Сторінки (1/8): | « | 1 | » |
***
Пантоміма в театрі без назви
і без даху над головою
вже третю добу.
Глядачів небагато,
лише люди, що спізнились на потяг.
І рожеві повітряні кульки настрою тягнуть вгору.
Перекручений дріт моєї нервової системи
займається полум’ям:
такий собі бікфордів шнур від мозку до серця.
Ухопившись за повітряну кульку,
треба летіти, якщо не будуть рватись нитки.
Поряд – церква.
І я малював червону лінію кожного дня,
поки йшла пантоміма.
Я ішов по цій лінії:
від церкви до театру
маленькими червоними кроками.
І на сьомий день ми впали:
я і театр, і церква, і небо над головою.
***
Зашивати рота в слушний момент −
позиція слабких.
Вівчарі знають, куди йдуть,
вівці ж намагаються і самі шляхів шукати.
Нічка розлилась кефіром по небу,
західний вітер ламає паркани…
Розплющувати очі − значить робити самогубство,
а ловити язиком сніг − ловити щастя.
Придорожні камені також мають генетичну пам’ять.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259324
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2011
На зустріч весни
Проростають залізні прути
крізь солом’яне тіло.
Дух пришитий червоно-чорними нитками до неба –
і золотий пил осідає на торішні бур’яни.
Кінь оминає поле.
Мале хлоп’я прибіжить дивитись на зорі.
Проростають залізні прути
крізь солом’яне тіло.
Моя сорочка пришита до неба,
а душа вже летить…
***
Труби заводів
за вікном мого дому
вгризаються в небо.
Труби проколюють місяць і сонце,
труби заблукали в собі і не знають,
чого вони хочуть.
Труби старі
і нікому не потрібні.
Трубам скоро прийде труба,
і тоді їх чекає прийомник металобрухту,
і тоді трубам буде по цимбалах,
що про них думаю я.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259322
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.05.2011
***
Повішений вчора, не скаже сьогодні: «Привіт!»
Лише лаковані туфлі блищать в тамбурі квартири,
й сусіди шукають винних і зовсім втомились чекати,
вони дивляться з будинків і опускають очі…
Кому не хотілось жити, той повішений вчора,
кому хотілося правди − повішений сьогодні.
Лише дівча в червоній хустині прийде до мене чекати весну.
Їй ніколи не зрозуміти, що весни немає.
У цьому місті − холодна колючка зими.
І повішені люди вчора.
І повішені люди сьогодні.
Повішені знають, чому йшли босі.
***
Тупотіння маленьких лапок
за дверима моєї кімнати,
тепле проміння по шкірі –
сентиментальний блюз
підвис павутинням в повітрі.
Так тихо,
що хочеться спати,
і теплі хвилини й миті мають справжню вагу,
але чи мені потрібні ці володарі знань про життя?
Пам’ять роздута до розмірів мозку,
і я покриваюсь пилом
разом із забутими речами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257588
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2011
В темному провулку як в житті,
немає чого вагатись ,і шурхіт
обідраних газет,плаче,ховаючись
за камінням,він загубив зміст,
в цьому камінні і життя в темному провулку,
розповсюджує дешевий білет на той світ,
що притягнутий ліхтарем за вуха тягне мене за вуха,
і розмова телевізора із собою важкий феномен першого
поверху що висить наді мною балконом,
і цегла буде розібрана на цеглу з написом нова,
і темний провулок буде з написом нове життя,
я не повернусь до дому навіть на перший поверх.
****************************************
Все що можна сховати в рукаві
на долоні написане нашими очами, і
деб ти не був третій захист не буде зайвим
навіть якщо ти багатошаровий як лук, що
лежав в погребі набто довго. І всі твої думки
розгорнуті і написані твої одежі ти сам
вирішуєш який колір вдягти щоб приховати
правду. І ти ідеш через площі і провулки до
нових зібрань овочів з чіткими уявленями що
все до дупи. Страх-розуміння безвихідної,
замкненої ситуації ворушиться в твоєму мозку
все швидше,і те що можна сховати в рукаві,
ти приліпив на жуйку,а потім на лоба.
Так хлопче ти модний навіть з жуйкою
на лобі і дупою в житті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257587
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2011
***
П’ять годин до Запоріжжя.
Сон перерваний скрежетанням колес.
Вигинаються тонкі силуети дерев в далині,
де сині пагорби втопають у снігу.
І коли ноги ступають на холодний асфальт перону,
зустрічні без минулого шкіряться,
вітер пронизує до кісток
і залишається в них холодом.
І коли в голові і в повітрі грюкає молот –
розумієш, що є над тобою
сталевий каркас
й пробити його головою не можна –
це небо залізне,
і воно видирає ребра
й сплітає з них нових залізних людей.
П’ять годин до Запоріжжя.
Тебе, наче сваю, вбивають у землю.
***
Ми їдемо на великому
возі із затуленими ротами,
прямо в пекло із року в рік.
Ми їдемо на цих возах
і співаємо Марсельєзу
в такт поскрипуванню останнього колеса .
І вже нападало листя.
Його запах в повітрі
лягає пластом
забруднених душ і думок,
цей запах знайомий давно,
він сплітається з запахом теплого хліба.
І ніхто не знає чому?
Ми сорочки вишиті хрестиком
занурюємо в кров.
Ми їдемо далі в пекло, співаючи Марсельєзу.
Ми готові лягти на землю,
щоб трава проросла крізь пальці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2011
***
Я прокидаюсь під сузір’ям
великого човна у траві посеред лісу,
і єдиний клаптик неба утворює зв’язок із землею.
Я прокидаюсь під сузір’ям великого човна
і великого вогнища, де відьма шепоче слова,
що збуджують душу і розум.
Земля відпускає мене,
і човен несе у прірву,
голос відьми дряпає мозок.
Вона з’їла вогонь, залишивши пір’я,
щоб змогти полетіти за мною і моїм човном.
Я прокидаюсь під сузір’ям великого човна
у траві серед лісу.
***
Я відчуваю, як шепотить твоє волосся
і як ти намагаєшся намотати день
по спіралі на руку,
щоб зрозуміти хоч щось.
Ти живеш, наче в стіну вмурована.
І твій подих – це мій подих.
І годинник, і стара шафа
мають свої секрети.
Вони також розмовляють
о дванадцятій ночі.
Розплющ очі і побач,
що стара картинка дещо змінилась…
Ти наче вмурована в праву стіну,
а я – в ліву.
Бажання спілкування єднають не тільки нас.
Речі також спілкуються між собою.
Світло приходить в кімнати, коли треба обом.
Отож і відчуваю, як шепотить твоє волосся,
як дах дрижить над нашими головами,
і серце пульсує в бетоні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.05.2011
Апологія вірусів
Розповзаюсь жовтим, м’яким,
з чого можна ліпити.
Заховаюсь в кутах
гострого світу,
знайду
шпаринку в чиємусь мозку −
буду там жити за умови,
що хтось буде жити в мені.
Це − філософія руху,
що літає в повітрі.
Крапка, крапка, крапка.
Кожна літера й крапка знають своє місце,
кожен витвір природи й мистецтва в русі.
Всього так багато,
але тільки ми з тобою мутуємо,
не даючи заздрісникам спокою.
Розповзаюсь жовтим, м’яким,
з чого можна ліпити.
Захопивши нервову систему,
некерованим робимо
розум людини.
Тиша можлива,
коли світ буде іншим.
***
Тепло, терпко,
зелено, жовто –
як багато простору в горах!
Сонце зайшло за плечі,
розчинилось десь там в асфальт.
Змінились пріоритети,
змінилось усе життя.
Легко дихати, коли розумієш, як це робити.
Тепло, терпко, зелено, жовто,
коли наповнений світлом, знаєш,
навіщо ідуть у простір.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257148
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2011
***
Ліхтарі поросли павутинням дерев,
що блищать серед вулиць
краплями дощової завіси.
Це місто надто сумне,
воно знайде потрібний момент,
щоб вкусити до болю.
***
Осінню пахнуть дощі ,
легенько торкають обличчя,
собака скавчить під брезентом.
Хмара застрягла на телевежі.
Знову у місті мрячно,
Знову холодний вітер жбурляє газети.
Світло мигнуло − я вийшов
на спустілій зупинці,
на краю світу,
на краю, де осінню пахнуть дощі,
де вітер жбурляє газети…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257147
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.05.2011