| Сторінки (1/7): | « | 1 | » |
Ти знаєш... а мама вважає мене сталевою.
не те що б я проти.
так легше обом нам, але
доводиться часто разом із своїми нервами
тікати світ за очі.
Щоб не побачила.
Зле..
Сьогодні я знову не плакала, тату.
трималася.
донька, як горішок - міцніша,
ніж міг бути син.
не те, що б причина.
щоб мною
ти й мама пишалися,
але я стараюсь.
щоразу -
з останніх сил.
я виросла різко.
два роки тому.
ну ти ж знаєш сам...
І, кажуть, дорослість, як шпильки, мені до лиця.
та стриманість ця мазохістська настільки ненависна,
настільки обридла, що...
Витерплю.
Я обіцяю.
Щоразу болючіша подорож власною пам'яттю -
усе, що найкраще - сплюндроване его і "Я".
ось тут - нетерплячість,
а там от - удавана зайнятість.
я ви.родок той,
що знавала не кожна сім'я.
...і сенс - розпинатись в надриві, мені не властивому?
до чого вони - ці слова зі смаком одкровень?
чи правда це?
чи показне?
чи казати - прости мені?
Та ні.
Без попси нехай.
Просто такий от день.
Крізь розуму холод волога наврядчи просочиться.
уже не зриваюсь прогулюючись між розп'ять.
І вже не тому що так треба -
тому що так хочеться...
...сьогодні тобі усього
було б п'ядесят п'ять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=482541
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.02.2014
Натхненню зовсім не сприяє відчай.
Німа, як ще, напевно, й не була.
Німа. А на додачу і осліпша.
Депресія.
Новий глобальний злам.
Мені болить (не смійся), що не Мерлін,
не Воїн Світла, не... Бодай хоч Хтось.
"Надія..." - не кажи, слова - завмерлі.
На що надія? "Може" і "авось"?
Ти знаєш, ні - не велич мене вабить,
не страх (а з ним повага). Ні. Але...
Шкода, що непідвладна жодна з магій -
Добро творити,
а погане й зле,
за неможливості змінити їхній полюс -
винищувати, віриш - стало б сил.
Усупереч відомому вже болю -
не можу зупинитись, не проси.
Призначення - одвічна таємниця.
Постійний його пошук... в цьому сенс?
Сканую світ, вдивляючись у лиця -
такий приречений безглуздий ценз.
P.s.
Сміюсь.
Дарма, що я не цинік -
не до снаги позбавитись жалю,
що всіх людей люблю...
(ха-ха!)
люблю! -
Не допоможе жодна медицина.
...я в курсі: моя пафосність - смішна,
та краще так,
аніж "пішло все на..."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457045
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.10.2013
пам'ять п'ятіркою пальців на передпліччі.
темні відбитки.
Арефьева -
"я на дні"...
цикл розірвався в вівторок. І символічно -
завтра відтоді минає вже дев'ять днів.
я пролетіла зупинку, (дурепа ти Надя),
просто...
цей погляд.
цей дотик.
цей подих...
ого,
навіть в мені викликає іронію натяк,
навіть не натяк -
зізнання:
там був алкоголь.
Соромно? Звісно. Але не у тій іпостасі.
"думали" ви. Та дослухайте, друзі, агов!
я була щира!
така, як колись, в дев'ятнадцять.
що б не робила -
хотіла,
хотіла цього!
ще не зібрала сміливості решток і крихіт
щоби просити,
благати,
кричати в лице -
знай, алкоголь - не причина, не суть, тільки привід.
каталізатор...
...і ти не шкодуй про це.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=456479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2013
[b] [i]В.[/i][/b]
ініціал у епіграфі - особисте,
здогади - злим язикам то найкращий харч.
я провокую їх. так. і - авжеж - навмисно.
я спекулюю ім'ям твоїм, тож пробач.
бісики змушують згадувати дрібниці:
чіткість емоції в згинах виразних брів
(цинік діагностував би істинкти ниці)…
тільки мені знати, що ти насправді хотів.
ковзає погляд, занурюючись у сутність...
усмішка заблукала в куточках губ,
і від відвертості - ніяково присутнім.
ніби відчув
і одразу змінився кут -
дотик долоні доводить до точки кипіння
(ніби продуманий, нібито мимохіть).
пік насолоди: лоскоче десь в піднебінні
вбивче поєднання: ніжність, чуттєвість, хіть...
Суміш п'янких ароматів від кофеїну
і вищосортного Winston-ського тютюну...
...все планувалось як розіграш для наївних,
тільки цього разу ти межу перетнув...
поки не пізно - півкроку назад хоч, ну ж бо.
поки ще в змозі думати голова -
просто змирись, що дефектом нашої "дружби"
є якась
еротизована
складова...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455206
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2013
- Привіт.
- Привіт.
Як справи?
- Сумував.
- До чого ця брехня?
- Та не брехня це...
- Чому ж тоді не телефонував?
Я в зоні. Не роби з мене паяца.
- Я думав...
- Менше б думав - більш робив.
- Чого бурчиш?
- Я не бурчу ніколи.
- Еге ж... Ти зараз станеш на диби...
- Не сердь.
- По пиву чи по кока-колі?
- Давай по пиву. Настрій - не "ого".
- Чому?
- Тому. Не лізь в мої проблеми.
- А може допоможе...
- ...алкоголь.
То кажеш - сумував?
- А ти даремно
іронізуєш...
- Любий, це - сарказм.
- Чим викликакний?
- Аура така вже.
- Я згадував тебе сім тисяч раз...
- ...по тисячі на день? Так рідко, кажеш?
А гикавки на тижні не було...
- Не віриш, бачу, й вірити не хочеш...
- Тобі як краще: "на одесу" в лоб
рубати правду чи промежи очі?
- Дивись не вбий тільки...:)
- Окей. 1:1.
- ...то граєм далі?
- Досить вже цих жартів.
Я, "блін", сім днів не сплю, не п'ю, не їм
і свято вірю в те, що дійсно вартий...
За пояс - гордість, я йому дзвоню,
уперше виявивши ініціативу,
на тому кінці голос з тоном "ню":
"Пробач - не сам..." Та я собі противна!
Ти спогади вкладаєш в три нулі,
і вже у цьому бачиться різниця,
а я з мільярда - втратила їм лік,
чекаючи, коли мені насниться
отой, кого рівняла в ранг богів,
практично, без півграма перебільшень,
такий весь милий, рідний, дорогий...
Щоб не здуріти - я катала вірші.
"не сам", "не сам" - здається чую дзвін
осколків серця битого ще досі,
луна по венам ходором - а він...
Нехай. Тепер я буду на морозі.
І не дави тут либу. Тридцять два?
Чи хочеш, щоб я перерахувала?
- Тридцять один. Чекай, бо голова...
Чи то земля скоріше закружляла...
- Не пий. З усього видно - в тебе глюк.
Ще на руках додом нести прийдеться.
А я...
- ...ти - диво. Я тебе люблю
і пр[i]о[/i]шу...
- ...просиш що - руки і серця?
Та хоч мої підкови не сміши...
- я був не сам - я був з найкращим другом,
і він сказав, що я не заслужив
тебе. І я повірив. Чесно.
- Слухай...
давай по суті.
- Так. Багато слів...
Щоб я тут з себе дурника не клеїв...
- А що?.. - виходить.
- ...я би все зумів,
якби ти стала назавжди моєю.
- Ти кличеш мене заміж?
- Ні - у вир.
У душу.
В серце.
В першу чергу - в щастя.
Переступи образу і повір...
- ...чому мене?
- Тому що ти - найкраща.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455119
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.10.2013
я по вуха у нього закохана,
і плювати, що номер дохлий.
ця любов абсолютно непроханий,
неприкаяний
гість...
наш?
Збоку мабуть доволі смішно це
я пишу йому сотні віршиків,
та чомусь все стає тільки гірше.
Я люблю його...
чуєш,
Саш?
Я по суті на ньому схиблена,
та чому ніхто не зупинив мене,
коли так небезпечно заглибилась
у душі його
бліндаж?
скільки солі насправді виплакала,
скільки випила, скільки випалила,
скільки років біжу мов наввипередки...
скільки бігтиму ще,
Саш?
Все банально, як в пісні народній
карі очі і чорні брови,
відпустило б хоча б на трохи,
та здається ввійшла
у раж...
Ми все дружимо,
дружимо,
дружимо...
певно він не для мене суджений,
хоча так і не стало мужності
все сказати.
в лице.
Саш...
Знаєш, як же мене це бісить все -
на шматки розриватись від ніжності,
можна нищечком тільки дивитися...
тільки й радості -
шпі-о-наж...
щастя, що при вітанні торкнутися
теплих рук дозволяє дружба ця,
звикла вже, і вже навіть не мучуся.
можеш вірити мені,
Саш.
Розумієш, я вже не надіюся,
п\'ю на рівних із ним \"Nemiroff\",
не зриваю ромашки, не мрію вже
про той рай
і про той
шалаш,
тільки хочеться справедливості,
тож хай він простить, та і ти прости,
що цю правду так зразу виплесну...
Я люблю.
Тебе.
Чуєш,
Саш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455050
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013
не чіпайте мене, дайте вперше побитись в істериці...
і кому яке діло до приводів і причин?
привідкрила у душу двері, й назло у двері ці
увірвався не той, кому можна. - як не кричи?!
розриваюся навпіл між принципами й бажаннями,
хоч все просто: одружений, зайнятий, діти. А я?
тим непроханим "щастям" якимсь нена-роком вжалена,
перетворююся в найзапеклішу із пияк.
і не сильтесь мене присоромити, ти ж бо дівчина,
як негарно, не личить, там вето, а там табу,
я живу одним вечором, до дрібниць пам'ятаю ту ніч, а він...
сподівалась, що робить вигляд, та ні - забув.
Ситуація патова. Ніц табі прав, ніц обов'язків.
і до місця, як рай на одному із Дантівських кіл,
насолода із присмаком мазо. Чому ж тоді боязко,
чому боляче ніби у серце загнали кіл?
ця любов опечатка мого долетворця. Фатальна, та
нарікати - все рівно, що лобом в бетонну стіну,
бо завжди неможливо чинити як треба й правильно...
і цього разу палицю він-таки перегнув.
а ви кажете...
як тут мовчати, терпіти й не сердитись?
не чіпайте мене, дайте вперше побитись в істериці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.10.2013