| Сторінки (3/242): | « | 1 2 3 | » |
Моє існування завірене паспортним штампом,
та все ж мене не існує.
Там вписано місце мого проживання,
але я не знаю дому.
І навіть ретельно підібране фото –
це спогад чужої людини.
І навіть у власному теплому тілі
Я досі живу нелегалом.
Нікому не вдасться насправді себе (в)пізнати!
Які ж тут шершаві стіни!
Проходив повз тебе шість тисяч разів,
а ти посміхнулася вперше.
Та взявши тебе, в очах я побачив смуток
останньої грецької арфи,
струни якої непереможний варвар
переробив на тятиви.
Коли ти забудеш про сон і хорошу погоду,
заходь неодмінно в гості,
коли із грудей проростатимуть шрами,
(а це стається із кожним)
покинь цю вечірку, прикинувшись хворим,
дістань із кишені кості.
Жбурни їх на стіл, і, як випаде шістка,
згадай, ким є ти насправді.
P.S. моє життя - це невдала спроба виправдати написання віршів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469262
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 30.12.2013
Самотня людина не піде ламати стіни,
Самотній людині не треба ніяких прав.
Хліба й видовищ…нехай навколо руїни,
Самотній на всіх, окрім себе, чхав.
Самотня людина не буде боротись за волю,
Самотній людині не треба ні Євромайдан,
Ані майбутнє. Їй би читати Жан-Поля,
Оберігаючи свій депресивний стан.
Самотня людина не знає слів «солідарність»,
«громада», «протести» чи «політичне життя».
Її переймає непереборна марність,
Вона не вірить у світ поза межами «я».
Суспільство маленьких, як Всесвіт, піщинок,
Збираючись разом, формує кулак кам’яний.
Отож пробудіться, самітники власних домівок,
І випряміть спину, щоб голос почути свій.
P.S. Політична активність – це не завжди політична свідомість, але політична свідомість – це завше політична активність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466213
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.12.2013
Народе, всміхнися, ти маєш владу!
Люди гуляють, співають площі.
Буде наша Верховна Зрада,
Гуляймо, народе, доки є гроші.
Робочий народе, виходьмо на страйки!
Блокуймо палати та комітети.
А безробітні…то ви вже звиняйте,
Єдині корисні із вас – це поети.
Студентський народе, зриваймо заняття,
Спалімо підручники друзів-советів!
Час визначати життя та поняття,
Скидаймо безграмотних президентів!
Виходь же, народе, жінки і діти,
Всі: інваліди та пенсіонери.
Досить сволоту при владі терпіти,
«Київ вечірній» – не просто цукерки!
Візьміть же кийки та посмішки щирі!
Листя каштанів прикрасить намети.
Піднімемось разом, народе мій милий,
Щоб святом життя сколихнути планету!
P.S. Не варто недооцінювати мільйон розлючених простих людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466212
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 15.12.2013
С.К.
Слова, що стихають, зустрівши твій погляд,
Слова і ретельно підібрані значення -
Вони залишаються в пащі горгойля,
Мережам змовчавши про наші побачення.
Легкий напіврух вистилається снігом,
Фасади тремтять горделиво-довершено.
Фільмуємо Всесвіт на тлі чорно-білім,
Тому так повільно будуються речення.
Уважно вслухаюсь у шурхоти в тілі:
Воно відгукається не на мелодію...
Без зайвих вагань позатуплюю стріли,
Місця для мовчання дефісом заповню, бо
Умови задачі, звичайно ж, відомі,
Укотре зіграю старого Бетховена.
Танцюймо на мачті старого порому,
Жонглюючи поки законними мовами.
P.S. коли взаємна швидкість падає до нуля і світ навколо зупиняється - тоді тільки є можливість заглянути в Іншого.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465141
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.12.2013
С.К.
Осінь, подібна вікарію,
Зламані квіти сушить.
Я неодмінно відчалюю:
Тут галасливі душі.
В дар від людей приймаючи
тільки піски пустелі,
Все необхідне вже маю, щоб
дихати асистемно.
Сідлами віри затиснуті,
Сонно хитаються вершники.
О, перестиглий мій місяцю!
Ми вже не будемо першими
Серед написаних правильно
Літер, мов знань застиглих,
Ми називаємось кавером,
Ми вдовольняємось крихтами.
Хай листопадові вулиці
Світло у землю сотають.
Знову здаються прибульцями
Ті, що уперше кохають.
О, сіроока весталко!
Зігрій-но хоч ти моє тіло.
Нас заколисує палко
Ніч, мов насіння кмину.
P.S. Часто пізня осінь дарує надто болючі моменти зближення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459723
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 10.11.2013
Тримаюсь рукою за стінку вагону:
Тільки б не впасти…
тільки б не впасти…
Жителі світу від Сяну до Дону
Схожі на текстові копіпасти.
Вибори власної поведінки:
(Запропоновані варіанти)
- вивчити правила
- стати до стінки;
Гіпертрофовані аргонавти.
[Колесо часу умить перемеле
Нами власноруч посіяні зерна.]
Пальці, шукаючи іншу долоню,
Здатні піти і на злочин.
Скільки разів пересічна тихоня
Дико кричала, що «хоче» ?
Легкість буття не те, що нестерпна,
Часом її не відчути.
Тільки гарячі притиснуті стегна
Нам дозволяють бути.
Бути наповненими по вінця,
Бути собою, а не водою,
Бути всередині українцем,
Врешті щасливим без алкоголю.
[Сірої хіті хитке колихання
Нам не замінить відчуте кохання.]
Пробачити вбивство своєї дитини –
Це рівносильно смерті.
Я привселюдно зрікаюсь людини,
Що тільки й вміє, що жерти.
Скільки позаду було світлофорів,
Стільки й попереду буде.
Правда, суспільство хікікоморі
не потребує
ні православного Бога,
ні комунізму,
ні Будди.
P.S. Інтровертна інертність на рівні нації - ось мій діагноз.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459164
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 07.11.2013
Я ховав себе під одяг (у людську подобу),
І виходив у переповнений тінями двір.
Я кричав, що для дихання треба свобода –
Слова пропалювали вогнищем папір.
Безперебійну енергію тьмяного серця
Бездумно та нерозважливо витрачав.
Все гадав, що полум’ям цим захлинеться
Тьма, і що восторжествує жар.
Меланхолійно тупотіли вогняні плакати,
Гроза зім’яла полохливі язики.
Розчарувавшись, я пішов
і не побачив,
Як проростали з-попід сірості
Нові думки.
P.S. Терплячість - це та риса, яка менш за все властива людям, тому що часу відведено так мало, а зробити потрібно так багато.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458182
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 02.11.2013
Я так давно тебе шукаю серед цих зірок…
Я пережив мільйон світів, аби тебе знайти.
Мене не покидають марення каштану кіс,
Сапфірових морів дарунок - та глибока синь.
Я мандрував, але без тебе нікуди піти,
Ти міжпланетним ліхтарем гасила наглу тьму.
Я забажав понад усе тебе, криштальний трем
Пронизував мечем, поезію зібравши з вуст.
Я об’єднав мелодію війни і тишу гір,
З’єднав у сплав серця людей та вічний діамант.
Левіафан віддав на щастя свій молочний зуб,
І в цю сурму століттями кричав твоє ім’я.
Та ти – не тінь, не спогад, не мета, не ідеал,
Ти є жива, ти дихаєш, ти маєш чути спів.
Я вперше розбиваю табір у сузір’ї Пса,
Почуй мене, почуй, або, принаймні, відпусти.
P.S. Амок – це нав’язливе бажання, яке не дає спокою та не відпускає аж до самої смерті.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=454514
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 14.10.2013
Фотони (маленькі служителі Сонця)
ліниво минали космічний пил
і проникали углиб атмосфери.
Ніхто не помітив красивого танцю
нових Прометеїв, наївних рабів,
Народжених зіркою, щоб померти.
Рослини вбирали проміння щедро,
коти тільки ніжились інколи ним,
а люди – часто й не помічали.
Та кожен фотон, як Кіхот Сааведри,
Безстрашно виходив супроти пітьми,
Боровся із холодом та ночами.
Тоді, коли Всесвіт збирався спати,
Я вгледів цю боротьбу за вікном,
Таке небуденне вечірнє сяйво…
Осінні гірлянди прикрасили хмари,
В яких танцював благородний фотон.
І знаєте, це було надзвичайно.
P.S. Вміння знаходити красу в простих речах – захист проти купівлі дорогих та непотрібних.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=453025
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 06.10.2013
Коли простора кухня не впускає тіні,
Коли беззуба ніч постукує по спині,
Співачка знову плаче та ковтає слину,
Бо я вбиваю свідків довгих зим.
Ці павуки забули скласти павутини,
Пролазячи в сухі та мовчазні щілини.
Мій мозок набуває швидкості нейтрино,
Щоб врешті-решт звільнитися від пут.
Тринадцять тихих кроків від стіни до стінки
Відлунюють останнім поцілунком жінки.
Вчорашня п’ятниця заб’є на понеділки,
А я забуду власні імена.
На мене дивляться розлуки темні кухлі,
Хліби лежать, дитячими слізьми набухлі
І час, відведений на цій маленькій кухні
Скінчається і ллється через край.
P.S. Лише лишившись на самоті, людина справді стає собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=452504
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 04.10.2013
Знову відчуваю на вустах, що усміхнуться,
змову, і від цього виникає неймовірна
втома. Острови, які нагадують відсутність
дому, де ніхто не вірить правді наших сліз.
Нащо? Не полегшить ілюзорний друг митарства
наші, якщо ще когось ми зваримо у власній
каші, Ентропія виросте, і навіть Фібоначі
не прикриє рану - золотий поріз...
Мовчки я ховаю за губами гострі ікла
вовчі. Я ходжу, закутаний у плащ, жовтаві
очі в окулярах тихо ковзають слідами
жовчі, що залишена на людях і людьми ж.
Клони, а не люди позаповнювали
стадіони. Із театру вилізли абсурди. Мертвий
номер: під парканом влігся здичавілий
клоун. Певно, світ для нього - професійний цирк.
Йорик! Тільки грати залишається актору!
Йорик, ти прокляв це королівство. Це не смішно!
Спогади і здогадки майбутнього – це море.
Море, у яке впадає і Дніпро, і Стікс...
P.S. У дельтах річок зароджувались цивілізації. Кожна людина - це річка, яка створює навколо себе свою. Якщо вона - справді людина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=451001
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 26.09.2013
Танцюючи меланхолійний вальс,
Не забувай мого пророцтва,
Що гнів наївного дівоцтва
У темний час
Розхристує меланхолійний вальс.
Побачивши блискучий ґалеон
На приміському карнавалі,
Йди далі. Принесе печалі
Тужливий сон.
Втікай, якщо побачиш ґалеон.
Коли трапляються інакші сни,
Ніж ті, що ти щоденно бачиш,
Вдивляйся в темряву, юначе.
Гляди, не спи,
Коли потрапиш у інакші сни.
І не гадай нізащо по руці
На того, хто пішов учора.
Отруєна, хоча й прозора,
Вода в ріці.
Не дозволяй гадати по руці.
P.S. Знаки змінюють твою долю залежно від того, як ти їх трактуєш.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=449488
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.09.2013
Маріє, так складно навчити тебе нового!
Ти бачила стільки людських облич,
Що навіть майстерно написана босанова
Для тебе, напевно, - дешевий кітч.
Маріє, як ти збираєшся нас рятувати?
Знаєш, ніхто не повірить тобі.
Сьогодні на вулицях бігають психопати,
Дива ж ретранслюються по TV.
Маріє, не повертайся додому, до мене.
Поезія створена для доріг.
У цій психлікарні я – наймолодший з інтернів,
Мені не виписують жодних пільг.
Якщо ти попросиш – я миттю піду, покаюсь,
Та руки мої занадто старі
Для тіла твого, для душі та сакральних таїнств,
Самотність – єдиний мій дім, Марі.
P.S. Сформована християнською цивілізацією, європейська людина несе на собі її знак.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=448357
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.09.2013
Коли ти стоїш під моїми дверима
Така хитка і безжально щаслива,
Довірливо ловиш кожен мій погляд
І щось про непевність свою шепочеш,
Чомусь я пригадую одну цікаву розмову
на весіллі чи то свого друга, чи то сестри:
Чоловік напідпитку, років за тридцять п’ять,
Все тулився до розпашілої огрядної молодиці:
Він їй казав:
-Ти знаєш, Маню, у моєму віці, такому як я
Вже байдуже, де, і коли, і з ким. Ти знаєш, Маню,
Мене накрутити – жодних проблем. Я відсипаю усім,
Хто попросить, своєї душі скарбів. Ти тільки лиш попроси…
Коли мене скрутить, то це вже, Маню, повний капєц.
Я гасаю, мов навіжений, мов залишений в полі пес,
І якщо ти потрапиш мені під руку, то я не ручаюсь.
Свобода, Маню, уже не манить, а просто єхидно сміється.
Гадаєш, як хочеш чогось, то воно неодмінно стається?
Ти знаєш, Маню, я слово «кохання» пишу без другої «н»,
Тому що нафіг вона потрібна, ця друга подвоєна літера,
якщо для справжнього щастя вистачить і однієї?
Ось така приблизно розмова сталась на тому весіллі.
Я підслухав її, тому що вийшов надвір, коли всі кутили.
І що тій Мані, якщо вона, ця Маня, просто сусідська корова,
Якщо людина людині – вовк, а корова – дає молоко, і тому
Вже на рівень вище. По суті, кожен наш діалог – це прихований
Моно- , а алкоголь, вжитий цим чоловіком, усе це викрив.
Коли ти стоїш під моїми дверима,
Така хитка і безжально щаслива
Найкраще – це попросити тебе піти
І ніколи, чуєш, ніколи не повертатись.
Тому що, коли мене скрутить, Маню,
То я не ручаюсь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447932
рубрика: Поезія, Верлібр
дата поступления 08.09.2013
Мій олівець описує дугу,
повторює саму фактуру часу.
Натхнення заповзає у Тайгу,
глибоку як гудіння контрабасу.
Тут перехожому не видають
ні мап, ні компасів. Повзи стежками
крізь холод, спеку і безодню мух,
ходи уздовж і впоперек сезаму.
Слова мовчать, секвоями ростуть,
не наближаючи ні ям, ні лаврів.
У цьому місці встигли потонуть
мільйони душ, до віршування спраглих.
Мільйон самозакоханих писак!
Чиї кістки були колись словами.
Напхавшись у бараки-альманах,
невігласи плюють на древні храми.
Поезія мудріша за людей.
Вона зітре зі сторінок негідне,
із верлібристики стряхне хорей
і буде слову -
німбом.
P.S. Чим далі в ліс - тим менший ти і більший він.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=447247
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 04.09.2013
Все, що я знаю про серпень – це те, що він надто короткий.
Грози його проганяють, а з ним і життя безтурботне.
Мене зустрічає осінь, маскуючись під семестри.
Я вкотре пообіцяю стати, нарешті, чесним.
Бульварами йдуть парасолі, вкривши нечемні обличчя,
Макондо прийшло в Україну і буде дощити вічно.
Я йду, ні з ким не прощаючись, не плескаючи поетам.
До біса усі заборони та рими, життям затерті.
Осінь витримує ритміку краплями спліну та ліні,
Знову підказує досвід: смажаться на олії
Всі наші мрії та догми, виплекані протестом,
Знову зима заморозить навіть найглибші плеса.
Крапають щирі зусилля в, мабуть, бездонну чашу,
Гопники пісню наспівують, маючи дівчинку Машу.
Небо країни заземлено, електростанції знесло,
Єдине, що залишається – вдати із себе Теслу.
P.S. Герой - центральна постать у міфах. Країна без героя приречена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=446175
рубрика: Поезія, Поетичні маніфести
дата поступления 29.08.2013
Коли я бачу привідчинені обійми,
у двері ці несила увійти.
бо я не надто полюбляю фільми,
де лабіринти схожі на світи.
Моя велика зірка – то химерний карлик,
Чандрасекар сміється вдалині.
Мене любові вчити не візьметься Калик,
і навіть Ніцше спить у борозні.
Погасне світло, стихнуть галасливі кроки,
у двері увійде залізний ключ.
Людина створена занадто вже жорстоко…
Ідеш – так не вертайся. І не муч.
P.S. «У-вей», недіяння – ось що потрібно вивчити європейцям.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445935
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 28.08.2013
В.П.
З тих пір, як я назвав себе твоїм,
хоча й було це в дивнім сні глибокім,
усі мої поезії й пророки -
мов коні, що приручені людьми.
Лечу галопом через мокрий степ,
топчу посіви, викресаю вітер.
Але як вловлюю звучання літер
із вуст твоїх, то вмить назад несе.
Ти знаєш імена моїх сердець,
ти їх єдина змушувала битись
немов фанатик, лікар-початківець,
Якому невідоме слово "мрець".
Усі рази, коли я кидав дайс,
то випадала тільки одиниця.
Здавалося, така мала дрібниця:
зозуля, калібрована на вальс.
Гримить Кавказ у грудях восени,
моя субота - наче понеділок.
Але яке кому до кого діло?
Навік забуте почуття вини.
Для мене ти - навічний квартирант,
як вересень, що розпинає серпень.
Звичайний сон - і я наївний Вертер.
Вперед, Маестро! Де наступний фант?
P.S. Знати справжнє ім'я означає отримати владу над найменованим.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445365
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.08.2013
Відчуваю: виповзають хмари,
закривають карти на столі.
Та я знаю: не знайдеш ні пари,
Ні принаймні трійки ти в цій грі.
Ти заради мене досконала,
я заради тебе сів за стіл.
Ти в мої зіниці заглядала
й малювала світ крізь їх акрил.
Не втечеш, високородна діво!
Між людей я кращий із гравців.
Загубитися - звичайне діло,
віднайти - однак найбільше з див.
Може бути, ти розправиш крила,
полетиш за штормовий Дніпро.
Я ж на середині буду, мила,
чатувати на твою любо.
P.S. Моя ватра горить зсередини, тому її вогонь зазвичай лишається непомітним.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=445363
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 25.08.2013
Доля – велосипед, що летить з гори,
А ти – за його кермом.
Не найкращої марки він і старий,
Та іншого не дано.
Мусиш минати ями, зсохлі корчі,
Боротися за кермо.
Ще й два янголи сваряться на плечі
Словами із мертвих мов.
Реалістична комп’ютерна гра.
Мовляв, унікальний шанс.
Ринг, де проти тебе така гора -
Це краще, ніж Tour de France.
Краще за найеротичніший сон,
Навіть за владу царів,
Це скеля, що в латексному трико
Відсіює слабаків.
Забороняю падати. Там ущент
Тебе розірвуть вітри.
Ти вільнолюбивий старий дисидент.
Принаймні, в очах гори.
Якщо ти вважаєш, що справді живеш
І рухаєшся вперед,
Хутчіш підіймайся, якщо і впадеш,
Приборкай велосипед.
P.S. Слабкість - це небажання вчитись та розвиватись.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=443929
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 18.08.2013
Коли померла Хлоя,
Зненавидів я квіти.
А разом з ними й Бога,
Що здатен це терпіти.
Холодна відчайдуха
Вкрива спітніле тіло,
Не вистачає духу
Повідривати крила.
В яких і є причина
Жахливої хвороби,
Коли в тобі людину
Придушують мікроби.
Зелені хлорофіли
Повиїдали очі
І паростки від лілій
Всередині лоскочуть.
Уся моя наївність
Виходить через кашель.
І не існує ліків,
Бо лікарі продажні.
Повітря повне піни
І хочеться кричати,
Провалюючи стіни
Дитячої кімнати.
P.S. Вихована на художній літературі людина часто непристосована до реального життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442572
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 10.08.2013
Ти дуже хотіла мене любити.
В листах, зневажених голубами,
Холодні вірші сушили квіти
І ті лишалися під ногами.
Щасливі люди живуть окремо.
Я забуваю твої обійми.
Усе, що в подорожі зберемо,
Змиває темна вода Гольфстріму.
І я благаю тебе: залишся!
Не розуміючи навіть нащо.
Твої пісні підіймають вище,
Твої листи, імовірно, кращі
За всі романи старого Гете,
За всі теорії Карла Маркса,
І я не знаю інакших ґетто,
Ніж ті, де людяність – явна маска.
І я не стану палити мапи,
Моя вода затупила камінь.
Ти так хотіла мене кохати…
Словам немає кінця і краю…
P.S. Слова - ненадійний союзник, проте небезпечний ворог.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=442072
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.08.2013
Якщо циклічності збігаються докупи,
І все, що можеш ти, коли існую я –
То від природи дикі, неслухняні рухи
Мов полум’яні орди хана Батия,
Якщо вогонь умить заполонив квартали,
І мусиш ти пройти, бо се – останній шанс,
Тримає смерть у рукаві фальшивий талер,
За блиск якого дурні роблять реверанс.
Ти викресай із себе танцю візерунки,
Осяюй дворики цих театральних площ.
Людські, нехай наївні, та живі стосунки
Є важливішими за тіні древніх мощ.
Нехай життя в тобі вирує, сяє, сліпить
І спалює догматів плісняви сувій.
Якщо ти полум’я, навколо тебе зліплять
Такі мечі, що непотрібним стане бій.
P.S. Життя краще за смерть, тупість перемагає зло, світло не існує без темряви.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441687
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 05.08.2013
Твої напівкруглі стегна і м’ятно-лимонний погляд
Мою неприступність стерли ілюзіями втіх.
Мене обіймаєш міцно, за звичкою мантикори.
Із клітки цієї ніякий ще в’язень не втік.
Незграбно стискаю руку, твою неспокійну руку,
Ніколи б не здогадався, скільки ти маєш сил.
Зібгала світи під себе, прогнула закони Гука,
Ньютон би нізащо, нізащо тебе не скорив.
Птахи у тобі співають мені незнайому пісню,
Комети втікають від пекла твоїх метастаз.
А листя з очей засипає, вщент засипає киснем
Твій голос різдвяно дзвенить, як імперський наказ.
Я знаю, що ти байдужа до тіней моїх верлібрів,
Що інша поезія манить нескорену суть.
Я бачу тебе так гарно, як щойно зловлену рибу.
Пливи ж у свій океан. Пливи, як інші пливуть.
P.S. Недосяжне - це дуже важлива частина нашого духовного розвитку.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441329
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 03.08.2013
Те, що не можна отримати,
Завжди вилазить боком.
Карти, позичені з прикупу,
Б’є несподіваний джокер.
Ніжність погашених пристрастей
Ллється в моря зі смутку,
Хвилі здіймаються бризками
Прагнуть зволожити куртку.
Там, де душа проростатиме
Крізь неможливі терни,
Варвар утіх руйнуватиме
Все, що збудоване ревно.
Варвар-бажання з’їдатиме
Дух, що з’явився з плоті.
Ти позабудеш за картами
День неймовірно самотній.
Радий зі світла ілюзії,
Ляжеш на чорну спину.
Разом із іншими дурнями
Славитимеш середину.
P.S. Пристрасть однаково здатна створювати та руйнувати. Цю силу практично неможливо контролювати. Однак це, безперечно, сила.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=441035
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 02.08.2013
Просто крутити свої педалі,
Махати лопатою без халтур,
Чесно прожити життя, щоб далі
На небеса вигравати тур.
Жити мільйонами махінацій,
Плювати на інших із висоти,
Бити настирливих папараці,
Щоб пам’ятали твої понти.
Сліпо служити системі правил,
Що захищає чужий капітал,
Чхати на лівих, чхати на правих,
Стати рабом, яких світ не знав.
Бути предвісником революцій,
Першим сміливцем на передовій,
Знати: майбутнє належить думці,
Що барикади руйнують стрій.
Ти й тільки ти обираєш стежку,
Свобода – єдина твоя сестра.
Ти або кінь, або його вершник.
Інших можливостей світ не дав.
P.S. Свобода - це відповідальність за вибір, а не вседозволеність.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=438265
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 19.07.2013
Кожного разу, коли оминаю міст,
Він проклинає усіх, хто ступав на нього.
Він проклинає усіх, хто ночами спить,
Люди не знають неспокою мостового.
Сонна артерія міста – моста краї.
Він зберігає замки, пам’ятає дати.
Може згадати, як перший чумацький віл
Сіль самотужки возив за гучні Карпати.
Вішають нині серця на міські мости,
Ніби вони – преподобні святої церкви,
Вічно рівняють дорогу від «я» до «ти».
Навіщо мостам такі ненадійні жертви?
В’язень, закутий до вічної висоти,
Дихає міст розпорошено, ошаліло.
Стали початком для нього гори круті,
В кінець його перетвориться моє тіло.
Кожного разу, як я приходжу сюди,
Міст одчиняє свою запашну безодню.
Кличе, гукає мене до тривких низин,
Я ж позіхну та знову скажу: «не сьогодні».
P.S. "Спаліть усі мости". А вам би сподобалось, якби вас спалили?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=437365
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 14.07.2013
Пробийте моєю кригою піднебесся!
Привітно вітаю кожну сумну грозу.
Людина, що спершу спізнилась на месу,
Надалі вподібниться до волоцюг.
Прощайся з життям, наївна фабрична курко!
Тебе готували на гостьовий обід.
Ти не вживала ані сміття, ні окурків,
Не забруднила свій пресвятий живіт.
Тебе годували хлібом першого класу,
Видовищ бачила більше ніж часом Рим.
Тепер із тебе будуть робити ковбаси,
Щоб здати у перший м’ясний магазин.
Прогни підземелля, революційна тишо!
Інформаційні бар’єри лезами ріж.
Прожити скотами – це, ймовірно, найбільший
І найстрашніший модний сьогодні гріх.
P.S. Розум - це дар суспільства людині, яка та зазвичай лінується просто взяти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=435111
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 03.07.2013
Те, що приховано ніччю:
Сповнена теплих пісень,
Омита місяцем річка,
Твоє неймовірне обличчя
І мантри містичних вчень.
Улюблені ноти літа:
Відстібнуто зайві паски
І дівчина, мною зігріта,
Збирає цілунками мито,
Збиває мої літаки.
Емоції кращі за розум,
Хоч вічна ця боротьба,
Зі щастям тебе перемножу,
Нестримано вільну і схожу
На першу дитину раба.
Кричи, відбивайся зухвало,
Біжи від культури, біжи.
Свобода цінніша за славу,
Неси у собі свою лаву.
Для тебе всі люди - чужі.
Втопись у натхненні поета!
Бо влітку - купатися час.
Тебе не зачепить ні Лета,
Ні жодна небесна комета.
У тебе - свій власний Парнас.
P.S.Випадкові люди часто вчать нас найважливішим речам.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=434199
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.06.2013
Al.B.
Алісо, ти все ще вправляєш у коси квіти?
Зчарований ліс без тебе покрився тінню.
Маленька наївна Гетівська Маргарито,
Тебе запроторять у затишну божевільню.
Алісо, свобода – вона занадто підступна,
Це вседозвілля тебе зіпсує навіки.
На вулиці зараз так неймовірно брудно!
Слухай, краще ніколи не розтуляй повіки.
Алісо, ми бачились раз, а більше й не треба.
Ніщо не повториться двічі (на наше щастя).
Втікай до лісів, забувши суспільні кредо,
За благородство ніколи тобі не воздасться.
О, скільки ілюзій вигадують дикі люди!
Життя поступово заповнюють симулякри.
Не залишайся, бо питимеш чашу Гертруди,
Алісо, згадай, як чудово у лісі зранку.
P.S. Свою справжню сутність не приховати. Вона завжди виходить назовні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=432736
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.06.2013
[quote]І будуть вічно веселитись люди
І танцювать дівчата в кабаре.
В.Симоненко[/quote]
Моя любов заснула в кабаре
Де танцювала дивна чарівниця,
Яка творила ніжками таке,
Що й навченому не присниться.
Моя любов заснула в кабаре
Під ненаситні ритми гітариста.
А я не брав ніколи ні барре,
Ні мікрофону в руки й близько.
Моя любов заснула в кабаре.
Сьогодні п’ятниця – день відпочинку.
Моя симфонія - від ре до ре,
В якій щоразу - інша жінка.
Моя любов заснула в кабаре,
Хоча це трохи юно та наївно.
Життя тримало в рукаві каре,
А в неї - просто пара двійок.
Моя любов не ходить в кабаре
Я визнаю, забув її навмисно.
Напившись приторного Каберне,
Любов заснула прямо в кріслі.
Моя любов заснула в кабаре,
І я тихенько, як англієць, вийшов.
У танцювальному житті-карне
Без неї буде значно ліпше.
Зайшовши у сусіднє кабаре,
Знайду я іншої любові ще.
Моє життя – болюче та сумне,
Тож не дивись на це видовище.
Чекай мене у тому ж кабаре,
Я повернуся трохи-трохи згодом,
Коли вода свої мости мине,
І щирість буде в моді знову.
P.S. Тримайте любов подалі від тих людей, які не знають, з якого крихкого матеріалу вона зроблена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=430670
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.06.2013
Це ж, мабуть, така неймовірна романтика:
Бути баригою на центральному вокзалі,
Купувати вагони, повні пустих місць.
Це ж яка влада…Відчуваєш себе як не богом,
То, принаймні, наближеним.
Тримати в руках папірці, насичені простором,
Бути володарем часу, в межах доби перетнути будь-яку
Тисячу миль – на це, знаєш, не кожен здатний.
Всюди, де люди кладуть залізничні дороги,
Зможеш потрапити й ти.
Кожен барига хоча б раз за життя хотів
Гайнути туди, де не знайде ні начальник, ні жінка.
На день, чи на два, а, може й назавжди.
Адже все у твоїх руках, друже.
У твоїх немитих, нечесних, та все ж людських руках.
Тепер на вокзалі немає бариг.
Ні, не тому, що професія непрестижна,
чи немає попиту. Затям, попит завжди є.
А пропозиція…все вирішує влада:
Бюрократія, квитки за паспортом. Ну, ти знаєш.
За зручність, безпеку, та й, врешті, порядок,
Потрібно платити баригами із центрального вокзалу.
Та, зрештою, кому потрібні бариги,
Такі наближені до небес і зневажені землею,
Із папірцями своїми, такі як ти і я?
P.S. Все йде у небуття. Рано чи пізно. Але дещо все ж залишає слід.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=428188
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.05.2013
Пройшовши сто доріг, побачив, що нема кінця,
Що повертаються ні з чим торгові судна.
Ще при житті людина схожа на мерця,
Коли в душі її стає занадто брудно.
Я обирав свободу замість золота і сну,
І друзями платив за кожну переправу.
Багато мав жінок, хоча шукав одну,
Та завжди мій рубін лишався без оправи.
-Не озирайся, як летиш! - кричав мені мусон,-
Ти альбатрос, а не короткокрила чайка.
Тумани огортають спогади, мов сон.
Усе, що знаєш ти – стара піратська байка.
Фортуна кликала мене своїм сумним дитям,
Бо я носив зірки в кишенях із дірками.
Я так старанно виполов увесь бур'ян,
Що раптом виявив пустелю під ногами.
P.S. Розгубленість на етапі спіралі - нормальна частина процесу пізнання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=426224
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 20.05.2013
Сьогодні день, коли горить колосся,
Що навіть ще не думало зійти.
Не знаю як, але тобі вдалося
Сховати Я у недосяжне Ти.
Сьогодні знову, професійний злодій,
Я відмикав міцні твої замки.
А ти ставала джокером в колоді,
Віддаючи мені самі шістки.
Сьогодні я твою побачив сукню,
Її прибій виштовхував з юрби.
Але не наздогнав, не втримав руку.
Мене спинили сумніви "Якби".
Далекий острів, дивна Атлантидо,
Я так боюсь твоєї глибини!
Ти там і тут. Ти мара. Ти мінлива.
Ти з тих країв, де люди бачать сни.
Сьогодні день жевріє, як востаннє,
Колосся вже не зможе прорости.
Я готував таке гучне повстання…
І раптом - ти.
P.S. Уникання небезпек ще не є ознака боягузтва.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=425411
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 16.05.2013
Хто пізнає своє коріння –
Проросте у пісках пустелі.
З-під землі буде воду пити
І, захищений від вітрів,
Не ростиме сухим бадиллям,
У самотньо-пустій оселі,
Бо численні оточать діти
Нечисленних своїх батьків.
Хто ж своїх не шанує предків,
Наче вітер, гуляє в полі,
Свого роду-сім’ї не знає,
І на світі живе один,
Назбирає мільйони глеків,
Що монетами будуть повні,
На полицях порозставляє,
Та чи втішений буде тим?
P.S. Сильний іде один. Але не дуже щасливий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=424272
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 12.05.2013
Я полюблю тебе сьогодні,
Бо точно знаю наперед,
Що ми підкоримось природі.
Та, випивши любові мед,
Ти випускаєш не потвору,
Але й не янгола у світ.
Даю тобі останню фору:
Втікай, втікай з моїх орбіт,
Допоки цей весняний місяць
Твої річки не затопив,
Бо потім не знайдеш і місця,
І в грудях не знайдеться сил,
Щоб заховатися від сяйва
В якусь, бодай найменшу, тінь.
Ти потопатимеш у джайві
Моїх нестримних повелінь.
Лиши, лиши мене сьогодні.
Приходь за тиждень, може, рік.
Бо місяць мій сьогодні вповні,
Не потрапляй в його потік.
P.S. Не кожною стежкою, яку ти бачиш, є сенс проходити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=423420
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.05.2013
[i]М.[/i]
Дівчино повного місяця, мешканко дивної Ельби,
Дівчино, кожного місяця сходить на річці туман.
Ви у волосся своє вплітаєте срібні перли,
Ніч омиває зірками ваш шовковистий стан.
Дівчино повного місяця, вас неможливо кохати.
Ви забираєте волю…найбільше із того, що мав.
Світло зелених очей, немов найміцніші ґрати
Стримують військо моє простими сплесками трав.
Дівчино повного місяця, ви неймовірно вродливі,
Сонячні промені гаснуть у сяйві такої краси.
Дівчино, ваше ім’я мають писати курсивом,
Брайлевим шрифтом читати прямо з крапель роси.
Дівчино повного місяця, вас неможливо забути.
Голос Ваш тихо гукає. Коритися мушу йому.
Скільки б я не шукав, не знайдеться протиотрута,
Вічно мої кораблі будуть шукати пітьму.
P.S. Бюргерський спокій недосяжний закоханій людині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420763
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.04.2013
Я бачу, ніби місто
Бузком цвіте на схилах.
Мені у ньому тісно,
В його високих стінах
Живе незнана велич.
І кояться пригоди,
Що всі мої Говерли
Спускаються під воду
Як древня Атлантида
І всі її титани.
Мої сумні Бескиди
Це відчувають гарно.
І відкривають шлюзи
Місцеві капітани,
Останні Сіракузи
Немов старі платани.
І виповзають змії,
Щоб зняти цю облогу.
Тож кожному по вірі
І кожному по богу.
P.S. Що відчуває людина, яка піднялась надто високо?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=420320
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 23.04.2013
Знову ніч накрила чорна віхола.
Знову темряву прогнати нікому.
Охолоджує фаланги пальців
Думка про твоїх коханців.
Попід серцем посадив акацію,
Сумніви - одвічна еміграція.
Незважаючи на пальці хворі,
Грає місяць в сі-мінорі.
Хай вітри заблимають очиськами
І дощі карають землю різками,
Хочу бачити перед собою
Ніч, осяяну грозою.
Тільки знову всюди вічна темрява,
І любов не проростає деревом.
P.S. Жертовність у коханні - сумнівна річ.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=419241
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 18.04.2013
Я бачу тебе, самотню,
У темно-синьому платті.
Я відчуваю безодню,
Де стогне твоє багаття.
Незриму його присутність
Не заховаєш у тіні.
Тебе я уважно слухав:
Дика, нестримана, вільна.
Ти знаєш, наскільки рідко
Вдається вписати коло?
Маріонетки, нитки -
Невільні усі навколо.
Везіння одне на сотню.
Це щастя, ти розумієш?
Я відчуваю безодню,
Якої до дна не зміриш.
Між нами проходить іскра,
Відкинь жалюгідний сумнів.
Я рідко підходжу близько,
Бо ти листопад, я - грудень.
Втопи у мені своє листя,
І станьмо єдиним цілим.
Ні місто, ні передмістя
Нікого із нас не зцілить.
P.S. Я розумію твою самотність, а це вже - дуже багато.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416554
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 07.04.2013
Коли божевілля закриє великі вікна,
Бо протяг холодний гойдатиме темні двері,
Єдине заняття буде приносити втіху:
Лишати думки на клапті терпкого паперу.
Коли завірюха знищить на зустріч надію,
А холод очей твоїх стане між нами стіною,
Я стану тим, ким найкраще ставати вмію:
Рибою, птахом, повітрям, лише не собою.
Коли нетерпіння зрушить найкращу хвилину,
Левіафан розімкне свою велетенську пащу.
Я буду знати, що більше тебе не зустріну,
Що сонце холодне сховається в темний ящик.
А завтра зникнуть міста і всі металеві споруди,
Зрівняє природа землю із тим, що на ній стояло.
Свобода є, але божевільний не йде нікуди,
Передвесняне вчора сьогодні уже зів'яло.
P.S. Все знаходиться у постійному русі, тому ніколи не є собою.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=416157
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 06.04.2013
Ти виживаєш, як ця березнева зима,
Що гордо стоїть під облогою квітня.
Самотньо звучить старовинна сурма:
Ти пишеш лібрето свого повноліття.
Складаючи руки відлуннями крил,
Злітаєш із вежі - трухлявої мрії,
Несешся, допоки вистачить сил
І нищиш кубло, де зиму відлежали змії.
Чужі перемир’я твоїх не порушать фронтів,
Ти не здаєшся, чекаєш нових революцій.
Читаєш вірші і пишеш десятки листів,
Пускаєш свої літачки, які повернуться
Вістрям епохи, центральним ідейним мечем,
Армадою слів, що зрушать останню систему.
Гарячу пустелю накриєш пророчим дощем
І знову на сонці блищатимуть хризантеми.
P.S. Життя проростає всюди, де є воля та палке бажання свободи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414207
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 30.03.2013
Термін придатності завтра спливає.
Завтра воно і зламається.
Йдуть у депо останні трамваї,
Квітень, напившись, хитається.
Дивиться: снігу лежать кучугури,
Весна призабула обітниці.
Грудню покірно упала на груди,
Уся: від Волині до Вінниці.
Квітень нахмурить суворе обличчя,
Жінка осюди однакова:
Перше кохання - обіцяну вічність –
Розвіює понад Карпатами.
Термін придатності завтра спливає,
Ранок затихне безросяно.
Знову в дорогу трамвай вирушає,
Квітень цвіте абрикосами.
P.S. Все в житті має відбутися, і все - у своїй послідовності.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412284
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 25.03.2013
Ти неймовірно схожа на мене
І це до біса привабливо.
Твоїх зіниць хвилювання зелене -
Робота рук Леонардо.
Навчена Богом красивих мелодій,
Ти випромінюєш музику.
Вперше почув, озирнувсь, - і відтоді
Хочеться слухати, слухати…
Своїм мецо-форте усе сколихнувши,
Знову зникаєш у сяйві,
Мені залишаючи погляд пекучий
І тепле волосся русяве.
Здається, по вінця налитий тобою.
Цвітуть білосніжні акації.
Приношу тобі поетичного слова
Магічні алітерації.
О, скільки у долі захопливих ігор,
В яких я...програю майстерно.
Відсутність твою біля себе терпіти
Нестерпно.
P.S. Закохатися можна вже в один лише відтінок усміхнених очей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411141
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 21.03.2013
Не озирнусь.
Не кину на прощання погляд.
Якщо вже вирішив - піду.
Ти у минулому, ти тільки спогад,
А повертатись, кажуть, на біду.
Я промовчу.
Прибережу останнє слово.
Все, що могли, сказали вже давно.
Ми не почнемо все спочатку знову,
Життя - не Голівудське пафосне кіно.
Не напишу.
Тебе я більше не згадаю,
Листи до одного спалю дотла.
Морський прибій твої сліди змиває,
Лишаючи пісок і спогади тепла.
13.01.11
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410855
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 20.03.2013
Ви сталися зі мною випадково
На перехресті світових дурниць,
Ви підійшли у сяйві світанковім
Пекельно-сіро-голубих зіниць.
У голосі своєму срібнодзвонні
Дозвольте відшукати шум лісів.
У Вашому оркестрі я сторонній,
Але пронизливий сопілки спів.
Ваш погляд б’ється, як сопрано-мецо
Струмком холодним із Карпатських гір.
О радосте мого сумного серця,
Я Ваш невтомний пілігрим-факір!
Тоді як Зевси б'ються за Олімпи,
Для мене Ви – всевладний Іліон.
Ви достроково закінчили битву
Узявши Ахіллеса в свій полон.
Якщо не вірите в мої Ви міфи,
Я сам прийду під Ваш високий дім
Стояти вірним, але вільним скіфом
Супроти долі і ворожих стріл.
P.S. Доля - це випадкова подія, емоційно прикрашена людиною.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409808
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.03.2013
Я перейду цю річку, коли її вкриє лід.
Знаю: настане день і заспокояться хвилі.
Рівень води спаде і я залишатиму слід
Там, де учора літали голуби білокрилі.
Я перейду цю річку без броду і берегів
Щоби пройти по воді, потрібна велика віра.
Скільки сказано зайвих пустоголових слів
Мрії виснажують тіло, душу п’ючи як вампіри.
Я перейду цю річку. Це головна мета.
Хай навіть більше ніхто в успіх мій не повірить.
Для щастя людині потрібні серце і голова,
А зовсім не мрії про білі, пухнасті крила.
P.S. Мрія перейти річку мрій - завдання не для слабких.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409113
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.03.2013
Піду до театру. Сам, без партнерки.
Мов тінь, прослизну на найвищі місця.
Дістану з кишені смачнючі цукерки
І буду втішатися ними сповна.
Шукатиму сукні, що мають обличчя,
Побачу самотній та гордий піджак.
Подумаю: вітер в театрі не свище…
Та чи написав би про це Пастернак?
Актори зіграють улюблену п'єсу,
Співатиме жінка у ніжних шовках,
У грудях підійметься, схоже на плесо,
Давно пережите, затерте, в дужках.
Завіса опуститься. Світло ввімкнеться.
Я плескати мабуть, не буду. Піду.
Я так відчуваю високе мистецтво,
І мій моветон – ніби біг по льоду.
P.S. Та що там етикет, навіть елементарна ввічливість стає рідкістю у наш час.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406243
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 05.03.2013
Це вже не схоже на дружбу. Хвилі цього океану
Навіть у штилі руйнують всі замки з піску.
Тебе не врятує наявність ніякого плану
Тебе не врятує холодний залізний мур.
Цей непомітний метелик, ця величезна лавина.
Наслідки знають усі, крім дійових осіб.
Те, чого ти боїшся, завжди заходить у спину.
Минаючи мозок, серця торкається ніж.
Я в невагомості, покинутий напризволяще,
Мені тут холодно (і не тому що ніч).
Куди б я не рухався – точно не буде краще,
Провалля з обох боків. Треба лишатися між.
P.S. Придумане тобою завтра приходить іншим, чужим.
10.01.13.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405575
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.03.2013
Немає диму без думки вогню.
Ніколи сам не приходить дим.
Оголосивши богам війну,
Виходжу у поле своє один.
Попереду мене – сонце і світ,
Позаду – пожовкла суха трава.
Передаю полум’яний привіт
Туди, де єдина любов жила.
Зібравши сивої мудрості цвіт
З кількох десятків старих помилок,
Я міряю спокоєм небозвід,
Вдихаючи сірий журби пилок.
Хай виросте квітка з моїх грудей
І пломенем хай яскраво цвіте.
Щоб зі своєї скали Прометей
Побачив, що справа його живе.
P.S. Вічна пам'ять тим, хто жив для інших.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405330
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 01.03.2013
Що означає знання,
Абстрактне та метафізичне,
Без практики й прагнень
Змінити якусь із систем?
Високі звання
«Професор», «доцент» або вище
В «реальній» науці
Стають абсолютним нулем.
Що означає закон
І сила всіх Конституцій,
Якщо навіть писар законів
Одразу порушує їх?
Голодний дракон
Своїх не виконує функцій:
Комору обчищує злодій,
А він все вичісує бліх.
Що означають слова,
Горохом кинуті в стіну?
Концептуальне мистецтво
Без сенсу і глядача.
Пуста голова
Сприймає почуте на віру,
Нікчемне лакейство
Не здатне підняти меча.
P.S. Розум – це вміння застосувати набуті знання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=403811
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.02.2013
А хмари в містах нагадують дюни,
Що збуджують бурі у тиші пустель.
А люди культурні, до бурі імунні,
Будують піщану свою цитадель.
Природні стихії позбавивши влади,
Не дочекавшись початку кінця,
Циклічність завершує третю декаду,
Поет викидає свого олівця.
Піщані дощі розсікають руїни…
Наскельний живопис пустельних вітрів
Захоплює простір живої тканини,
І жодного звуку не чути звідтіль.
P.S. Все навколо постає у вигляді піску.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401465
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 16.02.2013
О любий граф,
Суцвіття мого серця,
Вогонь моїх бажань,
Володар моїх дум!
Зі всіх прекрасних дам
Ви обирали вперто
Четвертий вальс підряд
Лише мене одну.
О любий граф,
Я скоро втрачу розум!
Від ваших поцілунків
Земля іде з-під ніг.
Бо ви безцінний скарб,
Мою весняну вроду
Без зайвих церемоній
Привласнили собі.
О любий граф,
Невже отак судилось,
Щоб саме в цю хвилину
Ми в погляді зійшлись?
Закінчується вальс,
Розходяться музики,
А ми стоїм щасливі.
Миттєвосте, спинись!
P.S. Влада миті над людиною недооцінена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401215
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.02.2013
«Так, як Данте любив Беатріче,
як Петрарка Лауру любив»,
Як Шекспір у сонетах навічно
Невідоме дівча освятив,
Так і я, величаво і ніжно,
Як огранений камінь, несу
У строфі чорноокого віршу
Полохливу твою красу.
P.S. Вірш – це огранена словом краса.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397990
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 04.02.2013
Коли я спокійно сиджу на даху свого хмарочосу,
Де ніякий птах не літає і дерево не росте,
То бачу дівчинку-долю: обідрану й босу,
Яка спокійно чекає початку параду планет.
Дівчинка-доля стоїть, замочком схрестивши руки,
Повз мене дивиться мов, без суму та співчуття.
-Прислухайся…чуєш цей тихий, ритмічний стукіт?
Він означає ті речі, яким нема вороття.
-Довіра близької людини, втрачена в підлій зраді;
-Дитяча наївність, яку неминуче вбиває час;
-Участь у всезагальному, театральному Маскараді…
Все має наслідки, все зазнає метастаз.
Дівчинка-доля малює морський пейзаж аквареллю,
Пензлем в руці здіймаючи товщі води.
Не в змозі втікати, йдуть на дно каравели,
І, поринаючи в дзен, спати йдуть мудреці.
P.S. Рух абсолютний, спокій - відносний.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=395076
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 24.01.2013
Дівча із медовими косами,
Побачив тебе – розчинився.
Навіщо ставати дорослими,
Зривати яблука пізні?
Коли у руках наших – молодість,
А більше – і знати не треба,
Бо вічно крутитиме колесо
На спицях базальтове небо.
Бо яблука – кожної осені,
А молодість – скороминуща.
Дівча із медовими косами,
До тебе дозволь доторкнуся.
Гірляндами душі засвітяться
Немов на ялинці святковій,
Коли цілуватиму вилиці
І губи твої веселкові.
P.S. Волосся - це те, на що я в першу чергу звертаю увагу в дівчині.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=393415
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.01.2013
"-Я кохаю вас, Єво. Не виходьте за мене заміж..."
Скільки сміливості треба для цих карколомних слів!
Сьогодні море сотні разів пручалось,
Перш ніж я випустив з рук краї його берегів.
Море відчуло солоний запах свободи,
Море штормило, топило мої кораблі.
Я увійшов у його небезпечні води,
Акулячі зграї чекали мене на дні.
Я знав, що це станеться. Рано чи пізно.
Що море тузами поб'є мої козирні вальти.
Тому я покинув тебе у тиші англійських провінцій,
Бо клявся навічно від смерті тебе берегти.
Якщо повернусь, то ти мені будеш рада.
Трохи поплачеш, якщо я все ж не прийду.
Та краще вважай, що я тебе просто зрадив
І втік у свою чорнооку морську пітьму.
P.S. Коти, відчуваючи наближення своєї смерті, покидають господаря.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=391039
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 09.01.2013
Заснувши у сутінках власних ноутбуків
Прокинемось ми у свіжому році.
Звільнені від тимчасовості клубів,
Впевнені у наступному кроці.
Омиті кривавою річкою «Досвід»,
Покриті слідами колишніх звершень,
Ми загрібаємо в ями послід
І уникаємо довгих речень.
Скільки не їхав би цей автобус,
Від дому мого – до твого під’їзду,
Рано чи пізно спиниться глобус,
І тут головне – триматися міцно.
P.S. Ніхто не втече від сценарних приписів. Щоб це зробити, потрібно докласти ДУЖЕ багато зусиль.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=389222
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 01.01.2013
Зима вже зовсім не та. Вона не схожа на себе.
Це ніби чорно-біла копія поюзаного паперу.
Вміст міських тротуарів хлюпає в моїх черевиках.
З дахів крапають латентні думки самогубць, і, розбившись,
Так само жаліються на власні страждання та муки.
Навіть бруд, і той розуміє, що варто триматися купи.
Столична ніч лякає зловісною тишею. Страшно стає тоді,
Коли бачиш: люмінесцентне світло тільки в твоєму вікні,
Бо люди поснули, або заховались під теплими ковдрами.
Сховались від себе, роботи, яка вже давно набридла,
Від влади, що представляє класові інтереси бидла –
Нової культурної інтелігенції, майбутнього нації. Звісно,
Всім наплювати на такі проблеми, як масова еміграція
Молоді в теплі краї, де немає зими, або середня платня
Дозволяє вживати у їжу не тільки воду і хліб. Тільки святі
Можуть їсти небесну ману. Людям потрібне м’ясо.
Всім людям, Не тільки «пузатим з екрану».
Та доки зима коливається біля нуля за Цельсієм,
Доки триває асфальтних фігурок процесія,
Доки солдатики з олова лежать у своїй коробці,
Любі дівчата і хлопці,
Ми буксуватимемо і далі у цій багнюці.
P.S. Потрібно розвіювати міф про те, що ми не здатні впливати на події у власній країні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387976
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 26.12.2012
В моїх нотатках - описи сотень країн,
Які покидав, бо траплялися кращі можливості.
Моє невміння казати країнам "ні"
Часто призводило до трагедії, Ваша Світлосте.
Я відчував, як життя легендарних міст
Повітрям із вулиць тече у моїх легенях.
Коли покидаєш місто – позаду палає міст,
І полум'я збільшує тиск до ста атмосферних.
Знаєте, з часом всі ці країни, міста
Втрачають потроху свої особливості.
З’являються різні туристи, китайський квартал –
Це стирає природний блиск, Ваша Світлосте.
Пам'ять змішує всіх прапорів кольори,
Роблячи мапу прозорою та ефемерною.
Єдине, що нам належить - це спогади їх,
Та навіть тут я не можу сказати напевно.
P.S. Передостанній рядок - майже цитата з вірша С.Ж.
Як на мене, спогади часто набагато мінливіші за людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=387504
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 24.12.2012
Думки про тебе грають сі-бемоль,
В мінорних гамах пишуться сонети.
Ти викинула безліч парасоль,
Але дощу твоя душа не терпить.
Бо кров замерзла, сніг накрив міста,
Зима надворі. Лід в очах виблискує.
Думки – мов ковзанка…така слизька,
Що можна з легкістю порізатись.
Ти обережно робиш кожен крок,
Все намагаючись не послизнутися.
Тим часом вулиці заполоняє смоґ
І все, що треба – це не озирнутися.
P.S. Врешті-решт, єдине, що нас стримує, це наші стереотипи.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385989
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 19.12.2012
Я тебе впіймаю, друже-характернику,
Розмішаю трави у своєму келиху,
Вивчу древні клятви-заклинання,
Приручу тебе, який не знав кохання.
Бо мені на тебе боляче дивитись:
На твою самотність, на твою невпинність,
На твої потуги битися зі світом,
На безрезультатну лицарську сміливість.
Що ти можеш вдіяти із вічністю?
Хай козаче серце, хай зі смертю вінчаний.
Не врятує чесність, не врятує фатум
Тих, хто не блефує, граючи у карти.
Вже братів твоїх поруч не зосталось.
Ти один у полі, згублений, мов Фауст.
Хай козачі очі відчаєм не світяться,
Та я точно знаю, що й тобі не віриться,
Що війна твоя в один день закінчиться…
Що із пальців знімеш бойові всі кільця ти,
Що складеш у скриню металеву зброю
І до скону житимеш у містах зі мною.
Я тебе кохаю, друже-характернику!
Розмішаю трави у своєму келиху,
Розіллю на двох усю твою самотність,
Щоб пішли у поле разом ми боротись.
P.S. Інколи доля поєднує настільки різних людей, що просто дивуєшся, як вони можуть співіснувати поряд.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=385678
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 17.12.2012
Бабуся лежала посеред дороги,
Простягши руку для молитов.
Терли холодні об неї ноги
Люди, що мали холодну кров.
Байдуже йшли собі перехожі
Повз діло чуже, повз тіло старе.
Хлюпали лиш співчутливі калоші
І падало в склянку кілька монет.
Сльоза прокотилася по обличчі,
Рука опустилася у знемозі...
День поступово зміниться ніччю,
Бабуся ж – залишиться на дорозі.
P.S. Деякі люди просто не мають шансів вижити у цьому суспільстві.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=384243
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 11.12.2012
Я не вірю у долю, написану на долонях,
Не вірю словам на ваших медових устах,
Не вірю, що сонце щодня сідає за морем,
А зранку лізе у небо по власних слідах.
Не вірю, що люди здатні усе забувати
І повністю гоїти рани у грудях своїх,
Що тільки Божі Обранці уміють кохати
І геніям треба вмирати ще молодим.
Не вірю речам, яким нас навчає підручник,
Не вірю промовам з високих і сильних трибун,
Не вірю всьому, що здається красивим і звучним.
Я вірю у правду, ногами утоптану в бруд.
Я вірю, що люди про совість іще не забули,
Я вірю, що станемо ми, українці, людьми.
Що справжні герої, які на хвилинку заснули
Скоро прокинуться, і ними будемо ми!
P.S. Кожен з нас - це крапля у морі. Та що таке море, як не багато-багато краплин?
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=383493
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 09.12.2012
Якийсь божевільний небо сьогодні розверз.
Мабуть, щоб людям жилося не дуже сумно.
Заліплений снігом, я намагався йти в універ.
Мій органайзер показував третє грудня.
Сніг замітав залишені мною сліди,
Вмить спростувавши міфи про потепління.
Тут я подумав: якщо це початок зими,
То щоб пережити її – потрібне терпіння.
Терпіння атланта, що небо тримає в руках,
Без відпочинку на сон і літніх канікул.
Зима триватиме вічно – говорить монах
І залізає в печеру без інтернету та вікон.
Я знаю: взимку ліпше триматися вдвох:
Простіше зігрітись, простіше не впасти.
А сніг замітає місто, що бачило сотні епох,
Без жодного сумніву - це суворий початок.
P.S. З часом дати і люди стираються, і залишається лише образ, схожий на тінь.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382269
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 03.12.2012
Дозвольте тіням інколи відпочивати!
Вони і так постійно на ногах.
Встають, як тільки почина світати,
Та і вночі працюють, живлячись від ламп.
А хто спитав у роботящих тіней,
Який їм зиск від їхнього ярма?
Чи хочуть тіні мати самостійність,
Чи рабство їх влаштовує сповна?
Бо тіні йдуть за нами всюди,
Мов слуги, вірно служать. Знав
Колись кількох, яких прогнали люди,
А після цього – кинулись у став.
Так тіні, залишившись без роботи,
Сиділи довго біля темної води,
А потім йшли, шукаючи нову істоту,
Яка би вибирала шлях, як поводир.
Бо тіні – як раби, не знають іншу долю
Окрім тієї, якою вже живуть.
Тому не випускайте тінь на волю,
Вона не зможе жити без хазяйських пут.
P.S. Питання природи рабів соціологами до сих пір одностайно не вирішене.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=381912
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 02.12.2012
Рідко життя вистукує в такт
Ритму, що барабанить в макітрі.
А доля нерідко замовчує факт
Наявності лиш однієї палітри.
Рідко дві ролі звучать в асонанс
Та повністю вірити маєш партнеру…
Ржавіє залізо, підточує час
Віру на пошук кохання в партері.
Рідко ти маєш потужний ліхтар,
Що в силах розсіяти власні тумани,
Назавжди очистити мозок від чар...
«Магічна реальність» надто реальна.
Рідко минуле стирається вщент.
Воно просто губиться, як на базарі,
З’являючись в найнезручніший момент
Бажанням переписати сценарій.
P.S. Вірогідність будь-якої події завжди набуває форми 50/50.
Або щось станеться, або ні. Все просто.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=378728
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 19.11.2012
Я бачу, ти, князю, отримав
Усе, про що мріять можна:
Ти маєш високий замок
І сотні покірних слуг.
Та я тобі, князю, на диво,
Не заздритиму ні краплі.
У мене багатства немає,
Проте є хороший друг.
В сувору, темну годину,
Коли пануватиме голод,
І в нашій маленькій країні
Почнеться великий бунт,
Тебе не врятують ні стіни,
Ні ваше князеве слово,
Ні сотні рабів покірних
Від вогняних катапульт.
На кожну озброєну силу,
На кожну неправедну владу,
На кожного клятого пана
Знайдеться Володар Мух.
Який нападатиме тихо,
Вночі, прикритий зірками.
А я буду спати спокійно,
Бо це буде, князю, МІЙ друг.
P.S. Не май сто друзів, а май одного, але з особистою думкою :)
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=376411
рубрика: Поезія, Балада
дата поступления 08.11.2012
Сьогодні я отримав ляпаса.
Смачного, як зелений борщ.
Ось так мені: з тобою гратися…
Щока біліє, наче морж.
Не те, щоб це мене образило…
Бо ляпаса я заслужив,
І це було повинно статися,
Не ясно тільки де й коли.
Але так влучно заліпити
Могла лиш краща із красунь.
Не тих, що мають хлопців свити,
А тих, що вірність бережуть.
Тож я залишився під враженням,
І, як не дивно, хочу ще.
Давай свої найкращі ляпаси,
Годуй мене своїм борщем!
P.S. В моїй реальності всі моржі - білі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=371565
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 17.10.2012
Коли Цзян Дачжі був маленьким, старші люди в селі й учителі в школі вважали його найрозумнішою дитиною. Він народився з круглою головою, з блискучими синьо-чорними очима, так що дивлячись на нього, відразу можна було сказати — геній. Тоді як учителі хвалили його й однокласницям він подобався, ми — його однокласники — завжди терпіти його не могли, страшенно ненавиділи. Тепер ми розуміємо, що це нездорове почуття — заздрість. Учитель часто сварив нас і казав, що наші голови, як нарив на всохлому в’язі, сокирою стинай, все одно і рубця не зробиш, що, мовляв, нам треба вчитися у Ц зян Дачжі. Наш однокласник, на прізвисько Барвистий кнур, заперечував учителю:
— Голова Цзян Дачжі відрізняється від наших, як же нам вчитися? Невже наші батьки повинні другий раз саджати нас у піч?
Слова Барвистого кнура смішили вчителя на прізвисько Вовк. Вовк знову глянув на голову Цзян Дачжі, на голову, що виділяється своїми здібностями, і, зітхаючи, сказав:
— Справді, як можна вчитися, знову повернутися в піч вам теж не доведеться — цегла, що вийшла із випалювальної печі, вже сформована.
Ми поверталися додому і переказували слова Вовка домашнім, а вони також тільки зітхали.
Відтоді Вовк велику частину своїх сил віддавав Цзян Дачжі, а нас, таких дурнів, віддав самим собі. Цзян Дачжі, у свою чергу, виправдав надії Вовка, спочатку він зайняв перше місце у змаганні серед учнів початкових шкіл району з написання творів, потім написав науково-фантастичний твір під назвою «Земля — великий кавун», яке надрукували в «Науково-технічній газеті учнів початкової школи». Ця подія стала великою сенсацією і перетворилася в основну тему розмови для жителів села, і її вистачило на півмісяця. Батька Цзян Дачжі на ім’я Цзян Ситін до такої міри переповнювало захоплення, що кого б він не зустрів, не промовивши і три слова, тут же заводив розмову про сина. Пізніше, коли люди зустрічали його, прямо-таки відверто казали:
— Старий Цзян, як це тобі вдалося народити такого сина? Поділися секретом, і ми також народимо собі генія.
Старий Цзян, не помічаючи в мові людей насмішки, навпаки, дуже відверто відповідав:
— Та який там секрет? Так само як сім’я батька і кров матері, точно так само, як і качатися1 від східної сторони кана2 до західної сторони кана, що ще можна сказати, ось так і народилася ця дитина з відкритими очима.
——
1 Качатися — мається на увазі займатися коханням.
2 Кан — лежанка.
Старий Цзян також сказав, якщо він ще буде і їсти краще, тоді Цзян Дачжі ще більше порозумнішає.
Люди, які чули його слова, сказали:
— Старий Цзян, ти не дозволяй своєму сину більше розумніти, якщо він ще порозумнішає, то наші діти повинні будуть померти.
А в мене, після того як я зрозумів, що Цзян Дачжі був розумним завдяки своїй великій голові, одразу ж стали назрівати підступні задуми. Барвистий кнур був головним призвідником. Наша мета була така — розбити голову Цзян Дачжі, але тільки так, щоб про це не дізнався Вовк. Дехто пропонував пізно ввечері виманити його на вулицю і палицею нанести удар по потилиці; дехто — після занять заховатися в провулку і кинути в нього цеглину. Усі ці способи були знехтувані Барвистим кнуром, він сказав, що це не підійде, так можна наробити багато шуму й лиха. І Барвистий кнур вигадав такий спосіб: потягнути Цзян Дачжі пограти в баскетбол і під час гри ударити його м’ячем по потилиці. По-перше, так не пошкодиться шкіра і не піде кров, і Вовк не піймає; по-друге, коли що, це можна пояснити як помилку при передачі м’яча. Цей спосіб був нами одностайно схвалений. Ми сказали:
— Барвистий кнур, ось ти справжній геній, а Цзян Дачжі тільки і зміг, як написати пару дурних творів, що це за геній?
І ось одного разу, на уроці фізкультури Вовк, як і звичайно, дав нам баскетбольний м’яч, щоб ми пішли погралися на баскетбольному майданчику. На майданчику було безліч ямок і всюди була розкидана бита цегла й колота черепиця, на краю майданчика також росло дерево — японська софора, до стовбура якої було прив’язане залізне кільце, що служило баскетбольним кошиком. Дівчата стрибали через скакалку, грали в класики, карбування, а всі хлопці з галасом ганяли баскетбольного м’яча. Барвистий кнур підморгнув, і ми всі зрозуміли й навмисне стали штовхати Цзян Дачжі, спочатку в нього запаморочилась голова, а потім не знаю хто раптом підняв дві жмені землі, і закричав:
— Міна вибухнула.
Земля запорошила очі багатьом, але найбільше , звичайно, дісталося Цзян Дачжі. Я побачив як баскетбольний м’яч попав у руки Барвистого кнура, він обхопив його обома руками, заніс над головою Цзян Дачжі і з усієї сили вдарив по потилиці. Бах! М’яч відскочив кулею, і Цзян Дачжі закрутився на місці. Ми з криком кинулися за м’ячем. А Цзян Дачжі залишився стояти один і плакав.
Після того, що трапилось, всі хвилювалися, що Цзян Дачжі доповість про це Вовку. Барвистий кнур з деким із наших, хто був кістяком, уклав оборонно-наступальний союз. Ми чекали покарання Вовка, щодня під час уроку всі до смерті цього боялися. Однак так нічого й не сталося. Ми всі так само дурнішали, а Цзян Дачжі все розумнішав.
Через кілька років ми закінчили школу і, певна річ, повернулися додому, зайнялися вирощуванням хліба, стали селянами, і тільки один Цзян Дачжі склав іспити в повіті й продовжив навчання. Тепер, коли Цзян Дачжі був далеко від нас, то незбагненне почуття ненависті до нього непомітно зникло. Іноді, на світанку, ми знаходили момент і ходили до ріки, поки вода чиста і прозора, щоб набрати і віднести її додому, й завжди зустрічали Цзян Дачжі, який з ранцем на спині та пайком поспішав до школи. Ми з повагою вітали його, і він ввічливо відповідав на наше привітання. Я пам’ятаю, що тоді в нього було дуже бліде обличчя, і сам він був сумним, по дорозі не йшов, а плив, немов під ногами у нього і землі не було.
І ось минуло ще кілька років, пішли чутки, що він склав іспити і вступив до університету, до того ж до дуже престижного університету. Дізнавшись про цю новину, ми анітрохи не були здивовані. Ми розуміли, що так і мало статися, адже у Цзян Дачжі така велика кругла голова і, якби не вступив він вчитися в університет, тоді хто ще в цьому світі так підходив би для навчання в університеті?
Якось одного літа, коли безперервно йшли дощі, я, Барвистий кнур та інші чергували на річковій дамбі. Ріка була повноводою, так що аж міст затопило, але небезпеки прориву річкової дамби не було, тому ми сиділи на ній і грали в шахи. Нас знайшов батько Цзян Дачжі і сказав, що Цзян Дачжі по ріці з іншого берега повертається додому на літні канікули і що він щойно дзвонив у місцеве управління, просив нас зв’язати разом кілька гарбузів і допомогти переправити його. Ми з великою радістю погодилися.
Після того, як ми переправили його через ріку, він став на річкову дамбу, на ньому були тільки штани, він тремтів, шкіра на його тілі була жовто-земляного кольору, худий, а голова здавалася ще більшою. Ми всі мимовільно пригадали, як тоді на баскетбольному майданчику зговорилися проти нього, і нам стало соромно.
Барвистий кнур сказав:
— Братику, тоді я ударив тебе м’ячем, тому що хотів розбити твій талант.
А він усміхаючись відповів:
— Насправді тобі треба подякувати за той м’яч, саме той м’яч і зробив мене генієм.
Барвистий кнур спитав:
— Як таке може бути?
Він сказав:
— Почекайте і побачите.
— Я спитав:
— Брат, а що ти вивчаєш в університеті?
Він відповів:
— В університеті нічого не вивчиш, я маю намір кинути навчання!
Я сказав:
— Не може бути. Ти, братику, в нашому селі за всі ці роки перший студент університету, ми всі сподіваємося, що ти багато чого доб’єшся. А коли ти цього доб’єшся, то і ми всі, твої однокласники, погріємося в променях твоєї слави.
Він лише хитнув головою, неначе з нього дух вийшов.
Коли ми взнали новину про те, що Цзян Дачжі кинув вчитися і повернувся додому, нас усіх охопив жах. Скільки людей хочуть вступити до університету, але не можуть! Після пережитого почуття жаху нас охопило почуття жалю, через те, що ми такі пустоголові свині й тупі осли, тільки і можемо, що на селянському дворі перевертати землю і засипати в неї гній, як тільки ми народилися і кісточки обросли м’ясом — наша доля стала приречена. Адже ти, Цзян Дачжі, ти виріс з такою головою, невже і тобі на селянському дворі неминуче доведеться змішуватися з брудом? Я знайшов декого з однокласників Цзян Дачжі, які тоді також були причетні до підступів проти нього, вирішили разом йти переконувати його. Ми подумали, як багато тих, які вчаться, але іноді і вони дурнішають, але звідки йому знати, який мерзотний селянський двір? Ось якби насправді існувало вісімнадцятиповерхове пекло, то, напевно, його вісімнадцятим поверхом і була б земля цього селянського двору! Собаки можновладців, і ті живуть краще за нас.
Ми відчинили хвіртку перед його будинком, назустріч нам, виляючи хвостом, вибіг рудий собака із загостреними вухами. Його черепичний будинок з чотирьох кімнат ще можна вважати просторим і світлим, обидва двори дивляться на сонце і виглядають пожвавленими. Тільки ми зібралися кричати, як вийшов його батько. Він тихим голосом спитав:
— Ви у якій справі?
Барвистий кнур відповів:
— Ми взнали, що братик Цзян Дачжі кинув університет, ми прийшли переконати його, нехай він не робить дурниць.
Його батько хитнув головою і сказав:
— Я і його мама вже всі зуби проїли! У цієї дитини змалку була власна думка, якщо виникла ідея, то і десять старих биків його з місця не зможуть зрушити.
Я сказав:
— Нам нестерпно дивитися на те, як він втоптує своє майбутнє в бруд, будемо переконувати, може, таки й переконаємо.
Його батько сказав:
— Дорогі племінники, не варто турбуватися і страждати через нього.
Барвистий кнур сказав:
— Не піде, ми не можемо дивитися на те, як він робить собі погано. У нашому бідному селі з цілих п’яти поколінь він один став студентом університету.
Коли ми кричали, з будинку вийшов Цзян Дачжі. Він зігнувся в поясі, його обличчя було блідо-жовтого кольору, немов його тіло скувала серйозна хвороба. Він зняв окуляри і потер їх полою одягу, потім надів і звернувся до нас:
— Дорогі однокласники, я чув усе, що ви говорили.
Тільки ми хотіли сказати, як він висунув руку, підняв її і вмить сказав:
— Шановні однокласники, чи знаєте ви про сильний землетрус у місті Таншань?1
——
1 Таншань — місто у північній частині Китаю, провінція Хебей, 1,5 млн жителів. Центр вугільної, хімічної та важкої промисловості Китаю. В 1976 році дуже постраждало від землетрусу.
Барвистий кнур сказав:
— Як же не знати! У той момент, коли був землетрус, балка в моєму будинку скрипіла і стрибала.
Він спитав:
— А ви знаєте, скільки людей загинуло в місті Таншань?
Ми не знали. І він сказав:
— Під час землетрусу в місті Таншань загинуло 240 000 тисяч людей. Це ще, можна вважати, і мало, а ось у 1556 році в провінції Шеньсі під час землетрусу загинуло 830 000 тисяч людей. Також був сильний землетрус і в Японії, і сильний землетрус в Чилі, загинуло більше 100 000 людей.
Ми сказали:
— Ми прийшли, щоб сказати тобі, що ти повинен йти і вчитися, а ти розказуєш нам про землетруси.
Він сказав:
— Дорогі однокласники, ви не знаєте, що наша місцевість розташована на активній зоні землетрусів, і, можливо, в будь-який час може статися землетрус.
Барвистий кнур сказав:
— Тоді тобі тим більше не треба було повертатися. Справді, нехай буде землетрус, щоб такий як я загинув, тоді країна хоч зерно зекономить, поменшає населення, помре один — стане одним менше, а ось якщо помреш ти, то це погано, адже ти корисна людина, тобі не можна вмирати.
Він сказав:
— Однокласнику, якщо на батьківщині загинуть усі люди, а я стану державним головою, то який же в цьому сенс? Я кинув навчання і повернувся для того, щоб досліджувати і прогнозувати землетруси.
Я сказав:
— Хіба цим у країні не займаються?
Він похитав головою і сказав:
— Я ходив і спостерігав за їхньою діяльністю, усе — абсолютно неефективне. Звичайно, що є найвідсталішим, то це їхні ідеї. Їх великі прогнози з теорії про землетруси цілком помилкові, тому чим прогресивніші способи їхнього дослідження, тим вони все далі від істини. І «перебування в повній суперечності з поставленою метою» — це одна істина.
Ми сумно подивилися на нього. А він із жалем сказав:
— Я бачу, що все те, про що я кажу, ви в це не тільки не вірите, але і не розумієте, — і вказуючи на свою голову, додав, — ви не вірите мені, але саме головне — повинні повірити їй!
Весь його одяг просочився червоно-синім чорнилом, на голові ніби виступила пелена білої пари, і якщо то була не душа небожителя, тоді що ж? У душі в нас з’явилося почуття поваги, і ми, бурмочучи, сказали:
— Брате, ми віримо тобі, ти досліджуй і, якщо у тебе буде яка-небудь справа, ти дай нам знати. Ми позадкували і пішли з його будинку.
На піску біля берега ріки було посаджено, на перший погляд, безкрайнє поле яскраво-зелених кавунів. Це слова пана Лу Сюна, ми прочитали їх у підручнику з мови, ще коли вчилися в молодшій школі. Поле належало сім’ї Чжан Сан, сім’ї Лі Си — так майже у кожної сім’ї був свій клаптик землі. Адже наша земля якраз хороша для вирощування кавунів. І в наших кавунів тонка шкірка, розсипчастий м’якуш, тільки доторкнися пальцем, так одразу й лопне. На кавуновому полі у кожної сім’ї стоїть навіс для відпочинку, і якщо подивитися здалеку, то він схожий на блокгауз. Після того, як Цзян Дачжі кинув учитися, він весь час сидів вдома, так і всю зиму просидів, ми більше не насмілювалися заважати йому, і тільки коли побачили його батька, спитали про нього, він сказав, що той і вдень і вночі пише і малює. Ми спитали його:
— Що він пише? Що малює? Його батько відповів:
— Він пише якісь звивисті іноземні букви і малює наукові малюнки незвичайної форми. Для цього хлопчика, — гордо сказав його батько, — немає нездійсненних справ, цей малий неодмінно знесе золоте яйце.
З приходом весни ми половину свого часу проводили на кавуновому полі, спостерігали за тим, як плетуться кавунові вуса, розпускаються квіти і зав’язуються плоди. Коли маленькі кавунчики підросли і стали розміром з кулак, покрившись пухнастими ворсинками, на кавунове поле свого батька вийшов і Цзян Дачжі. Ми не бачили його більше півроку, його обличчя ще більше побіліло, очі стали більшими, він схуднув, немов взяв на себе те, що не під силу його голові. Спершу ми вирішили, що він вийшов помилуватися пейзажем, але не думали, що він прийшов зайнятися дослі¬дженням.
Він на полі свого батька, стоячи навколішки і тримаючи в руці збільшувальне скло, розглянувши паростки кавунів, розглядав і самі кавуни, так він розглядав їх багато разів до самого обіду. Вода в ріці була така світла, як і його голова. А ми собі думали, що ж він все-таки досліджує — землетрус чи кавуни? Зміна теми уроку, що вивчається, обрадувала нас, якщо він досліджує новий сорт кавунів і відкриє нові технології їх вирощування, то для нас це буде дуже корисно. Ми не наважувалися відкрито поставити це запитання йому, а спитали його батька, батько сказав, що також нічого не знає. Тоді його батько все ж таки був щасливий, в той час стояла засуха, що було дуже до речі для зростання кавунів. У ситуації, яка склалася на прекрасному кавуновому полі, на додаток до всього, ріс також і син, який у майбутньому повинен приголомшити світ, тож як старому не бути щас-ливим.
Мати іноді приносила йому на поле обід. Старенька, бачачи, що голова її сина покрита блискучими крапельками поту, а все тіло — пилом, не стримувалася і казала:
— Синку, відпочинь трошки, нехай і твоя голівонька відпочине трошки.
Люди були зворушені його стійким духом, а ми завдяки йому зрозуміли: стати вченим важче, ніж стати селянином, щоб стати селянином, потрібна лише богатирська сила, щоб проливати піт, але, закінчивши роботу, можна бігти до ріки, стрибати у воду і купатися, лежати на протязі під навісом для спочинку і спати, адже це і є людське щастя. Однак коли ми на прохолодному вітерці спимо під навісом, вчений у глибоких роздумах продовжує стояти навколішки на кавуновому полі. Так день за днем скучно минав час, кавуни також підростали з кожним днем, а ми помічали, як він худнув. Його тіло дуже скоро перетворилося в кавуновий паросток, голова також непомітно схудла і стала, як кавун. Ми переконували його батька:
— Дядьку, нехай братик Дачжі відпочине, його коліна там ще не пустили коріння? Якщо так і далі триватиме, твій син сам перетвориться на кавуна.
Зозулі прилітали і відлітали. Японська софора розцвітала і скидала цвіт, поспіла пшениця. Кавуни виросли і стали більші, ніж голова Цзян Дачжі. Дні стояли спекотні. Одного разу заблискало і прогримів грім, це була перша гроза. Разом з краплями дощу падав град величиною із земляний горіх. Ми всі сховалися під навіс для спочинку. А вчений, як і раніше, стояв навколішки на кавуновому полі, підпираючи голову, він витріщав очі й глибоко роздумував над якимсь дуже важливим питанням. Вітер обдував листя кавунів, загинаючи їх на сіру ворсисту зворотну сторону листка, катав по брудній землі і великі круглі кавуни. Рідкий град пронизував листя кавунів і навіть на самих кавунах залишав шрами, нам було їх шкода. Але ще більше шкода нам було голову вченого, яку обдував вітер, мочив дощ і бив град. Його рідке волосся намокло і щільно прилипло до шкіри голови, що зробило її ще більше схожою на кавун, град продовжував падати, і білосніжні блискучі кульки відскакували і падали поруч. Мій навіс для спочинку стояв ближче від усіх до навісу його батька, і я голосно крикнув:
— Дядьку Цзян, невже тобі не потрібен син?
Його батько, незважаючи ні на вітер, ні на дощ, перебіг під мій навіс, все його тіло тремтіло, і він крізь сльози, які лилися з очей струмком, сказав:
— Що ж робити? Що ж робити? Він сказав, що нехай на небі хоч і війна почнеться, все одно, щоб ми не заважали йому, вже прийшов час вирішити те питання, над яким він роздумує, сьогодні і є той самий час, коли воно буде вирішене.
Я сказав:
— Адже не можна ж дивитися на те, як він вмирає під дощем.
Ми взяли конусоподібний солом’яний капелюх, накидку з трави і накинули на вченого і, здається, почули в його голові гуркіт, це працювала велика розумова машина. Я спробував вказівним пальцем доторкнутися до його плеча і відчув холод і окостенілість.
— Погано, дядьку, твій син уже задубів.
Ми влили йому в рот відвар імбиру і підігрітим вином розтерли все його тіло. І тоді його посіріле тіло стало поступово рожевіти, а застиглі намистинки очей повільно прийшли в рух.
Він спробував встати, але, ясна річ, сил у нього не було. Перед його очима по всьому небу пурхали птахи, можливо, це і було натхнення, і він тремтячими губами сказав:
— Хлопці, вважаю, що я все зрозумів!
Сказавши цю фразу, вчений звалився. Рукою ми торкнулися його лоба, о господи, він горів, немов вугілля. Відірвавши від навісу дверну стулку, кілька чоловік підняли на неї вченого, перенесли через ріку і бігом подалися в сільську лікарню.
Коли збирали перший урожай кавунів, учений вийшов у двір, ми зібралися під навісом його батька, чекаючи, коли ж він оголосить нам результати своїх роздумів.
Він обома руками взяв великий кавун, важко зітхнув і сказав:
— Братики, чоловіки, однокласники, я знаю, що це питання дуже складне і глибоке, в двох словах його не розкриєш, я в межах можливого спрощу його, зроблю образним, щоб ви зрозуміли, завдяки дослідженню я виявив, що процес зростання і розвитку кавуна і процес зростання і розвитку землі збігаються, кавун — це зменшена земля, інакше кажучи, зараз у мене в руках зменшена у безліч разів земля ... Тому, вивчаючи кавуни, я вивчав землю, розрізуючи кавуни, я розрізував землю, і тепер я зрозумів причину виникнення землетрусів і зараз можу точно передбачити земле¬трус...
Він поклав кавуна на дошку, дістав з-під лавки блискучого ножа для різання кавунів, чик, і розрізав кавуна на дві частини, вказуючи на його червоний м’якуш, насіння і прожилки, звернувся до нас:
— Дивіться, це — земна кора, це — мантія, це — ядро, це — розжарена магма, це — рухливі затверділі пласти...
Ми нерухомо дивилися на нього. Він поблажливо посміхнувся і порізав кавуна на безліч маленьких шматочків, роздав нам і сказав:
— Ви зараз, напевно, думаєте, цей парубок, чи не хворий він невропатією? Я не звинувачую вас. Їжте кавуна, спробуйте новий плід труда мого батька.
Ми тримали шматочки кавуна і відчули великий тягар, адже це частина землі, можливо, на цьому кавуні є частина Китаю, а тут вгорі є великі міста, великі риштування, великі пустелі, великі моря й океани, величезні сніжні гори ...
Ми зі страхом відкусили червоний м’якуш, а він сказав, що це — магма, і ми відчули, що в цьому році у землі прекрасний смак, кількості ж прохолодної рідини магми було з надлишком, вона була і розсипчастою, і солодкою, тільки покладеш у рот, так одразу і танула...
Він сказав:
— Чому ви не заперечуєте? Ви повинні ставити мені запитання, наприклад: Цзян Дачжі, я хочу спитати тебе, якщо кавун являє собою землю, тоді моря, які є на землі, де вони на кавуні? Де Янцзи? Де Хуанхе? Де Гімалаї? Де Пекін і де Вашингтон? Кавун зростає на пагоні, а земля? Невже також в’яжеться на пагоні? Сонячна система — це частина кавуна чи цілий кавун? Чи заповнений космос чотиригранними повзучими лозами кавунів? Чи зав’язується на цих гілках сонце? А на яких гілках зав’язується місяць? ... Чому ви цього не питаєте?
Ми тримали в руках ще більше затверділу кору землі, і кожний відчув, як розпухає голова, така кількість небесних тіл у наших головах, немов кавуни стикалися один з одним, клекотали, голова боліла так, що, здавалося, лопне, а мозок перетворився в розжарену магму...
Він сумно подивився на нас, потім відкусив магму, виплюнув шматок мантії, викинув відкушену земну кору і сказав:
— Я знаю, вам не потрібні мої відповіді. Все одно, братики, чоловіки, люди, я люблю вас...
Після цього ми вже не відчували себе спокійно, особливо, коли вночі, сидячи під навісом, дивилися на кавуни, підіймали голову і бачили обсипане зірками небо, опускали голову і всюди бачили кавуни, так що нас раптом охоплював великий страх, маса сумнівів, як і купа мурашок кублилася в наших головах: кавун — це земля, тоді листя кавуна — це що? Квіти кавуна — що це? Насіння кавуна — що це? Що таке кукурудза? Що таке соєві боби? Що таке борсук, який їсть кавуни? Що таке пустеля? Що таке хімічне добриво з сечовини? ... А що ж таке людина?
З китайської переклала Євгенія Красикова
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370358
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 12.10.2012
Зручно вмостившись на сходинках світу,
Я бачу безкраї простори галактик.
Моє покоління – прямо на вістрі
Всіх найгучніших технічних досягнень
Які не роблять нікого щасливим,
А тільки освіченішим. Можливо.
Епоха зрізає мрійникам крила
Взамін даючи літаки реактивні.
Епоха каже: «Ми вмієм літати!»,
«Маленька людина підкорить космос!».
І гордо летять людські апарати
Подалі у простір, минаючи Хронос.
А Хронос тихенько сміється над нами,
Мов рано чи пізно, прийдемо до нього.
Будем благати пожити ще дати,
Сказати коханим прощального слова.
Не допоможуть машини сучасні,
Не захистять від старіння і часу.
Тоді як штучне маскують під справжнє,
І людство крокує в невидиму пастку.
P.S. Тенденція: цукро-замінник, слово-замінник, мозко-замінник.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=370077
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.10.2012
Я – Дарт Вейдер, місію маю просту:
Дірватись до влади і вкрасти побільше.
Цю благородну мету я несу
У маси: мечами, а інколи й віршем.
Моя імперська влада росте,
ТБ і газети стають у нагоді.
Вони публікують: «Дарт Вейдер - мен»,
«Вейдер – остання тенденція в моді».
Діти купують ляльки із моїм ім’ям,
(Всіх інших ляльок – заборонений продаж).
За наклеп про мене отримуєш бан,
Міліція – мій антивірус і сторож.
Повірте, я – кращий диктатор з усіх,
Зі мною вам буде настільки погано,
Що не буде думок непотрібних у голові
А тільки бажання «пахати на пана».
P.S. Вейдер – найпрозоріший кандидат.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=368253
рубрика: Поезія,
дата поступления 02.10.2012
К.С.
Ми блукали старим дерев’яним будинком,
Де давно нічия не ступала нога,
Де очі ставали зайвими свідками
У склепах із пам’яті, каменю й скла.
Ми бачили древні, як світ, коридори,
Де чути лиш дихання: сильне й важке.
Колись до блиску натерта підлога
Скрипіла. Все було надто крихке.
Ми вийшли надвір, а там все так само розруха.
Ти стиснула руку мою. Без розмов.
Ми грілись серцями. Ліпшого звуку,
Ніж стукіт у грудях твоїх, не було.
Ми зупинились біля Того перехрестя:
Не в змозі обрати, як і куди нам піти.
Я підморгнувши, повів тебе у підземний…
І раптом прокинувся. Боже, які в мене сни.
P.S. Часом сни іншої людини справляють на нас враження більше, ніж наші власні.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366654
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 25.09.2012
В одному з вагонів сиділа дівчина,
Сумно, тяжко тримаючи голову.
Видно, втомилася в битві із принцами
Плавати лиш неглибокими водами.
Обличчя з рисами благородними
І гіркотою сповнена посмішка -
Все виявляло наявність розуму
Під поки що непомітними зморшками.
Чистим, повним емпатії поглядом,
Тим, що бачить обличчя за маскою,
Я прочитав по вустах її стомлених:
-Невже я приречена бути нещасною?
В сірому місті з бетонними стінами
Плавати між океаном і рифами,
Душу латати художніми книгами
І вічно мовчати, прикинувшись рибою.
Невже це все, на що мене вистачить?
Ні, я не хочу такого сценарію.
О як же хочеться думати, вірити
Що Всесвіт живе за законами Раціо.
P.S. Поки половина людства говорить про справедливісь, інша половина користується тим, що є.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365913
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 22.09.2012
Місячне сяйво повільно вповзає в кімнату
І ніжно освітлює твоє щасливе обличчя.
Кажуть, що щастя не може бути багато,
А я в такі миті можу дивитись на тебе вічно.
Люди блукають по світу в пошуках власного щастя
І часто не вірять, дивуються, як знаходять.
А ти поряд…моя…і найкраще, що можу зробити –
Це просто не зводити з тебе погляд.
Бо щастя – воно ефемерне, крихке і невічне,
Щезає так само раптово, як і з’явилось.
Такого шансу, як ти, життя не дарує двічі.
Не хочу, щоб ця казка, як всі, закінчилась.
Життя розкидає людей, сплітає долями.
Де завтра станеться з нами – не знаю.
Я бачу, як палко ми тримаємось долонями
І розумію, що сильніше вже не покохаю.
P.S. Недарма місяць - символ всіх закоханих. Це така інтимна річ, яка належить кожному і нікому одночасно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=365490
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 20.09.2012
Мінлива реальність хитається
Тікає, мов килимом ртуть.
Ідеалісти лякаються,
Марксисти – оплесків ждуть.
Марксизм-ленінізм розвивається:
Вже 100 п’ятирічок було.
Мінлива реальність лякається,
Кричить, що марксисти – це зло.
Ідеалісти не борються:
Вдаряються в соліпсизм.
Читають Маркеса, Борхеса
Та інших бородачів.
Мінлива реальність погрожує:
«Миріться, бо буде вам бід!»
Ідеалісти з марксистами
Сідають їсти обід.
P.S. Політика була створена для того, щоб людям було про що розмовляти із серйозним виразом обличчя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=364491
рубрика: Поезія,
дата поступления 16.09.2012
Твоє - це фонтан емоцій і прагнень
Що б'ється назовні,
мов з глибин метро
ескалатор.
Не знаю, що тебе стримує.
Я бачу лишень:
Якщо ти хочеш -
То хочеш насправді сильно.
Безліч ідей у твоїй голові
таких же блискучих,
як погляд - пекучий,
мов жерло вулкана, сліпий.
Що здатен змести на своєму шляху
Світи.
Це танець блакитних озер,
Зігрітих розпещеним Сонцем,
Що здатне спалити,
Якщо ти із ним
Занадто необережна.
Так само Сонце у грудях твоїх
Не хоче сидіти всередині,
Хоче на світ,
Щоб засліпити, і підкорити
Людей, що звикли
ховатися в тінь.
P.S. Світити очима можуть далеко не всі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363244
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 10.09.2012
Ти покинула мене, як покидають
Зайвий багаж в аеропорті:
Моя вага заважала тобі злетіти.
Я це чудово розумію,
Тому й не ображаюсь.
Ти ж знаєш, ображаються тільки діти.
Ти покинула мене, як покидає геймер
Гру, в яку він вміє грати наосліп.
(Навіть на найвищому рівні складності!)
У нас із тобою було багато
Безсонних днів і ночей,
Про які буде з часом приємно згадувати.
Ти покинула мене, як покидають
Дівчата улюблену іграшку,
Яку вечорами не випускали з обійм.
Адже ти вже доросла, і іграшки –
Це не солідно.
Тому я разом з дитинством ховаюся в стіл.
Ти пішла від мене. Не думав,
Що ти мене так просто покинеш,
Практично нічого не пояснивши.
Єдине, що можна сказати:
Я не очікував,
Що в будинку так швидко утворяться тріщини.
P.S. Якщо неправильно закласти фундамент – будівля приречена.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362998
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 08.09.2012
Ти не плачеш в мене на плечі,
І замість вальсу б’єш чечітку.
Кричи на тебе, не кричи,
Та правди не почуєш чітко.
Мене не кличеш ти вночі.
Якщо і кличеш, то не скажеш.
Твій голос…ти немов банші,
Спокусниця з великим стажем.
Ти не ведешся на вірші,
Вуаль поетики скидаєш.
Благаю, гордість залиши!
Ти жартома мене вбиваєш.
Усе, що знаю про жінок,
Тебе неначе не обходить.
Ти знаєш мій наступний крок,
І тільки ти втамуєш голод.
P.S. Життя дивовижним чином поєднує абсолютно різних людей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=362783
рубрика: Поезія,
дата поступления 07.09.2012
А що, якби не наша зустріч?
А що, якби не ця любов?
Якби весняний пил не змусив
Стягнути з почуттів покров?
То де б сьогодні ти гуляла,
І де б сьогодні я блукав?
Мабуть, із іншим би сміялась
І він би теж тебе кохав.
А я б ходив вечірнім містом,
І, знаючи з десяток мов,
Шукав у самоті осінній
Свою незнайдену любов.
P.S. "Shes not perfect and neither are you. the question is whether you are perfect for each other.."
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=361821
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 03.09.2012
Я в позі лотоса знаходжу власний баланс,
Встановлюю коло – душі іронічний щит.
А ти пробиваєш його у стилі брейк-данс,
І все, що я здатен сказати - це «шіт».
Я бачу, як ти натхненно-музично ідеш.
Твої порцелянові плечі вбирають мій погляд.
Благаю, ти теж мої очі збентеж…
Ми все одно ніколи не будемо поряд.
В твоєму майбутньому місця для мене нема:
Між нами кордони, моралі, здоровий глузд.
Кінець передбачений, історія ця стара.
Про це писали Ремарк, Джейн Остін і Пруст.
Я не зроблю і кроку в твій бік. Пробач.
Залишусь у колі. Там, де блаженний спокій.
Осінь зробить із мене пів-спущений м’яч:
Покинь же мене з останніми нотами коди.
P.S. Бігати за журавлями - розкіш, яку не кожен може собі дозволити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=360788
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 29.08.2012
Не питай, куди сонце тікає
у сутінках дня,
Не питай, як душа виживає
без тебе моя.
Не питай, що писав я сьогодні
в блокнотах своїх,
Я не з тих, хто їсть що завгодно,
не з тих.
Відчувай, як самотність проймає
в холодних містах.
Від любові всі айсберги тануть,
і страх,
Що залишать зі світом великим тебе
один на один,
Змушує тіло подібне шукати,
щоб стати одним.
Я не вірю, що ми поєдналися світом,
і просто підем.
Я не хочу самому блукати під сильним
осіннім дощем.
Бо усе, що на небі,
всі тисячі-тисяч світил,
Поруч із сяйвом твоїм
не більше, ніж пил.
P.S. Все, що я відчуваю - це намір. І намір цей каже: "You are the one I was waiting for".
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358723
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 20.08.2012
Тоді, коли все здається правильним,
Забуте минуле приходить в гості.
І кожен твій вчинок буде камерним,
Сповненим відчаю та жорстокості.
Минуле ще хоче жити і дихати,
З легень забирає твоє повітря.
У голові відчайдушними криками
Вмираючи, ділиться надвоє гідра.
Фундамент нового будинку закладено
І ти вже піднявся на кілька поверхів.
Минулому ж байдуже. Минуле старанно
Руйнує нове. Залишаються розпачі.
Втомившись, скажеш минулому «Досить.»
Минуле назве тебе егоїстом.
До щастя сумного додавши іронії,
Будеш блукати вечірнім містом.
P.S. Якщо все йде за планом - чекай неприємностей.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356853
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 12.08.2012
Все, що статися мало –
Станеться враз.
Я допишу через силу
Останній абзац.
Де між життям і написаним
В’ється межа?
Принців, що дружать із лисами,
Більше нема.
Марно чекати Єдину…
Ціни на час
Зависокі. Діти Індиго
Знай собі тиснуть на газ.
І у вихорі зустрічей різних,
Бажаних, або ні,
Ми розуміємо пізно
Що замалі…
Ми для власного серця.
Чиста душа
З попелу, блуду воскресне,
Наче нова.
Хай на вулицях міста - мряка,
А у мізках дітей – клозет,
Та на кожного клятого ката
З’явиться свій поет.
P.S. Легше загасити в собі світло, аніж розсіяти темряву навколо.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=356380
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 10.08.2012
Хоч на хвилинку зустрітися руками,
Спокійно побалакати про те,
Якими різними блукали ми містами,
З якими долями єднало нас купе.
Ще раз послухати твої оповідання,
Які щоразу веселять мене.
Не треба говорити, що «востаннє…»,
Від зайвих слів лиш швидше час мине.
Не треба крайнощів, моя Константо!
Я пропоную лиш тепло руки.
Від тебе не прошу я запального танго,
А тільки знати, що щаслива ти.
P.S. Коли щастя іншої людини важливіше ніж власне – це воно.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=355272
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 05.08.2012
Часом я бачу обличчя вічності
В глибоких озерах очей твоїх
У миті такі зникають розбіжності
Наших життєвих сумних доріг.
Виникла іскра від тіла до тіла
Встановить невловимий контакт.
Навіть потрапивши в сіті мейнстріму,
Щасливими будемо. Знаєш, як?
Переваривши усі єднання,
І знаючи купу чужих таємниць,
Не продамо своє ми кохання
За хрускіт земних нулів-одиниць.
P.S. одне на мільйон. одне на тисячу років.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=354595
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 02.08.2012
Вірність недооцінена:
В світі широких можливостей
Надто багато принців
Бігають за спідницями.
В світі широких можливостей
Просто не гуглиться дівчина,
Яка має гідність і принципи
І хоче мінятися кільцями.
Нащо мені ця свобода
І право вільного вибору,
Якщо у моєму пістолі
Немає набою щасливого?
Якщо на моєму городі
Мені непотрібні фрукти,
І ломляться всюди колгоспи
Від ГМО-шних продуктів.
P.S. Простіше складніше за складне. Щирість підкуповує.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=353352
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 27.07.2012
Кажуть: «Нескоєне стерти легше».
Але я змушений з цим не погодитись.
Усе, що було або буде вперше,
Я пам’ятаю найглибше, найдовше.
І все, що я палко хотів зробити,
Не відпускає мене. Ні миті.
Бажання змушують мозок вити,
Я граю в дурня, і карти - биті.
Єдине, що знаю: убити спогад
Можна, лиш іншим його заглушивши.
Побудувати палаци поряд.
На фоні палаців людина – нижче.
Ось так і живу одним порівнянням,
Враження свіжі рятують мало.
Себе відчуваю ацтеком останнім,
Благаю тільки, щоб не зламало
Мій внутрішній шпиль, металевий стержень,
Що змушує вперто летіти далі.
На мене чекають мільярди звершень,
Мене вже кличе моє провалля.
P.S. Наша підсвідомість, наші бажання часто грають з нами злі жарти.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=352523
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 23.07.2012
Це почуття збиває з ритму,
І тануть мрії, наче сніг.
Усі любові йдуть до Риму
Свого кінця, як носоріг:
Уперто, стрімко, безупинно.
Три роки, рік, два тижні, день…
Система діє надто вірно.
Щоб дочекатися знамень,
Нічого можна не робити,
І не потрібне мудре Дао,
Аби побачить, як зникає
Те «Ми», яке ти будував
Роками. Не через недбалість
І недосвідченість твою,
А просто мрії у реальність
Пролазять літерою «зю».
І ентропію не спинити,
Тепло кінчається. Зима
Це даність , досить нити.
Немає магії. Нема.
P.S. Сенс в тому, щоб вижити там, де жити немає сенсу.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=350863
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 17.07.2012
Зерна, які я саджав на твоїх полях,
Зійдуть через рік, може, десятки років.
Чекання – благо, або ж перевірка, знак:
Що швидко росте – не лишає слідів глибоких.
Любов – це рослина, що з часом стає міцніш,
Пускає в серця ґрунти довговічне коріння.
Якщо власноруч не пустиш її під ніж –
Під розлогими кронами житимуть покоління.
Любові потрібен уважний і чуйний квіткар,
Плекай її змалку – і буде вона тобі вдячна.
Та знай: не буває сонця окремо від хмар
І в кожному світі часом буває мрячно.
P.S. Перевірка часом – найгірша, але найвірніша перевірка почуттів.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347510
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 01.07.2012
Макарони впали на стілець.
Трагічно, друзі. Дуже сумно.
Вечері – basta, це кінець,
І муза від журби заснула.
Моя лапша пішла з життя…
Дарма, що «вищого гатунку».
Тепер вона - лише сміття,
У це не вірить тільки шлунок.
Він кличе любу вермішель:
-Вставай, ти не могла померти!
Ти на стільці вже цілий день,
Але я хочу, хочу жерти!!!
Півміліметру до мети,
Вже макарони на виделці,
Хотів до рота піднести,
Але не витримало серце…
І руки раптом затряслись...
Виделки геть! Ножі! Тарілки!
До біса кляту вермішель!
Пішов на кухню гризти грінку.
P.S. Все, що впало, але лежало менше 5 секунд - офіційно не падало.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345690
рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата поступления 23.06.2012
"Бо гармонія є скрізь, а не шум". В.Молодід
Зафарбовує небо
чорнильними фарбами ніч,
Одружена з тінями ніжно
гукає берег.
Річка сягає рівня
тендітних пліч,
Надія – марна, надія
давно вже померла.
Небо чомусь зволікає давати
поради,
Одружену з тінями
тільки берег бентежить.
Листя в її волоссі нагадує
Ельдорадо,
А руки холодні -
високу сталеву вежу.
Небо співає: зриває дерева
з корінням,
Одружена з тінями тихо
стуляє очі.
Піщаний берег волає
пронизливим криком.
Прощання коханих однієї
літньої ночі.
P.S. Люди продовжують
слухати, але перестають чути.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=338215
рубрика: Поезія, Пейзажна лірика
дата поступления 18.05.2012
Я хотів би жити в такі часи,
Коли сильні, закохані жінки,
Не просто чекали, а йшли
Туди, де в битві за волю
Гинули з честю їх чоловіки.
Насправді, були на світі ідеї,
Країни, принципи, Дульсінеї...
За них хотіли боротись!
А зараз що? Безбожники, геї
І пацюки в кольорових лівреях.
Я хочу дожити до дати,
Коли люди будуть вставати
Боротися, як солдати…
Смішно ж бо зі зручної канапи
З піною в роті протестувати.
Життєвої дуже щирості треба,
Ми ж не рослини, ми - не амеби!
Ми люди, і маємо вищі потреби!
Ті, що звикли тягнутись до неба,
Не мають тікати у нори від Феба.
P.S. Жити по совісті - вища мета для кожного з нас.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337884
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 16.05.2012
Він любив дивитись на неї, постійно і безупинно,
Вона ж і не знала, куди від нього погляд дівати.
Коли він бачив її, його рвало на частини,
Вона ж його не бажала докупи збирати.
Він бачив її якщо не у снах, то, принаймні, у мріях.
Для неї ж він був просто зручним поворотом сюжету.
Зрозуміло лише, що в цих життєвих перипетіях
Вони міцно-міцно застрягли у взаємних тенетах.
Для нього вона і справді була до біса гарна,
Її тіло манило більше, ніж гонщика – магістралі.
Те, як вона шматочками їла свої соковиті манго,
Зводило з розуму більше, ніж всі довгоногі кралі.
Вони зустрічались десь рік…а може і більше.
А потім розбіглись, як зазвичай розбігаються люди.
І ніхто в цьому світі Христа, Дід Мороза і Крішни
Не скаже, чому кінцівки подібних історій - глупі.
P.S. З часом згадується лише хороше, а погане - згладжується.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=337677
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 15.05.2012
Обожнюю ранкові електрички!
У мене з ними особливий дзен.
На інших їздити не маю звички,
На інших не знайдеш таких проблем.
Бо зранку люди їдуть на роботу,
Бабусі древні – пруться на базар.
Тож краще на замку тримати рота:
Бабулі вміють підіймати та-ра-рам.
Ти тільки привід дай: погоду,
Чи Президента, пенсії згадай…
І буде весело усю дорогу.
Таких сюжетів не знімав Кар-Вай!
Шкода бідняг, що одягають туфлі,
Бо в тисняві ніхто не бачить ніг,
Як по бульвару, пруться люди-трутні,
І не зважають на протести й крик.
А ще бува прикол: торговці
Залізуть у наповнений вагон
І починають: чіпси, пиво, ножиці (!) –
Воістину сумний оксиморон.
Ще веселіше в електричці влітку:
Коли стоїш посеред потних пик,
Стоїш, і нюхаєш чиюсь підмишку…
О апогей всіх збочених утіх!
Обожнюю ранкові електрички!
У мене з ними особливий дзен.
Та все ж, як їду я до річки,
Беру старий батьківський міні-вен.
P.S. "В тисняві, та без образ" - щодо українського громадського транспорту справедлива лиш перша частина.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=335544
рубрика: Поезія, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 07.05.2012
Колись ти підеш, і це не трагічно,
І жодних фаталій у цьому нема.
Бо пеклом стають канікули вічні,
І близькість постійна стає як стіна.
Стіна, що росте непомітно із часом,
Невпинно, безповоротно росте.
Чим більше ночей з тобою ми разом,
Тим більше для нас постає небезпек.
Тим більше нас розділяють рутини,
Тим менше ми віддаємо тепла.
Цей світ заплітає свої павутини,
В яких мимоволі холонуть серця.
Це справедливо, і навіть логічно,
Щоб інколи йшли ми по різних стежках.
Вогонь вимагає простору, кисню,
І гасить себе у закритих місцях.
P.S. Закохані намагаються заповнити іншу людину собою. І часом когось в комусь стає забагато, що викликає відторгнення.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334991
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 04.05.2012
Сьогодні я став учасником дуже символічної для 21 століття події. В Інституті Хірургії я зустрів стареньку бабусю, яка вже виходила з будівлі. Виходила – голосно сказано, тому що вона погано бачила і ледве пересувалася. Як вихована людина, я допоміг їй дійти до виходу. По дорозі (подібні бабусі пересуваються досить повільно) вона розповіла, що лікар, що її оглядав, сказав, щоб вона приходила наступного дня на повторне обстеження. На коментар, що вона приїжджа, він відповів, що це не його проблеми, і хай ночує, де хоче. Це ж саме їй сказали у приймальній кімнаті. Хоча у них були місця, куди її можна було впустити на ці 24 години, але за правилами туди можна впускати тільки до другої години дня, а далі Центр перестає працювати і всі йдуть додому. У довідковому столі їй сказали, що через дорогу від Інституту є готель, в якому можна зупинитися. Оскільки бабуся і справді була досить квола, я люб’язно запропонував провести її туди. Чи варто говорити, що в тому готелі, куди нас направили, номер на ніч коштував півтори тисячі гривень, що якось не влазило в мою голову і бабусин гаманець.
Ми пішли до іншого корпусу лікарні, де я спробував домовитись про якесь місце для цієї бабусі, але мені дуже делікатно, проте все-таки відмовили, мотивуючи це страхом втратити роботу. На цьому місці нашої історії хочеться сказати про те, що маленька людина А.П.Чехова не померла, вона і зараз жива, більш того, таких на світі більшість. Кожен тримається за свій об’їдок з панського стола, і робить все, як йому кажуть, побоюючись, що заберуть і його. Сумно, панове, сумно.
Ситуація склалася патова: з одного боку, є бабуся, якій потрібна допомога, справді потрібна, і я не можу її просто так залишити, а з іншого – жодного простого виходу з цієї ситуації немає, і я беру на себе велику відповідальність. Єдина адекватна ідея, яку нам підказали – це піти до Покровського монастиря, що знаходився неподалік, і де ще лишилися добрі люди. Неподалік – для звичайної людини, що впевнено стоїть на ногах, а не для жінки вже давно пенсійного віку. З превеликими складнощами та зупинками ми подолали цей шлях. За той час, поки ми йшли, я встиг подумки проклясти всіх працівників медичної бухгалтерії та капіталістичні відносини у сучасному суспільстві.
Поки ми дійшли до території монастиря, бабуся зовсім вибилась із сил, і їй з превеликими складнощами давався кожен метр. Але служителі Церкви подумали, що негоже годувати і пускати на ніч людину, яка не відстояла службу в Храмі, тому нас відправили туди. Класно підніматись і опускатись сходами кілька разів просто так. Тому в результаті прокляв я і їх заодно, за їх в’їдливі запитання про те, де мій хрестик.
Історія без завершення, оскільки хеппі-ендів у реальному житті набагато менше, ніж у фільмах.
Єдине, що для мене лишилось незрозумілим – це те, як бабуся у такому стані дісталась Інституту Хірургії, що знаходиться зовсім не біля вокзалу. Адже приїхала вона сама, і нікого з рідних тут у неї немає. Зрозуміло тільки одне - в цьому світі вона не потрібна нікому. І залишається їй тільки померти.
Ця історія підіймає багато питань, відповідей на які у мене, на жаль, немає .
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=334897
рубрика: Проза, Лірика
дата поступления 04.05.2012
Ми обіцяємо, хоч знаємо,
Що це не назавжди.
У цій пустелі неможливо
Напитися води.
Років прожитий досвід
Не порятує нас,
Ми обіцяти будемо
Назавжди, кожен раз.
І хай болить, і хай не спиться,
Бентежаться думки,
Ти обіцяй, що не відпустиш
Гарячої руки.
Бо окрім цього, що лишається,
І що насправді є?
Ти чуєш? Боляче-невпинно
Старий годинник б’є.
P.S. Краще кохати і щоб воно боліло, ніж ніколи не знати кохання.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=333896
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 29.04.2012
Те, що минуло, лякає інтоксикацією,
Воно розставляє пастки у свідомості,
Дні, що сповнені тиші й фрустрації,
Мене залишають у невагомості.
Куди б я не йшов, тіні приходять ввечері,
Пам’ять живе, простягається спогадами.
Шкода, що мої амнезії і зречення
Не досягають предметів побуту.
Речі для мозку – всього лиш метафори,
І побут встає, наказує, править мною.
Замкнутим за своїми уявними ґратами
Реальність здається (не більш ніж) банальною грою.
P.S. Людська уява здатна створювати світи, за своїм задумом не менш геніальні, ніж наш.́́́́́́́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=332765
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 24.04.2012
Буває так, що сни приходять не вночі,
А наяву, десь ввечері, чи вранці.
Ось так і я зустрів її
На приміській вокзальній станції.
Не знаю, що сподобалось мені…
Ніяких особливих рис немає…
Забути я її не зміг,
Хоча вже рік із того дня минає.
Нічого особливого й не було,
Лиш погляд дивно врізався у душу
Очей смарагдовим теплом
Так ніжно-боляче-зворушливим.
Вона лишила теплий спогад по собі,
Але ж і спогад – це вже так багато.
Я взяти більше не посмів,
Бо ій взамін не міг нічого дати.
P.S. Погляд незнайомої людини інколи найпроникливіший.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331116
рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата поступления 17.04.2012