| Сторінки (2/112): | « | 1 2 | » |
пістрявими плямами
розливалися слова
з отворів дірок планів
позбавлених сподівань
репарацій не буде
час
вже не майбутнього
забуто
дії
вже не результатів
не виправдані
розкладаючи колами
речі
позбавлені сенсу та користі
здається
що вони колись належали
комусь
схожому на мене
в іншому часопросторі
з іншим ім'ям та минулим
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=962183
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.10.2022
вже майже завтра
незабаром було сьогодні
вчора здається маревом
колись буде знову
події зникають назавжди
плутаються образами
між собою
знайомі місця
не зможуть стати новими
побачені сни
не повертаються знову
плетиво часу
помережане дірками
забуття
забувати
аби
вміти
дивуватися
аби
сьогоднішнє вчора
стало помітною цяткою
кольоровим вузликом
монотонно сплетеного життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=928863
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2021
останній подих
сьогоднішнього повітря
стане першим видихом
завтра
рахувати дні -
повітрям
подихи - годинами
а не словами
колись не відоме завтра
вже було вчора
час починає нову спіраль
новий плин хвилин
дитинство реальніше
ніж дорослість
бо залишається назавжди
як фонове зображення
дитинство - для мрій
які зруйнує час
аби показати - цілі марні
важливі лише почуття-відчуття
дитинство тактильне
навіть у спогадах
речі дорослих мають лише зміст та функції
не мають текстури та контурів
ми викидаємо свої іграшки
своїх тактильних друзів дитинства
ми викидаємо разом з ними
частину себе
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923032
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.08.2021
зізнаватися собі у своїх мріях
зізнаватися собі – що вони чужі
що лицарі не завжди відверті коханці
що в палацах тьмяніють не тільки свічки
зізнаватись собі, що у кожній оселі
замуровані мрії чужих королів
що в піснях незнайомою дивною мовою
більше правди, ніж в голосі власних надій
загорнутися в ковдру
підзабути всі зайві поради
малювати майбутнє
без чужих кольорів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=918578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.07.2021
у безсоння немає обійм
заплющені очі не спіймають снів
тиша може сказати більше
ніж гурт голосів
хвилинні краплі безсонних ночей
стікають в цілини забутих днів
заповнюють пустоші згаяних років
стають морями байдужих до часу поколінь
вона хотіла
аби ті краплі
покрили морем
всі невдалі сюжети
вона хотіла
більше не бачити
тих нав'язливих снів
які не полишали її вдень
вона знала
що колись
теж стане тим місячним морем
і буде заколихувати себе хвилями
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916939
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 16.06.2021
колись не сказані слова
засніжені пилом сумнівів
і вигаданих страждань
просяться бути вимовленими
навіть якщо в пустоту
навіть якщо ніхто не почує
навіть якщо вжа дарма
і навколо тільки байдужість
нікому вже не потрібні почуття
застиглі
в присмерку побічних думок
заморожені
невблаганним плином часу
зіпсуті
невзаємністю щодо себе
згубні
у них краса
з присмаком відчаю
в контексті згаяного часу
у них сум
з відтінками яскравих переживань
у тоді ще не розбитих мріях
усе колись відійде в минуле
стане таємними спогадами
когось
кого не стане
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=916462
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.06.2021
коли думками у вчора –
порожньо в сьогодні
коли погляд у колишньому –
перед очима темрява
здавалося, минуло чимало,
та побачене – досі живе
живе в порухах
завчених рухів
потоку думок
порохів на поверхні фотокарток
аперцепції колись були сформовані
новим важливим досвідом,
змарнілим сьогодні,
шкідливим для завтра
аперцепції руйнують майбутнє
мого спраглого сьогодні
засолюють його –
висохлою морською водою
марнують його –
брудними пальцями
минулих вчинків
їхні відбитки марніють
на моїх відображеннях
їхні контури
вимальовують майбутні шрами
пальці надто легко
запам'ятовують рухи,
повторюють засмальцьовані комбінації
брудних клавіш
кожна нова фраза
містить емоції слів,
що були вже
в інших
розмовах,
з іншими
персонажами
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915613
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.06.2021
минуле буває лише на мілині
бо в минулого немає хвиль
емоції вітру не досягають тих вод
лише недбало сколихують поверхню
лише відчайдушні потопають на мілині
лише боягузи залишаються між морем та берегом
туди заносять хвилі сміття з глибших вод
там піна шепоче останню сповідь, слугуючи оберегом
на мілині тепліше
бо минуле легше згадувати
ніж уявляти майбутнє
на мілині бридкіше
бо водорості та пісок заважають рухатися
на мілині безпечніше
бо вона не вимагає зусиль чи рухів
вона потроху ховає ступні під мулом та спогадами
занурює в незмінне та зрозуміле
таке рідне та давно пережите
давно не важливе
але й водночас
невід'ємне
бо є проекцією глибших вод
мілина для кожного різна
комусь приємна
комусь огидна
вона наповнюється сенсом
коли рецептори на шкірі
передають імпульси аксонами спогадів
щоразу
заходячи в мілину минулого
перевір пульс сьогодення
можливо
сьогодні не варто
охолоджувати у воді п'яти
можливо
сьогодні мілина
не здаватиметься гостинною
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915502
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.06.2021
заплутавшись у своєму відчаї
вона могла слухати лише свої думки
все, що було поза ними
здавалося марним
адже ніхто не знав усі її історії
вони знали лише фрагменти
кожен різні
правду легко приховувати
допоки дійові особи минулого
залишаються поза зоною фізичної досяжності
так минуле не плутається з майбутнім
так минуле залишається лише в теперішньому
у відчаї та думках
у понурому погляді
у сумному обличчі
вона здавалася загадковою
адже поєднувала милу усмішку та сумні очі
але ту загадку ніхто не в змозі розгадати
адже фрагментів завжди недостатньо
адже майбутнє будується з минулого
про яке ніхто не мав змоги дізнатися
маркетологи стверджують
що довіра має формулу
суми компетентності та вміння налагоджувати стосунки
тому не можливо було збудувати з нею довіру
адже ніхто не мав достатньо знань про її минуле
а вона не доводила своєї компетентності смішними історіями
тому будь-які стосунки одразу мали присмак неповноцінності
та зайвої таємничості
відсутність очікувань провокувала для неї тотальну непевність
вона не намагалася передбачити, що буде настумного тижня
місяця
року
вона вже не хотіла очікувати
бо в тривалому фрагменті минулого надто довго марно чекала
вона перестала втікати
адже зрозуміла, що втекти хотіла від себе
втеча змусила залишитися з собою наодинці
а наодинці спокою не стало більше
наодинці співрозмовником стало її минуле
воно нагадувало події
а вона мала переглядати їх
як старі документи
закреслювати попередній опис
та записувати новий, менш жорстокий щодо себе
роботи було багато
здавалося, той архів ніколи не закінчиться
а все через те
що один з фрагментів виявився підробкою
хтось подав на обробку в архів фіктивні дані
і одного дня п'ята частина архіву впала
та була розкидана по підлозі як сміття
бо фіктивний акт не витримав натиску згори
а його було прийнято за основу
для великої кількості подальших справ та актів
які лежали на ньому
вона чітко пам'ятала той момент невагомості
коли вже знала, що частина архіву ось-ось впаде
що дані фіктивні, що безлад неминучий
момент невагомості
коли все руйнується трохи з запізненням
бо свідомість відповляється одразу приймати все як є
але й не ставить підпори
бо знає, що падіння частини архіву неминуче
у момент невагомості
приємно дивитися на лад в приміщенні архіву
навіть якщо він грунтується на фіктивності
адже вже через мить буде безлад на багато років
безлад
від якого не втечеш
про який не забудеш
його не спалиш та не зітреш
безлад
який доведеться прибирати
бо архів – то твоє життя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=915212
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.05.2021
похилими стержнями
шлях простягався додолу
Правда йшла вниз, до тих,
хто сказав йти додому
була Правдою мрії,
стала Правдою мари,
була чистою в помислах,
стала справжньою в шрамах
йшла похилими стержнями
ЛЕП та змарнілих дерев,
йшла так само додолу,
як колись підіймалася вгору
залізала в думки,
що колись відродили її,
забиралася в рот,
що колись промовляв їй іти
не сказавши нікому,
що всі правди у світі такі,
тліла мовчки в думках
мліла в тупоті слів...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=905880
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.02.2021
Передчувати якісні зміни –
Все одно що йти по кам'яних глибах,
Слизьких та великих,
Не знаючи, на що доведеться впасти.
Не знаючи, чи впадеш,
Чи краще впасти і не дійти до кінця,
Ніж дійти туди,
Де виявиться інакше, ніж очікував.
Бо в будь-якому разі –
Це шлях у прірву невідомості,
Це шлях до іншого себе,
Якого, можливо, доведеться потім сварити.
Легко прикидатися знесиленим,
Важко не втрачати рішучість.
Історії минулого не можуть описати
Відчуття невідомості
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887404
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.08.2020
when I was a fish, and you were a coral,
we were drowning in the same water
until we dried out on the hot sand,
and let our salt keep the memories
of the lost ocean that used to be
our overwhelming home
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882609
рубрика: Поезія, Лирика любви
дата поступления 12.07.2020
колись здавалося, що теперішнє не має значення,
що потім буде щось гідне уваги та прагнень
колись намагання групувалися в грандіозні плани,
а перешкоди додавали сил сподіванням
колись падіння змушували помічати чужі зазіхання,
а невдалі спроби – вірити у вибірковість удачі
колись хотілося сприймати майбутнє як райдужне справжнє,
натомість минуле почало здаватися більш реальним
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=866109
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.02.2020
коли час перестане бути спогадами,
коли слова не танутимуть в просторі,
хвилі вічності стануть прямою.
коли більшість перестане бути важелем,
коли рівність не вимірятимуть протяжністю,
точки не змінюватимуть координат.
все зупиниться.
мірила часу втратять цінність,
сутності не кидатимуться в крайнощі,
краплі перестануть падати,
між хвилями сущого
пануватиме
СПОКІЙ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856154
рубрика: Поезія, Білий вірш
дата поступления 28.11.2019
ні, це не ти вчора розривав простір руками, закутавшись у прірву пітьми.
чому вони всі так дивляться на тебе, наче сьогодні ти – вже не ти...
кажуть, тобі тепер вже краще, але ти знаєш, що погано й не було.
"біль мине", кажуть тобі, заглядаючи сумним поглядом безнадії прямо в очі.
твої руки зв'язані в гамівній сорочці. кажуть, так краще для тебе.
ти згадуєш свої руки.
чомусь востаннє ти бачив їх червоними, наче в крові.
чомусь болять всі нігті, наче дерся з могили додому.
опівночі. босий. загрібаючи землю ногами, аби ніхто не побачив...
добре, що встиг закопати... таки-встиг закопати... але що?
в дитинстві тебе дразнили за те, що був повільним.
повільно рухався, повільно писав, не завжди одразу знаходив влучні слова...
але цього разу ти встиг. переміг свою повільність.
ти уявляв, що всі люди в гамівних сорочках мають бути в білих кімнатах.
твоя кімната скоріше блакитна. з сірими плямами у формі калюж.
в калюжах завжди видно хмари, але не в цих...
у цих калюжах діри, але не в небо, а в облуплені стіни.
твій сусід по кімнаті теж в сорочці. але брудній.
йому теж кажуть, що йому вже краще.
але ти розумієш, що з ним щось негаразд.
відчуваєш, що на лобі в тебе гуля. велика та сильна.
наче та сила, що її породила, хоче вирватися назовні.
колись ти мав кота, який випав з вікна, коли злякався, від падіння шафи.
ти його закопав біля озера. і більше ніколи не ходив на те місце.
донедавна...
щодня тобі колять якісь ліки, але не кажуть що саме.
від них калюжі на стінах уміхаються, а сусідові й справді стає краще.
сьогодні ти бачив знайоме обличчя. але не зміг знайти на ньому знайому усмішку.
уміхатися можуть тільки калюжі, бо вони не люди.
ти не розумієш, навіщо ти тут.
але віриш, коли тобі кажуть, що потрібно лише ще кілька днів зачекати.
головне не зніяковіти. не забути, як рухати руками. як копати та відкопувати.
бо на тебе щось чекає. але ти не пам'ятаєш, що саме.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=843585
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 31.07.2019
рухи пальцями
вдих - видих
вальси пилу в повітрі
створює порух
світло обрію
пітьма настрою
напівкола думок
тьмяно патякають
метаболізм не припиниться
хвилі настрою
рівень цукру в крові
тримає за поручні
в кожній райдузі
трохи сірості
в кожних сутінках
мара радості
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=842034
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.07.2019
У прірвах
часу, простору, довіри
Інколи трапляються
уламки втрачених
намірів відбутися, стати, передбачити.
Піняться пащі
розлючених наглядачів:
хтось порушив тишу...
Кілька прозорих
крихт, секунд, сподівань
впало у прірву
"Прибиральника на третю ділянку!"
Туп-туп-туп..
"Ні, не туди! Третя ділянка коло
відсортованого брухту крихких сподівань."
Навіть у прірвах сортують сміття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=839608
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.06.2019
Затісно
у затінках придушеної свободи
Твій вибір
ніколи не був достатнім
Забудь
що не можна мовчати потай
що потрібно всім роздавати свій голос
Ти хотів би
щоб я не забула раптово
Де й коли
роздаватимуть талони на радість
Але в черзі
затісно
І ніколи не знаєш
чи не забрав вже хтось
те що ти
не встиг розпочати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838378
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.06.2019
коли випадково згадане минуле
змушує обернутися назад
хочеться впасти спиною вперед
аби не бачити минулого
аби бути у напрямку майбутнього
погляд на небо
змушує відректися від часу
прохолода землі
нагадує про небуття
БЕЗПОМІЧьььььььььььь
тишшша безчасссссся
----------------------
для zang
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834504
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.05.2019
Він пішов по воді
За ним не пішли хвилі
Він наче повітря
Він
Водяний павук
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718405
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 15.02.2017
Скажи мені
Де ти ховаєш крила
Якими ти махати мав
Я дрон
Я не махаю
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=718402
рубрика: Поезія, Рубаї, хоку, танка
дата поступления 15.02.2017
плоть на вістрях із пластику - підбори
плоть у вістрях з бетону - будівлі
човгають кволо, стоять непорушно
черви пролазять в щілини та стоки
підборами зручно чавить тарганів
похилі будинки не втримають меблів
повсюди біліє отрута від снів
птахи не літають крізь прірви століть
загублені пасма з піщаних пустель
чіпляються за очі змарнілих осель
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=633783
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.01.2016
знаючи безвихідь свого фізичного існування
пси все життя сидять на прив'язі
бджоли не знають спокою всі свої 30 днів
павуків з'їдають їх коханки
мухи сохнуть у плафонах
квіти ростуть на проїжджих частинах
люди намагаються позбутися нудьги
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586898
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.06.2015
Усвідомити кінець -
це ніби забути, все минуле;
це ніби перестати відчувати плин;
це ніби більше не перейматися собою;
не перейматися оточуючим;
оточуючими.
Вміти закінчувати - не вміти закінчити.
Візуалізувати кінець - не побачити його.
Пам'ятати початок - не означає розуміти, що все має кінець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=568417
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.03.2015
поодинокими клітинами
на моїй їжі
панувала пліснява
мов нагадування
про тлінність
та невпинність
породження решток
завтрашнього зі вчорашнього
не сьогодні
не сьогодні
Завжди
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544766
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.12.2014
зішкрібати нігтями
з себе
білі залишки
до крові
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=544358
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.12.2014
Монотонне
дзижчання
смутку ззовні
змушує слухати
відшукувати
подихи вітру - істину повітряних мас
не шукати більшого
не шукати справжнього
не шукати себе
більше шепотіти
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=535573
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.11.2014
крихтами потойбічного
намагатися зібрати докупи
себе
свої спогади
мрії
бентежність
ось я - крихта жалю й спокою
серед інших крихт
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=532331
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.10.2014
поросла вигинами тінь
забутого смутку
помірно палахкотіла
забутою вологою вулиць
відображення
не заважає
сприймати поточне
прозора пітьма
не змушує
шукати світла
відлуння кроків
не залишає запахів
марево - моя правда
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=523435
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.09.2014
на формі без запаху
намальовані кольори відчуття
спокою без відблисків ватри
вуглем зі згорілих кісток мамонтів
дивитися
падає небо
менше кольорів шкіри
забутих мамонтів
більше чорного забуття
вуглів
впроваджувати
вигини без середини
впроваджувати
вигини без смаку фарби
Вигини Вічного Вогню
Зовні Згорілих Забутих
Кісток
Меркантильних Мамонтів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522928
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2014
безпоміч
сором
каліцтво
спокій
хрупкість
ЗАТУЛИТИ
відбитками
нового формату
безпринциповості
ЗАМАЗАТИ
новою пастеллю
незнаного кольору
ПРИБОРКАТИ
за допомогою
...
Вічності
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522924
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.09.2014
шурхіт пересохлої води
пробуджує відчуття страху.
страху бути почутим, коли пересохнеш.
страху бути не в змозі підняти ногу
й прилипнути до сухості поверхні.
білий сірий попіл
власної нікчемності
поглинає
до пересохлої води...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=522127
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.09.2014
коли минуле втрачає вагу,
воно обростає пліснявою.
коли та пліснява наростає на стосунки,
вони стають в'їдливими наклепами
на власну нікчемність,
незмогу,
каліцтво.
гидке минуле – то лицемірство плісняви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=512246
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2014
Приблудою
У центрі вічності
Було НІЩО
Котре ніколи
Й ні за що
Не вподобало б
Свою сутність
Бо не мало її
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501071
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.05.2014
аби не встрявати в болотяні калюжі
прихистку ропух
шукати м'яку полонину
й падати у прірву
зі сподіванням колись знайти
морок
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468799
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.12.2013
вигинами пагорбів
та судинами річок
намагатися намалювати
майбутню траєкторію руху
і вірити
що десь там буде краще
бігти на звуки руху потягів
шукати людей у вікнах вагонів
і не знаходити жодного знайомого обличчя
усі досі у своїх закутках
хоча й здавалося
що зовсім близько
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464853
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2013
вештатися
містком
що веде від
відчаю до спокою
намагаючись знайти там
вдоволення та радість
яких там не може бути
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459519
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.11.2013
Хвилями водоростей
Шукати резонанси вигинів
Із дійсністю.
Тихіше... У подихах чується відлуння відчаю. Колами бігають лише ящірки: бояться загубити свій хвіст. Шлях в один бік веде лише до пустоші нагромаджень. Вільна траєкторія губиться в часі й випадково вбиває подорожуючих.
Спіралі - аби пам'ятати незмінний напрямок довкола уявної суті, аби мати змогу заплутати минуле з тим, що невдовзі, нагальне з імовірним, аби потім не розплутати ніколи те, що йшло в один бік, аби бути спаплюженою й погнутою дитячою забавкою - райдужною спіраллю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458746
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.11.2013
Перетинчастим диханням
обнюхувати вигини вітру,
роздивляючись звивини
дощових крапель
на заїржавілому підвіконні,
але не своєму, бо власне
вже давно вкрадене
з першого поверху
будівлі особистого мороку.
Чуже підвіконня
виглядає надто
заманливо.
Залишки потрісканої фарби
пожовклою білизною
замулюють очі.
Байдуже.
Дощ. Вічність. Краплі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=439094
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.07.2013
під небом
багряними зорями
юшилась кров
над небом
крилатими знобами
кришився
пустий
а через те
й надмірний
ПРОСТІР
БИТИ відчай
РІЗАТИ безсоння
палицями святого мовчання
Пітьма - не спасіння
ВГОРУ!
простір гостинний
однак не надовго
бо ВІН все одно
КИНЕ
усіх
у кров КОЛОВЕРТІ
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437317
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.07.2013
намацуючи щупальцями осягнення емпіризмом
виникає гостра потреба
бажати
відірвати ті щупальця
і тицькати ними в божевільних поціновувачів брендів
і бити ними зацяцьковані обличчя самовпевнених
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=436333
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.07.2013
Повітря марило весною,
і віддалялося стіною.
В кишені крапало навмисно,
Бо знати мене не корисно.
І корінець мокрів, мокрів
Від паспорта, що пліснявів,
Щораз, коли вологе небо
На землю кидало даремно
Частки байдужої блакиті,
Кишені ті ловили миті.
Піском породжені пустки
Ніколи не узріють сни,
Штовхали що кудись іти,
Щоб змити власні літери.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=422193
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.05.2013
нікчем'я міжкордонного паломництва
прощень та виправдань
зіпсувало галявину самобутності
зайвими стежками з відбитками
чужих помислів та зазіхань
якщо не організувати прикордонну службу,
невдовзі все переросте у фестиваль
незліченної кількості ніг
та чобіт із пронизливими шпильками
після колотих ран від яких
не росте зелень
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420011
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.04.2013
запаморочливо
приспівували струмені
картатого постулатства
на картонних плівках
неспроможного боротися
сум'яття особистої байдужості
"Вічність" - кричала свідомість
"Запізно" - відгукувався час
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406479
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.03.2013
шкіритися
в обличчя надмірності
реготати
з образів сміливості
плюндрувати
вдавані цілісності
аби кричати в обличчя вічності про змарновані ікла
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406096
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.03.2013
запиленими лініями переконань
кочують випадково вцілілі
примари очікувань
прокопчені присмаком ницості
вони шмигають
між ідейними контурами
творять із них дефігуративи
спаплюженого світогляду
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=404732
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 27.02.2013
антиподами
співрозуміння
виклякли на стінах
тріщини
очевидного небажання
адаптуватися
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403095
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.02.2013
.
переміщення
щаблинами
надмірного спокою та невиправданого скаженства
змушували
здирати шкіру
зі спогадів учорашнього
аби не помічати нових змощок
нас упіймали
в обійми соціалізації
та штовхали в провалля успіху
однак
забули витерти сльози
небажання забувати
кількісне співвідношення
просторово-часового континіуму
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402584
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.02.2013
Малоймовірне
покриття досяжністю
власного розуміння оточуючого
Змушує
кидатися камінням
у нові знайомства,
лити канави бруду
в їх наміри добряків.
Крутяться
спіралями
знехтуваного
безмежжя
розкуті
клубки
спроб.
Запізно чи зарано - вже ніколи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399738
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.02.2013
Імітуючи циклічність
Довелося повторювати
Проповідувану неспішність,
Борсатися діжками
Випитої вологи.
Майже майже
Зовсім далеко
Вдаваність
Відсутності ілюзій
Підстреленими крилами ж бо
Лешге падати
До ніші праведності
Кричати мовчки - так краще чути себе...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391997
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 13.01.2013
І якщо
на вістрі божевілля сміються беззубі клоуни,
То
у підвалинах часу плачуть без'язикі проповідники.
Сплітаючи крижаними пальцями обнадійливість та страждання в пучки вдаваної радості, здалося, що сум безцінніший, аніж калюжі сліз щастя.
На гойдалці секундного маятника сиділо кілька планів прозаїчного майбутнього, які штовхалися та проклинали один одного на невдачі:
- Ти лише випадковий намір, дурню.
- А тобі все одно не вдасться врятувати світ.
- Може, і не вдасться, однак це не буде так неочікувано, як твій провал щодо творіння добра...
Вони без угаву патякали про неможливість успіху, тим самим розносячи його примарні відблиски в майбутнє з кожним рухом невгамовного маятника. Плани своїм непорозумінням паплюжили дійсність, забруднюючи її плямами неможливості гідного прийдешнього.
Під гойдалкою сидів клоун та слухав їх балачки. Він перебував там достатньо довго й вже встиг втратити всі свої зуби, адже втрачав по одному через кожну суперечку. Йому не залишалося більше нічого, окрім як сміятися, демонструючи пустому простору навколо свою немічність. Клоун слухав та радів із того, що вже ніколи не зможе приносити щастя, бо перестав вірити в нього. Йому потрібен був лише сум, однак він не міг його собі здобути, бо був справжнісіньким клоуном і міг самостійно продукувати лише радість.
Іноді до нього навідувався заплаканий без'язикий проповідник. Він добре знав, що клоуну потрібен чистий сум, знав, як допомогти йому з цим, однак не міг цього зробити, бо не мав язика. Від того й плакав.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387164
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 23.12.2012
крізь проглядну темряву
чіплятися пістрявими стереотипами
за власну відречену байдужість
аби потім
мацати намірами
оточуюче безглуздя
та потопати
у безодні хибного простору
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381051
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.11.2012
майже безглуздям
що приховує зміст
здалась нісенітниця
про вбивчу відсутність
ніколи не існуючого
вдаваного прагнення
не зникати
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377827
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2012
між комами темряви
легко побачити
злиті воєдино
тіні
тиші й відданості
ненависті до пістрявого
видива світла
на фоні багатозначного
майже
змістовного часу
сутність часу - пустка
сутність пустки - відсутність
майже знайдена пустка часу
прикриватиметься темрявою
ставлячи її коми
але в проміжках між ними
завжди вбачатиметься
слабкість часу -
неможливість привласнити
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377742
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 14.11.2012
циркулюючи
між вигаданими лініями життя
намагатися
сконцентрувати опір на вдаваності
власного відображення
аби
невблаганність фатуму
не заважала
гинути
несвоєчасно
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377302
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 12.11.2012
коли над силу
поглинають наміри безсмертя часу
коли над силу
штовхають пориви безглуздя
Байдужість - акторка
Вона танцює
танок безглуздого безсмертя
чи то безсмертного безглуздя
понад надрами вічного щастя
як його володар
як його єдиний крадій та уповноважений зловмісник
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=377082
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.11.2012
Між патлами хвилинного протистояння
Між комами буденного підпорядкування
Заховане не знайдене ніким
Заблудне стахом
Прагнення
Кісток та смерті
Майже забутого
"Завжди"
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375461
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.11.2012
у недоладній тиші
мокрими пасмами щойно забутого
блукали заблудлі спогади
зневіреного існування
у ймовірному
просторі
безглуздих
ідеалів
ілюзорних відображень
власних сутностей
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=375048
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.11.2012
Тіні дійсного, заховані в сувоях часу
Шукають майже існуючі
Залишки власних ілюзій.
Між комами гімну недолі
Заховано недоліки щастя,
Що даремно переслідується
Міріадами навіяних намірів.
Кроки марної мотивації
Кубляться
За вчиненими злочинами
Проти благородства.
І лише потойбіччя завжди щире.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=374380
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.10.2012
Можна роками паплюжити істинність заради відображення вічного.
Можна кидати кам'яну вічність у провалля суспільних спогадів, називаючи його недосконалим.
Проте нікчемність не виміряти відноснітю правди чи жагою до загальності, байдужість не виправдати непередбачуваними спалахами ненависті до співпраці, а самодостатні градації ніколи не піддадуться раструванню.
Пастка розуму не відродить повноцінне розуміння.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372672
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.10.2012
Я малюватими стелю на склі різнокольоровими фломастерами.
Я здійснюватиму плани втеч із зв'язниць спогадів засобами роздрібного уособлення.
Я удосконалюватиму культи поклоніння взуттю.
Бо літати привчені лише боязливі привиди вбивчих мрій, що сукупностями намірів псують надмірність покликань.
Бо коли з тріщин світобудови вилізуть справжні творці замаскованого безглуздя, із неба сипатиметься попіл неба, заблудлого в своїх хмарах, а світло втече до колодязів спраглого вогню, аби заманювати до смерті честолюбних поціновувачів марної емоційності.
Усе можна побачити крізь майже півкола вічного споглядання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372608
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.10.2012
Ймовірності нічого не варті.
Відьми стали володарювати.
Зізнання у власній нікчемності.
Помри, помри, впевненість!
Вознесися, байдужість!
Я не існую
Більше
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=372257
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.10.2012
знову кудлаті обмеження
псують свято існування
ніяковіти доводиться
від спогадів про власну безглуздість
пішки в минуле -
не вийде
а ось крилами в майбутнє -
можливо, однак підстрелять
земля прийме,
та чи на довго?
простір для живих
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366873
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 26.09.2012
щось тисне
обіймами тугого спокою
спустошує наміри
Боротьба для невгамовних
Сум для невротиків
Успіх для схиблених на перемозі
Залишки для обнадієних
покинути себе
серед докірливо зманливих
просторів безправності
аби пізнати
подих втоми
його шляхетний полон
не сприймає скиглень
не знецінює
й не знебарвлює
він заслужено
забирає те шмаття минулого
від якого нестримність відступає
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362479
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 06.09.2012
надії на краще майбутнє
поступово тануть
в долонях байдужості
нестримне бажання
знову стати людиною
душить
заплямованими руками
втраченої репутації
мрії дитинства
колись
ніщо не мало недоліків
колись
світло допомагало
шукати сліди
тікаючої власної сутності
колись
можна було доторкнутися
до темряви
й не відчути
холодні подихи
жорстокості майбутнього
бійся, примаро!
тебе ніхто не виплутуватиме
із гострих пазурів
долі
на яку заслуговуєш
тебе ніщо не врятує
від спогадів скоєного бруду
спи спокійно
і не думай
що невдовзі
все має змінитися на краще
не сподівайся
що ось-ось
тебе буде прощено
і знову буде можливість
відчувати прискорений рух годин
без страху
перед довгоочікуваною пасткою
тіла й розуму
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361046
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 31.08.2012
спокій у супроводі суму
не має нічого спільного
зі справжньою
не вдаваною
насолодою
від безладу
ставлення оточуючих
марно
знову й знову
плекати надію
на повернення
нещодавнього блаженства
коли не маєш
справи із сумом
тиша
тиша
тиша
не означає спокій
сум не є втрата
ніщо так не паплюжить свідомість
як невміння сподіватися
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360970
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 30.08.2012
Вдавати
що турбує те, що не цікавить.
Сумувати
за тим, чого ніколи не було.
Сподіватися
розуміючи що марно.
Думати
знаючи що ніхто не спитає.
Будувати життя
як всі
бо так простіше
бо всім байдуже
ким ти є.
Стань вдаваною примарою,
що невдало почувається
серед балачок про щастя,
аби здійснити план суспільної утопії.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353599
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 28.07.2012
Криками в бездну
Руйнувати стіни раціонального,
Мріями про втрачене минуле
Труїти залишки майбутнього,
Залишками розуму
Архівувати наміри змінити світ,
Аби не перейматися
Безглуздям навколо.
Думко, біжи подалі,
До залишків здійснених причин,
До покинутого ідеалу,
Знайди істину,
Однак не повертайся:
Без тебе спокійніше.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352043
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 21.07.2012
Крилатими хвилями долати щоденні пустки,
Картатими кроками зміряти асфальтні дірки,
Кривими прокльонами віяти злісні думки,
Крикливими мріями хвалити будення плітки.
Та жодною думкою не мати блаження знайти
Єдину дорогу, нема де ні зла, ні брехні,
Карати щоразу бажання творити й брести
Безглуздими фразами без крихти докорів в імлі.
О просторе, знову навчи уміння сягати,
Без зайвих стремлінь та без сенсу блукати,
Єдино, що вартее хвилини будення плентати
Крізь бурі зітхань та пориви пустих сновидінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=351018
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2012
Кількасот спроб
Перед остаточним затьмаренням
І все навколо знову житиме
Кілька секунд
Усвідомлення поточного
Перед ще одним забуттям
Кілька снів
Без героїв чи чужинців
Лише пітьма з відображеннями
Кілька спогадів
І минуле здається зрозумілим
Але втрачається бажання майбутнього
Кілька рухів
Перед справжнім спокоєм
Перед спростуванням всіх спроб
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=348361
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 05.07.2012
Кільчастими подихами
Шукати діри в просторі
Між пазурами будення
Аби відійти в безсмертну
Вічність загальних уявлень
Про світ та сукупність
Його відображень та порухів
У майже пітьмі
Сукупності спогадів
Чи то мрій
Майже
Те
Саме
Загублене
Відчуття нездійсненного
Порушеного кільчастими подихами
Зіставлення ніби дійсного з уявним
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=342063
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 05.06.2012
Шукати розради
Між тисяч подій,
Кидати поради
До кудла повій,
Тинятись по закутках
Пізнаних вражень,
Вдаряти по пихах
Булих сновидінь.
Зрозуміти, що сенсу немає і все одно кришити закони будення під шаблони оточуючого безглуздя
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=341500
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 03.06.2012
Гортаю сторінки, яких вже немає
Минулого пасма довічних пліток,
Щоб потім шукати той день, що минає,
Щоб згодом латати всі діри пусток.
Між згустками часу літають примарно
Скажені приблуди з моїх сновидінь.
Вони пожирають прогалини вправно,
Єднають відблиски булих мерехтінь.
Постійні напруги від поклику вражень
Патлаті надії крадуть з викриття,
Події, картини під звуки відряджень
Невпинно ведуть в швидке забуття.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339016
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2012
Засну та прокинусь -
Те саме безглуздя,
Хапають примари
Зі спогадів-снів.
Чомусь так маневрено,
Владно й безлюдно
Буває лиш в спогадах
Втрачених мрій.
Коритись - боротись,
Ховатись чи бігти,
Лишається завжди
Спустошення мить,
Коли все даремним,
Невдалим здається,
Тоді розумієш,
Що світ не для всіх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338822
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.05.2012
Дивитися з відкритими чи закритими очима
На реальність чи мрію
Все одно обидві вони задалеко
Від перенапруженого подіями
Загальноприйнятими явищами
Названими традиціями
Власними звичками
Недосяжно криються на відстані між очима та мозком
Знущаються
Паморочать
Заважають дихати
Бачити речі чи образи різнобарвними
Забути про розум?
Перестати відчувати?
Позбутися усвідомлення?
Аби забути про закономірності
Виявлені вже давно
Передачею сигналів
Між очима та мозком
Складність переосмислення
Лякає
Творить безвихідь
Охороняє цнотливість закономірності
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333122
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 25.04.2012
знову
початок та кінець
ще однієї неповної
історії божевілля
покладеного на спогади
вчора
майже сутність
відчуття присутності
марне відображення
чужого існування
десь поряд
мерехтить світло
заважає дивитися крізь темряву
що незабаром стане
вчора
атмосфера
падіння
відсутність
пустий кругозір
та незабаром
будуть знову
чужі
незнайомі фігури
що заповнять інше
вчора
яке щораз
те саме
відображення божевілля
забутого
пересування
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328234
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 06.04.2012
Хтось знову
штовхає
доводиться бігти
до світла
але ж хочу темряви
навіщо
набридло
все переплутано
яскравою ниткою щастя
в моїй картині життя
без кольорів та звуків
досить
не вплутуйте її
заберіть
вона вбивця
моїх страхів,
а без них
я - вже не я
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=320421
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 09.03.2012
Кремезна істота з таким самим мисленням не бачить того, на що дивиться, адже в її перенапруженій дійсності не вистачає часу на сприйняття й осмислення навколишнього. Витрачений час на саморозвиток виявляється лише змарнованою шкідливою звичкою покращувати існуюче чи здобуте. Її погляд ідеально гармонує з оточуючим недобитих бляшанок та недопалених сірників, що їх було використано лише для невеличкого циліндра, напханого усілякими духмяними травами сумнівного походження з далекої малорозвинутої країни. Грайливі залишки її подертої свідомості змушують повертатися до навколишнього лише тоді, коли виникає критична необхідність вирішувати долю майбутнього пересування, аби воно не заважало й далі безуспішно блукати в надрах загубленого розуму.
Забуті плани невиправданих дій уже не мають ніякої ваги, натомість мотлох, що залишився після зімпровізованих рухів буденного існування, залишається в спогадах загубленими сукупностями алгоритмів, що марно було запам’ятовувати. Замість змістовних слів – жести, здійснені лише за необхідністю, аби не здаватися абсолютно схибленим мізантропічним мешканцем, який щодня безцільно блукає нібито знайомими вулицями майже рідного міста. Суть, що можливо зрозуміти після осмислення послідовного розміщення символів, дратує. Присутність знаків на оточуючих предметах плутає й заважає альтернативно оцінювати їх можливі застосування внаслідок зіставлення власного розуміння зі вже нав’язаними нібито найліпшими причинно-наслідковими послідовностями реалізації увіковічених стандартних способів осягнення оточуючого.
Плетиво незнайомих вулиць манить тільки тих, кому насправді немає куди подітися. Втомлюються від міста тоді, коли вже не вміють за всіма правилами їх відсутності боятися загубитися, а відтак не можуть блукати без засобів перевірки місця знаходження, натомість обожнюють втрачати відчуття контролю над ілюзією продуктивного пресування, втрачаючи розум від штучного впливу, коли через дурні зацікавлення марного урізноманітнення буденності перестають пручатися й намагатися втекти від нав’язливості досвіду минулих поколінь, вважаючи себе й гордими нащадками, й обездоленим примарами найближчого майбутнього одночасно. Впливовими завжди є пустоголові оптимісти поточної доби, які лише вдають, що усталені традиції повсякдення можуть покращити особисте становище кожного заблудлого в коридорах суспільної ієрархії мешканця.
Події спустошеними образами кружляють у свідомості та падають марними шматками минулого в область кольорових спогадів. Заблудлі десь в глибинах набряклого розуму думки відображають їх та купчаться між безглуздих істин, утворюючи пасма можливих майбутніх дій та назавжди відчужених вражень. Сукупність цих безглуздих виявів існування не дозволяє мозку розсипатися на тисячі пихатих нейронів, змушує шукати відсутній сенс та діяти задля беззмістовного людського пересування, що щораз виглядає трохи по-іншому, та має ту саму паскудну сутність псування поточного для безуспішних спроб реалізації корисливих задумів.
Майже морок оточуючого, утворений неліченою сукупністю непотрібної інформації, повторюваністю подій та рухів, безглуздою діяльністю, затьмарює, допомагаючи виконувати роль ще одного загубленого вияву суспільного настрою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=319915
рубрика: Проза, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.03.2012
Дійсність.
Вона ніколи не припиняє свого руху в нікуди. Чи це лише так здається, що зміни нічого не породжують, а тільки ускладнюють розуміння оточуючого. Хтось досягає успіху, витрачає зусилля задля досягнення якоїсь чітко окресленої мети, а тобі досі не відомо, що хочеш.
Здавалося, готовий діяти й змагатися, але при першій же нагоді щось змінити розумієш, що це нічого не змінить, що все одно доведеться блукати тими самими похмурими вулицями під вечірнім небом серед незнайомих самовпевнених жителів, яким абсолютно все одно, здобув ти успіх чи ні.
Навіщо ж тоді марно втрачати довірливі зусилля, якщо можна так само існувати, придурюючись успішним розумником, якого нічого не хвилює, бо все вже влаштовано якнайкраще.
Втратити розуміння плину подій не так вже й важко, зате свідомо обране та контрольоване ілюзорне сприйняття світу зовсім не зашкодить, а навпаки надасть існуванню нового сенсу... сенсу творця. Можна розмальовувати оточуюче улюбленими кольорами й змінювати соціальний статус силою випадкової думки.
Все одно ніхто не помітить, що в місті з'явився ще один божевільний мешканець, який не сприймає цілісну жорстокість оточуючого. Схиблених вже й так досить багато, але ж вони не розуміють що такі, а тому й інші не сприймають їх як неповноцінних.
Лише б не забути розуміти, що процес божевілля слід контролювати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=317334
рубрика: Проза, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 27.02.2012
Плетиво незнайомих вулиць манить тільки тих, кому насправді нема куди подітися.
Вогонь та вода заворожують того, кому набридло блукати серед бетонної дійсності.
Високі схили зводять з розуму, коли не вдалося досягти вершин суспільної ієрархії.
Роздоріжжя повсюд. Вони не завжди формально виявляються сукупністю наслідків відбитків пересування, іноді сховані під плівками штучних матеріалів чи стиснутих водяних сполук.
Приречені не вміють їх бачити. Самолюби не розуміють важливості їх існування. Невдахи не можуть визначитися, куди піти.
Повне право обирати, куди піти? Його не має ніхто, адже сукупність нав'язаних ідеалів та нікому насправді не потрібних обов'язків не дозволить обрати саме ту дорогу, що найбільше подобається.
Тебе триматимуть, переконуватимуть, що там гірше, що це безперспективно й ненормально, що там на тебе ніхто не чекає, що це бажання - лише швидкоплинне марне божевілля.
Вони зупинять чи дезорієнтують тебе, бо це їм не вигідно, бо вони не хочуть залишитися самі, вимагаючи винагороду за свої нібито гарні справи та тяжкі зусилля.
Роздоріжжя. Воно поросле чагарниками, його шляхи перекриті макетними перешкодами, воно потроху перетворюється на одноманітну цілісну стежку, котра щодня стає все більш виправданою й викладеною з принесених тобою брил буденного відчаю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314977
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 18.02.2012
Збожеволіти може кожен, але усвідомлення цього іноді приходить запізно.
Знаходячись в стані спростовування дійсності мимоволі починаєш помічати, якими насправді є людські взаємини. Кожен вияв спілкування спровокований бажанням самоутвердження, визначення статусу іншими.
Коли ж оточуючі починають нервувати, а щораз їх спроби возвеличення сприймаєш зі зловісною ненавистю, намагаєшся втриматися від неадекватної, з боку випадкового незнайомого спостерігача, якому насправді це все ні до чого, агресії - це вже самотнє божевілля.
Воно не змушує слідувати уявним правилам, не обмежується виявами адекватності, а просто заворожує та відкриває межі свідомої діяльності.
В стані самотнього божевілля можна все.
І нічий докір не поверне до вже минулого існування, бо ніхто не важливий, ніщо не варте стриманості й ніколи не доводиться послуговуватися ставленням оточуючих.
Неприємно дивитися на цинічні щасливі обличчя давно набридлих особистостей - ставай божевільним та руйнуй їхню пиху засобами неформального мислення й усвідомлення дійсності.
Смійся з тих, хто прискіпливо дивиться на тебе, коли стоїш на переході, а світлофор сяє зеленим, коли спокійно стоїш посеред дороги, якою пересувається метушливий натовп одноманітних потвор, коли даєш цукерки жебракам чи не поступаєшся місцем кволому в громадському транспорті, дивлячись на нього всміхненими очима без сарказму.
Лише забудь, що треба боротися за щастя: це лише вигадка приреченого суспільства.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=314799
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 17.02.2012
Окрилені мрії виринають з моєї перенапруженої фантазії, спустошеними образами кружляють у свідомості та падають марними шматками минулого в спогади періоду втраченого часу.
Заблудлі десь в глибині набряклого розуму думки купчаться між безглуздих істин, утворюючи пасма можливих майбутніх дій та назавжди відчужених вражень. Саме вони не дозволяють мозку розсипатися на тисячі пихатих нейронів, змушують шукати відсутній сенс та співфунціонувати задля беззмістовного типового людського пересування.
Мрії та думки створюють ілюзію того, що досі існую, що випадкові істоти назовні не зможуть проникнути в мою фантазію, найбільшу цінність мого буття. Створювані нею потвори намагаються заволодіти моєю увагою, аби не витрачати її на пусте споглядання оточуючої маячні штучних корисних примарних об'єктів.
Майже місто, де я лише ще один загублений вияв суспільного настрою. Майже морок, утворений неліченою сукупністю безглуздої інформації, повторюваністю подій та рухів, безглуздою діяльністю.
Колись про це плестиме думку ще хтось інший, більш досконалий та свідомо заглиблений у цю передбачуваність, коли я вже не зможу зібрати докупи залишки розумного мислення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313675
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 13.02.2012
Кохаєш неіснуючу примару із соцмережі чи лише відображення її нерозкритої особистості? Все одно ніколи не зустрінеш саме той образ, що назавжди глибоко закарбовано в надрах свідомості. Він може підтримувати чи ж руйнувати надію знайти подібну істоту у своєму світі. А ще краще справді зустрітися, аби вже зовсім розвінчати міф про ідеальну примару із соцмережі, з якою лише немає можливості зустрітися.
Будуй веселкові мости, поки ще не пізно, поки подібне безглузде електронне спілкування приносить задоволення, поки створений тобою на основі вдаваних реакцій людини по той бік вдаваного спілкування образ ладен творити слова лише для тебе. А потім подивися на свої руки й зрозумій, що лише їх рухи вирішили долю цього образу у твоїй різнобарвній уяві, де панує та примара.
Стає хоча б не так сумно, коли знаєш, що десь є істота, яка витрачає на тебе свій час та увагу навіть якщо зовсім трошки й відповідає з примітивними помилками, але те, дурніша вона чи розумніша за тебе ніколи все ж не дізнаєшся. Стає трошки веселіше, коли є про що думати, йдучи, переповненими непотрібними потворними перехожими, вулицями нібито свого набридлого міста та слухаючи якусь улюблену музику, що вже набридла, та ж не хочеться записувати щось інше, бо все одно краще світ від того не здаватиметься.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313391
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 12.02.2012
Ранок. Певно, має статися щось відмінне від учорашнього, але щось не віриться. Ще один день пройде з тим самим настроєм безвихідності, з тими самими безглуздими думками та пустими мріями. Ті самі предмети побуту й оточення створюватимуть картину незмінності, яку можеш перетворити на щось інше… ти? Але навіщо воно тобі? Щоб виглядало все трохи по-іншому, та мало ту саму паскудну, огидну суть.
Замість того, щоб здійснювати зміни, можна надіти окуляри. Кольорові або ж такі, що спотворюватимуть дійсність. Ефект той же. Власне відношення до світу зміниться, набуде довгожданих очертів, але напружуватися зовсім не потрібно. Лише одягни цю річ собі на очі та радій улюбленому кольору чи довгоочікуваній зміні форм та обрисів.
У будь-якому разі це буде краще, аніж зовсім не діяти чи псувати поточне задля безуспішної спроби. Єдине дурне бешкетство, що може змінити розуміння оточуючого. Лише спробуй та відчуй, що насправді коїться навколо та чи варті твоїх зусиль можливі вдалі зміни, якщо вони все ж для тебе існують…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313390
рубрика: Проза, Нарис
дата поступления 12.02.2012
Думаєш, що розумієш цей світ?
Тоді розкажи мені, чому люди знаходять свою сутність лише в соцмережах, де привертають увагу нібито оточуючих скопійованими зі спеціально створених для подібних “світлих голів” цитатних сайтів “розумними” виразами великих просвітителів дійсності, коли вже не вміють за всіма правилами боятися загубитися, бо не можуть блукати незнайомими вулицями без засобів перевірки місця знаходження, натомість обожнюють втрачати відчуття контролю над ілюзією розвиваючого пересування, аби довести свою дорослість та вдавану свободу від безпечних життєвих виявів?
Чому, коли їм набридають одноликі істоти, кольори та відображення, починають змінювати відтінки свого існування, фарбуючи волосся, нігті, очі, ховаються за кремезними капюшонами й капелюхами, вважаючи це не страхом перед набридливою буденністю, а виявом бездарної зіпсутої індивідуальності?
Чому через дурні зацікавлення вони перестали пручатися, стали вірити досвіду минулих поколінь, вважаючи себе і гордими нащадками, і обездоленими примарами найближчого майбутнього?
Чому всі повинні дотримуватися усталених традицій пустоголових оптимістів своєї доби, непідтримка яких робить людину диваком-маргіналом, з якого можна знущатися, який нічого не вартий за свою невідповідність?
Чому ненормально сміятися й шанувати неприємності та ігнорувати здобутки людської цивілізації?
Навіщо необхідно обговорювати нав’язані питання, у яких некомпетентний?
Все одно ж знайдеться дурень, якого ненавидітимеш за цілковиту відповідність правилам рідного міста…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=312847
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 10.02.2012
Покинуті плани, зруйновані мрії,
Суцільні проблеми наземних творців,
Лиш досі ті сни, дитячі чудові
Не будуть псувати навколишніх днів.
У думці безмежній не знайдеш нічого,
Що б трохи до тями тебе привело,
Бо кожен у світі цім помисел свіжий
Навіки пов’язаний з покликом мрій.
А мрії не цілять - вони тільки дурять,
Примарними цілями мутять буття,
І в світлі зірок відьми зілля варять
З глибоких задум і слів без пуття.
А кожен, хто знає про силу навчання,
Не зможе вершини його досягти,
Бо сиплять на нього пилюку блукання
І не дають права там глузд віднайти
І плутають рухи чарівні злі феї,
Збирають повсюди розумні думки,
А ті, що не можуть відкрити вам долі,
Вони залишають, впускають у сни.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282411
рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата поступления 24.09.2011
Був дощ. Фігури двоїлись в калюжах -
То тіні людей, що живуть у містах.
У них капелюхи в повітрі топились,
У них капюшони мокріли, м’ялись.
Усі поспішали сховатись від цього
Жахливого й гарного плину води,
Ніхто не радів від жарту смішного
Думки всі літали туди і сюди,
Шукаючи схову від впливу стихії,
Блукаючи містом до різних пусток,
Але не знаходячи гинули в дії
У марних стремліннях зробити цей крок.
У сірих калюжах таке ж саме небо,
І відблиски світла повсюд рознесло.
Шляхи всі укрило чистими хвилями,
І з частками неба пустують квітки,
У місті, де бавляться брудом і брилами,
Сьогодні забудуть про ігри ці злі.
Крізь простір вологий повільно й зухвало,
У пошуках спокою тягнеться час.
Побачити можна його, як він плавно
Бреде поміж вулиць та бачить всіх нас.
Краплини дощу його оминають,
І тануть у проміжках давніх руїн.
Лиш хитрі коти його помічають
І ходять з ним поруч у кожну з цих днин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281899
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 21.09.2011
Зігрій тендітний вогник спогадів своїх,
Знайди ти шлях до щирих мрій дурних,
Зроби спізніле зізнання щодо безсиль,
Що досі тихо плачеш без зусиль,
Коли змарнілі крила опускаєш від вітрів
Та слухаєш гучні накази королів.
А зіткане опудало із мотлоху подій
Довершуєш щодня новими кольорами,
Щоб потім якось образ свій
Омити теплими річками.
Проміння сонячне пекуче, світанкове,
Нема відваги досі відігнать,
А те відчуження, яке в тобі зростає
Щосили хочеш глибше увігнать.
Збудуй же міст веселки міці повний,
Триматиме який зв’язок думок з життям,
Щоби колодязь мрії барвінковий
Не збрезк від мулу урвища з буттям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281457
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.09.2011
Місто, де ти жив завжди
Ще не відкрило всі скарби,
Бо кожне в світі цім вікно
Ховає мрії полотно.
На нім малює кожен те,
Ким хоче бачити себе,
Історії майбутніх дій
Пустих сюжетів та подій.
На склі видніється рука,
Немов відбиток з небуття,
Малює лінії життя
Та сцени з власного буття,
Омріяні колись дива,
Нестримні пориви знання,
Та все одно вона жива,
Бо чує всі навкруг слова.
Відбитки всі її на склі
Побачить можуть і сліпі.
Для цього треба не в вікно
Дивитись, а на полотно
Свого помешкання у сні,
Коли всі балачки пусті
Підуть у повне забуття,
А мрії матимуть життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281055
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.09.2011
Поринь у темряву, яку споконвіку боялися й поважали, бо вона показує справжній сенс суспільного розвитку й пригнічує типового спостерігача. Зустрінь своє відображення дотиком і знищ його, залишившись собою. Забудь, що вмієш відчувати й поринь у здогади щодо сутності оточуючого, а тоді прокинься й оціни безглуздя нікчемства.
Давайте-но всі називати себе іншими іменами та робити подібні вчинки, вважаючи їх нетиповими, хоч вони вже давно відносяться до тих, що притаманні найбільш передбачуваній частині населення. Ну ж бо розповідати, що руйнуємо століттями відпрацьовану систему суспільства через те, що вона нібито пригнічує мізерні залишки проявів людської сутності, а потім повертатися додому в штучні помешкання та з радістю користуватися всіма виявами людських досягнень минулих поколінь. Ходімо патякати, що ми насправді не фізично існуючі живі істоти, а гарненькі неповноцінні потвори, як ті, що на картинках дитячих книжок відверто нав’язують довічний людський поділ світу на гарне та погане. А хто на це зверне увагу, коли кожен з оточення й сам повсякчас займається тими самими марними спробами довести, що зламав систему стереотипів оточення та став навіки вільним від неї?
Гайда гратися в чарівників і фей та розмальовувати сприйняття навколишньої дійсності кольорами хворої веселки! Тоді буде гарно всім у світі веселощів та розваг, де кожна вада вважається штрихом індивідуальності, а будь-яка позитивна риса загальноприйнятою та не надто важливою для існування. Та все одно магічної сили чаклунів не вистачить для цілющого марення, у стані якого сніг завжди б здавався рожевим, а небо пофарбувалося б у колір солодкого лайму. А ще можна стрибати по підлозі, називаючи її стелею, аби вдати, що маємо можливості улюблених та давно всім набридлих, подібних за сутністю образів супергероїв, беззмістовні історії про яких все одно завжди когось захоплюватимуть.
Людино, ображайся та злися на реальність, що не відповідає твоїм примарним ідеалам, кидайся камінням у перехожих, які не вітаються, не товаришуй із небом, що не плаче разом із тобою, щоранку жмурся від сонця, котре все одно непомітно зігріватиме, і вважай, що так ти зробиш цей світ кращим, або купи собі морозива та спостерігай, як цим із клопотом займаються випадкові перехожі.
Візьмімося за руки та почнімо радіти вітру, адже в нього немає очей, тож він не обиратиме, із ким гратися, а кого оминати. Вітер не має друзів, а впливає на кожного, не бажаючи дізнаватися про ставлення до себе. Чому людина не може бути вільною, як комаха, що ніколи не сумує, бо не перебільшує важливість спілкування? Чому людина не може пересуватися навмання навіть там, де всі можливі небезпеки вже передбачено й знешкоджено, у своєму штучному оточенні? Навіщо вона ховається від власної тіні, називаючи її недосяжною примарою? Чи правильно чинить, коли створює те, що їй самій і шкодитиме? Хіба варто поступово змінюватися й казати, що це випадковість?
Можна рухатися та постійно панікувати або стояти й так само втрачати відчуття реальності без перенапружень та марних бентежень. Все одно світ не вибухне без присутності одного зі спостерігачів. Сонце щоразу буде жовтогарячим на світанку, а небо потопатиме в блакиті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278309
рубрика: Проза, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 02.09.2011
Зупинки часу ти хотів,
Шукати привидів не вмів,
Лякався тіней, світ трощив,
Кидав каміння - землю бив.
Забувши все, стрибав з мостів,
А тих, хто плакав, ти жалів.
Губив ключі і вікна бив,
А потім знову не мав снів.
Під ковдрою всю ніч сопів,
Коли спинив потік тих мрій,
Які щодня вели у бій
З навколишнім й своїм життям,
Бо вже не в дружбі з майбуттям
Ти жив, вже більше не літав,
І крила власні ти віддав
Тому, хто тобі докучав
Хто знищив віру в ідеал,
Лиш щоб ти став таким, як всі
З обличчям сірим в метушні
Лихих ідей, брудних думок,
Невтішних доль, в душах пусток.
Ніхто тебе не зупинив,
Коли ти вперше нагрішив,
Ніхто тебе не покарав,
Коли ти всіх уже дістав,
Коли забув свої слова
Про честь і віру в міць добра,
Про силу слова, вчинків вплив.
Тепер лиш мрієш, щоб зігрів
Тебе хоч хтось, хто б був не звір.
Скажи все те, що ти хотів
Цій нації, в яку забрів.
В апатія суспільства жив,
І правилам себе корив.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271698
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 23.07.2011
Вулиця була переповнена метушливими мешканцями, що поспішали у вир подій, сподіваючись нарешті знищити плутанину власних проблем та нездійснений планів щодо майбутнього, якого вони очікували, переповнені страхом щодо неминучого з ним зіткненням, та в невідворотність якого щиро вірили. Мешканці вважали, що мають ще трохи часу, адже ще не виконали все те, що повинні були, наобіцявши цілому світу змінити його на краще та врятувати від невідворотного занепаду ідеалів, які вони називали чимось цінним для всього сущого, хоча насправді це були тільки витвори їхньої мізерної цивілізації. Переповнені мотлохом помешкання, покрита твердою речовиною, рівна поверхня їхнього щоденного одноманітного пересування, металеві витвори для прискореного подолання відстаней та натовпи, поглинутих системою штучних ідеалів, подібних істот та їх в’язнів, яких вони називали домашніми улюбленцями, що були приречені на довічну покору чужим забаганкам, – сукупність цих факторів вони називали середовищем свого існування, простір якого до початку їхнього панування був частиною екосистеми планети, що тепер перетворений на спаплюжені землі приречених на пихатість створінь, які прагнуть врешті-решт жити в повному фізичному комфорті.
Із якогось кафе на розі центральної вулиці лунала дурна пісня популярного гурту й промовляла до випадкових спантеличених перехожих: «Послухай-но Мене, друже, Я ж лише Пожирач Твого Мозку». Біля переходів стояли молодики з червоними рекламними листівками компанії-постачальника телефонного зв’язку, які намагалися більше спілкуватися з оточуючими, щоб зрозуміти, як саме швидше перетворитися на ще одну успішну, потрібну угрупуванню поважних самолюбів, тінь цілісної дійсності. Особи, які недооцінювали важливість втрати часу на роздуми, маючи жагу до самовбивчих дій, шаленіли від помилок у діяльності нервової системи та поступово спростовували оточуючу дійсність. На них кидали зневажливі погляди ті, хто стали жертвами менш шкідливих ідей та жили в ілюзії розподілу жителів планети на гарних та поганих, відносячи себе, звичайно, до кращих та гідних наслідування усіма наступними поколіннями. Повз натовп проходили інші, що ігнорували усіх оточуючих, вважаючи своє схиблене розуміння краси найважливішим, необхідним для повноцінного життя, виявом особистості, вони повсякчас займалися самообманом, щоб здобути впевненість у власній бажаній досконалості, називаючи себе найкращими істотами сучасності.
Усіх їх об’єднувало те, що їм необхідно було відчувати страх втратити те, що мають, аби не стати спустошеними примарами перенаселеного міста, що керувало усіма їхніми думками та намірами, затримуючи в своїх пазурах, щоб не втратити відданих рекрутів, які за ним доглядали та перетворювали на те, що не було б подібним до типової цій місцевості сутності. Мешканці заперечували існування справжніх закономірностей життя, бо стали переоцінювати важливість правил суспільства в повсякденному існуванні. Їхній розум вів постійні сутички власного розуміння з нововиявленими істинами, а бажання перевершити штучний ідеал змушувало знущатися зі своєї фізичної істоти. Суспільство, яке вони створили передбачало одночасно зневагу життя кожного окремого жителя як незначну частинку цілого та возвеличення, ніби кожен є важливим та незамінним, тож на обов’язок подобатися оточуючим краще було все-таки зважати.
Крокуючи у натовпі, кожен мешканець міг побачити щасливі обличчя на яскравих малюнках, що висіли скрізь на поверхнях помешкань, звинувачуючи перехожих у тому, що вони не достатньо працюють для здійснення чогось, що вони називали мріями. Порівнюючи себе з цими особами, що шкірилися білосніжними іклами, насміхаючись з оточуючих, жителі вважали себе лише примарами, від образів яких вони відрізняються нібито лише можливістю мислити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=271318
рубрика: Проза, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 21.07.2011
Існувати в спотвореному межами людського розуміння світі. Бачити жагу до життя істот, що не помічають зірок на небі. Залишатися у загальному вирі подій, не пірнаючи в нього через відсутність розуміння його первісних причин. Передбачати можливе падіння крокуючого поряд лише для уточнення надійності свого становища. Підтримувати обговорення події, до якої співбесідники ставляться байдуже, висловлюючи відсутні враження. Пропонувати хибні ідеї. Відмовлятися від змагання, аби не осягнути мізерність перемоги. Шукати відпочинок у напрузі. Підтримувати шкоду, що не має негативних наслідків. І називати це життям…
Світ не змінювався. Його почали перетворювати для поліпшення умов свого існування істоти, які не вміли зупинитися й оцінити нововведення. Вони були впевнені, що всі прагнуть одного, і перестали визнавати наявність інших варіантів, аніж поточних, поспішаючи по єдиному шляху до омріяного штучного комфорту. Ті, хто були останніми, намагалися наздогнати натовп, аби не втратити можливість бачити ту бажану мрію за байдужими спинами перших. Але якщо знищити єдино важливу для них ілюзію, то вони створять ще одну дуже подібну, щоб ті, хто попереду, не втратили право контролю, адже це довело б їхню мізерність, відсутність якої підтримує прагнення всіх до перемоги в безкінечному змаганні, що не має обмеження у кількості переможців, але нікого й ніколи не нагороджує.
Ці створіння навчилися рити надмірно глибокі нори, щоб дістати блискучі камінчики, повертати небу море і заплутувати вітер, та досі не вміють робити свідомий вибір напряму свого розвитку, адже всі їхні здобутки були б марними без підтримки випадкового спостерігача з подібними ідеалами. Тепер вони не вміють оглядатися, а тільки крокують у заданому ритмі, щоб не опинитися за межею влади стереотипу.
Невпинний потік безглуздої інформації підтримує сталість середовища проживання спантеличеного рекрута. Презентація безлічі прикладів образу типового успішного мешканця унеможливлює подальше адекватне ставлення до тих, які забули думати можливими рухами цих моделей. Та все ж їхній ідеал не є абсолютно відповідним до стилю проживання найкращих ляльок. Тож населення поділилося на тих, що підтримують прагнення до ідеалу та тих, що зневажають його. Невиправданим є те, що усі мешканці оцінюють своє ставлення до висунутих правилами контролю ідеалів та порівнюють своє суспільне положення їхнім, що й призводить до знецінення власних ідей та принципів.
Ілюзія неминучості зіткнення з майбутніми неочікуваними змінами спричинює безглузде прискорення у виборі подальших дій, внаслідок чого становище людини визначається випадковими обставинами, що створює картину постійної обмеженості вчинками інших жителів, чиї пріоритети чомусь були визнані важливішими за власні. Постійне перебування у тому ж просторі визначає хибну сталість оточуючого середовища. Споглядання подібних виявів дійсності, що були штучно впроваджені для уподібнення світоглядів більшості, ув’язнює їх у найпоширенішій системі образів ідеалу, вихід з якої здається непотрібним, оскільки зруйнує уявлення світобудови.
Викради свою спробу втечі з натовпу…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260015
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 16.05.2011
Відблиски світанкових вогнів засліплюють мрійника, який на даху п’ятиповерхового старого панельного будинку спостерігає за метушнею поодиноких авто на центральній вулиці міста. Навіть при відсутності перехожих місто належить людям. Причиною цього не є рівні, покриті бруківкою, дороги чи дірки штучних помешкань, в яких губляться промені ранкового світила. Все через нього, того непідвладного стереотипам та відкритого для нових істин одинака, який своїми урбаністичними думками порушує короткочасне забуття світу щодо людського панування.
Шукач неординарних виявів дійсності намагається знайти різницю між буденним рухом мешканців переповненими вузькими смугами, які оточують витвори сучасних помешкань, та відносною порожнечею простору, сповненого смутком і надмірним спокоєм. У цьому стані світанкової бездіяльності місто не прискорює плин часу, адже такі пастки примітивного зацікавлення, як яскраві вітрини чи різнокольорові величезні малюнки на пласких дощечках, піднятих залізними балками до рівня третього поверху, не відволікають від власних міркувань, а отже й не змушують оцінювати своє ставлення до певного витвору цивілізації, життєво необхідного для надто урбанізованої особистості, бо не тотожні з тимчасово оточуючою дійсністю. Втрачається ілюзійна корисність наявності подібних пасток. Але небезпеку втрати уваги та часу бездумно крокуюча людина не помічає. Її думки непомітно загарбують хибні бажання та наміри марних вчинків. Подальша оцінка дій та прагнень відбувається лише з врахуванням пріоритетів пасток, що спричинює втрату власного ставлення до виявів оточуючого світу.
Мрійник не мав можливості обирати саме це місто для подальшого перебування, але воно, на його думку, мало чим відрізняється від інших населених пунктів. Життя на території без урбанізації майже не можливе, та й жити без суспільства він не вміє. Він не має причин перебувати на даху будівлі так само, як і в будь-якому іншому місці. Йому сьогодні закортіло побачити поступове пробудження безладу, створеного людиною на переповненому та оточеному подібними істотам клаптику Земної поверхні, з іншої точки простору, аніж звичайно. Бажання отримувати більше уваги та бути у центрі нібито важливих для сучасної людини подій, що були визнані такими на основі вимог примітивних пасток, привело різних за первісними ідеалами жителів до цієї однорідної суміші подібних бажань і прагнень, у якій найменше відхилення від встановленої основної норми вважається неприйнятною помилкою. Це спричиняє усамітнення нетипового та його подальше перебування на наступному щаблі відходу від реального світу і відкриття нової більш штучної системи, вигаданої для подібних, несхильних до правил основної матриці, людей. Такою системою може бути суспільна мережа чи гра, що імітує життєві ситуації вигаданої людиноподібної істоти. Мешканці, що поринули у світ штучної реальності відрізняються вузько направленим мисленням, адже не шукають іншого заняття, аніж бути частиною примітивної пастки.
Вулиці та провулки наповнюються жвавим рухом людей та їх механізованих творінь. Важко знайти когось, хто б не поспішав крокувати у невідоме крізь перешкоди, коли можна з меншими зусиллями досягти своєї мети, обравши інший напрям. Та пастки примітивного зацікавлення створюють ілюзію неможливості подальшого переміщення без боротьби з їхніми проявами.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252485
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 08.04.2011
Скалічена комаха, у якої немає шансу знову опинитися на волі, невпинно намагається знайти вихід у знайомий безмежний простір. Пересувається вздовж контуру округлого предмету, що обмежує її свободу. Втративши чотири кінцівки під час спроби втечі, вона не покидає останню битву свого життя. Це створіння шукає безпечне місце для подальшого існування. Можливо, воно не знає, що є смерть, або іншого варіанту, аніж жити просто не враховує. Воно досі не розуміє, що знаходиться у пастці, з якої не вибратись.
Людина, яка спостерігає за марними, на її погляд, спробами комахи не завжди усвідомлює свою владу, яку вона сама собі визначила, над життям чи то благополуччям цього створіння. Людина може його вбити або знівечити, але ніяк не зможе пояснити йому, що стала власником його майбутнього. Ця відносна нижчість у світосприйнятті надає комасі статусу іграшки людини. Коли власника це перестане цікавити, у комахи досі залишиться бажання врятуватися, але її фізична примітивність не надасть їй такої можливості. Можливо, колись людина про неї згадає, якщо конструкція катувань заважатиме. У людини навіть може з’явитися жаль до комахи, але це вище створіння не мало часу, аби врятувати життя того маленького мешканця. У людини з’явиться думка, що краще було б вбити комаху, щоб та не страждала. А що людина може розуміти щодо комашиного існування, якщо навіть своєчасно не оцінила її фізичне існування, щоб витратити на її порятунок кілька секунд, що потім провела бездумно, вдивляючись на рухомі картинки шедевру електроніки.
Комаха на моєму столі досі жива та шукає вихід. Я бачу її кволість та її метушливі спроби. Чому я раніше не помічала, що ці створіння також піддаються паніці? Усвідомлення її складного положення змушує мене шукати поміж незліченних варіантів дій щодо неї такий, що б не зганьбив перед нею мого статусу людини. Так, навіть перед цим малим потворним створінням можна себе принизити, але мало хто це розуміє. Вбивши її, я продовжу примітивну систему вбивств слабших сильнішими. Якщо залишу її помирати, то знущатимусь з неї, проявивши егоїстичну бездіяльність або ж негативну рису свідомого смакування власної незаслуженої влади над долею іншої істоти. Відпущу її – наче й зроблю гарну справу, але при відсутності чотирьох кінцівок вона тільки втратить віру в колишнє уявно змістовне існування, а так її карати – то вже краще й вбити… Я також можу відтепер дбати про неї, взявши всю відповідальність за її життя на себе. Це створить ще одну ілюзію, що доповнить комплекс безглуздих причин для подальшого життя.
А, взагалі, хто кращий? Комаха, яка впевнена у своїх намірах чи людина, яку розважає прагнення комахи, хоч сама вона навіть не відшукала власної мети? Комаха не має сумнівів, вона використовує усі, надані їй можливості, а людині не вистачає спритності, щоб у купі інформації та варіантів подій обрати ті, що справді чогось варті відносно первісних причин існування життя.
Я вб’ю комаху, хоч і не вважаю це правильним рішенням. Мені просто вона набридла, а відпускати її у зимове повітря я не наважусь, адже там вона, на мій погляд, також не матиме майбутнього. Я вб’ю комаху, бо вона без мого дозволу пересувалася по стіні моєї кімнати. Вона слабша й перебувала на території мого обмеженого простору. А тому я її знищу…
Комаха мертва… Хрускіт кісток її зовнішнього скелету пронизав тишу вечірнього смутку. Її передсмертні рухи видавали відчай та біль, що вона змогла відчути своєю примітивною нервовою системою. Навряд смерть цієї комахи чимось відрізнялася від смерті будь-якої іншої істоти цієї планети, але вигоди з неї ніхто не отримав та й сумувати за нею ніхто ніколи не буде. Та це й не має вже ніякого значення, адже комахи, за якою я спостерігала, вже не існує в цій реальності, а матеріальні залишки її істоти завдадуть мені трохи клопоту.
Ось і кінець історії про втрачене життя маленької істоти, яка жила та раділа, але невдало обрала траєкторію переміщення, що й призвело до її загибелі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245289
рубрика: Проза, Філософська лірика
дата поступления 06.03.2011
Ранкова вулична метушня. Люди, які поспішають виконати безглузді завдання сьогоднішнього буття. Хтось вже встиг випити свою денну порцію кави, чудового напою, що допомагає вижити у цьому безкінечному хаосі думок і подій. Похмурі обличчя відображають справжню сутність великого міста, що поглинає сили мешканців, руйнує сподівання самореалізації, зате створює ілюзію неможливості стати самотнім привидом власних спогадів. Присутність випадкових перехожих доводить, що світ досі існує. Існує, та чи подобається він цим спантеличеним створінням, які вже забули, як пахне у лісі весняний світанок, як шепочуть дерева і кличуть до себе безмежні простори. Ці чуття розчинилися в цигарковому димі й шумі відвідувачів брудного клубу. Просто зникли, не залишивши слідів, щоб навіть випадково не знайти дорогу до їх закурених думок.
Пачку солодкого забуття, наповнену циліндроподібними паличками сумнівного підвально-рослинного походження, носять у лівій кишені деякі з мешканців міста спантеличених. Вони тепер не мають достатньо сили аби позбавити себе останньої можливості поринути у власну свідомість, чисту від хаосу урбаністичного життя, в якій так затишно й більше не треба доводити свою авторитетність. Але ця мандрівка триває недостатньо часу, аби осмислити всі події, що сталися за проміжок існування між нею та подібною попередньою. Через це використання чарівної сили тютюну набуває прискореного ритму, що зупинити, здається, тепер не можливо.
Цим істотам важко зрозуміти причину свого пересування у колі таких самих істот. Цінність власного існування загублена серед купи сподівань та намірів випадково крокуючих поряд фізично подібних, але відмінних у ступені нахабності та суспільно оціненій важливості ідеалів. Деяких називають потворами за їх відмінні переконання. Їх змушують слідувати вигаданим догмам певної суспільної групи. Та є й такі, що не коряться примарній свободі обирати поміж типових сценаріїв свою долю й поводитися відповідно її виявів особистої гідності. Сміливців небагато, тому бій між системою та одинаками безглуздий. Співіснування осіб привело до фатальної переорієнтації їхнього бачення мети життя. Вона стала мізерною, її розуміють як одержання якогось нібито важливого фізично існуючого або досі не вигаданого предмету.
Сила вражень від прожитого за сценарієм життя не може конкурувати зі смаком власних фантазій: блукання в думках займає більше часу, ніж спроби досягти обраної мети. Усвідомлення цього відбувається запізно, тому їхнє повернення у зовнішній світ можна й не здійснювати.
Серед цієї ранкової метушні, якщо зупинити плин вузько направлених думок, можна віднайти власну істинну сутність. Адже ти один, хто зупинився. Єдиний, який не рухається разом з цим перенаселеним світом в майбутнє. Маєш шанс відчути плин часу й уповільнити його для свого унікального світосприйняття. Вони – спантеличені, які не можуть прокинутися й повернутися з простору уявного життя, створеного обставинами й обмеженого виявленими наслідками. А ти – той, хто випадково на мить прокинувся, щоб мати змогу згадати, ким насправді є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236357
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 22.01.2011
Плутаючись у думках та спогадах, намагаюся згадати події минулорічного існування. Десь у глибині свого єства зустрічаю істоту, що очікує можливості мене повністю поглинути. Що це? Я цього досі не зустрічала. Якесь створіння знає усі мої страхи та бажання, але воно не спроможне забрати моє теперішнє, йому належить все те, що вже сталося. Це сукупність моїх минулих ідей, прагнень, переконань, отже воно мене не зрозуміє, навіть те, що живе всередині не в змозі сягнути кордонів особистого світогляду, хоча й запізнюється лише на одну мить... А що як перестати мислити лише на одну днину, може, тоді матиму когось, хто б знайшов у вирі думок те, що колись загубила. А чи вийде? Чи можливо покинути існування, будучи фізично повноцінним? Треба спробувати...
А чи витримаю погляд того, що якнайкраще знає мене?
Чекати... чекати...
Можливо вже час звернутися до істоти... Привіт! Що ти робиш? Ні, потворо, не їж мого бридкого минулого життя. Я не це мала на увазі, коли хотіла очистити місце для нової ідеї. Покинь! Не можна просто так відцуратися від усіх помилок, їх слід берегти, аби не впасти ще раз у той же бруд! А може, так буде краще... Що ще ти робитимеш? Скажи, чому ніхто не розуміє ціну часу? Навіть будучи у повному відчаї, людина не перестає витрачати його на пусті думки про можливі варіанти без якоїсь там важливої похибки? Кажеш, вони просто не зустріли своєї істоти... А чи всі такі створіння, як і ти, допомагають своїм господарям з чисткою вікон світогляду, чи це ти в мене єдине таке добре й чуйне? Ні, мені все одно, не це я вже давно хотіла в тебе спитати. Чому усі навколо живуть тим життя, яке хочуть покинути, спілкуються тими словами, які їм не подобаються, вживають їдло як щось особливе, блукають серед байдужих до них людей, намагаючись знайти когось близького, щодня сплять, хоч і бояться марнувати час, не покидають марних сподівань, б'ються за безглузді трофеї, коряться безсенсовним догмам, ховають у колисці свої страхи, бачать ніщо у порожнечі, плачуть разом з дощем, але не помічають сліз власної душі, Якщо можуть існувати у власному ідеальному світі мрій? Тоді власне фізичне існування з потребами тіла було б непотрібним. Чому люди повинні жити у цьому вимірі, а не так, як ви, тішитись, існуючи спостерігачами?
Ні, я не хочу так довго чекати. Забери собі моє життя, а мене відведи у свій світ!.. Як це не можеш! Ви там усі окремо? Зовсім ніколи не спілкуєтеся, бо це не має сенсу, адже кожен усе знає? Це ж чудово!
Де ти? Повернися! А як же я! Не залишай мене тут серед цих байдужих та нерозуміючих...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229869
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 19.12.2010
Темрява добріша світла:
Може дати мріям крила,
Двері всім думкам відкрити,
І бажання пояснити.
Дозволяє дихать в снах,
Відчувати біль та страх.
Існувати, щось шукати,
Світла дивину ховати.
Почути в серці каяття,
Душі віддалене ниття,
Дивитися в брудне вікно
Своїх ідей, причин повно.
Очі сумління ще ясні,
Коли їх бачиш в темряві,
Де вже нема тих зайвих дум,
Суспільних цілей, гніву глум.
Вдивлятися в порожні діри,
Блукати серед пилу днів,
Відповісти на всі питання,
Ти зможеш в тіні своїх дій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229827
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.12.2010
Безмежжя сутінками вкрите,
Кінця живе не може віднайти.
Довкола вічно залишатись буде,
Та спокій марно хоче все знайти.
Чи заважишся ти перейти межу,
Що розділяє існування і життя,
Чи зустрічатимеш щораз буття,
Сумуючи за втраченими днями?
Всі цілі марними собі вбачаєш,
Коритись долі рішенням вважаєш.
Бажання знати істини не маєш,
Ночами сніжними вже не блукаєш.
Навколо дивишся байдужими очима,
І щоб обмежити свій простір є причина.
Боїшся поглядів, що ріжуть без упину,
Бажаєш осягнуть причини світоплину.
Чому ховаєшся від докорів безпутних,
Які не мають наміру нового вчить.
Лиш відголосами лихих дум марних
Вони є, існують всюди, чинять гніт.
Колись давно тобою обрана мета
Тепер без світла мерехтить і тане
В русі думок швидких, пустих надій,
І намірів отих сумних…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227345
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 08.12.2010
Калюжа сліз на купі мотлоху...
Невже, невже була така суттєва необхідність кидати усі мрії, прагнення колишнього світогляду, аби зазнати миттєвого краху нової ідеї.
Тепер вже існує отого *Було*, нема іншого *Незабаром*. Є одне теперішнє, яке не має причин та наслідків, лише нескінченні докори минулого та розчарувань щодо майбутнього. Але ж чому, коли більше нічого не турбує, досі течуть сльози. А що таке сльози? Суміш водню з оксигеном та трохи мінеральних солей... Все просто, та навіть якщо перестанеш пити, цей потік не припиниться. Він виникає не з хімічних елементів, його створюють безнадія, сум, може, і нудьга.
Калюжа сліз на купі мотлоху...
Можливо ще є надія оживити горем буле, та в цьому світі це не діє...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226636
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 05.12.2010