| Сторінки (1/14): | « | 1 | » |
Якось дивно - мені ти і щастя і жалі,
Ти до болю важка і солодкая ніша.
Я з тобою кохаюсь і б"юсь на кинжалах.
Та у сни так непрохано стукає інший...
Прокидаюсь в обіймах твоїх так ласкаво,
Сперечаюсь в дрібницях, прощаю найгірше.
Засолоджу цілунком твоїм гірку каву,
Та мені все продовжує снитися інший...
Лиш у твоїх очах я читаю сузір"я,
Лиш тобі присвятила пісні всі і вірші,
Лиш тобі це пошматане серце довірю,
Та у сни крадькома прокрадається інший...
Я бажаю втекти лиш з тобою від світу,
І навчитись літати й кохати палкіше.
В хуртовинах тривог твою Душу зігріти!
Та чому мені, знову, наснився той, інший...
Я тебе ніжним дотиком приворожила,
Знала - буду твоя лиш зустрілися очі...
Тоді чим таку муку собі заслужила?!!
Я не хочу щоб снився мені!!!! Я не хочу...
Я до ніг тобі кинула гордість і волю,
Весь мій Всесвіт казок і реалій буденних,
Рушничком вишиваним стелила нам Долю,
І приходить у снах мені він надаремно.
Я не здамся в полон до примарних іллюзій!
В моїм серцi немає для тіней вже місця,
Я кохаю тебе та заснути боюся...
Бо напевне вже звикла що він мені сниться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=392434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.01.2013
Хапаюсь за нить що веде в невідомість.
Пам"яті свист прорізає свідомість.
Крізь призму тумано ранкового мління
Розрухують тіні крихке павутиння
Занедбаних снів, занімілих пейзажів,
Мурашок людей в вічнім ажіотажі.
Вчoрашнього дня запорошені кроки,
Так ніби за ніч промайнули вже роки.
Мов на полотні невідомих артистів
Являються грані. Холодною кистю
Виводить буденність хранитель обману:
Доречнy непевність сліпого туману,
Земниx почуттів непокірнy невинність,
Суровиx дощiв своєріднy невпинність,
Самотньому серцю дарованy тугy,
Розмитy печаллю забіленy смугy
Гіркого світанку. Без слів нерухомість.
Триматись за нить що веде в невідомість...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2012
Мій любий друже, знаєш що між нами
Різниця в часі й просторі така
ЩО не сказать й не виразить словами
Розмова так виходить нелегка...
Мене страшить що всі ці кілометри
Стають причиною наших розлад.
Людська Душа-то безпросвітні нетрі,
І кожен з нас все бачить на свій лад.
Але нема в тім нашої провини,
І не моя вина що в такі далі
Мене закинув Фатум дивний.
Тільки незнаю як нам буть надалі...
%%%
Ти кажеш-серце лід, і нідочого
Усі слова й зітхання ніжних дум.
Хоч знаєш-хватить спогаду одного
ЩОб пробудить в мені неспокій, сум,
Печаль одвічну, і нестримну тугу
За літом, за теплом обійм твоїх.
Чия вина в тім, і чия заслуга
Що зводжу сльози в саркастичний сміх?
БО маю бути сильна! та незнаю
На що послужить сила ця й кому?
Її не наживаю а втрачаю.
Хотіла буть промінням, та в пітьму
Затягує все глибше ностальгія.
Чого так жаль? Яких примарних днів?
Так ніби я прокинутись не смію
З казкових і чудесних снів.
Ти був у них найяскравіша зірка,
Палав вогнем надії у пітьмі.
Мабуть тому тепер так важко й гірко
Його згасить і позабуть мені.
Оцю банальність, знаю, ти пробачиш.
Лиш поетична гра, ще один твір.
Та моїх сліз ти більше не побачиш.
Занадто часто стьмарювали зір
І закривали сонце, світ ясний.
А я шукаю світла, волі. Волі!
Ховаюсь від реальності у сни
І там гублюсь, згасаючи поволі...
Я хочу сонця! Але знов дощі
Тугим плащем моє вкривають небо.
Виють вітри холодні уночі,
Мов хижаки, котрим наживи треба.
Я їх боюся...Бо насамоті
З ними не справитись ніяк. І навіть
У снах я часто чую жалі ті
Що пазурами в серце моє давлять.
Мене цілунок смерті не страшить.
Тоді, можливо, зможу бути вільна.
Та щоб скінчилось все в одну лиш мить
А не вмирати болісно й повільно,
В тенетах Долі, і на самоті...
Це мій кошмар, мені він знову сниться.
Тому й долаю схили я круті
За щастя мені буде там розбиться!
Я хочу знати чи усе зробила
Для того щоб здійснити мрії всі.
І знов злітаю я-птаха безкрила,
І гублю мої сльози у росі.
БО лиш роса їх приховати зможе.
багряне сонце зранку спопелить.
І, може, Мойра мій кінець відложить..
І, може, Бог мені за все простить...
Коли сама собі я не прощаю...
За помилки, мій розпач, і обман.
Мені нема прощення... І з відчаю
Самообману п"ю терпкий дурман.
Обманюю себе що є ще сили!
Що зможу все! ЩО біль моя мине...
А, пам"ятаєш, я колись просила:
"Ти обійми, й не відпускай мене...
Затримай час, відкрий дверцята клітки.
Щоб мовчазна мов камінь не стояла!"
Я зберегла пелюстку тої квітки
Яка ще у руках моїх зів"яла...
Так в"януть мрії..Й сни мої пророчі
Мені те кажуть:" Ти зовсім безсила.
Не допоможуть чари тут дівочі.
Не те, й не в того, й не тоді просила..."
%%%
Я затягла надовго мою сповідь.
Ще стільки не сказала..Просто слів
Не вистачає..Тільки сумнів ловить
Чи вислухав і зрозуміть зумів?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347806
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.07.2012
Спи моя маленька зоре,
засинай,
Буду біля тебе поруч,
пам"ятай,
Ніжно свої ясні очі
закривай,
І про те що буде потім-
не питай...
Ніч розвіє усі жалі,
і печаль,
Серцем у незнані далі
відлітай,
У обіймах моїх, мила,
засинай,
Ти віддала свої крила
мені, знай...
Пригорнись, і ти відчуєш
серця стук,
Ти засни, убережу я
від розлук.
Ти у розпачі надії
не втрачай!
Свою душу в ясних мріях
відпускай.
Навіть коли прийде осінь-
не сумуй,
Вірю і кохаю досі-
ти відчуй!
І морози хай зимові
надійдуть,
Більш тебе вони самотню
не знайдуть!
Не залишу я єдину
ні на мить!
Моя зранена пташино-
не тремти...
Знов розквітнеш наче квітка
на весні,
Ми зустрінемось, лебідко,
уві сні...
У снах солодких для нас лиш
щастя є...
Так як ця свіча, не згасне
почуття моє.
Не ховай від мене нишком
сліз своїх,
Бо бажати тепла трішки-
то не гріх!
Хай сміється ница Зрада
в очі нам,
Нашу Долю їй у владу
не віддам!!!
І нехай лютує вітер
надворі,
Зможу я тебе зігріти,
лиш повір!
Твої загадки й замки
відкрию я,
Чуєш подих мій легкий:
"Ти лиш моя!"
І якщо загублюсь десь я
на путі,
Знай, що ти єдина в мене
у житті!
Знову шлях до твого серця
віднайду,
В темряві лиш ти озвешся..
я прийду...
Хай роки краси й розкошів
відійдуть,
Спи, кохана, не тривожся,
Я люблю...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343225
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2012
Коли грайливо виграє
Своєю ніжною красою
Чарівна квітка. Й воду п"є
Ще не натішившись росою
Насмілишся зірвать її
Задовільнившись цим капризом?
Пізнавши що в собі таїть
Краса зів"яла у ескізах.
Чи серця стане не згубить
Невинність лагідну і чисту?
Коли у серці ще горить
І розквіта надій намисто.
Твоя любов-яскравим цвітом
Промінням сонця миготить.
І прагну так щоби зігріти
Її змогла б я хоч на мить..
Але, признатись, так боюсь,
Що наче мариво розтане...
Як тільки лиш її торкнусь
Немов та квітонька зів"яне...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343224
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.06.2012
Мені жаль що похмурі і сірі думки
На крихку опускаються Долю.
Наче тіні пера що з легкої руки
Вириваються з криком на волю.
Якби тільки могла я б із ними росла
Проростаючи міцно корінням
У свідомість Землі, що так довго несла
Своє сонце небесним творінням.
Наче зраджена сила-піднята вуаль,
Лиш досліджена, не зрозуміта.
Мов прадавня і юна злилися печаль
На очах безпорадного Світу.
Як болить що не видно роз"ятрених ран,
Не вчувається жах голосіння.
То свавілля і злості нещадний Тиран
Розсіває прокляття насіння.
Мені жаль що сильніше у мені горить
Щира ненависть-дочка відчаю.
Скільки сил нерозвіданих хочуть скорить
Мою думку. Відверто стрічаю
Їх озброєна словом, без зайвих вагань
Буде гострим мов лезо Гефеста.
І не буду остання з шалених повстань
Почуттів відчайдушних протесту.
Відчуваю землі непоборну печаль,
Зводить погляд сумний на Людину.
Мов говорить Вона: " Хто підніме меча
Той від нього колись і загине."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2012
Тобі я вдячна за останній
Цей посміх музи. Як порив
Примусив серце на прощання
Швидше забитись. Ніби див
Воно чекати не втомилось.
Так швидко й лагідно забилось...
І римі, мов старій подрузі,
Я знов відкрилась. Може Музі
Так стало жаль мене... Прости,
І Ти мене за ці слова.
Я не затримую-іди...
Мені самотність вже співа
Свої зажурливі пісні.
До них звикали всі поети,
Вони солодкі, хоч сумні.
Зате розкажуть мені де Ти,
Твій голос, усмішку згадають...
О, як я вдачна їм за це!
Це трохи пафосно, я знаю.
Але печальним вже співцем
Мабуть судилось мені бути.
Бо на короткім цім путі
Мало веселощів... Забути
Марно стараюсь, раз за разом
Лиш сльози бачу, біль, обман,
Пусті слова, печаль, образи,
Серця розбиті і туман
Що застеляє мені душу...
І очі, щоб не бачить правди.
І я мовчати далі мушу.
Направді, що немає ради
На того хто не хоче чути,
Й сліпця немає гірш від того
Хто бачити не хоче... Бути
Чужим для всіх, і лише свого
Добра бажати-дійсно краще,
І легше набагато... Друже!
І чом Тебе зову так? Нащо
Казати те чого нема?.. Я тужу
За тими днями коли другом
Тебе могла я називати...
Щасливі дні... Безмежна туга!..
Пуста... Безплідна... Що ж казати
Такій як я... Бо зправжню дружбу
Ту, що роками і в надії
Пронести можна, й вірну службу
Як друг сповнивши, заслужити
То треба вміти. Я не вмію...
Назватись другом... А було
Ще як коханим називала...
Чи то наснилось... Яке зло
Казати так, кривить душею.
Бо ж це неправда! Ти своєю
Мене ніколи не назвав...
Ти не мене отак кохав
Як я кохатиму навіки...
Але ж і я, Ти бачиш, милий,
Сліпець, що не закривши віки
Вигадує і снить те диво
Яке не збудеться ніколи!
Зате втішає, хоч мінливо
В цьому житті. Щось ніби колить,
Там, в глибині, де б"ється серце...
Бо забагато йому влади
Завжди вділяла. От прийдеться
Тепер платить за це ціною
Хоч дорогою, але варто.
Обман стоїть тепер стіною,
А відстань то найкраща варта.
Я обманула що щаслива,
Що я забула всіх і все...
Я так безглуздо і жахливо
Чекала доки віднесе
Ця течія мене далеко
Де "нас" нема, є "Я" і "Ти".
Можна забути, хоч нелегко,
Але від себе не втекти...
Твої слова, тепло,цілунки,
Ти все забрав, це вибір Твій.
Лиш це натхнення як дарунок
Я збережу в Душі моїй.
Ця не закінчена ще повість,
Не оглянувшись можеш йти.
Як спогад, сон, печаль чи совість,
Але Ти будеш в ній завжди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343015
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2012
Кожен бачить те що хоче бачити.
Кожен вірить у що хоче вірити.
Позабути любов чи пробачити,
Я повинна сама зрозуміти.
Чи надіятись, чи вибачатися
За надмірне бажання тепла.
У обіймах із сонцем прощатися
Я забути цього не змогла...
Поділити світ пополовині.
Дві душі-у єдине одне.
Та безсмертя знайти не повинні
Ті хто серце віддав за земне.
Та хіба це за гріх-покохати?
Та хіба гріший той хто любив?
Лиш камінній Душі не вгадати
Як в холоднім вогні хтось горів.
Як нестерпно й безглуздо тікати
Коли страх подолати зумів.
І останній свій подих віддати
На кострі єретичних вогнів
За мить щастя любові і ласки!
Перед мудрістю праведних літ
За кінець загадкової казки
Лиш сміливі понесуть одвіт
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2012
Говориш ти що я фальшиво
Тобі всміхаюсь й веселюсь.
Хоч я, сама собі на диво,
Бути собою не боюсь.
Можливо, в цьому макіяжі
Ти ефемерну бачиш маску.
Тому усі слова розважить
Бажаєш, боячись поразки.
В твоїх очах печаль застигла,
Сум лиш відштовхує тепло.
Так, наче зрадити я встигла,
Те, що іще в нас не було.
Береш під сумнів кожну фразу,
Мов на процесі судиш ти.
Скажи, хоча б, яку образу
Тобі я встигла нанести?!
Чим заслужила цю зневагу?
У чому тут вина моя?
Чи, думаєш, таку увагу
Не зможу оцінити я?
Я ж бачу як відводиш погляд
Як перехоплюю я твій...
Відвертим біля мене поряд
Хоч раз насправді буть зумій!
Ти кажеш: "Ми з тобою різні:
Ти граєш роль, я-вільний птах..."
Та зрозумій-іще не пізно!
Наше життя-в наших руках!
Повір мені-давно я звикла
До риторичних цих питань.
Хоч твоя правда, ще не зникла
Романтика з моїх зітхань.
Можливо плачу вечорами,
За тим минулим, що в журбі
Гублю, блукаючи дворами...
Та це судити не тобі.
Пусте майбутнє напророчиш
Читаючи мої долоні.
Що бачиш в нім? Холодні ночі?
Самотність сивини у скронях?
Серьйозні теми, аргументи
Зводиш на жарт, лиш так, до річі.
Чекаєш вдалого моменту,
Та, все ж, не дивишся у вічі...
Дарма... Обурення на тебе
В них не знайдеш. Я розумію.
Не виправдовуйся, нетреба...
Тебе судити я не смію.
Мене поранити не зможеш:
До серця я не допускаю.
Та зрозуміти допоможеш
Чого я досі ще чекаю...
Бо ж справді, що сама зуміла
я досягти, придбать, навчитись?
Кому яке до мене діло?
Мене любить, мною гордитись...
Насправжня я, як лід холодна,
Як неродючая земля.
Чому ж, здається мені, жодна
Не зачіпила так як я?!..
ТИ злишся, та не відпускаєш
Моїх невитончених рук.
Навмисне, мов, не уникаєш
Передчуття пекельних мук.
Довіритись мені не хочеш,
Та з цим, напевне, я змирюсь.
"В тебе, чаклунко, гарні очі,
Я зазирнути в них боюсь.
Але забути їх не зможу...
Хоч кольори їх неясні,
Повинен буть я на сторожі.
Тебе я бачив увісні..."
"Чим сон скінчився?" "Не запитуй...
Якщо моєю будеш, люба,
У світанкових оксамитах
Твоїх очей я прийму згубу.
Бо лиш на сході дня нового,
Без цих прикрас, комедій, гриму,
Відкрию грані серця твого,
Знайду Душі красу незриму."
"І через скільки днів розтане
Душі порив, й почне ятрити?"
"Мені і вічності нестане
Очей безмежжя полонити!"
Цікавий поворот питання,
Із Пекла в Раю опинитись.
Натхнення це, чи лиш бажання?
Доля, чи випадок зустрітись?
Я опущу чаклунські очі,
Вони-гірке моє прокляття.
Мені ти щастя напророчив.
Та чи надовго це завзяття?...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335355
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.05.2012
Бездарність. Що таке бездарність?
КОли працюєш тільки за зарплату.
Коли від тебе нічого чекати.
Коли ти, замість того щоб поспати
Пишеш вірші. І критиків наявність
Тебе, так в принципі, і не тривожить...
Ти ж їх не продаєш-свої думки.
Хоча, була б можливість, залюбки
Віддала б їх тягар важкий.
Щоб не морочитись... А, може,
Це все ж талант? Яка банальність!
Залежність мрії також провокують.
Бо нині особливість не цінують.
Її монетним золотом шліфують.
Це криза? Ні, усе ж бездарність...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334674
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2012
Я люблю дощ...
за те що він прозорий...
Чи тихий, ніжний він по волі Божій,
Чи грізно б"є в небосхил неозорий,
Змиває бруд. Він на життя не схожий.
Я люблю снігопад...
бо він казковий...
Легкий і чистий, мов небесні сльози.
Той крадений цілунок випадковий
Кидає серце на крихкі морози.
Й гасить його...
Терпкі обійми смерті
РОзкриють таїну-бажання жити.
Печальний погляд і слова відверті
Тамують біль. Минуле не змінити.
Я люблю сон...
за те що він таємний...
Ховає Долю й самоту мою.
Останній подих, вільний крок непевний
Віддам за те що я іще люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334672
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2012
Сині листочки на деревах,
Я вже так звикла що зелених
І не вигадую! Напевне
Вони, на фоні буднів темних,
Завжди казковими були.
Вільно зростали в час коли
Навколо все давно чорніло.
І смуги-чорна, і ледь біла,
Мінялися на цім пейзажі.
-Так не буває- може скажуть,
-Іще одна з пустих іллюзій..-
Та все ж на найсірішій смузі
Нагадують мені про літо.
Це лиш листочки а не квіти,
Але ж цвітуть в моїй уяві.
Одноколірні та яскраві.
Крім мене, знаю, не цікаві
Більше нікому... Хай лукаво
Оцінять їх як забаганку,
Каприз миттєвий вихованки
Музи Фантазії й свавілля.
Але міцні чарівні гілля
Сивих дерев так прикрашають,
Навіть якщо їх не буває
У цілім Світі аж по нині,
Мої листочки ніжно-сині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334467
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2012
Я часто плачу уві сні.
І прокидаюсь мов в безумстві,
Тоді пишу мої пісні...
Пишу, хоч краще якщо усні
Вони лишалися б. Звучать
Якось по іншому як з мислі
А не з листа коли читать...
Бо на папері мов завислі
Й налякані летючі миші.
Німіють і леть-леть тремтять-
Порушити бояться тишу,
Бо в сонця променях згорять...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2012
I
"Не піддаюся я меланхолії
в цей день весняний, в цей день новий!
Від перших пролісків, лелій, магнолій
Захоплює розмай п"янкий.
І тепле сонечко сльози висушує.
Одвічна і крижана іронія
Нехай сьогодні знов не порушує
Всесвітню загадку гармонії!.."
II
Ти не шукай дороги в Рай,
Вона буде дуже нелегкою.
Але свою Весну впізнай
Коли зійде веселкою.
І не питай чому розмай
Для грішних нас далеко.
Мою печаль журливо в даль
Весною прередасть лелека.
ІІІ
Впусти мене, мила.-просила Весна,
І сторожко стукала в серце.
Чи довго чекати ще будеш одна
Поки твоя юність минеться?
-НЕ ЖАЛь МЕНІ, ВЕСНО, ЦІЄї ПОРИ.
Я В НІЙ БАЧУ ЗГУБУ ЛИШ МОЮ.
КОРІННЯ СЛАБКЕ І З КРИХКОї КОРИ
ЯК З РАНИ ТЕЧЕ БІЛь РІКОЮ...
-На рани у мене нектар дивовижний,
Знімає всі болі і сум!
Його терпкий присмак духмяний і ніжний
З покон віків людям несу.
-НЕМА НА ЦЕ ЛІКІВ...А ДИВНОГО ТРУНКУ
ЛИШ ПЕРШИЙ КОВТОК НЕ П"ЯНИТь.
ОМАНЛИВИЙ І НЕ ПРОСТИЙ ТВІЙ ДАРУНОК,
ЗНЕБОЛЮЄ ТІЛьКИ НА МИТь.
ЗАТьМАРЮЄ РОЗУМ, І ДУШУ НЕСПОКІЙ
РОЗПАЛЮЄ ЯК СІРНИКИ.
РОЗІЙДЕТьСЯ ХМІЛь, І НА ДОВГІї РОКИ
ЗАЛИШИТьСЯ ОСАД ГІРКИЙ.
-Не мій то був дар, а сліпого бажання
Тонкий, хитрий самообман.
Бо не загірчить і не згасне кохання
Як з серця розвіє туман
Щирий усміх, розгублений погляд,
мила річ, напророчений сон...
-ТА ЛЮБОВ І РОЗЛКА ЙДУТь ПОРЯД
БО ТАКИЙ ВЖЕ ОДВІЧНИЙ ЗАКОН.
ТИ, ВІДДАВШИ ВСІ БАРВИ ДУШЕВНІ
І ЗЛЕТІВШИ У СОНЯЧНУ ВИСь
СПАЛИШ КРИЛА...А МРІї ДАРЕМНІ
РОЗІБ"Є ЯК МОРСьКИЙ СТРІМКИЙ БРИЗ.
-Але ти ще продовжуєш мріять,
Значить серце у грудях живе!
Лиш невігласи пафосно ділять
Світ на "те що минуло" й "нове"!
Це частинка тебе,твоя Доля!
Давні шрами пекучих образ
І жалі усі змиє поволі
Сива Мудрість, коли прийде час.
Та сьогодні веселая днина!
Сонце шле нам дари золоті.
-АЛЕ СЕРЦЕМ СТАРІЄ ЛЮДИНА
НЕ З РОКАМИ, А З ГОРЕМ В ЖИТТІ...
КОЛИ МИЛОГО СОНЦЯ ПРОМІННЯ
ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ НЕСТРИМАНИХ СЛІЗ
РОЗМИВАЮТь ЖАЛІ Й ГОЛОСІННЯ,
ПРОБИВАЮЧИ НЕБО НАСКРІЗь.
-Я у перли сльозу перетворю,
У мереживо срібне вплету.
Щоб витали вони над тобою
Наче Ангелів крила в льоту.
Відігріють всі квіти з морозів,
Берегтимуть замріяні сни.
Тільки ти не тримай на порозі
Цю задуману казку весни!
СВІТЛА ВЕСНО, НЕ ТРАТь СВОї СИЛИ.
ПОЛОНИЛА МЕНЕ ВЖЕ ЗИМА.
ТИ ПОЛИНь, КРАЩЕ, ДЕ СЕРЦЮ МИЛІ
ЯСНІ ОЧІ СУМУЮТь ДАРМА.
ТІЛьКИ ТИ ЗМОЖЕШ СЯЙВОМ РОЗБИТИ
НЕПРИСТИПНУ ХОЛОДНУ СТІНУ.
БО її Я НЕ ЗДАТНА ВІДКРИТИ...
А МЕНЕ ТУТ ОБЛИШ ТИ ОДНУ.
І НЕ ГНІВАЙСь НА СТОМЛЕНЕ СЕРЦЕ
ЩО ВПУСТИТИ ТЕБЕ НЕ ЗМОГЛО...
ЩО У ВІЛьНИЙ ПОЛІТ ВЖЕ НЕ РВЕТьСЯ,
Й НЕ ПРИЙМАЄ РОЗРАДИ ТЕПЛО.
ПОДАРУЙ УСІ БАРВИ ВЕСЕЛКИ
І НЕБЕС НЕВІДМІРЯНУ ВИСь,
ПІСНЮ СОНЯЧНУ-ВІЛьНИМ ЛЕЛЕКАМ.
І ДУШІ ЙОГО ТИХО ТОРКНИСь...
НЕ ЖАЛЕМ І НЕ СПОГАДОМ СНІЖНИМ
А ЛЕГЕСЕНьКИМ ВІТРОМ РОЗМАЮ.
ХАЙ ЗАБУДЕ ВІН СЕРЦЕ НЕВТІШНЕ
ЩО НАВІКИ ЙОГО ВІДПУСКАЄ.
ТИ, ГОЛУБКО, ЛЕТИ, НЕ БАРИСЯ!
СОН КОХАННЯ НА КРИЛАХ НЕСИ.
А ДЛЯ МЕНЕ ДОЩАМИ ПРОЛИЙСЯ.
БО МЕНІ ВЖЕ НЕ СТАНЕ СЛьОЗИ...
Усміхнулась Весна, й на прощання
У намисто всі сльози сплела.
Ці сповнить обіцяла бажання,
Дувоцвіти серцям понесла.
А мені більш ночого й нетребА!
хай розквітне весною земля!!!
А над моїм зажуреним небом
лиш лелека ще раз покружляв...
IV
Три крапельки весняної роси,
мереживо невидимої прядки.
Відновлення природньої краси
Там, де мій хаос залишав три крапки...
V
Крап, крап, крап,-краплини дощу,
Хтось ними плаче у небі.
Там, там,там, вітром пишу
Пісню, на згадку про тебе.
В тім, в тім, в тім моя печаль
Що плакати я розучилась.
Тінь, тінь, тінь, лиш тінь нажаль
Від мого болю лишилась.
Тук, тук, тук,-дощ на весні,
В твої зачинені вікна.
Звук, звук, звук,-плачуть пісні.
Від срібних сліз я відвикла.
VI
Як хотіла б я бути вродливою,
Щоб на твої турботливі руки
Опуститись весняною зливою,
Змити відстань і жалі розлуки.
Як хотіла б я бути веснянкою,
Цвіт пісень і казок дарувати
Лиш тобі, від зорі до світанку.
Світ любові крилом обійняти.
Як хотіла б лебідкою стати,
Долетіти до краю землі!
Щоб так вільно і гордо злітати
Окриляючи мрії твої.
Як хотіла б красою безмежною
Огортати твої юні сни...
І лелекою, в далях, бентежною,
Виглядати для тебе весни.
Як хотіла б я бути коханою
Лиш тобою, і грішно і свято.
Милуватись красою весняною,
І кохати, так палко кохати...
VII
Так відчути тебе я хотіла
Моя Весно! Пізно, знать, схаменулась.
Ти як мить одна пролетіла,
А серденька мого не торкнулась.
Не збудили досвітнії роси
МОю Душу з крижаного сну.
Хоч холоднеє серце так просить
Повернути грайливу Весну.
Здивувати барвінковим цвітом,
Журавлиним ключем на порі.
Безтурботне, гарячеє Літо
Вже всміхається юній Зорі.
Та до мене нема йому діла.
Вільним вітром далеко майне.
Я впустити Весну не хотіла,
Світле Літо не впустить мене.
Від огнистого сонця розтануть
Криштаем ніжно сковані мрії.
Перші проліски ніжно зів"януть,
Крихкі проблески марних надій...
Я веснянок барвисті мотиви
Позабула так рано... Дарма...
Видного щирого серця пориви
Обманула підступна Зима.
VIII
Весна що без уваги залишилась,
Як Осінь без дарів своїх мина.
Душа, що Літнім променем іскрилась
Ховає для Зими свої сукна.
Близенько, недалечко білогриві,
Вже вибивають срібло з під копит.
В несамовито-стерплому пориві
Розвіють свій пекучий оксамит.
Укриють двері, вікна, всі фасади,
Одягнуть серце в криги обладунок.
Та над одним лише не мають влади:
Забуть примусить Весняний цілунок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330642
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 16.04.2012