| Сторінки (3/242): | « | 1 2 3 | » |
Відпустка на дикому пляжі за межами географії:
топтати ногами фосфористий молюск у піску,
дивитись на зорі та думати про майбутнє.
Shine on you crazy diamond.
Життя - це пошук себе у мандрівці мостом,
якого немає на карті,
який не загуглиш,
про який не розкажуть у школі,
хіба що на фрішному тренінгу.
Коли твій шлях невідомий,
коли твоя зірка - по інший бік горизонту,
що залишається, окрім примарної віри у завтра?
Wish you were here.
Поступово звикаю бачити друзів лише у сторіс.
Ми і раніше застрягали, фасовані по містах,
кожен сам у собі, у комфортній мушельці
звичного способу мислення,
буденних розмов,
релігій та іншого мотлоху.
Навіть такого літа, як це, варто співати пісні,
читати поезію, їсти креветки та кавуни,
міряти час хіба що черешнями у пакеті.
Хай кожен твій вечір нагадуватиме рок-альбом,
хай кожне фото на телефоні буде його обкладинкою.
Come on baby light my fire, come on baby light my fire.
P.S. Ніколи не знаєш, яке саме почуття гумору у твоєї долі.
08.2020
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958846
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.09.2022
та, на яку щодня дивився у школі, дарував валентинки та боявся запросити на танець — проєктує мажорні віли в Італії.
та, заради якої 15-річним блукав нічною Троєщиною, працює в консалтингу у Швейцарії.
та з якою ходив на довгі ночі короткого метру, спілкувався в метро китайською — із чоловіком на острові біля Австралії.
та, з якою я цілувався о першій ночі десь в Острозі - четвертий рік медитує в Тайланді.
та, заради обіймів якої долав часові пояси, купався в нічному місті, ховався від гуртожитських тарганів - також успішно емігрувала.
та, з якою кохався востаннє перед поїздкою у Китай — так і лишилася вдома, але одружилася з іноземцем.
та, за яку хвилювався на Шипоті, та об заклад вальсував у Сільпо, змінила міста, чоловіка, має собак і дитину.
натомість та, з якою обмінювався поглядами на студентських олімпіадах, змінила політичні смаки та працює на окупантів.
та, заради якої я вперше не повернувся додому, обіймаючись до світанку, та цілуючись біля Шолом-Алейхема, напевно, забула вже мову та навчає чужих дітей Тель-Авіва.
навіть та, яку «я бачив востаннє чотири роки тому», фасує у Дубліні гуманітарку.
тій, з якої не зводив очей на поетичному вечорі - не пощастило в дорозі,
ту, на яку покладав неймовірні надії — забрав проклятий ковід,
ту, з якою передивився всього міядзакі — війна.
ворожки, юристки, перекладачки, гідеси, поетки, співачки, фотографки, режисерки та архітекторки (а ще на диво багато комунікаційниць) —
радий за тих, хто віднайшов себе, своє місце, кохану людину, улюблену справу.
всі ви, рідні моєму серцю, розкидані світом із власної волі, або за велінням долі, є найкращим підтвердженням глобалізації.
p.s. смерть — це також певною мірою еміграція.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=958265
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 31.08.2022
любовні трикутники і піраміди потреб,
кружечки нічних повідомлень,
дві паралельні прямі,
що ніколи не перетнуться
(у межах шкільної програми).
єдине, що має значення —
ким були твої вчителі.
«вчи математику, — казала Наталя Сергіївна, —
не списуй чужих помилок, а роби свої».
тому ми і ходимо колами,
якщо пощастить — по спіралі.
сума квадратів квартири
не гарантує щастя,
добуток лайків і коментів
не гарантує слави
і вічно хтось ділить тебе на нуль.
всі ми — частини множин:
нулі, одиниці та графіки.
куди б я не йшов, мені кажуть:
«знайди свою точку, тримайся її,
бийся за неї, виховуй її дітей.»
така задача із зірочкою
без відповідей та підказок —
лише для задротів-фанатиків,
закоханих і золотого відсотка.
будь ласка, Евкліде,
дозволь цим прямим перетнутись.
P.S. Про більшість речей можна домовитись, навіть у математиці.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=925472
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.09.2021
and each one’s is the treasure
but not to keep as gold.
(с) Sophistication
на пляжах чорного моря та чорногірських стежках
у богом забутому барі десь на осокорках
де б не зустрілись ми, я можу лише одне:
забувши про декорації, дивитись на тебе, М.
[i](дай мені сили, сміливості, волі і духу
більше ніколи не відпускати/не брати тебе за руку)[/i]
тасуючи схід та захід у п’яній колоді карт,
ти випробовуєш серце моє на стійкість до втрат.
і що б не казала мама про ліки від почуттів,
єдине що має значення - очі стамбульських котів.
[i](планета сповільниться, аби я промовив у тиші:
тримайся від мене подалі/не покидай мене більше)[/i]
колись моє море замовкне, ти також нарешті заснеш
у теплому ліжку літа, без повені, граду, пожеж.
наш потяг скасують разом із загубленим вантажем,
та поки цього не сталось, я їду до тебе, М.
P.S. Ще трохи - і я навчусь любити із дотриманням соціальної дистанції.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923587
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 29.08.2021
О капітане! Ваш Carpe Diem - провальна стратегія
Проти таргетованої реклами.
Часто я наближався до того, що в школі ми називали щастям
І віддалявся від нього, бо бачив потвор, що привчились красти,
Фальшиву яскравість глянцю, конвульсії замість танцю
Та тих, кого за жодних умов не бажав би зустріти поглядом вранці.
О капітане! Література пустила в мене коріння занадто рано.
Дорослі (ті, хто мав би мені передавати досвід)
На всі мої запитання мовчали, переважаючи тільки у зрості.
Коли розглядаю інших, мене зазвичай переповнює злість,
І хоч десятки поганих перекриває одна добра вість,
Я часто просто не маю того, хто мені її розповість.
О капітане! Що може статися з тими, хто ночував на засніженому Піп Івані?
Я знаю, що подорож - це відчайдушне бажання дістатися краю,
Це світ, де тобі ніхто не повинен, ніхто не чекає,
Де доля зводить людей переважно раптово, як обриває сходи
Тисячолітнього храму, який розмивають ґрунтові води -
Це неймовірно надійна тюрма та водночас - найкращий сховок.
О капітане! Ми увійдемо в історію не інакше, ніж персонажі Данте,
Як номінанти премії Дарвіна, практики Бритви Оккама,
Нащадки сміятимуться над нашими українськими іменами.
Шкода, але ми, що для спільної справи ніколи не шкодували сил,
Що зупиняли ідеології та вигравали війни за допомогою слів,
Не знайдемо як виправдатись перед робітником, що випадково до нас підсів.
О капітане! Найкращий життєвий план - це відсутність чіткого плану.
Я засинаю у потязі десь на південному сході Китаю
І зранку поняття власного "я" поступово зникає,
Я сам собі імператор, патрицій, плебей і Брут.
Змиваючи з себе шкіру, знаходжу під нею свіженький бруд,
Але чомусь не дивуюсь тому, що він, як і я, опинився сьогодні тут.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=923314
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 27.08.2021
Що б розповів вам мій захід сонця на скелястому пляжі Рієкки,
де не було нікого, крім їжі із супермаркету та спогадів двох людей?
Запах свіжих булочок, шурхіт піску та невидиме око Бога.
Відчуваючи на язиці смак помаранчів, свободу та всеможливості,
Я торкався повітря, теплого, ніби твоя долоня, чистого, як щоденник.
Вечір грав блюз кольору тихих хвиль,
голосом заблукалих підлітків
з відлунням мого щасливого сміху.
Довкола лиш скелі, на яких постало місто,
безмежний простір Адріатики.
Море, ці скелі, і спогади рідних облич.
Заплющивши очі, я знав, що не залишусь сам, зі мною – мої голоси.
Тоді – і донині вони говорять наступне:
-Сашко, це свобода, чуєш, хапай її. Ти ж так її прагнув.
-Чекаю на тебе вдома.
Рівень суму вимірюється щастям, і навпаки.
Сумую за вами, мої голоси. Ношу вас у потаємній кишені серця.
Звільняю для вас вечори, присвячую вірші та сни.
Доївши останню булочку,
підношу до губ металеву гармоніку
і, вкотре зігравши "до",
повертаюсь на вписку.
осінь 2015
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922668
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 19.08.2021
Capo3 (Am-Hm7-Em)
ми з тобою пройшли кілометри доріг,
все що набрали в кишені - це сірий пісок вокзальний,
Щирі закохані погляди друзів, які не зважають на вік,
Теплі обійми того, кого бачиш востаннє.
Час позбавляє наївності і тепла,
Ти замість книги кладеш у наплічник балон перцевий.
Вір у хороших людей і не бійся, що правда не перемогла,
Дорога далека. Побачимося на кінцевій.
(C-Em; C-Em; C-D-G-Em; C-D-Em)
Приспів
Ми збудували дім на одній із вершин,
З довгих нічних розмов після гучної ватри.
Тих, кому доля вказала на шлях мегафонів, плакатів і шин,
Підлістю, підкупом, зрадою вже не зламати.
Осінь жорстоко розкидає нас по містах,
На згадку лишивши у грудях тиху любов печальну.
Мила моя, пам'ятай свою клятву, попереду - висота,
Невпевненість тут може наслідки мати фатальні.
Тож як побачиш світло - на нього іди
Хай тобі світять люди так як на небі зорі.
Хай вітер збиває намети, а сніг засипає вчорашні сліди -
Коли я покличу, сідай на найближчий потяг.
Приспів
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=922261
рубрика: Пісня, Лірика кохання
дата поступления 15.08.2021
Можливо, ми би могли бути разом.
Зустрітись, cказавши однакову фразу,
Ділитись піснями від репу до джазу,
Сміятися з дивних людей у купе
У потязі "Серпень - Чуфут-Кале".
Нам сонце було би дороговказом.
Якби ми зустрілись за інших обставин,
Я записав би з тобою кавер,
Я би поїхав з тобою у Малин,
Вапнярку, Рубіжне та Синевир –
У Києві та на верхівках гір
Я готував би для тебе сніданок.
Якби ми були хоч трохи, та інші,
Ми би навчались в одному виші,
Сиділи на березі моря у тиші,
Жбурляли у темряву камінці,
І наші обійми були би міцні,
Ми б спілкувались не тільки у віршах.
Якби в піні днів ми жили, в карнавалі,
Ми б оселилися десь у Полтаві,
Але інші ролі у нашій виставі:
Моя - відпустити тебе у світ,
Твоя - не чіпати моїх обріт,
Щоб рухався світ і надалі.
Солодко-тривожні "якби" і "тоді"
Розходяться колами по воді,
Приходячи ввечері у вихідні,
Коли єдине, на що вистачає сил -
Читати один із твоїх постів,
Не рушачи жодних кіл,
не прагнучи жодних дій.
P.S. Не обов'язково торкатися води, аби побачити сплеск.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=921978
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.08.2021
що ти знаєш про щастя?
стрічати світанок у горах,
стрибаючи під Запаску.
"янезабудутебеніколи"
звучить на вершині інакше, ніж у містах.
під гіпнотичний ритм слова стають абсолютом.
не-за-бу-ду!
Безсмертний вчить тебе танцювати,
енергія рухає колом, де стерті кордони
для тіл і свідомості.
все, що потрібно - нарощувати амплітуду
і падати заколисаним у траву.
дві галичанські мавки схилились
над чернівецьким поетом,
він каже: "я навчу вас поезії ночі"
і вони вірять, ідуть за ним.
магія гір розповсюджується на тіла,
а особливо - на органи у грудній частині.
"кохати простіше, ніж дихати", - каже Безсмертний, -
"коли над тобою - зірки, а не стеля".
вслухайся у музику, пий настоянку молодості,
розумій усе з напівслова,
коли у темряві торкнулись твоєї руки.
"ви чудові" - кричиш музикантам на сцені,
а також людям під нею.
Безсмертний спиняє твоє розпашіле тіло:
"тихіше, хлопче, не квапся,
ніжно передавай немовля тепла.
танцюй капоейра щастя,
повторюй рухи за тінню
та відображенням у Пруті."
гірські річки звучать абсолютно інакше,
вони не соромляться власної сили,
сміливо течуть назустріч морю.
закінчивши танець ранку, ти чуєш лише одне:
"я не забуду тебе.
ніколи."
2015
p.s. музика в горах сприймається набагато глибше, тому що розумієш, що музика - це і є все, що тебе оточує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920578
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.07.2021
Привіт, Робінзоне! Світ обертається з минулого четверга.
я хотів тобі повідомити про перезапуск,
але не знайшов твого профілю в Instagram.
Та й зрештою, навіщо тобі інста,
коли ловиш рибу в Індійському океані.
Усі, хто тебе пам'ятає, вважають тебе мерцем.
Ти не заходиш у твіттер, а, отже, тебе не існує.
У фільмі про тебе нема еротичних сцен,
Книга, як завжди краща, але заскладний сюжет
Відлякує читачів, як ретроградний Меркурій.
Я знаю: ти невимовно самотній, і не тому що один.
Ми схожі у своєму чеканні на п'ятницю.
Туристи пливуть у твій бік на мажорному кораблі,
Але розвертаються, загрузнувши на мілині.
Вони обирають обходити гору, аби не паритись.
Кладу у цю пляшку траву та останній айфон –
Важливі стовпи гуманізму та віри у завтра.
Свобода - можливість замовити убер або уклон,
Все інше - це наслідок місця народження та хромосом.
Коли прочитаєш - відправ на переробку тару.
P.S. У сучасному контексті "залишити після себе слід" набуває множинних значень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=920278
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.07.2021
#koop island blues
у місячну ніч серед тисяч чужих ліхтарів
у випадковому місті на березі Чорного моря
я сяду на мокрий пісок та спитаю у хвиль
чи справді існує все те, що поєднує нас із тобою.
ти дзвінко смієшся, та ще красивіше мовчиш,
ти маневруєш між рифами слів океану емоцій.
із кожним припливом я чую тебе у собі все гучніш,
чекаючи дні і роки, як Ассоль, я втрачаю спокій.
на суші ніхто не говорить про море, про тебе і сни.
виходити з порту безглуздо за наших обставин.
мені залишаються лінія берегу, спогади, записник,
невидима гра без судді, переможців та правил.
хвилюйся, о море, єднаючи наші міста,
хвилюйся за тих, кому пощастило її любити.
коли вона сходить на берег, дораховуй до п‘ятиста,
щоб зберегти її слід, перш ніж назавжди змити.
P.S. Інколи відмовитись від навіювання означає відмовитись від важливої частини себе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=919889
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 18.07.2021
Мистецтво прощатись дається нелегко,
Вивчаючи погляди як монологи,
Ми розбиваємо серце мов цеглу,
Встеливши між собою дороги.
Що нас об‘єднує, окрім лайків,
Віршів, відірваних від контексту.
Наше життя - тріумфальна арка,
Яка тріумфально сама розіб‘ється.
Я відчуваю тебе і твій голос
Словами байдужої провідниці:
«Вставайте, за 30 хвилин мегаполіс.
Здавайте любов та звільняйте полиці»
І я забираю себе з горизонту,
Ніяких листів та ніякого смутку.
Прощатися - це забувати контур,
Але пам‘ятати деталі малюнку.
P.S. Очікування робить рідкісні зустрічі водночас і приємнішими, і гіркішими.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889303
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2020
Я народився в найкращому місті,
середню школу закінчив на трійки,
На вулицях часто бувало тісно
Ми з нетерпінням чекали бійки.
З дитинства я знаю, що значить сила
Батько глушив місяцями вермут
Мати мене нещадно лупила,
Тепер я працюю в спецпідрозділі беркут.
Губи у піні, вуса в молоці,
Щит зі спецсплаву у лівій руці,
Стіною для тих, хто керує ринком
Я залишаюсь. Це моя країна!
Тоді коли ви замерзали на мітингах,
Я прогинався за двісті гривнів
Моя свобода - це право вибору
Між гаманцями комуністів та ригів.
До біса усю соціальну активність,
Лежу на дивані у приступі ліні
на мене схожий, синочок виріс,
Ми продаємо своє покоління!
Чипси в руках, пиво в животі,
Хочу до європи, живу у смітті.
На чужі мільйони пускаю слину
Я залишаюсь. Це моя країна!
Звання депутата верховної ради
Найкраще, що може зі мною статися.
Зібравши міцну і вірну команду
Я продаю все, що може продатися.
Скільки лишилося вільних заводів,
Скільки доріг і дірок у бюджеті,
Продавши людей із землею на сході
Плюю у обличчя усій планеті!
Долари в руках, ікра в животі,
Офшорні рахунки, батони золоті.
Жодної години без кокаїну,
Я залишаюсь! Це моя країна!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=887004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 26.08.2020
Де твій протест, молодий поете,
Що ти спроможний мені сказати?
Я прочитаю у інтернеті
Тисячу версій твоєї правди.
Що ти забув на високій сцені,
Нащо ти вийшов до мікрофона?
Розповідати жарти говнені,
Селфі робити китайським айфоном?
Вірші твої набридлі і душні,
В'яло прочитані із листочка.
Місце твоє однозначно на кухні
(Правда не знаю, чи на високій).
Кажеш, що ти - небожитель Олімпу!
Ти - не Старбакс, а Аромакава,
Яку я ніколи не став би пити,
Ти не потрібен нікому і даром.
Ти наполегливо робиш вигляд
Контркультурного інтелігента,
Але твої вірші - це тільки вітер,
Щоб стати відомим - ти маєш померти.
P.S. Справжній діалог можливий лише при зоровому контакті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885220
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.08.2020
Я заходжу в київський тіндер хіба для сміху
Кожна третя дівчина – супермодель або чемпіонка з бігу
Кожна п’ята шукає папіка або вегетаріанка,
Якщо перші дівчата з Житомира, інші – із Могилянки.
Кожна четверта вірить: пафосна фотка яхти
допоможе начаклувати айтішника та діаманти,
Щось написати про себе можуть відсотків вісім,
Але це зазвичай не Шекспір, і навіть не AC/DC.
Мало хто бісить більше ніж випускниці Шеви,
Що пишуть англійською, ніби Бердичівські королеви.
Кажуть, що хочуть у Францію, типу щоб їх звозили,
І їх-таки возять, бо вони зазвичай красиві.
Як і всюди, тут є внутрішні коди, магічні слова:
Чотири двадцять – їй до вподоби хороша трава
Open-minded – у неї є хлопець, та це не проблема,
“Маю дитину” - навряд чи піде з тобою на «Схему»,
“Люблю футбол” - готуйся зустріти принцесу Ксену.
Ніщо не скаже про тебе краще, аніж твоя інста,
Тому перед тим як викласти щось, дораховуй до п’ятиста,
І якщо ти хочеш похвастатись фоткою з Балі,
Краще запости у її твітер або покажи мамі.
Бо чесно кажучи, друзі, ваші подорожі За***лі!
Складно бути чоловіком в емансипований час,
Вона тебе лайкає, ти пишеш їй перший, думаєш «полюбас»,
Після трьох днів мовчання, коли ожив би і Джізус,
Вона тебе банить, ніби у тебе коронавІрус.
І ось я знаходжу нормальну дівчину, не художницю, не поетесу,
В її тата немає рушниці, в її мами - до мене сексуального інтересу.
Ми зіграємо з нею у гру, де вона – королева Дейнеріс, а я - її грубий татарин,
Я і зроблю те, чого так і не зміг її колишній, Мультфільм Гагарін!
P.S. У стосунках люби себе в першу чергу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884943
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2020
Я наповнив тобою свої легені
І протиснувся в ледь привідчинені двері
Вагону, що рухався в бік автостанції.
"Не пручайся, - казав машиніст мені, - не пручайся."
На останній сторінці тебе з нетерпінням чекає втома,
Бібліотекар стоїть над плечем, насміхається, каже, ти вдома,
З-поміж ста імовірних рішень я обираю найбільш невдале,
І гублю, ніби тінь пополудні, все що доля мені надала.
Я вбираю у себе занадто багато ніжності й злості
Шумовиння ночей і днів у синім пасмі твого волосся,
Я заповнив останню сторінку свого щоденника
І тепер що куди невідомо, я не знаю свого знаменника.
Я блукатиму по серцях, у колючі спогади вбраний,
Кожен погляд як ніж, кожне слово - як рана.
Навіть доторки і цілунки - тільки тіні бліді Діалогу,
Прокидайся і йди, пам’ятаючи сміх мій, забуваючи вже не потрібну мову.
P.S. Зазвичай нам лише здається, що ми розуміємо одне одного.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884942
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.08.2020
Луангпхабанг зустрічає дощами.
О третій ночі ховаюсь під найближчим карнизом
Будинку, що зведений завдяки амбасаді Франції,
Про що недвозначно говорить табличка на вході.
Мокрий, невиспаний, але задоволений від факту знайденої розетки,
Читаю вірші Чупи та Боднара, співців українських доріг,
Що силуються нівелювати відстань.
Вже третій день намагаюсь доїхати до столиці,
Але автостоп тут - доволі сумнівної якості.
Блискавки розрізають темряву, як новенькі автівки - німецькі бани.
Ніхто не звертає на мене уваги,
Втома топить у сон.
О шостій перші мопеди пробуджують безповоротньо.
Із неба не крапає, але від цього не легше.
У мокрих сандалях крокую на вихід з міста,
По дорозі спостерігаючи традиційне приношення їжі монахам,
В яких, на відміну від мене, немає потреби в грошах.
Їх знімають на Кенон десятки туристів,
Переважно із Західної Європи.
Поповнюю запаси питної води за допомогою восьми слів лаоською,
І, мокрий від спеки, вивалюю тіло на трасу.
За цей час встигаю не звернути увагу на 10 вітань моторікш,
Яким здається, що іноземці не мають права ходити пішки.
За вісім годин дістанусь В'єнтьяна в машині двох французів з Марселю.
Хай живе Революція,
Хай живе автостоп!
2016
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882004
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 07.07.2020
що протиставиш ти зараз холодним стінам квартир?
дивно, що ми помітили ізоляцію тільки нині,
коли всі набуті зв'язки обірвано, хто мені ти?
вічнозелена цятка на мапі сумної країни.
ти, що впустила мене без квитка у загальний вагон,
ти, що навчила любити, відкинувши зайвий сумнів,
не забувай свою дивну музику, свій вогонь,
не загубися у світі п'яниць, шарлатанів і дурнів.
не забувай мого доторку в шумі чужих голосів,
не загуби мене у собі навмисно чи випадково.
ніби навколо багато яскравих людей та богів,
а як заплющиш очі - то бачиш тільки себе самого.
все, що ми будували окремо, залишиться назавжди,
тихо стоятиме в пам'яті, ніби проситиме милість.
хай неможливо поїхати ні звідси, ані сюди,
я не забуду ім'я твоє, хоч би як не хотілось.
P.S. Спогади - це розкидане нами каміння, яке ми ніяк не зберемо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=873137
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 23.04.2020
На мапі нашого активізму
Немає місця для почуттів.
Калібрувати масштаб запізно,
Коли інтерсіті давно поїхав,
Лишивши мою столицю,
тебе - у місті, що провокує сміх,
Як вибір між вигоріти та спитись
ти ловиш губами лютневий сніг.
Про тебе нагадує кожна аптека,
Про мене - кожне невдале баре.
У спогадах важко, у мріях - легко,
У поглядах - коми, в обіймах - тире.
Здається, я вивчив тебе напам'ять,
У сни вкарбував до шістнадцятих нот.
Та відстань між нами із чисел непарних
Віщує нерадісний гороскоп.
Ти - океан, в який забігаю босим,
Хвиля, що витанцьовує вальс.
Сонце рожеве твого волосся
Сліпить та знічує водночас.
P.S. Любити - означає перебувати в одному часі, просторі та ідейному полі. І якщо чогось з цього не вдається досягнути - з'являється напруга.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=864343
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2020
Наша любов - це бажання крику,
Що вибиває шибки борделю
Голосом наркозалежних фриків,
Котрі ніколи не знали стелі.
Їм до вподоби лічити зорі,
Лежачи в передчутті похмілля,
Брати зі щастя квадратний корінь,
Не сподіваючись на воскресіння.
Наша любов - підлітковий допис
У семиста і одному знаці.
Хтивий сором'язливий хлопець,
Що потерпає від мастурбації.
Випий води із холодної річки,
Все буде так, як захоче тіло.
В планах наступної п'ятирічки
Щоб одного із нас відпустило.
Поки висиш на найвищій мачті,
Міцно прибитий законами серця,
Запам'ятай, де літають апачі,
Не забувай про важливі речі.
Сенсори вимкнено, знято приціли,
Дивно, що ми все ще разом і цілі...
---
Скільки в кишені квиткових колод
Має вагоновод?
P.S. Небажання свідчити проти своїх почуттів - невід'ємна свобода кожної людини.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852409
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2019
Ми лиш двоє застряглих на вечірній зупинці трамваю,
Перестрілих умовністю ритмів абсцисів та ординат.
Так (випадково) язичники духу знаходять Граалі
У пустельному холоді міста, байдужому не на жарт.
Віддзеркалення погляду вмить викликає тремтіння,
Анігілюючи кимось майстерно віддекорований світ.
Бо любов - це читати, сидячи вдвох на однім сидінні,
А кохання - це вигадувати алфавіт.
Це лиш сон, тільки сон, де збувається неможливе,
Проростаємо у гачечках вигаданих нами слів.
Пересуваючись Києвом, вбраним у переважно біле,
Почуваєшся в нім щонайменше щасливо-святим.
Не доїжджаючи теплого дому та жодної площі,
Ми покинемо стіни бетонні, роботу і навіть Поділ.
Знай, що щасливе життя не починається із репосту,
Ми помрем не в Парижі, а в однім із волинських сіл.
Все, чого ти соромишся, ховаючись у вбиральні,
Робить тебе людиною, хочеш того, чи ні.
Жарти твої - чудесні, мрії твої - реальні,
Губи - червоні, очі - зелені, і, як писав Симоненко, одні.
P.S. Ми - це те, що ми любимо, за що щодня прокидаємось помирати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=852408
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 23.10.2019
[quote]соціальна адаптація - це коли тебе трахають, а ти усміхаєшся в камеру. (с) О.Чупа[/quote]
викидаю за борт свої принципи, мову та якір,
перерізаю канати прив'язаностей колишніх,
позбавляюсь того, що робить із мене кавер -
словом, живу якомога вільніше.
і якби ж діалектика не розв'язувала протиріччя,
і якби ж не "дзеркальне я" та інші банальності,
я давно би повірив у потойбіччя
і розчинився у віртуальності.
але бажання жити - це більше, ніж їсти вчорашній суп у тарілці,
коли продаєш холодильник, щоби придбати їжі,
життя - це виливати душу самотній товстій провідниці,
читати їй Жадана та інколи - власні вірші.
перелітні птахи покидають країну слідом за мною,
деякі з них загинуть у штормі біля Егейського моря.
що ж, без війни не було би казкових героїв,
і невідомо, чиї імена носили б найвищі зорі.
у боротьбі розвивається сила та гине більшість,
у боротьбі помирають люди та народжуються унтерменші.
це схоже на експерименти Кая зі словом вічність,
ось тільки Андерсон не розповів нам дещо:
доки ми бачимо зло в Сніговій королеві,
самі ж сміємось із власноруч обраного Президента,
будуть сумні пісні переважати пісні веселі,
буде власне життя відбуватись не з нами,
а там - на великій сцені.
P.S. ніхто не навчить тебе думати, крім тебе самого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2019
Часу, що загубився між днями,
Людям, розсіяним між містами,
Розповідає прим'ята трава
Слова, найясніші слова.
Ранок, розніжений поцілунком,
Матч, у якому немає рахунку,
Най розростаються соняхи почуттів
Поміж весняних снів.
Тим, хто дивився на небо до мене,
Тим, хто найбільше любить зелене,
Хто переплив на вітрилах осінь,
Але кому невідомий штиль.
Радість – це те, що не загубити,
Поки стоять літосферні плити,
Поки твої заплітатиму коси,
Ми подолаємо тисячу миль.
Не додивляючись жодного фільму,
Ми прокидаємось у обіймах
Світла, що губиться поміж дерев
Що буде з нами,
Що буде з нами тепер?
P.S. Добре, коли після прощання всередині залишається тиха радість, а не тривожне ехо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850328
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 04.10.2019
Я не побачу засніжені гори півночі
І полярних ведмедів Арктики.
Життя – це як їхати по зустрічній
На неоплачувану літню практику.
Життя – це не мати високих очікувань
У ранок сходження на Говерлу,
Це надсилати листи, не вичитуючи
І проводжати сміхом померлих.
Життя – це терпіти, зуби зціпивши,
Поміж обридливих монологів,
Це розчаровуватися в людині,
Але простягати їй руку знову.
Це потрапляти щоразу у яблучко,
Не забираючи чесного виграшу,
Це прокидатися важко і радісно,
Тримаючись тих, кому ти довірився.
Життя – це постійно шукати музику
У найвіддаленішій підземці,
Перебиваючи сміхом дедукцію,
Перемагаючи власні ревнощі.
Це – одягати футболку із написом,
Чесно отриману за волонтерство,
Брати квиток на літак не вагаючись,
І в жодному разі не вимикати серце.
P.S. Йти на компроміси з реальністю зазвичай продуктивніше, аніж діяти всупереч системі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=850125
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.10.2019
Розкривати горіх життя потрібно лише обома руками,
Ухилившись від виконання військових повинностей,
Поступово звільняючи від мішури та вечірок голос.
Не стаючи дешевою карткою із кількома нулями
І віднайшовши у серці достатньо сміливості,
Щоб протиставити срібло очей золотистому Уроборосу.
Розкривати горіх життя потрібно без будь-яких інструментів,
Що залишають на ньому сліди та подряпини,
Хоч неможливо торкнутись вогню без опіків.
Пам'ять - це те, що не вийде ні викинути, ні стерти,
Тому, набираючи у кишені криваві камені,
Ти неодмінно впадеш...за рік або сорок років.
Хоч розкрити горіх життя насправді ніхто не зумів ще,
Відомо, що деякі вчені шукають розгадку століттями
І станом на двадцять перше, не прогнозують покращень,
Я знаю, що на такі запитання відповідають найкращі вірші:
Щастя - це почуття, що клекоче у грудях неповнолітніх
Під час поцілунку ввечері на автостанції Дачній.
І все.
P.S. Не знаючи, що таке щастя, я знаю, я точно знаю, без чого його немає.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724952
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 22.03.2017
Ніхто не напише про Академмістечко,
Про тихий запах Білицьких вулиць,
Про темні озера та новобудови
Як вдалу метафору кінцевої всіх маршрутів.
Ніхто не напише...і, може, й на краще.
Сюди не приїдуть китайські туристи,
Не будуть смітити й плювати на землю,
Хоч і без них у нашому лісі рідко буває чисто.
Ніхто не напише про молодіжні рухи,
Гіпстерів, яких вже і тут до біса,
Про фестивалі церкви спасіння,
що позбавляють будинки цноти оперних співів.
Бо Академ, якщо його уявити на карті,
Нагадує Суми, або, якщо чесно, Рахів.
Але саме тут писалися вірші Стуса,
На лавочках вздовж проспекту Вернадського.
Це місце, куди ти ніколи не їдеш,
Та, так чи інакше, змушений повертатись.
Поїзд далі не їде, дзвоніть у свої тромбони,
І говоріть про любов до власних зупинок і станцій.
P.S. Неможливо або надзвичайно складно передбачити, що і як увійде в історію, тому немає сенсу бути обережним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=724950
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 22.03.2017
Приходь до мене.
Тут по суботах тепло
І ціла купа хорошого настрою.
Принось у кишенях
Необережні погляди
І класику, сховану під індастріал.
Останні новини
Не варті твоїх фідбеків,
Хай коментують їх інші тисячі.
Затримані подихи,
Сховані у обійми,
Часом турбують сильніше місячних.
Ми прагнемо спокою
У вільних обіймах ночі,
Тому і обрали грудень для ніжності.
Це місто за тиждень вибухне
Від передсвяткового шуму.
Приходь, я позбавлю тебе окличності.
Щоденники стишать
Усе, що за кадром і ліжком,
Довірся моїм рукам та голосу.
Мінімалізм звучання
Однокімнатної лірики -
Це спроба приручення уробороса.
Уже роздягаючись,
Ти посміхнешся і скажеш:
Остання маршрутка давно поїхала.
Тож снися мені щоночі,
Моя незаземлена дівчинко,
Вже вранці це місто запахне снігом.
P.S. Гармонія та любов - це нормальний стан людини, стрес і страждання - ні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706159
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 12.12.2016
привіт, Безіменна. всі вірші про тебе так чи інакше стосуються дому,
а врахувавши той факт, що дім мій постійно мандрує зі мною,
то ми нерозлучні: ні зрадою, ні, тим паче, водою
і я віддаюсь у твої обійми, як віддаються смертельній втомі.
на відстані ніжність втрачає конкретні ознаки та риси,
всі імена машиністи перекодовують у автономний формат.
до мене лине твій голос осінньо-сонний
і я консервую його у пам'ять, як молоді пластуни - джерельну воду Карпат.
я відчуваю тебе, як професійний лінгвіст відчуває мову,
я чую тебе у турецьких містах та безмежних лісах Індостану,
твій голос мене захищає, як старшокласники - перші написані МАНи.
розмножуй себе у мені, я нічого не знаю, я Сноу.
побачимось завтра. навряд чи тебе я залишу,
самотність занадто залежить від емоційного стану.
твій образ, мов совість, мене переслідує снами,
тому говори, Безіменна, розривай подорожню тишу.
P.S. думки про близьких - це та контрабанда, яку не відбере жоден прикордонник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706005
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.12.2016
я втрачаю тебе, зістрибнувши з моста мистецтва,
переходжу у титри, нотатки та саундтреки.
переспівнице, не відвертайся від мене, сестро,
ми поміж тебе - самотні духовні зеки.
ненаписані вірші-сукуби до себе кличуть,
під мостом Мірабо забуваємо дані клятви.
ні собі, ані іншим я долі такої не зичу:
бути на досяг думки без можливості обійняти.
переконаним у всемогутності власного слова,
від закону Секрету поетам немає спасіння.
наші крила підрізані скепсисом філософій,
і чи відчуємо ще раз натхнення - залежить лише від везіння.
де знайти тебе, мила, із якої звільнити темниці?
ти не можеш покинути духів театру та ідолів роду.
переходжу мости із тобою, та все ж наодинці.
тихо шепочуться хвилі про те, як я входжу у воду...
P.S. Надмір рятує мистецтво, а не самих митців.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=706004
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 11.12.2016
Тихо та зграбно іскриться згасанок
Над алюмінієм твоїх вікон.
Писано, що забувати коханих
Легше із кожним наступним ліком.
Сам я не певен, мені так казали,
Час розвиває подібні вміння.
Кожна ночівля на гострих вокзалах -
Спроба зітнути твоє коріння.
Я відіграв найсумнішу коду,
Втомлено теплиться надвечір'я.
Разом із сонцем заходить свобода –
Безкомпромісно вростає сім’ям.
Ти досягла віртуозного рівня
У подоланні емоцій ніччю.
Потяг зі спогадів їде у Вільне,
Ти ж залишаєшся у Заріччі.
Тихо та зграбно іскриться згасанок,
Темрява вкутує твої риси.
За перламутровим шовком фіранок
Пахнуть іриси.
P.S. Не голос, а ехо;
не пам'ять, а щодня іншакший ліс власних відображень.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696485
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2016
Про що ти думаєш, дівчино із книгарні,
Коли мокрі яблука котяться вулицею Коперника?
До чого прикутий твій сутінковий зір?
Про що за твоєю спиною шепчуться бабці базарні,
І що ніколи не скаже тобі кишенькове люстерко?
Це правда, що вікна твоєї кухні виходять на монастир?
Що мучить тебе ночами у хостелі чи квартирі,
В яку ти приходиш, сповнена небайдужості,
Але де ніхто не буде терпіти спів?
Пісні застрягають у горлі мішенями тиру,
Осінній меланхолії якраз вистачає влучності,
Аби наполохати в пам'яті заспаних голубів.
Музики на вулиці грають надтріснуті п'єси,
Яким ти присвячуєш кожну осінню п'ятницю,
І звуки твоєї ходи з альфальту творять паркет.
Книгарню замкнувши, закинувшись M&M's-ом,
Ти абстрагуєшся від столичного пафосу,
І яблука перекочуються між фільтрами сигарет.
Дніпро порятує від спеки та недолугих коханців,
Блукай у його заплавах і запахах,
Він дасть тобі необхідний банальний час.
До дня, коли твоїх випадково торкнеться пальців
Трамвайний касир - і цей несподіваний замах
Звібрує твоєю шкірою, немов майстровий контрабас.
Тяжка й затяжна депресія після літа -
Хороший привід купити німецьку гармоніку,
Навчитись видобувати колір із металевих фарб.
О дівчино із книгарні, зіграй мені, неофіту,
Якусь незатійливо теплу історію,
Я буду її носити під серцем як найцінніший скарб.
P.S. Повсякденність дозволяє забути про високе, але високе ніколи не забуває про повсякденність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=696484
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.10.2016
Липень неспішно закочується за горизонт,
Кілька історій лишається в пам'яті
Разом з обгортками від цукерок
У задній кишені джинсів.
На верхній полиці плацкарту минаєш
принаймні один атмосферний фронт,
Спостерігаючи повне затемнення шкіри
Та рівнодення душі провідниці.
Літо знаходить тебе у тобі і надто гарячий чай
Лишає опіки на губах,
Терпне і відливається на язиці поцілунком.
Ти покидаєш коханих, говорячи "прощавай"
Із впевненістю курця, який ніколи не кине,
Тому що у грі зі смертю
Задовольняє навіть найгірший рахунок.
Ставиш намет у місцях,
де зникає мобільний зв'язок,
Що називається ескапізмом, якщо звернутись до гугла
та вічним поверненням, якщо почитати Ніцше.
Коли після заходу сонця в тобі прокидається
Якщо не Шекспір, то, принаймні, Мазох,
То медитації допомагають дедалі рідше.
Перетинаючи лінію зміни континентальних дат,
Бачиш незриму схожість між олігархами
Та людьми, що згодні на власне рабство.
Повний робочий день із перервою на обід,
Один вихідний на тиждень,
Передчуття новорічних свят -
Кому тут потрібен ти зі своїм лівацтвом?
Мандри рятують не згірше від ніжності поетес,
Літо минає швидше, ніж би тобі хотілось,
А діти готові нести свої примарні надії до школи.
Сонце цілує тебе у потилицю,
Коли ти лежиш у траві - здичавілий пес,
Чекаючи вечора так, як очікують
На серпневі дощі - ці перші ознаки осінньої втоми.
P.S. Літо - це пора малих кочових походів у пошуку гармонійного середовища.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684010
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.08.2016
Коли навколо вода, а всередині дим,
Коли віднаходиш себе, загубивши дім,
Коли у дорозі пам'ять не гуркотить,
А серце - радіє і начебто не болить.
Розхитує липень твої молоді роки,
Несе на заметені часом материки,
Затримавши спокій вітрами з Улан-Уде,
Довірившись долі, яка та й кудись веде.
Поїхати з Києва, маючи тільки намет,
Втікати від тих, хто каже, що ти поет.
Розплющити очі, побачити теплий сон,
В тумані зірок подивитися на Ольхон.
Забути красиві слова та вчитися слів простих,
Втрачаючи речі, радіти свободі від них.
Ділити людей лише на братів і сестер,
І вірити в щастя, яке можливе тепер.
Коли у погляді - перший серпневий день,
Коли у свідомості - трохи сп'янілий дзен,
Коли твій наплічник - продовження передпліч,
Коли не важливо, де зустрічати ніч.
Це літо триватиме доти, доки палає вогонь,
Що сходить із наших очей, сердець і долонь.
Сідаючи в коло - обов'язково співай пісні,
Танцюючи в будні, відпочиваючи у вихідні.
P.S. Влітку межа між бажаним та можливим особливо тонка, чим просто гріх не скористатись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=684009
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 16.08.2016
ти прокинешся зранку від того,
що будуть бити у дзвони костели старої праги.
оселившись настільки далеко від дому,
неодмінно відчуєш себе героїнею саги.
спорожніє поштова скринька
та оновляться друзі, закриються фрейми,
ти розчинишся в нетрях сумного ринку
і ніхто не впізнає у темних очах
оспіване мною золото рейну.
ти стоїш і смієшся над тілом своїм у річці,
про яку писав геракліт,
бо дізналась єдиноможливий спосіб
звільнити себе та змінити світ.
опинившись на волі,
ти помічаєш подібності між усіма містами.
позбавляєшся звички шукати болю
та чекати на фатум по залізничних вокзалах.
засинаючи, бачиш речі,
що тобі їх життя подарує доволі скоро.
це аж ніяк не втеча,
але, скільки тебе пам'ятаю, ти завжди хотіла у гори.
соколиця лікає високо,
але рідко втрачає із поля зору здобич,
і тому ти обрала прагу,
а не якийсь дрогобич.
ти прокинешся зранку від того,
що смуглявий хлопець надворі митиме твої вікна.
прикидатись успішним богом -
це не більше ніж звичка, стандартизована ринком.
потойбіччя тебе не лякає,
як і інші ненаукові дурниці.
ти б залюбки загубилась в алтаї,
але скільки великих звершень
можливо у післястудентському віці!
підкоривши велике яблуко,
ти усвідомиш, наскільки ж воно гниле,
бо за кожною перемогою
криється якесь до біса підступне «але».
виривай себе із корінням,
заміняючи волта вітмена вченнями кастанеди.
я вважатиму чистим везінням,
якщо про тебе дізнається менше ніж половина планети.
що відкрилося тобі, йоно,
окрім залишків тих, хто не впорався з левіафаном?
це, можливо, найвищий поверх,
то чому ж тобі й досі буває настільки погано?
ти навіть вальсуючи
на половину миті випереджала такт.
так наскільки ж цікаво грати,
якщо, окрім тебе, ні в кого немає хороших карт?
P.S. Слухай дерева - i людям не вдасться вплутати тебе у свої бруднi iнтриги.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=676380
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 06.07.2016
Його впізнають даїшники Умані та навіть деякі із повій,
У телефонній книзі - десятки перевірених водіїв.
Франківська четвірка повільно відвозить у напрямку мрій -
За Бурштином та Галичем тепло дощить туристичний Львів.
Він каже: "Вітчизна безмежна!", не відмовляючись, втім, від Відня,
Але щовесни у карпатських селах славить піснями Великдень.
Полтава для нього - це завеликий відштукатурений Стрий,
Фалафель на Бесарабці готує ісламізований Кий.
Вітчизна наповнена знаками, замками та замками,
Руїнами пам'яті в тінях стоять дерев'яні храми.
Самотність - це ворог, якщо на узбіччі нових доріг
Лишити минуле й забути, навіщо й від чого біг.
Китайська премудрість навчає важливості першого кроку,
Але чи потрібні насправді підручники мандрівникам-пророкам?
Хто поміж широких трас відкриває справді нові стежки,
Напише історію, яку не затерти і навіть не взяти в дужки.
Дорога - це те, що знаходить тебе в тобі, немов новорічний дарунок,
В той час як думки розривають спокій, а голод турбує шлунок.
Лаоські джунглі такі ж колоритні, як і Житомирська об'їзна,
Але зрозуміти це можна, лише побувавши у Мексиці та на Гоа.
Тому вирушай у дорогу, нехай це буде Китай або (не важливо) Харків,
Життя закоротке, аби відмовлятись від себе або від мандрів.
Великий палець - твій пасажирський квиток, твоя мова і твій путівник,
Довіряй інтуїції, мружся від сонця, нізащо не стримуй сміх.
P.S. Подорож - це спроба розірвати зачакловане коло. Але зазвичай ми беремо себе із собою та просто збільшуємо їх протяжність географічно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675972
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.07.2016
Володіти тобою повністю - на менше я не погоджусь.
Я хочу передчувати кожну з твоїх думок.
Щоб твої крики чули всі комуністки на поверсі,
І тільки я розумів, про що ти мовчиш уголос:
Про особливу чутливість до запахів або прихильність до тебе пташок.
Необхідність ховати емоції - це один з атрибутів культури,
Тому я втікаю у інші країни, коли ти говориш "Стій".
Поки що з мене виходить доволі поганий Вронський.
Анно, ми надто звикли до прикладів з літератури,
Добре, що у шкільній програмі немає нічого про лавочки на Прорізній.
Заселивши себе чужинцями, ти втратиш і власну цінність.
Я вкотре пишу тобі та відправляю порожньо-німий конверт.
Метафори все псують, але все одно відчуваю себе мисливцем,
Який, тримаючи здобич деякий час на прицілі,
Усе ж опускає зброю, тому що любов неодмінно долає смерть.
P.S. Товщина стін між людьми часто не дозволяє перемовлятись вголос, але завжди можна спробувати азбуку Морзе.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=675971
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.07.2016
Коли ти говориш до мене із поясу суб-реальностей,
Я хочу почути лише одне: на котру заведено твій будильник?
Ми засинаємо, занадто знуджені віртуальністю,
Ми зазираємо в Інших у сподіванні побачити силу.
Та марно.
Із часом слабшає зір і надто складно за щось вчепитися,
Я просто проходжу повз, не помічаючи розпізнавальних знаків.
У школі та універі нас зовсім не вчили вчитися,
Я пам'ятаю лише диктанти про меценатів (таких, як Петро Яцик).
На півночі забороняють читати (кумедно) романи Орвела,
На заході все більш актуальним стає (як не дивно) Хакслі.
Всесвітній Майдан вимагає айфони для кожного,
А дехто вже обіцяє подібне прибічникам власних партій.
Куди не поглянь, розростаються поміж людьми нісенітниці,
Розмови торкаються тем, які протилежні важливим.
Тому це мовчання без доторків - спосіб обітниці,
Тому і поезія - ледь не єдиний чуттєвий вияв.
Цей страх, що базується на небажанні комусь відкритися,
Безтямно несе нас рікою прямо у царство Аїда.
Простір навколо тебе - холодний, позбавлений щирості,
Кому ти потрібний насправді, успішний корпоративний лідере?
Атланти піднялись, забувши у клітці дрібницю - свої емоції,
Щорічно їздять на йогу та медитацію у екзотичні країни Азії.
Але, загубивши себе у безглуздості, марно шукати спокою,
Диявол сміється, тримаючи у руці останній шматочок пазлу.
P.S. Доторки до екрану смартфона замість доторків справжніх.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674593
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.06.2016
Кілька років потому, засинаючи у своїх (все ще окремих) ліжках,
Ми відшукаємо справді дієвий спосіб зі всім миритись.
Нині ж тримаємось на соціальних мережах та міжсезонних знижках,
Гріючи в серці все те, за що необхідно битись.
Поки я на великій дорозі шукаю Чіпкову правду,
Ти не знаходиш її у нудних лекційних конспектах.
Хто його знає, мила, якщо ти колись та й отримаєш владу,
Може, і ти перейменовуватимеш проспекти.
Небо Лаосу заслали гарячі тропічні хмари,
Мучуся, чортихаюсь, але виходжу на попелясту трасу.
Пасу свої міркування у тиші, утихомирюю внутрішні чвари,
співаю волелюбиві пісні Тризубого Стаса.
Снишся мені небагато, але своєчасно та влучно,
Це як інтимні листи без необхідності відповідати.
Сни та любов - єдині речі, в яких залишатися учнем
Ніколи не соромно і необхідно, щоб не згасати.
Музика та щоденник рятують від перевтоми,
Пісня - це друг, якого береш із собою без остраху зради.
Сплю у наметі - ілюзії власного дому,
Харчуюсь солодким рисом, яблуками та виноградом.
Дихай львівським повітрям, чекай на мене з дощами,
Я повернусь, як і було обіцяно, наприкінці літа.
Перевіряй свою пошту, звіряйся із найтеплішими снами,
Тільки не переводь годинника мрій, моя Дольче Віто.
P.S. Речі, на які варто чекати - це ті ж речі, які просто неможливо забути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674592
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 26.06.2016
Снігу настільки багато, що часом не зрозуміло,
Хто кого підкорив, і чи взагалі можливо
Простір, що розтягнувся у незліченні милі,
Перечипити поглядом (я вже мовчу про силу).
Жити в Сибіру - це означає терпіти і ще раз терпіти.
Відстані носять характер чисел чотиризначних.
Клітка, з якої ніколи не можна вийти,
Ріки й ліси - занадто рівні горизонталі.
Світло із придорожніх кафе на крихту збавляє морок,
Працівники їх - наглядачі у добровільних тюрмах.
Тут залишаються ті, кому далеко за сорок,
Ті, чую кров не чіпляють любов та семизначні суми.
Аби пережити зиму, вдаюсь до нічних медитацій,
Тепло стає лише у сповненім тиші барлозі.
Я розглядаю людей на лавках автобусних станцій
І опиняюсь у екзистенційній облозі.
Зовнішні стіни штурмують загони сумних міфотворців,
Внутрішні - просто не можуть пройти тестування часом.
Я відмовляюсь від ситості, надто великих порцій,
Я відмовляюсь пристібувати свій пасок.
Втім, за такої негоди я все одно нетутешній,
Швидко пронизую зиму у пошуках власних кордонів.
Складно пізнати місцевість, яку покидаєш уперше,
Легко забути себе, якщо не буваєш удома.
P.S. Є місця, де необхідність виживати диктує тип мислення. Але людяність існує всюди.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674162
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.06.2016
Дорога на Схід вистилається міжсезонням
У сферах погоди, політики та культури.
Коли прокидаєшся, і, спросоння,
Тобі зупиняються довгі фури.
Коли бородатий шофер сміється,
Розповідає про свій маршрут,
А ввечері каже тобі: здається,
Ти заночуєш сьогодні тут.
Це дні, що розтягуються думками
Та вечори на прогрітих скелях,
Блаженство, що завжди приходить зі снами
І зірваних ягід солодкий кетяг.
Це борг, який неможливо віддати,
Хіба що в одній із нічних розмов,
Під час яких заважає спати
Бажання пізнати побільше мов.
Дорога ця - спроба інакшого відчування,
Сакральне поняття далекого гостя,
Це древні піали для чаювання,
Години за грою у нарди і кості.
Це розуміння тривалості часу
І вміння тримати в собі баланс.
Це перетворення Кафки у казку
І не провалені спроби нас.
На Сході ти справді чуєш своє відлуння,
До тебе говорять боги і люди,
Ти забуваєш колишні стосунки
І вчишся не поспішати нікуди.
Коли ти співаєш колядки узбекам
Посеред стрімких Самаркандських гір,
Злітає до хмар іноземний лелека
У натяку на повсякденність див.
На Сході ти чесно стоїш на самотній дорозі,
Піском зі взуття висипаєш минуле.
Черпаючи тишу у монолозі,
Ти чуєш, що думи нарешті заснули.
І тільки тоді ти розплющуєш очі
І бачиш, наскільки прекрасний світ.
Для цього і створені довгі ночі,
Для цього і йдуть у подібний похід.
P.S. Врешті-решт, у кожному прокидається непереборна потреба кудись йти. Не обов'язково фізично.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=674161
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.06.2016
континентальні відстані роблять із нас калік,
смоґ міражує рідні впізнавані силуети.
тиша у храмі Будди збільшує вдвічі твій вік,
табулатури містять самі надлегкі флажолети.
тріщини в нас візерунки малюють сумні,
спогади - це зерновози, що розбивають нові дороги.
те, що нам залишається - слухати схожі пісні,
у пересохлих руслах річок розбивати камінням ноги.
я наступаю на тіні будівель новітніх столиць,
міцно заварюю чай (з молоком, неодмінно солоний).
після десятків кордонів практично ніде не болить,
час обмуровує серце мудрістю Соломона.
книги в наплічнику знають, куди мені варто йти,
стеля моєї квартири занадто нагадує небо.
я розбиватиму табір подалі від спогадів і дротів,
але повернусь, якщо ти відчуєш таку потребу.
p.s. володіння речами - це нова релігія, яку ми розповсюджуємо і на людей, що нас оточують.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659806
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2016
ще один голос розбився у небезпечних скелях,
гавані пам'яті повні дірявих суден.
дивно, як швидко природа захоплює теплі оселі,
де нещодавно ще палко кохатися люди.
дивно, як часто хворіють солісти твого оркестру,
дивно, як швидко весна перемагає застужену зиму.
легкість, з якою ти викидаєш улюблені светри,
схожа на (вдавано) легковажний стрибок балерини.
ти прокидаєшся вранці від несподівано сильної тиші,
йдеш на роботу, переступаючи всі больові пороги.
лікар казав, що після такого часто бувають вірші,
тільки нікого не буде поряд, щоби прийняти пологи.
площі, на лавках яких я ночую, першими бачать світанки,
музика лізе у горло і більше не може мовчати.
я, на відміну від тебе, лишаюся серед уламків -
вічносамотній хан ліричного каганату.
p.s. зміни - це рух вперед, ось тільки не завжди зрозуміло, куди ми йдемо і чи не краще було б лишитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=659805
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.04.2016
Слова і любов - найпідступніші в світі перевертні.
Чотири хвилини, чотири місяці - тактом чотири четверті.
Оркестри Кейджа - ніщо в порівнянні з твоїм мовчанням,
Канати врізаються в пам'ять, лишаючи слово *ня,
Якщо почуття - це камінь, який я жбурляю у Світовий океан
То ти бережеш його біля серця, як мусульмани - Коран.
Блукаю самотністю так, як араби блукають пустелею,
Хто чує і бачить ноти, не стане боятися темряви.
Любов - це вогонь, який захищає від холоду в горах,
Вона виживає там, де неможлива інакша флора.
Ти бачила музику листя в моїх надміру живих очах
І нині твій почерк тріпоче в мені - неперелітний птах.
Я буду мовчати як слід, уникаючи зайвої певності.
Життя - це безцільне блукання по незнайомій місцевості,
Отож відраховуй чотири такти, танцюй зі всієї сили,
Вирощуй фіалки на підвіконнях своєї квартири,
Та знай, що з усіх паралельних можливостей та світів
Немає такого, де я би від тебе втік, де я би справді цього хотів.
P.S. Інколи, навіть прорахувавши партію на кілька ходів наперед, не можеш уникнути пастки, яку зазвичай власноруч і встановлюєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656802
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.04.2016
Де б ти не був у ніч новорічну,
Куди б тебе не занесло,
Знай, що курсує стара електричка
До засніженої Одеси.
Скільки б не бачив ти дивних чудес,
У цирку, в кіно чи на фресках,
Тебе електричний чекатиме пес
Лише на задвірках Одеси.
І навіть Ісус, не знавший корон,
Втомившись опісля меси,
Візьме квиток у плацкартний вагон
До омріяної Одеси.
Одеса - наша найглибша сповідь,
Тиха нетлінна мантра.
Чи ми зустрінемось разом знову
В місті морських романтик?
Де б тобі ще віднайти таке місце,
Щоб дарувати ружі?
Бачиш, як нам прекрасно і тісно
В теплих обіймах дружніх?
Сміх та натхнення колишуть повітря,
Високо рвуться чаші.
Стрілою епохи, найтоншим вістрям
Вірші проносяться наші.
Тут на полиці щасливий Ісус
Не розтеливши постіль,
Спить у поезії і піску
Тисячоліття поспіль.
Смійтесь, міністри й поети доби,
Ви - режисери своєї п'єси.
Все, що залишиться - помах руки
З вагону, що їде в Одесу.
P.S. У товаристві поетів найбільш красномовно промовляють келихи та посмішки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656801
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 03.04.2016
Студенти філфаку і Ку-Клукс-Клан,
Кожен одеський нормальний пацан,
Навіть останній із Могікан -
Всі завмирають при слові Жадан!
Черниці скидають і рясу, і сан,
Дівчата кидають і хлопців, і план.
Я відчуваю їх збуджений стан,
Коли окуповує сцену Жадан.
З пустелі покірно іде караван,
Будда спускається з гір та саван,
Здається, книгарню беруть на таран:
Це на полицях з'явився Жадан!
Не продаються Тора й Коран,
Вбив Шахрезаду підступний султан,
Не порятує казковий саван,
Коли "Капітал" зачитає Жадан.
Друг-інтроверт викидає диван,
Друг-депутат забуває путан,
Яхту втопив нігіліст-капітан,
Так попросив їх зробити Жадан.
Навіть у мертвих порветься пукан,
Дівчата, знімайте жаркий сарафан!
Передчуваю безмежний фан,
Давайте кричати хором.
P.S. Якщо тобі присвячують оди ще за життя -
ти випереджаєш час на кілька кроків.
Але що лишиться від цієї слави після твоєї смерті,
коли життя тебе пережене?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647421
рубрика: Поезія, Ода
дата поступления 27.02.2016
я у твоїй кімнаті, лежу на пухнастому килимі.
перший день неспокійного року.
-хочеш, покажу, як чистити помаранчі?
-дівчинко, мене таким не здивуєш, я об'їздив півсвіту...ну, давай.
ти йдеш на балкон, дістаєш кілька фруктів із чималого ящика,
(твій тато не любить ходити до магазину двічі)
береш із полиці складного ножа,
відділяєш обидва вершечки
та робиш легенькі надрізи
уздовж соковитого плоду.
знімаєш скоринку
та злизуєш кілька краплинок.
наступної миті годуєш мене з руки.
затримую пальці біля свого обличчя,
ти посміхаєшся - помаранчі розсипаються по кімнаті.
ми не зважаємо ні на що.
цінність таких речей - в існуванні їх у єдиному екземплярі.
наприклад, сонце, що за годину покине небо,
та зараз жовтавить теплом твою щоку.
дещо все ж залишається,
наприклад, спосіб чистити помаранчі,
які я не можу їсти без думки про тебе.
певен, що лишив по собі подібні сліди,
ідеї, якими ти ділишся з іншими.
ми навіть вірші пишемо одночасно,
що вже казати про інші дрібниці.
я завжди на досяг думки.
тату - привіт.
p.s. спогади - це страва, яку слід подавати у правильний час у вивіреній кількості.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647420
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.02.2016
по тобі у моїй голові залишилося іноземне місто,
інсайдерські факти про будні модельного бізнесу,
історії про небезпечну міську рибалку,
нічна каланча недалеко від Броварів,
феноменальна дипломна робота в художній школі,
спогади пружного тіла, із яким у мого - абсолютна сумісність,
кілька укусів на шиї, крадені шоколадки
та обіцянка майбутньої зустрічі.
непогано, як на дві з половиною ночі.
непогано, як на твої сімнадцять.
твій світ, ніби космос, який ти малюєш різкими мазками
одразу двома кольорами з палітри.
наявність таких речей на картині говорить не зовсім про розлади
автора, але про його цікавість.
твої задачі із геометрії - про сліпі зони камер у супермаркетах,
твоє обж - про те, як не набрати зайвих три кілограми.
твоя українська мова...тут промовчу.
якби ти писала вірші, це були би історії із життя,
адже твоє - цікавіше за будь-які вигадки.
коли тобі кажуть "у тебе все ще попереду",
то не говорять про те, що робити із пам'яттю,
яку ти волочиш, як парашут по приземленні.
коли твої друзі вертаються із могил,
щоб запитати у снах про поточні справи,
залишається вірити в краще майбутнє,
де діти не будуть барижити лсд
для своїх не надто розумних однолітків.
як говорив мій викладач діалектики,
"все буде добре, але не зараз і точно не з вами".
я дам тобі те, чого тобі бракувало і зникну,
розчинюсь у своєму майбутньому.
ніколи не мав із цим особливих проблем,
адже дорога дарує шикарну можливість забутись.
напевне, я все сприймаю занадто близько до свого глухуватого серця,
тому і пишу дурнуваті тексти про те, як
"І було їм разом добре.
На щастя, не надто довго".
побачимось влітку. або ніколи.
p.s. забудь те, що мав, тому що насправді нічого не є твоєю власністю.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643058
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 11.02.2016
нічний казахстан це розлога пустеля
в якій відчуваєш вітри і відстань,
де час цитувати Хемінгуея,
де голос людини - найкраща пісня.
піски і сніги - ось і все, що існує.
відсутність кордонів - це хитра клітка.
тебе обіймають свободи мури,
степами волочишся мов напідпитку.
світанок, здається, уже не настане
і тіло твоє пошматує тривога.
якщо ти заснеш у подібних барханах,
то миттю вподібнишся до святого.
святішай, святішай, дорожній приблудо,
черпай свої сили зі щирого серця
за сто кілометрів зустрінуться люди,
а доти - живи як тобі заманеться.
нічний казахстан - це палаючий замок,
господар якого жадає померти.
бо тут неможлива не тільки кава,
але і держава з її президентом.
і як би не прагнув дістатися краю,
пісок поглинає твої старання.
якщо ти дістався сюди, то я знаю,
що подорож ця - завершальна.
p.s. часом ти долаєш пустелю, а часом мета - залишитись в ній.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643057
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 11.02.2016
в той час, як січневий сніг замітав знелюднені Чернівці
і джаз було чути лише у одній випадковій кав'ярні,
ми цілувалися, сидячи вдвох на жахливо тісному стільці
і вголос читали Алана Ґінзберга в оригіналі.
коли близько п'ятої ранку Керуак впав зі стіни,
ти радісно крикнула: "слухай, ми все ж розірвали тишу!"
любов - це можливість хоч трохи побути дітьми
і відчувати світ як поети, дихати справді глибше.
на вулиці -20. єдиний плюс - це відсутність циган,
ми замикаємось у підсобках старих універських підвалів.
по вулиці Кобилянської ходить безцільно сам
веселий китаєць, який в Україні шукає Дао.
єдина радість за день - це світлі платівки Івасюка.
ти струшуєш з мене сніг, знімаєш свій мокрий одяг.
тепер у міському театрі теплою стане твоя рука,
і близькість високого вмить розіб'є мою емоційну колоду.
відразу ж опісля вистави впадемо на свіжий сніг
дивитися на зірки крізь ритми улюблених віршів,
читати тіла одне одного по складах, забувши про часу біг,
у змерзлому місті створивши приватну тепличну вічність.
p.s. любов та нові ідеї народжуються за неймовірно схожих обставин.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642788
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2016
улюблена пора року - осінь,
улюблена музика - "Акваріум" і Сінатра.
ніколи нічого у мене не просить,
цитує бабусю і Ролана Барта.
ніколи не знаю, коли перестріну
і по яких вона їздить фестах.
живемо не тільки у різних змінах,
а, часом здається, у різних ерах.
у спільному ліжку не може заснути,
живе із сусідкою, що куховарить,
говорить про секс і кохання розкуто -
здається, її вже нічого не парить.
кидає на мене пристрасний погляд,
а потім зникає на дні і на тижні.
за нею потрібен постійний догляд,
як вона й досі жива - дивовижно.
я можу віддати усе, що завгодно
за поруч із нею проведений вечір.
побачивши виклик її телефону,
похапцем збираю похідні речі
і їду до неї крізь траси і темінь,
забувши свободу, сім'ю і кар'єру.
очей її темно-холодна зелень
мене зачакловує ніби Мерлін.
улюблена пору року - ліжко,
улюблена музика - скрипи старого дивану.
Я думав, що це - випадкова інтрижка,
а вийшла - яскрава трирічна осанна.
p.s. Те, що починається із приземленого, може перерости у високе. Але ніяк не навпаки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642787
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 10.02.2016
ми пазлюємо місто на наші з тобою інтимні місця,
кілометри маршрутів вздовз набережних та під'їздів.
з-поміж всіх моїх фраз тобі найбільше сподобалась ця:
"вполювати любов, як впольовують диких звірів."
але що ж тут поробиш? це внутрішній ходжа читає прямий наказ
і йому протидіяти може лише абсолютний цинік.
щовесни у кафешках і парках розгортаються сотні військових баз,
із яких випливають мільйони уражених, взимку нормальних ще психік.
випадково зустрівшись десь на умовних задвірках Європи,
подолавши кордони, відчуваючи власну культурну інакшість,
випиваючи ніжність, солодку, як полуничний сироп,
набуваєш сміливості вірити у кармічну безкарність.
випускаєш на волю звіра, на якого чатує сильніший звір
і триває війна до світанку, який повертає у персонічну клітку.
але й тоді ти заплющуєш очі, щоб обманути недосконалий зір
і нагріваєш ранкове повітря так, як дешеве вино - підліткову вечірку.
ти кусаєшся, б'єшся, лишаєш на тілі пам'ятні знаки, червоні сліди,
ти ніби боїшся, що пам'яті може виявитися недостатньо,
але ти і справді не знаєш, чи матимеш змогу вертатись сюди
і чи буде у цьому місті все так само вчасно та ідеально.
я нікому не розповім, що ти тириш продукти з Carrefour,
не хвилюйся, маленька, засинай у своїх апартах.
І якщо ти за вечір дванадцять разів перетнула Босфор -
це любов. а любов однозначно страшніша за Спарту.
p.s. часом не зовсім зрозуміло, який вчинок означає зраду всасних принципів, а який - дорослішання цих самих принципів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640104
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 31.01.2016
вивчати в турецькій мові арабські жаргони
і їздити зайцем у переповненій сербами електричці,
ковтати міста, зневажати державні кордони -
знедавна ввійшло у майже щоденну звичку.
якщо це - життя, то я згодний його повторити,
ось тільки водій нехай не збавляє швидкості,
нехай розбивають серце емоцій метеорити,
а мозок не відчуває навіть найменшої ситості.
заради високих гір я буду не митись тиждень,
заради красивої жінки я обійду півсвіту.
космічні собаки, а з ними і мертвий півень
читатимуть сутри Шевченкового "Заповіту".
і що ти будеш робити з цим, мила Кетті?
найкращі наркотики - вже у твоїй черепній коробці.
реваншу не буде, тож бийся зі світом у цьому сеті,
але перед цим усвідом, чи ти на своєму боці.
p.s. Багато хто сприймає життя як постійну боротьбу. Але часто ця боротьба - лише спосіб відволіктись та зайняти себе діяльністю, хай і не потрібною нікому, окрім тебе самого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640103
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 31.01.2016
Нічого не сталося з того, що статися б мало.
Ми просто гуляли вечірньо-зимовим містом,
Губилися між узвозів, фоткали дворики та мурали,
Гадали, на скільки ж мільярдів нас обікрали...
Словом, насолоджувалися приємним (своїм) товариством.
Жалілись на грудень, який ніяк не приносив снігу,
Читали Шекспіра на зруйнованому велотреці,
Ми відчували свободу нестримного бігу,
Раділи кожному звукові, кожному збігу
І навіть у стрьомних провулках були у безпеці.
Якжетебенелюбити, Києве мій незримий!
Як жити без поцілунків на Володимирській гірці?
Ти збуджуєш у мені найбільш барокові пориви
І ллється поезія (інколи навіть без рими).
Я вічно вертаюсь до тебе, вірний Північній зірці.
Любове моя, що нині тримаю тебе за руку,
Вальсуймо на площах, бульварах та у підземці!
Хай набережна зберігає силу нашого поцілунку
І з’єднані теплі долоні - єдину в житті запоруку
Того, що краса та мистецтво до нас повернеться.
І поки ти тут, у Києві, не у французькій Тулузі,
Я обійму тебе ніжно, як обіймають знайоме місто.
Якщо не заради обіймів, то нащо потрібні друзі?
Летіти дорогою Київ-Чоп по зустрічній смузі
В автівці, де завжди натхненно і тепло, хоча і тісно.
P.S. Радість відкриття нових локацій у місті обов'язково слід розділяти з людиною, в якій також є запал першовідкривача.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=630458
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 21.12.2015
гуляю з чужим собакою
по ранковим подвір'ям Загреба.
поки що не виходить
бути самому в чужій країні.
добре хоч, що це розумна бельгійська вівчарка,
а не якийсь пекінес.
після довгої ночі гітарних імпровізацій
мені дають ключі від квартири
і кажуть:
вирішуй сам, на скільки лишатись,
мій дім - це твоя фортеця,
мій голос - це твій інструмент,
будемо джемити, поки є сили,
тільки вигуляй мого пса.
і я, спускаючись сходами, вітаюсь із сусідами "добра ден",
знаючи, що вони нічого не запідозрять.
добре, що на Балканах живуть слов'яни,
в яких подібна мова й подібні проблеми:
шахрайство й корупція на всіх ешалонах влади,
недбальство й байдужість звичайних людей
і віра в священну руку Євросоюзу.
лишайся, мен, запалимо місто рифами Гендрікса!
тут кожен другий має гітару
і завжди носить її із собою так,
як на Близькому Сході носять гвинтівки.
наша музика - це і є наша зброя,
вона розповсюдиться швидше,
ніж місцеві новини і, я сподіваюсь, глибше торкнеться сердець.
а поки ви проходите повз
я вам зіграю не "la vie en rose",
а гімни олігархічним ЗМІ,
що часом вірять у все самі.
вір же, народе, в священність нації,
у злісні наслідки еміграції
у те, що із затяжної істерики
прийде й порятує нас добра америка.
продовжуй пахати, смиренний народе,
ходи на свою гівняну роботу,
у бідах своїх звинувачуй сусіда
або політичного містера біна.
слава нації! смерть ворогам!
розфарбували у прапор паркан,
нехай же злякаються вороги!
я вже по-новому живу.
а ви?
P.S. найчастіше ми допомагаємо тим, у кому бачимо себе в минулому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625634
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 02.12.2015
ти знаєш, олю, я душу твою невловиму
шукатиму в очах китаянок як мінімум нинішню зиму.
а потім, спустившись із гір тибету наприкінці весни,
твої нові фотознімки переглядатиму ніби сни.
ти знаєш, олю, погано у мене справи.
самотність з'їдає душу, як українець - сало.
ти знаєш, яке моє ставлення до лікарів,
але без трав не дочекатися ні спокою, ані снів.
а з ними й тебе, чий прихід - вже роками набута звичка,
не менш важлива, ніж самостійність та вчасна, як запальничка,
що виникає раптово у приміській пітьмі,
створюючи ілюзію протистояння самотності та зимі.
ти знаєш про все, що тримає нас на одній емоційній хвилі:
слова непромовлені, ніжні та надважливі,
нестримне бажання свободи та абсолютне несприйняття
всієї фігні, яка забирає у нас життя.
ти знаєш, олю, ніщо не діє подвійніше, ніж закордоння,
яке додає безстрашності, приносячи з ним безсоння.
ніщо не замінить мені твого тіла тремтливий спів,
і, знаєш, ми - неймовірно вдалі помилки власних батьків.
P.S. Якщо ти бажаєш чогось - змусь це собі наснитись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625099
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2015
Життя промиває каміння чеканням:
Мій дід чекав на листи, тато чекав на дзвінки,
А я не можу заснути без твого повідомлення.
Простір згинається ніжністю,
відстань сипка, як стара штукатурка в під'їздах хрущівок.
Пристрасть - це напій, який міцнішає з часом
За певних умов зберігання.
Кожної ночі кладу біля серця жаринку твого "люблю",
І саме вона дозволяє дожити до ранку.
Коли ми (нарешті) сплітаємось у поцілунку
десь у безмежних степах України,
Здається, що зустріч була і за день, і за два, і за вічність до того.
немає розлуки, немає печалі.
Ми мовчимо, але яка це глибока тиша!
для тих,
чия історія повідомлень не завантажиться в жодному із відомих браузерів;
Хто жив на відстані шести областей від власного серця;
Хто покидав навчання, батьків та надію на політичну стабільність;
Хто мусив тікати в Молдову, щоб відкосити від армії
Та загубився у Придністров'ї.
Хто відсилав із Чехії смс-ки, не в змозі стерпіти кілька годин до кордону.
Це вірші для тих, хто знає, як довго виходить із серця ніжність.
Для тих, хто читав, що словом також можна любити,
Втім, тілом виходить краще.
Історії тих, хто кохає на відстані,
Схожі та чимось кіношні.
Прощай навіки, побачимось завтра,
Я їду з цієї країни.
Тобі прокидатись на першу пару,
Мені - на попутну машину.
Хто знає, що виросте із любові?
Вклади насінину у горщик.
У кожному вірші, у кожному слові
Я чутиму твій голос
І бачитиму твій почерк.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=625098
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 30.11.2015
Влітку найкраща розвага - штурхати тебе в плече,
Коли у кімнаті стає невимовно гаряче,
Я воюю з тобою завзято, як команданте Че -
Поглядом, голосом, пальцями.
Літо повільно насаджує владу розпусну свою:
Ти розпускаєш волосся, я розпускаю армію.
Тихо шепочеш: "я хочу створити сім'ю...",
Щоб зрозуміти це, не треба читати Дарвіна.
Львівські дівчата музичні, заводяться не на жарт,
Вони поглинають поетів очима жадними.
Коли пропонуєш тепло, вони обирають жар
І, як не дивно, завжди отримують бажане.
Влітку, коли на світанку намети вкриває роса,
А Доктор ще спить у глибинах блакитної Тардіс,
Я вже збираю цукор із тіла твого, мов оса,
Хоч після сніданків таких - стовідсотковий кар'єс.
Влітку найкраща розвага - кохати львівських дівчат:
У парку, на сходах, у комірчині фізика Санича.
Серце б'ється, як самурай, як останній набат...
Якщо забрати у нього тебе - то ніц не зостанеться.
P.S. Часом достатньо вдовольнитися уявними сплесками води та не тривожити поверхню лісового озера.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608912
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2015
мій сум за тобою -
це сум морського піску за гірською водою.
коли засинаю у ліжку сам,
то б’юсь із собою як клод ван дам.
коли ти підходиш мене обійняти -
тремчу як алкаш в очікуванні зарплати.
у день, коли схочеш від мене піти -
накриються сервери та порти.
мій сум за тобою –
це самурай, що уперше здається без бою.
любове моя, ти – паротяг,
який на друзки розбиває буденне життя.
мої до тебе листи – це намір
хоч на хвилину перекричати мільйонний гамір.
поезія – просто дешевий трюк,
це посмішка, якою озброєний кожен малюк.
навколишні люди нагадують меми
і взагалі, життя без тебе – це демо.
тепер я щоранку вмикаю тб
у сподіванні побачити там тебе.
усі ці країни нічого не варті,
допоки ти бачиш їх лише на уявній карті.
мені не потрібні ні лондон, ані пекін,
якщо там відсутній наш спільний чек-ін.
мій сум за тобою -
це сум морського піску за гірською водою.
Це добрий (або поганий) знак,
що все, що між нами стається,
стається не просто так.
мій сум за тобою –
це непомітне прощання коханих рукою.
Мій за тобою сум -
Це перший взаємний погляд,
після якого по тілу проходить струм.
P.S. Коли тобі сумно - значить, ти маєш про що написати.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608911
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 24.09.2015
пани на моєму районі - декаданс та пустоти,
стіни - князі забуття та свідки руйнації.
гопники із сусідніх будинків вкотре питають "хто ти?"
подумки відповідаю: творча еліта нації.
над вічним вогнем безхатченки смажать сосиски,
"волонтери" із зарплатнею більшою, ніж у моїх батьків
зривають голос в метро і підходять настільки близько,
що плутаєш їх із гопниками чи мордами їхніх псів.
і поки робочий народ загострює внутрішні вила,
президент у твіттері запевняє у перемозі армії.
всі українці мають до біса круту суперсилу -
голосувати за тих, кого нормальні люди не обирали би.
і я цим культурним калікам на площах читаю вірші,
свято упевнений в силі мистецтва, та й взагалі катарсису.
несу тобі службу, о мій народе шевченкових вишень,
але тобі не слід через це особливо паритись.
я виживу тут, посеред піратської музики та самвидаву,
мій зірваний голос почує кожен базарний барига.
я житиму в холоді й голоді, але у такій державі,
де люди навчаться читати насправді хороші книги!
P.S. У молоді роки важливо мати ідеал та за нього боротися, яким би цей ідеал не був.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608491
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2015
Коли ранок – розпечений метеорит –
Увірветься у сонну вежу,
Доторкнеться до тебе, що в ліжку спить
І до мене, який за тобою стежить,
Коли диктор на радіо сплутає всі слова
І цього не помітить жоден філолог,
І коли на ранок не болітиме голова –
Так спокійно буде і так кайфово
Зустрічати світанок удвох
(Щира радість, яку відкривала Єва).
Ти повіриш у більшість моїх казок,
Переїдеш до міста Лева…
Але це буде в іншому вже житті,
Ну а поки, живі та безстрашні
У чарівному передчутті
Проростають семантики наші.
Проростають маршрутами теплотрас
Від мого – до твого передмістя.
І запалюють нас, як запалюють гас,
Як на полі бою - остання пісня.
P.S. Інколи пісні допомагають порозумітися краще, ніж слова.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.09.2015
Третя ночі, угорський кордон.
Я стою, триста перший китаєць,
Без найменшої думки про сон
Підіймаю великий палець
Високо-високо догори.
Він до тебе говорить лунко:
- Підбери мене, братику, підбери,
Як цікаво складається візерунок!
Я проїхав тисячу лі,
Заробив три тисячі євро
І нікому з моїх братів
Ще ніколи отак не перло!
Я проніс у кордони ЄС
Таємницю ієрогліфік
І тепер починаю процес
Розповсюдження наших міфів.
Мої руки – це вічний двигун,
Моє тіло працює на рисі,
Так що ось мій номер, братюнь,
Якщо треба щось – не барися.
Я вже маю по кілька бригад,
Що будують за тиждень будинок.
Ось тобі – конституційний лад,
Ось тобі і конкурентний ринок.
Будемо, друзі, жерти лапшу
І запивати зеленим чаєм.
Вранці практикувати у-шу,
Ввечері – їздити у Почаїв.
Якщо сум огортатиме вас,
Почитайте Женмінь жибао
І поставте на іконостас
Молодого товариша Мао.
Хай він дивиться грізно згори,
Зупиняє для мене попутки.
Ти, українцю, давай, говори,
Я ж тим часом – шитиму куртку.
P.S. Поки ми рефлексуємо - той світ, який ми вивчали в школі, безповоротно змінюється.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608438
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2015
Прощальні листи примушують шаленіти.
Листи, якщо вони справді останні,
Читаються, як обидва Завіти
В Макдональдсі на Привокзальній.
Лишається заповідь «не сумуй».
Виходячи у Середземне море
Я зустрічаю наступну весну
У серці внутрішньої Монголії.
Любов перевозять у білих конвертах,
Приносячи їх зазвичай запізно.
Я вирушаю до гір Тибету,
Узявши поезію замість візи.
Ми зустрічаємось надто рідко
І в мене закінчуються відмазки,
Чому у твоїх очах вибухівка,
А ми віддаляємось від розв’язки?
Розставивши правильно розділові,
Вдивляючись у електронний почерк,
Я не знаходжу ні слів любові,
Ні сили дивитися прямо в очі.
Прощальні листи як хороші цитати –
Відповідають на всі питання.
Але навіщо про щось питати,
Якщо не віриш, що це - прощання?
P.S. Я впізнаю почерк твій навіть в електронному листі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=608437
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 21.09.2015
Юліус Цезар своєї маршрутки,
Йог і барига в одному флаконі,
Київський Шива багаторукий,
Батько двійнят і Свідок Єгови
Везе нас додому повз ями й затори
І паралельно читає Тору.
Той хто не любить ніяких карт -
Воділа, шофер, а часом і брат.
Як тут відчути себе у безпеці,
Коли він тримає цигарку і каву,
Наперекір неймовірній спеці
Їде, мов гонщик по автобану?
Він ні на що не звертає уваги,
Ніби втікає з-під варти ГУЛАГу.
Здається, має дев'ять життів
Водій маршрутки - король котів.
Зір водія - як у хижої птиці,
Втім, не так пощастило зі слухом.
Він пам'ятає усі ваші лиця,
Він завбачає усі ваші рухи.
Часом всміхається як Міккі Маус,
Їде без довгих зупинок та пауз,
Та тільки спробуй не заплати -
Почнеться війна на чотири фронти.
Справжній герой пост-модерного часу,
Релятивіст із робочого класу,
Найкращий друг столичних повій.
Водій маршрутки - завжди молодий.
P.S. Професійні дії, відточені роками до автоматизму, збоку завжди виглядають трохи дико.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=591068
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 01.07.2015
коли ти співаєш – із неба сходить проміння
і прогріває середньовічне каміння міста.
якщо ти – погода, то, певно, екватор липня,
архітектурно найбільше нагадуєш
міцно натягнутий високогірний міст.
коли у руках твоїх тріскотить дощовиця,
крихітні блискавки електризують кімнату
і я почуваюся клітинкою шахівниці,
не в силах змінити або покинути
контури заданих коордидинат.
коли ти заплющуєш очі під час медитацій,
вітер сповільнюється, аби почути твій подих.
я у життя твоє, імовірно, проникнув зайцем –
тепер контролер викидає мене
у темінь вокзальних платформ.
коли ти читаєш вірші - з'являються нові зорі
і запахи, що їх чуєш, заповнюють часопростір.
я поступово стаю однією з твоїх історій,
якій ти напишеш максимум – «дякую за репост».
p.s. кожна людина носить у собі пісню, почути яку можуть лише ті, кого вона впускає у своє найближче коло.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=590465
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 28.06.2015
вимкни трикляте світло!
навіщо воно і для кого?
у темряві поцілунки солодші,
а ти залишаєшся незнайомкою,
котрою і є насправді.
світло, ця вавилонська вежа,
дарує тільки ілюзію спокою,
де контури стали речами.
довірся мені хоча б на годину,
дай свою руку і я проведу тебе,
вродливу, сліпу та окрилену,
столичними двориками.
молох не бачить того,
хто не бачить його.
на дотик вивчаючи вулицю дарвіна,
ти вперше потрапиш у місто.
почуй мене хоч сьогодні!
всі вірші нічого не варті
в порівнянні із родимкою на твоїй щоці.
вимкни трикляте світло!
воно не потрібне за відсутністю глядачів
та професійних критиків.
твій дотик нагадує фільм
«остання любов на землі».
щодня помиратиме наша любов,
народжена на зло географії.
не хочу бути сліпцем насправді,
тому вимикаю світло
і всі невимовлені слова
вистилаються ніжністю
на аркуші твого засмаглого тіла.
я завалив цю зимову сесію,
тому що у ліжку, в якому ти поруч,
так і не зміг заснути.
коханці – це вічні студенти,
які без обіймів, як без інтернету,
просто повільно вмирають.
(особливо під час зимової сесії)
моя суперсила – це бути у місті,
в якому тебе немає.
у всіх цих містах.
тому, коли я приїду,
вимкни трикляте світло
і хай ця любов триватиме вічно,
або, принаймні, до ранку.
P.S. Про важливість цієї дівчини можна сказати лише одне: я отримував смс-сповіщення її твітів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584227
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2015
Живи. Відзеркалюй найкращі полотна,
Не загубись серед моря сенсу.
Лише скуштувавши води із болота,
Відчуєш, що десь недалеко Освенцим.
Я буду писати тобі, та навіщо?
Відкручено гайки на стінах вагону,
Де Кай-емігрант розкуркулює вічність
І більше ніколи не схоче додому.
Від дому лишилась велика валіза,
Потомлене тіло кидаєш на постіль.
У паспорті шоста чи сьома віза.
Нарешті ти став абсолютно дорослим.
У світі великого капіталу
Єдиний твій вибір - це вибір брендів.
Відчалюй подалі, о мій Капітане!
Подалі від глухонімих президентів.
Я чую твою пролетарську молитву,
Я знаю, що ти ще з дитинства агностик.
Для того, аби не програти цю битву,
Дивись на полотна Босха.
P.S. Найнеймовірніше - це те, що наше соціальне рабство абсолютно добровільне.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584226
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2015
Вдягнувши дешевий дитячий рюкзак на плечі,
Зітхнувши про болі свої старечі,
Бабуся Надія виходить на вранішню трасу
І стопить у напрямку сонячного Канзасу.
Сумним водіям вона грає на укулеле,
Розповідає про юні роки шалені,
Про перші концерти бітлів та коханку Хрущова,
Про те, як тричі вступала до Церкви Єгови!
Ноги її вже дев'ять разів підкоряли Урал,
Віра, міцніша за дорогоцінний метал,
Кожного дня її знову веде кудись,
Ваші дороги вже завтра можуть зійтись!
Сусідка її, баба Люба, лежить на своєму ліжку,
Годує дітей, трьох онуків, корову, козу і кішку.
Питає у баби Наді: куди ти тебе так несе?
Ти ж виросла у колгоспі СРСР!
Віра Кирилівна, подруга ще з дитинства,
Вважає, що їздити так в її віці - свинство.
Що треба вступати дорогу молодшому поколінню,
Якому ще більше потрібно боротися з лінню.
Але баба Надя чомусь не вважає так.
Вона вмикає на повну перший альбом Тартак
І мчиться попутками до Тихого океану,
Де все, що з тобою стається, стається за планом.
І хай зупиняються фури, і хай зупиняються Форди,
Бабуся для кожного має цукерки та бутерброди.
І поки стоїть Земля та їздять по ній машини,
Надія ніколи не буде згинати спину.
P.S. Кожного дня в тебе є вибір: піти на роботу/навчання або поїхати туди, де тобі завжди хотілось побувати. Кожного дня.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581373
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 15.05.2015
Ніхто з моїх друзів більше не сходить з екрану,
Спостерігаю їх рухи десятками аватарок,
На котрих – квартали чужих європейських міст,
В аудіозаписах – Вєрка Сердючка та Ференц Ліст.
Ніхто і не думав, що вчитиме географію
За кількістю друзів, які полетіли в Італію.
Ніхто і не гадки не мов, що Вова із нашого класу
Матиме нині вплив у канадській діаспорі.
Але є і прикрі історії тих, кому не відкрили візу,
Хто переходив польський кордон через хащі лісу,
Хто не знайшов себе під європейським сонцем,
І сорок років підряд працюватиме охоронцем.
Кожен із них відчуває, що нас кидонули,
Розповідаючи про героїчне козацьке минуле,
Про незалежну державу та правові реформи,
Про соціальні стандарти та міжнародні норми.
Ніхто із присутніх не хоче ні в кабалу, ні в рабство,
Про існування яких півтора століття говорить лівацтво.
Якщо вже немає надії на жодну із політичних сил,
То хто звинуватить утікачів із вимерлих сіл?
Нехай же зорі освітять усі повороти життєвих шляхів,
В яких би краях себе не шукав, куди б тебе світ не вів,
Ти пам’ятав, що людина – це довгий процес боротьби,
Якщо на заваді постане стіна – довби її, друже, довби.
P.S. разом із друзями, що їдуть за кордон, віддаляєшся від себе і ти, розширюєшся та губишся у безмежжі світу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580683
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 12.05.2015
між тисяч облич у навчальному корпусі вишу
я замість споріднених поглядів бачу відтінки дзеркал.
закутавшись у фрустрацію, вслухаюсь у мертву тишу,
а тиша сміється у відповідь. це карнавал!
тут кожен копає навчальні ходи у блискучу кар’єру,
і, переконані в святості більшості точних наук,
тут розраховують масу добра у центнерах,
вимірюють душу та постять любов у фейсбук.
на всі запитання тут є вже готові шпаргалки,
готові цитати та висновки із філософських праць.
твою особистість стискають до пропусків у журналі
відвідувань. тебе б замінив звичайнісінький програвач,
якби на заняттях він вчасно вигукував правильні фрази
та кілька разів на місяць доповідав з листка,
щоб, загалом, не заважати системній співпраці
лінивих студентів, байдужого викладача.
але що робити, коли ти вже є у списках?
отож, відсидівши на парах сім-вісім пекельних годин,
ти йдеш до гуртожитку, спиш у тісному ліжку
і розумієш, що завтра безцільно блукатимеш
тим самим поверхом, вкотре один.
P.S. Якщо вам на першому курсі кажуть «забудьте все, що ви вчили у школі» , то не переживайте. Ви в будь-якому разі це забудете. Як і багато чого іншого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579157
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.05.2015
Та елегантність, з якою ця дівчина їла бігмак,
Дала би фору найкращим монархам старої Європи.
Касири змовкали при ній, ніби бачили знак,
І вже розуміли, що не потрібно кетчупу до картоплі.
Самі картоплини не залишали солі в їі руках,
Не хотіли бруднити собою такі білосніжні пальці,
Які ховалися з легкістю в тих півпрозорих шовках,
(А насправді х/б), які вона одягала на себе вранці.
І навіть ріжок, цей бомжацько-студентський ріжок,
В якому було колись молоко, про що всі забули,
Здавалося, їй смакував, як радянський пломбір "їжачок",
І жоднесенька крапля не падала на секонд-хендівські туфлі.
Я довго вагався, та все ж зробив перший крок
І підійшов до красуні, вчекавши такого моменту,
Коли вона йтиме, ця найяскравіша з зірок...
І тут вона запустила шмарклю у серветку.
І що тут робити? Мушу сказати, я зніяковів.
Але і тут ця прекрасність прийшла ми на поміч
І ніжний басок наповнив макдональдс нічний:
-Чьо нада, ублюдак? Чєво ти смотріш і стонєш?
Мов грім серед поля, коли ти – електрик крутий,
Перелякався, перекрутилось на фарш моє серце.
І з того моменту блукаю по місту,
Як юний Семенко,смутний і смурний,
Та вже не заходжу в Макдональдс,
Там щемко і лунко,
там надто багато стається.
22 вер 2014
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=570596
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 30.03.2015
Кохана, я не залишусь сьогодні у тебе вдома,
Кохана, мене прикликає далека дорога.
У ніч, що вкриває вікна шарами криги,
Я вирушу, взявши в наплічник улюблені книги.
Найкраще, що справді навчився робити - це йти.
Без планів, обітниць, ідей та чітких перспектив.
Сховавши обличчя та втому у теплий комір,
Запам'ятавши кожен твій вигин і колір.
Якщо я залишусь, то хто розмовлятиме з водіями?
Хто попередить німця про небезпечні ями?
Хто занотує історії сотень чужих життів?
Хто поєднає нічні Карпати зі співом одеських хвиль?
Кохана, лови мене в теплому житі південного степу,
у Дзизі, у джазі, у ритмі стрімкого квікстепу,
Лови мене там, де вітер ожарно шепоче до трав,
де я тебе вперше зустрів та востаннє чекав.
Допоки ти йдеш за зірками та покликом чуйного серця,
Усе, що насправді твоє, до тебе не раз повернеться.
Я світло твоє упізнаю за тисячу кілометрів,
Якщо я кохаю тебе, то смішно боятися смерті.
P.S. Любов до життя має бути сильнішою від страху смерті. Лише так можливо жити та відчувати по-справжньому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569764
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 27.03.2015
-Спи саня спи, - говорить водій та вмикає пічку.
Сьогодні на трасі ти будеш для мене братом.
Дорога - це те, що швидко входить у звичку,
Як входить у кров любов - заборонена контрабанда.
Спи саня спи, як спить земля, під снігами вкрита.
Я охоронець твоїх поезій цієї ночі.
Ми летимо крізь ніч із єдиним бажанням - жити.
Хай тільки спробують з цього зробити злочин.
Хто, як не ти, розуміє час, зневажаючи відстань?
Солодка твоя печаль, недовга твоя розлука.
Міста за вікном нанизуються намистом
На пам'ять. Лише встигай піднімати руку.
Ти пильно вглядаєшся в очі зустрічній попутці
І зупиняються фури, впізнаючи побратима.
Харківські, запорізькі, львівські, одеські, луцькі -
Світ не без добрих людей у кожнім куточку країни.
Співай мені, саня, про все, що ти бачив у мандрах,
Світ без пісень - це видиво не із приємних.
Ми прибуваємо в Київ десь о четвертій ранку.
Хороші у тебе вірші. Побачимося. Напевно.
P.S. Хороша дорога - це коли ти приїжджаєш багатший, ніж від'їжджав. Багатший на історії та нові думки.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569252
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2015
Ці твої погляди - коктейлі із ніжно-байдужості,
Я впізнаю в них того, хто не боїться смерті.
Ти не псуєш почуття обручками та одруженням,
Сиплеться ніч на друзки зі щасливих миттєвостей.
Скільки людей довкола - а покохати нікого!
Скільки у мові слів - а хочеться тільки мовчати.
Саме тому я люблю приїжджати до твого міста,
Саме тому я не пишу тобі у мережевих чатах.
Відстань між нами здається смішною та іграшковою.
Коли я входжу у тебе , то сумнівів не виникає.
Хочу ділитися силою, часоспокоєм,
Зрештою, час - це єдине, що справді маю.
Ліжко під нами скрипить, як бюджетний кодекс,
Сором зникає швидше, ніж долар у київських банках.
Право любити - це наш найвищий поверх,
Стрибаймо із нього у невідоме завтра.
Ці твої погляди хтиві акордами Тома Вейтса
Джинсами затісними обліплюють моє тіло.
Якщо тобі добре, то байдуже, як воно зветься,
Грійся у вогнища цих почуттів,де би тебе не носило.
P.S. Любов - це форма спілкування між двома хорошими людьми.
10.03.15
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=569251
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.03.2015
Озброєна, як останній сепаратист,
Підпільний сірник у карпатському лісі,
Тебе не зігріє поет, композитор, артист,
Даремно чекаєш примарної тіні Улісса.
Пашіти вогнем, як аматорський панк -
Це не найкраща на разі участь.
Візьми замість джунглів районний парк,
Поїдь у відпустку - попустить.
Посеред викиднів історичних ти -
Не більше декору , монета розмінна.
Усі твої мрії та прагнення висоти
Розвіються, ніби Віанівська піна.
І справді, ніби Віанівська піна днів:
Крихка кришталева мистецька споруда.
(Здається, я надто багато тобі розповів,
Квапливо і важко здіймаються твої груди.)
P.S. Будь простіше - і про тебе забудуть.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=563869
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.03.2015
Востаннє я бачив свою кохану
Чотири роки тому
На площі одного з північних міст.
В 17 років кохаєш востаннє -
Це знає кожен, хто пише вірші.
Щоразу, пройшовши усі перепони
(чим більше - тим краще),
Вибігши з дому, взявши грошей на потяг,
Вимкнувши телефон, що гудить від батьківських дзвінків,
У чистому полі влітку,
Під теплими ковдрами взимку,
Закутавшись шалом її волосся,
Ти відчуваєш таке...незрівнянне щастя,
про яке мовчать методичка із філософії,
Дмітрій Нагієв та Опра Вінфрі.
Дихай цим жаром, цим тілом і пилом,
Будь ненаситним, красивим і цілим.
Для міста мостів, парапетів і площ
Кохання нагадує дощ.
Востаннє я бачив свою кохану
Чотири роки тому
На площі одного з північних міст.
Із того часу багато тепла
Я роздавав задешево, задарма.
Обійми - наркотики забуття,
Що вивітрюється на ранок.
Ми сліпо блукаємо в пошуку нових доз,
Мов безпритульні пси у лютневу ніч.
Шукаємо на квартирниках, вписках,
на роздоріжжях та узбережжях,
На фестивалях, плацкартних полицях
та у нічному Львові.
І все, що можна сказати
наступного ранку - це дякую.
Дякую теплому тілу твоєму,
Тим почуттям, що сьогодні взаємні,
Всім непромовленим тихим словам,
Дякую вам.
Востаннє я бачив свою кохану
Чотири...вже більше років тому.
З тих пір ми закінчили універи,
Більше нічого про неї не чув.
Можливо, вона вже знайшла чоловіка,
Готує йому вечері, чекає від нього дітей,
І пісня її не звучить так тужливо, як ця.
Можливо, все зовсім по-іншому,
але ху кейрс?
Сліди почуттів замітає хурделиця часу
і ти опиняєшся серед нескінченно білого
аркушу пам'яті.
Якщо у 17 кохаєш востаннє,
то після - вже навпаки, як уперше,
втім, із повнотою відповідальності за того,
кого приручив.
І хай ти не віриш у вищий задум
І хай почуття вважаєш за ваду,
У мирі, коханні чи боротьбі
Головне - не зраджувати собі.
23.01.15
(с) О.Ткачинський
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555470
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2015
Вальсували засніженим містом
Якось у січні, в неділю ввечері.
Мали для цього ліричну пісню
І нестримне бажання втечі.
Перехожі мені посміхались,
Ледь помітно гойдалися клени.
Забувалось сумне, розвівалося
Наче сукня у нареченої.
Що за щастя: у танці кохатись
Поміж двориків тихої вулиці!
То прискорюватись, то спинятись,
Та нізащо в житті не сутулитись!
Все, що можна сказати про танець,
Вже написано й зафільмовано,
Але те, що зі мною сталось,
Незрівнянно і некеровано..
Розраховую ритми і тактики,
Розчиняюсь у місті засніженім,
Це найбільше щастя галактики -
Бути взаємоніжними.
P.S. все, що твоє, не забрати ані силою, ані часом.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=555465
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 28.01.2015
Плач, Єреміє, плач, бо ж темні часи настали,
Свобода коштує дорого, у мене стільки нема.
Лицарі очі ховають під чорними балаклавами,
знімають із мертвих одяг. Це означає - зима.
Холодно, холодно тут. Кожен це відчуває:
Ріжуть повітря сирени і замовкають пси.
Голуби просять притулку, якого ніде немає,
Плач, Єреміє, плач, нам треба такі голоси.
Не випадає сніг, як би ми не хотіли,
Попіл вкриває землю, всі її полюси.
Всоте повторюю: нам не потрібні крила,
Плач, Єреміє, плач, і тихо свої носи.
Моя батьківщина - у власності товстосумів,
Мільйони гектарів відібраної землі.
Любий мій Єреміє, маю великий сумнів,
Що спокій прийде до України та сомалі.
Скільки людей обшліфують холодний надгрібний мармур,
Перш ніж закінчаться сльози в прямому ефірі новин?
Діти лягають спати під білими прапорами,
Вони скуштували крові раніше червоних вин.
Війни - ніщо, бо виживуть тільки коханці.
Країні з такими жінками не треба ніяких віз.
Але чому ти лишаєш ножа у моєму ранці?
Плач, Єреміє, плач, не стримуй пророчих сліз.
Плач, Єреміє, плач, ти - наша остання зброя,
Молитва до неба, що взимку таке голубе!
Плач, Єреміє, плач, і ми підем за тобою,
Плач, Єреміє, і, чуєш, ми не забудем тебе.
(с) О. Ткачинський
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548195
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2015
Ні любові, ні кішки, ні літа немає в моєму домі.
Темне приміщення з цегли придатне лише для сну.
Дочитавши список човнів, я розмикаю коло
та руки. Важливе стає невагомим
І під виглядом чаю заварюю ніч трав'яну.
Листопад пророкує холодну та тиху зиму,
А у домі моєму і так - ані друзів, ані тепла.
Одіссей не прийде, він застряг на кордоні (к)риму.
Залишається музика, затишна і незрима,
Втім, і вона би мене покидала, якби могла.
Дев’ятнадцятий рік самоти. Я розпалюю книги,
Вирушаю до моря, до гір, тільки би звідси втекти.
Атлантична тюрма за решітками древньої криги,
Потопельники плачуть, наївно чекають відлиги.
Моя Герда забула, що має мене знайти.
Ні любові, ні літа, нічого. Часом нестерпно важко.
Я продовжую гріти і обживати свій безголосий дім.
Не обміняю його на ніякі Америки й Рашки.
Та єдине прохання: подаруйте мені черепашку,
щоб із нею лишатись собою. самотнім, німим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=548194
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.01.2015
Гей-но, принци мого кіберпанку,
Гей-но, принцеси мого бароко!
Ми виїжджаємо з самого ранку
Стопом із Києва до Марокко.
Що нас чекає на нашій дорозі?
Фіри і фури, лади і мерси.
Що нас врятує на лютім морозі?
Перса і берzці, перса і берці.
Соціум фейсбуку і диванів
Лінню прикутий до власних ліжок,
Гайда кататися берегами
Моря, що визирає із книжок.
Левова частка красивого світу
Там, за кордонами й горизонтом.
Ми заспіваємо «многії літа»
В Лондоні, Делі і навіть Торонто.
Ти, що писав неримовані вірші,
Стіни підперши своїми ногами,
Щоби розбити поезії тишу
Їдемо в землю обітовану!
Пісня, що сповнена радості й крику,
Свято, що завжди лишається з нами.
Палець угору піднявши великий,
Ми стаємо перевтіленням Рами.
Вийшовши вранці на харківську трасу,
В наплічник ховаючи Керуака,
Ми досягнемо як мінімум Марсу,
Максимум – Тріумфальної Арки.
P.S. Якщо в тебе чогось немає - то ти знайдеш це в дорозі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=533369
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 29.10.2014
Барні стійки немов причали
Барні стійки немов причали
Поетичного моряка.
Ми рядками до дна дістали,
А кінцева мета – яка?
Врешті-решт допливають судна
До котроїсь із тісних бухт.
Капітани ховають сурми,
Ставлять підписи у гросбух.
Але ти не привіз додому
Ні алмазів, ані шовків.
Ти несеш у валізі втому
І сузір’я затертих слів.
В океанському безбережжі
Виживає лише пірат.
А у тебе щодня пожежі
І душа у мільйон карат.
Підіймаєш її мов прапор
Нескінченної висоти,
В електричці Тернопіль-Рахів
Відкриваєш нові світи.
Залишаєшся на папері,
Аби міг прочитати брат
Скільки нині живе Енеїв,
Щоб відчути: він теж пірат.
Якось сяде за стійку поряд
Прочитає свій власний вірш
І засяють ясніше зорі
У морському сузір’ї тиш.
P.S. Скільки людей, скільки доріг - стільки й, відповідно, віршів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=531349
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.10.2014
Мадлен, я випиваю за вечір дві пляшки віскі,
Але тимчасове полегшення - це не найкращі ліки
Віскі - ніщо в порівнянні із вашим диском,
Прошу, мадлен, заспівайте для мене трішки.
Ще вчора я був поважним відомим поетом,
Поеми читав герцогиням у древніх замках,
Я знав, що потрібно дівчатам, спудейкам натхненним,
На мене вже тричі потай учиняли замах.
Сьогодні я мрію лише про ваше темне волосся,
А вчора слово моє могло підкорити площу!
Якби ви знали, Мадлен, на що воно спромоглося,
коли ми рушали на штурм Королівської рощі.
Тріскає дзеркало навіть найкращих вікон
Виходить із ладу японська стара магнітола,
Натомість моє почування так само незмінне,
Як треті герої, шекспір або кока-кола.
Мадлен, ви спричиняєте надто багато болю!
Поетове серце залізне, але від вогню іскриться.
Кохаю тебе, твого пса і твою парасолю,
Але ти мовчиш, і я розчиняю тебе у лицях.
P.S. кожна людина - потенційний цар Соломон у своїх почуттях. Варто лише знайти свою Суламіфь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=530475
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.10.2014
Я пишу до твого задзеркалля
Ті слова, що здавались важливими.
Та немає такого Даля
Що зіткав би зі звуків килими.
Постелив би тобі під ноги,
Щоб не ранила пальці асфальтами.
Щоб не грубими баритонами,
А повітряно-теплими альтами.
Я єднаю сузір'я мови
І на шовкову нитку нанизую.
Твоя врода виходить на лови
І втікати від неї запізно вже.
Опадаю жовтневим листом,
Сторінками твого щоденника,
На правах напівдикого лиса
Залишаюсь твоїм знаменником.
Відчуваю дедалі більше,
Що мене з кожним днем все меншає,
Видихаю з легенів вірші
І зникаю в твоїм довершенні.
P.S. Вміння насолоджуватись миттю важливіше за всі справи в майбутньому або минулому, тому що саме воно дарує повноту життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=529517
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 13.10.2014
Забуваються речі, які нам здавалися вічними,
Називаються Руссю монголи північний держав.
Виникають імперії - капіталізму дітища,
Зариваються інтелігенти у сотні дебільних справ.
Ти не стрілка, що крутитись приречена,
Не дешевий роман зі щасливим кінцем,
І до того, як це закінчиться речення,
Не дізнаєшся рими моєї. Кільцем
Розійдуться причини твоєї реальності,
Теракотовий дим твою пам'ять роз'їсть
І прокинешся вільним від діагональності
Кіл.
Вимкни комп'ютер, вийди на вулицю,
Стань поміж нас, волелюбних борців.
Досить духовної проституції,
Ми потребуємо змін!
Не зникатиме світ, у якому є ненависть,
Не зникатимуть підлість, корупція, зло,
Якщо кожен із нас не повстане Елвісом,
Не припинить лишатись духовним козлом.
Адже поки воюємо ми одиницями,
Без нулів та озброєння, сам-на-сам
Проти жорнів систем із дволикими лицями,
Поки інші сидять, заховавшись в екран,
Ми не здіймемось гордими еверестами,
Не знайдемо братерства і вірності. Ще не одне
Покоління займеться вогнями простестними,
Перш ніж бур'ян наших душ остаточно згниє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=525920
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.09.2014
суботній ранок, порожня дзиґа,
на всі питання я відповів.
на жаль, не зійде душевна крига,
коли сумує святковий львів
під час війни на близькому сході.
здається, ближче нема куди.
на площах люди: усі породи
читають, слухають. поводир
для них - це сміх і подібні блага,
блаженні ті, хто усе забув,
хто перекрився архіпелагом
за лінню, ситістю і збагнув,
що жити тихо – не гірша участь,
що споживацтво – це норма дня,
що тільки тим роздається крутість,
кого хвилює не боротьба,
а те, що лишається після неї:
трофеї, виграш і все таке.
сучасні данко у колізеї
збавляють морок своїм вогнем,
в той час, як веселі раби режиму
продовжують пити із серця їх
і на асфальті гнилі перлини
в них викликають нестримний сміх.
В душі народу я чую шипіт
та надто тихо. заіржавів
і меч, і щит...покажіть, де вихід.
на всі питання я відповів.
p.s. Коли у Львові свято, а в Донецьку - війна, радіти можуть тільки бездушні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=519532
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.08.2014
все що у пам'яті вижило
очі твої заплющені
дні що здавалися тижнями
хмари занадто відверті
міряння рівними силами
ніжні обійми мангуста
ночі зробили незримими
вірші присвячені смерті.
темрява викрита викриком
доторки вирвано спалахом
я прикидаючись критиком
знову тебе підпускаю
зміривши серця ритміку
ми стаємо півдзеркалами
між півзізнанням і видихом
більше нічого немає.
скільки від мене приховуєш
між смсками чатами
душі сплітаються совами
в місяця соннім промінні
ми, позабуті розмовами
знову вчимося мовчати і
вийшовши в космосу роумінг
врешті лишаємось вільними.
P. S. Живий вогник в очах - це те, що зазвичай шукають люди одне в одному.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=514782
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 01.08.2014
Це безпробудний день та безсловесна ніч,
Де інь і янь є символами втрати
І дві людини замість права обирати.
Свобода - не впольована ще дич,
Яка повірила системі та освіті,
і тепер
Її життя обмежує районний сквер.
Дорога витерпить усе, вона - Геракл.
Із пункту А до пункту Б нема прямих маршрутів
Ти не боїшся сходити на Крути
І розбираєш зібраний мільйонний пазл.
Для того, хто зібрався підніматись
до небес,
Вже не потрібен ані ідол, ані gps.
Неспокій, блискавиці, землетруси, Зевс!
Я забуваю все, що знав і вивчив,
Коли в метро ввижається твоє обличчя…
Це контрданс, в якому перше па – це сенс,
а друге – звільнення від нього,
це політ,
В якому не згадаєш ні імен, ні дат, ні міст.
Танцюй, о Есмеральдо, серед диких площ!
Дивись на жертви цих мерців, бо ти – наступна.
Блаженне забуття! Блаженне й недоступне.
У мить, коли човна сягне кораблетрощ,
Нехай побачить він життя, шаленість
і вино.
Нехай ми у коханні, в танці помремо.
P.S. Хмари - це охоронці маленьких зірок.
Вони боронять їх від споглядання поганих вчинків людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506071
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.06.2014
чи можу я довіряти тобі? –
тихо спитала вродлива дівчина.
у тебе великий і теплий барліг,
трави і зорі впадають тобі до ніг,
слово твоє проливається піснею.
я вісім століть берегла у собі зорю,
чуєш, як ніжність у стіни впивається?
я відмовляла у ніжності королю,
здавалося часом, що перегорю,
дивно, що досі цього не сталося.
забудь, що казали верховні жерці.
північ, а, отже, розпуститься лілія,
нехай собі плаває у ріці.
міряєш пульс на гарячій руці
в точці, де сходяться наші лінії.
тихо й врочисто співає вечірній пляж.
сонце зайшло, але світла ніяк не меншає.
до біса столітній моральний стаж,
зараз так добре, що віриться аж:
бог поміж нами у подиху мешкає.
P.S. Любов - це те, що потрібно дарувати, якщо воно в тебе є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502990
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 03.06.2014
[quote]Травень є травень. І ми неповторно живі. Ю.А.[/quote]
травень є травень. і кожен шукає тепла,
мимоволі вночі до чужого плеча доторкаючись.
ще не зірвану квітку ти в косу дівочу вплела
і щодня поливаєш, слідкуєш за нею з цікавістю.
ти у пошуках мушлі пірнеш у духовний басейн
і залишишся там, під водою, лічити каміння.
проростеш між коралів, де жоден король або сейм
не дістане військами, і хай тобі вистачить вміння
і нехай тобі вистачить сил відшукати свого.
не ослабне ні зір, ані слух, ані кров не схолоне.
зігрівайся вином і в тобі проростатиме бог.
не цурайся його і тієї води, що солона.
зелено, зелено…руки подібні до сонць,
від любові набрякни, живи і розквітни, посланнице.
травень є травень, і сонях цвіте без корон,
без мети і без цілі, а все ж без кінця посміхається.
P.S. Кожна людина час від часу вірить у мавок, янголів та любов. Шкода, що так рідко.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500549
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 22.05.2014
самотній вечір (сумнівний друже),
ти випиваєш сумні години
і залишаєш відкриту дужку
мов недочитану гарну книгу.
ти знаєш стільки моїх історій,
що вистачає на три романи.
якщо ми й інколи не говорим,
то це мовчання близького плану.
ти помічав не моє кохання
і переконаність бачив часто,
коли свідомість ішла в заслання
і розривалось плетіння часу.
самотній вечір мої горгани
проходить повз і лишень сміється,
залиш цей сум, бо усім погано.
не тільки нам… все одно минеться.
минеться день і забудеш місяць,
роки, і в принципі, все, що маєш,
та в результаті себе не вивчиш,
бо тільки зло і добро вбачаєш
у сірій гамі складного спектру,
широкій річці людського духу.
ти знаєш ноти, самотній вечір?
зіграй мені до-мінор, мазурку.
P.S. не нудьгувати наодинці із собою - дуже корисна риса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498294
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 11.05.2014
Звільнення «я» відбувається поступово.
Спершу спадає тісний та набридливий одяг,
потім - фальшиві друзі, покриті лускою,
байдужі маски, обличчя та посмішки.
пасма волосся впаде,
лишивши тебе із собою віч-на-віч.
Конспекти, дипломи, призи –
все візьме в жертву вогонь.
Помалу злізатиме шкіра,
щоб «я» позабуло набуте,
Зірвуться шпалери ідеологій.
Ти вийдеш із формули перегонів
І ляжеш узбіччям життя.
Тебе оминатимуть хмари,
спортивні машини,
Герої та одружені чоловіки.
Тебе позабудуть газети,
кохані та перелітні птахи.
Та все ж не зникатиме слово,
Вкарбоване в пам’яті
міцніше за батьківщину,
Рефлекси серцебиття та дихання.
Спитайте, як мене звати.
Співають дерева,
Танцює лелека на дроті
І тіні шепочуть моє ім’я.
Ти знаєш, як вийти за межі,
Як стерти слова?
Вони проростатимуть знову
І знову. І знову. І знову.
Аж поки піднімешся ти,
Новий, перероджений,
Але все так само невільний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=493360
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.04.2014
Коли день подорожнього добігає, здавалося, вже недосяжного кінця
І сонце зникає серед посівів пшениці, спиняючи студентські серця,
Коли в голові замовкають неуявні друзі, залишаючи спогади-посмішки,
Я розумію, що далеко не всі і не завжди стають неможливо дорослими.
Під вечір, як втомлене тіло прийме на ніч вкраїнська трава,
Зірвавши замки на контурній карті уявлень про справжні речі,
Я передчую тебе набагато швидше, ніж у відомій поезії Жадана
І мій погляд скаже тобі, як довго триває весняний вечір.
Небезпека війни як чума, що гине за виконання елементарних правил:
Не ділити людей за мовою, расою, симпатією до лівих та правих,
Не ділити державу на захід та схід, зберегти те, що є та плекати майбутнє,
Щоб у кожній гарячій точці відчайдушні герої відчули твою присутність.
Зірвавши плоди із дерев пізнання потоків людей, поезій та міст,
Читаючи вірші вже друзям із невідомих тобі раніше кутків країни,
Ти знаєш, що кожен із них перед смертю перш за все заповість
Своїм дітям ту думку, що ми можемо й маємо бути єдині.
P.S. У 1991 році Україна здобула свою незалежність авансом. Настав час її заслужити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=492357
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 13.04.2014
і не те щоби звабити звабитись важко
галереї облич ніби спогади привидів
викидаю порожню (з-під живчика) пляшку
зариваю себе у пісок серед пляжу
і для всіх окрім сонця палаю невидимо
галатей перевершивши майстра (нарешті)
непомітно втікає від літер сценарію
і тепер не знайти козака серед решти
у жіночих обіймах (чи краще арешті)
він достатньо наситився в цім бестіарії
від гудіння вагону впадаю у сплячку
дочекатись весни потім літа і осені
я собі пояснив що зіграти у ящик
це не вихід не вхід і нічим там не краще
ніж у світі дітей прикидатись дорослими
безпринципна борня маніфести фаст-фуди
не вражає нічим післяцоєва музика
зобрази себе кращим сховавши паскуду
зобрази себе дужим щоб думали люди
що ти класний !
та забудь що ми звалися друзями.
P.S. крик та внутрішня тиша інколи приходять одночасно і ти не знаєш, що із цим робити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488212
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 26.03.2014
Всевладний Дніпро розвиває байдужу жорстокість,
Ворони денної варти кружляють над головою.
Маленька людина із глини збивається з кроку,
Я чорний пісок, вже століття забутий травою.
Я вітер вітрів, норд-норд-вест капітанської шхуни,
Що пасмо Самсона закинув у левову пащу,
Я сила, ніким ще не скорена, втрачені руни,
Мене розпирає і небо спирає все важче.
Мій потяг руйнує імперські залізні завіси,
Я слово Пророка, почуте зі сцени Майдану.
Я тиждень, проведений без телефону у лісі,
Я Доктор - стратег, що ніколи не має плану.
Я те, що забуте людьми у знанні та омані,
Я Книга Природи, розгорнута на середині.
О горда людино, все найважливіше ще далі,
Дочитуй мене, не будь безпринципно лінивою.
P.S. Вміння читати не тільки книги, а й речі навколо нас, дозволить вижити у майбутньому.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488024
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 25.03.2014
Людина, що звертається до кожного,
Людина, що ні з ким не розмовляє,
Мільйонне місто, у якому порожньо -
Останній прихисток егоцентричних Майя.
Це гра, у тисячу разів сповільнена,
Хардова спроба, збита німотою,
Бажання нагадати, що негідники –
Це за нагоди навіть ми з тобою.
Рука безхатченка, ще не відрубана,
Останній поцілунок Задзеркалля,
Де правда разом з нафтовими трубами,
А не на мирному обличчі Авеля.
Ці переходи, ці підземні марева,
Ці голоси, що піняться у тиші,
Людино мовчазна, тебе не зламано,
Але, крім мене,
вже ніхто про тебе не напише.
P.S. Особисті історії не менш важливі, ніж історії великих цивілізацій.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=488023
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 25.03.2014
Все, що існує у місті, названо іменем "Молох".
Руки його досягають кожного склепу-вікна.
Йдуть на заводи законослухняні мільйони,
Радіостанція Молоха - це монотонна струна.
Невидимою рукою ти підіймаєш будинки,
Молох, ти населяєш рабами тісні клітки,
Молох, тебе надихає бажання золота інків,
Серце твоє – це гейзер із нафтової ріки.
Скільки тепла відійняв ти і скільки віддав наказів!
Молох – години чекання, заторів і перехресть.
Бюрократія Молоха – це найлютіший кайзер,
Янголи-беркути Молоха – антоніми слова «честь».
Я відрізаю язик, який промовляє «Молох!»,
Я заперечую тишу, глуху до моїх молитов!
Знедолені люди - твій найлютіший ворог!
Зерно від полови очистить народна кров!
Ти більший за мене, Молох! Сонце закрите тінню
Твоїх незворушних заводів, твоїх нових синагог!
Молох! Ти породив мене! глянь на своє творіння!
Я знищу тебе і дізнаюсь, як помирає бог!
P.S. Беззаперечно, що світло перемагає темряву. Питання лише в кількості жертв.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=480331
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.02.2014
Напхавшись чужого повітря, поезії та мелодій,
Ти розпочнеш потаємне – творити своє.
Та, виклавши ЦЕ в інтернеті, побачиш комент,
Що буде містити концептуальне «Автор помер».
Цей потойбічний напис почне набирати лайки,
Його уподобають більше, ніж, власне, вірш.
Не допоможуть ні котики, ані сарказм, ані лайка,
«Автор помер» буде людям все рівно миліш.
О скільки б зусиль не вкладав ти у власну творчість,
Стоятиме Барт із косою за лівим плечем твоїм.
І твій копірайт прибере конформістка совість,
Тому я не буду нічого писати, а краще піду поїм.
P.S. Інтертекстуальний стьоб над собою - це елітарний мистецький жанр.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=478617
рубрика: Поезія,
дата поступления 10.02.2014
забути тебе – мов відтяти від себе руку.
о скільки вікон чужих,
і музик у них не наших!
α2 + β2 - це один, зі складного – просте,
ми - дауншифтери, наші троянди без колючок.
тепло - одиниця виміру людських взаємин,
ми нескінченно віддаємо кіловати доторків.
від кожного по теплу, кожному по любові –
це форма революції та емоційного лайфхаку.
хто шукає свободи - знаходить лише незнайомку
під ліхтарем маленького містечка на Волині,
благословенній янголами автостради,
поміж річками спокою та забуття.
я надто часто не знаходжу необхідних слів,
нумо, світляки із літер, атакуйте шибки римоламу!
немов саме життя не хоче віддавати таємниць
і змушує плисти і далі течією часу.
мовчання друзів, розуміння випадкових перехожих –
це змова, яку не зрозумієш, прочитавши з книг.
страх відпускає опісля першої застопленої фури,
опісля першої ночівлі на квартирі незнайомця,
опісля першої промови на чужому святі
та поцілунку, що стається уві сні.
Ти вчишся і втрачаєш, і навчаєшся втрачати,
Приносити додому посмішки та двійки,
Сприймати все простіше і вимикати світло,
Коли виходиш із кімнати іншої людини.
P.S. Коли ти гумовий, то колеса машини повторюють ритми серця.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473943
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.01.2014
Початок дня на Хмельницькому ринку.
Сотні і сотні людей,
Мовчазних чи натхненних торговців
Одчиняють брами до царства
Усіх можливих речей.
Іще до світанку, сидячи в своїх МАФах,
Вони благословляють прийдешнє,
Вітаючись іменем бога,
Ловлячи погляди тих, хто проходить повз,
Щоби, побачивши покупця,
Привітно всміхнутися,
або ж по-зрадницьки підморгнути,
мовляв «я маю все, що тобі потрібно».
Самою своєю присутністю вони оживляють
Холодні, на язичників схожі будки.
Такі собі genius loco, місцеві Ісуси,
Ось які ці торговці.
Коли ти пливеш через море
Таких повсякденних людей,
То згадуєш те, що життя – воно є
Не тільки у миті прозрінь, а щодня.
Ми з ними схожі у чомусь
У нас є спільне повітря, спільні проблеми,
Час від часу - спільна історія та новини,
Радості від перемоги збірної із футболу,
Й так само розпач від їх невдач.
І спільність ця - надзвичайно важлива.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472793
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 15.01.2014
Коли у чоловікові вмирає хлопчик,
Він забуває, задля чого ріс.
Зі всіх наявних мов я хочу
Довчить одну - до стовбура і сліз.
Якби драконом із руїн постати!
Забути щем прощання кораблю!
Нехай розшукують сусідні штати
І всі жінки запропонують шлюб!
У цьому світі я для тебе віддаю
Усі слова, окрім «люблю».
Безцінно мати пам’ять і зникати,
Безцінне місце, де ти завжди сам.
Я хочу ні до чого не звикати
І нічиїм не вірити словам.
Якщо мене шукатимуть солдати,
То гугл скаже, що мене нема,
Я – застаріла й непотрібна карта,
Зі мною не цікава гра.
Зелене світло не дає свободи,
Бруківка розриває душу ніг.
Якщо мене немає у колоді –
Я переміг?..
P.S. У світі безмежних подорожей осідла людина – мрець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471186
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 09.01.2014
Та, що писала музику вулиць вночі,
Вранці відверто мене запитала: слухай,
Не сумно кожного дня гострити зі слів мечі
І ранити ними наївні та ніжні вуха?
Та, що блукала між перукарень, заводів і дамб,
Не розуміла і хмурила брови гнівно:
За рік один на століття старішаєш, Форесте Гамп,
Покинь же цей біг і нічого не варту віру!
Та, що чекала на друга свого з війни,
(Не чоловіка-коханця, а просто колишнього друга)
Тримала за людство більше, ніж я, вини,
Але не знала різниці між Семенком і Кругом.
О скільки їх бачив - натхненних, злих і прямих,
Глядівся в їх душу, мов у самотність дзеркальну,
Я досі молюся, щоб вітер їх долі не стих,
Щоб мати достатньо відваги відточувати їх грані.
Бо що я без них? Не останній пророк, не пігмей,
Ані великий поет, ні ремісник провінційний.
Скільки на світі Жінок, стільки і буде Людей,
Я недостатньо хоробрий бути із ними постійно.
P.S. Без жінок не було б і віршів, але і без віршів не було би жінок.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469785
рубрика: Поезія, Присвячення
дата поступления 02.01.2014