| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Я видихлась знесилилась боротись
Пуста душа і серце повне сліз,
Я задихаюсь й всім цим захлинаюсь,
Й не маю сил піднятися з колін.
Роки які даремно промайнули
Мої роки, і в косах сивини,
Жадаю сили духу
Щоб виплисти із дна пітьми
Ні не дармно, ні таки навчили
Зневіри й злості...
Душа немов потоптане колосся
В цементі фальші зерна щастя непророслі.
Життя біжить і невстигаєм ми,
Запутавшись у мраці між пітьми
Не бачим шлях із роду даний Богом
Втрачаєм ціль, обмеженні буденним гробом
..........звикання й страху перемін.
Як гидко нице й підле бояття
Де віра в себе й смілість молода
Де світло в майбуття і іскорка життя
Тане й счезає десь у небуття.
В соїм шляху усі ми так самотні
У виборі й рішенні проблем
У взлеті і до прірви, до безодні
Лише душа і з тілом наодин.
О мрії ви мої дурненькі
Ви віри промінь у житті
А ви все завтра завтра...
Сьогодні знову талий дим надій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308132
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2012
Мить вирішує усе життя
Мить, й помилці немає вороття
Мить, яка давно пішла у забуття
Залишивши спогади, сумніви і каяття,
І мрії нездійсненного вже майбуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=308130
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 21.01.2012
Ранкове сонечко яскриться
Промінням крізь крони дерев
Проблискуючи поміж дахів
І будячи від сну це місто Левів.
Вони мабудь здригаючись зівають
Потягуючи пащі камяні
Вулиць старих нові події їх чекають….
Вони історії закамянілі свідки
У їх очах епохи і роки
Й мого життя доріг і плаїв віти
У сивих левів пам’яті на віки.
Правічне наше отче місто й творці історії тут ми.
Заграла золотом стара бруківка
Спочивша в сутінках ночі
З вчорашньої бувальщини дощем умита
Забувши тяжкості минувшіх днів,
Стук вражих каблуків, колісний грім,
Й загарбницькі кінські копита,
І сварку двох закоханих молодиків
Свіжа з дощу, волі й надії мріями жагими оповита….
Дощ змиє все для кого, що тяжке
Для того часто так у Львові він паде.
З дощу ховаючись у затишній кавярні
Горнятко чаю чи запашної кави філіжанка
І коли поруч найкраща вірна коліжанка
Тоді най льє той дощ і змиє все не те.
Задніло. Мурашками забігали заспані студенти
Суворих Альма-матер любі дітлахи
Великі сумки й книжки у руці
Наука і кохання в голові
Тут мусиш ти це разом сумістити
Бо як же можна в цьому місті не любити
Коли харизма, і зачаровуючий дух, і серце в нього є.
Із дзвоном Ратуші проснулися прекрасні храми
Відкривши всесвіту свої величні купола
Щирих бажань й людських надій намолені
Свята Вкраїнськая земля і віра тут свята.
Ісусе й ти Маріє Божа мати оберігай страждальний наш народ,
Нашу країну, нашу хату й наш незрівнянний княжий город.
Світанок. Бірюзіють небеса,
Проміння самоцвітом виграває,
Проснувся Львів проснулася увіковічена краса,
Прозорими краплями роса веселкою все оживляє.
Народжується новий день
І ти цю прохолоду ранку зустрічаєш,
Кудись ти також поспішаєш
Й серед прохожих інших лиць,
Серед трамваїв й середньовічних камяниць
Натхнення, і себе шукаєш.
Топчеш бруківку й вулиць старих міфи
Любуєш храми і прекрасні барильєфи
І в сиві очі левів заглядаєш.
Ти все це саме відчуваєш
І думаєш мабудь як я…..
Ти зараз там, а я… далеко в сіті
Промінням сонця леви і серця зігріті,
Моя ж залишилась там мрія і душа.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=302136
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.12.2011