| Сторінки (1/3): | « | 1 | » |
Я повертаюсь до свідомості. Голова йде обертом, тому коли намагаюсь сісти, мене нудить. Вибльовую. Легше не стає. Друга спроба. Намагаюсь сісти. В решті-решт вийшло. Я у власній ванні, одягнена і оббльована. Включений душ лежить поряд. Вода тепла. Що сталось? Ах так! Біля ноги лежить пуста пляшка віскі. Напилась до повної втрати координації рухів. Не пам’ятаю. Беру мобілку, яка практично потонула, але ще на диво працює. Набираю номер. А чий номер? О, Боже! Лукас. Лукас! Як я могла забути?! Я вчора похоронила кращого приятеля! Ні! Здаю позиції. Занадто сильні емоції.
Періодична втрата пам’яті. Короче, вам пояснювати – себе не поважати.
Невже все так запущено? Не в силі окреслити проблему. Добре. Намагатимусь вилізти з цього лайна. Я на коврику для санвузла, що лежить під ногами. Дивлюсь в дзеркало. Розумію єдине : пляшка віскі, пляшка скотчу і пляшка портвейну привели до летальних наслідків. Роздягаюсь. Заходжу на кухню і беру великий пакет для сміття. Викидаю туди весь одяг, який до того був на мені. Виставляю в коридор. Хочу душ. І тільки його.
…..за годину я стою на холодній плитці коридору у рушнику і дивлюсь в темноту великої кімнати. Заходжу. Сідаю на диван. Телевізор. Подивимось чого в світі нового і хвилюючого. Так, так. Один канал, наступний, ще один. Нічого.
Лише сленг, мати, кліше і насилля. А! І ще війна. Вимикаю. Знову темінь і тиша. Ні, тишу турбує вібрація телефону. Ванна кімната. Піднімаюсь. Під ногами скрипить паркет. Виходжу з кімнати. Заходжу в ванну. Бачу синю пітсвітку на підлозі. Піднімаю трубку.
- Чим зобов’язана?
У відповідь – тиша. Та на тому кінці хтось спокійно і голосно дихає.
- Говоріть. Я слухаю.
Знову тиша. Чекаю. Хочу класти слухавку.
- Рубіно, привіт. Це Лукас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253784
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.04.2011
«Хм … Все дуже просто. Варто постаратись …. Але не читай. Ти ж не хочеш. І не забудь. В них є відповіді на безліч запитань. Досить. Просто дивись всяку фігню по телику. І …. згадуй її. Пусте …. Нестримне … Тупік .»
Двері палати зі скрипом відчинились.
- Дікель , доброго ранку – психіатр, зробивши три великі кроки , став навпроти вікна. – Про, що думаєш ? – його широкі і набиті жиром плечі, піднімались і опускались в такт диханню.
- Якого дідька ви тримаєте мене тут? – вона ворушила лише губами. Лікаря це спантеличило бо мова тіла не відповідала розмовній.
- Послухай, хороша моя …. – але видно, не судилось йому договорити. Дікель, зірвавшись з ліжка (саме зірвавшись! бо склалось враження, ніби крізь її тіло провели сильний розряд електричного струму), кинулась до стільця, що стояв біля журнального столика. Вхопивши його, зі всієї сили вгамселила у вазу, що стояла на підвіконнику поруч з лікарем.
- САНІТАРИ!!! – заверещав, ошелешений неймовірною прудкістю шаленої,лікар. – Сорочку на неї! Негайно!
А вона і не пручалась. Спокійно спостерігала за неіснуючим. Нічого не сталось. Чого він волав?
Після уколу заспокійливого, санітари зайняли свої попередні пости. Лікар склавши руки, став біля ліжка.
- Ти ж обіцяла, що більше не показуватимеш таких фокусів! – ніздрі рухались все швидше. Температура наближалась до критичності.
Стало чути, як за стіною два м’язистих великани намагались заспокоїти ще одного – буйного.
- Зміст запитання зрозумілий. – її погляд нагадував замерзлий шматок льоду. – Так, ти щойно побачив гостру неадекватність. Але ти прекрасно знаєш, що її спровокувало і продовжуєш давати риторичні запитання. Можливо я їхала з глузду і добровільно здалась у божевільню,хоч це і не правда, та мені вистарчило клепки, щоб не тикнути тобі тим,що в чотирнадцять ти вдався до інцесту. –погляд впився в його очі наче вампір у шию жертви. – А зараз іди і лікуй тих, кому твоя допомога більше потрібна аніж мені. – вона не здавалась, він був не силі відбивати атаку погляду.
- Але, звідки……
- Твою мать! Збирайся негайно!!!
Вона закрила очі і стисла повіки. «Один,два,три……залиш мене….чотири,п’ять,шість…..дай спокій…..сім,вісім…»Двері відкрились і закрились. нову одна.
« А я бачила метелика! Він усміхався…. Ходімо. Давай свою ручку. Червоне світло. Ніч і знак «СТОП» біля дорожньої зебри. Обережно!Машина!Пізно. Він лежить. Підійти? Страшно.Починається дощ. У що загорнутьсь?Немає.Немає! НЕМАЄ НІЧОГО!!!Холодно….Страшно….»
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253554
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2011
_ рана. цифра. Крим. тавро _
_ потяг. автомат і шкло _
_ батяр. фарби і шнурок _
_ дерево. під ним вінок _
_ танець. курка. сніг. жара _
_ контрабас. ток. кров. нора _
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253325
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.04.2011