| Сторінки (3/229): | « | 1 2 3 | » |
Кандид… у депу… з трибу… розпинався:
«Життя задрипанцям покращу!» - обіцявся.
Холуй крутився у личині журналюги,
Лизав… «слузі майбутньому»… . Старався!
Кандид… у депу… «пуками» щедрує.
Писака золотушний «пуки» тиражує…
«Недоторканий – «пшик, пшик від бандюги»,
Це точно, зробить нам!» - задрипа... підсумує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288515
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2011
- Піпець, Митрофане!
Як курки не стане - піпець, Митрофане!
- Є шанс у яєць стати куркою, півнем!..
А шансів ніяких у курки... Піпець!..
- Піпець!..
Курка яйцям – не рівня!..
- А блюдо з курятини!.. Знане!..
- Піпець, Митрофане!
Як курки не стане - піпець, Митрофане!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285630
рубрика: Поезія,
дата поступления 11.10.2011
Дзвонар дзвонив з дзвіниці в дзвони…
Дзвінкий дзвін дзвонів задзвенів.
За дзвоном дзвін
Дзвонили дзвони.
За дзвоном дзвін,
За дзвоном дзвін…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285572
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2011
***
Легковажність! – мій милий гріх,
Мій супутник і ворог милий!
Мені в очі ти вприснув сміх,
І мазурку ще вприснув в жили.
Берегти не навчив кільця, -
З ким Життя мене б не вінчало!
Починати б навгад з кінця,
Кінець вбачити б до начала.
У житті, як стебло, як сталь
Бути, де ми так мало можемо…
- Шоколадом звести печаль
І сміятись в лице прохожому.
Перекладено з М. Цвітаєвої
М. Цветаева
Легкомыслие! - Милый грех,
Милый спутник и враг мой милый!
Ты в глаза мне вбрызнул смех,
и мазурку мне вбрызнул в жилы.
Научив не хранить кольца,-
с кем бы Жизнь меня ни венчала!
Начинать наугад с конца,
И кончать еще до начала.
Быть как стебель и быть как сталь
в жизни, где мы так мало можем...
- Шоколадом лечить печаль,
И смеяться в лицо прохожим!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285427
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.10.2011
***
… робити нічого!
Скроню – криці!? - не в боргу?
В три вечори, я в три вечори
Винудьгувала всю - нудьгу.
З підвіконня на милесенького -
В запал недругів стерегла б. -
Легесенько, любов, легесенько!
У підлості – легка хода!
Дивись, стежкою петлюватою
Любов вкрасти прийде крадій.
Безсонна душа моя і сприйнятлива,
І не спиться їй молодій!
Неласкавий голубе, плаксою
Тільки в книгу впишу Розлук:
Не винудьгувала нудьги – витаскувала
Силами нежіночих рук!
Злидаркою вранці прокинулась:
- Все чисто…
Не винудьгувала тебе, - не витаскала –
Виштовхала тебе в штовхани!
Переклад з М.Цвітаєвої
М. Цветаева
x x x
..... коль делать нечего!
Неужели - сталь к виску?
В три вечера я, в три вечера
Всю вытосковала - тоску.
Ждала тебя на подоконничке
- Ревнивее, чем враг - врага. -
Легонечко, любовь, легонечко!
У низости - легка нога!
Смотри, чтобы другой дорожкою
Не выкрался любовный тать.
Бессонная моя душа, сторожкая,
За молодость отвыкла спать!
Но все же, голубок неласковый,
Я в книжицу впишу Разлук:
- Не вытосковала тоски - вытаскивала
Всей крепостью неженских рук!
Проснулась поутру, как нищая:
- Все - чисто............................
Не вытосковала тебя, - не - вытащила -
А вытолкала тебя в толчки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285173
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.10.2011
В ЗАЛІ
Над світом вечірніх видінь
Ми, діти, сьогодні царі.
Довгаста спускається тінь,
Горять за вікном ліхтарі,
У залі високій темніє,
Дзеркал терпеливість хистка…
Не гаємо! Мить уже зріє!
І хтось уже йде із кутка.
Нас двоє над темним роялем
Зігнулось, крок остраху чути.
Закутані в маминій шалі,
Бліднемо, важко дихнути.
Подивимось, що там твориться
У стані ворожої тьми?
Темніші, ніж ранні їх лиця, -
І знов переможцями ми!
Нам, ланкам таємного, скритним,
Духом в борні цій не впасти,
Остання вже близиться битва,
Час край владі темних покласти.
Старших, ще й як, зневажаємо,
Дні їх нудотні й прості…
Знаємо, ой, скільки знаємо –
Їм не пізнати й в житті!
Перекладено з М. Цвітаєвої
М. Цветаева
В зале
Над миром вечерних видений
Мы, дети, сегодня цари.
Спускаются длинные тени,
Горят за окном фонари,
Темнеет высокая зала,
Уходят в себя зеркала...
Не медлим! Минута настала!
Уж кто-то идет из угла.
Нас двое над темной роялью
Склонилось, и крадется жуть.
Укутаны маминой шалью,
Бледнеем, не смеем вздохнуть.
Посмотрим, что ныне творится
Под пологом вражеской тьмы?
Темнее, чем прежде, их лица, —
Опять победители мы!
Мы цепи таинственной звенья,
Нам духом в борьбе не упасть,
Последнее близко сраженье,
И темных окончится власть.
Мы старших за то презираем,
Что скучны и просты их дни.
Мы знаем, мы многое знаем
Того, что не знают они!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.10.2011
На розпутті в дикому роздоллі
Чорний ворон на хресті сидить.
Бур’янами степ заріс на волі,
Заржавів в траві старинний щит.
На розпутті люди начеркали
Надпис вирішальний: «Путь прямий
Стільки бід готовить – шансів мало
Повернутися додому і живим.
Путь направо без коня оставить –
Побредеш і сірий і нагий.
Той бідак, хто вліво путь направить, -
З смертю стрінеться в полях глухих…»
Лячно! Вдалині стоять могили…
Вічним сном минувшина в них спить…
«Відкликайся, ворон чорнокрилий!
Вказуй путь – в яку з сторін іти?»
Полудень дрімає. На стежках звіриних
Тліють кості в травах. Три путі
Бачу на жовтіючих рівнинах…
А куди і як по них іти?
Де рівнина дика ця граничить?
Хто - з чутким наляканим конем
В тишині із далини цієї кличе
Чоловічим голосом мене?
І один я в полі, і відважно
Зве життя, а в очі смерть глядить…
Чорний ворон похмурнів і важно,
Напівсонний, на хресті сидить.
Перекладено з І. Буніна
И. Бунин
На распутье
На распутье в диком древнем поле
Черный ворон на кресте сидит.
Заросла бурьяном степь на воле,
И в траве заржавел старый щит.
На распутье люди начертали
Роковую надпись: "Путь прямой
Много бед готовит, и едва ли
Ты по нем воротишься домой.
Путь направо без коня оставит -
Побредешь один и сир, и наг, -
А того, кто влево путь направит,
Встретит смерть в незнаемых полях."
Жутко мне! Вдали стоят могилы...
В них былое дремлет вечным сном...
"Отзовися, ворон чернокрылый!
Укажи мне путь в краю глухом."
Дремлет полдень. На тропах звериных
Тлеют кости в травах. Три пути
Вижу я в желтеющих равнинах...
Но куда и как по ним идти!
Где равнина дикая граничит?
Кто, пугая чуткого коня,
В тишине из синей дали кличет
Человечьим голосом меня?
И один я в поле, и отважно
Жизнь зовет, а смерть в глаза глядит...
Черный ворон сумрачно и важно,
Полусонный, на кресте сидит.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284428
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2011
***
Ти іншим випита, бог з ним,
Мені дісталося. Дісталось:
Твого волосся скляний дим
І втома, в очі що закралась.
О, вік осінній! Він мені
Дорожче юності і літа.
Я вдвічі тану по тобі
В уяві збуреній поета.
Ніколи серцем не збрешу,
І через це на голос чванства
Без примхи впевнено кажу,
Що я прощаюсь з хуліганством.
Бешкетування відреклось
І нескореної відваги,
Давно вже серце напилось
Крові так зцілющої браги.
Мені в віконце погукав
Червоний вересень лозою,
Щоб я сердегу зустрічав
З його простецькою ходою.
Тепер багато з чим мирюсь,
Завжди без примусу й без втрати.
Перед очами інша Русь,
І інші – цвинтарі і хати.
Прозоро я дивлюсь навкруг,
Чи там, чи тут, чи десь я бачу,
Що ти одна, сестра і друг,
Повірила б поета плачу.
Що я б тобі одній лиш міг,
І не сприймай за панібратство,
Мій спів про присмерки доріг
І про зів’яле хуліганство.
Перекладено з С. Єсеніна
С.Есенин
* * *
Пускай ты выпита другим,
Но мне осталось, мне осталось
Твоих волос стеклянный дым
И глаз осенняя усталость.
О возраст осени! Он мне
Дороже юности и лета.
Ты стала нравиться вдвойне
Воображению поэта.
Я сердцем никогда не лгу,
И потому на голос чванства
Бестрепетно сказать могу,
Что я прощаюсь с хулиганством.
Пора расстаться с озорной
И непокорною отвагой.
Уж сердце напилось иной,
Кровь отрезвляющею брагой.
И мне в окошко постучал
Сентябрь багряной веткой ивы,
Чтоб я готов был и встречал
Его приход неприхотливый.
Теперь со многим я мирюсь
Без принужденья, без утраты.
Иною кажется мне Русь,
Иными - кладбища и хаты.
Прозрачно я смотрю вокруг
И вижу, там ли, здесь ли, где-то ль,
Что ты одна, сестра и друг,
Могла быть спутницей поэта.
Что я одной тебе бы мог,
Воспитываясь в постоянстве,
Пропеть о сумерках дорог
И уходящем хулиганстве.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284222
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2011
***
Палахкоче пожежі блакить,
Батьківщини туманяться далі.
Про кохання співати кортить,
Вперше я відрікаюсь скандалів.
Був я весь – як закинений сад,
До жінок і на зілля падучий.
Танцювати і пити не рад –
Біг такого життя вже наскучив.
Я б на тебе одну заглядавсь,
Злато-карих очей на вирву.
Ти б минулого не прокляла,
Пішла б геть, як тебе б не втримав.
Хода ніжна і легкий стан,
Коли б знала ти серцем нерівним,
Як кохати навчивсь хуліган,
Як він може бути покірним.
Я б навіки забув про шинки,
І вірші б писати закинув,
Тільки б ніжно торкатись руки,
Кіс у колір осінньої зливи.
За тобою б навіки пішов,
Хоч в свої, хоч в чужинські далі…
Вперше я заспівав про любов,
Вперше я відрікаюсь скандалів.
Перекладено з С. Єсеніна
С.Есенин
Заметался пожар голубой,
Позабылись родимые дали.
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.
Был я весь как запущенный сад,
Был на женщин и зелие падкий.
Разонравилось пить и плясать
И терять свою жизнь без оглядки.
Мне бы только смотреть на тебя,
Видеть глаз златокарий омут,
И чтоб, прошлое не любя,
Ты уйти не смогла к другому.
Поступь нежная, легкий стан,
Если б знала ты сердцем упорным,
Как умеет любить хулиган,
Как умеет он быть покорным.
Я б навеки забыл кабаки
И стихи бы писать забросил,
Только б тонко касаться руки
И волос твоих цветом в осень.
Я б навеки пошел за тобой
Хоть в свои, хоть в чужие дали...
В первый раз я запел про любовь,
В первый раз отрекаюсь скандалить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.10.2011
***
Листя падає, листя падає.
Стогне вітер,
Напружує слух.
Чи хто серце порадує?
Хто його заспокоїть, мій друг?
І з підпухлими віками
Я на місяць дивлюсь, не зморгну.
А півні знову прокукурікали
У заосінену тишину.
Переддосвітнє. Синє. І вранішнє.
І літаючих зір благодать.
Загадати я зміг би бажаннячко,
От яке – і думки не сверблять.
Що бажати: життя – ношу в гривеньку,
Клянучи долю і дім давно?
Я хотів би тепер вродливеньку
Стріти дівчину під вікном.
Щоб з очами вона волошковими
Лиш мені –
А комусь – не бути! –
Словами і почуттями новими
Заспокоїла серце й груди.
Комусь є біла місячність дурістю,
Я таланом хвалюся – успів,
Над піснями не танув, не млів
І з чужою веселою юністю
Про свою – не було – не жалів.
Перекладено з С.Єсеніна
С.Есенин
***
Листья падают, листья падают.
Стонет ветер,
Протяжен и глух.
Кто же сердце порадует?
Кто его успокоит, мой друг?
С отягченными веками
Я смотрю и смотрю на луну.
Вот опять петухи кукарекнули
В обосененную тишину.
Предрассветное. Синее. Раннее.
И летающих звезд благодать.
Загадать бы какое желание,
Да не знаю, чего пожелать.
Что желать под житейскою ношею,
Проклиная удел свой и дом?
Я хотел бы теперь хорошую
Видеть девушку под окном.
Чтоб с глазами она васильковыми
Только мне -
Не кому-нибудь -
И словами и чувствами новыми
Успокоила сердце и грудь.
Чтоб под этою белою лунностью,
Принимая счастливый удел,
Я над песней не таял, не млел
И с чужою веселою юностью
О своей никогда не жалел.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283859
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.10.2011
***
Може пізно, може, дуже рано,
І про що не думав впродовж літ,
Став похожим я на Донжуана,
Як справдешній в пустощах пііт.
Що зробилось? Що зі мною сталось?
Кожний день колінам іншій рад,
Кожний день до себе гублю жалість,
Не змиряюсь з гіркотою зрад.
Збережи мене, моя погорда,
З міткою твоєю я такий:
Вирування на душі холодне
І бузковий шелест голубий.
Я жадав і серця не лоскоче
Млість в чуттях і ніжних і простих.
Що ж шукаю я в очах жіночих
Легковажних, хитрих і пустих?
На душі заскніло від заходу.
Все те саме чутно крізь туман, -
Є в чуттях відплата за свободу,
То ж приймай і виклик, Донжуан!
І, приймаю виклик на змагання,
Бачу я, мені одне і то ж, -
Шана хузі в синю кипінь травня,
Кликати любов'ю хтивий дрож.
Так зробилось, так зі мною сталось.
До колін припасти іншій рад,
Щоби вічно щастя усміхалось,
Не мирилось з гіркотою зрад.
Перекладено з С.Єсеніна
С. Есенин
***
Может, поздно,может, слищком рано,
И о чем не думал много лет,
Походить я стал на Дон-Жуана,
Как заправский ветреный поэт.
Что случилось? Что со мною сталось?
Каждый день я у других колен.
Каждый день к себе теряю жалость,
Не смиряясь с горечью измен.
Я всегда хотел, чтоб сердце меньше
Билось в чувствах нежных и простых,
Что ж ищу в очах я этих женщин —
Легкодумных, лживых и пустых?
Удержи меня, мое презренье,
Я всегда отмечен был тобой.
На душе холодное кипенье
И сирени шелест голубой.
На душе — лимонный свет заката,
И все то же слышно сквозь туман, —
За свободу в чувствах есть расплата,
Принимай же вызов, Дон-Жуан!
И, спокойно вызов принимая,
Вижу я, что мне одно и то ж —
Чтить метель за синий цветень мая,
Звать любовью чувственную дрожь.
Так случилось, так со мною сталось,
И с того у многих я колен,
Чтобы вечно счастье улыбалось,
Не смиряясь с горечью измен.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283757
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2011
***
Клен ти мій опалий, клен заледенілий,
Чом стоїш, нагнувся в заметілі білій?
Може щось побачив? Щось почув невтішне?
За село ти ніби погуляти вийшов.
І, як п’яний сторож, вийшов на дорогу,
Утопивсь в заметі, приморозив ногу.
Ах, і сам я нині став украй нестійкий,
Не дійду до дому, від гульні запійний.
Там вербу я стрінув, сосну там примітив,
І пісні співав їм в заметіль про літо.
Сам собі здавався я таким же кленом,
Тільки не опалим, а буяв зеленим.
І забув про скромність, захмелілий в тріску,
Як чужу дружину, обнімав берізку.
Перекладено з С.Єсеніна
С. Есенин
* * *
Клен ты мой опавший, клен заледенелый,
Что стоишь, нагнувшись, под метелью белой?
Или что увидел? Или что услышал?
Словно за деревню погулять ты вышел
И, как пьяный сторож, выйдя на дорогу,
Утонул в сугробе, приморозил ногу.
Ах, и сам я нынче чтой-то стал нестойкий,
Не дойду до дома с дружеской попойки.
Там вон встретил вербу, там сосну приметил,
Распевал им песни под метель о лете.
Сам себе казался я таким же кленом,
Только не опавшим, а вовсю зеленым.
И, утратив скромность, одуревши в доску,
Как жену чужую, обнимал березку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283673
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2011
***
Листя з золота у круговерті
В водах блідо-рожевих ставка,
Ніби зграя метеликів в леті
З замиранням на зірку лягла.
Я сьогодні закоханий в вечір,
Любий серцю жовтіючий діл.
Заголив на самісінькі плечі
Отрок-вітер берізці поділ.
Холодок і в душі і в долині,
Синій присмерк отарі зрідні,
Сад за хвірткою стих, по хвилині
Стихнув дзвін й бубонця вдалині.
Я ніколи ще так бережливо
Цю розумну не вислухав плоть,
Я б хотів, як верба пустотлива
Погойдатись в рожевості вод.
Було б добре, на стіг усміхнутись,
Сіно б мордою місяця жмав…
Де ти, де ти, моя тиха радість –
Все б любив, і собі б не бажав?
Перекладено з С.Єсеніна
С. Есенин
* * *
Закружилась листва золотая
В розоватой воде на пруду,
Словно бабочек легкая стая
С замираньем летит на звезду.
Я сегодня влюблен в этот вечер,
Близок сердцу желтеющий дол.
Отрок-ветер по самые плечи
Заголил на березке подол.
И в душе и в долине прохлада,
Синий сумрак как стадо овец,
За калиткою смолкшего сада
Прозвенит и замрет бубенец.
Я еще никогда бережливо
Так не слушал разумную плоть,
Хорошо бы, как ветками ива,
Опрокинуться в розовость вод.
Хорошо бы, на стог улыбаясь,
Мордой месяца сено жевать...
Где ты, где, моя тихая радость,
Все любя, ничего не желать?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283581
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2011
***
Іще не висох дощ вчорашній –
В траві зелена ще вода!
Покинуті сумують пашні,
І в’яне, в’яне лобода.
Броджу по вулиці в калюжах,
Осінній день – дикун лякливий.
У кожнім перехожім тужусь,
Впізнати хочу лик твій милий.
Ти загадковіше зір правиш
У затуманені краї.
Для тебе тільки щастя наше
І дружби прояви - мої.
І смерть, якщо по божій волі
Очей твоїх торкне рукою,
Клянусь, що тінню в чистім полі
Піду по смерть і за тобою.
Перекладено з С.Єсеніна
С. Есенин
x x x
Еще не высох дождь вчерашний -
В траве зеленая вода!
Тоскуют брошенные пашни,
И вянет, вянет лебеда.
Брожу по улицам и лужам,
Осенний день пуглив и дик.
И в каждом встретившемся муже
Хочу постичь твой милый лик.
Ты все загадочней и краше
Глядишь в неясные края.
О, для тебя лишь счастье наше
И дружба верная моя.
И если смерть по божьей воле
Смежит глаза твои рукой,
Клянусь, что тенью в чистом поле
Пойду за смертью и тобой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.09.2011
***
Про красний вечір думає дорога,
Кущ горобини в млості глибини.
Старої хати щелепа порога
Жує пахку м’якушку тишини.
Осінній холод лагідно і тихо
З пітьмою входить на вівсяний двір;
Крізь синь скляну хлопчина жовтокосий
Прогледів очі на галчиній грі.
Із димаря навісові на плечі
Золу зелену ллє рожева піч.
Когось нема і тонкогубий вечір
Про когось шепче, що розтанув в ніч.
Комусь не м’яти п’ятками в дібровах
Опалий лист і золото трави.
Зітхання липке лине дзвоном кволим,
Цілує дзьоба пильної сови.
Густіє мла, в хліві спокій і втома,
Дорога біла красить слизький рів…
Ячмінна ніжно охкає солома,
Звисає з губ киваючих корів.
Перекладено з С.Єсеніна
С.Есенин
***
О красном вечере задумалась дорога,
Кусты рябин туманней глубины.
Изба-старуха челюстью порога
Жует пахучий мякиш тишины.
Осенний холод ласково и кротко
Крадется мглой к овсяному двору;
Сквозь синь стекла желтоволосый отрок
Лучит глаза на галочью игру.
Обняв трубу, сверкает по повети
Зола зеленая из розовой печи.
Кого-то нет, и тонкогубый ветер
О ком-то шепчет, сгинувшем в ночи.
Кому-то пятками уже не мять по рощам
Щербленый лист и золото травы.
Тягучий вздох, ныряя звоном тощим,
Целует клюв нахохленной совы.
Все гуще хмарь, в хлеву покой и дрема,
Дорога белая узорит скользкий ров...
И нежно охает ячменная солома,
Свисая с губ кивающих коров.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283434
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2011
***
Хто я? Що я? Мрійник, як не гірко,
Синь очей що загубив в імлі,
І прожив, як ніби так потрібно,
З іншими у згоді на землі.
Я тебе цілую – маю звичку,
Бо багато інших цілував,
З сірників викрешую вогнища, -
Промовляю в любощах слова.
"Рідна" і "кохана", і "навіки",
А в душі завжди одне і те ж,
Як жаги торкнутись чоловіка,
Там, звичайно, правди не знайдеш.
Через те душі моїй не слізно
Від вогню відмовитись, не гріх.
Ти моя ходяча, о, берізко,
Створена для мене і для всіх.
Рідна ти завжди мені – ціную,
В твій полон нелагідний сягну,
Я тебе ніскільки не ревную,
Я тебе ніскільки не кляну.
Хто я? Що я? Мрійник, як не гірко,
Синь очей що загубив в імлі, -
І тебе любив я досить гідно
З іншими у згоді на землі.
Переклад з С. Єсеніна
С. Есенин
***
Кто я? Что я? Только лишь мечтатель,
Синь очей утративший во мгле,
Эту жизнь живу я словно кстати,
Заодно с другими на земле.
И с тобой целуюсь по привычке,
Потому что многих целовал,
И, как будто зажигая спички,
Говорю любовные слова.
«Дорогая», «милая», «навеки»,
А в уме всегда одно и то ж,
Если тронуть страсти в человеке,
То, конечно, правды не найдешь.
Оттого душе моей не жестко
Ни желать, ни требовать огня,
Ты, моя ходячая березка,
Создана для многих и меня.
Но, всегда ища себе родную
И томясь в неласковом плену,
Я тебя нисколько не ревную,
Я тебя нисколько не кляну.
Кто я? Что я? Только лишь мечтатель,
Синь очей утративший во мгле,
И тебя любил я только кстати,
Заодно с другими на земле.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283324
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.09.2011
Початкова станція. Посадка пасажирів у вагон місцевого потягу розпочалася з перепалки за місце:
- Сунься на!..
- Не посунусь!
- На членик!
- У мене – п’яте місце!
- Стрибай на третє!
- Мене влаштовує п’яте!
- Я хочу!..
- А я – не хочу!.. Міг би ввічливіше?
- Цабе!.. Сиди! – чоловічок махає долонею, переступає через ногу пасажира, тягнеться до полиці з валізами.
- Костік, синку! Кажу, не став цю сумку на підлогу! – сикається до підлітка жіночка, яка щойно засунула дві важкеньких сумки під лаву. Костик ніби мами і не чує.
- Бевзь! Тебе ж мати просила! – гримає на Костика чоловічок.
- Дядьку Сергій! І ви туди ж! – ображається підліток.
Цей чоловічок, на ймення Сергій, Костикові приходиться не татком, проте симпатії до нього не прибавляється. Сергій смикає чужі валізи на полиці. З однієї валізи йому на голову сиплються легкі пакунки.
- Чоловіче! Обережніше! Мої речі!..
- І я маю право на місце на полиці!.. – огризається Сергій.
- Сергію! Братику! Ти ж не варіят!.. – врозумляє жінка чоловічка.
В чужій валізі щось хрупнуло.
- Ось так! - потирає вдоволено долоні чоловічок. – Відвоював! На два членики відвоював!..
- Та хто з тобою воювати збирається? Просто!..
Сергій спритно підхоплює сумку, що тулиться до ніг Костика, і вмощує її на полицю. В чужій валізі ще раз щось хрупає.
- Обережніше можеш?
Сергій не звертає уваги на застереження володаря валізи: - Давай, сестричко, шуруй! – він обнімає жіночку за плечі, пригортає до грудей, а потім цілує в щічку: - Ідуть вони всі..! А я – пішов?
- Сергію! – ніяковіє жіночка, а Костик червоніє: - Ідіть, ідіть уже, дядьку! Самі впораємось!
Костику захотілося ковбаси.
- Мамо! Я дістану!
- Ти дістанеш! – жіночка самотужки знімає з полиці важку сумку. В чужій валізі знову щось хрупає.
- Даруйте, важка! – виправдовується жіночка. – Дитина голодна!
Костик наминає ковбасу. Без хліба. Ковбасник на часник не поскупився. Костикова мама піднімає важку сумку і ставить на полицю. У валізі, що стоїть на полиці, хрупає.
До відправки потяга часу залишається обмаль. Машиніст по радіо оголошує правила поведінки пасажирів на час слідування. З перону у відчинене вікно просовується голова і рука Костикового дядька з пляшкою пива: - Костя! Пиво – будеш?
Жіночка махає братові долонею: - Куди дитині пиво? Йшов би ти вже, бідо!
- Я кока-коли хочу? – шморгає носом хлопчак.
Сергій не звертає уваги на слова сестри, допитує племінника: - А чим тобі вітчизняне не до вподоби?
- Ну, дядьку, я ж не алкаш! – пояснює Костик.
- Гут! – каже дядько. – Щас! – і зникає з вікна.
У вагоні заявляється справжня біда – молодик напідпитку. В руках у нього два держаки до лопати, скріплених скотчем. - Моє місце! Моє місце!.. – бубонить він собі під ніс і очима впирається в Костикову маму: - Сунься! – наказує тій.
Костик давиться ковбасою: - Мамо! Куди?
- На стелю! Або – на..! У мене четверте місце! Возлє вікна! Вопроси?! – молодик непохитний.
- Покажіть квиток! – Костикова мама відразу не здається.
- Квиток, квиток. Їй ще квиток подавай! – молодик шарудить руками по кишенях. – Ось! Ось тобі, ось! – тицяє квитком жіночці межи очі.
- А вагон який у вас? – впирається Костикова мама.
- Цей самий! Не сумнівайся!
- А місце?
- А ти глуха?
- Мамо, дістань свої квитки! – підтримує маму Костик. – Покажи йому, хай відчепиться!
- Ти б навчила свого пуцьвірінка розмовляти ввічливо з людьми! – скипає молодик. – Розперезалися!..
- Боже! – Костикова мама розглядає свої квитки. – Боже!.. – міняється вона на лиці і встає. – Пробачте!.. Ну, Сергій! – жіночка задирає голову на полицю, дивиться на свою важку сумку. Заглядає на сумки під лаву. – Наламав дров!
- Дров, не дров, а шкоду мені зробив! – втручається пасажир з п’ятого місця. – Там у моїй валізі…
- Але ж не мама вам трощила! – захищає маму Костик.
- Не мама!.. – пасажир з п’ятого місця не наполягає.
Костикова мама підводиться з місця, на яке відразу плюхається молодик: - Порядок! – тулиться той головою до скла. - Спати!
Розгублена Костикова мама у повному розпачі.
- Ви краще б тут не топталися, а йшли на своє місце! – подає голос пасажир з п’ятого місця.
- А ви не погодилися б помінятися з нами місцями, щоб ми не тягалися? – приходить рятівна думка в голову Костиковій мамі.
- Я що? Я згоден…
Костикова мама торкається плеча молодика: - А ви?..
- Моє місце тут! Чотири! Баста! Довго ще тут топтатись будеш? Я спати хочу! – молодик тулиться зручніше головою до скла.
- Чотири так чотири! Чорт з вами! – злиться і собі Костикова мама, знімаючи важку сумку з полиці. – Костік! Хватить давитися ковбасою! Тягни сумери з-під лави! – жіночка не вдержує на руках ваги і гупає сумкою по ногах молодика.
- …твою мать! – скрикує молодик. – Рана! – і обома долонями відштовхує в голову нахилену над сумкою Костикову маму. Жіночка втрачає рівновагу, валиться через ноги Костика і пасажира з п’ятого місця, проте встигає вхопитись за комір теніски молодика і тягне того на себе.
- Цирк!..Ой! Обережніше! Не вистачає, щоб зламали мені ногу! – бідкається пасажир з п’ятого місця.
- Мамо! – Костик просто вереснув.
У вікні з’являється спочатку чоловіча рука з пляшкою кока-коли, потім голова Костикового дядька. - Ганно! Шо це ти робиш?!. – рука з пляшкою і голова зникають.
Молодик підхоплюється і встигає всістися на своє місце біля вікна. - Моя рана! Моя рана! – молодик підтягує холошу до коліна. Через бинт просочилася кров. – Дурепа! – молодик кривиться від болю.
Ганна все ще горілиць борсається на ногах Костика і пасажира з п’ятого місця, ніяк не може звестися самотужки. Над Ганною постає Сергій з пляшкою кока-коли в руці:
- Якого…дванадцяти сантиметрового…розляглася?
- Того самого! – огризається Ганна. – Поможи підвестися! Здається зламала праву ногу в коліні! – кривиться і стогне.
- Це через вас, дядьку Сергію! – Костик дожовує ковбасу. – У вас очі повилазили від пива! Ви куди нас посадовили?
Сергій кидає пляшку з кока-колою на коліна племінника, підхоплює сестру під руки, зводить на ноги, витягує на прохід. Ганні боляче в правому коліні.
- Мабуть звихнула!
Костик тягне з-під лави сумку.
- Постав! – гиркає на Костика дядько і впирається ногою в сумку. – Хто посмів?
- Будеш у себе дома порядкувати! – буркає молодик, опускаючи холошу. Про всякий випадок молодик береться рукою за держаки. Зрештою він вмощується зручніше біля вікна, махає долонею, гонить повітря в розстібнуту пазуху: - Жарко! – заплющує очі.
Ганна легенько тупає правою ногою: - Кажись і вивиху немає! – заспокоюється і дістає квитки, тицяє ними в очі брата: - Пролупи очі! П’янь! І куди ти нас посадовив?!
Сергій розглядає квитки, круглить очі: - Не могла помінятись місцями?
- Та ж не захотів уступити! – виправдовується сестра.
Сергій міниться на лиці: - Котрий? Цей? – смикає молодика за комір теніски. Комір тріщить. – Ану вийдемо!
- А чого кудись ходити? – молодик розкритою долонею, швидше відштовхує, ніж вдаряє Сергія в ніс. З носа Сергія фонтанчиком чвиркає кров. Краплини крові попадають на віконне скло і миттю засихають. Молодик про всяк випадок береться за держаки. При виді крові у Ганни підгинаються ноги: - Тільки не вбивайте одне одного! – стогне вона і мліє.
- Дядьку Сергій! Я так і знав – дограєтесь! Ви ж по іншому не можете! – Костик подає дядькові носовичка. – Та рятуйте ж маму! - Костик розкорковує пляшку з кока-колою, подає дядькові: - Відпоюйте!..
Двері вагона автоматично закриваються, потяг починає рухатись.
- Наступна зупинка!.. – по радіо машиніст робить оголошення.
Нарешті з’являється провідниця. Вона вимагає від заюшеного кров’ю Сергія квиток:
- Мені викликати міліцію?
- Не треба ніякої міліції! – Ганна, щойно оговталась, заступається за брата. – У нього слабкий ніс! Він зійде на наступній зупинці! Розумієте, Сергій – проводжаючий! Не встиг…
- Ваш квиток? – провідниця вимагає квиток від молодика, і той протягує їй свого квитка окровленою правицею.
- Ось воно як?.. – провідниця вертається до радіо і натискує кнопку: - Супровідникам міліції – у п’ятий вагон!
Ганна шарпає провідницю за формену блузку: - Я ж вас прохала - не треба ніякої міліції!
На грудях на блузці провідниці відривається два ґудзики.
- Не треба?! Треба, жіночко, треба! – аж підстрибує провідниця. – Я на своєму місці!
- А де ж ви були раніше? – подає голос пасажир з п’ятого місця.
З полиці з валізи пасажира з п’ятого місця на чуприну молодика, який встиг уже задрімати, закапали биті курячі яйця, спочатку білком, а потім і жовтком…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283148
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 28.09.2011
Відгомоніла золота діброва
Березовим веселим говірком,
І журавлі летять в печалі знову
В заморську даль безжальним косяком.
Кого жаліти? Кожний в світі в мандрах –
Пройде, ввійде і свій залишить дім.
Вчорашнім марить коноплянка марно
З широким місяцем над ставом голубим.
Стою один, кругом рівнина гола,
А журавлів відносить вітер вдаль,
Думок про юність сповнений до болю,
В минулому ніщо мені не жаль.
Не жаль років, розтрачених даремно,
Не жаль душі і кипені бузку.
В саду палає горобина марно,
І навертає холодом сльозу.
Не обгорить палаюче намисто,
Від жовтизни не пропаде трава,
Як з дерева спадає тихо листя,
Сумні я так розтрачую слова.
Я не сказав нічого вам нового:
Мете часів безжалісна мітла…
Скажіть собі… так золота діброва
На рідній мові вам розповіла.
Перекладено з С.Єсеніна
С.Есенин
Отговорила роща золотая
Березовым, веселым языком,
И журавли, печально пролетая,
Уж не жалеют больше ни о ком.
Кого жалеть? Ведь каждый в мире странник —
Пройдет, зайдет и вновь оставит дом.
О всех ушедших грезит коноплянник
С широким месяцем над голубым прудом.
Стою один среди равнины голой,
А журавлей относит ветер в даль,
Я полон дум о юности веселой,
Но ничего в прошедшем мне не жаль.
Не жаль мне лет, растраченных напрасно,
Не жаль души сиреневую цветь.
В саду горит костер рябины красной,
Но никого не может он согреть.
Не обгорят рябиновые кисти,
От желтизны не пропадет трава.
Как дерево роняет тихо листья,
Так я роняю грустные слова.
И если время, ветром разметая,
Сгребет их все в один ненужный ком...
Скажите так... что роща золотая
Отговорила милым языком.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283141
рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата поступления 28.09.2011
Витвір, в якому немає витвору:
Вибір, в якому немає вибору.
У чорно-білому чорне – першим,
У біло-чорному біле – першим.
Правда цінується дешево:
Брешемо, брешемо, брешемо…
Навчені гребуть під себе,
Повчають: греби від себе!
Будь! Будь патріотом! Будь!..
Що ти людина – забудь!
Борг - за тобою! Борг
Віддай, поки не здох!
Не вийшов рилом!
Бидло! Ти – бидло!
Оглух? Осліп?
Проси на хліб!
Мерзенний,
Без ймення,
Ти – хто?
Ніхто!
Так?
Так!
Ь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282976
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 27.09.2011
***
Так, співай. На цій клятій гітарі
Пальці в танці біжать у півкруг.
Захлинутись в чаду б – не замарив,
Мій останній, єдиний мій друг.
Не дивись на її зап’ястя,
І з плечей її зіллятий шовк.
Я шукав в оцій жіночці щастя,
Ненароком погибель знайшов.
Я не знав що любов – зараза,
Я не знав що любов – чума.
Підійшла, око мружила, разом
Хулігана звела з ума.
Друг, співай! Навівай по новій
Нашу буйну не згаяну рань.
Хай цілує вона другого,
Молода і красива, ця дрань.
Стій, постій! Я її не картаю.
Стій, постій! Я її не клену.
Дай тобі я про себе зіграю
Під басову співучу струну.
Дні мої ллє трояндовий купол.
В серці снів золотих сума.
Я багато дівчат перещупав,
Жінок безліч в кутках прижимав.
Так!Хоч гірка ця правда землі,
Я підгледів дитячим ще оком:
Пси вилизують сучку в хвості,
І вона їх приваблює соком.
Я від ревнощів вільний давно.
І страждати давно покинув.
Нам життя – це на ліжку рядно.
Нам життя – поцілуй і в вирву.
Так, співай! Погуби невдаху –
Від цих рук згуба йде без болю.
Тільки знаєш, пошли їх …
Не помру я, мій друг, ніколи…
Перекладено з С. Єсеніна
С. Есенин
* * *
Пой же, пой. На проклятой гитаре
Пальцы пляшут твои вполукруг.
Захлебнуться бы в этом угаре,
Мой последний, единственный друг.
Не гляди на ее запястья
И с плечей ее льющийся шелк.
Я искал в этой женщине счастья,
А нечаянно гибель нашел.
Я не знал, что любовь - зараза,
Я не знал, что любовь - чума.
Подошла и прищуренным глазом
Хулигана свела с ума.
Пой, мой друг. Навевай мне снова
Нашу прежнюю буйную рань.
Пусть целует она другова,
Молодая, красивая дрянь.
Ах, постой. Я ее не ругаю.
Ах, постой. Я ее не кляну.
Дай тебе про себя я сыграю
Под басовую эту струну.
Льется дней моих розовый купол.
В сердце снов золотых сума.
Много девушек я перещупал,
Много женщин в углу прижимал.
Да! есть горькая правда земли,
Подсмотрел я ребяческим оком:
Лижут в очередь кобели
Истекающую суку соком.
Так чего ж мне ее ревновать.
Так чего ж мне болеть такому.
Наша жизнь - простыня да кровать.
Наша жизнь - поцелуй да в омут.
Пой же, пой! В роковом размахе
Этих рук роковая беда.
Только знаешь, пошли их...
Не умру я, мой друг, никогда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282939
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2011
(Сонет. Римуються початки)
Під прахом забуття часів далеких
«Великих Карлів» подвиги тускніють.
Зі страхом никне слава кровожерів.
Їх лики в тартарі в пітьмі щезають.
Хоч й народився бідним Карло, в казці
Поліно оживив він сучкувате:
Заворушився Буратіно. Хлопчик
Колінним скрипом сповістив безсмертя.
І синові, і батькові – шаноба.
Похнюплені від ляльки веселіють.
В єдиному доходять згоди люди:
Улюбленці народні не вмирають.
Великих лики – суто прах нікчемний.
Безликих лики розганяють морок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282748
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2011
Летіло літо ластовиним лугом,
Спинилось під копицею спочити.
Під чистий пар пройшовся першим плугом
По пажиті* завбачливий володар:
Під лемешем ридав кукіль, очиток** –
Луг відчував, хто є його господар...
Літа літають ластовиним лугом:
Не плачуть ні кукіль, а ні очиток –
Не чути більше трактора із плугом.
І не відомий пажиті господар.
Від цілини парами б їй спочити -
Забула пажить, хто її володар.
*П а ж и т ь – пасовисько.
** О ч и т о к – заяча капуста.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282747
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2011
На виднокрузі кораблів
Захвилювались ліхтарі:
В імлі виднівся близький берег.
Щербатий місяць раз у раз
Крізь хмари блимав: зорі пас
І, недосяжний, фанаберивсь*.
Змагались тиша й далина:
Гітари бринькала струна
І замовкала – не надовго!
Струну хтось знову зачепив:
П’янкий із сріблом перелив
Заповнив сутінки акордом.
«Як до далеких берегів
Пливуть з Одеси кораблі
Між Дарданеллів і Босфору…
Багдад прославив так Сіндбад,
Так славив злодія Багдад…» -
Відважний юнга вкотре вторив:
«Розбійник, злодій – їм хвала!
Але не звабою вела
Сміливих в мандри скрута й жадність,
А таємниця манівця
І в океані острівця –
Бродяг очікувана радість!..»
На виднокрузі кораблів
Захвилювались ліхтарі –
Вони відчули тугу в струнах...
Струну хтось знову зачепив,
П’янкий із сріблом перелив
Гойднувся хвилею в відлуннях:
«Як від далеких берегів
Пливуть в Одесу кораблі
Між Дарданеллів і Босфору…
Багдад прославив так Сіндбад,
Так славив злодія Багдад…» -
Відважний юнга вкотре вторив.
*Ф а н а б е р и т и с ь - триматись пихато.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282569
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2011
Сплелись думки, немов вужі.
(Сплітаються і руки, і гадюки!)
Сплелись думки мої й чужі,
Лягли в слова і відтворились в звуки.
А ще сплітається коса,
Дроти, ліани, павутина…
Плітки плетуться… Плентає коза,
І «Гися! Гися!» - чується від тину.
Під тином в латаній свитині
Сидить стара, страшна, як смерть.
Старій сто років. Хай ще чверть,
Хай проживе… А як їй нині?
«Та добре!» - каже: «Ось козу
Пасу, а то б обоє, мабуть здохли!..»
(Чорнило й в горлі пересохло!).
Я помолився на козу:
«Годуй стару страшну, як смерть!
Стара закохана у тебе!..» -
Це до кози дурню я бевкав:
«Не проживе від ста ще чверть».
Стара помре, рогата здохне,
І щезне тин у лопухах…
Вже двадцять літ навколо жах! –
Душа болить і серце сохне…
Рулить запроданська дитина…
Сплелись думки, немов вужі.
Сплелись думки мої й чужі:
«Чом так стражденна Україна?»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282565
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.09.2011
Будують ковчеги Ної,
Щоб тварі плодились від пари…
Мама корову здоїть,
Продасть молоко на базарі,
І купить мені черевики
У "Секонд хенді". І для брата.
Мама так купувати звикла:
На здачу – собі і для тата.
А «Ної» будують державу.
Будують, будують. Будують
Білу, червону, іржаву…
Святкують: зведуть і…руйнують.
Будівничим щось на заваді.
Черевики «обмили» в неділю.
Мама з татом покупці раді:
«Полуботки дешеві, гарні і…цілі!»
У мене у мозкові каша.
У школу іду в черевиках.
Земле! Матінко наша!
Йшов би я босим – була б ти щаслива!
Тиснуть чужі черевики!
«Як іти далі?» - я у відчаї.
З біг-бордів «спасителі» хрипом,
Скільки себе пам’ятаю,
Рай обіцяють.
То ж маю я радість велику –
ВЗУТИЙ!.. (Не бачити б пики!)
Питаю порідного лику:
«Горлаєш про Рай – у чиїх черевиках?»
Будують ковчеги Ної…
Якої ще треба волі?!
Якої!?.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282371
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2011
Як тільки вам приходить в голову дурниця?
Читайте – ЗОЗО, а не три тисячі тридцять.
Не стають зоораєм зоопарк і зоосад
Від переводу стрілки годинника назад.
Я б час зупинив назавжди на побаченнях,
В інших випадках не має час значення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282370
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.09.2011
Земля квітує. Я – людина,
Такий собі я «пуп Землі».
І це для мене так нестримно
Піснями сходять солов’ї.
Стою і небо підпираю.
І навіть в мить, коли гримить,
Я Україну обираю –
За морем жити не кортить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282166
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2011
Скидають липи листя золотаве.
Блукати ліньки – лине жовтий смуток.
Ще чепуряться клени кучеряві
Від осені отримати прибуток.
Мабуть, від кленів липи розумніші –
На забаганку згодні на стриптиз,
Бо римами силкуються у віршах
Осінній оприлюднити каприз.
Не всидіти на лаві. Задуває –
Вітрисько дме і дме з усіх боків.
Нахмарилось. Граки крикливим граєм
З небес упали явищем чортів.
Линяють липи, клени опадають…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282165
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.09.2011
Місяць упав на дах –
Не гуркотів.
Пісні й луни – в слідах –
Сич прилетів.
Сотнями білих гав
Зорі діждались черг.
Місяць сповзав уверх.
Сич не вгавав – стогнав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282102
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.09.2011