| Сторінки (4/351): | « | 1 2 3 4 | » |
— Їй добре живеться...
— Аякже!.. Живу за кордоном.
Тут з медом грушки і бананові райські сади.
Та тільки одне хочу «мудрим» на слові вповісти:
Буває лиш добре, де там не бували ще ви.
В далекій країні, де вир незнайомого люду,
Традиції інші і мова, повірте, чужа.
Іду, як бувало, в гурті величезному всюди
І бачу в уяві до хати знайоме стежа.
Тут квітне магнолія...
Прошу: «Мене зазнимкуйте!»
Просила не раз, бо вона, мов черешня, цвіте.
Ось там, недалечко, хвилинку мені подаруйте,
Ростуть чорнобривці, зробіть мені фото оте!
І ніби уже побувала в садку біля мами,
Так легко крокую поміж незнайомих людей.
Життя не своє, а лікують чужими словами...
Я ж діла не маю до виборів їхніх, ідей.
Чи добре живеться?
Свої всяк долає вершини,
А що непосильне, скидаємо кожного дня.
Лиш серце болить за долю людей України,
Де мама і діти, й лишилась велика рідня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834112
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.05.2019
🌿🌿🌿
Я принесла гілочки вербові,
Стрічечку червону зав’язала.
Хай весь світ святиться у любові,
Бо Неділя Квітна завітала.
Я прийшла до Божої світлиці,
Люд осанну Господу співає.
День такий, що верхи на ослиці
Син Давидів в місто прибуває!
Ще у Нього б’ється серце в грудях
Й квітами устелені дороги,
З чистою душею стрінуть люди
І немає місця для тривоги.
Ще «Осанна...», ще — усе з любові...
Син у Бога — вибраний, єдиний!
Ось принесла гілочки вербові
Й огортає погляд голубиний!
Його серце, ще не знає смутку
Й стороною ходять юродиві.
Я підношу у молитві руки
І дивлюся в Очі незрадливі.
Хай Твоя Любов людей пригорне,
Дай здоров’я всій моїй родині,
А сльоза — тяжку війну відверне,
Я благаю — миру в Україні!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833497
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2019
Сплять у небі зірки на хмаринах,
Світить місяць, схиливши ріжок,
Спить до крилечка крильцем пташина
І в ромашках - густий моріжок.
Сад заснув поміж білих хатинок,
На рожевому цвіті - бджола,
Пахне медом нектар з пелюстинок,
Квітне в сні Україна моя.
Сплять ворота і зоряна гама,
Світлом блима ліхтар у імлі.
Сплять щасливі і тато, і мама
Тут, на обраній Богом землі.
Спи, маленька дитинко, будь ласка, -
Заглядає у шибку сова.
Хай у кожному серденьку казка
Буде зáвжди в Країні Добра.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.04.2019
Коханий! Без тебе я так посивіла і стала дорослою...
А в нас народились в гнізді ластів’ята із піснею-ласкою.
Красна яблуня цвітом рясна, опадає пелюстя додолу.
Скільки ранків і безліч ночей виглядаю з дороги додому.
Зачекався старезний горіх. Внуки лущать, присівши під хату.
Придивляюся в їхнє чоло і плекаю надію крилату.
Все нагадує вдома тебе. Стала я - не зігрітою пташкою.
Навіть вірю у чудеса, уявляю себе Попелюшкою.
Стільки було вагомих стрічань... Між людей почувалась чужою.
Бо немає подібних, як ти. Залишив ти навіки вдовою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832759
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2019
Моє життя, немов шляхи лелечі...
Земля і небо, ранки й вечори...
Зі мною, ось, навпроти, явори
І ці дуби — столітні та пророчі.
Отут, в зеленім лісі все говорить
І мого серця чує глибину.
Сльозинки, що окутали сосну,
Досвітній ранок росами відтворить.
Тулюсь дерев... Дуби лікують рани,
Ліс знає все про легкий шорох й звук.
На відстані років, прощань, розлук...
Як і в людей, в природи свої шрами.
Тут, я своя. Цій тишині — століття!
Крилатим — вольність, небо над землею.
— О мій далекий, світлий апогею*!
У незворотний вимір — півстоліття
Апогей* — найвищий ступінь чого-небудь; вершина, розквіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832758
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.04.2019
Пройтися б стежкою між трав,
Вдихнути свіжого повітря
І поміж лагідних уяв -
Зайти до рідного подвір’я.
Там батько лагодить косу.
- Дивись, дитино, не торкнися!
Клепає пісню голосну,
Де «дзінь-дзелень» переплелися.
А я все слухаю його,
Присівши на пеньок від зруба.
Дивлюсь на зморене чоло
Ще з-під густого, в хвилях, чуба.
Заснув під лускіт вітерець
На яблуневім верховітті.
Зелених яблучок вінець
Згубили в китицях суцвіття.
А мати з стайні вечорком
(Немов, морозиво з вершками)
Несе в горнятку молоко,
Кортить напитися вустами.
Відкрила очі - чужина,
Далекий спогад розчинився...
В Мадрид навідалась весна.
Миліше там, де народився.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829103
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2019
[youtube] https://youtu.be/0kUD4QpbvL0 [/youtube]
Я втікаю від тебе, як птаха...
Полохлива душа аж тремтить,
Бо для тебе я - тільки розвага;
До розпуки у грудях щемить.
Не бери у полон щохвилини,
Дай кохати весни таїну -
Бруньки глоду і гілки калини
У ярку, що збудився од сну.
Це розніжене поле, розкуте,
Змолоділе довкола зело.
Твоє серце снігами закуте,
Навіть дотиком студиш крило.
Я ж приречена - небо любити
На чотири шляхи відпусти!
Щоби пісню нову народити
Там, де теплі огорнуть вітри.
Я, немов, не від світу земного,
Чуєш, Лелю, - мої небеса!
Я від тебе втікаю, - чужого,
Хай обніме прийдешня весна.
ПРЕРЕЧЕНИЙ
Музика Володимира Сірого
Я від тебе, мов птах, утікаю
Лебедина душа аж тремтить
Бо для тебе я тільки розвага
До розпуки у грудях щемить.
Приспів:
Я ж приречений небо любити
На чотири шляхи відпусти
Щоби пісню нову народити
Там, де теплі гуляють вітри.
Не бери у полон щохвилини,
Дай кохати весни таїну.
Бруньку глоду і гілку калини
У гаю, що збудився від сну.
Приспів:
Це розніжене поле, розкуте,
Змолоділе довкола зело.
Твоє серце снігами закуте,
Навіть дотиком студиш крилом.
Приспів:
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=829102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.03.2019
Тут у мене маленькі зморшки,
Ближче гляну - в очах є сум.
Певно, дзеркало бреше трошки,
Зріє ж стільки вагомих дум.
Мої руки у шрамах, згрубілі...
Напрацьовані у роках.
А були делікатні, білі...
Кожен пальчик гладкий по боках.
Гладжу шию, торкнусь підборідка...
Повз чола світле пасмо лягло.
Гарна жінка ще, ніби лебідка
Всі вагання, як вітром знесло.
У легені вдихнула повітря,
Геть прогнала всі думи сумні!
Я така ще, як зірка досвітня,
І чого б це збагнулось мені?
На устах спалахнула усмішка,
Став румянець на круглих щоках.
На виду, як рудесенька кішка...
І збрело казна-що у думках.
А у мене ще й постать нівроку,
Як смерека до неба тягнуся...
Чую, стукає серденько збоку.
Воно каже: «Щаслива бабуся!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827433
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.03.2019
Сплять тихим сном, до забуття —
знайомі люди.
Дивлюся в темні небеса —
такі, як всюди.
А там, далеко, не сягну —
в моїй країні,
Розквітнуть яблуні в саду,
а я — в чужи́ні.
Ця довга ніч безсила дню
і кане в Лéту*.
Когось згубила, кимось сню...
з могó сюжету.
Надходить сон. У рай пірну —
бо він з казками...
До себе ковдру пригорну... —
так хочу мами!
Мережку слів серед ночей...
сказать — нікому.
Серед всіх друзів і людей —
найближча — Богу.
[i]Лéта - річка забуття[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=827088
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.02.2019
За минулим липнем — медоносна бджілка,
В голубім світанні липа у росі.
На листках кульбаби озерця в пуделках,
А у тих пуделках — хмарки у красі.
Мріє сонна вишня про високе небо,
Начепила зірок, гілки, як дуга.
Пробудилась пташка, сипле ранній щебет,
Стрепенула роси, аж трава зляга.
В’ється по стежині низком повитиця,
У віночок стали білі квіточки.
Тільки хвощ зелений, як в зимі ялиця
Край городу пишно виставив гілки.
Розпустила коси кукурудза-пава,
В кожусі молочні зуби проросли.
Достигає сонях, горобцям забава
З’їсти кілька зерен справно узялись.
Вийшла у садочок дівчинка Даринка,
Обросила капці, мокрі ремінці...
Ну, чому ж зі мною у сльозах стежинка?
Аж здійняла в небо грайку горобців.
Розбудилась тиша, стрепенувся промінь,
Крізь густу хмаринку сонце на виду.
За далеким липнем — голубиний спомин
Загубився в стежці й сліду не знайду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=825096
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.02.2019
Самотня жінка тиха і печальна -
Навіяв вітер з осені журби.
Старих дверей загойдане мовчання,
Лише з вікон - розгорнуті світи.
Грудневе сонце ковзає крізь крона
Оголеної яблуні в саду.
Сидить принишкла на гіллі ворона
Між кілька яблук, що не упадуть.
Руденький кіт пригрівсь на підвіконні,
Принишк на шибці й змочений листок.
О, ця пора... О, дні ці безборонні,
Немов вино з настояних грушок.
Чекає день вечірнього зеніту,
Червоне пасмо вкрило горизонт.
Сидить мовчазно жінка, жде одвіту
І до портрета тулиться чолом.
Всі стіни в хаті - то світи безмежні.
Куди не гляне - погляди живі.
Поговорила... взяла хлібчик в жмені
Й пішла у двір погодувать птахів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=823656
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2019
Люблю Мадрид, коли Різдво Христове,
Коли гірлянди в золотих вогнях.
Витає дух небесних янголят
І відчуття наповняє святкове.
Здається, десь між нами Йосип ходить,
До нині, аж із двох тисячоліть.
Укотре пáстор промовля: «Хваліть
Дитятко Боже, що Марія родить!».
Співають про «Belen»* церковні хори,
Орган велично видає хорал.
Над куполами янголів похвал
І я радію, входячи в собори.
Святково дзвони линуть в суголоссі,
Звонар мені випрошує сльозу.
Весь світ святкує Нічку Різдвяну,
І світить зірка та ж сама ще досі.
Багатолюдні — Аренáл**, Ґран Вíя**
І вулиця Майóр** така гучна,
Гарячим шоколадом із вікна
Ввійнуло із різдвяного застілля.
Такі смачні роскони*** у цукатах,
Подрібнені горішки в кольори́,
Наступне свято буде дітвори –
Трьох королів**** чекає кожна хата.
Мені знайомі вулиці готичні,
Де дух Бурбонів***** до сих пір забрів,
Палац розкішний, свити королів
На гобеленах в одязі містичнім.
Люблю столицю в світлі торжества.
Минé Святвечір, потім Новий рік...
Я не нотую календарний лік –
Малюю долю у кольори Різдва.
[i]Бelen* (белéн) - вертеп, стаєнка, шопка де народився Син Божий.
Arenál**, Gran Vía**, Mayór** - вулиці в столиці Мадриді.
Roscón*** (pоскóн) - новорічний колач, називають також колач королів.
Трьох королів**** - три королі, які прийшли привітати Дитятко Боже. В цей день дарують дітям подарунки, як на Святого Миколая.
Бурбони***** - королівська династія, яка управляла в Франції, Іспанії, Південній Італії.
[/i]
Navidad en Madrid
Me gusta Madrid en Navidad,
Cuando brillan las guirnaldas con luces doradas
El espíritu de los Angeles celestiales nos rodea
Y se percibe la sensación de vacaciones.
Es como si en algún lugar San José caminara entre nosotros
El espíritu de los dos milenios aún se siente
Una vez más el sacerdote dice:
“Alabado seas, Dios mío, que sufriste por nosotros “.
Cantan los coros un villancico en la Iglesia Belen...
El órgano entona su himno majestuoso
Cierras los ojos, miras hacia dentro
Mientras entras silenciosamente en el edificio.
Resuena la armonía de las campanas,
Y lloras emocionado.
El mundo entero celebra la víspera de la Navidad
Y la Estrella brilla un año más.
Arenal, Gran Vía, Mayor
Calles ruidosas Con aroma de chocolate y roscon desde
las ventanas Sabores de Navidad.
Deliciosos dulces
Frutos secos y turrones.
Los Próximos días serán fiesta
Los tres Reyes en cada casa.
Veo las calles góticas
Donde todavía reina el espíritu de los Borbones.
El Palacio es magnífico, la suite de los Reyes
Sobre tapices en ropa mística.
Me gusta la Capital, estoy acostumbrada a su vida.
Es Nochebuena, después Año Nuevo...
No miro el calendario.
Pinto el destino con los colores de la Navidad.
[i]Зробила переклад на іспанську
Pilar Piñol[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=822760
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 25.01.2019
[youtube]https://youtu.be/7bpHXStlsQg[/youtube]
Впала дівчинка мала,
Ранка на колінцях.
Миле личко у сльозах,
Щічки у рум'янцях.
Подивіться, що тут є, -
То велика рана!
З-під повік сльоза паде,
У дитини драма.
Мати доню обняла,
Злéгка пожаліла:
«Ти куди біжиш, мала, -
Вся дорога рівна.
Краще, пташко, не спіши,
Годі вже ревіти!
Щоби впевнено іти -
Треба не летіти».
ВПАЛА ДІВЧИНКА МАЛА
пісенька для дошкільнят
музика Олесі Франко
1
Впала дівчинка мала,
Ранка на колінцях.
Миле личко у сльозах, Двічі
Щічки у рум'янцях.
2.
Подивіться, що тут є, -
То велика рана!
З-під повік сльоза паде, Двічі
У дитини драма.
3.
Мати доню обняла,
Злéгка пожаліла:
«Ти куди біжиш, мала, -Двічі
Вся дорога рівна.
4.
Краще, пташко, не спіши,
Годі вже ревіти!
Щоби впевнено іти - Двічі
Треба не летіти»
29.06.2019 рік.
[img]https://b.radikal.ru/b38/1907/21/525fb85a1734.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=821565
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.01.2019
[youtube]https://youtu.be/hTTWi-Ap9DI[/youtube]
Зірко, зіронько, зійди,
Нічка вже надходить.
Місяць дивиться згори,
Хмарки хороводить.
В’ється стежечка крута,
Вифлеєм в долині.
Йосип змучений здаля
Йде навстріч чужúні.
А за ним ослятко вслід
Підтоптало ніжки.
Зупинило слушне хід,
До осель ще трішки.
За вуздечку Йосип взяв,
Скоро вечоріє.
Ослик ношу Божу знав, -
Радуйся, Маріє!
Не пустили на ночліг
У юдейськім місті.
Лиш стаєнку в зимну ніч
Дали на обійсті.
Засвітилася вгорі
Вифлиємська зірка!
Вже по знаку три царі
Рушили до світла.
Мудреці несуть дари -
Золото в офіру,
Ладан, миро принесли
І велику віру.
У яскині між бидлят
На пахучім сіні
Народилося дитя
В матінки Марії.
Нахилились корівкú,
Дві овечки скраю,
Пробудилися пташки,
Спатки не лягають.
Сонні в полі пастухи
Вчули про Месію,
Взяли в руки посохи -
Йдуть вітать Марію.
Чуєш, світе? Вже сурмить
В дудку янголятко!
На руках у Діви спить
Боже отрочатко.
Зоря землю освітила,
Син Божий з’явився.
Всьому світу сповістила:
«Христос народився!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820499
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.01.2019
Земля припорошена снігом,
Край берега видно траву,
Вітрисько хитаючи гіллям
Стрічає красуню весну.
Навіює в лузі піснями,
Розлогу калину хитне,
То проліски сипне ярами,
Зворушить ялинки плечем.
Розбурхує талі крижини,
То берегом вдаль пробіжить.
У лісі маленькі пташини
Промінчиком розвеселить.
Обтрушує сніжні дерева,
Задує на іній здаля.
Злітає краса кришталева,
У подиху лютого дня.
Під вечір засвічує зорі.
Все небо в нічних ліхтарях!
Прощається лютий сьогодні
Й засвідчує березню шлях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=820448
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.01.2019
Мені холодно не від зими,
Не од вітру із сірими днями.
Стали просто чужими ми
І злетіли роки за роками...
І так сумно під вечір цей,
Мов тумани згорнула і грію.
Запечалений сум очей –
Не від холоду і сніговію.
Тихо-тихо плине зима.
Що там далі – ніхто не знає.
Моє серце, як те зерня –
Світла мрія запеленáє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=817888
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2018
В думках пройдусь лугами вздовж ріки,
Де розмовляють верболози з вітром,
Куди біжить вода в Дністер привітна,
А я, мов Мавка, бризкаю з руки.
Там пізнавала брід та мілину,
Пручалася з стрімкими валунцями,
Не раз щербила пальці камінцями,
Була прудкою, що і не збагну.
Серед сільських веселих пастухів,
Ціну собі тримала і кмітливість,
Хоч грала в карти і була сміливість
Отримати «козирних» й «дураків».
І не з одних прочитаних книжок
Плекала мрію мудрою зростати
І, так дитинно, хмарку упіймати
Й переспівати коників, пташок.
Сідало сонце. Мліла томна вись,
Ми бігли відшукати всі корови.
Між верболозів, у зелених сховах,
Гукали: «Ласко, де ти? Одзовись?»
Йшла Танька, що пастушила козу
Й сусідка Галя (з ними я дружила),
У нашій дружбі була справжня сила,
Яку ще досі в серці бережу.
З цибулею і смальцем їли хліб,
Коли згадаю, скільки було втіхи.
Не раз, укупці, лущили горіхи,
Набутись разом не ставало діб.
Живем в країнах різних віддавно.
Нам доля жереб кожному вручила.
Мого дитинства - голубі вітрила,
Як незабутнє в памʼяті кіно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=816970
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.12.2018
Автор:
З неба летить сніжок - білий, пухкий, блискучий...
У будці сидить Сірко, песик за літом скучив.
В білім садку калина пишну вдягла хустину,
Вдосталь упало снігу, всюди пухка перина.
В шубку вдягнувся горіх, а виноград у шапку,
А у вікні Христинка й Мурчик у чорну цятку.
Донька чекає тата, як вона вірить мамі! -
Біля воріт лопата, в сінях його сандалі.
Дівчинка:
Матінко, бачиш, рідна, справжня прийшла зима,
Стежечку, по коліна, всю замело до Сірка!
Ти обіцяла літом, коли упадуть сніги,
Татко до нас приїде... І вже не буде війни?..
Навіть до нас у гості прийде Святий Миколай?
Казала, - Христинко, доню, за татка молись і чекай...
Щиро молилися Бозі я і сусід Максимко,
Татко його герой! Він також приїде взимку?
У друга є гарний ранець, мама йому купила,
Чому ж тітка Люба каже, що син її нещасливий?
Я бачила, як Максимко плакав і був сумний...
Він запевняв всім друзям, що татко його живий!
Мама:
Доню, моя маленька, моє дорогеньке сонце...
Дай пригорну до себе крихітні дві долонці.
За літо й осінь, Христю, стала ти вже велика.
А через рік у школу... тільки б не було лиха...
Ти моя помічниця, втіхо моя, розрада...
Горе принесла нам ця московицька навала!
Знову сьогодні будем в Бозі просити миру,
А Україні долю - світлу, міцну, щасливу!
Автор:
А за вікном сніжинок вселено так багато,
На підвіконні Мурчик нявкнув дивакувато.
Хвіртка ледь відчинилась, сніг до землі звалився,
Песик назустріч вибіг, в білі сніги зарився.
Дівчинка:
Таточку? Мій татусько!!! Снігом бреде... веселий!
Знала, що ти прийдеш! Ми так чекали на тебе.
Таточку, стільки снігу, все навкруги замело,
Зранку я все гадала, як ти приїдеш в село?
Автор:
Тато обняв матусю, доня - маму і тата,
Мурчик з віконця скочив, тулиться ніг завзято.
І не страшні морози, коли щаслива сім’я!
Смуток - коли чекають... Горе, як татка нема!
Впав від ваги наплічник, мокрий і важкуватий...
Донька така щаслива, хоче все розказати,
Що найдорожчі в світі – татко і люба мама,
Песик Сірко і Мурчик й Боженька преласкава.
Тато:
Маю для вас гостинці, ось передав їжачок -
Яблук червонобоких, що начепив на бочок.
Біля дороги в полі зайчик замерз у лапки,
Я йому - рукавички, він мені - дві шоколадки.
Друга - це для Максимка! Я обіцяв, братане!..
Хто цю війну почав, проклятий буде віками.
Хай ці маленькі дітки не бачать холодної зброї,
За Україну вільну віддали життя Герої!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=815586
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 28.11.2018
Стою, немов тополя перед груднем,
Немов, дорога, що цілує вись.
Вдихають синь блакитну спраглі груди,
Моя душа в Едемі цім, зцілись!
Отут, у цьому раю, перед світом,
Вже й мак червоний небу оголивсь
Здалось, подібна до маленьких квітів,
Бо в моїм серці також безліч див.
Стою перед тобою, дню привітний,
Тобі одному я повім думки,
Бо лиш тепер, коли опали квіти -
Усе таке відкрите і близьке.
Мій кожен слід - у видимих сузір’ях,
Думки мої - у книгах серед вас.
Пливе зі Сходу тихе підвечір’я,
І навіває Захід зимний час.
Стою. Мовчу. Вдивляюся у небо,
Ще поки сонце в душу мерехтить...
Комусь - для щастя так любові треба,
А моїй долі - цілий світ любить!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2018
Тобою на цих днях перехворіла,
Неначе осінь в зиму відійшла.
Берізка та, що літом зеленіла
Стоїть в задумі, скута в холодах.
Й до тебе, любий, як до травня в році...
Куди спішити? Тепла тут зима.
До нас лелек принесла мокра осінь
І жовтим листом вкрилася земля.
Гарцює грудень, дихає вітрисько,
Аж в душу простогони лопотять.
В моїх літах живе чудне дівчисько,
Бо ще когось посміла покохать.
Снують, до болю, мовні монологи,
Так студить душу зимний вітровій,
Тепер шукаю розлюбити змоги,
Ще трохи... Крижанію... Вітре, вій...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=814786
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.11.2018
Душа поета відчуває
Усі життєві перешкоди,
Вона тонка, як лист осоки,
Вона ж така, як сонце сходить!
Душа поета дуже ніжна,
Її так легко осквернити,
Вона, як аркуш білосніжний,
Що родить рясно первоцвіти.
Її ж усю не зрозумієш,
Її глибин не почитаєш,
Її висот не усвідомиш,
Якщо Пегаса не сідлаєш.
Тому поетам в житті важко,
Бо перше було в світі — Слово,
Вони навчилися любити,
Бо їх поезія від Бога.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811217
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2018
[youtube]https://youtu.be/NYaaJ3qW6WY[/youtube]
Музика Володимира Сірого
Світить місяць, сяють зорі, нічка йде землею,
Сивий туман налягає білою змією.
Тихо-тихо, ні шелесне, в думах птах дрімає.
Під крислатою вербою воїн варту має.
І ліворуч і праворуч, в темноті скрізь тихо,
Хай засне за полем крайнім все московське лихо.
Світить в небі Ведмедиця, наче віз чумацький,
Юнакові пригадався Крим та шлях козацький.
Пахне зіллям молочаю, хмелем та вербою,
Стережи, юначе, землю, — Ангел над тобою!
Дике поле під Луганськом, де шуміло жито —
Кров’ю, потом просочилось вже четверте літо.
Стережи, юначе, в нічку кожен клаптик в полі
Й за плечима — Україну від орди лихої.
Смутні очі не закриє також рідна мати,
Молить Бога беззупинно — сина дочекати.
Світить місяць, сяють зорі, холод обіймає,
Ген у полі, край дороги де-не-де світає.
Заспівала птаха лунко, серце аж пройняла.
Світе Божий, Краю милий, наче вдома, стало...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=811216
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2018
Коли осінь говорить з дощами, то я прислухаюсь,
Бо люблю поблукати в осіннім Ретіро* сама.
Кароокі каштани збираються з листом у зграю
І додолу спадають, де трав зеленава кайма.
Кришталеве намисто нанизує осінь на голі дерева,
І стікають краплини, немов діаманти блищать.
Тут і я серед неї, неначе краси королева,
Жовтий лист піднімаю до рук, ніби літа печать.
Легко так серед спілої осені - сонячний спалах,
А за літечком теплим у серці сховалась печаль.
В цій порі я щаслива. Нічого, що десь заблукала,
За плечима любов. А попереду зоряна даль.
[i]Ретіро* - Міський парк[/i]
***
[i]Cuando el Otoño habla
Cuando el Otoño habla con la lluvia escucho atenta.
Me gusta pasear por el Retiro otoñal.
Los castaños de ojos marrones juntan sus hojas,
Y caen al verde tapiz de la hierba.
Engarza un collar de cristales ,
Otoño sobre árboles desnudos.
Se deslizan las gotas con brillo de diamantes.
Me siento una Reina de la belleza.
Entre las hojas, como vestigio del verano,
En este Otoño maduro
Aparece un destello de sol.
Tras el calor del estío , tristeza en mi corazón.
Soy feliz.
Da igual que me encuentre perdida.
El amor quedó en el pasado.
Por delante, una letanía de estrellas. [/i]
[i]Переклад на іспанську Лариси Шіпко[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810527
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.10.2018
Навчилася з собою розмовляти.
Мовчу, мовчу... а думи, як вулкан.
А ще вони, як море необняте,
Глибокі, як просторий океан.
Такі думки, як каравани довгі,
Вирує відчай, то бринить сльоза.
Чи то весна, а чи осіння повінь,
Аж надривається від роздумів душа.
О думи, думи, сплетені нитками —
Одна в одній... Гачок лапає край
І вишиває доля рушниками:
Мені б на щастя, якщо можна, дай!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=810514
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.10.2018
А я любила з вітром розмовляти,
Коли в житті до краю добрела,
Коли, здавалось, вже не мала сили...
Мені вітри давали два крила.
Тоді з вітрами я вела розмову,
Крізь всі негоди й бурі дощові.
О, скажете... що сльозам волю дала?
То замість мене плакали дощі.
Я гартувалась, я збирала сили...
Який по духу схожий листопад!
Крізь всі осінні жовті заметілі —
Цвіла, як хризантеми у садах!
А я ішла, ішла осіннім садом,
Вели вітри молитву дощову.
Оголена душа під віщим небом,
Немов берізка в повінь золоту.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809916
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 14.10.2018
Я для тебе чужа, козаче,
В тебе мрій, що хоч греблю гати!
Хоч плекаю надію, одначе,
Знаю вартість на слово «люблю».
Скільки раз оббивала коліна,
Бач, дороги не з пуху - тверді,
І не раз загоїлася рана,
І не раз присипала жалі.
Дула, щоби, не так боліло,
А від щему ховала лице.
Я ішла по житті як уміла,
Перемігши, хто ставив сільце.
Знаю, що і куди, по чому,
Я нікуди ніде не спішу.
Закохалася в поле і волю,
А в самотністі Музу вершу.
Стала в тілі така норовиста,
Надихнув мені вольність Пегас.
Маю віжки - перо золотисте,
Аоніда* така не для вас.
Аоні́ди* (грец. Aonides) — наймення муз, яке походить від назви частини Беотії, де був центр культу муз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=809915
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 14.10.2018
Я пригадую клас, рідну школу
Й ту берізку навпроти вікна,
Коли вчителька рідної мови
Вчила кожного нас з Букваря.
Швидкоплинні роки - день за днями...
Там горіх шелестів за вікном...
І перерви гучні із піснями,
І лелек у танку над гніздом.
З крейди «класики» - в десять квадратів,
Ще й скакалку, як той моторець
І усмішок, веселих дитячих,
Між городів - стежки навпростець.
Дві косички у бантиках білих,
Мов кульбаби - сполоханий цвіт.
Карі очі, немов би гречаний
Із сотильника, зібраний стік.
Скільки зим, зелен-весен та літа
Промайнуло за обрієм дня.
Перших дзвоників в зоряних квітах
І уроків науки щодня.
Несподівано юність обняла,
Подорослішав рідний клас.
Однокласники мужніми стали
Ув усмішках щасливих дівчат.
Я пригадую, як за уроком
Ти не раз задивлявся з-під брів,
Мов збиточник кидав ненароком
За комірчик кульки папірців.
Не забуду той «Ранок» у класі,
З Днем весни! - жартома привітав,
В березневому ніжному вальсі
З хвилюванням не в ритм танцював.
Заплітались під музику ноги,
Скільки радості було в душі!
Полетіли у світ - за пороги,
Найщасливіші роки шкільні.
А з літами стирались пороги,
Відлітали не раз ластівки,
Лиш береза й горіхи розлогі
Зустрічали дітей до пори.
Зустрічали і нас на світанні,
Шурхотіли між втішних розмов,
А шкільне незабутнє признання
Напророчили першу любов.
А ти знаєш - вже внуки дорослі,
В їх очах я тебе впізнаю.
Ті стежки де ходили ми й досі
Так роз’ятрюють душу мою.
В нас на Сході війна почалася,
Син тримав у руках автомат.
Зла, голодна, в роки затяглася
Й поміж нашого брата - розбрат.
Попустити хулу та насильство, -
Якби жив ти, то певно б, не зміг -
Не простив би дитяче сирітство
І безруких, безногих калік.
Щоб воскресла з руїн Україна,
Я за двох нашу лепту даю:
За дзвінку, за п’янку, солов’їну
І за землю найкращу мою!
За онуків так схожих на тебе,
Як дві краплі води у дощу.
Я над нашою хатою в Бога
Все благаю спинити війну.
Я пригадую клас, рідну школу
Й ту берізку навпроти вікна...
Й діточок - неймовірно щасливих,
Що не відають слова «війна».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808047
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.09.2018
Заблукала поміж людей,
Стало страшно в чужому місті.
Виривається зойк з грудей,
Зупинилась, стою на місці.
Ну, куди ж би зробити крок?
Може раптом впізнаю кóгось.
Серед безлічі вуличок
Десь почути знайомий голос.
У юрбі голосній гублюсь,
Під ногами, немовби, човен.
Крізь осмуту навкруг дивлюсь,
В голосах – веремії повінь.
Відшукати б очей своїх,
Стало вузько в глоті мільйонній.
Йдуть веселі, почувся сміх,
Ось – цікавий в цупкій погоні.
Йде нахабний, ховаю ляк,
Від ляскучого — в мозку тисне.
Хтивий кидає легкий знак,
А облесний очима блисне.
Кожен мріє про свій зеніт,
Кожен свою співає пісню.
Велетенський незнаний світ,
Розгубилась між люду, дійсно.
В цій миттєвості хтось штовхнув,
Вчувся голос, на рідний схожий:
Вір, про тебе я не забув,
Ти весь час у обіймах Божих!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=808046
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.09.2018
Королевою я не стану та й корони - не на меті.
Звичайнісінька українка із родимкою на щоці.
Мої очі, як мед гречаний, брів - шнурочки до край чола.
Скільки весен цвіло у мене, хай загадкою буду я...
Не належу до перших леді, хоч в душі не один порив,
В перевазі - Богиня Лада із далеких віків-прадив.
Маю голос дзвінких цимбалів, водоспадів танець взяла.
Веселкову вдягла вишиванку до найкращого скрипаля.
- Хочеш яблука чи винограду, хліба, меду чи молока?
Подарую веселу пісню, хай злітає у небеса.
Маю вдачу з племен Амазонок - не лякатись хистких предтеч.
Бо немає слабкості жінка, як потрібно - то візьму й меч.
І у цьому - моя перевага. Королева - людина інша.
Я в кімнаті корону вдягаю, коли пишу свого вíрша.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807860
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2018
О Боже, який мужчина -
Валет* з чотирьох Тузів!
На думку мою, то ще вам:
Бракує кручених вусів.
І вдосталь широкі плечі,
І груди, як в Цезаря щит,
А руки такі крислаті,
До всього у пальців хист.
Як глянеш - пікантний мачо*:
В обтяжку вузькі штани,
Одне хвилювало - пузо...
В сорочці тріщали шви.
Ішов, як герой... Красунчик...
І тут... щось, збрело в голові,
Очима обвів - нахабник...
І шепнув тихенько мені:
- А може?.. - світилися очі,
Що ладен нести на руках...
Козак до розмови охочий...
Та з тої розмови... ні в знак.
Така собі - тиха й мирна...
Ще й ставить у безмір ціну...
Та жінка взамін посміхалась,
Цінила свою царину.
На слово він був небідака -
Нераз підкоряв моря
І був відсотково згідний,
Що зловить мале каченя.
Йому би в Верховну Раду, -
В гурті там усі мудреці.
Я знаю, що спереду й ззаду,
Що в слові, а що на лиці.
Підлесним не вірить й собака:
Та в байці я теж не ягня.
Здається, він ледь не заплакав,
Коли підбирав слова.
І тут вже терпець урвався:
Зав’язувать треба кінці.
Масненький язик я дістала:
«Мені до вподоби... худі!»
[i]Валет* - гральна карта.
Мачо* (ісп. macho — буквально «самець») —
чоловік з яскраво вираженими чоловічими якостями,
такими як сила чи агресивність.
У іспаномовних країнах агресивний, прямолінійний чоловік.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=807858
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.09.2018
Яблука впали в траву,
Жовті й червонобокі.
Ранок зросив траву,
Світяться роси мокрі.
Свіжий війнув вітерець,
Прілою чути травою.
Крапелька за комірець
Шию змочила водою.
Пахне сливками в саду,
Груші - медові лампадки!
Легко ступаю в траву,
Яблука позбирати.
Жовтий, як сонце кіт -
Вистрибом, змочені лапи,
Наче іде у брід
Літо наздоганяти.
Вересень тихо пливе,
В небі овечі отари.
Бабине літо снує,
Шнурком тримає хмари.
Літа би ще схопити,
На золотий гачок,
Ранок увесь залитий
Сонцем поміж грушок.
В мисці під чубчик вверх
Яблук несу до кухні.
Кіт аж хвоста задер,
Йдемо щасливі вкупі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806650
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.09.2018
А день, ще і не думав випливати,
Світили зорі місяцю стежки.
Так було тихо-тихо біля хати,
Лиш де-не-де зірвалися листки.
Затихла у дерев легка розмова,
Купався сад у крапельках роси.
Крізь темінь, з неба, золота підкова,
Світилася на щастя й для краси.
Прорвав досвітню тишу сич, і стихло...
Ще півні не співали до зорі,
Село дрімало і дрімало лихо,
Окутав спокій в кожному дворі.
Лиш плакала калина край дороги,
Схлипнуло десь дитятко серед сну.
Вже п’ята осінь відчаю й тривоги,
Спиняють воїни, як янголи, війну.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806625
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 14.09.2018
Якою ти хотів, такою й стала.
У мене безліч років. Назбирала.
Свої стежки у тебе і вітрила,
Життя латає, є ще трохи сили.
Летять птахи від тебе журавлями,
А я щаслива і живу піснями.
У тебе осінь, а у мене — літо,
Цвітуть іспанські квіти розмаїто.
Усе як є. Життя пливе мов казка.
Щасливий ти і я... На цьому крапка.
Якби ж то так... Люблю тебе до болю.
Весь битий шлях віддам на Божу волю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806559
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2018
А світ, як жорна – з каменів і зерен,
Одвічна твердь поміж обох єрем*.
Вітри, негоди, пшениці і терен
І час-млúнар, в якому ми живем.
І ти, у цьому світі, як зернина,
Ось, Всесвіт, - глянь! За небокрай – межа...
З якої глини зліплена людина,
І де той Бог, що дав її життя?!
Живуть кати, злодії та бездушні,
Ще блазні і тирани в тим числі.
І щоб народи підкорити слушні,
Вершать епохи грізні королі!
Коли холодні війни, як розп’яття,
Ідеш під горб і двигаєш хреста.
І атом в оболонці, як багаття
Подібний до щербленого яйця.
Багато планів, та життя дочасне,
В складній науці істина проста:
Коли ти знаєш, що любов воскресне,
Стаєш на шлях подібний до Христа.
І буде хліб і зоруться стернини,
Відкинеться полова в пух, луску...
Благословенні тільки ті зернини
У зрілому важкому колоску.
Єрем, єрм* - Ручний млин — пристрій для ручного розмелу зерна, який складається з двох рам (єрем), верхньої і нижньої, між якими поміщені жорна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=806143
рубрика: Поезія, Нарис
дата поступления 10.09.2018
«Немає нічого страшнішого за необмежену владу
в руках обмеженої людини».
В. Симоненко
Гроші, гроші і знову гроші...
Хабар, бізнес і крутизна...
Люди голови мають не з мозку,
Паперова у них душа!
Мрій багато і понад міру,
Того хтів би і цього - дай!
Що людино тобі потрібно,
Чи у грошах блаженний рай?
Скільки пруться у Президенти,
Їм би корону і булаву!
Серед хаосу і зневіри,
Серед пафосу - у брехню!
На війні заробляють гроші,
Біля моря - вілли ростуть!
Що ж ти робиш, хистка людино,
Чи у грошах в усьому суть?
А людина, скажи, людина?!
Це - не гроші і то ж не річ...
Обтягнула всебіч павутина -
З доларів, єврів і різних гріш...
А країна - суцільна рана!
Там не сохне в очах сльоза!
Убивають за правду, віру...
Смерть, корупція, біль, війна...
Серед блазнів і гречкосіїв
В новій іпостасі постав Пилат.
Вік двадцять перший, та ще Україну
Розпинає облесний кат!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805223
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.09.2018
Мадридське літо. Вересень спекотний
Ще гріє вдосталь сонячним теплом.
Зморились кедри, вітровій сухотний
Удень лоскоче довгим літеплом.
Четвертий місяць. Місто натомилось...
Бредеш в Ретіро* під крислату тінь.
Озону б трішки, щоб душа напилась
У цих дерев і з неба голубінь.
Злетілась зграйка голубів, воркочуть...
Знайшли в траві поживу для життя.
Такі чуднацькі, крилами тріпочуть,
Неначе щастя в грінці м’якуша...
Ось озеро свої хитає води,
Бреду до краю берега, тихцем.
Серед такої прілої погоди
Вже й риби припливать за хлібцем.
Кидаю крихти. Радісні й привітні
Маленькі зграї, з рук беруть хуткіш.
Блищать на сонці луски малахітні
Й зелено-сіруватий мокрий ніс.
Вже день марни́й, а літа ще краплинка,
Ще дрібка часу й осінь промайне.
Ось так живу... Як згублена пір’їнка,
В чужому краю де й життя мине.
Та попри все, живуть в душі — весняні,
Мойого краю квіти запашні.
Дарма тужити, бо листки багряні —
То днів моїх — печалі золоті!
Ретіро* - міський парк
В Іспанії - чотири місяці літнього періоду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=805198
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.09.2018
У великому мегаполісі,
Там, на краєчку землі,
Між людей, у чужому погляді,
Я шукаю очей твоїх.
День згасає у Атлантичному,
Небо — зоряний вернісаж.
Сонце втомлене й заколисане,
Вкрилось хвилями в тихих снах.
Навіть птахи, і то задúвлені...
Вже у вікнах вогнів нема.
У кімнаті, в роках і з тишею,
Причаїлася доля сумна.
Книги дивляться своїм по́дивом,
Перечитані безліч раз.
Відболи́ мене, своїм поглядом,
Щоб згубитися в цих краях.
У великому мегаполісі,
Найщасливіші щастям снять.
Я втомилася...
Віджурилася...
Моя доленько незагоєна...
Заколисуйся, спати час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804222
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.08.2018
В Тихім провулку мого дитинства —
Хата між яблунь і груш.
Там, біля мами, — я пташка крилата,
Що не спізнала стуж.
А біля батька — вертлюх невгамовний
(Мала хлопчиська думки).
Вчив він на ровері* полем гасати
І мудрував казки.
Вірила в щастя, а світ неосяжний
Руки у даль простягав.
У нерозгаданім безмірі часу
Було удосталь уяв.
В світлім дитинстві — Тихий провулок,
Гуси-лебéди* мої...
Вуйни Лесевої папирівки*,
З білим наливом краї.
Галі — сусідки, Славко і Люба,
І сміхованець Василь.
Часто ми їли наші горіхи,
Скільки ставало зусиль.
З променів літа всі ми засмаглі,
Пальці - як шоколад.
Мати гукала, що місяць на небі,
Йшла нас шукати у сад.
Скільки вже часу того злетіло,
Тихим провулком живу!
Ровер у руки — й га́йда полетіла
Там, де батьки живуть!
PS.
Перша Галя у Венеції
Друга Галя у Нижнім Новгороді
Третя у Мадриді.
[i]Ровер* - велосипед
Гуси-лебéди* - китайська порода гусей.
Паперівка* (Алебастрове, Кальвіль білий королівський) — сорт яблуні народної селекції[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804061
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.08.2018
Вмирають люди, як мухи...
То когось убили...
Ось той, відійшов...
По всій Україні - могили
І ллється невинна кров.
Ходить землею горе,
смуток туманами ліг...
Шепче молитви мати
у невідомий світ.
Діти чекають татка,
прагнуть його тепла...
Біля воріт калина
квітами одцвіла.
Бідна вдова копійку
жертвує на війну.
Бродить сівач у полі,
Гострять жерці косу.
Мати зварила борщик -
сина давно нема.
Змилосердися, Боже, -
Просить в кутку дитя.
Скільки могил у квітах!
Серце в розпуці мре...
Йде Україною горе,
Як пережити це!?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803713
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 19.08.2018
Земля припорошена снігом,
Край берега видно траву,
Вітрисько хитаючи гіллям
Стрічає красуню весну.
Навіює нишком піснями,
Розлогу калину хитне,
То проліски сипне ярами,
До гілок притулить плече.
У річці розбурхує кригу,
Стежиною вдаль пробіжить.
Ще в лісі маленьку пташину
Промінчиком розвеселить.
Деревця обтрушує сніжні,
На іній задує здаля.
Сніжинками в шибку посіє,
Немов пустотливе дитя.
Під вечір засвічує зорі,
Такі вже тремкі почуття!
Прощається лютий сьогодні,
Ще трішки і буде весна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=803585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2018
День догорає...
Небо шовком прозорим
Вітер закрив.
Душно і млісно.
Дихати тісно...
Піт вже в десяте укрив.
Хочу у Арктику!
Там, де пінгвіни,
там, де білий ведмідь!
Шубу, подайте, -
шаль, рукавиці...
Сонце взамін візьміть.
Я не капризна.
Вдосталь терпляча.
Віялом лéгіт гоню‘.
Швидше би нічка, -
година третя...
Трохи до ранку засну.
А як згадаю
рідний зарінок*,
Прута божественний рай...
Хочу додому, хочу у воду,
Хлюпнуть по вуха у край.
Градусник шкалить -
Сорок чотири.
Листя обвисло, дрижить...
Небо бездонне... Вúдійте, прошу,
Душу б у ливні змочить.
[i]Зарінок* - Пологий берег річки, вкритий рінню
Рінь, ринь - і, жін. 1. Крупний пісок, гравій, галька і т. ін.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802810
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.08.2018
[i]присвячений воїнам-куховарам[/i]
Хлопці варили борщ! Пахло дровами й димом,
Понад вкраїнським полем, птахи летіли клином.
Кухня як чорногуз, дзьобом уверх до неба,
Ласий вогонь тріщить, палить поліно* грáба.
«Друже, подай води! - Глянь, у кутку відерко!
Бач, на плиті казан, вже червоніє декó.
Сонце обід пасе, впоратись би швиденько.
Ось бурячки лежать! Їх покриши хутченько».
Вправно забулькотіла бульба з лавровим листом,
Додати солі вмірку, кухар знавець із хистом.
Морква лежить на дошці й біла як сніг сметана...
А за широким полем, ворог пихтить незваний.
Ласо у скóвороді смажаться цибулини,
Жастко шкварчить сальцé, в роті додало слини.
Хлопці творили борщ! Згадали кухню і маму,
Бувало рідко м’яса, хоч би удавсь на славу.
Дві капустини тлусті – тріснуть... аж перестиглі!
Ріжуть ножем на двоє... Хлопці такі щасливі!
Пріє навариста юшка, мліє у нірці миша,
В пахощах замлоїло, певно і томну тишу.
В мисці петрушка-пані, маленька в'язка, куца,
В перців і помідорів - зачервонілись лиці.
А часники бородаті - горді у зеленині,
Буде смачненький борщик, хлопці радіють днині!
«Слава!» - хтось крикнув збоку - кухарям польовим,
Хлопці вже ріжуть хліба, збавився в трубі дим.
Черпає в дно полóник*, кожному свою мірку,
Дух поміж всіх вітає, як у козацькому війську.
Треба їм силу мати, борщик не із сокири,
Страва - це екзотична, справляться богатири.
Воїн високий ростом, хрестик поцілував,
Дай нам сьогодні, браття, вдосталь зробити справ.
Хлопці поїли борщик... В кожного була мрія,
Бачите мирне небо, там де його Україна.
[i] Поліно* -
дровина, (обрубок) оцупок; полінце, поліняка, зб. поліняччя.
Декó* - бляха, жарівниця.
Полóник* - те саме, що ополóник, розливна ложка.
[/i][img]https://d.radikal.ru/d07/1808/0a/289773b12116.jpg[/img]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802807
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.08.2018
Співай, моя пташко, співай!
Дзвінкий і палкий соловейку,
Як пахне квітками розмай!
Так щемно моєму серденьку.
Колиску з вишневих суцвіть
Гойдають небесні вітрила,
В цій пісні в нічній тишині,
Здається, що я маю крила.
Співай, соловейку, співай
Хай любо на серденьку стане.
Бо прийде як осінь у гай
І молодість з нею зів'яне.
А поки що квітнуть сади
В травневому білім суцвітті
Я слухаю пісню згори
Й немає печалі у світі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=802040
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2018
Знаєш, небо — для двох,
Чуєш, душа — навпіл!
Першим зробив ти крок
В серці (отут) моїм.
Йду! Ось Чумацький Шлях
Світиться аж на схід!
Довгий у відліку час,
Збутися долям слід.
Впала зоря з небес,
Кажуть, на щастя нам.
Ніжиться світ увесь,
Вірю твоїм очам.
Дай мені руку (тремчу)
Мужню... у кулачок.
Разом з тобою йду,
Впевнено роблю крок.
Відстань — у півжиття,
Вітром гонимі пта́хи.
Гілочки для гнізда,
Будем шукати наші.
Знаєш, — любов, як цвіт...
Квітне моя душа!
Став кольоровим світ,
Я — половинка твоя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800830
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2018
Ось уже і липень на порозі,
Нині - сонце, завтра - вже гроза.
Вдаль за Прутом - небо на облозі
Шарувата хмара обняла.
Там Перун своє готує військо,
З божества невидимих висот,
Пріє спека, нітиться вітрисько,
З водяних кристалів дрібить дощ?
За горами чути гуркіт грому,
В колісниці, з маминих казок,
Над землею в купелі густому
Колачі* везе Ілля пророк.
Літо, літо збігло в ясних ранках,
В теплих вечорах понад селом,
Поки гріє сонце в сизих хмарках,
Я скупаюсь сонячним теплом.
Знаю, дощ збирає грізну силу,
Прохолодою дмухне з-за хмар,
Аж тоді скупаюсь понад міру,
Світе любий, повний Божих чар!
[i]Кала́ч, кола́ч* — білий обрядовий хліб особливої форми, випечений із крученого й переплетеного тіста. [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800801
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.07.2018
Ця літня ніч, з тепла у прохолоду.
О ця краса, з світанків й до зорі.
Ловлю очима незбагненну вроду,
Навіть вночі, як світять ліхтарі.
Якось отак: знемога і безсилля...
Одне і теж. І так ціленький вік!
Іду землею вільна і невільна,
Лиш біг років не припиняє лік.
А я у ньому лиш звичайна жінка.
Вершити долю не людська рука.
Минає день, мов вишита сторінка,
У віршах ніч тихесенько зника.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799443
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.07.2018
(Присвячений Оксані Кузів)
Жінка з любові зліплена,
Трішечки із ребра.
В неї щедрот – незміряно,
А у душі добра.
Жінка, яка народилась
Нести у світ слова.
Знаю, у ній оселилась
З променів весна.
Жінка у цвіт закохана,
Квіти несе вона!
Музою зачарована,
Спити б її до дна...
Йду поряд з нею, втішена...
Поруч з нею – лечу!
Ладо, що Небом створена
Не погасити б свічу.
Жінко, що пишеш віршами,
Всю перечитаю...
Знаю, на нас помічено,
Дякую, що тебе знаю!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=799002
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.07.2018
Знаєш, небо — для двох,
Чуєш, душа — навпіл!
Першим зробив ти крок
В серці (отут) моїм.
Йду! Ось Чумацький Шлях
Світиться аж на схід!
Довгий у відліку час,
Збутися долям слід.
Впала зоря з небес,
Кажуть, на щастя нам.
Ніжиться світ увесь,
Вірю твоїм очам.
Дай мені руку (тремчу)
Мужню... у кулачок.
Разом з тобою йду,
Впевнено роблю крок.
Відстань — у півжиття,
Вітром гонимі пта́хи.
Гілочки для гнізда,
Будем шукати наші.
Знаєш, — любов, як цвіт...
Квітне моя душа!
Став кольоровим світ,
Я — половинка твоя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798745
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.07.2018
Для тебе — променем,
Теплом і ласкою,
Досвітнім сонечком,
Під вечір — казкою.
Слова нанизую
На білу ниточку,
Слівця, як перлонька,
В міцнім сповиточку.
Щоби не рвалися,
Кожне зав’язую.
Ось так тримайтеся —
Я їм наказую.
Цвіла фіалкою,
Тепер — барвіночком.
Опало листячко
Бабиним літечком.
Горю жоржиною,
Цвіт осипається.
Чи я втомилася,
Чи я прощаюся?
Хотіла хмаркою,
А стала зливою.
Для всіх помаркою
Була примхливою.
А люди — річкою,
А я — водоймою.
Беру у пригорщі,
Що заслуговую.
Наснився сон мені,
Та й із субтитрами:
«Не всі народжені
бути щасливими!»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.06.2018
Боюсь торкнутись руки...
У думках схибити...
Притулися, спочатку - ти,
Приголубити...
Щоб відчути твоє тепло,
Пальців порухи.
Розпашілось моє лице,
Наче соняхи.
Щоб блаженства спинити мить...
Не приховую.
Розцвіла, у вечірній час -
Матіолою.
Твоє дихання - ближче уст,
Гублюсь поземки.
В’язка слів не складається,
Навіть пошепки.
А вселенна у літню ніч -
Підслуховує,
Відчуття поміж двох -
Закодовує...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796384
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2018
Переболію, пройду...
Знаєте, я сильна!
Ваш рентген перейшов межу,
А мені що до того?
- Вільна!
Мої мешти - розмір якраз!
Аби взутись, якось під силу.
Різних бачила в світі гримас:
Добрих, скритих і навіть хтивих.
А мої всі дороги - прямі!
Невідомому - невідомі...
Йду по лезу, як по стерні,
В кулаки затуливши долоні.
А у мене - погляд ясний!
Крізь незгоди, ламаю призму.
Хтось зустрівся в житті чужий,
За грабунок співали б Тризну!
А у мене - ноги міцні!
Ось пройду... ще чимало шляху.
Жінка сильна лише тоді:
Коли вірить - ні каплі страху!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=796383
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.06.2018
І знову вже 77-й!
Годуєте нас!?
Авжеж!?
Бандитам-сепарам підмогу
торує залізний кортеж.
І знову
плюндруєте землю,
нащадки ординських заброд!
Вас муляє заздрість чорна,
що тут український народ?!
Для нас понад все - Батьківщина!
- У думці, у слові, в житті...
Так знайте! -
Стрілятиме й жінка.
Ось кулі!
Ладуй!
По орді!
Бо,
жінка не тільки - матір,
Вона - Берегиня і воїн!
Чекає на вас тут могила!
Тримай!
Закладай!
Набої!
Не вмерла в нас -
Слава і Воля!
Воскресла країна з оков!
Бо краще вже смерть,
ніж неволя!
Й за неньку віддати - любов!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=795811
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.06.2018
Так хочу я теплого літа, сховатись в зелених травах,
Де бджілка сидить на кульбабці, немов золотиста пава.
А я примостилась би збоку, мов дика, самотня кішка,
Рахуючи в небі хмарки, у пахощах літнього ліжка.
Співати романси, сонати, нікóму ще не відомі,
Така вже на серці радість, на мить утрачаю свідомість.
Таке біля серця диво, нікому й ніде несказанне,
Що ллються назовні вíрші з глибоким моїм признанням.
А може, і Бог почує й підхопить крилатий вітер
Це слово, що так голублю між писаних свіжих літер.
Це слово, що гріє душу, із ніжністю видихаю.
«Люблю» — в моїм шепотінні, відлунням — твоє «кохаю».
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=793072
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.05.2018
Зупинилась
напівдороги.
Щось казало мені:
«Постій!
Він — із весен,
а ти — осіння
Ну, задумайся:
Він — не твій!»
І думки мої
Вже без краю.
Захворіла.
Чия вина?
Чи насправді
Ось так буває,
Що на світі
Любов одна?
Що на світі
Вона єдина!
Як позбутись
Отих оков?
Божевóлію.
Боже, волíю!
Біль розгойдує
Першу любов.
Не вернути її
Ніколи!
Та й до другої
Не дійти.
Як згадаю,
То спогад коле,
Поміж люди,
Та всі — не ти!
Ти ж повір,
Вже немає людини...
Не у тих ти
Живеш світах!
Час лікує,
А ти безсила.
Глянь — світає
Довірся...
Страх!
Загоряюсь
З ранковим сонцем,
Як стеблинка
Пнусь крізь траву.
Хочу, вірте,
Як люди жити!
Та його вже нема...
Не йму!
Вже немає його!
Немає!
Ось дивись,
Як буяє весна!
Краще равликом.
День догорає.
Відстань.
Холодно.
Стій!
Зима.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792235
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.05.2018
Зацвіла старенька грушка в безліч квіточок,
Кожна гілка, як маївка, а над нею Бог.
Над верхівкою кружляють сині небеса,
Наймиліша, найрідніша - грушка, мама й я.
Перстач* нюхаю, мов бджілка. Ось, ромашок цвіт!
Розпашілося пелюстя, не столочу віт.
Збоку в’язіль конюшинка, у сéрдечка листки,
Я малесенька Галинка, слухаю пташки.
Пролетіло безліч весен, скільки збігло літ,
Не одні вітри торкались цих біленьких квіт.
Підростала я з роками, грушам Медункам,
Малювала осінь промінь сонячним бокам.
Разом з вирієм пташиним обирала шлях,
Полетіла в світ незнаний, де чужа земля.
Поверталась в рідні весни, в незабутній рай,
Бо любила, до нестями - свій батьківський край.
Мати цвітом забілілась, в коси заплела,
А де була біла грушка, виросла мала.
В’ється стежка споришами, назирком біжу,
За собою в сад матусин внученьку веду.
Розкажи мені, бабусю, що це за квітки?
Ось лягай в траву, Іринко, і дивись сюди:
Це – ромашки! Ось, кульбабка, щавель, лобода,
Де росте маленька грушка, була там стара.
А над нею, бачиш, хмарки, мов овечий пух.
Онде, світла і кошлата одягла кожух.
Глянь, хуткіше! - Божі птахи, звати - ластівки.
Тут це місце є казкове, все угледіш ти.
Світ такий, як біла грушка, а над нею – Бог!
Все минає в цьому світі, тільки не любов.
Україна – найдорожча, за усі світи!
Ти сюди, мала Іринко, часто приходи.
[i]Перстач* - гусячі лапки[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791767
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2018
Убили ординці хлопчину...
Йому лише двадцять було.
Ой людоньки! Лишенько, сину...
Вже вирій бере під крило.
А очі - все в небо, і в небо...
Завмерли і снять про весну.
Якого страждання ще треба,
Щоб вбити дитину оцю?
Щоб кулями груди розп’яти?
Зламати у скрипці струну?
Зеленого дуба зрубати?
Знівечити долю чужу?
Забрати у матері сина?
Кровинку від серця урвать?
Це сонечко, що золотило?
Цю Божого роду печать.
Цю пісню, що линула дзвінко!
Замовкли навіки уста.
Я плачу... Не мій, але гірко...
Хай проклята буде війна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=791322
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.05.2018
Намалюй мене фарба́ми,
Поміж квітів, у саду
Між вишневими гілками,
Що до себе пригорну.
Підбери рожевий колір,
Ніжне личко розфарбуй,
У очах - вечірні зорі
Ти для мене подаруй.
Губи, з меду трав’яного,
Довгі коси, мов ріка.
Щоби поглядом - казково,
Я у серці ожила!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=788960
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.04.2018
В Мадриді - дощ, весна якась плаксива,
Лупцює небо, наче решето.
Сріблясті краплі падають курсивом,
Біжать струмочки на вологе скло.
Вже місяць дощ - такого ще не бу’ло!
Холодні хмари клубчасто снують...
Блищить дорога під ранковим гулом,
Вода малює смужок каламуть.
Нема качок, не скиглять сірі чайки,
Вже й Мансанáрес* баранці* несе...
А понад берегом, де змочені алейки,
Змокрілий голуб пір’я одтрясе.
Зелені кедри - скупані весною,
Ось-ось оливки цвітом палахнуть.
Спізнілий квітень не дає спокою,
Струнчати в небо - парасолів суть.
Природа знає різну витинанку...
Мадридський циган вкрав усе тепло!
Ґран Вія* мокра із самого ранку,
Почулось збоку: «Нам не повезло...»
Підперли небо сірі хмарочоси,
Дахів не видно... Де їх височінь?
Глядиш у простір, аж тебе заносить,
А ти - метелик... втриматись зумій!
В Мадриді - дощ... У шаль ховаю шию,
Навстріч попутним, ніжно усміхнусь...
Я від погоди у душі не нию -
Розбурхую запізнену весну!
[i]Мансана́рес* - річка
Баранці* - білі пінисті гребені хвиль
Ґран Вія* - одна із головних вулиць Мадрида[/i]
Lluvia en Madrid
Madrid, lluvia, Primavera llorosa.
El cielo se abre y filtra sus gotas como
a través de un tamiz.
Lagrimas de plata en movimiento
Surcos corriendo sobre vidrio mojado.
Ha llovido un mes entero!
Nubes frías como ovillos de lana
La calle brilla con el zumbido de la mañana
El agua dibuja una turbia franja.
No hay patos ni gaviotas grises
El Manzanares hace olas
Y en la orilla los paseos están mojados
Aleteo de plumas húmedas
Pinos verdes, mojados con agua de primavera
Los olivos darán su fruto
A finales de Abril no hay descanso
Un bosque de paraguas mirando al cielo.
La Naturaleza da un giro diferente...
El gitano madrileño ha robado el sol!
La Gran Vía está mojada por la mañana
La gente dice: “no tenemos suerte“!
Rascacielos grises sostienen el cielo
Hasta dónde llegan?
Miras al espacio y te derriba
Eres frágil como una mariposa
Estate alerta!
En Madrid llueve...
Escondo mi cuello en un chal
Te cruzas con gente
No estoy triste
Sonrío aunque la Primavera tarde...
[i]Зробила переклад на іспанську мову
Pilar Piñol [/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=787043
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 11.04.2018
Де ти ходиш, в яких світах?
Об каміння сколола ноги.
Був по-різному битий шлях –
І вузькі, і широкі дороги...
Скільки було в житті жалю́!,
Все невічне і лихо дочасне.
Світ з ілюзій, грошей, кришталю́ –
Розбивається, губиться, гасне...
Заблудилася... лячно... як лань…
Б’ється серце сумне, самотинне.
День із тисячі різних питань,
Все гладкé, не моє, чужоплинне...
Люди... долі... із хмар – кораблі...
Всі спішать, бо усім чогось треба:
Лотереї, призи, граблі...
Я шукаю в людині – Неба!
Люба жінко, – почулося враз –
Я дарую тобі найбільше:
Із любові, немов алмаз,
Ти писатимеш людям ві́рші!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785149
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.03.2018
Дивись, в очах у неї зорі!..
Світ нерозгаданих мірил!..
Така безкрайня неба повінь,
Що не торкнутися глибин.
Як не розгадані планети...
Ідеш за нею наосліп.
Згорають у душі комети
І рветься думка у політ.
Душа - розтоплена крижина,
Все тіло скаче гопака,
Любові першої зернина
Веде за нею навмання.
Втопитися в очах, охочий,
Блаженне серцю відчуття.
Був він для неї - перехожий...
З доріг заплетені в життя.
Спинись! Думки волали гучно.
І він спинивсь...
- Красуне, стій!
Мені, ніяково... не зручно...
Коли побачив вас... не свій.
Коли побачив ваші очі,
Я проминути не зумів...
Здається ми не перехожі,
Свою любов навік зустрів.
В його очах - лісні озера,
Як сонце - радісний привіт.
Вона усміхнена вдивлялась:
- Як звати вас, з яких доріг?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782100
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.03.2018
Пташко моя сизокрила,
Грудка в коричневий пух,
Крильця, як два вітрила,
Змахом легеньким - пурх.
Очка - зернятонька льону,
Боязні скільки й тривог...
Ти не хвилюйся, в чужому
Серденьку також є Бог.
Ніжки, мов гілочки з вишні,
Хвостиком - круть та верть.
Горлечко рветься від пісні,
Дзьобик - олівчика чверть.
Ти не тривожся, як листячко
Впаде в багряну в траву,
Поки ще гріє літечко,
Пісню неси дзвінку.
Лащиться сонечко в затінку,
Квітне черемха п’янка,
Місяць колише ніченьку
В трелях гучних солов’я.
Краю нема наймилішого,
Як соловейко співа.
Зіроньки світять над стріхою -
Це Україна моя!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781107
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.03.2018
[img]https://c.radikal.ru/c28/1801/29/c0278afe6d17.jpg[/img]
Не знищите нас, сраколижці!
Не знищите нас холуї*!
Хай лихо приспить у колисці,
Під горе-роздуми пісні.
Всіх тих, в кого серце, як камінь,
Гординею тіло жере,
У кого людина вже навіть,
Немає ціни понад все.
Всіх тих, що купили мандати,
Хто сват, хто барига, хто брат...
Від Юди навчились брехати
І є не один з вас Пилат.
Коли в Україну стражденну
Із зброї пускали вогні,
Хвалили себе поіменно,
Плескали в долоні масні.
Ви ницо тоді роздирали,
Ділили сорочку, мов скарб
І кров’ю по тілі писали
Під шепіт зміїний: «Ти раб».
А що вам, до того, що плачуть?
Чекають дітей матері?
Політику ви без означень
Так хитро вели не в умі.
Чи можу простити Майдану?
Чи можу простити війну?
Ні! Лукаві впадуть з п'єдисталу,
А Юрій протне сатану!
Я вірю у тебе українцю!
[i]Холуй* - Той, хто запопадливо прислужується кому-небудь, плазує перед кимсь.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773214
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 25.01.2018
[youtube]https://youtu.be/hTTWi-Ap9DI[/youtube]
У хаті прибрано. Рідзв'яник
зацвів квітками на вікні.
Вже вечоріє над хатами,
легким серпанком димарі.
У кухні страви запашіли,
в каструлі булькає кутя.
Пшениця, мов бруньки весняні
розкрилась в пахощах зернят.
В макітрі мак свого чекає
й горіхи лущені лежать.
Запахло в хаті рідним краєм,
грибів карпатських аромат.
Лягла святкова скатертина,
немов засніжені поля.
Їде вечеряти родина,
бо в чужині усі - рідня.
Сідає мати з сином впоспіль,
бабуся лічить скільки страв,
Згадали рідний свій Тернопіль,
і тих, кого вже Бог забрав.
І я, неначе човник в морі,
немов радію чи пливу...
Уже тринадцятий минає,
як подалася в чужину.
Сідає з нами літня жінка,
Її осиний ніжний стан
такий тендітний, вся привітна,
В очах - любові океан.
Четвірко діток, вже дорослих,
Майдан один з них перебув.
Найстарший мовив: «З мене, досить!»
Поїхав нишком на війну.
І мій побачив теє пекло...
Молила Бога, бо один.
Щоби прожити в світі чесно,
За Україну, йшов мій син.
Сумний Святвечір. Зірка сяє
і спить Ісусик в ясельцях.
Молитву тихо починаєм,
Також помилуй, Боже, нас.
І ще: "Не вмерли - слава й воля..."
Співаєм за столом усі,
Щоб для дітей щаслива доля
була здобута у борні.
І щоб на рідній Батьківщині
цвіла калина й зелен-гай.
Молись сьогодні до яскині,
молитву з нами починай.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=773001
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.01.2018
Коли приїду в Україну, не надивлю́ся на поля,
Така красива й неповторна – краю батькі́вського земля.
Які зелені краєвиди – солодка серцю благодать!
Країни кращої не знаю, де грає море в пшеницях.
Яке то щастя йти землею, торкатись кришталевих трав,
Де срібні роси-самоцвіти встеляють ки́лими з отав.
Яка то вишита доріжка на отчий батьківський поріг,
Аж переповнює чуття, де батько й матінка стоїть.
Яке повітря свіже й чисте... Безкрайність неба - повнота,
У надвечір’ї тепле сонце понад тополею у снах.
Коли приїду в Україну, співають трелі солові’ї,
Це неможливо передати, натхненні ангельські пісні.
Коли ти любиш Батьківщину, то рветься серце із грудей,
Шаную Господа завіти - любити землю і людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756911
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2017
Розміняв мене на монети!
На дрібні, що не мають блиску,
І поставив на всьому риску,
Як лишають сліди комети.
Розгубилася... Не повірила,
Якось в силі не почувалася.
Бо такою і не здавалася –
Я не з тих, щоби сльози сіяла.
Віддала... Нехай, Боже, тішиться!
Дві кишені наверха витрясла.
Відшумів буревій падолистами,
Аж нарешті усе закінчиться.
День минув з громовицею пізньою,
І не стало ні краплі боязні,
Посміхнулася взором просені;
Поєдналась душа із піснею.
Не така вже й слабка я жінка.
День повів у нове натхнення,
У тернове це відомщення…
Перегорнута вже сторінка.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=756508
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.10.2017
Здрастуй, серпню, літа тихий повів,
Лагідний серпанку стиглих днів.
Над рікою хмарів біла повінь
Що не видно краю берегів.
Десь далеко вчувся дивний клекіт,
Оповило млою у ставку.
На легкім обвислім павутинні –
Росяне намисто на шнурку.
Свіжий ранку, виплеканий літом,
Тиждень, два й до вирію пташки.
Пахнуть медом з сонячним привітом –
Стиглих груш розморені бочки.
У траві нескошеній, привялій,
Чути вигук річкових качок.
Крок за кроком по листві опалій
Йде по їжу хитрий їжачок.
Краю мій, досвітку журавлиний,
На долонях у природи рай!
Із душі моєї пісня лине,
Розбудивши сонця небокрай.
Любий, серпню, дні твої змарнілі,
Дякую за літні вечори
І за ранки у туманах білих –
Величі Господньої дари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750485
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2017
[img]http://s019.radikal.ru/i613/1709/d9/01e92dd67970.jpg[/img]
Моя Україно! Моя найдорожча Святине!
Вітаю тебе із далеких доріг та країн.
Де б я не була і куди б мене світ не закинув,
Тебе я довічно носитиму в серці своїм.
Співає душа, коли бачу тебе в кінофільмах,
Гортаю сторінки альбомів і серце щемить.
Від думки такої щаслива, немов породілля,
Де родиться поле і пісня, і гай, і блакить.
Ця мова моя в переливі, як жайвір у небі,
Як вечір надходить — мереживо стелять зірки.
Я згадую матір і батька у рідній оселі -
Мою Україну, де доля на два береги.
Усе в мене є — надароване духом і словом,
Оте, що не купиш і навіть не силі продать.
За тебе, моя Україно, вимолюю Бога,
Щоб рідному краю послав із небес благодать.
Моя Україно! Ти земле сколотів-русинів,
Із давніх-давен ти плекала героїв в борні.
Я міцно стискаю руками наш стяг жовто-синій
Бо я - українка! Це ім'я ти дала мені.
Із Днем Незалежності, нене моя колискова,
Вітаю тебе і на серце долоню кладу.
Хай вічністю дихає мова твоя калинова,
Бо я у майбутнє вкраїнця-онука веду.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750241
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2017
Світе Божий, дроби на друзки,
Наче хліба окраєць, бери!
З винограду з-поміж галузки
Небо силу дає і снаги.
Порозкришуй суціль, на крихти,
Наче борони вглиб чорнозем.
Вмію світло в пітьмі творити,
Ріж словами впритул лемішем!
В котрий раз дозріваю хлібом,
І добірним міцнію зерном.
Причащаюся сонцем й небом,
Із хмарини дощем заодно.
Хто бажає в серце встромити
Гостре слово, як в спалаху грім.
Я навчилась, триматись, жити
В світі доброму і в світі злім.
Я — відкрита книжка, як сповідь...
Сію словом у рими-рядки.
Поміж люди, де Господь ходить —
Я тримаюсь Його руки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=745339
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.08.2017
Він розхитував в ме́ні бурю,
В закапе́лках душі́ бури́в.
Гроз вітра́ми і сильних злив,
Мов виточував мовну зброю.
І сміявся, йдучи, дивак,
Із-під брів так облесно зиркав...
Мої ду́мки з корінням смикав,
Наче жертву спіймав хижак.
Сколихнути хотів цунамі,
Навіть дихав, як вітровій,
Бо замислював намір свій
У злютованій дикій спазмі.
Ки́дав цвяхами вслід слова́...
Кмітив, будуть нанесені рани.
Та в знемозі в безодню канув,
Метеором, немов, згорав.
Його злість, як вольтметра стрілка,
У напрузі тремтить вельможно
Та змиритись ніяк не може,
Що стійка́ я, на вдачу, жінка.
Велич жі́нки, то – її гідність!
За легендою, хоч «з ребра»,
Берегиня вона – добра́!
Сильна духом... не йде на підлість!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=743762
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.07.2017
[img]http://s019.radikal.ru/i602/1707/c7/e1d6d518b9e6.jpg[/img]
[url=""][/url]
муз. В. Бідуляка
[i]пісня[/i]
Рідним спогадом плаче душа
Там де ти моя рідна, смерічко,
Намалюю я спів солов'я,
Кину лист, там де твоє сердечко.
Ти візьми мене, сестро, туди
Там де сонце ховається в морі,
І де пальми й магнолій краса,
Теплий вечір розкидує зорі.
Приспів:
Полечу, полечу,
У далеку незнану країну.
І на згадку з собою візьму —
Цвіт калини, журбу солов'їну.
Заколишуться в полі хліба,
Жайвір пісню співатиме дзвінко.
Буде снитись вкраїнська земля
І дитячі голівки в барвінку.
Де смерічок п'янка купина,
Срібні хвилі розкидує річка.
Найдорожча моя сторона,
Впала в серце у мене навічно.
Приспів:
Полечу, полечу
У далеку незнану країну.
І на згадку з собою візьму —
Цвіт калини, журбу солов'їну.
Прийде час, я назад повернусь
І немає, де правду нам діти.
Часто, часто я бачу у снах —
Руки матері і свої діти.
Хоч і тепла чужа ця земля
І красива і гарна країна.
Та ріднішої в світі нема,
Ніж моя дорога Україна.
Приспів:
Повернусь, повернусь,
Як до матері тягнуться діти.
Бо люблю, більше всього люблю —
Мою рідну Вкраїну на світі!
Повернусь, повернусь,
Як лелека розкину я крила,
Бо любов'ю своєю й добром,
Я би всю Україну накрила.
2003 р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=742200
рубрика: Інше, Лірика
дата поступления 16.07.2017
[i]Присвячено скрипалю Василю Попадюку[/i]
Грай, скрипалю, грай,
Жаль не завдавай.
В грудях серце плаче,
Не усім одначе.
Смичок душу крає
У чужому краю.
Як сльозина впаде,
Хто кому розкаже.
Доля, наша доля,
Вибрана неволя.
По усьому світі –
Богом обігріті.
Як до струн торкнеться,
Серденько здригнеться.
Бо далеко діти,
Та й батьки вже літні.
Квітка зелен-рута,
Що цвіла й забута.
Перше і останнє –
Сплакане кохання.
Час роки мережить,
Ніченька бентежить.
Грай, скрипалю, пісню,
Бо любові тісно.
Юність не вернеться,
Стисне біль на серці.
Українська доля –
Вільному – неволя.
Грай, скрипалю, грай
Жаль не завдавай.
Бо як скрипка плаче,
Не усім одначе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=741309
рубрика: Поезія, Поетична мініатюра
дата поступления 09.07.2017
Ви їли морелі*, що пахнуть літом,
Такі, що вкусиш і сік тече?
Садив деревця напевно дідо,
Чи може бабця, чи прадід ще...
А я маленька, в дрібних косичках,
Рожевий бантик спадав набік.
Була сховатись від мами звичка,
Поміж високих крислатих віт.
Квітчасте плаття, в червоних плямах,
Що скаже мама, було дарма!
Сиділа тихо на хистких кронах,
Неначе справді у рай зайшла.
Губи злипались і пахли медом,
Оси з малини сьорбали сік...
Яка ж то втіха під синім небом,
Що навіть збоку шептав горіх.
І наїдалась, як хитра пташка,
Гойдали долю легкі вітри...
Мого дитинства - вишнева казка, -
Дві жменьки вишень в два кулаки.
[i]Морелі* - сорт вишень[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=740176
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.07.2017
Пелюстка з маку впала в траву,
Тихо сюркоче коник.
Далеко на вúгині хмарку в плаву,
Пестить кульбабака і дзвонить.
Леститься небо до краю землі
Й сонця вуста круглобокі,
Граються в морі хвилі малі
Панує тиша і спокій.
Поміж осоки Рудка* блищить,
Ряску легенько гойдає.
Жайвір піднявся в небесну блакить,
Понад полями світає.
Срібними нитками майстер-павук,
Човники в гавані в'яже.
Тихо колосся вишурхує звук,
Наче застілля княже.
День – як настояний липовий чай,
Червень на зілля багатий.
Ступиш у трави – хоч пісню співай,
Поміж пташині сонати.
Літо багате на щедрі дари,
Осінь комори готує.
Допоки час, то бери і лови
Дні, що природа дарує!
Ключик від щастя – радості мить,
Зріють поля неозорі.
Час на баскому коні вже біжить,
Креше з копит ясні зорі.
А як під вечір день догоря
Кожна стеблинка іскриста.
В небі засвітиться перша зоря,
Наче парча золотиста.
[i]Рудка* - потік, який впадає в річку Прут.[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=736829
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.06.2017
А липи цвітуть у Мадриді
І бджоли роями гудуть!
А очі, в зеленім овиді
І хмари, як човни пливуть...
Це видиво раю земного,
Цвітінь з усебіч на гілках -
Тулюся до вицвіту цього,
Неначе окрилений птах
А що мені люди? Хай бачать...
Медового соту - дари!
Примружую очі, згадавши
Ті липи, що вдома цвіли.
Я ж маму свою зустрічаю,
І батька - дотепні казки!
В тій хаті із запахом чаю,
Хрумтять до оскоми булки.
Ще пахнуть п'янкі сінокоси,
Трелі в Леваді* виводять жaбú.
Дитинство моє стоголосе
Не йди, я прошу, ну... не йди!..
Занурилась в липові храми,
На мить - Україна моя!
Я хочу до рідної мами,
Я хочу - де отча земля!
А липи цвітуть у Мадриді
Розквітла і моя душа!
[i]Левада* - потік, який спадає в річку Прут[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735375
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.05.2017
Йду до тебе щаслива, розквітла,
Ніби першого проліска цвіт.
Мов кульбабка, наповнена світлом,
Що летить у незвіданий світ.
Мої ноги біжать в диволеті
І вискакує серце хмільне.
Ой, тримайте мене на планеті,
Щоб не впало дівчисько одне!
І метеликом серце тріпоче,
Очі раді зеленій траві.
Це, здається, кохання дівоче
Переповнює світ у канві.
Вся залюблена, серцю признання.
Закохалася! Боже, люблю!
Перші зустрічі, ніжне зітхання,
Мов нектар дорогий, пригублю.
А душа, як розмаєна квітка.
Ти для мене — вселесенький світ!
Я до тебе горнусь, мов лелітка,
Як весна, закосичена в цвіт.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735372
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2017
А що в мене є за плечима? — Усе пережите.
І дні неповторні, що канули в часі життя.
А що в мене є за плечима? — Любові спожиток
І зовсім малесенька риска земного буття.
А що в мене є за плечима? — Безжурне дитинство,
Матусина хата і батьківська тепла рука.
А що в мене є — це також і моє материнство,
Від спогадів тих на устах лиш усмішка легка.
А що в мене є за плечима? — Розмай з первоцвітом
І перше кохання, як спомин про нашу весну.
А що в мене є із дарів? — Це онуки та діти,
Як сива голубка воркую й до себе горнý.
А що в мене є за плечима? — Лиш «рими в сандалях»,
Все те, що не купиш за будь-які гроші вартні.
А що в мене є? — Мій замріяний погляд у далі.
І дякую Богу за всі подаровані дні!
А що в мене є за плечима?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=733494
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2017
Чорний лебедю, в смутку зажуро,
Віддзеркалення душ на воді.
Розколисує березень тужно
Напівсонні у снах вітражі.
Я прийшла, мов закохана діва,
Поміж цих нерозквітлих дерев.
Ось принесла шматочок хліба
І такий, як у березня, щем.
Серед шуму великого міста
Ледь відчутний оголений нерв.
Йде весна до людей благовісна
І заквітчує бруньки дерев.
До життя набубнявіло гілля
І осанну співа небесам.
Й на твоє, мій лебедику, пір'я
Зиркне промінь – не будеш ти сам.
Скоро, скоро весна по алеях
І омріяний світ оживе.
Ну і нам закосичена фея
Щось на крилах весняних несе…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=729556
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.04.2017
[i] Хай пробуде в віках — десниця твоя простерта, багряна твоя тога і голубий хітон. (П-1:106). [/i]
Заграли церковні дзвони, мелодія гучно лине,
Здригнулося серце смиренно, стрічаючи день святий.
У вись передзвін великодний благовіщає нині:
«Син Божий Воскрес із гробу! Ісус поміж нас – живий!»
Із о́страхом шестикрилі наспівують трисвятý пісню,
Благохвалити небо щасливі тремтять ягнці.
А церква Христова кличе, зронивши росу досвітню,
Сьогодні спішімо, люди, молімось Добру й Красі!
Відчинені навстіж двері і сяють церковні бані,
Ласкаве Господнє Серце вистукує в унісон.
Десниця Його простерта, тога́* із лляної ткані
І неземний, як просінь – божественний синій хітон**.
«Я вірую в Тебе, Боже! Господня, Дорого Правди!
Предобрий розп’ятий, Сину, прости нам провини всі...»
А сльози мої із болю, лукавства, зневіри, зради...
За збиті до крові ноги, за Очі завжди живі!
З’явився у чистих шатах, обличчя заплаканих втерти
І голосом ніжним до люду, з Оливної проречеш.
«Осанна в вишніх, Осанна...», Слово правдиве, відверте...
Любов з великодним дзвоном у серце моє несеш.
Ти кожну вкраїнську родину, хто вдома, хто на чужи́ні –
Зігрій! Із лози́ правові́р’я розквітла моя земля.
Цей гімн світанко́вий з Храму лунає у небо нині,
Що навіть веселу усмішку дарує щасливе маля.
[i]ТО́ГА, и, ж. Чоловічий верхній одяг громадян у стародавньому Римі.
ХІТО́Н, а, ч. Чоловічий і жіночий лляний або вовняний одяг у стародавніх греків,
що нагадував сорочку (перев. без рукавів), підперезану поясом з напуском.
[/i]
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728853
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2017
Доброго ранку, «Наше слово»!
Хай починається все із того,
Як обіймає проміння землю,
Будить у серці музу таємну…
З доброго слова, ясної думки,
Щирого погляду, а не розлуки.
Хай починається з кави смачної,
Хліба скоринки та дяки святої.
Теплих долонь, краси поцілунку,
Ніжно коли на плече вам руку,
В світлім бажанні - дня золотого,
Успіхом стелить з хати дорогу.
Я вам бажаю – світлої долі,
Будьте щасливі: завтра, сьогодні.
Кожному – квітку, яку забажає,
Легкої праці най день посилає.
Коли вже схилить сонце голівку,
Хай повертає кожен в домівку.
В рідному домі хай вас чекають,
Й люблячі люди смутку не знають.
Нехай натхнення всякчас окриляє
І «Наше слово» лише процвітає!
Хай подарує вам світлий Пегас
Слова любові, ще Рими і Час!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=728560
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2017
А очі, мов вуглики чорні з під вій до весни,
До неба блакитного, що зачекалось лелек.
Вже вкотре летять над землею вогнів валуни,
Земля пошматована від смертоносних пащек.
А він усміхався, як день ще не спитий, новий!
Радів мов дитя і стискав до грудей автомат.
Ще вірив у світле майбутнє такий молодий,
Що стало по звичці в бою не боятись гармат.
Ще трохи - і вщухне. Ці гради - від демона зиск -
Шматують зело, що здається немає кінця...
Упав біля нього від вибуху попелом лист,
Гамселить неспокій траву та коротить життя.
А він уявляв – в Україні жаданий мир,
Молився до Бога і землю, як хліб цілував.
Хлопчина у грудях серде́нько гаряче носив
І вірив як Данко, як перший до бою вступав.
А десь там далеко у рідній хатині свіча
горить і молитви до Бога вишіптує мама:
О, світе єдиний, моя ти кровинко жива
Спаси і помилуй над нами, над нами, над нами...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721625
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 04.03.2017
[img]http://s1.radikale.ru/uploads/2017/3/4/3924a4dbb25e0a8da930890e54881429-full.jpg[/img]
Ми не граємось в панібрата,
Не жартуємо у війну!
Ми втрачаємо сина, брата...
Витираєм кров і сльозу.
Тут не "гральні машини" в барі,
Автомати тут не ті.
БеТееРи і танки справжні,
АКаеМи в нас на плечі.
Тут не зорі падають з неба,
Через поле - вогні, вогні...
Відстояти! - кричу - нам треба,
Кожен клаптик Лелі-землі.
Тут не пляж під сонцем на морі,
Звідусіль тут шкіриться тать.
Брату брат подає набої
І спекотно під сорок п'ять.
Та життя вартніше за гроші
І за злото на всій землі,
Ми тут, наче ангели Божі,
Бережемо святі рубежі.
Всі тут рідні - один за одного,
Як брати і не треба слів!
Присягалися перед Богом -
Україна єдина всім!
Ми не граємось в панібрата,
Пекельний АТО рубікон.
Пише кров'ю війна проклята,
Зневажаючи Божий закон.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721479
рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата поступления 04.03.2017
[img]http://s1.radikale.ru/uploads/2017/3/4/4e9016305cffe74e77fec4409d4e4bc7-full.jpg[/img]
[img]http://s1.radikale.ru/uploads/2017/3/4/8ee755b9c1f9a19b74f32093612f82d3-full.jpg[/img]
Зупинися, безжальна людино!
Не зрізай, не зрізай деревину!
Душу рве бензинова пила,
Аж вчувається - плаче сосна.
Плаче дуб і карпатська ліщина,
Скиглить бук та мала ясенина.
Що ж ви робити, іроди кляті,
Ви встромили ножа у Карпати!
Під горою росте яворина,
Щось із світом вона говорила...
Майте, люди, не камінь у серці!
По якій ж то ціні мірка честі?
Бо лиш тільки безжальна рука
Ріже все до останнього пня.
Бо лиш тільки за гроші бариги -
Рідну матір продати змогли би.
Знайте, ліс - то є наше повітря!
Ліс - карпатська краса й довголіття!
Ліс спиняє у зливу потоки,
Тут гуцулів коріння глибоке.
Ліс - народне і спільне багатство!
У Карпати з країн їдуть часто.
Ліс - лікує душевні рани,
Ліс - здоров'я дає віками!
Тут зимою краса незбагненна!
Тут Говерла торкає неба!
Знайте, тут є мольфари й відьми,
Також звірі і птахи різні.
Ви спитались, пихаті біси,
А чи маєте право до лісу?
Українців спиталися ви,
Чи пиляти під зруби ліси?
Не зрізайте, Мамони й Пилати!
Серце лісу не треба пиляти!
Бо до сьомого роду коліна -
Не простять ані ліс, ні Вкраїна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=721464
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2017
[img]http://s19.radikal.ru/i192/1702/5e/276551e55baf.jpg[/img]
Коли запалає зірка і крутяться лугом сни,
Співає цвіркун лунко, колише ріка береги.
Дурманить чебрець квітками, хилиться в травах лоза.
Під нею, немов царівна, цвіте материнка рясна.
Так тихо і щемко в лузі – ні шелесту, ані пісень.
На гілці терпкого глоду спочили пташки за день.
Під небом вечірньо-синім і хмарами, що пливуть,
Хлюпочуть невтомно хвилі, збігає у далеч Прут.
Виблискує місячна стежка – така вже нічна світлотінь!
Розходяться кола водою, як риба плисне́ в глибочінь.
Ось так прохолодою ніжно обкутує ніч село,
Срібляться роси до ранку, як видиво на зело.
Дрімає у пахощах літо й мого дитинства роки...
Розбуджують ранішню тишу з села до ріки пастухи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718868
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.02.2017
Юний хлопчина з вогником в серці,
Мрій, як без меж океан!
В нього на долю випало в герці
Стати навстріч - ворогам.
В тебе ще стільки всього непочато,
Юність, кохання - тримай!
Вибір у мене, - сказав він завзято -
Це боронити мій Край!
Знов в Україні московська навала.
Дивно - сімнадцятий рік!
Вік електронний, космічний, - що правда,
В світі абстрактності збіг.
Знаю, що роду - нема переводу, -
Він замість тих, хто поліг!
Юний хлопчина вірність народу
В серці своєму зберіг.
В нього ще будуть забави й кохання,
Тихі в гаю вечори.
Тихо шептала лиш мати до рання:
Боже, його вбережи!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=717723
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.02.2017
Засніжило.
Вся земля в снігах, в снігах...
А душа, як птаха білокрила,
А сама, немов Різдвяний час.
Засріблилось.
За вікном зима, зима...
Купотять збитошники вітрила
І упали хмари у поля.
Відчиняю.
З-за дверей хурделить Бородух!
Перші кроки грузнуть, поринають,
А дмухну - летить сріблястий пух!
Спозаранку,
Ген на небосхилі
Білі коні риссю навмання.
Лиш калина білу вишиванку
Та коралі зоряні вдягла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715986
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2017
Я на собі не відаю журби,
Літа мої позолотила осінь.
Іду усміхнена й простоволоса,
Під захистом калини і верби.
Летять назустріч золоті листки,
Налиті сонцем, скупані дощами.
Схопивши три, сміюся до безтями.
Щаслива жінка, що мені роки!
Таке блаженство в душу залягло,
Аж серденько вискакує на волю.
Спасибі, Боже, за років добро,
Люблю цей світ, сотворений тобою!
Люблю людей, бо ти казав: «Любіть!»
Виспівують осінні колорити.
Нехай Господь усіх благословить,
Щоби в любові кожному прожити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715985
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2017
[img]http://s1.radikale.ru/uploads/2017/2/1/9295fc22fe8527b061d02087b253bf98-full.jpg[/img]
Загадковість у жінки живе,
Тишина лісової конвалії.
Часом любить вона понад все –
Заховатись в своїй реалії.
Розмовляти з вітрами у ніч,
Жінка пише романи про мрії.
Бути впертою у протиріч,
Як на диво – наївною в цілі.
Свою слабкість оберне в граніт,
Заворушить віднайдену силу!
В ній орлиний до волі політ,
Має душу вона – лебедину.
Не вгамується жінка й на мить,
В неї цілий вулкан енергії!
В неї лава гаряча кипить
І тепер вона, не з конвалії!
В ній бажання – гарячий струм,
Її жили – дроти електричні.
Хай нещастя не править "бум",
Світло й радість її індентичність.
Загорається й меркне вогонь,
Як вечірня й досвітня зірка.
В ній усе, що з небесних долонь:
Від зими до весни і до літа.
Випромінює серце любов,
Мов червона троянда під осінь.
Світ ще досі її не спізнав,
Жінка й справді – загадка досі.
Вона з тисячі Божих натхнень,
Загадковості в жінки доволі!
Чи митець, чи поет, чи з пісень –
В непрочитаній книзі мелодій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=715623
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2017
Шепотіли збоку — богомільна...
Відрікатись — то не вірити в Христа.
Жінка повернулася повільно,
Посміхнулась на чужі слова.
Хтось сказав: вона люби́ть не вміє,
Скільки літ, а досі ще сама.
А у ній — весняні заметілі,
А у ній — заквітчана зима...
Співчували нишком — нещаслива.
Певно, доля випала за гріх?..
Вíрші із душі вона творила,
Їй здавався милим Божий світ.
Хтось казав, хтось говорив і мислив —
Різні ду́мки (писані й на слух).
Жінка, — наче небо променисте,
Доброти — повнісінький ланту́х...
Вся вона — залюблена й багата,
Мов осінній сад серед снігів,
А в душі вона була крилата,
Та ніхто збагнути не зумів.
Йшла собі велично світокраєм
І не раз верталася у юнь,
Де любов палала сонцеграєм,
Доброта — мільйонами відлунь.
Все на світі можна говорити...
Різні погляди у мудрих вчителів.
Жінка роздавала всім привіти
І людей любила на Землі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=712219
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.01.2017
Дрімає місто. Вечір за вікном.
Поміж дерев останній скаче промінь,
Ані «шу-шу», затих довкола гомін.
Тоненький місяць золотим серпом
Вчепивсь легенько за високий дах
І розмовляє з горлицями в стрісі.
Така вже ніч, що зорями — у вічі...
Аж видалось, на диво, що я — птах.
Як пригадаю... небо та й тебе...
Мені б гайнути, скільки того світу!
Бо ти сказав: «Любитиму довіку!»
І відшукав на відстані мене.
Вже безліч літ рахує доля час,
Вже відцвіло і відшуміло літо.
Дивлюсь на зорі — спогадів відбиток,
Які щоночі радували нас.
Життя прожито, як минулий день,
Горять у вікнах вогники ще досі,
А моє серце в ритмі й стоголоссі —
Ще серед недоспіваних пісень!
Щаслива й тим. Вдивляючись в зірки,
Стою між світом — тут і там, колись...
А десь далеко ти, немов зблудивсь.
Коханий, шлях до мене — навпрямки!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=711727
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2017
Зболена, а живу.
Зраджена, а літаю,
В сонця беру тятиву,
З променя виростаю!
Втому я перейдý,
Перепливу до краю,
Загравою розцвіту,
З дниною оживаю!
Палахкотію, горю,
У вогняному ґерці,
А, заховавшись, творю́
Ві́рші, що каже серце.
Слово, як гострий ніж,
Жестом — у мої очі.
Мудрість — набута річ.
Скільки таких охочих?
Відроджуюсь у зерні,
Що кинуте в чорну лунку.
Розчулюсь, зросту навесні —
З сонячного цілунку.
Зміцнію, як ста́ре вино.
А жінка ціни не має!
Я — вільна! І більш ніхто
Волю мою не зламає!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=708362
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 25.12.2016
Лягає сум в скорботний день
Журбою над хатами.
У вікнах вогники з осель,
Стікає віск свічками.
Хлібина житня, мов з-за хмар
Великий місяць дише.
Це я сьогодні на вівтар
Поставлю з болем вірші.
Схилившись, тихо помолюсь
Цілуючи хлібину.
Колись від мору гинув люд,
Скорили Україну.
Пізнали голод, кривду, страх
Невинно-убієнні.
Благали Небо на вітрах:
По-дай-те хліб ди-ти-ні!!!
Село вмирало... Геноцид...
В очах – ще віра з болем.
Гори, моя свіча, гори!
Розвійся, туго, полем.
Молився батько за життя
Під тином непорушній.
Ось цю хлібину, прошу я
Подай йому, Всевишній!
Подай, благаю, хто просив,
Хоч скибочку дитині!
Вслухаюся у голоси...
Страждальній Україні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706251
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.12.2016
У темну-темну ніч,
Злодій наосліп.
Щось він замишляє,
Лихі думки має.
Місяць сховав роги,
Селом темінь бродить.
В небі ледь іскриться
Ковшем Ведмедиця*.
Горлиця дрімає,
В пір’я дзьоб ховає.
Впав листок з горіха,
Злодій в згинці стиха.
З шурхотами в листі
Крок зробив, й на місці.
Ген, лише собака
За рікою дзявкав.
Ракло* проти ночі,
Ріже темінь очі.
Наче тать* із лісу
Опустив завісу.
Тишком-нишком зиркне,
Навіть і не пирхне.
Торбохват* не знає,
Хата очі має!
Дивиться й очима –
Небо над дверима!
Помахав з журбою,
Божий Перст рукою!
Вели́ка Ведме́диця* — сузір'я північної небесної півкулі,
називають також Великим Ковшем.
Тать, торбохват, ракло* - злодій
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=704421
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.12.2016
[i]Внучці Іринці[/i]
Дівчинка з медовими очима,
Із душею проліска весни.
Над її тендітними плечима –
Янголятко з білими крильми.
Понад нею небо неозоре,
Без туманів і важких доріг.
Мрій багато, як широке море,
В погляді вседобрий білий світ.
У словах веселі переливи,
Сміх, мов хвильки срібної води.
З казки гуси-лебеді ожили,
Із Івасиком приходять в сни.
Дівчинко, думок ясних – вітрила,
З поглядом, мов лелеча мале.
Не спіши, ще встигнеш мати крила,
Ще зустрінеш на шляху усе.
Дівчинка – даруночок від неба,
Із пелюсток маківки уста.
Для такої радості лиш треба –
Бабині молитви у життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=702937
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2016
[youtube]https://youtu.be/5dZE1xvlmzU [/youtube]
Що ж ти, зимо, намела
Снігу так удосталь.
Сипле з хмарок янголя,
Поле – срібна постіль.
Запорошило весь світ,
Замело стежини,
Заблудився білий кіт,
Хоче до хатини.
Прилетіли снігурі
З грайкою синичок.
Не сидиться дітворі,
І до гірки кличуть.
У малят – щасливий дух,
Взулись в черевички.
Хоч навстріч летить їм пух,
Мають рукавички.
Доокруж лунає сміх
Радісно усюди.
Сипле, сипле з неба сніг
Білосніжний грудень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=700814
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 16.11.2016
[youtube]https://youtu.be/YO-ZfMvfeSU[/youtube]
Місто з парасольками. Під осінній джаз
Крапельки вистукують поміж жвавих фраз.
Котиться бруківкою дощова вода
Шумно за автівкою ллється, як з відра.
Тротуари вимиті. Вишиває дощ
По блискучих вулицях, не минає площ.
Місто, ніби вулик, всі спішать кудись.
До облич усміхнених тільки придивись.
Місто парасолькове, різнобарв’я скрізь.
Гучно витанцьовує: стукіт-грюкіт, трісь.
Впала з неба райдуга, ходить між людей,
Хмарка притулилася до моїх очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=695527
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.10.2016
Жінко, ти йому простила?
Багатьох словесно ображав,
Говорив про тебе, що безсила
І словам спокою не давав?
Ображав... я чула... В світі можна –
Воля всім... Слівце, як горобець,
(Хоч на серці боляче й тривожно),
Не спіймає в небі і ловець.
Одинока жінка... Я це зважила:
Різні долі, в кожного – свій шлях.
Може б, я йому і не пробачила,
Та «пробач», почувся голос враз.
Довго-довго мучила знемога,
Наче в рані загострився біль.
Не носи цю ношу, ради Бога!
Відпусти! – лунало звідусіль.
Хтось сміявся збоку (мудрий, звісно).
Були й в байці хитрі горобці.
Не неси цю ношу, люба жінко,
(В закапелках – сірі камінці).
Не несу. Сьогодні відпустила...
Перед Богом – чисті почуття.
Відтепер носити буду крила…
А його... хай Бог простить... не я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694645
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.10.2016
О Боже, як він посмів зайти в мій глибокий сон?
До нерозплючених вій горнувся світ із вікон.
Сонна, немов сова, згорнулася нишком в печаль,
А день дарував життя і краяв до болю жаль.
Тулився ранок крізь мереживо білих гардин,
Закуталася душа у споминах до глибин.
Розірвана любов... краплинки по мокрому склі.
Щаслива поміж людей, а ти... чи в своїм житті?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=694032
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.10.2016
Буває ж таке відлуння!..
Надвечір утихла злива.
Змоклу ромашку-манюню
Гойдала трава сонлива.
Вона засинала по́спіль,
Дрібні пелюстки докупки.
Неначе небесна просинь,
Якої не осягнути...
А трави — налиті сповна,
Горнулись в добрі й печалі,
Неначе вода до чо́вна
У гавані на прича́лі...
Упали за ріг стожа́ри,
А грім завершив розв’язку.
Розбіглися в небі хмари...
Лиш місяць шепоче казку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=681032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.07.2016
Добрехалися... і нарешті приїхали ті, що хотіли обдурити не сусіда, не громаду чи місто, але цілий народ. Гм... які ж вони наївні та мізерні у своїх загребущих очах. Дивилися на світ широкими очима, а взяли на себе не величезні гроші, а гріх. Не одягнули себе у ризу правди, хоча себе називали праведними... Вели людей собачими стежками, як звірина, щоб народ не догадався їхніх хитрих замислів. Але чи втаїш перед великим народом правду? Хіба ж усьому народу закриєш очі? А якщо і закриєш, то чи змагатимешся з Богом? Це те саме, що боротимешся з вітром біля великих млинів. Закрутять вітрила... заберуть всі сили... і нарешті видохне вся міць людини. Бо хто вона перед Богом?
“...і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого”, - молився кожен хто став малим перед Богом. Я бачила ті очі, що просили не золота, а хліба. Одні подалися на заробітки, інші працювали зранку до вечора, викохуючи землю, бо вона давала їм життя. Реально прожити в такій Державі було не можливо... бо витрати були більші, ніж заробіток. Хто не втримувався, виживав вкраденим чи заробленим не по-Божому. Але то було таких мало... бо бідні знали більше, ніж ті, що купалися в розкошах. Але й такого збагачення не ставало на все життя. Корупційна система з'їдала все на своєму шляху — добре і світле, облесливе і хитре. З роками стало звичкою жити в такому колесі. Давали взятки майже всі. Одні прагнули слави, а інші волі. Кажуть, між вовками потрібно стати вовком. Від нестатку люди злились, не знаючи головного винуватця. Крутилися, як у млині жорна, а мрії поїдала чорна невидима сила.
Ох, і така наша доля, - хтось говорив, а інший кивав головою. В той час мені згадувались мудрі слова нашого пророка Тараса Шевченко:
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть
І діточок своїх ведуть!..
І я, заплакавши, назад
Поїхав знову на чужину.
День минав і не одна ніч була оплакана... Як дальше жити?! Не було більше сил та терпіння слухати новини та бачити глумство над простим народом. Колись і брехні приходить кінець. Слава, слава...та для кого ж вона потрібна? Добігалися, добрехалися... перші, хто був хитріший, мудріший, проплачений... Якби могли, Бога би взяли за ноги.
А ті люди, що їм байдужість опанувала розум і тіло, стали перекотиполем. Чекали, що завтра ворона сир скине і будуть жити щасливо. “Моя хата з краю, я нічого не знаю”... Винуватили всіх довкола, тільки не себе. Історія України проходила майже у кожному із нас. Одні шліфувались, тобто формувались в особу, якою повинні бути. Кажуть, і на камені ростуть квіти. Тими квітами стали наші діти. Бо вони не бажали більше жити в такій Державі. Дякую тим батькам, що вміли на протязі скількох років привити любов до України. Вони стали джерелом правди і чистоти.
Перші сльози, перша невинна кров, перша впевненість у перемогу... Зразу було страшно, а потім звідкісь взялася шалена сила стояти за Україну! Наче за своїх дітей, яких ще ненародили, чи стояти спиною за рідну маму. Вирувала сила вистояти і не здатися.
Яка ж вона — свобода? Впізнали не ту, що у книжках читали, а смак і біль самого ядра, що рухав вперед. Зі смаком солених сліз і кровавого поту. В такому протистоянні відкривалося третє дихання і опускалися ангели Правди. Вони стали всі сестрами і братами, як писалося у Святому Письмі. Не всі його читали, а як читали, то не всі розуміли. Тому опинилися по обидві сторони барикад. Одні пропускали повз вуха, а для інших був не допустимий розум того пояснення. Важкий шлях до Перемоги... Втрачаємо синів і оплакуємо долю. Стихія вітру перекинулася дальше і вирувала по всій країні. Я ж кажу: хіба у всіх очі закриєш? Бачать те, що бачать, а не те, що їм кажуть. Добрехалися... і нарешті приїхали ті, що в душах посіяли лукавство. Закрутилося з вітром і вже не було цьому рятунку, бо піднявся Божий Палець над землею. Страшне слово, яке так бояться вимовити “сильні” - війна.
Не думала, що торкнеться нещастя України. Гадки не мала, що ростимо синів для війни. Не для нападу проти інших країн, а для захисту рідної матінки землі. Яка ж бо ласа і цінна наша землиця і люди там працьовиті. А те, що маємо розбрат, то не є виною всіх, бо століттями прагнули злодії та безбожники затуматити людей. В пустинних українських селах, після голодомору тридцятих років, завезли чужинних людей, в яких не було корінних традицій та й самої любові до України. Навіть історія писалася на свій лад і Бога не було ні на словах, ні в писанні. То було інше життя, яке вже створювалося і жило на свій лад та користь. Я дивилась на них, ніби на людей іншого світу. І так двадцять років незалежності. Хтось скаже, що нічого час не навчив українців? Так, - одних навчив, а іншим затупив розум. Одні пішли в ту брудну течію і неслися першими, а інші... інші “...і не введи нас у спокусу...” Бог дав людині волю самій обирати свій шлях. Тому обирали різні по-різному.
Гинули перші, які були надаровані тим розумом, що мав цінність і боязкість для існуючої системи. Наче павутиння обсотало кожне село, місто, столицю. Найбільше було проблем там, де менше було місця для Бога. Влада має належати народу, а не народ владі. Ось і той штабель перехитнувся, став на другу сторону. Хто був біля брудного корита, вже не хотів втрачати легкого хліба. Руки не були в мозолях, а їхні облесливі “Юдині голови” в зло-ненажерливому павутинні. Модно і престижно було називати тих “пожираючих щупальців” - бізнесменами, депутатами. Навіть ухитрилися поставити Президента з брудним минулим. Все мінялося, переписувалося і вдосконалювалося. Так з'явився “вор в законе”, - запозичене модне із сусідньої “братськой страны”. За те він — красивий, статний, обіцяє... А те, що дурницю інколи сплете не по темі, сміялися певно не з нього. Я той сміх бачила, що належав їм, як недостаток розуму відрізнити праведне від грішного.
Такими хотіли нас бачити всіх — необтесаних і смиренних. Не всіх вивезли в Сибір, не закатували енкавидисти, не згноїли в таборах, в Соловках. З маленького українського коріння відроджувалася роками нова українська нація. З уст в уста передавалася минула історія роду, де і мала свою ціну і продовження. Кращі віддавали життя за Україну, а тепер кращі — в перших рядах за волю Батьківщини. Це наша діти, яких ми ростили і вчили правди. Проливається кров невинної молоді, народу. Україну обгорнув сум і сила протистояти. Бо ті — красномовні комуністи, бізнесмени, мужновладці знахабніли над простими людьми і в кінці кінців терпець урвався. Час не стоїть на місці, історія продовжує своє рукописне дежавю. Тепер вже не хитрістю, а новою зброєю, яка забирає тисячу людей. Велика сила в лукавого, але кому дав Бог владу над пеклом? Змагаються — зло і правда. В протистоянні між ними така сила, що тріскає та горить земля. Ми опинилися між двома світами, тому повинні показати, хто ми є насправді.
Вирує світ своїм життям. У кожної держави є свої проблеми, радощі. А українців доля розпорошила по всій земній кулі. Але ми не порох, який так легко розвіяти. Ми народ, бо живе у нас любов до рідного Краю і грудочку землі, що привезли з дому, бережемо, як найдорожчу цінність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674947
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2016
Мені наснилась Вона в чорно-сірому лахмітті,
Хтось розпалював вогні в Оріоновім сузір'ї.
Пошматована земля, запах диму і затишшя,
А Вона - німа й страшна на кровавім падолисті.
Йде землею поміж трав де колись жита вгинались,
Спіло поле, день стояв і ромашки випинались.
Крок за кроком, слід у слід, чорні плями за плечима,
Мов мисливець, зір січе, з вогняни́ми в круг очима.
Де Вона - там біль землі, там останнє слово в долі,
Зупинити би її! Сняться я... й Вона у полі.
Через страх іду... і хрест у руках тримаю гордо,
Зупинись, кричу на взлам! Запевняю, ради Бога!
В мене - світло, мир, любов! Я незламна Україна,
В тебе - ніч, пітьма, і кров, ти безжалісна руїна!
І стоять у полі дві до світанку не змовкають,
Україна і Вона, що війною називають.
Хтось мене за руку взяв, у кулак стиснув долоню,
Ти не бійся, мати я, син стояв тут за свободу!
Оглянулась, скільки їх... Тих очей, як квітів в полі,
Боже, чуєш їх слова? Зупини її, доволі!
У війни - безвладна ціль, сила й лють не вічні в часі,
Цю енергію землі Ти створив з любові братній.
Доки будуть матері, Берегині цього Світу,
Бути раю на землі з лона чистого пра́світу!
... Від початку і довіку!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674304
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.06.2016