| Сторінки (1/16): | « | 1 | » |
У вир бездонний, опустивши крила,
Я падаю, немов підбитий птах.
Стрілою, що униз мене спустила,
Була іскра в твоїх ясних очах.
У вир бездонний, марево прегарне
Я опускаюсь, наче у туман,
Що з всіх боків мене накрити прагне,
Позбавивши старих життєвих ран.
І в цьому вирі, ніби в океані,
Твій силует, неначе уві сні,
Помітив, і ураз здолав всі грані:
Відкрилось друге дихання мені.
І зразу я вдихнув на повні груди,
Повітря пахло, як квітковий цвіт.
А ти… ніде і одночасно всюди,
Дивилася на мій новий політ.
А я забув, куди я мав летіти…
Поглянувши униз, у далині,
Тебе я бачив у квітковім цвіті.
…Не хочеться летіти вже мені.
Чарівна мавко, дівчино прекрасна,
Тепер ти вічно у моїх думках…
В душі моїй ніколи вже не згасне,
Ця іскра, що горить в твоїх очах.
Але, пробач… повинен я летіти,
Вертатись на далеку чужину,
Де не цвітуть такі чарівні квіти,
Де тільки смуток я наздожену…
Та повернусь я! Не пройде і миті,
Як знову обійму свою любов.
І скільки б не цвіло квіток у світі,
Та свою квітку я уже знайшов…
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=592363
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 08.07.2015
Не довіряйте прапорам яскравим,
Не прислухайтесь до крикливих гасел.
Не вірте ви ні лівим, ані правим,
Бо істина запал ваш враз погасить.
З двох зол ви вибираєте найменше,
Підтримуючи тих, хто язикатий.
І вже йдете за тими, хто вас першим
Солодким словом зміг переконати.
І кров бурлить в гарячих ваших жилах,
Емоції виплескують назовні,
І вже готові ви, піднявши вила
Зіпхнути ворога на дно безодні.
І сила переможе. А що далі?
Життя нове беретесь будувати?
А як же ті, кому ви владу дали?
На краще зразу підуть все міняти?
Злетівши вверх народним потом й кров’ю,
Відчувши у руках велику силу,
Не кожен просто так опустить зброю,
І не одного ще зжене в могилу.
І неважливі будуть вже ідеї…
Під прапором примарної свободи
Озброєні і дикі, ці плебеї
Посунуть вже у сторону народу.
І все, за що ви вчора воювали,
Забуте буде новим супостатом.
І той, з ким ви систему руйнували,
На вас сьогодні піде з автоматом.
Хіба за це стояли на майдані?
За це, скажіть, герої помирали?
Щоб нам оті бандити й хулігани
Як далі, власне, жити, диктували?
Задумайтесь, чи шило варте мила,
Яке з двох зол найбільш, насправді, грізне?
Чи стало так, як ви цього хотіли?..
Та знайте - все змінити ще не пізно.
Разом ми – сила, що й без автомата
Спроможна навести порядок всюди,
Й таку нову країну збудувати,
Щоб в мирі й злагоді жили всі люди.
Отож, не довіряйте радикалам,
У них єдиний аргумент – це зброя.
А вірте лиш народним ідеалам,
В які полеглі вірили герої.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=487763
рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата поступления 24.03.2014
Мамо, пишайтеся мною,
Я є Герой України!
Я прориваюсь із боєм,
Знісши ворожії стіни!
Каску і форму нап’явши,
Встав я на захист вітчизни.
Мушу я, зброю піднявши,
Дітям довбешки прочистить!
Мушу зробитись героєм,
Натовп людський розігнати,
Військо веду за собою –
Падають вражі дівчата.
Дух мій козацький палає –
Знищу дітей я ворожих.
Правда людей – відступає,
Правда моя – переможе!
Беркуту доблесне військо
Встало на захист держави!
Бійся, народе злодійський,
Мучся, студентство іржаве.
Після зачистки й розбою
Встане народ на коліна.
Мамо, пишайтеся мною,
Я є Герой України!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463508
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 01.12.2013
Як добре тим, хто ні про що не мріє,
Хто не будує планів на майбутнє.
Немає в них ні віри, ні надії,
Бажання жити далі в них відсутнє.
Вони пливуть лише за течією,
Вони живуть для того, щоб померти.
Апатія, зеленою змією,
Підкралася до них, щоб тихо зжерти.
Їм добре: бо навіщо метушитись?
Життя у всіх однакове і сіре.
Навіщо бігти, думати, молитись?
Не легше пасти жертвою зневіри?
Не легше просто опустити руки,
Зіщулитись, чекаючи удару,
Ніж завжди падати лицем в пилюку,
Догнати намагаючись примару?
Таким ніколи серце не розіб’ють,
Бо краще вже відмовитись від всього,
Ніж дивлячись, як мрії твої тліють,
Утратити нараз все до одного.
Як добре тим, хто ні про що не мріє,
Хто не плекає сподівань зрадливих.
Немає в них ні віри, ні надії.
Ці люди, безумовно, є щасливі.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=382058
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 03.12.2012
У час, коли не хочеться всміхатись,
А очі вкриті смутку пеленою.
Коли нема бажання прокидатись,
Бо світ покрився темною імлою.
Коли у грудях затаївся відчай,
А голова заповнена думками,
Де безліч слів та неправдивих свідчень
Стікаються холодними струмками.
Коли здається, що немає поряд
Нікого, хто підтримати у силах.
Не закривайся, не ховай свій погляд,
Тому, що угорі, на небосхилі,
Спостерігаючи уважно за тобою,
Рятуючи від смутку та безсонниць,
Тебе, піднявши грізну свою зброю,
Оберігає Янгол-Охоронець.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=363237
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 09.09.2012
У гротескно поцвілих будинках,
У залитих нудьгою кімнатах.
На надщерблених часом сходинках
Довелося мені побувати.
Я блукав по темниці холодній,
Як орел, що зламав собі крила,
Враз мене, у в цій темній безодні
Несподівано щось засліпило.
Чи підозрював я, що цей спалах
Мене зіб’є із ритму раптово?
Чи чекав, що у темних дзеркалах
Раптом з’явиться блиск кольоровий?
Гострий погляд уп’явся у душу
Вмить розсипавши всі перепони.
Розрізаючи серце, як грушу,
Ігноруючи всякі закони.
Мимоволі ковзнувши очима,
Ти надовго украла мій спокій.
Як осінній туман, невловима,
В темноті розчинилась глибокій.
Я шукав, та знаходив лиш стіни.
Я кричав, але ти не озвалась.
Залишивши у серці руїни,
Ти в тумані від мене ховалась.
Я присів на холодну підлогу,
Остаточно позбувшись надії.
Та мені, попри повну знемогу,
Нездійсненні, залишаться мрії,
Що колись, підморгнувши очима,
Як в дешевих та пафосних фільмах,
Наче крапля роси, невловима,
Ти всміхнешся у моїх обіймах.
́
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=358009
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 17.08.2012
Я більше не вмію писати…
Талант мій у землю зарито.
Мій дух – у в’язничній кімнаті,
А поруч - розбите корито.
Щодня, щогодини зникають
Картини живої природи.
До стін чотирьох я звикаю,
Не прагнучи більше свободи.
Як гілка, що впала додолу,
Ніколи уже не цвістиму.
Бо сіра буденність довкола
Жорстоко вбиває мій стимул.
Задушений власною тінню,
Убитий своїми ж думками,
Не в силах спинити падіння,
Я б’юся всім тілом об камінь.
Лежу на підлозі холодній…
Талант мій у землю зарито.
А дух мій – в глибокій безодні:
Я більше не можу творити.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357603
рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата поступления 15.08.2012
Під музику невпинного життя
Ішов цим світом сивий Подорожній.
Та навкруги було лише сміття,
А люди – сірі, душі їх – порожні.
Одного дня у місто Він прийшов.
І аж закляк від жаху та огиди:
Бо перед Ним, як темряви покров,
Розкрилися криваві краєвиди.
Там безліч тіл, не відданих землі
Поскладані усі були на купу.
А люди там, неначе ті щурі,
Уверх п’ялись, ступаючи по трупах.
А як одного другий доганяв –
То починалася кривава бійня.
І, поки хтось один із них не впав,
Лунало повне відчаю ревіння.
– «Чому ж ви убиваєте людей?» –
Спитав Старий, не дивлячись угору.
І з кутика утомлених очей
Змахнув сльозу, велику та прозору.
− «Їх трупи – це сходинки до небес,
Вони ж – опора, що нас всіх тримає.
Лише один із нас, як Геркулес,
До неба, крізь усе, піднятись має.
Всі ж інші мруть, щоб жити міг один.
Всі інші заслабкі, щоб лізти вгору», −
Йому хтось відповів серед хмарин,
А через мить і сам упав додолу…
Із сумом в серці з міста Він пішов.
− «Не так я вчив вас на цім світі жити.
До неба підніме вас лиш Любов.
Задумайтесь, поки не пізно, діти…»
Під музику невпинного життя
Ще досі ходить світом Подорожній.
Та навкруги саме лише сміття
Затьмарює усе творіння Боже.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=330378
рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата поступления 15.04.2012
А давай втечемо світ за очі,
Світ буденний на крилах покинем.
Ми до місяця в гості заскочим,
І до сонця у небо полинем.
А давай втечемо ми від світу,
Того світу, що нас ненавидить.
Втечемо до квіткового цвіту
Від дурної людської огиди.
А давай втечемо від депресій,
В світ, де радість у серці розквітне.
Від зростающих смерті прогрессій,
До безсмертя, якого ми гідні.
А давай втечемо...Дай лиш руку,
І на Вітрових крилах могутніх,
Від земної життєвої муки
Втечемо ми у світле майбутнє.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261868
рубрика: Поезія, Лірика
дата поступления 26.05.2011
Кроваві крила опустивши вниз,
Сидить в темниці ангел одинокий.
Життя своє пустивши під укіс,
Він впав на землю, як підбитий сокіл.
І серед всіх небесних Божих благ,
Він вибрав гріх земний на себе взяти.
Без неї у раю, як в клітці птах...
Та ангелам не зволено кохати...
Не зволено дивитись на жінок,
Земних, гріховних, із небес священних
Та він як глянув - так одразу вмовк,
Частіше кров забігала у венах.
І зрозумів він, що таке любов,
Це те, що не захочеться втрачати,
Для ангелів це гріх, та все ж зійшов
На землю він. До неї. Щоб кохати...
І доторкнувшись до тендітних губ,
Заглянувши в її чарівні очі,
Відкинув Боже слово жінколюб,
На себе взяв він гріх земний охоче.
На ранок в дверях Божі посланці
Його, гріховного, уже чекали.
Забравши в нього волю, слуги ці
На Суд Небесний ангела віддали.
І Бог сказав: "Чи Я ж попереджав,
Великий гріх для вас кохати смертних.
Чому ж ти не послухав і повстав?"
Та Ангел крикнув: "Краще вже померти!
Ти - Бог! Ти є Любов! Чому ж мені,
Не зволено земних жінок любити?
Зажар мене в пекельному вогні!
Без неї я не зможу більше жити!"
Та Бог лиш головою похитав.
"Її не маєш права ти любити!
Закон один для всіх!" І наказав
В темниці ангельській його закрити.
Кроваві крила опустивши вниз,
Сидить в темниці ангел одинокий.
Життя своє пустивши під укіс,
Він впав на землю, як підбитий сокіл.
І серед всіх небесних Божих благ,
Він вибрав гріх земний на себе взяти.
Без неї у раю, як в клітці птах...
Та ангелам не зволено кохати...
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261102
рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата поступления 22.05.2011
День Незалежності, ні, лиш година,
Далі врочистість втрачає всю суть:
Наші діди збудували країну,
Наші внучата країну проп"ють.
Як в дев"яності батьки святкували
Впевнено дивлячись у майбуття.
Плани з туману вони будували
Скріплені вірою в краще життя.
Як святкували у новім столітті
Скромно, проте відчувається дух,
дух, що Вкраїну піднесе у світі,
Дух, що врятує від бід і посух.
Як ми, шановні, святкуємо нині
Мовчки киваючи на прапори,
Та розглядаючи натовп в машині,
Натовп дідів, їхній тихий порив.
Як наші діти будуть святкувати
Не розуміючи, що це за шум?
Хто ж з них згадає Шухевича-брата?
Хмеля? Бандеру? Героїв всіх дум.
Як святкуватимуть наші внучата
День, коли предки здобули ім"я?
Вірно. Ніяк. Вони будуть вмирати,
Смерть, пропиваючи власне життя...
День Незалежності, ні, лиш година,
Далі врочистість втрачає всю суть:
Наші діди збудували країну,
Наші внучата країну проп"ють.
Де прапори Чорноволом пошиті?
Де мідний тризуб Хмельницького? Де?
Де Дух Свободи, де небо і жито?
Все це ніколи ніхто не знайде.
Ми пропиваєм моральне й духовне,
Ми пропиваєм свободу і дух.
Змінюючись і всередині, й ззовні,
В голову злих напускаючи мух.
Мухи не знають Степана Бандеру.
Мухи і знати не хочуть. Джижчать.
Шум в голові все духовне забере,
Шум заставляє усе пропивать.
Прапором вкриті, валяються діти
Бо святкування - для них це бенкет,
В горлі горілка, чого ж не радіти?
Крикнув два рази - і ліг на м"яке.
З прапором бігають наші дівчата.
Хто ж не полюбить природну красу?
Та як стемніє - зависнуть у чаті,
Слухати підуть російську попсу.
День Незалежності, ні, лиш година,
Далі врочистість втрачає всю суть:
Наші діди збудували країну,
Наші внучата країну проп"ють.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=207622
рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата поступления 24.08.2010
Хамелеон - це не просто ящірка...Хамелеон особливий.
Зі всієї своєї рідні ящурів, яка ніколи не приїде на чай, і не вимагатиме у борг, хамелеон відрізняється лише тим, що дуже швидко і намертво пристосовується до любої ситуації. Чому швидко? А тому, що не встигнеш оглянутись, чи просто подивитись у його круглі, випуклі очі, як вже зразу розумієш, що він "злився з середовищем". З любим. Навіть, і з тобою, з твоєю душею. Ти не маєш виходу, і починаєш довіряти йому, як частинці себе, як внутрішньому голосу, чи ще якійсь крикливій херні, що будить тебе по ночах, показуючи неприємні картини твого дитинства. Хамелеон стає твоїм найкращим другом, і пристосовується до любої твоєї думки. Якщо вірити вікіпедії, Хамелеони насправді дикі відлюдники, проте мають чітко окреслену територію. Яку вони люблять, і з якої стараються вигнати кожного, хто на неї зазіхне. Виганяють непрошених гостей вони жорстоко - їхній запал і лють збільшуються вдвічі, і вони викидають велику порцію логічних аргументів, які намертво заганяють у глухий кут. Також вікіпедія дає нам приклад захисту від Хамелеона - ігнор. Простий ігнор. Та не забувайте - один невірний крок, і Хамелеон зіллється з твоєю душею, і знищить тебе зсередини. Як переспілий кавун чи городнє опудало. Просто так, без церемоній.
Хамелеони полюють із засідки. Часто в соціальних мережах. Запримітивши майбутню жертву, і додавши її в друзі, він повертає свою голову, повну думок і безглуздої фігні, деколи навіть вульгарної, до неї, і починає розмову. Цитую вікіпедію "Спіймана жертва проковтується цілком. Якщо їжа дуже велика, хамелеон розмелює її зубами, міцно затиснувши в щелепах."
Спіймана жертва не має вибору. Спіймана жертва повірила у диво. Спіймана жертва більше ніколи нікому не довірятиме.
Хамелеон - це не просто ящірка...Хамелеон особливий.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195693
рубрика: Проза, Міська (урбаністична) поезія
дата поступления 14.06.2010
***
Зніми з очей оманну перепону.
Не будь рабом буденності сліпим.
Керуй сміливо всім життям своїм
А не ховайся до самого скону.
Зніми із рук байдужості кайдани.
Цікався всім, де бачиш себе ти.
І скинь із себе привид самоти
Відчуженість - гірка самоомана.
Зніми із тіла ти накидку ліні
Бо деградація страшніша за кинжал
Nosce te ipsum*: помирати жаль
Не взнавши навіть, що ти за людина.
Зніми байдужості із себе лати
Господарем будь сам собі. Важай
Нікому душу ти не продавай.
Nihil є Vita sine libertate**.
__________________________________________________
* - (лат.) Пізнай самого себе.
** - (лат.) Життя без свободи - не життя.
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195506
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2010
***
Вечірній час. Цей захід сонця
усіх приваблює красою.
Останній промінь на долоньці
зрівняється лише з росою.
А на твердім життя асфальті
Кружляють тихо темні душі.
Втомившись надто від апатій,
свої серця вони там сушать.
Танцюючи, не бачать колій,
Асфальтних колій безнадії.
Вони не дивляться на обрій -
у них свої думки і мрії.
Та зайде сонце - темно стане.
І зникне блиск очей блакитних.
Розтануть мрії всі і плани.
Пропаде світло. Що ж робити?!
І перестануть танцювати.
Всі сядуть на асфальт холодний.
Коли вже схочеться вмирати -
побачать тьмяний відблиск колій.
Багато хто на них присяде,
чекаючи приходу смерті.
Вони життю своєму зрадять.
себе дозволивши роздерти.
А інші віритимуть в краще
не полишаючи надії.
Сидітимуть вони терпляче,
чекаючи, коли звидніє.
І дочекаються світанку...
На руку впаде перший промінь.
Це подолає лихоманку,
І вже не видно буде колій.
І пустяться вони кружляти
По сірому життя асфальті.
У сонця радість будуть брати
ці душі, світлі і крилаті.
Вечірній час і захід сонця -
це не причина помирати.
Коли є світло на долоньці,
тоді ти зможеш танцювати.
Але якщо воно погасне
і розлетяться твої мрії -
повернеться те все прекрасне,
ти просто не втрачай надії.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195505
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 13.06.2010
Вона завжди вкладала у вірші
свої емоції, свої переживання.
Старий блокнот був завше у руці
У ньому була і журба, й кохання.
Всі кольори веселки чарівні
У рівних строфах висвітлені були:
І спогад про лелеку навесні,
І звук гітари, що бринів минулим.
Усе життя в блокноті тім було:
Любов батьків, його блакитні очі,
був рух і спокій, холод і тепло,
і мрії несміливі ще, дівочі.
Порадив хтось їй видати блокнот.
Пішла вона у книговидавництво.
Не мріяла добратись до висот,
Не рвалась в поетичне товариство.
Вона хотіла книжечку малу.
Щоб та їй нагадала про минуле.
Щоб перенесла на дитинства луг
Лиш радість щоб та дівчина відчула.
Та через кілька днів луна дзвінок:
То журналіст турбує видавництва.
- "Ми не друкуємо таких книжок,
та й ваша не надійде в виробництво".
Вона забрала звідти свій блокнот.
- "То й що, що я не буду друкуватись.
Там сонце заглядає крізь вікно,
А тут ним зблизька можна милуватись!
Але підступний журналіст збрехав.
Він нишком всі її вірші поцупив.
Від себе там додавши два штриха
Як свої видав, склавши їх докупи.
Вона програла суд. Та хто ж вона?
Маленька дівчинка супроти журналіста?
Чужою стала вся її весна,
що він украв ганебно і нечисто.
Та що ж робити? Все її життя
Було поцуплено. Неначе і не жила.
Та й жити далі більше не могла.
Балкон. Десятий поверх. І могила.
Іще один талант утратив світ...
Сумує поетичне ремісництво.
А їй би жити ще багато літ...
Триклятим будь, пекельне видавництво!!!
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195116
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010
***
На кожну дію протидія
Знайдеться, як би не тікав:
Хто гниль неякісну посіяв,
Той гниль неякісну зібрав.
Багато їх по всьому світу -
Своєї долі сіячів.
Вони завжди - зимою й літом
Насіння носять на плечі.
Хтось сіє радість кольорову,
Усмішки сіє, сіє спів
І про природу загадкову,
І про красу очей та брів.
Хтось сіє мудрість і терпіння,
Щоб їхній досвід проростав.
Хтось - розум гострий, хтось - сумління,
Хтось - переконливість в уста.
Але багато ще є інших,
Які обрали чорний шлях.
Насіння їхнє в темній ніші
Не виклює і сірий птах.
Вони цю землю засівають
Ненавистю, і як чума
Вона у небесах ширяє
Спотворюючи все, що мав:
Добро обернеться стражданням,
А щирий погляд - оком злим.
Що було першим - те останнє.
Завіє попелом важким.
Та час прийде усе збирати:
Веселку знайдуть трударі.
І радість матимуть у хаті,
І усмішку. А що ж ті злі?
Бур"ян їм руки обмотає,
Як їхні обмотав серця.
Колючий терен виростає,
І зранить їх рослина ця.
Вони ж самі її створили,
Але самі попались їй.
Життя і терен - справедливі.
Знайди їх у душі своїй.
На кожну дію протидія
Знайдеться, тут ти не втечеш:
Якщо ти зло по світу сієш,
То прийде час - і зло збереш.
***
адрес: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=195114
рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата поступления 11.06.2010