да?"
"Сьогодні мені більше джину".
Поцілувати тебе було страшніше ніж втратити цноту. Спасибі вірному джину за це. Чи ти був щасливий? Я була. Неймовірно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378719
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.11.2012
Всі люди кудись мчаться,
А я пью цукор з чаєм.
Так дивно і незвично ...
Не те, щоб я любила
Той дивний цукор з чаєм,
Проте стереотипи ламати не у звичку.
Хотілося б так просто
Піти по місту боса,
Зайти на ескалатор, спуститися в метро.
Та замість цього, друже,
Я, знищена думками,
Сиджу за монітором
І п'ю той цукор з чаєм
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2012
Я іду по коридору- навколо тисячі шафок,
Маленьких, скованих в собі.
І кожен з них несе істоту,
Таку ж незначну, як й усі.
Зранку була лиш чашка кави,
Тепер три яблука і мед.
А в водевілі кожен нахил
Нагадує мені сонет.
І білий мармур на підлозі,
Такий пропитаний дощем
Підказує, що мало цукру
Засипав людям за плече.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372026
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.10.2012
Годинник показує четверту ранку. Дивно, але заснути і провести цю ніч в країні чудес є неможливим.
Ти нарешті стаєш з ліжка і повільною ходьбою прямуєш на кухню. Береш велику чашку, і машинка, гримучою блискавкою, наповнює її такою гіркою, але життєво необхідною кавою.. Після цього ритуалу ти перериваєш усі шафки у пошуках давно покритої пилюкою отрути. Кава з коньяком чи, правду кажучи, коньяк з кавою- якраз те, що тобі зараз потрібно, те що ти готовий проміняти на повітря, наповнююче твої легені щодня, щогодини. Цей , давно запорошений спогадами напій, ти поглинаєш, сидячи за кухонним столом, який вже точно не підходить ні під твої уподобання, ні під твій настрій. Скоріш за все години дві назад на вулиці йшов дощ, а можливо, це було лише десять хвилин тому. Міра часу вже давно немає значення... Відвикши від цієї давно покинутої звички, ти залазиш в холодильник у пошуках молока. Концентрацію алкоголю це навряд чи зменшить, проте терпкий смак спирту переб'є.
Чашка пуста. До світанку ще приблизно дві години. Ти натягуєш поверх піжами невідомо де отримані чоловічі джинси і теплу кофту. Витягуєш одну цигарку і на дотик знаходиш запальничку. Напис на пачці намагається зупинити тебе, але чого в наш час варті пусті слова?
Квартира пуста, але звички незмінні. Якомога тихіше ти відкриваєш двері і виходиш на спільний балкон. Але цього мало. Пожежною драбиною ти вилазиш на дах. Мокро і сиро. Волосся розвиває сильний вітер і ніби намагається вберегти тебе від смертельного дійства. Але ти непепеможний.
Пускаючи дим поверх будівель сплячого міста, ти насолоджуєшся цією самотністю.
Непомітно, куплене за 11,50 щастя закінчується. Дешеве задоволення. Ти спускаєшся назад, виключаєш світло і лягаєш у досі тепле ліжко. Ще недавно ти був богом на висоті 25 поверхів, а тепер ти звичайний раб своїх стереотипів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=367758
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.09.2012
Я кинула тобі "передзвоніть мені, будь ласка". А ти не передзвонив. Видно, моє "будь ласка" рівносильне для тебе з моїм минулим "не хочу". А , можливо, моє "будь ласка" було таким же ж брехливим.
Я забула. Ніяк не можу пригадати, що я насправді відчувала в ті хвилини. Пройшло півроку, я сподівалась, що поцілунок знову пробудить почуття , але він лиш розбурхав мою "хтячку". Напевно, я стала такою ж твариною як і ти.
Дитяче кохання перейшло на задній план. Залишилось лише жостке відчуття недотраху і нестачі твого запаху.
"Ми зараз зовсім різні люди".
Так, ці шість місяців конкретно поміняли нас. Але чому нас знову так тягне? Чому нас так тягне, якщо вже не до вічного кохання, то до ліжка?
Мій улюблений потік : секс-кохання-секс.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365207
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.09.2012
Ми робимо тисячі помилок. Наші неправильні вчинки приносять нам задоволення, радість, відчуття екстазу. Може, саме тому ми згодні битись головою об граблі знову і знову? Можливо, саме заради цих відчуттів ми перетворюємо наше "більше ніколи" на "це було в останній раз"?
Але найголовніше питання ніколи не змінюється: чи коштують ці хвилини радості цілої ночі угризінь? ТАК. Коштують. Забудьте про совість і моральні норми! Кохайте, кохайтеся і будьте коханими, занурившись у вирій емоцій. А совість і мораль засуньте у глибокий зад. Бо ви ніколи не забудете ці хвилини щастя, а безсонна ніч роздумів зникне разом з синцями під очима.
Робіть дурниці і цінуйте їх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365202
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.09.2012
Воно пішло, лишивши тільки грози,
Душа розлила свої гіркі сльози.
Відчути важко, що давно забуте.
Тоді на дворі стояв місяць лютий.
І час ішов, того не помічавши,
Сонце зійшло із літом повінчавши.
Кохання вже пішло, залишивши тобі
Лиш біль у серці. Лютий,сильний біль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2012
Спека.
Це слово розриває своїм гарячим звучанням сухі вуста і ріже потріскані губи. Це вам не ваша русская "жара".
Кохання.
Це слово пробиває всі перешкоди і запалює наші серця.
Це вам не ваша русская "любовь".
Матір.
Це слово сповнене нестримного кохання і ласки.
Це вам не ваша русская "мать".
Наша українська мова настільки різнобарвна, красива і милозвучна. Її історія покрита кров'ю наших дідів і прадідів. Весь світ признав її однією з найкрасивіших мов. А ми так нехтуємо можливістю спілкуватись нею, виховувати нею наших дітей і признаватися в коханні. А й справді, навіщо, якщо у нас є "такой легкий и всеми любимый русския язык"?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357947
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.08.2012
Його акцент заліз мені у саму душу:
Його вимова, ці слова.
Він говорив, ніби не суша,
Ніби під нами лиш вода.
І як вино слова лилися,
Солодкі, сильні і палкі,
І так хотілось залишиться
В безмежній бурі почуттів.
Його акцент заліз мені у саму душу:
Його вимова, ці слова.
І нехотілося вилазати на сушу,
Але реальність все ж перемогла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356986
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2012
Залишилось менше 24 годин. Годинник безсердечно продовжує рух. Стрілки циферблату непомітно пересуваються. Хочеться закричати. Ти розкриваєш рота,але виходить лиш пар. Голосу не чути, проте в середині все тріщить від крику: кожен міліметр твоєї шкіри,кожен нерв і м’яз просто розривається в унісон з твоїми бажаннями.
Менше 24 годин до чого? До чергової умовності,нав’язаної недалеким суспільством? Воно поділило наше життя на роки, наші роки на місяці, місяці на тижні,а ті на дні,які в свою чергу воно не забуло пошматувати на години, хвилини і секунди. І ось залишається менше 24 годин, менше 1440 хвилин і значно менше 86400 секунд. « Може побігти, так буде швидше….»-думаєш ти. але кожен рух мусить має свій пункт призначення. Якщо не відбулось переміщення – не відбулось руху. А пересуватись (насправді ,а не просто переставляти ногами) майже нікому з нас не вдалось. Ми всі залишились на одній і ті й ж відмітці старт, і не має ніякого значення чи цей старт відбувся в центрі Парижу чи на окраїнах Чернігова. Ми всі недалекі. Ми всі відшліфовані і покриті лаком суспільної думки і нав’язаних цінностей.
Мої легені вбиті сигаретним димом і вихлопними газами міста. Я можу це зупинити,врятувати їх. Переїхати жити кудись в гори чи на якийсь маленький острів десь поблизу Греції, можу викинути пачку і більше ніколи не робити цих заїжджених рухів за траєкторією попільничка – губи і з кінцевою станцією рак.
Мої дороги вже всім давно відомі, мої звички більш нікого не здивують, всі знають мої улюблені книги і кав’ярні, мої історії і жарти. Не треба бути мені близькою людиною,щоб знати про мене все. Я надто відкрита і довірлива. Достатньо викурити зі мною цигарку і випити чашечку ненависної мені чорної кави – і я ваша. З голови і до самісіньких кінчиків пальців. У мене більше нема секретів, я відкрита. Я прочитана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351609
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 20.07.2012
Осталось меньше 24 часов. Часы бессердечно продолжают движения. Стрелки циферблата незаметно перемещаются. Хочется закричать. Ты открываешь рот, но выходит только пар. Голоса не слышно, но внутри всё трясется от крика: каждый миллиметр твоей кожи, каждый нерв и каждая мышца просто разрывается в унисон с твоими желаниями.
Меньше 24 часов к чему? К очередной условности, навязанной недалеким обществом? Оно разделило нашу жизнь на годы, годы на месяцы, месяцы на недели, а те на дни, которые в свою очередь оно не забыло растерзать на часы, минуты и секунды. И вот остается меньше 24 часов, меньше 1440 минут и намного меньше 86400 секунд. «Может побежать, так будет быстрее…» - думаешь ты. Но каждое движения должно иметь свой пункт назначения. Если не было перемещения – не было движения. А двигаться(действительно двигаться, а не просто переставлять ногами) почти никому из нас не удалось. Все мы остались на одной и той же отметке «старт», и не имеет значения был этот старт в центре Парижа или на окраине Чернигова. Все мы недалекие. Все мы отшлифованы и покрыты лаком общественного мнения и навязанных ценностей.
Мои легкие убиты сигаретным дымом и выхлопными газами города. Я могу это остановить, спасти их. Переехать жить куда-то в горы или на какой-то маленький островок где-то поблизости Греции, могу выбросить пачку и больше никогда не делать этих заезженных движений по траектории пепельница – губы и с конечной станцией рак.
Мои путь всем уже давно известны, мои привычки больше никого не удивляют, все знают мои любимые книги и кафе, мои истории и шутки. Не нужно быть близким мне человеком, чтобы знать обо мне всё. Я слишком открыта и доверчива. Достаточно выкурить со мной сигарету и выпить кружку ненавистного мне черного кофе – и я ваша. С головы и до самых кончиков пальцев. У меня больше нет секретов, я открыта. Я прочитана.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351608
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 20.07.2012
У нас такий період. Навколо все сміття,
І наш прогрес великий веде у небуття
Все,що здавалось змалку міцним і непорушним,
Наче бджолине жало колить. А правда,
Що колись бурхали водоспади? А ріки?
Де вони? Ти оглянись...
Навколо лише скали хмарочосів,
Потік каналізацій і хмари вихлопні.
Куди ж тоді поділися усі вранішні роси?
Куди поділись соки берези золоті?
Як не крути, а зараз людина бачить щастя
В великій купі бруду, в дрібницях і цяцьках.
Ніхто не помічає,яке страшне нещастя
Принесене нам було у цих важких віках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351516
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2012
В основном жизнь преподносит нам сплошное дерьмо. Бороться с этим вряд ли получится. Всё что можно поделать: так это сидеть и перерывать его, пока ты не залезешь в него по уши. Черт. Я ведь не говорю, что это поможет, но это единственный возможный ход событий. И именно так все и делают. Иногда среди кучи кала можно найти что-то более или менее привлекательное. Но вряд ли вы хоть на секундочку остановите свой взгляд на этом: вы будете продолжать рыться в дерьме и не обращать внимания на те возможности, которые преподносит вам жизнь. Разве не так? Разве не так мы все постоянно делаем? Мы пробуем дерьмо на вкус, засовываем его во все возможные дырки, иногда посыпая очередной дозой кокаина, которая добавит дерьму красок. Обмениваемся дерьмом, делимся дерьмом, дарим, покупаем и продаем дерьмо. Зачем нам эмоции? Зачем люди? У нас же есть дерьмо! Дерьмо не приносит тебе счастья? Значит у тебя мало дерьма. Надо иметь больше. Зарабатывай дерьмо, воруй дерьмо, делай дерьмо. Ведь это всё предел твоих желаний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351120
рубрика: Проза, Лирика
дата поступления 18.07.2012
Я не хочу це бачити, та нема куди дітись,
Хочу втікти, та немаю куди.
Можеш іти, я збрешу, що поїхав.
І не забудь свої кляті листи.
Всі обіцянки і вічні розлуки
Ти пам'ятай, їх з собою неси.
Води замиють усі мої муки,
А правда засипить всі твої сліди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.07.2012
Це просто вірш...
Це просто вірш- не пісня.
Це просто мрії, почуття спонтанні...
Це все багатство.
Та облиш, не бійся,
Багатство слів, не душопоїдання.
Це просто птах.
Маленький, наче мрія,
Але такий могутній, душу розриває.
Це просто слово.
Таке слабе, а вічне,
Як душу ранить - ліків вже немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351063
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2012
Ми живемо всі за принципом стада:
Який один - така й вся громада.
Оригінальність тоне у воді,
Ми розівчилися казати "ні".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351042
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2012