| Сторінки (1/11): | « | 1 | » |
Привіт, як би я міг сказати
Все те, що у душі сховав…
Закрив її сталеві грати,
Хоча ЇЇ в тобі впізнав…
А ось і ти, така тендітна,
Повсюди квіти польові.
І посмішка ледь-ледь помітна,
Сховались хмари дощові.
Сховаю фото, очі підведу до неба,
Можливо ти також не спиш,
Мені багато від життя не треба,
Ти, я і наші зорі лиш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=310980
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.02.2012
Когда листва с осеннего двора,
Уснет под снегом белым и пушистым,
И снежных баб налепит детвора,
В дань детству, рук движеньем быстрым.
Когда увижу, как тихонько спишь,
Не бойся, волновать тебя не буду…
Присяду и тобой любуясь лишь,
Поправить одеяльце не забуду.
Когда за руку я тебя возьму,
Открою двери в царство сада…
И светлый луч прогонит тьму,
Поверь, мне большего не надо.
Когда с тобой заговорю,
Растает снег моей печали…
Окошко в сердце отворю,
Чтобы слова души кричали.
Когда обнимешь ты меня,
И чувств весенних не скрывая,
Шепнешь - «Я так люблю тебя»,
А я тебя люблю родная!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=289706
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2011
Десятий раз…так важко розпочати,
Писати те, що викликає дощ,
Їм стільки треба одне одному сказати,
Але нічого не поробиш, що ж….
Німий опалий лист на підвіконні…
Крізь тишу ліхтарів ВОНА бреде…
Не помічаючи каміння мрій прозорих,
Своє «егоцентричне Я» веде.
Тим часом на забутім підвіконні,
Молився небу крізь німі вуста…
Просив у НЬОГО ще раз впасти,
Але не з неба – в прірву із моста.
Приходить ніч, вона товаришує з ними,
З людьми, що не бояться висоти.
Сидять і згадують забуті зими,
Забуті зими, які так полюбили я і ти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286282
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.10.2011
Знайти себе на роздоріжжі мрій,
Пірнути у безодню з головою…
Відмовившись від похотей повій,
Залишитись на самоті з собою.
Знайти зелене поле серед неба,
Молити діда відчинити рай….
І більшого в житті мені не треба,
Залишитись не можу, не благай…
Як довго я шукав дорогу між роками,
Та навіть в мріях я не міг її знайти,
Тепер ховаю сонце між руками,
Боюся стати прямо і піти.
Збагнути важко, що мені робити,
Чого шукать на обрію життя…
А може час настав когось любити?
А може я відчув гіркий смак каяття?
В очах печаль, а у долонях світло,
Пейзаж осінній за твоїм вікном…
А у моїй квартирі з літа стало зимно,
А у моїй душі, закінчилось тепло!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281360
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.09.2011
Сумні малюнки плямами на серці,
Лунає гомін сірих журавлів,
Солоні сльози, чорні, мов у перці,
Душа розхристана, немов відкритий хлів.
Слова твої, немов важке каміння,
Мов долі раб, мені його нести…
Першопричини забуття шукати,
Тернового вінка свого плести.
Іти, не посміхаючись сміятись,
Просити Бога випити води…
Дивиться в її очі, не боятись,
Чекаючи покірно темноти.
А може її просто залишити?
Дістати крила та злетіти в височінь?
Незрілою любов’ю руки вмити,
Залишивши собі печалі тінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258277
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.05.2011
І не один, і в двох уже не разом,
ОбрАзи всі залишивши в парку,
Під деревом самотнім, що постає одразу,
У спогадах чужих, як згадую ту осінь золоту…
Я приручив печаль, без тебе було важко,
Самотність залишив, боявся самоти…
І майже не один, але на серці тяжко,
Вчорашній день ховаючи, від сонця темноти.
У снах своїх кричу: - Пробач, кохана!
І добре, що не чуєш моїх слів …
Залишилась тобі, від мене рана,
Не знаю, що сказать тоді хотів…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219020
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.10.2010
А дні ідуть, відпочиваючи ночами,
Милуються на марево зірок .
Мовчать, спостерігаючи за нами,
Пересипаючи в годиннику пісок.
А ми, шалені та невтомні,
Копаючись на цілині життя,
В рожевих мріях про майбутнє,
Не бачимо свого буття….
Хтось згадує батьків, хтось мріє про єдину,
Про ту п’янючу та сліпу любов…
Любов, що робить з нас дитину,
Любов, яка не знає мов….
І от зустрівши ту людину,
Яка приходила до тебе в снах,
Вагаєшся і схожий на тварину,
Очами дивишся, в яких закрався страх…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217974
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.10.2010
Ну ось і закінчується 45-ий день осені, а на душі якось сумно… Заварюю каву, та починаю шукати першопричини свого неспокою, першопричини того, що заважає мислити, жити, навчатися, радіти. Чомусь першим, хто приходить на аромат кави, це людина. Дійсно, все що з нами відбувається у певній мірі залежить від соціуму, від тих людей з якими ми спілкуємося, від людей з якими ми намагаємося спілкуватися, від людей, спілкування з якими, на жаль, неможливе.
Ми так залежимо від спілкування, почуттів, переживань, та від усього того, чим наділила нас природа, можливо Бог, а може «зелені чоловічки», які привезли на нашу планету … нас. Нехай кожний вибирає те, що йому подобається, але щоб ми не обрали для себе, у щоб ми не вірили, чи вірили, все одно наші залежності нікуди не дінуться. І ось ми сидимо за кавою вже утрьох: я, узагальнений людський образ та його залежності. Що запитати у своїх незнайомих друзів? Краще увімкнути абстрактне мислення, уявити свій мозок банком, надіти собі бейджик з написом «Інсайдер» і нічого не питати…
Когось не вистачає. Мабуть того, хто сидить на роздоріжжях під вказівними знаками. Ну ось, до моєї нічної компанії приєднався вибір. Ми зустрічаємо його на кожному кроці, ми намагаємося робити його правильним, а помилившись, рахуємо «сумні» дні. От дивлюся на нього, а він якийсь нейтрально-троякий, тобто одночасно правильний, безглуздий та незроблений. Вибір…, хоча як іноді буває тяжко його зробити! От ти сидиш, малюєш олівцем коло-зигза-трик-вадрат, розмовляєш з нею/ним по телефону, а потім робиш вибір, і вже наступного дня на шпалерах закреслюєш сумні дні, так… , що не кажіть, а ми в’язні своїх мрій.
О, мрії! Як я міг про них забути!? Визнаю, вони найчарівніші гості на моїй «нараді звинувачених», завдяки їм ми можемо пережити безглуздий вибір, забути про залежності, мріяти про неї/нього, та насолоджуватися вигаданою компанією. Та не все так добре, як здається на перший погляд. Ми починаємо жити у своїх власних рожевих країнах, сумно… , страшно…
Страх також прийшов на каву, хоча його ніхто не кликав. Це у його стилі, приходити тоді, коли він зовсім непотрібний, та покидати нас, коли у ньому життєва необхідність. Така його природа, сутність, називайте так, як вам зручно. Він з нами, на виступах, екзаменах, знайомствах, всюди! Але боїться людини, яка стоїть на мосту та дивиться у воду, боїться піднятися на дах будинку, боїться теплої води та леза…
Кожен з нас має певні залежності, щоб їх задовольнити, нам необхідно постійно робити вибір, зробивши який, починаємо мріяти, що тепер все буде по-іншому, не так, як у всіх, а потім боїмося змін… Ми люди, ми маємо право помилятися, мріяти, боятися, бути залежними від надуманих чи існуючих факторів, але ми неодмінно повинні боротися за своє щастя та світле майбутнє. Крім цього всього у нас залишається право на щастя, радість, віру, надію, любов …
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217883
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 24.10.2010
В океані крику знайди себе
Та відпусти її до нього
А може й ні, зажди…
В останній раз поглянь на неї.
«Пробач», - скажи і мовчки йди
Не обертайся, бо так важко…
Акація сьогодні втретє розцвіте…
Ніщо вже не дивує… Боже, чому мені так важко?!?!
Як добре, що є друзі…
Невпинно дні летять, крокуючи від неї.
Мені без тебе темно, люба,
Залиш лиш промінь посмішки своєї…
Я загубив свій час в пісках пустелі,
Вона щаслива поряд з ним…
І твій портрет омріяний на стелі, зніму
Залишусь й там один.
Глуха кімната у пустій квартирі
І я сиджу на самоті.
Давно себе вже не жалію,
Лишень кишені повні розпачу й жалю.
І сліз в сухих очах нема вже,
У дзеркалі побачив лиш його…
Стояв переді мною у сорочці,
Кармани вивернув. Нарешті я знайшов… того.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217734
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.10.2010
Мелодія дощу у серці крає струни,
В думках його лиш сірі тіні постають.
Танцюють на вогні, розшукуючи руни,
Чому душі німій, покою не дають?
В очах давно навис туман печалі,
Вона не дивиться на нього вже…
У голові зостався слід її вуалі,
Ніколи не повернеться, невже?
Її кохав так палко, до нестями,
Рожевими алеями гуляли в снах…
Вона пішла, він не прийшов до тями,
Тримаючи каблучку у руках.
Змінилось все: в квартирі стало темно,
І кольорові барви втратив світ,
Ніколи на душі не стане тепло,
Через своє кохання він осліп.
Дев’ятий поверх, прірва під ногами,
Над головою неба височінь…
Він очі не заплющував руками,
Зробивши крок останній в далечінь.
Розправив крила, та летів до неба,
На вулиці зібрався люд….
- Він самогубець, так йому і треба!
Хтось дивлячись промовив на етюд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217606
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.10.2010
……ось він і полетів……так жадібно, та дещо недбало націлив себе у низ…Він чекав від неї вітру, він до останнього вірив, що його підхоплять та понесуть туди, де нікого ще не було….., а він буде першим, першим хто впаде на ту Землю обітовану…він думав….,та хіба уміє думати маленький листочок, який і так довго чекав?Хіба листя може мислити?Тим паче осінню, коли і так все зрозуміло…..А уявімо, що отой сухенький, трішки почервонілий(мабуть сором’язливий???) листочок здатен робити те, що не під силу кожній третій сучасній людині…..він здатен мислити…., а що, іноді можна і до гіперболізації, абстракції,символізації звернутися, згадати що таке оксиморон, та мова зараз не про зображально-виражальні літературні засоби…., ми дали змогу розповісти йому про те, що давно вже наболіло, про те, що болить, про те, що він відчуває.
- Я не чекав удару в спину….., - прошуршав він. Більше він нічого не сказав, крім того, що….
Він виявився досить цікавим співрозмовником, я був приємно вражений нашою розмовою, а точніше сповіддю «опалого листя». Хм …… «опале листя», у мене ця назва асоціюється з забутими мріями, які вже не приходять до тебе у снах, але ще жевріють, мов маленькі недопалки у величезному каміні, та інколи приходять до тебе…ти сідаєш
біля каміну, розмовляєш з ними…А потім вони йдуть…ховаються у твій камін, загортаються у ті ж недопалки, та чекають на нову зустріч…, якої може вже не бути, адже інколи ми самі гасимо вогонь, вогонь, який дає тепло нашим мріям та Надії, переживанням та Любові, сподіванням та Вірі.
Він лежав на землі та замріяно дивився у небо, воно було для нього таким близьким, але холодним та сірим. А далі стандартний сценарій……Я запитував що саме сталося, на кого він надіявся, чого хотів, про що мріяв…Він розповідав, іноді намагався усміхнутись, я його розумів, я намагався допомогти, але …Коли мова йде про почуття та старі мрії ти намагаєшся все аналізувати та робити висновки на тому, що вже сам колись пережив, те що ти витримав зробило тебе мудрішим та сильнішим….Але йому допомогти було неможливо, він вмирав, вмирав від того, що його зрадили, від того, що чекаючи так довго на дереві її, зробивши перший крок….він полетів до долу, ліг на траву та почав задихатися від безнадії.
Я йшов по вулиці та міркував про те, що сказав мені мій випадковий друг…А він правий: сподівання,мрії та надії допомагають нам жити, знищуючи нас… Я поправив комір куртки, а позаду мене догоряли кучугури підпаленого осіннього листя…..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217599
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.10.2010