| Сторінки (4/351): | « | 1 2 3 4 | » |
[i]На одній із сторінок ФБ Дмитра Беспалого прочитала розповідь про одну стареньку жінку. Наскільки цей випадок мене розчулив, що не втрималась ненаписати вірша. Сталось це в одному із супермаркетів міста Харкова. Історія довго не покидала забути байдужість і відношення до безпомічних старих людей. Я написала вірша на нотах поваги, жалю та любові до стареньких одиноких людей. Фотографія героїні правдива. [/i]
Старенька, зморена й сумна бабуся
За кроком крок, ступала по бруківці.
Літа змінилися. Вже старість в жінки
Та й мабуть, спочивають з Богом друзі.
Іде... худенька... Руки, як в черешні –
шершавий стовбур, що від літ затерся.
Гойдає вітер стан, пройма до серця
Ніхто й не гляне, як в житті старечім.
Зелена хустка, вузликом в зав'язку,
Кафтан давно злиняв свій перший вигляд.
За комірцем, у жилах щупла шия,
І капці, певно, що набили безліч часу.
Велике місто. Незнайомі всюди
Іде старенька, мов предвічна пісня.
Серед чужих – беззахисна і лишня,
Кому до неї... стали черстві люди.
В руках з паперу вимите горнятко,
Хтось з нього певно пив гарячу каву?
Тримає міцно, мов за руку маму
Чи, як колись горнувсь до неї татко.
Дрібних копійок в дні встелилось густо,
Зайшла, всміхнулась, знову поспішила.
Ось тут лежить м'якесенька хлібина,
Ледь не цілує, бо у шлунку пусто.
Стала у чергу. Втішна, як в дитинстві,
Коли давали гроші на цукерки.
Моя хлібина... тішиться й поверхи –
Погладила, щоби не впасти й крихті.
«Ось вам копійки, оплатити стане?» –
Хвилюється, вдивляється у душу.
«Три пят-де-сят...», – касирка тоном глушить –
«Ще двадцять п'ять!» А бабця зі сльозами:
«Немаю більше...» У старих долонях
Лежать копійки, як розчахле поле...
«О Господи, яка ж гірка ти, доле!», -
сказала тихо. Люди повз проходять.
«Я так давно не їла хліба. Можна взяти,
Буханець той, хлібину ту, касирко?
Мені, повірте, дуже-дуже прикро...»
Трусились руки, щоб поїсти мати.
«Ти деньгі забірай і не воняй здесь, горе!», –
Встає, немов гарбуз шикарна пава.
І тут почувши хамство хлопець бравий,
Додав свої монети й мовив з болем:
«Ось вам до хліба!» Ґвалт зчинила пані,
Вже охоронця кличе навіжена,
Стиснули розум бісівські раме́на*,
І не вгамує голос... як на п'єдесталі.
«...де книга скарг? За хамство не пробачу,
(Адміністратор вже стоїть навпроти).
Ваш персонал напевно із голоти?
Навчіться поважати», – зауважу.
Великий гріх... Чи може так по-людськи?
Ніхто не знає, що кого чекає...
Нехай стареньких завжди поважає,
Якщо, ще серце має українське!»
Ось вам і люди – два життя навпроти:
В одних – шматочок неба голубого,
Відкрите серце раю неземного, –
Бо там живуть прості людські чесноти.
А інший світ – безглуздний і жорстокий,
Де замість ласки й доброти – ненависть.
Допоки, ця гординя в світі править –
Любов поборює лихих. Допоки...
Пішла старенька, вдаль пошкандибала...
Ні злості, ані слів вона не чула,
Один буханець хліба пригорнула,
Бо надто світ, який пройшла – кохала.
Іде війна. Добро даруйте, люди!
Бо прийде час, Христос судити буде.
Нехай буття земне вас не остудить,
Добрішими, будь ласка, будьте, люди!
[i]Раме́на* (плечі) — прямокутні об'єми, розташовані по боках
від центральної частини будівлі. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=673052
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2016
То голка впала, то я не виджу.
Де окуляри? То йду, то сиджу.
Якесь нашестя чи вроки* взяли
Собі не вірю, що поруч старість.
Колись малою сміялась з діда,
Таким веселим був телевізор.
І дід вусатий на гнома схожий,
А окуляри були на лобі.
Як він шукав їх бідолашний,
Тепер шукаю і я нещасна!
Либонь на завтра куплю з три пари,
Щоб мої очі їх не шукали.
Вроки* - найслабші, поверхневі негативні поразки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=672993
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.06.2016
Не вбивайте мого сина,
Не ламайте цвіт ясний!
Він для матері – дитина,
А у батька золотий.
Я йому у світ широкий
Дала щирі почуття.
Не кажіть, що він жорстокий -
Це жорстока є війна!
Я його навчила правди,
Я йому дала любов.
Що б мені ви не казали,
Він у світ з добром пішов.
В нього серце материнське,
Й мудрі батькові слова:
Щоб прожити в світі чесно,
Має бути доброта.
Він не знає убивати
Син з любові народивсь!
Інше слово - захищати,
Протилежне - для убивць!
Не ламайте цвіт, не треба!
Він такий ще молодий.
Він у старості - потреба,
А без нього світ сумний.
Не вбивайте мого сина!
Він є нація, народ!
В серці в нього Батьківщина,
А у грудях - живий Бог!
01.09.14р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670528
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 06.06.2016
Хто бачив війну у очі,
Кого споглядала смерть?
Кулак затиснувши у твердь,
В молитві супроти ночі.
Хто знає, як рани печуть
І тіло в знемозі кане?
Той погляд таки не останній!
Зціпивши і відчай, і лють.
Хто бачив, поле в руїнах,
В диму зачадівше лице?!
Медбрат, наче Ангел несе
Між кулі криваву Вкраїну.
Хто бачив, і сльози і смерть,
Набравши у груди ще сили...
Живи, ну живи, побратиме!
Ти тільки прожив лише чверть!
Хто зважує мамине горе?
Вона, наче Мати Христа,́́
Лиш тільки б дитина жила,
Війни, щоб не було ніколи!
Хто бачив сиріт-крихіток?
Дивився в засмучені очі?
Вони, ще чекають досі
І вірять, що татко приїде.
Хто знає, ціну свободи,
Віддай доземни́й уклін,
До поки живеш на землі
Во віки віків, народе!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=670146
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.06.2016
https://youtu.be/bah1iXpLlV8
Вишива́нка серце гріє,
В першім хрестику - надія,
В другім хрестику - тривоги,
А у третьому - дороги.
У червоному - кохання,
Чорні хрестики - зітхання.
Кольори сплелися густо,
Обнялися з голки дружньо.
І лягають в світлі руна –
Прикарпатський візерунок.
Моя бабця вишивала
Й мати доню научала.
Шила, шила, вишивала,
Голка спати не давала.
Пригортала полотно,
Знаю, - милому воно.
Ця сорочка вишиванка
Вся з любові до світанку.
Жовтий колір - ясні зорі,
Синій колір - небо Боже.
Тихо-тихо промовляла,
Хрестик з хрестиком єднала,
Щоб сорочка серце гріла
За ким серденько леліло.
З ким прожити життя маю,
Свою долю вишиваю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=667705
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2016
Вже сонечко зігріло весняним промінцем,
Запахли в парку квіти, каштани з ялівцем.
Спішить бабуся в церкву весела й клопітка,
Сьогодні в неї свято — історія така:
Маленька внучка Настя, як біле янголятко
До Першого Причастя прийшла вона із татком,
Із мамою шепоче, щось хоче розказати,
Хвилюється бабуся до визначної дати.
Яке ж розкішне плаття, неначе срібні шати
Хвилюється дитинка хоч вогник в оченятах.
Розплетене волосся, а в ньому білі квіти,
Ну, як усій родині за Настю не радіти?!
Бабуся бачить внучку, а в ній саму себе,
Анастасійко, Настю, ти сонечко ясне!
Ти найдорожча пташко, весняний перший цвіт,
Для тебе я бажаю весь пригорнути світ!
Всі квіти, що у парку і небо без хмарин,
Сьогодні йде напроти до тебе Божий Син.
Прийми Святе Причастя Духовного Творця,
Щоб разом із тобою була Його рука.
За тебе всі молитви із уст бабусі линуть,
Щоб чистою і чесною усе життя прожила.
Хай завжди із тобою мандрують все життя
Любов, надія, віра на многая літа!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=666445
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 17.05.2016
[i]Присвячений вірш захисникам України, снайперам батальону "Львів"
[/i]
Гранично напружені в снайпера нерви,
Шукаючи в оптику зайду-нікчему.
І так не годину, не дві безперервно
В засаді чекає тихенько, смиренно?..
Думки повернуть свідомість людини,
Де батьківська хата, де мати, родина,
Де серцю так мила, кохана дівчина...
І в мить уявивши туди він полинув.
- Як без вас тут сумно, кохані!
Чим скоріше б додому прийти.
Та прийшли в Край гості незвані,
Мусим волю від зайд берегти.
А щоб ваш захистити спокій
На сторожі я й побратим.
Будем битись за неньку допоки
Не сконає останній москвин.
Я люблю понад все Україну,
Сині гори, ліси і поля,
Там витає дух прадідів вільних,
Краю кращого в світі нема.
Запах квітів п'янить полями,
Коли повниться колос зерном,
Як співає гай вечорами
За далеким і мирним селом.
Ще люблю ці крислаті дерева,
Стан смерічок, калину рясну,
Та злий ворог - Азії демон
Розпалив нам кроваву війну.
Мене мати таким народила,
Щоб любити вовіки свій Край.
Батьківщина в серці єдина,
Цю любов я з дитинства прийняв.
Рідну землю, Богом нам дану,
Не дозволю ганьбить ворогам.
Свій народ, родину, кохану
На поталу, помру, не віддам.
Не забудь мене, Україно!
Хоч колись, та про мене згадай.
Може вернусь як не загину,
Захищаючи рідний свій Край.
В моїм серці одна єдина -
Прабатьківська лелеча земля.
Називаю цей край - Україна,
Що готовий віддати життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654223
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.03.2016
Навчи мене, Боже, прощати
Мій гнів я від себе жену,
Долини і гори долати
Й туманів густих пелену.
Навчи мене, Боже, любити,
З любові і Ти воскрес!
Щоб серце моє відкрите
Життя - осягнуло сенс.
Щоб в світі чесно прожила,
Як дмуть нездоланні вітри
І на краю не спинилась,
За крок до своєї мети.
Навчи бути сильною, Боже, -
У вірі спасіння і суть.
Як стріли і слово вороже
По тілу вогнем обпечуть.
Дай мудрості і розуміння,
Творити і нести добро.
Щоб потім моє покоління
Мене у серцях берегло.
І навіть коли забракне
Відваги, незламноі сили,
Ти прийдеш мене підняти
І візьмеш на мужні крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646962
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2016
Мені не страшно йти назустріч:
Вітрам, негоді, буревіям...
У мене те, що невмируще!
Я бути іншою не вмію.
Скажу відверто, – не скорюся!
Чому така й сама не знаю?
Коли з джерел води нап'юся,
То, наче, Велес дух вселяє.
Я не боюся злих вандалів!
Терпець свого часу чекає.
Молю, щоб віру не топтали...
Бо віра – в душах силу має!
Оту, що камінь в порох крушить,
Оту, як сталь в горнилі, зрілу,
Вони – ще гнів наш знести мусять!
А ми – не втратити надію!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618248
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.11.2015
Лоскоче промінь ниву золоту,
Останній дотик поміж цвіту в полі.
Легенький вітер виманить зорю
І заколише в думи колискові.
Насняться в полі маки, мов зірки,
І ген, тополя – що торкає небо.
Летіть, летіть, омріяні думки,
Де солодко… І більшого – не треба.
Летіть, летіть, летіть!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=607279
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 17.09.2015
Написати б листа, чи донести до неба молитву?
Ніч з тривогою в серці, а ранок, як дике лоша.
Дай нам, Боже, у вірі жаданого й вічного миру,
Щоби в кожному домі щасливою була сім’я.
Дай нам, Боже, щоб ці доленосні із болем страждання
Обминули, покинули... Ти ж бо вовіки Творець!
Кожне слово промовлене з вірою в щирім благанні
Доносились до Тебе від всіх українських сердець.
Кожен день у молитвах за кожного брата і сина –
Україна омита кровавими в горі слізьми.
Дай нам єдність і силу у цю віроломну годину,
Щоб не були сиротами крихітні діти війни.
Я прошу небагато: щоб були щасливі родини,
Щоб із Богом у серці нова Україна цвіла.
І пробачення прошу, як бачу Твій погляд безвинний,
Бо у цьому також немаленька провина моя.
У кімнаті запахло насиченим, стопленим воском,
Наче в нічку Різдв’яну розчуленим серце стає.
Притулилось крайнебо, дихає, тужиться млосно,
Щоб досвітня зоря народила проміння нове.
З тим промінням сяйни́м Твоя велич розсудить народи,
В битві з темними силами в Правді вовіки зійдеш!
На сторожі поставиш Ти Ангелів Миру й Свободи,
І мою Україну, як обіцяний рай вознесеш!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=564562
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2015
А ти посилаєш – «Градами»
Війною до мене йдеш!
А в мене молитва – Псалмами
І «Вірую» в серці теж.
Як топиться віск від полум’я
Загине неправедний люд.
Моя Україно, знедолена,
Тобі цю молитву несу.
За мир, за свободу випрошу
Єдиний Ти мій Отець.
Як срібна голубка виношу
Безмежну любов сердець.
А ти, вбиваєш, нелюде,
Як кат без душі й вини.
Дай відповідь за зболене
Непрошеної війни!
До тебе молюсь я, Господи,
Твій погляд в моїх очах.
Дай силу, прошу, відстояти
В нерівних кровавих боях.
Розпороши думи Юдові!
«Бог грізний в святинях Своїх»
Дай силу і міць народові
І миру вкраїнській землі!
«Кожен, хто просить одержує...»,
Хто вірує в Нього – живий!
Бог сльози мої виціловує
З любові до вірних людей.
Я - мати народу живучого,
Під крилами Ангелів йду.
Цілую книгу Грядущого,
Благаю спинити війну!
«Кожен, хто просить одержує» (Лк. 11, 10)
«Бог грізний в святинях Своїх» (Пс.68, 36)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=556418
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 01.02.2015
Слова - Галини Коризми
Музика, запис, виконання - Миколи Шевченко
[youtube]http://youtu.be/HfIqSULtNNY[/youtube]
За горизонтом, ген на схід, цвітуть гарячі маки,
Шумлять поля у пшеницях, духмянять трави злаком.
Коли наллється в небі спів і сонце золотіє,
Радіє втомлена земля і колос ваготіє.
Пшеничний лан чекає жнив і пахне свіжим хлібом,
Не раз ввижається у снах оте, що називаю – рідним.
Летять думки, мов ластівки, і сниться Україна,
Несіть мене туди, вітри, де пісня солов'їна.
В ласкаву далеч, навмання, густим дощам назустріч,
Радіє думка на устах в любові невмирущій.
В глибоких травах до колін скупатись в срібних росах,
Торкнутись квітів пелюсток, змочити ноги босі.
Не смію рідного зронити у помислах щоденних,
Тебе оспівую в піснях – нескорену й стражденну.
За Україну – диворай у молитвах безсонних
Благаю кожен Божий день у емігрантськім лоні.
Тут люба ніч, та не зрівнять таких ночей, як вдома:
Стожари золотом горять і сяють видноколом.
Скрізь так красиво, але жаль, бо часто сниться хата,
Чому ти, Боже, дав мені дві долі, як у птаха?
Приспів:
Летять думки, мов ластівки, і сниться Україна,
Несіть мене туди, вітри, де пісня солов'їна.
Летять роки на чужині, нестримною рікою –
На Україну повернусь журавкою весною!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=542169
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 07.12.2014
[i][color="#0066ff"]
Осінь малювала фарбами в саду.
Айстрам та жоржинам — колір до ладу.
Небо заколисував зоряний скрипаль,
У вечірніх сутінках гасла пастораль.
Промінь відтворила між багряних віт,
Стежку застелила до самих воріт.
Як ішла по вулиці вербам молодим
Фарбувала листячко кольором рудим.
Вгледіла калину, зблизька підійшла,
Щось поміркувала, пензлем повела.
І тепер на видиво багряніє сік
З гіркуватим присмаком в ягодах щорік.
Скинув камизельку величавий дуб,
Виграє на сонці золотавий чуб.
Скільки літ — то байдуже… Що йому мороз!
Хоч малюй, художнице, вітер серед гроз.
Кольором брунатним підвела красу,
Яблукам і грушам додала росу.
А коли втомилась, то спочити сіла,
В неї залишилась тільки фарба біла.
Що робити з нею думала-гадала
Та й перед світанком грудневі віддала.
[/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=541881
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.12.2014
Мені бракувало тебе.
Між хмурих в зажурі будинків
Вже сонце сховало себе,
Згубивши у вікнах жаринки.
Десь тишу сирена проб’є
Натужено і норовисто.
Спішать — хто куди, у своє,
Стихає від гомону місто.
Мені хоч би трішки тепла
Із літер, що має це слово.
Сльозинка прозора стекла,
У серці журлива розмова.
Самітнє, похмуре життя
Химерно облизує вечір,
Кидає в куток з ліхтаря
Дві тіні на втомлені плечі.
У жінки є мрія жива —
На небі розплéскати зорі;
В уяві — художні дивá
Щасливих казкових історій.
Не треба багатства й скарбів,
Чи суконь від PEDRO del HIERRO*,
Розкішних палаців, морів
І модних на стінах шпалерів.
Тебе (!) бракувало мені.
Дивилася осінь з мольберта,
Як падали зливи сумні
У душу мою розпростерту.
[i]*Pedro del Hierro - відомий іспанський дизайнерський бренд,
заснований в 1974 році. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.11.2014
Вже перший сніг! Який же він невтішний:
Холодні ночі, то густі дощі.
Якби змогти здолати горе й відчай,
Розсіяти у цій густій імлі?
І простягнути, вистелити сонце
Із променів незвіданих орбіт…
Чому така важка дорога до Свободи
Від осені до осені вже рік?
Люблю я осінь. Хто ж її не любить?
Лиш не тепер! Коли ідуть бої,
Коли промокли навстіж юні груди,
Ох, не до осені ні крапельки мені.
У заморозку руки ціпеніють
Пошарпані, потріскані в багні.
Від осені цієї – я сивію,
Як білий сніг на спаленій землі.
Хтось в ніч холодну думами сповитий,
Стиснув в долонях зимний автомат.
Не сніг він бачить цей глибинно чистий,
А біля хати яблуневий сад.
Допоки, хлопчику, ти на гарячім Сході
В рожевих мріях уявляєш Край,
Молитимусь за тебе в кожнім слові –
Чужих дітей немає, так і знай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532263
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 24.10.2014
Захисти Покрова - Омофором,
Як вража куля полетить
І всі молитви наші хором
Тільки за них, лише про них!
Хай Ангел добрий і провісний
Їм звістку з неба принесе:
Герої будуть жити вічно,
Що Україна зацвіте!
Ми з вами, рідні, нас мільйони!..
Співають в небі Херувими:
За вас ми молимось сьогодні
Ви повертайтеся живими!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531057
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.10.2014
Будь птахою крилатою, синиченько мала
Родилась ти пірнатою літати в небеса.
Не робиш шкоди жодної, з’їдаєш червачків
Приносиш людям радість, коли лунає спів.
Виводиш ніжні щебети понад ліси й поля,
І повниться грай-піснею ріднесенька земля.
Великий у малого свободи вільний дух,
Синичка дрібнопера у синьо-жовтий пух.
Дитинко, будь, як пташкою, хоча не маєш крил
Хай дух тебе окрилює до добрих й мудрих діл.
Знай, праця возвеличує, як дерево росте,
А ти своїм покликанням прослав в труді себе.
З любові щастя родиться, підноситься душа,
Завжди усмішки множаться, якщо комусь вона?
Даруй від свого серденька найкращі почуття
І станеш ти крилатою, як пташечка мала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=528316
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.10.2014
Ти приїхав! Додому, до хати
Як завжди усміхаючись щиро.
Ця війна мабуть матері снилась?
Що боюся, комусь розказати.
Тут без тебе було тихо й сумно,
Шелестів лиш горіх біля хати,
А маленька Іринка без тата
Не хотіла ніяк засинати.
А Юрасик за літо змінився,
Подорослішав, став самостійний.
Знає мабуть, що час ненадійний
Він за тебе, татусю, молився.
Ти приїхав! В відпустку, на трішки
Як Месію, тебе зустрічаєм
В кухні пахне із м'яткою чаєм,
Стало стінам від тебе тепліше.
Мені плакати навіть не можна...
Мамо, чуєте, - треба сміятись!
Сильно вірити і не скорятись
Наче скеля я, - не переможна!
Так, дитино, йому не розкажу
Усміхаюсь, придумую жести...
Якби в силі я Бога привести
З ким всі ночі в молитвах мережу.
Звідки в тебе береться та сила,
Загартована Україно?
Не зрікаючись, не на колінах
Ти у Бога пощади просила.
Мої діти, які ви щасливі,
На сьогодні, на завтра, на трішки
Виглядають зелені горішки
І пташки до схочу гомінливі.
А що я? Помолюся за тата,
Мабуть, сину, він бачить і знає?
Він давно уже з небі літає
І стирає з землі супостата.
Ти приїхав! А десь, як за тиждень
Знову будуть окопи і спека
І стрілятимуть звірі здалека,
За кроваві, облесливі гривні.
Все минеться: і гроші, і слава,
Бог вдивляється кожному в душу.
Зло, не правда загинути мусить,
А від тебе, зміцніє Держава.
Повертайтесь живими, солдати,
Наче Ангели Правди і Миру
Україну свобідну щасливу,
Щоб по Духу в віках прославляти!
[img]http://s1.radikali.ru/uploads/2014/8/4/278500b67f4f14e424209ce1ab5b09db-full.jpg[/img]
[img]http://s1.radikali.ru/uploads/2014/8/4/3b3d38b90ca881c21dfad57313364977-full.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515380
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.08.2014
Когда бегут часы, считая время,
За окнами между больших домов,
Садится солнце...и лучи, как перья,
Цепляются за нити проводов...
А час бежит со спичками в кармане
И, зажигая свечи алтарей,
Незримо приближая к звёздной тайне,
Уводит в сказку «белых лебедей»...
Простые мысли... детские... в горошек...
Подпрыгивают кверху мотыльком...
Растаявшие облака с ладошек
Стекают с неба в душу прямиком...
И, утопая в дымке белых лилий,
Туманом растворясь в рассвете дня,
Её напо́ят патокой ванильной,
От ветра крылья хрупкие храня.
Бывают дни такие... их не хочешь,
Как шар надутый, в небо отпускать.
А время ускользает в дали ночи,
Волною тихой... в сказочную гладь...
И лишь воспоминанье – непреклонно.
Оно, как узник, в прошлое бежит,
Наполнив сердце былью восхищённой,
Роняя вслед слова: «Спасибо, жизнь!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=515379
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 04.08.2014
Засніжене небо. З Майдану лунали слова: «Ще не вмерла...»
Сміливий хлопчина несхитно знімав як Вкраїна воскресла.
Старенький дідусь посивілий поклав свою руку на груди,
Скотилась солона сльозина і стискував холодом грудень.
Співали дорослі і діти: відверто, нескорено, гідно,
А сніг, наче сонячні квіти здавався холодним і рідним.
Пліч-о-пліч тулилися люди замаєні небом провісним,
Окрилені духом свободи, злітала над Києвом пісня.
Щось було величне, безстрашне... "Людина без крил, а літає!"
Їх дух у розпахнутих грудях над Києвом небо розкраяв.
Напроти стоять у мундирах, плямиста одежа в натяжку,
Земля під ногами замерзла, а кров закипіла у мозку.
Ні слів, ні зітхання... Лиш вістрям натягнута мить у мішені,
Хмизня́к угодований, грізний запхав свої руки в кишені.
Враз хлопець окликнув із гурту: «Руки вийми... – це Гімн лунає!"
Ми рідний народ, твої люди, а уст твоїх злість пеленає.
Журналіст камеру зблизив, вдивлявся у погляд нікчемі -
Зневажливі хитрі очі, як хам чи король в діадемі?
Байдужий, черствий, непохитний - всі навички з рабства «совєтів».
В бушлаті, на вигляд і ситий, він руку... тихе-е-сенько витяг.
PS.
В режимі зимової сплячки.
Здається, що лев, але гідний собачки.
Якщо не вкраїнець, кого ж величаєш?
Жереш певно хліб, але Гімну не знаєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=513732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2014
Сьогодні в мене духовна проза зі слів, які вишукую в своєму серці. Тулю й пригортаю до себе зволожений сльозами білий аркуш і посилаю до висот Всевишнього слова молитви матері. Сьогодні неримовані рядки, а лише ритмічний стукіт серця. Воно ж у мене сильне і напрочуд щире до кожного із вас, бо пригорнула б цілий світ.
Моя поезія тепер замовкла, як замовкає день, коли його поглинає ніч. Я не знаю, яких ще слів відшукати. Відкривати словник, щоб збагатити запас мови? Так, зараз я недостатньо можу зосередитись, щоб знайти правильні слова, щоб віднайти молитву, яка дає міць і силу над ворогами. Книжок у мене багато, було б стільки любові у людей! Знову читаю вдумливо захисні Псалми, гортаю сторінку за сторінкою…
Годинами ходжу по кімнаті і не знаходжу душевного втихомирення. Очі шукають порятунку, а серце – спокою. Єдиний Бог, тільки Єдиний Бог все може, - повторюю, як навіжена. На поличці біля малих образів знаходжу в себе Стрітинську свічечку і тішуся, наче вперше вона така дорогоцінна. Тепер ця річ для мене дорожча за все золото світу. Беру її, як святиню і запалюю…
Чомусь я завжди купляла лише зелені свічки, як символ природи. Певно з весною порівнювала і всім живим. Але зараз мені не до цього. Нехай все росте і родить на цьому світі, - шептала я. А ще: Спаси та помилуй, Боже, всіх діток, котрі охороняють кордони України! Ангеле Хоронителю, захищай наших воїнів в зоні АТО! Болить серце за кожного сина, чоловіка, батька, а за своє рідне чадо, мою кровинку - найбільше.
Андрій - гарне ім'я. Так називався первозванний учень Христа. Я завжди виховувала сина бути чесним, працьовитим і поважати людей. Я не вчила його вбивати! Навіть коли він в дитинстві ненароком вбив курку, що вилетіла на виноград, дістав від мене доброго ляпаса по шиї.
- А от уяви, що це людина, а не курка?!, - кричала я. А він стояв, як вкопаний, на одному місці і все говорив невинно: "Мамо, я хотів її зігнати"...
Я вчила його світлих почуттів, але не наскільки, щоб бути добровольцем в зоні АТО. Який же він у мене відповідальний, аж сама собі не вірю. Та я ж сама його вчила бути таким. Я його вчила бути Людиною з великої букви. На днях він мені сказав: "Мамо, я не буду "косити", я не вмію цього робити". Так, я згідна з ним. Але ж боляче, так боляче! Звідки в мене ці кляті сльози з'являються. Я сильною була все життя. Я вмію чоловічу роботу робити. Я вмію сміятись невдачам і вірити в мрію. Навіть коли з "одним підбитим крилом"…
Але ж зачепили за саме найдорожче, сокровенне. Він – єдиний!!!
Хапаюся за кожне слово і запевняю себе: "Я вірю, все буде добре!". Андрієві передали в посилці маленьку фарфорову статуетку Божої Матері. З нею дідусь Іринки, дружини сина, пройшов всю світову бойню і повернувся живим додому. Іринка чекає його та й дітки вже хочуть бачити батька.
Ходжу, немов маятник, і не знаходжу спочинку. Тільки мамина молитва може перевернути горе, тільки мамине серце може відчути найбільший біль. Гоню думки про найстрашніше, лише світла віра в перемогу тримає мене.
Сьогодні я не буду спати. Хіба ж матері сплять, коли їхні діти на війні? Моя душа пише поезію, яку рубцюю на своєму серці. Не скорюся ніколи, бо народилася українкою. Я знаю, що я вперта і любов до України ніхто не зможе відібрати. Любов сильніша за всі багатства земні. Яку вартість має золото чи розкіш?...
Моя поезія вище матеріального. Моє життя – прагнення досконалості в Бозі. Лише Господь подає кожному руку, «витягує з тенет птахолова".*
Сьогодні мені пишеться по-іншому. Як вмію, як можу, і як вірю... Молитва матері – найсильніша!
Господи, допоможи нашим дітям повернутися живими!
Всевишній, пошли миру і спокою рідній землі!
http://youtu.be/BQuLAPJq1b0
http://firtka.if.ua/?action=show&id=55603
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=510519
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 10.07.2014
🍎🍎🍎
Не гільзи! Хай котяться яблука в трави…
Загубиться погляд в хмарках кучерявих,
В зеленому листі, на доброму слові,
Де гілка із гілкою в тихій розмові.
Лягають над полем молочні тумани
В дозріле колосся, в херсонські баштани.
І буде до столу кавун й паляниця,
Лишень не літали б ракет блискавиці.
Панує над світом любов на планеті,
Складаються рими, в рядочок куплети,
І падають зорі на щастя, на долю,
Лиш тільки б не кулі, запечені кров'ю.
Хай стихнуть сирени, забудеться горе,
Гойдається хвилею човник у морі.
Сідає утомлене сонце спочити,
Й захочеться кожному в спокої жити.
Хай падають яблука червонобокі,
Лиш тільки не кулі у рани глибокі,
Лиш тільки не сльози солоні-солоні,
Лиш тільки не погляд в далекі безодні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=509666
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2014
Хочеш війни? Ти вражий, хитрий сину!..
Крові напитись, демоне пітьми?
За яку гірку і тяжку провину
Мою Вкраїну топчеш чобітьми?
Себе вважаєш ти за мого брата?
Який ж ти брат, коли твоя орда
Не Бога вибрала, а супостата
З кривавим іменем - Москва.
Ще не напився? Хай ти захлинешся...
Хай стануть в горлі - сльози матерів.
Нічого безпричинно не зітреться
Прийде до тебе, підлий сину, гнів!
Зненацька так, що не збагнеш думками
Свою провину тяжко понесеш!
Не буде там ні відкупу, ні слави,
Судити буде Бог таких "предтеч"
В страшний той день перед народним гнівом.
Тебе й свої словами проклянуть!
Як тане віск... З вогню пекучі стріли
Дорогою до пекла поведуть!
Не йди з мечем, бо від меча загинеш!
Твій рід поглине в злобі нелюдській.
Народ мій є, якого ти не спиниш
Що може Юда? Бог є цар землі!
Народ мій є, він буде вічно жити!
Тріпоче вітер синьо-жовтий стяг.
Не змозі ворог - дух козацький вбити,
Бо матір - Україна в кожного у нас!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506579
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.06.2014
Моя душа наповнена квітками,
Чи може теплим літом в тиху ніч?
Торкнеться небо спраглими устами
Нашепче слів - без меж і зусебіч...
Люблю стрічати спокій. Так приємно,
Коли туман обгорне й холодить.
Коли ще так спокійно й трохи щемно
Ранкове небо кутається в синь.
Коли ще люди сплять, а перші півні
Розколюють досвітню пелену.
Писати хочеться про все на світі,
Болить, як рана, тема про війну.
Здається вже давно бої минули,
Не віриться, що десь загинув син.
О, Боже! Обмини лихе Вкраїну,
Бо в когось він у світі є один.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505192
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 14.06.2014
Ідуть раби, як чорні сили,
Але чекає їх пітьма.
За те, що за любов нас били,
Ні порятунку їм, ні вороття!
Ідуть раби, серця залізні,
В очах палає зло і жах.
Завжди любов сильніша в світі
Всім чорним силам буде крах!
Загине ворог. В нову днину
Досвітній промінь спалахне!
Ти - впавший Ангел й цю провину
В житті ніколи не зітреш.
Згадають вас не добрим словом,
Ви вже в історію ввійшли!
Ще прийде час і перед Богом
За кров, за біль - відповісти!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=496667
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.05.2014
Ну, як сьогодні паску не спекти?
В мішку – мука, немов біленька вата...
Немов черешні гілочка кудлата,
Зронила цвіт на пальчиках руки́...
Дрібні родзинки карими очима
До себе манять навколишній світ...
Малий синочок зиркає, мов кіт,
І усмішка у нього – невловима...
В великій мисці дихає розчина...
Такий вже день приємно-клопіткий.
Лоскоче промінь світлозолотий
Припудрені, м’які сметанні ди́ва.
Пасхальні яйця дивляться святково,
Чекає кошик вже знайому стежку...
І вишиття, оздоблене в мережку,
Де áнгели зі світу неземного.
Запахло пахощами теплої весни,
Ввірвавшись поміж щілочку віконну...
Вже завтра всі молитимуться Богу,
Якого безсердечно розп’яли.
Ну, як сьогодні паску не спечи?!
З цукатами й ваніллю запашити...
Так хочеться цей день благословити
І запалити за любов свічки́!
Раніш світанку, ще до сходу сонця
Достойно веселяться Небеса...
А за подяку – пасочка гладкá
Із кошика випишнює рум'янця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=494056
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2014
Я синьо-жовту стрічку бережу...
Тулю до серця, ніжно пригортаю,
Немов молитву щиру і святу
Любов'ю кожне слово зігріваю.
Ці кольори для мене дорогі,
В них віковічні прагнення свободи.
Стою понад Дніпрових берегів -
Тут славних предків наші родоводи.
Два кольори в душі переплелись,
Як перевесла спілої пшениці.
За стрічку цю, я знаю, що колись
Життя поклали... А тепер в столиці
такі настали зболені часи,
що навіть серце з туги завмирає.
І виринає із душі: - Борись!
Хай дух козацький ворога лякає.
Тріпоче вітер прапор віковий
Звитяжний подвиг нашої Держави.
Тулю до себе колір голубий
І пригортаю колір золотавий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=491938
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2014
Хочеться відчути весну без зайвих думок про війну,
Вдихнути ранкове повітря, торкнутись вербового віття.
Не хочу! Долаю усі перешкоди, новини, мотиви...
З весною вас друзі! Молю і благаю: - Дай кожному сили!
Сьогодні весна в Україні, як проліски білі в долині,
Як перше досвітнє проміння, як кинуте в землю насіння.
Нехай без війни! Прошу зі слізьми і в молитвах жадаю:
Хай мирно гніздяться лелеки у нашому рідному краю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=484368
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 08.03.2014
О, Києве... Мій милий, рідний Києве,
З роси й води твоя свята земля.
Не спалено, не знищено батиями
Ні Гітлером, ні хамством москаля.
А ти стоїш увесь святий і пишний,
В каштанах потопаєш край Дніпра.
Лиш теплий вітер легко заколише,
Навіє згадку про героїв імена.
Тож ми від них навчились Край любити,
Ще дужче згуртуватись пліч-о-пліч.
А хто в житті не встиг мету здійснити,
Тому зірками падає у ніч.
На тихе плесо серед хвиль сріблястих,
Відлунням покотилися громи.
Немов молитви за людей полеглих
За те, щоб ми свобідними були.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=481158
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.02.2014
Тоді поет, коли своїм пером, керуєш в серці з мудрістю в двобою,
Словами правди пута розірвеш, в змаганні залишаєшся собою.
Коли здається вже немає сил і хтось тобі фальшує про знемогу,
Повір! Поміж безсилля і зневір - добро дарує сильним перемогу.
Словами можна вбити, розсікти, слова сильніші від гармат і кулі
Лиш той поет, хто зоряні мости стожильно в тілі гаслом пророкує.
Не піддається на облесливі слова, добро і зло - супротиставить,
Бо гріш ціна поетам, як душа кумира-ідола викохує і славить.
Навіщо слави і вінків лаврових?! Тоді поет, як непохитне слово
серед каміння силоміць цвіте. Великий той, хто в Бога за малого.
Тоді поет, коли життя і смерть - альтернатива правди і любові
Сліпим поетам - пропасть. Ну, а зрячим – поезія в небеснім ореолі.
Живи поете і твори добро! Яка велика сила народитись.
Поезія – це ти, твоє єство. Не смій, серед негідних загубитись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468378
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.12.2013
Україна – це обширний і величний квітник посеред Європи! І цей квітник, який випромінював красу, радість, щедрість, гостинність і добро, століттями наїзники топтали, нищили дорогоцінні квіти, задаючись метою його знищити. Та він незнищимий, завдячуючи благородній українській землі, яка, напуваючи своїм життєдайним соком невмируще коріння розмаю квітника, ростила все нові і нові шедеври української незбагненої краси. Вдивіться лиш пильно в цю частину українського квітника, який долею чи недолею забрів на далеку чужину до Мадриду. Загляньте у їхні очі на цій світлині і ви побачите, як вони випромінюють радість і смуток, добро і переживання, і віру у майбутнє своєї держави України, віру у завтрашній щедрий і радісний день. Ми українці, як ці квіти на квітнику різні, але ми єдині, бо єдина у нас ідея і споконвічна мрія. І ми віримо в наш завтрашній день, за який віддавали своє життя багато поколінь наших предків!
Та загляньмо у вічі нашим керманичам і ви переконливо запитаєте – хто вони?! Переконана, – стане прикро і боляче, гидко і гірко!? Чому так, то, напевно, всім зрозуміло. І гірко і прикро за тих людей, що віддавали свої голоси за них! І боляче, бо коли ми нарешті станемо мудрішими?! І, напевно, що не лише моя така думка?! А ви спитайте самих у себе.
Тому що: «Той ніколи не доскочить слави, Хто задля неї на землі живе!» В. Симоненко. І не тільки слави!
Для мене Україна - це земля, де я народилася, виросла, мріяла... Це земля, яка годувала нас хлібом, щоб наше тіло було сите і здорове, а розум багатий високою духовністю. Там батьки вчили мене доброго слова, поважати ближнього, працювати, любити свій Край. Я на тій землі черпала знання мудрості, стреміння до світлого духовного. Вважаю, так повинно бути в кожній християнській сім'ї.
Люблю свою землю понад усе, хоча живу, як багато таких, більше десятка літ на чужині. Дякую Богу, що зустрічаю таких друзів, які прагнуть кращих змін для нашої рідної країни - України. "Скажи, хто твої друзі і я скажу хто ти"!
Та ненавиджу байдужість, бо це великий гріх. Не можу змиритися з думками, згадуючи Київський Майдан з людьми у чорних касках. Які ж батьки їх народили і хто виховував тих покидьків, ту оскаженілу ненависть. Ту нелюбов до рідного краю, до свого народу? Ні це не люди – це нелюди! А влада, президент, провладна частина Верховної Ради України? Та ж МИ їх вибирали?!
Україну не можливо стерти з лиця світу, як не можна висушити Чорне море, як не можна переорати Карпатські гори. Так і не можна переорати обширний український квітник, що й доказала шістсотлітня історія такого наміру різних наїзників. Україна живе у серці кожної людини, кожного українця! Багато виїхало українців по світах з різних причин, та любов до України живе у їхніх зболених серцях. Коли приходиться повертатись у відпустку додому, для мене кожне деревце і навіть дрібна комашка - святе. Чому немає святості у тих «озлоблених катів» на Майдані до молоді, до народу, що довели країну до війни? Ми ж люди, не тварини! Навіть над твариною гріх знущатися! Хіба у нас немає людських права і ми для влади ніхто? Хіба може вирішувати майбутнє народу уряд, що по-злодійськи позасідав у владні крісла України? Чи вони українці, не кажучи по крові?! Навіть і ті, які називають себе українцями – кров у них не українська, а яничарська. Сьогодні я заявляю: Ганьба «Беркуту» і немає прощення тим, хто вдерся з війною, хто зрадив Україну заради власної наживи! Ганьба тим, хто називає себе державними мужами, а п’є кров свого народу!!!
Я горда тим, що народилася українкою!!! Я люблю і шаную свою рідну мову, хоч в даний час через обставини спілкуюся іспанською. Я навіть на роботі навчила друзів іспанців розмовляти українською мовою: добрий день, до побачення, люблю, подобається... І мене й за те поважають, бо поважаю інших. Я пишаюся тим, що мій народ ніколи не був загарбником іншої держави.
«Виховуй у собі Людину – ось що найголовніше, інженером можна стати за п’ять років, учитись на людину треба все життя» В. Сухомлинський. Чому така ненависть в українофобів, та ще й в тих, що їдять український хліб, п'ють українську воду, ходять по українській землі, а відплачують хижацькозвірячим серцем? У тих чорних касках на Майдані Незалежності я бачила стільки скаженої жорстокості, що й світ дивується. Хто вони? З якого світу? "Не тіло, а душа є людиною" Г. Сковорода.
Народ може не бачити, але народ завжди відчуває! Чи не згідні зі мною? Бо саме найбільше брешеш тоді, коли брешеш сам собі. Хіба ж не так? Любов і владу потрібно заслужити. Цю відповідь можна прочитати в обличчях тих людей, що прагнуть щасливо жити? «Можна застрелити мозок, думки ж не вбить!» В. Симоненко. Зараз в Україну прийшла війна, гинуть люди. Свобода здобувається кров́ю, але такий важкий час доказав, що ми є нація і великий народ, ім́я якої - Україна. «Кожна релігійна система, кожна диктатура (чи то у формі фашизму, нацизму, чи московського комунізму, чи якого іншого диспутизму) – це є спекуляція на людському горі, більше чи менше організована, свідома чи не свідома система експлуатації органічного, вічного прагнення людства до визволення до страждання, від розладу своїх сил, від хвороби дискордизму, себто прагнення щастя» В. Винниченко. «Конкордизм».
Чому збудилась велика лава, немов океанська хвиля? Запевняю: до пори, до часу "збанок воду носить". А океан вирує! «Хто готує себе лише на те, щоб впрягтися до плуга, завжди буде мати погоничів» О. Теліга. Не помиляється той, хто нічого не робить. Таке прислів'я є у нашому українському народі. Це не помилка верхівки обжерливих холуїв Кремля, які привласнили народне майно! Роками вже готувалася змова, що вони хочуть привласнити і український народ, закріпачити його. «Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців» О. Довженко. Вірю, знайдеться між добрих людей свій Пророк-Прометей... А може вона – ЖІНКА! Але я твердо вірю, як і ці емігранти, що на світлині, у щасливий завтрашній день! Та все ж застерігаю – не будьмо байдужими до нашого, посеред Європейського моря квітів, квітника! Шануймо свій український квітник, бережім і цінуймо кожну пелюсточку українського розмаю! Україно, Мадрид з тобою!
З погляду жінки-емігрантки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465201
рубрика: Проза, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2013
Вона:
Сказав «прощай» і відійшов в минуле,
Дмухну́вши свіжим, прохолодним днем.
Які щасливі ми з тобою бу́ли!
А став тепер, на дивовижу, міражем.
Він:
А час — невічний... Все в житті минає...
Хіба ж придумав я закони ці?
Вже медоносний верес відцвітає,
Взамін за ним — покрови голубі.
Вона:
Ще досі я замислююся, мрію,
Хоча б на хвильку — в той осінній сад,
Де хризантеми мовчазні біліють,
А в травах — жовтих яблук зорепад...
Він:
Я був для тебе — щедрий і багатий,
Вдягнув дере́ва в золоту красу.
Стелив промінням між дубів крислатих,
Пірнувши в чисту ранішню росу.
Я так радів тій у́смішці нестримній,
Яку ховала в шерстяне́ кашне,
Що навіть від любові на калині
Зронив намисто зоряно-ясне́.
Вона:
Знов покриває душу смуток світлий
І багряніють ягоди рясні.
Я дякую тобі за той відбиток,
Що ти на щастя дарував мені.
Він:
Строкатим айстрам і густим жоржинам
Випрошував красу із дивини́.
Коли ти йшла, ступаючи невпинно,
Немов царівна з ранньої весни.
Бажав споїти вечір золотавий,
У ки́тицях схиливши виноград.
Брунатне листя у пожовклі трави
Стелив додолу перший листопа́д.
Вона:
Я бачила оце і дивувалась,
Бо скільки в тебе золота, без меж.
І раптом я безтямно закохалась,
А ти тепер від мене в зи́му йдеш!
Він:
Прощай, красуне! Жовті вернісажі
Стали похмурі, бо мінливий час.
О, панно, не сумуй, як в білій стужі
Впізнаєш ти мене не раз... не раз...
Я напишу́ листа на шибці ніжно,
Як в полі закружляє снігопад.
Прийду́ ввісні я принцом білосніжним
І запрошу на білий вальс у сад.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458998
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.11.2013
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Василь СИМОНЕНКО
Сьогодні усе для мене –
Весняного неба блакить
І навіть за кожну росинку
В душі моїй радістю снить.
Зріднились Карпати сині,
Вирує в душі водограй.
Живу у далекій країні
Та пташкою лину у рай.
Не меркне любов, не згасає,
Вкраїнського духу не вбить!
Чужого, як Він научаюсь,
Й свого не цураюсь любить.
І хай там... чи ворог чи зайда
Мене до кісток дорікне.
Я скажу йому відверто:
І у серці мій Край живе!
Жива Україна й калина, -
Там небо в зелених житах.
Мій Край, де я народилась
З молитвами на устах.
З коріння мого народу,
Із тисячі рідних облич.
Дай волю за цю нагороду
Де віра - там сила і клич.
«Бо ти на землі - людина,
І хочеш того чи ні» -
Одна в тебе рідна хатина,
Одна в світі - є Україна
На вибраній Богом землі!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457297
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 29.10.2013
За горизонтом, ген на схід, цвітуть гарячі маки,
Шумлять поля у пшеницях, духманять трави злаком.
Коли наллється в небі спів і сонце золотіє,
Радіє втомлена земля і колос ваготіє.
Пшеничний лан чекає жнив і пахне свіжим хлібом,
Не раз ввижається у снах, що називаю – рідним.
Летять думки, мов ластівки і сниться Україна,
Несіть мене туди вітри де пісня солов'їна.
В ласкаву далеч, навмання, густим дощам назустріч
Радіє думка на устах в любові невмирущій.
В глибоких травах до колін скупатись в срібних росах
Торкнутись квітів пелюсток, змочити ноги босі.
Не смію рідного зронити у помислах щоденних,
Тебе оспівую в піснях – нескорену й стражденну.
За Україну – диворай у молитвах безсонних
Благаю кожен Божий день у емігрантськім лоні.
Тут люба ніч, та не зрівнять таких ночей, як вдома
Стожари золотом горять і сяють видноколом.
Скрізь так красиво, але жаль, бо часто сниться хата,
Чому ти, Боже, дав мені – дві долі, як у птаха?
Летять роки на чужині, нестримною рікою
На Україну повернусь журавкою весною!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=455996
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2013
[i][color="#001eff"]Хто болото України очищає від жабів,
Й виганяє дух мертвотний із зацькованих рабів,
Хто дає, не рве, не просить,
Людям хто дітей приносить -
Її символ, ні, не туз -
Птах могутній - Чорногуз!
Ярослав Чорногуз.[/color][/i]
[i][color="#002bff"]Чорногузе, Чорногузе,
Ви то й птах, що правду будить,
Дає силу і натхнення,
Віру в наше сьогодення.
Очищає дух мертвотний,
Брудно-сірий і мерзотний.
Рідний край кохає, й небо,
Що ще більшого нам треба?
Співом землю звеселяє,
У калиновому краю.
Грай, козаче-бандуристе,
Не журись, що шлях тернистий.
Прийде час... настане згодом!
Мрія збудиться в народу,
Як колись повів нам Велес.
А тепер, ще поки єресь
Править чорними ділами,
І панує понад нами.
Грай, козаче, співом чистим,
Край серденько, бандуристе.
Бо мета у нас єдина,
Щоб розквітла Україна!
У поемах, у піснях,
У римованих словах.
В кожній думці, в щирих фразах ,
Навіть в жилах і у м’язах...
Дух Свободи, Правди й Волі,
Не закути у неволю.
Я співаю разом з Вами -
Прославляй наш Край піснями.[/color][/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446515
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.08.2013
Юрасику! Бабуся вітає тебе з Першим твоїм Причастям! Сьогодні ти вже став дорослим хлопчиком. У день такий величний, чудотворний - Спаса Нерукотворного ти приймаєш від нашого Спасителя Дари Божі. Кожен твій прожитий день, такий наївно-дитячий і водночас щирий, що збіг уже з прожитими днями вже залишається в спогадах про маленький Дитячий Світ. В перехід у зрілу юність біжать тобі назустріч майбутні дні. Ти вже будеш розуміти не тільки перед своїми батьками , маленькою сестрою Іринкою відповідальність, але якусь уже набуту зрілість. Ти так вже багато черпнув знання за перший клас.
А пам'ятаєш, коли я так рідко приїздила, ти завжди був поруч. У тебе було скільки запитань до мене:
- А чому, бабусю...?, - А навіщо так...?, - Розкажи мені...?, - А коли...?, Я хочу... Що навіть кожна ніч була разом з тобою у цікавих казках. Мені навіть приходилося видумувати невідомі герої оповідань. Ти так прагнув увібрати у себе все, що цікавило непосидющого хлопчину. А як ми обоє раділи за подарований Богом день. Навіть у книжковому магазині я тобі дозволила вибрати ті книжки, які тобі до вподоби. Тобі припала до душі одна із них така величезна по розміру, що навіть мама здивувалася коли побачила обкладинку у вигляді великого ведмедика.
Пригадуєш, що ти сказав мені скрізь заплакані очі: - Я ніколи не навчуся їхати на цьому велосипеді! Коли я настирливо тобі допомагала оволодіти тих два великі колеса, що не слухалися тебе. І ось, результат! Все можна навчитися, було б жагуче бажання . Наше бажання: твоє, моє, батьків і школи буде здійснене тільки тоді, коли ти того дуже і дуже захочеш.
А зараз , Юрасю, ти вже на порозі у другий навчальний рік. У цьому новому класі на тебе нестерпно чекає безліч багато нового і нерозпізнаного. Як той «Пізнайко» будеш гортати до себе всі нові знання. Я так хочу, щоб ти виріс дуже розумним хлопчиком! А я за тебе разом з твоїми рідними буду радіти.
Юрасику, бабусине ти любе внучатко, я тобі бажаю в цей день зрости на духовних крилах. Нехай разом з тобою крокує твій Ангел Хоронитель, що оберігає від усього лиха. А особливо сьогодні в такий святковий день – Спаса Нерукотворного з золотавим світлом Його облику бути Божою дитиною. І нехай Він дарує тобі милість зростати мудрим. Бо я добре знаю і хочу, щоб ти зрозумів:
- Знання та виховання дають батьки і разом з ними дає багато школа, одне із одним невід’ємне. Потім в дорослому віці вищі навчальні заклади дають ще більшу освіту... Людина може мати де-кілька інститутів, і красномовних «Дипломів» . У нас час все купується, все ти зрозумієш потім у дорослому віці. Але не можна купити лише одного це – талант. Талант, який тобі дарує саме Творець всього світу. Я так мрію і молитвою доношу до Небес Духовних подарувати з Його сердечного багатства - Талант. А може і де-кілька для тебе!
Золотій, мій дорогий внучку Юрасику від сьогодні. Зростай щирим та правдивим українцем та люби свій край. Бо коли виростиш, де б ти не був, своя земля - найрідніша.
А сьогодні велике свято, що навіть сама природа дарує теплий серпневий ранок. Багатий день, бо всі люди несуть повні кошики яблук, грушок, винограду... То ж нехай разом із посвяченими запашними яблуками і збірними літніми квітами золотистого меду увійде у твоє серденько Божа Мудрість. Я благословляю тебе у Світ Дорослий.
Я люблю тебе, мій найкращий Юрасю!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444168
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.08.2013
Осінній день лягає понад містом,
Похмурий парк дрімає в самоті.
Без поруху лежить пожовкле листя,
Лише струмок хлюпоче в темноті.
Згасли вогні у вікнах тихих вулиць,
Схилилось гíлля на дахи вогкі.
Уздовж доріжкою нічний прибулець,
Згубив блискітки-зіроньки палкі...
Непрошена прийшла у гості осінь,
Змінила все на золотий покров.
Земна краса — дрімає темна просинь,
Поміж небес й задуманих дібров.
Ця тиха ніч розморена, безсила
Вплітає в ковдру бабині нитки.
Летять у небуття, напнувши крила,
Птахи невтримні — молоді роки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=444027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2013
Дякую Тобі, Діво Маріє,
що проникла до глибини серця і просвітила світлом любові
зустрітися там,
де явилась Ти трьом дітям Люсіі, Жасінті і Франціску.
Дякую Тобі, Всемилостливий Боже,
що жодна з моїх невпевнених думок
не була відкинута земними турботами,
які прив’язують людину до буденності
скороминучого життя.
Дякую Тобі, мій предобрий Світлий Ангел,
бо завжди крокуєш зі мною і додаєш сили,
ще більше пізнати небесні простори
Божого Милосердя і Любові.
Дякую, виривається з душі до всіх паломників цієї прощі,
бо разом з ними насичувалась
і збагачувала свій духовний простір.
Ділилась думками, піснями, щирістю, любов’ю до ближнього.
Кажуть, що у людини «тіло – це храм душі». Не один раз прийшлося почути у проповідях Божої Служби чи погортати духовні книги, щоб зрозуміти в тілі своє земне перебування. Загартуватись і водночас переосмислити його на різних життєвих етапах , щоб маленький вузлик моєї душі не був відкинутий, а бажаний і духовно багатий. Мене, як і всіх заробітчан в мегаполюсному місті Мадриді єднає любов Бога. Бо добре знаю, переконавшись на своєму досвіді, пройшовши по тому заробітчанському шляху. Люди, які живуть далеко за межами своєї країни, повинні мати велику надію і віру в молитву, мати кремезну силу волі перебороти всі труднощі і полюбити світ, де проходитиме їхнє подальше життя. Я завжди прагну більше пізнати історію рідного краю, якомога більше черпнути миску знань і полюбити своє і чуже. Батьківську любов я і то тепер кладу у золоту рамку вищого, але існує поняття вище і досконале це – невичерпна любов Діви Марії, що зачала в лоні свого сина Ісуса. Який пізніше прийде, як Месія і Спаситель світу. Тому інший світ – Духовний, Небесний займає перше місце у моєму серці. Бо так повинно бути, так задумано Творцем, бо Він є - сама Досконалість.
Я люблю прощі, люблю поїздки у святі місця, що залишають приємні спогади. Але у Фатімі вже не була давненько через бракування часу і графіком роботи. Тому нестерпно хотілось знову побачити цю святу землю, походити маленькими вуличками старовинного міста, помолитись з усіма приїжджими на спільній вервиці, заспівати хвалу “Ave Maria”... Сюди притягує кожного з паломників якась невидима Божа сила. Відкрито кажучи: в однієї з моїх подруг була дев’ята поїздка, що приємно згадує кожну із них. Не буду перечити, адже у когось з людей було і більше поїздок на прощі, в когось - перша.
13 і 14 липня, а саме у день Святих Петра і Павла була запланована заздалегідь чергова поїздка до Португалії. Згодилось багато паломників і навіть було де-кілька людей іншої національності. Автобус був наполовину заповнений і поступово закінчувалась остання посадка людей біля невеликого майданчика церкви «Nuestra Señora de Bien Suseso» .
Для моїх земляків, це особливий день: закінчується трудовий тиждень нелегкої праці і завжди в кінці дня є вечірня Служба за здоров’я. То ж спішать сюди прочани помолитися за своїх рідних, подякувати та дати за здоров'я, благословити за всі виділені ласки та щедру доброту Господню. Коли заходиш сюди помолитись, то відчувається інший світ бачення. Тут наче все наповнене Святим Духом, що з висоти сходить до людського розуму і наповнює живою енергією: любов'ю до Бога та ближнього. «В ім'я Моє досі ви не просили нічого. Просіте ж – і ви одержите, щоб радощів ваших було вщерть». (Йоан 16, 24)
- Тут і молитви звучать по-іншому, - сказала моя знайома. Не так, як вдома, молишся щиріше і з більшою вірою, тому що далеко від рідного дому. Загальна молитва має велику силу. Розлука завжди дає прозріння кожному зокрема переосмислити свій життєвий шлях, відчути хто ти в цьому безконечному світі.
- Порох, дрібна піщинка землі, що знову повернеться людина з чого мала початок. А тепер вона маленька лампадка, що жевріє серед безмірного мороку життя , - відповіла інша стоячи збоку нас.
- Так, я згідна з вами, але ми є завжди частинкою Божого плану і ми незамінні. В Нього немає іншого плану, як створити людей на свій образ.
- Ось такими є ми насправді, - усміхнулась я у відповідь. Тому Бог послав нас молитись за всіх і працювати далеко від дому, та ще дав шлях для випробування. І ця поїздка мабуть вже давно знана Йому. Отож ми формуємося в особи, якими повинні бути до Божого плану і задуму. «Є дорога, якою йдуть всі. Щодня просуваються на один крок»,- пожартувала я. («Квіти просто квітнуть» стор.66)Ця фраза слів мені завжди подобалась.
Біля церковці «Nuestra Señora de Bien Suseso» збираються парафіяни паломники до Португалії. В звичному шумі з переливанням звуку дорожніх автомобілів, кожен щось розказував про своє власне життя. Ось кілька жінок стоять колом і згадують про свої мадридські історії. В кожного своя наболіла тема, а хтось і усмішку кине поміж людей, наче ласкавий промінець. Недалечко згуртувалися в купці дві сімейні пари і охоче перешіптуються. В іншій стороні біля вхідних дверей величавої церковці збираються хористи «Українські передзвони» , їх багатенько стало. В кожного своя тема, своє захоплення та мрії. Сюди приїхали люди з різних куточків України, щоб заробити великого євро та забезпечити свої сім’ї. Хто інший покинув назавжди своє родинне гніздо і шукає тепла між чужинським народом, хто ще не вирішив свого майбутнього і збирає свою копійчину для сімейного щастя, хто з болем та зневірою згадує свої нестатки та долю в рідному краю, хто живе з надією якнайшвидше повернутися додому і плекає світлу віру для покращення стану в державі. Хто несе в серці щиру молитву та наслідує Христа доносячи Слово Боже до кожного зокрема. Та ось наступила ця довгочеканна п’ятниця. На дворі вже сонечко задумало сховатись у безхмарному небі поміж високих будівель. Тепле повітря огортає добре вигріту землю, що аж самому стає млосно. А багатолюдне місто - вирує, як океанські хвилі.
Через нелічені хвилини підходили прочани до автобуса, збільшуючи паломницьку поїздку до невеличкого португальського міста Фатіма. У житті кожного християнина – віручого чи атеїста, бо здебільшого всі тут віруючі, оживає теплий вогник паломницького шляху до Фатімської Матері Милосердя. Цей шлях називають дорогою покути, тому прощі жертвують за прощення гріхів, чи то за когось із родини, чи за оздоровлення і подяки. Кожен із людей несе свій життєвий хрест і щиру покаянну молитву.
Щойно закінчилась Вечірня Служба і до подорожуючих підходили знайомі. Щоб побажати щасливої дороги, привезти святої водички чи вервечку. Стало уже звичним, передавати в конвертах імена за здоров’я, а також за померлих на Службу Божу у Фатімі. Та, думаю, кожний із них, просить за свою родину і вірить у духовне та тілесне зцілення. Сьогодні наш духовний пастор отець Іван також поспішав до автобуса. Він привітався з присутніми парафіянами, благословив і промовив разом з усіма молитви в далеку прощу .
Двері зачинилися і автобус рушив в даному напрямку. У дорозі – ціла ніч і пані Ірина Пляцушок запропонувала помолитися на вервечці «Молитву до Божої Матері Милосердя». Після молитви у неї був цілий запас слів до поїздки і плану на два дні. Щоб підняти людей на дусі, дати зрозуміти куди вони їдуть, бо саме - ця поїздка є проща, тому був виділений час на релігійну тему. Хоча більш менш підготуватися, - бо багато людей їхало вперше, а це: російськомовні, іспанці, латиноамериканці. Перед цією поїздкою були люди з Індії, з Толедо, але з католицькими сповіданнями. Багато релігійних людей приєднується до святого місця, бо всі ми в одній родині. Та саме найбільше піднімає духом те, що почуваються вони, як серед своїх. Пізніше ми дивились документальний фільм про Фатіму.
Ще місто дрімало у густому сповитку ранішнього туману. Двері відчинилися і я вдихнула на повні груди прохолодне повітря. У зелені краєвидів було відчутно вологість та близькість Атлантичного океану.
- Боже, як красиво!, - заговорила невидима сила в моїй душі. Через край випурхнуті емоції так і просилися на волю. На мить збагнула порівняти Фатіму з Україною, згадала наші зелені Карпати. Та, що може бути миліше від рідного краю? Там народився, виріс... Але у Бога немає різниці на красу землі, вона для Нього одна. У нас також є багато святих місць. Згадати лишень Манявський Скит або Гошівську Божу Матір, неперевершений красою краєвид Зарваниці чи Почаїва... Погонська Матір Божа, що зараз так вшановується чи Міжгір'я...
Маленьке містечко приваблювало гостинністю і многолюддям прочан. Між столицею Португалії і Фатімою пролягає більше, як сто кілометрів. Вже кілька років ми зупиняємось в одному з готелів цього Фатіми»...». Тут завжди зустрічають делікатно, з привітною усмішкою. Суботній ранок бадьорив прохолодою. Хоча всі легко одягнені сподівались зустріти мадридську гарячу температуру. Швидко всі поселилися по кімнатах. Бо, як не як, неодноразова поїздка була для багатьох людей. Навіть у де-яких поглядах читалося близькість та не перше знайомство цього краю. У цьому готелі в нижньому залі завжди зранку нас чекала тепла кава зі сніданком. Але головне, що нас зустрів у цьому готелі священник, коріння якого було з України. Набравшись сили за нелічені хвилини всі ми швидко вирушили на Хресну Дорогу. В людях я бачила енергійність, майже ніхто не запізнювався. Нас вже чекав біля першої зупинки священник. Цей молодий і напрочуд щирий священник клопотався мабуть коло кожного із нас. Він четверте покоління українського кореня в Бразилії. Його голос був з акцентом і вимовою емігранта. Але саме найбільше, що мене вразило: легкість і простота його характеру, щирість і навіть боязкість не образити дрібничкою. Коли він розмовляв, старався закрити очі і дістати необхідні слова до кожного.
Я вважала , що сама ця погода підкорилася нашому приїзду. Не дощило і не було досить спекотно, як у інші дні. Зупинка за зупинкою, люди йшли один за одним: то гуртом, то по двоє. Хресна Дорога була для нас легкою ношею, бо приємно таку ношу нести перебуваючи з Богом. Зі мною, чи мабуть я до цієї поїздки приєдналась, приїхало багато хористів вокального гурту «Українські передзвони» під керівництвом диригента Лариси Сенів. Тому компанія була досить насиченою і збагаченою. Ми підхоплювали голоси хористів і дружно молилися до Святої Фатімської Матері. Вголос люди по черзі читали кожну зупинку Ісуса. Летіли високо в небо наші молитви і прощення за гріхи кожного паломника і навіть молились за Україну. Хто був вперше на цій португальській землі, багато цікавило пізнати більше. Ось ми підійшли до місця де з’явилася вперше трьом діткам Люсії, Жасінті і Франціску Фатімська Матір Божа. «Вони бачили перед собою ясну пані одягнену в білу одежу. І сіяла пані, немов сонце .
- «Не бійтеся» промовила з’ява. «Я не зроблю вам нічого злого».
- «Звідки ти прийшла»- запитала Лукія.
- «З неба» - була відповідь.
- Чого ти хочеш від мене?» - пошепки запитала дівчинка.
- Я хочу, щоб ти приходила на це місце кожного місяця 13-го дня шість місяців. Пізніше я скажу тобі, хто я є і чого бажаю від тебе. Я повернусь сюди ще сьомий раз».
Почувши, що Пані прийшла з неба, Люкія зовсім без боязні запитала: «Скажи мені, Пані, чи я теж піду до неба?»
- «Так, і ти підеш»,
- «І Якинта?»
- «Так!»
- «І Франціск?»
- «І Франціск, але він мусить ще багато молитися на вервиці».
(«Від Зарваниці до Гарабандалу» 110 стор.)
Якою ж великою радістю світились очі моїх однодумців, що все ж таки їм пощастило приїхати в Фатіму. Побачити, відчути, переконатись, уявити ЇЇ Божу присутність. Не тільки мені, але багатьом людям захотілось на цьому Святому Місці зробити фотографії, помолитися, поділитися думками, донести своє прохання, подякувати, побажати...
А ось і вже місце, де відбулася з’ява Ангела. Коли дітки стерегли своїх овець сталася дивна пригода. «Накрапав дощик і сонце було закрите хмарами. Раптом природа ніби здригнулась від якоїсь сили. Спричинений тією силою вітер нагинав дерева і кущі. В небі, у східній частині, появилося раптом надзвичайно яскраве світло, а в тому світлі прекрасний юнак. Діти злякались тої з’яви, але юнак промовив до них: «Не бійтесь! Я ангел миру. Моліться разом зі мною». За тими словами він клякнув і почав голосно молитися: «Мій Боже! Я вірю й почитую Тебе, я надіюсь, я люблю Тебе. Я молю Тебе: прости всім тим. Які не вірять, не шанують Тебе, не мають надії і не люблять Тебе». Ангел повторив цю молитву тричі, а потім сказав: «Моліться, діти, так, як щойно молився я. Серце Ісуса й Марії дуже радо буде вислуховувати ваші молитви».
(«Від Зарваниці до Гарабандалу» 109 стор.)
П’ятнадцять зупинок Хресної Дороги вели все дальше вгору. Три із них – радісні. Я читала одну із них – радісну. І дійсно, - маленький спазм стискував горло, а в душі вирувала незбагненна радість любові до Спасителя Світу. Завершальний етап нашої Хресної дороги був на невеликому майданчику серед не густого португальського лісу. Я не помічала в людей втому, а тільки щасливі обличчя. Тут височіла серед площі маленька церковці. В приміщенні на висоті стелі була викладена мозаїка у вигляді променів сонця. По обох боках з зовнішніх стін церкви піднімались сходи, що вели на верхню площину церкви. Там знаходився великий балкон, де можна було поміститися більше сотні людей. По середині височів великий монумент Хреста із розп’яттям Ісуса Хреста. Також були зведені два хреста із розбійниками, але менші по висоті. Звідси можна було побачити красивий краєвид далекого внизу міста. Тут саме гід пані Ірина, запропонувала, як традицію кожної поїздки, взятися всім за руки і стати у велике коло.
- До поки звучить ця молитва і ваші прохання зокрема, нехай ваші руки не роз’єднуються, - сказала вона.
Не розриваючи рук, всі молилися. Потім кожний зокрема по колу вголос просив у Матері Марії свої важливі і болючі серцю прохання. Я не бачила такої щирої і відвертої молитви. Люди навіть просили прощення за ворогів і кращу долю України. Я прекрасно знала, що саме такі молитви мають велике значення. Була відкритість і щирість кожного з прочан. Один одному співчував і притиском руки передавав свій вогник любові іншому. Адже спільна молитва промовлена паломниками має більшу силу і значення.
Після обіду була запланована поїздка в старе село, де колись жили Лусія, Жасінта і Франціско. І знову мені довелось побачити хатину, кімнати, старовинну португальську пам’ятку історії про цю родину. Біля колодязя, що знаходився далеко в подвір’ю були зведений з білого каменю Ангел разом із фігурками діток. Тут також з’являвся Ангел їм в саду. Це не входить до складу Санктуарія, але варто відзначити Місце об’явлення Ангела Миру.
В Фатімі 1917 року відбулося об’явлення Пресвятої Богородиці. На тереторії міста розташований один із найбільших Санктуаріїв Діви Марії у світі. Фатіма розташована в передгір’ях Serra de Aire на висоті 300 м над рівнем моря. Згідно зі свідченням трьох дітей Люсії, Жасінти і Франціска з 13 травня 1917 року перед ними 6 разів з'являлась Пресвята Богородиця. Через них Вона передала людям свої пророцтва, які згодом отримали назву «Три таємниці світу».
Молитовна площа, Мала Каплиця (Capelinha або Каплиця Об'явлення), Базиліка Діви Марії Вервиці Фатімської, Колонада, Будинок Діви Марії з гори Кармель. Будинок Страждальної Діви Марії, Комплекс церкви Пресвятої Трійці.
Мала Каплиця Об’явлення божої Матері – це «серце» Санктуарія. Саме на цьому місці відбулося 5 з 6-ти об’явлень Діви Марії Фатімської. У Малій Каплиці встановлена Статуя Діви Марії Фатімської. Статуя встановлена на п’єдесталі, який в свою чергу, розташований саме на тому місці, де ріс дуб, над яким з’явилась Діва Марія.
На головному фасаді Базиліки розташована Статуя Непорочного Серця Марії. Великі сходи ведуть в середину Базиліки, де відбуваються Служби Божі, а також знаходяться гробниці цих трьох діток. Люсія померла в 200.. році на 9.. році життя.
Комплекс Церкви Пресвятої Діви знаходиться в протилежному боці площі. Між Малою Каплицею пролягає дорога покути. Церква має круглу форму. Дах церкви немає внутрішньої опори, що дозволяє вмістити 8633 людини.
У передвечірній час всі приїжджі паломники і також ми спішились йти на спільну молитву на Вервиці. На площі зібралось багато людей і підходило ще більше і більше. Майже кожен тримав свічки-ліхтарі, що земля здавалась покрита насправді живими зорями. У поглядах багатьох людей з інших країн, але не помітила байдужості і навіть маленької пасивності. Це було щось неперевершене понад людський розум. Мої друзі крокували з нашим синьо-жовтим прапором, де наша Оксанка Патроник пронесла всі етапи паломників. Радість огорнула кожного з нас, що Україна також вшановує Фатімську Божу Матір. Загорілись безліч свічок-ліхтариків і линула в небо на різних мовах: Богородице Діво радуйся... Поступово чергувались різні країни світу, переривала простір неба пісня Аve Maria, мерехтіли свічі, оживала любов...
На довго запам’ятається ця зустріч в кожного із приїжджих. Для мене вона є дорогою і незабутньою. Не знаю через скільки часу знову прийдеться приїхати сюди на цю частинку Західної Європи, де так багато залишає приємних спогадів, фотографій. Я дякую за все, що змогла забрати із собою у серці таку незабутню і неповторну прощу до Фатіми. Адже за все потрібно дякувати. Дякую моїй подрузі Лівіці Мар’янчук і її брату Альберту Павлович. Дякую моїм таким уже давнім на протязі літ Ларисі Сенів, Валентині Пироговій. Також подружжю Катерині і Василю Білянських, Зіновії Шепель, Івану Голяк, Марії Шевчук, Людмилі Красько, Миколі Кихтяк, Оксанці Патроник, Юрію Чопик, Тані Олійник, Ірині Півторак, Лесі із Коломиї, нашому оптимістичному гіду Ірині Пляцушок, що завжди була поруч з нами. І нехай ця поїздка принесе кожному хто був поруч зі мною і дарував свої хвилини життя на пожертву для Божої прослави. Кожна молитва вислухана небесами не пропаде марно, а принесе гарні плоди у душах кожного християнина.
Назаре
Але попри всі можливості і не можливості часу, ми не тільки встигли побувати на святих місцях Фатіми, але було виділено кілька годин на узбережжя Атлантичного океану. Перед від'їздом цього містечка ми встигли побувати в одній із будег (це місце, де зберігають вина), де ми зробили невеликі закупки. Придбавши смачних улюблених вин та навіть меду, люди залишили гарний спогад про португальське "Порто", горіхові лікери та інші вина.
Дорога вела вузькою стрічкою все нижче і нижче сягаючи вглиб до узбережжя. Більше, як 60 км пролягає між Фатімою і Назаре. Погода не була така вже й сонячна чи спекотна, щодо пляжу. Та, який там пляж на годинку часу! Хоча б побачити океан, - мріялося кожному. Більше, як за чверть години наші бажання сповнилися. Через бокові вікна автобуса ми вже роздивлялись неозору синяву океанського простору. І врешті з решт наша мрія сповнилася, коли двері автобуса відчинились і дмухнуло свіже повітря цілуючи засмаглі обличчя. Білий крупнистий пісок вже масажував наші ноги, а вітер, що сили старався зупиняти настирливий хід. Та де там, - стоп! Ми на березі Атлантичного! Фотографії, відео, різні позування, шалені хвилі... Вже й не здавалось тепер жодного холоду. Мочили ноги у соленій воді, як у теплій ванні. Берег був такий не слухняний, - то втікав в океан, то прибігав ближче до нас. Жартує природа своїми силами.
Ось і одна пара не побоялась хлюпнутись у воду. Не зважаючи на вітровий день, вони оділись заздалегідь. Браво, на початок! Люди використовували момент, бо другий раз не буде такого. Купалось вже більше, а в кого сумнівний погляд мучив не пропустити такого щасливого моменту, так і хлюпнулись в воду одягненими. По правді кажучи: не було навіть часу переодягтися в автобусі. Здавалось, час зупинився на місці, а швидкі хвилини ставали великими. Бурхлива вода дошкульно затягувала далеко в океан. Сила потужних хвиль штовхала до берега, то забирала за собою. До берега, - то не так страшно, а от в простір води... Ого-го... Яка могутня сила і різка глибінь океану. Враження у всіх було на позитивних сто відсотків.
Час не стоїть на місці. Хтось вже встиг купити португальської сушеної на сонці риби, як кажуть "тараньки". На прощання з океаном ми дружньо розпили вино, перекусили дружньо канапки і рушили... додому. Нас чекає довга подорож до Мадриду. Завтра тяжкий робочий день - понеділок. А так не хочеться поглинати в тижневу робочу обстановку. Адже подорож вдалася на славу - щаслива! То ж і вам, любим читачам, хто так ревно прочитав цікаву розповідь, побувати в Назаре і Фатіма. Бажаю всім таких не перевершених вражень. Щасливенько! З Богом!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442969
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 13.08.2013
Сивими журливими птахами
Знову відлітаєш в далину...
Променем кудлатим над дахами
Розстилає небо пелену.
(Леся Геник "Знову відлітаєш в далину...")
Хіба ж я винна? Й долю не виню ні в чому,
Чому ж так плачуть трави впору світанкову?
Колись по них ходила в чистих срібних росах
І заплітала цвіт калини в русі коси.
Летять думки з чужинних берегів,
Що стала схожа доля, як в птахів.
А в птаха білого - такі рожеві весни,
А в птаха білого - весь світ його небесний!
Людина, хоч без крил, але увись літає,
Мені б ті крила, що небес торкають.
Вже оповила небо осінь златокоса
У журавлиний пісні стоголосій
Не дивно, просто звичним стало - журавлі
Кохають більше небо від землі.
А в птаха білого - такі рожеві весни,
А в птаха білого - весь світ його небесний!
Далекий простір, наче легкий шовк сувою,
Лягає під крило. А там під головою:
Далекий ліс і неозора Україна,
І пісня жайворонка, й навіть солов’їна.
Здається все таким малим в великім світі,
І навіть шлях стає таким вузьким в зеніті.
А в птаха білого - такі рожеві весни,
А в птаха білого - весь світ його небесний!
Хіба ж журавлики, либонь такі сумні?
О ні! Їм до любові жалісні пісні.
Кур-ли, кур-ли курличуть птахи поміж хмар
Летять в гніздо, то навздогін рвучким вітрам.
Лоскоче тіло золоте проміння сонця,
Широкий всесвіт в Бога на долоньці.
А в птаха білого - такі рожеві весни,
А в птаха білого - весь світ його небесний!
Нічого, що злетіли зими за крило,
Дощило сріблом, в груди холодом лягло.
Бо, навіть за такий його політ пташиний,
Вдосталь жагучий, дужий і незримий, -
Любові більшої немає в цьому світі
Між небом і землею - благоволіти...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441453
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2013
Там, у густому затінку дібров
Палахкотить багрянцем дивна рута
І пісня предків, давня, призабута,
В обіймах ночі залоскоче кров.
(kulbabka: "Купальське")
Лягає промінь поміж густолисту
глибокі трави вдягнені в росу.
А Мавка, що збудилася від сну
Вдягла вінок з зеленого любистку
й ту папороть, що дивно розцвітає.
Хіба хтось бачив в папороті цвіт?
Такий таємний і пророчий світ
Поміж людей легенда не змовкає.
А справді ж Мавка у лісах блукає!..
Якщо не віриш? Тільки позови
Гу-гу... Сплелися разом голоси,
Що навіть свій між нею не впізнаєш.
Легкий туман скуйовджений із вати
Обійме швидко плечі до кісток,
Поглине в тіло ранній холодок
Дивись, щоб справді в лісі не зблукати!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438339
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 19.07.2013
Червень витрусив у трави полуниці запашні,
На килимі Німфа* спала, вплівши ягоди рясні
у волосся русокосе. Поміж хвиль густих сплетінь
загубився промінь літа, ген... між яворами в тінь.
Пестив червень на осонні рясноцвіт, красу з чудес
Полуниць дрібних доволі, наче зіроньки небес.
Цить... Тихіше... Німфа сонна, простягнулась наче лань,
Полуниць гарячих лави достигають до світань.
Вабить ягодами лісу дивовижний краєвид,
Соловейко утомився і безжурно десь затих.
Віть тоненьку стеблоцвітну, мов мереживо дощів
Герса** тихо прикрашала сріблом поміж яворів.
Не давала нічка спати молодому скрипалю,
Довго він шукав стежини у розлогому гаю.
- Це для кого ти шукаєш поміж пряжі в тишині,
Присолоджені ягідки – полунички запашні?
*Ні́мфи (грец. Νύμφες — дівчина, наречена, молода жінка). Переносно німфа — вродлива жінка.
**Герса (грец. Έρση — «роса»).
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432132
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.06.2013
День щасливий, лапаю на слові,
Видихаю з грудей: «Я люблю!»
Стан такий, як сади світанкові
Грає сонцем з росин-кришталю.
А берізка така безборонна
На осонні, крізь гілку густу
Прилягла моя Муза, ще сонна,
На м'якеньку шовкову траву.
Світять сяйвом блискітки-роси,
Бачу танець з кількох журавлів.
Червень місяць мені напророчив
Так багато щасливих ще днів.
Дав натхнення, добреньку удачу,
Немов справжній для мене друг.
Я тепер вже ніколи не плачу,
Виростають і крила, і дух.
Ваблять соком рожеві черешні,
І клопочеться бджілка в саду,
Раннє сонце проміння сердешним,
Освітляє з краплинок фату.
І Пегаса свого вже сідлаю –
Чистий зошит лежить на траві…
Вже ромашки у рими вплітаю,
І придумую вірші собі.
І, з любов’ю, як ангел предвічний
Поринаю у ковдру небес.
Кажуть, люди бувають грішні,
Я люблю навіть грішних теж.
Пробачаю найбільші провини,
Хай їм грець… бо всерівно люблю
І дарую для всіх безупинно,
У долоньках, і літо, й весну.
Навіть осені трішки, в додачу,
Щоб зелений із жовтим сплели́сь.
Бо я сірості в світі не бачу –
Світ прекрасний, мій друже, дивись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=429249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.06.2013
Боже, дай народитись весні
Через призму небесного світла,
Розродитись з потуги землі,
Яснооким промінням досвітнім.
Щоб із тисячі тих промінців:
Білих, жовтих, червоних, зелених...
Запалав у вогні диво-схід,
Розсилаючи но́ві доктрини.
Як же хочеться теплого дня
Серед снігу, що землю вкриває.
Бачу в небі політ журавля,
Що від холоду крила схиляє.
Не морозь, вітругане, сади
Чи жалю ти у серці не маєш?
Ти не бачиш моєї сльози,
Що від болю, мов сад, завмирає.
Ген, вже проліски білі як сніг,
В первозданній красі заятрили,
Розгорнули пелюстки до ніг
У красі березневої сили.
Боже, дай народитись весні:
У зернятку, у пісні, у полі.
Я горнуся, як ті журавлі,
До весни, до життя, до любові!
Боже, дай народитись весні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413431
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.03.2013
[i] подрузі Оксані Пронюк "Світанок"[/i]
Ой, Світаночку, що на ґаночку,
Теплим променем в кожну шпарочку.
Ясним світелком, щирим дотиком,
На канапі, що грієш котика.
Свіжим запахом понад хатою,
То травичкою кострубатою,
Зелень-брунькою ледь розкішною,
То хмаринкою білосніжною.
Ой, Світаночку, ладна дниночко,
Втішне сонечко, як дитиночка.
Крає серденько, перша пташечка,
Пробудились дрібні ромашечки.
Потяглися синенькі квіточки,
Мов грайливий струмочок річечки.
За фіалками й первоцвітами,
За мімозами жовто-срібними,
Ранок зорі збирає у травах,
У діамантових диво-залах.
Ген, між соснами плай освічує,
Вітер яворці шепче віршами.
Це – Світаночок, втіха досвіта:
Із молитвою тихо мовлена,
І словечками та з усмішкою,
І ще з кавою пінно-білою.
З медом-пряником присолоджена,
Поцілунками приворожена.
Приголублена і потішена,
Біла днинонька – щира дівчина.
Ясна маківка, цвіт калиноньки,
Біла лілія, квіт шипшиноньки.
Яблуневого цвіту доволі,
Щастя й радості у твоїй долі!
Ой, Світаночку, що на ґаночку,
Теплим променем в кожну шпарочку.
В сонну хатоньку, в кожну душечку,
В тепле ліжечко і подушечку.
Добрий ранок! – усім добрим людям
Це наш Світанок земельку будить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2013
Уже весна вирує, землю будить
І зеленіє скрізь яровина.
А березень вдихнув на повні груди,
Доносить людям: «Вже — весна, весна!»
Шепоче річка, звільнена снігами,
Останню кригу в далеч понесло.
Цілує промінь спраглими вустами,
Обнявши землю під своє крило.
Ожили проліски в торішнім листі,
Ледь виткнулися пуп’янки-носи.
Земля вдягнула сукню променисту —
Легкий серпанок свіжої краси.
Дарує людям березень щедроти.
На пагорбах весняний цвіт заліг.
А у долині, що лежить навпроти,
Останні сльози ронить білий сніг.
Мені, що подаруєш, дню весняний, —
Яка ж нестерпність забаганок літ?!..
Вдихаю перші запахи духмяні,
Зазеленілих перших бруньок віт.
Так безкорисливо і дивнувато
Люблю весну і цей первинний цвіт!
Я від життя не хочу так багато,
Лише з любові виплекати світ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.02.2013
Шановні поетклубівці!
Хай ваша зустріч буде переповнена весняною втіхою, збуджена першою пташкою, пригорнутим теплим променем, втішним клекотом журавликів, розквітлими тюльпанами та нарцисами, білим первоцвітом, крокусами, а ще збагачена щирими і привітними словами.
З любов'ю Галина Коризма.
За крок до весни чарівниці,
Ще трішки, бо квапиться час.
Радіє земля, люди, птиці,
І навіть слова у віршах.
Живе все радіє на світі,
Збудилась природа в гаю,
Вже пролісок прагне розцвісти,
Роздати чарівну красу.
Милує земля своїм станом,
За крок до весни залишивсь.
Так хочеться бути із вами,
Де спогад в душі залишивсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403764
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.02.2013
Ці ситцеві мрії, легкі і вільні, дивні, пророчі, на небо схожі.
На білу птаху, на білокрилу, на теплий вітер, весняну днину.
Думка глибоко торкає серце, мов ясне сонце в мале люстерце.
І мружу очі від тих конфузій, зростає настрій, як квіти в лузі.
Стає приємно і лебедино, втікає лютий, зима безсила,
Диктує плани веселий ранок, рум'янить щічки і гріє ґанок.
День рукотворний сьогодні буде, відкриє прозу, а мої груди
вдихнуть повітря озонно-свіже, наповнять душу глибокі ві́рші.
Явлені мрії – цукати з медом, цілушка хліба і більш не треба.
Сьогодні день мій особливий – черпаю з неба удосталь сили.
Лукавить тільки зима, що буде. Авжеж, я знаю, жартують люди…
Які ж це мрії солодкі, милі... І ви помрійте, якщо у силі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398368
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2013
Летять роки, летять... Ох, не зумію
Хоч на хвилину зупинити час.
А я ще юність згадками лелію
І повертаюсь в молодість не раз.
Де цвіт акацій сяє білим квітом,
У сад духмяних ягід та вишень.
В ті роси споришеві теплим літом
І під крислатий в школі жовтий клен.
Мій стан стрункий, неначе тополину,
Шовковий вітер ніжно лоскотав.
Я так любила кожну гожу днину,
Та й світ, який чимало дивував!
Ще досі вистрибом-думкáми юність
Торкає через низку довгих літ.
Наївні мрії і набуті — мудрі,
Ідуть зі мною у широкий світ.
Вік молодечий, як мала зернинка —
Пшенична чи горіхова... авжеж (!)
Усе пройшло. Я стала літня жінка
Серед осінніх вогняних пожеж.
Летять роки, летять в далекий вирій,
Зібравши все життєвє набуття.
А я ще молода із «щастя-вимрій»
І в осені продовжую життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393954
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.01.2013
«На двох крилах людина злітає понад земним світом,
А саме на крилах правоти і чистоти.
Правота має бути в наміренні, а чистота в почутті» (гл.4 Наслідування Христа»)
"Замовкни ж правда, бо сплюндрують очі,
а тіло замордують, є охочі…" insulitо
А правда є між тими хто побожний!
Я вірю, правду знає кожний!
У правді є велика дужа сила,
Я знаю, з нею виростають крила.
Хто вірить в Бога, хто молитву щиру
Від серця понесе, немов офіру.
Опустить очі, тихо мовить: "Боже...
не розуміють те, що роблять собі ложе,
Бо стане мертве тіло, а душа - жива,
Сховали правду, а вона - свята!
Святе не люблять. Люблять тільки гроші
І трон, і золото... О, Боже, Боже!
Невже моя Вкраїнонька сліпа?
А може, просто бачити не хоче?
Чи в неї може люди не хороші?
Не зронять навіть крапельку-сльозу.
Яка ж любов у них? У кам'яну
В кремезну скелю серце охололо,
І стало так у поглядах суворо,
Неначе справді кожен день зима.
І рідну мову, мов мале байстря
Не полюбили. Мабуть, чужина?...
Не стала - рідна матір Україна,
Осиротіла... Кажуть – оніміла,
Тому калина присмаком гірка,
Червоні грона з білого куща,
Тендітно взимку до землі звисають,
Неначе моляться, а може догорають,
Як те, проміння в зареві небес...
А люди знають, що Христос Воскрес!
Що чорні сили правда поборола,
Єдине щастя – вірити у Бога,
Бо небо знає все. Велике небо...
Такого ж неба нам з тобою треба.
Чому ж так хочеться, їм лицарського трону?
Єхидний погляд на святу ікону.
Давали слово... не мені, а людям,
О, правосуддя, правосуддя!
А де ж мораль, естетика у них?
Хіба ж народ для них уже раби?
Немає слова, і немає волі.
Які вони душею хворі,
Немов сам чорт всмоктався в їхню кров,
І засліпив до рідного любов.
Принести б їм на стіл Святе Письмо,
Але ж не вірять в Бога? Все одно,
Для них закон написаний рукою,
Яка колись не віднайде спокою.
І проклянуть, як Юду прокляли,
Прошарків тих, що від народу йшли,
І начебто добро робили людям.
Украли завтрашнє майбутнє,
І правду хочуть придушити,
Когось за грати, когось вбити,
Лихої долі кому не стерпіти,
Ідіть, куди очі глядять по світу.
Тому й роз’їхались...
шукати правди в чужині.
А де, ж та правда? Де знайти її?
"Замовкни ж правда, бо сплюндрують очі,
а тіло замордують, є охочі…"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391447
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 11.01.2013
Ти для мене — сонце досвітнє,
Далеке, зимне, але привітне.
Сріблястий іній, блискучі шати,
Що разять очі й морозять часто.
А поруч тебе треба вдягнутись
У теплий одяг, в шаль загорнутись.
Схололі руки пухом зігріти,
Чужого серця — не зрозуміти.
У тебе зáвжди бракує часу,
Зігрієш словом — і більш не бачу.
Неначе сон ти або жар-птиця,
У серці — повінь, слова, мов криця.
Холодне серце, зимові рожі,
Різьблені квіти, на небо схожі.
Гірке кохання, як плід калини.
Хіба що січень у цьому винен?
То сніжним «Каєм», то «Лелем» станеш,
Цілуєш в щічку і ніжно кажеш:
Я вас не бачив багато часу...
Згасає вогник і так — щоразу.
Зима, насправді, на тебе схожа,
І ти, як січень, в ній — перехожий.
Хочеться літа, тепла і ласки,
Поміж кульбабок з доброї казки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=388808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.12.2012
Дім Господній відкриває навстіж великі дерев’яні двері, витончені, вирізьблені узорами умілого і старанного майстра – людини, яка вклала в роботу розум та душу.
Тут немає високих бань з блискучими золото-яскравими куполами, які доторкаються своїми могутніми хрестами до самої небесної висі. Не чути святкового передзвону незабутніх і милих, до болю близьких кожному серцю, українських дзвіниць. Солодкі спогади про рідну землю лоскотять душу, наче легкий трепет крилець жайворонка. Такі приємні згадки, що відривають , мабуть, кожного від дійсності і дарують спокій та благодать. Які назавжди закарбувалися тутешнім прочанам і , мабуть, до останньої хвилини життя будуть поринати у своє минуле про рідне село чи місто.
На іспанській землі, у далекому куточку Європи відроджується духовна Україна. Загартована на холодних морозних вітрах чужоземелля, виснажена на гарячому сонці, немов калина при дорозі. Багряніють її плоди, даючи всім свою велич краси, силу та ліки кожному терпленному. За широкими дверима відкривається духовна скарбниця власних душ і щирих сердець, відкривається істинне обличчя рідної Батьківщини.
То були Небесні Двері, які закривають нас від буденності життя і вводять у світ Спокою та Благодаті. То були Живі Двері, які рятують стурбовані серця, вгамовують виснажливі болі, оживляють зачерствілі душі, впомірковують кволий розум, наділяють незбагненною силою молитви, обдаровують невичерпною чистотою любові, утверджують у мудрості і волі. То були Господні Двері безкінечного добра, гідної найвищої любові, які вмістили незрівнянне милосердя, освітили світлом правди блудних синів. То були Світлі Двері золотої книги вічності. То була неописана велич чистої і, водночас, такої безмежної і неземної любові. То були Двері Милосердя, навстіж відчинені до всіх людей світу, що пригортали кожного християнина та кликали до Його Дому
- Душі Господньої:
Блаженні вбогі духом, бо їхнє царство небесне.
Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.
Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.
Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.
Блаженні милостливі, бо помилувані вони будуть.
Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.
Блаженні миротворці. Бо вони синами Божими стануть.
Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне. Мт.5
Безліч поглядів зустрічали і по цей час зустрічають Двері Храму Божого у Мадриді, що по вулиці Принцеси 43, «Nuestra Señora del Bien Suseso», що у перекладі на українську мову означає «Добра Вістка», тобто «Благовість». Сюди приходять християни молитися, розділити душевні болі, бо у кожної людини своя історія. Та не тільки прохання звучить у їхніх молитвах, але й приходять зі щедрими подяками, радісними втіхами, найсокровеннішими пожертвами. У затишне і спокійне серцю святе місце несуть свої вісточки, де немає ні самолюбства, ні гордині, ні заздрості. Тут всі вони рівні перед Божим Обличчям, як малі діти. Стежки ведуть до Оселі, де мешкає Дух Господній.
Минули дні робочого тижня. Наступила Свята довгождана Неділенька. Святково одягнені вичепурені красиві дівчата і різного віку жінки, змужнілі красені-юнаки та поважні чоловіки поспішали до гурту, що гомонів на невеликій площі перед церквою. Хоч діточок було мало, та все ж відчувалася радість та жвавість в оточенні заробітчан. Кожен йшов за своїм покликом – зростати духовно, просити благ чи Божої опіки, здоров́я, допомоги, чи навіть самого спасіння у важких обставинах життя. Адже... то була чужина, далека від дому, сім́ї. Йшли люди й заради цікавості і залишались...
Світле блакитне небо заглядало поміж шумних вулиць та скверів у різнокольорові очі заклопотаних перехожих. Люди спішили на Божу Службу. Голубінь була така чиста, що на мить якось, примружившись очима, здавалось воно падає до ніг.
Люблю це синє небо, бо там не тільки погляд людей, а сліди Бога. Там чистота і недоторканість величі Господньої. Загублюю очі між галактикою небесних сплетінь і бачу неосяжність Божого задуму. Воно насправді таке чисте і дивне, що, здається, наближається до землі, проникає кожному в живу душу, освітлює своєю красою і легко окриляє Небесним Духом. Торкається до кожної частиночки тіла невидима сила теплоти і божественно тулиться до людини, яка шукає Бога. Тепер у ці передлітургійні хвилини, відчуваєш себе, як на іспитах, як на сцені великого залу. То було Світло крізь душу. Маленький спазм стискував горло, від чого, здавалось, бракувало слів. Тук-тук..Тук-тук...Вирувала кров, тривожилось серце, переплітались думки, пропливав непомітно час, що благословляв на Господню Літургію.
Велике просторе приміщення оточують сірі стіни, викладені каменем до половини своєї висоти. Далі, акуратно і вміло покладені одна за одною світло-сірі плити. Стеля вироблена з добротного дерева, вистелена пречудними візерунками талановитого, професійного майстра в стилі католицької церкви. Вгорі, під самою стелею, простягається вузька смужка вікон. Різнокольорове мозаїчне скло із зображенням біблійних та історичних персонажів переливається сяйвом у променях сонця всіма кольорами веселки. Здається, саме звідти долинає ніжний і благальний Небесних Ангелів, що зливається з голосами людей:
«Для спасіння всього світу
Сина дав Отець.
Я вірю, нам поможе,
Здолати темінь зможе.
Лиш прийди ,тебе чекаєм,
Милосердний Боже.»
У лівій стороні церкви знаходиться декілька сповідальниць. Темні лаковані двері з добротного дерева чергувались одні за одними. Почалася сповідь... Усвідомлюєш зразу стан своїх чуттів, що саме звідси починається дорога до Христа. Відкривши своє пригнічене, зболене серце Христові, відчиняєш Двері до самого Отця Небесного, Якого не в силі побачити оком, підвести свій кволий погляд через буденність гріхів. Але Він любить тебе, немов маленьке дитятко, що шукає свого Батька. У кожного з присутніх людей, хто ступив до сповіді, душа переповнена страхом Божим. Але живе глибоко сподівання і віра, що Отець все простить. Бо не прийшов Він у світ карати, але за покаянням християнина. І летять слова – прощення гріхів, щоб не лягли непомітно чорною тінню на долі дітей та онуків, правнуків. Щоб не торкнулася біда зболеної Україноньки. Бо ж і так скільки неправдоньки в світі. Але найбільше болить серце за рідним краєм. А там у парламенті... що говорити... погрузла у болоті нещирості людської та спотвореної неправди сама Правда Божа. Немає її там місця, витіснили, одягнули в іншу одіж, ім’я якої тепер – лукавство, самолюбство, облесливість, зрада, слава, гроші...
Виривається серце з грудей, б’ється, мов пташка об шибку. Які ж слова віднайти до кожного українця, якому небайдужа доля України? Як дальше жити?
- Людоньки добрі! Дорогі, милі, любі українці!
Моліться! Плачте! Обмийте слізьми молитви за Ласку Божу над рідним краєм. Щоб мова українська не пропала, прапор синьо-жовтий не знищили, не спотворили історію героїв, духовність та незалежність України. З цих миттєвостєй складається наша з вами доля, будується майбутнє.
- Милі і щирі друзі, яких знала і не знаю:
Моліться за ворогів наших. Перемоліть на жорнах пробачення та зло за невдячність, заподіяне вам. Знайте, бо тільки чисте серце спроможне збагнути велич та чистоту любові.
- «Возлюбіть один одного» - заповідь Христова. То ж нехай вона прилетить теплою вісточкою до усіх спраглих сердець.
«Отворіться Царські Ворота,
Бо вже приходить Цар Слави,
Вже зачинається жертва пресвята,
Служитель став до відправи.»
Лунає спів церковного хору, зливаються неповторними звуками голоси. Кожен від свого серця у Божому смиренні здійснює дорогу до неба, до Ісуса. Слово за словом підхоплюють пісні-молитви прихожани. Чути голоси своєрідного тембру: баритон, бас. Звучать, мов пташині голоси сопрано, мецо-сопрано, альт, контраальт, тенор. Стає легко, линеш зі співом у єдиний хор. Саме тут в українській церкві, на цьому маленькому клаптику нашої України, вони співають-плачуть свою емігрантську долю. Там далеко на своїй Україні вони залишили родини: стареньких батьків, маленьких діточок, своїх любих чоловіків чи милих дружин. А дехто з них втратив навічно когось із рідних, навіть не попрощавшись, не приїхавши додому, через відсутність документів чи з інших причин. Плачуть серця болем в грудях. Лунає спів, несучи власного христа на чужині. Сьогодні звершилася воля Отця, тому що Божа Любов пригорнула всіх людей до себе.
На випуклій біло-сірій стіні завхрестя височить хрест. До смерті вимучене тіло Ісуса, до болю вистраждані очі Спасителя забрали навіки з собою всі наші турботи і тягар земного життя. Беззахисне розп’яте Тіло і світло Божих Очей пломеніють невичерпною силою Любові і Мудрості за спасіння всього світу.
«За мир з висот і спасіння душ наших, за мир усього світу, за Святий Храм цей, за святішого Архієрея нашого Бенедикта, за блаженнішого патріарха Кир Любомира, за Богом бережений народ наш, за місто, країну, і за тих, що вірою живуть в них, за добре поліття, за врожай плодів земних і часи мирні, за плаваючих, подорожуючих, недужих, страждаючих, полонених і за спасіння їх, щоб визволитися нам від усякої скорботи, гніву та нужди, Господові помолімся. Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю. Господи, помилуй».
В цю мить животворящим хрестом і молитвою освітлюється тьма, розсуваються гори і кришиться лід. Тим ясним світлом і палким вогнем любові є слова спільної молитви. З вірою і надією підносимо вгору серця, до Господа, до Христа, що пребуває навік. «Господь же перебуває повік. Він приготував для суду Престіл Свій. Він буде судити вселенну за правдою, розсудить народи за справедливістю.» Псалтир(Книга хвалінь)(9. 8,9).
Всі молимось за рідну Україну, бо ніколи не зрікалися її. Вона тут, наша ненька, у кожного в душі і серці, і разом молиться, живе, розумнішає, сивіє... Хоча немає серед людей жодного праведного і святого (все створене по Божій волі і хай буде воля Твоя), все ж таки намагається почати з себе. Треба прочистити свою стежину від бур’яну, вийняти свою скалку з ока. Цю чистоту сокрушенних сердець і розуму, ціломудрість помислів і тіла дарує лише Бог віруючим.
- Ісусе, дорогий наш Спасителю! Ніщо так не тішить тебе, як наша присутність у твоєму Храмі.
- О, невидимий Духу Господній, що пребуваєш на Небесах і заповнюєш всі наші клітинки тіла світлом Божої Любові.
- О, Творче Світу, як справедливо Ти з нами чиниш! Як вірно і милосердно Ти дбаєш про своїх обранців, хто у вірі Христовій. Ти даруєш Самого Себе в Таїнстві Сповіді. Ось вони: Марії, Ганни, Ольги, Галини, Любові, Ірини, Оксани, Валентини, Катерини, Уляни... Ось вони: Івани, Петри, Василі, Андрії, Миколи, Павли, Мирослави, Володимири – стоять перед Тобою, щоб по самі вінця наповнити душі щедрими дарами Всевишнього, щоб вже нічого негідного не могло поміститися в них.
- Ти плачеш, схиливши голову до землі?
- Твоє серце вмістило всі болі цього світу, всі скорботи людські, молитви, надії. По Твоєму чолі скапують краплини червоної крові, Твоє Тіло понівечене… Ці сльози мають рівну або навіть більшу силу зі слізьми покаяння. Ти без жодної провини жертвуєш Самого Себе за чужі гріхи, просиш сили, витримки, терпіння у Свого Отця. А тепер, коли людина приступає до Святого Причастя, перетворюєш Своє Тіло і Кров у вигляді вина і хліба.
Антоній де Мелло подає маленький діалог:
Учитель: Як риба вмирає на суші, так ти вмираєш посеред справ світу. Риба повертається до води, щоби віджити. І ти мусиш повернутися до самотності.
Учень: Чи мушу залишити свої справи і йти в монастир?
Учитель: Але ж ні. Займайся далі своїми справами і повернись до свого серця.
Завжди серце повинно бути відчинене Богу, бо тільки від Нього можна почути правильну відповідь. Людина ніколи не знайде повної остаточної відповіді серед її колег чи знайомих. Треба відкритися Богові, не замикатися в собі, не довірятись власним мисленням і відчуванням. Бо ми нічого не варті без Бога. Він є Любов! Він є Початок!
- Хто ми такі? Емігранти? Переселенці? Зрадники?
- Хто ми у цьому світі? Чи сміємо на щось нарікати? Чи зважуємо наші помисли, чи вміємо цінити терпіння всіх святих?
- Ісусе, зігрій ці ще досі холодні серця, покажи всім вірним Твою Дорогу до Царства Божого!
Твої слова – то Жива Свята Євангелія, - як дороговказ до пізнання Бога, що відкриває наші байдужі очі, зачерствілу душу, холодне серце. Так хочеться безконечно слухати Тебе та постійно перебувати з Тобою. Ти дав нам в дарунок багато посланців, що сповіщають слово Боже. У цьому мегаполюсному місті по вулиці Принцеса знаходиться наша церковця «Nuestra Señora de Bien Suseso». Кожної неділі та в інші дні тут заробітчани можуть зустрітися, помолитися. У звичайні та святкові дні люди спішать до вечірньої служби,на молебень,найняти акафіст чи поминальні служби.
Щоб ми не заблукали у далеких світах, Господи, ти дав нам в дарунок посланця, доброго пастиря, свого учня, лікаря людських тіл і душ – отця Ігора. Ти дав і забрав, бо на все Божа Воля. Як нам бракує його присутності, його мудрих порад, його щирого погляду, його слів... Він був хорошим прикладом для багатьох людей. Це була унікальна людина, обдарована Божим талантом, що множила свої здібності і приносила тільки добро. Згадую його уроки катехизму, згадую з ним поїздки в Фатіму, в Сантьяго-де-Капустелло, його відверті та справедливі слова при сповіді, його присутність у церковці при Божій Літургії і серце обливається кров'ю, бо немає його поміж нас. Як нам бракувало смиренності і він нас вчив, як йти по життю. Низький уклін його батькам, що виховали такого мудрого сина. Отець Ігор завжди залишиться в пам'яті кожного заробітчана в Мадриді. Та не тільки Мадриді... Царство йому Небесне і хай спочиває з Богом.
Бог завжди турбується про людину. Тому посилає взамін нам іншу духовну людину, отця Івана. У сильній вірі він завжди старається донести Боже Слово до кожного присутнього в цьому храмі. Він є добрим прикладом, наставником, що наближує нас до себе, до Бога, до церкви Христової. Для нас він є другий батько, поводир. З уст цього, невисокого на зріст, чоловіка, але з величезним духовним надбанням побожності, врівноваженості, поміркованості злітають слова у «поле для засіву» Виростає добротне колосся, що приносить щирі плоди. Так, він володіє особливим Божим даром, що доносить не лише до вух людських, але й до спраглих сердець. І проходить до глибини душі створена ним кожна благодатна думка, вдало підібрана історія через людське серце, щоб не зробити життєвих помилок. Він відкриває нам Євангеліє, одна з найважливіших правд.
Ми приходимо до храму різні. Немає в світі копій, людина є неповторна і створена Богом. Розпізнати себе тільки допоможе спільна молитва, покаяння, любов до ближнього. Тому отець Іван прагне показати саму суть існування людини з церквою. Без Бога себе відчуваєш заблуканою овечкою. Він нас навчає прикладом Божої Любові, а це, насамперед: любити всім серцем та душею всіх, хто нас оточує; всіх, хто нас чекає; всіх, кого забули; всіх, кого відкинули із сердець. Він, як розумний і вмілий капітан, впевнено веде свій корабель, збудований на твердій вірі, по бурхливому і безмежному океані, що називається – життя. Його погляд, немов маяк, спрямований до берега спасіння. Тримаймося свого капітана, керманича людських доль. Йому доручили важку духовну працю, відповідальну. Бути духовним учнем - це процес систематичної, нелегкої праці, праці на протязі всього свого земного життя. У цьому є велика суть і велика усвідомлена відповідальність: добровільно пожертвувати себе найблагороднішій справі – стати на шлях священицтва і наслідувати Христа.
Марк Лінк, відомий реколекціоніст, так характеризує духовного провідника:
„Якщо хочеш пізнати дорогу, що провадить на вершину гори, то мусиш запитати когось, хто з неї сходить і знову туди вибирається.
Іншими словами, духовний провідник, то людина, яка щоденно молиться або прагне розпочати практику щоденної молитви. Провідник цінить медитацію і хоче нею з іншими поділитися. Провідник розуміє, що так, направду, не можна іншого навчити молитви. З ним можна тільки поділитися тим, як сам молишся. Провідник ніколи не забуває слів св. Терези з Ліз’є:
Потрібно відкинути власні уподобання і особисті ідеї і провадити інших спеціальною дорогою, вказаною їм Ісусом, а не своєю особистою дорогою.
Врешті, провідник є людиною, яка підтримує і додає відваги тому, хто медитує. Це означає, що він є спроможний обговорювати з ним проблеми приватного і родинного життя, бо вони мають великий вплив на здатність молитися і відправляти реколекції”
(Mark Link SJ, Droga prawdy i życia, Kraków 1993, str. 149).
«Нехай буде ім’я Господнє благословенне віднині й довіку”...
1. Алілуя! Хваліть Бога в святині Його, хваліте Його на могутнім Його небозводі!
2. Хваліте Його за чини могутні Його, хваліте Його за могутню величність Його!
3. Хваліте Його звуком трубним, хваліте Його на арфі та гуслах!
4. Хваліте Його на бубні та танцем, хваліте Його на струнах та флейті!
5. Хваліте Його на цимбалах дзвінких, хваліте Його на цимбалах гучних!
6. Все, що дихає, хай Господа хвалить! Алілуя!
(Псалми 150:1-6)
На цьому можна було б закінчити Божу літургію, спокійно розійтися по домівках і, працюючи , чекати наступної неділі. Але виникає досить просте питання: невже насправді Літургія закінчилась? Чи не постійно живе в нас найдосконаліший прояв Божої Любові, що подорожує, як мудре правило?
Ми ж бо наситили сьогодні наші серця, зігріли Божественним вогнем спраглі втомлені душі. Після неділі всіх чекає робочий тиждень заробітчанської долі.
- Який він прийде? Ці нелегкі дні праці будуть переплітатись з безліччю справ та турбот в чужих сім’ях, між іншими людьми, з першочерговими чужими проблемами.
- Що нового, доброго зустрінуть ці люди? Тільки велика надія на Бога буде підтримувати духовно кожного із них. Тому, що на вірі будується все духовне, вічне. Клякнувши на коліна, поглинаю у саме серце молитви. Відчуваю поруч парафіян, що доносять свої слова до Бога. Яку велику силу має молитва? Вдихаю глибоко повітря, звільняюся від останніх думок і промовляю:
- «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші. Як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь».
- «Богородице Діво, радуйся, благодатна Маріє, Господь з Тобою. Благословенна ти між жінками і благословенний плід лона Твого, бо Ти породила Христа Спаса, ізбавителя душ наших. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь».
Летять думки, як білі чайки над океанською незміряною величчю, що неосяжна простим оком досягнути краю світу. Доноситься із молитви кожне слово, як біленькі конвертики, писані на хвилях жалю, як пісні, співані на струнах благання у безмежний простір іншого світу. Над кожною душею світлі ангелочки. Яка то огортає радість, яке то величне слово Любов! Там у звучанні небесного хору, безперестанно вони доносять кожне сказане прохання, кожну пораховану сльозинку, кожну подяку і радість просящого християнина.
- Не облиши в стороні, Господи, мій український народ , пригорни, настанови до своїх найвірніших слуг та прийми під свою опіку.
- Прости, Господи, наші гріхи...
Однієї молитви чи Господньої Літургії не достатньо, щоб тебе вблагати. Пожертва коротких хвилин не взмозі замінити постійного відвідування.
Я не шукаю, не прагну загального визнання чи нагороди. Бо пишу від щирого серця і для блага співвітчизників. Сподіваюсь, в жилах у кожного люблячого свою землю, б’ється щире серце і тече батьківська кров.
Я дякую Всевишньому, що наділив мене достатньо міркою розуму і знань. Якого я ще буду багато слухати і вчитися.
- Чого буду вартувати без Його величі і вчення?
- Отче Небесний! Моє життя та доля рідного народу належить Тобі. Дай нам сили та волі перебувати з Тобою. Віддаємо у Твої руки всіх і все. Хай буде у славі Свята Соборна Українська держава! Хай добротне зерно вродить на нивах наших душ на Благо Душі Твоєї! Амінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=386487
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 21.12.2012
О, як-то боляче! На серці — сумно.
Упали зорі на вечірній став.
Гойдалось плесо легко і безшумно,
Тоненький місяць з хвилі виринав.
Між верболоз ходили ми стежками.
Чумацький Віз згубив мішок зірóк.
Розлоге небо видом величавим
У спогадах навіяло думок.
На мить здалося — знову я з тобою,
Відлуння слів сплелось в пасмо надій.
Неначе пазли, доля самотою,
Що вже й не знаю, мій ти чи не мій?
То плаче світ, коли спадають роси.
Якби ти знав, як народився день,
Ти б не блукав, як птах, по світу досі
І не співав би у світах пісень.
Якби ти знав, якби ти вмів любити
Душі моєї спалахи пожеж.
Ти б помирав, і знову прагнув жити,
Як осінь ця, що сніє жити теж.
[i]Кала́ч, кола́ч — білий обрядовий хліб особливої форми,
випечений із крученого й переплетеного тіста.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.12.2012
Недовгими є у Іспанії зими,
Бракує часу милуватися ними.
Подивишся ранком з віконця квартири –
Зима білу ковдру змінила на сіру.
Далеко-далеко засніжені гори
То Авіла* біла, як білі собори.
Тут снігу немає, це – місце тепличне,
Життя пролітає у місті столичнім.
Але в Україні зима-завірюха.
Жартує хитрунка й щипає за вуха,
Обгорне дороги туманом кошлатим,
В заметах стежини, не вийти із хати.
В Мадриді дощило, в Франківську морози,
Якісь дуже дивні небесні прогнози.
Тепленьку одягнеш свою кожушину,
А з полудня знову нема й порошини.
[i]Авіла* - місто, провінція західної Іспанії[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383037
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.12.2012
[i]"Дерева засинають – до весни"[/i]
(Наталя Данилюк)
Дерева засинають до весни,
Купа їх дощ у купелі осінній,
А потім, потім прийдуть дні зими
Укриє гілля перший білий іній.
Усе засне. Неначе літа й не було —
Ні цвіту, ні плодів, цієї долі.
Дивися, вже й дитинство відійшло,
І юність вже скотилася поволі.
Роки, роки. З весни у осінь йдуть,
Злітає цвіт, мов срібні заметілі.
І щоб красу ніколи не забуть,
Вплели вони у коси квіти білі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=379894
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 24.11.2012
Летить, ось та, на крилах долі,
Лісами, долами, у полі,
І дивиться так романтично,
Галинко, як ви поетичні?!
ІгорКо
Лечу у небі не одна,
Завжди у помаху крила
Потужну силу набираю,
Повітря жадібно ковтаю.
Щасливий той, хто крила має,
Хто небо любить і літає.
Мій аркуш - білий небокрай,
Моя поезія - мій рай.
Збираю ноти, барвний спів
У запальних й палких вітрів.
В тополі край мого села,
Творю поезію в віршах.
Ось там далеко за лісами -
Видніє ключ із журавлями.
Сумує поле. Тихо стало,
Неначе справді й задрімало.
Воно таке безсиле, кволе
Віддало все, що тільки може.
Обняла землю ясна просінь,
Іде землею рання осінь.
Десь там, між горами видніє
Зелений ліс, що багряніє.
А я очима тільки гляну
Летіть в душі неперестану.
Лягає муза під перо,
Немаю крил, а птах - давно.
І кличе, манить білий світ
На крилах долі мій політ.
РS. Щиро дякую за приємні розмови та душевну підтримку на чужині.
Щастя та долі вам Ігоре Корнічук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375555
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.11.2012
Теплий вітерець люблю, тим паче
З ароматом хвої він найкращий.
Ледь з діброви жолудями пахне
І осіннім лісом жовтобарвним.
Вдосвіта дрібні опеньки, наче диво
З під листків ширшавих народились.
Поміж манних ясенів красують,
Світ довкола щедрістю милують.
Злегка смутна особлива тиша, тиша
В золотаву казку манить, кличе.
Під ногами листя шурхотить: шур-шур,
Намочила черевички у росу!
Срібні краплі мерехтять на листі -
Схожі діаманти у намисті.
Може на старенькому пеньку
Неба синього між сосен доторкнусь?
Закохатися у простір голубий,
У промінчик поміж гілля золотий.
Полюбити ще палкіше дивосвіт,
І себе, і друзів, всіх, всіх, всіх.
Любий день сьогодні й без дощів
Ген туман в долиною забрів.
Пізні квіти де-не-де в сухій траві,
Залишила рання осінь до душі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371148
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.10.2012
Як добре, що зустрілися з тобою,
Не заблудились поміж берегів.
Глибокий простір синього сувою
У тиху пристань наші долі звів.
Холодний ранок дише свіжим вітром,
Неначе небо пригортає нас.
На дворі осінь. А між нами — літо.
О, як приємно зупиняти час!
Дивитися у вічі океану,
Розчулитись від дотику руки.
Коли ти боязко сказав: «Кохана»,
Змінився час в природі навпаки.
Не відпускай, як берег гонить хвилі,
Спадає нишком золотий відлив.
Світ без любові, мов птахи безкрилі.
Чи я без тебе й ти без мене б жив?
Над морем галас чайок вже стихає,
Вечірня загорається свіча.
Як вітер ніжно хвилі обіймає,
Так ти горнись до теплого плеча.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370109
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.10.2012
Не край свого серця, не край,
У мене інше життя.
Хіба ж повернути май
І юності, що відцвіла?
Хто ж в силі здолати час?!
Він зник, за межу в небокрай.
Вже внуки зірками горять,
Не край свого серця, не край.
Пів неба, чи ж цілий світ
У щирих та добрих очах.
Я знаю, що ти зберіг
Любов, що у нас була.
Відвертості - повний міх
Згубилось по́спіль в літах.
Прости, не рахованих слів...
Прости, поміж все життя.
Всі дні заплелися в роки,
Сховалась любов за рукав.
Мережили долю зірки
А жовтень згорав-згорав...
Вже вишила доля рушник
З червоних і чорних ниток.
Ще й травень у осені зник,
І вже не поверне ніхто.
Не край свого серця, не край,
Хай крається тільке моє.
Я знаю, що ти кохав
Так сильно і понад все.
Я знаю, що ти любив
Без фальші і без підстав...
Прохаю, щоб тільки жив
І Бог - благословляв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366061
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.09.2012
Як я люблю, ці хризантеми білі!
Ці сонечка, що пахнуть уночі.
Здається тихим раєм день осінній,
Що навіть і не падають дощі.
Як я люблю цей спокій, що панує
В квітках поміж долоньок пелюстків.
Вмивають роси і на них ночують
Сріблясті дива — кульки водяні.
Погідний ранок сонно спочиває,
Що навіть спокій обгорнув плече.
В мізерну крихту не любов згорає,
А білим цвітом повниться земне.
Як я люблю ці диво-самоцвіти,
Маленькі сонечка до спраглої душі.
Чого ж від долі можна ще хотіти?
Хіба що жити, жити на землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363546
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.09.2012
Плакав дощ, але небо тулилось,
Сірий дощ видавався теплом.
Один крок... А чомусь зупинилась,
Серце билось, хололо чоло.
Це – моя українська землиця!
Рідний Край у співучих піснях.
У душі моїй біла світлиця,
Сильні крила і мужній птах.
Скільки радості вплетено в долю,
Я цілую Землю Святу.
Так далеко... та поруч з тобою
Я тебе... по-своєму люблю!
Я люблю тебе понад зможу
Помістити любові в душі.
Помах крилами – вже не ходжу...
Емігранти ми…
Ми – журавлі…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363137
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.09.2012
Прилетіла пташка, крилами тріпоче.
Скільки в неї радості, скільки заохочень?!
Заглядала в шибку, сіла на гіллі,
Втішила, розрадила жалібні пісні.
Заспівала з пташкою, вирвалось з грудей,
Хай летить мелодія в вересневий день.
Із осіннім листячком в золоту траву,
Там де оксамитові крапельки дощу.
Відцвіли ромашки, дрібно-білий цвіт,
Гріє промінь сонечка, тулиться до ніг.
Шелестить мелодія дивно: шу-шу-шу,
Скільки нерозгадано в цьому рандеву.
Пташко-щебетушко, чи не осінь вже,
Айстрами заквітчано, а в душі – пече?
Словом-переспівом полети туди
Де спішать намріяні весняні думки.
Хай вона розкаже милому слова,
Ой лети, надієнько, до його вікна.
Принеси вітаннячко, донеси любов,
І співай мелодію знову, знову, знов...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358325
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2012
Незряче серце каже, що не ви
Жагу кохання здатні втамувати.
Із серця йде любов, не з голови,
Не вас мені судилося кохати.
Немає сліпоти в моїх очах,
В душі немає хитрості на вдачу.
Ім’я не ваше на моїх вустах
Не вам віддам любов свою гарячу.
Людських насмішок нам не обійти.
Ви скажете, той образ не існує.
За щастям я уперто буду йти,
Бо знаю — Бог усім любов дарує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358286
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.08.2012
Вітер колисав зелені коси,
Гнув і розперезував гілля.
Літні трави, скошені в покоси,
Линув спів вербовий у поля.
Буревій в краю́ ні з ким не ладив,
Ні на мить спинитись не хотів.
Шаленів, сміявся, ще й лукавив,
Обіцяв... та тільки не жалів.
А верба завзято сподівалась,
Вірила в прийдешній день:
Ті вітри невічні, добре знала,
Бо в надії – безлічі натхнень.
І засвітить сонце в кожну хату,
Обігріє землю досхочу.
Рідний край, мов вишивку багату
Зросить небо в крапельках дощу.
Звеселиться світ, птахи і люди
Співокрай проллється у піснях.
Хоч вітри ще дують звідусюди, –
Прилетить в гніздо далекий птах!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355147
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.08.2012
[youtube]https://youtu.be/dukVxn0gjUA[/youtube]
Хто ти, очима в тон блакиті?
Ця невідомість загадкова.
Можливо, ти — волошки в житі?
А, може, осені покрóва?
Не знаю, чуєш, хочу знати,
Куди пливе кохання човен.
Чи два весла з собою брати
У почуттів глибоку повінь?
Чи можуть в серці відчинитись
Ті двері в грудях, що ліворуч,
Щоб в ніжності обом втопитись
І нерозлучно бути поруч.
Боюся розбудити спокій.
Ти чуєш, як пливуть хмарини,
Як дощ шепоче одинокий,
Як вітер міцно спить в доли́ні.
І на твоє питання: «Хто ти?»
Спаде з душі моєї брила.
Ти — той, з ким мрію про польоти,
І вже оновлюються крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353714
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.07.2012
Сьогодні в мене свято величне й делікатне,
В календарі червоним чорнилом ставлю крапки.
Сама, немов на крилах в весняному розмаї
Ось вісімнадцять! Травень! Число я завкругляю.
Бабусина кровинка від роду і до роду,
Маленька українка великого народу.
Ну ж треба цьому статись? Цей день - Свята Ірина!*
Ірина мати доні Іринку народила.
Іриночка, дитиночка, хмариночка, краплиночка,
Рожева пелюстиночка, травиночка, росиночка...
Бабусина родзиночка, перлиночка, пташиночка,
Найкраща в світі внучка, ім'я її Іриночка.
Співає пташка в небі мелодію грайливу,
Всі почуття найкращі у серденько вселила.
Дрібненькі рученята, а губки пишний бантик,
Солодкої цукерки срібноблискучий фантик.
Яка взаїмна схожість! Дивлюсь, не надивлюся,
Цілую і голублю, натомість признаюся:
Бабусина ти мрія! Здоров'я, щастя, долі...
Ми так тебе чекали - дитинки золотої.
Іриночко, Іринко, малинко, горобинко,
Цукринко, солодинко, хлібинко, пампушинко...
Картинко, веселинко, зернинко, лебединко,
Лоскочемо всі разом: Рости мала Іринко!
PS.
У світі є багато Яринок і Галинок,
Маленьких Валентинок, Даринок, Катеринок.
А ще таких забавних Маринок і Христинок,
Хай виростають дітки у кожної родини!
*18 травня день Святої муч. Ірини
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351372
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 19.07.2012
[i]Присвячую дорогому батькові Казимиру.
Простіть, що так далеко від вас.[/i]
Батьку, чому ваші очі сльозились?
Не назавжди прощаюся я.
В тих очах, я б напевно втопилась,
Коли нишком скотилась сльоза.
Я пливла разом з вами по морю
Із дитинства щасливих мрій.
Наливалась по вінця журбою,
Коли було самотньо одній.
В легкий сон говорили казку,
Кожне слово – повчальний урок.
А тепер ми прощаємось, батьку,
І ховаємо сльози удвох.
Може, щось ви мене не навчили,
Не повернемо днів, а ні час.
Чом так смутно додолу схилились,
Коли ледь притулилась плеча?
Знаю, батьку, літа не спіймаєм,
Сивина й на моїй голові.
Ви промовили: «Благословляю...
З Богом, доню, в далекі краї».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350280
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2012
[i](присвята чоловіку Мирославу)[/i]
А мені наснились колосочки,
Жовті-жовті й вусики густі.
Й ти стояв у вишитій сорочці
Серед стиглих і п'янких хлібів.
Колихав вітрисько лан безкрайній.
Вдосталь від світанків в заряснів.
Синь волошок, мов кораблик дальній
Виринав між спілих колосків.
Жайворонок снивсь на видноколі,
Свіжий ранок й твій щасливий хід.
- «Любий мій, а час біжить поволі...
Все рахую... Скільки ж збігло літ».
На твоїм зажуренім обличчі
Крізь осмуту голос задзвенів.
Стиглі трави зморені, тремтячі...
Натомились від спекотних днів.
Де ж ти загубилась, моя доле,
Давнє літо й наші голоси?
Запечалилось без тебе поле,
На волошках в крапельках сльози.
До край поля стежка добігає,
Поміж яблунь вчулось: «До-же-ни!»
Там, не раз тебе я виглядаю,
Замість тебе стали ці лани.
Снився липень та густі покоси,
Наче то насправді, наяву.
Як спадають понад ранок роси,
Жайворонком в небо все лечу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348781
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.07.2012
Чужина... То, не верби на левадах схилили своє зелене віття. То, не крислаті дуби з могутніми кронами. То, не смерекові ліси, що пахнуть понад усі полонини. То, не стрункі білокорі берізки і не мовчазні тополі край дороги.
То - інша частинка землі в колоритності мови і в сукупності традиційних звичаїв. Далека і загадкова, таємнича і незвідана, тепла і привітна, весела і щедра - Іспанія. Так і тут є свої захоплюючі, пречудові, даровані Богом місця. Хіба надивишся світлим ранком у глибокі води океану? Він манить, лоскоче хвилями, немов кличе за далекий горизонт. А гори Піранеї - це загадковість незвіданого, непройденного. Вершини гір, що вкриті сріблястими снігами милуються одна одною у той час, коли долини встелені зеленими соковитими травами.
Мимоволі задумуєшся, хто ти такий у цьому прекрасному світі? Яке призначення твоє, людино?
Дорогий читачу, мій любий українцю, гортаючи сторінку за сторінкою цієї збірки, ти відкриєш для себе моє найпотаємніше - внутрішній світ. Тому над усе бажаю поділитися своєю маленькою духовною скарбницею. Як на мене, варто завжди бути простою та щирою людиною. Бо кажуть: про що людина говорить, то у неї лежить на серці. Наше єство - це Храм Божий. Чи замешкає в ньому Бог, залежить від самих нас. Чи закопаємо свій талант, чи використаємо для справи і набудемо ще більше талантів?
Кожна мить, хвилина, місяць, рік мають вміщати та оживляти в твоїй душі світлий вогник доброти і людяності. Не потрібно скупитися на привітні слова чи любов до ближнього, адже слова не купляєш за великі гроші. Слова безкоштовні, відшукай їх у своєму серці і знайдеш самого себе. Не відкладай на пізніше усмішку, бо вона зараз же відповість взаємністю тричі. Це багатство внутрішнього світу плекається тільки в душі. Багатство душі не купиш за гроші, не виторгуєш за будь-які земні короткочасні цінності. Духовний світ не матеріальний, не бачений. Вирости в собі Дерево Любові, дай хороші плоди людям, результат непередбачено-врожайний.
То ж нехай наші серця збагатяться мудрими помислами. Нехай вони будуть ясні та чисті, як перші білі проліски на весняних зеленуватих пагорбах. Як свіже, напоєне азоном повітря, що вирує над Карпатськими полонинами. Як білі лелеки, що спішать до своїх гнізд, як духмяний запах блідо-рожевого цвіту травневої української ночі.
Чи усвідомлюємо цей шанс дарований скороплинною долею? Чи виявляємо його у повсякденні? Чи розуміємо, що життя - екзамен на розуміння щастя? Вміння створити свою ауру, зберегти для себе і дарувати його іншим? Щоб не холодні неприязні бурі віяли за нами, а лагідне сонце людської вдячності освітлювало наш шлях. Щоб у мирі та спокої була душа, а навколишній світ був ясним і чистим, добрим і ласкавим, зрозумілим і бажаним. Де б ми не були і ким би не були, всюди і завжди зберігаймо у собі добрі помисли і не біймося ран. Бо вони, як ліки, що загартовують душу і серце, дають прозріння. Зрештою, всі ми тут одинакові. Різними ж є наші вчинки. То ж намагаймося ніколи не возносити власну гординю, не приховувати і не вирощувати злу душу. Уміймо прощати інших людей. Вибір за кожним із нас: яке насіння вкинути у землю власної життєвої ниви, щоб потім зібрати добрий урожай. Бо змалечку знаємо: що посієш, те й пожнеш.
Між Україною і Іспанією пролягають тисячу кілометрів. Сотні українців долають цю відстань для того, щоб працюючи у сорокаградусну спеку на будові чи доглядаючи дітей, людей похилого віку, покращити матеріальні умови власних родин. Тільки Богу відомо, скільки поту і сліз витерто рукавом тяжкопрацюючого на чужині українського заробітчанина.
Та зрозуміти людей емігрантів, висловити своє щире співчуття за втрачені мрії, зруйновану людську долю, розділену сім'ю, зможуть лише ті, хто на крижалях власних душ викарбував кожен свій прожитий день, історію рідної України.
Не осуджую нікого, кому довелося покинути рідну домівку, прабатьківську землю. Молюся, щоб їхні голови освітив промінчик розуму щирості та єдності заради блага наших дітей. Дітям належить творити майбутнє. А ми, пов'язані між собою своєрідним ланцюжком, будемо триматись один одного, бо наша душа і серце українські. Головне - завжди любім та пам'ятаймо рідне батьківське гніздо, звідки полетіли в далекі краї, шукаючи хліба насущного. Завжди несіть глибоко в серці материнські ласкаві очі та батьківські поради.
Пробачте, дорогі наші рідні, що розлетілися хтозна-куди. Калиновими гронами вже проросло у спраглих душах, п'ємо гіркуватий напій чужинських страждань, сподіваючись, що залікуємо біль розлуки.
І лише час пережитий, переборений, переплавлений у досвід років має дозвіл на оцінювання минулого. З висоти прожитих років стверджую, що не місце проживання визначає особистість людини, а лише її вчинки, проаналізовані під лупою наслідків.
Далеким берегом журавлиним називаю цю далекосяжну країну Іспанію. Різними вітрами занесено сюди представників багатьох народів. Немало є і наших земляків. Я - одна з них. І попри все пережите вважаю себе щасливою. Бо жодні труднощі не зломили моєї справжньої української загартованості, не вбили шани до рідного краю, не стерли з пам'яті пережитого.
Несучи частинку любові у зболеному серці заробітчанки, дарую її у своїй другій поетичній збірці тобі, мій любий Прикарпатський краю, тобі, золотописанкова земле, тобі, солов'їно мово, моя дорога родино, милі друзі. Я шлю вам оце повідомлення: "Я люблю вас, моя рідна матусю, мій любий батьку, мій любий синочку - твоя друга половинка, а для мене друга дитина, мої ласкаві внучатка Юрасик та Іринка. Я так глибоко сумую за вами".
З любов'ю Журавонька.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347998
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.07.2012
Літо. Івана Купала.
В п'янкому запаху трав,
Небо у росах купалось,
День новий наставав.
Замчище - ніжність спокуси,
Магія лісу, квіток.
Мелодія Служби будить
І кличе у даль за село.
Де дуб своє гілля схиляє,
Смерічку туман огорта,
Там серденько плаче й співає,
А ранок цілує уста.
Узлісся встелене цвітом,
Ромашками й чебрецем.
Там папороть квітне літом,
Обмита купало-дощем.
Боже! Як гарно і мило:
Прута краса в далені.
Місто - ранкове диво,
Час зупинивсь на землі.
Сонце уста цілувало,
В морі твоїх очей
Човник, мов берег причалу
Відчула за своїм плечем.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347690
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 02.07.2012
Чорна кава в порцеляні білій,
Гаряче молоко, каничка цукру.
Шість золотавих печева "Марія",
Смородини варення, масла грудку.
Лляна серветка вишита у маках,
Маленьке блюдце, мов окраєць сонця.
Наповнив хату ароматний запах
І білий світ в квадратиках віконця.
Колише ранок тюль шовково-срібну,
З саду ввірвавши присмаки медові
Густих черешень гілочку огідну
Губами пестив перший літній промінь.
Стуливши очі, стало тісно мріям,
Твердило серце, що на світі любо.
Немов з землі росте в душі лілія,
Що стало вузько, стало зовсім трудно.
О, ця любов! Немов пташиний спів...
Хіба ж коріння в неї висихає?
Маленький вузлик щирих почуттів, -
Для всіх кого люблю, кого не знаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347324
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 30.06.2012
Яка ж краса ці лілії червневі!
В пахучих квітах - неба Божество.
Строкатий ранок у садах вишневих
З дощу краплинок оживляв єство.
У літніх травах пелюстки з росою,
Скупали хмари кожне стебельце.
Ці квіти, мамо, схожі із тобою,
Коли любов до донечки несеш.
А друга квітка - то Свята Марія,
Пречиста Діва з голубих небес.
В саду розквітла квітонька лелія
І наче з нею світ увесь воскрес!
Лілея третя - Матір Україна,
Благослови Всевишній, ранній цвіт
Яка ж вона близька і серцю рідна,
Що виростають крила у політ.
Ці білі квіти, що ростуть в го́споді
У маминім улюбленім саду.
Три мами, три голубки, три Любові
Де більша є любов за цю?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345813
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.06.2012
Гаптую крила, щоб у вись злетіти,
Туди, де голубінь твоїх зіниць.
А дощик не вмовкає дріботіти.
Усе мине під шепіт багряниць.
Думок політ, як сад дощами вмитий.
Від тягаря звільняється душа.
Цілує промінь рими день прожитий,
Стікає дощ трикрапкою вірша...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345509
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.06.2012
Не баную й не плачу,
Бо нічого не значу.
А тобі, що до мене,
А мені, що до тебе.
Та не знаю нічого,
Може й знати не хочу.
Певно, буде так краще,
Що тебе не тривожу.
Зачиняю серденько,
Щоб не було близенько.
А як прийдеш - чудесне,
Все у мене воскресне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339331
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.05.2012
Как хорошо, что есть л ю б о в ь на свете!
Счастливчик тот, кто – в выигрышном билете.
Иные могут целый век прождать,
Но чувства сильного не испытать.
За груды золота или за медный грош
Любовь не купишь, даром не возьмёшь.
Моргнув глазком, её не соблазнишь.
Когда ушла, вдогонку зря кричишь...
Как странница, любовь отыщет путь,
Идя туда, где сильно её ждут.
Любовь была и есть, и будет в тренде!
Топить было бы глупо её в бренди,
Пусть даже с нею ты и не в ладу́,
Горячки не пори в хмельном бреду.
Какой бы не́ был властный ты король,
Решать уж ей само́й ты всё позволь.
А с приговором тоже не спеши,
Сперва спроси совета у души.
И если вдруг захочешь измениться,
Быть может, сто́ит впрямь, всерьёз влюбиться?
Меняйся сам... люби вокруг людей...
Тепла и света ближним не жалей!
Любовь и есть высокое искусство,
И есть у всех права на это чувство!
Оно, как дерево, живёт-растёт...
Даёт всем корни и в сердцах цветёт...
Напрасно жизнь свою не проживи,
Люби...в мечтах летай...благо твори!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338678
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.05.2012
Нерозказана казка для тебе,
Вечір тихо спадає в траву.
На просторах таємного неба
Зорі мову ведуть світову.
Жовтий місяць засвічує зорі,
Світить в очі, — ніяк не заснеш.
Ти колись обіцяв, що в долоні
Ясну зірку з небес принесéш.
Не даруй мені ночі намисто,
Двері дому могó відчини.
Принеси мені айстрів барвистих,
Що як небо у ніч восени.
Розпроміниться серце з нестями
В діамантах яскравих зірок.
Засміюся дзвінкими піснями.
До любові на відстані крок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337944
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.05.2012
Дивилась правда в очі й возносилась
І перелоги душ добром зросила.
Дивилась правда в очі на світанні,
Бо сила українська у єднанні.
З тобою, брате, - кровний українцю,
Святі слова, як синє небо чисте.
З тобою, сестро, оберегом стану,
За Україну - молоду державу.
Дивилась правда в очі - нас мільйони,
Це Київ і Луганськ, Одеса, Львів та Броди.
Дивилась правда в очі - сила волі,
Ми возведем Єдиний Храм Любові!
Дивилась правда в очі з "Заповіту",
З тобою, нене, ми, - а не по світу.
Дивилась правда в очі й воскресала
Над злотобанним Києвом Держава.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337941
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 17.05.2012
(продовження до вірша "Де ж ви, хлопці забарились")
- 2 -
Калинову мають вроду
Всі красунечки зі сходу.
Гарні, пишні, яснолиці -
Це дівчата із столиці.
А веселі і жвавенькі,
З щирим серцем і добренькі -
Це дівчата-гуцулята,
Не впізнаєш, хто з них краща.
Чуть серйозні... статна мова... -
Це паняночки зі Львова.
- Хто роботи не боїться?, -
Злотодіви із Полісся.
Ось такі у нас дівчата
Всі, як Осінь пребагата.
Зачарують, спалахнуть,
У танок з вогнем візьмуть.
Так, як листячко із клена
Вітер кличе не втерплений.
Де ж ви, хлопці, забарились,
Не усі ще поженились?
Де Михайло - стан високий,
Де є Роман ясноокий?
Рух поважний є в Олега...
В Володимира, як треба,
Є розсудливість, а значить:
В козака є мудра вдача!
Що й кому не говори,
В нас дівчата... хоч куди!
В цілім світі не знайдеш:
Чи проїдеш, чи пройдеш -
Україночки - найкращі,
Найвродливіші й багатші.
Як полюблять... на усе!
То, і дійсно - повезе.
Козаченьки, хлопці браві,
Де ж ви ділись, величаві?
Українські запорожці,
Де ж блукаєте ви, хлопці?
І ще - Довбуша брати,
Загубилися, куди?
Не бануйте, не журіться,
На вкраїночках женіться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=336876
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.05.2012
У чеканні — неспалена мрія,
І розлога, неначе верба.
Сонцем сяяла в серці надія,
Ніби хвилі, спливала журба.
То не дивно, що ти був присутній.
Вік тобою живу. І люблю.
Обнімав плечі вітер попутній,
І страждала душа від жалю́.
І немає потіхи й розради,
Увійшла пустота в почуття.
Та згадалася мудрість поради,
Що в терпінні — спасіння життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334562
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2012
Тебе нема... До тебе, любий, так далеко,
А біля мене поселилися лелеки.
Скажи, коханий, чи ти згадуєш мене
Хоча би в снах?.. Як день і ніч мине.
В моєму серці ніжне дерево любові
Не відцвіло, але цвіте у кожнім слові.
Летять в конвертах вдалечінь листи, листи...
У них кохання, та чи відчуєш ти?
До болю крає душу незабутній спомин,
Згасає день, зникає теплий промінь.
На скатертині два бокали з кришталю.
Вино надпите... Гірко... Не доп’ю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334557
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.05.2012
Теплий травень не дає спокою.
Вимріяла долю навесні...
Соловей рулади над рікою
Виливає в співи голосні.
Ніжний вітер грається в волоссі,
Білим цвітом юність нагадав.
Хто сказав, що в мене в серці осінь?
То не осінь, травень заблукав.
Приспані збудилися надії.
Пахне так любистком, чебрецем.
Рвуться у житті рожеві мрії
Поміж цвіту свіжим вітерцем.
В теплім травні видумала долю.
Снився опівночі хтось мені,
А тепер лиш піснею дзвінкою
Соловейко крає вдалині
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333814
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.04.2012
Заспівала дзвінко пташка рання,
Розбудила тишу край села.
За хмарину зіронька остання
Срібнобокий місяць повела.
В сірих хмарах трепенувся промінь
Понад полем в золотій дузі.
На подвір’ї голосистий півень
Виливає співи голосні.
Біля хати королева-мальва
Закосичена в рожевих пелюстках.
Пишні стебла в розмаїтті барвах,
Наче хустка мамина в квітках.
Соняшник зачепурився, певно
Що найкращий – хвастатись не гріх.
І на сонце задививсь, що модно
Буде виглядати увесь вік.
Батько милувався виноградом,
Скільки весен у гілках цвіло...
Дозрівали вишні, пахло медом
І безмежним маминим теплом.
Яблуня схилила статні віти,
Ніби розмовляла з ворітьми.
Приїжджайте в гості, любі діти,
Зачекався батько із весни.
Приїзджайте в гості, до господи
(Хто з чужого краю, хто в селі)
І за все найбільше з насолоди
Коли ви, мов дітоньки малі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333808
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.04.2012
Писанка - яєчко, рук людських творіння,
В коломийськім краю вісниця Добра.
Стукає сердечко, мрія покоління
Твориться на диво в ній жива краса.
Писанка - яєчко, мов шовкова нитка,
Вишиті сорочки молодих дівчат.
З гір цимбалів звуки, швидкоплинна річка,
Прута передмова, зелених Карпат.
Писанка - яєчко, дихає натхненням
І ведеться в колі мова затяжна,
І зростає роду те гуцульське плем'я,
Тут моя родина, тут моя сім'я.
Писанка - яєчко, Великодна паска,
Сонечка промінчик в кошиках людей.
В ній молитва щира і Всевишня Ласка,
Боже Благовістя у майбутній день.
Писанка - яєчко, в фарбах колориту,
Трішечки від сонця, а від нас тепла.
Хочеться насправді просто в світі жити
В коломийськім краю, де моє життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=329506
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.04.2012
"Не завдавай душі своїй жалю, не муч себе думами сумними.
Радощі серця - то життя людини, а чоловіка веселощі - довголіття.
Розважай себе, втішай своє серце, геть проганяй від себе печаль:
багатьох бо сум уже погубив - немає ніякого з нього пожитку"
(Сир.30, 21 -23).
Людина:
Тривожуся кожним словом,
Чи сказане все до пуття?
Як випросить можна у долі
Щасливе і добре життя?
- Чи можна до зір полетіти,
Де в небі ліхтарики світлі?
Бо там, кажуть вічна весна,
Живе Світлий Дух в небесах.
А тут на землі у молитві
Неначе загублена птиця.
- Чи може, хтось крила відтяв,
Журавкою - долю назвав?
Обтяжені плечі, і падає хрест,
Та лину щоразу - до світлих небес.
Розправила крила, шукаю Христа
Та Віра завжди у людини слабка.
Стежини з дитячого світу
Де були в любові зігріті
Ведуть у широкі світи,
Де важче, і важче іти.
Ангел:
- А ти все люби, не журися нічим,
Знай, світ є веселим, хоч дещо сумним.
Радій, коли в квітах буяє весна,
Як хліб у полях золотих дозріва.
Всміхайся, щоразу назустріч вітрам
Не плач, бо сльозини втирає Бог сам.
- Ти знаєш, в шорсткому колючім терні
Троянди цвітуть запашні й чарівні?
Співай, коли змочить краплинами дощ,
Втішайся! Дарма, що до нитки промок.
Люби світ сильніше всім серцем, душею
Хіба ж ти не знаєш, що Він є з тобою?
Втирає з обличчя солоні сльозини,
Лікує всі рани і болісні днини.
- Не можеш збагнути Його доброти?
Прекрасним є світ! А людина це – ти!
Людина:
В усмішці побачу я Бога?
А тіло - це Храм Душі?
Мій Ангеле, Світлий і Добрий, -
Це хочеш сказати мені?
Ангел:
Хіба ж ти не знала, що Бог живе в серці,
Ти знаєш, що Бог - це Любов!
В солодкому диханні, в тихому плесі
Сліди на піску залишав.
Людина:
Я Віру збагачую словом
Мов птах, а людиною йду.
Хотіла зустрітися з Богом,
А Бога у серці несу!
Несу я у пісні, в молитвах
На арфах Його впізнаю.
То пташкою лину у небо,
Шукаю у хмарах дощу.
Любіть свого ближнього, люди!
Шукайте між вами Христа.
Він мертвого навіть розбудить,
Хай буде Любов жива!
Любов є цінніша від скарбу,
Від золота, що блищить.
Хай прийде до кожного Ангел,
І правду таку сповістить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328720
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2012
Твої слова, подруженько, слова...
То не слова, то мабуть дивні птиці.
Зелений гай у розмаїтті дня
І безліч квітів... З кольором блакиті
ведуть розмову, наче гомонять.
О, там либонь, твоя колисонька небесна?
І райдуги весло і лебедина пісня.
Тюльпан вогнистий прикращає весни,
Причепурив своє зелене листя,
Мов келихи червоного вина.
Піонія невинна плаче... Багряніють
її пелюсточки розвітли, мов серця.
Так утішають кожного в подвір'ї,
Даруючи всім Божого добра,
Що навіть заросилася травинка.
Де ти знаходиш, Надю, ці слова
Бузка чарівність і п'янку черемху?
Може секрет, що там твоя душа
що ранку, мов як лебедем возреслим
Розсиплюєш по пагорбах квітки.
Може, дарунок з неба хтось прислав,
Із тих ікон, що дивляться у очі?
Невже ці весни хтось таки приспав,
І Божий Світ, що так любити хоче,
Що сонечком і веснами цвіте?
А ти все оживляєш золотим пером
І надихаєш кожному - Любові,
Як плаче сад, за зроненим листком,
Так боляче за кожного у слові,
І молишся, щоб спраглих напоїть
молитвами, в яких шукають правди,
І лине спів Архангела пречистий,
Так хочеться, туди пішком піти
Припасти до колін, де так врочисто
Тебе зустріне Божа благодать.
Ранкова чистота в написаних віршах,
Весна - октава квітів, стежечка росиста.
Здається, бачу я тебе у снах,
Де у словах розквітла квітонька містична.
В надії ми шукаємо свій шлях...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328212
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 06.04.2012
Сонце сходило, як сонце,
Тільки проміння ярке
Очі сліпило, мов гостре
Вино похмеліло-терпке.
Небо горіло від сходу,
Всміхалося поміж дерев.
В ранковому леготі знову
Проснулося все живе.
У кожній росинці - сяйво,
У довгій дорозі - мета,
А в матері - квіти мальви,
А в школі - дзвінка дітвора.
У батька - ранкове натхнення,
В достатку - щаслива сім'я.
У краю, що зветься на ймення
Соборна Україна Свята.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328110
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2012
Муз. Галини Різничук
Дві берізки на полянці стиха розмовляли,
Шаруділи листовинням, сукнями кружляли.
Ле́гіт гілля пригортає, сонце в роси впало,
Засоромленим берізкам коси заплітало.
Полотняні білі плаття, вишиті й розлогі,
Чорним кольором - тривоги, білим - світлі долі.
Збоку явір закохався, нахилився близько,
Задивлявся на сережки, цілував їх листя.
А на ранок, в подарунок, у траві шовковій,
Забілілися ромашки дрібно-веселкові.
І лоскоче листям явір у веснянім гаї,
Ой, не знає, кого любить, кого він кохає?..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327991
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.04.2012
Плаче калина... Грона червоні
ронять сльозинки-роси.
Хто ж тобі мила, люба дівчино,
Жалі-слова приносив?
Не плач, кохана... Вітер гойдає
Висушить краплі рясні.
Ти, ще на світі нічого не знаєш
Камінь в них серце і жила сухі.
Хай тобі пісню співа соловейко,
Біля криниці, воріт.
Знай, що найкраще у тебе серденько
Втому лікує і пишуть пісні.
Ти не дивись, бо чимало на світі
Бачать у тобі красу...
Хай рясний дощик окроплює грона,
Сипле у жменьках дощу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327963
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 05.04.2012
В світлиці Божий образ на стіні.
Приймає погляд немічна душа.
Печальне серце в скорбній самоті
І окриляє духом почуття.
Годинник стукає, його чувати,
Ритмічно викарбовує биття.
З тобою, Боже, можна все долати,
Бо ти - Любов, що повниться життя.
Щира молитва: "Отче наш, Ісусе...
Маріє-мати..., - нас благовісти.
- Благословіть, в безмежній тузі,
Летять слова, немов святі листи.
Благальні очі і вінок терновий,
Обличчя понівечене людьми.
Прости наш гріх, Ісусе... І з любові
У веснах сонечком зійди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327650
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.04.2012
Прийдеш - буду безмежно рада. Значить, - все таки любиш...
Через усі перешкоди, через гіркі пересуди.
Радітиму ніби пташина над полем таким неозорим,
Ти будеш пісні співати у кожному сказанім слові.
А не прийдЕш? Що вдієш... Кричати у простір: "Чекаю?!"
Повірити важко у правду, що не любив й не кохаєш.
Проллється у трави злива, в дощах не побачиш сльози...
Любов у краплинах впаде і виростуть квіти мімози.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327336
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.04.2012
Сьогодні перший день весни, а на дворі - зима,
Такого снігу намело, у білім відблиску земля.
Дерева інеєм покриті в яскраво-срібний колорит,
А я, з хатини теплої пошлю до березня, - Привіт!
У синім небі забажаю - грайливих промінців,
А на землі - капіж веселу і пташиний спів!
Берізок зелень-коси, перших квітів схід,
Тому, що жінка я! Тому, що творю світ!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327329
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 03.04.2012
Вже сонечко весняне гріє,
Верба пухнастим котиком цвіте.
Підсніжники між пагорбом біліють.
А ми радієм понад все.
В Карпатах сніг не весь стопився,
У затінках поміж дерев,
Зайчик маленький примостився
І теж радіє гожим днем.
Тихесенько дзюрчить струмочок,
Весняним голосом своїм.
На дубі видно трьох синичок,
Бо стало веселенько їм.
Ми завтра з школи із сестричкою
П'ятірки мамі принесем.
Бо дружимо ми дуже з книжкою
І привітаємо з твоїм, матусю, днем!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=327195
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.04.2012
Асфальт розхристаний в калюжах,
Весняна повінь, мокрота.
Зима без жалю, вже байдуже
Віддала всі свої права.
Рілля з-під снігу виставляє
Чорненькі шапочки свої,
І міцності мороз немає
Хіба, що ранком до зорі.
Дерева стомлені від снігу,
Колише вітер сонний ліс
Цю монотонну купіль білу
Поміж смерек, поміж беріз.
Тендітна брунька стрепенулась
З льодинки вирвалась сльоза.
І перші подихи вдихнула,
Така розніжена весна.
Напилася земля вологи,
Вже скоро проліски зійдуть.
Дерева вкриються в обнови,
І в коси квіти заплетуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326888
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 01.04.2012
Я не така вже і погана жінка,
Що криком біль свій виливала.
Тоді я була скривджена лебідка,
Що захист, тільки в Бога мала.
Устами болю так лягло в тягар,
Мов полонена, я шукала правди.
Ви, мов овечку вигнали з отар
І так собі, немов не чули, мовби...
Який тяжкий... то був душевний хрест,
Та ноша була просто незносима.
А ти сміявсь услід... І відтепер,
Я стала між лебідок сіра-сіра.
Хтось ніби вкрав з лиця у мене сміх,
У божевільну, безталанну хтось повірив,
А я все важила в душі: святе і гріх,
За що так необдумано у серце стрілив?
Скотилися сльозинки на рукав,
Долонями закрила небо синє.
Ніхто тоді, авжеж, не рятував,
Хіба, що та молитва у терпінні.
Сховалось сонце, промінь догорав,
Не тішив місяць зоряного неба.
Усе заснуло. Ти тоді сказав:
"Ти, не хвилюйся, буде все, як треба".
Я була птаха з раненим крилом,
А ти хотів, щоб я тобі співала?
І крізь буденні справи між гірких розмов,
Той клаптик... Я так Раєм уявляла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326884
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.04.2012
Я приходила на розраду,
Як вдень світання голубе.
Дивуюся, що досі прагну,
Як друга давнього тебе.
Комічний жест в твоїй натурі
І ділова тверда печать.
Стояла збоку, як в обсурді,
Що в других очі тим горять.
Вже перекреслене бажання,
Старанню неминучий клин.
Оцінку рук моїх в останню
В графу для двійок залишив.
Всевишній все прощає в світі,
Ніяк я рану не згою.
Не дай тобі в житті зустріти
У попіл спалену мету.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326649
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2012
[i]Від праці просто я втомилась,
Від слів - я хворою була...
[/i]
Ти обіцяв... Дивився прямо в очі,
Я так чекала завтрашнього дня.
Натхнення линуло охоче
І було чисте, мов роса.
Азарт навіював майбутнє
І витісняв струну-сльозу.
Здавалось, ти сказав щось путнє,
Тепер, ніяк я не збагну.
У праці порохом припала,
І свіжим пахнула вапном.
Брехня утіху зігрівала
І, як вогонь... пекло, пекло...
Дивлюсь на руки. Руки - руки:
Робочі, зморщені, сухі.
На жаль, збагнути я не можу,
Що мають бути не такі?
А говорив не те раніше,
Боготворила дні добра.
А та стіна була біліша,
За твоє серце і слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326625
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.03.2012
Не виросту деревом на стежині,
Коли гайнеш за обрій синій.
Не стану каменем на битім шляхУ,
Ти ж знаєш, що досі тебе люблю.
Захочеш - хмаринкою стану для тебе,
Весь сонячний світ подарую неба.
Зачиню браму вітрам попутнім,
Хай повниться щастям твоє майбутнє.
У поміч стану яскравим світлом,
Іскринки-зорі взамін засвічу.
Коли ж заблукаєш, освічу стежку,
Щоб вірно йшов і було легко.
Одна залишусь... Що з того буде?...
У добрім світі живуть ще люди.
Самотність прийде, не зачерствію,
Бо то й хто любить, подасть надію.
А як, рання зірка впаде́ у трави
І гоже сонце - закриють хмари?
Коли тобі раптом забракне сили,
Шукатимеш стежку, де вдвох ходили.
Благатимеш зустрічі, збагнеш повернутись,
Проситимеш в долі зі мною побути.
І я проситиму, і разом заплачемо...
Тих днів не повернеш... Багато втрачено...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324460
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 23.03.2012
В думках – весна,
блаженства рай.
Щаслива мить і вдача
і теплота твоїх долонь,
Одначе:
це – споглядання,
мить моїх думок,
це видумане в снах кохання,
й спраги́ ковток.
Це – всеодно:
трава зелена,
неполита дощем,
Спекотно...
Це, уявляєш? –
мозільний труд пішов в болото!
Останньою надія помирає...
Ти знаєш, я живу
І в сутінках зірки палають!
Хоч темнота
І я – сама.
Сказав один мудрець:
«Кохання краще мати,
втративши його,
ні ж зовсім,
і ніколи там не бути».
Майбутнє, хто може збагнути?
Хіба, що Бог?
Йому я краще руку дам,
у темноті.
Сміюсь – сміється світ мені,
А плачу – плачу я одна.
Так ось тепер,
Збагнула,
Отямила і осягнула,
Що не одна!
Я вільна Жінка:
Сильна і метка!
Мені ж весна таке дає натхнення жити,
Пробуджує маленькі чудо-квіти:
Біленький крокус дихає життям,
А пролісок із небом поєднавсь,
ромашки прагнуть розцвісти у травах,
тюльпан вже пуп'янок розправив,
фіалки, як з дощів краплини,
Здається – синє море,
як спочине.
І навіть ліс,
І то, залоскотав.
Що вже й сама,
неначе й не сама?
Неначе крила маю – журавля.
Погідний ранок надихнув, помалу
Добротний дощ змочив траву зів'ялу.
Ще з осені, поміж листків опалих,
Дрібненькі прутики до сонця потяглись,
Увись!
увись!
увись!..
Так стало мило,
наче тутка рай?
Якось без тебе,
Й не сама.
Украй,
так хочеться весь світ обняти.
І щось приємне розказати,
Потішити і привітати.
Бодай цей світ,
який живе довкола
І погляд неба,
Й погляд Бога.
Тепер ти хто?
Яка ж у тебе роль,
У цій весні?
Спадають крапельки із парасоль,
Що містить звуки сі-бемоль?
Рахманні тихі бризки, наче оксамит,
Якось здалося, ти у них.
В рапсодії співучого Гомéри*,
Де відспівав сліпець для мене?
Схилилось небо...
Ледь дощить.
О, цить,
цить,
цить...
Так тихо,
влучно і нестримно,
Купає дощ.
Ще й безневинно –
Торкнутись прагне з вітром весняним
А що мені тепер із ним!?
Ти став моїм квітневим садом,
Весняним подихом,
І зорепадом.
Глибоким змістом писаних віршів,
Лише зі мною,
Поруч бути...
Не посмів.
Ти став для мене
ким завгодно,
На все є час,
І в цій погоді
Зміняє місяць кольори.
Злетить весна, все відбуяє,
Замовкне,
Стихне.
Відцвітає...
І ти опадеш, відгориш,
Зів’янеш, зблякнеш, відболиш...
В траву пожовклу, що схилилась,
У квітку цю, що відтворила
Свою красу.
Усе минає.
Мить не вічна.
І зміст міняється у віршах.
Я так люблю весняний дощ,
Серед лугів, доріг і площ...
У мене крила журавля.
Я не сама...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=324287
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.03.2012
Світило сонечко із неба
Теплим проміннячком зігріти.
Була сама я – березнева
Поміж гусей та білих квітів.
А очі мружились від світла,
На вії впала неба повінь.
Серденько проліском розквітло,
Немов пречиста Богу Сповідь.
Пливли човном небесні хмари,
Дивним життя чомусь здалося.
Ще досі в небі хмар – отара
І бантик вплетений в волосся.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323882
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.03.2012
А ти сказав, що все змінити можеш
Так просто, без вагань, без почуття.
Ох, це життя!
Із жінки - бджілку,
З квітки - мід,
Із горобини - ліки,
З цвіту - плід.
Я підкоряюся твоїм бажанням
Ти є вершина, голова...
Я просто - Жінка, я - твоя.
Роки прожиті подарую.
В минуле їм не буде вороття.
Я не бажаю, я і не баную...
Здається, в них я була там сама.
Ох, це життя!
Мозільні руки приховаю,
Сльозину витру на очах.
Тебе не розумію...
Як нема, і не шукаю...
Схололо серце на семи вітрах,
Скотився крапельками час.
Може, і тут моя вина?
Ох, це життя!
А ти забрав, і не спитався: можна?
Мою усмішку... Так багато слів...
Тобі сказати не спроможна,
Так вузько в них... І там нема жалів.
Нема кохання і нема розради
Хіба, що в Бога пошукати правди?..
В думках сама.
Ох, це життя!
У примхах є невдячність, більш нічого.
В банальності - вага.
Тобі, так хочеться спізнати
Цей присмак, де болить душа.
Я підкоряюсь... музика... струна...
Тобі віддать не можу лиш одного:
Моїх думок, любові і тепла.
Ох, це життя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=323242
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.03.2012