| Сторінки (2/118): | « | 1 2 | » |
А я би хотіла зустрічати з тобою ранки -
Цілувати тебе губами кольору спілої вишні,
І хоч не люблю рано вставати - та все ж готувати тобі сніданки,
А про себе водночас казати "Спасибі Тобі Всевишній!"
А я би хотіла готувати для тебе обіди
І вечері з десертом, і чекати на тебе з роботи,
І ділити на двох, не дай Боже, і горе, і біди,
І помножити щастя - це приємні для мене турботи.
А я би хотіла з тобою прожити і весну, і літо,
І сумну горе-осінь й найморознішу в Всесвіті зиму,
Адже маю вогонь - ним було би усе зігріто.
Ти не бійсь, хоч й вогонь - обіцяю: без опіків й диму.
А я би хотіла з тобою провести рОки,
Бути вдячною небу за кожну даровану днину.
І я мрію найперші маленькі побачити кроки,
Від шаленого щастя горнути до серця нашу дитину.
І я вірю: так буде! В серці розміром з Космос є сила -
Я черпаю її від усього у світі живого.
Точно знаю: я тебе недарма як життя полюбила.
Місце там, у душі, не призначено більш ні для кого!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536240
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2014
Жінка – опора чоловіка. Не щит, щитом повинен бути він. Вона – його зброя. Жінка не повинна бути сильнішою за чоловіка,ні фізично, ні морально. Це категорично неправильно. Жінка не може бути головною – це вдвічі неправильно. Сила жінки – у любові до свого чоловіка. Сила чоловіка – в його жінці.
❤
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531062
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.10.2014
Моя проблема у тому, що не вмію я жити.
Моя проблема у тому, що не вмію іти вперед.
Часом, здається, моє завдання, як-то кажуть, "плужити":
У час літаків — не вилажу я все ж з карет.
Все живу я усім застарілим,
Похороненим більш сотні літ,
Дельтапланом давно перетлілим,
Вкотре рвуся у мрію-політ.
І дивуюся знов щопадінню,
Вкотре плачу: "Чому болить?",
Ношу жертви божку везіння —
Сподіваюсь на щастя мить.
Що поробиш? Ну, не вмію я жити!!!
Випалюю сонцем безкраї моря...
Так вже склалося: моє хобі, таки, "плужити"...
Йдіть до біса! Та країна з морями — моя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492575
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2014
І все розпочнеться знов і відбудеться наново,
Бо прийдЕ все ж весна, як і оновиться кров.
Переродиться тіло, аж до кожного-кожного атома.
Переродиться пам*ять, переродиться й наша любов.
І піде атрофоване, відболіле й пошарпане:
Лейкоцити все знищать — не залишиться й слід.
І нарешті з тобою ми, чорно-білими і у кольорі кадрами,
Спільну мить під тоненький сховаємо лід.
І прокинеться все, закричить, залунає пташиний спів,
Неначе й не було цієї зимової глухоти!
Серед тисяч існуючих — оберу п’ять омріяних слів...
Я так довго чекала … [u]«У мене нарешті є ти»[i][/i][/u]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492361
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2014
є
такі
люди,
які
обіймають.
і
ти
відчуваєш:
ти - вдома.
я
більше
додому
не
повернусь.
кінець.
крапка.
не кома.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2013
Ого. Привіт. Очей не опускай.
Якщо прийшов — заходь і роздягайся.
Я наливаю сотий-градус-чай,
А ти такий не п*єш, тому прощайся.
Ти воїн, і ти вкотре б*єш світи.
Я ж після війн твоїх ловлю плечима бите небо.
Читаєш міфи нA ніч, а я — молитвИ,
І в Бога вірю — того, що тобі не треба.
Ми надто різні. Добре. Хочеш — заходИ.
Вже скільки часу товчемО у ступі воду.
[За наше небо в порох стерла б всі чужі світи]
Гарячий чай. Тобі позичити із серця льоду?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460356
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.11.2013
Розкажи, як в одній із сотні квартир,
Коли весь район вже бачить сто третій сон,
Самотня душа, в якій більше, ніж в Всесвіті дір,
Видихає свій біль в одне із сліпих вікон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455538
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2013
він помовчить, докурить і зайде всереди́ну.
я захочу його повернути, і як за́вжди не встигну.
він обернеться, піде і вкотре не поцілує.
можливо, колись, я навчусь забувати тих, хто мене не цінує.
-
я піду, сяду за стіл, вип*ю більш, ніж багато.
кляте дихання — наче над ним хтось наставив мільйони стоккато.
мовчала. пішов. не живу без неї. життя не існує.
я хотів. і не вспів. права не маю. замість мене її точно тепер хтось цілує...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454277
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.10.2013
Чи то нежить і, може, температура,
Можливо, диявол до дна гребе.
Відмазка - застуда, та найскоріше – я дура,
Бо раптом так дико схотілось тебе.
І хочу – хоч плач, як дитячий каприз.
(В сімействі ніколи не бу́ло принцес)
І якби не батьки – вже б десятий карниз,
Бо польоти – найкраще, аби зняти стрес.
І хочу – хоч крик, хоч усе пропади.
І криком – не рівня ніко́тра з Сирен.
І спокій не прийде від «випий води»:
Я б випила вже би усю карту Сен.
І хочу – хоч вий! І розкажу усім,
Що руки твої – то як мій оберіг.
« – Доню, лягай. 39,7.
- Мам, як прийде – не впусти й на поріг..»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451833
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2013
Якось шукала я косметику.
Звичайний олівець для брів.
У вірші цьому не впадаю я в патетику,
Не возвеличую любові слів.
Банально, знаєш, та надію втарила,
Коли я загубила свій старий:
Його колись ще моїй мамі радила
Якась знайома й був він дорогий.
Я кожен ранок, була ближчою до відчаю,
Коли підводила тонесеньку брову.
Бо знала: буду в світі суперслідчою,
Але такого більше не знайду!
І не тому, що так мені хотілося,
Й не думайте, що я прибита на цвіту.
Пройшли роки і фірма та закрилася -
За гроші й величезні не знайду.
І можна б було замінити сотні-сотнями,
І не робить собі в житті дурних проблем.
І ви, я думаю, шановні, згодьтеся,
Не була б це дилема із дилем.
А я ж хотіла ідеального...
До нього звикла. Він ж моє! Моє!
І був цей ранок гірший від печального:
Перевертала всю кімнату. "Де ж він є?!"
Посумувала трохи і змирилася.
Я ж знала - я такого більше не знайду.
Я не шукала навіть. Я лишилася
Тої затії. Й в мазин іду.
" - Ось фірма є хорошенька – «Алхой»"
Втішала продавець. Вже другий магазин!
" - Та байдуже! Лише відтінок треба той."
"- Коричневий? На жодній із вітрин."
Ну, Боже мій, невже така проблема -
Коричневий звичайний олівець???!
Як виявилось - так! Отам якась емблема…
І я пішла до магазину навпростець.
"- Цей темний, цей рудий, цей не коричневий!
Гаразд, давай ваш "Хорошенький Алхой"!
- Оцей дорожчий, подивіться, дівчино..."
Я не повірила. Та це був він. Та це був Той!!
Такий як мій, такий самісінький,
Лише новий і довгий, ну а так - близнюк!
Шукала ранок я його цілісінький,
Тож вихопила в продавця із рук.
І знаєте, таке в житті трапляється:
Банальний приклад - ми шукаємо проблем.
І руки, часом, з горя опускаються,
Від нього ж люди моляться на Бога і тотем.
Коли зневірений ти сам себе зрікаєшся,
Бо впав тягар на плечі й не буває важчого.
Йдуть геть? То відпусти! Ти не зламаєшся.
То все трапляється до кращого!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=450650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2013
Всі розмови — намарно.
І діалоги — зовсім не конструктивні.
Поговорити нам — більше, ніж варто.
Мовчимо. Горді й на голову дивні!!!
Сонце, врешті-решт, може, досить?
Подякуй ученим за «скайп», телефон, телеграми.
Твоя мала тебе просить:
Передзвони! Не чекай в небесах голограми…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449023
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2013
Коли приведеш нас знайомити — я найкраще зіграю за все життя роль.
Я зіграю, Господи, як я зіграю!
Перед тим поставлю на серце довжелезно-надійний пароль.
Лише очі мені зав*яжи: зрозуміє, як я скучаю.
Я зіграю. Як актриса найкраща, як прима червоних доріг.
І так, що сам Станіславський — і той повірить!
Як ніхто і нІколи, як нікОли б нізАщо не зміг!
Це ж треба: а вона — як дитина: в усі казки вірить.
В мене буде усе: канська пальма,і глобус, і в золоті лев.
А як вийду з софітів — із пліч врешті впАде гора.
Позакадровий.
Тексту немає.
Крик.
Рев.
Не за ту роль я молила про Оскара...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444539
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.08.2013
Час іде і усе стирається,
І коли назовсім вицвіте павутинка в тебе на лікті —
Ти згадаєш. Обіцяю, само згадається,
Як опустились руки при малому конфлікті.
Тату витреться, бо з часом усе стирається.
Вирвеш із пам*яті ( хоч краща рима була б «із серця»),
Але ти все ж згадаєш. Обіцяю, само згадається,
І тоді всередині там щось надірветься.
Стиснувши зуби закусиш від злості губи,
І згадаєш ще більше. Знаєш сам все, чому згадається.
Впевнений: спогад тебе не погубить?
Ну що ж, ти відчуєш, як пам*ять кусається.
Якщо можеш — пробач за поламані плани,
Але кажуть: плануєш — і тим Бога смішиш.
Ти хотів тишу й гладь, але я — урагани.
Ти сам бачиш: все так. Хоч у Бога й не віриш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441773
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.08.2013
[i]Мати силу, впізнати поміж тисячі лиць,
І так героїчно відвести геть погляд
Від рідних, коханих, тобою зіниць,
Кожен атом яких шепоче любов*ю...[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2013
Справа не ваша, чому, за що і кого.
Не ваше і те, всереди́ні пече/не пече.
Не питайте вже вкотре «чому лиш її/його?»
Бо не ваше діло, хто цілує кого в плече.
Той, хто ніколи нікого в житті не кохав
Шукає для цього мільйон непотрібних причин.
Такі вірять: любов — то лиця овал,
Колір волосся, ціни і марки машин.
Їм не збагнути простих, найпростіших речей,
Вони, як папуги торочать лише одне:
«Подивися на нього/на неї! (аххаха) Гей,
Справді вірите, що до скону і не мине?»
Справа не ваша, коли, де, чому і з ким,
Хто кого зрадив, кого покохав, до кого пішов,
Хто чужим кому став, хто — близьким.
І не треба такого: «дивись вже інакшу знайшов!»
Я вас прошу: не пхайтеся в щастя чуже.
Щасливим не заздріть — довелось їм багато пройти.
Таке з неба на голову падає? Та невже?
Кажеш — просто? Стукай в небо! Тобі впаде! Йди!
Справа не ваша з тим вона/він чи не з тим.
Носа не пхай до сверблячих і табу тем.
Вас не обходить, за що хтось коханий, і ким,
Хто кому оберіг, покарання, тотем...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435610
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.07.2013
Я чекала на тебе з нескінченною вічністю.
І падала безліч разів у "тебе недостача" кому.
Ти кидався до мене з вдаваною, але трагічністю.
А тепер вмить зробився таким невагомим.
І насправді, знаєш сам то намарно, дарма.
Це даремно, даремно, даремно доволі.
Я тепер нічия.
Я - своя.
Я -сама.
То самотніть? Ні, милий мій, сила волі.
Ти тепер не шукай погляд, очі, зап*ястя, думки,
і мою комусь чи до когось та й приналежність.
Ти мене колись годував з руки,
та сполохав.Тож не займай мою незалежність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435274
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.07.2013
Я тебе відпускаю.
Іди.
Не жену, як женуть «на чотири прокляті сторони».
Я тебе відпускаю.
Сліди
Не лишай, бо вони, як у небі чистому — ворони.
Я тебе відпускаю.
На мить?
Не на мить, а на вічні вічності вічності.
Я тебе відпускаю.
Болить?
Трохи ниє. Давай, без трагічності.
Я тебе відпускаю.
Спинись
Десь, отам, на просторах чужої історії.
Я тебе відпускаю.
Не снись.
Ти тепер — на чиїйсь — не моїй території.
Я тебе відпускаю.
Іди.
Вибирай, протилежну моїй, дорогу.
Я тебе відпускаю.
Ти йди.
Я ж за тебе помолюся Ангелу й Богу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434439
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.06.2013
Я тобою вже відхворіла,
Ще в листопа́ді між першою й другою ночі.
Ти не старайся – я перегоріла,
А те, що згоріло – те вдруге горіти не хоче.
Ти не кайся - тобі ж нема в чому,
То ж не ти запиваєш чаями пекучу образу.
І хоч покляла́сь не казати нікому -
Я зранені мрії до тебе вертаю щоразу.
По правді сказати: то вже неможливо
Коліна у кров і просити тебе у Бога.
Я собі неприємна й непристойно жахлива,
Коли закрадається в душу тривога.
Я, чесно, тобою давно відхворіла -
Ще в листопа́ді, між першою й другою ночі.
Та кого я обманюю? Я ж ніколи не вміла..
Як можна збрехати, собі дивлячись, в очі?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434259
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2013
Обережно! Не подавися
Кістками крил, що мені обірвав.
Я благаю, ти не спіткнися
Об камені, що у мене кидав.
Дивись, аби не вдарили током
Перенапружені нерви мої,
І щоби не вилізли боком
Усі тобі вчинки твої.
Дивись, щоб не стала у горлі,
Випита з вен, моїх кров.
Не лізь! (аби руки не були чорні)
У згарище серця не підкидай дров!
Носи із собою цукру доволі,
І усе ним собі солоди-солоди:
У сьозах моїх був стомільярдний відсоток солі,
Що тепер — в океанах твоєї води.
Та як би не було — не розміняйся
На тисячі тисяч нікчемних банкнот,
І, я благаю, ти не́ відрікайся
і від печальних кохання нот.
Мій любий, я прошу, не загубися
Між манекенів і тіней людських.
І́ через гордість не перечепи́ся:
Вона ж бо сягає хребетів гірських.
Я заклинаю, не будь в списку жахливих,
Душі яких жеруться, як пси.
Серед них не буває ніколи щасливих,
А ти маєш бути!! Цієї весни..
Це вже востаннє, я ж пообіця́ла
Ти тільки себе, я прошу́, бережи.
У тобі є істина, я завжди це знала.
Шкода, лишень, труять її муляжі.
(Березень-квітень 2013)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434066
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2013
Я впізнаю тебе по руках,
По ходьбі, по ди́ханню, не те, що по голосу,
Бо ти запечатався у думках,
У мені, у рядках моїх мрій кошторису.
Я відчую тебе завжди:
І без зору, й без слуху, без позна́чок та індикаторів.
Я завше знатиму, що це ти,
Бо ніколи не слухаю зло-провокаторів
Я тебе відшукаю усюди:
У провулках земних і небесних доріг,
Там, де ходять й не ходять люди,
І серед незрячих, і поміж німих.
Бо ти — у душі, і ти — невід*ємне.
Тебе — не згубити, тебе — не відтяти.
Ти — очевидне, ти ж і — таємне.
Не можу тримати, боюся втрачати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433507
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2013
Любов, що у серці я ношу,
Була, як вітер, як сонце.
Тепер — як свинцева печать,
Наднепосильна на все життя ноша,
Що важить тонн десять,
Навіть не п*ять.
Вона сидить у мені гріхом
Незамоленим і непрощеним.
Вона — недописаний,
Бог його зна, який том,
Вона — бур*яном
Надглибоко пророщеним.
А могла би й цвісти,
Не те, що весняними,
А й навіть (справді!) зимовими квітами,
Та сходять від неї хрести
Понад мріями,
Що згублені десь між орбітами.
Вона — наче знак,
Як містичний фантом:
Хоч і женеш, та все ж повертається
Вірним, хай диким, і змученим псом.
Але — то моє,
Тож нехай залишається.
Вона — наче птах. З перебитим?
Та ні — "в кашу" крилом:
Від таких природа, і та відмовляється.
Але іноді — злітна смуга,
Мій власний аеродром,
Неначе дитя, а від останнього не відрікаються.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=433474
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2013
Буває, що Всесвіт вміщається у сльозу,
Коли спогад вмерзає у даньоминулу осінь,
Здається — все йде по тонко́му льоду́,
А талими водами, весна все відносить.
Улітку поглянь на сонячний небокрай:
Здавалось — край неба, але краю, чомусь, не видно.
То давньовідома істина, але знай:
Чекати й терплячим колись набридне.
Подумай про море: спокійне, та де там до дна —
Необачно пірнеш, то, дивись, і потонеш.
У морі твоєму, втоплений не один, не одна,
Та за ними сльозинки ніколи й не зрониш.
То казково — дивитись й бажати на зорепад,
А чи знаєш, так губляться з розпачу зорі?
Бо б́а́йдуже, що висо́ко вони і над-над:
Утоплені в одинокості гі́ркому горі.
Отак не втерпі́ла — зірвалася з неба зоря,
А талі води відне́сли — пірнула у море.
На карті "populus" не люди — моря:
Що коханіше дно — солоніше горе.
[i]
populus, i, m (лат.) — населення, народ[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429189
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.06.2013
Я краще втечу від усього і всіх.
Мені краще самій: люди гірші, ніж звірі —
Вони відшліфовують оксамитовий сміх,
В той час, як карбують рани на тво́єму тілі.
Я краще ніколи, нікого вже не́ обійму́,
Ніж тих, що лукаві, я обійматиму.
Краще я мовчки піду у пітьму,
Ніж, виймаючи вістря із спи́ни, страждатиму.
Я краще на ві́ки шалені стану німа,
Ніж рідними зватиму тих, що кидають ножі —
Таких сотні є, але краще, коли їх нема,
Бо вони такі «рідні», що гіршими є, ніж чужі.
Я краще наві́ки оглухну, ніж чутиму звук
Сміху «рідних», що сипле немов колю́чками,
Тих, що сердець їх любила так стук,
А вони били моє білосніжними ру́чками.
Я краще осліпну, ніж дивитимусь в лиця отих,
Що — чужі, але рідними хочуть здаватися.
Я, чесно, боюся спаскуджених й злих,
Та чомусь, я не вмію від них відвертатися.
Я краще наві́ки залишусь сама, й відречусь
Від усього. Ходитиму там, де інші не ходять.
Буде тяжко. Але, ба́йдуже — я навчусь!
Ті, що справді шукають — ті завше усе знаходять!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=427948
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2013
Коли ти із болем любиш, а не кохаєш –
То знак, що із неба тобі посміхнувся сам Бог.
Ти улюбленець Господа! Знаєш?)
Тож іди! Бо у рай не буває простих дорог...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426443
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2013
Коли не клянеш в своїх бідах нікого,
А стиснувши зуби на гору несеш хрести,
Й не слухаєш кпину чужого їдкого –
Тобі дійсно простіше тягар свій нести.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426236
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.05.2013
Коли ж ти читаєш молитви щоночі на зорі –
Ти твориш добро, хоча би на мить.
Бо, можливо, отим, хто зараз у чорному горі –
Хоч на декілька митей.. їм недоболить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425779
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2013
Коли під сопілку чужу ти скачеш –
Ти підборами дряпаєш власну душу.
А потім щоночі безсило плачеш,
На губах із інкогніто «мушу...я мушу..»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425708
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2013
Коли на сльозах чужиш ти танцюєш "кан-кан" –
Стережись: високо летять з-під ніг бризки!
Тебе закрутить у небо злий ураган,
А падати звідти – ну зОвсім тобі не іриски!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425644
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2013
Коли вистеляєш дорогу комусь до раю –
Собі ж свідомо під ноги ти стелеш тЕрен.
Та навіть дійшовши до неба іншого краю –
Вони не скинуть для тебе і попіл з любові зерен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425599
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.05.2013
Коли ти втікаєш, збиваючи ноги в кров –
Твій янгол підхоплює і несе тебе на руках.
Ти не самотній! Він робить так знову і знов.
Тож подякуй йому за те в молитвАх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2013
Коли ти дихаєш рештками власного болю –
Твій янгол плаче, вмираючи від задухи.
Та попри усе – він укотре стає до бою,
Коли, через відчай, по душу приходять злі духи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425440
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.05.2013
Коли ти топиш в океані любов –
Тебе накриває хвиля цунамі.
Від страху і холоду піниться кров
І потрібно складати себе–орігамі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425007
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2013
Коли ти вбиваєш власне дитя –
Твій янгол стинає свої білосніжні крила,
Аби, у маляти, в якого відняв ти життя,
Була все ж колиска, хоч і могила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424980
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2013
Коли зариваєш у землю талант –
Ти дар, що із неба, кидаєш в болото –
Дарунок цінніший, за діамант,
Дорожчий від платини і від злота.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424758
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.05.2013
Коли ти спалюєш своє полум*яне бажання,
А сам втратив лік від чергових пожеж –
ВогнИще ковтає й тебе без вагання:
Бажання твоє, тож і ти горітимеш теж.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424692
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 13.05.2013
Коли ти закопуєш ледь народжену мрію,
А в тебе таких вже й не цвИнтар – могильник –
Про себе ти вкотре торочиш: й без неї зумію.
А сам на рифи женеш свій власний вітрильник..
http://caelum-meum.blogspot.com/2013/05/blog-post_13.html
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424691
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2013
Розпорола блискавка небо вечірнє,
Бідолашне заплакало шклом битих зір,
І схилило очі безсило й покірно,
Не ховаючи тисячі нАскрізьних дір.
А люди, неначе жорстокі варвАри,
Биті зорі, що долі байдужо валялись,
Здавали до пункту збору склотари –
На горі чужому собі наживались.
Щодня до неба ті люди приходили,
Як непрохані сніг-серед теплого літечка-гості,
Озирались навколо, цінне знаходили,
І втікали здавати, миючи небові кості.
І жодному з них не було цікаво,
Для чого і звідки оті зорі взялися –
Лише усміхались, до болю, лукаво,
І з горя чужого собі зловтішалися.
«Ой лихо!Та зорі скінчились!» – пізніше зазначили.
Вони, бідолашне, салютом бомбили.
Небо не плакало – небо пробачило.
Небо вже звикло – його не любили.
Дірявили люди і блискавки били током,
Та не впустило і крапельки зоряних сліз.
Витерло очі й піднялося небо високо,
Аби жоден у душу тепер не заліз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423341
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.05.2013
А ми могли би стати справді щасливими.
Знаю точно, я впевнена, чесно!
Горе би змилось весняними зливами,
Було б усе сонячно і чудесно.
А ми могли би стати справді щасливими.
Я знаю точно! Не сумнівайся!
Ми були би сильними й невразливими,
І ніхто б нізащо́ не сказав «зупиняйся!»
А ми могли би стати справді щасливими,
І ділити порівну всесвіт надвоє.
Натомість, шрамами зачерствілими,
Безжалісно вкрили душі обоє.
А ми могли би стати справді щасливими,
Стосунки наші добре заправивши
Сіллю, що морськими припливами,
Дезинфікує рани, під шкіру потрапивши.
Додали би гострого чорного перцю,
Аби так добре змогли відчути.
Він би не дав замовкнути серцю,
І спалював зазрість навколо й отрути.
Додали б шафрану, кориці і ладану,
Та інших запахів й східних прянощів –
Перенесли би нас з категорії «таємниць» у «відгадану».
І жоден з нас не впадав би у крайнощі...
А ми могли би стати справді щасливими.
Могли б... Але, навряд, чи тепер станемо:
Ми завжди зайняті зі своїми «важливими».
Хіба.. якщо списки «отих» переглянемо…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2013
Мені набридло усе – це логічно.
Я стомилась. Таке буває.
Знаєш, коли в театрі занадто трагічно -
До сере́дини дійства – аж вивертає.
Мені набридло. Я все змінила:
Спалила усі старі декорації,
Головна героїня – вона розлюбила,
Почались роботи по ресставрації,
Трупа розїхалась на сольні гастролі,
Залишились ПРИМИ, але їх так мало,
На дверях при вході – інакші паролі,
І зовсім інакше освітлення залу.
П'єси – інакші, тому й все кардинально змінилось:
(бо сценарист подзвонив врешті-решт психіатру)
Зробили ремонт, інакші актори з*явились.
Залишилась тільки будівля старого театру
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422123
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2013
я би до «ТИ» – кілометри й милі.
я би до «ТИ» – з парашутом й без нього стрибки.
я би до «ТИ» – долала б цунамі хвилі.
я би до «ТИ» – носила в кишенях зірки.
я би до «ТИ».. я би – навічно.
я би до «ТИ» – бе́з оглядання.
я би до «ТИ» – ніколи цинічно.
я би до «ТИ» – без жодного оправдання.
я би до «ТИ», я би для «ТЕБЕ»,
я би з «ТОБОЮ», «ТОБІ», у «ТО́БІ».
я би до «ТИ», й заради «ТЕБЕ»
несла би дитя у власній утробі.
подорозі до «ТИ» – малювала би з неба картинки,
збивала планети з орбіт – не просила би в них пробачення.
але в маршруті тепер – немає такої зупинки
по дорозі до пункту мого призначення...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2013
Поцілунок і секс – тілесна зрада. Душу ж зраджують – обіймаючи. Неможливо обіймати нелюблячи. Поцілувати – так, а обійняти – ні. Категоричне «ні». Банально і нелогічно? Зате правдиво. Обіймаючи, ти дозволяєш тій людині торкнутися твоєї душі. Як часто, а найголовніше – КОГО ми обіймаємо? Найближчих і найрідніших, і лише їх. Обійми – це як вищий щабель стосунків, як індикатор любові, це неприхована щирість, це тепло. Кажуть, що коли зникає бажання цілувати – зникає й кохання. Неправда! Якщо ти нездатний пригорнути до себе людину – ти не любиш її ні краплі. Є ті, кого, наче, і любиш, та ні, точно любиш, але обіймати їх, чомусь, не хочеться, а значить не хочеться їх впускти всередину, ділити з ними себе. Невже це справжня любов?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417334
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.04.2013
Я не можу пробачити тобі не твоєї нелюбові до мене, а сам страх, саму твою нездатність визнати цей факт.
Чоловіки, на жаль, вони такі: можуть працювати пожежниками і заходити до палаючого будинку; міліціонерами, і ловити особливо небезпечних злочинців; можуть піти на війну і пожертвувати життям; можуть мати десятки медалей "за мужність". Але жоден з них не зможе сказати «ти мені не подобаєшся» або «я тебе не кохаю». Вони придумають мільйон відмазок, аби скинути цей тягар із себе, і «як би не образити тебе»:
• "ти мені як сестра/подруга"
• "я звик до того, що ми друзі"
• "ти занадто хороша для мене"
• "я тебе невартий"
• "я не хочу псувати тобі життя"
• "ти заслуговуєш кращого"
• "я не той, хто тобі потрібен"
• "я не готовий зараз до серйозних стосунків"
• "я ще досі переживаю розрив із своєю колишньою"
• і УВАГА! НАЙДИБІЛЬНІШЕ!!! АБСУРД З АБСУРДІВ І МАРАЗМ З МАРАЗМІВ: «ти ідеальна, але я люблю блондинок/брюнеток/рудих» (ну, а ти, відповідно, не попадаєш у потрібну категорію)
Їм легше полетіти у космос, побороти страх висоти, їм краще мучити себе і свою «псевдокохану», а, деколи і скакати у гречку, аніж визнати: єдине, що тримає його біля тебе – це загроза пережити твої істерики та сльози, а, інколи, і погрози покінчити життя самогубством.
Вони обіцяють передзвонити; їздять у термінові відрядження; залишаються допізна на роботі, завалені по голову невиконаними завданнями; у них дуже часто раптово сідає батарейка, і, у це просто, ну дууже складно повірити, але ніколи немає зарядного на цій же роботі, і у друга/колеги телефон позичити – це теж із рубрики фантастики, а які в наш час стаціонарні телефони і тому подібне? Про що ти взагалі говориш?
Найбільше мені подобається безпройграшне оправдання «Я БУВ ЗАЙНЯТИЙ». Бідолашні дівчатка, які, після отримання чергової обіцянки передзвонити, через три дні беруть слухавку і роблять величезну дурницю, найчастіше чують саме це. Але невже ти віриш у те, що він аж НАСТІЛЬКИ зайнятий, що не має часу, навіть, щоб подзвонити і сказати: «я передзвоню тобі ввечері/завтра, бо сьогодні дуже завалений»? Я перевірила за допомогою секундоміра – це займає менше п*яти секунд. ВІН БЕЗПЕРЕРВНО ДВІ ДОБИ ВЛАСНОРУЧНО ТЯГНЕ ПО ПОЛЮ ПЛУГ, ВИСПІВУЮЧИ ПРИ ЦЬОМУ ОПЕРНУ АРІЮ НА ПРИЙОМІ У КОРОЛЕВИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ? Якщо «так», то тоді я згідна, у нього може і не бути тих п*яти секунд, але, ЛЮДИ ДОБРІ, Я ВАС ПРОШУ: це ж 5 секунд! Звичайно, я можу повірити, і у те, що можна мати погану пам*ять і, до повного щастя, ще й втратити номер телефону, але якщо ти йому дійсно потрібна і він дійно хоче почути тебе, повір мені, він зробить це!
І дурня усі благородні мотиви і «жертвування собою, аби не зробити тобі боляче». Це просто запудрування мозку, це як замінник цукру: солодко, але зовсім не те.
Чоловіки до останнього будуть чекати вигідного моменту, аби максимально сухим вийти із, пролитого його псевдообраницею, моря сліз. Але вони нездатні, стоячи ПЕРЕД цим самим морем, сказати «мені потрібен океан», бо бояться цунамі…
если женщина любима, приползешь и полумертвый,
даже если ты вручную пропахал сто тысяч га,
встанешь, хоть противный кто-то накачал тебя снотворным,
и пойдешь без промедления через бури и снега.
если женщина любима, позвонишь с другой планеты,
изложить конкретный список навалившихся причин,
по которым ты не можешь заглянуть к ней на котлеты,
чтоб она не предложила их кому-то из мужчин.
если женщина любима, но разбиты телефоны,
нет в пустыне телеграфа, и отсутствует почтамт,
у тебя в запасе в клетке есть всегда почтовый голубь,
чтоб отправить к ней с приветом чувств изложенных десант.
претворишь в судьбу мгновенно сотни хитрых комбинаций,
чтоб добраться до желанной хоть в обход, хоть напрямик.
если женщина любима, ты найдешь, как с ней связаться,
чтоб подумать не успела, что забыл о ней на миг.
(автор поезії - Злата Литвинова)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=417327
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 10.04.2013
Колись я підійму[*s*]сь висо[*s*]ко в гори,
руками хмари обійму[*s*] і зло[*s*]влю дим.
Востаннє, я клянусь, зайду[*s*]ся болем,
і покладу йому кінець. А перед тим..
Зі сходом сонця все тобі пробачу.
На крила вітру всі образи я віддам,
Я обіцяю, я клянусь – я не заплачу!
Він їх роздасть своїм братам-вітрам.
Я обіцяю, там тоді висо[*s*]ко в горах,
з, небаченої досі, висоти,
укравши в неї гордість – відпущу[*s*]сь у море
до потойбічної сестри – до глибини.
Із того дна дістану воскресіння,
і сили у води для волі украду.
Я змию сіллю душу, і спасіння
я врешті-решт для неї віднайду.
Я вигою усі рубці, всі рани,
і, навіть, той, з дитинства, на коліні.
Із попелу відроджусь, як віками
відроджується птах, що в тебе на голіні.
І врешті відпущу[*s*], і згу[*s*]блю. Хай загубиться!
Без жодного жалю[*s*] віддам усе вітрам.
А поки.. хай я ще полю[*s*]блю – доки любиться,
допоки сили волі й гордості – ні грам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411914
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.03.2013
Я принесу тобі вогонь у долонях,
Хочеш?
Візьми, зігрій собі душу.
Відчуй, як він протікає по скронях,
Можеш?
Ти можеш, як хочеш – я мушу.
Я принесу тобі вогонь у долонях,
Боїшся?
Не бійся, візьми, він не обпікає.
Хочеш втечемо шалено на конях,
Згідний?
Туди, де ніхто нізащо не впізнає.
Я покладу тобі вогонь у долоні,
Можна?
Даю обіцянку, він завше зігріє.
І руки, й думки, й серця захололі.
Віриш?
Ти віриш, я знаю, я маю надію.
Візьми вогонь цей у серце.
Прошу!
Він у долонях моїх замерзне.
Його не врятує ні сірка, ні сонце.
Чо́му ж?
Всередині холодно – щезне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411743
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013
Сьогодні тинялась шаленим містом.
Усе як завжди: зупинки, афіші, трамваї.
Наодинці з собою – сухо і прісно,
Хоч і кисень з лихвою я спрагло ковтаю.
Усе як завжди: парки, лавки, вітрини,
Кнайпи, бруківка, ремонтні майстерні.
Бреду я сама або ж блукаю не з тими:
Що перше, що друге – до жаху нестерпно.
Іду. На проспект весь кричить реклама:
«Речі знов як нові! Ми УСЕ ремонтуємо!
Переплати, до того ж, чесно – ні грама
На відсотків мільйон ми вам гарантуємо!»
Нарешті! Недаремно блудила – знайшла!
Ну ось, ось він мій пункт призначення!!
« - Підкажіть, у душі наскрізна така діра..
- Не латаємо, дівчино. До побачення!
- О, пане, я прошу ви добре подумайте,
Можливо тут виріжте, тут трішки доставте..
Ви ж майстер, я знаю, я прошу, придумайте!
Ви ж обіцяли! Я прошу вас: СПРАВТЕ!!!
- Шановна, ідіть! Подивіться – людей багато!
Я прошу вас – йдіть! Не затримуйте черги!
- Погляньте який тут шматок відтято…
- Йдіть геть і не псуйте мені мої нерви!»
Ну от набрехали! Не вірте словам – омана!
Ніхто за красиве звучання не відповідає.
«Напевно болить? Така ж бо глибока рана..»
І кожен от так от. Та жоден не залатає…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411735
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.03.2013
Skype
[06.02.2013 2:54:13]
а я таки щось і розумію в тому житті
і не зовсім тупа
і не песиміст я
а реаліст із раціональним здоровим мисленням
і все що я робила і думала
я все то прекрасно усвідомлювала і зараз усвідомлюю
і можу все пояснити
от так
просто мені так було вигідно
і я намагаляся вірити у те у що мені хотілося вірити
але все одно розумне намагалося мене перемогти
і все таки перемагало
а я не хотіла піддаватися і зі всіх сил боролася
я все одно завуальовано намагалася робити "псевдояк мені здається має бути" і "аля то точно так бо всі ж так кажуть"
а насправді
як виявилось
все просто як два на два
як двері
як рівна пряма риска
не треба нічо собі ускладнювати і придумувати
шукати оправдання
собі і всім
і вчинкам
не треба закривати очі тоді коли ти їх не хочеш закривати і закриваєш через силу бо так аля краще чи аля правильно
зараз я веду монолог
але мене нарешті прорвало
і пробило поговорити
я зрозуміла одну важливу річ
ми самі себе накручуємо
самі собі придумуємо
самі малюємо ідеальну картину і придумуємо своє ідеальне життя а потім виявляється що ми штучно доліпили домалювали доштукували туди людину а вона просто йшла мимо і в її планах навіть близько не було залишатися
ми просто зробили її ксерокопію собі в картину
доліпили ксерокопію
наліпили наверх на пазл
і ще потім дивуємся чого воно
і чому воно не складається
потім починаєм шукати причину в собі
звинувачуємо себе
ніби то ми такі криворукі що погано приклеїли той ксерокс
і якщо б у нас було більше мозку і таланту і руки би не росли аж настільки зі ср*ки то все би було добре і вийшло би зовсім по-інакшому
а насправді ми просто не хочемо відкрити очі і нарешті визнати що то просто не звідти
і пора то віддерти
і викинути
а на те місце вставити ПАЗЛ
а НЕ НАКЛЕЇТИ КСЕРОКОПІЮ якоїсь частинки з зовсім ІНШОЇ
ЧУЖОЇ
картинки
і ще й не саму частинку а її ксерокопію
я говорю те що думаю
навіть не думала нічо писати
просто зрозуміла що весь той час намагаюся доклеїти його ксерокопію у своє життя
в пазл свого життя
а він
то один пазлик з тої картинки
але трохи не той
а там де ОТЕ порожнє місце
там буде ПРАВИЛЬНИЙ ШМАТОЧОК
але просто він зараз десь ще лежить в коробці або валяється під диваном
ну всяке ж буває
десь випадково випав і я не побачила
треба просто пошукати
просто набратися терпіння і уважно подивитися навкруги
спокійнО без істерик і без сліз
моя мала сьогодні півгодини плакала через те що загубила ковпачок від чорнильної ручки
а ручка дорога
і засохне
плакала-плакала
перевертала хату догори дном
кричала на нас
що то все ми виині
що ми загубили
що то все через нас
а в результаті потім почала сміятися
і знаєш чого?
БО ТРИМАЛА ВЕСЬ ЧАС ТОЙ ТРИКЛЯТИЙ КОВПАЧОК В РУЦІ!!!!
але поістерила
вивела себе і всіх
намарно
бо треба частіше і краще дивитися
а я дурепа
але вчасно то зрозуміла
ну як вчасно
майже вчасно
він просто йшов мимо
краще пізніше ніж ніколи
де ти бачила рівні пузлі?
в тому то і вся фішка
пузлі криві і негарні
але тільки якщо зібрати все до купи
по відношенню один до одного вони рівні
і підладнати одне до другого
тільки тоді виходить гарно
а рівні квадратики ніколи нікому не цікаво складати
[06. 02. 2013 3:16:36]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409964
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.03.2013
я хочу мету
хочу ціль
хочу зі шкіри лізти
вени сухожилля рвати
дертися нагору і спльовувати кров
хочу ноги збивати в кров і коліна дряпати
і руки перв*язувати бинтами
я хочу мету
хочу приходити додому і без сили падати на ліжко
хочу мріяти про те аби тільки доповзти додому
повернути в дверях ключ і сповзти по них вниз
хочу щоб сили не було чогось хотіти
та ну то вже занадто
хочу
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.03.2013
Ти мене не проси.
І за вічність – не звикну.
Є гріхом проти себе до такого звикати.
У руках самоти
Не розчинюсь, не зникну.
Я б хотіла лиш силою думки щезати.
У руках самоти.
У великому місті
Без тебе повинно би дихатись легше.
Але як не крути,
Та мені самій тісно:
Кожен вдих – ніби дим я вдихаю. Не вперше...
Ми під небом одним.
На клонованих вулицях
Ти топчеш сліди мої по бруківці.
Я ж іду, як крізь дим.
І неначе на милицях.
А твій образ – навіки застряг у сітківці...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408702
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.03.2013
Натягнути б на спину залізний панцир,
Щоб не пробили його жодні ножі.
Посадити б навік у холодний карцер
Псевдорідних, що гірш, ніж чужі.
Налити б по вінця гарячої ртуті
У горло фальшлідерам нікчемно слабким,
Слова і вчинки яких, по суті –
Такі ж примітивні як сірників дим.
Забути б що було, не гадати що буде
І не бажати нікому біди.
Вовки – між людей. Між вовками – люди.
А бабця казала: «ти добре гляди!»
Найкраще – сховати скалічену душу
На задньому фоні старих картин.
Сховаю і попелом зверху притрушу,
Що був колись тим, що впускало той дим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401049
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.02.2013
Дурепа. Змарнувала на тебе не одне я бажання.
Але знаєш, коханий... забирайся під три чорти!!!
Ти був, так здавалось, найбільшим моїм коханням.
Я була одержима: лиш ти, завше ти, тільки ти..
Йди геть! Забирайся! То честі занадто багато.
Я не в фільмі, щоб потім кидатись під сотні кінських копит.
То абсурд був – йти до тебе, неначе іти на свято.
Я завжди за тобою, тобі ж це так зручно, ти й звик.
Все цілком зрозуміло, і тебе аж ніяк не варта,
Бо не твій ідеал, і не гідна такого, як ти.
З мене досить! Стільки часу свого.. Все на марно..
Я стомилась. Забирайся під три чорти!
Гаразд, я не буду розігрувать драми.
Драмі місце в театрі, а в нас лиш – цирко́ві вистави.
Не близька до твого ідеалу я «справжньої дами»:
Я ж «до самої печінки» тебе так дістала.
На додаток – жахлива, і так часто тобі допікаю,
А ти весь час просиш: «давай тільки без того!»..
То неварто до мене спішити: завше на тебе чекаю,
Я ж ніколи на тебе не дивлюся строго.
Я тебе не вартую. І це ж зовсім не просто,
Ти ж і права не маєш, погану мене, простити.
Спокійно, сонце, думаєш це я серйозно?
Та в пекло, до дідька тобі котитись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.02.2013
виїдати душу до м'яса.
запивати свіжою кров'ю.
зціпити зуби, щоб сИніли ясна.
і називати це все любов'ю.
завдавати болю коханим
у прогресії геометричній,
а потім дряпати рани.
це порядок давно вже звичний.
виміряти любов ненАвистю,
літрами сліз і проклять терабайтами,
а потім дивитись з цікавістю
скачені фото клятими мегабайтами.
хобі найбільше – страждати.
мазохізм – найпопулярніший.
що би не було – чекати
щовечір на сонце раннішнє.
знати правду, ходити навколо неї,
але робити вигляд що і близько не знаєш.
намотувати на руку сотні витків нервів
своїх і чужих, та байдуже: не признаєш.
намотати пошарпані. зачекати.
коли надірвуться – послабити хватку.
трішки отак прив'язаним потримати,
а потім почати усе з початку.
нехай вірять, що це спасіння,
а сам добре знаєш: здобич – твоя.
не потрібно надіятись на везіння:
випалили. залишилась від нього стерня.
перемога. жертва не встигла збагнути,
а потрапила вже до рук.
тепер, нумо щосили смикнути,
почути тріскоту нервів звук.
видерти разом із залишком мозку,
і ось такі бажані результати:
жертва іде на хитку дошку,
стрибає у море. та які там до біса втрати?
ось така-от модна забава..
о небо, які ж люди дурні!
я би сама вже у море стрибала..
моє рідне, дай сили мені.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2013
Люди люблять страждати і пити вино,
А потім добивати себе клятим абсентом.
Дивитися вкотре, стороків набридле, кіно.
І різати пам’ять зашрамленим в серці моментом.
Люди люблять курити. Пачки-пачками сигарет.
І думати, що в такий спосіб розлюблять.
Не потрібно казати, зовсім це не секрет:
В такий спосіб лише себе люди гублять.
Люди люблять вдавати зайнятість, повертаючись пізно з роботи.
Повечеряти і вслухатись в мовчазний телефон.
Коли немає рідних очей… рідних очей напроти –
Люди спрагло ковтають рідного голосу тон.
Люди люблять вдавати радість, вдавати щастя,
А коли нікого немає – вити як вовк.
І тоді, на момент, лише на один момент здасться..
Та ні.. знову здАлося.. воду у ступі товк…
Люди люблять страждати. Тепер модна забава –
ДобровільнийПсевдоЯЗмушенийМазохізм.
Кохання? Ні, дякую. Краще – отрава.
Мені осточортів «знищ себе» механізм.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2013
напрочуд нелогічна?
що ж, і таке бувало.
я часто уперто іду,
а сама не знаю куди.
колюча й цинічна?
вам просто не випадало,
на щастя/ біду,
мій шлях зі мною пройти.
рахунок хвилин – педантичний.
і горе мені –
я ж зОвсім не ціную час.
мабУть, ми у просторі просто дотичні.
мабУть, це не наше, не нам, не для нас.
мабУть, не навчилась чи просто не вмію..
а посібник..шкода, та не видав ніхто.. нема..
я давно..я давно це сама розумію:
це кінець. почуття, вони є, любові – катма.
ми – дотичні, не перехресні.
надто рідні, що аж чужі.
може там, на моїм піднебессі,
все ж затупляться гострі ножі.
може там, я навчусь не писати
не про тебе і не тобі.
може там, ти навчишся читати
між рядків. ну годі вже! ні!
ну скажи мені, хто наплутав?
у горючому пеклі, чи там Нагорі?
долі наші у вузол, хто сплутав?
в смерті петлі твої і мої?..
ну скажи, хоч, кого мені клясти?
це доля? фатум? чи дурний купідон?
ти не знаєш.. я хотіла б пропасти..
подзвоню на небо.
спитаю у Них..
де ж телефон?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394531
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.01.2013
Давай проведемо найкращий за все життя день -
Один лише день у нашій спільній квартирі:
Ти будеш співати у душі своїх попсових пісень,
А я за той час готуватиму м'ясо на грилі.
Я врешті-решт вимкну набридливий телефон.
Ти на реальність зміниш світ віртуальний.
Помріємо, куди влітку поїдемо закордон.
Можливо, в Єгипет? Він завжди актуальний.
А потім весь день проваляємось в ліжку.
Таке, як в кіно: величезне, високе, двоспальне.
Глянемо фільм про банальну любовну інтрижку,
Котра у кінці – то кохання реально фатальне.
Ну, а вночі, знаєш сам, як завжди, я не зможу заснути,
Буду просити: "поговори зі мною, поговори!".
Я буду щаслива просто твій голос чути.
Ти будеш казати: "спи, моя люба, спи".
І там, на високих претемних стінах,
Будемо малювати силуетами зародки наших мрій.
Я ж наперід знатиму - ця ніч безцінна:
Ти необмежено, повністю мій, тільки мій.
Занадто банально, скажеш. А що більш?
Мені досить. Більше нічого не треба.
Пройтись серед ночі в кімнаті босоніж
І знати: я тут, я з тобою, я коло тебе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=394011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2013
Я бігла занадто довго, і от нарешті спинилася:
Для чого? Від кого? Куди чи за чим?
Бігла так довго, навкруги не дивилася,
Бігла, без дійсно вагомих причин.
Подолала я милі спогадів, що у мене залишилось?
Звикло розділені нарізно я і ти.
Бігла, не озиралася, а як в кінці виявилось:
Від них не рятує, ні бігти, ні йти.
Ну от я втікала-втікала, шалено втомилася,
А врешті залишилась з усім і ні з чим.
Можливо, страшенно я тоді помилилася,
Коли нарекла тебе «навік не чужим».
Ну от, іще трішки. Перелічені кимось, квартали
(пора відпочити) повільно тепер пройду,
Біг – ні, а от інше – допомагає, казали..
Можливо на дно я тепер піду?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393816
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.01.2013
Уже котрий рядок починаю стандартним «Ти знаєш».
Обоє ж знаєм, що знаєш. Можеш брехати усім, собі – не бреши.
Ти любиш робити вигляд наче не пам'ятаєш,
А сам ховаєш кожну дрібницю в глибинах душі.
Ти так любиш поводитись фальшиво і зверхньо
Наче ніколи мене і не знав, наче чужі.
Усі вірять: тобі байдуже і паралельно.
Брешеш їм і мені, та собі – не бреши.
Я не прошу «признай»: не признаєш ніколи,
Ні за жодних обставин, нізащо, не у цьому житті.
Псевдощиро всміхаєшся, хоч всередині й колить.
Брешеш всім і мені, та собі – не бреши.
Ти змовчиш і нічого не скажеш: ти гордий.
Хіба пафосно кинеш: "тобі пишеться, то й пиши!"
І будеш старанно вдавати, наче зовсім зі мною незгодний.
Хороший мій, я ж – не всі! Ти мені не бреши!
Усі бачать золото, сяйво, що ти дозволяєш,
Я ж дивлюся глибше, і бачу суцільні дощі.
Ми знаєм обоє: я знаю, ти знаєш:
Ти можеш збрехати усім, та нам – не бреши!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393338
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013
То все так дивно, аж не лягають слова на папір.
Кожен наступний рядок знов і знов кострубатий.
Я бачу, як падають сотні й тисячі зір,
А бажаня своє не можу ніяк загадати.
Кожен раз здригаюся, згадую: не твоя,
І на колінах небо благаю: ЗАБУТИ!
Та від думок таких чужіє для мене земля,
Хоч і, як падаль, клюють мене ворони-люди.
Стою: роздоріжжя сплетених вулиць,
Таких же спустошених, як переплети висохлих вен:
Сотні тисяч людей, а я – як прибулець,
Без тебе я – непотрібний, без струму, фен.
Рими мої, аж до сміху, такі банальні,
І не лягають кострубаті рядки на папір.
Ніяк не промовлю слова рятувально-фатальні,
Хоч і шкода мені, марно вмираючих, зір…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393211
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.01.2013
А я вже стомилася бігти-втікати,
І стосами на полицях складати
Сльози, печалі і втрати,
Дивитись на тебе крізь грати
І почуття свої - анти-
-кварі-
-ати
Намарно тобі дарувати.
Так хочу їх просто зібгати
Й на високе горище запхати,
Бо я вже стомилась чекати,
І звичкою стало скучати.
У вуха напхати би вати,
Змусити голос мовчати,
Нічого б не відчувати,
Тебе забути, не пам'ятати,
Проклятих рядків тобі не писати.
Якби ти міг мене просто забрати,
Нікому ніколи не віддавати,
Я змогла би тобі показати,
Що словами не передати:
Як ото падати, але взлітати…
Стомилась я в здогадках вічно конати
Чому ти не можеш мене покохати.
Можливо, не треба себе мордувати,
А просто, нарешті, тебе обійняти?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=390784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.01.2013
Це я сама у всьому винна:
Ти навіть близько з ними і не схожий...
Але чому?? Невже повинна
Вдивлятися тебе у кожному із перехожих?..
Скажи мені, за що? І, як це зветься?
Скажи, чому одразу не скарають стратою?
Та знаю: долі чек не пропонуй – й не обернеться:
Вона ж сама вирішує, ЩО є відплатою.
Набрала я боргів у неї, хитрої,
Тепер наздоганяюсь кредиторами.
А ти.. й не знаю, як би витримав,
Коли б упало горе тобі горами.
І ти прости мене за тавтологію,
За збіги спільнокореневих слів,
Та я з тобою і без тебе божеволію.
А ти мені скажи, ну як так міг?
І скільки ще на тебе суджено чекати?
Моє життя, то не життя – три вічності.
Тепер не маю я чого втрачати:
Моє життя – то просто сплав епічності..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.12.2012
Коли нарешті я перестану скучати
І розкладу істерики всі по полицях,
То замотаю на шию в'язаний шарф,
Демонструватиму всім власний шарм.
Усміхатимусь друзям отак «як годиться»,
Й не буде потреби нічого ховати.
Коли нарешті я перестану скучати…
Коли нарешті я перестану скучати,
То буду спокійно спати в ночі,
І з ліжка не буду зриватися,
І знов, як колись, знов посміхатися,
І більше не буду брати ключі:
Мене завжди будуть вдома чекати.
Коли нарешті я перестану скучати…
Коли нарешті я перестану скучати,
У натовпі не шукатиму рідних рис.
Коли випадково зустріну на вулиці --
Не пробіжить більше страх по лиці,
Не буде зашкалювать тиск
І в п'яти душа не буде втікати.
Колись таки я перестану скучати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388135
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2012
Я прощала тобі стільки дивних речей.
Кричала в істериці «ТАК НЕ РОБИТЬСЯ!»
А потім торкалась твоїх сильних плечей,
Рукою – щетини…відчувала, як колиться…
І знаєш, що? Найдивніше з усіх відчуттів
Та щетина…Я не готова тебе відпускати.
Якби ж і ти, отак, як я не хотів,
Отак панічно боявся мене втрачати…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386985
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.12.2012
Є у тебе досить погана звичка:
На вітер кидати занадто багато слів.
Я маю теж: була у руках синичка,
а я і далі дивилась на журавлів.
Мене мучать складні запитання:
Як? Ну чому? Поясни мені, де?
Як відчула те дивне бажання,
Так затялась з отим «НЕ МИНЕ».
Ти знаєш, напевно я божевільна,
Хоч знаю, що брешеш, але свято вірю в брехню.
Та віра моя, вона – мимовільна...
Я Бога зректися її молю…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.12.2012
Ми вчимося жити з болем. Адаптуємось. Природа подбала про все. Регенерація. Цікаво,чи оте наукове слово стосується усіх пошкоджень. Було б непогано… Але все минає. Із часом. Та все ж минає.
Пам'ять теж здатна регенерувати. Вона викидає непотрібне. Коли приходить усвідомлення, що факт змінити неможливо, що так повинно бути – ми приймаємо його як належне, навіть, якщо до того рвали голосові зв'язки і доказували, що миритися із цим не будемо. Ми приймаємо. Вчимося жити з цим. І живемо. Ми можемо. Найбільшим тягарем є невизначеність, найбільшою бідою – зневіра і невпевненість у власних силах. А коли все чітко і ясно – тоді все просто. Ні, не просто – простіше. Чому? Невідомо. Підсвідомість напевно. Дивно, але в кінці кінців, ми все ж забуваємо навіть те, що, на нашу думку, не забудемо ніколи в житті, ми живемо із тим, із чим не могли ніколи змиритися, живемо без того, без чого, думали – не зможемо. Але ж живемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385317
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.12.2012
Є така категорія людей – кати… Не професія, а саме категорія. Професія давно вже відійшла у минуле, бо втратила своє призначення, а люди, вірні їй – залишилися. Як так? Смертна кара у багатьох країнах заборонена законом, тож і тих, хто бере на себе гріх забирати життя, теж не повинно бути. Але вони є. Кат – це стан душі. Біль буває не лише фізичний. Муки часто відчуває не лише наше тіло. Найстрашніші кати – ті, що торкають душу, ті, що, завдаючи болю, дивляться нам у вічі. Краще б уже, як в Середньовіччі: лише одна мить, і все – вільний, і не бачиш, хто чинить так із тобою, не знаєш, хто це, а отже і винних нема.
Хочу в Середньовіччя. Там кати – гуманніші: один замах, гостре, холодне лезо торкається теплої, живої, пульсуючої артерії, переможно перетинає її, як спортсмен червону стрічку…кінець. Так було. Тепер же він тисне на неї. Тисне, тисне, тисне і відпускає, знову тисне і знову відпускає, дарує оманливу свободу, а потім, із ще більшою силою тисне, залишаючи синці. Капіляри тріскають. Підшкірний вилив крові. А він і далі тисне, чекає поки та триклята артерія здасться і пересохне, а як результат – голова сама відвалиться. І тут ти починаєш розуміти: краще сокира.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385205
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 15.12.2012
Будь ласка завари мені гарячого чаю,
Як люблю: без цукру й міцного.
Зима. Мінус сім, а я замерзаю.
Йду до тебе, бо більше нема до кого.
Будь ласка завари мені гарячого чаю.
Сядь біля мене, але помовч. Просто слухай.
Всередині терпне, а я йду по краю. ..
Душа помирає… Я прошу, не рухай…
Будь ласка завари мені гарячого чаю.
І прошу: не треба вічних нотацій,
Ти ж добре знаєш, що відчуваю..
Тріщить голова від таких інтонацій..
Будь ласка завари мені гарячого чаю..
Хоч ні! Ти знаєш.. давай.. краще кави!
Я долю попрошу: вона інакше заграє.
Все буде добре. Це всього лиш октава…
(присвячено ЛКТД)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385054
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2012
Я несла тобі у долонях маленький свій світ.
Щовечора розкладала його на полицях твоєї кімнати.
А ти стелив між нами високий колючий дріт,
А я ж перейти не могла і не вміла літати.
Я віддала його, ти повернув дрібнесенкий пазл:
Ось неба шматочок, а ось море синє-пресинє.
У світі моєму були діамант, рубін і топаз:
Ти забрав усе цінне – залишив руїни.
І для всіх то загадка, мені ж непідвладна теж:
Звідки? Ну звідки я така взЯлася?
Наївність моя… немає їй просто меж:
Хороше побачила і вперто затЯлася.
Мій світ пограбовано, спалено, втрачено.
Неначе пройшла монгольська навала,
Та ти не хвилюйся, тобі все пробачено:
Я ж бо сама його тобі дарувала.
Можливо дурість зробила десь і колись…
Та навіщо про те тепер шкодувати?
Не перелітатиму дріт. Я навчилась летіти у вись.
Я навчилась, шкода, що ти не навчився літати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384463
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2012
Ілюзія моя, міраж далеких снів,
Відбите ехо у пустій кімнаті…
Хоч бачила сто сорок стін,
Та все ж, наївна, вчилася літати..
А ти – то просто передзвін.
Ти просто ехо не моє – далеке.
Дивилась я на журавлиний клин,
В той час, як мрій моїх тягар несли лелеки.
І все дивилась не туди,
І в бік не той, і не в ту сторону.
Чекала не на те і не на тих.
І смикала дідка за сиву бороду.
Я так чекала на дива,
І так затято я боролася із звичністю.
А світ все переконував: ТА ДИВ НЕМА!!
Мене пронизував чекання вічністю
Ти не моє, ти просто ехо.
Ти просто передзвін, міраж, ілюзія.
Ти не зі мною – ти далеко.
Я бачу міражі. Я божеволію? Боюся я...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384458
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.12.2012
Я ніколи не любила порожнечі твоїх слів,
А тебе так приваблював колір мого волосся.
Я ніколи не була такою, як ти хотів,
Чесно, не була. Тобі просто здалося.
Ні, я не обманюю, чесно, я не твоя.
І ніколи чесно, ніколи нею не була.
А ті всі розмови, про «ти і я»...
Забудь, це дурня все. Ну я ж забула.
Так, я брехала тобі сотні тисяч разів.
І сьогодні, і вчора я вкотре брехала.
Я говорила правду – ти слухати не хотів,
А я ж тобі в очі казала що не кохала.
А ти все усміхався: думав жартую,
Мовляв, це так я все... так... спеціально.
А я кричу в самісінькі вуха! Ти мене чуєш??
Я ЛОБЛЮ ІНШОГО! ЦЕ НЕ НОРМАЛЬНО!
Та ні. Адекватно, логічно, нормально.
Така любов, як-от в мене, вона не проходить.
Давай ображайся, мій милий, звичайно.
У тебе це завжди так гарно виходить.
Я жахлива, погана, ну, просто чудовисько,
А ти все дивився на мене, і ЯК не бачив?
Тебе виставляю людям на посміховисько,
А ти вже давно мені все пробачив.
Хочеш правду? Мене нудить від тебе,
Від слів твоїх, твого вигляду, голосу.
Ой,тільки давай не треба
Отих патетичних слів про "чорні і білі полоси"...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379930
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.11.2012
На превеликий жаль, так повелося. Я ревную.
І всоте скажу зайве: що болить душа.
Та ти не зловтішайсь: не претендую,
Бо я не маю права: я – чужа.
І то так довго. То вже неможливо.
А я усе мовчу, мовчу, мовчу…
Бо знаємо обоє: не важливо
Те, що вночі я задихаюсь і кричу.
Ну от для чого роз'ятрила рани?..
Тобі ж то не цікаво.. Мрію про одне:
Щоб вимикались почуття пультами,
То надто важко жити з тим, що не мине.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.11.2012
Мама каже — я для тебе занадто стараюся,
Занадто сильно тебе бережу.
Але ж якби ти знала, мамо, як я лякаюся,
Коли він бачить в мені чужу.
Ти ж сама знаєш мамо, я без нього не та,
Бо без нього не хочу й не вмію.
Глибока без нього в мені пустота,
І душа моя тихо німіє.
Ти ж сама знаєш мамо, ти сама знаєш все:
Що і як, і чому і до чого.
Ти ж сама говорила: пройшла через це.
Чого ж ти на мене дивишся строго?
Мамо, будь ласка, мене не картай.
Мамо, ну годі! Забудь про нотації!..
Піди допий: на кухні вже вистиг чай.
Я трішки поплачу. Без нього. В прострації...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378414
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2012
Пробач мені, та далі не піду.
То надто боляче себе отак картати.
Я сил у собі більше не знайду.
Я вже не можу далі вибачати.
Я вже не можу, бо не безліміт:
Тарифи йдуть, лишаючи рахунки.
Я вже дійшла до краю. До воріт.
За ними пусто. І нема рятунку.
Пробач мені, та я не можу так.
Бо просто пусто…просто не тримає…
І я б хотіла заперечити, але не знаю як:
Є ти. Є я. А нас… а нас немає.
Усе б віддала, щоб було інакше..
І щоб щораз себе так не картати,
Та всередині серце, як заклякше.
Не я себе… Тобі мене прощати.
Тобі, а не мені, бо я не маю порятунку.
Мені одна дорога – в пекло, тобі ж далі йти.
Я грішна. Не ціную долі подарунку.
Я завше з ним. Прости мені… Прости…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377828
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2012
Ти категорично не підходиш мені в якості друга.
Я так далі не можу. Не хочу. Я відмовляюся.
Я ділити тебе, чуєш, ні з ким не буду.
Бо ти – неподільне. Я не збираюся.
Я так люблю твою колючу щетину,
І питати всоте, коли вже нарешті поголишся,
І дивитись в очей твоїх зелену глибИну:
Тоді враження: зі страхом всім боришся.
Ну не збираюсь ні з ким я тебе ділити!
Ти чуєш мене? Я не збираюся!!!
Часом, я готова усіх засліпити,
Щоб не дивились на тебе. І, знаєш, не каюся.
Моя глуха, сліпа ревність...
Моє почуття власності…
Моя у собі невпевненість…
Вони віють духом пропащості.
Та я не згодна ні з ким більш тебе ділити,
Бо ніхто, чуєш, не заслуговує.
Я люблю і буду тебе любити,
Хоч та любов мене й вимордовує…
І нехай мама каже: «Зрозумій: він нікого не любить.
Зараз це просто симпатії!»
Але, знаєш, мам, мене це не губить.
Воно веде мене, мам, до апатії.
Він не підходить мені в якості друга.
Я категорично проти. Я відмовляюся.
З часом це не пройде: не недуга,
Від такого люди не поправляються.
Я вже йду котрим колом муки,
Міняючи гостей від депресії до апатії.
А він мене далі і далі губить,
Бо для нього, він каже, мам, – не просто симпатії.
Я відмовляюсь тебе з кимось ділити,
Ти нарешті чуєш мене?! Я відмовляюся!!
Я не знаю як. Я не вмію тебе не любити.
Боляче. Та не шкодую я. І не каюся...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376219
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.11.2012
Я ненавиджу коли ми сваримось. Просто тоді мені здається, що частина мене вмирає. І ось, я відчуваю її. Немає порожнечі, є лише та частинка… але вона нежива. Мертва. І здається, що краще б вже не було нічого. Але ж ні… Що саме відбувається ? Не знаю. Словами не передаш. Мене наче щось жує зсередини. І оте – «ТЕ, що жує» – не ковтає пожованого, а випльовує усе назад. Мені всередину. У самісіньку душу. Не можу я того носити в собі. Хочеться взяти мітлу і вимести усю цю гидоту. Тільки-от справа в тому, що комірчина з мітлами замкнена. І не є секретом у кого ключі. Тож варіантів небагато: або, просячи пробачення, за завдані незручності, благати, щоб відімкнули двері; або просто викрасти ті кляті ключі чи чекати нагоди, коли хтось, через власну неуважність, залишить відчинену комірчину без нагляду; або ж останній – найгірший – залишити усе як є, і чекати, доки уся ця гидотна почне загнивати, а пил – шаруватись-шаруватись-шаруватись…
Але ж я розумію, що рано чи пізно все одно доведеться повимітати, бо навіть дихати нереально. Та й у гості нікого не запросиш… До того ж, хто згодиться прийти у таке місце? Хіба бридкі пацюки, жалюгідні таргани, мерзенні павуки чи якісь, не більш приємні, безхатьки, із явною хворобою алкоголізму чи наркоманії… Та й по всьому. Увесь список претендентів на кандидатуру гостей. Генеральне прибирання точно необхідне.
Я ненавиджу коли ми сваримось.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374386
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 30.10.2012
Замерзли троянди на білім морозі.
Цілунком холодним їх іній приспав.
Тебе я втомилась чекати на своїм порозі:
Тебе я чекала, як ніхто не чекав...
Минали секунди, хвилини.. тижні...
Дні тяглись без кінця… місяці…
Тебе я не бачила, здавалося б – вічність.
Вічність тому тримала я руку у твоїй руці.
Тоді була тепла і сонячна осінь.
Тепер ж і тепла, як тебе – нема…
Покинула небо вже синя просинь.
Календар – листопад, насправді ж – зима.
А троянди мерзнуть і мерзнуть на моїм порозі.
Напевно, піду їх таки заберу…
«Троянди, – зима… Не варто чекати на осінь..
Вона передала для вас терпке «не прийду» …»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.10.2012
Найтяжчі в світі, чорні мучниці,
Усе життя несуть свої хрести.
Самих себе, вони - заручниці,
І душі їх нікому не спасти.
Вони ідуть до безкінечності,
І все шукають невідомий світ.
Той світ, де від приреченості їх,
Залишиться лиш невагомий слід.
Та доля їх карає: ходять колами.
До місця того їм ніколи не пройти.
І ні таблетками, і ні уколами -
Вони не вилікують душі з чорноти.
Для них і мало буде вічності,
Щоб замолити свій найтяжчий гріх.
Конають-бо від власної цинічності:
Лиш егоїст таке вчинити міг.
Вони, за щастя, втратили б і слух, і зір,
Бо бачать немовлят і чують їхній плач.
Натомість - в душах лиш мільйони дір,
А на вустах вже вкотре сплакане "ПРОБАЧ"...
І на землі, і після смерті мучаться,
Бо ні до раю, ні до пекла не пускають.
А там, на небі, ті дитята моляться,
І все своє буття матусь чекають.
Хоч час лікує, та не виліковує.
І все життя ті грішниці картаються.
Бо прощення таке не заслуговує,
А муками і вічністю карається.
Такі кати, як навіть і розкаються,
То все одно їх Боженько карає.
Бо вчинки от-такі-от - не прощаються!
Дітоубивцям прощення немає...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.10.2012
Слова такі даремно не кидаються,
І слів таких ніхто не пробачає.
Слова такі, вони не забуваються:
Їх кажуть від гіркого, від відчаю.
Слова такі, вони, як лезо гостреє,
І залишаються на серці шрамами.
А шрами ті ніяк не будуть прОстими:
Їх не замаскуєш пудри кілограмами.
Слова такі, вони стоять у горлі комом.
Від них, страшних, земля з-під ніг втрачається.
Слова такі-от не прощаються нікому,
Та навіть як простиш – не забуваються.
Слова такі за горло душать поночах.
Вони тобі й у сон вриваються.
Вони стоять сльозами у очах.
Їх пам*ятаєш, бо не забуваються...
Та й навіть, як хотіла б – з пам*яті б не стерла
Твоє оте: «для мене ти назавжди вмерла»...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=373299
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2012
Якби я послухала всіх навколо,
То післала б давно все під три чорти.
Не обходила б ще раз десяте коло.
Коло муки під назвою: «Я І ТИ».
А я би знаєш, давно би вже здалася,
І як слабодухий воїн покинула б бій.
Бо мені кажуть, що б як не старалася,
Ти все рівно ніколи не будеш мій.
Але ж знаєш сам, я завжди була впертою:
Уважно слухаю, але роблю своє.
І хай пошкодую, що зараз я є відвертою,
Але я твердо знаю що ти – то моє.
І не дАрма кажуть: хто не може чогось зробити,
Відмовлятиме і тебе.
Але, все ж таки, я буду любити.
І не намагайтесь! Не похитне!
Бо ти просто схожий на долю,
На мою і ні на чию більше.
Просто мені із тобою,
Чесно, ніж біля сонця, справді, тепліше.
А вони..якщо в житті не любили,
То хай рот закриють, нехай замовчать!
Переможців спокон вік не судили...
А слабодухі нехай мене жити не вчать!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372445
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2012
А знаєш, я перехотіла…
Бо беззмістовним є чекати так біди
Те, що цвіло, вже облетіло.
Додолу впали з дерева плоди.
Чорніли яблука, чорніли від гидоти.
І оселилась в тій чорнОті мошкара.
На вигляд стиглі, а один губами дотик –
І запах гнилі рвоту виклика.
Така сама твоя любов: красива,
А як скуштуєш – душу рве.
Без тебе я була щаслива.
З тобою, наче дивлюсь в дзеркало криве.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369327
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2012
А я без тебе, як в пеклі,
Де повно таких, як я і, як ти.
Де ті, що, як я – лізуть в петлі,
Бо причина тому – такі ж, як і ти.
Але я – не вони, я – не буду.
Життя не віддам. Прости.
Краще терпляче покуту відбуду.
Мінімум пафосу. Максимум простоти.
Ти знаєш, не хочу вмирати.
Не хочу, бо знаю: прийдеш.
Краще я буду тебе чекати,
Я впевнена: ти точно мене забереш.
Запам*ятай: я буду тебе кохати,
І в серці любов оту берегти.
Бо вартує жити, а не вмирати,
Заради таких, як ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=369141
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.10.2012
Ну нечіпай! Я ж просила, щоб ти пішов!!
Для чого вернувся?
Яка? Ну яка до дідька любов?
От знову голос здригнувся..
Це зараз так, зараз я схлипую.
Тішся!
Потім будеш заспокоювати липою
нерви, кричати "НЕ СМІЙСЯ!"
А я буду щаслива! Щасливою буду!
Чуєш??!
І оті слова про собаку і буду
На собі відчуєш!
Де ти був? Де гуляв?Чорти б тебе взяли
Із твоїм «кохаю»
Не хочу! Наїлась сповна.
Голодних годуй своїм «РАЄМ»
Я зараз піду,під стукіт підборів.
Ти мені вслід кинеш "С.Т.Е.Р.В.О."
У вогні ти б горів.
Відверто..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368935
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.10.2012
Я утікаю від самої себе.
Я утікаю від своїх думок.
Коли казав «я не для тебе»,
Немов у серце забивав кілок.
А рани кровоточили, стікали.
Із болем кров мішалася, з вогнем.
Як я б хотіла щоби не казали:
«Не плач! Це перейде, воно мине..»
А я б хотіла, щоб ви зрозуміли:
Коли шукаєш довго і знайдеш,
То неможливо відпустити.
Бо точно знаєш - зразу упадеш.
А встати знову, як непереборне.
І знову виривати сили з печінок...
Те що зробив... то неповторне:
Він витяг сам, і сам вігнав кілок.
Як я б хотіла, щоб ви менше говорили,
Бо слів до ран не прикладеш!
Я хочу, просто, щоб мене любили.
Та як від правди утечеш?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364996
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.09.2012
ХОЛОДНО.
Просто холодно знати. Холодно усвідомлювати, що ти НЕ МІЙ.
Ні.
Не так.
По венах ріже той факт, що я НЕ ТВОЯ. А ще гірше знати, що це від мене не залежить.
Абсолютно.
Що би я не зробила, я все одно НЕ БУДУ твоєю.
Бо ТИ НЕ ХОЧЕШ.
Просто тому, що я не ТА.
Дивно.
Здавалося б, що усе так просто.
Нічого ж не було.
Але саме усвідомлення того, що це вже десяте коло пекла, зводить мене з розуму. Змушує відчувати на своїй спині кровоточиві рани від батогів, якими страшні чортяки лупцюють таких грішиць, як я. Тих, хто кохає. Кохає тих, кого КОХАТИ НЕ МОЖНА… Але знаєш, я вже починаю звикати. Кожен раз усе заново. Кожен раз усе повторюється. І кожного разу я зарікаюсь.
ЗАРІКАЮСЬ, що не буду кохати знов.
ЗАРІКАЮСЬ, що від сьогодні мені стане все одно.
І з неприродною усмішкою я вже вкотре жартома кажу, що піду в монастир.
А в голові зринає мамине «НЕ ЗАРІКАЙСЯ!»
Але і це не найстрашніше.
Страшно те, що я більше НЕ ВІРЮ.
Просто не вірю.
Я стала цинічною.
Я НЕНАВИДЖУ себе.
Мене просто вивертає.
На кожне нове «КОХАЮ», САРКАЗМ - моя єдина відповідь.
Завдаючи іншим болю, я РЯТУЮ себе.
Бо боюсь.
Боюсь знову спускатись у те чортове підземелля, де оті страшні створіння радо чекають на мене.
Краще здушити на самісінькому початку.
Одразу позбавити права на життя.
Нехай краще зараз проклинають, аніж потім.
Я не вірю НІКОМУ.
І не підпускаю НІКОГО.
ЖОДНІ клятви.
НІЩО не змінить моєї думки.
КОХАННЯ НЕМА.
А пам*ятаєш, ми сперечалися: ти говорив, що взаємної ЛЮБОВІ НЕ БУВАЄ, я ж, до хрипоти, тобі доказувала що вона ІСНУЄ, що МИ ЗНАЙДЕМО її. А через місяць ми помінялись місцями: тепер ти говориш тими ж словами, що і я тоді.
Дивно.
ТЕПЕР я не вірю.
Не вірю, як могла колись говорити настільки абсурдні речі.
Не вірю, як могла вірити у всю цю дурню.
Банально.
Правда?
Можна списувати усі мої погрішності на відтяті, брудними й тупими ножицями, крила. Тими ножицями, якими жорстокий м*ясник розчленовує труп, невинно убієнної, тварини. Бридко і неприємно навіть уявляти таке. Та комусь це приносить задоволення.
Слід зазначити: та тварина є мертвою, а мій М*ясник РІЗАВ мене ЖИВОЮ.
Але ж я знаю, що у всьому винна САМА.
От сиджу і дивлюсь у небо. Якби ж то навчитись ЛІТАТИ. Знаєш, я б тоді обов*зково щовечора підлітала б до твого вікна і співала б тобі колискові. Як малому дитятку. На солодкий сон.
Я б відганяла усіх і забороняла їм тебе будити. Просто, ти знаєш, я так люблю дивитися на тебе, коли ти спиш. І така злість збирає, коли ти невдоволено розплющуєш очі, і, з обличчям інопланетянина, розглядаєш усе навкруги. Приходиш до тями. Що. Як. Де.
Я б берегла твій сон.
Я б літала щоночі у височінь. Темну-претемну. Синю-пресиню. Із відтінком фіолетового. І щоразу б підхоплювала падаючі зорі. Я б загадувала бажання. Просила б у тих зір, щоб були добрими, і щоразу підкидала б їх назад в небо. Ні, я б сама, власнокрильно, приносила б їх ангелам. І нехай би ці чисті Божі створіння, самі почепляли їх на темний-претемний, синій-пресиній, із відтінком фіолетового, фон. Нехай би ті зорі берегли. Берегли мої мрії. Берегли НАС ІЗ ТОБОЮ.
Але КРИЛ нема. І ЛІТАТИ я НЕ ВМІЮ.
Немає НЕ ЛИШЕ крил.
Немає НІЧОГО.
Порожнеча.
Я не ТА.
КОХАННЯ НЕМАЄ.
Уся моя колишня ніжність ховається.
Маленька блакитноока дівчинка, чиїм сенсом життя були мрії, зникає.
Доросле, егоїстичне С.Т.Е.Р.В.О. на високих підборах.
Така собі бізне-леді.
Густий шлейф дорогих парфумів.
Гарний макіяж.
Дорогі бренди.
Саме такою ти колись зустрінеш мене одного надвечір*я на вулиці.
Йтиме багато людей, але чомусь, із невідомих нікому причин, у тому натовпі ти звернеш увагу САМЕ НА МЕНЕ.
Я необережно підведу очі. Візьму на свою, не без того грішну і нещасну, душу, ще один гріх.
Мить буде короткою, але у ній буде ВІЧНІСТЬ.
А потім я опущу довгі густі вії і піду ДАЛІ.
Ніч сховає мене.
Світлофори.
Машини.
Ліхтарі.
Можливо ти будеш йти із своєю дружиною, коханкою чи просто новою пасією, а можливо навіть з дітьми.
Та про мене тобі дізнатись не вдасться. Не старався би. Не вдасться дізнатись. Ні.
І хто вона: коханка, дружина чи пасія, так бАйдуже буде мені
Спішу я додому. Не маю часу я. Мене там чекають КОХАНІ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364815
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 17.09.2012
Прости мені, що я не ідеал,
Що не така, як та твоя колишня.
Скинь на смітник свій п’єдестал!
Спустись з небес! Ти – не Всевишній!
Ти не Всевишній! Простолюдин!
А я… а я не ідеал...
Про те, хто ми, давай не будем...
Не став мені "ВИСОКИЙ БАЛ"!
Не став оцінок! Ти не в магазині!
І не на ярмарок прийшов!
Скажи: ЯКА ЦІНА ЛЮДИНІ?
Коли тобі байдуже: втратив чи знайшов…
Якщо забув, то ти згадай!
Згадай, як вовком вив на люди,
Бо викинули поза рай.
Як дим душив так сильно груди...
Скажи мені кого ти кляв?
Скажи мені, на що божився?
Ти не бреши, що ти кохав:
Був егоїстом й залишився!
Та що ти знаєш про кохання?
«Вона – моя» на тому й крапка.
А та нова "ТВОЯ" хіба твоя остання?
Горить на тобі, злодієві, шапка!
Я не твоя, а ти не мій.
Ми є чужі, хоч душі й рідні.
Не хочу чути голос твій.
За тебе скажуть вчинки підлі.
Нема чистішого понад любов
І красномовнішого зради.
Ти мені брешеш знову й знов!
Та припини ж це, Бога ради!
Прости, що не така, як та колишня,
Що біля ніг – не п’єдестал.
Ба, не прощай, бо не Всевишній.
Мені ж нема прощення, бо не ідеал.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2012
Знаєте…бувають в житті такі моменти, котрі потім переглядаєш у пам*яті… переглядаєш, як фільм… повільно зупиняючи, дивишся кожен кадр, перемотуєш, відмотуєш…один і той самий момент… І так до дір. Так уважно вдивляєшся у кожну деталь і стільки разів проживаєш це ще і ще раз, що просто забуваєш… забуваєш ці дорогоцінні моменти, забуваєш те, що забувати не можна. І тоді ховаєш десь далеко… на горищі, покритому товстезним шаром пилу. У темній кімнаті складаєш усі ці спогади у маленьку коробку і кладеш її у величезну стару шафу, часів пра-прадідів і прабабусь, кладеш на найвищу полицю, у найтемніший закуток, так, щоб ніхто, крім тебе, ніколи не знайшов і не відкрив коробки. Запираєш шафу. І ось вона, така стара, велика… Колись коштувала шалені гроші, а тепер нікому не потрібний мотлох стоїть на горищі. Різьблення на дверцятах, безпомилково вказує на ручну роботу. Кожна хвилька колись вкрита лаком, тепер нагадує зморшкувату шкіру своєї власниці – усе тієї ж прабабусі. У тріщинки набився пил, і вже немає того нового насиченого бордового кольору -- лише сірувате вицвівше червоне дерево, з якого і павутини ніхто не знімає: вона старанно охороняє вміст шафи, усі ті коробки, що там лежать і чекають, доки їх нарешті виймуть і відкриють…чекають свого часу…
Запах сирості і цвілі нагадує про те, що стоїть шафа тут вже давно, невідомо, хто її сюди поставив, але навіть тут, у темряві, вона знайшла своє призначення.
Знаєте… бувають у пам*яті такі спогади, якими навіть ділитись не хочеться, бо здається, що їх поменшає. Скупість пронизує тебе, і ти просто бережеш. А одного вечора підіймаєшся на те старе горище. У темній кімнаті шукаєш стару красуню і обережно, не зачіпаючи павутини, відкриваєш. Наосліп намацуєш ту коробку і витягуєш її. У темній кімнаті, при світлі єдиної свічки, ти повільно відкриваєш ту саму коробку і обережно випускаєш з неї метеликів, котрі наповнюють тебе зсередини. Ті відчуття не передати жодними словами, але мить настільки дорогоцінна і коротка…і так страшно втратити її…і знову кожен метелик залітає до коробки, і покірно складаючи два гарні крильця, лягає на дно. А ти чекаєш доки останній спогад опиниться в безпеці, потім знову акуратно закриваєш, боячись поранити хоча б одного із цих прекрасних створінь, і кладеш ту коробку у ту ж шафу, в очікуванні нового перегляду усе тієї ж історії…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361819
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 03.09.2012
Немає магії сильнішої, ніж магія слів.
А. Франс
Короткий курс чарівника
А ви вірите у чудеса? У магію вірите? Вірите, що усе чого ми забажаємо, можемо начаклувати собі самі? Вірите? «Так» чи «Ні»? Оберіть свій варіант… Ну… Сміливіше…. Вірите чи ні? Ну чому ж Ви вагаєтесь?.. НІ?.. Ооо, мій любий читачу, Ви навіть не уявляєте, що втрачаєте, від чого відмовляєтесь. Ось саме із цього Вашого «НІ» і почалась магія у Вашому житті! Кожен сам обирає для себе шлях, кожен сам чаклує своє щастя. Але давайте розкладемо усе на полички. Дозвольте мені запросити Вас у чарівний світ магії і чаклунства… Хоча, НІ! Давайте ми краще спустимося з небес на землю і будуть факти. Лише факти, і нічого більше. Отже, у Вас знову є вибір: або послухати мене, сімнадцятирічну дівчину, яка за словами деяких людей «ще нічого не тямить у житті», або ж зім*яти цей аркуш, і викинути його у найближчий смітник, бо для чого читати якісь нісенітниці? Тому… Я готова почути Вашу відповідь… Так?.. Правильно! Абсолютно правильно! Ми ж домовлялися: ніяких вигадок і казок, лише факти і тільки факти. Поїхали!
Пункт 1:
• Чому я вірю у магію слова.
• Чи існує вона взагалі.
• Як стати чаклуном.
І так… Хто вірить у чудеса? Хто вірить у те, що коли загадати бажання на падаючу зірку, воно обов*язково здійсниться? Можу закластися, перше, що виникло у Вашій голові це: дитина, дурень, оптиміст.
Топ-п*ятірка фраз, які я чую в свою адресу дуже часто:
1) «Та ти ще зовсім дитина!»
2) «Ну ти і наївна!»
3) «Нехай щастить!» ( ні! Ви не подумайте, це не щире побажання, сповнене доброти. це неприхований, уїдливий сарказм із кривою гримасою на обличчі, котру він хоче видати за посмішку, але актор із нього жалюгідний, ну просто ніякий!)
Ой, щось мене не туди понесло… На чому ми зупинилися? Ах, так…четверте…
4) «Тут тобі допоможе лише чудо, але надій жодних.»
5) «Ну яка імовірність того, що… Це ж абсурд!»
І це далеко не кінець списку, ну але нехай буде ця п*ятірка… От… Підсумуємо: я сімнадцятирічна наївна дитина, в успіх котрої вірять лише тоді, коли у її житті станеться диво, імовірність чого давно лежить під кістками марно покладених надій. АЛЕ! Я – ДИТИНА! І цим усе сказано. Діти вірять у чудеса. Я вірю у чудеса. Магія слів, вона існує.
Уся справа у тому, що я ще дитина. Ми визначаємо дітей за віком, розумом, та для наших батьків ми назавжди ними залишаємося. Це ще один ключик до дверцят, де живе магія.
Ви можете сміливо промовити вголос: «Яке, до біса, відношення ось це все, вище написане, має до магії слова?! Якісь діти, чудеса…Повна дурня!..» Дурня? Ну і нехай! Ваше право. Тут неподалік точно є смітник. Вперед! Або ж читайте далі. Вибір за Вами. Я не ображусь. Якщо Ви таки набралися терпіння і вирішили, що Вам цікаво, то, з Вашого дозволу, я продовжу…
Щоб відбувалася магія, нам потрібно бути чаклунами, точніше, потрібно, щоб всередині кожного із нас жило маленьке дитя. І ми маємо таку можливість, бо ні вік, ні розум не завадять нам залишатися у душі дитиною.
Пункт 2:
• Яке відношення слова мають до магії.
Почнемо з елементарного. Кожен віруючий християнин знає, з яких слів розпочинається Біблія: «На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово». Творення світу для нас незвідана магія, а сам Господь – велике диво. А тепер читаємо попереднє речення. Уся магія і почалася з Слова. І Ви ще сумніваєтесь, що слова і магія пов*язані?
Для тих, хто відповів «Так», наступний факт. Усі ми знаємо, що над нами є Вища Сила, і неважливо, як вона називається у різних релігіях. Ми, як християни, завжди просимо помочі у Бога, але ЯК ми це робимо? За допомогою молитви. А молитва це ЩО? Правильно, молитва – це слово.
Тим, хто далі мені не вірить, я розкажу випадок з власного життя.
Два роки скоро мине з того часу, як сира земля співає колискові для моєї бабці. За півроку до того вона хворіла. Пухлина мозку. Страшна хвороба. Стан був тяжкий, а бабуся старенька. Як наслідок, стадія неоперабельна. Бабця втрачала пам*ять і свідомість із кожним днем усе більше й більше. Не впізнавала навіть рідну дитину, а про мене, онучку, взагалі можна навіть і не говорити нічого. Що там правду таїти…усі чекали уже, що Господь позбавить її страждань, бо мучилася вона і справді сильно. Уся надія була на молитву. Сповідь – це те, чого потребує кожна душа, особливо перед смертю.
На секунду відхилюсь від теми. Це вже третій доказ магії слів, адже сповідаємося ми усно. Словами ми вимолюємо собі прощення, і нам прощають. Прощає сам Бог. Не магія?
От… Бабуся була у комі. Посповідати її, самі розумієте, ніхто не міг. Тому батьки поїхали до церкви, тут, у центрі, на вулиці Короленка, якщо знаєте. Мама розповіла усе і почула у відповідь: «Тут нічого не вдієш, можна лише помолитися». Окрім моїх батьків були й інші люди, кожен із своєю бідою. Священик відправив Службу Божу, і мама з татом повернулися до лікарні.
Ви можете дорікнути мені, що я спеціально це все вигадую, але ми ж домовлялися: жодних казок. А я своє слово тримаю.
Коли мама увійшла в палату, бабуся була свідома. Вона роздивлялася кімнату, а перевівши погляд на двері, одразу впізнала свою невістку. Бабця розпитала про внуків, про те, де вона і чому вона тут. Прийшов священик, висповідав її. Вона поїла і лягла спати, бо втомилася. Наступного ранку було усе так само: кома, важкий стан. Не знаю, як для Вас, але для мене це диво.
І знову можете сказати: «Розповіла слізливу історію, і думає, що перетягнула нас на свою сторону!». Нехай. Ваша справа. Це було четверте.
П*ятим доказом буде наше буденне життя. Згадайте, як боляче Вам робили словами. Як, сказавши щось, можна довести людину до розпачу, самогубства, інфаркту, депресії, вибуху сльозами. Як, за допомогою слів, можна знищити морально, та що там казати, матеріальне теж підвладне магії слова. А як можна ощасливити людину, повернути її до життя, теж, дякуючи словам: «Ваша дитина здорова», «Вітаю! Ви станете батьками!», «Оголошую Вас чоловіком і дружиною», «Одягайся, за тобою мама прийшла», «Операція пройшла успішно. Стан покращується», «Я кохаю тебе»…
Словом можна ранити куди більше, ніж зброєю, бо ті рани на нашому серці, і затягуються вони дуже повільно, а після себе залишають рубці, котрі все одно болять. Сильно болять. Є і такі рани, які не заживають. І скажіть, що слово – не магія.
Слово – це зброя. Потужна зброя. Ми знаємо з історії, що багато війн завершувались миром, а мир ЯК укладається?.. Ага!
А погляньте на батьків, котрі щойно почули перше слово із вуст свого чада. І спробуйте мене переконати, що слова – це не магія. Не смійте! Навіть і не думайте мені такого казати! Магія, ще й яка магія…
Пункт 3:
• Без назви.
Ви можете погоджуватись або не погоджуватись зі мною, але категорично заперечувати і доводити, що магії слів не існує Ви точно не будете. Зрештою, це залежить від того, вірите Ви мені чи ні. А питання віри, це вже зовсім інша тема…
P.S. От саме зараз, за допомогою магії слів, я намагаюся вибороти собі місце в омріяному ВУЗі, на омріяному факультеті. Тому, Ви зараз маєте реальний шанс або підтвердити, або спростувати, написані мною, чотири сторінки, про те, що СЛОВА ТАКИ МАЮТЬ МАГІЧНУ СИЛУ.
ДЯКУЮ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=359427
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.08.2012
У тиху ніч, таку місячну і ясну,
Підійду до вікна і попрошу у Бога:
Отче, благаю, бережіть тих, що люблю,
Тих, що одна з ними в мене дорога.
Тих, що мені дарувало життя,
І тих, що пішли із нього.
Нелегке із ними буття,
Та без них, іще більші тривоги.
Бережіть тих, по моїй хто вині
Тримає на мене образу.
Я клянуся, в німій тишині
Я каюсь за це щоразу.
Я прошу, бережіть і тих,
Кого вже не повернути,
Тих, що сидять на хмарах срібних,
У небо синєє вбуті.
Я прошу, бережіть найрідніших,
Тих, без кого я не я.
Тих, кого раню найбільше,
Тих, що моя сім*я.
Господи, благаю, бережи моїх друзів -
Мою другу сім*ю.
Як можна без когось із них?..
Я ж не переживу...
Я прошу, бережіть, тих, кого люблю,
Тих, хто частинка моя.
Тих, хто за тисячі кілометрів,
Та все одно вони там, де і я.
Отче, я прошу, бережіть Україну,
Бережіть мою землю святу.
Любіть її, як рідну дитину,
Любіть її, сироту.
Бережіть її краєвиди
І прохолоду її річок,
Охоронців її: гори й бескиди
І наш український танок.
Бережіть мою мову рідну,
Ту, що ми душим в колисці ще немовлям.
Ви збережете, я маю надію,
Збережете те, що я зву життям.
Те, що в серці завжди моєму.
Тих, кого любитиму і люблю.
Те, що відчуваю душею.
Тих, за кого Тебе, Боже, молю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350577
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2012
А я без тебе не можу. Не хочу! Не буду! Не вмію!
Ти можеш кричати: «Тебе я не розумію:
Ти просиш піти, а потім плачеш, щоб повернувся..»
Все просто: думала, ти забудешся. Не забувся.
Я прошу, не слухай мене, повертайся!
Я буду пручатися, ти не лякайся!
Ти тримай мене і не слухай, що б я не говорила.
Я і далі люблю тебе, так, як любила.
І гордість зламати, як небо поставити на коліна.
Така за своєю сутністю, на жаль, кожна людина…
Та я не хочу без тебе! Не хочу й не буду!
Без тебе я, наче собака на ланцюгу, загнаний в буду.
Я думала краще самій, краще без тебе,
Та нащо птаху життя, коли нема неба?
«Я переплачу, забуду» знаю, я обіцяла,
Та я за тобою ніколи ще так не скучала…
Я бачу тебе щодня, у кожній людині:
На вулиці, зупинці, і в магазині.
Я не хочу без тебе, я не можу…ти розумієш?
Скажи, що і ти без мене просто не вмієш…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350540
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2012
Це все неначе якесь божевілля,
Неначе я дивлюсь десять разів під ряд один і той самий сон.
Я скажу чесно, я вже не можу від безсилля,
Забери мене в свій полон...
Забери і не змушуй дивитися ті картини.
Одні і ті ж, ті самі, усе ті...
Наяву і у сні все не миле.
Наяву і у сні ми чужі...
Я не можу тебе зрозуміти,
І я плутаюсь в власних думках.
Мені важко тебе розлюбити,
І тримати себе в руках.
Я прошу, припини божевілля!
Я прошу, поверни мені сон!
Припини це своє свавілля!
Не підвищуй на мене тон!
Я не можу в істериці битися,
Я задихаюсь - тобі все одно.
Я не знаю, якого зілля напитися,
Щоб воно мені помогло.
Мене бісить твоя байдужість!
Мене бісить твоя брехня!
Мене бісить коли кажеш «друзі»,
А потім шепочеш «моя».
Ти не можеш оприділитися,
І тягнеш мене у свій сон.
Я у домі твоєму хочу лишитися,
А ти дивишся на мене з вікон.
Двері відчинені. Усередині пусто
І нікого крім тебе нема.
Ти не кличеш мене. Мені сумно.
Від мовчання твого йде луна...
Я прошу, припини божевілля,
І не змушуй дивитися той самий сон.
Перетвори у силу моє безсилля,
І я не здамся у твій полон...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346795
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.06.2012
Не муч мене, не тримай, відпусти!
Я переплачу, забуду, я обіцяю!
Якщо далі буде як є – краще піди.
На відміну від тебе, я можу сказати, що відчуваю.
І нехай потьмяніє світ,
І я захочу за небо сховатись.
Пройде час, у серці вистигне слід.
Мені не в силу з вогнем далі гратись.
Я переплачу, забуду, я обіцяю.
Піди геть, я прошу, піди!
Двері у серце відкритими залишаю,
Хоч й замітаю старанно сліди…
А як ні, залишайся надовго!
Залишайсь не на рік, не на два.
Тільки прошу, не грайся зі мною,
Бо від того болить голова.
Залишайся у серці моєму,
Закривай старанно замки.
А як ні, спали вогнем все,
Тільки гасити – не приходи…
У вогні багряному я горітиму,
Та не бійсь, не почуєш мій крик!
Ти не любиш, краще й я не любитиму.
Пересилю себе, лиш би ти зник…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=346742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.06.2012
Не відвертай очей від мене, не вертай!
Такої смути не було й не буде.
Ти помовчи, мовчи, не обіцяй.
Нехай, що хочуть кажуть люди.
Нехай лепечуть злющі язики,
Нехай крізь заздрість слів не чути.
Їм більше діла до чужої, до біди:
З усіх сторін обсмакувати і обплюти.
Що їм, біда моя – велика радість,
А сльози мої, то гірке для них шампанське.
У горлі душить чорними руками заздрість.
Нові плітки, немов горючі сланці.
Та хай говорять, хай говорять люди
І хай не мають й краплі каяття.
Їм просто, просто їм ще не збагнути,
Що заздрість не полегшує життя.
Вони не ті, і їм не зрозуміти,
Бо в них по венах замість крові – лють.
А ми...ми любимо, як діти,
І знаємо гірку до щастя путь…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.05.2012
Було то рік тому.
Було на серці пожарище.
Тепер, коли рік минув,
Там чорне-пречорне згарище.
Там гіркота ядучого диму, що часом здушує в голосі.
Там очі замулені пилом, там сльози всі в поросі.
Там вічні ридання за тим, за тим, що вже згорене.
Там серце любов*ю, гіркою любов*ю зболене.
Там вічна погоня за тим, що вже втрачено.
Там вимОлення прощень за те, що ще не пробачено.
Минувся ще рік.
Дощ змив чорноту згарища.
А вітер відніс іскри від пожарища.
Сонце випалило сльози за втраченим.
Та все ж вимолюється прощення за непробаченим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326258
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2012
Не бійсь, нема на серці зла,
Бо вже давно тобі простила…
Я знаю, що я не свята,
Але тебе таки любила.
Усі казали, що дурна,
Таке ж ніхто не пробачає.
А я зробила, що змогла,
Хто любить – завше все прощає.
Тоді душі у тобі не чаїла.
Тепер же поплатилась за любов.
Твоє кохання – оніміло.
Моє ж бурило далі в венах кров.
І як тебе простити за кохання,
За те, чого ніхто не пробачає?
Позбавив ти його дихАння…
Та той хто любить завше все прощає..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326257
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2012
Не ріж! Благаю, не ріж мені крила!
Не ріж! Можливо, я ще літатиму…
Не ріж! Я знаю, я сильна.
Я знаю. Я ще кохатиму...
Не ріж! Не ріж мені крила!
О, Боже, як боляче!
Не ріж! Я розлюбила...
Сховай ті страшні ножиці!
Не ріж! Не ріж мені крила!!
Не ріж! Я ще літатиму!
Ти ж знаєш. Я сильна.
Я знаю. Я ще кохатиму...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321939
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.03.2012
Скажи, а ти за мною скучаэш?..
Як згадуєш ті дні:
Коли здавалося, що літаєш...
Справді літаєш...не в сні…
Скажи, а ти за мною скучаєш?..
Коли цілуєш не мене, а її…
Скажи хоч, чи ти пам*ятаєш,
Ті поцілунки: мої і твої.
Спитаєш мене, чи скучаю?..
Не буду брехати… ні…
Я по тобі не скучаю…
Без тебе горю, як в вогні
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321099
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
І хочеться крикнути так, щоби небо трісло. Від болю…
Як і хворіла, все ще хворію, хворію тобою…
Як і любила, так і люблю. Ночами...
Хочеться, часом, рвати повітря руками….
Хворію тобою. Діагноз – «НЕВИЛІКОВНО»
Там, де давно мала давно бути крапка, поставлена кома.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320379
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2012
Я напишу тобі листа.
Повір, впізнаєш рідний почерк.
Ти зрозумієш, я – не та,
Не та, котру так сильно хочеш.
Я напишу тобі листа.
І обіцяю, ти заплачеш,
Як зрозумієш, час – вода.
Собі ніколи не пробачиш…
Я напишу тобі листа.
Ти прочитай. Не відвертайся.
В житті твоїм мене нема,
Тому ти навіть не прощайся.
А ти порви цього листа,
Бо час побіг. Не повернути.
Ми помінялись. Я – не та.
Та тяжко це тобі збагнути...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=318175
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.03.2012
Не повернусь! Не повернусь і не згадаю!
Нема назад дороги. Немає вороття.
Вже із платформи поїзд вирушає
Лиш вихід є один – болюче забуття.
Із білого перону, на сходи я ступаю.
Іще один, один-єдиний крок,
Іще один і поїзд вирушає.
Настала вже пора тиснути «СТОП».
Він їде, ні не їде, поїзд – мчить
За вікнами згасає сонце.
І всередині більше не болить
Те що було, тепер -- через віконце…
І віддаляє поїзд, віддаляє…
Несе мене він геть з того життя.
Нове вікно тепер я відчиняю.
Тепер вже стерлось з пам*яті буття…
Вже за спиною кілометри, милі..
Вже за спиною те старе життя.
Воно біжить і зупинити ми безсилі.
Туди, що вже пройшло – немає вороття…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317170
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2012
А він стояв посеред двору на колінах,
І лив на спину теплий літній дощ.
Він промовляв до неї: «Ти моя єдина»,
Вона ж казала: «Досить вже. Помовч».
«Ну як же так? Ну як моя кохана?
Чому ти ріжеш по живому?»
«А так.. Любов твоя – омана,
Вона мені, як музика глухому…»
У розпачі він бив руками в груди,
І звідти пролунав шалений крик:
«Невже, невже не повернути?
Невже вогонь між нами зник?»
Вона стояла і дивилась в небо.
У ньому мерехтіли блідні зорі.
«Не можу я…вже пізно..ні, не треба…
Весь той вогонь вже потопився в горі…»
А він ридав: «Давай, моя кохана,
Давай все розпочнемо по-новому?»
Вона ж: «Та ні, любов твоя – омана,
Вона мені як музика глухому…»
Всю ніч стояв він під грозою,
Всю ніч у долі він: «За що?!» питав,
Він кляв її тою любов*ю,
Куди любов подіти він не знав.
Її так само мучило безсоння,
Так само, як і він, всю ніч не спала.
Вона також не знала, що з любов*ю…
Лиш по щоці сльоза стікала...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=305664
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.01.2012
Останній день в моєму житті..? Хм… Що б я зробила? Не знаю.. От чесно не знаю, бо не вважаю це чимось особливим… Можу закластитися, кожен скаже, що провів би свій останній день в колі найближчих людей, здійснив би всі свої мрії, всі свої бажання, все, чого хотів цілісіньке життя… Але тоді автоматично виникає запитання: А ДЛЯ ЧОГО ТОДІ НАМ ДАНЕ ЖИТТЯ?? ДЛЯ ЧОГО МИ ТОДІ ЖИВЕМО? ДЛЯ ЧОГО ЦЕ ВСЕ??? ЩО ЗАВАЖАЄ НАМ ЗАРАЗ ЗДІЙСНИТИ СВОЇ МРІЇ І БАЖАННЯ??! От скажіть?
Якщо сказати, що завтра останній день, а потім порожнеча, пітьма, всі почнуть щось робити, бо це ж ОСТАННІЙ день!!! Але чомусь ніхто не думає про те, що КОЖЕН день у нашому житті єдиний, унікальний, неповторний і іншого такого не буде!!! Сьогоднішній день останній у нашому житті, і вчорашній таким був, і завтрашній таким буде…
Ми всі чекаємо чогось, прямуємо у напрямку до чогось. Кожного разу ми собі говоримо, що зробимо те і те, а тоді будемо жити. Спочатку ми чекаємо на те, коли закінчимо школу, пізніше інститут, потім запевняємо себе, що все зміниться, коли знайдемо роботу, створимо сім*ю, потім чекаємо виходу на пенсію і віримо, що почнеться нове життя. А ЯКЕ НОВЕ ЖИТТЯ??? ХІБА МИ ЖИВЕМО?? МИ НЕ РОБИМО НІЧОГО, А ЛИШЕ ЧЕКАЄМО НЕ ВІДОМО НА ЩО, І ТІЛЬКИ В ОСТАННІЙ МОМЕНТ ПОЧИНАЄМО РУХАТИСЯ І НАЗДОГАНЯТИ ТЕ, ЩО, В ПРИНЦИПІ, ВЖЕ І НЕ НАЗДОЖЕНЕШ…
Але для чого мислити так глобально? Візьмемо сьогоднішній день: чого зараз чекаємо найбільше? Правильно ВИХІДНИХ. Ще в неділю ввечері ми чекаємо на наступну суботу…Ну не банально? Жити два дні з семи? А ті п*ять тоді для чого? Просто щоб минули? Так само використовуємо ми і відведений нам час, але для чого? ЯКИЙ СЕНС???!!
Або ще одне. Просто надзвичайно актуально: НОВИЙ РІК. Улюблена фраза кожного: я розпочну нове життя, все зміниться на краще. А тепер нехай всі згадають минулі роки, свої обіцянки, і нехай кожен чесно зізнається, чи виконав хоча би ОДИН пункт із свого плану? От чесно, якщо покласти руку на серце?.. Ми нічого не робимо, лише чекаємо манни небесної, а коли припече, махаємо руками і намагаємося злетіти. І скажіть, що я не маю рації?
Єдине, що хочу сказати: не чекайте, коли закінчите школу, інститут, коли народяться діти.
Досить чекати, коли почнете працювати, коли підете на пенсію, коли візьмете нарешті розлучення. Не чекайте вечора п'ятниці, ранку неділі, купівлі нової машини, нової квартири. Не чекайте весни, літа, осені, зими. Хвилини щастя - дорогоцінні, це не кінцевий пункт подорожі, а сама подорож. Працюйте - не тільки заради грошей, любіть, не очікуючи на розлуку і біль. Танцюйте - не звертаючи уваги на погляди. Живіть так, як хочеться, бо життя дається нам лише ОДИН РАЗ, і воно НАШЕ, і ЛИШЕ НАШЕ!!! Ми нікому нічого не зобов*язані, і нам ніхто нічого не винен. Найжахливіша помилка, яку ми можемо зробити - це все життя гнатися за цілями, не помічаючи, як повз нас пробігає наше життя ..
Отже, кожен день ми повинні прожити, як останній, навчитися чогось нового, відкрити для себе щось незвідане, адже саме це і є життя, саме для цього ми живемо. Кожен день повинен бути таким, щоб ввечері, перед сном ми могли передивитися свої спогади і зрозуміти, що все було не на марно, що ми заслуговуємо на це життя. Нам ніхто ніколи не скаже, коли буде кінець, бо ніхто цього насправді не знає, і самі ми не можемо, так, як і не міг Фауст сказати: «Спинися мить! Прекрасна ти!», тому потрібно робити так, щоб ми були завжди готовими, до того, що колись ця прекрасна мить таки спинеться, незалежно від нашого бажання…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=300445
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 16.12.2011
Ти знаєш, як розбиваються мрії
На дрібнесенькі друзочки шкла?
Коли згорають усі надії,
Як свічка згорає до тла...
Коли хапаєш руками повітря
І наспівуєш тишину,
Набираєшся знову терпіння,
Починаєш ще раз війну.
Суміш пороху й сталі черкає легені,
Котиться зовні сльозою,
Замуровані вікна, зачинені наглухо двері…
В сусідній квартирі знущається хтось над струною...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=295248
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.11.2011