| Сторінки (2/125): | « | 1 2 | » |
Я все еще живу,
Я утверждаюсь,
И жить еще я буду тысячу веков,
Я сотни тысяч раз и умираю и рождаюсь,
Чтоб в сотый раз увидится с тобой,
Проходит день и вместе с солнцем,
Я ухожу, чтоб снова встать,
Чтоб с утренней звездой вернутся.
И вечером повторится все опять,
Я не тоскую, я не злюсь,
Я все еще живу,
Я утверждаюсь,
Весь день грешу, а ночью каюсь,
За все, что сделали глаза,
Я не сводила их, признаюсь,
Весь день искала лишь тебя,
Мои мечты грешны,
Всю ночь отмаливаю их,
Чтоб утром снова ввысь взойти,
Не пропустить ни дня в желаниях твоих,
И снова плачу, каюсь,
Всю ночь слезы трачу,
Ими упиваюсь,
Я все еще живу,
Я утверждаюсь.
Проходит день, мгновение,
Секунда, век, жизнь,
А мое лишь утвержденье
Так и поднимается ввысь.
Я все еще живу,
Я утверждаюсь.
И утверждаться буду миллионы лишь минут
Я все живу, за всех на свете каюсь,
Пока ты жив,
Я в сотый раз навеки лишь вернусь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=343400
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 11.06.2012
Її протягнута рука,
Мої копійки у кишені,
Кому потрібне це дитя,
З недолею у жмені,
Її широкі сині очі,
Її довірливе лице,
Вона чекає допомоги,
А бачить лиш мене.
Її засмаглі томні пальці,
Її розчинена душа,
Що буде з нею завтра вранці,
Чи буде посміхатися вона?
Не буде… Бо завтра вранці,
Все те ж життя,
Потерті сірі штанці,
Розчинена душа,
І піде вона далі,
Просити допомоги,
Не дорікаючи ні батьку, ані мамі,
За звитяжнії дороги,
І знову буде хтось,
Копійки у кишені,
Протягнута рука,
Шматок щастя у її жмені знайде вона,
Але це буду вже не я…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341990
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.06.2012
Не время мне,
Моя судьба еще не отгремела,
Еще прощальный звон не загрустит,
И все, что в жизни и имела, не имела,
Не мне навеки надлежит.
Не спела я еще ту песнь над колыбелью,
Не кружилась в марше Мендельсона,
И тех, кого я так любила,
Мне отпустить еще так больно,
Еще дышать не разучилась,
Сказать прощай, я не могу,
С своих ошибок я не научилась,
Лукавости людей я не прощу,
Еще не отлюбила,
И не отмолила все грехи,
И всех, кого я так винила,
Я не могу простить вины,
И смертный умысел прощальный,
Еще не сочинила я в стихах,
И колец обручальных,
Не бывало на руках.
Еще не затянулись тучи,
Но солнце давно уж скрылось,
Не меня уж смертно мучишь,
Не тебе же моя милость…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341988
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 05.06.2012
20 грудня 2011 року
Сьогодні у новинах почула таку дивну новину: «Ну що ж, є ще одна новина. Сьогодні починається відлік останнього року життя нашої планети. Наступного року в цей день життя на Землі більше не буде».
Дивина, таке уже у новинах кажуть. І що треба ось у цей же момент сісти і розписати план на 365 днів, чого б ти такого хтів встигнути зробити перед смертю? Перед смертю у 20 років?
Епоха розпаду і неіснуючого відродження. На нашу долю випало винести всі тяжкі недуги цього часу. І для чого? Щоб померти завчасно?
21 грудня
Починаєш замислюватися, а чи може це бути правдою. Спочатку гониш від себе ці цілковито дивакуваті думки. Згадуєш, з якою інтонацією казала ведуча цю новину. Чи то вона жартувала, чи то просто намагалась донести світу і, зокрема, громадянам нашої вільної держави, цю чи то прикру, чи то щасливу новину.
Розумієш, що вона все-таки не жартувала.
22 грудня
Найкоротший день і найдовша ніч. Остання найдовша ніч у житті. Що ж робити? Більше такого не буде? Чи буде?
Кидаєшся у різні боки і все ж таки розумієш, що нічого такого особливого ніколи і не мріяв вдіяти найдовшої ночі за рік, а коли він останній, то це значить, за життя.
23 грудня
Сьогодні нарешті грудень згадав, що він все ж ще зима і поділився частинкою снігу, та такою скупою, що вона вирішила одразу взяти і розтанути, щоб не стидити прекрасний сніг такою убогістю.
Згадуєш, що грудень ще буде, дякуєш Богу і світу, що хоч щось іще не останнє.
Але ж скоро Новий Рік. А ось він уже таки останній…
Сумно…
24 грудня
Розказуєш мамі про дивні новини, що бентежать тебе уже майже п’ятий день. Вона починає тебе запевнювати, що вже багато разів з екранів телевізорів і радіоприймачів їх намагалися жахати кінцями світу, а світ все ж стоїть.
Ти починаєш заспокоюватися, але вона одразу пригадує, що чула і читала про ці пророкування Майя, про планету Нубіру, що зітре нас з лиця землі, і ви разом починаєте роздумувати, чи могла ведуча казати правду.
Стає страшно. Кінець – це смерть чи може звільнення?
Починаю думати, що я збиралася зробити цього року, і чи варто це робити з огляду на те, що може він останній.
Згадую, що хотіла завагітніти.
Зароджувати дитину, щоб разом з нею померти, чи не робити цього, а потім прокинутись 21 грудня і зрозуміти, що в мені вже могло рости життя?
25 грудня
Сьогодні нарешті хоч морози починають припікати щоки, грудень повним ходом починає входити в свої права.
Замислюєшся, що залишилось жити менше року, стає сумно. Дивно, але іноді мені здається, що може воно на краще, а так іноді туга припече, що аж вовком вий.
26 грудня
Вісім. Знову вісьмірка. Завжди і у всьому намагалася шукати це число. Рік і п’ять місяців тому сталося те, що підкосило так, що ніяк оговтатися не можу. Це була вісьмірка.
Знову задумуюсь, що уже в наступному році я не дочекаюся своїх двох років і п’яти місяців, максимум, що два роки і чотири місяці.
27 грудня
День народження старого друга. Привітати? Так, треба. Останній же раз.
Натикаюся в соціальній мережі на таку дивину: «Нового року не буде. Будуть нові 11 місяців і 21 день».
Ще один доказ? Чи вже люди почали їхати з глузду не тільки в реальності і по телебаченню, а ще і в Інтернеті?
А може це такий стратегічний хід нашої влади, щоб ми все тратили, жили на широку руку, а тут бумс 22 грудня 2012 такий собі обломчик, ми голі і босі, але живі. Дякувати Богу, чи краще б Майя були праві?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341758
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.06.2012
Я не кохала цю людину,
Ні краплі пестощів в душі,
Та не могла її забути,
І не бажала цих віршів,
Я не кохала цю людину,
Бо ненавиділа як смерть,
І віддала їй ту єдину,
Надію, згорівши лиш ущерть,
Я не ненавиділа нікого,
Так сильно в цьому світі,
Але молю я все ж лиш Бога,
Щоб лиш пробачив ці гріхи,
Я не любила цю людину,
Але лиш з нею світ пов’язав мене,
Я так бажала лиш забути,
Та забуття не збереже,
Мого життя того шального,
Що віддала я сміючись,
О, небо, я благаю, Боже,
Прости мене і залиши…
Моє життя я оцінила,
Коли дізналась його вік,
І зрозуміла як любила,
Я всіх, хто поруч лиш довік.
Моє шалене лиш життя,
Не в ті лиш іграшки загралось,
І зрозуміла біль кінця,
Коли зі мною попрощалось…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2012
Вісімка, нуртуючи у венах, привела мене на вокзал – місце зустрічей і розлук.
А в мене місце падаючих цеглин на голову і прижків на батуті у минуле.
Вокзал – портал. Дивно…
Вісімка готувала зустріч, вона спланувала, що і тоді буду жити під гаслом «розпуття», буду шукати виходу і не знати, що відчувати, який світ боготворити, кохати розум чи того одного.
Приємна усмішка і добрі очі.
Він нарешті навчився ховати підлість за маскою доброго старого друга.
Халепа. Розпуття і бездна, змовившись почали кричати десь із дна спогадів і алкоголю останнього дзвоника, що це і є те, чого не вистачало, щоб прийшло прозріння.
Чому ж я так прозріваю з інтервалом у шість купок неділь по чотири у кожній.
Прозріння переростає у розчарування, а там і розпуття з бездною знову почнуть сумувати, набридати телефонними дзвінками, що доведеться запросити у гості.
А гості вони, як я згадувала, не дуже привітні, додому не спішать.
Запевнюю себе і своє розпуття , що це прозріння і є найважливішим. Типу, він той самий: все інше не важливо…
Не проводжаю…
Не приходить…
Приємно, ти подарував 5 хвилин…
Прозріння…
І знову вивітрився із думок…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341564
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.06.2012
Ми мандрували бездною...
Ми йшли по шляху вісімки...
Чомусь здалося, що це улюблене число.
Хтось не діставшись сенсу арифметики перечив, що ходимо по колу.
Бездна мандрувала в нас, нуртувала поїздом метро по наших венах-метрополітенах.
Бездна отруїла і мене, та я була не першою.
Мов та чума, вона накинулась спочатку на думки, отруїла там наміри, народила нові мотиви і, здалося, втратила всі прагнення.
Квіточками здалися усі її творіння в моїй голові, коли черепна коробка стала їй затісною і твердою домівкою.
Вона мов та інфекція, що любить завжди йти зверху і донизу, пішла шляхом ОРВІ, тільки не від носа до легенів, а страшніше – вона знайшла притулок у моєму бідному розчавленому серці, і так їй там стало добре, що вона вирішила відгуляти новосілля на-ура.
Прокинувшись мов з перепою, я почала сумувати за тим як вона веселилася у моєму грецькому горішку.
Симптоми мого отруєння бездною помічали усі.
Моє бліде обличчя так і шепотіло усім, що щось не те ковтнула за сніданком. І почала жалкувати, що не навпаки.
Я намагаючись звільнитись від неї, виштовхнути її назовні , та активованого вугілля при отруєнні бездною не існувало.
Пошуки аптеки з ліками для боротьби з бездною почала шукати у собі. Ранком одного тижня бездна зіграла роль будильника.
Їй щось затісно стало, і вона почала рватись назовні солоною водою.
Я намагалась зупинити цей потоп, та номер Ноя залишився у тебе в телефоні. Я так хотіла скинути тобі «Передзвоніть мені будь ласка», та телефон відмовився шукати тебе у довіднику. Я вирішила, що це знак.
І згадала, як ходили вісімкою.
І захотілось просто по колу.
Коли я почала вишивати на нашій вісімці проліски, ти прийшов з ножицями.
Солона вода заплямувала мій конспект, і я злякалась, що з ним буде те, що з моїми новими чоботями, коли посипали сіллю, щоб не ковзати.
Зрозумівши, що дурниці в голову посилає мені бездна, я посміхнулась, вона йшла назад.
Аптека була поряд…∞
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341556
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.06.2012
Не має значення минуле,
Не має сенсу і майбутнє,
І сьогодення вже минуло,
Вже стало вічним, самобутнім...
Минуле закралось у глибини,
Душі моєї найсумніші,
Майбутнє ж має ті частини
Що кануть так далеко в вічність...
Я хочу бачити лиш очі,
І не лічити ті хвилини,
І не гадати, що лиш потім,
Ти так далеко лиш полинеш...
Я так лиш мрію не пустити,
Руки твоєї вічний дотик,
Я так боюся не відчути,
Я твій останній тихий подих...
Й не має значення, що було,
Не хочу думати, що буде,
Але я знаю, все минуло...
Та я ніколи не забуду...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341486
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2012
Райською отрутою мене ти назвав,
І лиш залишив в раю помирати,
Я закохалась, ти не чекав,
Що буду палко тебе я чекати...
Рай ти мені показав і пішов,
Не зрозумівши, що я не хвилинна,
Гідну лиш смерть мені ти знайшов,
Пити отруту до скону повинна...
Та не чекав, що я повернусь,
Я присягаюсь бути лиш поруч,
В тім лиш раю відшукала я ключ,
Що відновив закоханий погляд...
Райською отрутою буду для тебе,
Я лиш повік не забуду цих слів,
І хоч чекатиму я аж до смерті,
Та не віддам, що дати ти зміг...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341343
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.06.2012
З рук кров невпинно,
З очей сліз ріка,
На серці шрами я повинна
Носити до кінця...
З думок лиш болі,
З душі смертельний плач,
Що колись з тобою,
Тепер навіки прах...
З уст лиш крики,
А з слів пекельний стогін,
І навік ті миті,
Для одного тебе лиш попіл...
З пам'яті ті дні,
Відлетять колись,
А з душі порваної струни,
Лиш зірветься сльоза і вмить згорить....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012
Таємниця загорілась,
Чи затушити, чи ні...
Так хоче, щоб я відкрилась,
І по лікті вже в вогні....
Таємниця душить тіло,
Чи поборити, чи піддатись,
І щоб не було, так кортіло,
Та не маю я вагатись...
Таємниця кидає в води,
Та не маю я човна,
І не знаю броду,
Не розумію вже чия....
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2012
Сніг покриває домівки,
Сніг не укриє їх сльози,
З ними розмовляє лиш вітер,
І не зігріють морози.
Іхню печаль не розтопиш,
Так як лід осінній,
Лиш тихий вітер розносить,
Мрії, думки і надії.
Іхні думки не полонить,
Більш лиш щастя хвилина,
Час навіки їх ворог,
Час, той, що тихо плине,
Іхній біль не ущухне,
Тихо, як дощ улітку,
Більше з ними не буде,
Посмішок, купа лиш смутку.
Вони не відпустять ті болі,
Сльозами не змиють печаль,
Навіки не зникне той морок,
Що лиш тримає той жаль.
І їх жалоба не згасне,
Навіки живе в їх серцях,
Все, що колись лиш прекрасне,
Зараз навіки лиш страх.
Вони лиш лишились навіки,
В світі цьому, а він,
Його розносить по світу вітер,
Не мая на це причин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2012
Не змінюючи ходу плину часу твойого,
Я відійду за межі лиш буття,
І пам’ятатиме один лиш Бог,
Хто був для мене центром, сенсом лиш буття.
Не змінюючи складу твоїх мрій,
Я тихо викину на вітер все твоє,
В душі моїй помре безжалісний той звір,
Що повсякчас у пекло лиш веде.
Не змінюючи току твоїх днів,
Я зникну лиш з життя не на хвилину,
Щоб через вік відчув мій біль,
Коли тебе навіки я покину.
Не змінюючи погляду на світ,
Я більш не зможу втрутитися в думи,
Ти стільки років чути не хотів,
То ж більше обіцяю, і не будеш.
Не змінним в серці залишу лиш любов,
Без неї не вмію просто жити,
Ти назавжди з життя мого пішов,
Але навіки не зможу двері зачинити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=340289
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.05.2012
Небо вкривалося хмарами,
Очі шаленіли від страху,
Здається, на обрії марили,
Чекаючи народження краху.
Руки вкривалися віями,
Торкався ти її очей,
Колись малими мріяли,
Тепер не до дітей.
Вії ставали солоними,
І такими важко-пекучими,
Їх укрив ти долонями,
Пестливо-ніжно-жагучими.
Вії залишу в конверті,
На пам’ять, на згадку, назавжди,
З того життя ущент стерті,
На сьогодні, на завтра, й на краще…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339756
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2012
В небі я знаходила колись притулки,
Та усміхалася безодні у собі,
Від болю ковтала я пігулки,
І не бажала усміхатися тобі.
Під снігом утрачені сльози ті ховала,
Без наміру віднайти ще колись,
Проходила повз і лиш топтала,
Від болю, що мрії не збулись.
У блискавці, що нуртувала в небі,
Сенс життя чомусь вітала,
Хоч розуміла, що нічого більш не треба,
Чого хотіла, я не втратила…
Того я навіть і не мала…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339753
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2012
І так стає не варто,
В думках я сенс втрачаю,
Лиш страшно, що не жарти,
В собі чуття ховаю…
І так стає байдуже,
Хоча болить на дні десь,
Та очі від сліз мружу,
Або і погляд весь…
І так болить відчуйно,
Що думки розсипаю,
Ти так кохаєш, чуєш…
А я лиш все втрачаю…
І так усе не варто,
І так усе байдуже,
Стали не смішними жарти,
Пробач, мій милий друже…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339432
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2012
Будь проклят ты…
Я презираю твое имя,
Я презираю весь твой род,
За то, что этот свет увидел,
Как ты вокруг лишь сеешь зло,
Будь проклят день,
Когда тебя я повстречала,
И дни, когда тебе была я отдана,
Благословен лишь тот,
Когда с тобою попрощалась,
Хотя во всем моя вина.
Будь проклят ты…
Взываю плачем,
Но не отворятся пред мною небеса,
И эта грусть на лицах значит,
Что лишь уйду, и только навсегда.
Будь проклят ты,
Что человеком назывался,
А стал за миг ты дьявол во плоти,
Как мог в доверие прокрасться,
А я без слов дала войти.
Благословен будь день,
Когда найду я покаянье,
И Бог простит,
Ведь я грешна пред ним,
И я клянусь, пройду в молчанье,
Я все тортуры, каторги, огни.
Ведь я грешна,
Но я же каюсь,
Но ты не знаешь слова лишь «Прости»,
Поэтому с тобою я прощаюсь,
Но презирать я буду до конца своего пути…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339428
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 23.05.2012
Моє ти першеє кохання,
Кохання всього мого життя,
Ти моє вічне і останнє,
Ти сенс всього мого буття,
Тебе я знаю, скільки бачу,
Я зорі, місяць, небеса,
Тебе я стільки ж і кохаю,
І присягаюсь буду я,
Я присягнутися боюся,
Що поруч буду завжди я,
Бо так боюся я почути,
Що не потрібна, не твоя,
Бо так лиш мрію доторкнутись,
Твоїх ще сплячих я очей,
І так жадаю я відчути,
Обручку, ніжність, крик дітей.
Я хочу сина народити,
Щоб поруч йшов навіки ти,
І поруч жити і радіти,
І разом хрест життя нести.
Я розділю з тобою щастя,
І горі завжди поруч я,
І не дам нікому вкрасти,
Твоєї посмішки з лиця,
Коханий, ти навік єдиний,
В моїх думках, ідеях, почуттях,
І знай, я тільки лиш радію,
Коли ти поруч, ти – мій шлях.
Я буду в радості, і в горі,
В сльозах, і усмішках з тобою,
Я буду, скільки споглядати зможу,
Я місяць цей, і небеса, і зорі,
І навіть мрію я померти,
Тримаючи твої долоні,
І не жахаюся я смерті,
Якщо здобути все це зможу.
І не боюсь я грому з неба,
І урагани не страшать,
Боюсь я тільки лиш померти,
І не знайти до тебе шлях…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338914
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.05.2012
Презирства солодка байдужість
Веде у бездну, в небуття,
І серця струни все лиш мучать,
Кінець кінцем все те ж життя.
Я прирікаюся забути,
Розтане вмить і серця біль,
І відлетить все те в минуле,
Що розтоптати ти посмів.
Презирство я тобі дарую,
І ненависть, що схоронила в серці,
І помсту, що в душі лютує,
Повік не зможуть лиш померти.
Розчарування в людях – смертна туга,
Я не вірю більше в тебе,
Твоєї зради ніколи не забуду,
Навіки гнів в моєму серці.
Кажуть, гнів вбиває зсередини,
Але що ж вбивати?
Коли біль мій, що як спалах виник,
Зміг все… Все лиш зруйнувати.
Ти зруйнував мою довіру,
Не можу вірити я більш нікому,
Більш відкритися я не посмію,
Бажала йти лиш за тобою…
Але куди завів твій шлях?
У смертні пекла повороти,
Можливо ти цього не знав,
Та не чекала допомоги.
Я лиш знаю тепер презирство,
Ненависть, біль, гнів,
Ти подарував щастя смерть,
Коли в мені добро ти вбив…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338912
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2012
Вона не бачена ніколи,
Вона єдина назавжди,
Вона одна біжить по скроні,
Біжить туди, де плачеш ти.
Вона одна у цьому світі,
Єдина, одинока, тільки вона,
Чує як буяє в верховітті,
Кує зозуля про життя.
Вона одна лиш бачить світло,
Коли лиш темрява в вікні,
Вона одна у щастя вірить,
Лиш вірить в те, що поруч будеш ти,
Вона єдина знає вічність,
Назавжди з нею поруч йде,
Вона не терпить злу невірність,
Але карає лиш себе.
Вона одна зорею світить,
Вночі, коли ти спиш,
За тебе в щастя вічне вірить,
І мріє, що повіриш ти.
Вона єдина сонцем раннім,
Встає, пробуджує к життю,
Вона і з подихом останнім,
Лиш вірить в щастя вічну путь,
Вона в травинці,
І усмішці, і в радісних твоїх очах.
Вона складає з тебе вірші,
Вбиває в серці твоєму страх.
Вона в безмежжі океану,
У подиху нічного вітру,
Вона тебе до себе манить,
Відштовхує, коли не віриш,
Вона у першому дитини плачі,
Вона у першій її усмішці,
Вона у тому, хто це бачить,
Вливає все у свою ніжність.
Вона у щасті на хвилину,
Вона назавжди, на віки,
Вона породжує єдину,
Усмішку, що хочеш бачить ти.
Вона у іскорці бажання,
Вона у пострілах амура.
Вона – любов, твоє кохання,
Її я знаю, я відчула…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318597
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2012
Нас нельзя разделить,
Мы единая нить,
Мы едины с тобою навеки,
Как порвавшись, струна не станет играть,
Не сомкнуться вдали наши веки.
Нам нельзя вдалеке,
От друг друга же жить,
И в полете мы птицы едины
Нас нельзя разделить
Через тысячу лет..
Нас найдут наши крылья и птицы…
Нас нельзя разделить…
Мы единая нить…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318595
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.03.2012
Одного темного-темного вечора, коли щойно з’явилися серед густих хмарочок сяючі зірочки-молодиці, люди вже відходили до сну і милувалися їх сяйвом у свої вікна.
Дочекавшись коли усі у світі помандрують у царину сновидінь, одна зірка промовила:
- Чого це так завжди з дня у день? Учора я тут, сьогодні я тут, і думаю, що і завтра я також тут залишуся, тільки місяць, наш керівник-мандрівник, ходить довкола, а ми сидимо вдома, як невольниці?
- Чого це ти бешкетуєш? – Відізвалася її сусідка. – Тобі що не подобається твоє життя? Живеш собі, горя не знаєш, даруєш лишень людям світло, вони милуються тобою, тобі що не приємно? А коли наші братики-хмарочки нас затуляють, то людям сумно, що не видно наших сяючих очей.
- Ти ба невдоволена вона. – Відізвалася третя сестра. – Якщо б ми мали змогу ходити по небу, то людям не було б такої цікавості нас споглядати. Ви що ж думаєте, їм так наше сяйво до вподоби? Чули що вони завжди кажуть, коли піднімають на нас очі?
- І що ж? – Запитала похнюплена перша зірочка, що вже і не зовсім була рада, що розпочала цю дискусію.
- Вони кажуть: «А ти бачиш он «Великий ківш», а он «Малий», а он «Чумацький шлях»? – продовжувала третя. – Вони завжди чекають побачити нас на своєму місці, і що б було б якби ми зненацька вирішили піти погуляти?
- Був би хаос! – Погодилася перша.
- Так, був би хаос. – Продовжувала третя. – А місяць наш, якому ти так заздриш, з місця жодного разу так само, як і ми не рушав. То наше сонечко, наша мрія і надія кожного дня створює таку для нас оману.
Задумавшись, перша зірочка все ж таки погодилась:
- Так, все на світі має своє місце…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318446
рубрика: Проза, Казки, дитячі вірші
дата поступления 02.03.2012
Тепер я знаю, що таке розпуття,
Тепер я маю час лиш на думки,
Не маю карти, де знайти покуття,
Не маю стежки далі щоб іти...
Тепер я знаю безліч варіантів,
Тепер є час обрати лиш один,
Бажаю лиш знайти, який є вартим,
Без ліку втрачених моїх годин.
Тепер я знаю вічності хвилини,
Безмежжя вартості думок,
Я зрозумію сенс із часу плином,
Коли той вірний зроблю крок.
Я відшукаю втрачені скарбниці,
Моїх думок, бажань і почуттів,
Десь там, де вічно сплять в гробниці,
Той, хто в нелегкий шлях ступив...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318290
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2012
На алтарь небесный вознесу тебя,
Будут петь мне песни слезы сентября,
Будешь самым главным Богом на земле,
Буду жить я дальше, веря лишь тебе.
Путаясь в минутах, забывая боль,
Жить лишь дальше буду, слыша голос твой.
Убивая страх свой, буду жить боясь,
Проиграть судьбы бой, что не смогли принять.
Слыша лишь, как плачут ангелы вночи,
Будем знать, что значат неба лишь мечты.
Буду верить в небо, зная, что и ты,
Где б на свете не был, хочешь лишь найти,
То на свете чудо, что зовем любовь,
Верю, что не буду плакать за тобой,
Верю, что лишь вместе быть нам суждено,
Верю и надеюсь, прячусь за судьбой.
Верю, что судьба лишь нам с тобой сулит,
Лишь с тобою вместе навсегда мне быть,
Знаю, что и ты ищешь в небесах,
Те прекрасные огни, где сгорает страх,
Где рождаются мечты, где живет любовь,
Где мы вместе, я и ты, лишь живем вдвоем,
Где утопия царит, где нет слова смерть,
Где моя любовь горит вечным пламенем к тебе,
Та утопия для нас, ту утопию ни раз,
Видели во снах, та утопия навек,
Будет греть наш страх,
Что умрет лишь человек,
Видишь в чьих глазах ту надежд
Благую весть, веру и любовь,
Что на свете правда есть,
Что вернется вновь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318284
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 01.03.2012
Часи тікають,
А бездни множаться,
Хтось тихо марить,
А хтось тривожиться.
Часи минають,
Ми зупиняємось,
Коли не знаєм,
Не хочем радитись,
Часи вітають,
Та завжди іншого,
І наближають
Нас до вічного,
Часи бувають,
Бувають, трапляються,
Сторінки гортають,
Життями хваляться,
Часи пролітають,
Моменти спокою,
Хто тихо згасає,
Ховає погляди,
Часи зупиняються,
Світила згасають,
Завжди трапляється,
Не всі забувають.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2012