| Сторінки (2/118): | « | 1 2 | » |
Знайшовши тихий прихисток під кленом,
Сховалось Літо від ранкової негоди.
А дощ, звільнивши струмені шалені,
Гримів натужно й лив щодух на землю воду.
Клен же відкинув спеку з свого гілля,
Умився бризками прозорими до блиску,
А поряд з ним від холоду й безсилля
Тремтіло Літо, що ховалось в його листі.
Дощ не вщухав, вдоволено всміхався,
Наввипередки з вітром бігли по алеях.
А Літо нишком глянуло - чудасся!
Сріблясті струмені, неначе витвір феї!
Босоніж по калюжах дріботіло,
Вологим краплям підставляючи обличчя,
Вплітало в коси дощ, а замість сукні - зливу.
Бо й спека і гроза їй безсумнівно личать.
І Літу до смаку така цілюща звичка.
08.07.19р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=841274
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 08.07.2019
Дощ зарядив ще з ночі. А я вже кілька годин стояла біля вікна в кухні і з сумом проводжала свої плани на день, що летіли шкереберть просто у брудні калюжи. Ще вчора гідроміцентр обіцяв на сьогодні ясний сонячний, безхмарний день. А вже зранку...
Цей день з давніх давен вважається найсприятливішим для збирання деяких цілющих і магічних трав. Вже завтра збирати їх буде безглуздо - для цілющих настоянок ще знадобляться, а от для чаклунських... А я ж мала на них велике сподівання, адже я відьма!
Так, я справжня родовита відьма у сьомому коліні, з досвідом предків та власним потенціалом. Та, напевно, я безталанніша за увесь свій рід. Від мами я отримала багатий спадок: приваблива зовнішність (струнка фігура вкупі з довгим русявим волоссям і яскраво-зеленими очима), сильний відьомський дар та затишну двокімнатну квартиру на сьомому поверсі багатоповерхівки у спальному районі. Від батька - лише ім'я, родимку над коліном та тотальне невезіння. А не повезло йому в житті крупно - він одружився з моєю мамою. А вона ще та була відьма!!!
Мені ж не щастить у всьому! У професійному плані я чудово справляюся, але чомусь усі мої зілля мають непередбачуванні побічні ефекти: засіб для жіночої привабливості супроводжувався послаблюючою дією, а настоянка для потенції виявила побічний снодійний ефект. І підступність мого зілля в тому, що побічна дія проявляється у найвідповідальніші моменти. Скількох клієнтів втратила!!!
Я виправляла рецептуру, змінювала складові. Мої зілля мали стовідсоткову ефективність. Та побічна дія залишалася, лише змінювалась зі зміною складових.
В особистому житті мені не щастило катастрофічно! Кілька нетривалих романів закінчувалися після того, як чоловіки дізнавалися про рід моєї діяльності, або зникали по-англійськи, коли зранку, готуючи сніданок або шукаючи каву, знаходили у кухонних шафках склянки з сушеними лапками павуків та заспиртованими очима ящірок. А мені вже двадцять п'ять! Я заміж хочу!
Сьогодні мені не поталанило вкількасоте. Сприятливий день для чаклунської практики на свіжому повітрі у лісі та полі, а погода з мене насміхається. Я сумно зітхнула, проводжаючи поглядом струмені води, що линули вниз, до бурхливого потоку, який нісся асфальтовим руслом. Відвернулася від вікна і пішла прибирати приготовані з вечора кошики для трав.
Щоб не втрачати зіпсований день, вирішила приготувати приворотне зілля. Готове вже закінчується, а розпочнеться навчальний рік - студентки косяком підуть.
Я пошаруділа в шафах та озброїлася дюжиною скляночок та пакуночків з травками та настоянками і приготувалася до таїнства.
Ви не думайте, що у ХХІ столітті відьми готують свої зілля у котлах і на відкритому вогнищі. Сучасні відьми знаходять прогресивні засоби, модне обладнання та використовують передові технології. Я от, наприклад, готую зілля у... мультиварці. І час економлю і місце, ще й функцій там безліч.
Кухнею розсіялися запахи ромашки та м'яти, кориці та мускатного горіху, лимону та розмарину. Я швидко зсипала всі складники у мультиварку, залила водою, білим сухим вином, обрала потрібний режим та натисла кнопку старту.
День минав бездарно й безцільно. Приворотне зілля настоювалося. Дощ не вщухав ні на мить. Я ж ходила квартирою, не знаючи чим себе зайняти.
Врятував мене дзвінок від подруги:
- Алько! - крикнула вона у слухавку.- Едік Мене кинув! Ти мені потрібна у нашому барі. Я хочу напитися! - і, не чекаючи моєї згоди, закінчила розмову.
Я визирнула у вікно. Брррр! Дощ глузливо задріботів по шибці. Сірий насуплений день вкривався ще сірішими сутінками. Ні! Виходити надвір, не хотілося аніскілечки. Та прохання подруги звучало досить безапеляційно. І сумління не дозволило мені залишити дівчину, що страждає, напризволяще. Швидко вдягнувшись, взувши гумові чоботи, схопивши плащ та парасольку, помчала рятувати подругу.
Поки чекала тролейбус, змокла навіть у плащі та під парасолькою. Штовханина у тролейбусі була гіршою, ніж у час пік, тому вивалилася на своїй зупинці я досить пом'ятою, ледь встигла сховатися під навіс від дощу.
У бар заходила в не досить презентабельному вигляді. Роззирнулася у пошуках подруги. Її не було. Зателефонувала їй, дізнатися, чому вона запізнюється.
- Алько! - щасливий дівочий голос не дав мені навіть рота відкрити. - Все! Відбій! Едік попросив вибачення. Ми помирилися! Ну добре, бувай!
В цю мить мене добряче штувхонули в спину:
- Чого стала? - пробасив бугай, який штовхнув мене, заходячи до зали.
А я й не помітила, що й досі стою у дверях. Тепер мені самій захотілося напитися, як інакше боротися зі своїм невезінням?
За стійкою сидів лише один чоловік. Мимохідь глянула на нього, сідаючи на стілець біля стійки. Гарний. Чорнявий. Років тридцяти. Має брутальний неохайно-стильний вигляд. Та ще й триденна стерня на щоках та підборідді. Не люблю таких. Брюнетів не люблю. Неголених не люблю. Поглянула - і забула. Не мій стиль.
- Подвійний еспрессо. - замовила.
Подумала про своє бажання напитися.
- Додайте кон'яку. - попросила.
- Не варто. - чоловік за стійкою заперечливим жестом відмінив у бармена моє друге замовлення.
- Чому це не варто? - обурилася я. - Я випити хочу!
Незнайомець навіть не повернувся, лише усміхнувся у свій бокал на мій гнівливий випад.
- Для кави зараз занадто пізно.- менторським тоном промовив він.
Я поглянула на паруючу чашечку перед собою, що вабила неповторним кавовим ароматом та спокусливою пінкою. Не втрималася і сьорбнула. Я відверто не погоджуюся з цим невігласом: для кави ніколи не буває пізно.
- Не варто змішувати такі благородні напої з багатим глибоким смаком. Нищити цю гармонію - справжнє блюзнірство. - продовжував філософствувати мій сусід. Він зовсім не дивився на мене, та усміхався моїм словам, діям, і, здавалося, навіть думкам.
Не люблю невігласів. Не люблю моралістів.
- А якщо хочеться випити, я запропоную ідеальний варіант.- мовив він.
- Який це? - мені стало навіть цікаво.
Я з чеканням подивилася на його усміхнений профіль, та в цю мить він обернувся на мене. В його зелених очах здивування змінилося задоволенням, а губи, що спочатку здивовано округлилися, знов розтяглися у сліпучій щирій посмішці.
- А ти гарна!
Не люблю зеленооких чоловіків. А підлесників взагалі ненавиджу. Де він побачив у жалюгідному, мокрому, розтріпаному опудалі красуню?! Я знов повернулася до свого напою.
Хлопець жестом покликав бармена, тим часом нахабно пересідаючи ближче до мене.
- Будь ласка, "Приворотне зілля". - замовив він, а я тохи не вдавилася кавою.
Коли бармен поставив на стійку коктейльний бокал з прозорим напоєм та маслинкою, я здивовано запитала:
- Мартіні?
Нахаба заперечно похитав головою:
- Вермут. Мартіні - то лише марка. Або коктейль. А це справжній вермут, настояний на диких лугових травах. - він з таким захватом розповідав, наче сам особисто настоював оте вино на травах. - Ти вдихни, відчуваєш, який купаж ароматів?
Я обережно вдихнула. Справді, на мене війнуло літнім різнотрав'ям: свіжість м'яти, терпкість деревію, пряність гвоздики, м'якість ванілі та гіркота полину. Я із задоволенням пригубила, примружуючи очі від насолоди.
- Вермут має основний таємний інгредієнт, про який всі знають - це полин. - чула я далі голос нового знайомого, роблячи ще один ковток солодкої зваби.- Про те, що полин - є основним компонентом вермуту, знають всі, а те, що саме він робить вермут приворотним зіллям, лише обрані.
Цієї миті я розплющила очі. Він так само усміхнено дивився на мене, та це чомусь вже не дратувало.
- І не раджу пити його нерозбавленим, можна швидко сп'яніти. - він поклав металевими щипчиками шматочок льоду до мого бокалу.
****
Я прокинулася від яскравого світла, що заливало мою кімнату. Голова боліла.Скільки ж я вчора випила? Згадала вчорашній вечір. Як просила бармена поновити. Як поглянула в ті зелені усміхнені очі - і затягло в їхню трясовину. Як підхопили міцні чоловічі руки і віднесли до таксі. З яким жаром сама цілувала його вуста та безсоромно тулилася до дужого тіла на задньому сидінні таксі.
Повернула обличчя. На сусідній подушці примостилася чорнява голова потилицею до мене. Усміхнулася і зашарілася від наступної згадки: гарячі вологі губи залишають доріжку з цілунків на моїх грудях, на животі, а жорстка колюча щетина, ледь торкаючись, породжує в тілі яскрафий фейєрверк відчуттів. Лише від згадки накотило збудження. Час випити кави. Він правий, це її час.
Дві ложки кави до мідної джезви, вода і, подумавши, кинулася до шафки, розтерла пальцями дрібку полину та додала до кави.
Напевно аромат збудив мого чорнявого відьмака, адже він підійшов і обійняв мене ззаду, залишивши на шиї шалено збуджуючий цілунок.
- Ах ти моя маленька відьмочка! Готуєш для мене приворотне зілля?
Я вже казала, що люблю брюнетів? Просто обожнюю зеленооких чоловіків. А від неголених я просто в захваті!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838597
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.06.2019
Натхнення черпала з вірша Тараса Слободи http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813141
Я прийду в твої сни, без запрошення, нишком, як злодій,
Мій смарагдовий погляд породить сум`яття в душі,
Не торкнусь твоїх губ - спричиню цим шалену негоду:
Буревії бажання та ревнощів зливи й дощі.
Я прийду в твої сни ніжним вальсом весняним Шопена,
І пройду лабіринтом твоїх недоторканих мрій,
Де надія живе невагома, п`янка, незбагненна,
Що твоя я навіки, а ти - тільки мій, тільки мій...
Я прийду в твої сни, як зоря в безіменнім сузір`ї,
Щоби сяйвом своїм освітити тобі небосхил.
І - щоночі у сон, наче птаха з надією в вирій,
І - щоночі у пристрасть, в коханні лишатися сил.
Я прийду у твій сон, щоб таємно з тобою зустрітись,
Щоб співати з тобою лише оргазмічні пісні
Ти чекай мене, любий, а я обіцяю наснитись,
Щоб кохав мене щиро і палко хоча б уві сні.
15.11.18р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=813975
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 15.11.2018
Окрилялася віршем Крилатої тут http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804390
Мріяти серпнем: кида́ти монетки в фонтани,
Щоб повернутись у літо чим швидше, тим краще.
Сонячних зайчиків спіймати комусь потала́нить,
Бо світлі та чисті і не витримують фальші.
Мислити серпнем, вдихаючи кавовий ранок,
Щирість додати у лаймово-м`ятний мохіто,
В серці таємно відкрити невидимий краник,
Звідки тече невичерпне бажання радіти.
Дихати серпнем, рахуючи зорі, що впали,
Яблука з медом у кошик складати до Спасу,
Нани́зати посмішки, наче яскраві коралі,
Та доброту простелити - щоб ближче до щастя.
Вірити серпнем та ним же безмежно любити,
Стиглу любов зривати духмяними гронами.
І не забути теплом з усіма поділитись,
Щоби лунало в душі у кожного дзвонами.
27-28. 08. 2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804754
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2018
Миколаїв занурився в літо.
Спека медом по вулицях лине,
Вітром теплим проспекти сповиті,
А будинки, як з вогкої глини.
Місто дихає жаром пустельним,
Буг Південний гойдає утому.
Як морозиво із карамеллю,
Тане літо в платанових кронах.
Миколаїв занурився в липень,
В хмари з сірого хутра убрався,
Розчесав срібним дощиком липи,
По калюжах танцюючи сальсу.
Голос липня велично і гучно
Пролуна в піднебессі гнівливо,
А за мить досить звично і зручно
Миколаїв пірнатиме в зливу.
25.07.18р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=800776
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 26.07.2018
Натхнення напилася тут: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798371#com3610259
У дотиках, подихах, пестощах
Зникають усі твої ревнощі.
Цілунками, спрагою й пристрастю
Стежинку до вирію вистелеш.
Долонями, пальцями, ніжністю
Дослі́диш місця поза вічністю.
Словами своїми, як зорями
Устелиш душевнії простори.
У русі єдинім ритмічному
Розчинимо́сь у сторіччах ми.
У шепоті, вітром навіянім
З морськими єднаємось хвилями.
В яскравому вибусі, спаласі
Над світом буденним здіймаємось.
Вогонь вже приборканий, стриманий
Жевріє в утомі обіймами.
Щасливі жаринки у погляді
Кохання до мене висловлюють.
І я посміхнусь задоволено -
Ти щастя моє, моя доленько!
07.07.2018р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798477
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.07.2018
[i]Зачепив вірш Володимира Шевчука ось тут: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=792110[/i]
Творча криза тривала у мене аж понад шість років.
Я музу шукала в буденності сірій, пісній,
Натхнення блукало самотньо світом широким,
І змерзле, змарніле з`явилось цієї весни.
Я, наче забула, як це - знаходити рими,
Як плести мереживо з образів, слів, порівнянь,
Наче прокинулась щойно у вирі нестримнім,
І вірші з-під пальців полинули в світ без вагань.
26.06.18р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797116
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.06.2018
(Навіяні поезіями авторів цього сайту)
viter07 "Закутаюсь у білу заметіль…" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243343
Закутайся у східний вітер ти -
Весняний дух несе він
В твою душу.
І проліском у серці
Прорости
Коханням весняним
Я мушу.
wdtnftdf "вышивка крестиком)" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257553
Иголка и нитка
Канва под рукою
И с крестиком каждым ложатся цветы,
А музыкой в сердце
Поющей душою,
Простыми стихами ложатся мечты.
viter07 "О, ПАННО…" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270258
Ця панна -
Це маленьке ніжне диво?
Її ім*я,
Як відгомін сторіч.
Обличя
До банальності вродливе,
Проте найкраще
Із усіх облич.
Її очима
Пристрасно й грайливо
Тобі всміхнеться
Пустотлива ніч.
І де ж той сон -
Ти збуджений й щасливий....
Борисовна "ЧТО ЖДАТЬ ОТ ОСЕНИ" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279121
Жду я как праздника нынешней осени,
Что желтые листья, как письма, нам выслала,
Капли дождя нам под двери подбросила...
За мягкую осень спасибо, Борисовна!!!
Борисовна "Ветер играет в прятки" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279014
Играет в прятки ветер с листопадом,
Пригласил он осень сальсу станцевать,
Растрепал деревьев яркие наряды,
После в хризантемах он улегся спать.)))))
viter07 "Двісті років чекати…" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319976
Якщо вітер розвіяв мій сумнів, як дим,
Я століття чекати не здатна,
Свою пристрасть та ніжність з вогню та води,
Саме зараз бажаю віддати...
viter07 "Є така потреба…" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320055
І у жінок також така потреба -
Мандрувати райдугою в небі,
Бавитись хмаринками й зірками...
Та головне, щоб поряд був коханий!
viter07 "Куди поділись мужики?!" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320295
Так хочеться бути слабкою й жіночною,
Є мрія про квіти та зірку з небес,
Та знов самотужки по зірку щоночі,
Та пішки за снігом на Еверест...
viter07 "Соло" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319866
Ми спіаєм соло у коханні-
Так сказав колись один поет.
Та не відав він, що на світанні
Наш цілунок поєднався у дует.
viter07 "Кроки" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320505
Вона прийде,
як ніч запахне квітнем,
як вітер пісню
пронесе крізь роки.
На самоті
поназбирає квітів
й залишиться
чекати твоїх кроків.
viter07 "Нежданий дощ" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321045
Яскравий день
Сліпує перехожих,
А голий клен
Розправив гілку кожну.
Нахабний сніг
Від почуттів розтане.
А на поріг
Летять шпаки-прочани.
Я у весну
Пірнаю, як в кохання.
З туманів сну
З тобою на світанні.
Я. Ольга "Колишня" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322238
Не думай ти, що я твоя колишня,
Лише цілуй без тями моє тіло,
Цілуй, як вперше, коли стигли вишні,
Коли я ніжно "Любий..."- шепотіла.
wdtnftdf "сегодня)" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=396909
Свети ты солнцем зимним днем
И вопреки дождю и ветру,
Ты будешь солнечным лучом,
Ты будешь светом, ярким светом!!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2018
(Навіяні поезіями авторів цього сайту)
Володимир Шевчук "Стається…" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230748&pg=3#comments
У книгах прадавніх прописані наші долі,
Душі поєднанні якимсь квіткарем безіменним.
Граємо до скону з тобою закоханих ролі:
Милуюсь невтомно тобою, ти ж - мною, напевно...
viter07 "ПОГРіЙСЯ…" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231419
Я змерзла,
пригорни мене щільніше,
Я відігріюсь,
Тихо замуркочу.
Під крильцем
у коханого тепліше
Та навіть гаряче...
люблю... лечу...і хочу...
Окрилена "Гіркі слова" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231525
Зелений чай із медом і шоколад молочний,
Зефір, щербет солодкий, морозиво вершкове,
Я соложу щосили, я соложу досхочу,
А гіркота лишилась у кожнім твоїм слові...
Настуня Перевозник "Счастье лучше в три раза, чем…" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232996
Счастье в сто раз понятней, чем самый душевный фильм,
Не надо сочувствовать судьбам других людей.
А пока на столе моем плавится парафин,
Я смотрю на свечу и жду счастье свое скорей.
wdtnftdf "а Муза не проснулась)" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234154
Ну что ж не получилось...
И Муза испарилась.
Я ж целый день трудилась
А завтра выходной.
А завтра на Советской
С тобой ворвемся в детство
И выпьем с кофе вместе
По Музе по одной.
malinka " Губами нежными… "( с BELOSNEZHKA)
Глазами я ловлю твой карий взгляд,
Губами я ловлю твое дыханье...
Мы совершаем таинства обряд
Описанный в романе без названья.
И знаем мы, что счастье прилетит,
Оставит след крыла на одеяле,
Уверена я девять к десяти,
Что в мире одним счастьем больше стало.
Володимир Шевчук "Ти навіть не знаєш…" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234275
Не знає вона, що диво вона бездоганне,
Бачить у дзеркалі завжди свої недоліки.
Не знає вона: душа біля неї не в"яне,
Не чує як серце співа: "Ти моя Доленько!"
Не бачить вона краси в собі справжньої, дива,
Надіслану ангелами, небом окрилену,
Не вірить вона, що дуже і дуже вродлива,
Що щастя вона єдине, серцем омріяне.
viter07 "Як Вам живеться, Сонячна принцесо?…" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235627
Принцеса Сонячна живе у зливах й вирах,
А у очах її безхмарне небо,
У посмішці горить промінчик теплощирий...
За ними ж - дощ, а, може, так і треба?
Троянда Пустелі * * * http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236695
Розгалужує особистість
Ця підступна інет-мережа:
Є твоя віртуальна дійсність
У якій живеш без обмежень,
А реальність на противагу
Знов тебе заганяє в рамки:
Дім, робота, сім"я, розваги -
Не життя - а лише уламки...
Le Magnifique "Містер та місіс Сміт" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240142
Ти кохаєш мене! Та працюєш ти з ранку до ночі,
І гадаєш, стою біля праски й плити я щодня,
Ресторанним обідом я тобі позамилюю очі,
Щоби ти не дізнався про подвійне шпигунське життя.
Шипшинка "Я буду дихати тобою!" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=242315
Усе на світі - то пусте...
Кохання - це позачергово.
Воно у серці проросте.
Я ж буду дихати тобою!..
viter07 "СОРОМІЦЬКЕ :)" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=203048
Це так яскраво, так незвично!
Від сорому вже, як вогонь згоріла
Бо відчуваю я фізично,
Як вітер пестить ніжно моє тіло.
Михайло Плосковітов "до тебе сном" http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243178
Прийди до мене стиглим сном,
Стань легким подихом у тиші,
Цілунком терпким, як вино...
Будь дуже ніжним... дуже ніжним...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=797041
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.06.2018
Сторінка натхнення: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781736
Ти любиш смачненьке: вареники в сметані,
Вертути зі шкварка́ми, в маслі деруни.
Мене кохаєш щиро, наче це востаннє,
Коли шепочу тихо: "Коханий, пригорни..."
А я люблю ромашки: квіти та цукерки,
І мріяти під звуки літньго дощу,
Дивитись в твої очі, наче у люстерка,
Коли шепочеш ніжно: "Кохана,... ще борщу...!"
29.03.18р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=785027
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.03.2018
Смеяться можещь хоть до хрипоты,
Тебе протяжно эхо отзовется,
Когда смеешься над судьбою ты,
Судьба в ответ лишь криво улыбнется.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=782716
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 17.03.2018
Натхнення напилася з вірша "Світанок твій..." Анатолія Пасічника
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780567#com3497979
Знайшов слова ти, сповнені коханням,
І солов'їним співом за вікном,
І надвечірнім променем останнім,
Нічним серпанком і солодким сном.
Знайшов слова, які зігріли душу,
Які теплом обіймів пройняли,
Що линули із вітром відчайдушним
З долонь до неба, з неба - до землі.
Твої слова - світанок золочений,
І зорі в небі, і рясні дощі,
Калини цвіт, цілунок нескінченний -
Від цього млосно й терпко на душі.
Твої слова римовані для мене,
Літають, як метелики гуртом.
Я - муза, твоя муза безіменна...
І промінь в моє серце гарпуном!..
11.03.18р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781902
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.03.2018
Натхнення черпала тут http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=780693#com3489012
Рожеві окуляри я зняла.
Це найбезглуздіша з усіх моїх речей.
Життя таким,як є, я сприйняла.
Та інколи я їх підношу до очей.
Я так не хочу болю у душі,
І так не хочу, щоб боліло серце,
Та в мене краще пишуться вірші,
Коли погляну крізь рожеві скельця.
07.03.18р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=781044
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.03.2018
Надихнула поезія [b]"Чорна кава"[/b] автора [b]макарчук[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778008
Для нас кохання - кава з пекучим перцем:
Тиском - у скроні, вогнем полум'яно - в кров
Та щосекунди ритм відбиває серце,
Дихати - важко. Стогнати... стогнати знов.
Довгих сім років - наша жага не згасла.
Я пам'ятаю очі травневі в січні:
"Ти не впізнала мене? Я - твоє Щастя!"
Каву пили, смакуючи з нею пристрасть.
Наше кохання - чай з чабрецю та м'яти:
Спокоєм душу заллє, ніжністю - тіло,
Зорі - з небес, цілунки - втретє... і вп'яте,
Мурахи - по шкірі, омріяні крила...
Обрали ми чай, аби серце - здорове,
Та інколи кави нам хочеться знову!
20.02.18р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=778063
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.02.2018
Навіяне твором Миколая Волиняка [b]…за обрій понесу[/b]
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777782
Ти обпечеш мої вуста цілунком,
І вип'єш мою пристрасть, як вино.
Гроза ж, стара воржка і чаклунка,
Підсвітить блискавицею в вікно.
Я розплету косу свою чорняву,
Пірнеш в її незайманий покров.
І піднесе нас ніч аж понад хмари,
Де ангели співають про любов.
18.02.18р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=777871
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.02.2018
Ти залишайся навіяним сном,
Серця шаленим стуком,
Чаєм із м"ятою,
Терпким вином,
Любим, коханим другом.
Ти залишайся мрією вдень
Згадкою з полуночі.
Знаю, кохаєш, любий, мене,
Та залишитись не хочеш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776294
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2018
Прости меня, Боже, что я не святая,
Я - грешница, но от души молю,
Проникнуться, понять меня, когда я
Так искренне, бессовестно люблю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776282
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.02.2018
Вдохновение: поэзия "Ночь любви" автора Борисовна http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=735149
Пригласи в ночь любви меня милый,
Прошептав мне на ухо признанья,
Разогрей, чтобы я не остыла,
Чтоб и в венах искрилось желанье.
Пусть сияют нам звезды небесно,
Ветер нежно по коже струится...
Ночь любви станет ночью чудесной,
Ведь в ЛЮБВИ может ЧУДО родится!
27.05.17г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776102
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 09.02.2018
[i]Надихнув вірш rutzt Я міняю коштовності снів на гріш...
[/i]http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775865
Я нізащо свій сон не зміняю на гріш,
А вплету його в сонячні коси.
Я прокинуся трохи за тебе раніш -
І навшпиньках на кухню боса.
Відчиню я вікно, запрошу новий день,
Посміхнуся сусідці цікавій.
І я змовилась, щоб розбудити тебе,
З ароматом ранкової кави.
Гучно радіо грає про щастя без меж,
Про кохання, про сльози і квіти.
Вип'ю кави гіркої і ти , любий, теж,
Щоб на долю поворожити.
09.02.18р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=776093
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2018
Доводиш ти мене до божевілля
цілунками, і пристрастю, і шалом!
Протистояти я тобі безсильна...
Та все одно тебе безмежно мало!...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775919
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.02.2018
Может быть не совсем тебе верю я,
Но, когда ты со мной ты - бог!
Я с тобою трусиха несмелая,
Как же ты приручить меня смог?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=775917
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.02.2018
А смерть - мгновение и с нею
Сравнится в краткости лишь жизнь.
И ей никто сказать не смеет:
Мгновение, остановись!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454537
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 15.10.2013
Осенний день уснул уставший,
Прилег под клен, как лист опавший.
Во сне увидел зиму-вьюгу,
Свою давнишнюю подругу.
Еще увидел май цветущий -
Звенящий друг всегда поющий.
Потом ему приснилось лето -
И в маках свежие рассветы...
С друзьями встретится не прочь бы,
Но что же делать - занят очень.
А тут удачно получилось:
Друзья по-дружески приснились.)))))
19.11.12г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378987
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 20.11.2012
Еще вчера наш парк сиял зеленым,
Но это было все-таки вчера.
Уже сегодня парковые клены
Из золота раскрыли веера.
Еще вчера зеленые ладошки
Приветливо махали сверху вниз,
Сегодня ж превратились понемножку
В багрянец перьев сказочных жар-птиц.
Еще вчера кленово пело лето
Разноголосьем серебристых нот.
Сегодня осень шепчет по секрету,
Что очень скоро зиму в гости ждет.
22.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366208
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.09.2012
У колисці немовлятко
Схоже так на маму й татка,
І цікаві оченята
Прагнуть світ увесь пізнати,
А маленькі рученята
Хочуть промінець впіймати.
У турботах ходить батько,
Мамі ніколи поспати:
Всесвіт зменшився до хати,
Центр Всесвіту - малятко!
Це для вас чудове свято,
Тож хочУ вам побажати:
Хай прилинуть янголята
Вашу доньку колисати.
13.09.12
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363783
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 13.09.2012
Я в вазу поставлю свое настроение,
Улыбку захлопну в кулоне-сердечке,
Намажу вареньем я счастья мгновение
И в чайник залью черно-терпкую вечность.
Развешу по стенам я взгляды душевные,
Балконы украшу стихами-петуньями.
У нитки с иглой попрошу я прощения:
Ведь вышью рушник для тебя поцелуями.
P.S. Хотелось серьезности- мало в том проку...
И лишь о любви получаются строки.;-))))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=325396
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 27.03.2012
З`яскравіло сонечко,
Викликає весноньку,
І приймає квіточки
У свої обіймоньки.
Заплітає кісоньки
Теплий вітер вербонькам
І пташину пісеньку
З сумом він наспівує.
Пісня про дівчиноньку
У весну закохану
Лине Україною,
Під самими зорями.
Лине з Миколаєва
Тисячми підхоплена
Сповнена стражданням
І нестерпним болем.
Ой летить весняночка
Про дівча беззахистне
Нелюдьми згвалтовану
Та живцем підпалену.
І весна обурена
Тим, що не покарані
Винні в тому злочині
Три бездушні тварі,
Від страждань заплакала
березневим снігом,
Наче то сама вона
Опіки отримала...
Яскравіє сонечко
Зустрічає весноньку.
А в лікарні дівчина
У весну закохана...
17.03.12р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=322861
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 18.03.2012
Навіяне віршем Нежданий дощ viter07
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321045
Яскравий день
Сліпує перехожих,
А голий клен
Розправив гілку кожну.
Нахабний сніг
Від почуттів розтане.
А на поріг
Летять шпаки-прочани.
Я у весну
Пірнаю, як в кохання.
З туманів сну
З тобою на світанні.
12.03.12р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=321339
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.03.2012
Не на жарт збунтувався цей світ,
Почуття він мого не сприймає,
Він не вірить в сердечний політ,
Що тебе я безмежно кохаю.
Він Різдво поливає дощем,
Щоб вуста наші знов не з"єднались,
Щоби пристрасть згасити, і ще,
Щоб, як прокляті, ми не кохались.
Він придумав між нами дахи,
Кілометри проспектів і вулиць,
Недовіру й ревниві жахи,
Щоби руки у нас розімкнулись.
Та нехай повстає цілий світ,
Заважати мені не дозволю!
Як закохані тисячі літ,
Обиратиму щастя і долю.
Подивлюсь у змокріле Різдво,
Парасольку розкрию зелену...
Подолає шалене єство
Той маршрут, що від тебе до мене.
І розчиняться наші обійми
В шумі крапель, що лине знадвору.
Тож нехай увесь світ шаленіє
Від кохання мого й непокори!
07.01.2012г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=307956
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.01.2012
Навіяв viter07 О, Панно...
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270258#com1228792
Ця панна -
Це маленьке ніжне диво?
Її ім*я,
Як відгомін сторіч.
Обличя
До банальності вродливе,
Проте найкраще
Із усіх облич.
Її очима
Пристрасно й грайливо
Тобі всміхнеться
Пустотлива ніч.
І де ж той сон -
Ти збуджений й щасливий....
15.07.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275476
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2011
Надихнув Тарас Слобода З одної чаші не надпити двом
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=270058#com1228653
На двох єдине серце калатає,
Ще не надпита чаша поміж нами,
І доля нам життя не розділяє,
У наші мрії перетворює кохання.
Всміхнусь тобі зеленими очима,
Твоє кохання поцілунком вип*ю,
В твоїх очах, повір, найду причину,
Щоб поламати всі стереотипи.
Я жадібно вберу тепло і волю,
І полум*я із серця чи долонь.
Навіщо бій - нам не потрібна зброя,
Бо ми удвох - купалівський вогонь.
15.07.2011
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275474
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.08.2011
Я без тебя - лишь дождинка...
С тобою становлюсь проливным дождем.
Без тебя - я лишь лучик...
С тобой становлюсь ясным солнечным днем.
Я без тебя - ромашка,
С тобою - я сад цветущий.
Я без тебя лишь эхо и тень...
С тобой же я существую!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=269296
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 08.07.2011
Ночь задвигает шторы
Плотно,
Звезды, моргая сонно,
Гаснут.
Стихли смех, разговоры,
Стоны…
Рядом с тобой спокойно,
Милое Счастье.
Стрелка съедает время
Звонко,
Тьма за собою прячет
Правду.
Ты засыпаешь крепко,
Солнце.
Мне хорошо, а значит,
Встретимся завтра.
Было. И чувства ныне
Те же.
Вновь поправляю простынь
Часто.
Ты же меня обнимешь
Нежно,
Тихо так скажешь просто:
«Милое Счастье…»
21.06.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=266173
рубрика: Поезія, Интимная лирика
дата поступления 21.06.2011
Я не хочу писать банальных фраз:
Забилось сердце, задрожали губы...
О чём же написать мне в этот раз?
О том, что не был ты со мною грубым,
О том, что в сказки верю я опять;
Что целовать тебя не устаю я;
Что только ты мне можешь прошептать
О том, что не встречал ещё такую;
О том, что я тобой одним дышу,
Что без тебя не проживу и часа...
Я не хочу. Но всё-таки пишу
Банальные и глупенькие фразы.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265837
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 19.06.2011
Вере Петровне
В Николаеве тенистом
На одной из улиц дальних
За акацией ветвистой
Королевство расцветает.
Там зимой цветут снежинки
На деревьях, словно розы,
Лепят лилии, кувшинки
Белым инеем морозы.
Здесь весна – пора нарциссов,
Гиацинтов и тюльпанов,
Нежных ландышей, ирисов,
Ароматов самых пьяных.
Лето тут традиционно
Алой розой расцветает,
Гладиолусы, пионы
Розе место уступают.
Аромат почти осенний
Зацветая, астры дарят,
И готовит хризантемы
Осень солнышку в подарок.
Королевством этим дивным
Чудо-фея управляет
Все в округе ее имя,
Как цветок редчайший знают.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=265807
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 19.06.2011
“Вдвоём – не пара” – глупые слова.
Ты рядом, здесь. Мы пара, пара! Что ты?
Моя на части рвётся голова,
Лишь шоколад и приоткрылся рот… и…
И что ты думаешь: не вместе мы?
Да, мы друзья, и так наверно надо.
Живём, растём с мечтами детскими
И плавят пальцы плитку шоколада.
Как ты далёк! Я всё-таки одна.
Вдвоём – не пара. Может я и рада.
Копну в душе, достану там до дна…
Я не хочу сегодня шоколада…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262241
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 29.05.2011
Свернулась калачиком, тихо мурчит
Под ласкою грозного волка.
В глазах изумрудная дымка души,
За дымкой лишь счастье и только.
А позже потянется, выгнется вся,
Глаза загорятся игриво,
А волк и не знает, что это игра.
Ведь кошка – то хищник, забыл он.
И дыбом вдруг станет вся рыжая шерсть,
То кошка, а значит и львица.
Не смог приручить волк, а также учесть,
Что кошка не станет волчицей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=262240
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 29.05.2011
Так хочу я знов цілувати
Усмішку твою пустотливу!
І буду стогнати, благати,
Даруючи щиру щасливість.
Відчути я знову бажаю
Твій пристрасний подих на тілі,
І, наче сніжинка, розтану
В обіймах твоїх ніжно-сильних.
Візьми мою душу у рабство
Тримай моє тіло в полоні...
Натхнення полине, мов казка,
В тендітні віршові долоні.
19.05.11р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260448
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.05.2011
Тает снег, бегут ручьи,
Солнце все теплее.
И цветут сейчас цветы
Лишь в оранжереях.
Ослепляет солнца свет,
Ветер веет нежно,
Расцветает первоцвет -
Маленький подснежник.
В этот самый женский день
Миллион - не меньше -
Мужиков, мужчин, парней
Поздравляют женщин!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245840
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 08.03.2011
Я, как стихия, безгранична, независима.
И шлю в весну я письма без конвертов...
Как дождь и снег, легка и, как метель - неистова.
Я - шум прибоя, вкус вишневый лета.
Вдвоем мороз и зной во мне живут немыслимо.
А робкий май приходит за советом.
В цветке сирени, в листопаде - скрыта истина:
Я - часть природы, дочь степного ветра.
28.02.11г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243972
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 28.02.2011
Я знов закохалась безтямно,
Я знову метелик, чи птах.
І сяє коштовно кохання
В зелених, як в мавки, очах.
А люди, душею порожні,
Що тільки плітками живуть,
У бік мій відверто й безбожно
Влаштовують свій пересуд.
Я - відьма, сказали, напевне,
Про це прочитали в очах.
А очі - як літо, зелені -
Зібрали смарагди в світах.
Про мене сказали - чаклунка.
Закохую поглядом вмить
Старих, молодих, зовсім юних -
І кожен коханням горить.
А я - не чаклунка, не відьма,
Сама я в тенетах навік,
Сама зачарована, видно.
Можливо, це ти - ворожбит?
Мої малахітові очі
Розкажуть за мене без слів,
Як знову зануритись хочу
В смарагдові очі твої.
24-25.02.11р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243279
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.02.2011
Небо розсунуло хмари-фіранки,
зима зустрічає весну-колежанку
зранку.
Сонце розливає у філіжанки
ароматну каву.
Воно пестить промінцями ласкаво
землю-колиску,
ніби віщує: тепло вже близько.
Весна принесла свої подарунки:
яскраві метелики - посмішки вітру -
розлетілись по світу,
кульбаби - сонця цілунки
розсипались рясно.
Несе світлу радість
зелена весна!
Зима ж заплела у біляві коси
хугу метелицю,
слизьку ожеледицю
та сріблясті сніжинки,
залишила весні веселкові роси,
березневі струмочки,
сміх конвалій-дзвіночків
і теплі травневі грози.
Махнула на прощання рукою,
скочила верхи на завірюху
і помчала на північ щодуху.
Ще до ночі
весна заквітчала коси віночком
і почала на землі панувати:
буйно зеленіти,
розцвітати білим цвітом,
солов"ями щебетати
й літа красного чекати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=241441
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.02.2011
Не кохай ти мене, не кохай,
Не даруй мені квітів тепличних.
У заварнику - липовий чай
З ароматом надії незвичним.
Не цілуй, не цілуй ти мене,
Без цілунків від тебе п"янію.
На вустах моїх - беж праліне,
Чорна ніч беззіркова - на віях.
Ти зі святом мене не вітай,
Не бажай і шаленства в коханні.
А гаряча вода - через край
В ароматно-запіненій ванні.
Не готуй подарунків мені,
Не про це я молю Валентина.
Те, про що мрію ночі і дні:
Подаруй, любий, доньку чи сина.
13.02.11р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240832
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.02.2011
Твое имя - моё проклятие -
В моём сердце прожгло клеймо.
Зря от памяти его спрятала...
Все равно!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238576
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 03.02.2011
Вдохновило стихо Как всё непридуманно АВТОР: Пиранья
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228810
Как все напридумано в жизни
Ведь где-то и жизнь реальна,
Не только в нете капризном
На компе на персональном.
Как все непродуманно грустно,
В душе пауки загнездились
И в сердце глухо и пусто...
А я в самом деле влюбилась..
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238575
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 03.02.2011
Мне повезло в такой вот день родиться,
Когда с утра морозы нервно спорят,
А солнце - счастья нашего жар-птица -
Заглянет вдруг и в мой уютный дворик.
Мне повезло родиться в день январский
Со снегом в этом месяце последним,
Когда спешит пройтись походкой царской
Король-февраль - безумный лютый гений.
Мне повезло: я рождена из снега
Свободным ветром, свежим и морозным.
Я - дочь зимы, звезда седьмого неба.
Мне повезло, и, думаю, серьезно!
31.01.11г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=238107
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 31.01.2011
Вдохновило стихо wdtnftdf Август
Тот Август в подарок тебя преподнес мне
Сентябрь слезами моими умылся,
Октябрь засиял от надежды, как солнце,
Ноябрь поцелуем в Декабрь продлился.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236731
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 24.01.2011
Надихнув вірш Троянди Пустелі *** \"Розгалуження особистості\"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236695
Розгалужує особистість
Ця підступна інет-мережа:
Є твоя віртуальна дійсність
У якій живеш без обмежень,
А реальність на противагу
Знов тебе заганяє в рамки:
Дім, робота, сім\"я, розваги -
Не життя - а лише уламки...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236730
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 24.01.2011
Надихнув вірш ЛЮБЛЮ АВТОР: viter07
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230348
Все дуже просто: твої цілунки -
Як рай.
А серце б"ється в тремтячі груди:
"Співай!"
Я задихаюсь в твоїх обіймах.
Жива?
Твої зізнання, слова любові -
Слова.
Все дуже просто: надворі вітер
І сніг.
І тільки сльози назовні рвуться
Німі.
Така дурепа, тому що вірю
Тобі,
І тільки горе своє дарую
Журбі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235637
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.01.2011
Надихнув вірш ПОГРіЙСЯ… АВТОР: viter07
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231419
Я змерзла,
пригорни мене щільніше,
Я відігріюсь,
Тихо замуркочу.
Під крильцем
у коханого тепліше
Та навіть гаряче...
люблю... лечу...і хочу...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235506
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 18.01.2011
Мій телефон вже третій день мовчить.
Чекаю я, та ні дзвінка від тебе.
А час повзе: година тягне мить,
І тільки вітер гонить хмари небом.
Мій телефон - у зоні покриття.
Надворі ніч - і зірка щастя впала...
Щодня сюрпризи нам несе життя:
Мобільна фея, певно, закохалась.
Мій телефон забутий усіма:
Тобою, любий, феями з мережі.
А за вікном знов сльози ллє зима...
І спів дзвінка у просторі безмежнім.
Мій телефон щасливу пісню ллє -
Прокинулася фея стільникова.
"Алло! Кохана, серденько моє!"
І я щаслива тебе чути знову!
13.01.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234537
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 13.01.2011
Переспів поезії Володимира Шевчука " Ти навіть не знаєш..."
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234275
Не знає вона, що диво вона бездоганне,
Бачить у дзеркалі завжди свої недоліки.
Не знає вона: душа біля неї не в"яне,
Не чує як серце співа: "Ти моя Доленько!"
Не бачить вона краси в собі справжньої, дива,
Надіслану ангелами, небом окрилену,
Не вірить вона, що дуже і дуже вродлива,
Що щастя вона єдине, серцем омріяне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234517
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.01.2011
В маленькой кафешке тихо и уютно,
И чудак-дизайнер здесь поколдовал:
Лишь рукой искусной сотворил он чудо -
И цветы из сказки украшают зал.
Можно "Лапой тигра" тронуть "профитроли",
А пирог здесь "Венский" улыбнется сам,
Подмигнет со стенки новогодний кролик,
Что чудак-художник мелом рисовал.
Прикоснулись к чуду сердцем и руками
И прошлись по этой сказочной тропе.
А журавлик беленький - наше оригами -
Хоть чуть-чуть поможет детям с ДЦП.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=234468
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 12.01.2011
Новый год стучится громко,
За окном кружиться пух.
И часы уже на стенке
Отбивают каждый стук.
Ёлка празднично-нарядна,
Ждет подарков детвора,
И свеча горит печально -
Старый год идет с двора.
Загадай скорей желанье,
Чтоб смеяться целый год.
И тогда придут с удачей
Новый день и Новый год!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232384
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 01.01.2011
Он пришёл такой обычный
И печальный Новый Век.
А по уличным страничкам
Пишет дождь о жизни личной,
Только снега нет и нет.
Новый Век пришёл дорогой
Через степи и поля.
И увидел он с порога,
Как туманом понемногу
Вся укуталась земля.
И старуха всё вздыхает,
Ждёт, скорей бы выпал снег,
А в объятья принимает
Дождь, который и не знает,
Что пришёл уж Новый Век.
Это был далекий 2000 год. Но погода предновогодняя все такая же.)))
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231484
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.12.2010
Просто совру тебе:"Мне без тебя не больно.
Солнце в моей душе, в сердце - цветущий рай"
Только обида безжалостно душу мою уколет,
И не позволит, глупая, просто себе соврать.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231157
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 25.12.2010
Відповідь на вірш Тараса Слободи "На роздоріжжі думок..."
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230753
Скажи мені правду у очі, хоча...приховай неприємне,
Кохай лиш мене до нестями, розтань в моїх ніжних обіймах,
Сховатись у темряві ночі ти можеш, лише не від мене...
Розгониш ти хмари з дощами, та вітром до мене прилинеш.
Плекаєш у серці надію, я впевненість в серці тримаю,
Ми падаєм, потім злітаєм...з тобою на крилах під хмари,
Тендітній, як пролісок, мрії ми душу свою відкриваєм,
На завтра не відкладаєм кохання взаємного чари.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=230829
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.12.2010
Надихнуло: jaryj Істина в коханні
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228824
Іде життя, сигналить у тридцятку.
І сниться вкотре вже дитячий сміх...
Шепочеш ти: "У мене все в порядку..."
А за вікном іде пухнатий сніг.
Іде життя. Різдво двадцять дев"яте
Та Новий рік щороку в самоті...
Ялинку знов для себе прикрашати,
Самій бажати щастя у житті...
Життя іде. І сніг іде на дворі.
І Доля йде до тебе на поріг.
Ти навари борщу і ще чогось для Долі,
Бо шлях до серця.... А на дворі - сніг.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229319
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2010
Рекомендую прочитати оригінальні твори цих авторів.
Я зустріла тебе АВТОР: квітка10
Листопад вже минає,
І зима вмить промчиться,
За снігами чекає
Вже весна-чарівниця.
Вона всіх зачарує
Своїм теплим вітанням,
І тобі подарує
Справжнє щире кохання.
А давай… АВТОР: Троянда Пустелі
А давай просто вмиємось свіжим світанком,
І за руки полинемо сонце стрічати,
Як два метелики закружляємо в танку.
Знайте всі: і у дружбі можна літати!!!
Осеннее сомнительное АВТОР: Мантихора
На пороге зима,
В сердце - жаркий огонь.
Я, как прежде, слепа и беспечна.
И опять я одна,
Лишь с подругой луной,
Буду ждать с нетерпением встречи.
Maria грішниця. АВТОР: Настуня Перевозник
Твое имя - моё проклятие -
В моём сердце прожгло клеймо.
Зря от памяти его спрятала...
Все равно!
Комната в три окна АВТОР: Настуня Перевозник
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224183
можно совру тебе? АВТОР: Ветра
Просто совру тебе:"Мне без тебя не больно.
Солнце в моей душе, в сердце - цветущий рай"
Только обида безжалостно душу мою уколет,
И не позволит, глупая, просто себе соврать.
ГРА АВТОР: Журавка
Давай пограемось в "Коханих":
Ти будеш пристрасним і диким,
Я буду вільна й полум"яна...
Давай пограємось до крику!
Жорстокі ігри. АВТОР: Le Magnifique
Набридло гратися в "Коханих"?
Давай, єдиний мій, благаю,
Ми один одного реально
З тобою щиро покохаєм.
Опять по встречной (27. 11. 2010) АВТОР: Зеленоглазая
Ты если по земле ходить устала,
По радуге попробуй босиком,
Почувствуешь - ты ближе к звездам стала-,
Обнявшись на вершине с ветерком.
НЕ ПРОПАДАЙ… АВТОР: viter07
Розтану я в обіймах тих гарячих,
Холодна ніч залишиться де-інде,
Лише прибій ту пісню нам проплаче,
Якою я колись від тебе піду.
Я прошу, перестань убивать меня снами (14. 12. 2010) АВТОР: Зеленоглазая
Я прошу, перестань убивать меня снами,
Быть кошмаром ночным для смятенной души.
Просто черною кошкой прошла между нами
Эта ведьма-Любовь, заклятье на нас наложив.
Как всё непридуманно АВТОР: Пиранья
Как все непридуманно в жизни
Ведь где-то и жизнь реальна,
Не только в нете капризном
На компе на персональном.
Как все непридумнно грустно,
В душе пауки загнездились
И в сердце глухо и пусто...
А я в самом деле влюбилась...
Август АВТОР: wdtnftdf
Тот Август в подарок тебя преподнес мне
Сентябрь слезами моими умылся,
Октябрь засиял от надежды, как солнце,
Ноябрь поцелуем в Декабрь продлился.
Істина в коханні АВТОР: jaryj
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229319
Я ЗАЛИШАЮСЬ… АВТОР: viter07
Ти залишайся навіяним сном,
Серця шаленим стуком,
Чаєм із м"ятою,
Терпким вином,
Любим, коханим другом.
Ти залишайся мрією вдень
Згадкою з полуночі.
Знаю, кохаєш, любий, мене,
Та залишитись не хочеш...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229073
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 16.12.2010
– Ты согрешила?
– Да.
– Ну и зачем?
– Я так решила
Грех не грех совсем.
– А ты жалеешь?
– Да. Совсем чуть-чуть.
– А как же совесть?
– Шепчет мне: “Забудь…”
– А как же слёзы?
–Слёзы лишь вода.
Себе пообещала
Не плакать никогда.
– А как же гордость?
– С нею мы друзья
Мы с нею часто спорим,
Ну а сейчас нельзя.
– Ты поспешила…
– Нет.
Я так решила…
Я согрешила…
Да.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229064
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 16.12.2010
Прийшла зима. Це зранку перша тема
Лиш варто тільки вийти на поріг.
Ще вчора відцвітали хризантеми,
Сьогодні ж землю застелив, як килим, сніг.
Прийшла зима у місто тишком-нишком,
Прокралась, наче злодій, уночі.
А вітер не знайшов нічого ліпше,
Як всі сніжинки в світі полічить.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=228893
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 15.12.2010
Неужели случилось не только со мной:
Пустота. Жизнь потеряна. Осень.
Темнота за плечами и ужас немой
И никто “Что с тобою?” – не спросит.
Улыбнувшись, уйдешь навсегда в темноту
И, растаяв, вернёшься обратно,
Ты вольёшься незримо в чужую мечту,
В ней ты сможешь ожить многократно.
Неужели живём мы единой судьбой:
Ты, она, да и я, несомненно.
Ты ушла в темноту, ну а я - за тобой.
Мы – душа пустоты… и Вселенной.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224841
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 27.11.2010
Пришёл уверенной походкой,
Не глянувши по сторонам,
Принёс паршивую погодку
И не кому-нибудь, а нам
Рассыпался со снегом мелким,
Дыхнул морозом минус три.
А клён стелил ему постельку
И ветер песню подарил.
Ну а у нас тепло в отличье:
Здесь ветра нет и снег не здесь.
И только День Осенний в личном
Родился полностью и весь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224840
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 27.11.2010
Надихнуло:Innamorata :: Бути самотньою звикла
Я до самотності звикла:
Осінь залита дощем,
Вечір вишкірює ікла,
В серці неспокій і щем.
Я увімкну телевізор,
Та пожаліюсь коту
І на погодні сюрпризи
І на роботу "не ту".
Я загорнуся у ковдру
І солоденького з"їм.
Мій телефон уже вкотре
Зранку мовчить, наче мім.
Зуби міцніше стискаю,
Голкою в змерзлих руках
Я на канву виливаю
Сум у червоних квітках.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224697
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.11.2010
Вдохновило: Настуня Перевозник :: Комната в три окна
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224171
В комнате чуть приоткрыты двери
В руках тетрадь
Она в любовь уже не верит
О чем писать?
Светлые волосы спутались снова -
Не расчесать.
Адрес в строчку вводит знакомый -
Любимый сайт.
За псевдонимом прячет привычно
Свои грехи.
И на страницу ее о личном
Текут стихи.
Хранит в себе какую-то силу-
Оно как есть-
Имя Пестова Анастасия
И Ана Пест.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224183
рубрика: Поезія, Лирика
дата поступления 24.11.2010
Безжалостная зима
Заморозила всё, даже звёзды.
Пронеслась по безлюдной улице
Луна,
Лживая и холодная,
Словно сестра мороза.
Словно звезда,
Но близкая.
Небо замёрзло и стало низким.
Безветренная пустота
Застыла.
Протянула руку озябшая зима.
Ну в чём виновата?
От горя завыла.
Пустилась в пляс,
Одела крылья,
Полетела в небо.
Пока не поздно
Растормошила звёзды,
Дала пощёчину луне.
Потрусила снежные тучи,
Заставила танцевать в диком веселье.
Кружит зиму сумасшедший хмель
Воет от счастья уже
С ветром и метелью
Так лучше.
Ожили мёртвые улицы:
Играет в догонялки снег,
Наметает сугробов кучи.
Зима разогрелась:
Танцует на околицах,
На дорогах, в парках.
В переулках
Безумствует ветер
Бесцветный,
Слепой и бездушный.
Душно.
Жарко.
Замёрзли звёзды,
Луна и тучи замёрзли
Так лучше.
Свободней.
Станцевать бы с озябшей зимой.
Немой.
Холодной.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=224025
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 23.11.2010
Ти мовчки куриш у ніч полохливу,
Дощ охопив тебе вогким полоном.
Гарячий, втомлений, дуже щасливий,
Мовчиш і вдихаєш дим на балконі.
Ліниво скрутилась на ліжку з утоми,
Щедро наповнена, любий, тобою,
П"яна від щастя, грайлива і сонна
Вдихаю дим з ароматом любові.
Бісики хитрі у погляді грають,
Кличуть до тебе знов пригорнутись.
Хай попереджують хворі "мінздрави" -
Я ж поцілунком твоїм затягнуся.
21.11.10р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=223706
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 22.11.2010
Рекомендую прочитати оригінальні твори цих авторів.
В місячну ніч… (Я і Квітка10) АВТОР: Тарас Слобода
В місячну ніч із серпанку туману
Піснею лине безмежна любов,
Чути в ній лише: "Коханий...","Кохана...",
Пристрасть, цілунки, цілунки ізнов....
Летіла до тебе АВТОР: malinka
Летіла я світлом яскравим,
Спішила я птахою в небо,
Я мчала з-за небокраю,
Щоб встигнути, любий, до тебе.
Я верхи на вітрі злетіла,
Прискорила думку я вільну...
Та все ж, як би я не хотіла,
До тебе час лине повільно...
Что представляют себе поэты когда пишут стих АВТОР: Pasha Broskii
Когда пишешь стих,
Огнем сердечным -
Слова на бумаге
О чувстве вечном.
Об одном лишь только
Поэт мечтает,
Что любимая эти
Слова прочитает.
У нас люди отсталые АВТОР: Pasha Broskii
Наши люди забитые,
Наши песни избитые,
Наши нравы запущенны
И стыда у нас нет.
Наши мысли прокурены,
Голова ж, после дури как,
И в счастливое будущее
Не дадут нам билет.
Вітер тихо постукав в вікно АВТОР: квітка10
То не гілка скрипить у дворі,
То не вітер співа про разлуку,
То лише твоє щастя згори
Простягає, як промені, руки.
Грандиозное пришествие осени АВТОР: Pasha Broskii
Сегодня думать просто лень
Одни мы: осень, дождь и я.
Я ненавижу эту хрень!
Хотя... Привет, хорошая!
Метелик АВТОР: квітка10
Для тебе я рядки сплітаю, милий,
Із вітру, сонця, квітів і дощу.
Хоч я лише метелик легкокрилий,
До тебе, як до світла, я лечу.
Нареченій АВТОР: Ксенія*я
Ти будеш для нього дружиною,
Дітей йому понароджуєшь,
Та бути лиш другою зможешь,
А я завжди буду єдиною.
Пробачте за все! АВТОР: Тарас Слобода
Талант в людини є або нема,
Ти свій талант здійняв до Евересту,
Свій дар - кохання, людяність і чесність
Ти вмієш виливати у слова.
Я по іншому не вмію АВТОР: Йожеф Фламберг
Присядь на мить, зі мною поруч, любий,
І мою руку ти зігрій в долонях,
Хай промовчать в цілунку наші губи,
Кохання ж вибивае такт у скронях.
ГАД АВТОР: ЯСЯ
Доводиш ти мене до божевілля
Цілунками і пристрастю, і шалом.
Протистояти я тобі безсильна...
Та все одно тебе безмежно мало.
Згоріти в очах твоїх… АВТОР: jaryj
В моїх очах є прихисток для літа,
В них полум"яніє смарагдовий вогонь.
І навіть осінь зможу я зігріти,
Лише торкнувшись до її долонь.
Осінь цього року… АВТОР: Тарас Слобода
Осінь цього року грається у літо,
Бавиться промінням,наче немовля,
Закружляла листям в вальсі з юним вітром,
Холоди згубила десь в чужих краях.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222823
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.11.2010
Как тяжело искать, чтобы найти,
Как тяжело влюбить и не влюбиться,
Как тяжело с седьмых небес сойти,
Чтоб в океане чувств не раствориться.
Как тяжело, открыв глаза, пытать
И хладнокровно, сладко улыбаться
И горько, что не можешь испытать
Ты рикошетом эти двести двадцать.
Как тяжело, когда теряешь свет,
И голову теряешь безвозвратно,
Как тяжело, услышав сонный бред,
Не внять ему – и повернуть обратно.
Как тяжело, как страшно, как смешно...
И не понять, как же могло случиться,
Когда играя в чувства хорошо,
Ты всё-таки осмелилась влюбиться.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=222495
рубрика: Поезія, Философская лирика
дата поступления 16.11.2010
Дощі вже стали схожі на тумани,
І клени скинули осінні пальта,
А на Радянській золоті платани
Торкаються долонями асфальту.
Вже на проспекті у красі яскравій
Кущі-дерева вбрались, як на свято,
Лиш вітер безсоромно та цікаво
Поволі сам знімає їхні шати.
Вже листопаду коряться каштани,
Берези розтріпали свої віти,
А верби нахилились над лиманом,
Засумувавши за буянням літа.
Красуються у дзеркалі Інгулу
БАМ й Набережна в золотавім сяйві.
Сьогодні перехожі вже відчули -
Це осінь полонила Миколаїв.
13.11.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221859
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 13.11.2010
Грязные окна. Видно дорогу.
Там светофор, перекрёсток, машины
Скорость и ветер, тормоз: здесь пробка.
Осень кружась тянет город в пучину.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221186
рубрика: Поезія, Городская (урбанистическая) поезия
дата поступления 09.11.2010
Небо сіре опустилось
З першим снігом до землі,
Білим пухом притрусилось
На безлистому гіллі.
А бешкетник-вітер сильний
Вже останній лист зірве,
І як пароплав осінній,
Той по річці попливе.
А морозець-лобуряка
Зачарує ясний день:
Замість сонця – сіра мряка:
День – не ніч і день - не день.
Скоро грудень сніговитий
Подарує дивні сни
Всій землі в снігах сповитій
Аж до самої весни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=221087
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 09.11.2010
Мы можем посмеяться над Судьбой АВТОР: ервінг
Смеяться можешь хоть до хрипоты,
Тебе протяжным эхом отзовется,
Когда смеешься над судьбою ты,
Судьба тебе лишь криво улыбнется.
Тане місяць… (з Тарасом Слободою) АВТОР: Володимир Шевчук
Як красиво,як ніжно,
Я не в змозі мовчати!
Осінь привід шукає,
Щоб тебе покохати.
…як до дельти Нілу… АВТОР: Innamorata
Напиши про долю двісті сорок віршів,
Щоби серце мліло, а душа, мов дим,
Напиши єдиний про кохання лише,
Двісті сорок тануть поряд із одним.
Янгол АВТОР: Журавка
Сьогодні з нами поряд янгол був,
Залоскотав пір"їнкою наш сором,
А коли пристрасть нашу він відчув,
То розчинився в небі неозорім.
Давай поговорим… АВТОР: Innamorata
Давай поговорим о тишине,
Хоть сердце рвется, бьется и кричит!
Мы лучше о тебе и обо мне
За руку посидим и помолчим...
Мiжпланетне кохання. Лiтературна пародiя АВТОР: Еміль Боєв
Ти мене поцілуй у мій голос,
Я ж коханням по вінця наллюсь.
Неважливо, що сивий твій волос,
Я до тебе, як пісня ввірвусь.
Приманка АВТОР: Журавка
Серце нудилось, мовчало
Відмовлядося коритись,
Поки я не прочитала
Вірш із запахом суниці.
Тут миттєво заспівало,
Взулось швидко у підбори,
І на вулицю помчало
Розганяти сум знадвору.
Ти для мене ще й досі загадка (для Квітки10) АВТОР: Тарас Слобода
Це кохання пекуче і грішне,
Недарма ним впивається світ.
Ти загадка прозора та ніжна.
І не міг він таку не знайти.
Пусть увы не король на деле я АВТОР: Pasha Broskii
Может быть не совсем тебе верю я,
Но когда ты со мной, ты - Бог,
Я с тобою трусиха несмелая.
Как же ты приручить меня смог?
Дождь торопит… АВТОР: Т.Столяренко-Малярчук
Дождь торопит твое равнодушие.
Он холодный, такой же, как ты.
Лишь на миг прикоснулись мы душами,
А теперь дождь торопит уйти.
Я грешница АВТОР: квітка10
Прости мне, Боже, что я не святая,
Я - грешница, но от души молю,
Проникнуться, понять меня, когда я
так искренне, бессовестно люблю.
Ліки від зневіри АВТОР: Олександра Майданюк
Може в мене не та робота,
Та незаміжня я ще досі,
Хоч буть щасливою я не проти,
Та не виню я в проблемах осінь.
Она любила стихи АВТОР: Pasha Broskii
Я так сильно люблю стихи,
Только я в них тебя ищу,
Чтоб простил ты мои грехи,
Я тогда их себе отпущу.
Я прощу себе сложность рифм,
Миллион глупых фраз невпопад,
Ведь я знаю, что это не миф,
И в стихах я ищу лишь тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219231
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.10.2010
Не каждой в мире суждено
Быть в этой жизни самой-самой
Любимой дочерью, женой,
Сестрой, подругою и мамой.
Дочь - для родителей всегда -
То за любовь двоих награда,
Для мамы - помощь, для отца -
Надежда, радость и отрада.
Сестрою быть в почете дважды
И это вовсе не обман.
Никто помочь в вопросе важном
Не сможет лучше, чем она.
И про друзей молчать не стоит,
Чем больше их - тем ты знатней.
А в нашей жизни много стоит:
Быть ДРУГОМ для своих друзей.
А быть женой - то вовсе диво,
И быть любимой - благодать,
Талант от Бога - быть счастливой
И никогда не унывать.
Твой личный дар - он светлый самый,
Когда вручаешь миру жизнь,
Когда слова "родная мама"
Лишь для тебя произнеслись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219205
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 30.10.2010
Прокинулась сьогодні дуже рано,
Дістати щоб хмарки пухкі із неба -
Так хочется легкого на сніданок,
Бо день сьогодні розпочався з тебе.
Умитая холодною росою
Моя душа вдягла прозорі крила
І хоче світ заповнити собою,
Бо день почався дотиком звабливим.
Прокинулась із посмішкою щастя,
Її піднесло сонце в подарунок,
Тобі ж, коханий, подарую ласку,
Бо розпочав цей день твій поцілунок.
30.10.10р.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.10.2010
Тик-так, тик-так –
Монотонно вздыхает время.
Просто так.
От нечего делать.
Задыхается воздух
Недвижимый.
Дышать не время.
Стрелка унижено
Отбивает такт вечности
Во вселенной.
Дышать не время.
Преломить тугое дыхание,
Смять, как ненужный адрес.
Слепит свет,
Одноглазый и одноногий калека,
Даруя своё обаяние
Из-под железного века.
Свет. Тьма.
Дышать!!!
Пора, наверное, время.
А воздух вздрогнул нервно,
И время зазвенело впопыхах.
За хрупкой стеклянной преградой
Родилась радуга,
Преодолевая страх.
От нечего делать.
Может быть, время дышать?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217996
рубрика: Поезія, Верлибр
дата поступления 24.10.2010
Это был древний старик без возраста, с тусклыми слезящимися глазами, беззубым шамкающим ртом. Густая сеть морщин скрывала некогда приятные черты лица, которое в придачу было наполовину скрыто длинными седыми волосами. Грязная борода сливалась с усами и лицом. Своими худыми крючковатыми пальцами старик нервно перебирал её. Его одежда была под стать лицу. Старая. Рваная. На ней даже не было следов попыток зашить или залатать. Длинное пальто, которое когда-то было чёрным, не скрывало от взгляда худых рук и острых торчащих рёбер. Через дыры просвечивались рваные лоскуты выцветшей рубахи. Длинные штаны, облепленные кусками засохшей грязи, волочились по земле и почти полностью закрывали чёрные окоченевшие ступни, оставив напоказ лишь тонкие загрубевшие пальцы.
– Я пришёл за тобой, – ухмыльнулся за усами старик.
Сердце сжалось.
– Куда?
– Туда – старик изогнул свой костлявый палец и ткнул в непонятном направлении.
– Зачем? – голос дрожал.
– Там теперь твой дом.
– Но мне здесь нравится – прокричала.
– Это уже давно решено.
– Кто решил? Где?
– Он. Там. – старик снова скрючил палец и ткнул куда-то в сторону.
Стало страшно.
– Ты кто?
– Твоя судьба…
Похолодела.
– Нет! Нет! – побежала.
Старик засмеялся. Его неестественный смех звучал в ушах. А сам он мелькал перед глазами. Разворачивалась и убегала вновь и вновь.
Смех стал громче. Старик смеялся над этими бесплодными попытками убежать от судьбы.
– Стой.
Замерло.
– Я ТВОЯ Судьба.
Заплакала от бессилия.
– Пошли. – старик развернулся и медленно стал отдаляться.
Хотела бежать в другую сторону, но старик поднял свой длинный сухой палец и, не поворачивая головы поманил за собой.
Нет сил.
Слабость.
Смирилась.
Пошла за Судьбой.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217894
рубрика: Проза, Философская лирика
дата поступления 24.10.2010
Замружиш на мить свої очі
І знову полинеш туди,
Де казка у зоряній ночі
Губилась між безліччю днів.
Там ніч обіймала ласкаво,
Там зорі плели оберіг
Там хвиля єднання шукала,
А берег стелився до ніг,
Там вітер співав в очереті,
В акаціях вогник жеврів,
І в місячнім сяйві намети
Пливли, як важкі кораблі…
Якщо повернутися хочеш
У казку, що біля води.
Замруж на хвилиночку очі –
І знову полинеш туди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217187
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.10.2010
Гаряче…
Пронизливий холод. Пекучий.
Боляче…
Стогнала душа невезуча.
Голосно
Кричала душа оніміла;
Голосу
Не чути: слабкий він, безсилий,
Голову
Накрила вже хвиля гаряча.
Холодно…
Нічого, така твоя вдача.
Музика…
Поєднання нот: ре-мі-соль-ля…
Музика…
Ти слухай: то є твоя доля.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217177
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 20.10.2010
Осенний ветер твой портрет
Нарисовал кленовой кистью,
И в отраженьях луж ребристых
Твой появился силуэт.
И на холсте асфальтном дождь,
Лишь краски одолжив у лета,
Все рисовал твои портреты,
Спеша, как будто невтерпеж.
Гуашь разводит листопад,
Тебя рисует он без спросу,
Ведь он решил вдруг, что ты - осень,
И этой новости он рад.
18.10.10
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=217019
рубрика: Поезія, Посвящение
дата поступления 19.10.2010
Вдягнувши пояс вірності на очі
І ув*язнивши тіло в паранджу,
Сховаюсь я за темрявою ночі,
Сховаюсь і нікому не скажу.
Я буду десь за сивими дощами,
За листопадом, що повзе у ніч,
За журавлиним клекотом прощальним.
Ти не шукай мене там і не клич.
Сховаюсь я від тебе якнайкраще,
Та прийдеш ти тим образом зі сну.
Відчую я твій смак гіркий, неначе
Зробила осінь чай із полину.
Відчую я на відстані твій запах:
Гріхом ти пахнеш, літом і вином,
Ще ароматом чабрецю і м*яти,
Ще морем, сонцем, полуденним сном.
І погляд я відчую твій сміливий,
Він кличе у незвідані світи.
Тебе відчує моє спрагле тіло –
Тепер його володар тільки ти.
Почую я твій голос серед гілля,
Бо то не вітер в листі шелестить,
І це не він шепоче про весілля
Й співає про кохання через мить.
Вдягнувши пояс вірності на очі,
Я думала, що відверну біду.
Сховаюсь я за темрявою ночі.
Та все одно сама тебе знайду.
17.10.10г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216568
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2010
Без малого два месяца
София прожила,
Она яснее месяца
И солнышка была.
Её глаза сияли,
Как светлячки в лесу,
И солнечные зайчики
Играли на носу.
Она не понимала,
Что жизнь жестока очень,
Что доктора в халатах
Не знают, как помочь ей.
Как утром светлячки
Погасли её глазки…
Кому же будет мама
Читать под вечер сказки?
Она ещё не знала,
Что ждёт малышку-дочь,
Что доктора в халатах
Не смогут ей помочь
Без малого два месяца
София прожила,
Она яснее месяца
И солнышка была…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216537
рубрика: Поезія, Стихи, которые не вошли в рубрику
дата поступления 17.10.2010
***
Наверно спишь, хороший, и не звонишь,
а за окном звезда горит печально.
Она тебе, хороший мой напомнит,
что кто-то по тебе уже скучает.
***
Привет, хороший мой дружок!
Мороз ударил, ветер тоже,
а за окном лежит снежок...
и без тебя мороз по коже.
***
Сижу, укрывшись теплым пледом -
и вечер не такой прохладный.
Ты греешь лучше, когда рядом,
хороший мой, мой ненаглядный.
***
Ты ждешь меня, соскучился, дружок,
я ж ускользнула быстрой рыбкой.
Хороший, подожди еще чуток.
Целую в уголок твоей улыбки.
***
И вот идет уж дело к ночи,
а я скучаю, милый очень.
***
Здесь лето ласково крадется,
цветы здесь,бабочки летают...
А мне из всех чуде всего лишь
тебя, хороший не хватает.
***
Вновь исчезает ночь за ночью,
а ты опять не приезжаешь,
сказать мое сердечко хочет:
хороший мой, я так скучаю!!!
***
Спустилась ночь на душный город,
как будто приласкать нас хочет.
Сквозь темноту пусть мчится голос:
хороший мой, спокойной ночи!
***
В твоей улыбке сладость поцелуя,
в руках твоих безудержная ласка.
Тебя до трепета, хороший мой, хочу я.
Жаль, что не встретились, не получилось сказки.
***
Терпеть не в силах одиночество,
когда я знаю, что ты есть.
К тебе прижаться, милый, хочется:
хочу тебя сейчас и здесь!
***
Дрожу, проснувшись от желанья,
к тебе прижаться я мечтаю,
а тело жадно вспоминает,
как нежно ты его ласкаешь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216327
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.10.2010
Всё это было так наигранно,
Но для тебя всё в первый раз.
А ты, как пташечка наивная
Попалась в сети нежных фраз.
Вы никогда уже не встретитесь,
Ведь всё развеялось, как дым,
Да и земля, как прежде вертится,
И мысли заняты другим.
Он был как сон, мираж, видение
Он был – и вот его уж нет,
Он был всего одно мгновение
В душе твоей оставив след.
А ты испуганно-счастливая
Шагнула в капельки дождя
А ночь, колдунья шаловливая,
Его укрыла от тебя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216186
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 15.10.2010
Шепотів мені вітер про долю,
Розповів таємниці життя,
Кликав разом з собою на волю,
Щоб пізнати стрімкі почуття.
Я йому одповіла у вічі:
“Я не хочу туди, в небуття,
Бо своє я там втрачу обличчя,
Бо не буде мені вороття!”
Шелестів мені березень тихо
Про кохання палке й беззупинне:
“Ти для мене – єдиная втіха,
Ти – моя ясноока богиня...”
“Ах, мій березне, друже єдиний,
Ти не зви мене краще тим словом,
Придивись: ну яка ж я богиня?
Я земна, і кохаю земного.”
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215976
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 14.10.2010
Настала осінь. Вітер завивав у гіллі безлистих дерев, тріпаючи останнє рване листя. Від холодних дощів розмокла безсила земля. Вона чекала зимового відпочинку, щоб навесні знову прокинутися повною сили. Крізь дощі і осінні тумани на південь відлітали зграї птахів. Вони прощалися тужливими голосами з рідною землею і обіцяли, що через зиму повернуться. Чулися голоси качок, ластівок, журавлів і клекіт лелек.
Зграя лелек летіла на своє звичайне місце зимівки. Попереду летів здоровий та сильний вожак зграї, а десь позаду молоді лелеки. Разом з молодими летів старий, немічний птах. Це був мовчазний лелека і дуже-дуже сумний. А молоді лелеченята з цікавістю поглядали на нього. Їм хотілося дізнатися про сум свого сусіда в польоті.
На солоних лиманах у час перельотів збираються птахи з усієї Європи – тисячи птахів! А можливо й сотні тисяч? У кожній зграї вистачає місця. Ось тут молоді птахи не витримали і обсіли старого, розпитуючи його про життя.
– Ви ще молоді, – промовив лелека. – А я вже багато прожив. Лечу на місце своєї першої зимівки, щоб побачити ще раз рідні місця і проститися зі світом, бо відчуваю: недовго мені лишилося жити.
– Тож ти багато побачив і можеш розповісти, – сказав один з лелек.
– Так, побачив я за своє життя немало, але розповідати не люблю.
Лелека заплющив очі і здавалось, що заснув. Мовчали й молоді птахи. Несподівано розплющивши очі, літній птах промовив:
– Гаразд. Я розповім вам одну історію. Але за однієї умови: якщо ви не будете задавати питань.
Молоді птахи погодилися. Тоді старий лелека розпочав своє довге оповідання.
* * * * *
Розповідають давні легенди, старовинні сказання та пожовклі писання, що в далекі, давно минулі часи жив один купець. Звали його Ішан. Був він казково богатим і вів велику торгівлю в різних землях. Одружився Ішан з дівчиною знатного роду Пашупаті. Запросив на весілля гостей, і вони весело гуляли кілька днів та ночей.
Дуже любив Ішан свою молоду дружину і з кожним днем вона здавалася йому все гарнішою. І справді Пашупаті була щаслива, бо все у них було добре: і в сім’ї лад, і люди їх поважали і раділи їхньому щастю, і торгівля в Ішана йшла добре. Але несподівано потьмяніло її щастя.
Одного разу Ішан довго шукав Пашупаті і не міг її знайти. Він обійшов увесь будинок і вийшов в сад. Сад був величезний, наче ліс, і знайти там Пашупаті було все одно, що голку в стогу сіна. Але Ішан не думав про це ідучи вглиб саду.
Недарма кажуть: хто шукає, той завжди знайде. У далекому кутку саду на лавочці біля невеликого фонтану сиділа Пашупаті і … плакала. Її очі, наче дивилися на янтарні бризки фонтану, в яких можна було углядіти веселку. Насправді ж Пашупаті не бачила всієї тієї краси, а по її щоках повільно стікали сльози.
– Пашупаті, кохана! – покликав її Ішан.
Пашупаті наче прокинулась від сну. Вона швидко витерла сльози і повернула обличчя до чоловіка.
– Пашупаті, ти плачеш? – здивувався Ішан.
Молода жінка через силу посміхнулася і намагалася надати собі безтурботного вигляду.
– Не хвилюйся, коханий, – поквапилась заспокоїти вона. – Я не плачу. Це просто вітром очі надуло.
Ішан зрозумів, що дружина говорить неправду, бо вітру взагалі не було, на деревах жоден листочок не пошелестить, а повітря було непорушне, наче зачароване. Ішан з докором подивився на Пашупаті, а та зрозумівши, що він їй не повірив, кинулася йому на груди, і розплакалася ще більше. Він пригорнув її до себе, не знаючи, які слова їй сказати.
Увесь біль Пашупаті разом із сльозами вирвався назовні.
Коли вона трохи заспокоїлася, то почала розповідати про справжню причину своїх сліз.
– О чоловік мій Ішан, ми вже три роки живемо з тобою зв’язані шлюбними узами. Аллах подарував нашій оселі любов і повагу, але не дав дитини. Щодня і щоночі я молю Аллаха про найбільше щастя для нас обох, про кого будемо піклуватися, поки ми молоді та здорові, і хто піклуватиметься про нас, коли ми будемо старими і немічними.
– На все воля Аллаха високого, великого, – сказав Ішан дружині. – Я і сам давно чекаю, коли Аллах дасть мені спадкоємця, якого я навчу своїй справі, і який продовжить її замість мене. Нам лишається тільки чекати волі Аллаха.
Минув час. Довелося Ішанові спорядити корабель, накупити краму і попоїхати морем у чужу землю. А пашупаті молила Аллаха, щоб відвернув будь-яке лихо від її чоловіка.
Довго плив Ішан морем повз мальовничі береги та безлюдні скелясті острови, і в годину визначеною Долею його корабель увійшов у порт Каїру.
Вигідно продавши свої товари і накупивши єгипетського краму, купець погрузив його на корабель і вже прощався зі знайомими купцями Каїру, як побачив на даху будинку чудового білого птаха. Він гордо тримав голову і сам випромінював таку життєдайну енергію, що все навкруги, наче народжувалось знов.
– Це лелека, – сказав хтось.
– Лелека… – пошепки повторив Ішан.
Але раптом птах злетів. І тут у нього з провулків полетіло каміння. Деякий час лелека тримався в повітрі, але все одно безпорадно полетів додолу, коли його дістав черговий камінь. Ішан кинувся до птаха, а з провулків в цей час повибігала ватага хлопців, і попрямувала до купця, який схилився над їхньою здобиччю.
– Це наш лелека! – сказав один з хлопців. – Ми підбили його.
Іман суворо подивився на малих розбійників, і, не промовивши ані слова, підняв з землі пораненого птаха і поніс на свій корабель.
Хлопці ще довго дивилися, як віддаляються вітрила чужоземного корабля і зникають за обрієм.
А на кораблі тим часом розмістили дивного птаха, лікувати якого став сам Ішан. В лелеки було перебите крило. Іман лікував білого красеня цілющими травами з Єгипту, Ассирії, Персії та Фінікії, які віз на своєму кораблі до рідного міста.
А птах відкривав свій довгий червоний дзьоб і щось казав рятівникові своєю пташиною мовою.
Багато днів і ночей плив Ішан. На шляху йому зустрічались і вітри і шторми, море було і бурхливим і спокійним, а погожий вітер розвівав вітрила і корабель з кожним днем наближався до рідного порту.
Лелека теж почував себе краще з кожною хвилиною. Він вже ходив по палубі корабля, розправляв свої волелюбні крила і з сумом дивився у небо. Він став улюбленцем усієї корабельної команди, і від них навіть отримав ім’я Раджа.
Минули призначені Долею дні і увійшов корабель до порту знайомої гавані.
На березі зустрічала Ішана дружина. Обличчя купця освітилося щасливою посмішкою, коли він побачив кохану. Його першими словами до Пашупаті були слова про лелеку. Але несподівано Раджа розправив крила і злетів у блакитне безхмарне небо. Пашупаті дивилася, не відриваючись, за польотом. Птах зробив над ними два плавних кола і полетів у безодню неба, поки не зник у далечині.
Дуже засмутився Ішан, бо мріяв познайомити дружину зі своїм пірнатим другом. Але сумувати було ніколи. Пашупаті славила Аллаха за те, що повернув їй цілого і здорового чоловіка з далекої подорожі. Ішан радів за те, що зустрівся з дружиною. Так, так, в цю хвилину всім було не до суму.
Цілий день і пів ночі розповідав Ішан про людей, яких зустрічав, про тварин і птахів. Особливе місце в його розповіді посів красень – лелека Раджа.
Тільки пізньої ночі в будинку купця всі заснули.
Вранці Пашупаті вийшла в сад, де працював садівник, щоб зрізати свіжих квітів. Ішан, після тривалої розлуки не хотів позбавляти себе присутності коханої дружини і тому пішов з нею. Поки чоловік і дружина вибирали, які ж квіти зрізати, у небі з’явилась чорненька цяточка, яка поволі росла. І лише тоді, коли можна було побачити, що то летить лелека, Ішан і Пашупаті помітили його.
– Раджа! – зрадів молодий чоловік.
– Він щось несе..? – не повірила своїм очам Пашупаті.
І справді, птах летів повільно, важко розмахуючи крилами. В довгому дзьобі він ніс напрочуд гарний кошик.
Раджа опустився на землю, поставив кошик у траву і, вдячно дивлячись на зачароване подружжя, щось проклекотів своєю мовою, вклонився і піднявся у небо. Ішан і Пашупаті дивилися услід лелеці. З цього зачарованого стану їх вивів крик немовляти. Озираючись, вони не одразу зрозуміли, що крик лунає з кошика.
Пашупаті схилилася над нещодавньою колискою і на неї подивилися чорні оченята дитини, що раптом замовкла.
– Яка гарна! – промовила Пашупаті, беручі її на руки.
Вона і справді була дуже гарна, загорнута в золоте шовкове покривало, оздоблене коштовним камінням. Дитина уважно роздивлялася незнайомих людей, яким належало стати найріднішими для неї.
– Це наша дочка, Пашупаті! Наша! – щасливий батько підняв дружину з дитиною на руках і почав кружляти.
– Схаменися! – злякалася Пашупаті. – Я ж тримаю дитину.
Іман обережно поставив жінку на землю.
– Дай, я теж хочу потримати нашу Лакшмі.
– Лакшмі?.. Чудове ім’я. – мовила Пашупаті, передаючи Ішанові дівчинку.
Маленька Лакшмі росла розумною та вродливою.
А до оселі Імана з тих пір щороку прилітали лелеки. І на одному з дерев біля самих вікон вони звили своє гніздо.
Тепер, коли їхній спокій і добробут охороняла довгодзьоба сторожа, удача ніколи не покидала Ішана, а в сім’ї панували любов й злагода.
Роки йшли. Один. Другий. Вже й п'ятнадцять минуло. Лакшмі стала вродливою дівчиною. Багато юнаків хотіли мати її за дружину. Але батько хотів почекати ще два-три роки. Щоб подорослішала, розуму набралась та господарського хисту.
Лакшмі на це лише сміялася та була рада ще трохи подівувати, бо не хотіла вона ставати дружиною будь-кого, тому що з дитинства була закохана в Мір-Джафара, сина багатого купця.
Той день, коли на порозі їхнього будинку з’явився Мір-Джафар, щоб просити в Ішана дозволу одружитися з Лакшмі, той день, напевне, був найщасливішим в житті молодої дівчини. Лакшмі сховала під довгими віями свої чорні допитливі очі. Кілька чорних кучерів впали на гаряче обличчя. Як би вона хотіла зараз зникнути, провалитися крізь землю, заховатися десь далеко-далеко! В грудях несамовито калатало серце і відгукувалось у скронях. Лакшмі здавалося, що всі чують як шалено б’ється її закохане сердечко. Крізь ці важкі удари вона раптом почула, що до неї звертається батько:
–Лакшмі, ти згодна вийти заміж за Мір-Джафара?
“Чому це він питає? – промайнуло в голові у дівчини. – Завжди сам вирішував.”
– Так, я згодна, – відповіла вона ледь чутно.
Повним ходом ішла підготовка до весілля. Ішан вирішив переглянути свої торгові справи. Він давно вже ними не займався.
Продивляючись свої товарні книги, купець все більше і більше хмурився:
“Що це? Чому числа не співпадають?..”
Врешті решт він розірвав зі злості книгу, накричав на робітників і прислугу в лавці і вибіг геть. Виявилося, що справи в Ішана йшли зовсім погано. Для нього це було величезним лихом, тому що не міг зрозуміти: чому?
Іман поквапився затопити лихо у вині, хоч ніколи не пив.
“Що ж це таке? – думав він. Наче все правильно. Невже мої робітники мене обкрадають?! Але ні. Я перевірив усе. Чому ж торгівля іде зараз так погано? Завжди все виходило наче саме собою.”
– А! Знаю! – сказав Ішан вголос. – Це лелеки! Оті птахи, що оселились біля мого будинку. Вони відмовились від мене! Відвернули від мене фортуну! Я їм ще віддячу за таку послугу! Геть їх!
Ішан підвівся і, похитуючись, швидко, як міг, пішов додому. Його очі від ярості налились кров’ю і, здавалось, він сипле з них іскри та мече блискавки.
Чоловік виліз на дерево і розламав величезне гніздо. Двоє дорослих лелек і двоє маленьких лелеченят, які щойно навчились літати, вилетіли з падаючого гнізда.
На крик лелек з будинку вибігли Пашупаті та Лакшмі.
Лелеки кружляли над своєю колишньою домівкою і жалібно кричали.
– Батьку! Що ти наробив! – вирвалось у Лакшмі. – Це ж гніздо лелек! За такий вчинок тобі ніколи вже не посміхнеться вдача. Ти втратив все! Ти загубив своє життя, все, для чого ти жив і що було тобі дорого. І ти втрачаєш мене. Ти сам винен, батьку…
Із цими словами руки Лакшмі перетворилися на крила, голова стала меншою, шия довшою, виріс довгий червоний дзьоб – Лакшмі стала лелекою.
Вона злетіла і разом з птахами зробила ще кілька кіл над батьком і матір’ю, пронизливо кричучи, а потім полетіла.
Осиротілі батьки довго дивились в небо, але зробити вже нічого не могли: як до них прилетіло щастя у плетеному кошику, так і відлетіло білою лелекою.
* * * * *
Лелеченята сиділи зачаровані розповіддю. В багатьох на очах з’явились сльози. Ніхто не наважився спитати, що ж було далі. Але старий лелека сам порушив мовчанку:
– Та дівчина, Лакшмі, це я…
На нього подивилося багато здивованих очей.
– Так, так… Я втратила багато через свого батька: рідний дім, батьків, нареченого. Але ніколи ми вже не поверталися до тієї оселі, і я більше не бачила ні батька, ні матір. Ось тепер лечу востаннє подивитись на рідні місця.
Старий лелека замовк і підвівся, бо прийшов час вирушати у дальню путь. За ним підвелися й лелеченята. Вони ще молоді і вперше летять на зимівку, а мине час, і будуть вони, наділені життєвим досвідом, повчати молодь, розповідати їм цікаві історії з життя, можливо й цю.
Небо, здавалося, густіло від лелечиних зграй, що летіли й летіли на цей клаптик землі біля чорного моря, щоб надовго проститися з усім, чим було для них літо, з пташиними іграми, пташенятами, з батьківщиною. Вони летіли, щоб через зиму повернутися.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215969
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 14.10.2010
Число? Дата? Не знаю. Уверенна только, что вторник. А время потеряла где-то среди ночи и дня в тумане сна.
Я соскучилась по любви. Как приятно вновь ощутить тепло мужского тела, прижаться к нему и чувствовать себя защищенной, отгороженной от всего мира. В этот момент я люблю его. Люблю его влажные горячие губы, его сильные жадные руки.
У него очаровательный взгляд. Кажется, что даже в полнейшей темноте я видела огоньки в его глазах.
Хриплый шепот. Глухой стон. Он рядом. Я давно его ждала. Ничего другого мне сейчас не надо.
Существует только ночь. Все условности, предрассудки, стены и рубежи затерялись в её непроглядной личине.
Есть только я, искорка страсти, зажаться в кулак ночи, готовая вырваться и разгореться неукротимым пламенем.
А он явился неизвестно откуда. Родился из солнечного света, запаха дождя и лёгкого поцелуя. Ночь подарила ему меня, преподнесла, раскрыв руку, на своей ладони.
Вырвалась. Разгорелась огнём. Он мой. Теперь он в пламени моей любви! А может я? Всё равно. Ведь кроме нас в этой ночи нет никого. Но почему она так коротка, эта ночь. Так быстро пришёл рассвет, осыпанный дождевым конфетти.
Растаяла ночь, исчезла с ней и искорка. А может и не исчезла, а просто канула в бездну счастья. Волны нежности накатывались на затуманенную душу. Прижалась крепко к его груди. Сердце что-то пыталось рассказать, но не успело. Подошёл троллейбус.
До свидания, ночь, до новой встречи. Может, в следующий раз подарком будет он.
Я счастлива. А время потеряла где-то там, за ночью и дождём.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215769
рубрика: Проза, Лирика любви
дата поступления 13.10.2010
Он не хотел, чтобы она уезжала. Боялся, что навсегда.
Как только она вышла на улицу, он появился неизвестно откуда и пустился за ней. Провожал её от самого дома до автовокзала.
Он падал на землю и хватал её за ноги. Его категоричное: “Не пущу!” переходило в мягкое: “Останься…”. Он кричал, что любит, громко плакал, забегал наперёд, просил, молил…
А она словно не замечала его унижения. Молча переступала через него, с улыбкой слушала его признания.
Когда она вошла в автобус, он принялся стучать в окно и что-то быстро говорить, так, что она не могла разобрать слов. Она смотрела на него и грустно улыбалась.
Автобус отошёл. А он побежал рядом. Время от времени кричал и голос его разносился по всему небу: “Не уходи! Я люблю тебя…”.
Она не могла оторвать от него глаз. Он бежал, а она смотрела. Ей не было жаль его, но почему-то, виновато улыбнувшись, прошептала: “Я люблю тебя, дождь. Не плачь, глупенький. Я вернусь…”.
А дождь всё шёл и шёл.
Он не хотел, чтобы она уезжала.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215767
рубрика: Проза, Пейзажная лирика
дата поступления 13.10.2010
Устала сильно. В ванну бы скорей.
Потом подушки прикоснуться ухом...
Как ангел спит. И неужели к ней
Прилипло от народа имя "шлюха".
Любашкой называла её мать,
Любовь дарить всем людям завещала.
А как то завещанье понимать
Любашка никогда и не узнала.
Мать умерла; и юность на носу
У девушки, что с жизнью наливалась.
Ей мать дала в наследство красоту,
А жизнь веселья подарила малость.
Она была похожа на мечту:
Красивая и нежная такая
И каждый глянув на девчонку ту
Не думая сказал бы ей: "Святая!"
Откуда взялся Сашка – не вопрос:
Сидели вместе год за третьей партой,
Гуляли часто вечером до звёзд,
Дарил цветы ей на восьмое марта.
Когда однажды он сказал: "Люблю!",–
Любашка на мгновенье растерялась,
Но вспомнила про мамочку свою,
Про то, что ей покойной завещалось.
"И я люблю..." – услышал он в ответ,
"Люблю?.. Люблю. – всё думала Любашка –
Я исполняю мамочкин завет.
Люблю я всех. Я всех люблю. И Сашку."
Но скоро Сашкин след совсем простыл,
Любовь была счастливой ненадолго,
И Сашин друг ей Сашу заменил:
Дарил ей шмотки и катал на Волге.
Любила Мишу Люба без ума,
Но Миша разлюбил её внезапно.
И вновь осталась девочка одна
Глаза в слезах, а честь вся в грязных пятнах.
Ждала, чтоб улыбнулось счастье ей.
И улыбнулось счастье как-то странно:
В судьбу её ворвался вдруг Андрей
И поразил безумием желаний.
Но вскоре он другую полюбил.
Утешить в горе к ней пришёл Серёжа,
Потом Артём всё на руках носил
И ласками хотел утешить тоже.
И Женя нежным был. И он пропал.
Исчезли все – ушёл твой Люба поезд.
Перед тобой заросшая тропа,
А ты идёшь о том не беспокоясь.
Устала сильно. И как ангел спит.
Слезинка лишь, и вздох достигнет слуха.
Какой же демон в ангеле сидит.
Любовь святую превращая в шлюху?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215731
рубрика: Поезія, Сюжетные, драматургические стихи
дата поступления 12.10.2010
Уже октябрь листья рассыпает
По тротуарам, крышам и мостам.
А ветер, словно дворник, подметает,
Расталкивая их по всем углам.
Уже дожди, просачиваясь в осень,
Не прячутся от любопытных глаз,
И серый мрак совсем незваным гостем
Проник в наш город, даже не таясь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215605
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 12.10.2010
Ты в озябшее сердце ворвался рассветом
И заполнил собой все пространство вокруг.
Ты был ветром беспечным, безоблачным летом,
Стал пыланием губ и сплетением рук.
Ты в померкшую душу ворвался бураном
И разрушил моральных устоев рубеж.
Ты был звонким морозом, подснежником ранним,
Стал горячим дыханьем, грехом без одежд.
Ты стальною иглою ворвался под кожу
И разлился пьянящим простором в крови.
Ты был сладкою горечью, правдой и ложью,
Стал ты вкусом соленым внезапной любви.
10.10.10г.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215544
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 11.10.2010
Південний степ – це вільний вітер і кочова доля. Саме тут ще й досі линуть понад ковилом і різнотрав’ям спогади про героїчне минуле, саме тут народжуються таємничі оповідки та страхітливі легенди про звичайні, а часом незрозумілі явища, саме тут живуть працьовиті, трохи дивні і забобонні люди…
Кожного ранку зустрічає новий світанок селище Ольшанське. Височіє воно на пагорбі понад рікою, вмиваючись ранковими променями, радіючи новому дню. Повільно й ліниво, вигинаючись між крутими берегами, тече своїм шляхом Південний Буг, вітаючи старих знайомих, що зручно влаштувалися на обох його берегах: бабусю Ковалівку, що розкинула навкруги себе розлогі левади, поважну даму Новопетрівку, за якою шлейфам простягнувся сосновий ліс, посестер Тернувате та Сапетню, що вмостились рядком над самою водою та малого хлопчака Ольшанське, що з високого пагорба радісно зустрічав його, з цікавістю витягуючи вгору п’ятиповерхівки та хитаючи привітно гіллям тополь й акацій.
*****
Давно це було, коли ще повновода річка Гіпаніс поволі несла свої води до Понтійського моря. Лягли обабіч неї просторі скіфські землі. Жив на цих степах народ багатий, розумний і дуже гостинний. Вони радо зустрічали усіх, хто прийшов до них з миром, влаштовували на їхню честь свята з хороводами та вітальними піснями, підносили гостям щедрі дарунки: чудових коней, коштовну збрую, витонченні прикраси з золота й срібла, зброю, виготовлену майстерними ковалями.
А тих, хто приходив до них з поганими намірами, вони зустрічали на диво стійко і вороже. І без жалю зтирали їх у порох. Гнали зі своїх земель ворога, лише мерехтіли їхні мечі, як блискавки. Разом з чоловіками охороняли рідний край красуні-жінки. Не жаліючи себе, вели у бій своє військо скіфські царі, виявляючи мужність, сміливість і твердість, які так притаманні цьому незвичайному народові.
Багато людей гинуло у тій жорстокій боротьбі. Забирали з поля бою скіфи і братів своїх, і ворогів, щоб як слід провести в царство мертвих.
Царям, які гинули у бою, віддавали відповідні їхньому положенню почесті. Їх ховали у просторих склепах, споряджаючи усім необхідним для царювання у світі тіней: золоті й срібні монети, витвори золотоковалів, зброю, пшеницю у розписаних горщиках, вино у грецьких амфорах, коштовні обладунки та одяг, гаптований золотом, слуг та коней, для підкреслення царської могутності навіть у потойбічному світі. Насипали над останнім притулком царя високу могилу, щоб височила вона над іншими велично й гордо, вказуючи на те, що покоїться там правитель величного і гордого народу.
Не менш шанобливо проводжали у царство мертвих звичайних вояків, ховаючи разом з ними їхнє бойове оснащення і трофейну зброю.
Ворогів же ховали на проклятому пагорбі, де жив колись чужоземний чаклун, що звів там ідолища поганських богів і творив свої чорні справи. Саме цей пагорб ставав шляхом в потойбіччя для ворогів, а вони стали його прокляттям.
Через віки зник великий степовий народ, зникла навіть згадка про нього. Лише вітер, свідок тих часів, розповідає людям бувальщини з глибини століть. Але ніхто його не розуміє.
*****
Минали століття. І ось вже руслом Гіпаніса лине до Чорного моря річка Бог, розрізаючи своїм тілом простори Дикого Поля – пристанища дикого вітру, диких коней і диких кочових народів. З найдавніших часів хвилями прокочувались степом орди кочовиків: кіммерійці, скіфи, сармати, гуни, печеніги та половці. Вони втоптували копитами у землю полин, чабрець і м’яту, і ніде не зупинялися надовго.
Якось невеличкий загін татар гнав на південь захоплених у битві коней. Їхали без відпочинку вдень, а пізно вночі зупинялись на ночівлю, щоб ще до світу знову виїхати.
Цього разу зупинилися вони на високому березі Бога. Коні ледь трималися на ногах від утоми, тому всі одразу простелились у траві та поснули. Кочовики ж у цей час розвели багаття, приготували вечерю, а коли зійшов місяць, полягали спати.
Ще до сходу сонця, татарські коні та їхні сідоки були на ногах, а з усього табуна, який вони супроводжували, жоден кінь не міг підвестися. Вони безпомічно вовтузилися на траві, невпевнено загрібаючи землю, та жалісно іржали. Їхні тіла здригалися в конвульсіях від болю, а в очах тонуло страждання.
Люди намагалися підняти коней, та все було марно. Вже на світанку тварини перестали рухатись, лише з горла у них долинав якийсь булькочучий звук. Погоничі розуміли, що далі вони рушать самі, проте полишити кілька десятків безпорадних тварин не могли, хоча вони ледь дихали. А залишати їхні тіла на поживу хижим птахам та звірам – просто не сміли.
Поки чоловіки копали довгі могили для коней, надійшов вечір. Мертві тіла до того часу вкрилися потворними пухлинами, де-не-де шматтям вилазило хутро. Ніхто не розумів від чого один за одним пали саме ці коні. Що це за дивна хвороба, яка звалила худобу лише за ніч?
Швидко поховавши коней, навіть не чекаючи ранку, татарські вершники за мить розчинилися у темряві ночі.
Скотомогильник з часом заріс травою, а пухнасті, з вигляду, кульки перекотиполя, мандруючи степом, зрідка навідувались у ці місця понад Богом. Пагорб же упродовж століть зберігав свою страхітливу таємницю.
*****
Знову дні, схожі в степу один на одного, як брати, змінювались днями, роки роками. Багато чого з’явилось нового: повиростали невеличкі поселення, які обліпили береги річок, наче грона винограду, оралися землі, які ніколи не знали плуга. Лише степ лишався байдужим, лише вітер, як завжди, співав про волю, лише Бог прокладав своєю течією звичний шлях до Чорного моря.
Ці степові землі щедро, лише розчерком пера, скріпленим імператорською печаткою, дарувалися за заслуги перед вітчизною.
Відставний воєнний лікар пан Мусцяця привіз сюди, в Малоросію, своїх кріпаків, побудував маєток та почав панувати. В його власності були два села Сапетня і Дворянка. Між панськими полями тягнулася до них дорога, що з пагорба, де розгалужувалась, спускалася з одного боку до ріки, в Сапетню, з другого – в яр, де знаходилась Дворянка. Люди не любили це роздоріжжя. Вважали його проклятим, адже, як казали, тут місцеві відьми тут мертву воду з покійників виливають, а по ночах чорти у карти грають. Хто не проходив крізь три межі – лихо траплялось: або худобина якась помре, або з рідних хтось захворіє, або пан за щось покарає чи град поб’є городину. Оминали його люди, як могли, та що вдієш – дорога одна. Адже не жити їм на тому роздоріжжі, будинки не будувати, дітей не ростити. Така думка навіть в голову нікому не приходила. А якби й прийшла, то кожен би тільки тричі перехрестився, та «Отче наш» прочитав, тому що вірили, що на отому диявольському місці справжнє чортове кубло. От люди й продовжували їздити тим шляхом, молитися й сподіватися на милість Божу. А дорога, як і раніше, зміїлася степом, роздвоюючи на пагорбі свій отруйний язик.
*****
З того часу змінювався край через людську присутність. На берегах Південного Бугу, що вже тисячі років був вірним своєму руслу, що сягало на півдні Чорного моря, забуяли пишні садочки, клаптиками розсипались по степу поля-ниви, розмежовані лісосмугами, повиростали, посаджені людиною соснові ліси, яких зроду-віку не було в степу, будувалися заводи – опустився на цю землю технічний прогрес радянського часу.
За лічені роки виріс серед полів великий цементний завод, на будівництво якого з’їхалися майстри-добровольці з усього союзу. Для робітничого селища обрали чудове місце з мальовничим краєвидом, що розкривався з високого берега. В майбутньому його планували розбудувати до міста, що мало стати райцентром.
Проте моторошний сюрприз несподівано чекав робітників з першого дня будівництва селища. Величезні ковші екскаваторів вигрібали землю, наче руки хірурга – нутрощі. Та в якусь мить у ковші, між землею та грудками рудої глини з’явилися справжні кістки. А коли в наступній жмені ковша, з’явився потрісканий людський череп, тоді вже сумніватися не доводилося, кому належали й кістки, викапані на мить раніше.
Хтось вирішив, що це випадкова могила, але неприємні знахідки траплялись і надалі. Забобонні будівельники хотіли згорнути щойно розпочате будівництво, вважаючи, що все це не до добра. Але наказ згори був зовсім протилежним: продовжувати роботу, забути про людські залишки, наче їх зовсім не було.
Швидко почало розширятися селище Ольшанське, назване на честь героя Великої Вітчизняної війни Костянтина Федоровича Ольшанського, більшала кількість його мешканців, життєрадісних трударів, які щодня зустрічали світанок з-за Бугу та розпочинали робочий день на заводах (поряд з цементним зависочили будови гідролізно-дріжджового заводу). Як гриби, виростали нові п’ятиповерхові будинки. Нічого поганого не траплялось, ось і забулися ті страхітливі знахідки. І тому зовсім приголомшливим було те, що при будівництві чергового об’єкта знову були знайдені черепи… проте на цей раз кінські. Виявилось, що натрапили на могильник для худоби. І знову цей інцидент приховали , будинок добудували, вселили туди людей.
Росло селище, розвивалось. Школа, лікарня, два дитячих садка, Будинок культури – все працювало в повну силу, привносячи в життя ольшанців, суєтливу різноманітність та щасливу безпечність.
Пагорб надихав нових мешканців на життя. І мовчав. Лише вітер співав інколи, в негоду, свої безрадісні думи, та уваги на нього ніхто не звертав. Навіть сусідки Сапетня та Дворянка, що через зарості терену отримала нове ім’я – Тернувате, навіть вони не здогадувались про дивне і таємниче минуле молодого сусіди.
*****
Якось вже дуже звично для історії змінюються епохи. Тільки пожовкле листя на це не зважає – летить собі, тільки снігові все одно: для нього кожен вихід – святковий, тільки проліски нічим не переймаються, а квапляться на зустріч з сонечком, тільки вишня ні про що не думає – просто наливає свої ягоди ароматним солодким соком, тільки Південний Буг, як і завжди мандрує Україною, щоразу вітаючи старих і нових знайомих. Живе природа – їй не до епохальних історичних змін, що приносять в життя людини хаос і невпевненість у кожному новому дні.
Торкнулися ці зміни й Ольшанського. Вони додали селищу непривабливого сірого кольору, оселили в людських душах страх, а в серцях – смуток.
В якусь мить все стало не таким, яким мало бути: закрився гідролізний завод, лікарня перетворилася в осиротілу, непотрібну будівлю, спорожнів дитячий садок, час і волога зсередини під’їдали колись перспективний Будинок культури, лише школа продовжувала роботу у звичному режимі… тільки в аварійному стані. Навіть будинки потьмяніли, а дерева натягли похмурий вираз на свої обличчя.
Ось тоді й згадали і про скотомогильник, і про давнє потурбоване кладовище, не забули і про три межі – чортове роздоріжжя. Вирішили: не може бути стільки нещасливих загадкових збігів. А це означає, що селище знаходиться на проклятому місці, і саме воно прокляте і давніми народами, і нечистою силою, і Богом. Хтось вірив, хтось одмахувався, хтось не слухав взагалі. Проте підхопили цю плітку-легенду старі забобонні баби, намагалися відкрити очі своїм дітям-онукам. Але ті, що народилися в комп’ютерну еру не зважають на страхіття минулого, адже що вони в порівнянні з віртуальними монстрами.
*****
Стоїть Ольшанське на високому березі та щодня, коли сходить сонечко, зустрічається поглядами з Ковалівкою, Новопетрівкою, Сапетнею та Тернуватим, посміхається найліпшому другові Південному Бугу, а ще намагається зазирнути за далекий обрій, де так само розстелився степ, довгий і таємничий, а головне – рідний. І тоді розуміє, що кращого місця, ніж це, для нього просто не може бути. Ви спитаєте: а як же прокляття, про яке говорить давня легенда? А Ольшанське просто знає, що створило цю легенду: завдяки забобонам, уяві й фантазії переповідачів, оповідки старих людей набули свого містичного змісту. Ну і хай говорять. Легенда, як ви знаєте, не мусить бути правдою. Це ж легенда.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215540
рубрика: Проза, Езотерична лірика
дата поступления 11.10.2010
Ніч була дуже темна
І сповнена бажання.
Цілунки ті шалені
Здавалися коханням.
Ось ранок. Сонця промінь
Ковзнув на постіль білу
Ковзнув по шкірі ніжній
І зупинивсь на віях.
День. Ясний нескінченний…
Лиш радість і чекання.
У мріях золочених
Всі згадки про кохання.
Вже вечір. Скоро дев’ять.
Зустрітися повинні
Дві свічки, три лілеї
І зустріч за хвилину.
І знову нічка темна
До себе пригорнула…
Чекаєш ти даремно:
Про тебе вже забули…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215251
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.10.2010
Если вы пришли на нервах
И уставшие домой,
Вам, конечно же, поможет,
Мой коктейльчик мировой.
Разольют тепло по телу
Русской водочки сто грамм,
Душу сразу же согреют
С огурцом напополам.
Впечатление дополнят
Сало с хлебом и чеснок
И слезу пробьёт внезапно
Горький перец огонёк.
В этот миг ты понимаешь,
Что живёшь лишь только раз,
И с коктейлем этим чудным
Жизнь на славу удалась!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=215245
рубрика: Поезія, Шутливые стихи
дата поступления 10.10.2010
Взревел Перун благим славянским матом,
Из глаз он сыпал искры над землей.
Испуганные тучи, как цыплята,
В табун от страха сбились грозовой.
Когда цветок из Красной книги мифов
Вновь не зацвел в купаловскую ночь,
Перун не в силах гнев свой превозмочь
И предвестил земле сплошное лихо.
Все небо он отчаянным галопом
На жеребце мгновенно облетел,
По тучам с силой грозною похлопал,
И выбил дух посредством молний-стрел.
Упал тогда Перунов гнев на землю,
Обрушился всем небом на поля.
Прижалась поцелуем вдохновенным
От жажды к струям жаркая земля.
А гнев разлился озером бескрайним
По всей степи, по рекам, городам.
А вся земля от края и до края
От тяжести заплакала тогда.
Сменил Перун свой грозный гнев на милость,
И засиял Ярилов яркий свет.
А с солнцем вдруг надежда появилась:
Когда-то расцветет Перунов цвет.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213667
рубрика: Поезія, Пейзажная лирика
дата поступления 30.09.2010
Ти освідчивсь мені на світанні
Уві сні чи напвзабутті.
Так з*явилося справжнє кохання,
Що буває лиш раз у житті.
Наші свідки полохані зорі
Засоромились наших зізнань,
А проміння ранкове прозоре
Розчинило ту зоряну рань.
Наші свідки приборкані хвилі
Ніжно пестили вранішню синь,
Місяці оком єдиним щосили
Підглядав за паланням обійм.
Ну а трави, завзяті пустунки,
Навосрили вже вуха-квітки,
І, наслухавшись наших цілунків,
Почали розпускати плітки.
Їх підслухавши, вітер ранковий
Це розніс по усюдах усіх.
Може сталося так випадково,
Що нас ранок зустрів у росі?
Може збіг, що лиман синьоокий
Простягнув небо нам у руці,
Ну а сонце велично-високе
Дарувало букет промінців?
Заховала під осягом тіло
І прикрила волоссям лице
Звідусюди земля шепотіла:
"Не ховайтесь, ми знаємо все!"
Ти освідчивсь мені на світанні.
"Я кохаю!" - у ранок кричав.
Ранок вірив у справжнє кохання -
І росою нас двох повінчав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213664
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.09.2010
Помню взгляд твой нежно-странный,
Еще помню голос твой
Самый ласковый, желанный,
Только ты уже не мой.
Осыпает осень листья,
Все вокруг зальёт дождём,
А мои пустые письма
Август спрятал за холмом.
Нет, ты знаешь, я не плачу,
А стараюсь просто жить,
Счастья я хочу, удачи,
Так же, как тогда, любить.
Август нас с тобой отпустит,
Сентябрю постелет грусть
И в своих сумбурных чувствах
Я когда-то разберусь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213487
рубрика: Поезія, Акростихи
дата поступления 29.09.2010
Зустрілися з тобою
Холодним сірим ранком
Над тихою рікою
У променях світанку
Ріка спала спокійно
Принісши сон із ночі,
А вітерець осінній
Гілля дерев лоскоче.
Він листя все ганяє
Кудись в далекі далі,
А листопад пускає
Серед людей печалі.
Зустрілися з тобою
В осіннім дивнім царстві
Ти говорив про долю,
Ти говорив про щастя.
Пробуджувалось місто
І ми з тобою чули
Як в, променів, намисті
Легко ріка зіткнула.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213396
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.09.2010
Кохання має крила,як в голубки,
Що пестить небо подихом зефіру
І розправляє свої крила-руки,
Щоб зорі з них не згинули у вирі,
Бо його крила ніжні, як в голубки.
Кохання має крила журавлині.
І в піднебесся стрімко почуттями,
Неначе в прірву синяви полине,
Кохання вічне, пристрасне, без тями,
Тому що має крила журавлинні.
Кохання має лебедині крила,
Щоб вірність пронести на них крізь роки,
У горі й радості, щоб завжди вірить,
Що це кохання послане нам Богом,
Бо в нього вірні лебедині крила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213351
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.09.2010
Вона була не такою, як інші:
Спокійна та дика, багата та вбога.
Вона нареклася сестрицею тиші
І з місяцем братню обрала дорогу.
Вона була не такою, як інші
І вірила в казки, неначе дитина,
Пускала на вітер сонети та вірші,
Людей мордувала без слів і без спину.
Вона була не такою, як інші:
Лобро плюндрувала і зло зневажала,
Сльозливо-свята і усміхнено-грішна,
Мізерна піщинка й могутя Держава.
Для неї погане здавалось ще гіршим,
А добре шукало шляхи журавлинні.
Вона була не такою, як інші -
Самою собою була Україна.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213343
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 28.09.2010