Сторінки (1/26): | « | 1 | » |
напам’ять вивчити, як вірша.
пізнати – краще, більше, глибше…
як дихаєш,
живеш,
як пишеш,
регочеш,
шепчеш,
брешеш,
кличеш,
цвітеш –
як дика сиза вишня.
лоскочеш сміхом ночі тишу…
ростеш в душі гарячим болем
неквапом,
владно
і поволі.
торкаюсь лагідно долоні –
без клятв,
без травм,
без забобонів
і дивлюсь в очі, неба повні,
бездонні,
жадібні,
гріховні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337641
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.05.2012
за його спиною завжди дощі,
він чужі читає тобі вірші,
він із тебе щоразу виймає душу.
за його плечима – тільки війна,
і в волоссі його живе сивина,
але даного слова ти не порушиш.
залишайся із ним, допоки снаги,
поки біло за вами не підуть сніги,
поки кулю у скроню собі не пустить.
залишайся, чекай, хоч йому все одно,
героїня нового сумного кіно,
опускайся у тугу, ніби на дно…
по щоках сльозини ляжуть у русло.
і в останній день, як закінчиться світ,
як затихнуть люди і зорі усі,
ти відкриєш серце комусь назустріч.
ну а він не з тих, що вертаються знов,
піде далі чиюсь проливати кров,
зникне сам, як холодний колючий сон…
а весною у море кинеться з кручі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328698
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.04.2012
Попіл скурених сигарет,
Подихи скурвлених дівчат
Розчиняються в зимному повітрі великих міст.
Чомусь це так необхідно їм, аби пережити життя –
Ці дівчата, як великі рибини,
Великими губами округленими
Ковтають свої порції диму. І їм легшає.
Починаю уже розуміти, чому оті хлопці
Говорять їм,
Кожній із них
Ламаним ніжним голосом:
«Рибко моя.»
Золоті рибки з повним пергідролю волоссям,
Золотим волоссям,
Захмарно світлим волоссям,
Схожим чомусь на перуки.
Я ловлю їх, кожну з них.
Я люблю їх, кожну з них.
«Рибко моя золота, ти сповниш мої бажання?
Втілиш їх своїм тілом
І зробиш любов
Грішним плодом лона твого,
Амінь.»
Так говорю їм.
Співаю їм, кожній із них,
Співчуваю їхньому подиху –
Від них пахне так, що легені протикає голками нікотиновими.
Але мені чомусь не легшає.
«Рибко моя, я витягну тебе з цього диму,
З пастки гіркого дихання твого,
Виріжу твої легені й серце твоє гаряче.
Чуєш, ти відчуваєш, як воно тихо плаче?
Я пущу твою душу у повітряний океан.
Чого ж ти кричиш?»
Я вигострюю ніж,
Кожен з своїх ножів
І випускаю золотих рибок туди,
Де їм не треба буде палити,
Аби полегшало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317390
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2012
я - здаюся!..
руки - угору,
серце - в шухляду,
тіло - в комору.
просто здаюся.
з мене вже досить.
містом гуляє
вицвіла осінь.
я Вам здаюся
знов боягузом?
можете в очі
крикнути - лузер.
здаюся слабким,
малодушним хлоп`ям.
може, в душі
я ще досі дитя?
може, страждаю
через дурницю?
сльози - у дзбанок
і на полицю.
здамся, зігравши
плаксиву дитину,
ворога потім
ударю у спину.
я Вам здаюся!.
гордо всміхніться,
зброю сховайте
і відверніться...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285570
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.10.2011
ранковий політ голубів над стріхою.
рани свої зализую алкоголем,
примружую очі й на шибку холодну дихаю -
вуглець виходить з трахеї разом із болем.
погодься, це дивно - чекати катарсису
від пляшки дешевого пива або вина,
шукати, де в хмелі Господнього замислу
ховається справжня істина чи глибина.
хай інші собі женуться за вічною втіхою -
я п`яна вже просто від споглядання життя...
ранковий політ голубів над осінньою стріхою -
хай їхніх крил не торкнеться моя біда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284477
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.10.2011
Дахами прослизнув перший дощ.
Цієї каламутної осені
Ти підеш від розбитих ночв
і ногами своїми босими
шелеснеш по опалих кронах,
заховаєш в тумані тінь.
Станеш знов безнадійно хвора -
меланхолія поколінь
попередніх іде з тобою.
Не лікуйся сама від депресії,
не ставай відчужено-злою,
доживеш до зимової сесії -
розповім, як нам жити удвох.
Невагомо, мов тепла злива,
у долоню впаде перо
екзотичної барви індиго...
У долоню впаде перо
і обернеться першим снігом,
під шарфом заховаєш тепло
й свою душу, що так боліла.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283777
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.10.2011
ми проросли на залізницях,
полином лікували стигми,
під небом з запахом кориці
зіниці наші терпко стигли.
прозорішала світла шкіра
під опівнічним світлим сонцем,
на полотні лляному тіла
рубці лишалися. назовсім.
ми захворіли часом, Боже!
повірили у міф про старість.
і сивина, душі ворожа,
в волоссі вже пустила парость.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271733
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2011
Я її хочу і крапка.
Вона
гнучка і розкішна
лежить піді мною
гінка і солодка,
як літня трава.
Ну справді,
чому б їй не бути травою?
Нехай проростає
вологим стеблом,
нехай у суглоби пускає коріння,
а я, мов легеньке пташине перо,
на неї впаду.
Я стаю на коліна,
я бачу, як тіло бузково цвіте,
як пахнуть гвоздикою стулені губи,
я бачу, як жевріє серце.
Проте
назавтра я зовсім про неї забуду.
Я буду дивитись, як сонячний круг
зіллється в цілунку з новим горизонтом.
У місті високих дротів та напруг
кохання - загострення просто.
Сезонне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262871
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2011
сутінки стигнуть кронами диких акацій
знай - де упала твоя сльоза
зранку проступлять сліди повоєнних руйнацій
іржавої нації
і лебеда -
бог ліпив всіх людей із тіста
а тебе - створив із вина
але крил все ж не дав.
ну звісно
маєш й так достобіса принад
позачасово плинеш містом.
причащатись до тебе іду
заліковувать всі порізи
й переломи душі...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.06.2011
мороз розтинає безжально
тихе і сите дихання ночі.
осінь.
з води виростають тумани,
дні поспішають. спинитися хочеш?
ранки, як виразки в тілі доби,
провали у пам’яті,
сонні лаштунки твоїх простирадел.
як хрестоносець, ти бога Сонця
убити ладен.
солоно-синя пора падолисту
ти мовчки чекаєш вечірніх марень.
тліє жаровня, а з нею –
міста
відкриті рани.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260394
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2011
вечір і біле світло
сонних наших мобільних,
конспекти і карта міста.
ми – на неділю – вільні.
ламані лінії тіла
для тебе – державний кордон.
чуєш? за нами стежить
притихлий гіпсокартон.
чуєш? тебе не хвилює
що з нами буде вранці?
чомусь кетаміново кава
смакує у білій склянці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260393
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.05.2011
Промінь – оголений нерв Сонця.
І їх багато – струни із арфи спеки.
Ночі – тяжкі, ніби вилиті з бронзи.
Причина – банальна.
Ти надто далеко.
Дихають – стіни, бо тісно і надто тихо,
згадую – дерево часу розлоге,
стукає – вітром у стишену воду вікон,
спогади – нас захопили в облогу.
Змінюю – тільки координати,
тікаю – просто на вісь абсцис.
Крила – нові,
із цукрової вати.
Небо нових набуває рис.
Ховаюся – в тілі, де темно і тепло,
повітря – ніжно торкає тіла,
звідти – душа визирає завмерло
на світ – захололий і справді білий.
Тіло дівоче – має свою структуру.
Порухи – гуснуть, як мед узимку.
Плавно – модернова архітектура
вилиць і стегон.
Так краще видно?
Так краще – чути про те, що хода легка,
що дихаю – просто і досконало,
плавно й постійно – ніби тече ріка,
сита й оновлена – снігом талим?
Ти бачиш – мені вистачає слів.
Тебе – з великої літери пишу
знову – по сотні разів.
Й до Тебе іду.
Бо самого – не лишу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256791
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.04.2011
Я - снігопад.
Я опускаю крила
на змерзлої землі розбите скло.
Я - град,
Я - напнуті вітрила,
Я - буря,
Я небес зчорніле тло
вдягну, як плащ.
Я полечу, як голуб
й на землю упаду як жовтий лист.
Я надвечірній сонний холод,
Я вітру у гілках тихенький свист.
Я - слід чорнильний, слово на папері,
Я - сон,
Я приходжу вночі,
Я відчиняю для хурделиць двері,
Я бережу від півночі ключі.
зимова зірка і дитячий лепет зливи,
солоний присмак моря на губах,
що в пам`яті як річка тихо плинуть.
Я - твоя муза,
твій таємний страх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239950
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2011
фабричні труби
дихають дощем
порепані й задимлені цеглини
це наші душі
це вже майже ми
і нас створив господь з землі
і слини
фабричний світ металу
і ментолу
грозу вбирає ватними легенями
і райдуга бензинова у ньому
краде у неба чисту воду жменями
фабричні діти
мовчки в хмари дивляться
сріблясті очі
білокрилі плечі
й на них згори неначе стріли сипляться
холодні краплі
снігові предтечі
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239734
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.02.2011
у дзеркалі росте стріла сталева
котра єднає розум душу
й тіло
Адам
Ліліт
і непокірна Єва
пішли як Сонце
що за обрій сіло
і крихти солоду єднають
простір
система літочислень застаріла
прокинулися промені
як гості
і розганяють ніч
в обіймах тіла
згорнули хмар сувій
на упокої
росте терново
зоряна кантата
до пісні прислухаються сумної
і йдуть сюди
горгульї в латах
судинами порожніх сосен
тече судно
безособових тіней
вже йшли пустелею
ми досить
і натягнули в небі сотні ліній
триєдність існування
наче Божа
Адам
Ліліт
і непокірна Єва
а небо
прокидається Свароже
росте у дзеркалі стріла сталева
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239595
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 07.02.2011
нам страшно серед ночі почути
як зупиняються наші легені у теплій кімнаті
як замовкає посвист повітря всередині них
і сни заповзають крізь ніздрі
тваринно напружені
нам страшно коли над головою змикаються
води земні чи ворота небесні
нам страшно бо тоді
нас ніхто не почує
порожнеча не помітить і не благословить спокоєм
нам страшно розкрити очі і визнати –
весь той світ що ховається за повіками
давно вже розбив наші зіниці
як нічний злодій
вітрину ювелірного
чого нам ще боятися посеред безкінечності
із знанням того що Всесвіт – безнадійно вічний
а якщо вірити підручнику
(з астрономії)
то наші тіла – пил мертвих зірок?
чого тоді ще боятися
якщо наші душі – діалог з порожнечею?
хіба вигадати собі
і прив’язати до себе синіми стрічками пам’яті всіх
хто траплявсь нам на очі
боятись чужих слів
боятися зради може підступності
але все чого ти не хотів
обов’язково станеться
за твоєї відсутності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239147
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2011
так тікає страшний сон
так тихо
тихо
і ще тихіше
густий як холодна венозна кров
як барви райдуги крізь темні окуляри
так падає дощ
тихо
а потім ще тихіше
так росте світлий виноград
і запах його легкий і гарячий
як кров із артерії
переливається в твоїй тиші
так беззвучно росте
папороть у купальську ніч
тихо
тихо
і ще тихіше
її листя простирається над землею
її соки пахнуть небом
знайди тишу всередині себе
слухай
як тихо
тихо
і ще тихіше
б’ється серце твого найдорожчого ворога
як затихає його дихання
як він мовчить
заворожений твоїм прокляттям
розбивай тишею небеса
слухай
як води каламутної тиші піднімаються за вікном
руйнують стіни
як срібні тіла риб
оселяються на ганку твого дому
спочатку було Слово
білий шум творення
як прозора кров землі
що тихо
тихо
і ще тихіше струменить твоєю свідомістю
а потім тут оселиться тиша
як голуби оселяються на порожньому горищі
і туркочуть тихо
тихо
і ще тихіше
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239143
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.02.2011
море гасне
як гасне свіча
розквітаючи синьою сталлю
лине хвиля
мов помах меча
її тіло стає пектораллю
море тихне
як тихнуть вітри
перед бурею перед бураном
води чорні
що бачать степи
безкінечним стають океаном
море снить
чайки небо несуть
понад берега пляжами плесами
море чує
як хмари ідуть
небосхилами парусом веслами
море ніжне
і риба у нім
загортається в піну мереживну
і русалки
як скалки богів
манять силу ніким не обмежену
море творить
все небо в собі
і на обрію срібне і босе
море вічне
живе у росі
і у Бога нічого не просить
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238922
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2011
червоні коралі по білому тілу
плоть у обіймах болю
зомліла
і витікає солоно з ран
океан.
тіло багряне осіннім кленом.
гупає щось у скронях
і венах
дзвоном кармінним.
місяць у небі
тлінний
повний
перехиляє
келих за горизонт.
опіум
теплий сон
стелиться синім покровом
вже відібрало мову
й молитви не чутно
знову
сходить на грішну землю
(Боже, чому так темно?)
смертна моя Мадонна
сонна…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238920
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.02.2011
загортається промінь у листя
дерев неіснуючих
сонце
сходить над світом пилу
і пилом з усього світу
умиває своє обличчя
місячне море хвилюється
здіймаючи хвилі
над кратером
тоне
в замуленій безвісті
радіохвиля з далеких зірок
намагається
промінь у місячне листя загорнутий
торкнуться старого вікна
і опадає безсило
над ранок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238725
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2011
Свідомість замкнеться у стале коло.
Ти знову зранку розплющиш очі –
осінній вітер співає соло
і жовтогаряче листя шурхоче.
Ти знову згадаєш, як час спливає,
химерно згортається в фотокартки,
як серце у клітці ребер співає,
як пришивала на душу латки.
Ще один рік пролетів яскраво,
залишив у спадок нові знайомства,
ти, як і завжди, завариш каву,
а ввечері двері відчиниш гостям.
Може, не варто роки рахувати,
жити і дихати – легко, як вдасться,
знаєш, не хочу нічого бажати…
Ти любиш життя.
І тобі – воздасться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.02.2011
Стікає дерево водою.
«Хто тут?» – не впізнаючи брата,
Приводять тіні за собою
Прозорі краплі – світлі лати.
Ховається метал за межі,
Церковний пурпур за хрестами.
Пропали послуги мережі,
Каміння вицвіло садами.
Лежить вітраж в склепінні неба,
Немов дитина у колисці.
Ти дробиш поглядом північним
Відтінок й колір в падолисті.
Скло захололо. Змовкло соло.
Кружляння, тиша, нерест повні….
І ти, описуючи коло,
Голубиш цей світанок сонний.
Плавці хмарин у сурмах грому
Дощами все ще не розлились.
Куди підеш один по тому?
До Сонця, що йому молились?
Вод плюскіт подарує силу,
Збіліє голубом волосся.
Піймати тіней хитру рибу
Тобі в краплині не вдалося.
Горить свіча небезіменна,
Холоне оніксовий келих.
Земля – прозора і злиденна,
Та на вогонь летить метелик…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238526
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.02.2011
мОї богИ неспокійно вранці
зриваються і вимикають будильник,
їхнє життя все тікає крізь пальці,
і завжди порожній їх холодильник.
мої боги ріжуть вени і фрукти,
купують книжки на відкритому ринку.
незримо причетні до мого смутку,
шукають себе і свою половинку.
мої боги розчиняються в місті,
ніби метафори в їхніх текстах,
ніби тумани в сухому безліссі,
ніби п’яниці на літніх фестах
мої боги блукають у горах,
падають і роздирають коліна –
кров їх безгрішна, чиста й прозора,
пахне суницями, сонцем і сіном.
мої боги плачуть лиш на папері
у еклектичних власних полотнах,
у вицвітаючій акварелі,
та у листах. їх вже майже сотні –
моїх богів недитяча сповідь,
всі перекручені словом події –
наче весняна широка повінь,
наче дитячі наївні мрії.
мої боги забувають часто
срібні ключі від власного дому,
вимкнути газ і купити масло,
випити каву – прогнати втому.
мої боги не виходять з онлайну,
навіть як північ зажмурює очі,
щоб нагадати: «все буде файно»,
щоб побажати хорошої ночі.́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238334
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2011
Віолетта
стукає в мертве вікно,
Віолетта хоче додому.
Для неї життя – монохромне кіно
і грати міського дурдому.
Віолетта
ловить погані сни,
Віолетта для неба танцює.
Вона прагне квіти і трави косить,
чорно-білі картини малює.
Віолетта
знає : як прийде весна
і на небі зійде Венера,
Віолетта втече, як тече Десна,
як у простір – вірші Бодлера.
Віолетта…
Сіро-синє життя
і ворони у небі лікарні.
Хтось їй сонце із теплої вовни пряв,
хтось надії давав їй марні.
Віолетта
стукає в мертве вікно,
Віолетта хоче додому.
Для неї життя – монохромне кіно
і грати міського дурдому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238330
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.02.2011
ти мене вибач – то просто хвороба
з бажанням замкнутися наодинці.
давай почекаємо, поки вечір
заповнить весь простір по самі вінця?
давай почекаємо, поки птаство
сховає проміння у своїх крилах?
пробач мені це самотиння-дивацтво…
я просто давно вже сховатись хотіла.
а може, ти схочеш лишитися також?
причинені двері, засліплені вікна…
і тиша, котру відчуваєш тілом,
котра уже стала неначе рідна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238250
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2011
Кого хвилює зелений подих трави,
що проростає дахами і димарями?
Тиха і непомітна, ніби втонулі човни,
сумує вона за деревами-кораблями.
Кроки її нечутні, кров її на покрівлі
тоненьким корінням сплітає хатні дими,
її кольори і клітини холодні та підневільні,
підвладні незримим крокам тепла і весни.
Трава засинає іржаво під схибленим небом,
котре виливає усі недозрілі дощі.
Вона собі сниться – птахом, а, може, левом,
мандрує трава в африканські гарячі кущі.
Серце трави, бліде, солодке й прозоре,
б’ється наземно й підхмарно, незримо для нас,
поки біло й різдвяно сходить на землю море,
поки мороз кристалізує час.
Трава залишає сліди на наших долонях,
ріже необережні пальці маленьких панн,
і вони залишаються вічно у неї в полоні.
І зелень сховається їм під шкіру
і перезимує там.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238249
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.02.2011